https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/528f72f6d86e0/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Fri, 22 Nov 2013 16:06:30 +0200 Минулого тижня я побувала в Туреччині... Звісно, я розумію, що абсолютно не здивую цим фактом багатьох людей, адже українці в Туреччині сьогодні відпочивають частіше, ніж у Криму. Однак, на відміну від тих, хто летить до Белеку або Анталії, я перебувала в Туреччині лише три дні і метою моєї поїздки було не поніжитися у хвилях, а ознайомитися з роботою турецької охорони здоров'я. і це, думаю, може викликати куди більше подиву, тому що серед моїх колег і знайомих до недавнього часу Туреччина і сучасна медицина були поняттями майже не сумісними. Не приховую, що до числа таких скептиків належала і я сама. Але рівно до того моменту, поки не переступила поріг однієї із турецьких клінік. Візит до Стамбулу та Бурси був організований з одного боку Українським медичним клубом, до якого входять недержавні медичні структури, а з іншого – Департаментом охорони здоров'я КМДА. Півроку йшли переговори з меріями Стамбула і Бурси щодо підписання угод про співпраці у сфері охорони здоров'я – у першу чергу йдеться про можливість обміну досвідом. Для нас це є актуальним, адже медична реформа в Україні не може проводитися без практичного впровадження вже напрацьованого позитивного досвіду. І я думаю, що вже найближчим часом до Туреччини поїдуть наші вузькопрофільні фахівці у сфері сімейної медицини, аби отримати на практиці уявлення, як це має працювати, починаючи з того самого порога амбулаторії, який звів нанівець увесь мій скептицизм. Тепер кілька тез про те, що перетворило мене на прихильника і пропагандиста саме турецької моделі медичної реформи. По-перше, приклад Туреччини для нас є значно ближчим, тому що в цій країні реформа починалася практично так само, як і в Україні – з того, що потрібно було зламати стару непрацюючу систему. Однак, акцентую – в Туреччині на впровадження медичної реформи було виділено десять років. Десять! А у нас за два роки знову хочуть побудувати комунізм в окремо взятій країні. За період з моменту впровадження, турецька влада не тільки плавно привчила до реформи населення, але й ввела обов'язкове медичне страхування – з цих грошей 65% йде на фінансування медицини. Результат говорить сам за себе: сьогодні Туреччина випереджає ЄС і за низьким рівнем дитячої смертності, і за термінами очікування обстеження. Таким чином турецькі досягнення в галузі медицини, які видно не на словах, а на ділі (можна помацати руками), – це ще й рецепт для наших можновладців, які наразі тільки те й роблять що змагаються за владу на ток-шоу й мітингах. На початок 2005 року рівень задоволеності медичним обслуговуванням в Туреччині становив приблизно 40-45%, а сьогодні – коливається уже між 90% і 95%. Більш того, серед країн, чиї громадяни їдуть лікуватися до Туреччини, друге місце займає Німеччина (!). І це в той час, як наші фірми щосили зазивають заможних громадян України їхати на лікування до Німеччини. От і з'ясовується раптом, що самі-то німці віддають перевагу Туреччині. А приваблює їх не тільки більш низька вартість лікування, але і якість. А головне – швидкість надання медичної допомоги, скажімо, в галузі тієї ж транспланталогії. По-друге, в Туреччині, на відміну від України, відсутня Академія медичних наук. Тому що на сьогодні це виключно радянський нафталіновий анахронізм. У них взагалі немає жодного наукового медичного закладу. Наукою в поєднанні з практикою займаються медичні факультети у складі університетів. По-третє, турецький лікар в період впровадження реформи був поставлений перед вибором: або він працює в державній, або він працює у приватній клініці. Мало того, що лікар повинен відразу вибрати між приватним і державним секторами, так на додачу він ще й не може одночасно працювати в двох державних клініках. Тобто не можна "підробляти" – лише одне місце роботи. По-четверте, уряд Туреччини за ці роки зробив все для того, щоб професія лікаря не на словах, а в реальності вважалася однією з найпрестижніших. Судіть самі: середня зарплата по країні становить близько тисячі доларів на місяць. При цьому медсестра отримує 1,5-2 тисячі доларів, а лікар від 4 до 9 тисяч в залежності від кваліфікації. І це безпосередньо у в державних клініках, а у приватних зарплата ще вища. При цьому я спілкувалася з завідувачкою відділенням інтенсивної терапії в університетській клініці в місті Бурса. Два роки тому ця пані завідувала таким же відділенням у приватній клініці, однак перейшла в університетську, де вона і викладає, і практикує. В Туреччині взагалі всі викладачі в обов'язковому порядку суміщають теорію з практикою. Так от, на запитання, чи у приватній клініці вона отримувала вищу зарплатню, лікар відповіла ствердно. Але пояснила свій перехід можливістю розвиватися як лікарю, позаяк тепер вона може ділитися своїми знаннями зі студентами. По-п'яте, в Турецькій республіці першу медичну допомогу у визначеному обсязі безкоштовно надають і державні, і приватні клініки. Причому, будь-якій людині незалежно від громадянства та соціального статусу. Тобто "бомж" в нашому розумінні отримує (якщо йому стало погано) таку ж допомогу, як і респектабельний бізнесмен. По-шосте, все медичне обслуговування дітей до 18 років повністю фінансується державою. При цьому система охорони здоров'я побудована так, що ви не знайдете ні окремих дитячих лікарень, ні пологових будинків або перинатальних центрів, тому що такі профільні відділення є в кожній клініці. Не меншим нафталіновим анахронізмом є і наявність у нас студентських поліклінік. А от в Туреччині студенти вважаються таким ж громадянами, як і всі решта. А тому і користуються медициною в тому обсязі і на тих же умовах, що й все інше населення. Я вже не кажу про те, що на запитання, чи є у Туреччині щось на кшталт нашої "Феофанії", господарі зустрічі довго не могли зрозуміти, що саме ми маємо на увазі. По-сьоме, у Туреччині "гроші ходять за людиною". Наприклад, за сімейним лікарем закріплено 3000 пацієнтів. І якщо хоч один з цих пацієнтів до лікаря не прийде, то лікар там вже працювати не буде. Тобто за, скажімо, порушення календаря щеплень або графіку профогляду, лікар буде спершу дуже серйозно оштрафований, а в разі повторення – звільнений. Тому там не люди бігають за лікарем, а лікар за людьми. Медик знає, що він уповноважений державою стежити за станом здоров'я населення. Таким чином, Туреччина повністю змінила формат бюджетних асигнувань на медицину. Якщо раніше у них основна частина бюджету йшла на лікування, то сьогодні левова частка грошей спрямовується на профілактику. Як приклад, зупинюся ще на такому важкому аспекті, як онкологія. Ні для кого не секрет, в яке пекло, часом, перетворюється для наших хворих перебування в онкологічних стаціонарах, коли потрібно пройти курс опромінення або хіміотерапії. У Туреччині ж онкологічні хворі всі ці процедури проходять амбулаторно. І у великих багатопрофільних клініках є спеціалізовані онкологічні поліклініки, але при цьому завжди є можливість помістити пацієнта і у стаціонар. Кожному зрозуміло, наскільки знижується рівень психологічного навантаження, коли хворий після опромінення спокійно повертається додому – у звичне середовище і до близьких людей. До речі, візит нашої делегації до кардіологічної реанімації припав якраз на час обіду. І не було меж нашому здивування, коли ми побачили, що реанімаційних хворих годують родичі, а не санітарки. І, звісно, що зовсім не тією їжею, яку їх змушують тягти із дому, як це відбувається в Україні. Хворі у Туреччині харчуються дієтичними стравами, які не лише призначають, але й готують у турецьких клініках. Підсумовуючи зазначу, що за кілька місяців ми вже зможемо узагальнити результати цих поїздок і оприлюднити відповідні напрацювання. Однак складність питання в тому, що на рівні міста, на рівні повноважень Київської міської ради та її виконавчого органу, ми цей позитив впровадити в сферу охорони здоров'я не можемо. Всі необхідні рішення повинні бути ухвалені на законодавчому рівні. Тож, ми щиро сподіваємося, що і в МОЗ, і у Парламенті нас почують. І щойно ми напрацюємо відповідні рекомендації, Департамент охорони здоров'я КМДА та Постійна комісія Київради з питань гуманітарної політики, яку я очолюю, вийдемо з пропозицією введення у Києві пілотного проекту з впровадження досвіду турецької медицини. Але не у вигляді сліпого копіювання, а в такий спосіб, щоб у підсумку наша реформа теж викликала подив у тих, для кого сьогодні поняття Україна і якісна медицина не поєднуються... https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/528f72f6d86e0/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/52837360a3f04/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Wed, 13 Nov 2013 13:41:04 +0200 Зрозуміло, що в такому тендітному питанні, як упорядкування правил торгівлі спиртним у Києві, байдужих бути не може. Пенсіонери та молоді матусі, змучені п'яними компаніями біля ларьків у дворах, сплять і бачать, коли такі цілодобові жахіття закінчаться. Когось, навпаки, цілодобова доступність спиртного у кроковій доступності повністю влаштовує, і вони категорично проти будь-яких новацій. З ними солідарні і власники МАФів, які торгують спиртним. Їхня позиція теж цілком зрозуміла: торгівля булочками і лимонадом дає близько 500 гривень на день, а пивом і горілкою – в три рази більше. Одначе, ця логіка трохи дивна – адже, якби у МАФах дозволили торгувати наркотиками, то виручка була б куди вищою. Тому вести мову про втрати, які понесе торгівля алкоголем – просто аморально. Разом із тим, проблему треба вирішувати. Тим більше, що кияни зі своєю позицією до МАФів визначилися. У всякому разі, ще в березні ЗМІ повідомили про результати опитування громадської думки, яке провів Інститут медіа-моделювання та політико-економічного аналізу "Перспектива". Результати говорили самі за себе: майже 70% киян виступають за демонтаж малих архітектурних форм, розміщених на тротуарах, біля станцій метро, а також біля шкіл. При цьому на антисанітарію та бруд навколо кіосків вказали 82% опитаних, 52% вважають, що вони псують зовнішній вигляд міста. 