https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/517e495a67a2f/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Mon, 29 Apr 2013 13:20:10 +0300 Звертаюся до Вас як журналіст, який заснував український телеканал ТВі, та очолював його понад 4 роки. Як Вам, можливо, відомо, зараз навколо ТВі триває корпоративний конфлікт, однак ситуація вийшла за рамки звичайної бізнес-суперечки. У неї втягнута частина журналістів, які співпрацюють з компанією "Інтерпрофіт", що на замовлення телеканалу виробляє телепрограми. Також, на жаль, ситуацією, що склалася, намагаються скористатися провладні сили для дискредитації опозиції та незалежного телеканалу, який завжди демонстрував своє критичне ставлення до української влади. У хід йдуть найрізноманітніші засоби. Вводяться в оману відомі журналісти, шляхом провокацій провладні сили намагаються розколоти колектив та змусити телеканал замовчати. З новин в українських медіа мені стало відомо, що Вам було направлено лист, написаний нібито від імені трудового колективу телеканалу. Однак співробітники каналу та майже всі компанії, які виробляють продукт для ТВі, працюють у штатному режимі, у чому ви можете переконатися увімкнувши ефір. Сьогодні редакція ТВі працює над розширенням власного виробництва, збільшенням кількості авторських програм. Для мене, як для людини, що заснувала ТВі, незалежна редакційна політика, об'єктивність та незаангажованість телеканалу є принциповою позицією. ТВі ніколи не відступав від своїх стандартів і тоді, коли влада забирала у нас ефірні частоти і тоді, коли проти мене особисто була порушена кримінальна справа. Впевнений, ТВі вистоїть і зараз. Та у цей непростий для телеканалу час для ТВі важлива підтримка усіх, хто як і ми поділяє цінності демократії, свободи слова. З повагою, Микола Княжицький Народний депутат України, журналіст https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/517e495a67a2f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/517ba9e90b5a0/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Sat, 27 Apr 2013 13:35:21 +0300 Уважаемый Александр Васильевич! Прошу Вас отозвать по месту прохождения творческой службы выдающегося российского и белорусского журналиста Павла Григорьевича Шеремета. Наблюдая за его деятельностью в нашей стране, я прихожу к выводу, что его таланты могут быть гораздо в большей степени востребованы в таком большом государстве, как Ваше, чем в нашей маленькой стране. Вы знаете, что для создания для Павла Шеремета образа демократического журналиста было потрачено немало усилий – начиная от ситуации с задержанием Вашего коллеги, тогда корреспондента 1 канала, в дружественной вам Беларуси якобы за незаконный переход границы и содержания его под стражей в течение 72 трагических для белорусской журналистики дней. Не каждый из нас может похвастаться такой непростой страницей в творческой биографии – как и тем, что его освобождением из застенков занимался лично президент Российской Федерации. Последующие задания, которые выполнял Павел Григорьевич на ниве независимой журналистики, не менее важны: вы можете быть ему благодарны за компрометацию неподконтрольного тогда Кремлю НТВ в рамках самой честной в России программы "Время", ведущим которой он был, маргинализацию наиболее активных деятелей белорусской оппозиции и легализацию тех, кто шел на сговор с властью и даже разгонял акции протеста оппозиционеров. Я не буду скрывать, что в этой своей деятельности господин Шеремет был особо успешен: с помощью созданного им же сайта "Белорусский партизан" ему удалось уравнять тех, кто борется с диктатурой и тех, кто пособничает ей, тех, кто выходит на акции протеста – и тех, кто избивает и даже похищает людей. Об этой стороне деятельности Павла мало знают в нашей стране, но вам-то о ней хорошо известно. И я не буду скрывать, что Ваш коллега добился выдающихся успехов, о чем свидетельствует его полное равнодушие к претензиям белорусских оппозиционеров и их неспособность повлиять на ситуацию не только в своей стране, но и на оппозиционном сайте. Именно поэтому я и считаю, что таланты господина Шеремета стоит применять в России и Беларуси, а не в Украине. Признаю, что господин Шеремет осуществил