https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4dd1809f03025/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) Домінік Стросс-Кан може (або міг) увійти в історію як директор МВФ, який зі свого директорського крісла пересів у президентське, французьке. На ниві іміджевої боротьби мсьє Стросс-Кан уже здійснив вагомі завоювання: займаючи крісло директора інституції, яка у всьому світі виставляє урядам країн-кредиторів жорсткі антисоціальні вимоги, на наступних президентських виборах мав балотуватися від соціалістів, які у за європейською, а тим більше – французькою шкалою ідеологічних цінностей традиційно стоять на захисті соцстандартів, людей найманої праці тощо. Як випливало з відкритої інформації у ЗМІ, нинішній президент Ніколя Саркозі мав погані шанси переобратися (оцінки були різні, але відставання Саркозі фіксувала більшість оглядачів). До речі, сам Стросс-Кан чи не усю публічну кар'єру у Франції був відомий своєю активністю на "жіночому фронті". І, до речі, – це йому загалом допомагало з рейтинговими показниками, принаймні, аж ніяк не шкодило. І ось тепер ця "голлівудська" історія з переслідуваннями 32 річної покоївки пуерто-ріканського походження "світить" директору МВФ ув'язненням – і тільки в цьому сегменті – загрожує обранню на посаду президента Франції. Тому що важко собі уявити, що французький електорат, який закривав до цього часу очі на його "подвиги", болісно відреагує на флірт з "покоївкою". Тим більше, що французька іміджева традиція не виключає, а тим більше не забороняє, існування в президентів та політиків "особистого життя" – згадаймо Франсуа Міттерана. У мене особисто жвавість американських правоохоронців відносно директора МВФ викликала певні запитання, до речі як і в багатьох більш поінформованих оглядачів. Але інше питання: "Кому це було вигідно?"- залишається без однозначної відповіді. 1 варіант: боротьба за крісло директора МВФ. Тоді майданчик вибраний чудово – американська ("пуританська" якщо завгодно) іміджева традиція "походеньок" політиків не любить (згадаймо Клінтона). Плюс додаймо сюди – прецедентне право і "підкуту" десятилітніми процесами над політиками Феміду. 2 варіант: Пряма вигода для Саркозі, адже його шанси на перемогу зростають. Але, це у випадку, якщо Стросс-Кана дійсно засудять. А якщо ні? Тоді – він навряд чи втратить підтримку свого електорату (чому – читайте вище), зате буде багато підозр на команду Саркозі за інцидент у Нью-Йорку і, очевидно, програшний тренд навряд чи можна буде переломити. 3 варіант, він випливає з другого: Гра піарщиків самого Стросс-Кана. Що в нинішньому цинічному інформаційному просторі не можна виключати. 4 варіант: помста керівництва якоїсь країни за жорстку або непоступливу позицію по траншам. Найменш вірогідний, але... Думаю, що в системі дії тотального інформаційного простору, для таких "івентів" навряд чи є інше пояснення, ніж PR. Адже головна "гра" йде за глобальну громадську думку і ставки у ній дуже високі. Бо, погодьтеся, навіщо було Усамі Бін Ладену організовувати 11 вересня? Щоб це показували по ТБ? Навіщо було вбивати його "морським котикам"? Так само – щоб показувати по ТБ. Mon, 16 May 2011 22:53:03 +0300 https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4dd1809f03025/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4d6f7c6939832/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) Це тупий, дрімучий і смердючий "совок". Подробиці того, як якийсь "розумник" "розпіарив" владу в метро: http://lb.ua/blog/Kiev/86698_Spasibo_tovarishchu_YAnukovichu.html [http://]. Незабаром очікуємо: "Мир.Труд.Май." – на житлових будинках; і " Спасибо Великому правительству за наше счастливое детство!" – на дитсадках та школах; і, можливо, "Спасибо власти, что мы еще живы" – у лікарнях. На місці людей, які у владі відповідають за її імідж, я б розшукав би цього "розумника" з київського метрополітену і влаштував би йому "публічну порку", щоб іншим "талантам" "не повадно было". Thu, 03 Mar 2011 12:32:57 +0200 https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4d6f7c6939832/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4d53aae044217/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) З величезним сумом сприйняв звістку про смерть Петра