https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/69248f0d3f89f/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Mon, 24 Nov 2025 17:59:57 +0200 Переговори про закінчення війни останнім часом помітно активізувалися. У цьому контексті з'явився певний "мирний план", який викликав хвилю критики як в Україні, так і серед європейських оглядачів. Перший варіант цього плану сприйняли ледь не як ультиматум капітуляції – він вимагав від Києва надто болісних поступок, включно з відмовою від вступу до НАТО, обмеженням власної армії та територіальними поступками на користь агресора. Така ініціатива була одностайно засуджена як неприйнятна та "винагорода" для Росії. Під тиском критики документ відредагували: оновлена версія вже враховує більше українських умов і прибирає найбільш обурливі пункти. Втім, навіть змінений план потребує тверезої оцінки: який юридичний статус може мати рішення про завершення війни і наскільки воно буде обов'язковим до виконання? Потрібно розуміти, що подібний план – це не класична міждержавна угода про мир. Швидше за все, йдеться про політичну домовленість, своєрідну "дорожню карту" або "комплекс заходів", як свого часу називали Мінські домовленості. Іншими словами, це рамковий план дій, а не кінцевий мирний договір. Його можуть підписати, наприклад, президенти України та США як документ про ключові принципи. Згодом, можливо, з'явиться окремий подібний документ, підписаний США і Росією. Фактично Вашингтон виступає посередником і гарантом: прямої двосторонньої угоди між Києвом і Москвою наразі не прогнозують. Однак навіть якщо така дорожня карта буде погоджена на найвищому рівні, реалізація багатьох її пунктів потребуватиме рішень зовсім іншого рівня та інших підписантів. Передусім, припинення вогню доведеться оформлювати окремо. Зазвичай угоди про перемир'я підписують воєнні командування сторін, а не глави держав. Можливий сценарій – підписання акта про перемир'я військовими командуваннями Збройних Сил України та російської армії. Такий документ за статусом буде ближчим до Корейського перемир'я 1953 року, ніж до Версальського договору 1919-го. Взагалі, слід зазначити: укласти повноцінний "мирний договір" неможливо, якщо стан війни формально не оголошений. А в сучасному світі війни давно перестали оголошувати офіційно. На це є як політичні, так і правові причини. Згідно з міжнародним правом, формальне оголошення війни автоматично тягне за собою правовий статус воюючих сторін (belligerents) і накладає обов'язки нейтралітету на інші держави. Тобто, якщо країна А офіційно перебуває у стані війни з країною Б, то будь-яка третя держава, що надає військову допомогу одній зі сторін, де-факто приєднується до війни і мусить сама оголошувати війну іншій стороні. Саме тому нині держави уникають юридичного оголошення війни, щоб не заважати союзникам допомагати собі. Замість цього конфлікти називають "операціями" чи "спеціальними операціями". США, приміром, проводили воєнні кампанії під назвами на кшталт операції "Шок і трепет" у 2003 році (вторгнення в Ірак) або "Буря в пустелі" у 1991-му – але жодного разу Конгрес формально не оголосив війну. Ізраїль також називає свої війни операціями: скажімо, вторгнення до Лівану 1982 року відоме як операція "Мир для Галілеї", а недавня військова активність у секторі Газа в серпні 2022-го – як операція "Світанок". Україна у 2014-2021 роках офіційно проводила Антитерористичну операцію, згодом Операцію об'єднаних сил, і навіть після відкритої агресії РФ у 2022 році не запровадила стан війни, обмежившись воєнним станом. Заклики "оголосити війну Росії" лунали хіба що від емоційних коментаторів, але жоден фаховий юрист-міжнародник такого кроку не підтримував, розуміючи його шкідливість. Таким чином, очікуване рішення про завершення війни матиме статус політичної рамкової домовленості плюс набір окремих угод з конкретних питань. У самому "комплексі заходів" можна записати багато пунктів, але чи будуть вони реалізовані – залежить від внутрішніх процедур і доброї волі інших суб'єктів. Особливо це стосується питань, що потребують рішень парламентів, урядів чи міжнародних організацій. Наприклад, якщо в плані пообіцяти зміни до Конституції України (скажімо, вилучити пункт про прагнення до членства в НАТО), то зрозуміло, що таке зобов'язання висітиме в повітрі. Адже внести зміни до Основного Закону може лише Верховна Рада конституційною більшістю, і ніхто не гарантує, що український парламент (не кажучи вже про суспільство) погодиться відмовитися від курсу на НАТО. Ба більше, така вимога виглядає нелогічною: членство чи не членство України в Альянсі вирішується самими країнами НАТО, а не домовленостями двох країн. Схожа ситуація і з можливими економічними пунктами. Припустімо, у плані з'явиться обіцянка якихось торговельних преференцій або членства України в ЄС – рішення про це ухвалюватиме не Вашингтон одноосібно, а, наприклад, Рада Європейського Союзу. Так само й питання зняття санкцій проти Росії: кожна держава, що вводила санкції, буде окремо вирішувати, коли і чи скасовувати їх. Більшість санкцій прив'язані до конкретних причин – окупації Криму, агресії на Донбасі, порушення міжнародного права. Логічно, що ці обмеження можуть бути переглянуті лише після усунення тих причин, через які їх було запроваджено. Очікувати, що одним розчерком пера у "мирному плані" США скасують всі санкції за агресію, нереально: рішення залишатиметься за урядами і парламентами країн, з урахуванням поведінки РФ. Нарешті, найбільш болюче питання – території. Відмова України від своїх територій не лише є політично неможливою, але й не має жодного правового механізму. Конституція прямо забороняє відчуження українських земель. Навіть теоретично, щоб змінити територію, потрібен всеукраїнський референдум і зміни до Конституції, на що жодна влада не піде. Таким чином, пункти про "визнання нових кордонів" або подібні територіальні компроміси у тексті домовленостей фактично будуть декларативними – Україна не зможе їх ні ратифікувати, ні виконати. Історичний досвід інших конфліктів підказує, що завершення активної фази війни не завжди означає остаточне вирішення всіх спорів. Корейська війна, наприклад, закінчилася підписанням угоди про перемир'я в 1953 році. Цей документ підписали не президенти чи міністри, а командувачі воюючих сил: з одного боку представник Північної Кореї (водночас і Китаю, чиї "добровольці" воювали на Корейському півострові), а з іншого – представник командування ООН (США). Формально Південна Корея взагалі не підписувала мир з КНДР, і юридично дві Кореї досі перебувають у стані війни. Але фактично перемир'я триває вже понад 70 років, і нового збройного конфлікту не сталося. Чому? Тому що після 1953-го Сполучені Штати надали Південній Кореї потужні гарантії безпеки. На корейській землі досі дислоковані американські війська – близько тридцяти тисяч солдатів. США облаштували там кілька великих військових баз з найсучаснішим озброєнням: танками, артилерією, системами ПРО. Американські військово-повітряні сили тримають на корейських аеродромах ескадрильї бойової авіації (винищувачі, ударні безпілотники, гелікоптери). У прибережних водах чергують кораблі ВМС США, а в регіоні регулярно присутні авіаносні ударні групи Сьомого флоту. Усе це слугує стримувальним фактором: Пхеньян розуміє, що новий напад на Сеул означатиме війну вже не лише з Півднем, а й прямо зі Сполученими Штатами. Таким чином, угода про перемир'я стала лише першим кроком до миру, а справжню стабільність гарантували подальші довгострокові безпекові рішення. Урок для України полягає в тому, що підписання нині обговорюваної "дорожньої карти" та угоди про припинення вогню справді може стати важливим кроком до встановлення миру. Але це рішення саме по собі не вирішить автоматично всіх політичних і правових проблем конфлікту. Попереду можуть лишатися роки дискусій і переговорів щодо статусу окупованих територій, гарантій безпеки, відбудови країни та притягнення агресора до відповідальності. Формула "справедливого і стабільного миру", про яку постійно говорить українська сторона, означає, що навіть у рамковій угоді Київ наполягатиме на принципових засадах: жодних здач суверенітету чи територій, чіткі гарантії безпеки, відповідальність винних у війні та компенсації за завдані збитки. Лише за таких умов мир буде справедливим і стабільним. