https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/533d50f97b693/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Thu, 03 Apr 2014 15:15:53 +0300 Озброєні до зубів російські війська захопили Крим, частину суверенної території України, населення якої за чисельністю близьке до населення Латвії та площа якої більша за Ізраїль. Президент Путін каже, що Крим "завжди був невід'ємною частиною" території Росії та оголошує його остаточну анексію. Як ми маємо на це реагувати? Я щойно повернувся до Стамбула після чотирьох тижнів роботи у Лондоні над розв'язанням кризи в Україні. Я працював в Україні з 2008 по 2012 рік, а у Москві – у 1992-1995 роках. У мене є друзі і в Україні, і в Росії, та відчуваю глибокий зв'язок з обома країнами. Було дуже тривожно впритул слідкувати за тим, що Міністр закордонних справ [Великобританії] назвав найглибшою політичною кризою 21-го століття. Як сказав Прем'єр-міністр Кемерон, намагання Росії анексувати Крим за допомогою збройних сил надсилає тривожний сигнал усій Європі. Це удар в серце заснованій на правилах міжнародній системі, від якої залежить уся наша безпека. Як не дивно, своїми діями Росія призводить якраз до тої нестабільності, з якою, за її словами, вона хоче боротися. Нещодавно Україну відвідав помічник Генерального Секретаря ООН. Він сказав, що не побачив жодних доказів будь-яких поширених або системних порушень прав етнічних росіян. Верховний Комісар ОБСЄ з питань національних меншин сказав, що "немає жодних доказів жодного насильства чи загроз щодо прав російськомовних громадян" у Криму. Усе правильно. Привід для Росії захопити Крим – щоб "захистити" російськомовних громадян, яким щось загрожує – є повною нісенітницею. Вони все вигадали. Так хто все ж таки загрожує людям в Україні? Введення російських військ у Крим, як це видно на відео, де професійні військові заходять у кримський парламент, призвело до поранень, а також смерті принаймні одного українського військовослужбовця. ООН висловила занепокоєння щодо рівня дотримання прав людини в контрольованому росіянами Криму, зокрема, необґрунтовані арешти та тортури, дотримання прав кримських татар. Перед тим, як російські війська зайшли до Криму, не було ані необґрунтованих арештів, ані тортур. Перед захопленням Криму Росією назву парламенту в Криму було написано російською, українською та кримськотатарською мовами. Зараз – тільки російською. Після заходу російських військ рівень дотримання прав людини різко погіршився. А що думають люди в Криму? Ми цього не знаємо. 16 березня Росія організувала так званий "референдум", мета якого – показати, що кримчани хочуть бути частиною Росії. Але ми не маємо уявлення, як насправді проголосували люди. Ми не знаємо й того, які результати могли би бути в разі, якби була дозволена вільна кампанія та дебати, або якби виборці мали справжній вибір між двома питаннями, що б мали сенс. Але ми знаємо, що авторитетне опитування, проведене в лютому 2014, засвідчило, що тільки 41% кримчан прагнули воз'єднання з Росією. Ми також знаємо, що під час останніх виборів у Криму, за якими слідкували міжнародні спостерігачі, партія "Руська єдність" набрала 4% голосів. Кілька років тому в Криму я балакав російською з водієм таксі – колишнім моряком Чорноморського флоту, який вирішив залишитися у Криму після виходу на пенсію у 90-х роках. Його цілком влаштовував Крим як автономна республіка у складі України: "це не проблема", він сказав. Андрій Зубов, професор Московського державного інституту міжнародних відносин, написав 16 березня, що Росія хотіла обмежити здатність України вирішувати своє майбутнє так само, як Радянський Союз стримувати суверенітет "невільних союзників" Варшавського пакту – таких як Чехословакія, Угорщина та Польща. Я глибоко поважаю народ України. Саме він – а не чужинці – мають вирішувати майбутнє своєї країни. І жодна країни не хоче, щоб у Росії чи у будь-якої іншої держави не склалось враження, що військова сила – це безкарний