https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/didovets/506289837a24e/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Дідовець) Wed, 26 Sep 2012 07:50:11 +0300 У моїй колекції трагікомічних та абсурдних судових рішень у виборчих спорах цієї кампанії вагоме поповнення: вчора судді Київського апеляційного адміністративного суду Беспалов, Губська та Грибан ухвалили: "наявна в матеріалах листівка ("...На вас чекатимуть веселі клоуни... На усіх учасників очікують призи, подарунки та сюрпризи. Фінальний акорд свята – дискотека з мильними бульбашками! Щиро чекатиму нашої зустрічі Олександр Супруненко") не є агітаційним матеріалом, в якому розміщено заклик голосувати за кандидата в депутати, а тому не є доказом порушення Супруненком вимог Закону... повітряні кульки (з нанесеним на них прізвищем Супруненка) та напис ("Олександр Супруненко") на дошці на дитячому майданчику не є друкованою передвиборною агітацією (а якою є, мальованою?), тому не повинні містити відомостей про замовника... інформацію про осіб, відповідальних за випуск". Якщо перекласти цей шедевр юридичної думки людською мовою, то відтепер кандидати-регіонали (а на такі поблажливі судові рішення можуть розраховувати виключно висуванці чи протеже цієї партії) можуть сміливо друкувати будь-які листівки за будь-які гроші – головне, щоб там не було слів "голосувати за"; наносити свої прізвища, зображення та символи на кульки, інші гумові вироби, а також на дошки на дитячих майданчиках, стінах будинків та інших твердих поверхнях і не паритись якимись там нормами якогось там закону. А ще в суді з'ясувалось, що діючий депутат фракції Партії регіонів Олександр Супруненко насправді ні фінансового, ні організаційного, взагалі ніякого відношення до нових дитячих майданчиків у 216-му виборчому окрузі, де балотується, не має, а просто піариться на їх відкритті за наш з вами кошт. Це в них такий тренд партійний: взяти чужі (зазвичай бюджетні, тобто наші) гроші, відмити частину з них на "відкатах", а тоді нахабно "розводити як котят" виборців своєю показушною "доброчинністю". Вони настільки безпосередні в своїй нахабній брехні, що не завжди ідентифікуєш: де на "урочистостях" кандидат-регіонал, а де запрошені ним клоуни. Ось уривок з передвиборчої програми діючого депутата-регіонала Супруненка: "Протягом останніх десяти років, влада поступово втратила свою сутність. Обман та зрада виборців стали її головними рисами. Всі знають, що партійні депутати цілком залежать від волі своїх партійних босів та їх спонсорів – олігархів. Казкове покращення життя постійно відбувається тільки у влади, причому за рахунок всієї країни! Народу ж дістається лише шалений ріст цін абсолютно на все: комунальні послуги, продукти, ліки, а також підвищення пенсійного віку та урізання пенсій, безробіття та зубожіння. А у відповідь на протести – відкриття кримінальних справ під сміховинними приводами." Особливо на сльозу пробиває згадування Супруненком про "відкриття кримінальних справ під сміховинними приводами". Дідусь Фройд мав би усміхнутись: два комплекси в одному Супруненкові. Тут і згадка про розшукуваного Інтерполом за кримінальним звинуваченням брата кандидата-депута Супруненка – екс-зятя екс-мера Києва Чернівецького, а водночас маніфест "законодавця", який щойно проголосував за введення кримінальної відповідальності "за наклеп". З точки зору цього юриста, діяння "молодої команди" Чернівецького – сміхотворний привід для кримінального переслідування, а ось викривальний матеріал щодо цих діянь у випадку, якщо на руках ще немає рішення суду щодо їх кваліфікації – нормальний привід запроторити будь-якого журналіста чи громадського активіста до 5-ти років за ґрати. Рішення суду? Гарний жарт з розряду чорного гумору, правда, з огляду на те, в чиїх кишенях перебувають українські судді. До речі, вчорашній суд так і не встановив, а хто ж роздавав під час шоу Супруненка з клоунами "халявну" солодку вату електорату. Дійсно, ну не заморочуватись же трьом поважним суддям козирного столичного суду такими дрібничками, як дешеві подачки мешканцям спальних районів від провладного кандидата! Взагалі щось викормиши колишньої "молодої команди" Леоніда Черновецького здрібніли на подачки! Ось і по моєму рідному Подільському району (округ 220) колишній заступник колишнього міського голови Віталій Міронов роздає виборцям безоплатну передплату на свою газету "Право киян". Невже цей уродженець плодовитого на політичні кадри Луганського краю щиро гадає, що навіть ті виборці, хто готовий продати свій голос, купляться на таку дешевку? Все, що він отримав в результаті такої невиданої раніше щедрості – два позови від мене. За першим суд встановив, що Міронов здійснював "роздачу" в ніч до реєстрації кандидатом, тож "закон не порушив" (класний вони там у ВРУ всі разом закон для себе написали), в другому – хоча і визнав порушення моїх прав заступником голови ЦВК Андрієм Магерою, який не виніс на розгляд комісії мою скаргу на протиправні дії Міронова, але в притягненні до відповідальності самого провладного