https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/67c6f25055bcd/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Tue, 04 Mar 2025 13:30:08 +0200 Україні зараз потрібна зміна правлячих еліт, як фактор нашого виживання. А єдиним безпечним шляхом зміни влади можуть бути тільки справедливі вибори. Багато хто заявляє: "ви, як політтехнолог, зацікавлені в тому, щоб вони були, бо це ваша робота і ви хочете заробити грошей". Мені смішно це чути, тому що, за такою логікою, з часу останніх виборів у 2020 році, я взагалі живу без грошей. Хочу повідомити всім, хто стежить за моїми гонорарами: у професію політтехнолога я прийшов, уже навчившись заробляти гроші в рекламі, маркетингу, консультаціями в інших соціальних комунікаціях. І вибори не є моїм основним заробітком. Коли я говорю про вибори, я говорю насамперед про свою громадянську позицію. Тому що без прав українців обирати і бути обраним, наша країна перетворюється в банальну корумповану автократію і поступово перетворюється в малу копію нашого ворога – московію. Але якщо вже поговорити про гроші, відкрию секрет, звідки гроші в український політиці. Почнемо з того, що з початком війни я вирішив здобути новий професійний досвід -сьогодні я є продюсором Youtube-каналу PRO:UA. В перші місяці великої війни багато хто помітив, що у Youtube зникла реклама українських товарів. Через якийсь час ситуація змінилася і українська реклама почала з'являтися знову. Але це була в основному реклама фармакологічних препаратів, яку в народі називають не рекламою, а "суцільною аптекою". І така ситуація не лише в Youtube. За кількістю реклами ліків складається враження, що ми живемо в країні, де основним продуктом споживання є медпрепарати та таблетки. Це говорить про те, в зв'язку з війною і бюрократичним тиском у нашій країні що знаходиться у глибокій економічній кризі, якщо і є надприбуткова галузь, то крім банківської сфери та корупційної ренти нашої влади, це – фармакологічна індустрія. До чого тут політики? Сьогодні на українському фармакологічному ринку шалена активність і конкуренція. Є українські фармкомпанії-виробники, є дистриб'ютори великих закордонних компаній, розвинуті мережі аптек. Інколи на одному перехресті не менше чотирьох аптек. Але будь-який бізнесмен мріє про монополію. А як в Украйні можна створити монополі? Ось тут і потрібні політики, влада і державні повноваження. Саме такі можливості і можуть створити максимальні проблеми для конкурентів – тобто для інших виробників та дистриб'юторів. Можна створити перепони для роботи аптечних мереж конкурентів, довести їх до банкротства і потім можна прибрати до рук за безцінь. Коли політики відстоюють і просувають інтереси тих чи інших компаній в усьому світі це називають лобізмом. Лобіювання в цивілізованих країнах відкрите та прозоре, під контролем суспільства і законів. Українські політики заробляють свої гроші на лобіюванні комерційних інтересів своїх спонсорів "в темну". А використання своїх політичних можливостей для отримання прибутку й називають політичною корупцію. В останній час в рекламному просторі панує не тільки реклама фармпрепаратів, з'явилася і реклама за участю Юлії Володимирівни Тимошенко. І якщо раніше вона опікувалася розмірами тарифів на газ та виступала проти продажу землі, тепер її хвилює ситуація з ліками. Спершу була її гучна заява щодо зависоких цін на ліки на українському ринку. Потім вона ініціювала створення парламентської Тимчасової слідчої комісії (ТСК) з цього приводу, та ще й ініціювала розробку законопроєкту, який нібито буде направлений на суттєве зниження цін в українських аптеках. Слід зазначити, що Тимчасова слідча комісія Тимошенко має довгу та гучну назву: "З питань розслідування можливих фактів порушень законодавства України щодо фінансування лікування та реабілітації військовослужбовців у медичних закладах, завищення вартості лікарських засобів для військовослужбовців та їх незадовільної якості". Згадування військовослужбовців дозволило Тимошенко запровадити закритий режим засідань ТСК і фактично підмінити предмет її діяльності. Тобто центр уваги з питань реабілітації військових змістити на ціноутворення лікарських препаратів. Але вже багато експертів, які досліджують фармацевтичний ринок вважають, що це спроба допомогти окремим компаніям здійснити перерозподіл ринку ліків в Україні. У результаті політична сила Тимошенко отримає необхідне фінансування. Тим більше, що в повітрі пахне виборами і політична сила Юлії Володимирівни хоче розширити свою присутність у Верховній Раді. А для виборчої компанії, проведення виборчих заходів і політичної реклами її партії потрібно фінансування. Саме зарадь нього і почалася тіньова лобістська компанія по перерозподілу фармацевтичного ринку. Продавлювання закону, якій був врешті решт прийнятий за наполяганням ТСК на чолі з Ю. Тимошенко, передбачає грубе адміністративне втручання у ринок лікарських засобів, штучні бюрократичні квоти на закупівлю медикаментів, додаткові перевірки без визначених цілей та інші ризики корупційних зловживань. МОЗ спочатку мало тверезий професійний погляд на законопроект, але під час голосування в Раді його позиція чомусь не прозвучала. Різні об'єднання професійних фармацевтичних спільнот, серед яких: Американська торгівельна палата в Україні (АСС), Європейська Бізнес Асоціація, Асоціація виробників інноваційних ліків, Асоціація представників міжнародних фармацевтичних виробників, Всеукраїнська фармацевтична спілка "ФАРМУКРАЇНА", Аптечна професійна асоціація України, Всеукраїнська фармацевтична палата, дослідницька компанія "Proxima Research International" – звернулися до президента Зеленського з висловлюванням занепокоєння критичною ситуацією у сфери забезпеченням українців ліками та з проханням накласти вето на закон N11493, який, власне, і дестабілізує ситуацію. Експерти вважають, що впровадження закону у дію не призведе до помітного зниження цін на ліки. Проте викличе дефіцит якісних ліків в Україні, хаос у постачаннях медикаментів для госпіталів і лікарень, закриття аптек у невеликих населених пунктах. І це під час війни! Чи виграє країна від такого тіньового лобіювання? Навряд. Будь-яка монополія – це втрати для кінцевого споживача. Тому що без конкуренції будь-який товар, у тому числі і пігулки, втрачає у своїй якості, а ціни не схильні знижуватись. А ще величезна кількість людей втрачає роботу, бо монополії знищують тих, хто менший і за ким не стоять політичні лобісти. Від монополій першими страждає найбільш соціально корисний для економіки клас підприємців – малий і середній бізнес. І саме його і повинні захищати політики, а не свої фінансові інтереси. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/67c6f25055bcd/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/67c5f38166207/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Mon, 03 Mar 2025 19:22:57 +0200 Нещодавно, розглядаючи позицію Трампа щодо переговорів із путіним, я казав, що Трамп дав президенту Зеленському третій шанс. Причому, кожен шанс Зеленського має своє ім'я та прізвище. Перший шанс – Петро Порошенко. У бажанні "порвати" на стадіоні вискочку Зеленського, він забув, що КВН-івський досвід Зеленського – це досвід публічних перемог на сцені. Важливим елементом стратегії таких перемог є вміння знаходити слабкі місця супротивника та бити саме туди. Слабким місцем Порошенка виявилися ті двадцять запитань, які ставив йому на сцені молодий кандидат, відповідей на які він не мав. Другий шанс президенту, який уже напрікінці 2021 року почав втрачати рейтинг, подарував путін, розв'язавши повномасштабну війну проти нашої країни. Адже тільки ідіот не підтримуватиме президента, який не залишив країну і сказав, що боротиметься до кінця. З того часу багато чого трапилося. Кожна нова "чарівна кнопка", на яку сподівалися українці -Байрактари, F-16, Хаймарси, контрнаступ Залужного. Вступ в ЕС, прийом до НАТО – не спрацювали. Підтримка почала випаровуватися, а країна – говорити про вибори. І ось тепер третій шанс Зеленського подарував Трамп. У багатьох із нас переконують, що Зеленський поїхав на зустріч із Трапом підписати найважливіший договір, але Трамп та його оточення цього не хотіли та спровокували скандал перед камерами. Мені здається, якщо уважно подивитися всі 50 хвилин зустрічі – а скандал був на останніх 10 хвилинах – то очевидним стає рівно протилежне. Більше того, слід розглядати навіть не саму зустріч, а те, що їй передувало. Як то – заява Шмигаля про те, що ми жодного договору не підпишемо без гарантій безпеки. При цьому сам договір – рамковий документ загальними фразами, який не зобов'язує ні до чого жодну із сторін. При цьому, якби хтось комусь і був би винен у цій схемі – так це США Україні, а не навпаки. Підписання цього договору, з одного боку, абсолютно нічого не змінювало. З іншого боку – воно зафіксувало б ефективний діалог між Україною та США. Навіть підписувати цей договір мали не Трамп та Зеленський, а міністри економіки двох країн. Проте Зеленський наполіг на особистої зустрічі, попросивши Емманюеля Макрона пролобіювати візит. І це означало, що Зеленський мав уявлення навіщо потрібен цей візит. Не заради підписання договору. Мета була іншою. Протягом усієї зустрічі ні Трамп, ні Венс не реагували на провокативні заяви Зеленського. Провокативність полягала в тому, що до договору він підв'язував гарантії безпеки, яких цей договір не передбачав. Цей договір складався лише для того, щоб Трамп міг сказати: у мене відкритий ефективний діалог із Зеленським, у США виникають нові інтереси в Україні. Я не вибілюю Трампа. Його дрімуча неосвіченість, абсолютна некомпетентність у питаннях міжнародної політики – очевидна. Неможливо підписати мирну угоду з агресором, який ніякого миру не хоче і якому вигідна війна. Це як домовлятися з хижаком, який вже вчепився у здобич. Як вмовляти крокодила, який жере вашу ногу й сподіватися, що він не їстиме другу, тому що насититься першою. Він обов'язково жертиме й другу ногу, коли побачить, що ніяких дій не вживається, щоб дати йому відсіч. У Трамп такого розуміння немає. За змістом Зеленський говорив цілком справедливі речі, які гарантовано підтримає кожен українець. Запитання: чи хотів Зеленський підписати цей договір? Ні, він хотів їм пожертвувати заради скандалу. А навіщо потрібен був скандал? Скандал виставив Трампа для всього світу абсолютним ідіотом та соратником путіна. І тепер будь-яка людина, яка пред'явить (чи то в Україні, чи за її межами) претензії до Зеленського – про недостатню підготовку до війни, про корупцію державного апарату, про неефективне управління військами та провалений контрнаступ, про божевільну бусифікацію замість рекрутингу, про спроби воювати з критиками і політичними опонентами всередині країни – буде звинувачений, що він грає на стороні путіна-Трампа. Тепер вони є світовим злом, а Зеленський отримує цей свій третій шанс стати світовим лідером сил добра. Тепер Зеленський виходить на світову арену не просто як лідер маленької незалежної країни, яка бореться з агресором за свою свободу. Він тепер виходить як лідер демократичного світу, що бореться зі світовим злом, зосередженим як у москві, так і у Вашингтоні. І Трампа він ставить на розтяжку. Адже якщо зараз Трамп припинить допомогу Україні – а критично важливою є допомога ракетами Patriot та Himers – він нарветься на критику не лише з боку Європи, а й серед тих, хто підтримує демократів усередині країни. А протести вже розпочалися. Підтримка Зеленського всередині США – це факт. Зеленський вже отримав підтримку Європи, за винятком путінських підспівів Орбана та Фіцо. Впевнений, що Зеленський має власний план. Мені дуже хотілося б, щоб цей план розглядав варіант, коли ми зможемо перемогти путіна на полі бою. І щоб перемога розглядалася не як вступ до НАТО, не як український прапор над кремлем, не як репарації чи міжнародний суд, не як розвал росії – а як розгром російської армії на фронті. Бо це реалістично і без зайвих ілюзій. Щоб почати заганяти в клітку хижака, потрібно вирвати йому зуби. Зуби у хижака-путіна – його окупаційна армія. А поки що він сильний і наступає – з ним не домовитися. Ми зробили російську армію другою армією у світі. Тому що армія N1 тепер – українська. Решта всіх армій, включаючи американську, за своїм досвідом і технологічно далеко відстає. Головним є те, що в сучасній війні головним засобом поразки є не артилерія або танки, а безпілотні системи всіх видів. Більше того, одну перемогу ми зафіксували, але чомусь про неї забули: ми перемогли російський флот у Чорному морі, рештки якого загнано у бухти. Ми знищили російські кораблі безпілотними морськими дронами. Те ж саме починаємо спостерігати на землі. Сьогодні ми можемо стати технологічно найрозвиненішою країною у військовий сфері. Але головним чинником є як технології, так і тактичний досвід їх застосування. Бойовий досвід. А сьогодні українці в цьому питанні попереду всіх. Росіяни теж починають їх освоювати, але вони – сторона, що наздоганяє. А в арміях НАТО, куди так прагне Зеленський, цього ще й близько немає. Там відстають як за виробництвом класичним озброєнням, та бойовим досвідом від Росії, так і в частині безпілотних систем. Саме безпілотним системам необхідно приділити колосальну увагу Зеленському, як і те, що необхідно міняти країну зсередини. Чи є це у планах президента? Не впевнений. Здається план зовсім інший: знову повернути беззаперечну підтримку як в світі, так і в Україні. Але головне питання – для чого? Чим довше йде війна, тим менше претензій до людини, яка при владі і йти звідти не хоче, ротацію влади не передбачає, наскільки не затягнулася б ця війна. Навіть прийнята Постанова ВР, яка каже, що вибори будуть призначені після того, як буде встановлений "всеохоплюючий, справедливий та сталий мир". Відповідно, доки ми не вийдемо на кордони 1991 року, доки буде існувати такий сусід із ядерною зброєю, жодного "сталого миру" не буде. Це означає, що ми ніколи не зможемо проводити вибори та змінювати владу? Українцям потрібно зрозуміти для себе: чи ми готові підтримувати президента, інтереси якого збігаються з нашими? А це перемога на фронті. Або чи ми готові підтримувати президента, мета якого – нескінченна та безконтрольна влада під час війни, яка ніколи не закінчується і який живе за принципом: ніякої критики його і його команди, ніяких дискусій з його точкою зору, ніякої політичної конкуренції з ним і його партією, ніяких звинувачень у корупції і помилках, що привели до загибелі наших людей його державного апарату? Тому що "переможців" не судять. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/67c5f38166207/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/67bef58a114f1/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Wed, 26 Feb 2025 12:05:46 +0200 Вони не розуміють, що справжня Украіна це не Президент і влада яку ми обрали. Це не корумпована бюрократія і зрадники в державних установах. Украіна – це вільні і озброєні украінці, які готові битися за свою свободу і за незалежну Україну. За свій дім і свій спосіб життя. І які мріють будувати нову Україну – країну можливостей, справедливості і добробуту. Саме тому ми вже три роки стоїмо. Ми не здалися, не посипалися, не зруйнувалися як держава. І якщо хтось хоче перемовин про мир, то треба вести ці переговори не тільки з політиками і предствніками влади, потрібен діалог з украінским суспільством. З украінською нацією. Українська нація стала нацією-прикладом, яка показала всьому світу свою стійкість, прагнення до свободи, силу вільного народу. Українці доказали, що вміють протистояти злу, перед яким пасують інші. І ми не хочемо, щоб долю нашої країни та майбутнє наших дітей вирішували якісь політичні ділки за нашими спинами. У цей час всім нам – громадському суспільству, ветеранським і бізнес-спільнотам – треба стати одним цілим, одною силою, яка зможе змінити країну, дати відсіч ворогу і побудувати нову справедливу Україну. Ініціатива скликання Асамблеї національної єдності представниками народу, бізнесу, ветеранів є необхідним кроком, щоб разом визначити принципи нашої Перемоги, принципи дипломатії, принципи побудови справедливої країни без нав'язування нам чужих сценаріїв. Україна завжди перемагає, коли стоїть пліч-о-пліч. Вже формується Оргкомітет Асамблеї національної єдності, на якій громадські, політичні лідери, ветерани, представники державної та місцевої влади мають визначити червоні лінії української дипломатії, стратегію перемоги та пріоритетні реформи. Закликаю кожного висловити свою публічну позицію про важливість єднання всіх українців і недопущення здачі українських інтересів, підтримавши Маніфест Єдності Української Нації. "Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі..." Леся Українка ("Епілог"). https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/67bef58a114f1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/6763f77d15fad/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Thu, 19 Dec 2024 11:37:49 +0200 В Сполучених Штатах революція. Ілон Маск та Рамасвамі, яких Трамп планує призначити очолювати спеціальний департамент оптимізації роботи державних органів, нещодавно заявили, що планують скоротити 75% держслужбовців. Будь-яке підвищення ефективності держуправління починається або з радикального скорочення, або з ліквідації бюрократії. У світовому рейтингу який визначає рівень економічних свобод, що характеризує стан економіки та інвестиційну привабливість країни й визначає місце країни є співвідношення числа чиновників до кількості населення. Чим менший за розмірами держапарат, тим країна вважається більш економічно спроможною. Для України це вкрай важливий чинник. І навіть не для того, щоб почати підійматися в рейтингу економічних свобод зі 150 місця серед 165 країн на яке нас опустила політика Гетьманцева. Ми в стані війни, війні екзистенційної, війни на виснаження. І ефективність держуправління є фактором вирішальним у пошуку відповіді на питання: чи зможемо ми вийти з цієї війни переможцями. Чи зможемо відстояти свою незалежність. І тому і нам потрібні свої реформатори, які не побояться радикально скоротити нашу бюрократію. Ба більше, в перші місяці війни наш уряд робив заяви, що відсіч широкомасштабного вторгнення буде вимагати від української влади оптимізувати всі ресурси країни й наш держапарат буде доволі суттєво скорочено. Плани були не менші, ніж у Маска. 50% міністерств, до 80% складу державних установ, агенцій і інспекцій. Але та, ще галузева, система нашого державного управління, яка була створена ще за радянських часів так і залишилася незмінною. Вона при постійному зменшенні населення тільки збільшувалася. І війна в цьому плані нічого не змінила. Так, скорочувати треба цілі міністерства. Я вирішив дослідити життя, такої "вкрай необхідної" під час війни структури, як міністерство культури. Ні, я не вважаю, що нам не потрібна культура під час війни. Але наявність чиновників, які відповідають за культуру, навіть у мирні часи не потрібна. Бо це дрімучий "совок" і до культури ніякого відношення не має 14 грудня виповнилося 100 днів із дня призначення міністра культури та інформаційної політики Миколи Точицького. Які здобутки? Може це "культурний Рамштайн" якій місяць тому анонсував Зеленський? План цього заходу повинен був представити міністр культури Точицький. Але замість конкретного плану цей топчиновник нашого уряду повідомив що "культурний Рамштайн" відбудеться у лютому наступного року. Мне тут цікавить не стільки дата, як мета такого заходу. Виявляється нашим чиновникам міністерства культурі потрібна координація міжнародних зусиль зі збереження української культурної спадщини та національної ідентичності. Президент заявляє, що нашу перемогу можуть забезпечити тільки наші західні партнери. Міністр культури бере приклад з гаранта. Він вважає, що його роботу повинні зробити міністри культури європейських країн і країн G7? Тоді навіщо нам така влада та уряд, завдання яких повинні виконувати іноземці? А ще наші чиновники дуже люблять показувати красиві слайди презентацій, щоб презентувати різні стратегії. Які ніколи за всю історію нашої незалежності не були втіленні в реальність. Тому що презентація таких стратегій для них самодостатня дія. Головне презентувати, поставити голочку, а втілювати в життя? Навіщо? Ну і міністерство культури теж