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/69248f0d3f89f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/690f79f297057/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Sat, 08 Nov 2025 18:12:18 +0200 Зустріч між президентом США Дональдом Трампом і прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном стала ще одним кроком у грі на кількох шахівницях, де питання миру в Україні – лише один із багатьох елементів. У цій грі ключовим буде не стільки бажання сторін закінчити війну, скільки наявність ресурсів, союзників і глобальних домовленостей, які забезпечать їм вигідну позицію. З одного боку, Трамп веде масштабну партію з Китаєм. Їхня остання зустрічі у Пусані – лише перший акт. Уже домовлено про закупівлю китайцями американської сої, але це – дрібниця: за дев'ять місяців цього року обсяг закупок становив лише близько 1 млрд доларів. Китай тим часом почав знімати обмеження на експорт рідкоземельних металів до США; США – на продаж мікрочіпів останнього покоління Китаю. Але справжня розмова має розгорнутись упродовж наступних шести місяців щодо світової фінансової системи: чи збережеться домінування долара, чи Китай активує цифровий юань у міжнародній торгівлі; питання тарифів і двосторонньої торгівлі; регулювання штучного інтелекту. В геополітиці Китай наполягає на скороченні військової підтримки Тайваню зі сторони США; США можуть відповісти заявою про виключні інтереси в Венесуелі в дусі доктрини Монро – адже зараз більшість венесуельської нафти спрямована до Китаю. І питання України також стає компонентом цих двосторонніх переговорів. Для Трампа стратегічна мета – завершити ці переговори протягом півроку, здійснити ефектний візит до Китаю і після цього увійти у виборчу кампанію до Конґресу (осінь 2026). При цьому бажано до весни 2026 року показати, що світ врятований від ядерної війни – нова угода про обмеження стратегічних ядерних озброєнь може стати таким символом. На цьому шляху Росія може спробувати розіграти рімейк "Карибської кризи", вже анонсовано нові випробування в Росії та США. У цьому сенсі Росія вже використовує тему ядерних загроз, щоб спонукати США до двосторонніх переговорів. Кремль хоче найближчими місяцями провести нові наступальні операції на Донбасі, відновити тиск на Україну, створити очікування гуманітарної катастрофи ударами по енергетиці – усе це з метою укріпити позицію за столом переговорів. Додатково – провокації проти європейських країн з метою послабити їхню підтримку Києва. Володимир Зеленський в переговорах з партнерами просуває кілька ключових пріоритетів: посилення системи ППО, зменшення прибутків РФ від експорту вуглеводнів і гарантування фінансової стабільності. ЄС ухвалив черговий, 19-й пакет санкцій проти РФ, що включає заходи проти "тіньового флоту". США ввели санкції проти "Лукойлу" і "Роснєфті". Водночас Китай, хоча поки не скорочує імпорт російської нафти. Є сподівання, що Індія хоча би часткоов зменшить закупівлі від Росії. Якщо у 2024 році РФ отримала від експорту нафти близько 190 млрд доларів, то в 2025-му очікується 160-170 млрд, а в 2026-му – ще менше. Переговори щодо фінансової підтримки України потребують політичної волі європейських країн. Необхідне наповнення фонду PURL для закупівлі американської зброї, але ключовим є використання заморожених активів РФ. Перший варіант репараційного кредиту гальмується. Випуск облігацій кількома європейськими країнами навряд чи створить достатній фонд швидко; більш ефективними можуть бути єврооблігації самого ЄС. Цікавим варіантом є використання коштів норвезького суверенного фонду як застави. Прем'єр Норвегії доручив вивчити цю можливість. Рішення можуть бути ухвалені на засіданні Ради ЄС у грудні. Переговори на найвищому рівні можуть відбутися у Будапешті, Стамбулі чи іншому місці. Але важливо, з якими аргументами сторони підійдуть до переговорів. Це будуть дипломатичні, геополітичні, військові та економічні чинники. Українська позиція – спочатку оголошення припинення вогню, а потім переговори по всьому переліку питань. Важливо, що Д.Трамп особисто публічно заявив про необхідність зупинки війни по лінії фронту. Але в найближчі тижні і місяці буде ухвалено багато рішень щодо міжнародної торгівлі, ядерних випробувань, режиму у Венесуелі, санкцій проти російської нафти, фінансової допомоги Україні, і всі вони матимуть вплив на модальність завершення війни. Мир через силу можливий лише тоді, коли кожна українська позиція буде посилена ресурсами та союзниками, а угода буде стабільною та з гарантіями безпеки, інакше "мир" виявиться затишшям перед новою фазою. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/690f79f297057/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/680a24374770c/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Thu, 24 Apr 2025 14:44:55 +0300 Останнім часом все більше ставиться під сумнів існування "колективного Заходу" – із спільними цінностями, геополітичними інтересами та інструментами колективної безпеки. Особливо актуальною ця проблема стала після перших рішень адміністрації Д.Трампа в США. Заяви про скорочення безпекових гарантій для Європи та висока вірогідність торгівельної війни посилюють напругу у стосунках між західними країнами та ставлять під сумнів провідну роль Глобального Заходу у світових процесах. Проте, обрання Д.Трампа стало лише яскравим прикладом глобальних тенденцій та внутрішніх проблем у західних країнах. Україна послідовно декларує свій курс на інтеграцію до західних безпекових та економічних структур. Під час повномасштабної війни допомога західних партнерів стала одним із визначальних факторів української стійкості. Тому криза атлантизму є для України не просто питанням для політологічних дискусій, але має безпосередній вплив на національну безпеку нашої країни. Аналіз причин та складових сучасної кризи в західному світі потрібен для моделювання сценаріїв розвитку і відповідно для формування проектів стратегій і рішень. Світ відходить від концепції глобалізму та все більше розпадається на ізольовані торгівельні зони та військові блоки. Місцезнаходження України на геополітичному розломі між Європою та Росією завжди створювало додаткові ризики в історичній перспективі, і проявилося у вигляді повномасштабної війни Російської Федерації проти України. В російській пропаганді ця війна позиціонується як війна проти НАТО та проти колективного Заходу. А однією з цілей війни російська влада проголошує відмову України від вступу до НАТО або навіть оголошення постійного нейтралітету. Криза всередині НАТО створює у російського керівництва ілюзорні надії на реалістичність досягнення відповідних цілей і стає фактором відмови Російської Федерації від мирного врегулювання. Окрім розбіжностей у військовій та політичній сферах, атлантизм переживає глибоку ідеологічну кризу. Власне, система колективної безпека покликана була захищати певні універсальні цінності, а не лише спільні економічні інтереси. Розбіжності щодо трактування демократичних цінностей, розуміння багатополярності світу та пріоритетів зовнішньої політики стають на заваді формуванню єдиної ідеологічної платформи. Протягом останнього десятиліття в західній політології та дипломатії домінувала концепція про тотожність атлантизму та демократії, а головне глобальне протистояння описувалося як протиріччя між демократичними країнами Заходу та авторитарними режимами у низці незахідних країн. За часів президентства Дж.