https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/68c56135e85ea/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Sat, 13 Sep 2025 15:19:01 +0300 Сьогодні в Києві відбудеться одна з найочікуваніших театральних подій року – прем'єра вистави "Дім". Режисер Андрій Жолдак, "великий і жахливий", після багаторічної перерви повертається на українську сцену. Для мене цей момент особливий: пам'ятаю його інтерв'ю для Української правди ще у 2010 році, і тепер, у 2025-му, цікаво зіставляти два образи – розлюченого, вільного радикала і на новому діалектичному рівні не менш емоційного, але водночас зваженого, дорослого Жолдака. У травні Жолдак провів тижневу майстерню в павільйоні кіностудії Довженка. Понад двісті акторів, переважно нова генерація, стали учасниками відкритої лабораторії. Жолдак розповідав про свій юнацький досвід: як його не прийняли до Київського театрального інституту, що йому не подобався жоден театр Києва. Він ставить риторичне питання: чому українці є такими відважними у захисті своєї держави, а мистецтво театру не має сміливих режисерів? Театральний мейнстрим справді дуже консервативний, лише останні роки почалися зміни. Можливо, саме вистава "Дім" прискорить трансформацію. Але головна інтрига, власне, вистава. Жолдак пропонує дивитися "Дім" як на уламки античної амфори: нехай, спостерігаючи за пошуками втраченого часу, кожен глядач складає свій пазл. Моє мереживо асоціацій – кінематографічні й анімаційні фільми: Хаяо Міядзакі, Девід Лінч, Інгмар Бергман, Луїс Бунюель, Метью Барні... Складна палітра образів: пластика, танець, мікс музичних хітів. Театр тілесний. Актори грають не лише текст, а й тілом. Гіперфокус на деталях. Епічний масштаб. Родина як універсалія. Чоловік, жінка, діти: маленькі, підлітки, дорослі... війна. Шалена поетична енергія, яка народжується в зіткненні форми й відчуття. І водночас випробування – театр як повільне медіа: чотири години вистави для глядачів, чиє сприйняття сформоване соціальними мережами. Але саме для молоді цей досвід занурення в інший, непередбачуваний світ може стати найяскравішим і перевернути уявлення про театр. Жолдак виводить на зоряну орбіту нову генерацію акторів. Вражаюча синергія його уяви, досвіду і драйву великого ансамблю. На сцені: Кирило Анісімов, Іван Головко, Катерина Голотова, Оксана Данилова, Дмитро Коник, Владислава Коровай, Роман Котов, Мирослава Літвинська, Михайло Мегедь, Володимир Мішуков, Катерина Молібога, Євген Овчаров, Єлизавета Орлюк, Сергій Присяжнюк, Дарина Степанкова, Іван Трофименко, Дар'я Хвостенко, Олена Червоненко, Остап Шаламага. Із сцени звучить щиро-іронічне: "Ми – майбутні зірки". На питання, чому повернення відбулося саме зараз, пан Андрій відповідає: "Виставу "Дім" я задумував давно. І, звичайно, поставити її в Києві – місті, де народилися мої батьки, я і мої діти, – було головною умовою. А тепер, коли Україна б'ється на смерть за своє майбутнє, мені важливо бути тут і в цей лихий час сказати своє громадянське і художнє слово, поставити виставу разом з українськими акторами у театрі, який з перших днів війни знайшов у собі сили встояти і відродитися для життя і нових сенсів. Це буде вистава про мій Дім, про наш Дім і про сім'ю, адже всі випробування можна подолати, якщо це боротьба за чесність і свободу". Є режисери, які роблять вистави. А є ті, хто прагне створити історію театру. Жолдак повернувся, щоб знову змінити правила гри. Сподіваюся, що все тількі починається. У планах продюсера проєкту Олега Кохана (SOTA Cinema Group) – документальний фільм про Андрія Жолдака і видання книги про його бачення мистецтва театру. Режисер Андрій Жолдак та продюсер Олег Кохан Режисер Андрій Жолдак під час майстер-класу https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/68c56135e85ea/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/681f6315d2707/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Sat, 10 May 2025 17:30:45 +0300 Що спільного між війною і театром? Здається, це питання абсурдне, але подивіться на театральний бум, що відбувається в Україні. Театр стає одним з найбільш парадоксальних відповідей на екстремальні умови буття. Війна змінила все, і тепер театр – не лише як місце для естетичного відпочинку, але інструмент дії. Він прагне формувати нову реальність, підштовхує до критичного переосмислення того, що відбувається навколо. Це політизація естетики, зрозумійте правильно. Проєкт "Театр і політика. Лабораторія культурних трансформацій" культурна ініціатива, спроба створити новий простір, де театр стає інструментом зміни. Важливими як є вибір п'єс, так і формат театральної практики. Театр стає лабораторією, де всі залучені (на сцені, за лаштунками, в залі) намагаються мислити політично, знайти нові форми співіснування в умовах кризи. Історично в Україні не існувало спеціалізованих закладів, де б готували драматургів, сценаристів або письменників. Взагалі не було. Якби ми вчились так як треба, то мудрість би була своя... Досі бракує авторів різних спеціалізацій, здатних не лише до жанрів, а й до створення складних авторських форм театру та кінематографу. Відповідно не було школи драми, яка б могла створити нову політичну парадигму. Хіба що останні три роки Театр Драматургів почав формувати нову генерацію авторів. Драматургія виключно важлива, тому що це тількі сьогодення, це робота на майбутнє. В проєкті "Театр і Політика. Лабораторія культурних трансформацій" особлива складова – драматургія. Майстерня польского драматурга і режисера Себастьяна Маєвського: "Текст, що діє", присвячена драмі як інструменту, що має змінювати не лише сцену, але й реальність навколо нас, особливо в умовах такої глобальної трансформації, як війна. Учасникам майстерні запропоновано працювати з драмою як агентом змін. До травневої "Лабораторії культурних трансформацій" приєдналися також впливові представники польської театральної спільноти: професорка Ольга Смехович (Ягеллонський університет, Краків) та Вітольд Мрозек (Варшавський університет, "Газета виборча"). Також філософ Томек Пучиловський (Варшавський університет). Вони привносять власне бачення історії театру, думки про класичну та сучасну польську драму. До уваги киян "Лабораторія культурних трасформацій" пропонує сценічні читання польської драми, поставленої українскими режисерами і зіграних українськими акторами. Подія у Facebook Вхід вільний по реєстрації. Лекції та дискусії, події доступні онлайн. Посилання трансляцій на сторінці проєкту. Розклад публічних подій: 10 травня | субота Посилання на реєстрацію 10:00 – 12:30 Лекція "Політичність античного театру", Ольга Смехович (PhD, Яґеллонський університет, Краків) запис лекції за посиланням (з 9:00 хв.) 13:00 – 15:00 Перформативне читання й обговорення п'єси "Нічний портьє. Досвід" Автор: pilgrim/majewski Переклад: Марія Ясінська Режисер: Дмитро Захоженко Локація: Театр Драматургів, вул. П. Сагайдачного, 25Г 18:00 – 20:30 Відкриття Лабораторії культурних трансформацій Перформативне читання й обговорення п'єси "Справа Дантона" Авторка: Станіслава Пшибишевська Переклад: Олександр Ірванець Режисер: Ігор Білиць Локація: Камерна сцена Театру Франка, пл. І. Франка, З 11 травня | неділя Посилання на реєстрацію 11:00 – 13:30 Лекція "Історія та політика у новому польському театрі", Ольга Смехович (PhD, Яґеллонський університет, Краків) Локація: Театр Франка, Зелена зала, пл. І. Франка, 3 14:00 – 16:30 Лекція "Сліди Голокосту в уяві польського театру", Вітольд Мрозек (Варшава, Варшавський університет) Локація: Театр Франка, Зелена зала, пл. І. Франка, З 18:00 – 21:00 Перформативне читання й обговорення п'єси "У землю" Автор: Тадеуш Ружевич Переклад: Марія Ясінська Режисер: Станіслав Іванов Локація: Камерна сцена Театру