https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/528ebe1f7ba82/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Fri, 22 Nov 2013 03:14:55 +0200 Прикро, та схоже, нема людини, яка могла б пояснити Віктору Федоровичу, хоча б на пальцях, що країна – не Межигір'я. Це не його персональний простір, яким він може розпоряджатися залежно від напряму вітру своїх думок. Тут не можна вигулювати своїх страусів – де і коли заманеться, або взяти приміром, і постріляти їх просто так з поганого гумору, навіть якщо ти президент. А ще країна не кисильовський човен, який може хитати навсібіч недолугий хтось, хто ніяк не може порахувати, в яку сторону йому вигідніше розхитуватися. Дуже соромно перед Литвою, якій ми остогидли за останні півроку так, що про це знає напевно краще за всіх Даля Грібаускайте. Але через євровихованість і дипломатичність ми навряд чи дізнаємося – наскільки. Ще дужче соромно перед Коксом і Квасневським – за це дурне часопроводження у Верховній Раді тощо. За столами і з вербальним проносом наших депутатів. Страшно уявити, що їм верзли українські керманичі – і ще страшніше уявити, як вони волочилися самі від себе, думаючи, що змогли обдурити європейців. Багатьом навіть в голову не приходить, що якщо людина не подає вигляду – ще не означає, що вона не зрозуміла вашого маразму, людині просто не дозволяє ввічливість, такт і дипломатичність вказати вам на це. Дуже соромно було під час кожного візиту місії КК. Тому що регіонали ще кілька тижнів тому впевнено казали: ні, нічого не буде. А потім навіщось йшли вішати локшину на вуха своїх громадян і європейських. Навіщо – зрозуміло. Регіонали без сорому на камеру кажуть: "ми торгуємося, а що". Та нічого – просто це по-варварськи виглядає. І це ви маєте сплатити Європі за те, що вона із такими дикунами вступила у діалог. Одна справа коли стиль "оценітє_красоту_ігри" та "развели_как_котят" впроваджують у себе на території. І зовсім інша – геополітичний рівень. Та ще й коли намагаються об'єгорити особу вищого розуму. Настільки противно і огидно, що хочеться побажати курс_змінившим – відчути красу гри на собі. Тому що чомусь здається, оте виторгуване вилізе боком насамперед нашим горе-торгашам. Які здогадалися за 7 днів до гіпотетичного підписання угоди про асоціацію із ЄС нагадити в геополітичний компот. І про мітинг на Майдані. Так, можна зібрати на підтримку будь-яких маразмів значно більшу кількість людинопрапорів або людином'язів – за 50 гривень/год. Але будьте чесні із собою: сьогоднішня вечірньо-нічна акція на Майдані – виграє насамперед якістю, а не дешевою кількістю. Прохання до політиків – не зіпсуйте цю якість. https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/528ebe1f7ba82/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/5224cac152a42/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Mon, 02 Sep 2013 20:28:33 +0300 На цьому відео – троє підсудних визнають свою вину публічно, у суді, у присутності камер. Вибачаючись перед УСІМА журналістами (це одна із умов угоди) – ці троє осіб, так би мовити, проявляють рішучість. На відміну від міліціонерів, які і того дня "проявили нерішучість", і продовжують хизуватися цією нерішучістю досі. Хоча у присязі міліціонера вони зобов'язалися "мужньо і рішуче"... Досі чи не найяскравішим прецедентом у статті 171 (перешкоджання журналістській діяльності) у нашій країні був – штраф розміром 51 гривня за розбитий журналістський ніс. Тепер у колег є інший прецедент – ним можуть користатися у справах наступних. Хоча краще, щоби їх не було. Нагадаю, спочатку статтю 171 і в нашому випадку ніхто не збирався порушувати, і якби журналісти не зібралися біля стін МВС уже надвечір 18 травня – її б, певно, не порушили. Станом на той вечір справу порушили лише за 125 статтею – нанесення легких тілесних ушкоджень. Коли статтю 171, яку правоохоронці старанно обходять, таки порушили, почалася атака. Особливо вербально обдаровані депутатки заявляли, що я не