https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a96a2d039b07/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Tue, 01 Sep 2026 13:02:56 +0300 Радикальний вплив штучного інтелекту (Штучіну), який дуже стрімко розвивається, на навчальні процеси в середній та вищій школі слід досліджувати негайно. Є очевидним, що Штучін дедалі більшою мірою заміщує собою викладача, як носія знань. Завдяки Штучіну потрібна інформація є доступною для учня і студента у будь-який час дня і ночі. Штучін вже здатний пояснювати одну й ту саму тему різними способами, зовсім незабаром він зможе підлаштовувати складність викладення матеріалу під індивідуальний рівень учня, перевіряти прогалини у знаннях і навичках та давати вправи на їхнє подолання. Наразі втрачають актуальність такі перевірки рівня засвоєння учбового матеріалу як реферати, курсові і дипломні роботи, домашні вправи з математики чи фізики і твори на задані теми. Університети дедалі менше є місцями, де студенти отримують інформацію, бо вона, повторюся, є доступною повсякчас, там, де працює Інтернет. Головною цінністю університету незабаром стане не лекція як така, а "оффлайн" інтелектуальне середовище, експериментальні лабораторії, інфраструктура – від спортзалів до їдалень, професійна соціалізація... Значення диплома теж зміниться. Сьогодні диплом свідчить, що його власник пройшов певний курс. Та дуже скоро роботодавцям буде потрібне підтвердження, що працівник здатний виконувати потрібні завдання у співпраці зі Штучіном, приймати самостійні рішення, контролювати результат та нести за нього відповідальність. Викладач, тобто хороший сучасний викладач радше перетвориться на "лоцмана навчального процесу", визначаючи те, що студенту потрібно засвоїти, які практичні завдання навчитися виконувати, де може бути застосовано Штучін, а де – ні, а також перевірити чи справді засвоєно матеріал. Навчальний процес має стати набагато більш цікавим і творчим. Викладачам доведеться навчатися разом зі студентами через зростання обсягу знань та інтенсифікацію їхнього застосування. Розвиток Штучіну створює проблему з розумінням того, а що власне знає та вміє сама людина. Відтак актуалізуються такі форми оцінювання знань, як усний іспит, розв'язання завдань біля дошки, семінари. Державні системи освіти з великою важкістю здатні адаптовуватися в нових, швидкоплинних інформаційних умовах. Політики далеко ще не усвідомили, що зміни у системах освіти настали вже і то незалежно від них. Потребує трансформації організація навчального процесу. Перед усім: навчальний рік вже не буде потреби розбивати на чверті, семестри та канікули. Навчальні програми стануть індивідуальними та ексклюзивними. Зникне одночасне видання дипломів. Люди їх отримуватимуть мірою засвоєння відповідних навчальних курсів. Такі форми організації учнівських і студентських колективів як класи і групи так само незабаром відійдуть у минуле, бо вже є всі можливості формувати спільноти із засвоєння того чи іншого набору знань і навичок з людей, які перебувають хоч би й на різних континентах і зовсім різного віку. Для складання усних іспитів та "розв'язання завдань біля дошки" доведеться скликати щось типу "оффлайн" міжнародних симпозіумів. Описані обставини не є справою середньо термінового майбутнього. Йдеться про лічені роки. Українська система освіти до цього зовсім не готується. То чи є вона тоді "системою"? https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a96a2d039b07/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a8c02b4d49b7/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Mon, 24 Aug 2026 11:37:08 +0300 Тридцять п'яту річницю з дня відновлення Незалежності Україна зустрічає в ситуації найбільшої загрози самому її існуванню. З 1991 року чисельність населення скоротилася майже вдвічі. Близько 20% території перебуває під окупацією рашистів. Економіка цілковито залежна від допомоги західних партнерів. Зима 26/27 років загрожує бути найважчою за всі 5 років війни. Ворог продовжує потужні обстріли всієї території, б'ючи по житловій, енергетичній, транспортній, медичній... інфраструктурах. Є імовірність перебоїв у постачанні харчів і питної води, в окремих регіонах. Залишається проблемою ефективність, компетентність та сумлінність центральної та місцевих влад. Країну з неодмінною регулярністю струшують корупційні скандали. Яка вже за цих обставин "наддержава"? Проте! За ці 35 років Україна пройшла шлях від країни, яку часто сприймали лише як територію між росією та Європою, до держави, від якої безпосередньо залежить майбутня система безпеки на континенті і навіть у світі. Україна сьогодні рятує від російської агресії Молдову, країни Балтії, Польщу. Більше того, опір українців рашистам унеможливив силове вирішення Китаєм "Тайванського питання". Українські військові зробили свій внесок у безпеку окремих країн Близького Сходу. Росія сточила об Україну свій образ наддержави. Мрії путіна повернутися, завдяки цій війні, до клубу світових лідерів обернулися міжнародною ізоляцією, безповоротними людськими, економічними та людськими втратами. Україні вдалося зупинити імперію, що позиціонувала себе однією з найпотужніших військових сил світу. Українці зробили це в умовах значно менших, ніж у агресора, ресурсів, спираючись на звитягу і професійність військових, самоорганізацію суспільства, сучасні, зокрема, власні технології та здатність наших збройних сил динамічно адаптовуватись до швидких змін умов бойових дій. Український сучасний досвід використання повітряних і морських дронів, цифрових систем управління та розподіленого виробництва озброєння вже впливає на те, як інші країни переглядають власні оборонні стратегії. У цьому