https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/60230a910f101/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Tue, 09 Feb 2021 23:20:01 +0200 Якщо вам уже набридло слухати музичку, ви можете допомогти цій програмі виходити в ефір! У мене є чим зайняти вас у заторах! Життя в столиці міняється швидко, і про ці зміни ви можете дізнатися просто в момент, коли ви за кремом. Пальцювати на смартфоні незручно, бо треба ж стежити за дорогою, а тут якраз наше радіо – джерело незанудноъ, корисної і, що головне, вчасної інформації. Причому її не треба по сто разів перевіряти, бо це уже зробили мої колеги. До речі, якщо ви не за кермом, а пасажирка чи пасажир, то і тут – краще послухайтесь офтальмологів побережіть очі і не читайте дрібний шрифт. А просто послухайте (а радіо ж можна слухати навіть тоді, коли вам не вистачило сидячих місць, упс). Нарешті навесні минулого року сталася епічна для Громадського радіо подія: ми отримали ліцензію і розпочали мовлення на FM-частоті 99,4 мГц. Мовити-то ми мовили, але ніколи не мали достатньо коштів для київської програми. Потім дещо нашкребли і от, від кінця жовтня випускаємо #DriveTimeKyiv. Ви уже могли чути цю нашу програму, бо вона в ефірі щобудня в 17:05 і там – головні київські проблеми: від снігу на дорогах і стану київських лікарень, до планування міста і успіхів/неуспіхів Кличка. Ведуть її по черзі люди не просто з яскравими голосами та інтонаціями, але ще і з досвідом та харизмою. Це прямоефірна програма про місто, яке ми (а) любимо, (б) зневажаємо, (в) терпимо, (г) ненавидимо, (ґ) удосконалюємо, (д) додайте свій варіант. Коротше, мої колеги – Віола Бурда, Таня Курманова, Олена Новікова, Таня Трощинська, Василь Шандро – ведуть кожна і кожен свій день, виходять в ефір раз на тиждень. Якщо ви їх уже чули, то я певен, що уже маєте незбориму залежність і вам буквально чухається знову їх почути. А не чули, то послухайте, але (далі дисклеймер): я про залежніть, якщо що, попереджав. В чому сенс #DriveTimeKyiv саме для вас? Там про Київ говорять не за кошти київської влади, і не за кошти якихось мутних типів, а поки що за кровні заощадження нашого радіо. Говорять без запізнень і без зайвого пафосу. А оскільки ми не багате радіо, тому програма буде існувати далі, якщо ви нам допоможете. Як це зробити? Ви ідете на Спільнокошт і вносите будь-яку суму. Там усе ясно розписано – куди натискати і що робити. ВАЖЛИВО! На свої гроші ви уже зразу можете замовити подарунок! Наприклад, це льодяники ручної роботи, котрі (професійно) робить моя колега Мар'яна Шеремета. Або чудові білі шкрапетки "Слухаю. Думаю.", які просто обов'язково носити під сандалі (влітку, не зараз). Або справжній залізний значок "Громадське радіо", за яким вас легко можуть вирахувати в натовпі однодумці. Або – квиток на півторагодинний вебінар Тетяни Трощинської "Як ставити запитання, щоб отримувати відповіді?" (Він уже в цю суботу, 13 лютого, о 13:00). Або сам Андрій Куликов може провести для Вас (особисто!) екскурсію "своїм" Києвом. Одним словом подарунків більше, ніж ви можете уявити, тому погортайте тут усі п'ять сторіночок списку подарунків https://biggggidea.com/project/drivetimekyiv-hromadske-radio/# і виберіть те, що найбільше до вподоби вам. Ясно, що часи зараз особливі. Хтось скаже, що вони героїчні. Хтось вважає, що були й кращі. Комусь вони нагадують Середньовіччя, а хтось просто в когось закоханий і тому для них кожна хвилина – найкраща, і байдуже, що довкола. В будь якому з цих випадків (а ще в сотнях тисячах інших) нам усім треба розуміти, що відбувається в цьому строкатому місті. І #DriveTimeKyiv – іще одне джерело інформації, якому можна довіряти, бо над ними працюють такі самі прості кияни (народжені тут і "понаєхавші"), котрі думають так само, як ви, і живуть як ви, і чесно – як ви – роблять свою справу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/60230a910f101/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/5bc661d9aa30d/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Wed, 17 Oct 2018 01:10:33 +0300 Можливо ви будете здивовані, але Національна рада з питань ТБ і радіо знову не дала Громадському радіо FM-частоту. Цього разу в Кривому Розі. Наші потенційні слухачі тепер будуть слухати музику. Гарну музику на комерційній радіостанції, яка належить панам Віктору Пінчуку і Миколі Баграєву. Наш програш на конкурсі не став несподіванкою. І навіть такий результат є гарним приводом тверезо розібратися, чому так сталося, що не так, і які мають бути висновки. Чому корисна суспільству ініціатива опиняється за бортом, і що можна змінити. Минулого року Громадське радіо так само програло конкурс на частоту в Луцьку. На тому засіданні я назвав рішення невірним і несправедливим. Запис відеотрансляції нашої розмови на підвищених тонах пізніше зник з офіційної сторінки Нацради, а повна стенограма ніколи не була опублікована. Мотивація Національної ради – чому Громадському радіо не дали частоти – з того часу не змінилася. Другий рік підряд нам кажуть, що ми не здатні забезпечити свій розвиток і безперебійне мовлення. При цьому від 2015 року усі наші передавачі працюють стабільно, як на Донбасі, так і в Києві. Так, ми маленька станція, зі своїми вічними проблемами, в т.ч. грошовими, роботою в борг, спільнокоштами, волонтерством, пошуками грантів, розробкою стратегії і внутрішніми суперечками з різних приводів і без. Кожен новий передавач для нас – подія, а кожен конкурс – серйозне випробування. Ми економимо кожну копійку, але не на мовленні. Передавачі у великих містах нам потрібні для виживання і розвитку. Рішення Нацради щодо Громадського радіо це свідоме нищення нашого майбутнього. За три роки самостійного мовлення Громадське радіо непогано вивчило систему розподілу частот. Висновок невтішний: післямайданівська Національна рада, яка розпочинала свою роботу як позитивна альтернатива попередньому складу, не змогла стати дійсно прозорою інституцією, яка вища всіх підозр і працює виключно заради суспільного блага. Ось кілька причин, чому про це можна говорити. По-перше, на конкурсах досі відсутні чіткі критерії, що дозволяють зрозуміти, чому та чи інша станція перемогла чи програла. Усім перед конкурсом ясно, що частот мало і на всіх не вистачить. Але часто незрозуміло, заради чого конкурс оголошено, якій суспільній потребі він слугує і чого мають прагнути успішні