кандидата відмовив. Правосуддя по-українськи... Дійсно, воно, те правосуддя, дивне на всю голову – перепрошую за не належну адвокатові риторику. Але судіть самі: Супруненка за підписом на кульках ідентифікувати не змогли, політичною агітацією не визнали, а ось цього суб'єкта на презервативах упізнали одразу, та ще його нанесення на такий важливий для здоров'я населення виріб визнали формою політичного протесту і засудили за неї двох громадських активістів сумарно до місяця в'язниці. Хоча, звісно, як такого не ідентифікуєш. Як і членів його зношеної команди, які на цих виборах наряджаються ледь не під опозиційних кандидатів, аби "руліть страной" і надалі. Герегу ідентифікували? Кандидатка до Верховної Ради по київському 215-му округу. Певне на посаді в.о. міського голови столиці вже всю роботу переробила, тож йде ощасливлювати країну. Як бачите, сміливо так йде, в ногу зі старшим товаришем. Про неї – в наступних дописах... https://blogs.pravda.com.ua/authors/didovets/506289837a24e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/didovets/5061702bdfb4a/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Дідовець) Tue, 25 Sep 2012 11:49:47 +0300 Цей допис був анонсований мною за день до того, як Царьков за сприяння Шустера вирішив нагадати нам про те, кого і наскільки успішно стріляли комуністи в Україні. Постановочне збурення в адміністрації президента, що його викликала жовч престарілого комсомольського ватажка, дивне з огляду на якусь отупілу мовчазну згоду суспільства на всю цьогорічну передвиборчу рекламу КПУ, яка з кожного стовпа нагадує, за що їх вожді ще зовсім недавно саджали та розстрілювали наших дідів та бабць: за "три колоски", зібрані на "своєму" колгоспному полі; за "політичний анекдот", необачно розказаний на комунальній кухні; за збірку Стуса в гуртожитській кімнатці; за "валютні спекуляції" (обмін валют), до речі, розстрілювали ще в 80-х минулого сторіччя. З точки зору царьокових та інших швондерів – "правильно робили", бо без тотального терору до своїх громадян дідька лисого вони б так довго "управлялі страной". При цьому саме себе вони вважають "народом". Звідси й їхнє "вєрньому страну народу". Особисто мені нагадувати не треба. Народжений на київському Виноградарі в садибі мого діда Олексія, в якій жили на величезну власноруч збудовану хату сім'ї трьох його дітей, я у два роки був виселений їхньою владою в панельний будинок "чеського типу", бо в тій "странє" в перспективі "народ" не повинен був жити у власному будинку та ще й із земельною ділянкою у місті. Коли я підріс, мені детально розповіли, за що був репресований та розстріляний мій прадід Дмитро Самойлович Богданович, і чому ми на поминальні дні повинні їздити в Биковнянський ліс, залишати квіти та поминальні страви на ледь видних горбочках серед ще таких молодих сосон. На фото: мій прадід, а також весільна світлина діда і бабці А ще пізніше, коли вже я сам вийшов з Лук'янівського СІЗО після відсидки, яку мені влаштував на замовлення режиму Кучми прокурор Подільського району Києва, нині народний депутат за списками БЮТ та кандидат по 98-му округу (Бориспіль, Яготин) Сергій Міщенко, моя бабця Ліда розповіла про її власні тюремні будні в "странє". Для тих, хто не в курсі – сиділи ми, члени гурту "Самостійна Україна", теж "за політику": 12-ть студентів захопили і утримували ЦК КПУ в День народження Тараса Шевченка та ще й в сторічний ювілей проголошення "Самостійної України" Миколи Міхновського. Глибоко переконаний, що саме тоді почав "сипатись" режим Кучми. Але про це в одному з наступних дописів. На фото: я (праворуч) вивішую національний прапор на балкончику симоненківської приймальні. ЦК Компартії, Київ, 9 березня 2000 рік Пізніше в 2006-му як позивач я ще раз був опонентом Компартії в суді: тоді під час виборчої кампанії позивався разом з іншими до ЦВК, яка, порушуючи закон, відмовилась вносити подання до Мін'юсту, а далі до Верховного суду України про скасування реєстрації КПУ. Мова йшла не про давні злочини комуністів як таких, а про їхню виборчу програму, в якій так і було написано: відновимо смертну кару – право держави за комуністичною традицією розстрілювати українців! З точки зору діючого законодавства України – заклик "до відновлення смертної кари" – спрямований на обмеження конституційного права на життя, і є достатньою підставою для ліквідації КПУ без всіляких щойно анонсованих Ганною Герман додаткових законопроектів "про заборону комуністичної ідеології", навіть без необхідного з точки зору історичної справедливості процесу над злочинами комуністичних організацій проти Людства. Простіше: якби в Україні Ющенка-Тимошенко працювала судова система, а тодішній ще частково "помаранчевий" міністр юстиції Сергій Головатий робив свою справу, до якої пізніше мав би долучитись Верховний суд України, очолюваний якраз після виборів на той момент полум'яним БЮТівцем Василем Онопенком – сьогодні б такого суб'єкта виборчого процесу як КПУ не існувало. На жаль, – для України, тодішні українські суди всі позивачі програли. До