журналіст. Коли виявилося, що таки журналіст, регіоналка Бондаренко вийшла у передачу Шустера з якимось папірцем, який вона назвала протоколом і зачитувала з нього не мої покази (мовляв, журналіст прийшла на акцію не як журналіст). Згодом наші представники отримали досить екзотичні пояснення від депутатки, ЩО саме вона зачитувала: член законодавчого органу твердить, той "протокол" їй... підкинули! у поштову скриньку! у конверті без даних відправника! Відтак народний депутат і член ТСК прихопила папірець, вважаючи його документом, на телешоу. Де й читала на всю країну, здобрюючи щедрими коментарями. Ось ці її пояснення. Сьогодні суд підтвердив вироком покарання, прописані в угоді: терміни позбавлення і обмеження волі. Їх підсудні відбуватимуть умовно. Якщо впродовж іспитового терміну, тобто впродовж 2 років, Тітушко порушить умови іспитового терміну – він відбуватиме покарання повністю (3 роки позбавлення волі). Його напарники отримали по 2 роки обмеження волі, з іспитовим терміном півтора року. В інтересах цих парубків – бути (а краще просто стати) пай-хлопчиками: не гамселити перехожих, не гасати під час рейдерських захоплень автостоянок чи помешкань тощо. В інтересах їхніх спортивних колег – мати на увазі приклад Тітушка, щоб як мінімум не стати черговим ім'ям називним для ганебного явища. Моральна сатисфакція. Від самого початку ми з Владом Соделем вирішили, якою б не була сума відшкодування – ми її собі не залишаємо. Якщо гроші до нас надійдуть, моральну сатисфакцію ми отримаємо так: частину отримає людина, для якої зараз гроші – ціна життя. Тому ми продовжимо допомагати музиканту, який все літо пробув у комі. І зараз почав дивом приходити до тями. У фейсбуці на початку літа ми вже зверталися по допомогу – і вдячні тим, хто долучився – ось ця історія. Іншу частину грошей – отримає проект Громадське Телебачення , чиєї роботи ми всі вже зачекалися. Йдеться про проект на базі екс-співробітників каналу ТВі. Більшість із цих людей вийшли підтримати нас під стіни МВС 18 травня, згодом – ночували у протестному наметі там же, разом з іншими нашими колегами. * Наостанок – подяка всім, без кого ця справа не зрушила б з місця. Від самого 18 травня. Особлива подяка – нашим представникам з адвокатського об'єднання AVER LEX, яке взялося за нашу справу. Підписання цієї угоди, на основі якої винесено вирок Тітушку і К – результат довгої роботи адвокатів. Передусім в угоді важливе визнання вини – за обидвома статтями: 296 і 171. Цей вихід розрахований на розуміння адекватних людей. Які розуміють правовий процес у цивілізованому світі. Підписання таких угод стало можливим з новим КПК – але в Україні ця практика не поширена. Можливо, через назву – "мирова". Слово "примирення" для багатьох звучить принизливо. Тоді як не це слово тут ключове. Ключове – визнання вини і обумовлення покарання. Підняти кулак на журналіста – в нашій країні вважається не таким вже й серйозним злочином. Прецедент Тітушка в тому – що досі такі люди уникали покарання, але не у цьому випадку. Це не означає, що це кінець. Триває епопея з нерішучими міліціонерами і прокуратурою, яка закрила власне ж кримінальне провадження, не знайшовши у діях нерішучих складу злочину. І відмовившись дати на ознайомлення матеріали, на підставі яких винесла це рішення. Триває суд з четвертим підсудним, який спочатку підписав угоду, а потім передумав. https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/5224cac152a42/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/51d0121aa71c9/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Sun, 30 Jun 2013 14:10:18 +0300 Понеділок, 1 липня о 10-ій – Шевченківський суд м. Києва – суд у справі Вадима Румуна Титушка (напад на журналістів). Для зручності і хронологічності змонтувала усе наявне у нас відео і фото в один ролик, з заповільненнями-підкреслюваннями тощо. Відео Валерії Івашкіної та Наталки Тарасовської, фото-відео Владислава Соделя, фото Дмитра Ліпавського. Наприкінці – відео 5 каналу і журналістки 5 каналу Ірини Герасимової, які наздогнали Титушка&K і спробували взяти інтерв'ю. Правда, реакція на мікрофон у нього така ж своєрідна як на фотоапарат і мобілку. 