кандидати. Коли після голосування називається щасливчик, то в результатах конкурсу немає навіть простенької таблички, алгоритму, за якими саме параметрами він переміг. Якби кожне голосування супроводжувалося чіткою таблицею, в яку були би вписано/не вписано відповідність тому чи іншому критерію, а найбільш успішна станція мала би найбільшу кількість балів, питань би не виникало. Натомість зараз є голоси членів Нацради, думки, тлумачення, голоси ображених конкурсантів, але немає переконливої безсторонності. І непрозорість породжує недовіру, підозри та природне обурення. Далі. Конкурси і сам частотний ресурс для комерційних і некомерційних станцій не розмежовано і фактично усі змагаються на рівних. Але кожна частота коштує грошей, і ці гроші є досить надійним вкладенням. У часи, коли інфляція з'їдає і гривню і валюту, нерухомість уже не дає значних прибутків, а ринок паперів так і лишається в Україні недорозвиненим, чому би не вкладатися у частоти? І виходить, що на конкурсі з одного боку є механізм для заробляння, а з іншого – ентузіасти та ідеалісти. Щоби уникати такої несправедливої ситуації, частину FM-частот треба вивести з підпорядкування комерційної медіандустрії. Навіть у Сполучених Штатах, країні, яку важко звинуватити в неринковості, певну кількість FM-частот відведено некомерційним мовникам: громадським, суспільним, студентським, церковним, тощо. Що заважає запровадити такі правила в Україні? Чому немає такої ініціативи з боку Нацради? Третій пункт. Хоча частот мало, однак періодично виникають абсолютно нові мережі, для яких масово надають по півтора десятки частот за раз. Вони починають з нуля, у них немає досвіду, але їм Нацрада несподівано довіряє. Минулого тижня з частотами крупно пощастило новій мережі "Прямий ФМ". Цю мережу експерти пов'язують з бізнесменами, котрі належать до кола Президента Порошенка, котрий і призначив половину Нацради. Чому так відбувається? Яке це має відношення до суспільних цілей? І останнє. Хоча кількість частот обмежена, однак вони роздавалися і роздаються хаотично. Якби надання частот відбувалося за певною системою, на тому самому аналоговому частотному ресурсі розмістилося би значно більше станцій. Для порівняння: у Нью-Йорку 46 FM станцій, у Києві – 27. Просто в Нью-Йорку між частотами 0,2 мегагерці, а в Україні значно більше. Імовірно, що гостроту проблеми можна послабити при розподілі FM-частот від аналогового телебачення, але порядок розподілу наразі непрозорий. Суттєво вплинути на ситуацію може тільки системний перерозподіл. Це досить дорога і марудна процедура, за прорахунки відповідають кілька організацій. В кінцевому підсумку збільшення ресурсу може привести до зниження цін на радіостанції (частоти). Так чи інакше, саме Нацрада мала би давно ініціювати перегляд розподілу частот (технічний термін – рефармінг) по цілій Україні. Але не робить цього. Повноваження Національної ради скоро добігають кінця. Цілком можливо, що нинішній склад не зможе затриматися іще на п'ять років. Безумовно, члени Нацради хотіли би залишитись в очах глядачів, слухачів і мовної індустрії борцями за національні інтереси. Вони дійсно значну частину свого часу присвячують знаковим речам: мовленню на Донбасі і на окупований Крим, просуванню української мови, розбудові мережі НСТУ, намаганням зробити власників телерадіокомпаній прозорими. Було би нечесно не згадати це. Але оцінки розставляються все-таки за сумою вчинків і рішень. Наразі в українському радіопросторі є особливий порядок, базований на політичній доцільності, особистій лояльності і великих грошах. Але немає місця для підтримки самостійної ініціативи журналістів, якою і є Громадське радіо. Це порочний порядок. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/5bc661d9aa30d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/5bbe1ffeddf0b/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Wed, 10 Oct 2018 18:51:26 +0300 У четвер, 11 жовтня, Національна рада з питань ТБ і радіо серед інших питань має оголосити результат конкурсу на мовлення у Кривому Розі. Від цього рішення багато в чому залежить і доля Громадського радіо. Ідею виділити частоту 104,3 FM саме нам підтримали і прості мешканці Кривого Рогу. Нас знають у місті, оскільки журналісти робили там кілька виїзних ефірів, і головними темами інтерв'ю в прямому ефірі були саме проблеми Кривого Рогу. Щоби вижити в майбутньому для нас критично важливо розбудувати свою мережу мовлення. Тому Громадському радіо потрібні власні частоти, які дали би можливість нам самим заробляти – продажами реклами і спонсорством. Причому це не є бізнес – хоча би тому, що радіо накладає на себе добровільні обмеження на певні різновиди реклами, які на жаль складають значну частину спонсорських бюджетів українського радіоринку, зокрема алкоголь, тощо. Це не спосіб отримати прибутки і збагатитися, але намір наблизитись до сталого розвитку. Громадське радіо не є таким потужним мовником, як комерційні музичні мережі. У нас лише 17 передавачів, з яких 12 працюють для слухачів Донбасу по обидва боки лінії розмежування. Іще два передавачі – в сільській частині Одещини, де практично немає інших радіостанцій, один передавач у Шполі на Черкащині. У Києві і Дніпрі ми мовимо на малопопулярних і тому некомерційних ультра-коротких частотах. Без можливості мовити у великих містах наше радіо приречене виживати виключно на кошти від наших слухачів та міжнародних донорів. Збільшення аудиторії дасть нам можливість стати на ноги, і дасть можливість думати про розширення мовлення на інші території, де бракує українського радіомовлення. Однак раніше на конкурсах Національна рада не один раз показувала Громадському радіо, що не зацікавлена в нашому розвиткові. Наприклад, ми не отримали частоту в Луцьку, хоча нас підтримали місцеві громадськість і влада. Натомість частота дісталась комерційному музичному мовникові. Нам довіряють мовити на найбільш критичному для майбутнього України донбаському напрямку, зокрема цього літа Національна рада на рік подовжила термін дії наших тимчасових ліцензій на Донбасі. Однак та ж таки рада чомусь не вважає, що ми повинні працювати у великих містах чи обласних центрах. Зрозуміло, що Нацрада – це не одна людина, в ній є різні думки. Також ці думки можуть мінятися з часом, в тому числі і на краще. Нацрада показала, що вона здатна на прозору роботу з частотами на Донбасі. Рішення надати десятки частот Українському радіо також гідне поваги. Так само як і робота над розподілом частот для мовлення на Крим. Згортання аналогового телевізійного мовлення заради розвитку цифрового – іще один приклад позитивних змін, незважаючи на всі конфлікти. Можливо тепер Нацрада зможе підійти до іще однієї доброї справи, я маю на увазі надання частот Громадському радіо у великих українських містах. Конкурс на частоту 104,3 FM може стати першим кроком. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/5bbe1ffeddf0b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/578f606758dcf/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Wed, 20 Jul 2016 14:28:39 +0300 Убивство Павла Шеремета це акт залякування. На нього ми маємо дати відповідь. Це тероризм у своїй суті, своєму найбільш концентрованому прояві. Підлий, ретельно вирахуваний, вжитий точково з метою нанести найбільшу шкоду. Павло – надзвичайно мужня людина, послідовна у своїй опозиції диктаторським режимам, у Білорусі, в Росії і в Україні. Він не боявся. Мета сьогоднішнього вибуху така: посіяти страх і паніку, відібрати можливість думати, тверезо приймати рішення. Так планують свої справи боягузи, ті, хто із темряви намагається нанести удар і потім направляти ситуацію в їм потрібне русло. Смерть цієї світлої і мужньої людини – це намагання знищити систему подачі інформації, що дає можливість думати своєю головою, що не дозволяє перетворити нас усіх на отару. Це удар, який спрямовано проти "Української правди". Мета – усунути одни з елементів, що утворює систему демократії у цій країні. УП є частиною демократичного процесу в Україні, сформованою історично, всупереч трагічним обставинам. Сьогодні вона є точкою, в якій щира довіра перетинається потоком інформації. Цей перетин колись породив і зараз підтримує окрему систему цінносних і політичних орієнтирів і координат. Ця дія, знов як 17 вересня 2000 року, коли убили Георгія Гонгадзе, має залякати усіх журналістів. Він наголошує: своя думка небезпечна. Він нав'язує диявольський вибір: або мовчати, або брехати. Однак він має нажахати не лише журналістів, але і всю Україну. Нас хочуть страхом заштовхнути у позицію "моя хата скраю", бо саме ця модель поведінки століттями випрацювалась у відповідь на нав'язуваний сильними ворогами страх. Ця смерть ставить питання руба перед кожним, хто має розум і честь: ти з ким, який твій вибір, що ти робиш далі? Це сигнал для влади: зволікання з реформами смерті подібно. Що немає чого чекати, і не можна сподіватися, що усе само собою розсмокчеться. Грошова і моральна допомога від Заходу є лише допоміжними чинниками, а не чарівним рецептом. Мужність українських солдат є гарантією нашої безпеки, але без змін на краще в управлінні і економіці, а потім у школах, лікарнях і судах, ми відкриваємо їм тил. Нічого просто так не стабілізується, ніхто за нас наш шлях не пройде. Кожна помилка і кожне зволікання сьогодні – це збільшена небезпека і загроза завтра, бо нерозв'язані проблеми накопичують загальний вантаж завдань, що стоять перед владою і громадянами. Держава повинна зробити проекцію цього теракту на календарний аркуш. Якщо це початок розкачування ситуації, які дії можуть прийти за цим пізніше, наприклад восени? Це сигнал тривоги для армії, поліції, СБУ – їх роль і надалі зростає. Водночас буде найгрубішою помилкою, якщо це убивство штовхне владу на масштабне закручування гайок, що може стати першим кроком до авторитарного режиму. Теракт був точковою дією і відповіді мають бути точковими. Це сигнал для усіх однодумців, котрі були на Майдані – у вас є більші вороги, ніж ті, з ким ви посварилися через власні амбіції. Не йдеться про дріб'язкове з'ясування стосунків, зараз мова про виживання демократичної революції. Кожен чи кожна зараз мають для себе вирішити – де вони, з ким. Ті, хто зараз у стороні і думає, що може пронесе, що це обійде, мають вийти зі сну і робити те, що чесній людині підказує совість. Показове убивство на одній з центральних вулиць столиці має розпорошити, роздрібнити нас, змусити залишитись наодинці зі своїм страхом. У відповідь ми повинні показати, що розуміємо цей задум організаторів теракту, зневажаємо їх, і готові на опір. Крім конкретних рішень, які обирає для себе кожен має бути спільна дія. Принаймні символічна для початку. В 19-00 на Майдані Незалежності у Києві мають намір зібратися білоруси, щоби вшанувати пам'ять свого земляка. Але до них повинні приєднатися усі, хто хоче показати, що не боїться і довести, що убивці Шеремета не досягли своєї мети. І просто пом'янути Павла. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/578f606758dcf/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/578c229adeb99/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Mon, 18 Jul 2016 03:28:10 +0300 Невдала спроба перевороту в Туреччині для України цікава не аналогіями, а увагою, яку вона привернула до сценарію силового захоплення влади. Так, ситуації різні, інгредієнти несхожі, актори відмінні, знання турецьких реалій та історії наявні у одиниць українських коментаторів. Однак новини про путч за Чорним морем прийшли на одному тижні з невтішними новинами з Україні. Ідеться не про конкретні факти зради, а про щось навіть гірше, укорінення зневіри. Це тло, що може стати тлом для повороту в бік авторитаризму. Довіра, якої нема Це прикра, навіть загрозлива ситуація вакууму довіри. Українці не готові приймати за дзвінку монету порожні слова політиків. Можливо її здатні задовольнити справи, але так чи інакше, за певного збігу обставин ця глибока недовіра може трансформуватися у розпач, нервовий зрив, і призвести до нового режиму, позбавленого сентиментальності і реверансів у бік наших з вами прав. Кілька простих і ясних цифр. Лише 5,1% українців вірить в успіх реформ. 35,6% вірять що гальмом реформ є Президент, а 38,2% – уряд. Лише 8,4% українців готові терпіти матеріальні труднощі, якщо це треба заради здійснення реформ. Це дані з дослідження "Реформи в Україні: громадська думка населення", що його провели Фонд "Демократичні ініціативи" та соціологічна служба Центру Разумкова. Результати опублікували на початку тижня, що минає. Опитування проводили з 11 по 16 травня цього року, загалом опитали 2016 осіб по цілій країні (похибка не перевищує 2,3%). Іще раз: лише 5,1% вірять, що перетворення у цій країні будуть успішними. Це п'ятеро людей із сотні. Уявіть сто своїх знайомих: друзі, сестра чи брат, батьки, бабуся, онук, однокласники, пацієнти у лікарняній палаті, покупці у черзі на касу, і просто знайомі учитель, дантист чи перукарка. До речі, ви не забули кадрових військових чи бійців добробатів? Ветеранів? Тепер в уяві розділіть цю всю групу у пропорції 5 і 95. Так, серед сотні є ще майже чверть (24%) тих, хто сумнівається в успіхові реформ. Ще 37% уже не вірять, але зберігають якусь частку надії. 