https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a3e3eb2b4c59/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Fri, 26 Jun 2026 11:56:18 +0300 Історія Гостинного двору у Києві сягає кінця ХVIII сторіччя, коли за проектом знаменитого архітектора Івана Григоровича-Барського на непарній частині нинішнього Хоривого провулку було зведено перші цегляні торгівельні ряди. Проіснували вони до 1808 року, коли на Подолі трапилася велика пожежа. Купці і міщани звернулися до магістрату з проханням відновити торгівлю на Контрактовій площі. Було вирішено спорудити нові торговельні ряди, які б вдовольняли потреби тогочасного бізнесу. Проектування доручили пітерському архітектору Луїджі Руска, який запропонував спорудити масштабну двоповерхову будівлю у стилі класицизму – каре з внутрішнім двором та шістьма воротами. Катастрофічна пожежа 1811 року завадила реалізувати задум у повному обсязі. Встигли спорудити лише перший поверх, який у 1813 року накрили дахом. У 1823 – 1833 роках, за проектом архітектора споруду реконструювали. В такому вигляді вона функціонувала майже 150 років. З приходом соціалізму купецькі крамниці перетворили на радянські – торгівля тривала. Проте споруда потроху занепадала, перетворюючись на аварійну. З початком будівництва на Подолі метрополітену, постало питання про реконструкцію його старої частини, зокрема і реставрацію Гостинного двору з відновленням його торгівельно-побутових функцій. У 1979 році споруду включили до пам'яток архітектури, що охороняються Законом. При цьому уряд ухвалив рішення провести реконструкцію Гостинного двору, взявши за основу проект Л. Руска, тобто звести два поверхи, розмістивши там: крамниці, ательє, бари, перукарню, ремонтні майстерні тощо. Корисна площа будівлі мала становити 6490 кв. метрів. Однак, після обстеження споруди, стало зрозуміло, що її стан не дозволяє провести реконструкцію. Тому старий Гостинний двір повністю розібрали і звели на її місці цілком нову споруду, зовнішній вигляд якої загалом відповідав проекту Л. Руска. Роботи закінчилися у 1986 році. Занепад радянської економіки не дозволив розмісти там установи торгівлі та побутового обслуговування. Новоділ віддали Інституту Укрпроектреставрація та під Науково-технічну бібліотеку архітектури та будівництва. Обидві установи належали Держбуду. На початку 90-х деякі приміщення передали в оренду чи у користування магазинам, бару, Театру на Подолі, офісам комерційних фірм. Тоді ж на Гостинний двір поклали око підприємці, які пізніше злигалися з політико-кримінальним середовищем, відомим за жаргонним терміном "регіонали". У 2011 році Кабінет Міністрів, який очолював Микола Азаров, вилучив Гостинний двір з переліку пам'яток, що охороняється Законом. Наступного року Київрада, якою керував Леонід Черновецький, дала дозвіл на реконструкцію споруди під торговельний центр з облаштуванням паркінгу. Проект також передбачав надбудову третього поверху. Кияни не дали здійснити ці плани. Почалася масштабна хвиля креативних протестів – альетнативний День Києва 26 травня 2012 року; лекції; концерти та інші масові акції. Протистояння тривало 9 місяців. В лютому 2013 року на горищі Гостинного двору сталася пожежа, у випадковість якої ніхто, звісно, не повірив. Влада регіоналів зрештою вдалася до брутальної сили – 18 лютого загін поліції спеціального призначення "Беркут" брутально побив учасників оборони Гостинного двору. Намаганням загарбати Гостинний двір було покладено край після перемоги Революції Гідності. У січні 2018 року понівечену споруду було передано до Фонду держмайна, а в травні 2021 Кабінет міністрів повернув йому статус пам'ятки національного значення, згодом передавши його до відання Міністерства культури, де було заплановано створення громадського культурного простору. Однак, зрозуміло, що грошей на це у держави не знайшлося, як зазвичай. Мінкульт включив Гостинний двір до об'єктів заповідника "Софія Київська", який не має фінансової можливості, а ні як слід законсервувати споруду до кращих часів, а ні тим більше провести його реконструкцію. Департамент охорони культурної спадщини КМДА, в особі його директора Марини Соловйової, давно пропонує передати Гостинний двір з державної до комунальної власності для реалізації коштом міста проекту організації там культурного простору. Гроші для цього у Києві знайдуть, бо міський бюджет завжди є профіцитним, що добре видно з численних клумб, плитки на тротуарах та інших опоряджувальних робіт, навіть під час війни. Перед усім можна буде виконати якісну консервацію споруди для припинення її подальшої руйнації, а після Перемоги включити весь архітектурно-культурний комплекс Контрактової площі до одного з проектних напрямків повоєнного відновлення України. Контрактова замикає собою ряд культурних артерій столиці – Андріївський узвіз, вулиці Сагайдачного, Микільсько-Притиську, Костянтинівську, Покровську... По війні виникне великий попит, зумовлений посттравматичним станом суспільства на мистецько-культурні середовища і заходи, а також туристичні об'єкти. Контрактова як найприроднішим чином підходить для цього. Звісно, є дуже багато питань до київської влади щодо якості організації міського середовища та інфраструктури, занедбаності та руйнації ряду об'єктів архітектурної і культурної спадщини, незалежно від форми власності, спотворення унікальних київських ландшафтів, раціональності та ефективності використання бюджетних коштів практично у всіх сферах муніципальної відповідальності. Проте є і позитивні приклади реалізованих разом з громадськістю проектів – Пейзажна алея, Володимирська гірка, парк Наталка, парк Муромець. Може і Контрактовій площі разом із Гостинним двором поталанить... PS При підготовці блогу використано матеріали статті Олени Насірової "Історія знаменитого Гостинного двору на Контрактовій площі у Києві", від 21 грудня 2021 року. Хто цікавиться цією тематикою, неодмінно прочитайте. Статтю добре ілюстровано світлинами та