https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/5291128a87dd0/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Sat, 23 Nov 2013 21:39:38 +0200 Представник президента у парламенті, нардеп-"регіонал" Юрій Мірошниченко, виступаючи на телеканалі "Інтер", заявив, що Президент України Віктор Янукович ухвалить рішення про свою участь у саміті "Східного партнерства" у Вільнюсі після того, як "вислухає аргументи". Я пригадує, як восени 2004 року більшість з нас не вірили, що МИ можемо вийти на Майдан та захистити свій вибір. Але МИ вийшли і перемогли! МИ тоді виходили не заради Ющенка, МИ виходили тому, що тільки МИ – громадяни України – є джерелом влади. МИ захищали право вільно робити свій вибір. Можливо, помилятися, але мати право вибору. Зараз це право вибору в нас хочуть вкрасти. Нас хочуть позбавити права розбудовувати вільну європейську державу. Нас хочуть примусити жити в державі, в якій панує ментівсько-прокурорське та суддівське безчинство, свавілля чиновників всіх рівнів, в державі, де все вирішують не просто гроші, а дуже великі гроші, а думка та вибір громадян нічого не варті. Путін вже двічі помилявся щодо України. Він вважав, що замість українського народу зможе визначати, хто буде керманичем України, в якому напрямку розвиватися нашій державі. Впевнений, що і цього разу він помиляється. Європейський вибір України остаточний. Це вибір українського народу! І Президент України Віктор Янукович має виконати волю народу, він повинен виконати взяті на себе зобов'язання та підписати Угоду по асоціацію з ЄС у Вільнюсі наприкінці листопада цього року! І головним аргументом для нього в прийнятті цього рішення маємо бути МИ. МИ спроможні змусити його підписати Угоди про асоціацію з ЄС. МИ – це сотні тисяч українських громадян по всій країні від Ужгороду до Луганська, Харкова та Сімферополя, які мають вийти на Євромайдани по всій країні. І в першу чергу це стосується киян. В Києві мешкає біля 4 мільйонів громадян. Якщо 24 листопада на Європейській площі, Майдані та на всіх прилеглих вулицях о 13.00 буде хоча би кожен двадцятий киянин у Януковича не буде іншого вибору. Він змушений буде підписати Угоду про асоціацію з ЄС, і таким чином виконати волю народу, або втратити владу. МИ всі повинні завтра, 24 листопада 2013 року, ще раз дати зрозуміти владі, що тільки український народ визначає свою долю, робить вибір подальшого розвитку України! МИ є тим головним аргументом для Віктора Януковича, який визначить долю Угоди про асоціацію України та ЄС. На Європейську площу МИ прийдемо, не як прихильники тих чи інших політиків та партій. Туди МИ маємо прийти як громадяни України. Тому закликаю всіх киян прийти з державними прапорами та прапорами ЄС та з єдиною вимогою: Президент Віктор Янукович повинен підписати Угоди про асоціацію з ЄС саме в цьому році!!! https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/5291128a87dd0/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/528e6dff7261b/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Thu, 21 Nov 2013 21:33:03 +0200 Факт зриву підписання Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною набуває все більш очевидних ознак. І хоча на момент написання цього блогу не було повідомлень про офіційну позицію Президента Віктора Януковича з приводу сьогоднішнього рішення уряду, є сенс приймати за реальність факт зриву підписання Угоди про асоціацію. Очевидно, що таке рішення урядом не могло бути прийнято без погодження з Януковичем. Інші річ, що залишаються мізерні сподівання на надмірний блеф української влади, яка намагається таким чином вибити максимальну допомогу з боку ЄС. Якщо це так, тоді Віктор Янукович, повернувшись в Україну, має відмінити рішення уряду, яке прийнято, начебто, без погодження з ним і в порушення рішення РНБО про заходи щодо підготовки підписання Угоди про асоціацію. Але будемо виходити з того, що остаточне рішення українською владою вже прийнято і вороття не буде. Спробую дуже стисло оцінити наслідки цього рішення. По-перше, українська влада в очах лідерів ЄС та США стає угодонездатною. Вона не готова дотримуватися взятих на себе зобов'язань. Контакти з нею будуть дуже фрагментарні, без жодних рішень. З їх боку здійснюватимуться кроки, спрямовані на персональні санкції по відношенню до ключових осіб правлячого режиму. По-друге, кредитів від МВФ теж вже не варто очікувати. На реформи влада йти не готова, а без них гроші можуть дати лише росіяни. Теоретично можна щось спробувати отримати у Китаю, але той дотримується тактики не вмішуватися в розборки, що точаться між західними країнами та ще якимись країнами світу. Тому допомагати, навряд чи погодиться. По-третє, справу проти Тимошенко буде розглянуто Європейським судом в максимально пришвидшені строки. Зрозуміло, що в цьому випадку рішення гарантовано буде на користь Тимошенко. Спроби не виконувати рішення Європейського суду обернеться додатковим приводом для застосування санкцій особисто проти Януковича, його родини, наближених до нього представників влади та бізнесу. По-четверте, вікно можливостей для Януковича стрімко звузиться, більше нагадуючи коридор по якому велику рогату худобу женуть на бійню. Спробувати домовлятися про щось він зможе лише з Путіним. По-п'яте, після зриву Вільнюського саміту з українською владою особливо не буде домовлятися і Путін. З його боку буде лише зростаючий диктат та зростаюча залежність української влади від Росії. По-шосте, дуже швидко розвіються ілюзії щодо справжніх причин падіння товарообігу між Україною та Росією. Політичний фактор лише частково пов'язаний з цим. Головна причина – це вповзання Росії в довгострокову системну економічну кризу. За даними Росстату за підсумками 9 місяців поточного року в російській промисловості зафіксовано нульове зростання, а в жовтні – взагалі падіння 0,6%. Держбюджет Росії дефіцитний, як і значна частина регіональних бюджетів. І це попри те, що ціни на енергоносії тримаються на верхніх позначках. На думку практично всіх російських економічних експертів російська економіка вичерпала екстенсивні методи свого зростання. При цьому рівень зарплат, пенсій та соціальних виплат вже є таким, що не дозволяє сподіватися на зростання конкурентоздатності російської продукції, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, за виключенням сировинних товарів. А відсутність зростання зарплат та соцвиплат не стимулюватиме внутрішній попит. В Росії інвестиції в основний капітал, за оціночними оціночними даними Росстату, в січні-жовтні 2013р. у порівнянні з аналогічним періодом 2012р. знизилися на 1,2%. Саме падіння інвестиційного попиту є головною причиною падіння попиту на українську інвестиційну продукцію. Путін може дати вказівку припинити знущатися на компанією "Рошен", але він не може змусити російські компанії купувати українські станки, вагони, труби, турбіни, метал тощо в умовах зростання економічної кризи. І це ще лише початок. Основні проблеми в Росії почнуться за рік-два, коли почнеться довгостроковий тренд на зниження цін на енергоносії на світових ринках. Розпочати кардинальні реформи, спрямовані на підвищення ефективності російської економіки, демонополізацію, Путін та його режим в принципі не спроможні. А без з цього є підстави очікувати настільки глибоку економічну та політичну дестабілізацію, що Росії її може просто не пережити. Причому кошмар для Росії полягає в тому, що їй складніше підвищувати ефективність економіки ніж Україні. Бо, на відміну від України, зниження енергоспоживання не може суттєво вплинути на економічну ситуацію. Частка споживання енергоносіїв в ВВП в них суттєво нижча, ніж у України. Отже, сподівання, що російська економіка стане тягачем, що витягуватиме українську економіку з кризи є відвертою економічною безграмотністю. Більш того, в умовах зростаючих проблем в російській економіці, саме українські товари за будь-яких умов намагатимуться вичавити з російського ринку. По-сьоме, відбуватиметься параліч державного апарату, діяльність якого протягом останнього року була спрямована на реалізацію євроінтеграції України. Причому попри всі свої недоліки цей апарат вірив в позитивність реалізації євроінтеграційного розвитку України. Зараз в нього буде повний ступор, бо він буде неспроможний розгорнути всю роботу в бік поглиблення стосунків з Росією. Крім того, переважна його частина не віритиме в позитив такого розвороту. За таких обставин економічна криза в Україні лише набиратиме більшої сили. По-восьме, інвестиційні та споживчі очікування стрімко погіршуватимуться, бо всі усвідомлюватимуть, що надалі економічні негаразди лише зростатимуть. По-дев'яте, питання євроінтеграції України відкладається на невизначений період. Бо починаючи з 2015-2016 року порядок денний світової політики буде зовсім інший. Слід готуватися, що ЕС буде змушена вибудовувати захисні редути від хаосу, який буде йти з Росії, вже на західних, а не східних кордонах України. По-десяте, внутрішньополітична криза в Україні стрімко зростатиме та поглиблюватиметься. В очах української опозиції чинна влада теж виглядатиме як абсолютно угодонездатна, яку перемогти можна буде лише за допомогою грубої сили. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/528e6dff7261b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/528a7a07086c1/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Mon, 18 Nov 2013 21:35:19 +0200 Певний час назад я почав вести блог на такій європейський блоговій площадці, як blogactiv.eu. Сьогодні, розміщений мною блог, отримав статус EDITOR'S CHOICE. Не буду ханжою – мені це приємно. Принаймні, те, про що я пишу в своїх статтях там, потім находить відгук в реальних коментарях та діях грандів не тільки української, але і світової політики. Кожен може перевірити це по датам. Безперечно, це не означає, що вони читають мої блоги. Але це показує, що мені вдається відчувати пульс викликів, які стосуються відносин України з основними геополітичними гравцями. Враховуючи, що останній допис визнаний редакцією blogactiv, дозволю собі розмістити його тут українською. У нас немає часу чекати Днями прочитав висловлювання міністра однієї з європейських країн, який висловився в тому дусі, що Євросоюз може і почекати, якщо Україна не готова виконувати домовленості. Переконаний, що керманичі України та весь український політикум повинні виконати взяті на себе зобов'язання та зняти всі перешкоди на шляху до підписання Угоди про асоціацію. Але при цьому хотів би зробити одне невеличке зауваження. Для чого країна ЄС потрібно підписання Угоди про асоціацію з Україною? Популярним, особливо в Росії, є твердження, що країнам Євросоюзу Україна цікава як ринок збуту своїх товарів. Для мене подібний аргумент є не дуже переконливим. Українська економіка, яка надмірно залежна від зовнішніх факторів, знаходиться в рецесії. Причому процес одужання економіки буде непростим і розтягнеться, в кращому випадку на декілька років. І то, це лише в разі проведення реформ, які сприятимуть підвищенню ефективності української економіки. В іншому випадку економічна депресія може розтягнутися на невизначений період. В результаті економічної кризи зовнішньоекономічна діяльність скорочується. Загальний обсяг імпорту в Україну за підсумками 2012 року склав 84,7 млрд доларів. Імпорт з країн Європи дорівнював 27,6 млрд доларів. Це приблизно третина всього імпорту. Ще третина імпорту формується за рахунок постачань з Росії (27,4 млрд доларів). 