1.10 – на В.Соделі добре видно славнозвісний бейдж "ПРЕСА", який, на думку провладних депутаток, є ознакою справжнього журналіста. 2.51 – звучить фраза "альо ми молодиє регіонни нах" 3.49 – лексика Румуна. Рекомендую прослухати для бабць, які приходять на суд підтримувати Румуна і захищати від журналістів ("еті журналісти здоровиє амбали нападают на нашого чистєнького опрятнєнького деточку") і прицмокувати "вот нам би такого зятя!". Пе-ес. Уявляю, як усім остогидла тема 18-го травня. Повірте: не менше. https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/51d0121aa71c9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/51af9d62c2b3a/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Wed, 05 Jun 2013 23:19:46 +0300 Завтра політики і держслужбовці будуть слати нам привітання. З днем журналіста. Як правило – фальшиві. Кожного року різні політичні сили і держустанови відправляють нам листівки із пафосним, скопійованим із минулорічних текстів набором слів. Загальні фрази про роль журналістики і зичення професійних звитяг на благородній ниві тощо. Хтось із квітами. Хтось із пляшкою. Хтось із ручкою "імені себе". Хтось листом із золотими вензелями. Потім журналісти у соцмережах будуть створювати доброчинну групу, де намагатимуться розпродати ці всі останки свята – в жартівливих лотах. Я не дуже розумію – навіщо запрошувати журналістів грати в боулінг з депутатами провладної фракції. Чи з опозиційної. Зовсім не тягне кататися на кораблику з частуваннями під головуванням депутата, нехай він навіть, наприклад, спікер. Я не розумію оголошеного святкового формату "неформального спілкування" з політиком N, який прагне вітати запрошених на шампанське журналістів. Нехай краще в інші дні політик відповідає на запитання (можна навіть неформально), а не уникає їх або зумисно не чує. Або хоча б не плете щось таке, що є – маячнею,брехнею, набором цитат із пам'ятки учаснику політичної сили "ікс", простіше кажучи – темника. До чого весь цей цирк з вітаньками і святковими печеньками? Просто виконуйте свою роботу і не перешкоджайте працювати журналістам. Особливо, коли втілюєте пелевінщину від ваших піар-радників і горе-стратегів. І не підмінюйте журналістів фуршетниками, темниківцями, псевдорозслідувачами, ботами, тролями, гопами. Хоча стоп. Простіше, звісно, прислати листівку. І пряник. Шанувати один день у рік – так легко. https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/51af9d62c2b3a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/519a8ecf06792/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Mon, 20 May 2013 23:59:59 +0300 Аби не було спекуляцій – спробую відновити тут хронологію. Це стало можливим завдяки новому відео – на якому зафіксовано початок нападання. Це відео журналістки Валерії Івашкіної (сайт Думская.нет) Це початок конфлікту. Тут добре чути, що коли ВадікРумунТітушко лише починає задиратися і перший раз вдаряє по фотоапарату Соделя – ми кличемо міліцію. Міліція стоїть. Тут видно як нас починають обпльовувати, пізніше – обливати водою і вдаряти. Аналогічне відео було і у мене на телефоні, але таки не збережене через удар ним об стіну. Відео Валерії обривається на тому моменті, коли гопо-спортівуси наче заспокоюються. Але це не так. Наступний невеликий шматок виявила у себе журналістка Наталка Тарасовська з видання Ліга. Ось посилання на його фб-публікацію. Тут нас продовжують поливати. Відео обривається, бо і у Наталки Тарасовської молодчики вибивають із рук телефон. А Наталка – до речі, теж журналіст при виконанні професійних обов'язків (див. статтю171). Відновлює вона запис, коли ми вже лежимо на землі: набігли молодчики. Ви бачите – як вони щось кОпають на землі. Це щось – ми, журналісти. І – останній шматок – з камери Соделя. це відео