документами. З цікавого спостереження: у статті наведено копію Рішення Київського міськвиконкому від 1973 року. Текст документу викладено українською мовою, але надруковано на друкарській машинці, де відсутній український шрифт. І це у міськвиконкомі столиці України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a3e3eb2b4c59/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a326eb5c4e93/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 17 Jun 2026 12:53:57 +0300 Російські історики часто називають "ядром Держави Російської" Володимиро-Суздальське князівство. (Звісно, коли не брати до уваги їхні зазіхання на Київ та на Володимирове хрещення Руси.) З середини ХІІІ ст. головною управлінською функцією Володимирських, а пізніше Московських князів було збирання оброку з населення для виплати данини Золотій Орді, за що князі отримували ярлик на правління. Титул "Великого князя", спочатку Володимирського, а тоді Московського було даровано саме ярликом хана Золотої орди Тохтамиша у 1389 році. Для виробництва натурального продукту, яким сплачувався оброк, була потрібна холопська (рабська) і кріпацька праця. "Ядро Держави Російської" трималося на рабстві. Юридично скасування данини з Московії, вже Кримському ханству було оформлено Костянтинопільською мирною угодою 1700 року, за Петра І. У 1798 році Петро видав указ, яким дозволи продаж людей без землі і з розділом родин, а у 1723 році холопський стан був злитий з кріпацьким. Рабська праця зберігалася аж до скасування кріпацтва у 1861 році. Таким чином всі форми російської державності з ХІІІ по ХІХ сторіччя трималися на рабстві. Будівництво Петербурга, флоту, палаців і заводів, Миколаївської залізниці здійснювалися рабами. Індустріалізація кінця ХІХ – початку ХХ сторіч ненадовго і почасти цю ситуацію змінила. Однак експлуатація праці каторжан тривала до 1917 року. Зі створенням Радянського Союзу рабство повернулося. Колгоспне кріпацтво і ГУЛАГ стали новим становим хребтом держави. Індустріалізація великою мірою відбувалася за рахунок праці мільйонів ув'язнених. Навіть такі досягнення науково-технічного прогресу як створення ядерної зброї та космічні розробки у 30-50ті роки починалося у т.зв. "шарашках" – місцях ув'язнення науковців, де вони розробляли свої проекти під наглядом органів безпеки. З розпадом СРСР рабство частково припинилося, однак нинішня росія посідає провідне місце у світі за обсягами використання рабської праці. Ув'язнених також використовують на війні з Україною, як у приватних військових компаніях, так і у збройних силах росії. Отже росія, у всіх формах своєї державності, вже більше як 700 років тією чи іншою мірою тримається на рабстві. Наразі ресурс рабства вичерпується. Проте є інший. Був. Нафта і газ. Після комплексного краху правління Бориса Єльцина, зумовленого, зокрема, падінням цін на вуглеводні, у світі ціни на них почали зростати. Цей період припав на початок царювання путіна, у чому йому дуже поталанило. Бізнесмени з цивілізованих країн, сподіваючись на те, що росія нарешті "набула людського обличчя", почали здійснювати у неї значні інвестиції – економіка почала розвиватися прискореними темпами. Проте така сприятлива кон'юнктура тривала менше десятиліття – приблизно у 2000 – 2008рр. А тоді настав потужний, але нетривалий світовий економічний спад. Накопичені запаси дозволили протриматися росії до 2011 року, коли зростання нафтових цін відновилося. Російський режим, знову відчувши в собі сили наддержави, активно почав здійснювати агресивну зовнішню експансію, кульмінацією якої стала анексія Криму у 2014 році, яка різко підвищила внутрішній рейтинг путіна. Обамівський Захід відповів на цей бандитизм ледь відчутними санкціями. Усвідомивши безкарність, як і у випадку з нападом на Грузію у 2008 році, путін почав готувати повне поглинення України та її подальше цілковите знищення. У 2022 почалося повномасштабне вторгнення. Санкції, хоч і з запізненням, почали діяти, зокрема, припинилися інвестиції, постачання обладнання і технологій, наростала міжнародна ізоляція. І тут до влади у США вдруге прийшов Д. Трамп. Він зупинив допомогу Україні, зустрівся з путіним в Анкоріджі, зробивши йому дуже привабливі пропозиції, за наший рахунок, щодо умов зупинки бойових дій. Путіну поталанило вдруге. Тоді – утретє, коли США разом з Ізраїлем напали на Іран, запустивши швидке зростання цін на нафту і газ. У рашистів знову з'явилися фінансові ресурси для геноциду українців. Однак станом на сьогодні досягнуто попередніх домовленостей про припинення бойових дій, що потягло за собою падіння нафтових цін. Попри тиск Д. Трампа, Україна не прогнулася під його вимоги. Війна триває. Проте її характер помінявся. Рашисти втрачають бачення сенсу воювати п'ятий рік за руїни Донеччини, Луганщини та інших українських територій. Шовіністичний угар теж виявився вичерпним. При цьому рашистська пропаганда, яка мала б поповнювати запаси патріотизму, навпаки – палить його своєю брехнею і тупістю. Продовження війни вимагає ряду ресурсів. Перед усім – людських, фінансових, збройних, продовольчих, технологічних, інтелектуальних, інформаційних та ін. Існують конспірологічні, прямо скажемо, версії, стосовно того, що в Росії офіційно проживає не 140, а реально менше 100 млн. людей. Проте, навіть без цього, про: демографічну кризу, дефіцит робочих рук у народному господарстві, нестачу особового складу не лише в армії, а й у поліції не говорить лише ледачий. Мобілізація, без якої продовження війни неможливе, цю ситуацію поставить на межу катастрофи, бо по-перше, лишилося дуже мало мотивованих до війни російських підданців, а по-друге вичерпано організаційні ресурси для такого масштабного заходу. Не вистачає кваліфікованих людей для її організації. Крім того не вистачає коштів, озброєнь, спорядження і харчів. Чого вистачає, так це корупції. Відтак провести масову мобілізацію у необхідні стислі терміни неможливо. Державний і місцеві бюджети в росії ставлять рекорди дефіциту. Сукупний бюджетний дефіцит досяг 2,6% ВВП, за офіційними даними. Це означає скорочення невійськових видатків, зростання державного боргу і вартості його обслуговування, недоступність кредитних грошей для виробництва, зникнення резервів, зростання податків, виснаження інфраструктури і її високу аварійність. Словом, війна росії обходиться усе дорожче. Наші західні партнери могли б радикально прискорити її кінець, максимально посиливши санкції проти неї. Однак вони віддають перевагу контрольованому краху росії, бо побоюються хаосу на постросійських територіях, а головне – не бажають завдати санкціями збитків своїм економікам. Відтак доля війни і миру вирішиться переважно на полі бою. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a326eb5c4e93/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a2943ad371f8/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 10 Jun 2026 13:59:57 +0300 Геральдичний символ "біла орлиця" сягає дохристиянських часів. Перекази пов'язують його з легендарним князем полян Пястом, якого вважають засновником однойменної династії та польської державності. Білий орел, як і український Тризуб, є одним із найдавніших гербових зображень, що використовуються у сучасному світі. Орден Білого орла було засновано королем Польщі і курфюрстом Саксонії Августом ІІ Фрідріхом, у 1705 році. Першим українським державним діячем, нагородженим цим орденом, став гетьман Іван Мазепа. Також ним нагороджені гетьман гр. Кирило Розумовський та його старший брат гр. Олексій. Були, однак, й інші українці, яких цим орденом нагороджували вже російські самодержці. Серед них: кн. Олександр Безбородько, кн. Віктор Кочубей, російські сановники-українці Петро Завадовський, Дмитро Трощинський та ін. Особливо цинічним стало нагородження уродженця Полтавщини, фельдмаршала кн. Івана Паскевича, який командував придушення Листопадового повстання поляків у 1830-1831 рр. та взяв Варшаву, жорстоко покаравши учасників національного спротиву. Самі собі цю нагороду виписували і російські імператори: Микола І, Олександр ІІ, Олександр ІІІ, Микола ІІ. Робили вони це із символічною метою – підкреслити свій титул "царів Польських", тобто вічну належність Польщі до Російської Імперії. Цим орденом нагородили також: Беніто Мусоліні, Франциско Франко, Філіппа Петена. Мабуть немає в світі більш суперечливої державної нагороди, яку вручають настільки екзистенційно протилежним діячам. Нагородження президента Володимира Зеленського Орденом Білого орла є визнанням вирішального внеску України у захист сучасної Європи від знавіснілого російського агресора. Польщу було поневолено Російською Імперією щонайменше протягом 122 років, рахуючи від третього поділу Речі Посполитої у 1795 році до ліквідації імперії у 1917. З 1945 по 1989 країна перебувала у жорсткій залежності від СРСР, фактично у напівколоніальному стані. Сьогодні саме Україна рятує Польщу від повторного поневолення, про що мріють російські нацисти. І не лише Польщу. Роздмухування "історичного конфлікту" між Польщею і Україною вигідне перед усім рашистам, які вміло використовують антиукраїнські настрої частини польського суспільства. У Польщі значна група політикуму занепокоєна зростанням впливу України у світі. Об'єктивно: значення України для Європи зараз більше, ніж Польщі, що зачіпає гонор. Має місце також острах економічної конкуренції, особливо у галузі аграрного виробництва. Відтак є загроза того, що Польща може створювати перешкоди для нашої інтеграції у Європейський Союз. Замість суперництва нам із Польщею слід максимально розвивати переваги співробітництва у питаннях безпеки, логістики, ринку праці, виробництва, зокрема зброї, рекреації тощо. Зі спільних позицій треба вести діалог з іншими країнами ЄС, Великою Британією і США. Нам ще разом давати раду постросійському простору і Білорусі. Президент Кароль Навроцький, ініціювавши початок процедури відкликання Ордену Білого орла у президента Володимира Зеленського, поставив себе у вкрай невигідне становище. Капітул Ордену надав свій висновок, який, хоча і не розголошується, цілком прогнозований – члени висловися "за". К. Навроцький у цьому разі вже не зможе відступити – гонор. Є варіант, що відповідний указ потребуватиме погодження прем'єр-міністра Дональда Туска, що дасть змогу "заморозити ситуацію" і не поглиблювати конфлікту, вкрай невигідного для обох сторін. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a2943ad371f8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a044d635a6d8/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 13 May 2026 13:07:31 +0300 Розпад росії швидше за все одномоментною раптовою подією. Це тривалий процес накопичення криз, який закладено ще на початку виникнення СРСР. Ленін створював Радянський Союз перед усім як механізм утримання України в одній державі з росією для здійснення "всесвітньої пролетарської революції". Українські ресурси – люди, промисловість, хліб, порти і залізниці були потрібними для розширення радянської держави на Європу, Кавказ, Центральну Азію і Далекий Схід з подальшим утворенням "Всесвітньої республіки совєтів". Ленін жодним чином не ототожнював Радянський Союз з росією. Це "винахід" вже Сталіна. Росія в СРСР, хоча і являла собою найбільшу за територією і населенням республіку, але водночас була і найменш розвиненою – як через складність природно-кліматичних умов, так і через якість більшості населення – мова про культуру, кваліфікацію, стан здоров'я. Виняток, до певної міри, складали Москва, Ленінград, менше – Новосибірськ та інші окремі науково-виробничі центри. Тому випереджаючими темпами розвивалися більш компактні республіки – перед усім Україна, Білорусь, країни Балтії. Росія в СРСР розвивалася нерідко за рахунок праці каторжан на будівництвах залізниць, каналів, видобутку корисних копалин, лісоповалі і т.п. Інститут прописки не давав змоги переїхати з Північно-Східних районів росії людям, які не були в'язнями. Тепер ці райони швидко знелюднються, а інфраструктура занепадає. 