9,3% імпортних товарів надходило з Китаю. Отже на товарний імпорт з всіх інших країн світу приходиться менше чверті постачань в Україну. При цьому, особливість російського імпорту полягає в тому, що більше ніж на 70 відсотків – це сировина. За такої географічної та товарної структури імпорту, в разі підписання Угоди про асоціацію, в найближчі роки, постачання в Україну з країн ЄС зростуть, в найкращому випадку, на 5-7 млрд доларів на рік. Враховуючи, що ВВП країн ЄС за підсумками 2012 року склав майже 16 трлн доларів, важливість України, як ринку збуту, на найближче десятиліття є мізерним. Отже, насправді, країн ЄС Україна цікавить не як ринок збуту. Таким же помилковим є припущення, що бізнес європейських країн хоче взяти під свій контроль українські сільськогосподарські землі. Дозволю собі висловити думку, що інтерес ЄС до України пов'язаний з іншим фактором – геополітичним. Країни Євросоюзу зможуть вийти з економічної кризи лише за умови підвищення економічної ефективності та скорочення витрат на енергоносії. Така ж дилема, по суті, стоїть і перед США. Але скоротити свої витрати на енергоносії вони зможуть лише в разі суттєвого скорочення їх споживання та значного довгострокового зниження цін на них. В той же час економіка Росії надзвичайно залежить від доходів, що надходять до держбюджету при експорті нафти та газу. І ось в цьому році виникла ситуація, коли, попри надмірні ціни на енергоносії на світових ринках, зростання російської економіки зупинилось. Навіть, російські експерти змушені визнавати, що російська економіка вичерпала можливості для екстенсивного зростання, що базувалося на доходах від експорту енергоносіїв. Є всі підстави вважати, що вона вповзає в полосу довгострокової депресії. За таких обставин всі соціально-економічні, національно-етнічні, адміністративно-територіальні негаразди Росії, якими ніхто не займався, і які, до цього часу, закривалися дощем від нафтодоларів, почнуть вилазити назовні. Отже є підстави припускати, що Росія вступає в зону дестабілізації, наслідком якої може бути її дезінтеграція. А в Європі, схоже, вже забули, що таке російський бунт, і що він може бути лише безглуздим та нещадним. Зрозуміло, що можна заперечувати реалістичність подібного сценарію розвитку подій. Але якщо усвідомлювати, що саме він стане найбільш ймовірним, тоді питання формування вже зараз буферної зони навколо її європейських кордонів стає головним викликом для лідерів країн ЄС та США. Бо територія Росії може стати зоною надзвичайної нестабільності з наявною там ядерною, хімічною, бактеріологічною зброєю. За таких обставин Україна зможе виконувати функцію такої буферної зони лише в разі функціонування стабільних демократичних інститутів, з прогнозованою політикою та угодоздатним урядом, зі зрозумілою, незалежною від політичного впливу, системою правоохоронних та судових органів, з дієвим контролем за збройними силами країни. Часу для формування такої моделі функціонування державних інститутів в Україні, насправді, дуже мало, можливо 5-7 років, а може і їх немає. І лідерам країн ЄС доведеться ставити перед собою доволі складне завдання допомоги Україні, для того, щоби вона змогла привести свою економіку та систему державного управління, хоча би, до більш-менш європейських стандартів. Саме для цього потрібне підписання Угоди про асоціацію. Її формат дозволяє вирішувати це завдання. Якщо ж таке рішення про формування спільно з Україною буферної зони не буде прийнято, тоді і України, і для країн Євросоюзу можуть згодом настати доволі складні, якщо не сказати, трагічні часи. Бо в разі початку дезінтеграції Росії, для російських радикально націоналістичних сил, головне, хоча і химерне, сподівання на відновлення Російської імперії буде пов'язано з поверненням в її склад України. При цьому слід враховувати, що і зараз радикально націоналістичні погляди надзвичайно популярні в російських спецслужбах та армії. А тому економічно та політична слабка Україна стане головним об'єктом для агресії. І далеко не факт, що Україна самостійно зможе пручатися хаосу, що накочуватиметься хвилями з боку Росії. А тоді вже хаос може опинитися поруч з центральноєвропейськими країнами. Так що, панове, в нас з вами часу чекати вже немає. Якщо, зрозуміло, є спроможність прогнозувати розвиток подій хоча би на найближче десятиліття. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/528a7a07086c1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/5284c05e5b2f7/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Thu, 14 Nov 2013 13:21:50 +0200 Прочитав пост Луценка. І не можу промовчати. Наші опозиційні партійні вожді, разом з "а-ля безпартійним" Луценко, схоже, навіть, не збираються зібрати на мітинг на підтримку євроінтеграції України сто, вже не кажу, про двісті тисяч українських громадян. Бо забезпечити ходу такої кількості осіб від памятника Шевченку до Європейскої площі технологічно неможливо. При цьому, чого варта ця фраза: "Вітаються прапори України та ЄС". Тобто, про однозначну вимогу: "жодних партійних прапорів", не йдеться. Вони вчергове хочуть використати небайдужих громадян у власних цілях. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/5284c05e5b2f7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/52833a961a3e8/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Wed, 13 Nov 2013 09:38:46 +0200 Не знаю, хто як, але я, декілька років назад, з якогось часу, майже перестав читати "Дзеркало тижня". Причина банальна – кількість відвертої джинси та ангажованих статей почала просто зашкалювати. На жаль, останнім часом я значно рідше переглядаю статті на ЕП. Причина та сама – там все менше стає якісних економічних матеріалів, і все більше таких, що викликають роздратування відвертою непрофесійністю та некоректністю. Зробивши в своєму блозі публічний аналіз одного з таких прикладів некоректності, я наштовхнувся на вкрай сумнівну реакцію з боку редакції УП. Дійшло, навіть, до того, що попри моє категоричні заперечення, допис в блозі "Про мій блог на УП" був відкритий реадакцією для коментарів. Але коли з нього просто видалили частину тексту, то це перейшло в стадію порушень не тільки журналістської етики. Коли вже писав цю статтю, побачив останній допис в блозі Мустафи Найєма. Стаття в "Експресі", про яку йдеться в ньому, мене шокувала. Якщо інформація, наведена в ній, підтвердиться, тоді Тягнибоку доведеться не просто йти з політики. Там є всі підстави для притягнення його до кримінальної відповідальності. Посил і Мустафи, і головного редактора львівської газети щодо некоректної реакції політиків на викривальні статті журналістів абсолютно правильний. Здійснювати від імені суспільства контроль за політиками, в тому числі, опозиційними, це не забаганка, а обов'язок журналістів. Але в той же час вони самі повинні дотримуватись певних стандартів, дуже жорстко дотримуючись вимог щодо подачі інформації. На жаль, це далеко не завжди так. Ця передумова, певною мірою, вимушена. Бо змушений знову повернутися до питання коректності статей, що розміщуються на шпальтах ЕП. Декілька днів тому там з'явилась стаття ""РАГУЛЯтор" валютного ринку". Стаття написана російською, а назва, чомусь, українською. Хоча, зрозуміло, мовна чехарда – це не головне. Стаття присвячена критиці валютної політики Нацбанку. Протягом багатьох років мені доводилось не тільки займатися аналізом грошово-кредитної, в тому числі валютної політики НБУ, але і писати пропозиції по її корегуванню. Написано мною було і багато критичних статей щодо тієї політики, яку проводив Нацбанк, за керівництва Ющенка, Тігіпка, Стельмаха, Арбузова, Соркіна. І те, що я в свій час півтора роки за контрактом зі Світовим банком був консультантом уряду з питань розвитку кредитного ринку, дає мені право висловлювати судження, в тому числі критичні, щодо політики Нацбанку. В мене і зараз багато підстав для професійних зауважень до неї. Вважав, і вважаю, що Нацбанку було доцільно в минулому році провести глибоку девальвацію гривні замість того, щоби витрачати золотовалютні резерви (ЗВР). Серйозною помилкою я, також, вважаю жорстку монетарну політику, яку проводив Нацбанк в минулому році. Йому вдалося зберегти курсову стабільність, але дефляція і депресія, в яку скотилась українська економіка, пов'язана, в тому числі, з рішеннями, що приймалися центробанком в 2012 році. Впевнений, також, що Нацбанк повинен йти на радикальніше зниження облікової ставки та на цільову емісію при реалізації проектів, пов'язаних, в першу чергу, з енергозбереженням. Є в мене зауваження і щодо валютного регулювання. Я вважаю безглуздою і неефективною систему валютного контролю, що передбачає надання купи документів при проведенні, навіть, мінімальних платежів по експортно-імпортним операціям. Хоча, очевидно, якщо сукупний обсяг операцій не перевищує, наприклад, ста тисяч доларів, то звітність повинна, в зведеному вигляді, подаватися раз на місяць, чи, навіть, раз в квартал. Це зменшить витрати суб'єктів підприємницької діяльності на підготовку відповідних документів. Не робитимуть дурну роботу комерційні банки та сам Нацбанк, обробляючи величезні стоси паперів. Є питання і щодо банківського нагляду. Постійне невчасне введення тимчасових адміністрацій в проблемні банки лише створює напругу в банківській системі, веде до порушень прав вкладників, формує, в цілому, недовіру до неї. До того ж, провокує зростання соціальної напруги в суспільстві. Не завжди влаштовує і якість статистики, що оприлюднюється Нацбанком. Кожне з цих зауважень можна деталізувати та роз'яснювати. Але будь яка критика в бік політики НБУ повинна робитися професійно, без намагань проголошувати заяви, що не витримують навіть мінімального критичного аналізу. Вже не кажучи, що в тій ситуації, в якій опинилась Україна напередодні Вільнюського саміту, будь-яке розхитування крихкої курсової стабільності грає на руку тим, хто бажає зриву європейського розвитку України. Аналізуючи кроки НБУ, потрібно розуміти складність ситуації, в якій він зараз знаходиться. Мені вже багато разів доводилось пояснювати, що НБУ має лише частину можливостей впливу на грошово-кредитну політику. Інша частина знаходиться в руках уряду. Нацбанк лише частково впливає на обсяги експорт-імпортних операцій, а значить попиту та пропозиції іноземної валюти. Обсяг наявних ЗВР теж залежить не тільки від нього. Якщо уряд не готовий виконувати рекомендації МВФ щодо проведення реформ в соціальній сфері, в сфері ЖКГ та енергоринку, неспроможний забезпечити ефективне використання бюджетних коштів, не бажає здійснювати кроки по демонополізації економіки, більш того, нерідко сприяє їй, тоді можливості отримати фінансову підтримку від цієї організації в нього майже немає. Що в свою чергу призводе лише до погашення фінансових зобов'язань перед МВФ з відповідним скороченням ЗВР. Кожний залишається зі своїм – МВФ зі своїми коштами, уряд – з нереформованою, хворою економікою та малими ЗВР. Отже, НБУ опинився в складній ситуації, коли він змушений використовувати весь наявний в нього інструментарій, в тому числі, і адміністративний, для забезпечення \ стабільності національної валюти. До речі, протягом всіх років незалежності Нацбанк, неодноразово вдавався до більш жорсткого контролю по відношенню до банків, які намагалися розхитати курс національної валюти. Нічого нового з точки зору використання адміністративних важелів впливу в цьому році по відношенню до минулих років Нацбанк не робив. Більш того, впевнений, що це правильний підхід. Річ в тім, що в разі значної доларизації економіки, надмірної залежності від зовнішньоторговельного обороту, політика вільного курсоутворення є вкрай небезпечною. Тому, наприклад, навіть, Китай з його рівнем економічної потужності, але з надмірною залежністю від зовнішньої торгівлі, використовує практику обов'язкового продажу не 50 відсотків, а всієї валютної виручки суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим давайте подивимося, а в чому конкретно звинувачує журналіст ЕП Нацбанк? Отже, головний критичний запал журналіста пов'язаний з тим, що НБУ намагається не допустити дестабілізацію курсу та надмірне його коливання за допомогою більшого адміністративного втручання. Так, Нацбанк, ая-яй-яй який поганий, коли намагається не допустити надмірне зростання обсягів купівлі іноземної валюти, особливо в дні, коли виходить на ринок Нафтогаз. Взагалі то, це ненормальна ситуація, коли державна корпорація затягує з придбанням валюти до останнього дня, а потім виходить зразу з великим попитом на ринок. Зрозуміло, що деякі банки, знаючи цю безграмотну практику Нафтогазу, намагаються в такі дні пограти