https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/59abc22b097d4/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Sun, 03 Sep 2017 11:49:47 +0300 "Ікони революції" знищили. І що з того? Одним графіті більше, одним менше. Не варто про це говорити. Художники ще намалюють! Це як сумнозвісне "Бабы ещё нарожают!". Хіба може ця пляма на стіні мати хоч якесь значення? Може і має! Три ключові постаті. Три могутні меседжі. Більш грізної зброї у той момент не було, навіть, в озброєного до зубів "Беркуту" Уявіть картину: старенька бабуся тягне до барикади на Грушевського шину. Поруч медики перемотують поранену голову юнака. З іншого боку барикад ллється струмінь водомета. Поодинокі постріли. Промінь прожектора моторошно та педантично, мов скальпель в руках садиста, розсікає натовп. Час від часу в його об'єктиві з'являється загадкова постать. Людина прилипла до стіни і щось там самовіддано робить. Її увага зконцентрована не на барикаді, здається вона взагалі не помічає, що перебуває в епіцентрі запеклої сутички. Оборонці на Грушевського з подивом поглядають на дивака з балончиком. Але кому яке діло до розфарбованих стін, коли іде війна?! Пройде ще декілька годин, аж поки дивак завершить, і щойно тоді усім стане зрозуміло, що сюди приходив художник #Sociopath. "Ікони революції" – це найвищий прояв служіння мистецтва народу. Художник наніс образи на стіну, а людська кров зробила їх сакральними. Тому жодна погань не має права їх нищити. Тепер завдання кожного з нас зробити так, щоб ікони повернулись на своє місце, а разом з ними важлива сторінка нашої історичної та національної пам'яті. https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/59abc22b097d4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/580463ab94eb3/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Mon, 17 Oct 2016 08:37:47 +0300 Ми йдемо стрімкою та закрученою кущами колючої ожини стежкою високо вгору. Наш задум величний, а намір твердий. Утім, мало хто знає, що недруги змовилися і пошили нам "мінські капці". Так, щоб ніхто з них не був причетний до злочину. Щоб ми самі послизнулися, а наша невдача виглядала як нещасний випадок. Дорогою нас поливають свинцевим дощем, а в обличчя дме зустрічний вітер. Наше місце вгорі, і ми йдемо туди слідами предків. Кожен з нас намагається не дивитися донизу, бо там, сиві від попелу пекельного вогню, сновигають тіні демонів усіх бід минулого. Далекозорі вже бачать вершину, до якої тонкою ниткою торочиться наш шлях. Ті, що мрійники, вдивляються у небо і бачать там лише хмари, але їм добре і так. Біда тому, що в дорогу ми рушили спонтанно. У нас не було часу на збори. Хоча це не вперше "на вози і посеред ночі". Цього разу ми самі, нас ніхто не гнав, бо інакше ніяк: "воля або смерть!". Спочатку все було добре. Харчів удосталь: на перше в нас була "слава", на друге – "героїчні спогади" і на десерт – державні нагороди. Так ми йшли цілий рік. "Мінські капці" тоді ще вилискували на сонці і були модним предметом гардеробу. Всі, кому вони не підійшли за розміром, одразу спустилися донизу і загинули в нерівних боях з демонами минулого. Але саме вони дали нам час вирватися вперед і піти вище вгору. За це їм вічна слава, пам'ять і честь! Як тільки наш понурий караван відійшов від згарища, дим розвіявся. Промені сонця "відсунули" лінію горизонту на відстань трохи дальшу за влучний постріл снайпера. Одразу, ніби з під землі, повилазили пацифісти. Вони рвали свіжі квіти оберемками, плели з них віночки і водили хороводи. Раптом хтось в шаленому танку блаженства вигукнув: "ми за мир!". "Ми за мир...ми за мир..." – мов какаду з московським акцентом підхопили інші. "Мінські капці" стали помітно натирати ноги. Але усім, хто скаржився, пропонували роззутися і йти босоніж, бо на зміну нічого не пошили. Після цього невдоволені похнюпили голови і "прикусили язики". Коли з харчами нам стало зовсім сутужно, згори скидали різні подачки. І не задарма, а в борг. Мовляв, коли доповзете, почнете віддавати. Але це нас не бентежило. Перспектива повернення боргів була найменшою із наших проблем. Якщо згори час від часу летіли "пакунки", то знизу, порушуючи закони фізики та згідно з правилами балістики, регулярно прилітало "каміння". Гора, якою ми йшли, була "Меккою" усіх народів. На вершині кожного чекав успіх і перемога. Підкорити гору означало відбутися в історії. Одні народи тільки розпочинали свій шлях, інші його завершували. Базові табори біля підніжжя "кишіли" різними етносами. Роми спали просто неба. Щовечора палили багаття, під гітару співали милозвучні романси, зичили всім щастя і пили закарпатське вино. Через це щоранку відкладали власний похід. Поряд стояв табір ескімосів. Химерна