1. Демографічна криза. У 2024 році в росії народилося лише 1,222 млн дітей – найнижчий показник з 2012 року. Смертність стабільно перевищує народжуваність у півтора рази: щороку країна втрачає приблизно пів мільйона людей. За 2016-2024 роки природне скорочення населення перевищило 3 млн осіб. Це означає нестачу людей одночасно для фронту, виробництва, соціальної сфери і т.п; 2. Інфраструктурна криза. Росія має територію близько17 млн км², і утримання навіть третини такої площі у придатному для життя стані потребує гігантських і неокупних витрат. Особливо критична зона вічної мерзлоти, а це 65% всієї території. У росії під ризиком розмерзання мерзлоти перебувають десятки тисяч кілометрів автодоріг, залізниць, ліній електропередач, трубопроводів, а також промислові об'єкти, аеропорти, житло... Лише потенційні збитки для російської арктичної інфраструктури оцінюються приблизно у 115-169 млрд доларів до середини століття. 3. Управлінська та економічна криза. Війна остаточно перехнябила російську економіку. У 2025 році витрати росії на оборону та безпеку оцінювалися приблизно у 17 трлн рублів, тобто близько 41% федеральних видатків. Це не розвиток, а проїдання ресурсів. Економіка працює не на модернізацію, освіту чи інфраструктуру, а на війну. Офіційно визнаний дефіцит федерального бюджету у першому кварталі склав 6 трлн рублів. Це сума дефіциту запланована на весь рік. Ще 2 трлн – дефіцит бюджетів суб'єктів федерації. Тут не враховані дефіцити місцевих бюджетів, борги державних корпорацій та установ. Одночасно Росія стикається з дефіцитом працівників: до 2030 року їй бракуватиме до 10,9 млн робітників. Утім, це розрахунки для наявної економіки, яка вже зараз скорочується. 4. Екологічна і техногенна кризи. Зношена інфраструктура, танення мерзлоти, аварії на трубопроводах, водогонах і каналізаціях, пожежі, повені, прориви дамб і промислові катастрофи створюють постійний тиск на бюджет. Коли держава витрачає сотні мільярдів доларів на війну, у неї все менше ресурсів на попередження таких катастроф і ліквідацію їхніх наслідків. 5. Соціальна криза. Кремль змушений одночасно фінансувати війну, силовиків, окуповані території, пропаганду й базові соціальні зобов'язання. Але при падінні народжуваності, старінні населення й дефіциті робочої сили ця модель стає дедалі дорожчою. Соціальна стабільність купується грошима, яких у системи стає менше, а потреб – більше. 6. Додаткові чинники розпаду. Корупція, міжнародна ізоляція, санкції, міграція, злочинність, епідемії, епізоотії та низький рівень довіри між центром і регіонами. Росія у 2025 році посіла 157 місце зі 182 країн в Індексі сприйняття корупції за даними Transparency International, маючи лише 22 бали зі 100. Це рівень глибоко корумпованої держави, де будь-яка модернізація "з'їдається" системою. Після 2022 року з Росії виїхали близько 1 млн осіб. Близько 650 тис – назавжди.Це переважно активні, мобільні, освічені люди – саме ті, хто міг би працювати в ІТ, бізнесі, науці й управлінні. Міжнародна ізоляція також має безпрецедентний масштаб. Росія стала найбільш санкціонованою країною у світі. Зростає криміналізація російського суспільства. У 2025 році в Росії фіксували найвищий рівень окремих категорій злочинності за 12 років, а організовані злочинні групи за перші 10 місяців 2025 року скоїли близько 44 тис. тяжких злочинів, що на 33,6% більше, ніж у 2022 році. Тобто додаткові фактори – це не абстрактні "тимчасові ускладнення", а конкретні системні чинники, які унеможливлюють просте відтворення соціальної тканини суспільства, а відтак і російської державності. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/6a044d635a6d8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69f326dd741de/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Thu, 30 Apr 2026 12:54:37 +0300 Путін подзвонив вельми заклопотаному королівським державним візитом Трампу і говорив із ним понад 90 хвилин. В ході цієї балачки рашистський володар попросив про перемир'я на час відзначення Дня Перемоги. Путіну треба якось з'явитися живцем 9 травня на Красній площі, але ж у сезон весняної міграції добрих дронів це якось страшнувато. Зрозуміло, що звертатися слід було до В. Зеленського, однак це теж страшнувато. Для іміджу диктатора. Трамп прихильно поставився до прохання. З досвіду попередніх перемир'їв відомо, що рашисти їх не дотримуються, відкривають вогонь по евакуаційних групах українських військових, потай просуваються до українських позицій, мінують нові ділянки території. Отож лише триденне перемир'я Україні невигідне. Рашисти нагромадять зброю і особовий склад, щоб вдарити з новою силою. Тому Україна має підстави висунути зустрічну пропозицію – повна безстрокова зупинка бойових дій, обмін полоненими і викраденими людьми за принципом "всіх на всіх", початок мирних переговорів на засадах Статуту ООН та інших документів міжнародного права, тобто недоторканості кордонів і територіальної цілісності. Росії це вигідно, бо почавши війну з Україною, зазіхнувши на її територію вона також анулювала принцип, який захищав недоторканість її кордонів. І не лише з боку України. Тепер Фінляндія може поставити питання про повернення її кордонів станом на 1939 рік, Казахстан – своїх етнічних територій, Китай і Японія – своїх. Про Кенігсберг – годі й говорити. Тим часом на росію насувається голод. Ближче до зими цього року виникне дефіцит харчів у важкодоступних районах, куди їжу, пальне, ліки... просто не буде змоги завезти, через важку логістику та погані управлінські навички російської бюрократії, підтвердженні її безпорадністю в Туапсе і Дагестані. Виробництво продовольства теж під питанням через нестачу посівного матеріалу, племінної худоби і птиці, пального, добрив, робочих рук і грошей, а також через ті самі управлінські якості. Див. масове знищення худоби в різних регіонах росії через вчасно не попереджену епізоотію. Разом