Михайловича. Думаю, що всі хто його знав назавжди запам'ятають його м'яку і надзвичайно толерантну манеру спілкування, а також готовність допомогти... Мені завжди здавалося, що для людини з такими якостями важко займатися політикою. Але він нею займався, тому що вважав те, що робить вірним. Це був найуспішніший губернатор Львівщини, який через своє серце пропускав багато з того, що робив. На довгі роки наочним пам'ятником йому залишаться дороги, після будівництва яких за львівські ділянки міжнародної траси стало не соромно. Петро Михайлович любив життя навіть тоді, коли його спіткав тяжкий недуг, він не втрачав оптимізму й Віри. Висловлюю щирі співчуття близьким, рідним, друзям! Вічная пам'ять! Thu, 10 Feb 2011 10:07:44 +0200 https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4d53aae044217/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4d121dd7b110c/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) Ось і ще одне "толкове" видання не вписалося в суворі реалії вітчизняного медіаринку. Здавалося, що креативна форма (яка дозволяла поєднувати висвітлення "жовтої" і "серйозної" складових суспільно-політичного життя) та в цілому збалансований зміст мали б забезпечити журналу майбутнє. Ситуація із закриттям журналу "Главред" дає привід поставити сакраментальні запитання: чому попередня влада, яка з телеекранів розповідала, що вона "думає по-українському" не запровадила механізму дотування україномовних ЗМІ, які зареєстровані й виготовляються в Україні? Чи збереться нинішня влада такі механізми запроваджувати? Поки ці запитання залишатимуться без відповіді "Главред", на жаль, не буде останнім. Wed, 22 Dec 2010 16:48:39 +0200 https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4d121dd7b110c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4cff586289051/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) Спочатку не хотів коментувати події навколо так званого "Майдану-2". Адже занадто болісними для мене були б будь-які аналогії. Це як із відомими прикладом Платона про тінь у печері. Чим більше відомий "ідеальний об'єкт" – Справжній Майдан – тим більш жалюгідною виглядає його тінь – "Майдан 2010". Навіть, по фіналу першого і другого можна судити про їхні якісні характеристики: один завершився тріумфом, а другий – банально "спакували". Для нинішньої опозиції підприємницький майдан був перфектним засобом повністю відновити втрачену політичну форму. Адже саме в цьому місці "кувалося" не одне покоління політичних діячів, які через опозиційний і протестний важіль змогли потрапити у владні кабінети. Від студентської Революції "на граніті" до Помаранчевої. З огляду на це зі сторони виглядає дивною та обставина, що нинішні опозиціонери, які у більшості своїй на цьому граніті ставали політиками загальноукраїнського масштабу, чомусь у цей раз не використали майданівську катапульту для того, щоб повернути собі втрачені позиції в політикумі. Неочікувано проявився якийсь інфантилізм нинішніх опозиційних лідерів, або банальна втома чи апатія. Бо у "вселенські змови" проти підприємницького майдану якось не віриться. Опозиція не змогла нав'язати Майдану свій порядок денний, використати протестний імпульс, і дати Майдану чітке політичне забарвлення. Під прапором "Ринок такий-то" революції (та й взагалі політика) не робляться. Виходить, що "жирком заросли" у нас не тільки можновладці, а й опозиціонери. Wed, 08 Dec 2010 11:05:22 +0200 Чому опозиційні сили не проголосили свій Майдан поряд із підприємницьким? Чому навіть не було організовано підтримки з боку митців, співаків тощо. Вони у переважній своїй масі налаштовані опозиційно до влади. Інтелігенція на пострадянському просторі за старою звичкою недовіряє тим, хто "біля керма". Чому "депутатська" підтримка акції виглядала жалюгідною? Що бракує в опозиції своїх депутатів у ВР? Ні – більш, ніж достатньо. Що не можна було організувати їхнє чергування? Вочевидь – можна. Але тільки в тому разі – коли лідери мають реальний авторитет. Бо змусити народного депутата мерзнути на Майдані можна лише тоді, коли він одержує цю вказівку від "авторитетного лідера", і розуміє, що він не є "цапом відбувайлом" і, згідно черги, будуть "мерзнути" всі. Потім багато запитань до сцени та "ведучих". При всій повазі – її слід було