спосіб впливу чи захоплення території. Саме тому 15 березня Рада безпеки ООН проголосувала за резолюцію, яка засуджувала референдум як "антиконституційний" та "нелегітимний", залишивши Росію ізольованою. Саме тому минулого тижня на засіданні Генеральної асамблеї ООН 100 країн проголосували за рішення, згідно з яким російський референдум у Криму не є чинним, у той час як тільки десять проголосували з Росією. Саме тому ОБСЄ надсилає неупереджену місію спостерігачів до України, аби допомогти встановити факти про права людини в Україні. Український журналіст Віталій Портников написав 7 березня: "Ви (Росія) виграли Крим, але втратили Україну. Ви втратили Україну назавжди. Прощавайте!" 19 березня російське видання Ведомости написало: "Приєднуючи Крим, Росія точно втрачає Україну... Казахстан та Білорусь, де проживають великі російські меншини, не можуть почуватись безпечно". Ось до чого призвела Росію нелегальна анексія Криму: Росія ізольована міжнародним співтовариством, яке було шоковано порушенням українського суверенітету з її боку. Позбавлена довіри найближчих сусідів. Змушена мати справи з партнерами, які рішуче переглядають свої довгострокові стосунки з Росією, включаючи довгострокові поставки енергоносіїв. За цим сумно спостерігати після двадцяти років спроб Великої Британії та інших країн допомогти Росії розвинути економіку та інтегруватися у міжнародну систему. Більшість росіян, як інші народи, не бажають нічого, окрім стабільності, миру і гідних стандартів життя. Захоплення Росією української суверенної території піддало все це ризику. Для Росії зараз час повернутися на шлях деескалації, діалогу і співпраці. Велика Британія та міжнародне співтовариство відкриті до цього. https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/533d50f97b693/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4ff194bce8f67/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Mon, 02 Jul 2012 15:31:56 +0300 Я приїхав до Києва 14 червня 2008 р., коли йшла злива, та відвідав концерт Пола МакКартні на Майдані Незалежності. Сьогодні я відбуваю, відвідавши концерт Елтона Джона та групи Queen на Майдані Незалежності 30 червня та відчувши пульсуючу енергетику Києва перед класичним фіналом Чемпіонату Європи з футболу між Іспанією та Італією 1 липня. Я хотів би подякувати всім тим (зокрема, читачам цього блогу), які допомогли мені зрозуміти і розтлумачити Україну, а також чудово провести тут час упродовж останніх чотирьох років. Я сподіваюсь, Україна і надалі демонструватиме своє безмежне дружнє ставлення та гостинність до людей усіх національностей, етнічної приналежності та сексуальної орієнтації, яких ми побачили протягом останніх неймовірних чотирьох тижнів Євро-2012. З цього приводу я рекомендую прочитати статтю Елтона Джона у вчорашньому номері видання The Guardian. Наостанок, кілька слів про демократію, ЄС та майбутнє України. Чоловік приходить у клуб бігу і просить про вступ. Дійсні члени клубу збираються разом. Їхній речник каже: "Ми раді прийняти нових членів. Але у нас є правила, яких слід дотримуватись перед тим, як ми приймемо вас: не пити більше 10 одиниць спиртного* на тиждень, дотримуватись суворої дієти, не курити, а також виконувати складні фізичні вправи під наглядом наших інструкторів". Імовірний член клубу чухає потилицю. "Це – складні вимоги. Чи можливі окремі домовленості?" "Ні, – відповідає дійсний член клубу, – ці правила не обговорюються. Ви маєте продемонструвати гарну фізичну підготовку, втратити зайву вагу, мати здорові звички, з тим щоби після вашого зарахування ви втримались у клубі, але до цього ви маєте переконати нас, що ваші наміри щодо членства є щирими". "Я чув, що є інші клуби, – каже чоловік, – де немає вимог щодо фізичної форми взагалі". "Це ваше рішення, – відповідають члени клубу. – Ми би дуже хотіли бачити вас в нашому клубі, адже, поза сумнівів, у вас є потенціал бути чудовим атлетом. Для повного розуміння ми ще раз пояснимо, що саме від вас