62% впевнені, що МАФи, встановлені в публічних місцях (в переходах, на тротуарах, біля метрополітену), заважають вільному проходу і загрожують безпеці людей. 46% опитаних звинувачують власників МАФів у продажі алкоголю й сигарет неповнолітнім, а 38% впевнені, що кіоски, в яких торгують алкоголем, формують навколо себе зони з підвищеним рівнем злочинності. І я дуже сумніваюся, що за 7-8 місяців, які минули, кияни раптом різко полюбили ці зони гадючників біля метро. А якщо до цього додати ще й те, що з майже 10 тисяч кіосків – практично половина встановлені не легально, то всі крики начебто Постійна комісія Київради з питань гуманітарної політики, яку я очолюю, "продалася" власникам супермаркетів, теж можна вважати голослівними. Так само, як і додаткові "аргументи" власників МАФів, мовляв упорядкування роботи кіосків залишить тисячі киян без робочих місць. По-перше, більшість продавців й без того працюють нелегально, через що й позбавлені, як соціального, так і правового захисту. По-друге, а хто сказав, що у МАФах працюють виключно кияни?... Взагалі-то моя принципова позиція така – кіоски повинні торгувати тільки квітами та газетами. Жодних харчових продуктів. Тим паче алкоголю і цигарок! Як виключення можна дозволити розміщення хлібних кіосків у віддалених від транспортних розв'язок місцях, аби нашим пенсіонерам було зручніше. Одним словом – потрібно, нарешті, запровадити єдині жорсткі правила, а не дозволяти встановлення МАФів на догоду корупційним схемам, а потім їх же зносити. А такі жорсткі правила заведені вже давно у всіх європейських містах, і нам би швидше перейняти цей досвід. Однак, схоже на те, що нині справа зрушила з мертвої точки. У будь-якому випадку, проект регуляторного документа відправлений на доопрацювання в департамент торгівлі. Наразі мова йде про обмеження режиму торгівлі в МАФах і магазинах, які розмішені у житлових будинках. Тому що ані кіоски, ані такі магазини не повинні працювати цілодобово. Після доопрацювання цей документ повертається до Київради і до кінця листопада він знову повинен пройти через відповідні постійні Комісії. А тоді протягом місяця він буде розміщений для ознайомлення на сайті Київради, як регуляторний акт. І лише потім, вже у січні наступного року, рішення може бути ухвалене Київрадою. І смію вас запевнити, щойно цей порядок буде введений в дію, кіоскоманія в столиці автоматично зійде нанівець. Тому що встановлювати МАФи, які цілодобово не працюють та ще й без спиртного і сигарет – стане просто невигідно. При цьому я хочу запевнити тих "бізнесменів"-захисників МАФів, які погрожують скасувати це рішення через суд – витівка, яка вдалася у 2010 році – на цей раз не повториться. Повірте, панове "бізнесмени", наші юридичні служби врахували всі раніше допущені недоліки і судових перспектив у вас на сьогодні немає. До речі, очищення Києва від засилля кіосків й магазинчиків, що торгують спиртним, в перспективі не лише позитивно позначиться на здоров'ї киян і знизить криміногенну обстановку там, де сьогодні, буває, просто небезпечно ходити. Введення нових правил торгівлі, як це не парадоксально, знизить ще й кількість "алкогольних" ДТП, які відбуваються, як з вини пішоходів, так і водіїв. Як засвідчує статистика, коли під під'їздами немає цілодобової алкогольної спокуси, то число "алкогольних" ДТП в таких районах різко зменшується. І ця логіка повністю співзвучна із Десятиліттям дій з безпеки дорожнього руху, яке під егідою ООН стартувало у 2011 році. Про це я говорила в понеділок під час Форуму Національного Партнерства з безпеки дорожнього руху. Я вкотре закликала депутатів Верховної Ради визнати пиво і так звані "енергетики" – алкогольними напоями. Адже зовсім неважливо, як саме називається напій і який в ньому вміст алкоголю – цей алкоголь або є, або його немає. Одначе, в тій же Європі, куди так прагне Україна, ці ж питання змогли вирішити. Як, до речі, змогли і замінити культ пива – культом велосипедів. І сьогодні складно уявити собі будь-яку європейську столицю без велостоянок, велодоріжок і багатьох пунктів прокату. А сюжети про те, як європейські міністри дістаються до роботи на велосипедах, вже давно перестали вважатися сенсацією. При цьому, як мені розповідали колеги за кордоном, ні особливих зусиль, ні особливих витрат реалізація цих проектів не вимагала. Потрібно було лише одне – бажання. До того ж нашим мегаполісам для впровадження європейської велосипедної практики "винаходити велосипед" абсолютно не має потреби. З нами готові ділитися і порадами, і досвідом, який вже давно напрацьований. Починаючи від обов'язкової здачі будь-яким велосипедистом іспиту на право керуванням транспортним засобом, і закінчуючи будівництвом велосипедних доріжок в рамках проектів розвитку наших міст. І хто знає, можливо у найближчий час на телевізійних екранах ті ж самі "справжні чоловіки", які сьогодні переконують молодь, що стати справжнім мачо можна лише з пляшкою пива, змінять свої переконання. Адже, погодьтеся, мачо ХХІ століття виглядає крутішим, не попиваючи пивко, а коли крутить педалі... https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/52837360a3f04/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/5277a4edeabeb/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Mon, 04 Nov 2013 14:45:17 +0200 Чи зможуть депутати-мажоритарники стати лобістами столиці? Для тих, хто вирішив, що я помилилася, переплутавши цифри в заголовку, відразу скажу, що жодної помилки тут немає. Хоча фінальний свисток футбольного чемпіонату Європи на НСК "Олімпійський" пролунав 1 липня минулого року, зауважу, що пролунав він для футболістів, а не для українських чиновників. І ці "державні мужі", взявши на себе зобов'язання з підготовки країни до Євро-2012, до цього дня частину з них так і не виконали. Схоже на те, що у нинішньому 2013 році ця історія також не закінчиться, а плавно перейде в рік 2014-й. А тоді залишиться всього лише один рік до проведення в Україні чемпіонату Європи уже з баскетболу. Для Києва у цій історії мова йде про два медичних об'єкти – міську клінічну лікарню N12 та Олександрівську (в минулому Жовтневу) лікарню, які були включені до списку лікувальних установ, котрі повинні були обслуговувати гостей Євро-2012. Проте частина запланованих ремонтних робіт досі так і не виконана. І замість того, щоб діяти за принципом "краще пізніше, ніж ніколи", держава хоче, щоб ці роботи були завершені за рахунок киян – тобто коштом міського бюджету. Зрозуміло, що ці лікарні знаходяться в Києві. Зрозуміло, що сьогодні ними більшою мірою користуються саме кияни. Але ж, коли затверджувалася програма з підготовки столичних медзакладів до Євро-2012, ці об'єкти повинні були фінансуватися з держбюджету. Однак гроші в повному обсязі, незважаючи на те, що в цьому божився і уряду Тимошенко, і уряду Азарова – так і не були виділені. Турнір закінчився, програми закрилися, а борги залишилися. І в результаті ми маємо незавершені ремонти ряду відділень, а, отже, неможливість монтажу обладнання, яке так потрібне хворим, і яке ось вже скільки місяців просто припадає пилом у ящиках. І при цьому всьому, ніхто не знімає з міського бюджету й поточне фінансове навантаження щодо закупівлі медикаментів чи палива для карет "швидкої допомоги", якого й так не завжди вистачає. До того ж виглядає так, що Уряд не збирається змінювати своєї фіскальної політики щодо Києва – і наступного року, як і раніше, планує забирати половину столичних доходів до Держбюджету. І поки ще Кабмін не оприлюднив конкретні бюджетні цифри, а депутати у Верховній Раді не почали постатейне обговорення бюджету, я переконана, що необхідно в обов'язковому порядку звернути увагу на дане питання. Тому як голова Постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики, я зараз готую ряд пропозицій для профільних Комітетів Парламенту. Разом із тим, борги, що залишилися від Євро-2012, це далеко не найболючіша проблема, на яку може наразитися Київ наступного року. Серед найбільш гострих проблем, на які необхідно звернути увагу при підготовці бюджету на 2014 рік, можна виділити наступні: 1. Студентська поліклініка, котра обслуговує близько 150 000 (ста п'ятдесяти тисяч!) студентів, серед яких достатньо високий відсоток жителів інших регіонів. Але вони прикріплюються саме до цієї поліклініки. Щоб не бути багатослівною, я б рекомендувала і чиновникам МОЗ, і чиновникам Міносвіти, яким підпорядковані ВНЗ, перш ніж подавати бюджетні цифри, самим спробувати зробити рентген на тому апараті, який призначений для студентів. Або просто посидіти в "стоматологічному кріслі" єдиної на увесь наш мегаполіс студентської поліклініки, від якого залишилася хіба що одна назва. Думаю, що після цього питань з тим, що державі вкрай необхідно підключитися до фінансування даного об'єкту, не буде. Шлях дуже простий – обов'язкове включення його – окремим рядком – до державного бюджету в рамках фінансування функцій столиці. Тобто передбачення там витрат на устаткування та ремонт студентської поліклініки. 