28% не вірять взагалі. Отже, ви дивитесь телевізор, там виступає, ну скажімо, пан Гройсман. Він аргументує, він доводить. Він дійсно хоче змін на краще. Але з нашої уявної сотні знайомих йому цілком довіряють лише п'ятеро. Більше 38% людей при цьому дивляться на нього з думкою, що саме він і заважає. Кількість тих, хто готовий терпіти заради реформ, зменшилась із 10,3% два роки дому до 8,4% нині. Ті, хто неготовий, бо "моє матеріальне становище вже зараз нестерпне", два роки тому були на рівні 28,9%, а зараз – 38,8%. Це 10 відсотків зростання. При цьому в 2016 році на Сході не готові терпіти 49,4% (підконтрольний центральній владі Донбас, до речі, більш терплячий, 37,5%). При цьому, не забувайте, що опитування проводилося іще до нового підняття тарифів і неприхильної до влади політичної кампанії, що це супроводжувала. До речі, з 1 вересня кіловат-година електрики буде коштувати 1 гривню 7,5 копійок, а з 1 березня наступного року – 1 гривню 40 копійок. Що буває, коли нема довіри? Історія показує на численних прикладах, що розчарування і зневіра породжують авторитарні режими, причому не завжди ця зміна відбувається за одну ніч. Так, можна проскочити, якщо діяти відповідно. Шанс завжди є, але сподіватися лише на це – марно. Невдачі приводять до збідніння і розчарування, що у свою чергу тягне за собою вимоги вирішити усі проблеми залізною рукою. Коли люди говорять про успіх реформ, вони не задумуються на макроекономічними показниками, а просто приміряють ситуацію на себе, свій домашній бюджет. Вони готові терпіти, якщо довіряють. Якщо ж ні, то вони: або все-одно слухняно погоджуються, або саботують, або протестують. Тоді їх, можна улестити/обманути, налякати або переконати і переконуючи зробити прихильниками. Перше – це традиційний спосіб популістів. Друге – авторитарного режиму. Третє – дуже важко, це демократія. Сьогоднішні недовіра і розчарування цілком здатні привести до влади прихильників сильної руки. Але танки на вулицях навряд чи з'являться за місяць чи два. Тут складніше. Спочатку прийдуть популісти. Ті, хто буде обманювати і обіцяти, що знизить тарифи або знайде інший чарівний спосіб полегшити долю простих людей. От скажімо, неправда і лестощі заведуть популістів до Адміністрації Президента, при чому ці люди називатимуть себе демократами. Знов-таки, якщо вони будуть щасливчиками, то їм посміхнеться шанс проскочити (ну, наприклад, уявімо, що світова економіка вийде з кризи і потягне за собою Україну). Якщо проскочити не вдасться? Якщо брехня зробить популістів, і всю країну банкрутами? Що тоді? Злидні – поганий радник здоровому глузду. І хибно вважаючи діяльність популістів зразком демократії, хіба не буде логічним кроком звернутися до ідеї та практики твердого порядку, як гарантії від абсолютного розпаду? Тим більше, що зовнішні вороги навряд чи зникнуть як роса на сонці. Що як гасла нової сили, що здатна захистити від зовнішньої і внутрішньої біди, запалять очі людей? Що як істерика і розпач народять нову надію, але це буде надія на диктатуру? І не важливо, хто очолить новий режим – амбітний мільярдер чи ветеран АТО. Не має значення, чи його залізною опорою будуть військові, поліція чи приватні охоронні компанії. Байдуже, чи при цьому говоритимуть про життя знедолених мас, чи занепад нації. Тут головне, що під соусом порядку і справедливості під ніж підуть закон і з ним особисті свободи. Але навряд чи ці дві речі зникнуть самі по собі. З ними зникне іще дещо. Лише уявіть собі Ми маємо розуміти, що сьогоднішня зневіра завтра загрожує перетворити Україну на країну суворого режиму. Цей образ неуспіху треба малювати уже зараз, щоби знати, куди ми не повинні потрапити. Що буде, коли частина людей не злякається, і буде чинити опір, в тому числі збройний? Що буде, якщо частина регіонів не схоче жити в цій країні, і заявить, що іде на вихід? Отже, спочатку будуть арешти і сотні убитих. І прийде страх, який багато хто буде для себе маскувати тією ж надією на стабільне життя. Новий режим пообіцяє повернути гарячу воду в будь-яку годину доби і року та відремонтувати нарешті дорогу поруч з вашим домом. І з часом, можливо, навіть поверне і відремонтує. Хоча не факт. Можливо і рівень безробіття впаде, і вулиці будуть чистими. Але за цей самий час ви звикнете говорити пошепки, щоби не сказати зайвого. Тут є іще одна сторона ситуації – люди яким байдуже. Ті, хто нікуди не ходять, ні на які вибори, котрі вважають, що це їх не стосується. Апатія. Самовдоволення. Самонавіювання. Хай розбираються інші. От уявіть, у вас лише три канали телебачення. А може і 200, але жодного про політику. Зате там показують багато комедій і патріотичних серіалів. Це добре, бо ви менше нервуєте. В новій країні контролюється усе: від інтернету до мобільного зв'язку. Читати закордонні сайти неможливо, бо їх блоковано. Про ваш спокій дбають, і багато хто за це вдячний новій владі. Більшості уже не важливо, що цензура вихолощує інформацію, і люди не мають даних, на основі яких могли би прийняти свої самостійні рішення. Рішення приймають за вас. Ви лише їх виконуєте. Або перевірки документів, на вулиці, на вокзалі, всюди. Ви уже звикли до них? Усіх подробиць навряд чи можна вгадати, але спробуйте уявити, що вам не дозволено просто так виїхати за кордон. Або навпаки, ви можете врятуватися від арешту, лише коли тікаєте з родиною, кинувши квартиру і кота в ній. Іще один приклад. Демонстрації заборонені, але студенти все-одно нехтують цим, і одного дня по ним відкривають вогонь, і серед них ваша племінниця. Будуть чи не будуть золоті статуї верховного лідера, чи групи офіційно за списком затверджених героїв – не так важливо. Що дійсно критично – ані верховний лідер, ані хунта не зможе буде навіть припустити думки, що він чи вона зможуть залишити свою посаду за життя. Вони знатимуть, що вони назавжди, інакше їм смерть. Вони будуть