розуміння Україна таки наддержава нового типу, бо від неї великою мірою залежить світова безпека. Ця війна є черговим етапом розпаду Російської Імперії, реінкарнаціями якої був Радянський Союз і нинішня кривава, тоталітарна російська монархія. Прагматичні військові і політичні експерти дедалі частіше наголошують на неможливості повернути військовою силою суверенітет України на всі території, окреслені державним кордоном, визнаним міжнародним співтовариством станом на 1991 рік. Справді це був би дуже важкий шлях, пов'язаний з неприйнятними людськими втратами та руйнуваннями. Однак росія вже розсипається внаслідок розв'язаної нею війни. Вона втрачає інфраструктурну зв'язність, людей, гроші, міжнародну підтримку. Навіть коли б бойові дії зупинилися сьогодні, зупинити розпад росії вже неможливо. Тому час думати про облаштування постросійського простору. Це завдання перед усім для нової об'єднаної Європи, а також США і цивілізованих країн Азії. Повоєнне відновлення України буде міцно пов'язане з цим новим і дуже складним викликом повоєнного часу. Відновивши свою територіальну цілісність, Україні доведеться довго і важко реабілітувати свої, сплюндровані рашистами території та водночас посісти своє нове гідне місце в системі світової безпеки та у міжнародному розподілі праці. Вже зрозуміло, що це буде виробництво роботизованих систем і пристроїв безпеки та програмового забезпечення для них, виробництво ракет, участь у навчаннях особового складу збройних сил країн, які візьмуть на себе відповідальність за новий мирний світовий порядок. Україна залишиться світовою житницею і кузнею, але з високим рівнем переробки, експортуючи не сировину, а високотехнологічні вироби. В Україні є всі умови для виробництва та експорту медичних препаратів, будівельних матеріалів, надання високопрофесійних медичних і реабілітаційних послуг, розвитку туризму та рекреації. Реалізація цих перспектив неможлива без кардинальної повоєнної переорганізації системи політичного управління в країні. Перед усім – викорінення родової суспільної вади – корупції, а також безвідповідальності цинізму і некомпетентності не лише наділених владою громадян, а й доволі широких суспільних верств. У росії добре усвідомлюють, що її час спливає. Тому ближчі тижні і місяці будуть вкрай важкими. Мусимо вистояти. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a8c02b4d49b7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a8587429023a/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 19 Aug 2026 13:36:50 +0300 Сьогодні минає рівно 35 років з дня, спроби державного перевороту в СРСР, яка невдовзі призвела до його ліквідації. 19 серпня 1991 року припало на понеділок. Цього дня в мене мала початися відпустка – перша на посаді секретаря Постійної комісії Київради з питань культури та охорони історичного середовища. Близько шостої ранку пролунав телефонний дзвінок з Москви. - Костя! У нас переворот! – прокричав на іншому кінці дроту знайомий українець – активіст української громади. Я був подумав, що це якийсь розіграш. Проте, увімкнувши телевізор, переконався у серйозності ситуації. Одразу подзвонив співголові Демократичного блоку депутатів Київради Олександру Заваді. Домовилися, що депутати Демблоку зберуться у приміщенні Ради. Замість відпускних футболки і шортів, одягнув костюм з краваткою, на лацкан почепив синьо-жовтий (на той час неофіційний) депутатський значок і пішов на роботу. Перехожі на вулицях дивилися на мене з помітним острахом. В кабінеті заступника Голови Київради Олександра Мосіюка, який теж представляв Демблок, доволі швидко зібралося чимало депутатів. Цікаво, що заколотники не вимкнули телефонний зв'язок – ні т.зв. спеціальний – "вертушки", "сотки", "десятки", "вч", ні – міжміський, ні місцевий. Чи то руки не дійшли, чи вважали, що організованого опору їм чинити не будуть. Тому ми легко отримували інформацію з українських міст, з Верховної Ради та з Москви. Тримали постійний зв'язок з Радіо Свобода та іншими західними ЗМІ. До вечора 21 серпня стало зрозуміло, що заколот зазнає поразки... 24 серпня Верховна Рада прийняла АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. До кінця року СРСР припинив своє існування... Заколотники намагалися зупинити процес федералізації Союзу, зберегти владу Москви над союзними республіками та свою особисту владу в державі, яка стрімко втрачала ресурси для самопідтримки. Населення швидко усвідомлювало відсталість та архаїчність радянського ладу, його неспроможність не лише розвивати суспільство, а і бодай зберігати досягнутий рівень добробуту і безпеки. Війна в Афганістані, Чорнобильська катастрофа, Спітакський землетрус, інші техногенні і природні лиха наклалися на падіння світових цін на нафту, що призвело до дефіциту основних споживчих товарів. Соціально-економічна криза постала на повний зріст. Її доповнювали криза управління та гостра недовіра населення до влади. У цих обставинах СРСР не міг не розвалитися. Російській Федерації вдалося домогтися статусу правонаступника Радянського Союзу, закріпивши за собою місце у Раді Безпеки ООН, а також, в обмін на визнання відповідальності за всі радянські борги, отримати у власність всі закордонні активи СРСР. Росія збереглася у кордонах РРФСР, таким чином перетворившись на третю "реінкарнацію" Російської Імперії. Сьогоденне становище Росії значно гірше за те, у якому перебував СРСР у серпні 1991 року. П'ятий рік триває кривава війна з українським народом, який більше 300-т років в усіх війнах цілком або переважною мірою воював на боці росіян, який здійснив величезні внески у всі три проекти побудови "держав російських". Рашисти зруйнували ними ж виплеканий міф про "адін