речі, одним із позивачів тоді була і ВО "Свобода", тим дивніше мені читати в анонсованому пізніше свободівському проекті Конституції норму про введення смертної кари в Україні. До того ж "Свобода" вважала за доцільне помістити положення про смертну кару одразу в першу ж статтю своєї Конституції – очевидно, щоб ні у кого не виникало сумніву, якою буде їх "нова" Україна. Не зовсім зрозуміло з тексту: чи вироки в цьому випадку виконувались би також через розстріл, як у комуністів, чи передбачався інший спосіб страти українців, повішання наприклад? До того ж, судячи з пафосу тексту, чи будуть страти публічними? Звісно, мене не турбує послідовність цієї політичної сили – то клопіт їхнього тодішнього і теперішнього членства, серед якого є багато хороших людей і навіть моїх друзів, проблема в тому, що суспільства, для яких актуальною залишається дискусія на тему, чи дозволено державі страчувати людей, стоять осторонь від цивілізаційного процесу. Для тих, хто одразу згадуватиме США: там якраз осторонь стоять ті штати, що практикують страти, а локомотивом їх прогресу є ті, де або скасовано смертну кару, або на виконання смертних вироків накладено мораторій, і очевидною є тенденція до відмови від цього варварства на всій території країни. Але то проблеми найперше американців, я волію першочергово дбати про наше. Щодо смертної кари, то цілком очевидно, що для більшості з тих, хто озвучує ініціативи з її введення в Україні, це лишень передвиборчий трюк, спекуляція на кровожерливості частини "електорату". Симптоматичними є репліки багатолітнього офіційного представника Компартії в ЦВК (на цих виборах також) Євгена Герасименка, озвучені ним в публічній групі українських адвокатів на ФБ: "По поводу моих политических пристрастий – я на виборах работаю, а не занимаюсь политикой". "Пункт про смертну кару зняли тільки перед цими виборами, чому не знаю. Щодо політики, ще раз – я нею не займаюсь. Я не прессекретар Свободи, Але що було, то було..." Тобто для них вибори – це не "політика", а давно вже рутинна "робота", бо з неї вони живуть і непогано, якщо подивитись на типажі зразка їх лідера Симоненка. Як я вже писав у попередньому дописі на УП: з огляду на настрої частини виборців, озлоблених тим жахливим станом крайнього зубожіння та безвиході, в який їх загнали при СССР комуністи з червоними партквитками, а після – комуністи з різними партквитками, цілком ймовірно, якщо на це буде політична воля Банкової, або вдало розіграна комбінація Кремля, прийняття будь-якого законопроекту, що хоча б номінально відновить смертну кару, означатиме для нас прощання з Радою Європи, автоматичне виключення з найважливіших правозахисних програм континенту, що тягне за собою для держави – обійми Москви, для громадян – становище білорусів, які навіть до Європейського суду з прав людини звернутись не можуть. Навіщо нам ті інституції – спитає виборець, готовий голосувати за партію, що прагне стріляти та/або вішати українців? Та тому, що це єдині важелі стримування прогнилої, корумпованої та бандитської влади, які дають нам шанс згрупуватись і покласти край пануванню варварства та дикості в Україні. Для мене як адвоката Європейський суд – це остання інстанція, з якою поки що повинні рахуватись наші знахабнілі від безкарності за свої протиправні рішення судді. Для ілюстрації наведу один з останніх, далеко не найсерйозніших, навіть кумедних прикладів від адвокатського об'єднання "Український адвокат", що випливають із судової практики, пов'язаної з виборчим процесом. Справа за позовом кандидата в депутати до Генеральної прокуратури. В українських реаліях спрогнозувати її результат – просто. Але Окружний адміністративний суд Києва вирішив додати їй комічності й "автоматична система розподілу справ" розписала розгляд позову до ГПУ на суддю Винокурова, – сина ще радянського прокурора одного з районів Києва, судді Конституційного суду України Сергія Винокурова, який перейшов на цю посаду прямісінько з кабінету заступника Генерального прокурора. "Автоматизованій" судовій системі видніше, звісно. Але комічність на цьому не завершилась. Позивачем було заявлено відвід судді Винокурова з підстав: 1. винесення неправосудної (скасованої в апеляційному порядку) ухвали в цій справі, якою суддя порушив не просто процесуальні вимоги, а права людини, захищені ст.55 Конституції України; 2. порушення суддею процесуальних строків для призначення справи до розгляду по суті, що повинно тягнути за собою винесення апеляційним судом окремої ухвали щодо притягнення до відповідальності судді; 3. проведення судового засідання в неналежному з точки зору технічного забезпечення та здійснення аудіофіксації приміщенні; 4. неповага судді Винокурова до суду, оскільки слухання справи по суті він розпочав без мантії та знака судді, далі в колегії був лишень у мантії, а після відповідної заяви позивача нарешті вдягнув і знак судді. Колегія відхилила це клопотання, тоді позивач заявив відвід всій колегії, оскільки судді знали, або повинні були знати, що суддя Винокуров є близьким родичем