казати щось про відповідальність перед народом чи фатумом, але насправді це буде страх відплати за злочини. І змістити їх можна буде лише ціною нової революції, і нової крові. Що робити? Відповіді на це питання будуть для багатьох несподівані, асиметричні намальованій проблемі. Бо тут не про те, що для нас мають зробити інші, а про те, що маємо зробити ми самі. Це не про закони і бюджети, а про звичаї, звички і спосіб мислення. Перш за все, треба зрозуміти, що намальована вище картина не є пророцтвом, а ілюстрацією, і що завчасно запрограмованого напрямку розвитку подій нема. Усе можна змінити. По-друге, відкладіть в пам'яті, що так як було до кризи, ще довго не буде, і не вірте тим, хто обіцяє чудеса. Ми маємо виходити з того, що поліпшити рівень життя швидко неможливо. Відновити довіру за місяць – теж. Але знання і чесна робота здатні творити дива. Усі, хто розуміють серйозність становища, мають діяти. Не вичікувати, а знати, що зворотній відлік уже пішов. Рецепти на кшталт боротьби з корупцією, реальних змін на краще в медицині, школі, поліції, війську, на транспорті банальні. Але від них нікуди не дітися. Нові урядовці, місцева влада, нові політики, судді з честю, правоохоронці і військові, журналісти, аналітики і правозахисники, це наша робота. Але також це справа для водія маршрутки, пенсіонерки, айтішника, будівельника, продавчині на ринку, комбайнера, тренерки у спортклубі, офіціанта, учительки танців, студента чи електрика на заводі. Або ми це зробимо, або нас будуть за кілька років проклинати. Наступне. Ми живемо у країні великої і маленької брехні. Не брехати – це те саме, що мити руки перед їжею. В Україні й досі про мило і умивальник більше говорять. Прийшов час ними користуватися. Це нібито ясне, але дуже непросте завдання. Обман повсюдно: у вищих щаблях, на виборах, на роботі, в магазині, в транспорті, в родині, по телевізору, всюди. Обман став настільки поширеним, що фактично перетворився на одну з національних рис. Хто ті 95%, котрі сумніваються чи повністю не вірять у реформи? Дуже просто, це люди, яких обманули не раз і не два. Які не вірять іншим, бо обманюють самі. Боротися з цим можна лише за допомогою власного прикладу. Люди довкола повірять не одразу, а ще більший час піде на зміну моделей їхньої поведінки. Окреме завдання – виховати в собі звичку не довіряти тим, хто уже ввів в оману, викреслювати брехунів із життя чи з ділових відносин. Це робота на довгі роки, це фактично новий національний проект: навчитися і навчити не брехати. Далі. Що робити, коли ви не при владі і ваш вплив на інших обмежено власною роботою чи двором? Коли вам 20 років, і ви приймаєте рішення, що зараз формують ваше життя на багато років уперед? Треба розуміти, що універсальних рецептів для усіх не існує. Що за вас відповідаєте перш за все ви. Що важливо дбати і про себе, і про спільне благо. Думайте, як власною працею (а не шахрайством) прогодувати в цей непростий час себе і тих, хто поруч. Допоможіть собі і тоді допомагайте тим, кому ця допомога потрібна. Не сидіть як заворожені годинами біля телевізора, комп'ютера чи зі смартфоном у руці. Для нас, як споживачів, створено безліч розваг, але часом від них треба відриватися заради простих речей, які за нас ніхто не зробить. Думайте власною головою, шукайте вихід, розв'язуйте по-новому старі задачки. Винаходьте нові варіанти. Перевіряйте прочитане. Сказане політиками прокручуйте в голові ще раз. Не давайте депресіям розтринькувати ваш час. Говоріть з людьми, не тримайте свої тривоги у собі. Відкрито висловлюйте ваші сумніви – вашим колегам, учителям, політикам, начальникам. Не давайте себе дурити. Відстоюйте свої права. Найбільше пильнуйте за тим, щоби під приводом спільного блага ніхто не зазирав вам у кишеню. Не ховайтеся. Шукайте однодумців і робіть з ними те, що не зробить за нас ніхто. Нарешті, поважайте порядних людей, незалежно від їхніх політичних, релігійних чи інших переконань. Знаходьте з ними спільну мову, в тому числі і буквально. Розрізняйте друзів і ворогів, аби зберегти нерви першим і перемогти останніх. Щоби не впустити у цю країну диктатуру, треба почати довіряти самим собі. Повірити в нас самих і поширити це довкола. Це дуже важко, але можливо. Іншого виходу нема. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/578c229adeb99/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/5783d134c6ba6/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Mon, 11 Jul 2016 20:02:44 +0300 Сьогодні в 22 годині 10 хвилин в ефірі Першого каналу Українського радіо знову з'явиться програма, повернення якої чекали слухачі. Її знов, у залежності від робочого графіку, будуть вести журналісти, яким ці люди довіряють: Андрій Куликов, Лариса Денисенко, Ірина Славінська, Наталка Соколенко, Ірина Соломко, та декілька інших. Ну, і я теж. Нам писали і дзвонили, і питали, коли ми повернемося. Нарешті це стало можливим, після підписання 23 червня меморандуму між "Громадським радіо" та Українським радіо. Як ми домовились із колегами з майбутнього Суспільного мовлення, нова програма це повністю програма Українського радіо, але журналісти "Громадського радіо" допомагають її створювати. Зокрема, у Меморандумі сказано, що "Сторони керуються принципами об'єктивності, достовірності інформації, вільного висловлювання своїх поглядів і думок, дотримання професійної етики і загальнолюдських норм моралі". Майнові права на програму належать Українському радіо. Враховуючи збільшення кількості FM-передавачів Українського радіо, тепер "Громадську хвиля" зможе слухати значно більша аудиторія, ніж раніше. Сама програма виходитиме на УР у годинному варіанті з 22-10 до 23-00. Це буде сконденсована картина подій дня у коментарях головних дійових чи причетних осіб, а також аналітиків. Раніше, з лютого 2014 року по кінець березня цього року "Громадська хвиля" виходила в трохи іншому двогодинному форматі, з більш розлогими розмовами у прямому ефірі. На власних хвилях "Громадського радіо", на яких ми мовимо на Донбасі і у Києві, інша за наповененням "Громадська хвиля" виходить від сьогодні з 20-07 по 22-00, https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/5783d134c6ba6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/576dd1d6675d6/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Sat, 25 Jun 2016 03:35:34 +0300 Новина про Brexit як про здійснений