народ". Власне населення, попри очманіння від імперського духу, усвідомлює відсутність у Росії будь-яких цивілізаційних перспектив, як це було і в присмерку СРСР. Росія критично залежна від ласки Сі Дзіньпіна та продовжують запобігати ласки Дональда Трампа. Вона втратила контроль у Чорному морі та втрачає в Балтійському. Втрачає вплив на Південному Кавказі, (наразі окрім Грузії) та на Близькому Сході і в Африці. Про взаємини з Європою годі й говорити. Швецію і Фінляндію війна з Україною буквально загнала у НАТО. Станом на сьогодні в Росії працюють лише 28% заправних станцій автомобілів. Зупиняється експорт сільгосппродукції, під великою загрозою посівна кампанія озимих. Населення забирає свої внески з банків – протягом цього літа виведено близько 15 млрд $. Дефіцит держбюджету становить 6.455 трлн рублів, що на 40% більше за аналогічний період 2025 року Планований дефіцит на весь цей рік – 3.76 трлн. З 89 "старих" суб'єктів федерації, 56 мають дефіцит, при чому деякі – 50%. Попри зростання світових цін на нафту падіння нафтогазових доходів порівняно з сімома першими місяцями минулого року складає 16.8%. Від регіональних влад Москва вимагає продавати власні ліквідні активи, щоб спрямовувати отримані гроші на фінансування війни. Показовим тут є приклад Башкортостану. Там 4 червня керівник місцевого уряду повідомив про продаж пакету акцій компанії "Башнєфть", що перебував у власності республіки, продано "за згодою федерального керівництва" задля внеску у "спільну перемогу". Цікаво, що покупцем стала повністю контрольована Кремлем компанія "Роснєфть". Таким чином частина національного багатства башкирського народу публічно привласнена метрополією, а гроші від продажу примусово нею ж спрямовано на війну. Росія закінчується, вичерпується та вивітрюється. Однак її агонія становить величезну загрозу цивілізації, яка жодним чином не порівнювана з тими загрозами, які міг становити занепадаючий Радянський Союз. Війна на фінішній прямій, але це пряма може бути ще доволі довгою. Немає іншого виходу для України як вистояти. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a8587429023a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a574b8c04b8d/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 15 Jul 2026 11:57:48 +0300 "Кінопанорама" стала першим кінотеатром у київському середмісті, куди батьки взяли мене із собою на вечірній кіносеанс. Це було наприкінці літа 1973 року. Показували радянсько-кубинський фільм режисера Володимира Вайнштока "Вершник без голови", за романом Майна Ріда. Восьмирічного мене адміністратор не хотіла пустити на сеанс бо "нє положено" до 14 років. Вважалося, що "фільм жахів" погано вплине на дитячу психіку. Батькові якось вдалося переконати сувору тітку – я потрапив до зали. І перед усім був вражений її інтер'єром. З усіх київських кінотеатрів зала "Кінопанорами" вирізнялася якоюсь аж надмірною ошатністю, особливо декором стелі. З того часу цей кінотеатр став на довгі роки моїм улюбленим. У старшій школі та в інституті я не пропускав майже жодної кінопрем'єри саме у "Кінопанорами", відкрив її для своїх шкільних і студентських компаній. Від нашого Зварювального факультету КПІ до входу в кінотеатр ходив трамвай, яким ми після або замість занять діставалися на сеанси. У 90-ті роки, попри важкі часи, кінотеатр не лише вижив, а являв собою один знакових осередків культурного життя столиці. Це відбувалося завдяки професіоналізму та енергії його багаторічної директорки Тамари Іллівни Шулакової. При цьому "Кінопанорама" не отримувала жодної копійки бюджетних грошей – працювала на самоокупності. Кабінет Тамарм Шулакової на другому поверсі кінотеатру став місцем регулярних зустрічей митців, дипломатів, політиків. Саме там мені пощастило спілкуватися з Ніною Матвієнко, Юрієм Іллєнком, Іваном і Марічкою Драчами, Лесем Танюком, Іваном Марчуком, Юрієм Рибчинським, Віктором Шулаковим – чоловіком Тамари Іллівни, в різний час – головним режисером Молодого театру і Театру оперетти, прекрасним художником. Всіх цікавезних людей, які бували в гостях у Тамари Іллівни годі й намагатися перелічити. З 2004 року кінотеатр очолила Наталія Соболєва. Це був час, коли у Києві активно розбудовувалися торгівельно-розважальні центри з багатозальними кінотеатрами, обладнаними за останнім словом техніки і дизайну. Однак "Кінопанорама" не зникла з культурної мапи міста. Н. Соболєвій вдалося перетворити кінотеатр на культурний простір, де кінопокази поєднувалися з театральними виставами, художніми та фотовиставками та іншими подіями, у яких з'явилося середовище завсідників та прихильників. Культурне життя тут не просто тривало, а вирувало. "Кінопанорама" стала культовим місцем для багатьох киян. У 2008 році Київрада постановила кінотеатр продати. Новий власник певний час не змінював профіль роботи закладу, розуміючи престижність володіння ним. Проте у 2018 році вирішив припинити його роботу. Вже 8 років "Кінопанорама" являє собою просто порожню споруду, що поступово приходить у занепад, як і кінотеатри "Київ", "Україна", "Загреб"... та багато інших колись знакових осередків культурного життя Києва. Зрозуміло, що від міського голови, "культурних начальників" столиці та депутатів Київради годі чекати розуміння необхідності відновлення і розвитку культурного середовища столиці. Однак по війні, коли значення України у Європі і світі помітно зросте, неможливо буде зберігати настільки ганебний стан історично-культурного середовища міста, де ганебними виразками зяють Замок Річарда та інші споруди на Андріївському узвозі і Подолі – Гостинний двір перед усім, готелі "Санкт- Петербург" і "Лейпціг", вул.