Байдена двічі проходив "Саміт за демократію", перед тим сформована мережа Community of Democracies. Проте, абсолютна цінність демократії зараз ставиться під сумнів навіть у низці західних країн, хоча сам термін "демократія" всі продовжують використовувати, інколи додаючи туди класифікаційні уточнення, такі як "суверенна демократія" чи "ілліберальна демократія". Різні країни використовують все більше інструментаріїв для обмеження демократичних свобод, і це відображається у світових індексах та звітах глобальних організацій. Найбільше це проявляється у допуску кандидатів до участі у виборах, закритті доступу до онлайн-ЗМІ та соціальних мереж, контролі редакційної політики ЗМІ. Ще одним питанням, яке розколює західний світ, стало ставлення до традиційних цінностей. Протягом останнього десятиліття мейнстрімні медіа та більшість політиків підтримували реформи щодо захисту гендерного різноманіття та дискурсу трансгуманізму. У відповідь контреліти в багатьох країнах зробили ставку на захист традиційних консервативних цінностей, і знайшли в цьому підтримку своїх суспільств. Після перемоги Д.Трампа зростає популярність подібних партій і політиків у кількох країнах Європи. Інші країни та низка глобальних інституцій оцінюють цей тренд як відступ від стандартів "нової нормальності", що посилює внутрішні протиріччя між західними країнами. В Україні, як і багатьох інших країнах, існує розкол по цьому питанню між консервативними групами населення та прогресистами. Хоча в шкалі пріоритетних питань дана проблематика знаходиться далеко внизу після безпекових і економічних викликів. Економічна рецесія, криза ідеології та неспроможність традиційних партій створила базу для росту політичного популізму в західних суспільствах. Доступність соціальних мереж надає платформу для прямої комунікації політика і виборців, без обмежень та перевірки фактів редакціями чи інтелектуальними елітами. Розуміння алгоритмів видачі інформації дозволяє просувати певні ідеї чи особистості на локалізованих територіях чи серед таргетованих соціальних груп. Для політиків-популістів більш прийнятними є ідеї антиглобалізму, ізоляціонізму, євроскептицизму. Це стосується як крайніх правих, так і ультралівих політиків. В наступному електоральному циклі це проявиться і в Україні. Міжнародні інституції, які були створені для підтримки міжнародних правил, також переживають кризу через неспроможність виконувати свої базові функції: ООН не забезпечує мир, ОБСЄ не вирішує безпекові виклики, СОТ не стримує торгові війни, ВООЗ не запобігає пандеміям. Міжнародний кримінальний суд не може реалізувати свої ордери, бо навіть підписанти Римського статуту їх ігнорують. Якщо не буде проведено кардинальну реформу глобальних інституцій, вони можуть бути розпущені, а нові сформуються для закріплення нових правил гри вже після проходження торгівельних та гарячих воєн у 21-му столітті. Безпосереднім проявом кризи атлантизму є загроза згортання військової присутності США в Європі. В умовах зростання безпекових ризиків з боку Російської Федерації це створює реальні загрози для європейських країн. США може застосувати різні варіанти зменшення своєї ролі в європейській безпеці: скорочення військового контингенту на європейських базах, часткова відмова від гарантій колективної безпеки, вимога суттєвого збільшення втрат на оборону європейськими країнами. Єдино можливою відповіддю Європи може стати лише посилення власних збройних сил, напрацювання нових механізмів колективної безпеки із урахуванням зміни американської стратегії. Україна в цьому процесі виглядає рівним і повноправним партнером, як країна, яка вже страждає від російської агресії і має актуальний досвід ведення сучасної технологічної війни. Зменшення уваги США до європейського регіону має безпосереднє відображення і для України. Під час повномасштабної війни США надавали найбільшу військову та фінансову допомогу, причому робили це на безповоротній основі. Зараз погоджені пакети допомоги завершуються, а про розробку нових поки мова не їде. Більше того, в діалогах про українські надра постає питання фіксації минулих поставок як боргу України. Закриття USAID зупинило низку важливих для України гуманітарних та економічних проектів. Додаткові торгівельні мита для України становлять лише 10%, але навіть це несе додаткове навантаження для двосторонньої торгівлі, яка і так перебуває на досить низькому рівні. Для України важливе збереження дипломатичного партнерства із США, в тому числі для реалізації спільних завдань у глобальних організаціях – ООН, МВФ, G7, НАТО. Угода про надра може бути укладена лише із врахуванням взаємних економічних інтересів. Криза атлантизму – це не лише проблема Заходу як політичної та безпекової конструкції, а й виклик для України як держави, що наразі критично залежить від західної підтримки у протистоянні з Росією. Ослаблення трансатлантичної єдності, загострення ідеологічних суперечностей усередині західних демократій, зростання ізоляціоністських тенденцій у США, фрагментація позицій у Європейському Союзі – все це змінює стратегічне середовище, в якому Україна намагається реалізовувати свої інтереси. В умовах трансформації глобального порядку, де ключові гравці дедалі частіше керуються не універсальними цінностями, а прагматичними інтересами, підхід реальної політики (realpolitik) набуває особливої ваги. Україна не може покладатися виключно на моральну правоту чи міжнародно-правові аргументи. Потрібно тверезо оцінити нові виклики, які виникають на тлі кризи атлантизму, та виробити адаптивну стратегію дій, що дозволить зберегти життєздатність держави, її суб'єктність та здатність до опору. Україна прагне зберегти можливості для інтеграції до НАТО і отримання гарантій колективної безпеки. Для цього виключно важливою буде декларація саміту НАТО в Гаазі, який планується на червень 2025 року. Закріплення тези про невідворотність шляху України до НАТО буде важливим спільним сигналом для Росії. Водночас, Україна має розвивати свої стосунки і з Китаєм, і з країнами Глобального Півдня. Ці стосунки можуть бути обмежені лише публічними документами ЄС, спільними для всіх країн Євросоюзу, і стосуватися питань національної безпеки чи військових технологій. Україна також може і повинна брати максимально активну участь у реформі глобальних організацій та формуванні оновленої системи колективної безпеки в Європі. Доповненням до курсу на членство в НАТО може стати участь у регіональних та двосторонніх безпекових союзах, перш за все із країнами – учасниками платформи "коаліції рішучих". Криза атлантизму має стати для України не лише загрозою, але і можливістю для пошуку свого нового місця в західному світі, із урахуванням нової безпекової ситуації та реалістичною оцінкою політики основних світових гравців. Дещо детальніше про аналіз ситуації та рекомендації – у доповіді центру "Об'єднана Україна". https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/680a24374770c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/67d6bf2c810a6/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Sun, 16 Mar 2025 13:08:12 +0200 США та Російська Федерація дали один одному час до понеділка дати відповіді на пропозиції 30-деного припинення вогню. С.