успешное информационное внедрение в Украину. Ему удалось войти в доверие к редактору одного из ведущих оппозиционных сайтов. При помощи гражданина России Константина Кагаловского он получил телевизионный эфир на последнем оппозиционном канале. При помощи бывшего российского телеведущего Савика Шустера он имеет постоянный доступ к эфиру на одном из самых больших каналов Украины. Он активно компрометирует наших ведущих оппозиционных политиков, журналистов, даже власть – и я очень боюсь, что мы с ним не справимся, он выполнит свое задание и Украина станет неотъемлемой частью вашего информационного и экономического пространства. Пока что он провалил план и не смог выполнить задание и возглавить единственный независимый телеканал ТВі. Поскольку я остаюсь приверженцем европейской интеграции и уверен что Украина должна подписать договор об Ассоциации с Европейским Союзом, я попросил бы для осуществления этой цели прислать менее талантливого, честного и объективного агента. C уважением Николай Княжицкий Народный депутат Украины, журналист https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/517ba9e90b5a0/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/5177ca1cede9a/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Wed, 24 Apr 2013 15:03:40 +0300 Незаконну вказівку внести Катеринчук ніби-то директором дав начальник міського департаменту реєстрації Олександр Борисович Барбелюк. Через хабар чи адмінресурс-не знаю. Ваажайте це моїм зверненням до органів МВС для розслідування цієї справи А тепер про хороше. Артем каже,що планує запросити після врегулювання конфлікту на канал Ганну Безулик,якщо вона погодиться. Українському телебаченню-українських ведучих:) https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/5177ca1cede9a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/5177a051512d8/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Wed, 24 Apr 2013 12:05:21 +0300 Деякі ЗМІ, у тому числі Українська правда, поширюють неправдиву інформацію про ніби-то структуру власності ТВі. Ця інформація не відповідає дійсності. Кожен може отримати витяг з державного Реєстру, де вказані засновники ТОВ "Медіаінфо". Друкую тут витяг за 19 квітня 2013. Учасниками "Медіаінфо" є компанія "Вілкокс" із внеском у 50 грн. і компанія "Балмор" із внеском у 950 грн. Ніякої Олени Журавської у реєстрі немає, як і доказів власності пана Кагаловського на внесок "Вілкоксу" у 50 грн. Ось документ: https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/5177a051512d8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/51753000516b2/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Mon, 22 Apr 2013 15:41:36 +0300 Для неофіта в українській політиці багато речей здаються дивними. Ці чудеса деколи результат поведінки людей, деколи – втілення недолугих законів або навіть конституційних норм. От, наприклад, голосували ми за відставку уряду. Деяких людей не було в залі. Причини були різними. У нашій фракції, наприклад, троє людей з економічних питань голосують останні дні всупереч фракційним рішенням. Які причини для цього – не знаю. Але були люди, які уже давно знаходилися у відрядженнях або хворіли. Знаю таких і в інших фракціях опозиції. Але відразу після цього голосування на тих, кого не було, накинулися і політичні соратники, і провладні коментатори. Мовляв, саме через них уряд не пішов у відставку. Хоча, очевидно, що без повної підтримки фракції комуністів, навіть за умови стовідсоткової явки у нас, уряд відставити не можливо. А перетворювати це голосування на спосіб розправи з неугодними (за виключенням тих людей, які не голосували свідомо) абсурдно. Щотижня ми голосуємо за направлення депутатських запитів до Президента. І це ще один абсурд, закладений уже у Конституції і повторений в Законі України "Про Регламент Верховної Ради України". За такий запит ми голосуємо два рази – спочатку потрібно, щоб 150 депутатів його підтримали, а потім ще одне голосування, де 226 депутатів мають проголосувати за направлення цього запиту до Президента. Таким чином Рада підтримує всі запити і не направляє до Президента жодного. У чому "таємний сенс" цієї процедури – не розумію. Але найабсурднішою є ситуація із призначенням