хижа вкрита порепаною шкірою оленів. На місці, де колись горіло багаття, лежав притрушений снігом попіл. Поруч старий згорблений алеут молитовно склав долоні і важко дихав на пальці щоб хоч трохи зігрітися. Його очі дивилися далеко за обрій, але погляд був спрямований глибоко досередини. Він намагався пригадати медитативний звук варгана, щоб не забути, для чого він сюди прийшов ще малою дитиною. Табори забутих Богом та історією етносів, як правило, йдуть на "переробку". Сусідні "братні" народи поглинають їхню територію, перебудовують житло і, врешті, ущент стирають сліди їх попередніх власників. Не всі народи, які вирушають у подорож від підніжжя гори, досягають успіху. Але розпочати шлях – це вже перемога. Українці не вперше на цій стежці, але так високо ми ще не заходили. Сліди предків, що вказували нам дорогу, раптом скінчилися. Довелося йти навпомацки. Кожен метр давався важко. Крок за кроком ми переставляли "дерев'яні" ноги. "Оце нас взули" – думали ми, але, щоб не йти босоніж, боялися сказати про це вголос. Одного дня на своєму шляху ми зустріли Мойсея. Його довга сива борода розвивалася на вітрі, а блакитні ризи складками спадали на поросле густим мохом каміння. Пророк сидів високо на пагорбі і зустрічав сумним, але привітним поглядом різні народи, які мов мурашки численними стежками вперто драпалися вгору. Мойсей, як годиться, запросив подорожніх на вечерю. На повільному багатті зварив кошерну юшку з грибами, густо приправив гострим перцем і кинув жменьку солі. Замість смальцю чорний хліб наммастив хумусом та заварив чай з шипшини. Ми довго говорили про се і те і не лягали спати. Одних цікавило, чому "політичний терорист" Бегін в Ізраїлі – беззаперечний національний герой, а в нас Бандеру шанує тільки пів-країни? Інші добирали слова, як краще запитати про репатріацію, бо в п'ятому коліні мали бабцю єврейку. Мойсей на все те мудро відповідав, але його розуміли далеко не всі. Бо на те він і пророк, щоб казати речі, які набудуть значення та змісту через багато років. Вранці наступного дня ми попрощалися. Обнімалися як брати, але залишатися довше не могли. "Вам потрібно йти далі, бо в кожного народу свій шлях"- сказав Мойсей і щиросердно запитав: "А що то у вас за таке дрантиве взуття? Я б свій народ в таких капцях з пустелі ніколи не вивів". Ми повільно перевели погляд на свої "мінські капці". Шкіряні ремінці мов змії обвили ноги і увіп"ялися в шкіру гострими краями. З глибоких ран текла змішана з дощем і болотом гаряча кров. П'яти були втоптані аж до сітки підошви, а попереду крізь дірки стирчали збиті об камінь та коріння дерев пальці ніг. Коли ми підняли голови, Мойсея вже не було. Рішення потрібно було приймати самостійно. От ми і зупинилися на півдорозі і шукаємо поглядом свого Мойсея. Йти далі в "мінських капцях" неможливо. Повертатися назад – також. Наші вороги "ведут конструктивный диалог с Западом", союзники завжди "deeply concerned". Іншого виходу, окрім як шити власне зручне для ноги українця взуття, у нас немає. Як тільки затягнуться рубці на ранах, ми знову рушимо в дорогу. Кажуть, кінця цього шляху немає, зате в нас є спільна мета. https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/580463ab94eb3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/54841198c14d5/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Sun, 07 Dec 2014 09:36:40 +0200 Здатність забувати – це одна з, начебто, сильних сторін людини. Австрійський психолог Зигмунд Фройд у своєму психоаналізі вивчав фактор витіснення. Психіка людини здатна усувати болісні та неприємні спогади і таким чином позбавлятися від неприємних бажань чи думок. Втім, накопичене "сміття" нікуди не зникає, навпаки, міцно вкорінюється у підсвідомості. Час від часу притлумлені пригнічені та виштовхані у закутки пам'яті спогади таки вириваються на поверхню. Такі раптові викиди, каже дядечко Фройд, ведуть до формування психічних комплексів. А тепер на місці однієї людини уявіть цілий народ. Рік тому українці пережили надзвичайно важкі події. Під час революції Гідності на Майдані були мільйони, тоді як решта стежили за подіями через екран монітору в режимі онлайн. На підставі розмов з багатьма людьми можу стверджувати, що психологічно важче не тим, хто був в епіцентрі подій, а тим хто там не був, але співпереживав. Таким чином зараз десятки мільйонів українців об'єднані однією спільною подією, яку не можна забувати. Саме як вправи для пам'яті і задуманий культурно-мистецький проект "Революція гідності: ціна свободи", який цими днями презентували у Львові. За задумом авторів, краще вже зараз переосмислити важкі та неприємні спогади і зробити свідомі висновки. Скалічені люди, спалені машини та переповнені