Боричев тік, ... чимало розвалених старовинних садиб та інших пам'яток по усьому місті. До програми повоєнного відновлення України окремим пунктом має бути включено реабілітація, відновлення та розвиток культурного середовища Києва, починаючи з комплексного проектування і до поетапного втілення, куди одним з перших пунктів має бути включено відновлення культурного простору у "Кінопанорамі" на засадах державно-приватного партнерства. Ця локація має позитивний і тривалий досвід функціонування у такій ролі без жодної копійки коштів платників податків. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a574b8c04b8d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a46235617626/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Thu, 02 Jul 2026 11:37:42 +0300 Ввечері 13 лютого я отримав листа. Нижче наведений його текст публікується з дозволу автора. "Шановний пане Костянтине, Пишу Вам, тому що щиро захоплююся Вашою творчістю та обрав саме Вас героєм для свого університетського архітектурного проєкту. Мене звати Ярема Бургонський, я студент архітектури у приватному інституті "Харківська школа архітектури", який наразі працює у Львові. У межах навчального завдання ми маємо спроєктувати будинок у Карпатах для письменника або поета. Коли нам оголосили тему, я одразу подумав про Вас, адже мені дуже близькі атмосфера та сенси, які Ви створюєте у своїх текстах. Саме тому мені було б надзвичайно цінно спроєктувати цей будинок, уявляючи простір, який міг би резонувати з Вашим способом мислення та творчістю. Я був би безмежно вдячний, якби Ви погодилися стати героєм мого проєкту. Також буду дуже радий поспілкуватися з Вами, щоб краще зрозуміти Ваше бачення ідеального простору для життя та роботи в Карпатах – це допомогло б мені зробити проєкт більш осмисленим і персоналізованим. Щиро дякую за Вашу творчість і за час, який Ви приділили цьому листу. З повагою, Ярема Бургонський". Я поставив кілька запитань про роль, яку мав би відігравати у творчому процесі проектування, а коли дізнався, що ділянка, де має бути розміщено будинок знаходиться у добре мені знайомому селищі Татарів на Прикарпатті, одразу погодився. Бо саме там я писав свій роман "Гроза над Славутичем". Збіг видався мені дуже цікавим, майже "літературним". Почалася робота. Фактично я виступав як замовник, виходячи з і своїх смаків та уявлень про комфорт. Ми з Яремою спілкувалися за допомогою відеозв'язку, спочатку обговорюючи загальну концепцію, а згодом кожну деталь – від покрівлі до систем опалення та водопостачання. Було дуже цікаво! Концепція і підходи, а також склад матеріалів кілька разів змінювалися. Зрештою 12 травня відбулася презентація проекту. Я був на ній присутній так само відеозв'язком і дуже приємно здивувався мистецьким і технічним рівнем більшості представлених першокурсниками робіт. Викладачі і студенти висловили ряд зауважень до проекту. Ярема отримав за нього високі бали. Будинок спроектовано напівзануреним у пагорб з внутрішнім двором, компактним і зручним. Не можу не висловити своєї великої цікавості до самої ідеї викладачів "Харківської школи архітектури", які індивідуалізували технічне завдання на курсовий проект, запропонувавши студентам співпрацю з конкретними людьми, яких вони – студенти, ще мали переконати взяти участь у такій співпраці. Минулої неділі ми з Яремою зустрілися у Києві, пройшлися місцями, де розвивалися події мого першого роману "Час настав". Тепер міркую чи не поселити котрогось з персонажів "Київського потойбіччя" у спроектованому Яремою будинку. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a46235617626/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a3e3eb2b4c59/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Fri, 26 Jun 2026 11:56:18 +0300 Історія Гостинного двору у Києві сягає кінця ХVIII сторіччя, коли за проектом знаменитого архітектора Івана Григоровича-Барського на непарній частині нинішнього Хоривого провулку було зведено перші цегляні торгівельні ряди. Проіснували вони до 1808 року, коли на Подолі трапилася велика пожежа. Купці і міщани звернулися до магістрату з проханням відновити торгівлю на Контрактовій площі. Було вирішено спорудити нові торговельні ряди, які б вдовольняли потреби тогочасного бізнесу. Проектування доручили пітерському архітектору Луїджі Руска, який запропонував спорудити масштабну двоповерхову будівлю у стилі класицизму – каре з внутрішнім двором та шістьма воротами. Катастрофічна пожежа 1811 року завадила реалізувати задум у повному обсязі. Встигли спорудити лише перший поверх, який у 1813 року накрили дахом. У 1823 – 1833 роках, за проектом архітектора споруду реконструювали. В такому вигляді вона функціонувала майже 150 років. З приходом соціалізму купецькі крамниці перетворили на радянські – торгівля тривала. Проте споруда потроху занепадала, перетворюючись на аварійну. З початком будівництва на Подолі метрополітену, постало питання про реконструкцію його старої частини, зокрема і реставрацію Гостинного двору з відновленням його торгівельно-побутових функцій. У 1979 році споруду включили до пам'яток архітектури, що охороняються Законом. При цьому уряд ухвалив рішення провести реконструкцію Гостинного двору, взявши за основу проект Л. Руска, тобто звести два поверхи, розмістивши там: крамниці, ательє, бари, перукарню, ремонтні майстерні тощо. Корисна площа будівлі мала становити 6490 кв. метрів. Однак, після обстеження споруди, стало зрозуміло, що її стан не дозволяє провести реконструкцію. Тому старий Гостинний двір повністю розібрали і звели на її місці цілком нову споруду, зовнішній вигляд якої загалом відповідав проекту Л. Руска. Роботи закінчилися у 1986 році. Занепад радянської економіки не дозволив розмісти там установи торгівлі та