Франка, пл. І. Франка, З 12 травня | понеділок Посилання на реєстрацію 10:00 – 12:30 Лекція "Після війни. Після комунізму. Політика і історія в польському театрі", Вітольд Мрозек (Варшавський університет) Локація: Театр Франка, Зелена зала, пл. І. Франка, З 13:00 – 16:00 Перформативне читання й обговорення "Нюрнберг" Автор: Войцех Томчик Переклад: Лариса Андрієвська Режисер: Микита Поляков Локація: Камерна сцена Театру Франка, пл. І. Франка, З 16:30 – 19:30 Перформативне читання й обговорення "Totentanz. Чорна ніч, чорна смерть" Автор: Ішбель Шатравська Переклад: Ніна Захоженко Режисер: Євген Лавренчук Локація: Камерна сцена Театру Франка, пл. І. Франка, З 20:00 – 21:00 Підсумкова дискусія Лабораторії культурних трансформацій Локація: Камерна сцена Театру Франка, пл. І. Франка, З Проєкт "Театр і політика: лабораторія культурних трансформацій" (кураторка та продюсерка Марія Ясінська) організовано платформою Cultura Moderna у співпраці з Національним академічним драматичним театром ім. Івана Франка. Партнери проєкту: Театр Драматургів, Театр Ветеранів. Проєкт присвячений головуванню Польщі у Раді ЄС та реалізований за підтримки ЄС за програмою House of Europe, Польський Інститут у Києві / Instytut Polski w Kijowie, Centrum Mieroszewskiego. Драматургічна майстерня з Себастьяном Маєвським Польський драматург і режисер Себастьян Маєвський https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/681f6315d2707/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/67f802a5dfb1e/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Thu, 10 Apr 2025 20:40:53 +0300 На межі 1980-90-х років українське кіно було на порозі перевороту – революція мала прийти. І це була не проста естетична революція, це було щось глибше – метафізичне, цивілізаційне. Але, як часто буває в історії, на місці революційного пориву знаходимо лише хаос. 90-ті роки, руїни старого, будівництво нового на уламках – ідеї розчиняються в цьому буревії, відступаючи перед економічною нестабільністю, перед хаосом ринку. Але ось, і це важливо, в цьому хаосі з'являється фільм Сергія Маслобойщикова "Співачка Жозефіна й мишачий народ" (1994), знятий за мотивами творів Франца Кафки, як дивовижне свідчення того, яким могло б бути українське кіно – триумфом авторського кінематографа, який не піддається жодним правилам, жодним зручним схемам. Класичним питання: як кіно і література можуть співіснувати, а точніше, як можна трансформувати літературний текст у кінематографічну мову. Маслобойщиков, у власній манері, знаходить вихід, створює жанр "документального репортажу з вигаданого світу". І саме в цьому "вигаданому" світі все несподівано перетворюється на "реальне" – форма і зміст переплітаються так, що виникає нова кіномова. "Співачка Жозефіна й мишачий народ" – політична метафора, лабіринт театрального світу, архітектурна цікавинка... Простір Чернівецького театру не є лише декорацією, він – частина кіновізії. Питання епохи перевиробництва кіно, чому саме цей фільм важливий? "Співачка Жозефіна й мишачий народ" – нагадування про те, що кіно тут і тепер може бути не просто індустрією, а справжнім мистецтвом, вільним, непередбачуваним. У сучасному світі, де кіно ставить собі за мету лише відтворювати вже знайоме через референси, цей фільм є викликом – поверненням до істинної авторської свободи, яка вимагає безпосереднього контакту з реальністю мистецтва, а не з її імітацією. В умовах інформаційної війни, де кожну новину можна спростувати, а правда й реальність замінюються на симулякри, мистецтво – єдиний спосіб збереження істини. У здатності мистецтва створювати альтернативні реальності, що не служать політичним інтересам, можна знайти ту найбільшу правду, яка здатна викрити маніпуляції "реального" світу. У 90-ті роки була популярною ідея єдиного європейського культурного простору. І ось, "Співачка Жозефіна" належить до цього простору не через технічні чи географічні фактори, а через глибоке розуміння того, що культура не має бути розірваною, що культура має зберігати своє спадкоємство, навіть якщо це означає відмову від усіх зручних історичних ліній. І в цьому сенсі, фільм долає "культуру розриву", пропонує новий спосіб мислення, новий шлях до збереження культурного спадку. Постає питання, хто формує канони? В 2025 році Сергій Маслобойщиков отримує визнання міжнародної спільноти – повну ретроспективу на Міжнародному кінофестивалі в Роттердамі – найважливішому майданчику авторського кіно. Цей успіх був проігнорований Українським інститутом і Міністерством культури і стратегічних комунікацій. Що це означає? Що урядовці, не готові прийняти і підтримати культурних героїв, чи навіть не в змозі усвідомити цінність кіномистецтва? "Співачка Жозефіна й мишачий народ" – обов'язковий фільм-канон для нового покоління дослідників. Завдання для культурологів, філософів, антропологів, які мають "прочитати" фільм не лише як кінематографічне явище, але й як культурний маніфест. Показ відбудеться в рамках ретроспективи фільмів Сергія Маслобойщикова, організованої Спілкою кінематографістів України. Сеанс за участі творців фільму відбудеться о 18:00, 11 квітня, у Синій залі Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6). Вхід вільний. Актриса Алла Сергійко у ролі Жозефіни Актриса Алла Сергійко у ролі Жозефіни Культуролог Вадим Скуратівський у ролі Єремія Кадр з фільму "Співачка Жозефіна й Мишачий народ" Кадр з фільму "Співачка Жозефіна й Мишачий народ" https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/67f802a5dfb1e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/67c9c0e3b5471/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Thu, 06 Mar 2025 16:36:03 +0200 Політика остаточно перетворилася на театр. І це навіть не метафора, а буквальна реальність останнього тижня, від якої неможливо втекти. Ми, як глядачі, прикуті до своїх місць: медіа, класичні і нові, не дозволяють покинути зал. Але саме тут, у цьому примусовому спектаклі, відкривається можливість справжнього вибору – піти в інший театр, де існує простір автентичного. І цей простір несподівано виникає в Києві. Після двох років пандемії та трьох років війни театр знову стає чимось сакральним, ритуалом колективного переживання. Публіка, та її частина, яка ніколи не помічала театр, раптом заповнює зали, прагнучи іншого досвіду, а не спектаклю політичних маніпуляцій.​ Як не втратити цю нову оптимістичну динаміку?​ Можливо, відповіді знайдуть українські режисери, які мали щастя потрапити на майстер-клас Яна Кляти. У світі сучасного мистецтва театру його персона не потребує рекомендацій. Політичний, безкомпромісний і сповнений іронії, його театр – радикальний жест, що викриває ілюзії ідеології.​ "Особливість Яна Кляти полягає в здатності поєднувати інтелектуальну провокацію з видовищною естетикою. Бароковий надлишок співіснує з документальною точністю, класика – з медійною кліповістю", – пише Марія Ясінська, театрознавиця, засновниця незалежної платформи Cultura Moderna. Саме завдяки її зусиллям, добрій волі керівництва Театру Франка, підтримці Інституту Адама Міцкевича та Польського Інституту, цей візит став реальністю. Можливо, це лише пролог масштабного українсько-польського театрального експерименту.​ Минулого місяця він очолив Національний театр у Варшаві – одну з найстаріших сцен Європи. Парадокс, типовий для Кляти. The show must go on!