уже з землі, на якій валяємося ми. зняте випадково – адже наприкінці оказії хтось із молодчиків ударив по фотокамері і ударом, я так розумію, натис кнопку "рек". за що подякуємо гопо-спортівусу. Ну і власне – фотозавершення історії. Я десь внизу. У клічатій сорочці – Содель, прикриває мене. Рукою його навіщось "пригортає" той самий, кого ідентифіковували як білоцерківського молодого регіонала Василя Бойка, але сам він, я так розумію, це спростовує. Сподіваюся, присутні у той час і на тому місці – продовжать виявляти у себе відео, де більш ясно видно, що нас кОпають і наносять удари кулаками. Тому що це відтворення хронології – можливо, у когось є ще якісь шматки – присилайте, не соромтеся! Бо не всім видно з цього відео напад. І не всім зрозуміло, ЩО відбувається. Я не про статтю 125 (нанесення легких тілесних ушкоджень): не скаржуся і знаю ким працюю. Але про статтю 171. Обпльовування, поливання із пляшок водою, вибивання апаратури із рук, погрози, повалення на землю, нанесення ударів. Що це – як не (м'яко кажучи) перешкоджання журналістській діяльності?! Та ще й під мовчазним благословенням міліції. До речі, про політичні симпатії. На цьому відео, де ВадікРумунТітушко намагається залякати журналістку Івашкіну – чути, що молодчиків дратують "бендери йо...є". https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/519a8ecf06792/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/50a976e39d8b6/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Mon, 19 Nov 2012 01:01:39 +0200 Кажуть, у Бориса Возницького – була мрія. Аби Пінзеля побачив Лувр. Ця мрія втілилася у життя – через півроку як не стало Бориса Возницького. Пінзель уже в Луврі – і з 22го листопада він відкритий для всіх охочих побачити "танцюючих" химерних святих у Парижі. Або я помиляюся, або чогось не знаю, але саме Борис Возницький – першовідкривач Пінзеля. Він віднайшов його – спочатку для себе, а потім для всіх. Або я помиляюся, або чогось не знаю, але мистецтвознавця рівня Возницького – нам ще довго чекати. Возницький шукав і знаходив ці скульптури у селах. Там їх використовували як дрова, або просто – згодовували жукам. Барокові ангели і святі Пінзеля – хто з дерева, хто з вапняка – такі ж чудернацькі і міфічні як їх Автор. Про нього відома дещиця, а решта – хіба легенди. Він ідеальний герой творів. Серед тих, хто описав його – Володимир Єшкілев, "Втеча майстра Пінзеля". У Бучачі, де він колись з'явився і в церкві якого вінчався – не всі знають хто такий Пінзель. Для когось це -... кандидат в депутати, для когось – адвокат, якого вже нема і який "такий-во файний був"... Але навіть не відаючи нічого про Автора – тут ревно оберігають його творіння. Навіть не з мистецьких ревнощів – а з якихось внутрішньо-чуттєвих. Аби зібрати святих на мандрівку до Лувра – за них умовляли, випрошували і навіть пригрожували правоохоронцями. Не допомогло це тільки Святому Онуфрію. Попри те, що луврські мистецтвознавці шалено хотіли побачити і його в залі de la Chapelle, святий Онуфрій залишився у тернопільському селі Рукомиш. Тутешні вірять: саме Онуфрій їх береже від усього, наприклад, від ураганів американського штибу – таких як Сенді. Тому Онуфрія надійно заховали від охочих повитріщатися на химерного святого. У Луврі їх зрозуміли: Пінзель притягує. Святий Онуфрій залишився в Україні. Тут же – неподалік Львова, у Годовиці, ще один бароковий шедевр. Захаращений костел. У ньому лишився хрест. Той, хто сотворений Пінзелем, покинув цей хрест і теж рушив до Парижа. А забутий українцями костел вразив французів. Про усе це і ще чимало цікавого дуже-дуже рекомендую матеріал журналістки Ольги Петрів (для Підсумків 5 каналу) – вона вже побачила Пінзеля у Парижі: https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/50a976e39d8b6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/508875af71d80/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Thu, 25 Oct 2012 02:11:43 +0300 Цього тижня відбулася презентація