на підвищення курсу іноземної валюти на міжбанківському ринку. На жаль, замість аналізу, журналіст ЕП, рівень економічної грамотності якого, прямо скажемо, не дуже високий, вдається до патетики на кшталт "терор НБУ", "регулятор тероризує своїх підопічних", "курс почав рушитися", "спасти Нацбанк від обвалення курсу", "рагулятор". Давайте спочатку загадаємо, що сам цей журналіст написав статтю "Як Нацбанк обвалює курс" (11.09.2013). В ній він прямо звинуватив керівництво Нацбанку і уряду, що ті свідомо обвалюють курс нацвалюти. Чи були коректними його звинувачення, чи знайшли вони своє підтвердження? Дивимось, що у нас з курсом. Бачимо – середній курс гривні по відношенню до долару США на міжбанківському ринку з часу написання тієї статті, залишається в коридорі 8,1376-8,1521. Тобто, зміни курсу гривні були в межах 0,18%. Так що – курс обвалився? Нацбанк разом з урядом взяв і обвалив курс нацвалюти? Зрозуміло, що під час сесій коливання могли бути більшими, але суб'єктів ринку цікавить не окрема угода, а загальна ситуація протягом дня, тижня місяця. Цікаво, що за цей самий час курс пари долар-євро змінювався в коридорі 1,33-1,38, тобто коливання сягали 3,76%. А якщо взяти річний період, то коливання становили 9,2%, від 1,2662 до 1,3832 долар за євро. І це без всієї патетики "курс рухнув". Немає на ЄЦБ та ФРС пана Комахи. Він би їм пояснив, які вони "рагулятори". Якщо ми говоримо про обсяг валютних інтервенцій НБУ, то у серпні він взагалі не виходив на міжбанківський ринок, ані з купівлею, ані з продажем іноземної валюти. У вересні, на піку кампанії, спрямованої на дестабілізацію курсу гривні, загальний розмір інтервенцій Нацбанку склав 582,5 млн дол. США, у жовтні – 297,2 млн дол США. При цьому ніякого ресурсного голоду банки протягом цього часу не відчували. Залишок коштів на коррахунках в НБУ складав 23-28 млрд грн. Тобто ніякого ажіотажного попиту з боку банків на іноземну валюту, а також обмеження їх ліквідності з боку НБУ не спостерігалося. З початку року на коррахунках банків, взагалі, постійно знаходилося понад 20 млрд грн. Показовою є ситуація на ринку готівкової валюти. Середній курс продажу дол. США з початку року виріс з 808,89 грн за сто дол. США до 820,84 грн за сто дол. США. Тобто зростання склало аж 1,48%. В цьому випадку можна сміливо проголошувати: "курс нацвалюти рухнув". Чи не так? Причому жодного обмеження на придбання іноземної валюти немає. Як відсутня і ситуація, коли іноземну валюту не можна придбати в обмінних пунктах. Зрозуміло, якби було прийнято рішення опустити курс гривні до 8,5 чи 9 грн за дол. США, то купувалися і продавалися долари саме за ним. Але такого рішення немає, і майже на сто відсотків впевнений, що в цьому році його не буде. І в наступному, з величезною ймовірністю, теж. Хоча, очевидно, що утримувати незмінним курс гривні Нацбанку стане значно складніше, в разі зриву підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Навіть, якщо якісь кредити надасть Росія. Бо російські кредити можуть покрити тимчасові потреби уряду та Нацбанку, але не можуть послабити зростаючи проблеми у взаємній торгівлі між Україною та Росією. І це питання не тільки політичного фактору. Проблеми українського експорту в цю країну пов'язані з тим, що російська економіка, попри надвисокі ціни на енергоносії на світових ринках, вповзає в довгострокову депресію. Зростає дефіцит федерального бюджету, вже не кажучи про бюджетні проблеми російських регіонів. Внаслідок цього значна частина російських підприємств згортає інвестиційну активність. А саме інвестиційні товари – машини, обладнання, труби – є найбільш важливою частиною українського експорту в Росію. Цікаво, що коливання курсу гривні до євро протягом року були в межах 8-9%, але ніхто з пафосом не повідомляв, що гривня "рухнула" чи стрімко зросла. Який висновок можна зробити з невеличкого аналізу ситуації, що склалась на валютному ринку. Нацбанк тримає курс гривні в своїх руках доволі впевнено, іноді відпускаючи поводдя, інколи, навпаки, вдаючись, як до ринкових, так і до адміністративних заходів впливу. У Нацбанку є можливість зберігати стабільним курс гривні. З покриттям розривів між попитом та пропозицією на іноземну валюту з боку суб'єктів підприємницької діяльності він цілком справляється. Головним завданням для збереження курсової стабільності для нього є недопущення паніки та ажіотажного попиту на іноземну валюту з боку населення. Банки більше 2-2,5 млрд доларів все рівно купити не зможуть (у них для цього просто не буде ліквідності на коррахунках). А от населення на руках має більше 200 млрд грн. І якщо хоча би чверть цих коштів буде спрямована на придбання доларів, Нацбанк, справді, утримати курс нацвалюти навряд чи зможе. І з урахуванням цього очевидного фактору задамось питанням, хто і навіщо тоді вдається до проголошення пророцтв про неминуче падіння курсу гривні, намагаючись спровокувати негативні очікування населення? На цьому риторичному питання я планував завершити написання цієї статті, але... Панове, так неможна! Коли цей текст вже був написаний, з'явилась нова стаття пана Комахи "Нацбанк не відкидає можливість конвертації валютних депозитів (документ) ". Чесно кажучи, залишається тільки висловлюватися в манері Тетяни Монтян. Про який рівень журналістики може йти (про рівень економічних знань вже мовчу), коли пишеться наступний пасаж: ""Економічна правда" вже писала про те, що в Нацбанку таємно готують проект постанови, яка дозволить чиновникам в примусовому порядку конвертувати валютні депозити населення в гривну"? Якщо хтось сподівається в статті знайти хоч натяк на підтвердження цього відверто абсурдного твердження, то він глибоко помиляється. Його там немає. Бо не може бути в принципі. Поясню, чому саме так. Невеличкий лікнеп для пана Комахи та редакції ЕП. Почну з елементарного, хоча на ньому, насправді, можна було би і взагалі зупинитися. Отже, стосунки між особами (в нашому випадку банками та вкладниками) визначаються угодами, які в свою чергу базуються на нормах Цивільного кодексу. Так от, не зможе Нацбанк прийняти будь-який нормативний акт, який би міг передбачати невиконання банками зобов'язання повернути вкладнику валютні вкладення саме в тій валюті, в якій вони були покладені на депозит. В нього немає таких повноважень. Нацбанк при всьому своєму бажанні не може зобов'язати комерційні банки не виконувати умови депозитних угод. В нього є право в деяких випадках призупиняти повернення депозитів, але вимагати, щоби банки повертали кошти з валютних депозитах в гривнях, він не зможе. Навіть, якби Нацбанк такий нормативний акт прийняв, тоді він би не пройшов реєстрацію в Мінюсті. Але, якщо і Мінюст, керований представником, зрозуміло, злочинного режиму, його зареєструє, то суди за позовами вкладників його відмінять. І займатися дурними розмовами, що при владі одні злочинці, а тому від них можна очікувати всього чого завгодно, і суди прийматимуть лише рішення вигідні їм, не слід. Кінець в кінці, не довіряє редакція УП Кушніруку в якості експерта, хай спитає, наприклад, адвоката Тетяну Монтян. Їй, сподіваюсь, як фахівцю в сфері права, редакція УП довіряє. Але спочатку спитайте, а потім вже оприлюднюйте на головні сторінці статтю, з твердженнями, які не витримують елементарної критики. Добре, припустимо, що підступні керівники Нацбанку, які тільки сплять і бачать, як обрушити курс гривні, хочуть підготувати якийсь законопроект, який дозволить їм оголосити примусову конвертацію валютних вкладів фізичних осіб. Хтось уявляє, що такий законопроект, навіть, минулий склад депутатського корпусу підтримав би, не кажучи про нинішній? І річ не тільки в значно більшій залежності від виборців половини нинішніх депутатів. Банально, у багатьох з них є валютні депозити. Вони, що погодяться, щоби дядькам з Нацбанку надали повноваження відібрати у них їх власні валютні кошти? Хтось в це вірить? До речі, коли пан Комаха на підтвердження своїх припущень наводить приклад обов'язкового продажу на міжбанківському ринку частини валютної виручки, то йому слід пам'ятати, що таке право Нацбанку надано законом. При цьому є принципова різниця між валютною виручкою та вкладами. Валютна виручка експортера є результатом діяльності багатьох суб'єктів господарювання усередині країни, в тому числі тих, хто безпосередньо сам нічого не експортує. Тому центральні банки багатьох країн світу мають законом встановлене право приймати рішення про обов'язковий продаж частини чи, навіть, всієї експортної виручки на внутрішньому валютному ринку. Коли ж йдеться про валютні кошти на депозитах, то вони вже є власністю особи. І ніхто не може її відібрати у нього, інакше ніж на підставі закону чи за рішенням суду. Підемо від юридичної в суто економічну складову твердження про підготовку документів щодо примусової конвертації валютних вкладів. Чи розуміє пан Комаха суто технологічний бік справи реалізації подібної примусової конвертації валютних заощаджень? Депозити, в тому числі валютні, для банків є пасивами. Це джерело для їх активних операцій. Якщо, навіть, уявити, що буде прийнято рішення про примусову конвертацію валютних вкладів населення, то що далі, що це дасть Нацбанку? У нього що ЗВР збільшаться від цього? Це ж пасиви банків, їх у них не відбереш. Ці пасиви вже використані як джерело для видачі валютних кредитів. Які ще мають бути повернуті, що далеко не гарантовано. Як відомо, саме валютні кредити зараз є найбільш проблемними активами банків. Добре, частина валютних активів зберігається у вигляді коштів на коррахунках в іноземних банках. Але їх відібрати у банків теж неможливо. Ці валютні кошти є забезпеченням по іншим зобов'язанням банків в іноземній валюті – коштів суб'єктів господарювання на валютних рахунках, кредитів та облігацій, номінованих в іноземних валютах іноземних кредиторів. Та якщо тільки з'явиться повідомлення, що ця валютна ліквідність банків відбирається у них Нацбанком, іноземні кредитори вимагатимуть негайного повернення всіх цих кредитів. О це, справді, означало би банкрутство практично всій банківської системи. Отже, для мене очевидно, що журналістські припущення, за якими немає жодних доказів, і взагалі нічого спільного з реальністю, написані із зовсім інших причин. Вони мають зовсім іншу мету. Пояснювати, яку, вважаю зайвим. Розумний, як то кажуть, сам зрозуміє. Але сам факт появи подібних статей, викликає доволі сумні почуття відносно редакційної політики УП. Ну, неможна так, панове! Це просто неповага до власних читачів. P.S. Ця стаття, як і наступні статті в блозі я залишатиму закритими для коментування, поки редакція УП не припинить практику вилучення тих чи інших коментарів читачів за власним бажанням, за межами правила недопущення коментарів та закликів до дій, що заборонені законами України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/52833a961a3e8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/528132f7ea024/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Mon, 11 Nov 2013 20:41:43 +0200 В суботу проїжджав поруч з Майданом, на якому медведчуківці проводили концерт на підтримку євразійського розвитку України. Натовп, поруч з концертною площадкою, стояв переважно з російськими прапорами. От цікаво, скільки потрібно жувати соплі нашим лідерам парламентських опозиційних партій, щоби організувати, за прикладом молдован, велелюдний мітинг на підтримку європейського вибору шляху розвитку України? Громадяни маленької Молдови спроможні провести стотисячний мітинг без партійних прапорів – лише з національними та Євросоюзу. Шана їм за це! Невже ми настільки нікчемні, настільки не відчуваємо повагу до самих себе, що неспроможні, зробити теж саме? Що потрібно крикнути Кличку, Тягнибоку та Яценюку, щоби вони не в рот Януковичу дивилися, чекаючи, так що той такі вирішить? Вони, замість розпачу, яке читається на їхніх обличчях, повинні проявити впевненість в своїх прихильниках, громадських активістах, в патріотично налаштованих артистах, та провести максимально потужний мітинг на підтримку підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Якщо на Майдані буде реально стояти не менше двохста тисяч українських громадян, які прийдуть туди не за гроші, не за Юлю, а лише відчуваючи свій громадянській обов'язок, тоді Віктор Янукович буде розуміти, що згодом йому не пробачать бажання думати лише про власні інтереси. І найбільшу підтримку в 2015 році матиме не той, хто пообіцяє залишити Президента Януковича в спокої, а навпаки, хто обіцятиме найбільш жорстокого покарання для нього та його родини. Хто б там що не казав, а Віктор Янукович пестун долі. Він зміг із самого суспільного дна піднятися до вершин світової політики. Ймовірно, він, навіть, не до кінця усвідомлює, що саме від його вибору залежать глибинні геополітичні зсуви, які відбуватимуться протягом наступних десятиліть. І він може, або увійти в історію, як людина, що остаточно повернула Україну в бік європейського розвитку, або вляпатися в неї, якщо комплекси та страхи переважатимуть. Бо якби потім Віктор Янукович та представники ПР не намагалися виправдати відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, всі, в тому числі і виборці Сходу та Півдня України, розумітимуть, що його вибір визначався просто страхом перед однією жінкою. Аморальної, цинічної, підступної, але жінки. І приховати цей страх по відношенню до жінки потім він не зможе ніколи. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/528132f7ea024/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/526b992ace2d2/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Sat, 26 Oct 2013 13:27:54 +0300 На початку жовтня в своєму блозі я розмістив дослідження, яке викликало бурхливу реакцію головного редактора УП. За його оприлюднення мене було покарано недопущенням моїх дописів на першій сторінці УП. Для мене, також, було встановлено обмеження розміщувати більше одного допису на добу. Крім того, моє прізвище взагалі було вилучено зі списку блогерів УП. Так сталось, що фактично зразу ж після цього, в моєму родинному колі сталися сумні події, через які, на жаль, доводиться проходити всім нам. Враховуючи це, в мене не було ані часу, ані бажання публічно висловлюватися щодо мого конфлікту з головним редактором УП. Зараз я розумію, що в мене існує необхідність визначитися з подальшою долею свого блогу на УП. Виходячи з цього, спробує ще раз пояснити власну позицію. Почну з історії появи мого блогу. Він був відкритий на сайті УП восени 2007 року. До того в мене вже був певний перелік статей, які розміщувалися на шпальтах цього видання. Для себе ведення блогу я розглядав, як можливість висловлювати власну позицію в той момент, коли вважав це за потрібним. Причому для мене було принциповим, що ніхто не редагує мої дописи і не визначає, коли вони розміщуються. Якщо згадати той час, відкриття блогів публічним особам було певною новацією для наших політичних інтернет видань. УП було одним з перших, чи можливо, навіть, першим, яке пішло на цей крок. Важливо зазначити, що функціонування блогів вигідне, як редакції УП, так і публічним особам – блогерам. УП отримала додатковий безплатний, як правило, цікавий контент та значну частину додаткових переглядів з боку читачів. У блогерів, натомість, з'явилась можливість доносити свою позицію до широкої аудиторію читачів УП. Необхідно, також, нагадати, що блогосфера інтернет видань завжди існує відокремлено від редакції видань. Редакція не несе відповідальності за матеріали, що там оприлюднюються, і ніяк не впливає на їх зміст. Єдина вимога – недопущення дописів, в яких пропагується ксенофобія, расизм, лунають заклики до фізичного насильства. Виходячи саме з такого формату, я вів свій блог на УП ці 6 років. За цей час в мене було безліч пропозицій вести блог на сайтах інших видань. Але я завжди від цього відмовлявся, бо, на мою думку, дещо неприродно вести блоги на різних інтернет площадках. В такому режимі вони потрібні лише, як інструмент поширення позиції політиків з тих чи інших питань, або з комерційною метою, коли дописи в них розміщуються за гроші. В той же час для мене ведення блогу ніколи не було джерелом заробляння коштів. Для мене це інструмент донесення своєї позиції до суспільства, можливість впливати на громадську думку. Я завжди в своїх дописах висловлюю власну позицію, а не позицію тих чи інших політиків та політичних сил. Моє незалежне судження та мій рівень професійних знань і досвід дозволяє робити дописи цікавими для значної частини українського політикуму, громадських діячів та тих громадян, що цікавляться політикою і економікою. Саме цим я сформував повагу до себе з боку значної частини політиків та громадських активістів, які дотримуються інколи прямо протилежних поглядів. Це мій політичний капітал. При цьому, я ніколи не претендую на істину в останній інстанції, і лише висловлюю власну позицію, інколи в максимально жорсткій, публіцистичній манері. Вона може комусь подобатися чи не подобатися. Це нормальна ситуація. Я завжди відкритий до дискусії з читачами свого блогу. Єдина вимога – дискусія має вестися на рівні аргументів, а не істерик та образ. Слід, також, зазначити, що я, мабуть, єдиний з блогерів УП, який протягом цих років дозволяв собі висловлювати критичні зауваження на адресу редакції УП і вступав в публічну дискусію з головним редактором цього видання. Бо не вважав раніше, і не вважаю зараз, що редакція УП не робить помилок, і має імунітет на критику на свою адресу. Більш того, підстав для критики останнім часом, на жаль, побільшало. Особливо це відчувається в частині надмірної заангажованості публікацій видання, спірної коректності висловлюваних тверджень, спроб подавати свою позицію як єдино правильну, чесну та непідкупну. Історія з публікаціями Сергія Лямця лише вершина цього айсбергу. Це все мені доводиться згадувати, щоби пояснити власну позицію відносно звинувачень на свою адресу з боку редакції УП. Отже, потреба в аналізі статей, розміщених на шпальтах УП, з'явилась після появи в соціальній мережі фейсбук посилання на оприлюднену та зняту статтю, підписану Сергієм Лямцем. Причому змушений наголосити саме на цьому "підписану", а не "написану". Ознайомлення з нею викликало відверту незгоду, як з самою позицією автора, так і з манерою її висловлення. Але враховуючи, що на підтвердження своїх думок автор посилався на попередні статті, розміщені на шпальтах УП, то потреба в їх прочитанні не могла не з'явитись. Висновки, що випливали з їх аналізу, кожен, хто прочитав моє дослідження, зміг зробити самостійно. Підкреслюю, що в дослідженні були послідовно відображені всі без виключення абзаци статей, в яких, з одного боку, було намагання представити, що Митний союз – це, навіть, кращий варіант для України. З іншого – "вішалися всі собаки" за конфлікт між Україною та Росією не на російських можновладців, а на представників української влади, яких відносять до, так званої, "Сім'ї". Причому, замість доказів на підтвердження цього, була використана доволі примітивна маніпуляція з інформацією, яка ставала очевидною при банальному аналізі статей УП. І якби річ йшла виключно про внутрішньополітичну боротьбу, то я, можливо, і промовчав, незважаючи на відверту некоректність подібного маніпулювання з боку редакції УП. Я не адвокат, не фан і не піарник чинної влади, в тому числі першого віце-прем'єра Сергія Арбузова, тому займатися їх захистом не входило і не входить в мої плани. Але в даному випадку, у неприхованій війні, яку розв'язала проти нашої держави російська влада, УП звинуватило, причому абсолютно бездоказово, представників влади України. Потім ці звинувачення були поширені в російських ЗМІ, з посиланням на УП, а також використані в якості доказів тими силами в Україні, що ведуть відкрити боротьбу проти європейського напрямку розвитку нашої держави. Промовчати за таких обставин я вважав для себе неприпустимим. Особливо хочу категорично наголосити, що мені це дослідження ніхто не замовляв, я не від кого за нього не отримував гроші, не з ким не погоджував і не обговорював текст до моменту його оприлюднення в блозі. Після розміщення в блозі цього дослідження, головний редактор УП, не спростувавши жодного слова та жодної тези з нього, спочатку звинуватила мене в тому, що воно написано на замовлення та за гроші. Потім було заявлено, що взагалі не я його писав, що виглядало вже зовсім абсурдно. Коли головному редактору стало очевидно, що ці два звинувачення не тримаються купи, мене стали дорікати неетичністю критики на адресу редакції інтернет видання, де розміщено блог. Ми всі живемо в реальному світі, і не є святими. Це стосується, в тому числі редакції УП. Кожний день будь-якому засобу масової інформації доводиться своєю редакційною політикою доводити, що воно дотримується стандартів журналістики. Для мене, і знаю, що дуже для багатьох після цієї історії, є очевидним, що стандарти журналістики редакцією УП в тому випадку були порушені. А обмеження функціонування мого блогу сприйнято, як факт помсти та цензури з боку головного редактора. Причому репутаційні втрати від такого обмеження будуть нестися редакцією УП і надалі. Як приклад, можу навести історію, яку мені днями розповів один з журналістів, що читав лекцію по піару для політологів одного з вишів. Зайшла мова про інформаційної війни. Так от не викладач, а студенти в якості прикладу інформаційної війни, яку веде Росія проти України, навели історію з обмеженням ведення мого блогу редактором УП. Причому, що виглядало зовсім цікаво, значна частина студентів, за словами цього журналіста, була впевнена вважала, що це обмеження було введено пані Притулою за командою Віктора Медведчука. Впевнений, що пан Медведчук не мав відношення до рішення про обмеження мого блогу. Приймалося воно самостійно головним редактором УП, і було суто емоційним. Пані Притула і закрити була би його готова, але тоді репутаційні втрати були ще більшими. Враховуючи все вищевикладене, я змушений ще раз публічно наголосити наступне. Я не веду, і не збираюсь вести будь яку політтехнологічну кампанію проти УП. В той же час я наполягаю на своєму праві блогера критикувати редакцію УП, в тих випадках, коли для цього є серйозні підстави. Якщо головний редактор УП вважає, що серед обмежень, які встановлюються для блогерів, є заборона на критику редакції УП, про це має бути публічно повідомлено. Очевидно, що вимагаючи від влади свободи слова та неприпустимість цензури, редакція ЗМІ, тим більше провідного, не може допускати цензуру сама. Виходячи з цього, я наполягаю, щоби головний редактор УП Олена Притула навела докази, що я розміщував своє дослідження на замовлення чи за гроші. Враховуючи відсутність подібних доказів в природі, впевнений, що цього не буде зроблено. Тому наполегливо прошу пані Притулу повернути моє прізвище в список блогерів УП. При цьому, я не наполягаю на появі своїх дописів на першій сторінці УП. Нагадую, що декілька років назад я пропонував взагалі прибрати посилання на конкретні блоги з першої сторінки УП. Їх розміщення там породжує нездорову, я би, навіть, сказав, дитячу конкуренцію серед блогерів. Крім того, поява на першій сторінці одних блогів та не допуск інших само по собі може вважатися елементом цензури та маніпулювання з боку редакції. Хочу також наголосити, що я не Охрименко, і тим більше не Чаленко, тому не погоджуюсь на абсурдний, обрізаний статус свого блогу. Якщо пані Притула, не тільки як головний редактор УП, але і як співвласник цього видання, вважає допустимим повне закриття мого блогу, то вона може це зробити. Але в цьому випадку я залишатиму за собою право на захист своєї репутації та офіційного визнання факту політичної цензури з боку головного редактора УП всіма існуючими засобами. При цьому, я підтверджую готовність до зустрічі та урегулювання існуючого конфлікту, в тому числі, за участю представників незалежної медіа-профспілки. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/526b992ace2d2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/524a97a002131/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Tue, 01 Oct 2013 12:36:32 +0300 перша частина тут Того ж дня в 17.58 з'являється ще одна стаття Сергія Лямця. Її слід особливо відзначити, бо це стаття, в якій вперше робиться спроба довести, що Арбузов та його піарщики займаються роздмухуванням антиросійської кампанії. Доказова база цього твердження робиться на підставі поширення "російського темника", в якому були задіяні в тому числі інформресурси, що контролюються за твердженням редакції "УП", Сергієм Арбузовим. Але тут важливо зробити дві ремарки. По-перше, поширення цього темника відбувалось і в соціальних мережах, причому "шерили" його там всі, хто прочитав. І скільки сотень чи може, навіть, тисяч осіб це зробило, невідомо. Редакція "УП" не наводить дані, хто першим почав поширювати цю інформацію, бо встановити це доволі важко. Це до речі, відома проблема соцмереж. Бо всі ми стаємо заручниками інформації, яка може виявитися недостовірною. Але в будь-якому разі робити категоричне твердження, що це першими почали поширювати саме піарщики Арбузова, навряд чи коректно. Тим більше, достовірність чи недостовірність того, що цей чи подібний темник не направлявся з Росію в Україну, встановити нікому не вдалося. А те, що цілеспрямована "дефолтна" пропагандистська кампанія російськими спецслужбами ведеться, стверджувала сама "ЕП". По-друге, поширення цього темнику відбулося 9 вересня, і за твердженням редакції "УП", вони побачили його лише 6 вересня. А звинувачення у антиросійський позиції Арбузова на шпальтах "ЕП" з'являються вперше 4 вересня, причому, нагадую, без жодних доказів цього. Тоді виникає риторичне питання, на підставі чого робилося те твердження? А тепер, вибачте, знову розлоге цитування: "У нас появились основания сделать несколько предположений. Первое – что пиарщики Сергея Арбузова пытаются столкнуть лбами Россию и Украину". Трохи далі: "Экономическая правда" неоднократно писала, что пиарщики Сергея Арбузова всячески разжигают антироссийские настроения. Зачем это делается, одному Богу известно. Очевидно, "младореформаторы" решили, что лучший способ заработать себе очки в глазах президента – это облить грязью страну, которая является крупнейшим покупателем украинских товаров. Пусть даже такие действия опускают собственного гаранта, который официально и много раз заявил, что нужно сберечь отношения и с Европой, и с Россией. Получите, Виктор Федорович. Логика откровенно ущербная, даже если Россия оказывает экономическое давление на Украину, чтобы та отказалась от планов подписывать соглашение об ассоциации с ЕС". Ще далі: ""Экономическая правда" неоднократно писала, что пиарщики Сергея Арбузова всячески разжигают антироссийские настроения. Таким образом, у нас появились основания сделать несколько предположений. Первое. Что пиарщики Сергея Арбузова занимаются разжиганием межнациональной розни. А именно, они пытаются столкнуть лбами Россию и Украину. Интересно, разжигаются ли антироссийские настроения по поручению президента Виктора Януковича и премьера Николая Азарова??" Звертаю увагу, на це ""ЕП" неоднарозово писала, що піарщики Арбузова розпалюють антиросійські настрої". Пригадайте, що вперше напряму це твердження з'являється лише того самого 9 вересня. 11 вересня зявляється ще одне згадування Арбузова в контексті російсько-українських відносин. В статті: "Як Нацбанк обвалює курс" зазначається: "Но в свете того, что пиарщики первого вице-премьера Сергея Арбузова пытаются разжигать антироссийскую истерию, история обретает более зловещие очертания". Ця стаття цікава тим, що звинувачення на адресу Арбузова вперше проголошується не Сергієм Лямцем. До речі, як там з обвалом курсу Нацбанком від "ЕП" станом на кінець вересня? 11 вересня відбулась ще одна важлива подія. Головний редактор "УП" категорично спростувала будь-які звинувачення щодо можливого отримання Сергієм Лямцем коштів за оприлюднення замовних матеріалів. І ось після двохтижневого затишшя з'являється і зникає ще одна стаття Сергія Лямця, яку мені теж доведеться розлого цитувати. Причому, як колись писав Бєлінський, важко зупинитися. Там що не твердження, воно варте цитування. "Интернет наводнили апокалиптические тексты, в которых говорится о том, насколько ужасно для Украины партнерство с Россией. И радостно-восторженные о том, насколько спасительна для нас ассоциация с ЕС. Спору нет, европейский выбор – это более интересный вариант для Украины. Как минимум, он сулит цивилизованные правила игры между властью и населением. Накануне подписания соглашения в Вильнюсе, бесспорно, хорошо и правильно рассказать о том, что наша страна тянется к правовому полю Евросоюза. Но зачем же при этом разжигать антироссийскую истерию? Сотрудники первого вице-премьера Сергея Арбузова, которые исподтишка раздувают войну с Кремлем, видимо, не осознают один простой факт: жители востока и юга Украины напрямую смотрят российские телеканалы. И им вот-вот начнут на пальцах объяснять, кто такие на самом деле те люди, которые находятся во власти в Украине. Приход Владислава Суркова на должность советника президента РФ по Украине означает, что пропаганда будет вестись на таком высоком уровне, который для украинских горе-технологов недосягаем. Подвергаться ей будут жители восточной и южной Украины. Это тот самый электорат Виктора Януковича, который искренне верит, что дружить с Россией нужно. Пусть Украина не вступает в Таможенный союз – не проблема. Никто и не понимает, что это такое. Точно так же электорат не понимал, что такое Единое экономическое пространство – ЕЭП – или Союз независимых государств – СНГ. Однако люди точно понимают одно: украинская власть начала очень враждебно относиться к России. Если "арбузовские мальчики" думают, что их действия не ассоциируются с Януковичем, то их ждет разочарование. Достаточно пообщаться с жителями Херсона или Луганска. Для них заявления Януковича, преследование "пророссийских" депутатов и пропаганда в украинских СМИ – это звенья одной цепи" . А далі просто перл, який можна смакувати і смакувати: "Мы не утверждаем, что в Москве сидят божьи люди, которые не сказали ни одного дурного слова в сторону Киева. Но чисто этически у них есть очень правильная позиция: они не развязывали информационную войну. Да, "тормознули" на границе сыр, шоколад и трубы, но истерику в информационном пространстве начали технологи господина Арбузова". Ось так. Не більше, не менше. І це офіційна позиція не піарщика якогось з Росії, це офіційна позиція редакції "ЕП". Йдемо далі: ""Экономическая правда" начинает публикацию серии материалов правительства на тему отношений с Россией и ЕС. Главный вывод, который напрашивается при анализе этих документов, – Украина не имеет стратегической политики. Вопрос о том, идти в ТС или ЕС, решался буквально "на коленке". Скорее всего, это было личное решение Виктора Януковича, принятое им по собственному разумению. Исходя из личных интересов сохранения власти и богатства. И лишь после этого различные госорганы начали "натягивать" аналитику, которая подтвердила бы умозрительное решение Януковича. Собственно, отсюда и антироссийская пропаганда в СМИ. Совершенно очевидно, что президент в курсе, какие тезисы вбрасываются в информпространство. А значит, он их одобряет". Тут пропоную перевести дух та згадати, що рішення про те, йти в МС чи ЕС приймалося не сьогодні і не вчора. На це рішення працював, і попередній президент, і попередній уряд. За твердженням Петра Порошенка, текст Угоди про асоціацію був на 90% написаний ним ще за часів керівництвом Міністерством закордонних справ. Це рішення базується на економічних інтересах українського бізнесу. Мені ще в 2010 році доводилося писати, що незважаючи на всю атмосферу розпачу, який панував після підписання Харківських угод, в Митний союз Україна не вступить, бо це суперечить глибинним інтересам українського великого капіталу. Важливо також усвідомлювати, що вибір між МС та ЄС – це справді цивілізаційний вибір, тому він взагалі не може прорахуватися в суто економіко-математичних моделях. Відомий український економіст, професор Бураківський, у зв'язку з цим на шпальтах "ДТ" резонно зауважує, що всі економіко-математичні розрахунки, на які посилаються прихильники Митного союзу, передбачать значне число факторів та припущень. І якщо хоча би деякі з них вказані некоректно, то і всі розрахунки та висновки є помилковими. Виходячи з цього, плюси та мінуси приєднання до Митного союзу або рух в бік європейського розвитку мають оцінюватися не на математичних розрахунках, робить висновок він. І з цим важко не погодитися. Очевидно, що рішення має базуватися на висновках про перспективність типів розвитку ЄС та Митного союзу. Головним, фундаментальним недоліком Митного союзу є те, що зараз це об'єднання авторитарних, вкрай корумпованих режимів, які в принципі неспроможні до інноваційного шляху розвитку. Недемократична система управління, непрозорий розподіл бюджетних коштів та наявних природних ресурсів в інтересах наближених до влади еліт, роблять економіки цих країн надзвичайно неефективними. Враховуючи, що головною рушійною силою Митного союзу є російські можновладці, для яких це об'єднання лише інструмент для політичних цілей – відновлення російської імперії в колишніх кордонах, розраховувати на його ефективне функціонування не варто. А в силу об'єктивних причин іншим воно бути і не може. Тому і майбутнього в ньому немає. В цьому об'єднанні немає нічого, що робить його перспективним, що формує можливості для динамічному розвитку. Але якщо це так, то чи варто йти в бік того, що немає майбутнього? В той же час, ЄС – це один з найбільших платоспроможних і інноваційних ринків. Інноваційність виробництва в ЄС перевищує 75%. ЄС – це територія високоефективної інноваційної економіки, з прозорими правилами гри, з контролем суспільства над демократично обраною владою, з незалежними судами, із захищеними правами власності. І якщо ставити на терези шлях розвитку в бік ЄС чи Митного союзу, то очевидно, що це вибір між минулими спогадами та майбутніми перспективами. Чи варто тоді задаватися питанням, куди краще рухатися Україні? Ймовірніше за все, наші чиновники, які були задіяні в процесі підготовки Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, далеко не всюди повністю відстояли інтереси українських підприємств. Можливо, просто у зв'язку з не найкращим рівнем кваліфікації. Допускає це. Але в цьому випадку визначальним є питання вікна можливостей, яке відкрито саме зараз. Тільки зараз Україна має можливість підписати Угоду про асоціацію. І спроби ще торгуватися за ті чи інші позиції, могло призвести до відкладання її підписання на невизначений термін. Надто довго та ретельно збираючись в похід, можна взагалі нікуди не піти. І наостанок ще одне цитування Сергія Лямця з його знятої статті: "Реализация большей части мер по сближению с Евросоюзом займет от двух до пяти лет, а некоторые – до семи лет. Есть ли у Януковича внятный план действий Украины на этот период? Давайте вспомним предположение о том, что решение двигаться в сторону ЕС принималось спешно – лично президентом и без наличия стратегии. Лишь после этого чиновники принялись анализировать перспективы и последствия подписания соглашения об ассоциации. Конечно же, рассматривать эти сценарии следовало не за два месяца до подписания Соглашения об ассоциации с ЕС, а значительно раньше. Теперь отсутствие стратегического мышления приходится покрывать тактическим приемом – антироссийской пропагандой в СМИ". Виникає питання, чому головний редактор "УП" прийняла рішення про зняття цієї статті? По-перше, назвати її коректною, до того ж такою, що відображає позицію головного редактора УП, неможливо. Вона настільки пропагандистські вибудувана, та настільки відверто спрямована на дискредитацію європейського напрямку розвитку України, що це вже занадто. Причому, для цього знову таки цілеспрямовано звинувачується саме українська сторона в розпалюванні ворожнечі між Україною та Росією. Але це виглядає настільки натягнуто, особливо в контексті всього, що в ній написано, що пані Притула була просто змушена її зняти. І останнє. Розумію, що ця думка може викликати неймовірні емоції з боку головного редактора УП, але яку варто висловити, з урахуванням необхідності зробити припущення щодо того, що ми спостерігаємо протягом вересня на шпальтах "ЕП". P.S. Я написав цю заключну думку, але вирішив її не розміщувати в себе в блозі. Для багатьох після всього прочитаного і так стає все зрозумілим. Ну, а якщо пані Притула хоче її дізнатися, то я можу вислати на пошту. Хоча, впевнений вона вже теж все усвідомлює, але продовжує захищати честь мундиру, роблячи це не дуже вправно, переходячи межу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/524a97a002131/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/5248d979001f4/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Mon, 30 Sep 2013 04:52:56 +0300 Мій досвід свідчить, що ніколи не знаєш чи доведеться повертатися до теми, яку вже висвітлював. Інколи потреба в цьому виникає абсолютно несподівано. 