Віткофф повіз із Москви до Вашингтона таємного листа з переліком побажань Кремля, США тримають на столі погоджену з Україною ініціативу припинити вогонь без додаткових умов. Минулого тижня після низки закритих зустрічей цю ініціативу підтримали ключові європейські країни, також є узгоджена позиція всіх членів G7. Це стало серйозним позитивним зрушенням у відносинах між атлантичними партнерами. До цього заяви щодо модальності закінчення війни в Україні були часто суперечливими, що очевидно радувало кремлівське керівництво. США можуть конфліктувати з Канадою чи обмінюватися тарифними ударами із Європою, проте щодо України на цьому етапі досягнуто консенсусу. План Трампа простий: швидке припинення вогню, мирні переговори, і отримання Нобелівської премії миру у жовтні 2025 року. Причому ділити премію американський президент ні з ким не планує. До кінця року конструкція перемир'я може залишатися недостатньо стабільною. Хоча, на Корейському півострові "тимчасове перемир'я" триває вже 70 років, за гарантій іноземної військової присутності та прописаних алгоритмах реагування у випадку нової війни. Введення до України хоча би символічного контингенту європейських армій від "коаліції рішучих" турбує російське керівництво і може стати однією з додаткових гарантій від поновлення бойових дій. Щоправда, принциповим тут буде мандат місії: чи повинні військовослужбовці в разі поновлення війни вступати в прямі зіткнення з російською армією? Розмитість мандату чи проголошення цілей місії як лише тренування – послаблює її впливи. Україна зацікавлена в досягненні справедливого і стійкого миру, проте треба раціонально оцінювати зміни в середовищі партнерів після появи "слабкої ланки". Але навіть в ситуації згоди на 30-денне припинення вогню команда Президента В.Зеленського публічно та в переговорах із західними лідерами заявляє про наявність "червоних ліній" для майбутніх великих політичних переговорів. По-перше, це неможливість визнання незаконної анексії окупованих територій. По-друге, це необхідність збереження в Україні достатньо чисельних Сил Оборони, з далекобійними ракетами, авіацією та силами безпілотних систем. Є інші питання щодо статусу відносин з НАТО, права на вступ до військових союзів тощо, але перші дві вимоги є найбільш принциповими. І саме по ним Україна вимагає домовленостей із західними країнами. Російська сторона вимагає від США нової "Ялти" з розподілом сфер впливу, договорами про стратегічні наступальні озброєння, доступ до технологій штучного інтелекту тощо. Одна з вимог – закриття протиракетних баз у Девеселу та Редзиково. Проте, США наполягають на згоді на припинення вогню зараз, а решту питань готові обговорювати "потім", причому не на рівних і в обмін на Арктику, рідкоземельні метали чи газопроводи по кожній позиції. В разі згоди російського керівництва на безумовне припинення вогню протягом місяця будуть погоджуватися механізми контролю та реагування на порушення режиму перемир'я. А вже після зупинки бойових дій – почнуться тривалі переговори по всьому переліку питань. Якщо ж Кремль відмовляється від пропозиції зупинити війну – то лише Російська Федерація стає єдиним винним у зриві мирного процесу, і тут G7 та насамперед США повинні будуть показати наявність важелів для примусу до миру: зниження цін на російську нафту, санкції проти "Росатому" і "Роскосмосу", кроки по конфіскації заморожених активів. В цьому сценарії військова допомога Україні має бути посилена, з передачею додаткових ATACMS, боєкомплектів для систем ПРО та інших необхідних речей. Найближчі сценарії розвитку подій залежать від тієї ж країни, яка цю війну розпочала. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/67d6bf2c810a6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/670cefab4a956/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Mon, 14 Oct 2024 13:17:15 +0300 Україна потребує військової допомоги та гарантій безпеки з боку країн-союзників для стримування Російської Федерації в цій війні на після її закінчення. Безпека України могла би стати частиною нової глобальної безпекової угоди, проте її підготовка потребує тривалого часу, а протиріччя між найбільш впливовими світовими країнами лише посилюються і далекі від розв'язання. Тому Україна повинна будувати систему безпекових гарантій, не чекаючи вирішення всіх глобальних протиріч. Ця система гарантій повинна створити набір інструментів, які будуть запобіжником від повторення військової агресії проти нашої країни. Такі інструменти повинні мінімізувати ризики нової війни. Потенційна ціна нового вторгнення повинна бути максимально високою, що має стримувати агресора від нової війни. Ідеальним варіантом безпекової системи був би вступ України до НАТО. Не зважаючи на всі виклики, ця система колективної безпеки залишається найбільш надійною, а збройні сили членів альянсу – найбільшою військовою силою в регіоні та світі. Розвиток ситуації демонструє, що в найближчій перспективі шанси на вступ до НАТО не є гарантованими, хоча українська дипломатія і продовжуватиме боротьбу за отримання запрошення до членства. Президент В. Зеленський оголосив, що отримання запрошення до НАТО є частиною Плану перемоги. Отримання такого запрошення вже у 2024 значно посилило би позицію України та відкинуло російські пропозиції щодо нейтрального статусу нашої держави. В будь-якому разі Україна повинна виконувати всі вимоги щорічних програм співпраці з НАТО, готувати свою інституційну спроможність до можливої зміни геополітичної обстановки, що може відкрити "вікно можливостей". В такому випадку, в разі зміни політичних та безпекових умов запрошення може бути надане досить оперативно, а термін отримання членства може стати таким же коротким, як це було у випадках із Швецією та Фінляндією. Ідея надати безпекові гарантії НАТО лише для контрольованих територій поки що обговорюється на рівні експертів і журналістів, вона має свої ризики і може розглядатися лише в комплексі з усіма пунктами досягнення миру. Оскільки на сьогодні неможливо передбачити, коли члени НАТО будуть готові надати для України запрошення до членства, найбільш працюючим механізмом безпекової співпраці став комплекс двосторонніх угод Ukraine compact. Двосторонні угоди надають значний простір для маневру та впровадження нових проектів у сфері безпеки та оборони, оскільки вони містять положення про можливу додаткову співпрацю, про яку можуть узгодити залучені сторони. Згідно з цими угодами, Україна продовжуватиме отримувати зброю, бронетехніку, системи протиповітряної оборони та іншу військову техніку від своїх союзників. Крім того, за результатами цих домовленостей розпочато переговори з іноземними партнерами щодо будівництва оборонних підприємств на території України. Українські військові також активно навчаються на закордонних базах, налагоджено обмін розвідувальною інформацією. Важливо зазначити, що угоди в рамках Ukraine compact не розглядаються як альтернатива НАТО, і їх дія буде припинена після вступу України до альянсу. Україна має розвивати безпековий компонент в рамках свого членства в міжнародних організаціях: ОБСЄ, Люблінському трикутнику, ООН та всіх її інституціях. Окрім того, потребує активізації робота по укладанню