2. Компенсація в повному обсязі саме "державних" пільг (ЖКГ, безкоштовний проїзд у транспорті тощо). Адже з року в рік в цій сфері ми фіксуємо величезну заборгованість Держбюджету перед Києвом. До чого призводить накопичення боргів в будь-якій галузі, переконана, додатково пояснювати не потрібно. 3. Окремо не можу не звернути увагу на триваючу вакханалію з дітьми війни. Як відомо, цій категорії за законом, начебто, гарантовані виплати 30% надбавок до пенсій. Однак, ні для кого не є секретом, що ці законодавчі вимоги практично не виконуються. Я розумію, що у держави є чимало фінансових проблем. І, зрештою, цей непрацюючий закон можна було б скасувати, позаяк краще сьогодні визнати його неспроможність, аніж продовжувати нарощувати у людей зневіру в державу, яка не може нести відповідальність за свої зобов'язання. Адже навіть ті діти війни, хто зумів виграти суди, які теоретично зобов'язують державу виплатити борги, грошей все одно не отримують. Тому що у держави на це немає фінансів. А з рішенням суду, як відомо, в магазин не підеш. 4. Ще один важливий момент, пов'язаний з Міністерством охорони здоров'я. Наша комісія категорично наполягає на тому, щоб у бюджеті на 2014 рік в повному обсязі були закладені кошти на закупівлю медикаментів для столиці, виходячи з реальних потреб Києва, а не з розрахунку на "статистичного" жителя. Тому що всі ми знаємо, що в Києві живе (а, значить, і обслуговується в лікарнях, центрах первинної медико-санітарної допомоги та консультативно-діагностичних центрах), як мінімум, у два рази більше людей, ніж зареєстровано. 5. Окремо необхідно сказати і про фінансування з Держбюджету в повному обсязі програм щодо забезпечення хворих інсуліном. Справедливості заради, тут не можна не відзначити позитивну динаміку в тому, що МОЗ планує перехід від тендерних закупівель інсуліну до його рецептурного забезпечення. Це дійсно вкрай важливий крок, і дуже б хотілося, щоб це нововведення знайшло відображення у бюджеті вже наступного року. 6. І ще про Міністерство охорони здоров'я. При підготовці бюджету на 2014 рік, дане відомство в обов'язковому порядку повинно передбачити підвищення заробітної плати для працівників консультативно-діагностичних центрів. Причому, це стосується не лише Києва, а й всієї України. Тому що, нагадаю, для співробітників центрів первинної медико-санітарної допомоги підвищення зарплат закладено в рамках медреформи, а для співробітників КДЦ цей механізм у законодавстві, наразі, відсутній. Але ж мова йде про те, щоб реформу медичної галузі реалізувати успішно, а не так-сяк. Тобто в цьому аспекті зміни мають бути внесенні як до чинного законодавства, так і відображенні в Держбюджеті на 2014 рік. 7. Ще одним буквально кричущим питанням є проблема фінансування літнього відпочинку наших дітей. Нагадаю, що цього року Міністерство соцполітики повністю це питання провалило. Причини нехай з'ясовує прокуратура. А от для того, щоб цей злочин щодо підростаючого покоління не повторився знову і в наступному році, цю функцію у Міністерства потрібно відібрати, а натомість передати всі питання, пов'язані із забезпеченням дітей повноцінним відпочинком, до компетенції місцевих рад. По-перше, децентралізація знизить корупційну складову. А, по-друге, дасть можливість здійснення більш жорсткого контролю. Адже одна справа розбиратися в міністерських завалах, а зовсім інша – на рівні однієї області чи міста, де чиновників, які за це відповідають, знайти набагато легше. До того ж, ніхто не стане заперечувати, що на місцях набагато краще знають власні потреби, тоді, як у Міністерстві все звалюється на купу. І в результаті ми до осені отримуємо інформацію про те, що цього року "вдалося" оздоровити 30% або 40%. Я вже не кажу про те, що у питанні дитячого відпочинку не може бути показника навіть 99,99%. Тому, що діти – це не відсотки! Це живі люди! До того ж будь-яка прогалина у забезпеченні дітей путівками, це удар по здоров'ю нації, національній безпеці або стабільності бюджетної системи через 10-15-20 років, як би пафосно це не звучало. Чи почують усі ці рекомендації міністерські чиновники і депутати, від яких залежить прийняття головного фінансового документа країни, покаже час. А тим часом, наша гуманітарна комісія готує пакет пропозицій, котрі будуть розіслані, в першу чергу, депутатам-мажоритарникам, які обрані до Верховної Ради від Києва. Адже саме вони повинні б стати головною лобістської силою, яка змогла б на практиці довести, що народні обранці ще пам'ятають про свої передвиборчі обіцянки. https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/5277a4edeabeb/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/52652e81adf31/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Mon, 21 Oct 2013 16:39:13 +0300 Ні для кого не є секретом, що 23 жовтня Київрада проведе чергове пленарне засідання. Ні для кого не є таємницею й порядок денний. В тому числі він доступний для депутатів Верховної Ради, які так полюбили в дні пленарних засідань штурмувати будівлю на Хрещатику, 36, в рамках шоу "Захопи Київраду". А отже, часу, аби обговорити з керівництвом міста всі питання порядку денного, які могли викликати зауваження, у представників опозиції було більш ніж достатньо. І спільне обговорення спірних питань народними депутатами з керівництвом міста, справді, могло б стати новою формою конструктивної співпраці. Тим більше, що під час одного із штурмів під стінами Київради, про необхідність такої зустрічі на телекамери заявляв лідер "Батьківщини" Арсеній Яценюк. Однак минуло кілька місяців, а у народного обранця, чомусь, на це часу так і знайшлося... Хоча я дуже сумніваюся, що голова КМДА Олександр Попов та секретар Київради Галина Герега йому б у зустрічі відмовили. Тим більше, що якби таке трапилося, то ми б усі блискавично про це дізналися. Разом із тим, у представників опозиційних парламентських фракцій не знайшлося часу не тільки для зустрічі з керівництвом столиці. Парламентські опозиціонери, як і раніше, не можуть знайти часу, щоб активно ініціювати в стінах Верховної Ради питання про терміни виборів київського мера і депутатів Київради. От і виходить, що ця тема набуває актуальності виключно у переддень чергового пленарного засідання Київради. Ще б пак! Адже це нагода отримати можливість безкоштовно потрапити на телевізійні екрани, у рамках чергового штурму, з шумовими ефектами і протистоянням із співробітниками міліції. Проте, на 23 жовтня опозиція внесла до звичного сценарію певні корективи. У всякому разі, один з народних депутатів, обраних від Києва в одному із мажоритарних округів, заявив, що планує запросити на засідання Київради міської прокурора, аби той персонально встановлював особи "людей у погонах", які нібито не будуть пропускати народних обранців в будівлю на Хрещатику,36. Ситуація до комічного нагадує сцену з кінофільму "Формула любові": "А вона не одна прийде, вона з ковалем прийде"... Чи відгукнеться прокурор міста на це запрошення, наразі, невідомо, позаяк роль "коваля", а точніше – співучасника штурму, прокурору явно не до лиця. Однак цілком очевидно, що і в цей раз опозиція знову планує зібрати під стінами Київради кілька сотень своїх штатних прихильників. Далі дії опозиційних депутатів пояснювати ще складніше. Той самий народний обранець, який хоче бачити поруч із собою прокурора міста, пише: "Шабаш триває. 23 жовтня, в середу, відбудеться чергове зібрання нелегітимної Київради, в порядку денному заплановано більше півсотні земельних питань". Про нелегітимність Київради поговоримо трохи пізніше. А поки хотілося б звернути увагу на "акцент" про порядок денний та земельні питання, які зробив опозиціонер. По-перше, абсолютно незрозуміло до чого тут "шабаш"? Так, депутати зберуться у сесійній залі. Так, обговорять порядок денний. Так, за щось проголосують, а щось і відхилять. Нормальна робота органу місцевого самоврядування в рамках чинного законодавства. Так, на порядку денному є питання, пов'язані із землею. Тільки, мабуть, пан депутат читав проект порядку денного недостатньо уважно, бо питань цих куди більше, ніж півсотні. Правда, і це до "шабашу" жодного відношення не має. Тому що шабаш – це захід виключно нічний. Розгульний. І не передбачає ні протоколу, ні голосування, ні порядку денного. Що ж стосується земельних питань, якими так люблять лякати киян опозиціонери, то вони в досить великій кількості розглядаються на кожному пленарному засіданні. А інакше і бути не може, тому що, всупереч сподіванням опозиції, життя не стоїть на місці. Кожного дня реєструються нові шлюби, кожного дня народжуються нові кияни. А це означає, що повинно продовжуватися, скажімо, те ж квартирне будівництво – до того ж не в повітрі, а на землі, яку потрібно законно оформити і виділити. І що цікаво, до другого червня, тобто до того моменту, коли Київрада на думку опозиції "втратила свою легітимність", наявність в порядку денному земельних питань не викликала в опозиційних депутатів Київради жодних претензій. Вони брали участь і в обговоренні, і в голосуванні. Чому раптом так змінилося ставлення – питання слід адресувати до тих, хто хоче на цьому заробити зайві політичні бали. Тим більше, що злощасні "земельні питання" – це не тільки нові квартири або нові приміщення та виробничі підприємства, що забезпечують нові робочі місця. "Земельні питання" – це ще й будівництво нових шкіл та дитячих