факт з'явилася зненацька, і тому усі ми, непідготовлені до такого розвитку подій, були схильні до швидких драматичних заяв. При цьому завсідники "Фейсбуку" обговорювали Brexit точнісінько так, як кілька днів тому писали про футбол: зло, емоційно і з апломбом фахівців. Панічне лементування спочатку наповнило соціальні мережі, а потім, з них поволі переповзло в мас-медіа нормальних обивателя і обивательки. Там були і швидкі заяви на кшталт "це погано, але ще не зовсім ясно чому". І намагання притулити результати до потаємних побажань чи побоювань Кремля. Дехто непокоївся долею демократії на континенті. Лунали і такі думки: а може ще пронесе, якось розсмокчеться. І міркування про ефект доміно, і цитування європейських прихильників різноманітних "виходів". Багато чого. Отже, українці міркують приблизно так: хіба мало нам свого горя і нещасть, а от іще й загальноєвропейська біда на нас насувається! У нас країна виживає без восьми відсотків своєї території, зі знищеною економікою, армією, що лише народжується, паралізованими судовою і правоохоронною системами! А тепер іще і Європа, на яку ми сподівалися, навряд чи прийде на допомогу. Ми прагнемо до ЄС, а он звідти, мовляв, уже шикується черга на вихід! Хаос в думках дає людям простір для переживань і сумування, паралізує волю і штовхає у зневіру: все-одно я нічого не вирішую, моя хата скраю, нам не кажуть всієї правди, всюди суцільна зрада, тощо. Подібна зневіра була би найгіршим для України наслідком Brexit'у. Втім, є кілька речей, на які варто звернути увагу. Перша. Британія завжди була трошки окремим членом ЄС. Згадайте хоча б її сенсаційний виліт з єдиного європейського механізму обмінних курсів (ERM) 1992 року. Незважаючи на це, Європа таки прийшла до єдиної валюти, а Британія собі залишилась із фунтом. Про окремішню візову політику і власну ядерну зброю, а також про особливе партнерство із США навіть нагадувати не треба. Вихід Лондона з ЄС не призведе до випарування Британії з Європи, тим більше не йдеться про розлучення в гірших традиціях розпаду СРСР, коли мало хто мав можливість контролювати ситуацію, щоби мінімізувати негативні наслідки. Для України це означає, що обидві сторони в цьому припиненому шлюбі діятимуть радше, як раціональні актори, ніж як ображені коханці. Друга. Економічні негаразди в Європі волають про себе і без британського референдуму. У найближчі роки Brexit швидше за все додасть негативу до зменшення економічної активності на континенті і подальшу стагнацію цін на нафту (принаймні це стосується сторони попиту). Крім того, ці потрясіння по ланцюжку передаватимуться в інші регіони, перш за все у країни, пов'язані з ЄС торгівлею. Тут, мабуть, найпильніше варто буде приглядатися до Китаю і Росії. З іншого боку, вихід Британії з ERM свого часу, на думку частини економістів і політиків призвів до економічного зростання. Чи дасть Brexit подібний ефект (і чи зростання 1990-х років відбулося через цю причину, а не інші) – ми можемо лише гадати, але і це не виключено. Чи в разі відновлення британської економіки таке видужання перекинеться на Європу – загадка. У будь-якому разі, наслідки референдуму для України, що могла би спертися на економічне зростання ЄС, в економічному плані невтішні, адже повернення на обрії такого "зовнішньоторговельного буксиру" відтерміновується. Третя варта уваги річ згадується британськими оглядачами. До анти-європейських настроїв у Об'єднаному Королівстві, призвело і розшарування між тими, хто править державою і бізнесом та тими, хто їм мав би вдячно підпорядковуватись. Економічна криза безпристрасно розшарувала власників і не-власників, призвівши до подальшого розщеплення у суспільстві за рівнем доходів (і освіти). Цей розкол втілений не лише у референдумі 23 червня, але і в раніших політичних пертурбаціях у Греції чи Іспанії. І, до речі, саме невдоволення українців своїм станом стало тим підґрунтям, на якому виникли усі потрясіння після 2013 року. Четверте зауваження стосується безпеки у Європі. Так, із послабленням ЄС (а це у найближчі роки виглядає як цілком реальний прогноз), його вплив на події на континенті буде зменшуватись. Однак не лише ЄС структурує систему безпеки у Європі. І протягом протистояння часів "Холодної війни" за безпеку на континенті відповідав не ЄС. Фактично Brexit може означати збільшення ролі НАТО в європейській політиці. Як агресія в Криму і на сході України нагадала альянсові про сенс його існування, так само тремтіння в лавах ЄС змушують європейців задумуватись про "останній прихисток", на крайній випадок. Низка європейських військових навчань цього літа, деякі з яких вважаються найбільшими за багато років, сама по собі показова. Чим більше європейці думатимуть про захист, тим більше влада перетікатиме з рук народженого зі спільного ринку ЄС до рук військових. При цьому дедалі бідніючи через погіршення економічної кон'юнктури в Європі, а також через санкції, Росія навряд чи змириться з роллю "потуги в стані занепаду", яку їй відводить Захід. Москва має досвід багаторічного військового протистояння з НАТО, і виглядає, що повернення до часів "Холодної війни" є одним з цілком прийнятних для Росії варіантів нових відносин на континенті. За такою логікою ядерне протистояння нівелює інші сторони змагання світових потуг, і збільшує роль усіх, хто має ядерні сили. В результаті сценарію подальшого зростання ворожості на континенті Україна опиняється між двома потугами, які думають все менше про торгівлю, і все більше про зброю. Це з одного боку збільшує роль України в європейській безпековій політиці, але й водночас підвищує ставки і ризики. Таке зростання поляризації потенційно, за низки обставин і дій, може зменшувати стан України як сірої зони між Росією і НАТО, і зміцнювати її позиції як союзника Заходу в протистоянні з Росією. П'ятий пункт. Збереження демократії в Україні за такого сценарію є окремим завданням. Проект авторитарної України на сторожі демократичної Європи був би запереченням самої ідеї народовладдя. Крім того, як свідчать події 2004 і 2013-14 років, авторитарні режими в Україні навряд чи можна назвати стійкими. Для справжньої міцності, крім оборони, в центрі уваги повинні бути закон і справедливість. Українцям потрібно виростити не лише нове покоління військових, але і нових суддів, прокурорів, поліцейських і слідчих. Це дуже складно, це болюче, і до того ж не обіцяє 100-відстокового успіху. Це несамовита праця, і дуже великою ціною. Але іншого вибору нема. У іншому випадку, неспроможність побудувати демократичну, справедливу і обороноздатну Україну буде набагато трагічнішою, ніж Brexit. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/576dd1d6675d6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/559ef57d31004/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Fri, 10 Jul 2015 01:28:13 +0300 9 липня 2015 року "Громадське радіо" стало трохи більше радіо, ніж було 8-го липня. Ми отримали ліцензії на п'ять ефірних частот у трьох регіонах України. Може це звучатиме занадто пафосно, але це дійсно важливий крок у розвитку "Громадського радіо" і суспільного мовлення в Україні. За ці частоти Національна рада питань телебачення і радіомовлення голосувала одностайно. В результаті "Громадське радіо" отримало усі ліцензії, на які подавалось, вперше здобувши шанс для мовлення не в інтернеті чи на хвилях дружніх станцій, а у власному ефірі. Нацрада голосує за частоти для "Громадського радіо" УКХ і FM Про які частоти йдеться? Перш за все це дві УКХ-частоти. Одна у Волновасі, інша в Києві. Терміном на сім років "Громадське радіо" отримало ліцензію на мовлення у столиці. Це частота 70,4 МГц. Згідно з ліцензією, потужність передавача 4 кВт. Цього приблизно достатньо, щоби радіо чули і по території області. У місті Волноваха (Донецька область) "Громадське радіо" мовитиме на хвилі 66,05 МГц. Іще три частоти ми отримали на півночі Луганської області. Це FM-частоти, які чудово приймає кожен стандартний передавач чи мобілка з FM-функцією. Ось вони: 92.6 (Біловодськ), 100 (Білолуцьк), 103.7 (Зоринівка, тут розташований контрольно-пропускний пункт на кордоні Росією). Що заховано в абревіатурі УКХ? Це ультра-короткі хвилі. При цьому FM – теж ультра-короткі. Відмінність УКХ-діапазону від FM у тому, що УКХ це фактично "радянський" стандарт мовлення, а FM – пост-радянський, європейський. Тобто для слухачки чи слухача "Громадського радіо" це означає, що вона чи він можуть отримувати наші передачі в УКХ-діапазоні лише на відповідних приймачах. Це як правило старі транзистори, яким по 20 чи більше років. У сучасних FM-приймачів чи відповідних моделей мобільних телефонів діапазон починається від 87 МГц. Для комерційних станцій усі ці частоти навряд чи складали велику цінність. Про це говорив і вузький склад учасників конкурсів у кожному випадків. І те, що УКХ-діапазон слухають менше, а в невеличких населених пунктах серйозного прибутку на рекламі не отримаєш. А для нас це унікальна можливість стати ефірним радіо. Тому ми ризикнули. Ми свідомо хочемо служити громадам на Луганщині і Донеччині і уже маємо певний досвід. Уже зараз ми виходимо з новинами на хвилях трьох партнерських радіостанцій (Радіо 24, Русское Радио і Перець-ФМ) та в ефірі Донецької ОДТРК. Ми також співробітничаємо з Луганською ОДТРК. ГРОМАДСЬКІ СТАНЦІЇ І РИНОК Однак нас уже питають, коли ми будемо мовити в тому чи іншому обласному місті, і обов'язково у FМ-діапазоні. Нас хочуть слухати за кермом і на кухні, як і інші станції. "Громадське радіо" не подавалося у більшій кількості регіонів, бо на цей момент не має можливості заплатити за дорожчі частоти. Для радіо у великих містах вони коштують стільки, що їх можуть осилити лише міцні компанії. А частоти для телебачення – це взагалі астрономічні суми. Ми переконані, що для громадських теле- і радіокомпаній оплата процедури видачі частот має бути набагато нижчою ціни для комерційних мовників. Зараз така градація не передбачена, бо мало хто очікував бурхливого розвитку громадських мовників, які самостійно виникають у різних регіонах. Але неринкові мовники тепер є реальністю і вони могли би розраховувати на зміну правил гри у галузі. ІЩЕ ОДИН УСПІХ "Громадське радіо" отримало доступ до більшої аудиторії не тільки з власною перемогою на конкурсі. Ми матимемо більше слухачів і завдяки успіху Національної радіокомпанії України, на хвилях якої виходить в ефір наша спільна вечірня програма "Громадська хвиля". Тепер щовечора з 21-10 і до 23-00 "Хвилю" зможуть слухати ще й у Вінниці (88,6 МГц), Кіровограді (91,2 МГц), Львові (103,3 МГц), Миколаєві (92 МГц), Тернополі (87,7 МГц), Чернівцях (91,8 МГц), Чернігові (98,2 МГц). Це чудові FM-частоти, і НРКУ (яка тепер є частиною суспільної компанії), давно за них бореться. І саме НРКУ ці сім частот заслужила і навіть – вистраждала. ЩО ДАЛІ? Тепер починається найцікавіше. Отримання ліцензій "Громадським радіо" це насправді лише початок великої праці. Ми розраховуємо почати мовлення не швидше ніж за кілька місяців. "Громадське радіо" дякує усім, хто допомагав і допомагає нам. Ми – не така вже й велика група однодумців, але ми можемо робити свою справу лише завдяки тисячам наших друзів, значну частину з яких з яких ми навіть не знаємо особисто. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/559ef57d31004/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/54288888acc0b/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Mon, 29 Sep 2014 01:15:36 +0300 Цілком імовірно, що якби Україна мала потужне суспільне мовлення кілька років тому, то її нещодавня історія була би менш конфронтаційною і менш кривавою. Адже люди, котрі ухвалюють свої рішення на основі чесно поданих новин, поводять себе інакше, ніж ті, для кого поточні події переповідають як страшилку або фантастичну казку. "Громадське радіо" відновило свою роботу більше року тому для того, щоби дати слухачам нове джерело інформації, максимально дистанційоване від комерційних, партійних чи державних впливів. Ми відчували, що повинні дати людям можливість краще орієнтуватися у подіях і оцінках, і ми були готові робити це так само професійно, як робили це завжди, але уже без знижок на інші, ніж інформування, цілі власників засобу масової інформації (ЗМІ). Бо наше ЗМІ – громадська організація. За цей короткий, що минув, проміжок часу нарешті було ухвалено Закон про суспільне телебачення і радіомовлення, нехай дещо недосконалий і суперечливий, але цілком придатний для початку реформи державних мовників, було би бажання. Коли ми публікували наш перший подкаст, ми не могли знати, що від кінця зими 2014 року завдяки перемозі Майдану наші журналісти зможуть мовити на хвилях Першого каналу Українського радіо. А тепер щодня ми видаємо в ефір спільну з