додаткових угод. Це можуть бути двосторонні або багатосторонні формати, і вони можуть регулювати співпрацю в певних галузях або бути комплексними. До таких перспективних напрямків можна віднести участь у розробці нової безпекової політики Європейського Союзу, отримання статусу основного військового союзника США поза НАТО, потенційний оборонний союз із Великобританією та Польщею, а також посилення безпекової співпраці у Чорноморському регіоні. Корисною для вивчення є модель безпекової співпраці США та Південної Кореї, яка стала гарантією від повторної агресії проти Південної Кореї з боку сусідніх держав. Двосторонні військові союзи є більш поглибленою формою безпекового співробітництва, і їх розробка має бути частиною української стратегії. Щодо колективних угод, корисним для вивчення є досвід AUKUS, утвореного 15 вересня 2021 року Австралією, Великобританією і США. Детальний аналіз міжнародного досвіду побудови безпекових альянсів був презентований минулого тижня у спеціальній доповіді Українського інституту майбутнього. Україна вибрала своє геополітичне майбутнє, і зараз воно потребує закріплення у безпекових угодах та альянсах. Для цього потрібно вивчення всіх варіантів подібних угод в різних країнах світу та розробка своєї власної конструкції безпекових гарантій. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/670cefab4a956/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/66dea36c25d86/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Mon, 09 Sep 2024 10:27:40 +0300 Питання біженців з України у країнах Заходу залишається актуальним від початку повномасштабного вторгнення РФ 2022 року. Масштабне переселення з території України мільйонів людей створює стратегічні проблеми соціального, економічного, демографічного характеру для майбутнього нашої держави, що обумовлює формування політичного дискурсу повернення Українців на батьківщину, який зараз стає все більш популярним. Очевидно, що продовження війни, яке супроводжується масштабними руйнуваннями та знищенням цивільної інфраструктури, не сприяє продуктивному обговоренню проблеми повернення біженців на Батьківщину. Водночас, це питання все одно постане перед Україною, оскільки завершення війни зробить актуальним питанням відновлення економіки, що потребуватиме значних трудових ресурсів. Повномасштабна війна завдала удару в тому числі по демографічній ситуації в Україні. Близько 6 мільйонів громадян України знаходиться в Європі, ще близько 2 мільйонів – в Росії та Білорусі. Після більше двох років війни біженці адаптувалися до нових умов життя, і, вірогідно, значна частина не повернеться до України. Водночас, Україна потребує залучення всіх своїх громадян до процесів економічного відновлення, європейської інтеграції, підтримки стабільного миру після завершення війни. Вже зараз на ринку праці в Україні спостерігається дефіцит трудових ресурсів. Залучення коштів для повоєнної реконструкції та інвестицій в економіку приведуть до створення нових робочих місць. Реалізація нових проектів буде неможливою без наявності достатньої кількості кваліфікованих працівників. Громадяни України, які ухвалять рішення залишитися для постійного проживання у інших країнах, також повинні мати можливість для підтримки економічних, культурних та політичних зв'язків з Батьківщиною, а також зі своїми родичами та друзями. На рішення українців залишити свої домівки вплинули кілька груп чинників, серед яких можна виокремити кілька ключових мотивів. Перш за все – це питання безпеки: згідно опитувань біженців, 76% з них назвали причиною еміграції загрозу життю, 72% – загрозу окупації місця проживання державою-агресором. Приблизно 60% респондентів вказали, що вони залишили країну після втрати роботи через військові дії в Україні. Відсутність достатніх соціальних гарантій, медичних послуг та освіти для дітей стала ще однією причиною, чому багато сімей шукали кращого життя за кордоном. Відповідно, для ухвалення рішення про повернення повинні бути вирішені саме ці проблеми. Гарантія безпеки в Україні включає не лише припинення військових дій та стабільний мир, але й забезпечення належної гуманітарної ситуації в регіонах, які постраждали від війни. У сфері економіки біженці стурбовані не лише питаннями зайнятості, але й загальним станом економіки, що враховує інфляцію, зарплати та можливості для ведення бізнесу. Соціальні умови, включаючи доступ до медичних послуг, освіти та житла, є важливими чинниками, що впливають на повернення. Ставлення українців, які залишаються на території України, до біженців не є однозначним. Так, до жінок з дітьми, які виїхали з небезпечних регіонів, ставлення переважно позитивне, до них проявляють емпатію. Водночас, ставлення до чоловіків призивного віку, які незаконно покинули Україну після початку повномасштабної війни, переважно негативне. Їх можливе повернення та реінтеграція до України є особливим викликом для суспільства і потребує розробки окремих юридичних механізмів та відкритого діалогу щодо цієї проблеми. Під час розробки власної стратегії репатріації Україні варто використати досвід інших країн, в тому числі Ізраїлю. Успішні міжнародні моделі передбачають створення правого підґрунтя та інфраструктури, тобто чітких механізмів для репатріації, включно з юридичними аспектами, соціальними послугами та економічною підтримкою. Також важливою є співпраця з міжнародними організаціями, зокрема УВКБ ООН, а також організаціями української діаспори. Забезпечення сталого миру залежить від роботи Збройних Сил України, а також української дипломатії, за підтримки міжнародних партнерів. Водночас, держава може запропонувати низку економічних стимулюючих програм для повернення біженців. Важливо, щоб це не створило несправедливих переваг у порівнянні із громадянами, які залишалися в країні під час повномасштабної війни. Тому програми мають бути диверсифікованими, з особливими умовами для тих, хто втратив майно на окупованих територіях чи в зонах бойових дій. Такими економічними стимулами можуть бути пільгова іпотека, медичне страхування, амністія заощаджень, податкові пільги. Важливим стимулом для залученні кваліфікованих працівників будуть великі інвестиційні проекти, з будівництвом нових економічних кластерів. Загалом, повернення кваліфікованих мігрантів нерозривно пов'язане із наявністю програм економічного відновлення та побудовою нових економічних кластерів. Президент В.Зеленський закликав органи виконавчої влади посилити роботу в напрямку співпраці з іноземними українцями, а також розробляти програми повернення та реінтеграції біженців. Повернення українців до країни – великий виклик і комплексна проблема, і вирішувати її потрібно буде з використанням класичного циклу формування публічної політики: 1) Глибоке дослідження питання, виявлення факторів, які впливають на рішення про повернення, і моделювання кількісті та часових рамок репатріації. 2) "Зелена книга" проблем, які необхідно вирішити. 3) "Біла книга" пропозицій. 4) Державна цільова програма, законопроекти, нормативна база, співпраця з іноземними урядами та міжнародними організаціями. 5) Питання створення спеціальної інституції – також важливе, але наразі не принципово, буде це міністерство чи ЦОВ. І окрім цього вірогідно буде створено дорадчий орган – Національну Раду при Президентові, і міжвідомчу робочу групу на рівні виконавчої влади. Аналітичний центр "Об'єднана Україна" презентував свою першу доповідь на цю тему з аналізом проблеми і деякими пропозиціями. Ми можемо розраховувати на повернення біженців лише після закінчення війни та отримання гарантій безпеки. Проте, дискусії щодо програм реінтеграції та адаптації потрібно починати вже зараз, так само як і розгляд необхідності і можливості запрошення трудових мігрантів із азійських країн. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/66dea36c25d86/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/66584c273cf11/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Thu, 30 May 2024 12:51:35 +0300 Навколо Києва посилено будуються фортифікації, це візуально помітно при подорожах особливо у північному напрямку. Робота проводиться масштабна і капітальна, з використанням важкої будівельної техніки, великої кількості бетону та металу. Побудовані два роки тому укріплення за цей час зруйнувалися, і тоді вони будувалися як тимчасові. Багато хто розраховував на коротку і швидкоплинну війну. Але зараз очевидно, що загрози з боку Російської Федерації будуть довготривалими. Вірогідність наступальних наземних операцій з боку Білорусі також буде, на жаль, зберігатися ще довго. Це потребує формування нових стратагем та комплексних гарантій безпеки – від дипломатичних угод до міцних фортифікацій. Концепція "країна-фортеця" є найбільш вірогідним сценарієм на середньострокову перспективу. Протягом наступного місяця пройде кілька міжнародних дипломатичних заходів топ-рівня, де будуть ухвалюватися рішення щодо підтримки України та формування стабільної безпекової конструкції в регіоні. Саміт G7 має ухвалити рішення про надання кредиту 50 мільярдів доларів з погашенням за рахунок російських заморожених активів. Рада ЄС в кінці червня планує голосувати за затвердження переговорної рамки для України та відкриття переговорів про членство. Конференція з відбудови в Берліні покаже наявність ресурсів для реалізації проектів відновлення. Економічна безпека і перспективи євроінтеграції – важлива складова для планування стратегії України. Проте ще більш нагальне питання – це власне військова безпека і завершення війни, і ці питання розглянуть на Саміті миру та на саміті НАТО в липні. Україна бореться за отримання запрошення до членства в НАТО, що розглядається як найбільш суттєва гарантія безпеки. Міжнародна дорадча група за координації А.Єрмака та А.Расмусена підготувала детальні пропозиції щодо механізмів та термінів приєднання України до альянсу. Пропонується вступ України до НАТО не пізніше 2028 року. Позиція партнерів ще формується, найближчий місяць пройде у складних переговорах щодо формулювань підсумкових документів, і максимальний результат далеко не гарантований. До отримання гарантій від НАТО важливими інструментами зміцнення обороноздатності України є двосторонні угоди про безпекове співробітництво. Цього тижня підписано такі угоди з Іспанією, Португалією та Бельгією. На саміті НАТО планується їх об'єднання в єдину систему співпраці України з партнерами. Угоди повинні діяти до набуття членства в НАТО і багато в чому передбачають перетворення України на "країну-фортецю". Отримання новітньої номенклатури озброєння, стабільної фінансової підтримки, розвиток оборонно-промислового комплексу, обмін розвідінформацією – повинні настільки посилити спроможність України до оборони, щоб ціна будь-якої нової агресії була надмірною, і це має попередити розв'язання нової війни. Будівництво масштабних фортифікацій – це один з елементів безпеки. В нових проектах враховано досвід повномасштабної війни. Безпосередньо біля лінії зіткнення їх спорудженням займаються відповідні підрозділи ЗСУ, міністр оборони особисто контролює цей напрямок роботи. Наступні лінії оборонних споруд будують цивільні підрядники. Вертикаль обласних військових адміністрацій координується Офісом Президента, і це завдання поставлене як одне з пріоритетних. Повністю приховати будівельні роботи неможливо, але мабуть і не потрібно. Громадяни України повинні знати, що на напрямках потенційних наступальних операцій супротивника проводиться вся необхідна підготовка. До прикладу, голова Київської ОДА Р.Кравченко особисто проводить комунікацію з мешканцями міста і області щодо ходу будівельних робіт. Цього тижня поважне видання "Наші гроші" опублікувало аналіз закупівель, які здійснили місцеві адміністрації для будівництва фортифікацій. За оцінками експертів, у переважній більшості контрактів ціни відповідають ринковим, кошториси є прозорими, що дає підстави очікувати якісні результати. Інколи прикладом "країни-фортеці" називають Ізраїль, і мабуть частину уроків із цієї країни варто вивчати і застосовувати. Ізраїль має потужні збройні сили, багаточисельний армійський резерв, угоди з союзниками і міцні фортифікації зі сховищами і "капсулами безпеки" по всій території країни. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/66584c273cf11/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/664dee946fd28/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Wed, 22 May 2024 16:09:40 +0300 Українська держава перебуває на етапі масштабних трансформацій. Повномасштабна війна змінила пріоритети суспільства, висунула нові вимоги до економіки та до державного управління. Ще до закінчення війни виникає потреба у розробці комплексних планів відновлення України. Ці плани повинні включати не лише відбудову зруйнованої інфраструктури, але і детальні програми реформування всіх галузей суспільного життя. В розробці таких планів особливе місце належить аналітичним центрам. Разом із представниками влади та міжнародних партнерів українські дослідницькі інституції проводять вивчення потреб, аналізують статистичні дані та створюють програми відновлення. Всі програми повинні враховувати процеси європейської інтеграції України. Найближчі роки будуть проходити переговори про набуття членства у Європейському Союзі. Кожен переговорний блок буде потребувати адаптації українського законодавства, технічних регламентів та суспільних відносин до нормативів ЄС. Ця величезна робота є викликом для спільноти аналітичних центрів, і стане одним з головних пріоритетів у їх роботі. Адаптація до вимог Євросоюзу стосуватиметься фактично всього спектру тематики роботи українських аналітиків – податкової політики, місцевого самоврядування, верховенства права чи регулювання медіа-сфери. В Україні існує велика кількість аналітичних центрів, частина з них працює вже багато років. Повномасштабна війна призвела до скорочення діяльності частини з таких організацій, деякі з них заморозили свою роботу через виїзд чи мобілізацію персоналу. Водночас, протягом останніх двох років з'явилися нові організації, які перш за все займаються новими пріоритетами – інформуванням міжнародної спільноти про російську агресію, аналізом потреб оборони чи дослідженням проблем біженців і внутрішньо переміщених осіб. Два роки повномасштабної війни повністю змінили порядок денний в українському суспільстві. На перший план вийшли питання, пов'язані з національною безпекою та протидією російській агресії. Загострилися соціальні проблеми, різко збільшилася чисельність груп населення, які потребують підтримки від держави та суспільства. Можна виділити наступні блоки проблем, як будуть пріоритетними в найближчі кілька років, і до вирішення яких потрібно залучати недержавні аналітичні центри, у партнерстві з іншими громадськими організаціями, владою, бізнесом та міжнародними організаціями: 1) Військові та гібридні загрози з боку Російської Федерації збережуться ще протягом тривалого часу, не залежно від терміну та способу закінчення війни. Тому дослідження всіх аспектів діяльності Росії залишатиметься актуальним для розуміння динаміки цих загроз, оцінки ресурсів РФ, розробки сценаріїв розвитку ситуації та моделей реагування з боку України. Потрібен постійний моніторинг політичної ситуації, стану економіки, фінансів, збройних сил та спецслужб. Для протидії та стримування російських загроз особливо важливим є зміцнення Збройних Сил України, розвиток оборонно-промислового комплексу, повне запровадження стандартів НАТО в структурі управління та забезпечення української армії. Також Україні потрібна реформа системи підготовки армійського резерву, проведена з урахуванням досвіду повномасштабної війни. 