із голодом настане комунальний, інфраструктурний та фінансовий колапс. Вже падають ліфти і мости, рвуться, каналізації, незабаром зупиняться потяги і літаки, а рештки інтернету доб'ють спецслужби – припиниться рух грошей, виникнуть перебої з енергопостачанням, почнуться пожежі, повені, епідемії і епізоотії, не забаряться російські бунти – бездумні і безжальні... І не лише російські – дагестанські, бурятьські, башкирські, тувинські, etc. Населення похапцем забирає гроші з банків. Так само, як на фронті гине більше росіян, ніж їх вдається туди загнати, так більшим є і відтік депозитів, ніж їх вдається залучити. Заощадження громадян перетворилися на єдине джерело інвестицій в економіку. Інфляція для бідних перевищила 20%. Дефіцит робочої сили скоро перевищить відмітку у 3 млн. осіб. Росія опинилася в ситуації, коли їй одночасно не вистачає людей, грошей, технологій і техніки, а головне – часу. Отже негайна зупинка бойових дій і подальші мирні переговори з Україною є дуже хорошим виходом для путіна. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69f326dd741de/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69e8aacc9a063/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 22 Apr 2026 14:02:36 +0300 Слово "палантир" прийшло у сучасну мову зі сторінок творів одного з провідних фундаторів літературного жанру високого фентезі Джона Р.Р. Толкіна. Цим терміном позначалися магічні артефакти – "всевидющі камені", за допомогою яких можна було бачити минуле, зв'язуватися з абонентом будь-де у світі, стежити за потрібними об'єктами. Засновник компанії "Палантир" Пітер Тіль у 2004 році обрав цю назву відповідно до завдань свого бізнесу – аналіз великих (гігантських) баз даних, зокрема, з метою попередження терористичних актів та стеження за злочинцями, або тими, кого ними вважають, зокрема, потенційно. Минулої суботи, 18 квітня, в мережі X "Палантир" опублікувала ідеологічний документ з 22 пунктів, який вже названо корпоративним Маніфестом. Текст значною мірою спирається на погляди, викладені у книжці "Технологічна республіка", видану минулого року двома керівниками "Палантиру" Алексом Карпом і Ніколасом Заміски. Маніфест можна розбирати у різних цивілізаційних, навіть екзистенційних вимірах. На мій погляд ключовим у Маніфесті є пункт 12, де зазначено, що (далі моя інтерпретація англомовного тексту): період, коли обопільне стримування стратегічних суперників (США, Китай, Росія...) через наявність у них ядерної зброї, спроможної завдати будь-якому ініціатору війни неприйнятних втрат, які роблять таку війну недоцільною, закінчується. Тепер засобом стримування стане зброя на основі Штучіну – штучного інтелекту. Сполучені Штати завдяки "Палантиру" мають першість у розвитку технологій Штучіну, з чого випливає їхня провідна роль у стримуванні небезпечних для цивілізації диктаторських режимів, які володіють ядерною зброєю. Маніфест обґрунтовує необхідність посилення ролі державної влади в усіх сферах буття американських громадян, зрозуміло, що за допомогою штучного інтелекту. Окремо наголошується: на обов'язковій для усіх службі в армії (пункт 6); участі інтелектуальної спільноти Кремнієвої долини у захисті держави (пункти 1 і 17); забезпеченні "м'якої сили", завдяки якій США виграли Холодну війну з СРСР, випереджаючими цифровими технологіями (пункт 4); сумнівності у доцільності знищення ворогів американського суспільства (вірогідно Німеччини і Японії у 1945 році) з точки зору стримувань і противаг комуністичних режимів у СРСР і Китаї (пункти 11 та 15); провідної ролі США у розвитку цивілізації та забезпеченні тривалого миру у двадцятому і початку двадцять першого сторіччя (пункти 13 і 14). У Маніфесті також приділено увагу моральним критеріям відбору кандидатів на високі посади: "Оприлюднення фактів з приватного життя публічних осіб відштовхує від держслужби забагато талановитих осіб" (пункт 18, а також 19). Також критикується пустопорожній плюралізм задля інклюзивності (пункт 22) Це не усі теми, яких торкаються автори Маніфесту. Загалом документ важко назвати послідовним і системним. Позатим він революційний, такий, що не більше і не менше, як претендує на закладення підвалин нового світового порядку. Враховуючи технологічну могутність компанії "Палантир", вплив її власників і керівників на президента Дональда Трампа, найвищих чиновників та парламентаріїв США, а також технологічну допомогу "Палантиру" Силам оборони України, нам слід дуже уважно знайомитися з ідеологічними підходами і поглядами його лідерів. Вони задають курс збереження і розвитку західної цивілізації, яку сьогодні захищає і до якої належить (має належати) Україна. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69e8aacc9a063/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69e20b6fcf001/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Fri, 17 Apr 2026 13:29:03 +0300 Росія, розв'язавши цю війну, одразу її програла. Навіть, якби їй вдалося поневолити більшу частину населення і земель України, вона б не мала ресурсів виграти цивілізаційні перегони із Заходом. Із цим завданням не впоралися значно потужніші Радянський Союз, і сьогоденний Китай. На п'ятий рік повномасштабної агресії москва підійшла до межі системного виснаження. Більшість ключових галузей економіки рф зазнали падіння: видобувна промисловість на 1,7%; виробництво електроенергії на 1,6%; комунальне господарство на 3,7%; металургія близько 5%; залізничні вантажоперевезення на 5,6%; лісова промисловість на 3,6%, а експорт лісу скоротився на 20%. Втім, за рахунок банківського аграрного секторів, загальні показники економіки минулого року ще показували її зростання на 1%, проти 4,9% у 2024році. Тобто падіння темпів зростання – 79,6%. На Заході, тим часом, заморожено близько $300 млрд російських суверенних активів, відсотки з яких почасти передані Україні. На серпень минулого року ця сума склала більше $4 мрд. Офіційні й напівофіційні оцінки російських