суддів. Якщо ви думаєте, що суддів по життєво призначає Верховна Рада – ви глибоко помиляєтеся. Їх призначає Вища кваліфікаційна комісія суддів, а Верховна Рада лише механічно затверджує. І ось чому: стаття 79 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" говорить, що "питання про обрання кандидата на посаду судді безстроково розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок". Депутати нашої фракції звернулися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів з проханням надати інформацію про кандидатів. Комісія відмовила нам мотивуючи це тим, що будь-яка інформація щодо суддів є конфіденційною і службовою. Комісія вважає, що надання депутатам матеріалів дисциплінарних проваджень щодо кандидатів може бути витлумачено, як втручання в їх особисте та сімейне життя. Отже, Верховна Рада не обирала суддів самостійно, як цього вимагає Конституція, а лише затвердила висновок Вищої кваліфікаційної комісії. У Законі "Про комітети Верховної Ради України" сказано, що питання про обрання суддів повинні розглядатися профільним комітетом, але Голова Верховної Ради вирішив діяти за Законом "Про судоустрій і статус суддів", яким реформатори з Адміністрації Президента так пишаються. Після кожного пленарного тижня мені хочеться складати список наших абсурдних діянь. Сподіваюся, знайдуться у Верховній Раді та у суспільстві люди, які колись почнуть це змінювати. https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/51753000516b2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/516b9d6444f82/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Mon, 15 Apr 2013 09:25:40 +0300 Я давно знаю і поважаю Савіка Шустера. Він талановитий журналіст і медіа-підприємець, людина надзвичайно досвідчена та освічена. Я з повагою ставлюся до більшості з народних депутатів України. Скоріше навіть до їхніх виборців. Адже парламент – це влада представницька, де представники народу обговорюють (тому і парламент – від французького слова parler – говорити), як ефективно розвивати країну. Мені також подобаються люди з самоповагою. Думаю, Савік, який розділяє ті самі цінності, не образиться на цей текст, який про те, чому ми, народні депутати України, вирішили залишити студію каналу Інтер. Програма Шустера – це телевізійне шоу, де політики часто під впливом режисерських провокацій демонструють не найкращі свої якості. Вони кричать, перебивають один одного, переходять з однієї теми на іншу і до того ж так швидко, що глядачі за ними не встигають. Тому у мене останнім часом не було великого бажання брати участь у цій програмі. І це не вина Савіка, програми якого свого часу відкрили українцям саму можливість політичної дискусії. Це вина тих, хто затверджує формати, ставить завдання ведучим та і самих політиків. Адже часто доводиться чути: "Так, нам не подобаються шоу Савіка, але це єдине місце, де ми можемо висловитися на таку широку аудиторію." Мої колеги не відчувають, що висловлюватися можна гідно, а можна і не помітити, як перед мільйонами глядацьких очей поступово перетворюєшся на блазня. Минулої п"ятниці я не збирався йти на програму. Я виїхав автомобілем на Харків, і вже в дорозі мені зателефонували колеги по фракції і попросили розвернути машину, щоб увечері бути у Савіка. Я не міг відмовити людям, які у цей день зустрілися у Харкові у черговий раз з містечковим хамством людини, яка вважає себе мером цього міста. У студії сидів Олесь Бузина. Я вважаю свободу слова головною цінністю. Тому це право ведучого запрошувати тих, кого він хоче. Але моє право не брати участь у програмі разом з автором книги "Вурдалак Тарас Шевченко". Думаю, причини можна не пояснювати. Мене попередили, що тема стосуватиметься Луценка та громадського руху, який він засновує. Натомість, те, що відбувалося в студії не можна назвати ані обговоренням, ані дискусією. Постійні крики мого колеги Олега Ляшка, виступи із зовсім інших тем, іронічна посмішка ведучого, який не зупиняв цього "колоритного" базару, робили не можливим або безсенсовним знаходження у цій студії для людей, які прагнули змістовної дискусії. Так, таке шоу теж має право на існування. І є люди, які хочуть брати в цьому участь. Я не хочу. Студію Савіка уже після