людини, яка найвищою в Україні юридичною кар'єрою завдячує відповідачеві. Колегія відхилила і це клопотання. А далі відбувся тяжко пояснюваний з точки зору процесу казус: суддя Винокуров звернувся до позивача з пропозицією заявити, що позивачеві "некомфортно" слухати справу в такому складі суду (тобто фактично заявити повторний відвід). Позивач відмовився, оскільки було вже дві нескасовані ухвали суду, які встановлюють, що обставин, які б перешкоджали слуханню справи таким складом суду, відсутні. Суддя ще тричі запропонував позивачеві зробити заяву "про некомфортність" для позивача такого складу суду, після заяви позивача (незалежного кандидата в депутати) про готовність слухати справу та про те, що за п'ять хвилин, що минули з часу винесення судом ухвали про відсутність підстав для відводу будь-кого з колегії, нічого не змінилось, суддя Винокуров заявив про свій самовідвід. Колегія задовольнила самовідвід судді, постановивши унікальну навіть для українського правосуддя ухвалу, в якій встановила наступну причину для самовідводу судді: "суд звертає увагу на позицію Позивача, який без будь-яких підстав постійно заявляв відводи суду, висловлював безпідставні твердження у неупередженості складу суду (так в ухвалі!!!), фактично висловлюючи неповагу складу суду, висловлював незадоволення технічними можливостями суду, не зважаючи на їх повну відповідність вимогам чинного законодавства, заявляючи в судовому засіданні наперед про негативний результат розгляду його спору, тобто всіляко демонстрував небажання приймати участь у розгляді справи таким складом суду. Враховуючи зазначені обставини, суд вважає необхідним вирішити питання, що порушене власноруч суддею Винокуровим, щодо його самовідводу. При цьому суд зазначає, що передбачених КАСУ підстав для самовідводу судді Винокурова не існує... суд ухвалив: задовольнити заяву головуючого судді Винокурова К.С. про самовідвід" Після того, як суд "образився" на позивача і прийняв самовідвід судді "без підстав" для самовідводу, Генеральна прокуратура України, очевидно злякавшись, заявила, що вважає справу непідсудною Окружному адміністративному суду Києва і попросила передати позовну заяву для розгляду до знаменитого на весь світ Печерського районного суду. Але лякатись в нинішніх умовах ГПУ немає чого: "автоматизована" система збоїв не дає: в новій колегії засідали двоє із попереднього складу суду і визнали ГПУ невинною, як немовля. Сьогодні о 14.30 в Київському апеляційному адміністративному суді (Московська 8, зал 10) слухається апеляція на це рішення. Але чому вони все ще бояться і намагаються зберегти хоча б вигляд пристойності, чого вже давно немає в судах Росії та Білорусі? Та саме тому, що справа матиме продовження в Європейському суді з прав людини, де їхня "автоматизована" судова система не працює. Невже ми, українці, добровільно спалимо і цей місток до цивілізації? https://blogs.pravda.com.ua/authors/didovets/5061702bdfb4a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/didovets/505d4b8eea346/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Дідовець) Sat, 22 Sep 2012 08:24:30 +0300 Стрімке падіння України в геополітичну прірву, яку наші сусіди останнім часом називають "русскім міром" – вже у фінальній своїй фазі. Схоже, що удар об дно намічено приблизно на 28 жовтня. Питання тільки в тому, чи вистачить Україні її кінетичної енергії, щоб хоч трохи від того дна відскочити, чи нас розмаже, як намул об неосяжні простори новітньої Гіпербореї, як це сталось з Білоруссю. Заклинання про те, що справа, куди інтегруватись, – виключно в руках самих українців, мають рацію виключно з точки зору, який відкривається з вікна тієї хати, що історично з краю... Насправді втрата для Європи Білорусі в 90-х минулого століття стала початком кінця великої та слушної ідеї про європейську єдність, але то був удар радше ідейного характеру. А ось інтеграція України спочатку в Донецьку область (етап завершено успішно), а далі разом з Донецьком і в новотвір Путіна (як він не називатиметься формально) – це кінець нехай і хиткої, але стабільності на східних кордонах об'єднаної Європи. Втрати європейських народів фінансові, гуманітарні, а з часом і військові та територіальні, які неминучі після часткової реставрації СССР, яку ми спостерігаємо, і активними, вільно чи не вільно, учасниками якої є, тяжко спрогнозувати, але то будуть значно серйозніші втрати, ніж ті, які сьогодні переживає об'єднана Європа у зв'язку зі специфікою організації суспільно-економічного життя в країнах типу Греції. Європейські інтелектуали та відповідальні політики, а також ті, хто в Європі щиро та переконано сповідують європейські гуманістичні цінності розуміють суть та наслідки українського питання для континенту. Однак європейська бюрократія, для якої відстоювання таких цінностей часто є службовим обов'язком, а не життєвим кредо, як і великий європейський бізнес, що вже навчився працювати за межами ЄС за правилами та традиціями третього світу, в Україні наступають на вже знайомі "білоруські" граблі. На жаль, на