​ 8 березня о 19.00 на Камерній сцені імені Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбудеться публічна розмова з Яном Клятою і Марією Ясінською. Вхід вільний за реєстрацією. Топ-5 вистав Яна Кляти "Ревізор" Деконструкція класичної комедії Гоголя, де бюрократичне містечко перетворюється на гротескну метафору морального розпаду польського суспільства 1970-х років. Гучний дебют став маніфестом політичного театру. "Трансфер!" Документальна вистава, створена на основі реальних свідчень поляків і німців, примусово переселених після Другої світової війни. Особисті історії героїв зіткнулися з карикатурними образами історичних лідерів – Сталіна, Рузвельта, Черчилля, показуючи абсурд і трагедію "великої історії". "Справа Дантона" Постановка драми Станіслави Пшибишевської 1929 року про Французьку революцію що досліджує природу радикалізму і терору. Постановка викликала бурхливі дискусії про політичні реалії сучасності. "Трилогія" Скандальна адаптація польського національного епосу Сенкевича ("Вогнем і мечем", "Потоп", "Пан Володиєвський"). Клята представив польську шляхту як фанатичних, безвідповідальних персонажів, які веселяться під звуки катастрофи. Вистава викликала хвилю критики серед правих консерваторів та захоплення молоді. "Акт вбивства" Театральна адаптація знаменитого документального фільму "Акт вбивства" (2012), що досліджує природу політичного насильства через свідчення катів індонезійських масових убивств 1960-х років. Вистава стала гострою політичною рефлексією про механізми терору, провини й колективної амнезії. Клята знову провокує глядача задуматися про відповідальність суспільства за злочини минулого. Ян Клята прискіпливо досліджує можливості нового проєкту у Театрі Франка Ян Клята і театрознавиця Марія Ясінськая Режисери Дмитро Богомазов і Ян Клята, директор-художній керівник Рівненського драматичного театру Володимир Петрів, очільник Театру Франка Євген Ніщук https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/67c9c0e3b5471/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/67bef9e37ca6a/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Wed, 26 Feb 2025 12:24:19 +0200 Наука в Україні – це той гість на вечірці, якого всі знають, але ніхто не помічає. Вона є, але її не бачать; працює, але її не визнають. Має потенціал, але не має суб'єктності. Працюючи як журналіст над темою досягнень сучасних українських учених у галузі точних наук, зіткнулася з парадоксом: фізики, хіміки, біологи, математики – ті, хто формує майбутнє, – перебувають у зоні тиші. Інформаційно вони нібито не існують. Їхні відкриття не резонують у політичних колах, не конвертуються у стратегічні рішення, не викликають суспільних дискусій. І це не випадковість. В Україні наука не є тим фактором, що впливає на політику та здатний змінювати державні рішення. Вона існує окремо, без важелів впливу, без механізмів впровадження, без політичної ваги. Наука не вирішує, не спрямовує, не вимагає, а отже, залишається невидимою. Ідеальний сценарій для тих, хто не хоче змагатися за ресурси чи відповідати на незручні питання. У цьому є своя зручність для деяких дослідників – їх не відволікають, не змушують вписуватися у державну риторику, не викрадають ідеї... Окремі вчені все ще стають суперзірками світової науки, як Марина В'язовська в математиці або Юрій Гогоці в нанотехнологіях. Але стратегічно це провал. Україна, яка до 1991 року була "Кремнієвою долиною" СРСР, сьогодні балансує на межі наукової маргіналізації. Вражаючий спадок: інститути, школи, традиції, авторитетні імена – розчинилися у хаосі політичної короткозорості. Що далі? Туман безкінечної інформаційної війни бюрократії можє розвіяти лише експертиза що спирається на ґрунтовну методологію. В Інституті досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Доброва НАН України та ГО "Форсайт. Інститут політичної економії" обрали метод Дельфі – аналітичний інструмент, що дозволяє досягти колективного експертного консенсусу. Його вперше розробили у знаному аналітичному центрі RAND Corporation, і сьогодні він став класикою стратегічного прогнозування. У дослідженні "Стратегічні пріоритетні напрями та перспективи розвитку науки і технологій" взяли участь понад 500 українських вчених. Його результати вражають розривом між потужним інтелектуальним потенціалом країни (серйозно, це не жарт) та його реальним впливом на державні рішення. Наука в Україні працює, але не управляє; продукує знання, але не формує політики. Політична система, що ігнорує науку, відтворює своє власне безсилля. Науку можна розглядати як інтелектуальну гру, але у XXI столітті це механізм влади. Усі сучасні розвинені країни розглядають науково-технологічну сферу як ключовий фактор своєї суб'єктності у глобальному світі. Українські наукові спільноти її не мають. Це голос без тіла – слова без можливості діяти. Їхні відкриття не отримують політичної ваги, а технологічні прориви залишаються в папках звітів. Це потрібно змінювати. Дослідження не лише діагностує проблему, а й пропонує вихід. Питання не в тому, чи потрібна науці політична вага. Питання в тому, чи готові політики зробити знання головним ресурсом майбутнього. У XXI столітті влада належить тим, хто контролює виробництво знань. Час перетворювати знання на силу. Ознайомитися з результатами "Стратегічні пріоритетні напрями та перспективи розвитку науки і технологій" можна українською та англійською. Дослідження стало можливим завдяки підтримці Фонду Фрідріха Еберта в Україні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/67bef9e37ca6a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/66f3c3259bff9/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Wed, 25 Sep 2024 11:00:37 +0300 Медіа стирають межу між політикою і мистецтвом. Політична сцена України виглядає більш театральною, ніж сам театр. Чи здатний сучасний український театр, який раптово став цікавим для українського глядача, справді змінити взаємини між людьми та країнами? Чи нова роль театрального мистецтва – це форма психотерапії для українців, які переживають травму війни? Для Польщі театр – це природна зона критики: тут досліджують суспільні проблеми, кидають виклик стереотипам і релігійним догмам, бунтують проти традиційних структур влади. Це майданчик для полеміки, де актори й режисери намагаються змінити суспільні норми через мистецтво. Польські театральні діячі часто кидають виклик не тільки політичній системі, а й самим глядачам. Чи стає така критика самоціллю, засобом для розрядки напруги? Український театр, навпаки, перебуває в іншій реальності. По-перше, це питання національної ідентичності. Це місце для пошуку сенсів, голосу, який артикулює біль і надію. Театр стає актом самоствердження, формою опору та способом розповісти світу про те, що відбувається. Але чи є місце питанням про майбутнє країни в такому театрі? Українсько-польський політичний діалог, нехай іноді в різких тонах, стає символом спільного пошуку нових горизонтів. Чи може цей діалог стати містком для глибшого взаєморозуміння? І де тут місце мистецтва? Коли у владі люди, які розглядають мистецтво утилітарно, як м'яку силу, а діячів культури як солдатів інформаційної війни, можливо, діячам культури варто боронити мистецтво як автономну зону, щоб не втратити суб'єктність. Або ж прийняти виклик і стати частиною великої політичної гри? Під час першої дискусії проєкту театрознавиці Марії Ясінської "Театр і політика {Польський досвід}, ми вимагатимемо неможливого: простих відповідей на складні питання. Театр – це простір, де зіштовхуються політика, естетика, ідентичність і майбутнє наших країн. Подія на Faсеbook 25 вересня, 18:00, Театр Драматургів (вул. Сагайдачного, 25Г) Вхід реєстрацією: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSe4IcALiLEwwdR2173uqOheVAvAk4cbMOll2DnjHNpaKs9cBA/viewform Захід відбуватиметься завдяки підтримці Польського Інституту у Києві. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/66f3c3259bff9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/5cf0d07933411/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Fri, 31 May 2019 09:58:01 +0300 У Венецианской биеннале современного искусства есть значительный недостаток, переходящий в достоинство – она слишком велика. На этот раз уже 90 стран представляют свои национальные павильоны. В основной экспозиции "Не дай вам бог жить в эпоху перемен" – на площадках Арсенале и Джардини участвует 79 художников. В официальной программе биеннале 21 выставка, но и это еще не всё, есть неформальная параллельная программа: музеи, фонды, галереи в даты биеннале презентуют собственные проекты. Прежнюю биеннале, в 2017 году, посетило более 600 000 зрителей. Судя по длине очередей в дни профессионального превью, для нынешней, 58-й биеннале, не удивительной кажется цифра в миллион посетителей. Ажиотаж указывает на то, что большие некоммерческие проекты в области культуры становятся все более индустриальными, с другой стороны, верно и то, что интерес к современному искусству стремительно растет по всему миру, прежде всего за счет молодой аудитории, среди зрителей прежней биеннале более половины – до 25 лет. В цветущей сложности 58-й Венецианской биеннале выделяется несколько тенденций. Заметное присутствие современного искусства стран Африки, что интересно само по себе и политически справедливо, исторически сложившееся доминирование американских, британских и европейских художников, объяснить можно только инерцией арт-индустрии. Размышления на тему пост-колониальной ситуации, дискриминации по расовому признаку – очевидно интересующая проблематика как самих представителей африканской арт-сцены, художников диаспоры, так и международной аудитории, хотя этом тоже уже можно обнаружить признаки инерции. Среди участников биеннале все больше художниц и кураторов-женщин. Спектр тем, образность настолько впечатляют разнообразием, что объяснить их присутствие позитивной дискриминацией никак не выйдет. И наконец, еще не столь заметные, но с учетом политических перемен, ожидаемые признаки новой экспансии: художников китайского происхождения можно обнаружить в самых неожиданных местах, например, в национальных павильонах Кот-д'Ивуара, Андорры. Является ли это продолжением курса Китая на глобальную экономическую экспансию – станет понятно уже на следующей биеннале, а пока предлагаю ознакомиться с 10 выставками из самого большого и влиятельного арт-форума мира. 1. Национальный павильон Польши Художник – Роман Станьчак. Кураторы – Лукаш Мойсак, Лукаш Рондуда. Польский проект невольно рифмуется с украинским, но в отличие от запутанной истории с не пролетевшим над Венецией самолетом "Мрія" – это ясное политическое высказывание художника Романа Станьчака в эффектной и лаконичной визуальной форме. Объект "Полет" – вывернутая наизнанку модель самолета, используемая для частных полетов состоятельной публикой. Образ глобального капитализма: эффективного, причудливо устроенного и уродливого, если заглянуть за сверкающую глянцем поверхность. "Полет", художник – Роман Станьчак. Национальный павильон Польши. Фото – Вероника Высоцкая. 2. Национальный павильон Чили Художница – Волуспа Харпа. Куратор – Агустин Перес Рубио. Проект "Измененные взгляды" – образцовое политическое концептуальное искусство: умное, сложносочиненное, рожденное сознанием критически настроенного автора. Вместе с тем этот проект – театр "магического реализма" – маркер культуры стран Южной Америки. Среди объектов экспозиции: "Музей гегемонии", "Подземная портретная галерея", "Эмансипирующая опера". Художница Волуспа Харпа считает гнев побуждающей к действию эмоцией, искусство – актом возмездия. Информация, с которой она работает, действительно способна вызвать сильные эмоции, например, используемые документальные материалы – фотокопии разведывательных отчетов ЦРУ. Основная тема – колониальная политика в зеркале драматической истории второй половины XX века. Новый колониализм – экономическая эксплуатация, зачастую скрытая и безнаказанная. Замечу, что Волуспа Харпа не просто критикует политические проблемы, она их рассматривает в психологическом измерении: через категории доминирования и подчинения. "Измененные взгляды", художник – Волуспа Харпа. Национальный павильон Чили. Фото – Аксинья Курина. 3. Национальный павильон Ганы Художники – Фелиция Аббан, Джон Акомфра, Эль Анацуи, Линетт Йиадом Боакье Ибрагим Махама, Селаси Авуси Сосу. Куратор – Нана Офориатта Айим. Гана впервые участвует в Венецианской биеннале, причем выставкой-блокбастером "Свобода Ганы", созданном при участии арт-звезд и получившим поддержку государства. Этот дебют – тот редкий случай, когда художественные достижения и культурная дипломатия образуют синергию. В основе концепции название песни "Свобода Ганы", написанная в 1957 году, когда страна получила независимость. Куратор проекта искусствовед, писательница, режиссер – Нана Офориатта Айим, пригласила в проект художников разных поколений, в том числе имеющих международное признание – Эля Анацуи, знаменитого масштабными панно, созданными из множества металлических крышек, а также знакомого украинским зрителям по участию в конкурсе Future Generations ArtPrize – Ибрагима Махама, построившего инсталляцию из ящиков, которые использую рыбаки. Экспозиция несмотря на разнообразие подходов и образов производит целостное впечатление. Проект павильона разработал британский архитектор родом из Ганы – сэр Дэвид Аджай. "Свободы Ганы" вырабатывалась с учетом рекомендаций влиятельного Оквуя Энвезора, куратора 56-й Венецианской биеннале в 2015 г., к слову, рекордной по количеству политического искусства. Имя куратора Наны Офориатты Айим следует запомнить. Деятельность этой молодой энергичной женщины, в хорошем смысле культуртрегерская. Помимо всего прочего, она является инициатором проекта исторического масштаба по деколонизации знаний об Африке – пан-африканской культурной энциклопедии в 54 томах. "Свобода Ганы", художник – Фелиция Аббан. Национальный павильон Ганы. Фото – официальныя страница павильона в Facebook. 4. Национальный павильон Индии Художники – Нандалал Бозе, Атул Додия, Г.Р. Иранна, Руммана Хуссейн, Джитиш Каллат, Шакунтала Кулькарни, Ашим Пуркайастха. Куратор – Художественный музей Киран Надар. В этом году Индия отмечает 150-летие со дня рождения Махатмы Ганди, политика-борца за независимость и по сей день влиятельного поп-философа, переработавшего идеи Льва Толстого о непротивлении злу насилием и этические принципы традиционной индийской религии джайнизма в собственное учение. Проект "Время заботы о будущем" одновременно промотирует, критически рассматривает и деконструирует миф Ганди. К примеру, один из объектов – письма Ганди к Гитлеру. При всей сложности фигуры Ганди, предложение посмотреть по-новому на его учение в политической ситуации глобальной милитаризации и ультраправого популизма – вызывающий уважение ход куратора. Проект лишен однозначности и прямолинейности – ассоциативная работа художников с наследием Ганди привела к оригинальному пространственному и визуальному решению: "Время заботы о будущем" передает самобытность индийской культуры, но при этом открыто для восприятия международной публики. "Время заботы о будущем". Национальный павильон Индии. Фото – Аксинья Курина. 5. Основной проект – "Не дай вам бог жить в интересные времена" Художники: 79 участников, среди них украинка – Жанна Кадырова. Куратор – Ральф Ругофф. Британский куратор и критик Ральф Ругофф выбрал для основного проекта актуальную для эпохи медиакратии тему – отсутствия уверенности в достоверности любой информации. Название выставки – часто используемая лидерами мнений фраза "Не дай вам бог жить в интересные времена", которую приписывали Конфуцию – фейк, и одновременно история о том, что последняя крепость культуры рациональности – критическое мышление – это недостаточная защита в мире постправды. Основной проект Венецианской биеннале увлекает прежде всего тем, что в нем представлены художники, активно работающие с формой. Он возвращает современному искусству изобразительность, публике – чувственный опыт, интеллектуалам – возможность задуматься о смысле и назначении искусства в цивилизации XXI века стремительно несущейся к точке сингулярности. Фотопроект художницы Занеле Мухоли на основной выставка Венецианской биеннале "Не дай вам бог жить в интересные времена". Фото – Аксинья Курина. 