СІЗО – це був лише початок. Українці мужньо стояли в лютий мороз та відбили декілька атак "Беркуту". Коли представники режиму зрозуміли, що безсилі перед безстрашним спротивом народу відбувся моторошний розстріл "Небесної сотні". Ціла країна оплакувала своїх героїв. Загиблих проводжали в останню дорогу під звуки сумної пісні "Пливе кача по Тисині". Біль, жах і смерть – це та велика ціна, яку заплатили українці за перемогу над режимом Януковича. Влада, якою б демократичною вона не була, хоче аби громадяни мали коротку пам'ять. Саме тому в рамках культурно-мистецького проекту, за рік після революційних подій, ми запитуємо: "Чому бандити досі не в тюрмах?", "Чи покарані вбивці людей на Майдані?", "Де боротьба з корупцією?" і "Чому не проводять люстрацію?" Нині триває війна на Сході України. Збройне протистояння з російськими окупаційними військами стало ще одним підтвердженням справжності революції Гідності. В Україні виникло громадянське суспільство в якому не розрізняють людей за мовою чи релігійними переконаннями. Дух братерства відкинув на бік усі інші задавнені хвороби пост-тоталітарного суспільства. Нині гостро стоїть лише одне запитання: "Чи любиш ти Україну?" Сьогодні ми схиляємо голову перед героями "Небесної сотні" та вшановуємо пам'ять загиблих бійців "Небесного батальйону". Саме з почуттям переосмисленого минулого з відповідальністю можна йти в майбутнє. Намагання забути важкі сторінки історії може дати лише тимчасове полегшення. Рано чи пізно підсвідомість втне злу витівку, але не з однією людиною, а з цілим народом і його державою. https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/54841198c14d5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/53424a789644d/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Mon, 07 Apr 2014 09:49:28 +0300 Впродовж минулого тижня вдень та вночі спостерігав за життям Майдану. Здається, одні і ті ж барикади, намети і таблички. Так само як і раніше напоготові бруківка, поруч стоять коктейлі Молотова. Але мене не покидає відчуття, що все це тепер бутафорія. Тут майже не залишилось героїв. Їх світлі образи можна побачити,хіба, на потертих фото вздовж вулиці "Небесної сотні", або зустріти серед воїнів на полігонах Національної гвардії України. Втомлені весняним сонцем та надмірною увагою відвідувачів, жителі наметів втрачають відчуття реальності. Потертий бронежилет чи бойовий пістолет Макарова – модні аксесуари доби постреволюційного Майдану. Пригадую, коли дим згарища затуляв небо і лише спалахи гранат вказували на лінію фронту, кожен з оборонців Майдану зберігав спокій та гартував відвагу. Зараз все навпаки. На Майдані з'явився фактор страху, якого раніше не було. Медики і досі зашивають рани, але вже від побутових травм. На такому тлі на Майдані з'явились мародери, які відкрили засіки з гуманітарною допомогою і розпродають гречку, макарони, ковбасу та олію. В рамках журналістського розслідування ми придбали мішок гречки за 400 гривень. Довелось поторгуватись, стартова ціна мародерів була 500 – по десять гривень за кілограм. Здається, ще вчора тут гриміли вибухи гранат, а люди вмирали за свободу. Вже сьогодні торгують як на базарі і разом з гречкою продають гуртом та вроздріб власну совість і паплюжать пам'ять героїв. У зв'язку з цим (на 138 день Майдану) хочу запитати: можливо, пора розходитись? https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/53424a789644d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/5331b0df906de/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Tue, 25 Mar 2014 17:37:51 +0200 Георгіївський прапор, російські триколори та символіка радянської імперії – це все неодмінні атрибути центральної площі Донецька. Сепаратистські ідеї не полишають голови тисяч місцевих жителів. Щоправда вимогу проведення референдуму про від'єднання від України цього тижня розміняли на плакати з написами: "Верните Януковича". В Києві від такого повороту подій видихнули з полегшенням і це зрозуміло – сепаратистський рух пішов на спад. Але осад залишився. Схоже міліція Донбасу гонить порожняк! У дні масових заворушень міліцейські боси Донецька виявили слабкість, не змогли втримати адміністративні будівлі, допустили масові бійки та не вберегли людину від смерті. В чому справа? Відповідь, на мій погляд, криється в кадровій політиці. Весь кістяк правоохоронної системи регіону – це люди, чия кар'єра стрімко зростала за останні декілька років, а своїми високими посадами вони зобов'язані "трьом китам" старого режиму: Януковичу, Ахметову та Захарченку. Невже так важко зрозуміти, що такі міліціонери легко піддаються впливу ззовні і в критичний момент дбати про цілісність країни не будуть? І на завершення, в Донецьку