садків. І повірте, що я, як Голова постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики, отримую сотні скарг від молодих батьків з приводу нестачі місць у дошкільних закладах столиці. Але виходить, що з одного боку, всі, починаючи з Президента України, будівництво нових дитячих садків всіляко вітають і намагаються сприяти цьому, а за версією опозиції – вирішення подібних питань – це шабаш. Тепер про "нелегітимність" Київради. В даному контексті це питання вельми цікаве саме у світлі підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яке має відбутися наприкінці листопада у Вільнюсі. Тут привертає увагу те, що з одного боку, представники опозиційних політичних сил де тільки можна заявляють про свою прихильність до європейських цінностей, а з іншого – кричать про шабаші й не легітимність, незважаючи на те, що правочинність діяльності Київради підтвердило вже кілька судових інстанцій. Нещодавно в Братиславі, де я представляла Київ на представницькому міжнародному форумі, я спеціально розмовляла на цю тему зі своїми словацькими колегами. Спершу вони не повірили, що парламентарії регулярно організовують штурми столичного муніципалітету. А потім, повіривши мені на слово, зауважили, що в ЄС для вирішення подібних питань є суд. Додавши, що політикам країни, яка так прагне в Євросоюз, рішення суду потрібно поважати в першу чергу. І не подавати приклад зневажливого ставлення до закону своїм виборцям. Але, схоже, що про виборців наші політики думають в останню чергу. І якби кияни, котрі підтримують опозицію, минулого тижня уважно слідкували за заявами деяких депутатів Київради, то, думаю, хтось із них свої політичні симпатії міг би і змінити. Тому що з одного боку виходить, що опозиціонери щосили стараються, якомога швидше провести в столиці вибори мера і депутатів. Власне, для чого й організовують свої штурмові шоу. Але з іншого боку, саме депутати Київради від опозиції фактично визнали, що вибори в Києві пройдуть не раніше 2015 року. У всякому разі, саме так можна трактувати заяву колеги з "Батьківщини": "Після виборів, якщо вони будуть в 2015 році, ми будемо переглядати всі одіозні закони, починаючи з незаконного виділення землі в столиці, виділення бюджетних коштів. Ми переглянемо всі незаконні рішення". Я розумію, що фраза "ми будемо переглядати закони", могла бути просто обмовкою, оскільки Київрада законів не приймає. А от щодо "перегляду рішень" – це дзвінок доволі тривожний. І навіть не тому, що законність прийняття того чи іншого рішення визначає прокуратура. Куди більше занепокоєння викликає сам підхід "ми переглянемо". По-перше, абсолютно незрозуміло, хто такі ці "ми". А по-друге, думаю, всі ще пам'ятають дуже гучний міжнародний скандал, коли в 2005 році тодішня українська влада планувала під виглядом боротьби за законність реприватизувати близько 3000 підприємств. Як думаю, пам'ятають і реакцію на це "ноу-хау Ющенка-Тимошенко" представників іноземного бізнесу, що спричинило за собою відтік іноземних інвестицій з України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/52652e81adf31/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/524a6eecb4c93/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Tue, 01 Oct 2013 09:42:52 +0300 Схоже, що на чотирнадцятому році XXI століття більшість українських чиновників все ще не в курсі того, що у світі давно існує таке досягнення науково-технічного прогресу, як Інтернет. Завдяки цьому "диву" сьогодні практично неможливо зберегти щось у таємниці. Навіть в Україні. Особливо, якщо мова йде про такий важливий аспект нашого життя, як охорона здоров'я. Однак, багато наших чиновників зі сфери медицини, як і раніше думають, що остаточними та єдиними є саме їхні думки, висновки та оцінки, якими б абсурдними вони насправді не були. Хоча не виключено, що можемо вести мову лише про верхівку управлінського апарату, бо виконавцям, вочевидь, про існування Інтернету, все ж таки, відомо. Так чи інакше, але під впливом жорсткої вертикалі та поганої звички на кшталт "як би чого не вийшло" та "ініціатива карається", ми тупцюємо на місці. За 22 роки незалежності в українській охороні здоров'я відбулося чимало змін. Проте, невирішеним залишилося одне питання: хто відповідає за студентську медицину? Міністерство охорони здоров'я чи Міністерство освіти? Якщо розглядати це питання у площині ринку праці, то: за охорону здоров'я працівника відповідає працедавець, а для студента – це адміністрація ВУЗу, тобто ректорат, а отже проблему потрібно адресувати до сфери освіти. Однак, за якість надання медичних послуг, все ж таки, відповідає медицина. Ця невтішна ситуація породжена тим, що за часи незалежності України Міносвіти та МООЗ так і не знайшли спосіб чітко регламентувати організацію охорони здоров'я студентської молоді, а натомість перекидають відповідальність один на одного. Скільки десятків тисяч студентів отримали дипломи за останні 22 роки – підрахувати вкрай складно. Як і практично неможливо вивести цифру – скільки тисяч колишніх студентів страждають сьогодні від різних захворювань, коріння яких потрібно шукати саме в цій міжвідомчій нестиковці, а, значить, у неякісному медичному обслуговуванні. Думаю, що для багатьох сума в 16 копійок сенсаційно не звучить. Вона взагалі ніяк не звучить! Тому що на ці гроші сьогодні не можна купити абсолютно нічого – ні коробки сірників, ні склянки води. Однак, саме рівно 16 копійок сьогодні виділяється для оплати медичного прийому одного київського студента. Це навіть не ганьба. Це за межею! Бо абсурд ганьбою назвати складно. Причому причини цього абсурду відомі, і криються вони, як у тій самій міжвідомчій нестиковці, так і в тому, що держава відбирає половину київських доходів у Держбюджет. До речі, є ще й аспект номер три, не менш разючий – про студентську медицину, чомусь "забули" під час підготовки загальнонаціональної медичної реформи... Разом із тим, ні перше, ні друге, ні третє – не може бути прийняте в якості виправдання. Судіть самі: на сьогодні в Києві вже немає "поліклінік" як таких – тепер кияни користуються послугами центрів первинної медико-санітарної допомоги та консультативно-діагностичних центрів. А, що робити зі студентами? Що робити студентам? У чинній редакції закону на це відповіді немає, як і немає можливості отримання відповідних державних субвенцій на оснащення та діагностичне обладнання в рамках загальнонаціонального реформування. Я вже не кажу про те, що єдина студентська поліклініка в Києві є комунальним (!) підприємством – тобто повністю фінансується з міського бюджету, але при цьому обслуговує вищі навчальні заклади державної (!) форми власності. У підсумку столиця повинна в якийсь чудодійний спосіб самостійно забезпечувати медичний супровід майже 200 тис. студентів державних вузів. Ні Міносвіти, ні МОЗ на це місту не виділяє нічого. Тому, мабуть, 16 копійок можна вважати "досягненням" – могло б бути і менше. Тим паче, що крім усього іншого, ніхто в міністерських колах не може пояснити, хто саме повинен нести витрати за медобслуговування студентів-контрактників. До недавнього часу всі спроби зрушити з місця вирішення цієї ситуації були марні. Вектор намітився на початку квітня цього року, коли, я як Голова постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики спільно з представниками Студентської Ради Києва, була запрошена до участі в ефірі програми "Київський форум". Незабаром ми підписали угоду про співпрацю. Після чого, у своєму блозі на УП від 8 квітня, я написала наступне: "Плюси такої співпраці очевидні. По-перше, київські студенти тепер безпосередньо, тобто без посередників в особі чиновників, зможуть інформувати депутатів про свої проблеми, яких, знаю, існує більш ніж достатньо. По-друге, студенти з перших вуст тепер будуть отримувати інформацію, як про плани профільних комісій, так і про роботу Київради. По-третє, (і це важливо!) Тепер ми офіційно можемо залучати студентів до участі в розробці проектів рішень, які готує гуманітарна Комісія. Це дасть можливість ухвалювати саме ті рішення, які будуть максимально враховувати всі тонкощі та особливості, котрі часом не потрапляють в поле нашого зору, оскільки краще, ніж самі студенти, ніхто їхніх проблем не знає". І ось перший етап нашого партнерства був реалізований на практиці. Як повідомили ЗМІ: "У четвер, 26 вересня, у столиці відбувся безпрецедентний захід – вперше за один стіл переговорів сіли медики, педагоги й самі студенти, аби знайти шляхи для покращення надання лікувальних і профілактичних медичних послуг студентам Києва. Загальний круглий стіл, організований Студентською радою Києва за підтримки Постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики, відбувся у приміщенні Київської міської студентської поліклініки. В обговоренні питань взяли участь: заступник директора Департаменту охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації Алла Арешкович, голова Ради ректорів вищих навчальних закладів Київського вузівського центру Петро Куліков, головний лікар Київської міської студентської поліклініки Володимир Войнаровський, голова Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти і науки України Олександр Тур, координатор Студентської ради м. Києва Артем Нікіфоров, а також фахівці у галузі охорони здоров'я, громадські активісти, лідери студентського самоврядування". І тепер як Голова Постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики, я особисто звернуся до Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я з проханням окремо розглянути