https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/51a4d05509662/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Tue, 28 May 2013 18:42:13 +0300 Ми часто не помічаємо того, що в нас є, але, позбувшись цього, можемо шкодувати. Одним з найбільших здобутків українського закону "Про доступ до публічної інформації" є запровадження можливості спілкування громадян і влади у електронній формі. Це, якщо не революція, то точно великий крок вперед. Більше, ніж половина запитів надходить до всіх держустанов через е-маіл. І відповідь запитувачі отримують теж в електронному вигляді. Торік цієї послугою скористалося щонайменше 25 тисяч громадян. 9 з 10 запитувачів отримують відповідь не пізніше, ніж на 5 день. Я не знаю жодної іншої послуги, яку б держава надавала так швидко і так зручно. Між тим, подібна послуга недоступна у деяких країнах "розвинутої демократії". У США не приймають запити через е-меіл. Про це каже Нейт Джонс, активіст найбільшої громадської організації США, яка виступає за доступність документів влади – "Архів Національної безпеки США". Нейт Джонс, активіст свободи інформації "Закон про свободу інформації не поширюється на Конгрес і на судову владу. Президент також не підзвітний за цим законом", – каже представник організації, яка вигравала суди чи не у всіх могутніх держустанов США – від Білого дому до ФСБ і ЦРУ. Теоретично у США можливо надіслати електронний запит, але не скрізь і лише на рівні штату. На Білий дім не поширюється дія закону про Свободу інформації. Щоправда, адміністрації американських президентів, як правило, сповідують політику проактивного розкриття інформації, тобто наперед. Замість запиту Бараку Обамі можна надіслати колективну петицію Але це інший інструмент. Формально у них немає обов'язку відповідати на запит в рамках закону про свободу інформації. Під дію FOIA потрапляють федеральні органи виконавчої влади. Сам закон про свободу інформації досить старий, і, незважаючи на велику кількість поправок до нього, так досі і не передбачає можливість спілкування з органами влади електронною поштою. Інші федеральні органи США запити через е-маіл не приймають ( Закони у Великій Британії та Австралії - молодші за американський і тому набагато прогресивніші у частині використання сучасних засобів комунікацій. У британському законі від 2000 року говориться про те, що запит може бути поданий як у письмовій, так і в електронній формі. Коли в 2011 році до рейтингу забезпечення права на інформацію, який розробляють дві провідних міжнародних організації Access Info Europe (Іспанія) та Centre for Law and Democracy (Канада), вперше потрапила Україна, мене вразив один факт. Виявилося, що перші місця в цьому рейтингу посідають "молоді" закони – ті, що були ухвалені не так давно в країнах "нових демократій", і, зокрема, Східної Європи. І навпаки, країни, які давно мають статус "джерел демократичних цінностей", насправді "пасуть задніх" в рейтингу. Рейтинг – 2011 Тоді я знайшов для себе просте пояснення: "старі" закони, які приймалися в 60-ті – 80-ті роки минулого сторіччя не могли врахувати всі виклики часу та врахувати можливості сучасних засобів комунікацій. Заради справедливості варто визнати, що в країнах "старої демократії" механізми виконання старих законів кращі, від "молодих демократій". Здебільшого – через більшу кількість судових прецедентів і час виконання цих законів. За час, що минув, український закон встиг піднятися в цьому рейтингу ще на одну сходинку. Рейтинг – 2012 Проте, не стояли на місці й інші країни. За винятком Хорватії, яка через скасування частини положень свого закону опустилася з 6 на 9 сходинку, "молоді демократії" Східної Європи рухалися вгору, а західні країни скочувалися донизу. Які є докази, що молоді демократії, випереджають старі? Щоб переконатися в цьому, достатньо поглянути на офіційний сайт міжнародного рейтингу. Приємно бачити, що Україна гідно виглядає на тлі інших країн У топ-30 найкращих країн з права на доступ до інформації, 11 країн – "молоді демократії" Східної Європи та СНД. До першої десятки входять Сербія, Словенія, Україна та Хорватія. Далі – і балканці з Македонії, Косово та Боснії, і наші колишні сусіди по СРСР з Азербайджану, Грузії, Молдови і, навіть, Киргизії. Де ж "стара Європа"? До третього десятку спромоглися увійти Фінляндія та Швеція (ця країна у 1766 році перша в світі ухвалила "Акт про свободу друку", який нині вважають першим у світі законом про доступ до публічної інформації), а також Великобританія, яка посідає 25 місце. Решта "старих демократій" – на протилежному кінці рейтингу. Замикають його Австрія, Ліхтенштейн та Греція. Німеччина – на "почесному" 85 місці, Італія – на 83, Бельгія – на 81, Франція – на 69, Швейцарія – на 62. Німеччина "осучаснила" закон про доступ від 2005 року, але це не допомогло. Вона в опинилася серед аутсайдерів рейтингу. Насправді, не лише рейтинги, а і повідомлення ЗМІ, експертних недержавних організацій свідчать про протилежні процеси. Країни, які прагнуть наздоганяти європейських лідерів, покращують законодавство, позичають ефективний досвід, стають більш відкритими. Країни "старої демократії", навпаки, ніби відчувають втому. Вони свою програму "гонки за лідером" виконали багато років тому, і тепер шукають комфортні для себе умови. Європейській союз досі не прийняв поправки до своїх керівних документів, які мали б розширити доступ до публічної інформації ЄС. Це обіцяла зробити за час свого головування в ЄС Данія. За словами данців, у Брюсселя не знайшлося достатньо "політичної волі для більшої відкритості". Європейські прихильники свободи інформації кажуть, що гірше в ЄС не стало, але і краще теж. Позитивні очікування не виправдалися. А новий законопроект ЄС про захист даних та доступ до інформації вже став об'єктом критики від країн, які свого часу першими запровадили доступ до публічної інформації. Міністр юстиції Швеції Давід Торнгрен відкрито заявив, що проект документу Європейського Союзу може зруйнувати баланс між прозорістю та приватністю в національних законодавствах країн-членів. Австрія, яка посідає останнє місце в рейтингу доступу до інформації, відмовилася вносити зміни до законодавства, ініційовані експертними групами. Спілка "Open Data Community" звинуватила уряд Німеччини у намаганні нехтувати основними принципами свободи інформації. На думку експертів, запроваджена система "Відкритий уряд" замість відкриття масивів даних надає дозовану та скореговану інформацію. У Великій Британії запроваджуються деякі новації щодо застосування норм закону про доступ до інформації. Зокрема, змінюють терміни гарантованої відповіді, вводиться фіксована плата за право апелювати на неналежне виконання закону, а підрядні організації, які співпрацюють з урядом, звільняються від вимоги надавати інформацію за запитами. Врешті-решт, за твердженням місцевих ЗМІ, Данія, яка посідає 74 місце в рейтингу доступу до інформації, планує додатково обмежити законодавчо доступ до інформації. А ось в Угорщині, завдяки протестним акціям, вдалося добитися того, що Президент країни зупинив прийняті парламентом зміни до законодавства, які обмежують свободу доступу до інформації, та звернувся до парламентарів з проханням переглянути ці законопроекти. Тобто, розвиток доступу до інформації в різних країнах нагадує не сходинки догори, а скоріше – терези. Там, де ці процеси розпочалися раніше, зараз маятник хитнувся донизу. На місце старих лідерів приходять нові, більш прогресивні. В України на цьому тлі є всі шанси на лідерство. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/51a4d05509662/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/516ff51c2579e/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Thu, 18 Apr 2013 16:29:00 +0300 У зв'язку з тим, що сайт Президента України тимчасово не працює, Головне управління забезпечення доступу до публічної інформації приймає запити на доступ до публічної інформації за тимчасовою адресою: vidkrytist@gmail.com. Крім того, запити можна надіслати факсом 255 6597, оформити усно за телефоном 255 7716 або принести особисто до офісу на вул.Банкова 10-в. Це маленька споруда, схожа на КП, біля будинку з химерами. Ці можливості передбачені законом. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/516ff51c2579e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/51435fb6c562f/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Fri, 15 Mar 2013 18:51:50 +0200 15 квітня Росія запускає сервіс он-лайн петицій громадян. Схема така: спершу громадська ініціатива чи пропозиція має пройти кількарівневу систему фільтрів та предмет дотримання вимог законодавства, потім її публікують на сайті петицій, далі за рік вона має зібрати 100 000 "лайків" зареєстрованих за паспортними даними в інтернеті громадян. Приз у фіналі – рішення експертної групи про розробку нормативного акту або вжиття інших заходів для реалізації ініціативи. Відмова документами не передбачена, але в кінці шляху петицію розглядає експертна група, яка, теоретично, може дати і негативний висновок громадській ініціативі. Володимир Путін вже підписав Указ про створення спеціалізованого інтернет-ресурсу "Російська громадська ініціатива" для реєстрації та оприлюднення петицій громадян. Сам сайт ще не працює. Але про високу ступінь його готовності свідчить хронологія реалізації задуму, викладена на сайті російського Фонду інформаційної демократії. Вочевидь, для росіян важливе питання лідерства. У цій хронології задум, висловлений Володимиром Путіним, датований лютим 2012 року. А це на півроку раніше, ніж аналогічна версія он-лайн петицій запрацювала у США. Там з вересня 2012 року працює сайт "We the people" https://petitions.whitehouse.gov/ через який можна направити петицію Бараку Обамі. Обидві версії он-лайн петицій схожі. Але є кілька суттєвих відмінностей. США проти РФ: чиї петиції зручніші? У США сайт https://petitions.whitehouse.gov/ є загальнодоступним. Причому не лише для громадян США. Кожен охочий може переконатися в цьому. Щоб проголосувати за петицію треба пройти просту процедуру реєстрації і отримати підтвердження через е-маіл. У Росії для голосування за петицію треба зареєструватися в єдиній електронній базі з невимовною назвою, яка сама по собі є шедевром бюрократії: "Єдина система ідентифікації і аутентифікації в інфраструктурі, що забезпечує інформаційно-технологічну взаємодію інформаційних систем, які використовуються для надання державних і муніципальних послуг в електронній формі" Щоб Іванов не зареєструвався Петровим у росіян обов'язково запитають паспорт. Для реєстрації потрібен код активації. Його можна отримати особисто в сервісних центрах або через пошту, яка все одно без перевірки особи в чужі руки код не віддасть. Хоча в Україні такого сервісу ще не має, для того, щоб надіслати запит на інформацію потрібно лише вказати своє ім'я. Мінімальна процедура аутентифікації користувачів є головною перевагою, яка відрізняє сучасні системи зворотної комунікації органів влади. І ця перевага робить унікальним в українському правовому полі Закон "Про доступ до публічної інформації". В США простіше оформити петицію – в Росії ширша сфера її застосування З іншого боку, в США петиції розглядає лише Президент або Білий дім. В Росії – три рівні: муніципальний, регіональний і федеральний. При чому, федеральний запрацює з 15 квітня, а два нижні – з листопада, що вочевидь, пов'язано з тим, що в РФ – 83 суб'єкти федерації. До переваг російської версії варто віднести чітке регламентування строків розгляду петицій. Якщо російська петиція набрала 100 000 лайків, то експертна група має дати висновок не пізніше, ніж за два місяці. В США дві петиції чекають відповіді понад 2 місяці: про заборону баптистської церкви Уестборо (340 тисяч лайків) та щодо кіберзлочинності (104 тисячі). Фільтри у вигляді "попередньої експертизи" у російській версії дають змоги уникнути петицій на кшталт американської про побудову "Зірки смерті", яка викликала суттєвий резонанс у соцмережах. Нагадаю, що тоді фанати "Зоряних воєн" попросили Президента Обаму збудувати космічну зброю для знищення планет, яка описана у фільмах Джорджа Лукаса. Білий дім відповів: "це надто дорого, а натомість ми маємо літаючих роботів дронів та президента, який знає, як вправлятися зі світловим мечем і покращеною зефірною гарматою". Новації росіян – крім лайків за петиції можна поставити і "дислайк" – не подобається. Але навіть розробники зізнаються, що петицій на кшталт Зірки смерті в Росії не буде. "Веселих жартів, як на американському аналізі, в російській версії не буде", – пишуть на державному сайті про федеральні послуги в інтернеті. Схоже, що і американцям жарти на сайті петицій набридли. Не варто думати, що їх сайт не містить фільтрів від дурниць. Якщо ви спробуєте зареєструвати петицію до Барака Обами, вам нададуть закрите посилання. І тоді своїми зусиллями ви маєте зібрати 150 лайків зареєстрованих користувачів "We the people". І лише після цього петиція потрапить на загальний сайт. А що Україна? Україна поки програє світовим лідерам гонку озброєнь он-лайн сервісами петицій. Хоча ми не пасемо задніх. Спеціальний інтернет-портал розроблено. Він поєднує переваги обох версій – російської і американської. Шкода, що працює тільки за цифровим підписом, що суттєво обмежує коло користувачів. Щоб залишатися в світовому мейнстримі свободи інформаційної відкритості, цей портал має випереджати за сервісами конкурентів) https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/51435fb6c562f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/511520da70ab8/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Fri, 08 Feb 2013 16:59:22 +0200 Минуло два роки з часу появи на світ Закону України "Про доступ до публічної інформації". 