очікується, щоби ви почали рухатись у напрямку членства. Ми запропонуємо вам повну підтримку, якщо ви можете довести нам серйозність ваших намірів щодо вступу". Чоловік відповідає: "Не треба повторювати умови. Цей клуб – для мене. Я бачу ваші досягнення, і прагну приєднатись до вас". "Гаразд, – каже член клубу. – Переконайте нас". * Одиниця певного алкогольного напою залежить від вмісту спирту і є різною для різних видів спиртного. Так, напр., у Британії одиниця алкоголю – це приблизно 280 мл пива, 80 мл вина або 25 мл віскі. – Прим. перекладача. https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4ff194bce8f67/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4feb0acb8c308/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Wed, 27 Jun 2012 16:29:47 +0300 Слухачі розташувались у тіні високого дерева. Оркестр і хор завмерли в тиші. Над нами нависла велика занедбана будівля з розбитими вікнами і (несправжніми) попередженнями про радіацію. Диригент змахує паличкою – і лунає вишукана музика доби бароко. Я знаходжуся в культурно-освітньому центі "Майстер Клас" у серці Києва. Постановка опери Генрі Перселла "Король Артур" (1691 р.) – одна з декількох культурних подій, які я відвідав у центрі, включно з концертами і клубом шанувальників кіно. Безпретензійні британці (ви знаєте, кого я маю на увазі!) за лаштунками "Майстер Класу" і цієї опери належать до великого числа громадян Сполученого Королівства, з якими я зустрівся впродовж 4-х років свого перебування в Україні. Окрім бізнесменів, про яких я часто писав, серед них – експерти з надання технічної допомоги, керівники і вчителі мовних шкіл, митці, співробітники благодійних організацій, архітектори і спеціалісти з будівництва (зокрема і ті, які працюють над спорудженням нового об'єкту "Укриття" в Чорнобилі), бухгалтери, власники видань і журналісти, правники, як і фактично представники всіх інших професій. Їх можна зустріти в Києві, Черкасах, Донецьку, Львові, Одесі та багатьох інших великих і малих містах. Багато з них, зокрема і люди в "Майстер Класі", у свій вільний час активно долучаються до громадського життя, організовуючи благодійні акції, фестивалі шотландських танців чи сприяючи розвитку регбі серед дітей. Чудово спостерігати за цією діяльністю! Мені було дуже приємно працювати з такою жвавою й динамічною громадою моїх співвітчизників, які зробили такий великий внесок у життя українського суспільства. Щиро бажаю вам усіляких успіхів! Під час візиту до офісу британської благодійної організації Hope Now, яка працює в Україні, допомагаючи дітям із неблагополучних сімей. Черкаси, 26 травня 2009 https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4feb0acb8c308/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fe0394faa383/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Tue, 19 Jun 2012 11:33:19 +0300 Святковий стіл накрито. На столі виставлено склянки, між ними – самовари та акордеони. Навколо – тисячі облич дивляться з темряви. Однак ніхто з них уже ніколи не зможе їсти чи пити. Я знаходжусь у Залі Пам'яті Національного музею історії Великої Вітчизняної Війни у Києві. Музей, розташований під монументом Батьківщини-Матері на південь від центру міста, зворушує і вражає. Після ретельного оновлення експозиції радянських часів у 1990-х рр. музей прагне запропонувати зважену картину жахіть війни. Експозиція починається не з 1941 р., коли нацистські війська вторглися на територію Радянського Союзу, а з 1939 – року підписання Пакту Молотова-Ріббентропа між Сталіним і Гітлером. Зали музею символічно закінчуються поминальним столом у Залі Пам'яті зі стільцями для загиблих. Нещодавно Посольство допомогло Музею у підготовці англомовних листівок з інформацією про експонати для іноземних відвідувачів. Коли я відвідав Музей 17 червня, було приємно побачити, що ці інформаційні листівки користуються неабияким попитом серед відвідувачів, які спілкуються англійською, шведською або німецькою мовами. Насправді, люди