питання охорони здоров'я студіюючої молоді та безпосередньо роботи Київської міської студентської поліклініки. Також ми готові створити міжвідомчу робочу групу, яка займатиметься всіма обговореними проблемами, в тому числі й що стосується законодавчих змін. Окрім цього, гуманітарна комісія Київради ініціюватиме розгляд питань щодо охорони здоров'я студентів на засіданнях ректоратів київських ВУЗів. Думаю, що ректорам буде цікаво дізнатися, що у нас лише 23% молоді, яка вступає до вишів, є здоровою. При цьому в останні роки значно знизилася кількість студентів, які регулярно відвідують спеціалістів з метою профілактики захворювань, які проходять вакцинацію – 75% студентів не мають щеплень. На моє глибоке переконання – цьому слід терміново приділити особливу увагу. Також маю надію, що слова голови Ради ректорів вищих навчальних закладів Київського вузівського центру Петра Кулікова: "це питання обов'язково буде включено до проекту Меморандуму про співпрацю Київської міської державної адміністрації з Радою ректорів", – не залишаться порожнім звуком. Зі свого боку, гуманітарна комісія, яку я очолюю, готує проект рішення Київради щодо звернення до суб'єктів законодавчої ініціативи, з метою виділення у 2014 році цільової державної субвенції саме для Київської міської студентської поліклініки. Плюс до цього, ми готуємо й рішення про створення Міжвідомчої робочої групи, щоб розробити фундаментальні законодавчі зміни, які б враховували інтереси студентів у процесі реалізації медичної реформи. До чого тут Інтернет, з якого я почала блог, запитаєте ви? По-перше, це інструмент, який не дасть чиновникам можливості забути про те, що вони обіцяли під час зустрічі зі студентами. По-друге, у всесвітній мережі "живуть" практично всі студенти, які на власному досвіді відчувають усі "принади" студентської медицини. Про це, до речі, вони багато розповідають і в соцмережах, і на різних форумах, даючи оцінку, як системі, так і конкретним лікарям, які їх часом не тільки лікують, але й, відверто грабують. У будь-якому разі, я, вивчаючи проблему, отримала чимало цінної інформації саме на цих ресурсах – що, між іншим, рекомендую робити і тим чиновникам, які, сподіваюся, найближчим часом знайдуть час для студентської медицини. https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/524a6eecb4c93/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/523c4e0065325/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Fri, 20 Sep 2013 16:30:40 +0300 По мірі того, як наближається дата саміту у Вільнюсі, на якому має бути підписано угоду про Асоціацію між Україною та ЄС, пристрасті навколо цієї події з дня у день розгортаються з новим запалом. З одного боку, це наче й зрозуміло, адже мова йде не лише про історичну подію для України. Якщо угода буде підписана, то це означає, що після 22 років фактичного тупцювання на багатовекторному роздоріжжі, ми, нарешті, почнемо реальний рух. Причому, в тому напрямку, куди слід було б вирушати відразу після проголошення незалежності, як це зробили і країни колишнього Варшавського блоку, і балтійські республіки колишнього Радянського Союзу, котрі уже давно є членами Європейського Союзу. Що увесь цей час стримувало Україну – питання окремої дискусії. Сьогодні ж важливо те, що, попри усі внутрішньополітичні труднощі, незважаючи на безпрецедентний геополітичний тиск, керівництво України знайшло в собі сили відстояти свою позицію щодо євроінтеграції. Це було підтверджено і на останньому засіданні Кабміну, який схвалив текст угоди про Асоціацію, і на пленарних засіданнях Верховної Ради, де було ухвалено пакет євроінтеграційних законів, необхідних для успішного завершення саміту у Вільнюсі. Втім, це не заспокоїло окремих політиків, які закликають відмовитися від перспектив входження України в ЄС, наполягаючи на тому, що краще, ніж Митний союз для нашої країни нічого немає. При цьому протиборчі сторони використовують в якості доказів будь-які особисті домисли, тільки не конкретні факти. Наприклад, у мене є питання до українських комуністів, які спробували організувати проведення референдуму щодо приєднання України до Митного союзу. Але ні вони, ні тим паче, їхні опоненти чомусь не кричать на кожному розі, що комуністи Казахстану, який є членом МС, наполягають на проведенні референдуму про вихід Казахстану з Митного союзу. А, погодьтеся, така інформація могла б багато чого пояснити тим, хто ще вірить у заклики й гасла українських комуністів. Це ж у певній мірі стосується і досить млявого пояснення суті документа, який повинні підписати у Вільнюсі. Так, я розумію, що цей документ може осилити далеко не кожен громадянин України. Та, власне, абсолютно усім витрачати час на вивчення сотень сторінок документа – ні до чого. Але ж ми більше звикли вірити тому, що можна помацати руками. Тому шкода, що ті, хто цей документ вивчив досконало, наразі не говорять про нього з посиланням на конкретні статті та положення, не пояснюють, спираючись на чітко прописані моменти, які саме вигоди отримає Україна від Асоціації з Євросоюзом. Як Голову постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики, мене в цьому документі цікавили саме профільні аспекти – передусім ті, що пов'язані з освітою та охороною здоров'я. Тому що, спілкуючись з колегами в країнах ЄС, я бачила, як Євросоюз проводить медичну та освітню реформи. І, повірте, не один раз мені було прикро, що в принципі не такі вже й складні перетворення ми не можемо розпочати в Україні не на словах, а на ділі. Ось, як, наприклад, як прописане в угоді питання охорони здоров'я: ГЛАВА 22 ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ'Я Стаття 426 Сторони розвивають співробітництво в галузі охорони здоров'я з метою підвищення рівня його безпеки та захисту здоров'я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання. Стаття 427 Співробітництво, зокрема, охоплює такі сфери: а) зміцнення системи охорони здоров'я України та її потенціалу, зокрема, шляхом впровадження реформ, подальшого розвитку первинної медико-санітарної допомоги та навчання персоналу; b) попередження і контроль над інфекційними хворобами, такими як ВІЛ/СНІД та туберкульоз, підвищення готовності до ризику спалахів високо патогенних хвороб та імплементація Міжнародних медико-санітарних правил; c) попередження та контроль за неінфекційними хворобами шляхом обміну інформацією та кращими практиками, пропагування здорового способу життя, визначення основних детермінант здоров'я та проблем в галузі охорони здоров'я, таких як здоров'я матері і дитини, психічне здоров'я, алкогольна, наркотична та тютюнова залежність, зокрема імплементацію Рамкової конвенції з контролю над тютюном 2003 року; d) якість та безпечність субстанцій людського походження, таких як кров, тканини та клітини; e) інформація та знання в галузі охорони здоров'я, зокрема, керуючись підходом "охорона здоров'я у всіх політиках держави". З цією метою Сторони обмінюються інформацією та найкращими практиками, і здійснюють інші спільні заходи, в тому числі в рамках підходу "охорона здоров'я у всіх політиках" та поступової інтеграції України в європейські мережі охорони здоров'я. Стаття 428 Україна поступово наближатиме своє законодавство та практики до принципів права ЄС, зокрема у сфері інфекційних хвороб, служби крові, трансплантації тканин і клітин, а також тютюну. З одного боку, наче, дуже схоже на декларації наших чиновників, котрі щодня на словах гарантують "збудувати комунізм вже завтра". Різниця лише в тому, що в ЄС всі ці механізми не тільки працюють, а й пройшли якісну обкатку часом. І за цими принципами живуть понад 500 мільйонів людей. А, значить, ці моделі можна спокійно імплементувати в українські реалії. Невже у тих, хто стикався з нашою "безпечною" охороною здоров'я, можуть бути якісь питання. А якщо вони все ж є, то рекомендую поцікавитися, чому наші депутати і чиновники воліють лікуватися саме в Європі? Приблизно таку ж картину маємо і в сфері освіти: ГЛАВА 23 ОСВІТА ТА НАВЧАННЯ, МОЛОДЬ Стаття 430 Повною мірою поважаючи обов'язки Сторін щодо змісту навчання та організації освітніх систем, а також їх культурне та мовне розмаїття, Сторони сприяють розвитку співробітництва в галузі освіти, навчання та молодіжної політики з метою покращання взаєморозуміння, активізації міжкультурного діалогу та посилення знань щодо відповідних культур. Стаття 431 Сторони докладають зусилля для активізації співробітництва в галузі вищої освіти, зокрема, з метою: а) реформування та модернізації систем вищої освіти; b) сприяння зближенню у сфері вищої освіти, яке відбувається в рамках Болонського процесу; c) підвищення якості та релевантності вищої освіти; d) поглиблення співробітництва між вищими навчальними закладами; e) розширення можливостей вищих навчальних закладів; f) активізації мобільності студентів та викладачів; увага надаватиметься співробітництву в галузі освіти з метою спрощення доступу до вищої освіти. Стаття 432 Сторони здійснюють заходи, спрямовані на активізацію обміну інформацією, практикою та досвідом, для заохочення більш тісного співробітництва в галузі професійно-технічної освіти та навчання, зокрема з метою: а) розвитку систем професійно-технічної освіти та навчання, подальшого підвищення кваліфікації упродовж трудової діяльності/життя, що відповідає реаліям в контексті змін на ринку праці; b) створення національних механізмів з метою покращення прозорості та визнання кваліфікацій та компетенцій, використовуючи, по можливості, досвід ЄС. Стаття 433 Сторони