2012 рік став першим повним роком роботи цього Закону. Він ляже в основу статистики показників відкритості влади, яка буде вестися у майбутні роки. 2012- своєрідна відлікова точка. Не здивуюся, коли через якийсь час з ним будуть порівнювати досягнення, як в Радянському Союзі було прийнято порівнювати показники плавки чавуну з показниками царської Росії 1913 року:-) За підсумками 2012 року ми провели опитування центральних органів виконавчої влади і обласних державних адміністрацій щодо виконання норм і положень Закону "Про доступ...". Загалом було опитано 103 органи державної влади. За минулий рік органами державної влади було відкрито та оприлюднено через систему обліку публічної інформації понад 290 тисяч документів. В країні створено розгалужену систему забезпечення доступу до публічної інформації, в якій працює понад 300 державних службовців. Вони за рік відповіли на 43000 інформаційних запитів, з них 3400 – від представників ЗМІ. Відповіді на 93% від цих запитів були надані протягом 5 днів. Ще один показовий момент – більше половини інформаційних запитів (25000) надійшли за допомогою електронної пошти. Люди поступово відмовляються від традиційного листування і переходять у спілкуванні із владою на сучасні та більш оперативні комунікаційні технології. Яку ще послугу держава надає так швидко і через сучасні засоби комунікацій? Найбільша кількість запитів (11470) надійшла до Міністерства внутрішніх справ України. На другому місці – Президент України (3655 запитів). Замикає трійку лідерів КМДА – 2932 запити. Більше, ніж 1000 запитів протягом року надійшло також до Міністерства юстиції України (1690) та Міністерства охорони здоров'я (1544). Серед областей лідерами є місто Севастополь (647) та Харківська ОДА (573). Раніше журналісти також могли звертатися до Президента України чи будь-якої держустанови із інформаційними запитами. Але в рамках старого Закону "Про інформацію". При цьому, чітких вимог щодо змісту відповідей не було. А термін розгляду запиту становив 30 днів, що зводило нанівець оперативність журналістської роботи. Відповідно, якщо в 2009 році журналісти зверталися до нас з інформаційними запитами 27 разів, а в 2010 – 25 разів, то після прийняття Закону "Про доступ..." цифра радикально змінилася. За 2011 рік ми вже отримали 306 інформаційних запитів від представників ЗМІ, а в 2012 році ця цифра становила 219. За час роботи Закону Україні вдалося посісти спершу 9-е, а потім і 8-е місце за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe (Іспанія) та Centre for Law and Democracy (Канада). Я не знаю іншого світового рейтингу, де б наша країна входила до топ-10. Що означають ці цифри? На мою думку, держава за цей час зробила великий крок у напрямку до прозорості. Закон "Про доступ..." працює, що б хто не казав. І доступ до публічної інформації щодня приносить користь громадянам і журналістам. Влада почала надавати громадянам, журналістам, громадським організаціям ту інформацію, яку вони потребують і у той спосіб, який зручно запитувачу. Ще три роки тому це здавалося фантастикою, а 4 роки тому у доступ до публічної інформації вірила лише група "ентузіастів з громадського сектору". Сьогодні це реальність! Ще одним свідченням бажання влади ставати більш відкритою є те, що державні органи розпочали давати запитувачам "невигідну" для себе інформацію. Звісно, в короткостроковій перспективі влада зазнала від оприлюднення цієї інформації іміджевих втрат. Але в стратегічний перспективі ми, безумовно, виграли. Оскільки більша прозорість дає більше довіри громадян. Звісно, ці показники не означають, що закон виконується на 100%. Свідченням наявності проблемних місць, а інколи – свідомого невиконання Закону, є судова практика. За минулий рік до судів надійшло 76 позовів. Приблизно половину виграли запитувачі, половину – розпорядники інформації. Півтора роки роботи показали де є шпарини, слабкі місця та неузгодженість різних норм. І зараз ведеться робота із виправлення цих проблемних місць. У Верховній Раді розглядається вже прийнятий в першому читанні урядовий законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку із прийняттям Закону України "Про інформацію" (у новій редакції) та Закону України "Про доступ до публічної інформації". Схвалений законопроект не лише "переписує" під свободу інформації профільні закони, а й вводить деякі новації. По-перше – це відкриття реєстру корупціонерів. Після прийняття цього Закону дані з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, будуть у вільному доступі. По-друге, Закон зміни до статті 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення впроваджують реальну відповідальність посадовців за обмеження доступу до інформації. Так, за неоприлюднення або невчасне оприлюднення інформації на чиновника чекатиме штраф до 850 грн. Такий саме штраф очікуватиме посадовця за необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, або за ненадання відповіді на інформаційний запит (надання неповної інформації). В разі ж, якщо обмежено доступ до інформації всупереч прямій забороні на обмеження з боку Закону – штраф зросте до 1360 грн. Також ці зміни вносять пряму заборону на віднесення інформації з генеральних планів міст до інформації з обмеженим доступом, що має відкрити генплани для загального ознайомлення. А всі високопосадовці повинні будуть оприлюднювати щорічні декларації про доходи. У США, яка є батьківщиною свободи інформації, Freedom of information act було прийнято у 1966 році. Але реально він запрацював лише у сімдесятих, після внесення низки змін до законодавства, встановлення можливості судового оскарження відповідей, з'явився "трискладовий тест", який встановлює баланс між суспільно важливою інформацією і службовою таємницею. Лише після цього з'явився FOIA в тому вигляді, в якому ми його знаємо. Тобто, США знадобилося 8-10 років, щоб запрацювали усі механізми. Наш закон працює лише 1,5 роки. І якщо нам вдасться вже в цьому році внести всі необхідні правки в законодавство, закрити шпарини, які дають змогу уникати надання суспільно важливої інформації, я буду вважати, що 2013 рік мине не дарма. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/511520da70ab8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/511143451a7ce/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Tue, 05 Feb 2013 18:37:09 +0200 У США знайшли спосіб, як кожен може порадити Президенту, що робити. Минулої осені Білий дім запустив новий інтерактивний сервіс "We the people", який дає можливість будь-кому написати петицію до Президента США з пропозицією вирішення будь-якого питання. Ідея онлайн сервісу звернень є дуже простою. Сайт https://petitions.whitehouse.gov/ дозволяє кожному зареєструвати петицію. Цю петицію бачать всі користувачі і можуть поставити під нею "лайк". Якщо петиція протягом 30 днів набирає понад 25 тисяч голосів/лайків – її обов'язково розгляне представник Білого дому чи федеральних органів і надасть відповідь. Всі відповіді на петиції публікують на цьому ж сайті. Проголосувати може будь-хто з користувачів інтернету, а не лише громадяни США. Жодної авторизації, крім підтвердження реєстрації через е-маіл. Назвали сервіс символічно – "We the people/ Ми – народ". Це три перших три слова Конституції США, які в оригінальному тексті були виділені іншим шрифтом. Національний конституційний центр У Філадельфії поряд з місцем, де була підписана перша Конституція США нині збудовано Національний конституційний центр. У ньому все обертається навколо слів "We the people". Їх винесено на фасад будівлі, ними прикрашені внутрішні приміщення, ці слова з особливою урочистістю проголошує ведуча шоу, яка розповідає історію народження американської Конституції для школярів і студентів. "Конституційне шоу" з історії ухвалення Основного закону США Про що американці просять свого президента? Найбільшу кількість підписів за час роботи сайту (понад 300 000) зібрала петиція з вимогою визнати екстремістською та нетерпимою церкву Уестборо. Відповіді досі немає ( Друга за популярністю – вимога "накласти вето на законопроект SOPA (про припинення піратства в інтернеті). Білий дім дав розлогу відповідь на цю петицію: ми за свободу в інтернеті, але проти піратства. У відповідь на ще одну популярну петицію обмежити обіг вогнепальної зброї Білий дім намагається провести відповідний закон через Конгрес. Четверта за популярністю петиція містить вимогу перерахунку (!) голосів на виборах Президента США! Петиція вимагає перерахувати голоси на виборах Президента США Автор стверджує, що Барак Обама набрав в штаті Огайо 106 258, хоча до голосування було допущено лише 98 213 виборців. Обама отримав 108% голосів! 