опозиціонерів залишив і Дмитро Табачник. Сталося це після того, як Ляшко почав дулі йому крутити. Дискусія з Табачником справді могла бути цікавою. Я зателефонував перед ефіром до Лілії Гриневич, голови профільного комітету Верховної Ради, щоб обговорити список питань, які перед Табачником потрібно поставити. Зарплати вчителів, зміни у тестах ЗНО, хто і як друкуватиме підручники, автономність університетів – про все це я планував запитати у Дмитра Володимировича. Переконаний, що глядачеві наша дискусія була б не менш цікавою, аніж дулі Ляшка. Але це програма саме про ці дулі. Це шоу, яке, як це не дивно, ображає і мене, і Табачника, і глядача. Тому ми і пішли всі разом. Є певний рівень, нижче якого люди, що поважають себе та інших, опускатися не можуть. Від Савіка вимагають опуститися і потягнути вниз і політиків, і глядачів. Ми не дали цього зробити. Опозиція знову продемонструвала єдність, яку навіть за сценарієм цієї програми планувалося розхитувати. Мої колеги по "Батьківщині" Олександра Кужель, Сергій Пашинський, колега з "Удару" Валентин Наливайченко та свободівець Олег Сиротюк спільно прийняли рішення залишити студію. "Куди ви йдете? Це ж єдине місце, де ви ще можете висловитися!"- переконували нас редактори. На це і розрахунок. Власники каналу вважають, що опозиціонери все одно будуть прагнути потрапити у будь-який ефір, навіть якщо ціна цього ефіру – приниження та маніпуляції. Я переконаний – це помилка. Нехай маніпулюють тихо самі з собою. Ми повинні узгодити між депутатами опозиційних фракцій власну інформаційну політику і те, чи братимемо ми участь у маніпулятивних програмах. Дехто говорив мені, що "Батьківщина", "Свобода" та "Удар" повинні зробити з цього приводу спеціальну заяву. Я проти. Інтер – приватний канал, який, хоч і частково належить главі адміністрації президента, все ж таки має бути незалежним, і в його роботу ми втручатися не можемо. Савік може запрошувати кого хоче і вести програми у манері, яка йому подобається. Але наше право – не брати участі у клоунаді і навпаки – підтримати Савіка, якщо він захоче повернутися до змістовного формату. Ми повинні також якомога швидше створити суспільне мовлення. Українці мають право отримувати серйозний звіт про діяльність обраних ними депутатів без олігархічних маніпуляцій. Один з таких законопроектів ми розглянемо на комітеті з питань свободи слова Верховної Ради уже у цю середу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/516b9d6444f82/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/5162b774ed2e2/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Mon, 08 Apr 2013 15:26:28 +0300 Коли ми засуджуємо вибіркове правосуддя, згадуючи про Юлію Тимошенко і на щастя уже вільного, але не виправданого Юрія Луценка, то самі не можемо бути вибірковими. Цей пост про Людмилу Нікіткіну. Її заарештували 24 липня минулого року. Нікіткіна була заступником керівника штаба Об'єднаної опозиції у Первомайську, на Миколаївщині. Втім, їй інкримінують порушення, які вона ніби-то здійснила на посаді фінансового директора "Агрофірми Корнацьких". Чому ніби-то? Тому що, жодна незалежна експертиза та фінансовий аудит не знайшли порушень у діяльності "Агрофірми Корнацьких". Але найгловніше – документи, які ніби-то, на думку прокурорів, свідчать про такі порушення, підписані не Нікіткіною. І це довела почеркознавча експертиза. Уся провина Нікіткіною полягає у тому, що вона співпрацювала з Аркадієм Корнацьким, кандидатом у депутати, перемогу якого незаконно вкрала влада. Я намагався сьогодні з колегою Русланом Князевичем взяти на поруки Людмилу Нікіткіну. Під час слідчих дій їй неоднаразово ставало погано і те, що вона страждає від підвищеного тиску фіксувалося лікарями багато разів. Але Нікіткіна не може отримати якісного медичного обстеження та лікування. Цю справу слухає суддя Бурбела. Він відмовив нам з Князевичем. На думку судді, коли народні депутати звертаються із заявою про особисту поруку в порядку статті 152 КПК України у старій редакції, за яким утримують Нікіткіну, то тим самим чиниться тиск на суд. Суддя Бурбела у постанові про відмову в задоволенні наших заяв приписав мені твердження, яких я не вимовляв, засудив адвокатів, які ніби-то