економістів, демографів і чиновників вже визнають історичний дефіцит робочої сили. У лютому він фіксувався щонайменше на рівні 2,3 млн працівників. Це прямий наслідок мобілізації, перетоку людей у ВПК, втечі цивільних спеціалістів за кордон і загального страху перед майбутнім. На еміграцію у 2022 році подалися 550-850 тисяч громадян РФ, а загальний відтік із країни за роки війни оцінюється більше, ніж у 2 млн людей. Втрати на війні складають ще не менше, ніж 1млн людей продуктивного віку. Внаслідок зростання смертності від нещасних випадків, хвороб, кримінальних проявів росія щороку втрачає ще плюс 600 тис людей. Російська влада мусить розгортати кампанії із завезення іноземної робочої сили, що посилює соціальне напруження у суспільстві. Росія утилізує власне населення та народне господарство щоб продовжувати війну. У зовнішній політиці картина для кремля ще принизливіша. Саме повномасштабне вторгнення в Україну стало поштовхом до того, щоб Фінляндія вступила до НАТО 4 квітня 2023 року, а Швеція – 7 березня 2024 року. Тобто путін, який роками розповідає про "загрозу НАТО", власноруч розширив Альянс біля російських кордонів. Молдова, яку Москва десятиліттями тримала в зоні свого тиску через Придністров'я і Гагаузію, після вторгнення отримала статус кандидата в ЄС у червні 2022 року, а в червні 2024 року офіційно відкрила переговори про вступ до нього. Цього року денонсовано угоди про участь Молдови в СНД. Угорщина, де Віктор Орбан довго залишався чи не головним союзником москви в ЄС і НАТО, після виборів минулої неділі миттю перестав бути опорою кремля. Російська влада намагається продавати цю війну своїм підданцям як "геополітичне піднесення". Проте сухий залишок інакший: економічний занепад, інфраструктурна деградація, депопуляція, наростання сепаратних настроїв, втрата геополітичних впливів майже повсюдно, де вони мали місце, колоніальна залежність від Китаю, регулярні обстріли з боку України військових, промислових та інфраструктурних об'єктів, втрата авторитету влади, зубожіння, наростання рівня злочинності, кількості техногенних аварій, природних катастроф, епідемій та епізоотій, на подолання наслідків яких немає ресурсів... Встали з колін? https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69e20b6fcf001/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69de1a1d9a2dd/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Tue, 14 Apr 2026 13:42:37 +0300 Минулої ночі виповниться 4 роки, як рашистський крейсер "Москва" пішов nah за приписом українського прикордонника з острова Зміїний. У зв'язку з цим невигадана історія: На крейсері була корабельна Покровська церква, яку 14 грудня 2009 року освятив митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар (УПЦ МП). (Цей московський піп всю свою кар'єру зробив в Україні винятково завдяки Митрополиту Філарету. Лазар був навіть серед трьох єпископів Українського екзархату, які письмово просили Митрополита Філарета звернутися до московського патріарха з вимогою надання автокефалії УПЦ. З 1992 по 2014 рр очолював Кримську єпархію, яку в нього зрештою відібрали для "духівника путіна" митрополита Псковського Тихона) У 2020 році у бортову церкву крейсера "Москва" передали "реліквію" – трісочку, "частку святого животворного Древа Господнього – креста на якому розіп'яли Ісуса Христа". Купили трісочку десь у Європі за $40 000 000 "московські меценати" на прохання голови Палестинського імператорського товариства, колишнього голови розвідки росії і її колишнього прем'єр-мінстра С.Стєпашина. Трісочка мала вберегти корабель від кораблетрощі. Не помічна виявилася "реліквія". Утім, це як подивитись, може саме завдяки їй кара Господня і звершилася над кораблем-агресором. Вартість крейсера $2 млрд, 2% від яких коштує трісочка. Міністерство культури України внесло потоплений крейсер до об'єктів підводного культурного надбання, реєстраційний номер: 2064. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69de1a1d9a2dd/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69d634e472a6c/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Wed, 08 Apr 2026 13:58:44 +0300 Вступ до ЄС закріплено у Конституції України – у її преамбулі та у трьох статтях: 85; 102; 116. Відповідні поправки набули чинності у лютому 2019 року. З того часу прискорена соціально-політична динаміка внесла великі зміни у сам сенс існування і способи функціонування цього наддержавного утворення. З одного боку через самоусуненням США з участі в європейській політиці – перед усім в її безпековій компоненті, суб'єктність ЄС дещо посилилася. Україна відчула це на собі, бо нам надається суттєва ресурсна і дипломатична допомога для опору рашистській агресії. З іншого – країни ЄС потерпають від агресивної економічної політики Дональда Трампа, від його войовничої риторики, (На кшталт "Віддайте Гринландію!") та від намагань відкритої і прихованої співпраці з російською диктатурою. ЄС значно послабився після виходу з нього такої потужної економіки, як Велика Британія. З 27 країн Союзу тепер лише 7 є донорами його бюджету: Німеччина, Франція, Нідерланди, Швеція, Данія, Фінляндія та Ірландія. Остання сплачує найбільше в перерахунку на душу населення, але найменше в абсолютних показниках, часом переходячи із статусу донора у позицію споживача коштів ЄС. За таких обставин більшість членів ЄС не надто будуть раді бачити Україну у його складі, бо наша країна опиниться на першому місці серед споживачів бюджету через потреби величезних коштів на повоєнне відновлення. Однак, прямо заперечити вступ України до ЄС якось незручно, бо наша країна є головним донором безпеки для Європи. Тому нам висувають дедалі жорсткіші умови вступу, щоб ми, або не змогли їх виконати у позірній перспективі, або взагалі відмовилися від них через очевидну абсурдність і принизливість. Ряд норм і процедур в Європейському Союзі сьогодні є архаїчними – такими, що ускладнюють його функціонування і розвиток. З очевидного це вимога