побутового обслуговування. Новоділ віддали Інституту Укрпроектреставрація та під Науково-технічну бібліотеку архітектури та будівництва. Обидві установи належали Держбуду. На початку 90-х деякі приміщення передали в оренду чи у користування магазинам, бару, Театру на Подолі, офісам комерційних фірм. Тоді ж на Гостинний двір поклали око підприємці, які пізніше злигалися з політико-кримінальним середовищем, відомим за жаргонним терміном "регіонали". У 2011 році Кабінет Міністрів, який очолював Микола Азаров, вилучив Гостинний двір з переліку пам'яток, що охороняється Законом. Наступного року Київрада, якою керував Леонід Черновецький, дала дозвіл на реконструкцію споруди під торговельний центр з облаштуванням паркінгу. Проект також передбачав надбудову третього поверху. Кияни не дали здійснити ці плани. Почалася масштабна хвиля креативних протестів – альетнативний День Києва 26 травня 2012 року; лекції; концерти та інші масові акції. Протистояння тривало 9 місяців. В лютому 2013 року на горищі Гостинного двору сталася пожежа, у випадковість якої ніхто, звісно, не повірив. Влада регіоналів зрештою вдалася до брутальної сили – 18 лютого загін поліції спеціального призначення "Беркут" брутально побив учасників оборони Гостинного двору. Намаганням загарбати Гостинний двір було покладено край після перемоги Революції Гідності. У січні 2018 року понівечену споруду було передано до Фонду держмайна, а в травні 2021 Кабінет міністрів повернув йому статус пам'ятки національного значення, згодом передавши його до відання Міністерства культури, де було заплановано створення громадського культурного простору. Однак, зрозуміло, що грошей на це у держави не знайшлося, як зазвичай. Мінкульт включив Гостинний двір до об'єктів заповідника "Софія Київська", який не має фінансової можливості, а ні як слід законсервувати споруду до кращих часів, а ні тим більше провести його реконструкцію. Департамент охорони культурної спадщини КМДА, в особі його директора Марини Соловйової, давно пропонує передати Гостинний двір з державної до комунальної власності для реалізації коштом міста проекту організації там культурного простору. Гроші для цього у Києві знайдуть, бо міський бюджет завжди є профіцитним, що добре видно з численних клумб, плитки на тротуарах та інших опоряджувальних робіт, навіть під час війни. Перед усім можна буде виконати якісну консервацію споруди для припинення її подальшої руйнації, а після Перемоги включити весь архітектурно-культурний комплекс Контрактової площі до одного з проектних напрямків повоєнного відновлення України. Контрактова замикає собою ряд культурних артерій столиці – Андріївський узвіз, вулиці Сагайдачного, Микільсько-Притиську, Костянтинівську, Покровську... По війні виникне великий попит, зумовлений посттравматичним станом суспільства на мистецько-культурні середовища і заходи, а також туристичні об'єкти. Контрактова як найприроднішим чином підходить для цього. Звісно, є дуже багато питань до київської влади щодо якості організації міського середовища та інфраструктури, занедбаності та руйнації ряду об'єктів архітектурної і культурної спадщини, незалежно від форми власності, спотворення унікальних київських ландшафтів, раціональності та ефективності використання бюджетних коштів практично у всіх сферах муніципальної відповідальності. Проте є і позитивні приклади реалізованих разом з громадськістю проектів – Пейзажна алея, Володимирська гірка, парк Наталка, парк Муромець. Може і Контрактовій площі разом із Гостинним двором поталанить... PS При підготовці блогу використано матеріали статті Олени Насірової "Історія знаменитого Гостинного двору на Контрактовій площі у Києві", від 21 грудня 2021 року. Хто цікавиться цією тематикою, неодмінно прочитайте. Статтю добре ілюстровано світлинами та документами. З цікавого спостереження: у статті наведено копію Рішення Київського міськвиконкому від 1973 року. Текст документу викладено українською мовою, але надруковано на друкарській машинці, де відсутній український шрифт. І це у міськвиконкомі столиці України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a3e3eb2b4c59/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a326eb5c4e93/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 17 Jun 2026 12:53:57 +0300 Російські історики часто називають "ядром Держави Російської" Володимиро-Суздальське князівство. (Звісно, коли не брати до уваги їхні зазіхання на Київ та на Володимирове хрещення Руси.) З середини ХІІІ ст. головною управлінською функцією Володимирських, а пізніше Московських князів було збирання оброку з населення для виплати данини Золотій Орді, за що князі отримували ярлик на правління. Титул "Великого князя", спочатку Володимирського, а тоді Московського було даровано саме ярликом хана Золотої орди Тохтамиша у 1389 році. Для виробництва натурального продукту, яким сплачувався оброк, була потрібна холопська (рабська) і кріпацька праця. "Ядро Держави Російської" трималося на рабстві. Юридично скасування данини з Московії, вже Кримському ханству було оформлено Костянтинопільською мирною угодою 1700 року, за Петра І. У 1798 році Петро видав указ, яким дозволи продаж людей без землі і з розділом родин, а у 1723 році холопський стан був злитий з кріпацьким. Рабська праця зберігалася аж до скасування кріпацтва у 1861 році. Таким чином всі форми російської державності з ХІІІ по ХІХ сторіччя трималися на рабстві. Будівництво Петербурга, флоту, палаців і заводів, Миколаївської залізниці здійснювалися рабами. Індустріалізація кінця ХІХ – початку ХХ сторіч ненадовго і почасти цю ситуацію змінила. Однак експлуатація праці каторжан тривала до 1917 року. Зі створенням Радянського Союзу рабство повернулося. Колгоспне кріпацтво і ГУЛАГ стали новим становим хребтом держави. Індустріалізація великою мірою відбувалася за рахунок праці мільйонів ув'язнених. Навіть такі досягнення науково-технічного прогресу як створення ядерної зброї та космічні розробки у 30-50ті роки починалося у т.