2) Україна готує масштабні проекти поствоєнного відновлення. Український "План Маршала" має включати не лише відбудову зруйнованої інфраструктури, але і побудову фактично нової економіки, з високотехнологічним індустріальним виробництвом, переробкою продукції сільського господарства, потужними транспортними коридорами. Проекти відновлення повинні розроблятися та реалізуватися з максимально активним залученням дослідницьких інституцій та інших структур громадянського суспільства. Обов'язковими елементами економічного розвитку є справедлива судова система, ефективна боротьба з корупцією та належне врядування на центральному та місцевому рівні. Проведено вже кілька міжнародних конференцій з відновлення та реформування України, на них презентовані амбітні цілі, проте до цього часу єдиного бачення пріоритетів, складових та джерел фінансування немає. Відповідно, розробка реалістичного комплексного плану відновлення України має бути продовжена, так само як і написання детальних стратегій по секторам і галузям економіки. 3) Україну очікують серйозні реформи, пов'язані із європейською інтеграцією. Після отримання офіційного статусу кандидата в члени ЄС та затвердження переговорної рамки почнуться переговори по кожній із 33 книг acquis communautaire. Під час переговорів буде проведено скринінг українського законодавства, аналіз невідповідностей із нормами ЄС, розроблено пропозиції та рекомендації щодо внесення змін до українського законодавства, нормативних документів, технічних регламентів чи інституційних механізмів. Ця величезна за обсягом робота є необхідною умовою для вступу до Європейського Союзу, але так само є важливою до наближення України стандартів ЄС. Однією із проблемних тем стане входження України до зони вільної торгівлі. Вже зараз з'являються вимоги від кількох країн щодо обмежень і квот на експорт продукції українського сільського господарства. В подальшому кількість дискутивних питань зростатиме, і вирішення кожного з них потребуватиме детального аналізу, моделювання розвитку ситуації, залучення до консультацій галузевих асоціацій. Фактично до роботи по кожному розділу acquis communautaire необхідне залучення профільних аналітичних центрів, які у співпраці з міністерствами та іншими зацікавленими органами проводитимуть переговори з європейськими колегами. 4) Повномасштабна війна створює додаткові виклики для демократії. На час дії режиму воєнного стану було обмежено частину громадянських свобод та політичних прав. Заборонено діяльність низки політичних партій, пов'язаних із Російською Федерацією. Обмежено доступ до онлайн-медіа, кілька телевізійних каналів спільно проводять марафон "Єдині новини". Режим воєнного стану забороняє проведення будь-яких виборів, і це положення має консенсусну підтримку суспільства. Додатковою загрозою для демократії є погіршення матеріального становища громадян. Багато досліджень доводять прямий зв'язок між рівнем доходу та запитом на демократію. Водночас, для українських громадян цінності плюралістичної політики, свободи слова та підзвітності влади залишаються високо в пріоритетах за даними соціологічних досліджень. Закінчення бойових дій та скасування режиму воєнного стану потребуватиме відновлення повноцінної роботи демократичних інституцій, а також проведення виборів народних депутатів та Президента України. Аналіз стану демократії в Україні під час воєнного стану, розробка пропозицій щодо повернення до формату мирного часу після війни, особливості діяльності влади і медіа під час перехідного періоду є важливими викликами для аналітичних центрів. Успішна робота за всіма цими напрямками потребує посиленого співробітництва українських аналітичних центрів, органів влади, бізнесу та міжнародних організацій. Складні часи потребують розумних та добре підготовлених рішень, з урахуванням специфіки країни та з виправленням зроблених в минулому помилок. Детальний аналіз сектору незалежних аналітичних центрів в Україні можна знайти у доповіді Українського інституту майбутнього. Доповідь також містить опис кращих закордонних практик та перелік найбільш активних недержавних аналітичних центрів, які продовжують свою діяльність і під час повномасштабної війни. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/664dee946fd28/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/65c4f42abc88d/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Thu, 08 Feb 2024 16:32:58 +0200 Посол Великобританії в НАТО Девід Куоррі заявив, що Україні не варто сподіватися на суттєвий прогрес у питанні членства на саміті НАТО у Вашингтоні. Саміт відбудеться 9-11 липня 2024 року, і його рішення є пріоритетним викликом для української дипломатії. Мабуть оптимістичним варіантом було би отримання запрошення до членства, нехай навіть із відкладеною датою і з умовою закінчення війни та повернення повного контролю за територіями. Проте, формулювання можуть бути і менш перспективними. Не виключено, що до останнього моменту розглядатимуться кілька варіантів тексту, і рішення ухвалюватимуться в останній момент, як це було у 2023 році на Вільнюському саміті. Проте, набуття членства в НАТО залишається найбільш вагомою гарантією післявоєнної безпеки в Україні та в регіоні. Тому Україна зі свого боку має виконувати всі зобов'язання, а також проводити активні дипломатичні переговори на всіх майданчиках. Найбільш конкретним "домашнім завданням" для інтеграції в НАТО є Адаптована річна національна програма (аРНП) на 2024 рік. Програма передбачає проведення реформ у сфері військового управління, цивільного контролю та нагляду за ЗСУ, протидію корупції, реформування органів безпеки та правопорядку. Програма передбачає чіткі індикатори на кінець 2024 року та органи державної влади, відповідальні за кожен індикатор. Проте, окрім виконання технічних вимог аРНП, визначальним чинником для рішень саміту НАТО буде політична готовність країн-членів до членства України в умовах протидії з боку Російської Федерації. В цьому контексті запрошення України до членства може розглядатися як частина нової глобальної угоди між Заходом та Росією про сфери геополітичних інтересів та механізми вирішення суперечок. Для проведення стратегічних дискусій Україна посилює своїх переговірників досвідченими міжнародними політиками. Минулого тижня в Києві оголосили про створення робочої групи з питань безпеки та євроатлантичної інтеграції. До складу групи увійшли колишня президентка Литви Даля Грибаускайте, колишній президент Польщі Александр Квасневський, колишній прем'єр Великої Британії Борис Джонсон, співголова Комітету зовнішньої політики та оборони парламенту Німеччини Пітер Макей, Курт Волкер та інші відомі особи. Координують роботу групи А.Єрмак та А.Ф.