перевстановити, а мікрофон – головний інструмент управління і донесення інформації – передати досвідченим "польовим командирам", яких так само вистачає в опозиційному середовищі. Адже, якщо до справи підходять серйозно, то "аматорство" перших днів потрібно було знівелювати й здійснювати політичне управління заходами. Політичний комітет, який був створений, не був реорганізований у "штаб", який би керував процесом. Тож підприємницький Майдан просто "забалакали" замість того, щоб ефективно ним керувати. А керувати потрібно було: від туалетів і харчування – до формулювання політичних вимог. Інформаційне висвітлення підприємницького Майдану так само виглядало доволі розбалансованим. Бо маючи ресурс прямої трансляції на ТіВіАй можна було без особливих зусиль організувати нормальну "картинку", якби були виконані перелічені вище заходи. Не буду більше заглиблюватися в критику. Як на мене влада переграла опозицію в темі "підприємницького" Майдану. І якби не "ідіотська" поведінка охоронців Миколи Яновича відносно журналістів "5 каналу", а також "ігри в солдатики" Могильова їй би і закинути було б нічого. Зі сторони влади вдалося зробити головне: вірно відпозиціонувати Президента. Його поставили його над ситуацією у протистоянні "чиновників" і "підприємців"; потім – візит на Майдан – вето – спад активності – фінал. Для "закріплення" результату Президент ввів до складу сформованої ним Ради з економічних реформ Наталю Королевську і Давіда Жванію. І це, не зважаючи на те, що перша реально залишається членом опозиційної фракції БЮТ. Можливо після епопеї з Податковим кодексом Президент більше не довіряє "економічному блоку" Уряду? Принаймні, на предмет генерації ідей та розробки сферних реформ так точно. https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4cff586289051/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4c29c90b0b4c6/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) З першого дня свого призначення на посаду керівника СБУ, Валерій Хорошковський розгорнув активну діяльність. Коли до політично-експертної тусовки почала надходити інформація про так звані "профілактичні бесіди", які проводяться працівниками "контори" з представниками інтелігенції, керівництвом ВНЗ, громадськими активістами та студентськими лідерами, більшість сприймала це як намагання Валерія Івановича вислужитися перед Віктором Федоровичем. Потім голова СБУ "засвітився" у "справі" ТВі та "5 каналу". Тут уже "блискавки" журналістського невдоволення почали екстраполюватися і на президента. Саме до нього апелювали представники журналістського середовища, і це багато в чому дало нового імпульсу "затухаючій "Стоп-цензурі". І хоча Ганні Герман вдалося дещо нейтралізувати ці іміджево шкідливі імпульси – до ПАРЄ вони таки дійшли. І з цього у нейтральній Європі почав формуватися стереотип про нову українську владу як ворога свободи слова. Tue, 29 Jun 2010 13:20:59 +0300 Наступна "підстава" Президента з боку керівника СБУ – справа Макаренка. Свідомо влізши не у свою компетенцію (юристи кажуть, що це могла робити виключно ГПУ), СБУ послало новий інформаційний імпульс на Захід. Тепер до теми гонінь на пресу додалося іще уявлення (або підозра) про переслідування за політичною ознакою. Однак, інцидент навколо затримання керівника представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге став головним діамантом в короні "підстав" президента з боку керівництва СБУ. Напередодні підготовки офіційного візиту Глави держави до Німеччини безпідставно затримати керівника представництва фонду Конрада Аденауера, членом наглядової ради якого є німецький прем'єр-міністр Ангела Меркель. Невже СБУ була невідома ця деталь? Ніхто не наївний – звичайно відома. Тепер для чого ж це робиться? Тут все очевидно – це діяльність, спрямована на переведення багатовекторності зовнішньої політики в одновекторність. На північний схід. Тому і об'єктом атаки вибрані цінності, які дражливі для західної еліти й індиферентні для російської. https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4c29c90b0b4c6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4bfce85ca31c6/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) З професійної точки зору мене особисто насторожують ініціативи регіоналів щодо мовної