питання Азарова, а чи "існує якась європейська політика" щодо України, доводиться констатувати, що вона подібна до "білоруської" європейської політики з подібними наслідками як для Європи, так і для нас. Бачу чотири системні помилки Європейського Союзу, які перетворюють його східний кордон на зону нестабільності та потенційних конфліктів. Найперше – це загравання з тими, хто проголосив себе "політичними елітами" України. Невимогливість як до "провладної", так і до "опозиційної" частини нашого політичного істеблішменту зі сторони європейських бюрократів, готовність вибачати їм корупційні мотиви, візантійщину в соціальній стилістиці, чи дикі за брюссельськими мірками політичні випади та ініціативи, схильність корегувати своє ставлення з поправкою на українські реалії – все це не робить честі західним політикам. Водночас принципова позиція ключових європейських лідерів – Ангели Меркель та прямота і відповідальність Франсуа Олланда – надихають та дають надію на швидку зміну моделі поведінки щодо української верхівки. Другою помилкою ЄС щодо Білорусі було і почасти залишається дискримінаційне ставлення до білоруських громадян та перенесення на них санкцій, які мали б бути спрямовані на діячів режиму. Однозначно українські громадяни в кращому становищі, ніж білоруси: у нас є можливість звернення до Європейського суду з прав людини, завдяки членству в Раді Європи, наша діаспора та еміграція в країнах Вільного Світу має дієвіші важелі впливу на свої уряди в питаннях ставлення до України, а також більше можливостей допомагати громадянським ініціативам в Україні. Водночас, як видно з різного роду провокаційних ініціатив, зокрема і законодавчого характеру, під якими часто стоять підписи представників як правлячих, так і "опозиційних" депутатів, Верховна Рада нинішнього скликання готова приймати закони, що ставлять хрест на європейській перспективі України: це різного роду списані з російських аналогів законопроекти з "захисту суспільної моралі", "заборони пропаганди гомосексуалізму", кримінального переслідування за "образи та наклеп", обмеження права на мирні збори тощо. Що стосується Верховної Ради наступного скликання, вона однозначно не буде більш прогресивною та європейською, до того ж в парламент мають шанс пройти дві політичні сили – "Свобода" та КПУ, що хоча декларують свою діаметральну протилежність, але при цьому офіційно озвучували ідентичні ініціативи відновлення в Україні смертної кари. Про те, чому декому так хочеться знову стріляти (або вішати?) українців – в одному з наступних блогів. Зараз зазначу, що цілком ймовірне, якщо на це буде політична воля в Банкової, або вдало розіграна комбінація Кремля, прийняття будь-якого законопроекту, що хоча б номінально відновить смертну кару, означатиме для нас прощання з Радою Європи, автоматичне виключення з найважливіших правозахисних програм континенту, що тягне за собою для держави – обійми Москви, для громадян – становище білорусів, які навіть до Європейського суду з прав людини звернутись не можуть. На жаль, в Європі є достатньо недалекоглядних політиків, а також доволі впливових друзів Кремля, які б негайно скористались приводом, щоб ввести санкції, які вдарять не так по режиму, як по українським громадянам. Залишається сподіватись на позицію тих сил в ЄС, хто розуміє, що ефективними можуть бути лишень санкції по відношенню до представників режиму, а тому, наприклад, немає сенсу зволікати зі спрощенням та швидким скасуванням візового режиму для громадян, а як перший крок варто скасувати пільги та безвізовий режим для власників українських "службових" та "дипломатичних" паспортів. По-перше, в Україні така специфіка криміналітету, що наші бандити в ЄС по звичайним паспортам і так не їздять, по-друге, коли депутатам Верховної Ради, суддям, прокурорам та різного роду попихачам режиму доведеться відстояти в черзі якого-небудь грецького консульства і нарватися там на євро-хама, припускаю, євроінтеграційні процеси відбуватимуться значно швидше. Але найбільшими помилками ЄС є їх фінансування різного роду проектів в Україні, ініційованих режимом або його "громадськими" сателітами та поблажливість до корупційних проявів зі сторони європейського бізнесу, що веде справу в Україні так само, як і в РФ та Білорусі, до речі. Кричущим прикладом такого марнотратства є виділені режиму президента Януковича 22 мільйони євро, нібито витрачені на "реформу судочинства". Нам, хто живе в Україні, не треба пояснювати, що ні один євроцент з цих грошей не пішов на користь громадян. Зазначу лише, що левова частина цих грошей пішла нібито на реформу судів адміністративної юрисдикції. Тобто тієї гілки судової системи, яка має захищати права людини від надмірного зазіхання на них держави та державних органів. За українським законодавством саме ці суди здійснюють розгляд справ, що пов'язані з виборами, тому останні два місяці я та мої колеги з адвокатського об'єднання "Український адвокат" проводимо в цих судах дні й ночі (слухання іноді тривають до четвертої години ранку). За зібраними нами