литовської стрічки про українські європрагнення. Назва "Україна в контексті Європи: від минулого до майбутнього " (зйомка – литовська студія "Атлантида Балтів", автор – Саулюс Новікас). Здавалося б, євроконтекст нам зараз не світить. Але стрічка говорить геть про інше. Звісно, приємно, що Литва, яка наступного року головуватиме в ЄС, – хоче бачити нас у Європі. І це, без сумніву – послання номер один, яке намагається донести її автор. Але як розуміти наприклад ось такий пасаж: Уривок із стрічки- начитка автора: "Існує думка, що справи Тимошенко і Луценка – це цинічна розправа над ними... Але кожен чує те, що розуміє – в Україні існують інші закони. Тому Європа їх не розуміє..." І це – природно, резюмує автор. І це резюме неймовірно схоже до тих пасажів, які виводить на цю тему нинішній президент України, в ті рідкісні миті, коли комусь вдається задати йому це питання. Фільм начебто наївний, але насправді – містить чіткі послання невідомому адресату (невідомому – бо залишилося невідомим, де саме показуватимуть кіно – але за настроєм, воно б пасувало державному телебаченню). І ці послання у ньому аж надто нагадують провладну риторику. Стрічку презентують за кілька днів до парламентських виборів. І про них тут є такий пасаж: Уривок із стрічки – начитка автора: "Вже зараз довелося чути, що вибори будуть сфальсифіковані. Що формуються цілі наметові містечка (ДЕ ВОНИ? – О.С.), готується сценарій протесту, утискаються права опозиції... Що Європа повинна бойкотувати україну..." І це ще одне послання стрічки – не повинна Європа бойкотувати Україну. Про це ж на презентації говорили кілька гостей. Серед них – Віктор Успаскіх. Литовський депутат європарламенту, лідер партії Праці, фактично уже переможця цьогорічних парламентських перегонів у Литві (попри те, що ще буде другий тур виборів). У вступному слові до стрічки Віктор Успаскіх закликав українців... насамперед не виносити бруд із хати. З промови випливало як докір опозиції, що приїздить до європарламенту і критикує рішення влади (і це також дуже схоже на риторику провладної української політсили). Не виносити сміття – не прийнято й у литовців, – поділився євродепутат, хоча виносити є що. І справді: якщо прогуглити литовські сайти, нескладно побачити інформацію про звинувачення партії цього діяча. На виборах – у підкупі виборців. А взагалі – він звинувачувався у конфлікті інтересів на міністерській посаді, тікав до Москви і звідти – назад у Литву, але вже – під домашній арешт. І тут навіть не хочеться задавати собі питання – що спільного у цього євродепутата і сина українського прем'єр-міністра, який теж завітав на презентацію. Окрім того, що над Успаскім у Вільнюсі піджартовують – що ледве спромігся вивчити литовську, але російського акценту так і не позбувся. Але протеревенили із сином Азарова у кулуарах презентації вони достатньо. На перегляд стрічки прем'єрський син (який сам уже ґрунтовно євроінтегрувався – про його австрійське життя-буття докладно писала УП) не залишився, хоча там про євромайбуття України розмірковує і його батько. Очевидно, у нього на цій презентації був інший інтерес (не дарма його розшукував національний канал України – аби записати важливий синхрон по темі). З одного боку, приємно, що навіть владні діти розуміють – піаритися вигідніше на Європі. А з іншого боку – Європа у цьому випадку якась дивна. На тлі резолюцій через рішення українських судів про долю Тимошенко й Луценка, на тлі численних звинувачень у зниженні рівня демократії в Україні, чути таку риторику як у згаданого європарламентаря – несподівано. Наприклад, аби оцінити рівень демократії – Віктору Успаскіх, за його словами, треба пожити тут кілька місяців. До Білорусі – Україні ще далеко. А щодо висновків його колег із Європи про Україну-теперішню, відповідь пролунала така: "я на щастя, народився нормальною людиною і реакційні сили не підтримую". Фактично, такими висловами європарламентар просто поставив під сумнів резолюції