зв. "шарашках" – місцях ув'язнення науковців, де вони розробляли свої проекти під наглядом органів безпеки. З розпадом СРСР рабство частково припинилося, однак нинішня росія посідає провідне місце у світі за обсягами використання рабської праці. Ув'язнених також використовують на війні з Україною, як у приватних військових компаніях, так і у збройних силах росії. Отже росія, у всіх формах своєї державності, вже більше як 700 років тією чи іншою мірою тримається на рабстві. Наразі ресурс рабства вичерпується. Проте є інший. Був. Нафта і газ. Після комплексного краху правління Бориса Єльцина, зумовленого, зокрема, падінням цін на вуглеводні, у світі ціни на них почали зростати. Цей період припав на початок царювання путіна, у чому йому дуже поталанило. Бізнесмени з цивілізованих країн, сподіваючись на те, що росія нарешті "набула людського обличчя", почали здійснювати у неї значні інвестиції – економіка почала розвиватися прискореними темпами. Проте така сприятлива кон'юнктура тривала менше десятиліття – приблизно у 2000 – 2008рр. А тоді настав потужний, але нетривалий світовий економічний спад. Накопичені запаси дозволили протриматися росії до 2011 року, коли зростання нафтових цін відновилося. Російський режим, знову відчувши в собі сили наддержави, активно почав здійснювати агресивну зовнішню експансію, кульмінацією якої стала анексія Криму у 2014 році, яка різко підвищила внутрішній рейтинг путіна. Обамівський Захід відповів на цей бандитизм ледь відчутними санкціями. Усвідомивши безкарність, як і у випадку з нападом на Грузію у 2008 році, путін почав готувати повне поглинення України та її подальше цілковите знищення. У 2022 почалося повномасштабне вторгнення. Санкції, хоч і з запізненням, почали діяти, зокрема, припинилися інвестиції, постачання обладнання і технологій, наростала міжнародна ізоляція. І тут до влади у США вдруге прийшов Д. Трамп. Він зупинив допомогу Україні, зустрівся з путіним в Анкоріджі, зробивши йому дуже привабливі пропозиції, за наший рахунок, щодо умов зупинки бойових дій. Путіну поталанило вдруге. Тоді – утретє, коли США разом з Ізраїлем напали на Іран, запустивши швидке зростання цін на нафту і газ. У рашистів знову з'явилися фінансові ресурси для геноциду українців. Однак станом на сьогодні досягнуто попередніх домовленостей про припинення бойових дій, що потягло за собою падіння нафтових цін. Попри тиск Д. Трампа, Україна не прогнулася під його вимоги. Війна триває. Проте її характер помінявся. Рашисти втрачають бачення сенсу воювати п'ятий рік за руїни Донеччини, Луганщини та інших українських територій. Шовіністичний угар теж виявився вичерпним. При цьому рашистська пропаганда, яка мала б поповнювати запаси патріотизму, навпаки – палить його своєю брехнею і тупістю. Продовження війни вимагає ряду ресурсів. Перед усім – людських, фінансових, збройних, продовольчих, технологічних, інтелектуальних, інформаційних та ін. Існують конспірологічні, прямо скажемо, версії, стосовно того, що в Росії офіційно проживає не 140, а реально менше 100 млн. людей. Проте, навіть без цього, про: демографічну кризу, дефіцит робочих рук у народному господарстві, нестачу особового складу не лише в армії, а й у поліції не говорить лише ледачий. Мобілізація, без якої продовження війни неможливе, цю ситуацію поставить на межу катастрофи, бо по-перше, лишилося дуже мало мотивованих до війни російських підданців, а по-друге вичерпано організаційні ресурси для такого масштабного заходу. Не вистачає кваліфікованих людей для її організації. Крім того не вистачає коштів, озброєнь, спорядження і харчів. Чого вистачає, так це корупції. Відтак провести масову мобілізацію у необхідні стислі терміни неможливо. Державний і місцеві бюджети в росії ставлять рекорди дефіциту. Сукупний бюджетний дефіцит досяг 2,6% ВВП, за офіційними даними. Це означає скорочення невійськових видатків, зростання державного боргу і вартості його обслуговування, недоступність кредитних грошей для виробництва, зникнення резервів, зростання податків, виснаження інфраструктури і її високу аварійність. Словом, війна росії обходиться усе дорожче. Наші західні партнери могли б радикально прискорити її кінець, максимально посиливши санкції проти неї. Однак вони віддають перевагу контрольованому краху росії, бо побоюються хаосу на постросійських територіях, а головне – не бажають завдати санкціями збитків своїм економікам. Відтак доля війни і миру вирішиться переважно на полі бою. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a326eb5c4e93/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a2943ad371f8/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 10 Jun 2026 13:59:57 +0300 Геральдичний символ "біла орлиця" сягає дохристиянських часів. Перекази пов'язують його з легендарним князем полян Пястом, якого вважають засновником однойменної династії та польської державності. Білий орел, як і український Тризуб, є одним із найдавніших гербових зображень, що використовуються у сучасному світі. Орден Білого орла було засновано королем Польщі і курфюрстом Саксонії Августом ІІ Фрідріхом, у 1705 році. Першим українським державним діячем, нагородженим цим орденом, став гетьман Іван Мазепа. Також ним нагороджені гетьман гр. Кирило Розумовський та його старший брат гр. Олексій. Були, однак, й інші українці, яких цим орденом нагороджували вже російські самодержці. Серед