вивчають можливості розвитку співробітництва в інших сферах, таких як середня освіта, дистанційне навчання та освіта протягом життя. Стаття 434 Сторони погоджуються заохочувати поглиблення співробітництва та обмін досвідом в галузі молодіжної політики та неформальної освіти для молоді, що спрямовано на: а) сприяння інтеграції молоді в суспільство загалом, заохочуючи її активну громадську позицію та ініціативність; b) сприяння молоді в отриманні знань, навичок та професійних умінь поза освітньою системою, зокрема волонтерство, та визнання цінності такого досвіду; c) активізацію співробітництва з третіми країнами; d) розвиток співробітництва між молодіжними організаціями в Україні, в ЄС та в його державах-членах; e) просування здорового способу життя, з особливим акцентом на молоді. В Угоді про Асоціацію є ще один дуже важливий для України розділ – "Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби з шахрайством". Причому, як ви бачите, поняття "фінансова допомога" та "боротьба з шахрайством" об'єднані. Такий собі "дзвіночок" для тих, хто добре освоїв майстерність "розпилювання" бюджетних грошей. РОЗДІЛ VI: ФІНАНСОВЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ТА ПОЛОЖЕННЯ ЩОДО БОРОТЬБИ З ШАХРАЙСТВОМ Стаття 453 Україна отримуватиме фінансову допомогу через відповідні механізми та інструменти фінансування ЄС. Фінансова допомога сприятиме досягненню цілей цієї Угоди та надаватиметься відповідно до наступних статей цієї Угоди. Стаття 454 Основні принципи фінансової допомоги передбачені у відповідних регламентах ЄС щодо фінансових інструментів. Стаття 455 Пріоритетні сфери надання фінансової допомоги ЄС, погоджені Сторонами, визначаються у відповідних індикативних програмах, що відображають погоджені пріоритети політики. Попередні обсяги допомоги, закріплені в цих індикативних програмах, враховують потреби України, галузеві спроможності та прогрес у здійсненні реформ. Стаття 456 З метою забезпечення оптимального використання наявних ресурсів Сторони докладають зусиль, щоб допомога ЄС використовувалася у тісному співробітництві та координації з іншими країнами-донорами, організаціями-донорами та міжнародними фінансовими інституціями, та відповідно до міжнародних принципів надання ефективної допомоги. Стаття 457 Основні правові, адміністративні та технічні засади фінансової допомоги встановлюються у рамках відповідних угод між Сторонами. Стаття 458 Рада асоціації отримує інформацію про прогрес і застосування фінансової допомоги та її вплив на досягнення цілей цієї Угоди. З цією метою, компетентні органи Сторін на постійній та взаємній основі здійснюють відповідний моніторинг та оцінку інформації. Стаття 459 1. Сторони здійснюють допомогу згідно з принципами належного фінансового управління та співпрацюють у сфері захисту фінансових інтересів України та ЄС, як визначено у Додатку XLII до цієї Угоди. Сторони вживають ефективні заходи з метою попередження та боротьби із шахрайством, корупцією та іншою нелегальною діяльністю, inter alia, шляхом взаємної адміністративної допомоги та спільної правової підтримки у сферах, охоплених даною Угодою. З цією метою Україна також поступово призводитиме національне законодавство у відповідність з положеннями, викладеними у Додатку XLIII до цієї Угоди. 3. Додаток XLII до цієї Угоди поширюється на будь-яку майбутню угоду чи фінансовий документ, що укладається між Сторонами, а також будь-який інший фінансовий документ ЄС, з яким Україна може бути пов'язана, без упередженості до будь-яких інших додаткових положень, які охоплюють аудит, перевірки на місцях, інспекції, контроль та заходи протидії шахрайству, inter alia, такі як ті, що здійснюються Європейським офісом протидії шахрайству (OLAF) та Європейським судом аудиторів. Ясна річ, що після підписання угоди про Асоціацію з ЄС відразу і раптово нічого не зміниться. Зрозуміло й те, що будуть також і протистояння, і провокації, і саботаж. Тому що після 29 листопада багато чиновників-бізнесменів можуть втратити свої доходи. Але, по-перше, у влади з'явиться реальний інструмент. А по-друге, те, чим, нарешті, почне займатися Україна, має стати будівництвом нової швидкісної траси, а не звичним "латанням дірок" розбитої вщент дороги в нікуди. https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/523c4e0065325/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/5226dff9491e1/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Wed, 04 Sep 2013 10:23:37 +0300 Наприкінці липня я, як Голова постійної комісії Київради з питань гуманітарної політики, запевнила киян, що докладу максимум зусиль, аби за масове отруєння дітей у дитячому садку N455 Дніпровського району відповіли не тільки "стрілочники". На той момент винними, як це зазвичай відбувається, "призначили" завідуючу дитсадка, кухаря і медсестру. А ось, що стосується їхніх безпосередніх начальників – керівників районного управління освіти, то вони, як заведено, мали "вийти сухими з води". Більш того, боротьбу з "отруювачами" очолив саме той, хто повинен був за це відповідати першим, а саме: начальник управління освіти Дніпровського району Василь Ільєнко. Але оскільки до теперішнього часу управлінці такого рівня належали до касти недоторканних, мало хто сумнівався, що й у випадку з отруєнням у ДНЗ N455 щось зміниться. Про це мені говорили і колеги-депутати, і ті кияни, які не з чуток знали про подібні випадки. "Для чого Ви, Алло Василівно, – казали мені. – На цьому піар робите? Ви ж знаєте, що це марно, що система "своїх" не здає". "Знаю, – відповідала я. – Але хто сказав, що не можна хоча б спробувати щось змінити? Якщо ти не будеш намагатися зламати систему, то система зробить все, аби зламати тебе". І ось не минуло й місяця, як скептики були осоромлені. Тому що крім тих, хто повинен нести відповідальність за отруєння дітей на рівні персоналу дитсадка, вперше поніс покарання чиновник вищої районної ланки. Не очікуючи доки викличуть "на килим" до керівництва КМДА, начальник управління освіти Дніпровського району подав заяву про звільнення. Отже, маємо прецедент, який комісія з питань гуманітарної політики Київради, яку я очолюю, має на меті зробити нормою. Тобто – впровадити у повсякденну практику обов'язкову особисту відповідальність саме вищого районного керівництва за ті порушення, які будуть виявлені. Потрібно зняти чиновницьку недоторканність з районних начальників, виробити у них рефлекс, що відтепер за спинами "стрілочників" їм відсидітися не вдасться. Разом із тим, я чудово усвідомлюю, що перемога на рівні Дніпровського району жодною мірою не означає, що всі київські чиновники моментально стануть прикладами чесноти та порядності. Але ж перший крок зроблено! Я переконана, що ця перша маленька перемога надихне не тільки депутатів Київради, але й киян, які на кожному кроці відчувають чиновницьке свавілля. Тому хочу повідомити мешканцям столиці, що в даний час комісія з питань гуманітарної політики Київради уважно стежить за розвитком ситуації в Святошинському районі, де районна прокуратура виявила зловживання у райдержадміністрації. І підкреслю, що зловживання ці призвели до того, що ціна на продукти харчування, які закуповувалися для дитячих садків, була завищена на 100 тисяч гривень. Як повідомляє прокуратура: "за результатами перевірки в діях посадових осіб райдержадміністрації вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України (службова недбалість) ". Але враховуючи, що зазвичай за недбалість чиновники відбуваються "легким переляком", а мова йде про продукти для дитячих садків, то за розвитком подій у цій історії стежитиме й Київрада. І начальнику районного управління освіти доведеться докладно розповісти депутатам, керівництву КМДА та журналістам про те, як у новому навчальному році в районі організовано закупівлю та постачання продуктів не тільки в ясла та дитячі садки, але й у школи. Йому доведеться проінформувати нас проте, як в реальності, а не на словах, здійснюється перевірка якості продуктів; хто саме і за якими критеріями виграв тендери на постачання; в який спосіб формується собівартість раціонів тощо. А потім відповісти на поставленні запитання. Повірте, розмова вийде більш, ніж цікавою. А після цього, думаю, логічно буде заслухати й решту районних керівників системи освіти. Це допоможе не лише осмислити "повноту картини" існуючих проблем, але й надасть можливість проаналізувати ситуацію по місту в цілому, провести порівняльний аналіз і виробити конкретні рекомендації. При цьому я відразу попереджаю, що мова не йде про змагання на кшталт "передовик", "кращий у своїй професії", які мені, час від часу, пропонують провести у Києві – з грамотами та цінними призами. Таке полюбляють практикувати ті чиновники, які все ще сумують за соціалістичним минулим колишнього СРСР – бо усі ці "перегони за орденами" потім лише підсилюють ступінь чиновницької недоторканності. Я вважаю, що нагороджувати чиновника за те, що він справно виконує свою роботу за бюджетні гроші – абсурд. Адже нікому не прийде в голову визначати, скажімо, район міста, де дітей годують більш якісними продуктами, ніж в іншому районі. З тим же успіхом можна нагороджувати "найменш корумповану районну адміністрацію" або ту, де рідше обманюють мешканців... І ще одне. Починаючи з перших чисел червня, я неодноразово писала і говорила про те, що Міністерство соціальної політики ставить під загрозу забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей тих категорій, які захищені законом. У тому числі й