12 вересня я написав блог, який викликав бурхливу, певною мірою, неочікувану мною реакцію з боку редактора УП та провідного журналіста цього видання Сергія Лещенка. Сподіваюсь, лише на емоціях, пані Притула, звинуватила, що я написав його на замовлення, та, навіть, натякнула, що з числа блогерів мене можуть попросити, як гостя, що став небажаним. Той блог я писав, реагуючи на події навколо "УП". Причому головний мій меседж полягав в необхідності на час, що залишився до Саміту у Вільнюсі, доволі обережно ставитися, до будь-яких статей та інформаційних повідомлень, які можуть сприяти провокуванню економічної та політичної кризи в Україні до моменту, коли має відбутися підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, без перебільшенню ключової геополітичної події останнього десятиліття, принаймні на теренах континенту Євразії. Враховуючи ту реакцію редактора "УП", можливо, я міг зробити вигляд, що не побачив дискусії, що виникла в соціальних мережах на цьому тижні. Але вона має значення не тільки, і не стільки в контексті моєї дискусії з редакцією "УП", тому дозволю собі її прокоментувати. Отже, на тижні, що минув, відбулась подія, яку пройшла повз уваги більшості читачів "УП", але яка наробила багато галасу, принаймні, в соціальній мережі facebook. Подією стала поява 24 вересня і дуже швидке зняття зі шпальт "УП" статті Сергія Лямця "Росія-ЄС" в листуванні української влади. Частина 1: Доповідна Мінекономіки щодо МС". Зразу хочу відзначити, що особливість "УП" полягає в тому, що воно є провідною інформаційно-політичною площадкою країни. Причому надзвичайно важливим є її відкритий та плюралістичний характер. На шпальтах "УП" ми можемо побачити прямо протилежні точки зору з питань політичних, соціально-економічних, гуманітарних проблем суспільства. І як, на мене, такий підхід приносить користь, як суспільству, так і самій "УП", бо збільшує її капіталізацію, робить більш привабливою з точки зору розміщення на її шпальтах рекламних повідомлень. Статті, що з'являються на шпальтах "УП", може не відображати позицію редакції, і вона про це прямо наголошує. В той же час, коли йдеться про статті, підписані головним редактором "УП" чи редактором "ЕП", тоді вже всі змушені приймати це як офіційну позицію редакції. Але поява і наступна зняття статті редактора "ЕП" само по собі говорить, що не все добре в редакційному королівстві. Сам факт зняття, якоїсь статті, яку майже ніхто не встиг прочитати, викликало бурхливе обговорення в соціальній мережі facebook. До того ж, ті, хто встиг її прочитати, почали розміщувати цілі шматки цієї статті в на форумах соцмережі. А в п'ятниця, до того ж з'ясувалось, що видалена стаття залишилась в pda версії, і її почали з коментарями поширювати в соцмережі. Ознайомлення з нею, викликало бажання прокоментувати її. По-перше, хочу ще раз повернутися до теми публічних звинувачень на адресу Сергія Арбузова, що саме він та його піарники розв'язали інформаційну кампанію проти Росії та займаються розпаленням міжнаціональної ворожнечі. Я вже писав раніше, якби питання стосувалось лише політ технологічних ігор, взаємних звинувачень тих чи інших політичних груп в Україні, я би про це точно не писав. Але в даному випадку йдеться про звинувачення, що з'являються в провідному українському ЗМІ та проголошуються вони від імені редакції. Саме з посиланням на позицію редакції "УП" проголошується, що це Україна розв'язала інформаційну кампанію проти Росії, що це українська влада розпалює ворожнечу між народами України та Росії. Коли я писав свій блог 12 вересня, в мене не було планів детально аналізувати всі статті, що з'явились на шпальтах УП протягом останніх місяців, та мали відношення до україно-російських стосунків в світлі підписання Угоди про асоціацію. Але знята стаття Сергія Лямця, яку я зміг прочитати лише в суботу, спонукала мене до цього. Змушений зразу вибачитися, але мені доведеться вдатися до значного цитування статей, що з'явились на шпальтах "УП" протягом серпня-вересня цього року. Але без цього мої твердження будуть недостатньо переконливими. До речі, перед тим, як почати це цитування, одна невеличка ремарка. В 2008 році, коли була здійснена військова агресія Росії проти Грузії та подальша анексія значно частини її території, я робив детальний аналіз інформповідомлень російських ЗМІ, та бачив, як формувалось офіційне обґрунтування початку вторгнення регулярних військ Росії на територію Грузії. Цей аналіз був здійснений наступним чином. Я проаналізував стрічки новин декількох провідних російських інформаційних ЗМІ та створив реєстр повідомлень 1-10 серпня 2008 року, що стосувались подій навколо Південної Осетії, розставивши їх за часом оприлюднення. І ось як формувалась дезінформація цими ЗМІ. В ніч з 7 на 8 серпня спочатку в одному із ЗМІ з'являється повідомлення про те, що, можливо, є поранені серед "миротворців". В іншому ЗМІ, з посиланням на перше, вже формується повідомлення, що є вже поранені та вбиті "миротворці". А вже в третьому та наступних ЗМІ з посиланням на друге чи одне на одне вже повідомлялося про значну чисельність вбитих та поранених. Я згадав про події 2008 року, коли почав сканувати інформаційний потік УП. Слід зразу сказати, що є одна особливість функціонування "УП" і "ЕП", на яку звертала увагу головний редактор "УП". Ці сайти автономні, це означає, що економісти мають доступ тільки до "ЕП". Рішення про розміщення статей чи повідомлень "ЕП" на шпальтах головної – політичної – сторінки "УП", приймає головний чи черговий редактор "УП". Про це важливо згадати, бо всі твердження, що Сергій Арбузов та його піарники розв'язали інформаційну кампанію проти Росії та займаються розпаленням міжнаціональної ворожнечі, пролунали формально зі шпальт саме "ЕП". З'ясувати, які з них з'являлися та чи з'являлися на політичній сторінці "УП", я вже не можу. Але, попри автономний статус "ЕП", наскільки я розумію, головний редактор має право та можливість прийняти одноосібне рішення, про зняття тієї чи іншої статті, що з'явилась на шпальтах "ЕП". Саме це трапилось з останньою статтею Сергія Лямця. Отже, перейдемо до цитування. Перша зі статей на шпальтах "ЕП", в якій згадується пан Арбузов в контексті конфлікту між Україною та Росією щодо Угоди про асоціацію, з'являється 20 серпня. Ось в якому контексті це подається мовою оригіналу: "14 августа Федерация работодателей сообщила: "С 00:00 часов 14 августа в профиль риска системы управлениями рисками Федеральной таможенной службы РФ к первым четырем десяткам предприятий, попавшим туда в июле этого года, были добавлены все без исключения украинские экспортеры". Такую информацию немедленно и небезосновательно окрестили торговой войной, которая, наконец, была объявлена! Однако самое интересное – реакция украинского правительства. Оно, как водится, радовало своим неувядающим оптимизмом и эпической бесхребетностью. На следующий день после громогласного заявления ФРУ премьер Николай Азаров туманно объяснял: "Сейчас есть определенные сложности, связанные, прежде всего, как мы считаем, с созданием, структурированием и формализацией Таможенного союза. У нас появляются различия в подходах". СМИ, мол, эту тему преувеличивают. Да, есть проблемы, но их не следует искусственно раздувать и искусственно преувеличивать, уверял премьер. А министр экономического развития и торговли Игорь Прасолов вообще сказал, что в случае с компанией "Рошен" виноваты конфетные обертки. Секундочку! Где же первый вице-премьер Сергей Арбузов? Почему же он не спешит доказать свою нужность в столь сложной ситуации? Ведь кто бы лучше справился с ситуацией, чем "лучший центральный банкир Восточной Европы"? Эта ситуация наглядно показывает, что во взрослых вопросах "младореформаторам" не место" Трохи далі в цій же статті: "Теперь Россия перестала стесняться, и об этом пишут мировые СМИ. В российской прессе развернулась массированная антиукраинская информационная кампания. Все выглядит привычно: эксперты, уважаемые люди и никому не известные персоны объясняют, почему разрушится украинская экономика, почему Украина должна вступить в Таможенный союз, почему украинцы заблуждаются и даже почему Украина не должна пускать к себе самолеты европейских авиакомпаний. Не гнушаются и откровенными провокациями в духе "украинцы проголосуют за дефолт". Комментаторами в провокационных материалах выступают никому не известные персонажи, но неискушенному "пересічному" российскому читателю может показаться, что подобные вещи действительно обсуждаются в Украине. Чувствуется, что здесь не обходится без хорошо организованной пропаганды. Издание Зеркало недели" со ссылкой на свои источники сообщило, что в Москве якобы разработана целая стратегия агрессивного подчинения Украины, одной из целей которой является срыв подписания соглашения об ассоциации с Евросоюзом". Як бачимо, в цій статті Арбузов звинувачується лише в бездіяльності. При цьому, що дуже важливо, чітко висловлюється позиція, хто розв'язав антиукраїнську інформаційну кампанію, і хто вдається до відвертих провокацій та залякувань щодо дефолту. Наступна стаття, в якій йдеться про російсько-українській конфлікт та Арбузова датується лише 4 вересня, але з позицією Лямця відбуваються "дивовижні" метаморфози. Знову цитую мовою оригіналу: "Крайне интересна позиция "младорефоматоров", которых не видно и не слышно в связи с российско-украинским конфликтом. Не исключено, что им на высочайшем уровне запретили вмешиваться. Но, по нашей информации, молодые члены правительства во главе с Сергеем Арбузовым заняли антироссийскую позицию, и всячески подогревают идею отдаления от Кремля". Зверніть увагу, тут на додачу про бездіяльність, вже з'являється твердження про те, що деякі члени уряду разом Арбузовим "зайняли антиросійську позицію". Жодного доказу цьому твердженню, правда, не надається. А далі саме цікаве в цій статті: "Очень вероятно, что Украине чисто экономически выгодно вступить в Таможенный союз. От объединения с Россией действительно выиграли бы многие отрасли нашей экономики. Особенно промышленность, которая была "завязана" на весь СССР. Возможно, активно заработал бы транспорт. В Украину пришли бы российские деньги. Пришли бы более "взрослые" правила игры в бизнесе. Пришла бы еще более жесткая вертикаль власти". Бачите, в цій статті з'являється поки що лише припущення: "Україні, мовляв, з економічних міркувань вигідно вступати до Митного союзу", але з одночасним твердженням про антиросійську позицію Сергія Арбузова. До 9 вересня жодного повідомлення чи статті на шпальтах "УП" та "ЕП" зі згадкою про Арбузова в контексті відносин між Росією та Україною немає. Але 9 вересня з'являються зразу дві статті, в яких Арбузов напряму звинувачується в роздмухуванні антиросійської пропаганди та розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, тобто в скоєнні злочину відповідно до 161 статті Кримінального кодексу України. Зранку о 09.05 з'являється стаття Сергія Лямця "Податок на обмін валюти: єдине "за" і безліч "проти". В ній спочатку лише штрихом зазначається: "А конфликт