них: кн. Олександр Безбородько, кн. Віктор Кочубей, російські сановники-українці Петро Завадовський, Дмитро Трощинський та ін. Особливо цинічним стало нагородження уродженця Полтавщини, фельдмаршала кн. Івана Паскевича, який командував придушення Листопадового повстання поляків у 1830-1831 рр. та взяв Варшаву, жорстоко покаравши учасників національного спротиву. Самі собі цю нагороду виписували і російські імператори: Микола І, Олександр ІІ, Олександр ІІІ, Микола ІІ. Робили вони це із символічною метою – підкреслити свій титул "царів Польських", тобто вічну належність Польщі до Російської Імперії. Цим орденом нагородили також: Беніто Мусоліні, Франциско Франко, Філіппа Петена. Мабуть немає в світі більш суперечливої державної нагороди, яку вручають настільки екзистенційно протилежним діячам. Нагородження президента Володимира Зеленського Орденом Білого орла є визнанням вирішального внеску України у захист сучасної Європи від знавіснілого російського агресора. Польщу було поневолено Російською Імперією щонайменше протягом 122 років, рахуючи від третього поділу Речі Посполитої у 1795 році до ліквідації імперії у 1917. З 1945 по 1989 країна перебувала у жорсткій залежності від СРСР, фактично у напівколоніальному стані. Сьогодні саме Україна рятує Польщу від повторного поневолення, про що мріють російські нацисти. І не лише Польщу. Роздмухування "історичного конфлікту" між Польщею і Україною вигідне перед усім рашистам, які вміло використовують антиукраїнські настрої частини польського суспільства. У Польщі значна група політикуму занепокоєна зростанням впливу України у світі. Об'єктивно: значення України для Європи зараз більше, ніж Польщі, що зачіпає гонор. Має місце також острах економічної конкуренції, особливо у галузі аграрного виробництва. Відтак є загроза того, що Польща може створювати перешкоди для нашої інтеграції у Європейський Союз. Замість суперництва нам із Польщею слід максимально розвивати переваги співробітництва у питаннях безпеки, логістики, ринку праці, виробництва, зокрема зброї, рекреації тощо. Зі спільних позицій треба вести діалог з іншими країнами ЄС, Великою Британією і США. Нам ще разом давати раду постросійському простору і Білорусі. Президент Кароль Навроцький, ініціювавши початок процедури відкликання Ордену Білого орла у президента Володимира Зеленського, поставив себе у вкрай невигідне становище. Капітул Ордену надав свій висновок, який, хоча і не розголошується, цілком прогнозований – члени висловися "за". К. Навроцький у цьому разі вже не зможе відступити – гонор. Є варіант, що відповідний указ потребуватиме погодження прем'єр-міністра Дональда Туска, що дасть змогу "заморозити ситуацію" і не поглиблювати конфлікту, вкрай невигідного для обох сторін. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a2943ad371f8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a044d635a6d8/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 13 May 2026 13:07:31 +0300 Розпад росії швидше за все одномоментною раптовою подією. Це тривалий процес накопичення криз, який закладено ще на початку виникнення СРСР. Ленін створював Радянський Союз перед усім як механізм утримання України в одній державі з росією для здійснення "всесвітньої пролетарської революції". Українські ресурси – люди, промисловість, хліб, порти і залізниці були потрібними для розширення радянської держави на Європу, Кавказ, Центральну Азію і Далекий Схід з подальшим утворенням "Всесвітньої республіки совєтів". Ленін жодним чином не ототожнював Радянський Союз з росією. Це "винахід" вже Сталіна. Росія в СРСР, хоча і являла собою найбільшу за територією і населенням республіку, але водночас була і найменш розвиненою – як через складність природно-кліматичних умов, так і через якість більшості населення – мова про культуру, кваліфікацію, стан здоров'я. Виняток, до певної міри, складали Москва, Ленінград, менше – Новосибірськ та інші окремі науково-виробничі центри. Тому випереджаючими темпами розвивалися більш компактні республіки – перед усім Україна, Білорусь, країни Балтії. Росія в СРСР розвивалася нерідко за рахунок праці каторжан на будівництвах залізниць, каналів, видобутку корисних копалин, лісоповалі і т.п. Інститут прописки не давав змоги переїхати з Північно-Східних районів росії людям, які не були в'язнями. Тепер ці райони швидко знелюднються, а інфраструктура занепадає. 1. Демографічна криза. У 2024 році в росії народилося лише 1,222 млн дітей – найнижчий показник з 2012 року. Смертність стабільно перевищує народжуваність у півтора рази: щороку країна втрачає приблизно пів мільйона людей. За 2016-2024 роки природне скорочення населення перевищило 3 млн осіб. Це означає нестачу людей одночасно для фронту, виробництва, соціальної сфери і т.п; 2. Інфраструктурна криза. Росія має територію близько17 млн км², і утримання навіть третини такої площі у придатному для життя стані потребує гігантських і неокупних витрат. Особливо критична зона вічної мерзлоти, а це 65% всієї території. У росії під ризиком розмерзання мерзлоти перебувають десятки тисяч кілометрів автодоріг, залізниць, ліній електропередач, трубопроводів, а також промислові об'єкти, аеропорти, житло... Лише потенційні збитки для російської арктичної інфраструктури оцінюються приблизно у 115-169 млрд доларів до середини століття. 