мене найбільше вразив один факт. Наряд міліції з автоматами, коли почули українську мову і побачили камеру ICTV ретельно перевірили у нас документи, але до "тітушок", які стояли поруч так і не наважились підійти. Дістало! https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/5331b0df906de/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/53259b72e562c/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Sun, 16 Mar 2014 13:39:14 +0200 Недавно повернувся з Криму. Описати словами атмосферу на півострові важко. Наелектризоване повітря, згустки нервів на тлі невизначеності, провокації та переслідування. Працювати журналістам в таких умовах надзвичайно складно. Бойовики могли з перших хвилин зняти нас з поїзда Київ – Сімферополь якби не відважний вчинок провідниці Тані, яка зачинила нас в купе і не видала бандитам Аксьонова. В ці дні самопроголошені керівники півострова повільно, але впевнено затискають зашморг на шиї цивільного населення в Криму, а разом з тим перекривають кисень українським військовим. Росiйськi окупанти грізно тримають в руках автомати, але не це їх головна зброя. Гнiт, страх i покора – ось чим живляться паразити. Міф про братні народи давно розбили прикладами автоматів і розтоптали армійськими чоботами. Українці третій тиждень поспіль не піддаються на провокації і обороняють військові частини практично голими руками. З особистих розмов з солдатами та офіцерами я зрозумів одне: військові не бояться війни, переживають лише за те щоб їх тихо та мирно "не злили" разом з Кримом. P.S: Кожен з нас вже багато сказав про мужність українських військових в Криму, але добрих слів багато не буває. Саме тому українські журналісти записали ще одне звернення до наших хлопців та дівчат, які носять погони і не забувають про присягу на вірність українському народу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/53259b72e562c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/52d2d395299fe/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Sun, 12 Jan 2014 18:40:37 +0200 "Клин клином вибивають". У них – це "головешка", у нас – законне право на захист власних прав та свобод, передбачених статусом громадянина України. Вони фальсифікують протоколи ДАІ та на їх підставі приймають юридично нікчемні рішення про позбавлення водійських прав. Ми ж читаємо Конституцію України (ст.5) і викликаємо нечесних правоохоронців на громадський суд Майдану. Не час боятися – час діяти. Мирно і законно. Якщо у влади немає "клепки в голові" нехай продовжує репресії. Певен, що на місце кожного з нас прийдуть десятки інших. Слава Україні! Відео Сергія Кудімова: https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/52d2d395299fe/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/52a62c78856be/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Mon, 09 Dec 2013 21:47:52 +0200 "Тактика тисячі порізів" – схоже так тепер діють силовики. Кожен новий ліквідований осередок спротиву не є фатальним для Майдану, втім, в сумі відбирає багато сил у мітингувальників та знекровлює акції протесту. Поки солдати внутрішніх військ не отримали наказу "шашки на голо", тому як злодії навшпиньках крадуться вглиб Майдану і відвойовують метр за метром. Поруч з ними, мов щурі метушаться люди в цивільному, які хапають найменші шматки огорожі з якої мітингувальники спорудили барикади. Їм в спину, для певності дихають бійці з "Беркуту". Втім, так може тривати лише доти, поки в Києві знову не збереться критична маса людей, відтіснити яку буде неможливо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/52a62c78856be/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/529b639800e58/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Sun, 01 Dec 2013 17:28:07 +0200 На Банковій група людей в масках штурмує щільні колони внутрішніх військ. Лунають вибухи шумових гранат, в повітрі запах газу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/529b639800e58/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/529b2606e0f92/ ukrpravda@gmail.com (Мирослав Откович) Sun, 01 Dec 2013 13:05:26 +0200 Після кривавого розгону мітингу на Майдані Незалежності роль "гарматного м'яса" за сценарієм влади мала перепасти правоохоронним структурам. Ще вчора охороняти "йолку" Верховний головнокомандувач Збройними силами України Віктор Янукович поставив вісімнадцятирічних юнаків. Внутрішні війська стягнули на Майдан з Київської та Вінницької областей. Тоді як жорстоких бійців "Беркуту" надійно сховали у віддаленому місці. Втім, розрахунок не спрацював. Середня ланка командирів дала команду відступити і тим самим врятувала юнаків від гніву мітингувальників. https://blogs.pravda.com.ua/authors/otkovych/529b2606e0f92/