стояли в черзі за ними. Я буду дуже радий, якщо ця ініціатива привабить більше відвідувачів у цей один із найважливіших музеїв Києва. Музей Великої Вітчизняної Війни https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fe0394faa383/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fd745d4eaabc/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Tue, 12 Jun 2012 16:36:20 +0300 - Тож, ви вболіваєте за Англію? - Так. - А звідки ви? - Ми росіяни. Велика кількість російських уболівальників у футболках із символікою англійської збірної, які вочевидь підтримували Англію, стала однією з несподіванок під час візиту в Донецьк, який я і наша консульська команда здійснили напередодні групового матчу Євро-2012 між Англією і Францією 11 червня. Чи може національна збірна мати вболівальників з інших країн? Цікаве запитання. Нас також приємно здивувала розслаблена атмосфера в кемпінгу на окраїні Донецька, де ми зустріли багато англійських фанів, які винайняли там намети, пили пиво та навіть купались у великому надувному басейні. Було чудово зустрітись з англійськими фанами перед матчем, подивитись на підготовку нашої виїзної консульської команди (щира подяка Метью, Біллі, Віці та Алексу), а також зустрітись із представниками британської поліції, відрядженими до України на чолі з констеблем Енді Холтом. Як це буває на всіх матчах за кордоном, британська поліція працює тут зі своїми українськими колегами в якості радників. Британські поліцейські в уніформах, які здійснювали патрулювання, користувались неабиякою популярністю серед жителів і гостей Донецька. Я дуже радий, що у день після матчу ми отримали дуже мало повідомлень про труднощі, з якими зіткнулись англійські вболівальники і які потребували консульської допомоги. Зараз ми готуємось до матчу між Англією та Швецією, який пройде 15 червня у Києві. На сайті Посольства ви знайдете останні рекомендації консульської служби для гостей Євро-2012. Я також буду ділитися враженнями про турнір та практичними консульськими рекомендаціями на моїй сторінці "KyivUKAmbo" у Твіттері – слідкуйте за повідомленнями за хештегами #EURO2012, #englandfans та #Kyiv. Британська поліція у відрядженні в Донецьку https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fd745d4eaabc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fd1b073d723c/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Fri, 08 Jun 2012 10:57:39 +0300 На крутому схилі, покритому бруківкою, допитливим туристам пропонують безліч українських сувенірів, розкладених на ятках. Удалечині виблискує ріка. На терасі з видом на мальовничі будівлі XIX-го ст. туристи смакують соковитими стейками і попивають холодне пиво. Як великому шанувальнику Києвa мені дуже приємно бачити, що оновлення Андріївського узвозу, звивистої вулички в серці старого міста, про яке так багато говорили, підходить до завершення напередодні Євро-2012, що розпочнеться у Варшаві сьогодні ввечері. З усіма своїми стародавніми будинками, галереями, ятками, музеями (зокрема, Музеєм Булгакова), численними кав'ярнями та барами ця вулиця може стати туристичною принадою світового рівня. Круті, інтригуючи сходи вгору на кожній стороні заводять у гаї і до покритих травою пагорбів, із яких відкриваються видовищні панорами міста. Як і за будь-яким скарбом, за Узвозом потрібно доглядати. Тож буде цікаво дізнатись, чи міська влада зможе щось зробити, аби не допустити паркування автомобілів на тротуарах вулиці. Я співчуваю київським водіям, які мають обмаль варіантів паркування. На жаль, більшість тротуарів призначено для пішого проходу громадян, а не для паркування автомобілів. Це особливо стосується Узвозу, де поверхню дороги зроблено з масивних кам'яних блоків, а тротуари покрито тонкою плиткою гірчичного кольору. Це важливо, адже шкода, заподіяна поверхні людиною чи транспортним засобом, як правило, пропорційна вазі, що тисне на цю поверхню, у четвертій ступені. Ви можете провести розрахунки самостійно, враховуючи