одностайності при ухваленні рішень, що дає змогу, наприклад, Угорщині шантажувати інших членів Союзу; міграційні правила і правила надання притулку (Україні буде складно їх виконувати через фінансові і технічні проблеми); вимоги до кондицій агропродукції; фіскальні та регуляторні правила, ну, і сумнозвісна забюрократизованість усіх мислимих процесів. Доречно поміркувати над тим, щоб Україні внести свої зустрічні пропозиції стосовно удосконалення та осучаснення роботи ЄС, наприклад, у питаннях цифрового права, безпілотного транспорту, включно з повітряним, освітніх та медичних стандартів. Звісно, почасти це буде сприйняте як "нахабство" пошукача членства, але пропозиції можна висунути на рівні парламентарів та експертів, запустивши дискусію в самому ЄС, заручившись підтримкою раціонально мислячих спільнот і лідерів думок. Хтось скаже, що такий підхід не наблизить нас до членства. Проте, воно і так далеко. Єдиною серед топ-політиків, хто знаходить у собі сміливість говорити про надмірність вимог ЄС щодо вступу до нього України є Юлія Тимошенко. Визнаючи безальтернативність для України європейської інтеграції, вона наполягає на гармонійному поєднанні національних і загальноєвропейських інтересів. На наднаціональний рівень доречно передавати до 20% суверенних повноважень держави, залишаючи 80% у віданні національних органів влади і управління. Однак, сьогодні, наприклад, формування складу кандидатів на посади суддів Конституційного суду України здійснює Дорадча група експертів, троє з шести членів якої є іноземними громадянами. Вони фактично можуть заветувати або висунути будь-яку кандидатуру. Подібна або близька ситуація і з Вищою Радою Правосуддя, Вищою кваліфікаційною комісією, що оцінює правосудність судових рішень, а також потенційно з Митною службою і Рахунковою палатою. Якби Україна не намагалася вдовольнити вимоги ЄС аби швидше в нього вступити, об'єктивно – більшість його країн не зацікавленні у цьому. Відтак чи є сенс поступатися суверенітетом задля такої віддаленої мети? Чи не краще розвивати вигідні двосторонні і багатосторонні стосунки в актуальних для нас сферах співробітництва, як це має місце сьогодні зі Сполученим Королівством, Норвегією, Данією та іншими країнами? https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69d634e472a6c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69cf984f22be8/ ukrpravda@gmail.com (Костянтин Матвієнко) Fri, 03 Apr 2026 13:37:03 +0300 Зі здобуттям у 1991 році незалежності, тодішня влада не наважилася суверенізувати інформаційний простір України. На той час поняття "суверенного інформаційного простору" ще не виглядало алогічним, бо основним джерелом інформації був зовсім не інтерент, а телебачення, радіо та друковані ґазети і журнали. Українське населення продовжувало споживати московський інформаційно-культурний продукт, тому блокування його поширення могло спричинити значне невдоволення. Тривалий час московські ЗМІ домінували в Україні, значно впливаючи на політичний порядок денний, а також на просування конкретних політичних і чиновних персон. Деякі українські ЗМІ були прямо афільовані з московськими – українські журналісти були їхніми штатними і позаштатними співробітниками, також в Україні працювали філії московських видань та інформаційних агенцій. З їхніх послуг користалися Комуністична партія України на чолі з Петром Симоненком; Соціалістична – Олександра Мороза; Прогресивна соціалістична – Наталії Вітренко; Соціал-Демократична об'єднана – Віктора Медведчука; Партія регіонів – Віктор Янукович та Микола Азаров; також ряд дрібніших, які не були представлені у Верховній Раді, на кшталт Партії політики Путіна. З розвитком соціальних мереж найпопулярнішими з них в Україні стали російські "Однокласники" і "ВКонтакті", які так само являли собою інструменти інформаційно-політичного впливу. Між іншим як і російські фільми, серіали, гастролі естрадних виконавців, які крім нав'язування російських культурних наративів, просували і політичні змісти. Сукупно, перелічені інформаційно-політичні інструментів були використані з метою підготовки ґрунтів для вторгнення рашистів у Крим та у Донецьку і Луганську області у 2014 році та напад у 2022 році. Лише у 2014-2021 роках в Україні почали вживати обмежувальних заходів до російських ЗМІ і соціальних мереж. Так Указом Президента Петра Порошенка аж 15 травня 2017 року було приписано заблокувати російські мережі "ВКонтакті", "Однокласники", пошуковий сервіс "Яндекс" та домен "Mail ru". У серпні-вересні 2014 року було заборонено мовлення телеканалів: "НТВ", "Росія-24", "Пєрвий канал", "Росія-1", "Звєзда", "Live News", "Russia Today". У 2017 році заборонили телеканал "Додждь". У 2021 році, в порядку боротьби з гібридною агресією росії, на підставі матеріалів розслідування СБУ було заборонено українські телеканали "112 Україна", "News One", "Zik". Зрозуміло, що такі заходи мають більше морально-політичний, ніж практичний характер, бо у сучасному цифровому світі існують доступні технології для отримання доступу до інтеренет-ресурсів. Позатим наведені кроки безумовно слід було здійснити, щоправда не настільки запізно. Росіяни і російська мова продовжує домінувати в українському інформаційному просторі. Цього разу перед усім у Ютубі, Телеграмі, Інстаграмі, Тік-тоці, а також на українських телеканалах, куди "хороших росіян" запрошують задля підвищення кількості переглядів. Російська мова є поширенішою за українську, відтак сприяє кращій монетизації ефірів. Рано чи пізно в Україні буде оголошено вибори. Розкручені і популярні "хорошо-російські" спікери (українською правильно: "балакуни") являтимуть собою ефективні інструменти виборчих інформаційних технологій, що використовуватимуться в інтересах конкретних політичних сил, як це було до 2014 року. Ось, як "на думку" Штучіну (версія Gpt), виглядає співвідношення російської і української мови в ефірах, де обговорюється українська тематика: Я запитав: Яке