матеріалами та винесеними судовими рішеннями можна легко написати докторську дисертацію на тему "Роль судової гілки влади у встановленні авторитаризму в Україні". Що стосується комічних та трагічних подій в цих судах за два місяці моєї практики у "виборчих" справах, характерних персонажів та колективного психотипу служителів української Феміди – де знайти нашого Франца Кафку? – вийшов би непоганий сіквел його "Процесу"! У наступних блогах буде декілька нарисів за судовими сюжетами цих виборів. Поділюсь лишень останніми новинами вчорашнього дня: зараз в Окружному адміністративному суді Києва слухається позов кандидата в депутати до Генеральної прокуратури України, яка відмовляється виконувати рішення ЦВК щодо поновлення прав цього кандидата. Прокуратура не знайшла нічого розумнішого, як використати солдатів-"строчників", що служать у військовій прокуратурі та охороняють цей суд (!), щоб спочатку не пускати до приміщення суду нашого адвоката, а тоді проколоти шини автомобіля адвокатського об'єднання "Український адвокат" просто в дворі суду. Пояснюю, проблема в шинах – моя проблема, яку я легко вирішив. А проблема кожного з нас та України в цілому в тому, що тільки в країнах, де править військова хунта, "охорону" судів та інших цивільних об'єктів здійснюють військові, вони ж і встановлюють пропускний режим. Як вирішити цю проблему? А європейським чиновникам варто задуматись: чи згодні їх платники податків оплачувати побутові потреби такого режиму в сусідній з ЄС країні? На фото: двір Окружного адмінсуду столиці. Пояснюю: червона – то машина судді, чорна – нашого адвоката, проколота шина – з іншого боку. Щодо європейського бізнесу в Україні, то він тут цілком адаптувався до наших реалій: інтегрувався і навіть злився з пейзажем. І це видно не лишень з цих фото з-під ЦВК: Для прикладу, маємо вже три судових рішення в різних виборчих справах, якими банк із стовідсотковим австрійським капіталом – "Райфайзен Банк Аваль" – визнано порушником українського виборчого законодавства в частині відмови кандидату в депутати у відкритті рахунку виборчого фонду, що вже другий місяць не дає можливості цьому кандидатові розпочати передвиборчу агітацію. А "Райфайзен Банк Аваль" і далі не виконує рішення суду. Ми надіслали листа до посла Австрії з питанням – чи можливе таке на батьківщині цього банку? Україна, до речі, як держава в особі ЦВК, Генпрокуратури та Нацбанку, теж не може домогтись виконання рішень своїх судів у цій справі. А тут і питати нікого не треба – в ЄС таке неможливе... Сьогодні в моєму передвиборчому штабі у Києві (Подільський район, проспект Василя Порика, 7-б) ділимось набутим нами досвідом з міжнародними спостерігачам на цих виборах в рамках дискусії, запропонованої адвокатським об'єднанням "Український адвокат" за участю незалежних кандидатів в депутати, з питання: "Як судова практика в ході цих виборів створила правове підґрунтя для встановлення авторитаризму та проведення, при наявності політичної волі, виборів в Україні за зразком республіки Білорусь". Про результати відзвітую... https://blogs.pravda.com.ua/authors/didovets/505d4b8eea346/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/didovets/505879b2cfd61/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Дідовець) Tue, 18 Sep 2012 16:40:02 +0300 ...а далі як в байці: почну з хорошої для нього. Щоправда, здивувати – не здивую: за останні два роки той вже звик, що мрії збуваються – "Артек", голубий вертоліт, земляні зайці, про що він іще мріяв у дитинстві? Лишилась доросла мрія: перепрезидентити свого земляка Лукашенка, для втілення якої під ці вибори створене ідеальне юридичне підґрунтя, достатньо лишень політичної волі тих, хто себе вважає "елітами". Власне закон про вибори не аналізуватиму – про нього так гарно ще рік тому відрапортував мій колега, юрист в сенсі, Арсеній Яценюк: "опозиція домоглась!". Та потім цей "успіх" поступився іншим "перемогам": на мовному майдані тощо. Забиймо в пошуковик "Яценюк: перемога опозиції", – можна дізнатись багато цікавого, навіть про анонсовану перемогу на цих виборах, на яких ОО "випередить правлячі партії на один-два мандати", не в останню чергу завдяки "компромісному" виборчому закону, до речі. Арсенія Яценюка насправді можна привітати – свої мрії він втілює як ніхто успішно, принаймні він так думає. Повернімось до президента Януковича з його мрією та відповідним його світогляду режимом. В Україні не так важливо, що написано в законі, як те, хто і в чиїх інтересах цей акт застосовує. У випадку з формуванням нової практики виборів ключовими "гравцями" є Центральна виборча комісія, суди та, умовно, правоохоронні органи. Питомо українське питання "під ким" перебувають ці органи отримало свою відповідь ще при президентові Кучмі, й з того часу нічого і ніколи не мінялось, окрім прізвища президентів, тому й питання на кого вони працюють під час виборів – риторичне. Поза наміром стати народним депутатом на цих виборах я маю і суто професійний та певної міри науковий інтерес. Очолюване мною адвокатське об'єднання "Український адвокат" здійснює правовий супровід виборчої кампанії п'яти кандидатів. Нами вже зібрана значна колекція прецікавих судових рішень у понад двох десятках виборчих справ. Стилістика цього блогу та умови договору про його розміщення не передбачають викладення тут об'ємних та доволі нудних матеріалів цих справ, але стислий публіцистичний переказ найбільш вражаючих моментів з судових рішень все ж хочу запропонувати моєму читачеві. Вони того варті, серед них є і доволі кумедні, якщо це слово пасує судовим рішенням, якими викладається шлях до авторитаризму в Україні. Рішення судів в більшості "виборчих" справ явно суперечить обов'язковій для України Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на судовий захист та Протоколу N11 до неї в частині гарантування вільних виборів. "Український адвокат" в інтересах своїх клієнтів підготував позови до держави Україна щодо цих порушень, які надіслано до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Перша справа буде дуже легкою для ЄСПЛ, бо цей суд не визнає відмови громадянам в судовому захисті з необґрунтованих причин. Суть спору – оскарження демонстративного упередженого ставлення заступника голови ЦВК до незалежних кандидатів, висловлена в публічних заявах для ЗМІ, які фактично носили характер передвиборчої агітації. Своїми ухвалами українські суди постановили, що кандидат має доводити своє право на звернення до суду, надавши для "усунення недоліків" 2,5 години з моменту ухвалення рішення. Далі суд повернув позовну заяву, оскільки із "запізненням на 20-ть хвилин" отримав роздруківку тексту Постанови ЦВК про реєстрацію кандидата, хоча сам текст Постанови ЦВК є на офіційному сайті комісії і легко міг бути перевірений судом. Слід розуміти, що згідно Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки не можуть обчислюватись хвилинами, а виключно годинами та днями, тому посилання суду на "запізнення" на 20-ть хвилин є протиправним. Суд відмовився слухати справу, хоча за позовами цього ж кандидата цим же Київським апеляційним адміністративним судом та Вищим адміністративним судом України вже було постановлено декілька рішень, тобто суду був відомий статус позивача. Навряд чи ЄСПЛ буде визнаним розумним встановлений судом строк в 2,5 години: за цей час кандидат мав у транспортних заторах доїхати до приміщення суду для отримання ухвали – адже іншого способу більш швидкого повідомлення позивача про прийняте рішення (скажімо електронкою) нашими судами не встановлено. Тоді ознайомитись з переліком "недоліків", які "перешкоджають" судові слухати справу, знайти технічні можливості для виготовлення документів, які суд вважав за необхідне додати, та подати ці документи разом з супровідним листом. Водночас на момент винесення вказаних ухвал судами "на усунення недоліків" цьому ж кандидатові за аналогічних обставин надавалось від 2-х до 5-ти діб. Пояснити таку вибірковість суду, через яку виборчий спір залишився без розв'язання, в ЄСПЛ Україні буде проблематично. Для президента ж Януковича це означає, що "готова схема" (вони полюбляють це слово), за якою можна відмовити в судовому захисті будь-якому незалежному від режиму кандидатові. Можна привітати? Навіть в справах, в яких судами визнано факти порушення виборчих прав незалежних кандидатів, зокрема і моїх виборчих прав, зі сторони керівництва ЦВК всупереч національному законодавству та міжнародних зобов'язань України наші суди не встановили спосіб поновлення порушених прав. Тому я теж виступаю позивачем до держави Україна в ЄСПЛ, який ймовірніше за все погодиться, що правосуддя без поновлення порушених прав не існує. Рішення судів в цій справі важливі ще й тим, що заступник голови ЦВК Андрій Магера, якого Вищий адміністративний суд України все ж визнав порушником моїх виборчих прав, заявив дослівно: "Це не судовий орган"! Досить симптоматично для режиму, коли навіть високопосадовці найвищого рангу, які отримують від нього шалені, як для злиденної України зарплати (різного роду надбавки та інші доходи членів ЦВК взагалі тяжко обрахувати, – хто в курсі, зрозуміє), вимушені час від часу публічно підтримувати думку українців, що в Україні немає правосуддя. Але чому цей високопосадовець в знак протесту не йде зі служби держави, яка позбавила своїх громадян правосуддя? Сподіваюсь уточнити це в Андрія Магери особисто в Страсбурзі: він обіцяв, що обов'язково подасть позов проти України, якщо суд визнає його порушником, тож в цій справі ми будемо по одну сторону судової лави, оскільки оскаржуватимемо одне і те ж рішення українського суду. Тепер розмріявся я! Де хто бачив, щоб наші чиновники виконували свої "страшні" погрози режиму, якому прислуговують? Так, іноді полякають в часи "опали", а тоді "домовляться" до наступної "опали". Останні голосування Андрія Магери в ЦВК (наприклад за протиправне виключення прізвищ Тимошенко та Луценка з бюлетеня, коли троє його колег від "опозиції" все ж утримались), а головне – його публічні заяви про те, що вибори "на 95% будуть визнані вільними" (пам'ятаєте 93,9 % прокурора