різницю між вагою людини і повнопривідного авто. Суть у тому, що, якщо автівки припарковуються на тротуарах, які не розраховані на велику вагу, то тротуари швидко руйнуються. Результати цього процесу очевидні. Прогулянка Андріївським узвозом 7 червня показала, що тротуари поки що перебувають у нормальному стані, але на бордюрі припарковано кілька авто. Сподіваймося, що щойно відремонтована вулиця не втратить своєї чарівності і буде покращена, з тим щоб уболівальники збірної Англії та інші мали змогу насолоджуватись нею довгі роки. Андрієвський узвіз у Києві https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fd1b073d723c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fc8870f2b077/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Fri, 01 Jun 2012 12:10:39 +0300 Як пляжний волейбол вплине на роботу Міністерства закордонних справ Великої Британії влітку цього року? Що спільного і відмінного між Лондон-2012 і Євро-2012 в Україні? Дізнатися відповіді на ці та інші запитання про Олімпійські і Паралімпійські Ігри в Лондоні та про Чемпіонат Європи з футболу можна з коротенького інтерв'ю, яке я дав учора в ефірі українського телеканалу ТВі. Подивіться. https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fc8870f2b077/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fc73f3d1f4da/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Thu, 31 May 2012 12:51:57 +0300 Краєвид приголомшує. Унизу тече могутня ріка на тлі прекрасного зеленого ландшафту. Стрімкий схил, усіяний золотими банями церков, сходить до річкових берегів. Піді мною кілька сотень тон нержавіючої сталі (англ.). Ласкаво прошу до одного з найчудовіших – і водночас маловідомих – міст світу. Після років написання блогів про візити до різних цікавих куточків України мені іноді здається, що я не достатньо пишу про якості Києва. У Києві, місті з населенням у 3,5 млн., вирує жваве мистецьке та культурне життя. Яскравий центр міста рясніє схилами, парками і пляжами. Тут більше музеїв і пам'ятників, аніж потенційні туристи можуть бажати. Але навіть усе це відходить на другий план, якщо подивитись на життя по-Київські. Мешканці міста є експертами з мистецтва проводити час на вулиці – в чисельних літніх пивних, в ресторанах із терасами, прогулюючись головною вулицею Хрещатиком (яка повністю доступна для пішоходів на вихідних, а також упродовж усього Євро-2012) або відпочиваючи на річці. Узимку в парках багато людей з санчатами та лижами. Усі ці різні моменти можуть скластись у дуже захоплюючий туристичний досвід. Це також чудове місце для життя, і чимало британців, які тут проживають, можуть це підтвердити, навіть незважаючи на те, що, як і в інших великих містах, тут також є свої певні пошерхлості. Я сподіваюсь, що сповнені ентузіазму вболівальники збірної Англії, які приїдуть сюди по дорозі в Донецьк, або на матч Англія-Швеція 15 червня в Києві, або (якщо Англія гратиме добре) на чвертьфінал 24 червня, або ж на фінал 1 липня, знайдуть час, щоб відкрити для себе один із потаємних скарбів Європи. Фотогалерея "Візит до Києва" https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fc73f3d1f4da/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fc628c95aa11/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Wed, 30 May 2012 17:03:53 +0300 Чи можна бути оптимістом щодо України? Коли я нещодавно був у Британії, я отримав запрошення виступити на зустрічі з Союзом Українців у Великій Британії (СУБ) у їх центральному офісі, що розташований в районі Ноттінг Хілл. Після зустрічі декілька людей сказали, що їм сподобалася моя промова. Ми вирішили опублікувати її на нашому веб-сайті українською мовою, а англійською її можна прочитати на сайті СУБ. У ній ідеться про деякі виклики, які стоять перед Україною, про причини мого оптимізму та про мій досвід спілкування з українцями з різних куточків цієї чудової країни, які пишаються тим, що вони українці. Мені було дуже приємно співпрацювати з СУБ протягом останніх