спонукали нас з Князевичем такі заяви написати, що теж є неправдою. Бог суддя такому судді. І народ. І ці суди відбудуться незабаром. Я просто особисто пересвідчився в упередженості, необ'єктивності та замовності тієї установи, де ключ від туалету довелося випрошувати у адміністративного керівника, і яку у нас називають судом. Про політв'язня Нікіткіну не згадують Кокс із Квасневським. Ми, на жаль, теж мало робимо, щоб допомогти цій мужній та інтелігентній жінці, яка страждає на Лук'янівці, не отримуючи належної медичної допомоги. А, можливо, вона, як ніхто інший, має право називатися в Україні в'язнем сумління. І заради неї однієї необхідно стримати амбіції та об'єднатися, щоб якимось чином, припинити ці несправедливі страждання https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/5162b774ed2e2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/515c426788d72/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Wed, 03 Apr 2013 17:53:27 +0300 Вчора після перегляду кидання сніжками у народних депутатів та посадовців у мене залишилось неприємне враження. Зрозуміло, що від сніжки ніхто не постраждав, але саме приниження та образи, що лунали на адресу людей, з якими щодня вітаєшся, – неприємні. Особливо, коли по-хамськи ображали жінок. Кидали ці сніжки не опозиціонери, а звичайні люди, які вийшли на мітинг до Верховної Ради. Це молоді хлопці з бідних київських околиць, це пенсіонерки, що страждають від так званої "пенсійної реформи". Це не депутати – вони виборці. Я теж виростав на околиці великого міста – у робітничому кварталі Львова, який називався Левандівка. У нас там не було елітних шкіл, а батьки більшості моїх однокласників працювали на заводах або на залізниці. Коли починалася перебудова, то молодь з цих складних робітничих районів від масових неконтрольованих бійок "район на район" перейшла до участі у заборонених тоді мітингах і демонстраціях. Бо люди, які не відчувають перспективи у власному суспільстві, починають боротися за цю перспективу так, як вміють. Якби я в цей момент був поруч, то захистив би і Горіну, і Льовочкіну, і Ставнійчук. Навіть Табалова і Ляшка. Тому що людина, для якої важлива гідність, не повинна і інших принижувати. Але ми ж розуміємо, чому ці молоді люди і пенсіонерки кидалися саме на цих політиків. І вони самі розуміють. Бо саме вони, не даючи вільно обирати, в тій чи іншій формі підіграючи владі, обслуговуючи цей антиукраїнський режим, який навіть голодомор знову хоче примусити нас забути, – забирають майбутнє у цієї молоді і гідну старість у людей старшого віку. Ніхто з "постраждалих" не захистив від нахабних міліціонерів Кужель, Денисову і Слюз, коли їх били. Вони не сказали своєму колезі по партії, а для декого і другу Кернесу, що посилати найманців, які обливаються зеленкою та кидаються лайном – гидко і низько. Я вже мовчу про долю Тимошенко і Луценка. Чи може вони подумали про бухгалтера з фірми Корнацького, "васильківських терористів", хлопців, яких засудили за карикатури на Януковича? Ні! А коли влада подає приклад беззаконня, то люди, які на закон сподіватися не можуть, беруть приклад з такої влади. Тому не опозиція повинна каятися, а Шуфрич і Чечетов повинні самі просити пробачення у власного народу і у власних колег-жінок по фракції за той стан, у якому ми опинилися. Ні, вони не найгірші. І ті, хто постраждали – тим більше. Вони звичайні співучасники побудови диктатури, від якої уже самі почали страждати. https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/515c426788d72/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/51546c82b390d/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Thu, 28 Mar 2013 17:14:58 +0200 Спілкувався сьогодні з одним досвідченим і відомим політиком. - А я не поділяю загального песимізму, – каже він. От бачиш, при Кучмі все було страшніше. В уряді сиділи Кирпа, Кравченко. А зараз хто? - Так у цьому і весь жах, – заперечую я. Кучма розумів, що таке баланс. Ти уявляєш собі, щоб сьогодні якийсь новий суддя Замковенко відпустив Юлю і йому за це нічого не було. Їхня некомпетентність і штовхає їх на безумні, а тому жорстокі вчинки. У них взагалі немає кордону між добром і злом. І згадав я, як ще за тиждень