3. Управлінська та економічна криза. Війна остаточно перехнябила російську економіку. У 2025 році витрати росії на оборону та безпеку оцінювалися приблизно у 17 трлн рублів, тобто близько 41% федеральних видатків. Це не розвиток, а проїдання ресурсів. Економіка працює не на модернізацію, освіту чи інфраструктуру, а на війну. Офіційно визнаний дефіцит федерального бюджету у першому кварталі склав 6 трлн рублів. Це сума дефіциту запланована на весь рік. Ще 2 трлн – дефіцит бюджетів суб'єктів федерації. Тут не враховані дефіцити місцевих бюджетів, борги державних корпорацій та установ. Одночасно Росія стикається з дефіцитом працівників: до 2030 року їй бракуватиме до 10,9 млн робітників. Утім, це розрахунки для наявної економіки, яка вже зараз скорочується. 4. Екологічна і техногенна кризи. Зношена інфраструктура, танення мерзлоти, аварії на трубопроводах, водогонах і каналізаціях, пожежі, повені, прориви дамб і промислові катастрофи створюють постійний тиск на бюджет. Коли держава витрачає сотні мільярдів доларів на війну, у неї все менше ресурсів на попередження таких катастроф і ліквідацію їхніх наслідків. 5. Соціальна криза. Кремль змушений одночасно фінансувати війну, силовиків, окуповані території, пропаганду й базові соціальні зобов'язання. Але при падінні народжуваності, старінні населення й дефіциті робочої сили ця модель стає дедалі дорожчою. Соціальна стабільність купується грошима, яких у системи стає менше, а потреб – більше. 6. Додаткові чинники розпаду. Корупція, міжнародна ізоляція, санкції, міграція, злочинність, епідемії, епізоотії та низький рівень довіри між центром і регіонами. Росія у 2025 році посіла 157 місце зі 182 країн в Індексі сприйняття корупції за даними Transparency International, маючи лише 22 бали зі 100. Це рівень глибоко корумпованої держави, де будь-яка модернізація "з'їдається" системою. Після 2022 року з Росії виїхали близько 1 млн осіб. Близько 650 тис – назавжди.Це переважно активні, мобільні, освічені люди – саме ті, хто міг би працювати в ІТ, бізнесі, науці й управлінні. Міжнародна ізоляція також має безпрецедентний масштаб. Росія стала найбільш санкціонованою країною у світі. Зростає криміналізація російського суспільства. У 2025 році в Росії фіксували найвищий рівень окремих категорій злочинності за 12 років, а організовані злочинні групи за перші 10 місяців 2025 року скоїли близько 44 тис. тяжких злочинів, що на 33,6% більше, ніж у 2022 році. Тобто додаткові фактори – це не абстрактні "тимчасові ускладнення", а конкретні системні чинники, які унеможливлюють просте відтворення соціальної тканини суспільства, а відтак і російської державності. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a044d635a6d8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69f326dd741de/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Thu, 30 Apr 2026 12:54:37 +0300 Путін подзвонив вельми заклопотаному королівським державним візитом Трампу і говорив із ним понад 90 хвилин. В ході цієї балачки рашистський володар попросив про перемир'я на час відзначення Дня Перемоги. Путіну треба якось з'явитися живцем 9 травня на Красній площі, але ж у сезон весняної міграції добрих дронів це якось страшнувато. Зрозуміло, що звертатися слід було до В. Зеленського, однак це теж страшнувато. Для іміджу диктатора. Трамп прихильно поставився до прохання. З досвіду попередніх перемир'їв відомо, що рашисти їх не дотримуються, відкривають вогонь по евакуаційних групах українських військових, потай просуваються до українських позицій, мінують нові ділянки території. Отож лише триденне перемир'я Україні невигідне. Рашисти нагромадять зброю і особовий склад, щоб вдарити з новою силою. Тому Україна має підстави висунути зустрічну пропозицію – повна безстрокова зупинка бойових дій, обмін полоненими і викраденими людьми за принципом "всіх на всіх", початок мирних переговорів на засадах Статуту ООН та інших документів міжнародного права, тобто недоторканості кордонів і територіальної цілісності. Росії це вигідно, бо почавши війну з Україною, зазіхнувши на її територію вона також анулювала принцип, який захищав недоторканість її кордонів. І не лише з боку України. Тепер Фінляндія може поставити питання про повернення її кордонів станом на 1939 рік, Казахстан – своїх етнічних територій, Китай і Японія – своїх. Про Кенігсберг – годі й говорити. Тим часом на росію насувається голод. Ближче до зими цього року виникне дефіцит харчів у важкодоступних районах, куди їжу, пальне, ліки... просто не буде змоги завезти, через важку логістику та погані управлінські навички російської бюрократії, підтвердженні її безпорадністю в Туапсе і Дагестані. Виробництво продовольства теж під питанням через нестачу посівного матеріалу, племінної худоби і птиці, пального, добрив, робочих рук і грошей, а також через ті самі управлінські якості. Див. масове знищення худоби в різних регіонах росії через вчасно не попереджену епізоотію. Разом із голодом настане комунальний, інфраструктурний та фінансовий колапс. Вже падають ліфти і мости, рвуться, каналізації, незабаром зупиняться потяги і літаки, а рештки інтернету доб'ють спецслужби – припиниться рух грошей, виникнуть перебої з енергопостачанням, почнуться пожежі, повені, епідемії і епізоотії, не забаряться російські бунти – бездумні і безжальні... І не лише російські – дагестанські, бурятьські, башкирські, тувинські, etc. Населення похапцем забирає гроші з банків. Так само, як на фронті гине більше росіян, ніж їх вдається туди загнати, так більшим є і відтік депозитів, ніж їх вдається залучити. Заощадження громадян перетворилися на єдине джерело інвестицій в економіку. Інфляція для бідних перевищила 20%. Дефіцит робочої сили скоро перевищить відмітку у 3 млн. осіб. Росія опинилася в ситуації, коли їй одночасно не вистачає людей, грошей, технологій і техніки, а головне – часу. Отже негайна зупинка бойових дій і подальші мирні переговори з Україною є дуже хорошим виходом для путіна. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69f326dd741de/