6. Национальный павильон Литвы Художники: Лина Лапелите, Вайва Грайните и Ругиле Барзджюкайте. Куратор: Люсия Пиетроюсти. Перформативное направление в современном искусстве, пожалуй, самое модное, но опера не часто оказывается способом выражения художественных идей. Литовские авторы рискнули взяться за реализацию сложно-постановочного проекта – оперы на 13 голосов "Солнце и море (Марина) ". Зрители при желании смогут стать участниками действия, но придется лежать или сидеть на пляже несколько часов представления. Тема этой остроумной затеи – климатические изменения. Авторам удалось удивить даже искушенную публику – проект "Солнце и море (Марина) " получил главную награду Венецианской биеннале – "Золотого льва". "Солнце и море (Марина) ". Национальный павильон Литвы. Фото – страница павильона на сайте Венецианской биеннале. 7. Выставка номинантов и победителей Future Generations ArtPrize Художники: 21 номинант конкурса, украинская участница – Анна Звягинцева. Кураторы – Бьорн Гельдхоф, Татьяна Кочубинская. Как и в прежние годы, экспозиция удачно вписана в интерьеры старинного итальянского палаццо, барочные фрески и лепнина создают новые опции для эстетического и художественного опыта. В этом пространстве встречаются две темы: мир постгуманистического будущего и настоящее время, выраженное через рефлексии на темы гендера и постколониализма. Конкурс и выставка номинантов Future Generations ArtPrize – флагманский проект украинского Pinchuk Art Centre – за 5 выпусков превратилась в международную биеннале в миниатюре, со всеми преимуществами и недостатками такого формата репрезентации современного искусства. Достоинство этого проекта в глобальном измерении, украинская платформа привлекает молодых художников всего мира и презентует их работы в двух версиях – вначале в Киеве, затем в Венеции. Сложность в том, что проекты, ориентированные на глобальный арт-мир, вынуждены функционировать во многом по правилам маркетинга, что не умаляет достоинств художников, но всякий раз восхищаясь новой выставкой задаешься вопросом, какое искусство осталось за бортом? Если сравнивать с другими проектами нынешней биеннале – в арт-мир будущего художников, работающих с острой политической проблематикой, не приглашают. Гендер и последствия деятельности человека для окружающей среды – тоже вопросы политические, но среди участников художники, которые осмысливают скорее последствия процессов, а не причины их появления. Выставка Future Generation ArtPrize 2019. Фото – Аксинья Курина. 8. Национальный павильон Косово Художник – Альбан Муджи. Куратор – Винсент Оноре. Географическая ирония в том, что павильон непризнанной Украиной республики Косово оказался расположен в соседнем зале с украинским. Видеоинсталяция "Семейный альбом" перекликается с украинской политической реальностью и темой главного проекта биеннале "Не дай вам бог жить в интересные времена". В фокусе "Семейного альбома" личные и коллективные воспоминания о войне в Косово в конце 1998-99 гг. Медиа во многом конструируют личную историю, потому что создают то, что является коллективным воспоминанием. Альбан Муджа предлагает нескольким героям "Семейного альбома", которые во время войны были сфотографированы журналистами для СМИ, рассказать о своей истории. Однако, собственная история оказывается частью той, которая рассказана в медиа. "Семейный альбом", художник – Альбан Муджи. Национальный павильон Косово. Фото – страница павильона на сайте Венецианской биеннале. 9. Национальный павильон Бразилии Художники – Барбара Вагнер, Бенджамин де Бурка. Куратор – Габриэль Перес-Баррейру. Во Франции эпохи экзистенциализма подпольные танцевальные вечеринки были чем-то вроде манифеста этой философии. Проект Swinguerra – тоже своего рода экзистенциализм в танце. Тандем Барбары Вагнер и Бенджамина де Бурка уже не первый год изучает и документирует бразильскую музыкальную и танцевальную культуру маргинализированных групп. В названии проекта Swinguerra двойное послание: swingueira – современное танцевальное движение, guerra – война. На экранах павильона неутомимые коллективы танцоров вносят посильный вклад в развитие латинской танцевально-музыкальной культуры. Зрелище, как и бывает с латинскими танцами, визуально и эмоционально очень привлекательное, но взгляд авторов – это взгляд антропологов, пусть и сочувственно настроенных. Танец – часть современной народной культуры, его исполнители – объект для изучения социальных особенностей молодежной субкультуры и политических факторов современной Бразилии. Swinguerra, художники – Барбара Вагнер, Бенджамин де Бурка. Национальный павильон Бразилии. Фото – страница павильона на сайте Венецианской биеннале. 10. Национальный павильон Люксембурга Художник – Марко Годиньо. Куратор – Кевин Мален. Для проекта "Написано водой" Марко Годиньо создал видео с чтением "Одиссеи" и значительных размеров инсталляцию, занимающую почти все пространство павильона. Инсталляции предшествовал ритуал: художник собирал тетради в разных странах средиземноморья и погружал их в морскую воду. Эта поэтическая работа на тему истории отношений человечества к Средиземному морю могла бы оказаться тихой заводью Венецианской биеннале, но проект "Написано водой" дрейфует от поэзии к миру реальной политики в отношении мигрантов. Из окон соседних с павильоном Люксембурга залов открывается вид на корабль с огромной пробоиной. В 2015 году на его борту находилось более 1000 беженцев, которые погибли в результате кораблекрушения между Ливией и Италией. Поднятый со дна корабль – проект "Наша лодка" швейцарского художника Кристофа Бюхеля, напоминает, что Средиземное море в наши дни – это море слез. "Написано водой", художник – Марко Годиньо. Национальный павильон Люксембурга. Фото – Аксинья Курина. "Наша лодка", художник – Кристоф Бюхель. Фото – Аксинья Курина. 58-я Венецианская биеннале открыта до 24 ноября. Опера в Национальном павильоне Литвы с 10:00-18:00 по субботам. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/5cf0d07933411/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/5c6e9e9568a3c/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Thu, 21 Feb 2019 13:50:29 +0200 На днях завершился 69-й Международный кинофестиваль Берлинале, один из самых масштабных и влиятельных кинофорумов мира. Программа традиционно фокусируется на фильмах социальной и политической направленности, но при этом вызывает большой ажиотаж у фестивальной публики. Пишу пост в надежде, что национальные дистрибуторы и кинофестивали помогут этим фильмам вскоре добраться до украинских зрителей. 1."