дітей, постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Я намагалась напоумити чиновників, посилаючись на законодавство та можливість втручання Генеральної прокуратури. І, знову ж таки, я чула лише голоси скептиків, які переконували мене в тому, що "батогом обуха не переб'єш", що боротися з Міністерством – марно, що я можу писати до ГПУ хоч сто разів на день, але це не матиме жодного впливу... Так, врешті решт, наприкінці літа міністерські чиновники, які не тільки позбавили сотні дітей оздоровлення, а й підставили державу, відповіли мені пустослівною відпискою. Звичайно, вони гадали, що на цьому все й закінчиться. Однак, мої звернення не залишилися "голосом волаючого в пустелі". Принаймні, кілька днів тому прес-служба Генеральної прокуратури України повідомила, що таки було здійснено перевірку на предмет додержання прав дітей на оздоровлення та відпочинок. У повідомленні прес-служби ГПУ зазначається, що "під час перевірок міністерств соціальної політики, охорони здоров'я, освіти і науки додержання прав дітей на оздоровлення та відпочинок, органами прокуратури було виявлено численні правопорушення. Вказаними міністерствами та місцевими органами виконавчої влади, на які покладено реалізацію державної політики та контроль у цій сфері, не вжито дієвих заходів щодо забезпечення доступності та якості оздоровчих послуг, створення належних умов для зміцнення здоров'я дітей та послаблено міжвідомчу координацію в цьому напрямку. Всупереч вимогам закону, забезпечено оздоровлення менш як 50% дітей шкільного віку. Крім цього, порушуються права на оздоровлення дітей, які потребують особливої уваги – діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, інваліди, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо. Міністрам соціальної політики, охорони здоров'я, освіти і науки України внесено подання. Про стан додержання законодавства у цій сфері проінформовано Президента України та Кабінет міністрів України". З урахуванням того, що з моменту заяви прес-служби Генпрокуратури пройшло лише кілька днів, "розбір польотів" ще попереду. І хочеться вірити, що буде він з відповідними висновками та жорсткими рішеннями, які у підсумку допоможуть уникнути повторення цієї ганебної ситуації наступного року. https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/5226dff9491e1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/5215ee99e4641/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Thu, 22 Aug 2013 13:57:29 +0300 Новина про те, що 19 серпня під стінами Київради я особисто "віддавала накази тітушкам", яку розтиражували в мережі, з одного боку засмутила, а з іншого – порадувала. Прикрість вкотре викликав той факт, що через наші Інтернет-ЗМІ, які в народі вперто називають "зливними бачками", дійсно можна "злити" все що завгодно. Це нагадує пісню Висоцького про лист з божевільні до редакції передачі "Очевидне-неймовірне": "то тарілками лякають, мовляв, підлії літають, то у вас собаки лають, то у вас руїни говорять"... Але одна справа, коли нам заплітають звивини "жахалками" про НЛО і Нессі, а зовсім інша, коли в хід йдуть "фантазії", які можуть спричинити за собою зовсім інші наслідки. Однак, мені не до кінця зрозуміло, які конкретно цілі переслідували автори згаданих "інформаційних помиїв"? Тому що "сенсація" про те, як Алла Шлапак віддавала накази "тітушкам", має подвійне навантаження. З одного боку – в наявності очевидний негатив: мовляв, депутат Київради і Голова Постійної Комісії з питань гуманітарної політики пов'язана з казна-якими напівкримінальними елементами, котрих підтягнули на Хрещатик, аби перешкодити опозиції в черговий зірвати сесію Київради. З іншого боку – якщо взяти цю версію на віру, то виходить, що Алла Шлапак займається не лише питаннями зниження комунальних тарифів для шкіл та садочків, не тільки домагається забезпечення якісного харчування для навчальних закладів і шукає шляхи для впровадження реальної медичної реформи в столиці, а ще й таємно керує неформальними силовими угрупуваннями – така собі "дон Корлеоне у спідниці". За це авторам ідеї окреме спасибі – ніколи б не подумала, що в мене такі необмежені можливості! Дивно, що ще не написали про те, як я керувала діями "Беркуту". На майбутнє, якщо у любителів "інформаційних помиїв" виникнуть проблеми з креативом, дарую цю версію. Так і напишіть, що "за наявною інформацією, депутат Київради Алла Шлапак є генералом МВС і саме під її керівництвом відбувалися усі операції щодо захисту інтересів киян від провокацій опозиції". А що стосується, власне, останнього пленарного засідання Київради, то за те, що ми зуміли його провести – кияни нам тільки вдячні. У всякому разі, жодного осудливого телефонного дзвінка чи звернення до Комісії з питань гуманітарної політики Київради, яку я очолюю, не надходило. Навпаки, тисячі столичних медиків та освітян, які, нарешті, змогли отримати надбавки до своїх зарплат, депутатам Київради вдячні. І вони не розуміють дій опозиції, яка будь-що, хотіла й цього разу залишити бюджетників без грошей. Як не розуміють кияни й того, чому за бездіяльність Верховної Ради, яка "ніяк не розродиться" рішенням про призначення виборів у столиці, повинні відповідати депутати Київради? Адже, згідно закону, це прерогатива Парламенту – столичні депутати ухвалювати таких рішень просто не мають права, тому й вкотре звернулися до вищого законодавчого органу України про необхідність терміново вирішити це питання. Але депутати Верховної Ради, мабуть, про це не думають. У всякому разі, на сьогодні в Парламенті не зареєстровано жодного законопроекту з цього питання. А це зайвий раз підтверджує думку багатьох експертів та аналітиків про те, що саме опозиція, яка голосніше за всіх кричить про "нелегітимність" Київради і провокує сутички в центрі Києва, якраз найменше зацікавлена у переведенні проблеми з виборами в правове поле. У тому числі й через те, що штурм Київради – це телекартинка і безкоштовний піар. А ось, законотворчість, за яку депутати ВРУ отримують наші з вами гроші – марудна рутина, яка телевізійникам абсолютно не цікава... https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/5215ee99e4641/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/51f66654e80da/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Mon, 29 Jul 2013 15:55:48 +0300 Якщо хтось думає, що в історії з отруєнням 40 дітей і двох дорослих, яке сталося 20 червня у дитячому садку N455 (Дніпровський район), можна ставити крапку, поспішаю розчарувати – все тільки-но починається. Адже більша частка провини за цей випадок лежить не стільки на кухареві, медсестрі й завідуючій цим дитсадком, які подали заяви про звільнення, скільки на тих, хто відповідає за їхню роботу – тобто на чиновниках районного управління освіти на чолі з начальником – Василем Ільєнком. У своєму блозі "День Конституції України. Чи мають діти право на отруєння?" від 28 червня я вже писала, що "Постійна Комісія Київради з гуманітарних питань, яку я очолюю, буде ініціювати питання про звільнення і директора цього дошкільного закладу, і начальника районного управління освіти, який безпосередньо відповідає за ситуацію в районі". І, повірте, це не помста, і не розправа. Це необхідно для того, щоб начальники, з вини яких відбулася будь-яка НП подібного масштабу, не думали, що їхній статус є "охоронною грамотою". А віддуватися за недогляди такого горе-начальника будуть призначені стрілочники. Інакше й надалі будь-який чиновник, знаючи, що його "колеги" залишаються безкарними, буде тримати усіх нас в заручниках. Не залежно від того, чим цей чиновник "керує": транспортом, охороною здоров'я, прибиранням снігу чи постачанням продуктів у дитячі сади. Я допускаю, що навіть, коли ті чиновники, про яких я зараз говорю, будуть усвідомлювати всю повноту й неминучість покарання, це не означає, що завтра ми за рівнем відповідальності чиновників зрівняємося зі Швейцарією. Але ж краще почати, нехай, навіть з маленького кроку, ніж тупцювати на місці та "реагувати" на черговий катаклізм вже після того, як він відбувся. Тим більше, що в Наказі N322 від 20 липня "Про вжиття невідкладних заходів щодо запобігання нещасним випадкам, посиленням контролю за організацією харчування дітей та профілактикою гострих кишкових інфекцій у дошкільних навчальних закладах, навчально-виховних комплексах, школах – дитячих садках Дніпровського району м. Києва" сказано, зрозуміло, дуже багато, але переважно ні про що. Та й адресований цей документ, підписаний паном Ільєнком, більше "нагору" – заради звітності та самозаспокоєння. Вихід із ситуації для "кардинального" вирішення проблеми пан Ільєнко бачить, приміром, в наступному: 1. Створити комісію з перевірки у дошкільних навчальних закладах, у навчально-виховних комплексах, школах дитячих садках, організації харчування дітей, дотримання санітарно-гігієнічних вимог та протиепідемічних вимог, норм техніки безпеки. 2. Затвердити склад комісії. 