політики. Знаю, що наприкінці дев'яностих ми необережно, в самому повному обсязі ратифікували Європейську хартію регіональних мов і мов нацменшин. А більшість наших європейських сусідів зробили це зі значними купюрами. Тепер, посилаючись на положення цієї Хартії, пан Колесниченко підготував відповідний законопроектик і уже вніс на розгляд парламенту. Тепер, під прикриттям захисту мов малих народів (бо саме на це у Європі спрямована дія Хартії) в нашій країні провокуватиметься мовний безлад на регіональному рівні. Бо у будь-якому населеному пункті (де близько десяти відсотків складають іншомовні), у рекламі, озвучці фільмів, в судах, освіті, в органах влади і місцевому самоврядуванні можна буде використовувати "зручну" мову. Уявляєте собі, що буде робитися в інформаційному просторі наших багатонаціональних областей, скількома мовами будуть писатися біл-борди, озвучуватися рекламні ролики, видаватися рішення судів та органів місцевого самоврядування?... А скількома мовами здійснюватиметься викладання? На усі ці запитання, на жаль, автори законопроекту не мають відповіді. І якщо вони думають, що у такий спосіб захищають російську мову і виконують обіцянки своєму електорату, то вони глибоко помиляються. Адже в перспективі хвиля мовного хаосу "накриє" і їхні електоральні регіони. Ще один короткий акцент. У нинішньому інформаційно-рекламному світі мова реклами – це теж важливий ідентифікатор. Це маркер єдності країни і для внутрішнього споживача, і для зовнішнього. Мова реклами проста і далі йде тенденція до її ще більшого спрощення. Це ж не філософські тексти! Тому "регіоналам" не можна позбавляти країну цього, можливо, мало усвідомлюваного маркера ідентичності. І насамкінець, я не проти, щоб люди у двадцять першому столітті розмовляли різними мовами. Більше того – переконаний, що полілінгвізм в умовах глобалізації неминучий. І до нього потрібно бути готовим. Але ця, зовсім молода країна, потребує об'єднуючих символів (не тільки мовних). І їх потрібно їй давати. Wed, 26 May 2010 12:22:36 +0300 https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4bfce85ca31c6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4bcf01c6bd187/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) Крім того, він може бути об'єктом подання до КС на предмет відповідності Конституції. Побачимо наскільки опозиція в парламенті й поза ним буде спроможна довести, що вона дієва і ефективна. Wed, 21 Apr 2010 16:46:46 +0300 https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4bcf01c6bd187/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4bcc210cecc7a/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) Коли купляєш сорочку або туфлі не в second hand завжди маєш гарантію, що носитимеш нову річ. Звісно, якщо виникнуть сумніви, – одних слів продавщиці, напевне, буде замало щоб прийняти рішення відносно доцільності покупки. І щоби переконатися остаточно, завжди є можливість "покрутити" товар в руках, словом, оцінити його на предмет якості матеріалів та виконання. На жаль, ця "схема" не працює тоді, коли доводиться робити політичний вибір, здійснюючи свою покупку в день голосування. Бо персональні уявлення про ту, чи іншу політичну силу або політика, не можна скласти так само легко, як про туфлі чи сорочку в магазині. Адже "покрутити" їх в руках і оцінити якість (як у випадку із туфлями) неможливо. А отже, оціночні судження про політиків та політичні сили малюються у свідомості за допомогою віртуальних засобів. І в даному випадку "бренд" і реальність кардинально відрізняються. Mon, 19 Apr 2010 12:23:24 +0300 Звісно, можна заперечувати, що в структурі ціни сорочки або туфель є плата за бренд. Важко не погодитися. Бо сучасний маркетинг, як на мене – це продаж міфів. А створюються вони за допомогою рекламних засобів. І це так. Однак, є невелике уточнення. Купуючи сорочку Корнеліані, поза сумнівом платитимеш гроші за бренд, але... Якщо вона буде пошита з якоїсь марлі гнилими нитками, – то в цієї речі немає ніяких шансів бути придбаною. Навіть, якщо продавець розповідатиме, що це "такий дуже модний тренд". А політичний бренд (чи то персональний, чи то партійний) є на всі сто відсотків віртуальним явищем. Більше того – з апріорі закладеною невідповідністю базових характеристик