презентувало стратегію розвитку культури до 2030 року. Чергова імітація бурхливої діяльності. Чи повинна держава захищати пам'ятники культури? Звичайно, і непогана була ідея попередника сьогоднішнього міністра – проєкт "є Пам'ятка" з понад 100 тисячами об'єктів. Але і тут презентація відбулася, а робота над проєктом відсутня. В застосунку об'єкти культурної спадщини позначені як "невизначені". Якось один іноземний експерт, який доволі довго вивчав наш державний устрій, сказав мені, чому Україна приречена. Бо наша система держуправління не працює як у розвинутих країнах, як звичний управлінський механізм, в якому чиновники вибудовані у вертикаль фахівців і несуть відповідальність за прийняття рішення і результати роботи. Наші чиновники скоріше живуть і працюють за законами мафії. По-перше, вони формують своє оточення не як команду компетентних спеціалістів, а як і передбачає термін "мафія" – на сімейних і родинних зв'язках, більше відомих українцям завдяки терміну – кумівство. В такій системі очільники не несуть відповідальності за свої неформальні вказівки. А виконавці саботують будь-які рішення, щоб не нести відповідальності, замість керівників. По-друге і головне, будь-який чиновник в Україні генерує гроші для себе не на тому, що робить щось корисне для суспільства, а завдяки тому, що має можливості контролювати та розподіляти. Тому навіть в міністерстві культури цей принцип працює і команда міністра швидко освоїла ці можливості, отримавши контроль над усією дозвільною сферою адмінпослуг міністерства. І родинна відданість і лояльність у такій справі дуже важлива. Радник міністра, Володимир Шорніков, який фактично контролює всю дозвільну сферу адмінпослуг, є чоловіком керівника патронатної служби Олени Зонової. До речі ця пара керує процесом надання дозволів від міністерства. На посаді заступника міністра культури та інформаційної політики опинився Сергій Бєляєв, який, маючи зарплату на попередньому місці роботи менше ніж 10 тисяч гривень, зумів зібрати колекцію зі сотень монет, ікон та мистецьких творів. Причому репутаційний капітал для відбору у наш держапарат, не є головним чинником. Після нещодавнього виступу колишнього регіонала й опезежешніка Бойка, не дивує призначення на посаду керівника Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки міністерства культури політконсультанта Сергія Бикова. Биков після Революції Гідності у ЗМІ виступав як інфлюенсер Медведчука. Зокрема, наголошував, що замість співпраці з ЄС та НАТО потрібно реалізовувати "мирний план Медведчука", називав Революцію Гідності "державним переворотом". Ось хто і як у нас займається культурою. Як це змінити? Дивіться приклад реформаторів з США. Скорочення і ліквідація корумпованої бюрократії не просто назріла. Вона перезріла. Бо на відміну від Америки, для нас це питання виживання у цій війні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/6763f77d15fad/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/6717c5bbaf47e/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Tue, 22 Oct 2024 18:33:15 +0300 І знову про Едем, суд та внутрішнього ворога, якого не бачить президент Повертаючись до справи Едему, про яку я вже писав. У середу, 23 жовтня, є всі шанси поставити в цій справі справедливу крапку, бо цього дня відбудеться засідання Верховного Суду. Хочеться поміркувати на цю тему. Адже Едем – це не якийсь виняток із правил. І через унікальність самого місця, зведеної там унікальної медичної інфраструктури (зокрема й для реабілітації наших воїнів), унікального культурного простору – ситуація з Едемом ще більше обурює. А скільки таких справ, з яких годується наша правоохоронна система, практично знищуючи в нашій країні найцінніше, що у нас є – підприємництво та підприємців. Без сумніву, зараз найціннішими та важливішими є ті люди, які взяли до рук зброю, щоб захистити нашу землю від агресора. Але навіть серед них, за останніми даними, найвищий відсоток тих, хто до війни займався підприємництвом – 13%. Підприємці – це активний, відповідальний прошарок людей, які створюють те, що і слід захищати. І в будь-якій нормальній державі вони дуже оберігаються самою державою, яка їм забезпечує свободу економічної діяльності, пільгове оподаткування, пільгове кредитування. І особливо – під час війни. Війну на виснаження, в яку ми потрапили, виграють не лише героїзмом на фронті. Але й ефективнішим державним управлінням, міцнішою економікою та технологічним випередженням. А все це може забезпечити лише підприємництво. Існує одна причина, чому українська держава для підприємця не мати, а мачуха. Вона полягає в тому, що серед величезної армії чиновників існує радянське розуміння підприємництва: всі, хто створює додаткову вартість, хто вміє заробляти гроші та отримувати прибуток – це потенційні злочинці. А якщо потенційні злочинці – то працює більшовицький принцип: "грабуй награбоване". У всьому цивілізованому світі це не так. Той рекет, який був у 90-х, коли зникла стара радянська держава і кримінал зрозумів, що він тепер є силою, що можна оподаткувати всіх, хто заробляє гроші – нікуди не подівся. Сучасні рекетири одягли мундири прокурорів, усіляких інспекторів, податківців, митників та чиновників. І вони так само приходять за своєю корупційною рентою до наших підприємців, як тільки з'являються ознаки, що вони мають "зайві" гроші чи щось цінне, що вказує на місце, де можна "похарчуватися". Таку систему складно навіть називати правоохоронною – це правопорушна система. І люди, які в ній працюють, не є державниками. Тому що їхня подібна діяльність – це не державницький підхід. Завдяки їм наша країна бідна, слабка, яку багато хто не хоче захищати або тікає з неї. І хоча наш президент, презентуючи свій план перемоги, у своїх останніх фразах заявив, що в Україні немає внутрішніх ворогів – це глибока ідеологічна помилка. Не позбувшись ворога – корумпованого чиновника-паразита – ми не створимо країну, яку хочеться захищати і яка така міцна, що здатна себе відстояти навіть без західної допомоги. Дуже хотілося б, щоб у справі Едему судді Верховного Суду відновили те, чого в нашій країні не вистачає – справедливість. Це зараз головне завдання судової влади. Коли ні законодавча влада, ні виконавча – до якої належать усі ці силові органи – не працюють, дуже хотілося б, щоб судова влада ухвалила правильне рішення. І не лише у випадку Едему, а у тисячах справ, які прокурорські рекетири відкривають щодо підприємців, коли приходять із маски-шоу та обшуками за своєю корупційною рентою. А іноді, під час обшуків, просто грабують підприємців, керуючись тим самим принципом – "грабуй награбоване". І якщо ми сьогодні від цього не відмовимося, якщо не переможемо цього внутрішнього ворога – нам не перемогти іншого ворога у великій