70 тисяч громадян чекають відповіді на петицію і звинувачення у шахрайстві. Загалом, онлайн-сервіс петицій – корисна справа, яка наближає владу до людей. Однак, звертає на себе увагу кілька цікавих деталей... Даєш Зірку смерті! Найоригінальнішим з прохань до Білого дому, як на мене, є петиція щодо побудови американським урядом "Зірки смерті" - космічної зброї з кінофільму "Зоряні війни" Джорджа Лукаса. Петиція з пропозицією збудувати Зірку смерті Понад 30 тисяч фанатів "Зоряних воєн" вирішили надихнути владу втілити цю ідею і збудувати космічну зброю для знищення інших планет. "Зосередивши наші оборонні ресурси в розробці космічної платформи та системи зброї, такої як Зірка смерті, уряд може стимулювати створення нових робочих місць у сфері будівництва, машинобудування, космосу, щоб зміцнити нашу національну оборону", – написали автори петиції Президенту Обамі. Зірка смерті Адміністрація Обами дала відповідь у стилістиці Лукаса: президент знає, як вправлятися зі світловим мечем і покращеною зефірною гарматою. Відповідь підготував керівник відділу науки і космосу бюджетного управління Білого дому Пол Шокросс. Він так і написав фанатам Зоряних воєн, що "це не та відповідь, на яку ви розраховуєте". І обґрунтував чому. По-перше, за оцінками університетських економістів, будівництво станції обійшлося б у 850 квадрильйонів (мільйонів мільярдів) доларів. Натомість у відповіді зазначено, що уряд шукає способи скоротити дефіцит державного бюджету країни, а не збільшити його. По-друге, адміністрація Обами виступає проти того, щоб підривати планети. І останній аргумент – Зірка смерті небезпечна зброя, яка зможе знищити не лише планету, а й цілу зоряну систему))) Одна цитата працівника Білого дому варті того, щоб дати її повністю: "Ми не маємо Зірки Смерті, але у нас є літаючі роботи-помічники на космічній станції, президент, який знає, як вправлятися зі світловим мечем і покращеною зефірною гарматою, і науково-дослідне оборонне агентство, яке надає підтримку дослідженням зі створення руки Люка, літаючих дроїдів, і чотириногих піших роботів". Після петиції фанатів "Зоряних воєн" і серії інших "сюрпризів" адміністратори сервісу "We the people" підняли планку голосів до 100 000. Щоб отримати відповідь Білого дому починаючи з нового року авторам петицій доводиться зібрати в чотири рази більше лайків. Петиції як засіб політичної боротьби Закон Магнітського" став причиною ухвалення Росією закону "Діми Яковлева". 8 тисяч осіб підписалися за те, щоб поширити дію закону Магнітнього і на російських депутатів, що голосували за "Діму Яковлєва". В кінці січня з'явилася нова петиція, яка просить американський Конгрес розробити Закон "Олександра Долматова" "щоб покарати всіх голландських чиновників, відповідальних за його смерть". Олександр Долматов – російський політичний діяч, який помер в голландській в'язниці, – пояснюють автори петиції. Судячи з того, що петиція вже має понад 50 тисяч підписів, Білому дому таки доведеться виправдовуватися, що Магнітський – не Долматов і це не вибіркове правосуддя, або написати іншу відповідь. Серед 200 активних нині петицій є одна з суто українським акцентом – від групи підтримки "сім'ї Павліченок", засуджених за вбивство судді. Невдоволені вироком Павліченкам автори петиції вимагають застосувати "Закон Магницького" до України та заборонити в'їзд до США деяким нинішнім та колишнім працівникам МВС та також суддям. За тиждень петиція зібрала 6 тисяч голосів. Чи можливі он-лайн петиції в Україні? Сьогодні кожен громадянин України може звернутися до Президента України чи будь-якої державної установи зі скаргою або пропозицією відповідно до Закону "Про звернення громадян". Але виключно у письмовій формі з "мокрим підписом", зазначенням прізвища і зворотною адресою. Ця досить бюрократична послуга є затребуваною. Закон про доступ дає змогу використати електронну пошту, але тільки для запиту на інформацію. При цьому рівень авторизації ще нижчий, ніж для петицій у США – запитувачу потрібно вказати лише своє ім'я. Однак, просити владу зробити щось в такий спосіб поки не дозволяє законодавство. Електронне листування почала використовувати податкова – понад 300 тисяч підприємців отримали цифровий підпис, завдяки якому мають змогу здавати звіти податківцям в електронній формі. Найближче до провадження електронних петицій підійшов Національний центр електронного урядування при Держагентстві з питань науки, інновацій та інформації України. Вони розробили інтернет-сайт, за допомогою якого громадяни зможуть подавати запити і звернення до органів влади в електронній формі. Сайт для електронних звернень Зараз сайт проходить тестування. Він запрацює після випробування і виправлення можливих помилок. Але навіть коли наша система електронних звернень буде введена в дію, громадянину все одно буде потрібен електронний цифровий підпис (ЕЦП), щоб відправити петицію. Завдяки податківцям, ці підписи безкоштовно отримали підприємці, які першими зможуть скористатися перевагами електронного звернення. Іншим доведеться отримувати електронні ключі у засвідчувальних центрах. Можливо, електронне звернення – це не революція для державної машини, але точно крок, який дасть змогу громадянам отримувати послуги сучасними засобами комунікацій і наблизить українських чиновників до розуміння "як вправлятися зі світловим мечем і покращеною зефірною гарматою". П.С. Дякую Роману Вибрановському за корисне посилання) https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/511143451a7ce/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/50a51ad9eb2e7/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Thu, 15 Nov 2012 17:39:53 +0200 Кожному, хто хоч раз дивився голлівудські кінофільми про поліцейських, відомі процедури затримання підозрюваного. Після переслідування, перестрілки і бійки американський коп обов'язково зачитує затриманому його права та ще й перепитує чи той зрозумів. Правило Міранди давно стало частиною американської національної культури. Воно уособлює повагу американців до верховенства права і рівність перед законом: навіть очевидний злочинець має права і поліція ці права поважає. Це і є "правло міранди", яка діє в США з 1966 року. З понеділка так має бути і в Україні. О 00:01 19 листопада 2012 року втрачає силу старий КПК і починає діяти новий Кримінальний процесуальний кодекс. Ст. 208 ч.4. зобов'язує правоохоронців повідомляти затриманих про їх право мовчати і право на адвоката. Це наше правило Міранди. Для України "Правило Міранди" не є новим. І за старим КПК підозрюваний мав право на захист та зберігати мовчання. Однак практика застосування цих прав була іншою. У чому різниця? У слові негайно. Сподіваюсь, що правоохоронці зрозуміли цю норму як і я: на практиці це має означати пояснення прав ще на