Полночный путешественник"/Midnight Traveler Режиссер: Хассан Фазили/Hassan Fazili Семью афганского кинематографиста депортируют из Таджикистана, с этого момента начинается документальный роуд-муви – история трехлетнего путешествия из Азии в Европу, в которой есть и нелегальные переходы через границы с двумя маленькими дочками, насилие, мрачные интерьеры лагерей беженцев, но находится место для юмора, детских игр, надежды на лучшее будущее. Фильм снят аскетично – тремя мобильными телефонами, иначе такую историю невозможно было бы зафиксировать. Операторами были сам режиссер, его жена, их дочери. Не смотря на всю трагичность обстоятельств, кино сложилось очень тёплое и непосредственное. Семья Фазили находится в гораздо более выигрышном положении чем сотни тысяч беженцев из стран Азии и Африки, но хеппи-энд в их истории пока не наступил, они все еще ждут рассмотрения документов немецкими властями. Не смотря на культурные различия кино очень близкое для Украины, где более 1 млн. внутренне-перемещенных лиц которые, к сожалению, не находят необходимой помощи и сочувствия у сограждан и государства. Кадр из фильма "Полночный путешественник"/Midnight Traveler, режиссер: Хассан Фазили/Hassan Fazili 2. "Игра теней"/The Shadow Play Режиссер: Лоу Йе/Lou Ye Один из самых режиссерски мощных фильмов Берлинале. Действие происходит в Гуанчжоу – месте экономического процветания Китая, у которого есть темная сторона – интересы частных компаний входят в конфликт с потребностями граждан. Фильм начинается с мастерски сделанного эпизода масштабной городской битвы. Горожане, выступающие против застройщика, и боевики частной охранной компании, сходятся стенка на стенку. Во время этих событий погибает чиновник из муниципалитета и молодой детектив приступает к расследованию. Криминальный триллер с лихо закрученным сюжетом – это жанровая рамка монументальной картины китайского экономического чуда последних десятилетий, за которое было заплачено непомерно высокую цену. Трейлер фильма "Игра теней"/The Shadow Play, режиссер: Лоу Йе/Lou Ye 3. "Яйцо"/Öndög Режиссер: Ван Цюаньань/Wang Quan'an Сюжет поначалу обещает ироничный детектив – в бескрайней монгольской степи обнаружен труп. Юного милиционера, оставленного на ночь караулить тело, берет под опеку одинокая, самостоятельная женщина. Она похожа не на феминистку, а на богиню матриархата, повелительницу степи: гарцует на огромном верблюде, управляет табуном коней, стадами овец и метко стреляет в ночи. Не смотря на реалистичность мира по ту сторону экрана – это реализм магический, фильм мастерски уводит на уровень притчи о природе жизни. С экрана на зрителя обрушивается бескрайнее пространство стихий. Медленное, медитативное зрелище, буквально гипнотизирует. У фильма есть достоинство, переходящее в недостаток – он создан для большого экрана, и напоминает о том, что кино прежде было также и произведением визуального искусства. Трейлер фильма "Яйцо"/ Öndög, режиссер: Ван Цюаньань/Wang Quan'an 4. "Кожа"/Skin Режиссер: Гай Натив/Guy Nattiv Основанный на реальных событиях сюжет фильма "Кожа" – можно было бы считать ответом на вопрос почему президентские выборы в США выиграл Трамп. Однако, это универсальный портрет современных ультраправых, популярность которых – результат кризиса социальных институтов и культа индивидуализма. Молодой мастер татуировок и неонацист (Джейми Белл/Jamie Bell), интегрированный в парамилитарную секту, внезапно влюбляется в одинокую мать трех очаровательных девчушек – это отправная точка постепенного отказа от правого радикализма. Процесс персональной денацификации опасен – бывшие соратники просто так в покое его не оставят. Внутренняя трансформация героя отображена визуально, и удачно вплетена в повествование, как крайне болезненное удаление татуировок с нацисткой символикой с лица и тела. "Кожа" – история в той же мере печальная, сколь и обнадеживающая: судьба прототипа героя фильма – Браяна Виднера/Bryon Widner тому подтверждение. Кадр из фильма "Кожа"/Skin, режиссер: Гай Натив/Guy Nattiv 5."Власть"/Vice Режиссер: Адам Маккей/Adam McKay Сатирический байопик про одного из ключевых персонажей американской политики – Дика Чейни, в прошлом занимавшего посты главы администрации Белого дома, вице-президента США. Тот самый случай, когда объекты насмешек – Дик Чейни, Дональд Рамсфелд, Джорж Буш-младший, улыбки не вызывают. Сатира, в данном случае, – жест отчаяния. Восхождение Дика Чейни по ступеням власти происходит во многом благодаря жене, на экране реализовала концепция: за каждым успешным мужчиной стоит женщина. Если бы не эта терпеливая, волевая дама, Чейни имел все шансы спиться где-то на Среднем Западе. Пожалуй, многие знатоки современной американской политики сожалели, что этого не произошло, в жизни миллионов людей было бы меньше горя. Украинские зрители смогут оценить незаурядную работу режиссера Адама Маккея и исполнителя главной роли – Кристиана Бейла/Christian Bale, перевоплотившегося до неузнаваемости, уже сегодняшнего – фильм выходит в национальный прокат. Украинский трейлер фильма "Власть"/Vice, режиссер: Адам Маккей/Adam McKay 6. "Милостью божьей"/Grâce à Dieu Режиссер: Франсуа Озон/François Ozon Франсуа Озон задумывал историю как документальный проект о случаях педофилии в католической церкви, но в итоге снял игровой фильм со звездами французского кино. Герой Мельвиля Пупо – образцовый католик, счастливый отец пятерых детей, успешный карьерист, предпринимает отчаянный шаг: сделать достоянием общественности эпизод домогательства со стороны католического священника, который случился с ним в детстве. По ходу действия появляются другие герои с подобными историями. На Берлинале фильм получил Серебряного медведя – второй по значению специальный приз жюри. "Милостью божьей" – событие скандальное не только для Франции, трудно даже представить сколько хранится скелетов в шкафах в странах с сильными позициями церкви. Как бы там ни было, фильм – приглашение к диалогу на крайне болезненную тему. Кино также представляет особый интерес для синефилов хорошо знающих биографию и фильмографию режиссера. Как часто бывает, разрушители устоев в молодости, в зрелые годы становятся моралистами. Трейлер к фильму "Милостью божьей"/Grâce à Dieu, режиссер: Франсуа Озон/François Ozon 7. Дети мертвых/Die Kinder der Toten Режиссеры: Келли Купер/Kelly Copper, Павол Лиска/Pavol Liska Сеанс знакомства с национальным австрийским характером на фоне прекрасных альпийских пейзажей, перекликается с фильмами Ульриха Зайдля, одного из самых значительных режиссеров современного авторского кино. Сходство не случайно – Зайдль в этом проекте, по роману нобелевского лауреата Эльфиды Елинек, выступил в качестве продюсера. В живописном туристическом месте неплохо проводят время комичные провинциалы, но при внимательном рассмотрении, они оказываются носителями авторитарных паттернов поведения. Экранная интерпретация романа с непрофессиональными актерами и съемкой на пленку 8 мм стала заметным событием в секции Форум, в которой демонстрируются экспериментальные фильмы Берлинале, и получила заслуженный приз жюри критиков Международной федерации кинопрессы (FIPRESCI). Кадр из фильма "Дети мертвых"/Die Kinder der Toten, режиссеры: Келли Купер/Kelly Copper, Павол Лиска/Pavol Liska Трейлер по ссылке 8. "На цепи"/Сhained Режиссер: Ярон Шани/Yaron Shani Герой реалистической израильской драмы достаточно хороший полицейский, с большим опытом работы, а также муж очаровательной молодой женщины и строгий отец бунтующей девочки-подростка. Однажды при задержании студентов, он приказывает им раздеться догола, на следующий день история оборачивается громким скандалом в медиа: вчерашние жертвы обвинят полицейского в сексуальных домогательствах. Силовики в кино часто выглядит упрощенно, как объект пропаганды или критики, ценность этой интимной психологической истории в поисках ответов на вопросы с чем связано стремление все контролировать, где проходит граница между защитой правопорядка и злоупотреблением властью. Кадр из фильма "На цепи"/Сhained, режиссер: Ярон Шани/Yaron Shani 9. "Система К"/System K Режиссер: Рено Баре/ Renaud Barret Истерзанная войнами Демократическая республика Конго – одна из самых неблагополучных и опасных стран Африки. Однако даже здесь, в трущобах столицы Киншасы, есть место искусству. Группа художников создает арт-объекты из всех