реальному образу. І це теж вірно. Навіть, у старовинні часи, коли не було газет, телевізорів і тим більше Інтернет, а доступ до інформації на "пергаментних" носіях був прерогативою невеличкої частини "обраних", масова свідомість все одно послуговувалася ідеалізованими образами, які екстраполювалися, кажучи сучасною мовою, на "бренди" тогочасних героїв. Згадаймо багато прикладів, коли "народні месники-розбійники", ватажки повстань тощо стикалися із тим, що їх не впізнавали "вживу" і, навіть, підозрювали в самозванстві. Адже за своїми фізичними характеристиками вони не були "велетами", "чаклунами", і не мали переважної більшості характеристик, яким їм приписувала людська молва. Такі вже особливості людської психіки. Не розкрию великої таємниці, якщо скажу, що більшість із політиків, в тому числі з тих, кого можна побачити у всіляких телешоу, в реальному житті "не такі". І тут не йдеться про характеристики "погані" або "хороші". Просто "не такі". Тож в умовах представницької демократії, постіндустріального інформаційного суспільства ми продовжуємо голосувати за такі само "легенди", якими вони були у найдавніші часи. І наш вибір відбувається у ірраціональній площині, так як голосуємо ми за "міфічних героїв", обираючи їх без жодної можливості раціонально оцінити. У цьому сенсі сьогодення, на жаль, не залишає нам особливого вибору: нинішні лідери "глядацьких симпатій" є доволі тимчасовим матеріалом. Ці "міфи" в більшості відпрацьовані й резонанс їхнього впливу на масову свідомість працює за амплітудою, що затихає. При цьому, насправді не суть важливо: хто у владі, а хто у опозиції. Саги "про Ющенка", "про Тимошенко" і "про Януковича" з різною інтенсивністю добігають логічного завершення. Це, до речі, підтверджують і соціологічні дані. І, перефразовуючи класика, "дождемося Вашингтонів з новим навряд чи праведним законом". Йдеться про нових "героїв", які сьогодні лише розпочинають історію "персонального міфу". І потрібно дуже пильно придивлятися, щоб побачити у комусь "властителя дум" і "носія симпатій". Ну, наприклад, наприкінці дев'яностих мало хто міг побачити в нерішучому голові НБУ, донецькому губернаторові з судимостями, і голові бюджетного комітету з "газовим шлейфом" тих лідерів громадських симпатій, якими вони стали згодом. https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4bcc210cecc7a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4bc2f671e707f/ ukrpravda@gmail.com (Анатолій Луценко) Учора в ЗМІ (зокрема: http://korrespondent.net/ukraine/events/1065490) було поширено інформацію про наказ новопризначеного глави Херсонської обладміністрації Анатолія Гриценка про те, що під час святкування Дня перемоги над адміністративними будівлями Херсонщини поряд із державними прапорами будуть підняті прапори неіснуючого СССР. Навіть, у той період, коли пан Гриценко перебував на посаді спікера кримського парламенту, йому не приходило в голову робити подібні акції в Автономії. Це при тому, що за електоральними настроями Крим для таких "івентів" найбільш прийнятний майданчик. Mon, 12 Apr 2010 13:31:13 +0300 Насправді, не маючи ніяких особливих фобій, переконаний, що державний чиновник (а саме такою особою є глава обладміністрації) не може віддавати такого роду накази, ні з точки зору права, ні з точки зору здорового глузду. Насамперед тому, що в суспільстві є неоднозначне ставлення до радянського прапора і радянського періоду в історії нашого народу. З іміджевої точки зору можу сказати, що ця і подібні акції насправді є політичною "підставою" Глави Держави. Тому що позбавляють його можливості поширювати свій електоральний вплив на Західну і Центральну Україну. Це при тому, що свого часу це таки вдалося здійснити і т.зв. "комуняцькому" Кравчуку, і т.зв. "промосковському" Кучмі. Спостерігаючи за доволі швидким вибудовуванням владної вертикалі "Президент – Уряд – Регіони", хочеться дати пораду нинішній владній команді: слід сформувати "ідеологічно-іміджеву" рамку, додержання якої допомогло б не повторити помилки попередників (тільки в інверсійному відображенні). Виглядає так, що "старшою по ідеології" у новій АПУ є п-ні Герман. Можливо їй варто об'єднати зусилля експертного середовища на цій ниві? https://blogs.pravda.com.ua/authors/alutsenko/4bc2f671e707f/