місці затримання, а не перед допитом після кількох годин утримання. Як було раніше? Перед допитом слідчий ставив у протоколі відмітку, що затриманому пояснені його права. Затриманого просять від руки написати, що він ознайомлений зі змістом ст. 63 Конституції України та статтями КПК про його права. Є сміливці, які наважуються спробувати зберігати мовчання. Перше, що робить середньостатистичний слідчий – питає "чому?". Не знаю, на що він розраховує – хіба на зізнання, що затриманому соромно говорити про скоєний злочин, але, як правило, затриманий змушений пояснювати причину відмови. Відмову від свідчень досі трактують як визнання вини затриманого, хоча Конституція стверджує інше – за це немає жодної відповідальності. Як США вдалося впровадити правило Міранди? Така ж практика, як нині в Україні, була і в США до 1966 року. Тоді Верховний суд США постановив інформувати затриманих про їхні права, і, зокрема, не свідчити проти себе. Про це знають мало не всі фахівці з кримінального права. Чи не кожен з них може розказати історію про затримання Ернесто Артуро Міранди. Міранда, як і наші затримані, підписав, що ознайомлений з правами У написаному власноруч зізнанні Міранди на горі кожного аркушу був напис, такого ж змісту, який зараз ставлять наші правоохоронці:я добровільно даю покази і розумію свої права. Більшу частину свого життя Міранда провів в американських в'язницях, здебільшого, за грабежі. Коли йому було 22, його знову затримали за підозрою у зґвалтуванні. Він відразу зізнався і за місяць був засуджений до 20 років ув'язнення. Проте адвокат звернувся до суду з вимогою зняти обвинувачення, оскільки Міранда погано володів англійською мовою, а тому не міг чітко розуміти те, що підписував. Після рішення Верховного суду Міранду все одно визнали винним, адже проти нього були й інші докази – жертва його упізнала. Однак вирок не враховував зізнання Міранди і у 1972 році він умовно-достроково вийшов на волю. Заробляв на життя роздаючи автографи під табличками "Miranda warning". Ернесто Міранда загинув під час бійки у барі у 1976. В США двічі намагалися скасувати правило Міранди. Багато хто в США був невдоволеним необхідністю поліції зачитувати затриманим їхні права. Тому двічі були спроби скасувати це правило. У 2000 Конгрес США навіть ухвалив спеціальну постанову, але Верховний суд США визнав її недійсною. Наприкінці минулого правило Міранди взяли на озброєння в багатьох країнах світу – від Австралії до Франції. Можливість введення універсальної форми друкованого повідомлення про права розглядається керівництвом Європейського союзу. Що це дає? Я хочу вірити, що з понеділка у відносинах правоохоронець-затриманий почнеться нова сторінка, а правило Міранди стане частиною і нашої культури. Принаймні, з'явиться шанс довести свої права хоча б у суді) https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/50a51ad9eb2e7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/509a98b4e4589/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Wed, 07 Nov 2012 18:21:56 +0200 В СРСР був аналогічний американському FOIA проект закону "Про поширення, пошук (отыскание) і отримання інформації". Він міг з'явитися восени 1967 року! Враховуючи пробуксовку норм FOIA, яка тривала в Америці до 1974 року, СРСР на тлі хрущовської відлиги мав шанс стати лідером в питанні вільного доступу до інформації. Наскільки це було реально навіть у разі ухвалення закону – це вже інше питання. Дива не сталося і тоді держава обрала шлях залізної завіси. Але цей поворотний момент історії вартий, щоб знати про нього більше... Найбільше досягнення України в сфері інформації за останні роки – прийняття та запровадження Закону "Про доступ до публічної інформації". Цей Закон є "молодшим братом" американського Freedom of Information Act (FOIA), підписаного Президентом Джонсоном 2 липня 1966 році. Ліндон Джонсон підписує Білль про громадянські права Після запровадження FOIA вільний доступ до офіційної інформації став переможно крокувати світом. Україні тепер доводиться наздоганяти США та інші країни на шляху, яким вони крокують вже 45 років! Це загальновідомі факти. Але є і маловідомі. Про проект радянського закону я дізнався з передмови до Науково-практичного коментаря, яку при першому перегляді пропустив) Радянський проект закону про доступ став відомим завдяки... архівам КДБ Свого часу генсек ЦК КПРС Микита Хрущов запустив гасло "Наздоженемо та випередимо Америку!". В 1964 році Хрущова усунули від влади. Але його справа продовжувала жити до кінця СРСР. Наслідки "відлиги Хрущова": проект закону "О распространении, отыскании и получении информации" став відповіддю на американський FOIA. Вже за три роки після "відлиги" часів Хрущова в СРСР з'явився законопроект, модерновий навіть для тодішніх США. Сьогодні розповісти про це можуть розсекречені матеріали з архівів КДБ. 14 листопада 1967 року Голова КДБ СРСР Юрій Андропов надіслав до ЦК КПРС листа з грифом "таємно". Таємний лист Андропова до ЦК В цьому листі Андропов інформував ЦК про небезпечний проект закону, підготовлений "групою вчених і творчої інтелігенції" – це академіки, письменники, композитори і художники. Загалом – понад 100 осіб. Цей проект, за даними КДБ, інтелігенція мала намір надіслати до президії Верховної Ради СРСР. Серед підписантів – академік Петро Капіца, лауреат Нобелівської ремії з фізики 1978 року. Підписався під зверненням – радянський хімік-органік академік Іван Кнунянц, який за рік до подій став Героєм соціалістичної праці. Звичайно, під документом стояв підпис стовпа радянського правозахисного руху академіка і дисидента Андрія Сахарова. Тоді він ставив під своїм прізвищем інший титул: "тричі герой Соціалістичної праці, лауреат Ленінської і держпремій". Хто придумав листи інтелігенції? За рік до звернення щодо свободи інформації у 1966 Капіца, Леонтович і Сахаров підписали більш небезпечну для них відозву, відому як "лист 25 діячів радянської науки, літератури і мистецтва проти реабілітації Сталіна". Цим листом вони намагалися не дозволити "групі сталіністів" провести часткову реабілітацію "вождя народів", яка готувалася на 23 з'їзд КПРС, який відбувся навесні 1966 року. Лист 25 діячів радянської науки, літератури і мистецтва проти реабілітації Сталіна За кілька тижнів до з'їзду почали поширювати відповідний лист серед інтелігенції та делегатів. На моїй пам'яті, це перша спроба в країні рад пролобіювати потрібне рішення публічним тиском на владу через тодішніх селебрітіз. Тоді підписантам пощастило – перемогли антисталіністи. З'їзд підтримав інтелігенцію, яка стала героями, а "група реабілітації Сталіна" програла. Тож авторам листа їхня витівка не загрожувала жодними санкціями. Тому, підписуючи менш небезпечний лист про свободу інформації, радянські інтелігенти не дуже ризикували у порівнянні з "наїздом на сталіністів". Через рік після першої успішної спроби публічного тиску підписів вже було не 25, а понад 100. Юрій Андропов, який півроку як очолив КДБ СРСР так описав законопрект у листі до ЦК: "він навмисно викривлює політику нашої партії і держави у сфері друку", "ставить питання про скасування цензури", і, що найбільше дратувало КДБ, "впроваджує нічим не обмежене право будь-якої особи видавати будь-які друковані видання, ставити вистави, виробляти і демонструвати