доступных материалов и артефактов, устраивает опасные перформансы прямо посреди города, на улицах, где автомобили тонут в глубоких лужах. Режиссер-документалист Рено Барре, уже не впервые снимающий в Конго, не менее увлеченно документирует действия группы художников, работающих в поле критического искусства. Страсть и витальность этих молодых людей, живущих в экстремальных условиях, действительно завораживают и напоминают об африканских экспедициях немецкого режиссера Лени Рифеншталь. Трейлер по ссылке 10. "Наши поражения"/ Nos défaites Режиссер: Жан-Габриэль Перио/Jean-Gabriel Pério Франция сильна традициями культуры протеста, но фильм интересен как неожиданный аттракцион, оригинальный анализ провала утопии майской революции 1968 года. "Наши поражения" – результат работы режиссера Жана-Габриэля Перио со студентами в проекте объединяющим кино и политику. Участники разыгрывали сцены забастовок, сопротивления и трудовых споров из фильмов революционных 60-70-гг. ХХ века. Игровые сцены чередуются интервью со студентами, которым предлагают ответить на вопросы, связанные с сутью политических конфликтов той эпохи. Результат обескураживает, представители молодого поколения демонстрируют слабый уровень осмысления социальных и политических процессов, при том, что фильм был снят в прошлом году, юбилейном для майской революции 1968 года, во Франции, стране, где изучение философии – часть школьной программы. Фрагмент из фильма по ссылке 11. "Кислота" Режиссер: Александр Горчилин "Бабушка, ты – секси!", так юный герой, находящийся в поиске мужских идентификаций, сражает комплиментом свою бабушку, даму действительно стильную и грациозную. "Кислота" – неровная, но заслуживающая внимания дебютная трагикомедия, претендующей на роль фильма поколения рожденного в 90-е. Новый ответ на старый вопрос "Легко ли быть молодым?" будет интересен не только ровесникам героев, но тем, кто размышляет о состоянии современной культуры. Это фотография довольно благополучного поколения, воспитанного настолько свободно, что ему трудно бунтовать, оно ищет границы культурных запретов, и не находя, пытается их создать: кто-то через процедуру обрезания (инициатическую практику), кто-то через каноны православия, а кто-то через попытку сесть в тюрьму или выпить серную кислоту. Ключевая фраза манифеста миллиниалов: "Мы ничего не можем предложить миру кроме зарядки для айфона". Авторы фильма, в отличие от героев, могут предъявить миру изрядный талант и некоторое фрондерство. Режиссер и исполнители главных ролей – актеры театра "Гоголь-центр", руководитель которого Кирилл Серебренников уже второй год находится под арестом. Участие в программе Берлинале, фильма его учеников – акт поддержки свободомыслия. Трейлер фильма "Кислота", режиссер: Александр Горчилин 12.Прощание с ночью/L'adieu à la nuit Андре Тишине/André Téchiné Герои французской семейной драмы – Алекс, новообращённый мусульманин, и Мюриэль, еще одна элегантная "секси-бабушка" в программе Берлинале. Бабушка в исполнении Катрин Денеф, действительно не промах, и внука под домашний арест посадить способна, и коня остановить – она управляет конной фермой, учит детей верховой езде. Но не смотря на уверенность, Мюриюэль, оказывается в ситуации сложного внутреннего конфликта: она хочет быть либеральной, но интуитивно понимает, что спасти внука от непоправимых ошибок могут действия, нарушающие свободу выбора другого человека. Современная культура еще не выработала противоядия против мира религиозного радикализма. Кадр из фильма "Прощание с ночью"/L'adieu à la nuit, режиссер: Андре Тишине/André Téchiné https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/5c6e9e9568a3c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/56091eceb5dd7/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Mon, 28 Sep 2015 14:04:46 +0300 28 вересня у світі відзначають Міжнародний день права знати (Міжнародний день доступу до інформації). І хоча в Україні завдяки зусиллям активістів і медіа-юристів один з найкращих в світі законів про Доступ до публічної інформації, він не працює належним чином. Кілька місяців тому у ВР були зареєстровані законопроекти N2913 "Про внесення змін до деяких законів України у сфері доступу до публічної інформації щодо вдосконалення їх окремих положень" та N2043а "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення державного контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації, захист персональних даних та звернення громадян". Прийняття цих поправок дозволить Закону про доступ стати дієвим інструментом в руках громадян. Звернення громадських організацій до депутатів Верховної Ради України Шановні депутати! 28 вересня – Міжнародний день права знати. У цей день по всьому світу проводяться громадські акції на захист права на доступ до публічної інформації, підвищення прозорості влади та посилення контролю з боку громадськості за її діями. Український закон "Про доступ до публічної інформації" у 2011 році увійшов до десятки кращих законів, які гарантують право знати, у світі. Однак, відсутність дієвого механізму контролю за його дотриманням, призвела до того, що більшість прогресивних принципів закону на практиці досі не виконуються. Саме тому у цей день просимо вас проголосувати за Законопроект N2913 "Про внесення змін до деяких законів України у сфері доступу до публічної інформації щодо вдосконалення їх окремих положень", що був розроблений за участю представників органів влади, авторитетних українських та міжнародних експертів на виконання Угоди з розбудови держави між Україною та ЄС. Цей законопроект суттєво розширює повноваження наглядового органу за дотриманням закону "Про доступ до публічної інформації", яким є секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Наділення цього органу ефективними повноваженнями контролю у сфері доступу до інформації повністю відповідає міжнародним стандартам незалежності, не вимагає надмірного фінансування порівняно з варіантом створення нового органу та дозволяє запустити механізм без зайвих зволікань. Крім цього, Законопроект N2913 вдосконалює чинне законодавство у сфері доступу до інформації, зокрема, усуває неточності термінології і залишає чиновникам менше відмовок для ненадання інформації громадянам на інформаційний запит або надання її не по суті. Водночас, цей закон потрібен не тільки журналістами та активним громадянам. Він допоможе і вам, народним депутатам, ефективніше отримувати інформацію від органів влади та місцевого самоврядування. Ми також закликаємо Комітет ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності невідкладно розглянути Законопроект N2043а "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення державного контролю за дотриманням права на доступ до публічної інформації, захист персональних даних та звернення громадян", що посилює можливості Уповноваженого з прав людини для захисту права громадян на отримання інформації, та якнайшвидше винести його на розгляд до сесійної зали. Ухвалення цих законопроектів створить в Україні реальні передумови для повноцінної реалізації права знати, сприятиме відкритості влади та підвищенню довіри громадськості до своїх представників! ГО "Інститут медіа права" ГО "Центр UA" Проект "Доступ до правди" ГО "Інститут розвитку регіональної преси" ГО "Інститут Масової Інформації" ГО "Центр політичних студій та аналітики" ГО "Телекритика" Текст звернення англійською An appeal of civic organizations to the Members of Ukrainian Parliament Dear Members of Parliament! September 28 is an International Right to Know Day. On this day in many countries activists organize public actions to support the right of access to public information, increase of transparency of the authorities