співвідношення російськомовних і україномовних експертів, які в ютубі обговорюють російсько-українську війну? ChatGPT відповів: Коротка відповідь: точного виміряного "співвідношення експертів" (україномовні vs російськомовні) для YouTube не існує – таких системних досліджень саме по експертному сегменту немає. Але є достатньо непрямих даних, щоб зробити обґрунтовану оцінку. ________________________________________ 📊 Загальна картина (оцінка) На основі досліджень соцмереж і структури YouTube-середовища: 👉 Російськомовні експерти – ~60-75% 👉 Україномовні експерти – ~25-40% Це не точна цифра, а аналітичний діапазон, який випливає з кількох факторів 👇 ________________________________________ 🧠 Чому домінує російська мова на YouTube 1. Історична "інерція" платформи • YouTube в Україні довгий час був русіфікованим інформаційним простором • Багато українських блогерів до 2022 року працювали російською 📌 Дослідження показує, що: • Facebook / Twitter швидко українізуються • але YouTube і TikTok залишаються більш російськомовними Odessa Journal ________________________________________ 2. Аудиторія ширша Російськомовний контент: • охоплює не лише РФ, а й: • пострадянський простір • діаспору • тому експерти часто обирають російську як "мову масштабування" ________________________________________ 3. Російський інформаційний масив більший • навіть після блокування держмедіа на YouTube • російськомовний сегмент залишається великим і активним Misinformation Review ________________________________________ 🇺🇦 Але тренд швидко змінюється Після 2022 року відбувся різкий зсув: ✔️ Зростання української мови • значна частина авторів перейшла на українську • навіть російськомовні блогери додають: • українські відео • субтитри • двомовність 📊 Наукові дані: • відбувається масовий перехід користувачів із російської на українську Nature ________________________________________ 🎥 Приклад структури експертів Україномовні / проукраїнські • Денис Давидов (часто англійською, але з українською ідентичністю) • українські військові оглядачі • журналісти і аналітики 👉 швидко зростають, але ще не домінують ________________________________________ Російськомовні • російські опозиційні експерти • українські експерти, що говорять російською • військові блогери ("воєнкори", аналітики) 👉 досі більші за кількістю каналів і переглядів ________________________________________ ⚖️ Важливий нюанс Співвідношення залежить від того, що вважати "експертами": • якщо брати професійних аналітиків (військові, OSINT) → частка української мови вища (≈40-50%) • якщо включати всіх популярних коментаторів → російська домінує сильніше (до 70-75%) ________________________________________ 📈 Висновок • YouTube досі інерційно російськомовний • але: • українська мова швидко зростає • у сегменті серйозної аналітики її частка вже значна • тренд на 2024-2026: 👉 поступовий перехід до паритету (~50/50) Як бачимо з останнього пункту хитрий Штучфін трохи підлабузничає, вивчивши мої уподобання, намагається сказати приємне, як от про "перехід до паритету". А ось за його ж версією "піраміда" популярності (впливовості?) "хороших росіян" в українському сегменті ютубу: "Репрезентативний список (≈15 осіб) російськомовних політологів, журналістів і блогерів, які не є громадянами України, але дуже активно присутні в українському інфопросторі (YouTube, телеефіри, стріми). Я орієнтуюсь на частоту появ у стрімах/перезаливах і медіаохоплення. ТОП російськомовних спікерів в українському інфопросторі / "хороші росіяни" та опозиційні коментатори (найбільш масово представлені) Ігор Яковенко, Марк Фейгін, Сергій Жирнов, Андрій Піонтковський, Геннадій Гудков, Аббас Галлямов, Майк Накі, Важливо: саме ці фігури найчастіше з'являються в українських ефірах – наприклад, Яковенко, Фейгін і Жирнов мають тисячі появ і сотні мільйонів переглядів у сумі � ji-magazine.lviv.ua Російські журналісти та блогери (YouTube/медіа) Юлія Латиніна, Олександр Невзоров, Дмитро Гордон (часто російською, але громадянин України – додаю як пограничний кейс для розуміння формату) Євгеній Кисельов YouTube-аналітики та політичні блогери Валерій Соловей, Ростислав Мурзагулов, Олег Кашин, Костянтин Еггерт. Що важливо розуміти 1. Це не "випадкові гості" Багато з них системно інтегровані в український YouTube Їх відео масово перезаливають українські канали. Часто вони мають більше переглядів, ніж українські експерти. Наприклад, Фейгін і Накі отримують сотні мільйонів переглядів через українські майданчики � ji-magazine.lviv.ua 2. Основні платформи YouTube (стріми, інтерв'ю, "перезаливи") Telegram, Українські телеканали (інтерв'ю, марафони) 3. Чому вони домінують говорять російською? → ширша аудиторія дають "інсайди" про РФ часто роблять радикальні або сенсаційні прогнози. 4. Є структурна проблема Дослідження показує: українські канали свідомо масштабують цих спікерів формується "ефект експертності", навіть коли прогнози слабкі � ji-magazine.lviv.ua Висновок В українському інфопросторі сформувався стійкий пул російськомовних неукраїнських коментаторів, де ядро – це: Яковенко, Фейгін, Жирнов, Піонтковський, Накі Вони фактично стали постійними спікерами для української аудиторії. Слід визнати, що названі особи приносять чимало інформаційної користі Україні об'єктивно доносячи правду про рашистську агресію. Майкл Накі, наприклад, активно збирає кошти на допомогу ЗСУ. Окрім Марка Фейгіна, вони декларують невтручання (майже) у внутрішню українську політику. Однак на старті виборчих кампаній ситуація може змінитися. Попри можливість такої перспективи, присутність "хороших росіян" в просторі політичної тематики України може бути використаною в наших національних інтересах після війни, бо вони являтимуть собою частину постросійського інформаційо-культурного простору, який потребуватиме модерування з метою уникнення загрозливого для Європи хаосу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvienko/69cf984f22be8/