4. Членам комісії з перевірки у дошкільних навчальних закладах, у навчально-виховних комплексах, школах дитячих садках, організації харчування дітей, дотримання санітарно – гігієнічних вимог та протиепідемічних вимог, норм техніки безпеки здійснити перевірку: 4.1. постачання до навчальних закладів безпечних та якісних продуктів харчування із супроводжуючими документами; 4.2. проведення протиепідемічних заходів щодо попередження спалахів гострих кишкових інфекцій і харчових отруєнь серед вихованців навчальних закладів; 4.3. дотримання санітарно-гігієнічного режиму на харчоблоках їдальнях та особистої гігієни працівниками, які забезпечують організацію харчування дітей; 4.4. дотримання належного санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режимів у закладах освіти під час проведення навчально-виховного процесу; 4.5. виконання посадових обов'язків працівниками навчальних закладів, які відповідають за організацію харчування"... І ще півтора десятка подібних пунктів... Але при цьому, жодного слова про те, що реально має турбувати в першу чергу. Скажімо, про перегляд системи постачання продуктів харчування в школи та дошкільні установи. Або про те, хто і як повинен був надавати реальну допомогу батькам дітей, які отруїлися – адже їх фактично залишили сам на сам з непростими проблемами: починаючи від дорогого лікування і закінчуючи вирішенням питань – де батькам знаходити час для нагляду за дитиною, яка тривалий час не може відвідувати дитячий садок. А "заходи дотримання і перевірки" – це так, для зайвого підтвердження того, що пан Ільєнко, м'яко кажучи, не зовсім зацікавлений в реальній, а не абстрактній зміні ситуації на краще. Тому як всі правила, розпорядження й найсуворіші інструкції існували і до НП в дитячому садку. І завдання районного керівництва полягала в найжорстокішому щоденному контролі над їх дотриманням. А тому, перш ніж вводити дуже дорогу онлайнову програму з контролю над якістю продуктів харчування у дитячих садках через Інтернет, яку раптом так хвацько почали розхвалювати, потрібно, спершу, налагодити нормальну роботу виконавчої влади на місцях. Я вже не кажу про те, що в наших реаліях ця ідея, наразі, справляє враження, м'яко кажучи, абсурдної. Тому що пояснення вихователя дитячого садка в онлайні чиємусь батькові чи матері, про те що в дану мить їх чадо споживає дуже якісну запіканку, жодних гарантій нікому не дає. Навіть якщо батьки на власні очі побачать на екрані цю саму страву. Адже це танки бруду не бояться, а для хороших авто потрібні якісні дороги. Іншими словами – спочатку необхідне налагодження механізму, а вже потім "космічні технології". Бо навіть людині далекій від IT-технологій зрозуміло, що жоден монітор не передасть ані смакових особливостей, ані запаху продуктів харчування. Не кажучи вже про неможливість бак-посіву та відповідного експрес-аналізу... Ну, а мільйонам гривень, які любителі розпорошення бюджетних коштів, пропонують угробити на цю "ненаукову фантастику", можна знайти куди більш гідне застосування... У романі Михайла Булгакова "Майстер і Маргарита" є епізод, коли кіт Бегемот представляє Маргариті гостей, що прибули на бал до Воланда. Серед них була й така собі Фріда. Чиє покарання полягало в тому, що їй щоночі підкладали хустку, якою вона задушила свою дитину, що народилася після того, як Фріду зґвалтував її роботодавець. На суді вона пояснила, що їй просто нічим було годувати дитя. Якщо ви пам'ятаєте, то на запитання, а де цей самий роботодавець, Маргариті відповіли, що він же особисто немовляти не душив... Так і тут. Особисто пан Ільєнко, звичайно, заражену сальмонелою запіканку не готував. Але відповідати за важкі наслідки він зобов'язаний нарівні з іншими. І наша Комісія зробить для цього все, що в її силах – аби іншим чиновникам не кортіло. https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/51f66654e80da/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/51dddc905b2f0/ ukrpravda@gmail.com (Алла Шлапак) Thu, 11 Jul 2013 01:13:36 +0300 У газеті "Коментарі" від 28 червня Анатолій Стріляний опублікував дивну авторську колонку під заголовком "Продукт відбору". Дивну і тим, що з досить великим запізненням відреагував на мій блог на сайті "Української правди" від 22 травня "Чи потрібен Києву гей-парад у День міста?". І тим, що... Втім, про все по порядку. Те, що корифей радянської журналістики звернув увагу на мою скромну персону, з одного боку, начебто і приємно: літня людина (1939 року народження), проживаючи в українській глибинці, жваво цікавиться столичними справами і читає мої блоги, до того ж не тільки читає, а й коментує. Щоправда коментування це викладене у дещо незвичному для корифея контексті, а тому й викликає ряд запитань. По-перше, чому пан Стріляний вирішив поговорити про столичний гей-парад аж через півтора місяці після цієї події? По-друге, чому він звернув увагу лише на проблеми ЛГБТ-спільноти, хоча у блозі я вела мову про куди більш важливіші речі? Тобто, по суті справи, корифей не зовсім коректно вирвав з контексту кілька абзаців, перетворивши їх на лейтмотив. А це викликає певні сумніви щодо дотримання корифеєм норм журналістської етики. Про "рожеві бантики", "жінок-депутаток", від яких корифею "не хочеться жити" та інші пасажі, що витримані у кращих традиціях мізогінії, тобто жінконенависництва, просто промовчу. Хіба що, хотілося б уточнити у корифея – чому пан Стріляний так злісно згадує про "комсомольську богиню"? Адже це пісня Булата Окуджави. Як говорив сам автор – пісня про його матір – Ашхен Налбандян. Якось не віриться, що Булата Шалвовича можна запідозрити в чомусь лихому... Але це так, до слова...Тому що куди важливіше ставлення корифея до глобальніших питань. Ось він пише, що Алла Шлапак увійде в історію депутатською пропозицією відправляти на виправні роботи батьків, які погано виховують своїх дітей. Як мінімум, дивно... Дивно, тому що корифей довгий час жив в ЄС і, думаю, не з чуток знає про дуже жорсткі норми європейського чи американського законодавства, яке стоїть на захисті прав дітей. Про ювенальну юстицію, сподіваюся, йому теж відомо... Чому у такому разі моя ініціатива викликала стільки обурення? Хіба у нашій країні права дитини захищені сталевим парканом?! Цікаво, а як би корифей відреагував, наприклад, на таке повідомлення з Центру соціальної допомоги дітям (до речі єдиного на весь Київ): "Минулого року був 7-річний хлопчик, який боявся води. Він знав, що якщо тато відкрив кран у ванній – значить буде його топити"... Як, на Вашу думку, пане Стріляний, в цій ситуації слід діяти – преміювати цього "тата" путівкою до Єгипту? Чи все-таки віддати під суд? З прямою трансляцією процесу на всіх національних телеканалах? Або ось така інформація від вихователя Центру Тетяни Максименко: "Бувають у столиці й випадки сексуального насильства. Такі діти намагаються максимально одягтися на ніч, а якщо хтось сідає біля ліжка – просто починають кричати...". Як з української глибинки це виглядає? Як депутатська примха чи, все-таки, депутатський сполох? А подібних прикладів безліч. Лише за перше півріччя цього року зафіксовано 86 звернень та "вилучення" з сімей 11 дітей... А про яку кількість випадків взагалі не повідомляється... А потім ми дивуємося жорстокості підлітків чи міліцейському свавіллю в тій же Врадіївці. Однак ці "ґвалтівники у формі" теж колись були дітьми. Хтось цікавився, як їх виховували? До речі, готова проінформувати корифея про те, що в Латвії вводять кримінальну відповідальність батьків не те, що за погане виховання, а й за здавалося б, банальне куріння при дітях. Тому що шкідливо! Тепер про мою позицію щодо проведення гей-параду в Києві на День міста, яка викликала у корифея не менше обурення. Бо, на його думку, я когось в такий спосіб спробувала обмежити в правах. Озвучена позиція знову ж таки демонструє класичну любов радянської журналістики до "роботи" з рваним контекстом. До чого тут, пане Стріляний, Париж і Крижопіль. Якщо Ви не зовсім уважно прочитали мій блог, наведу невелику цитату: "І слід зазначити, що це питання (проведения гей-параду на День міста – авт.) київські чиновники досі тримають у підвішеному стані, нагнітаючи додаткові пристрасті. Чому? Варіантів відповіді багато. Це і відсутність чіткої позиції "на самому верху". І відсутність нормального прописаного законодавства, про що, як відомо, нещодавно заявила Уповноважений з прав людини пані Лутковська. І певні "зобов'язання" перед ЄС. І просто політтехнологічні моменти, адже такий епатажний захід, як проведення гей-параду – прекрасний привід для піару. І його прихильникам неважливо, що в разі повторення силових протистоянь Україна знову опиниться в центрі чергового скандалу... Головне, для них щоб виявилася виграшною "телевізійна картинка" – з бійками, кров'ю і міліцією". І мені, як депутату Київради і Голові постійної комісії з гуманітарних питань, і членам фракції "Соціальна справедливість", до якої входить багато, настільки ненависних Вам, пане Стріляний, "жінок-депутаток", дуже не хотілося, щоб безпринципні політики розіграли в Києві тбіліський або кишинівський сценарій з бійками та піар-істериками. Тобто я озвучила свою особисту позицію з дотриманням усіх демократичних норм. Але, очевидно, якщо моя позиція не узгоджується з Вашим баченням, то Ви й позначили це безапеляційним диктатом. Звідкіля це? З того ж СРСР? І ще про радянські стандарти. Наприкінці жовтня 2009 року в інтерв'ю газеті "Україна молода" корифей радянської журналістики назвав Віктора Ющенка "Божим подарунком" і "великим Президентом". І божественність, і велич народ України оцінив, як на президентських, так і на парламентських виборах. Після яких "Божий подарунок" увійшов в історію, як Глава держави, який отримав найнижчий відсоток голосів виборців після першої каденції... З одного боку, культ лідерів для СРСР був явищем звичним. Але сьогодні пан Стріляний співпрацює з радіо "Свобода", де дотримуються дещо інших підходів щодо державних чиновників першого ешелону. Про біблійне "не сотвори собі кумира!", думаю, можна і не згадувати... https://blogs.pravda.com.ua/authors/shlapak/51dddc905b2f0/