с Россией, который исподтишка подогревается группой "младореформаторов", сделает торговый "минус" Украины еще большим". І далі: "Налог на валюту – это не единственная "медвежья услуга", которую оказывает первый вице-премьер действующему президенту. С начала осени пиарщики Арбузова развернули яркую антироссийскую пропаганду. Делается это чужими руками – в частности, через заявления приближенных аналитиков. Как бы случайно возникают новости и исследования, почему Таможенный союз – это зло. Чего будет стоить эта деятельность Януковичу? Как минимум, обострения конфликта с Кремлем. А, следовательно, санкций по отношению к товарам украинского происхождения. Кроме того, Януковича не поймет электорат Востока и Юга Украины. Население этих регионов традиционно считает россиян "своими" – даже больше, чем жителей Западной Украины. Получается, что действующий президент расплатится за действия пиарщиков Арбузова собственным рейтингом. И без того катастрофически низким. Слишком низким, чтобы играться в валютный налог и войнушки с Россией". Тут вже можна спостергіати відкрите звинувачення на адресу Сергія Арбузова в розгортанні "яскравої антиросійської пропаганди". Крім того, всі, хто зробив аналіз, щодо невигідності та шкідливості приєднання до Митного союзу, виявляється зробили це на замовлення Арбузова та його піарщиків. Зробити такий висновок без замовлення Арбузова, зрозуміло, ніяк неможливо. До речі, варто звернути увагу, що жодних доказів, на підтвердження, що Арбузов перетворився на такого собі антиросійського українського націоналіста немає. Є просто твердження категоричне та безапеляційне. З одночасним фактично вже не припущенням, а висновком, що вважати Митний союз злом можуть лише ті, хто зробив це на замовлення. Ось так. Але чим далі, тим веселіше. P.S. Статтю змушений розділити на дві частини, бо надто велика і її не пускає система "УП" https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/5248d979001f4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/52454d83cdafe/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Fri, 27 Sep 2013 12:18:59 +0300 ТВ "Дождь" Господин президент, ваше превосходительство и уважаемые делегаты! Для меня большая часть вновь представлять свою страну в этой организации. На протяжении минувших десятилетий, как я уже когда-то говорил, Грузия прошла путь от упадка до демократии с рыночной экономикой. Мы в полной мере ощутили как все трудности, так и положительные моменты, у нас были как прорывы, так и ошибки. Но мир смог понять, какой ценой нам обошлась свобода страны. Сегодня я прошу вас вновь услышать голос нашей нации, которая уважает политические, религиозные и социальные различия людей, для того, чтобы вместе прийти к свободе. Это голос, который несмотря на все проблемы, и на все те трудности, с которыми нам еще предстоит столкнуться, полон надежды. Я смотрю на мир сегодня и понимаю, что этот голос надежды необходим. Оптимизм начала 90-х, когда демократические и либеральные ценности распространялись очень быстро, когда было ощущение конца истории, когда казалось, что ООН – это душа и сердце мира, и когда я был студентом здесь, в Нью-Йорке, и я проходил практику в ООН, этот оптимизм был разрушен волной скептицизма и пессимизма. Мир больше не такой. Права человека переосмыслены. И ООН не стало душой и сердцем нашей планеты. Западная цивилизация, которая когда-то было триумфатором, теперь пытаются справиться с глубоким экономическим, социальным и интеллектуальным кризисом. В Восточной Европе цветные революции вновь сталкиваются со своими противниками, которых они победили несколько лет тому назад. На Ближнем Востоке радостные образы ликующих тунисцев, египтян сменились ужасающими картинами мертвых детей в окрестностях Дамаска. Есть множество поводов для разочарования и утраты иллюзий. Но должен ли догматический оптимизм 90-х быть смещен догматическим пессимизмом, который убивает надежду? Должен ли факт распространения свободы и демократии заставить нас прекратить нашу борьбу, изменить наши взгляды и наши принципы? Сегодня я пришел сюда для того, чтобы поделиться с вами надеждами своего народа. И для того, чтобы говорить от лица своего народа о неприятии этого всеобъемлющего фатального пессимизма. Я здесь для того, чтобы обратиться к колеблющимся и сомневающимся. И если западная модель несовременна, то почему миллионы поляков, румын, эстонцев и чехов так рады вступлению в НАТО. И почему миллионы украинцев, грузин и молдован стучатся в дверь Евросоюза. Если свобода нынче не в моде, то как мы можем говорить о том, что тунисцы изменили карту мира. Нет, история не пришла к концу в 1989 или 1991 году, и она никогда не закончится. Свобода – это до сих пор движущая сила истории. Мужчины и женщины во всем мире хотят жить в свободе. Но вопрос таков: будем ли мы актерами или зрителями в этой конфронтации? Уважаемые делегаты! Как я уже говорил, многие восточноевропейские страны присоединились к европейскому свободному и демократическому сообществу, но они постоянно сталкиваются с угрозами и запугиваниями. Армению заставили подписать договор о вступлении в Таможенный союз, который не входит в интересы армян и нашего региона. Молдова находится в состоянии блокады. Украина постоянно под атакой. Азербайджан сталкивается с чрезвычайным давлением. А Грузия оккупирована. Почему? Потому что империя пытается восстановиться в рамках своих былых границ. Слово "границы" в данном случае, конечно, является не совсем верным. Ни Российская империя, ни советский союз, ни евразийский союз никогда не имели границ. У них были только окраины. И сегодня я говорю от имени этих окраин. В отличие от большинства россиян, правительство этой страны не заинтересованы в том, чтобы у их соседей была стабильная обстановка. В странах, которые находятся вокруг России, всегда должно быть неспокойно – вот чего хочет Кремль. Там отрицают саму идею сильного правительства соседних стран. В Грузии, Украине или Молдове стараются учитывать интересы России. Я никогда не был поклонником того, что французы называют "Ле ланг де буа" – т.е лить воду. Но мой второй срок сейчас подходит к концу, так что я понимаю, что именно сейчас мне надо откровенно сказать об этом. Постараюсь быть конкретным. Как вы думаете, хочет ли Владимир Путин безоговорочного триумфа Армении над Азербайджаном, например? Нет. Это сделает Армению слишком сильной и потенциально слишком независимой. Думаете, что противоположенный вариант развития событий – т.е превалирование Баку над Ереваном – удовлетворит Москву? Конечно, нет. Нынешний подъем модернизированного Азербайджана – это настоящий кошмар для российских лидеров. Нет, они не хотят, чтобы кто-то одержал верх, потому что сам конфликт – это их цель. Потому именно конфликт заставляет и ту и другую сторону находится в состоянии зависимости и блокирует их интеграцию в Европейское сообщество. Думаете, что электоральное поражение сил Оранжевой революции в Украине заставило Кремль смягчить политику в отношении этой страны? Как раз наоборот. Правительство, которое возглавляет Виктор Янукович, находится под постоянной атакой. Торговая война, развязанная против Украины накануне Европейского саммита в Вильнюсе, стала для России инструментом для раскола этой страны. Думаете, что Кремль согласится обсудить процесс деоккупации Абхазии и Южной Осетии, после того, как в Тбилиси сменится правительство? Совершенно нет. Аннексия грузинских территорий российскими солдатами продолжается. Вчера оккупанты вновь выслали из своих домов и деревень грузинских граждан, а это ведь дома и деревни их предков. Все это происходит при свете дня и при полной безнаказанности. Несмотря на дружелюбные заявления, которые сделало новое грузинское правительство за последние несколько недель и месяцев, российская армия продолжает усиливать свои позиции, разделяя поселения колючей проволокой, угрожая нашей экономике, приближаясь к жизненно важному трубопроводу Баку-Супса, а также к главной автодороге Грузии, что ставит под вопрос всю устойчивость нашего государства. Враждебность Владимира Путина и его команды по отношению к правительству, которое я имел честь возглавлять на протяжении почти 10 лет, основана не на личной ненависти или культурном неприятии. Любое подобное суждение по сути является ширмой для прикрытия. Мой предшественник, президент Шеварднадзе, является выходцем из советской номенклатуры. В 90-е его привели ко власти при военном бунте в Грузии и при прямой помощи России. Его знают как благодаря его советским дипломатическим взглядам, коих у меня нет. И все равно Россия подрывала его авторитет и даже предпринимала несколько попыток убить его. И речь тут идет не о Гамсахурдии, Шеварднадзе, Саакашвили или Иванишвили. Имена не имеют абсолютно никакого значения, когда ставки так высоки. Это вопрос о возможности или невозможности государства в Грузии. Почему? Потому что нынешнее правительство России прекрасно знает, что как только в Украине, Грузии или Молдове будут созданы сильные государственные системы, в тот же момент правительства будут отражать чаяния своего народа, который, кроме прочего, хочет быть полностью независимым и двигаться в сторону Европы. Грузинский опыт успешных реформ и реального функционирования государства может стать настоящим вирусом – вирусом, который распространится по всему постсоветскому пространству, и который, по мнению России, надо устранить любыми возможными способами. Именно поэтому грузинский народ был вынужден столкнуться с эмбарго, с войной, с вторжение и с оккупацией. И это все произошло начиная с 2006 года. Но именно поэтому сопротивление грузинского народа и восстановление грузинской демократии так важны для всего региона. Дамы и господа. Попытки откатить назад перспективы Евросоюза и НАТО в нашем регионе становятся еще более интенсивными. И у этих попыток есть определенное имя: это Евразийский союз. Евразийский союз был создан для того чтобы стать альтернативой Европейскому союзу, Путин представил его как главный проект своего президентства. Потому что Европейская и евро-атлантическая интеграция занимают много времени, потому что на это требуются огромные усилия, потому что иногда может казаться, что ты идешь к миражу, потому что угрозы могут быть такими сильными, а давление невыносимым, потому что перспективы очень неясные. Почему не отказаться от этого? Сегодня я бы хотел объяснить, почему не надо отказываться. Гораздо больше международной политики и больше международных союзов, наши народы волнуют социальные вопросы и выбор образа жизни. Наш народ должен выбрать, хочет ли он жить в мире страха и преступности, в мире, где преследуют за непохожесть, а меньшинства подобны боксерским грушам, в мире, где оппозиция сталкивается с побоями и избирательным правосудием, в мире, дамы и господа, который мы все прекрасно знаем, ибо все мы вышли из него. Евразийский союз это наше недавнее прошлое и наше будущее, которое было создано бывшими агентами КГБ в Москве. С другой стороны, наши традиции и наши вековые устремления показывают нам путь в другой мир, который называется Европа. Европейский сообщества тоже не идеальны, и в случае движения к ним, мы также столкнемся со страхами, надеждами, злобой и даже ненавистью. Но в этом случае меритократия одерживает верх над непотизмом, толерантность становится фундаментом общественной жизни, сегодняшние оппоненты могут завтра министрами, а не узниками или врагами, которых надо уничтожить. Для народов восточной Европы выбор становится настолько очевидным, что кремлевские стратеги, которые сами себя называют политтехнологами, решили отменить понятие правды и создают лишь ложь, которую они распространяют по Украине, Молдове, Грузии и другим странам. Их рупоры в наших уважаемых странах – это сознательная или несознательная пятая колонна – называют Евросоюз инструментом для разрушения человеческих ценностей, для эрозии национальных традиций и для пропаганды идей ЛГБТ. Странно, но в последние годы, а может даже недели, в Тбилиси, Киеве и Кишиневе мы