по Україні (ПАРЄ, США). Оцініть самі – ось цей уривок інтерв'ю євро парламентарія українським журналістам: Повертаючись до стрічки. Про покращення в Україні говорить її екс-президент Леонід Кравчук. Ось його слова: Леонід Кравчук: "З приходом Януковича в Україні почалися реальні реформи: економічна, судова, соціальна... десяток реформ..." Премєр-міністр України переказав у стрічці свою традиційну промову – про негідних "попєрєдніків". А про допомогу Литви у нашому євромайбутті сказав таке: Микола Азаров: "Литва для нас вікно в Європу. Це можливість виходу наших товарів на європейські ринки". Хочеться вірити, це вікно потрібне Україні не лише для того, щоби закидувати у нього українські продукти. Але загалом від стрічки залишається не про європейський, а... провладний осад. Чомусь складається враження, що окремі елементи укр.суч.влади просто розкладають яйця в різні кошики. https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/508875af71d80/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/508469f74374a/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Mon, 22 Oct 2012 00:32:39 +0300 Тепер вже не золоті цепури – тепер уже золоті унітази є ознакою того, що ви стали іконою політичного стиля. Причому подекуди іконою в прямому сенсі цього слова. Політики полюбляють себе возвеличувати, нахвалювати, прославляти – а надто, коли для цього нема жодних підстав. Інша проблема – що і люди у нас страшенно полюбляють догоджати і підлабузнюватися: то якогось політичного "богоугодного" на іконці зобразять, то книжку гіперхвалебну сотворять. Тренд останніх тижнів – творити собі музеї. Партійний музей провладна партія задумала у Харкові, про музей дарів опозиціонерці замислилася тітка Юлії Тимошенко у Дніпропетровську. Регіонали таємницю своїх експонатів оберігають – хоча табличку на двері потенційного партійного "лувра" уже почепили. Таке самообожнення доводить вітчизняних політиків геть до маразму. Манія величі і надмірне увірування у власну винятковість до добра, а надто – до добра політичного, не доводить. Один з президентів повірив, що він – месія, і нічого симпатичного з цього не вийшло. Я-хвороба починається з того, що для початку притуплюється відчуття адекватності. Це, звісно, лише у тих, у кого були хоча б її зародки. Але коли ти верхи (нехай навіть на золотому унітазі) – то яке це має значення?! Про політичну манію величі дуже-дуже рекомендую ось цей матеріал Ольги Петрів – для програми "Час:Підсумки.Тижня": https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/508469f74374a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/5072d6d6a4de5/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Mon, 08 Oct 2012 16:36:22 +0300 Все буде добре! – запевняє Автанділ, батумський таксист. Головне – відкрити дорогу. З Росією. Міша дурак! – впевнено каже він. - А оце все будівництво у Батумі вам теж не подобається? - Нравітся, очєнь нравітся!!! Весь Батумі – перевтілюється. Замість радянських будов тут з'являються модерні. Вичурні архітектурні форми – малі і великі; готельні диво-ансамблі; вежі, скульптури, скульптурки, підсвітка, набережна а ля барселона. Масштаб будівництва вражає. - Молодець Міша!, – каже Автанділ, який лише кілька хвилин тому сказав "Міша-дурак". Пояснює свої внутрішні протиріччя: з Росією – треба дружити. Мандарини – гниють. Продаж в Україну і Вірменію – це дуже мало. Скільки у вас коштує мандарин? Я не знаю, що сказати Автанділу – не мандариновий сезон. - Дурак, – зітхає Автанділ. - Зачєм так с Росієй наругался? - Я люблю Москву!, – вторить йому руда Етері. – я ходіла в Москву, ходіла в Іркутск. В бєлие ночі ходіла. Етері – дуже дружелюбна. Вигадує на ходу: а може, вона справді оселилася якось на горі на танку – аби отримати тут же клаптик землі на дачу. Коли хатинку на танку розікрали, Етері не засмутилася: продала танк на металобрухт – за 400 доларів. - Так я получила даже больше. А Бідзіна – хороший чєловєк. Чому? Бо він мільярдер. І