війні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/6717c5bbaf47e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/6717a15893a51/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Tue, 22 Oct 2024 15:58:00 +0300 Інколи продавці називають товар такою назвою, яка є привабливою для покупця, але по суті не відповідає дійсності. Так само складно назвати план Зеленського планом перемоги. План перемоги, звичайно, повинен бути у військово-політичного керівництва країни, але навіщо розповідати про нього всьому світу? Адже не варто всім розповідати, як ти хочеш перемогти ворога. Таку помилку вже зробили у 2023 році, коли розповідали, як будемо наступати, куди і якими силами. А є інші приклади: операція в Харківській області, яка виявилася повною несподіванкою для ворога. Так само і Курська операція, про яку не говорили публічно. Саме таємниця наших дій була елементом успіху. Тому справжній план перемоги – це не те, що ти анонсуєш. Це те, що ти вже робиш. План перемоги – це дії, спрямовані на розгром ворога на полі бою, які залежать від тебе самого. План Зеленського – це лише вимоги до наших союзників. Якщо коротко: усі союзники повинні військовими та економічними засобами брати участь у нашій війні, бо все залежить від їхньої допомоги, а ми самі неспроможні розбити ворога. Врятуйте нас, а ми віддамо деякі ресурси нашої країни вам в експлуатацію. А якщо союзники скажуть, що їх цікавлять не колонії, часи яких вже минули, а союзники з розвиненою економікою, тобто відмовлять нам у наших вимогах – то чи маємо ми план "Б"? Якщо ми, українці, будемо діяти, спираючись на власні ресурси, то й союзники будуть по-іншому ставитися до того списку вимог, які їм надаються. Тому що всі хочуть бути разом із тими, хто перемагає. Але як допомагати країні, яка не хоче змінюватися? Дають гроші – а тут тотальна корупція в державному апараті. Ми вимагаємо фінансової допомоги за рахунок платників податків країн Заходу – а наші чиновники фотографуються на своїх диванах з мільйонами доларів. Народ збирає гроші армії – а Міноборони не закуповує в достатній кількості ні зброї, ні оснащення, маючи найбільші за історію країни золотовалютні запаси у Нацбанку. Просимо зброю у партнерів – а українське військово-політичне керівництво не може збудувати капітальних фортифікацій на фронті. Справжній план перемоги починається з розуміння, що є для нас перемогою у цій війні. Це – не деокупація, не вихід на кордони 1991 року, це навіть не розпад росії. Перемога, яка має бути ціллю для нашої влади, – це розгром ворога. Армія росіян повинна отримати повну поразку на полі бою і не мати можливості продовжувати бойові дії. А все інше – це наслідки цієї поразки. План Зеленського показує, що він не вірить, що ЗСУ може розбити ворога, не вірить у своїх громадян. Якщо у 2022-2023 роках наше політичне керівництво надихнулося готовністю українців захищати свою країну і ЗСУ отримувало перемоги на полі бою, змушуючи окупантів тікати й відступати, то в цьому році ця віра зникла. Єдиною причиною цього є неефективне керівництво країною та армією під час війни. Армією не повинні керувати радянськими методами та підходами. Там повинні працювати професіонали, які оснащені усім необхідним. Ресурси для цього є. Сьогодні на державний апарат витрачається більше коштів, ніж на закупівлю зброї та оснащення армії. Українські підприємці можуть виробляти 4 мільйони дронів на рік. Міноборони закуповує лише 1,5 мільйона. Чому не зробити так, щоб кожного нашого бійця захищали десятки дронів, а ворог не міг навіть підійти до лінії оборони? Треба будувати справжню професійну армію. Щоб кожен, хто до неї долучається, отримував високу зарплату, якісну підготовку та озброєння, соціальний захист. Бригади, які зараз ведуть якісний рекрутинг, не мають проблем із кадрами. Справжній план перемоги починається зі зміни керівництва та зміни самої політики. Сьогодні в державному управлінні країни всіх рівнів працює майже 2 мільйони людей. Половина з них – чоловіки. Якщо прибрати половину, тих, хто не проходить за віком або здоров'ям, – залишиться півмільйона тих, хто давав присягу служити своїй країні. Ось вам і кадровий резерв для першочергової мобілізації.Але якщо будувати професійну армію, то й примусово мобілізувати нікого не треба. Примусова мобілізація неефективна. Вона розколює нашу державу і демонструє всьому світу нашу неспроможність себе захищати, недовіру влади, відсутність свобод і прав, демократичних процедур. І такій країні цивілізованому світу допомагати не хочеться. Тільки коли ми продемонструємо всьому світу, що ми будемо битися за будь-яких умов, що для нас немає кордонів, де бити ворога, – тоді ми покажемо, що Україна має суб'єктність. І що вона може стати регіональним лідером. І краще домовлятися і допомагати потенційному лідеру, ніж витрачати гроші на країну з корумпованою владою і відсутністю демократії. Справжня влада – це коли вона бере на себе відповідальність. План Зеленського – це перекладання власної відповідальності на союзників. Починати треба з того, що ти можеш зробити сам. Невіра у власний народ, невіра в те, що ми можемо воювати без примусу, що ми можемо виробляти власну зброю, що ми можемо підняти свою економіку, – перетворює президента на своїх попередників. Політиків, які обиралися завдяки масовій довірі та які цю довіру поступово втратили через неспроможність адекватно відповідати на виклики часу. У нас дві війни. І одна з них – війна з корумпованим чиновником-паразитом, що з'їдає наші ресурси, які треба витрачати на оборону. Саме він не дає перемогти нам у великій війні. І якщо не подолати цього ворога, якій грабує армію та бюджет країни, не подолати корупцію і бюрократію, які гальмують економіку, не змінити податки, які знищують підприємства і підприємництво взагалі – то ще довго не зможемо розраховувати на перемогу над російською імперією. Перемогти ворога ми зможемо, якщо перемогти ще одного ворога всередині країни. Тому фінальна фраза доповіді Зеленського, що всередині країни у нас ворогів немає, показує наскільки наша влада далека від справжнього плану перемоги. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/6717a15893a51/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/670fc1f2e0acc/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Wed, 16 Oct 2024 16:38:58 +0300 Демографічна стратегія розроблена на замовлення держапарату і затверджена органами держапарату. І вона повинна бути втілена держапаратом. Нажаль, в українських реаліях завжди працює такий алгоритм: розумники на замовлення влади пишуть "потужний" документ, відбувається помпезна презентація ще одної стратегії, а потім про неї забувають. І результати її втілення не просто нульові, а ще і гірші, ніж були до розробки стратегії. Але почнемо з початку. Скільки українців покинули країну? Активна еміграція українців почалася задовго до 2022 року. Точної статистики знайти не вдалося, але деякі цифри є у відкритому доступі. У 2021 році посвідку на проживання в ЄС отримало 875 800 українців – це найбільший показник серед решти інших груп емігрантів в Європу. Це дані ЄС. За даними української прикордонної служби за 10 місяців 2021 року Україну залишили, та все ще не повернулися понад 600 тисяч українців. Це найбільший показник за останні 11 років. А за попередніми підрахунками, загалом за період з 2011 по 2021 роки з країни виїхали майже 3,3 мільйона громадян. Я думаю, що реальна цифра значно більша, бо це тільки ті дані, які були зафіксовані. А є ще ті, хто уникнув офіційних процедур та ті емігранти, які їхали з країни до 2011 року. Чому українці залишають Україну? Так, мільйони українців виїхали після 2022 року, і так – це наслідок російської агресії. Але не тільки. Я хочу сказати яким чином дії українських політиків вплинули на рішення українських громадян тікати за кордон від російської агресії. Українських біженців могло бути значно менше, як що б українська влада готувалася до цієї агресії. Саме неочікуваність і соціальний шок породив чисельні неконтрольовані потоки українських біженців за кордон у перші тижні нападу. Про подальшу політику з закриттям кордонів, заяви про припинення консульського обслуговування наших громадян за кордоном, вимоги екстрадиції чоловіків з закордону в Україну, бусіфікацію і показові облави тцк-ників на концерті Вакарчука, в Буковелі, спортивних клубах і ресторанах – я вже не кажу. Про все, що українська влада зробила, щоб унеможливити виникненню бажання біженців повернутися в країну. Тих хто її полишив. А у тих хто ту залишився такі дії держапарату викликають стійке бажання покинути цю небезпечну країну де тебе вважають кріпаком. Що це якщо не політика чинної української влади, яка породжує фактори, що зменшують населення у країні? У всьому світі рівень еміграції з країни, рівень зростання або падіння чисельності населення є головним показником ефективності діяльності політиків яким дісталася влада. Це основний KPI державного апарату. Саме діяльність цієї системи рік за роком перетворювало нашу країну в країну, де мільйонам українців жити, працювати та народжувати дітей хотілось все менше і менше. Бо вони не бачили ні реальних можливостей для реалізації себе, ні захисту своїх прав і свобод, ні можливостей для комфортної підприємницької діяльності, ні якісної освіти як для себе, так і для своїх дітей, ні, врешті решт, належного забезпечення особистої безпеки. В Україні постійне зменшення населення, що почало набирати темпів ще задовго до війни – це вирок для всієї політичної "еліти" з якої складається наш державний апарат. Держапарату, для якого головним завданням стало не безпека, комфорт, можливості розвитку та захищені права і свободи громадян, а особисті дивани з мільйонами кешу, сімейні активи, елітні авто й нерухомість. Що робити щоб повернути українців? Щоб чисельність населення зростала, необхідно збудувати в країні таке середовище для життя, яке було б безпечним для проживання всіх верств населення, забезпечувало високий рівень і стандарти якості життя, можливість отримувати високий дохід кожному мешканцю. У ньому повинні бути захищені права і свободи громадян, існувати самоврядування територіальних громад, яке реально працює. Економіка повинна базуватися на свободі підприємництва та індивідуальної економічної діяльності, на невтручанні держави й відсутності державного тиску на економічну діяльність громадян, на розумній і комфортній для підприємців податковій політиці. Влада в країні повинна забезпечувати широкі можливості реалізації будь-яких планів, задумів і проєктів для громадян, сприяти розвитку культурного середовища і забезпечувати високий комфорт проживання для всіх мешканців. І тоді ви отримаєте бажання мешканців жити саме тут, народжувати дітей. Отримаєте імміграцію і повернення в країну як етнічних українців з різних країн, так і найбільш активних і пасіонарних представників з усього світу. Все це забезпечить ріст населення в Україні. Звичайно – після нашої перемоги в цій війні. Але створення такого середовища – це результат зусиль і роботи саме політиків, в чиїх руках влада. І якщо влада не має наміру створити таке середовище – вона перетворить будь-яку демографічну стратегію у стратегію "українці – геть з цієї країни, де жити не хочеться". https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/670fc1f2e0acc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/66ffcdc2b2e34/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Fri, 04 Oct 2024 14:13:06 +0300 Зустріч із цим місцем для мене була повною несподіванкою. Я не думав, що таке місце може існувати в Україні. Першого разу я сюди потрапив на запрошення на засідання українського СЕО-клубу, і одразу в це місце закохався. Упевнений, що за найвищими світовими мірками це місце можна назвати унікальним. Унікальний ландшафт, унікальний артпростір, музеї, картинна галерея, ландшафтний парк. Це ще й спортивні майданчики, гольф-клуб, де тренується наша збірна, кінноспортивний комплекс та навіть унікальний виноградник, вино з якого займає призові місця на міжнародних конкурсах. Що особливо вразило – парк сучасного мистецтва зі скульптурами просто неба, якій сягає до обрію. А ще там є унікальний музей трипільської культури, який має більше експонатів і облаштований більш сучасно, ніж у музеї у самому Трипіллі, в якому я не один раз бував. Не закохатись у це місце було неможливо. Здавалося б, така перлина має не лише приносити радість власникам та відвідувачам – вона має бути гордістю всієї України, через те, що ми вміємо та можемо таке робити. Є лише одна проблема. Комусь глибоко начхати на подібні речі. Тому що хтось Україну розглядає не як місце існування, про яке має піклуватися кожен. Для когось це просто плантація на якій вони пасуться і забезпечують свій особистий добробут. І я говорю не про підприємців, які створюють такі речі. Я маю на увазі наш керівничий клас. Саме він поділяє нашу країну на дві нерівні частини. Є український народ, громадянське суспільство, підприємці – творці, ті, хто створює багатство країни, українську культуру, українську продукцію, сервіс для населення. Власне – створюють наше українське довкілля. І є ті, хто, як хижаки, як сарана на полі, хоче мати свій матеріальний інтерес, дорвавшись до важелів державного адміністрування. Контролювати, забороняти, отримувати свою корупційну ренту. Діють вони як ті ж хижаки. Поки творець працює, вкладає гроші та душу – вони спокійно спостерігають. Як не банально це звучить, але це схоже на вирощування кабанчика добрим хазяїном що живе біля лісу з вовками. Вовки чекають, коли дбайливий