фільми, радіо і телепередачі". З історії цензури... Сьогодні подібні висловлювання виглядають як дикість і ознака диктатури, а тоді вони були природною реакцією КДБ, як головного захисника державного ладу від вільного обміну інформацією. Щоразу, коли технічний прогрес здешевлює спосіб поширення інформації, влада намагається будь-що завадити її неконтрольованому поширенню. Цензура виникла з часу появи першого друкарського верстату, який суттєво здешевив виробництво книг. З часом контрольна функція цензури нівелюється, коли технічний прогрес робить новий стрибок. На заміну верстатам прийшли газети, які зробили обіг інформації ще більш швидким. І навіть в епоху "вільного інтернету", соціальних мереж і ущільнення інформаційного потоку не припиняються намагання взяти під контроль поширення інформації. І ось у 1960-х, коли попри залізну завісу в СРСР можна було почути "ворожі голоси", напівпідпільно поширити "самвидав" і організувати нелегальну виставку картин, серед радянської інтелігенції знайшлися сміливці, які на хвилі хрущовської відлиги вирішили кинути виклик системі офіційної цензури. Радянські інтелігенти просили у влади свободи інформації і свободи самовираження Вчені та митці в своєму листі до президії радянського парламенту просили дві речі: - Спеціальний союзний закон про поширення, пошук (отыскание) і отримання інформації; - Скасувати цензуру. При чому цензуру не вимагали ультимативно скасувати, а ввічливо і навіть сором'язливо просили поставити це питання на обговорення: "Стан в країні стабілізувався настільки, що, на нашу думку, з'явилася можливість поставити на обговорення питання про скасування деяких тимчасових заходів адміністративного впливу на друк та інші засоби інформації, і зокрема, питання про скасування цензури". Переваги держави від скасування цензури радянські інтелігенти бачили у зростанні ініціатив громадян "для позитивної діяльності та швидкого виявлення помилок". Іншими словами для розбудови громадянського суспільства. Проект радянського закону про свободу інформації містив 7 статей, але міг дати фору навіть FOIA 7 статей "інтелігентського закону" про поширення, пошук і отримання інформації декларують два фундаментальних права: - Свобода слова - Свобода самовираження Стаття 1 закону давала право кожному "без попередньої цензури поширювати будь-яку інформацію в будь-якій формі". Щоправда з урахуванням низки обмежень. Ця норма є дуже прогресивною для кінця 1960-х. Для того, щоб навіть пропонувати таке радянській державі треба було бути неабияким сміливцем і не боятися наслідків. Але якщо ви подумали, що в ст. 1 йдеться про журналістику, то це не зовсім так. Автори, а це, крім науковців – художники, письменники і композитори мали на увазі під поширенням інформації, насамперед, свободу самовираження і можливість для себе вільно займатися творчістю. Це і пояснюється в другому пункті ст. 1: "Поняття "поширення інформації" в тексті закону включає будь-які висловлювання, а також поширення будь-яких текстів і творів мистецтва". Радянські інтелігенти подбали і про заборони. Не дозволялося поширювати інформацію, яка розпалює міжнаціональну ворожнечу, містить образу, наклеп або порушує авторські права. Романтика шістдесятників проникла навіть в проект закону: "надати громадянам запаси паперу!" На тлі хрущовської відлиги шістдесяті були сповнені романтики і мрійництва. І ознаки цього прокралися навіть в проект закону. Скажімо, автори вважали, що для реалізації права на вільне поширення інформації СРСР дасть їм необхідні матеріальні ресурси. І прямо записали це в ст. 5: "права забезпечуються наданням громадянам СРСР... запасів паперу, громадських будівель, засобів зв'язку та інших матеріальних цінностей" Або інша норма: "заборонено повідомляти шпіонські відомості". Цікаво, яку інформацію треба відносити до шпіонської? Для громадян СРСР, я так розумію, окремого тлумачення ця норма не потребувала) Пропонувалося, щоб ЗМІ могли засновуватися шляхом кооперації громадян та організацій та потребували лише реєстрації в місцевих органах влади. Ця норма ліберальніше за нинішні вимоги реєстрації ЗМІ. Презумпція відкритості інформації в СРСР Найважливіше, що дав цей нереалізований проект – презумпція відкритості інформації, закріплена ст. 4 закону – кожен має право на пошук (отыскание) і отримання будь-якої інформації з урахуванням обмежень. Це – суть доступу до публічної інформації. Це означає, що всі рішення влади мають бути доступними для громадян, а влада не може приховувати від суспільства важливі рішення і дії. Україна прийшла до цієї норми із 40 річним запізненням. Чому провалилася ідея Це було в дусі 60-х – написати до Верховної ради СРСР і сподіватися, що вона ухвалить закон. Дива не сталося. Проект закону не поставили на обговорення і не включили до порядку денного. Гадаю, авторам не відповіли. Але спроба була гарна і варта того, щоб її зробити не маючи жодних шансів на успіх. Мені важко уявити, як би складалася історія СРСР і України, якби тоді перемогли прихильники відкритості, і замість цензури в нас з'явилося б вільне інформаційне суспільство. Можливо, це б прискорило центробіжні процеси в СРСР і хто знає, яку б ми мали нині політичну карту світу, і де б зараз був центр свободи і "вісь зла"? Дивний збіг Є одне питання, на яке я не маю відповіді. Звідки понад 100 радянських інтелігентів, які написали лист до Верховної Ради взяли ці революційні ідеї? Придумали самі? Почули з "ворожих голосів"? Отримали підказку від західних ди]пломатів? На час написання листа не минуло і 1,5 роки з часу ухвалення закону про свободу інформації в США. Американський FOIA в ті часи не мав нинішнього вигляду і майже не працював до 1974 року. Президент Ліндон Джонсон підписав цей закон під тиском з боку американських парламентарів. Державні установи швидко знайшли спосіб не розкривати інформацію – вони просто відмовлялися повідомляти, яку інформацію мають у розпорядженні, що нівелювало закон. В підрозділах федеральних органів почали зберігати відкриті документи разом з секретними, що дозволяло відмовляти запитувачу у доступі до всього пакету. А американські суди, які ще не мали відповідної практики, роками не приймали рішення з цих питань. Тому, як зізнаються самі американці, FOIA в перші роки – принаймні, до Уотергейтського скандалу – залишався, здебільшого, декларацією. Лише при президентові Картері до закону були внесені зміни, які обмежили можливість посадовців зловживати законом. Тоді ж з'явився "тест Картера", сьогодні більше відомий як "трискладовий тест". За наказом Президента N12065 від 1978 року при засекречуванні матеріалів державні службовці мали враховувати, чи не переважає суспільна зацікавленість в оприлюдненні цих матеріалів шкоду, що може принести їх розголошення. В розвиток ідей FOIA наприкінці 70-х були прийняті закони про "Уряд при денному світлі" (The Goverment in the Sunshine Act) який вимагав від колегіальних органів забезпечити доступ на засідання (крім секретних) громадськості, про захист приватності та про викривачів (т.зв. "свистунів". Закон захищає свідків, які викрили порушення на своїй роботі від репресій з боку держави). Лише тоді з'явився FOIA в тому вигляді, в якому ми його знаємо. Тобто, у радянської влади на випередження Сполучених Штатів залишалося цілих 10 років! Шанс був! Але дива не сталося. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/509a98b4e4589/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/506b0f1ead2b7/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Tue, 02 Oct 2012 18:58:22 +0300 В 2011 році Закон України "Про доступ до публічної інформації" досяг став найвищим досягненням України в світових рейтингах. Тоді Україна посіла 9 місце серед 89 країн світу за рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe (Іспанія) та Centre for Law and Democracy (Канада). Україна випередила навіть країни "старої демократії", в тому числі – "батька свободи інформації" – американський FOIA, який був на 37 сходинці. Україна – 8 у світі за свободою інформації І ось – новий успіх! Щойно Access Info Europe та Centre for Law and Democracy оприлюднили новий рейтинг свободи інформації, до якого увійшли вже 93 країни, що мають закони про вільний доступ до інформації. Україна піднялася на одну сходинку і тепер посідає 8 МІСЦЕ У СВІТІ. Приємно бачити свою країну серед лідерів на інтерактивній мапі, розміщеній на офіційному сайті авторів світового рейтингу. Щоправда, змушений визнати, що нашої заслуги у цьому немає. Рейтинг досліджує якість законів, а не як його виконують. Сумно за Хорватію, але радий за Україну Насправді, причина покращення позиції нашого Закону в поразці, якої зазнала свобода інформації у Хорватії. Раніше ця балканська країна посідала 6 сходинку рейтингу. Базовий закон про свободу інформації був ухвалений хорватським парламентом у 2003 році. У 2010 до нього були внесені суттєві зміни, які розширили сферу його застосування, полегшили скарги запитувачів на розпорядників і процедуру отримання відповіді. 22 вересня 2011 року Конституційний суд Хорватії скасував дію змін до Закону про свободу інформації 2010 року у зв'язку з тим, що поправки були прийняті не абсолютною більшістю голосів членів парламенту, як цього вимагає Конституція у випадку голосування щодо кардинальних змін до законів. Таким чином, у 2011 році Access Info Europe оцінювало рейтинг закону Хорватії з урахуванням поправок, прийнятих у 2010 році. А у 2012 році експерти переглянули рейтинг у зв'язку з їх скасуванням змін, що знизило загальну оцінку. У Хорватії, яка випереджала нас на 8 балів знизилися показники "сфера дії", "процедура подання запитів", "санкції і захист" та "скарги". Таким чином, Україна зберегла свої 115 балів, а Хорватія втратила 8 і зараз має 114, що підняло нас на 1 сходинку. В України є запас для росту У нашого Закону є резерви, щоб ще покращити свої показники. Наступний рейтинг має відобразити підписані у травні Президентом України зміни до статті 6 Закону "Про доступ...", які віднесли декларації про доходи всіх державних службовців до публічної інформації, у якій не може бути відмовлено. Цього немає навіть у країнах ЄС, а отже розширилася сфера дії Закону. Крім того, в Україні з'явився Представник з питань доступу до публічної інформації та захисту персональних даних Уповноваженого з прав людини. Тобто, в нас тепер є незалежний регулятор в сфері доступу до інформації. А саме відсутність незалежного регулятора стала тим фактором, через який Україна не добрала бали в розділі "апеляції" (19 з 30 можливих балів). Це гарна новина на тлі скасування криміналізації наклепу) https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/506b0f1ead2b7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/5065d41b2b0ab/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Fri, 28 Sep 2012 19:45:15 +0300 Це амбітне твердження. Я спробую довести, що Україна не дарма сьогодні вперше широко відзначає Міжнародний день права на інформацію і нам є що святкувати. За 16 місяців роботи Закону України "Про доступ до публічної інформації" влада відповіла на 50 тисяч інформаційних запитів. З них чи не кожен другий надійшов електроною поштою, листування за допомогою якої з органами влади раніше було неможливим. На 92% запитів відповіді були отримані протягом 5 днів. Лише у 3% випадків запитувачі отримували відмову. 5200 запитів надійшло від представників ЗМІ. При цьому, тут терміни відповіді протягом 5 днів дотримані у 96% випадків. Органами влади за час роботи Закону "Про доступ..." оприлюднено 230 тисяч документів. Мені навіть важко уявити як виглядає такий обсяг документів у друкованому виді) Беззаперечними лідерами за кількістю запитів залишаються Міністерство внутрішніх справ України – 9226, КМДА – 3551 та Міністерство юстиції – 3115. Для порівняння. Адміністрація Президента України отримала за цей час 4700 інформаційних запитів, три з чотирьох з них надійшло електронною поштою. На всі запити відповіді надані за 5 або менше днів. Лише в декількох випадках довелося просити запитувача про передбачене законом відтермінування. Представники ЗМІ отримали відповіді на 477 інформаційних запитів. При цьому, ми надаємо інформацію, яку важко назвати вигідною для влади. Як приклад можу навести три останніх випадки. Навряд чи за старим законом Українська правда отримала би від Адміністрації Президента копію привітання французького президента з Днем незалежності, яке не можна назвати приємним. Або кошторис витрат останньої приватної поїздки Віктора Януковича на Афон. Чи документи про відпустку Секретаря РНБО Андрія Клюєва на 84 дні. Звісно, в короткостроковій перспективі влада зазнала від оприлюднення цієї інформації іміджевих втрат. Але в стратегічний перспективі ми, безумовно, виграли. Оскільки більша прозорість дає більше довіри громадян. Я далекий від думки, що закон про доступ виконується ідеально і на 100%. Але не помічати його переваг неможливо, так само, як і розчарувань. За доступ громадян до генеральних планів бореться Перший віце-прем'єр-міністр України Валерій Хорошковський. Він дав доручення Міноборони і Мінрегіонбуду запропонувати рішення, яке б відкрило генеральні плани для громадян. Незабаром парламент має розглянути зміни до Закону України "Про захист персональних даних", які унеможливлять його використання для приховування публічної інформації, як це часто відбувається зараз. Місцева влада, прикриваючись захистом персональних даних, надає у відповідь на запит рішення про виділення земельної ділянки чи іншого майна із закресленими прізвищами, що повністю нівелює вимоги Закон "Про доступ..." відкривати інформацію про розпорядження бюджетними коштами, державним та комунальним майном. Попри всі розчарування від виконання закону я впевнений, що доступ до публічної інформації – це найкраще, що сталося в сфері свободи слова в Україні за останні роки! https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/5065d41b2b0ab/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/50647ebd3f0fd/ ukrpravda@gmail.com (Денис Іванеско) Thu, 27 Sep 2012 19:28:45 +0300 Завтра Всесвітній день свободи інформації. В Україні майже півтора роки працює Закон "Про доступ до публічної інформації". Є нагода згадати, що за цей час відбулося доброго та поганого в Україні та світі. Чим ми можемо пишатися, і про що шкодувати. Чи ми у мейнстримі цього процесу або на узбіччі? Світ. Переможна хода свободи інформації. В світі стає все більше країн, які приєднуються до клубу свободи інформації. Протягом року свої закони про доступ... ухвалили: Йемен Бразилія Мальта Монголія Україна. Влада надає на запити навіть