слышим ту же шарманку, которую сперва запустили в москве. Мы слышим, что наши традиции рушатся под влиянием запада, что христианские праздники скоро заменят гей-парады, а церкви превратятся в мультикультурные диснейленды. Мы слышим, что вот-вот наша традиционная самоидентичность находится под угрозой. Но так ли мы наивны, чтобы верить в эту ложь, в ложь, которую верили поколениями, в ложь, благодаря которой наш суверенитет был украден. Так ли мы несправедливы к нашим предкам, чтобы верить, в то, что их память можно почтить с помощью нападений на мечети и погромами? Мы, должно быть, совершенно не помним нашу собственную историю, если мы можем позволить бесконечно повторяться ей. Когда мы слышим лживые напевы православных, которые исполняют российские империалисты, неужели мы забываем о праведном голосе патриарха Кириона, который был убит, или вечный голос Патриарха Амбросия Хелайа, которого пытали днями и неделями только за то, что он высказался в Женеве против вторжения в его собственную страну. Мы что, глухие, раз не слышим голоса убитых епископов и священников? Мы что, необразованные, раз не помним, кто перекрасил наши церкви и стер наши святые фрески? Мы что, ослепли, раз не видим разрушение наших церквей на оккупированных территориях? Мы должны знать свою историю. А она учит нас тому, что толерантность – это основа суверенности нашего региона. Это не только моральный долг. Это вопрос национальной безопасности. Мы должны знать свою историю и понимать, что старый принцип "Разделяй и властвуй" применяется сегодня так же как и два столетия назад. Смотря на наш регион сегодня, те кто знает историю Кавказа, должны вспомнить резню армян и азербайджанцев в 1905 году, которая была искусственно создана царским режимом, и сравнить ее с конфликтом в Нагорном Карабахе в конце 80-х. Можно вспомнить и начало войны в Абхазии в начале 90-х. Тогда грузинские члены вооруженных формирований получали оружие от русских солдат, которые фактически управляли абхазскими повстанцами и чеченскими террористами. Именно они уничтожили любую солидарность между севером и югом Кавказа. Также более века назад Россия отправляла грузинских офицеров сражаться на фронт с чеченцами, ингушами и дагестанцами. Мы также можем посмотреть и на другие окраины империи, например, изучить историю Польши или Украины, и мы увидим абсолютно то же самое. Везде империя разжигала ненависть между угнетаемыми народами и разделяла их стеной фанатичного антагонизма. И эта система, к сожалению, работала. Но что еще больше расстраивает, так это то, что система эта работает и ныне. Дамы и Господа, уважаемые делегаты, Евросоюз – это величайший политический успех последних десятилетий. Он стоит на трех основах, а именно на трех отрицаниях: отрицание экстремистского национализма, который привел Европу к самоубийственным мировым войнам и ужасам нацизма, отрицание коммунизма, который угрожал распространиться по всему континенту, и в конце концов – в отрицании колониализма и империализма. Наследниками французской и британской империи понадобилось некоторое время на то, чтобы смириться с третьим отрицанием, но отдать свои колонии стало ценой за модернизацию их экономики и развитие их демократии, а также реализации самого Евросоюза. Евразийский союз базируется на кардинально других принципах. Он управляется нетерпимостью, бывшими КГБ-шниками и создан для того чтобы возродить империю. Конечно, вступить в Евразийский союз очень просто. Для этого не надо соответствовать никаким социальным, экономическим или политическим критериям. На самом деле, для того чтобы быть колонией, не надо обладать ничем. Единственные требования – пассивность и посредственность. С другой стороны, для того чтобы вступить в настоящий союз, нет никаких других способов кроме как предпринимать титанические усилия и соответствовать жестким критериям – потому что эти принципы стоят во главе всего Союза. Так что для сомневающихся я бы хотел подчеркнуть – выбор должен очевиден именно потому, что ЕС требует стараний и выдвигает критерии и именно потому, что ЕС не хочет поглощать нас. Но есть и еще лучшая причина, которая показывает очевидность выбора. Российскому проекту предначертано провалиться. Ни одна империя сейчас не может выжить. И Российская тоже. Если мы обратимся к истории, то увидим, что Франция и Великобритания теряли свои колонии не только потому, что колонии сражались за свою независимость, но и потому, что люди в Париже и в Лондоне прекращали верить в свою империю. Тоже самое сейчас происходит и в России. Имперская мечта сперва сталкивается с сопротивлением на ее окраинах. Но, что гораздо важнее, эту мечту отвергают и в центре империи. Отрицание можно увидеть не только в массовых протестах и растущей популярности оппозиции в крупных городах России. Отрицание есть и в всеобъемлющем скептицизме российских элит по отношению к евразийским идеям Путина. Люди, которые призваны служить этой идее, сами не верят в ее жизнеспособность. Отверженная как в окраинах империи, так в ее центре, эта идея ведет к гибели. Евразийский союз провалится и у России вновь будут границы, а не окраины. Потом эта страна начнет искать стабильных отношений со стабильными соседями. Потом сотрудничество прийдет на смену конфронтации. Это все произойдет гораздо раньше, чем люди думают, и от этого конечно приобретут выгоду окраины, но еще больше – сами люди в России. Имперский проект обречен и абсурден, потому что нынешнее поколение граждан России больше всех в мире времени проводит в интернете. Крах случится еще и потому что бесконечные ресурсы газа и нефти скоро столкнутся с перспективными газом и нефтью из шельфовых месторождений. Крах случится потому, что газом не заменишь модернизации экономики Крах случится потому, что есть коррупция и отсутствие справедливости. Крах случится потому, что целые регионы России страдают от дискриминации и насилия, потому что народы Чечни, Ингушетии, Дагестана, Татарстана и других регионов настолько гонимы, что они не чувствуют никаких связи с Москвой. Крах неизбежен, потому что люди испытывают недовольство, страх, ненависть. Крах неизбежен. И он произойдет не в следующие десятилетия, а в несколько последующих лет. Через несколько лет Владимир Путин покинет Кремль и исчезнет из российской политики. Граждане России будут помнить о нем как о призраке давно минувших времен, времен империи, времен коррупции и подавления. Никто не знает, будет ли этот процесс спокойным или жестоким, будет ли его следующий глава государства националистом или либералом, или и тем и другим, но важно другое: Россия перестанет быть империей и, наконец, станет обычным государством. Это перспектива, к которой все мы должны быть готовы. Тем временем, пока наш регион будет продолжать оставаться полем битвы, нам надо объединить свои силы, а не усугублять конфликт. В прошлом многие лидеры и многие страны поняли, что свобода одного человека зависит от свободы нации. Так было в Польше времен Пильсудского, когда в страну под знамена польского флага независимости звали всех оскорбленных людей. Но никогда наши предки не сотрудничали с мощной силой, которая понимала стратегическую важность нашей независимости. Теперь такая сила есть и это – Европейский союз. Скоро состоится Саммит по восточному партнерству в Вильнюсе. Я хотел бы повторить то, что я уже говорил много раз за последние несколько лет. Запуская программу восточного партнерства, как ответ на вторжение в Грузию в 2008 году, Евросоюз предложил нашим странам платформу для сотрудничества. Мы должны больше вкладывать в эту платформу. Мы должны развивать совместные проекты, прежде всего сосредотачиваться на необходимых нам реформах. Потому что реформы означают благоденствие и независимость. Екатерина II прекрасно знала это. Когда Польша стала успешно выполнять свою программу реформирования и стала идти вслед за французскими и английскими просветителями, Екатерина написала секретное письмо Фридриху Великому. Это письмо до сих пор является одним из самых впечатляющих образцов имперского мышления. Там сказано, что реформы опасны как для России, так и для Пруссии, потому что они сделают из Польши настоящее государство, и реформы надо остановить, а на Польшу напасть и притом как можно скорее. Это письмо может показаться знакомым каждому, кто знает, как Владимир Путин ненавидит грузинские реформы последнего десятилетия. В первые в истории, народное государство строится на территории Кавказа и реформы надо остановить, пока они не принесли всех плодов. Дамы и господа, единство должно стать нашим правилом в Восточной Европе, включая разрозненный Кавказ. Я уже говорил о начале войны в Абхазии, но я могу вспомнить и другие более ранние символичные эпизоды из кавказской истории. В конце восстания Шамиля против Российской империи, после того, как сам Шамиль сдался, остался только один чеченский лидер, который продолжал сражаться – его звали Байсонгур. Но и он был ранен и захвачен в плен. Его собирались повесить, и российский офицеры собрали дагестанцев, чтобы те смотрели на казнь. Одному из них было приказано выбить табуретку из под ног Байсонгур. Так русские хотели стравить народы и разжечь кровопролитную резню. Видя это, Байсонгур сам выбил у себя из под ног стул и таким образом совершил самоубийство, это запрещено религией, но он остановил вражду двух народов соседей. Но послушайте, сколько несчастий было у кавказских наций? Этому должен прийти конец. И именно поэтому во время своего президентства я запустил несколько проектов, которые должны наладить отношения между севером и югом Кавказа, проекты направлены на образование и на университетский обмен. Мы должны продолжать делать такие маленькие шаги. Мы должны быть готовы ко времена, когда империя падет. Так мы сможем пережить ненавистное наследие. И мы, народ Грузии, должны быть готовы к временам, когда российские солдаты покинут оккупированные территории, когда москва уйдет из Цхинвали и Сухуми. Мы должны быть готовы приветствовать возвращение наших сограждан из Осетии и Абхазии. И мы должны отнестись к ним как к братьям и сестрам. А не как ко врагам. Эти времена наступят скорее чем мы думаем. Дамы и господа, мой второй срок близится к концу, и я горжусь теми достижениями, которых мы добились. Мы буквально вытащили Грузию из тьмы, создали беспрецедентную прозрачность в госструктурах, вернули детей в школы и справились с преступностью среди молодежи. Мы приблизили нашу нацию к Европейской мечте, мы без устали работали для того, чтобы вернуть чувство терпимости в нашу страну, чувство которое руководило Грузией в прошлом. Мы сделали много хорошего. Но я понимаю, что некоторые достижения дались слишком дорогой ценой. В нашей попытке создать новую реальность, отличающуюся от прошлых времен угроз и страхов, мы совершали ошибки. Иногда мы заходили слишком далеко, а иногда недорабатывали. Я полностью признаю свою ответственность за все недоработки и я беспокоюсь о тех, кто не получил достаточно хорошего от нашей работы и о тех, кто стал жертвами наших радикальных методов. Я бы хотел сказать всем гражданам Грузии, всем, кто поддерживал нашу работу, нашу политику и нашу партию и всем, кто был нами недоволен – я горжусь вашей силой и храбростью, я уважаю ваши старания. Мы являемся и должны продолжать являться нацией, которая едина в любви к свободе и к достоинству. Мы являемся и должны оставаться нацией, которая уважает жертвы наших солдат в Афганистане, нацией, которая скорбит о своих потерях и которая гордится своей смелостью. Мы являемся и должны оставаться нацией, которая едина в нашей исторической судьбе присоединиться к европейской семье демократических наций, семье, от которой нас никогда не оторвать, нашей семье. Путь народа Грузии к свободе, региональному единству и европейской интеграции далек от конца и я буду продолжать посвящать каждый день своей жизни завершению этого дела. Как гордый сын своего гордого народа. P.S. Додав відео з виступом. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/52454d83cdafe/