до київської завірюхи поїхав у Львів, який переживав тоді теж стихійне лихо. Стихія не рахується з беззаконням та непрофесійністю влади. Вона з неї знущається. Так от їду у Львів. Зупиняє міліціонер: - Далі їхати не можна. - Чому? - Ви там не проїдете. - У мене хоч і не джип, але повнопривідний достатньо високий автомобіль. - Ну, спробуйте, – каже даішник. Позаду нього уже сформувався величезний затор. Іду далі вільно. Для чого зупиняти автомобілі – взагалі не зрозуміло. Відбувалося все це у заметіль і автомобілі, які стояли, фактично перетворювалися на кучугури. А вже недалеко від Львова ще один корок. Буксує автобус на літній гумі. Прошу його трішечки здати назад. Ні, каже. "Я тоже хочу їхати. Мені первеє надо". Навколо бігають люди з написом "МЧС". Істерика, матюки і безліч незрозумілих рухів та команд. Техніка, яка стоїть тут же, не рухається, бо ніхто не може сказати, що саме їй робити. Хоча достатньо було проїхати грейдером біля дороги навколо затору і пустити туди автомобілі. Але люди давали собі раду. Завжди знаходилося декілька кмітливих водіїв, які "розрулювали" затори, допомагали машинам роз'їхатися, просто приймаючи логічні рішення та беручи на себе відповідальність. Уже через тиждень, коли сніг накрив Київ, розповідали мені, що компаніям, які є власниками снігозбиральної техніки, вчасно не перерахували гроші, а тому вони чекали і довго не починали працювати. Мабуть, було багато інших причин, які створили для нас усі ці проблеми. Звичайно, я не схильний в усьому звинувачувати лише владу. Стихію перемогти не просто будь-якій владі. Але давайте мислити логічно. Наших чиновників призначають не виходячи з їхніх менеджерських якостей, а оцінюючи їхні таланти у купівлі за дві ціни бурових веж чи продажу за "три копійки" Гостинного двору. Хто на що вчився. У корупції наші чиновники справжні фахівці, то чи можемо ми вимагати від них бути фахівцями в управлінні?:) Але стихія буває різною. Вона може бути і економічною, і техногенною. Вона неминуче змете цю владу і систему управління, навіть, якщо опозиція та громадянське суспільство виявляться заслабими. Біда в тому, що ця стихія загрожує нам усім. Коли хтось з нас їхав в автомобілі через снігові замети і бачив, що сусідній автомобіль загруз у снігу, то ми виходили і допомагали один одному. Вчора у програмі Віталія Портнікова я побачив чудових людей, які нікого не звинувачуючи, допомагали співгромадянам у біді, створювали сайти, витягали з кучугурів. Наша громадянська компетентність та зрілість зупинять некомпетентність влади. https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/51546c82b390d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/51516e081a00c/ ukrpravda@gmail.com (Микола Княжицький) Tue, 26 Mar 2013 10:44:40 +0200 Ось фрагмент з інтерв"ю Познера газеті "Сегодня" у день,коли він став "Людиною року" в Україні. "- Кто для вас украинцы? - Когда я делал фильм об Италии, в Неаполе у меня было интервью с мафиози. Я спросил у него: "Вы когда-нибудь убивали?". Он ответил: "Следующий вопрос". Я решил, что он меня не понял. Я повторил. Он пристально посмотрел на меня и сказал: "Следующий вопрос!". Вот и я также не могу ответить на ваш вопрос. Я очень плохо знаю Украину, я не жил среди украинцев. Я только знаю – пусть это и не вызовет большой любви ко мне, – что в сталинских лагерях было много украинцев. Среди надзирателей. Говорит ли это о чем-то? Не знаю. Поете вы много и замечательно, едите вкусно. Но я не совсем понимаю вашу ситуацию с языком: вот сегодня меня в гостинице, где я живу, официантка на русском спросила: "Вам меню на английском или на украинском? На русском у нас нет". Что это было?" А тепер запитання: Що це? Незнання історії? Патологічна ксенофобія? Чому журналіст мовчки з цим погоджується,а редактор мовчки ставить в номер? Чому у той же день,в суботу,коли вийшло це інтерв"ю його визнають" Людиною року "в Україні і ніхто з учасників церемонії не протестує і не робить зауваження? Засуджуючи расизм чи антисемітизм, ми не можемо залишатися байдужими до антиукраїнських висловів,тим більше-в Україні та ще й нагороджувати носіїв антиукраїнської ксенофобії. https://blogs.pravda.com.ua/authors/knyazhytsky/51516e081a00c/