Потебенька?), а також те, що "процедура жеребкування при формуванні ОВК є справедливою" – вказують, що ймовірніше всього справи "Магера vs. Україна" в ЄСПЛ не буде, принаймні поки він працює в ЦВК. А шкода, бо коли (після своєї відставки, конфлікту Жванії з Банковою або послаблення режиму) він знову "побачить", що ці вибори таки не є вільними, його думка вже мало на що впливатиме. Щодо виключення Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та Павла Лазаренка з тексту виборчих бюлетенів згідно прийнятої ЦВК Постанови N632, то тут взагалі якось незручно для України вийшло. Комусь не подобаються всі троє, хтось обожнює окремих та зневажає іншого; знаю і таких, хто захоплюється ними всіма. Але справа тут не в політичних прив'язках, хоча ЦВК, виключаючи їх зі списку, діяла саме з політичних міркувань. Є стаття 80 Закону "Про вибори...", яка однозначно встановлює, що в бюлетені вказується перша п'ятірка виборчого списку партії (а не ті п'ять, кого зареєструвала ЦВК). І подобається це комусь чи ні, ЦВК не мала право так нахабно порушувати закон! Ліричний відступ для уникнення принизливих запитань, звичних для українського політикуму: "чиїх будєш". Відповідаю: не холоп, тому ні від кого не залежу. Щодо ставлення до цих трьох в'язнів, як людина, що посиділа у тюрмі, мала ув'язнених клієнтів і друзів (не описка), щиро і беззастережно співчуваю цим людям і бажаю якнайшвидшого звільнення. Після якого, якщо ще матиму до них претензії політичного характеру, я їх і висловлюватиму. "Український адвокат" не залишився осторонь і ми оскаржили протиправне виключення з бюлетеню згадуваних політиків. Складно спрогнозувати, наскільки тяжкі наслідки матиме для України розгляд цієї справи ЄСПЛ, адже українськими судами з порушенням процесуальних норм та міжнародних зобов'язань фактично відмовлено у судовому розгляді спірних, таких, що прямо порушують норму писаного права, рішень ЦВК, які мають значення для кожного виборця без виключення. А це вже прямий шлях до визнання виборів в Україні такими, що не відповідають стандартам вільних та демократичних. Якщо ЄСПЛ саме так сформулює своє рішення, ПАРЄ, Європарламент та національні уряди європейських країн керуватимуться висновками ЄСПЛ як вказівкою до застосування санкцій щодо режиму, який не виконує міжнародні зобов'язання з дотримання прав людини. Маємо ще з десяток перспективних з точки зору звернення до ЄСПЛ справ проти держави Україна, не менш цікавих, аніж вищеописані, але умови ведення блогу диктують своє, тож кому цікаво – пишіть на електронку, вишлю матеріали чи відповім на питання. А ще для міжнародних спостерігачів "Український адвокат" за участю незалежних кандидатів, які є позивачами у цих справах, організовує низку дискусій на тему: "Як судова практика в ході виборів'12 створила правове підґрунтя для встановлення авторитаризму та проведення, при наявності політичної волі, виборів в Україні за зразком Республіки Білорусь". Перша дискусія відбудеться 22 вересня 2012 року об 11.00 в моєму передвиборчому штабі в Подільському районі Києва за адресою: проспект Порика, 7-б. Якщо прийдуть ще й правозахисники чи журналісти, вони зможуть бути присутніми на заході в якості слухачів. Завтра, 18.09.12 об 11.00 в Окружному адміністративному суді Києва (Хрещатик,10, зал 7) відбудеться розгляд позову до Генеральної прокуратури про порушення нею виборчого законодавства. Засідання відкрите. Друга новина для президента Януковича, і як належить за жанром, дуууже погана: "білорусизація" України, що йде повним ходом, не закінчиться нічим добрим і для нього персонально, а для його оточення й поготів. Чому Україна – не Білорусь, а "наші" урядники не зможуть жити в умовах міжнародних санкцій, вже писано-переписано. Навіщо тоді так вперто пнуться повторити шлях "бацьки", адже їм всім зрозуміло, що до Путіна не дотягують? Судячи з законів типу "мовного", вони нафантазували собі, ніби в момент, коли стане ясно, що в Києві їм уже не втриматись, вдасться виїхати з України разом з Донбасом. На Крим вони, схоже вже теж розраховувати не можуть. І ось там, в якому-небудь "відродженому" ПіСУАРі, їм таки вдасться на якийсь час побудувати омріяну з дитинства, як "Артек" та кенгуру зі страусами, втрачену "Родіну" білоруського типу. Хибно! Донбас за всіма своїми ментальними властивостями – козацький край, що потерпів від комуністичного терору, адже Голодомор найтяжче вдарив саме по цих українських землях. А це означає, що якщо для Донбасу і шукати "аналоги" на постсовєтскому просторі, то це точно не тиха, сумирна та законослухняна Білорусь, а скоріше підросійський Північний Кавказ. Та для цього президентові Януковичу не достатньо мати риси Лукашенка, тут потрібен психотип Кадирова. Звісно і такі кадри є в обоймі режиму, але чи ж для того вибудовується така складна "схема" відступу, щоб бути ув'язненим (якщо поталанить) кимсь з оточення? Погані новини для президента Януковича від українського правосуддя, ой погані. І далі будуть тільки ще гірші... https://blogs.pravda.com.ua/authors/didovets/505879b2cfd61/