декількох років. Я вдячний за їх теплий прийом минулого місяця та під час моїх попередніх візитів до Ноттінг Хіллу. Також було чудово зустрітися з слухачами. Дякую ще раз. https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fc628c95aa11/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fc4636cbd430/ ukrpravda@gmail.com (Лі Тернер) Tue, 29 May 2012 08:49:32 +0300 Я сиджу поряд із високопоставленим дипломатом із поважної європейської країни за вечерею, як раптом розмова переключається на Фолклендські острови, відомі в іспаномовних країнах як Мальвіни. "Головний факт, – кажу я, – у тому, що 3 тис. людей, які живуть на островах, хочуть залишатися британськими громадянами". "Ах, – вигукує топ-дипломат. - Але як Ви це знаєте? Опитуваннями громадської думки завжди можна маніпулювати". Це висловлювання мене здивувало. Я розпитав: чи дипломатові відомо, з якої країни походить сучасне населення Фолклендських островів, якою мовою там розмовляють, чи він коли-небудь спілкувався з острів'янами, чи він коли-небудь був на островах. У відповідь на кожне запитання прозвучало "ні". До певної міри немає нічого дивного в тому, що через 30 років після вторгнення та окупації Аргентиною Фолклендських островів і територій Південної Джорджії, що призвело до трагічної загибелі 255 британських і 649 аргентинських військовослужбовців, навіть деякі провідні дипломати не мають достатніх знань про Фолклендські острови. Ці острови досить віддалені від більшості точок, зокрема, від Буенос-Айресу до них понад 1,5 тис. кілометрів. Нескладно уявити, що острови майже вписуються в такий собі шаблон постколоніальної території, де корінне населення страждає від гніту колоніальних господарів. Насправді, Фолклендські острови відомі іспанською як "Islas Malvinas", адже перші поселенці, які встановили там колонію, були французами з порту Бретон у Сен-Мало у 1764 р. (французи називають острови Iles Malouines). До цього на островах не було корінного населення. У 1765 р. туди висадились британці та заявили про своє право на володіння ними. У той час Аргентини не було – декларацію про незалежність Аргентини було проголошено Конгресом Тукумана лише у 1816 році. У 1767 р. на острови прибули іспанці та поступово розширили свою присутність. У 1776 р., покидаючи острови, британці встановили там меморіальну табличку в підтвердження свого незмінного права володіння територією. Іспанія продовжила контролювати острови із Буенос-Айресу до 1811 р., коли іспанці покинули острови і також залишили по собі табличку. У подальші роки різні люди прибували й залишали острови, зокрема, США та багато китобійних суден. Аргентина не мала жодних територіальних претензій щодо островів аж до 1832 р., коли Аргентина – на той час уже незалежна держава – заснувала там поселення, що, втім, проіснувало недовго. Після цього у 1833 р. повернулись британці, які знову заявили про британське панування. (З того часу острови завжди залишались британськими, за винятком 74 днів після вторгнення Аргентини 2 квітня 1982 року.) Наступні сто років між Сполученим Королівством та Аргентиною не було жодних суперечок про панування на островах. Більше того, в 1850 р. дві країни ратифікували конвенцію, якою було покладено край існуючим розбіжностям і тим самим визнано, що між ними не було жодних територіальних суперечок. Усі ті роки багато людей, переважно з Британії, переїхали на Фолклендські острови для постійного проживання. Наприкінці ХХ ст. у часи, коли демократія в Аргентині була слабкою, країна знову почала заявляти про свої права на Фолклендські острови. Це призвело до того, що у 1982 р. аргентинські збройні сили вторглися та окупували острови, а британська сторона вдалася до дій, аби їх повернути. Зараз аргентинській уряд не стверджує, що вторгнення було правильним кроком. Навпаки, він заявляє, що вторгнення було трагічною помилкою, що зробила військова диктатура та що вартувала життя багатьом солдатам-призовникам. У 1994 р. Аргентина інкорпорувала