невигідну для себе інформацію. Якби закон містив якусь шпарину, навряд чи в Українська правда отримала від Адміністрації Президента копію привітання французького президента з Днем незалежності, яке навряд чи можна назвати приємним. Або кошторис витрат останньої приватної поїздки Віктора Януковича на Афон Чи документи про відпустку Секретаря РНБО Андрія Клюєва на 84 дні. Світ. В Африці ситуація зі свободою інформації покращується, а в Європі – гіршає через невиправдані очікування. Починається поширення законів на африканському континенті. Вже відзначилася Нігерія , очікується прийняття законів в Руанді та Сенегалі . Загалом кількість країн, які мають подібні закони, наблизилася до 100! На цьому фоні дещо погіршується ситуація в Європі. Європейській союз так і не прийняв поправки до своїх керівних документів, які мали б розширити доступ до публічної інформації ЄС. Це обіцяла зробити за час свого головування в ЄС Данія. За словами данців, у Брюсселя не знайшлося достатньо "політичної волі для більшої відкритості". Європейські прихильники свободи інформації кажуть, що гірше в ЄС не стало, але і краще теж. Позитивні очікування не виправдалися. Відзначилися лише НідерландиТам в парламенті зараз обговорюється новий закон "Про доступ". Відбуваються і процеси, протилежні відкритості. Так, в Непалі було офіційно засекречено 140 видів офіційної інформації, що викликало протести громадян. Індія своєрідно вирішила проблему обробки запитів. Тут встановлено ліміт на кількість слів в інформаційному запиті – не більше 500 слів. При цьому, самі запити стали платними. Україна. Декларацію будь-якого чиновника можна отримати за запитом. Цього немає навіть в ЄС. Запрацював Закон "Про засади запобігання і протидії корупції". Відтепер чиновники мають вказувати в деклараціях не лише доходи, а і здійснені ними витрати понад 150 тис. грн... При цьому, самі декларації стають публічними, і доступ до них не може бути обмежено. Конституційний суд відтермінував введення в дію цих норм до 1 січня 2013 року. Проте, дію цього Закону посилили нещодавно підписані Президентом України зміни до статті 6 Закону "Про доступ...", де чітко вказано, що норма про "відкриті декларації" стосується не лише політиків і високопосадовців, а всіх чиновників в центральної та місцевої влади та працівників державних органів. Такого немає навіть у країнах ЄС. Там публікують лише декларації політичного керівництва. Україна пішла на крок вперед, щоб зробити владу більш прозорою і зменшити корупцію. Україна. Рекорди. Є в Україні і свої рекорди та антирекорди щодо користування громадянами правом на доступ до інформації. В Черкасах було зареєстровано найбільший в Україні колективний запит. Понад 300 запитувачів одночасно поцікавилися розкладом руху всіх маршруток на всіх автобусних зупинках обласного центру) А на Рівненщині працівник штабу одного з кандидатів в народні депутати направив до Дубенської РДА відразу 300 запитів з різноманітної тематики, намагаючись, судячи з усього, паралізувати таким чином роботу адміністрації. Колапсу не відбулось і запитувач вчасно отримав відповіді на всі свої запити. Але в даному випадку мова йде вже про свідоме зловживання громадянином правом на доступ. Світ. Курйози Автор Уотергейтского скандалу Боб Вудворт поскаржився, що отримав відповідь на свій інформаційний запит... через 30 років (!). Він запитував Адміністрацію Президента Рейгана, а документ надала адміністрація Президента Обами. "The New York Times" и "The Washington Post" дійсно знадобилося 5 років, щоб отримати офіційну переписку колишнього губернатора Аляски Сари Пейлін. Верховний суд Великої Британії відмовив в отриманні відповіді громадянину на запит 9-річної давнини у зв'язку з тим, що за час очікування запитувач встиг... померти. В США після року боротьби активісти свободи інформації змусили Білий Дім розкрити рецепт пива, яке варять для Президента США. А ось в Австралії громадянам офіційно дозволили звертатися до державних органів із запитами стосовно... НЛО. У Великій Британії почали надавати відповіді на запити за допомогою Twitter. Хоча, я не розумію, як вони вписуються в 140 знаків. Україна. Якщо чиновники незаконно відмовляють в інформації, їх судять та штрафують. Я далекий від думки, що закон про доступ працює ідеально. Але там, де є грубі порушення закону – настає персональна відповідальність. За даними інформаційно-правового центру "Наше право", лише за перший рік роботи Закону до посадовців було надано понад 200 судових позовів, 45% з яких були задоволені судами різних інстанцій. Прийнято 43 рішення про притягнення розпорядників інформації до адміністративної відповідальності. Переважна більшість порушників була оштрафована судами на 425 грн. Світ. За запит можуть вбити. В Індії вбили активного запитувача Аміта Джетва, який за допомогою запитів збирав інформацію щодо екологічних показників роботи промислових концернів та публікував її у ЗМІ. Цей факт зафіксували Міжнародні спостерігачі. Іншого екологічного активіста арештували. Україна. Відповідають більше та швидше. За рік дії Закону "Про доступ до публічної інформації" кількість інформаційних запитів від представників ЗМІ до Адміністрації Президента України зросла в 20 разів. Раніше від журналістів до АПУ щороку надходило 20-25 інформаційних запитів. У "найврожайніший" рік ми отримували до 30 запитів. Часу на розгляд було вдосталь, тому якщо журналіст отримував відповідь раніше, ніж на 30-й день, це було великою вдачею. Зараз – в 6 (!) разів швидше. За рік роботи нового Закону "Про доступ до публічної інформації" до нас надійшло 437 запитів від представників ЗМІ. На всі було надано відповіді протягом 5 днів, якщо не рахувати кілька виключень. Це означає, що завдяки Закону Адміністрація Президента надала журналістам у 20 разів більше потрібної їм інформації. http://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/4fe0a54fbcc5f/ Частка журналістських запитів у загальній кількості запитів громадян становить близько 10%. Таке саме співвідношення спостерігається в інших центральних і місцевих органах виконавчої влади. Україна. Те, що раніше ховали, тепер відкривають. Лише Адміністрація Президента України відкрила десятки фактів і документів, надання яких ще кілька років тому видавалося фантастикою. До Топ-20 тем увійшли: - розкриття повних списків мешканців закритих "коттеджних містечок" Конча-Заспа та Пуща-Водиця - розписи та кошториси щодо забезпечення діяльності Президента України - автомобільний, авіаційний парк органів влади та вартість візитів - розміри заробітної платні в Адміністрації Президента - інформація про державні дачі та резиденції та багато чого іншого Україна. Запрацював парламентський контроль за доступом до публічної інформації. В Україні запрацював парламентський контроль за дотриманням норм Закону "Про доступ...". Тепер цим займається офіс омбудсмена. З появою незалежного органу – Представника з питань доступу до публічної інформації та захисту персональних даних Уповноваженого ВР з прав людини – права громадян на отримання інформації будуть краще захищені. Адже скарга – більш доступний інструмент, ніж суд. Зі святом усіх, для кого свобода інформації стала частиною життя, а 28 вересня – червоним днем в календарі) https://blogs.pravda.com.ua/authors/ivanesko/50647ebd3f0fd/