enhance the public control over it. The Law of Ukraine "On access to public information" was adapted in 2011. Since then it was in top 10 best laws in the world, which guarantee the right to know. However, the most progressive principles of this law are not abided on practice. The cause is absence of the effective mechanism of the control over its obeisance. That is why we ask you in this day to vote for the Draft Law #2913 "About the amendments to some laws of Ukraine in the sphere of access to public information regarding the improvement of some of its provisions". The law was developed in cooperation with representatives of the government, Ukrainian and international experts in order to fulfill the conditions of the Agreement between Ukraine and European Union on state development. This Draft Law expands the authority of Ombudsman, the supervisory body for compliance with the Law "On access to public information". Providing this body with necessary powers to control the sphere of access to information is within the international standards of independence. Such move does not require additional funding in comparison with creation of the new body. It also allows launch the mechanism of control almost at once. Furthermore, Draft Law #2913 improves the existing legislation in the sphere of access to information. In particular, it eliminates inaccuracy in terminology and leaves fewer chances for bureaucrats not to provide the information on public request. At the same time, this Law is important not only for journalists and active citizens but also for you, Members of Parliament. It will help you to receive information from local and national governmental bodies easier and faster. We also call the Verkhovna Rada Committee on Legislative support to Enforcement to review the Draft Law #2043a "On amendments to the Code of Ukraine on Administrative Offences to increase the state control over the obeisance of the right to access to public information, protection of personal data and citizen's appeals". The Draft Law enhances the power of Ombudsman to protect the right of the citizens on public information. We also call the Committee to send the Draft Law to the Parliament for voting. Adoption of these Draft Laws will create the pre-conditions for enforcement the right to know and will increase the openness of the government. It will also raise the level of trust of the citizens to its representatives. NGO "Media Law Institute" NGO "Centre UA" "Access to the Truth" project NGO "Regional Press Development Institute" NGO "Institute of Mass Information" NGO "Center for Political Studies and Analysis" NGO "Telekritika" https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/56091eceb5dd7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/55f9237f8ca3a/ ukrpravda@gmail.com (Аксинья Куріна) Wed, 16 Sep 2015 11:08:31 +0300 Сьогодні 15 річниця зникнення Георгія Гонгадзе. Як і у минулі роки в цей день громадяни вшанують пам'ять всіх загиблих за часи Незалежності журналістів. Нажаль досі крапку у справі Гонгадзе не поставлено, хоча кожного року лунають обіцянки. Злочини проти журналістів також лишаються безкарними. Журналісти та медіаорганізації закликають громадян країни провести акції солідарності та вшанувати пам'ять усіх загиблих журналістів за часи Незалежності. 11:00 – 20:00 (за київським часом) відбудеться twitter-шторм на підтримку акції пам'яті. Хештеги: #Gongadze #Гонгадзе #Ukraine #truthisnotacrime Приклади готових повідомлень: Георгій, ми не забули. #‎Gongadze‬ ‪#‎Гонгадзе‬ ‪#‎Ukraine‬ ‪#‎truthisnotacrime‬ Озбройтеся правдою! #Gongadze #Гонгадзе #Ukraine #truthisnotacrime Arm with the truth #Gongadze #Гонгадзе #Ukraine #truthisnotacrime У Києві о 18:00 – 18:30 – відбудеться мітінг біля Національної спілкі журналістів (Хрещатик, 27А), короткий брифінг Національної спілки журналістів України. 18:30 – 19:00 – хода до Майдану Незалежності. 19:30 – 20:00 – промова та зачитування списку загиблих журналістів. 20:00 – хвилина мовчання. Гасло цьогорічної акції – "Озбройтеся правдою!". За традицією під час заходів використання будь якої символікі, політичної або комерційної, суворо заборонено! До уваги В 2015 році ситуація з розслідуванням злочинів проти працівників ЗМІ не поліпшилася. Загальна кількість порушень свободи слова у 2014 році становила 995 випадків, що вдвічі перевищує показники 2013 року (496 випадків), і втричі – 2012-го (324 випадки). Напади стали категорією, в якій зафіксовано найбільше порушень (286 випадків, у 2013-му – 97). Пік викрадень журналістів припав на квітень, коли в полоні побували 20, усі – в Донецькій області. Загалом протягом року в полоні побували 79 журналістів, загинуло – сім. Кількість випадків цензури у 2014 році вдвічі перевищила показник 2013 року (152 проти 62 у 2013-му). Упродовж року також сталося 63 напади на офіси редакцій, що майже у вісім (!) разів більше, ніж у 2013 році (8 випадків). За сім місяців 2015 року "Інститут масової інформації" зафіксував один випадок убивства журналіста, 30 – побиття та нападів на журналістів, 39 – перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та 9 випадків цензури. Звернення Ми, українські журналісти та представники медіа-організацій, у день 15-ї річниці зникнення Георгія Гонгадзе, звертаємся до Президента України, Прем'єр-міністра, Міністра МВС, Генпрокурора з вимогою розслідувати напади та зупинити агресію щодо журналістів. Ми також закликаємо зробити все необхідне, щоби встановити замовників убивства Гонгадзе, щоб усіх винних, причетних до цього злочину, було нарешті покарано – у тому числі, правоохоронців, які всіляко заважали проведенню розслідування. Жодні ритуали з покладенням квітів не замінять ефективних і ретельних розслідувань. 2014 рік став найбільш трагічним для журналістики за всі роки української незалежності. Під час протистояння злочинної влади Януковича Майдану, а потім – і російської агресії та дій сепаратистів у Криму та на сході України журналісти постійно ставали жертвами агресії та насилля, аж до вбивств. Однак, жодного агресора, що нападав та стріляв у журналістів на Майдані, досі не було покарано. У 2015 році ситуація із розслідуваннями не покращилася – за даними ГПУ, за перше півріччя 2015 року, тільки три справи, пов'язані з перешкоджанням журн.діяльності дійшли до суду – хоча самих випадків нападів було у десятки разів більше (36 побиттів за 8 місяців). Ми публічно звертаємося до влади із закликом вжити рішучих заходів для подолання безкарності, і надаємо перелік випадків, які потребують негайного розслідування. Ми також вимагаємо створити окрему робочу групу, за участі вищого керівництва силових структур, яка буде працювати над розслідуваннями нападів на журналістів та ЗМІ. І нарешті, нагадуємо владі про кроки, необхідні для повноцінного захисту права громадян на інформацію та гарантування безперешкодної діяльності журналістів: 1. Підзвітність та прозорість владних інституцій та чиновників. Регулярне звітування перед суспільством за свої дії та відповіді на запитання журналістів. 2. Сприяння створенню суспільного мовлення та роздержавленню друкованих ЗМІ. 3. Започаткування в Україні культури прозорості медіа власності, у відповідності до європейських стандартів. Захист свободи слова неможливий без системних дій влади та відповідної політичної волі. Традиційно, 16 вересня в Києві та інших містах відбуваються мітинги пам'яті Георгія Гонгадзе та всіх загиблих українських журналістів. Ми запрошуємо приєднатися до мітингів усіх, хто підтримує ідеї свободи слова та демократії. Акції відбуваються без жодної партійної чи організаційної символіки. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kurina/55f9237f8ca3a/