вимоги на володіння островами в текст своєї Конституції, стверджуючи, що це право має реалізовуватися таким чином, який би "дозволяв поважати спосіб життя остров'ян і відповідав принципам міжнародного права". Відтоді політика Аргентини щодо Фолклендських островів змінилася. У 1990-х, відчуваючи, що після вторгнення 1982 року жителі островів із підозрою ставляться до намірів Аргентини, аргентинський уряд проводив політику для відновлення довіри острів'ян, напр., полегшуючи подорожі на та з островів, а також розпочавши дискусії з Великою Британією стосовно адміністрування запасів риби та кальмарів (адже кальмари, не маючи уяви про державні кордони, щорічно курсують між аргентинськими та фолклендськими територіальними водами). Однак, упродовж останнього десятиліття склалось враження, що Аргентина відмовилась від намірів відновити довіру острів'ян та почала політику якомога більшого ускладнення їхнього життя. Це передбачало багато чого: перешкоджання курсуванню вантажних суден між південноамериканським материком і Фолклендськими островами; заборону кораблям, які знаходилися у фолклендських доках, продовжувати до Аргентини; втручання в бізнес, пов'язаний із видобуванням нафти на Фолклендських островах тощо. Здається, що така політика мала на меті здійснювати економічний тиск на острів'ян з розрахунком на те, що це підштовхне їх до переговорів про незалежність. Така політика не спромоглась відновити довіру в аргентинські наміри щодо островів. Це дуже прикро, адже найважливішим фактом, що визначає майбутнє островів, є принцип та право на самовизначення, зазначене в Статті 1 Статуту ООН. Це означає, що, якщо народ Фолклендських островів бажає залишитись британським, то, без сумніву, британський уряд не може змусити їх бути кимось іншим. Саме тому Сполучене Королівство заявило, що переговори з Аргентиною стосовно майбутнього островів можуть початись, тільки якщо цього захоче народ Фолклендів. Що може статися після цього? Жителі Фолклендських островів прагнуть налагодити торгівельні та міжособистісні зв'язки з Аргентиною та рештою країн Південної Америки, як це було і до 1982 (коли, напр., деякі аргентинці жили на островах як викладачі іспанської мови). У ХХ ст. всі користуються перевагами взаємопов'язаного світу, відкритої торгівлі та покращеного зв'язку. Я був на Фолклендських островах і зустрічався з багатьма острів'янами. Їхня головна мета – продовжувати жити своїм звичайним життям. Я також був у Буенос-Айресі. Я не маю сумнівів щодо того, наскільки сильними є почуття пересічних аргентинців стосовно прав їхньої країни на острови. Це не є дивним, оскільки право Аргентини на острови є складовою аргентинської шкільної програми і є постійною темою політичного дискурсу в країні. Але, як усі ми знаємо, сила почуттів не завжди і необов'язково має безпосереднє відношення до того, що правильно, а що ні. Ключове питання полягає у тому, що можна було б зробити для досягнення поступу в цьому процесі. Як можна нормалізувати відносини між Аргентиною та островами? Одна з пропозицій полягає в тому, щоб Аргентина припинила спроби здійснювати тиск на жителів островів та натомість почала гарно до них ставитись. Іншими словами, визнати їхні демократично висловлені погляди. Події останніх 30-ти років свідчать про те, що відновити довіру буде непросто. Однак відновлення довіри життєво необхідне для довгострокової нормалізації відносин між островами та Південною Америкою. Це не означає, що острів'яни автоматично почнуть розмови про здобуття суверенітету – я не побачив жодного свідчення на користь цього припущення, коли відвідував острови кілька років тому. Однак історія свідчить про те, що апелювання до людської благонадійності й розсудливості – без конкретно визначених цілей – майже завжди є кращим способом завоювати друзів і впливати на людей, аніж зворотне. Острів'яни з Фолклендських островів Більше світлин з Фолклендських островів https://blogs.pravda.com.ua/authors/turner/4fc4636cbd430/