Національною радіокомпанією України (НРКУ) двогодинну розмовну програму "Громадську хвилю". Оскільки "Громадське радіо" кревно зацікавлене у створенні справжнього суспільного мовлення в Україні, мої колеги запропнували мені, як головному редакторові, викласти наш погляд на перехід від державного до суспільного радіо. Погляд, який вималювався після тривалих дискусій на наших нарадах. ШАНС Такого шансу більше не буде. У кількох поколінь так точно. Важливо не затягувати перетворення, не розкачуватися надто довго. На щастя, в Україні, на відміну від інших країн Східної Європи, де також відбувалися переходи від державного до суспільного мовлення, є додатковий простір для маневру. Маються на увазі групи журналістів, які самостійно взялися будувати організації, які частково взяли на себе функції суспільних мовників. Головною ознакою трансформації мають стати зміни в ефірі. Уже зараз можна дати в ефір нову якість новин, аналітики і тематичних програм. Для цього не варто чекати, поки вся велика машина радіо перебудується під вимоги нового закону. "Громадське радіо" готове усіляко сприяти наповненню сітки мовлення НРКУ новими програмами, які цілком відповідають тематиці і вимогам суспільного мовлення. Уже зараз ми виробляємо три години власного продукту на день, і ми готові безкоштовно надавати додаткові програми НРКУ просто зараз (як ми успішно надаємо наші програми приблизно десятку обласних держтелерадіокомпаній) або виробляти їх спільно. За три місяці "Громадське радіо" готове збільшити загальний обсяг програм на хвилях каналів НРКУ (чи у майбутньому уже Суспільного радіо) до чотирьох годин на день, на умовах безкоштовної передачі матеріалів або спільного їх виробництва. Наша друга пропозиція – ми готові виробляти таку кількість продукту, яку потрібно Суспільному радіо, це можуть бути десятки годин на день. В цьому випадку "Громадське радіо" розраховує на фінансування цього виробництва, хоча б і в обмеженому вигляді, навіть за цінами, меншими за ринкові. На решту потреб ми будемо шукати фінансування у суспільства і окремих жертводавців. Для реалізації цієї пропозиції буде потрібно від трьох до шести місяців, у залежності від потрібного обсягу мовлення. СТРАТЕГІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Досі йшлося про тимчасові форми співробітництва. "Громадське радіо" пропонує і третій можливий варіант співробітництва – ми готові забезпечити постійне мовлення на окремому каналі Суспільного радіо. Для цього нам, знов таки, буде потрібне хоча б часткове фінансування від Суспільного радіо. Решту коштів ми будемо збирати самостійно. Цей канал (наприклад, це міг би бути цілодобовий інформаційно-аналітичний канал) міг би стати не тільки одним із перших наочних результатів переходу до суспільного мовлення, але і своєрідним полігоном, на якому би випробовувалися би моделі для застосування у решті структурних одиниць суспільного мовлення: творчі, кадрові, фінансові, тощо. Таке співробітництво цілком можливе, якщо його оперативно провести через зміни до Закону про суспільне телебачення і радіомовлення. А перші кроки можна робити навіть не чекаючи на зміни в законодавстві. Ми переконані, що можна знайти збалансоване формулювання поправок до закону, які дадуть можливість громадським організаціям брати більш участь в розбудові суспільного мовлення не тільки на рівні Наглядової ради, а і на оперативному рівні. ДОВІРА І СТРАХ Найголовніше для будь-якого ЗМІ – це довіра аудиторії. Без неї не мають значення ані зусилля професіоналів, ані інші наявні ресурси. Зусилля реформаторів державних ЗМІ мають перш за все бути скеровані на зміцнення і здобуття довіри. Якщо аудиторія вірить, що її не будуть обманювати, у неї не крастимуть, і обов'язково працюватимуть над своїми помилками, тоді можна починати навіть надзвичайно складні перетворення. Обов'язковими складовими такої довіри є зрозумілі план дій і цілі, прозоре призначення керівництва через конкурс кандидатур, ясний кошторис, постійний зв'язок зі слухачами. Про проблеми і успіхи треба чесно говорити, але важливіше, щоби за себе говорили дії. Головний ворог перетворень це страх. Страх невизначеності непокоїться багатьма голосами: чи усе піде так як задумано і чи продумано все як слід; чи достатньо фахові виконавці і чи не краще дати цю роботу комусь, хто лояльний тобі особисто; чи вистачить часу і чи прорахунки можна виправити? Страх долається працею, відданістю, дотриманими обіцянками, кропіткими роз'ясненнями і суперечками, виправленнями, тактичними відступами, по п'ять разів переробленою роботою, врешті-решт – усвідомленням незворотності своїх дій, тут "або пан, або пропав". І головне, що може приборкати страх – це усвідомлення, що тобі довіряють твої слухачі. Їхня довіра надає крила, виступає власним суддею і гарантом проти власної слабкодухості, і водночас – захищає. "Громадське радіо" уже зараз має високу довіру своїх слухачів. Ми знаємо це завдяки листам, телефонним дзвінкам у студію чи постам у соціальних мережах. Ми готові доводити і надалі, що ми гідні цієї довіри, та пропонуємо нашу допомогу для розбудови національного суспільного мовлення. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/54288888acc0b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/53f8d19bc3fad/ ukrpravda@gmail.com (Кирило Лукеренко) Sat, 23 Aug 2014 20:38:35 +0300 Останній раз він потрапив у поле зору відеокамери, коли 17 квітня цього року хотів зняти з адмінбудівлі у Горлівці прапор самопроголошеної республіки і повернути туди український. Колишній слідчий, Володимир Рибак був місцевим депутатом від "Батьківщини". На відео нижче якийсь чоловік не дає Рибаку пройти всередину міськради: "Через мій труп ти знімеш це прапор, ти зрозумів"? (01-09) Невідомо де той чоловік зараз. Володимир Рибак став однією з перших жертв війни на Донбасі. Його було викрадено пізніше того ж дня. Його тіло зі слідами тортур за кілька днів знайшли поблизу Слов'янська. Бойові дії на Донбасі почались пізніше. І потім ми дізнались, хто такі Гіркін і Безлер. Відео, до речі, названо не дуже вдало. Тут немає викрадення. Тут спроба повернути прапор. Більше про історію Володимира Рибака у матеріалі Алли Котляр із "Дзеркала тижня". Цей пост з'явився тут не заради помсти, а заради пам'яті про справжнього чоловіка. Коментарі відключаю. https://blogs.pravda.com.ua/authors/lukerenko/53f8d19bc3fad/