Расмуссен. Минулий досвід співпраці цих політиків у галузі безпеки був успішним. Розроблений ними Київський договір безпеки став основою для декларації про гарантії підтримки України, підписаної країнами G7 в липні 2023 у Вільнюсі. На базі декларації розробляються двосторонні угоди про підтримку України. Ці угоди передбачають багаторічні зобов'язання партнерів щодо надання військової, фінансової та розвідувальної допомоги Україні. Основна ідея – допомогти Україні побудувати високотехнологічну армію та потужний оборонно-промисловий комплекс, які стануть вагомим запобіжником від повторення нової агресії. Ці угоди мають діяти до набуття Україною членства в НАТО, коли включаться уже гарантії колективної безпеки за статтею 5 Статуту альянсу. Безпекові гарантії на нинішньому етапі можуть бути різноманітними і багаторівневими. До прикладу, потребує дискусії варіант укладення із США угоди про отримання статусу основного військового союзника поза НАТО. Хоча, є і критичні зауваження щодо цього треку, перш за все називають ризики гальмування членства в НАТО в разі його отримання. У співпраці з ЄС Україна може розраховувати на удосконалення фінансування військових потреб через Європейський Фонд Миру, із виділення 5 мільярдів євро щороку протягом найближчих чотирьох років. Євросоюз активно працює над реформуванням своєї зовнішньої і оборонної політики, і уроки української війни в цій діяльності враховуються максимально. Вже цього року може бути проведений Глобальний саміт миру, де лідери країн розглянуть плани мирного врегулювання на основі української "формули миру". Саме цей майданчик розглядається як фінальна точка у серії робочих зустрічей та закритих переговорів. 16-18 лютого відбудеться Мюнхенська безпекова конференція, де питання нової архітектури безпеки і досягнення миру в Україні буде пріоритетним. А на полях планується низка важливих двосторонніх переговорів щодо фінансової, військової та дипломатичної підтримки України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/65c4f42abc88d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/655c5d47098d2/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Попов) Tue, 21 Nov 2023 08:33:27 +0200 Під час війни ставлення суспільства до можливої корупції ще більш жорстке, особливо прискіплива увага – до закупівель у сфері оборони. Скандальні журналістські розслідування привели до значного резонансу, кримінальних проваджень та кадрових рішень. Нещодавно було опубліковано звіт Рахункової палати про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, передбачених Міністерству оборони України у першому півріччі 2023 року для придбання речового майна та забезпечення харчування військовослужбовців Збройних Сил України. Звіт підтвердив наявність проблем, перш за все при закупівлі продуктів харчування, і надав конкретні рекомендації по їх виправленню. Перед новою командою Міноборони постають складні виклики – провести реформу закупівель, водночас забезпечити безперебійність постачання армії і повернути довіру суспільства до витрачання коштів платників податків. Для цього зроблено перші кроки, проте головна частина роботи ще попереду. Приступає до роботи ДП "Державний оператор тилу", яке займатиметься всіма незбройовими закупівлями – продуктів харчування, обмундирування, медикаментів. Держпідприємство займатиметься і закупкою товарів у виробників, і логістикою – доставкою безпосередньо до військових частин. Вартість кожного товару буде оприлюднюватися "за одиницю" – для запобіганням повторенню історій з резонансними "яйцями по 17". Щодо потреб тактичної медицини, то на особливому контролі – закупка якісних турнікетів. Директор "Державного оператора тилу" Арсен Жумаділов вже оприлюднив низку рішень, які мають подолати корупцію та здешевити ціни. Важливим елементом громадського контролю за витрачанням бюджетних коштів стало формування Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України. До неї увійшли відомі журналісти та громадські активісти, які тепер отримали доступ до всіх контрактів, вичитують документи та угоди, розробляють рекомендації щодо прозорості процесів закупівель. Члени антикорупційної ради мають робочі зустрічі з посадовими особами міністерства та ДП, але також проводять публічну комунікацію з суспільством. Зв'язок двосторонній – громадський орган отримує скарги і пропозиції від суспільства, але також інформує громадян про проведену роботу і про реформи у процесі оборонних закупівель. Наступний рівень контролю – парламентський, до речі Рахункова Палата є органом Верховної Ради України та надає свої звіти перш за все депутатам. Звіт про стан оборонних закупівель вивчається у антикорупційному та оборонному комітетах, так само парламентський контроль має прослідкувати за виконанням рекомендацій аудиторів. Важливим також є і залучення міжнародних партнерів до контролю за використанням отриманої допомоги та процесами закупівель. За кордоном вистачає критиків самого факту надання Україні допомоги, і підозри в непрозорому її використанні часто використовуються як аргумент у спорах. Генеральний інспектор міністерства оборони США Роберт Сторч очолить команду, яка буде займатися моніторингом американської допомоги Україні у сфері безпеки. Участь американських фахівців у процедурах контролю – додаткова гарантія для українців, які схильні довіряти неупередженості західних партнерів, і впевнені у їх високому професійному рівні. Також повний доступ іноземних аудиторів до всіх фінансових документів є важливим аргументом для отримання нових пакетів допомоги. У своєму звіті Рахункова Палата також рекомендує вивчити та запровадити практичний досвід Національного агентства з питань запобігання корупції, який нівелює корупційні ризики щодо втрат бюджетних коштів унаслідок неефективного та незаконного їх використання в рамках здійснення розрахунків (попередня оплата) за укладеними договорами з закупівлі товарів, робіт і послуг. В Міноборони за інституційні реформи відповідає новий замміністра Станіслав Гайдер, який до цього кілька років успішно працював якраз у НАЗК, і володіє необхідним досвідом і компетенціями. Контрактами щодо поставок озброєння у міністерстві займається "Агенція оборонних закупівель". Агенція створювалось за зразком натівської логістичної організації NSPA (NATO Support and Procurement Agency), щоб зробити закупівлі зброї для України прозорими та унеможливити корупцію. Паралельно з реформами має бути надана правова оцінка і тим проблемам та зловживанням, які були виявлені. По кільком зробленим передоплатам міністерство не отримало ні обіцяних поставок, ані повернутих коштів. В більшості випадків це стосується іноземних постачальників, тому розслідування даних справ відбувається з використанням механізмів міжнародної правової допомоги. Щодо справ в Україні, то принципово важливим є виявити, чи постачання за високими цінами були викликані терміновістю потреб під час перших тижнів війни, чи в частині цих контрактів буде виявлено корисний інтерес посадових осіб. Хід розслідувань також має перебувати під особливим парламентським та громадським контролем. Головним індикатором успішності реформ буде довіра суспільства. ЗСУ – інституція з найбільшою підтримкою, і забезпечення захисників України якісним харчуванням, амуніцією та озброєнням – це першочергова вимога суспільства. А впевненість військовослужбовців у чесності поставок – необхідна складова бойового духу. Перші кроки і заяви нового керівництва Міноборони з цього приводу дають надію на позитивні зміни. Нещодавно міністр оборони Рустем Умєров сказав, що він ставиться до корупції, як до тероризму. З цим важко не погодитись. Але, і це головне, важливо щоб ці заяви було не декларативними тезами, а практичними діями, із зрозумілими результатами і невідворотними наслідками. https://blogs.pravda.com.ua/authors/popov/655c5d47098d2/