господар виростить кабанчика, той набере вагу – тільки тоді вони пробираються до свинарника, щоб відкусити свій шматок сала. Так само роблять і вони. Багато років вони спостерігають, як люди вкладаються, створюють свою справу, як вона чарівно перетворює довкілля – а потім настає час хижаків. І вони приходять. Йдеться про Edem Resort Medical & Spa. Здавалося б ні в кого не було питань, коли протягом двох десятків років напівзанедбана територія перетворювалася на одну із перлин України. Ні в місцевого населення, яке отримало робочі місця з непоганими зарплатами. Ані в держави, яка отримує значні відрахування до бюджету у вигляді податків. Ані в наших воїнів-захисників, сотні яких пройшли там реабілітацію без будь-якої оплати. Але це – не для прокурорів-хижаків. Вони вміють на пустому місці знайти будь-який привід, щоб створити проблеми для підприємців. І прокурори таку проблему виявили в "Едемі". Для цього правоохоронці обрали унікальне озеро, яке є центром ландшафтного парку. Прокурори заявили, що раніше приватизована земля опинилася у власності незаконно, тому що природні водоймища приватизувати не можна. І слід віддати його державі, що повністю руйнує всю концепцію комплексу. Та чи буде держава за ним стежити, бо, як показує життя, держава у нас так і не стала ефективним власником? Але найголовніше – не в цьому. Це – не природне озеро. Його тут не було! Але для наших прокурорів, які чекають на свій хабар, жодні докази не працюють: ні супутникові знімки, ні висновки 6 судових державних експертиз, які підтверджують, що це озеро створено штучно. А ще мешканці свідчать, що брали участь у будівництві водної споруди, розпочатого ще в 80-х роках компанією "Західводбуд". Згодом компанія продала гідротехнічні споруди у власність "Едему". А коли "Едем" завершив будівництво, вже після реконструкції берегових укріплень і гідротехнічних споруд, то зареєстрував право власності на водну споруду – спортивний майданчик для занять спортом. Ця водойма дійсно створена людською працею: побудована дамба, бетонна споруда, береги одягнені в граніт. І якщо її не обслуговувати, не вкладати кошти, як це роблять власники комплексу, вона просто зникне. Але хижакам прокурорам які вже відчувають смак своєї можливої вигоди – байдуже. Для них не працює ні логіка, ні інтереси держави, яка втратить прибутки до бюджету, ні інтереси людей, півтисячі яких мають там роботу. Я вкотре замислююся: а який у нашій країні є правовий механізм, щоб не просто унеможливити подібну ситуацію, а щоб подібні силовики раз і назавжди втратили свої посади? Як нам придумати таку форму впливу на наш держапарат, на наші силові органи, щоб вони займалися не особистим добробутом, а справді відповідали своїй назві – правоохоронці? Тобто ті – які охороняють наші права, економічну свободу та піклуються про нашу безпеку, а не про свою кишеню. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/66ffcdc2b2e34/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/66db0e694733f/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Fri, 06 Sep 2024 17:15:05 +0300 На тлі перестановок в уряді, мене питають журналісти: чому це відбувається та чи будуть якісь зміни в державному управлінні? Тут є декілька аспектів. Звичайний конституційний лад в Україні вже давно не діє. Уряд повинна формувати Верховна Рада, а не призначати Офіс президента. Тільки кандидатур міністра оборони і міністра іноземних справ подає президент. Але, знов таки, затверджує їх Верховна Рада. Ця Верховна Рада – це статисти, депутати – "елітні кріпаки", які лише виконують волю Офісу президента. Тобто реальну політику в країні роблять ті самі декілька "ефективних менеджерів", які сидять на банковій на чолі з головним "менеджером" паном Єрмаком. Як сказав один мій знайоми: країною керує завгосп, який повинен перейматися наявністю папера в принтерах, якісним прибиранням, і вчасною доставкою кави в офіс, де працює Зеленський. Коли звільняють міністрів – це означає, що результатами їх роботи незадоволені. Причому саме в Офісі президента про це знають. Це, мабуть, єдиний позитив, цієї кадрової ротації. Значіть або Зеленський, або Єрмак зараз не в рожевих окулярах. В Офісі, вочевидь, знають як справи з обороною країни? Армія забезпечена, фортифікації по всій лінії фронту і на кордонах будуються, закуповується і виготовляється все необхідне озброєння? А міністр оборони каже населенню: "більше не треба донатів, волонтери – ваша справа передавати дитячі листи підтримки воїнам і нічого більше, а ми самі можемо забезпечити армію всім необхідним"? Все гаразд у нас з економікою? Силовики на заявляються з рекетом до підприємців, а бюрократи не втручаються в справи підприємців заради корупційної наживи? У нас податкова політика заохочує населення відкривати свою справу, зростають економічні показники, наповнюється бюджет? Нацбанк разом з Мінфіном кредитує виробників зброї, заміст того щоб радувати населення заміную "копійки" на "шаг" – без якого війни не виграти? Думаю що Президент і його команда не дивляться "Єдиній марафон" і знають що відбувається в реальності. Тоді я не розумію, чому чиновників, які не дали результатів, звільняють з одних посад, але тут же переводять на інші. Тому що на Банковій цінують не ефективних, а лояльних і відданих. Чому відповідальності за бездіяльність, за корупційні скандали, за некомпетентність, а інколи за прямі злочини – для цих можновладців не буде? Відповідальності політичної, адміністративної і кримінальної. І без відповіді на це питання, не має і відповіді і на наступне: чи виправить ситуацію заміна одних чиновників на інших? В одній з програм в гостях у мене був польський експерт Пьотр Кульпа. Він розповів, чому наше державне управління приречено на поразку і чому ніколи з таким державним управлінням Україна на ноги не встане. Тому що, як такого держуправління немає, а є мафіозна схема, коли "великі дони" – а це Офіс президента – не несуть жодної відповідальності за результат. Їхні підлеглі міністри також не хочуть нести відповідальність і тому роботу або імітують, або саботують. І якщо не змінити цю схему – справи не буде. А що ж потрібно робити? Активісти від громадянського суспільства почали акцію "Народний референдум: 7 кроків до перемоги". https://petition.fb.ua/uk І там першим кроком – тотальне скорочення держапарату. Реформи Саакашвілі в Грузії починалися з того, що 50% державних установ було ліквідовано. Україні як радянський спадок дістався кабінет міністрів в крайні де не було ринкової економіки, панував диктат держплану і уряд був сформований за галузевим принципом. І ми не тільки не ліквідували такий устрій держуправління наші можновладці всіх років його зберегли і розбудували, збільшивши в рази кількість чиновників держапарату. Сьогодні громадські активісти вимагають скорочення держапарату на 80%. Залишити треба лише чотири міністерства: міністерство оборони, міністерство іноземних справ, міністерство юстиції, міністерство фінансів. А приймати на роботу в ці державні установи треба людей сміливих, відповідальних, результативних, а не лояльних. І звичайно даті їм всі необхідні повноваження, ресурси і свободу дій. Не втручаючись в їх роботу, а контролюючи тільки результат, який визначається попередньо чітко і зрозуміло поставленою ціллю. Треба міняти не персоналії а саму структуру влади та саму політичну культуру державного управління, щоб була відповідальність за свою роботу для кожного чиновника. І це потрібно не стільки владі, скільки нам, громадянам своєї країни. Якщо нас, тих, хто підтримає "Народний референдум: 7 кроків до перемоги", буде багато – то ігнорувати наші вимоги до влади буде важко. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/66db0e694733f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/66d08c967675a/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Гайдай) Thu, 29 Aug 2024 17:58:30 +0300 Держава за 33 роки не змогла привести ринкові відносини в усі сфери життя. Великі державні монополії – Нафтогаз, Енергоатом, Укртрансгаз, Укренерго, Укрзалізниця – вже давно головні фігуранти антикорупційних розслідувань. Не тільки через свій масштаб та бюджети, але також і через особливості управління. Коли ти монополія, ти навіть не будеш думати про покращення операційних показників, пошук нових джерел прибутку, оптимізацію видатків, реформи управління. Всього того в чому живе приватний бізнес. Якщо взяти Укрзалізницю, то ми побачимо, що та галузь, яка б мала бути прибутковою та бюджетоутворювальною, показує повну неспроможність до розвитку та відповідності сьогоденним реаліям. Вже третину сторіччя Україна є незалежною державою. Прагнення до вступу в ЄС мало б виглядати не як шкрябання бідного українського родича у двері багатих європейців, а як серйозна підготовка до спільного рівноправного життя. Тобто за ці роки можна б було провести кардинальні зміни в залізничної галузі. Наприклад, почати будувати євроколію для пасажирських перевезень. І не замість наявних, а паралельно їм. Поступово за 30-ть років замінити й усі інші. Це б дуже спростило пересування через кордони. Українець міг би дозволити собі сісти у Києві на вокзалі у швидкісний потяг і поїхати до Будапешту, у Берлін або в Париж. І Україна була б в рази доступніша для європейців. Особливо після введення безвізу. Це була би справжня євроінтеграція ніж просто декларації політиків. Українська залізниця могла би стати дієвим конкурентом авіаперевізників. І для цього можна б було залучити інвесторів, зробити концесії з приватним бізнесом. Але чи потрібно це монополісту? Монополія залізниці, завдяки якій немає ніякої конкуренції, це рейки в нікуди. Наприклад, в США, які були об'єднані та зв'язані в одне ціле саме завдяки розвитку залізничної галузі, теж була спроба націоналізувати залізницю. Це відбулося у 1917-1920 рр. Але всього три роки знадобилося, щоб зрозуміти помилковість цього кроку та виправити ситуацію. Наразі велика кількість великих і маленьких приватних підприємств-перевізників, експлуатаційників інфраструктури й складає те, що називається залізницею в Сполучених Штатах. У 1960-70-х роках уряду довелося навіть обмежити регуляторну політику на залізниці через кризу в галузі, яка виникла саме через надмірне втручання держави в перевезеннях вантажів і пасажирів. Зараз там державне "втручання" обмежено дотаціями на пасажирські перевезення. І це більш пов'язано з розвитком авіаційної галузі. Але система вантажних перевезень саморегульована, адже знаходиться в конкурентному полі. А в Італії, наприклад, разом з приватними пасажироперевізниками існує держперевізник. Там конкурують за принципом порівняння ціни на квітки та якості й комфорту перевезень. В Укрзалізниці, як монополіста, коли починають збиткувати, не роблячи жодних змін, то завжди вимагають підняти тарифи. Для населення це електорально небезпечний крок. А з українськими підприємцями у яких виробництво і промислові активи пов'язані з залізничними перевезеннями ніхто особливо не рахувався. І якщо раніше бізнесу вдавалось тиснути та стримувати апетити державних монополій, то після повномасштабного вторгнення це майже неможливо. Зараз залізнична монополія мала б показувати вибуховий ріст. Стрімке підвищування тарифів на вантажні перевезення у 2020-2023 роках. Відкриття портів, після тогу як наші сіли опорони зачистили дронами акваторію Чорного моря від воржих кораблів та динамічний ріст обсягів перевезень. Відповідно – зростання надходжень. Але в компанії знову очікують збитків в кінці року і хочуть підвищення тарифів для бізнесу. Тобто, на фоні очікуваного підвищення податків, всі експортери які втратили поля, елеватори, заводи – мають платити ще більше. Що відбудеться, якщо тарифи на вантажні перевезення зростуть? Як і раніше – принципово нічого. Хіба що менеджмент компанії стане знов дорожчим. Бо в монополії гонорари менеджменту не залежать від ефективності діяльності компанії. Кожний раз коли залізниця підвищувала тарифи на перевезення вантажів росла не якість її послуг, а доходи ії керівництва. Натомість жодних дій, які б сприяли ефективності роботи, збільшували б прибуток компанії – ні організаційно, ні структурно не відбулось раніше, не відбудеться й зараз. Ціна некомпетентності керівників в УЗ – просто непомірна. Ця ціна включає експортний потенціал України, знищений через скорочення обсягів виробництва компаній. Зниження доходів середнього українця – адже поки працюють експортери, заробляють і сотні тисяч тих, хто працює. Ця ціна включає і нашу безпеку. Тому що, чим більше підприємств УЗ задушить своєю політикою, тим менше зброї ми зможемо зробити для наших воїнів. Тим менше снарядів вони отримають, і тим більше проблем буде з виплатою зарплатні. На прикладі української залізниці яскраво демонструється як працює правило: держава – це завжди поганий менеджер. Але коли в її власності і управлінні монополія, вона вбиває і приватний бізнес – основу економіки країни і її обороноздатності. Монстри-монополії ніколи не будуть ситими. З підвищення тарифів і розцінок – кожна додаткова копійка і навіть кожен мільярд не принесе нових надходжень для бюджету війни. Кошти лише відкладуться жировими накопиченнями в чиїхось кишенях. Бо більша їх частка буде дуже швидко поглинута операційними видатками, преміями керівництву та наглядовим радам. А от останнє в країні велике джерело валюти – експорт української сировини, зерна, промислової продукції, товарів, яке вкрай залежить від залізничних перевезень, може дуже швидко пересохнути. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gaiday/66d08c967675a/