він поділиться з людьми, вірить Етері. На кожного грузина по 2 тисячі – цілком достатньо для повноцінного життя. Чому б йому не поділитися? Вона вірить: Бідзіна так само легко прощається з грішми як вона. - Я часто з гори їду на таксі - каже сонцесяйна пенсіонерка. – Я не багата – просто я не складаю осюди нічого. (Етері робить красномовний жест – запихуючи руку за пазуху-бюстгальтер.) Запитання – а чи допускає вона, що на вибори Бідзіна Іванішвілі добряче розтратився, і значить- захоче відбити собі свої гроші – застає Етері зненацька. Етері такого точно не допускає. - Якщо зазнається Бідзіна – викинемо і Бідзіну! - констатує Іраклій з Кутаїсі. Іраклій образився на Мішу: той не послухав гучного, як здалося Іраклію, голосу народу. По-перше, звільнити – двох міністрів, звинувачених через тюремний скандал. По-друге, сам занурився в корупцію. Іраклій вважає: президентом достатньо бути один термін – далі президенти паскудяться. - І починають гребти під себе двома руками. Як Міша. І ображати підприємців поборами. Міша був нормальний 4 роки. Іраклію не подобається, що Саакашвілі посварився з Іванішвілі. А все тому, що не чує голосу вулиці. - Міша – мамєнькін синочок. Бідзіна в дитинстві на вулицю ходив, людей бачив! А цей шо? Міша дома сидів! Навіщо? Вчився? Серед книжок просидів. А з людьми говорити не навчився. Тільки сваритися. Придурок! Царем себе уявив. Категоричні вердикти не заважають Іраклію вже через 5 хвилин нахвалювати реформи Саакашвілі. Особливо – міліцейську. Ми женемо на величезній швидкості, обганяючи поліцейський патруль. На здивування Іраклій пояснює: грузини люблять закривати очі на дрібничкові порушення. - На малєнькіє слабості закривают глаза даже в міліції. Єслі нарушишь очєнь нагло – заплатішь штраф. Наглость – нє хорошо. Перед нами на дорозі – автівка з номерами 777. Водій Лаша – вдивляється в вікна. Жарт про бандитів – Лаша сприймає всерйоз і запишано відповідає: - Бандіти? Їх тєпєрь нєт в Грузії! Ага, всі бандити – тепер в Києві, ледь не злітає з українського язика. Але язик вчасно прикушений – а Лаша продовжує: - Хочеш іти в ніч гуляти – іди, тепер не страшно. Бандітов – нєт. А міліція – прозрачная. Ми саме проїжджаємо прозору будівлю міліцейського відділку: скляну "хатку" правоохоронців. Грузини нахвалюють і будівельну реформу: - да, фантазія у Міші хороша! Напевно із книг, – збиткується Іраклій, але будівельний раж йому до вподоби. І звичайно, особливо пишаються – трансформацією Мінюста: єдине вікно для вирішення усіх реєстраційних питань. У Мінюсті батумському не сумніваються: зміни нового уряду їх не торкатимуться. Занадто досконала система, каже дівчина на вході, яка пропонує просто так провести екскурсію і похвалитися досягненнями. - Ніхто не чіпатиме реформи. Всі бачать – це досконало. Відкату назад може не бути. В Грузії на це немає часу! Ми не можемо собі це дозволити. А ви? Фото – Содель Влад https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/5072d6d6a4de5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/503ddbeb77345/ ukrpravda@gmail.com (Ольга Сніцарчук) Wed, 29 Aug 2012 12:07:55 +0300 Стабільність і добробут! Тільки тут – посеред хрестів і могилок. Це не метафора. Ось картинки. Це Дарницький цвинтар. І його добробут. (Фото – Влад Содель) Іноді – не тільки краще жувати замість говорити. Іноді варто озиратися і добре вивчати місце розташування. Перш ніж прикрасити місцевість своїм премудрим пафосом. Якби власники цих ідей роззиралися, а не тупо тринькали передвиборчі кошти – маразму можна було хоч трошки уникнути. Але. Зате так все стало на свої місця. І загальні фрази набули справжнього сенсу: Стабільність і добробут – нам пропонують явно цвинтарні. Мертвому народу хочуть повернути якусь мертву "страну". Курс на мертв'яцький розвиток. і т.п. До речі, місце дуже козирне – до того ж бігборди перевертаються: хто ще не замовив собі місце на цвинтарі? https://blogs.pravda.com.ua/authors/snitsarchuk/503ddbeb77345/