https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a63dac689d9c/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Sat, 25 Jul 2026 00:36:06 +0300 Не можна не відзначити "падучу", з якою російські функціонери, пропагандисти та інша шваль обговорюють кадрові зміни в силовому блоці України. Так, зрозуміло, що ллється потік хамства. Щодо всіх персоналій (і колишніх, і нових, у кадровому сенсі), довкола яких у нас в Україні є реальна жива дискусія. Тут у підходах РФ нічого нового. Але у всій цій пропаганді, як супроводжувальній складовій військового курсу Кремля, починаючи ще з 2014 року, читається і "тухлість" усієї політичної системи РФ. Вже більше, ніж десятиліття, всі російські федеральні телеканали та інші рупори обговорюють значно більше Україну, ніж саму Росію. Ще до повномасштабного вторгнення – українську Конституцію, тарифи, біографії тощо. У той час, як цілі пласти російського життя, його власних громадян і проблем просто не присутні в інфополі, від слова взагалі. При цьому один із постійних рефренів роспропаганди – про те, як Україна ось-ось розвалиться. Ну, типу, чи то "напівжива", чи то "напівмертва". У результаті, це оксюморонне визначення стосується самої РФ. Не в плані територій, а в плані знищення російською владою будь-якого прояву внутрішніх драйверів і механізмів, без яких неможлива ні перспектива, ні розвиток – взагалі в будь-якій країні. Можливо, це одна із причин небажання Кремля зупиняти війну. Вони розучилися жити у мирних реаліях, що передбачають творення, повністю перейшовши у режим руйнування. Та й, власне, розучилися жити своїм життям. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a63dac689d9c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a623d698d82d/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Thu, 23 Jul 2026 19:12:25 +0300 Марко Рубіо у Манілі, де проходив саміт АСЕАН і де відбулась коротка зустріч із Сергієм Лавровим, вчергове заявив про відхід у минуле "духу Анкориджу". Коментуючи зустріч, він, зокрема, сказав, що "підхід, запропонований росіянами торік в Анкориджі, провалився, оскільки був неприйнятним для України". Також він додав, що, з огляду на це (неприйнятність російських пропозицій), доведеться шукати нові варіанти та нові ідеї, і що США готові запропонувати деякі з них. Тут можна додати, що російські пропозиції та "дух Анкориджу" були та є неприйнятними не лише для України, а й для Європи. Бо російське навʼязування легалізації окупованих українських територій – це не лише про території, а й про прагнення РФ зняти з себе відповідальність за злочини, а отже – відкрита подальша дорога для нарощування гібридних провокацій проти Європи так точно. Злочини є, а злочинця нема – з такої логіки виходить РФ щодо західних альянсів. Це називається принципом "зникаючого кота" (Чеширського, з абсурдистської літератури), коли усмішка є, а кота нема. Один із гібридних підходів РФ, коли коннотативні значення розмивають головне, денотативне значення понять. Іноді доходячи не те що до коннотат, а – прямо протилежностей, і переходячи в оксюморон – мир як війна, живий як труп, майбутнє як минуле. І тд. Саме тому є неприйнятним російських шантаж у переговорах, який, по суті, фіксує цю саму гібридність. Сталий мир неможливий без повернння до денотативних, реальних позначень. Війна – це війна. Мир – це мир. Тільки так можна прийти до системи впорядкованості і на глобальному рівні, коли злочинець і шантажист не зможе входити до структури, покликаної забезпечувати та гарантувати світ іншим (РБ ООН маю на увазі), і при цьому виходити з того, що злочини є, а суб'єкта злочинів – ніби, немає. Отже, Рубіо зафіксував необхідність нової переговорної позиції РФ/мирного процесу з інакшими, ніж в Анкориджі, пропозиціями. Лавров, натомість, дістав пережовано-зажовану жуйку про те, що "треба зупинити постачання озброєнь Україні". Ця жуйка уже настільки зажована, що цю вимогу можна повернути до самої РФ: якщо у Росії хочуть зупинити формування нової стратегії стримування, яка буде зорієнтована на повний ізоляціонізм РФ, то має сама зупинити війну. Чим довше Росія продовжуватиме війну, тим більше озброєнь уже Європи загалом буде спрямовано на нову стратегію стримування, де в силу реальних реалій (свідома тавтологія) – Україна ставатиме невідʼємної складовою нової оборонної політики західних альянсів. Але неадеквати, мабуть, ще якийсь час і далі будуть іти з "відкритим забралом" війни. Вони там уже обговорюють перспективу "великого переселення" мешканців прифронтових регіонів за Урал та на Близький Схід. Тому у ці місяці дійсно важливе поєднання військових, економічних та дипломатичних складових спільної позиції усіх тих, хто прагне зупинити агресивний курс РФ. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a623d698d82d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a4a9dc688215/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Sun, 05 Jul 2026 21:09:10 +0300 В РФ у своїй гібридності хотіли дійти аж до перебирання бетонної крихти Берлінської стіни (маю на увазі порівняно нещодавню заяву Мєдвєдєва про незаконність об'єднання ФРН і НДР як один із параметрів націленості на західні альянси), а доходять у своїй "СВО" до знесення старанно вибудовуваних вертикаллю та пропагандою стін "Потьомкінських дєрєвень" російського буття. Зводячи при цьому нову стіну – стіну ізоляціонізму РФ від усього світу. Ось Матвієнко днями закликала "не драматизувати" ситуацію, назвавши "тимчасовими труднощами" масштабну кризу на ринку палива. Ну, коли всі побачили, як проявляється "російський дух", а ще ж "лєший не почав бродити". Матвієнко лише не уточнила рамки "тимчасовості". Адже те, що відбувається з РФ – не виняток/форсмажор, а закономірність, яка тільки наростатиме. Спочатку Росія вилучила сама себе, розпочавши війну, із зовнішнього європейського ринку постачань енергоресурсів, заодно і закопавши концепцію "Великої Європи від Лісабона до Владивостока", яку російська влада свого часу активно просувала (російські ресурси, європейські технології, український транзит). Тепер весь російський ринок (у своїй основі) – це переважно Китай, а разом із цим – і васалізація Росії. Далі, коли РФ продовжує підхід "все для фронту, все на війну", блокуючи реальний переговорний процес, українська відповідь закономірно повертається атаками по інфраструктурі, що забезпечує російьку військову машину. У результаті РФ доводиться шукати, звідки можна імпортувати паливо у тому числі для внутрішніх цивільних потреб. Те саме можна сказати, наприклад, і про експорт зброї, коли через війну проти України РФ випилила сама ж себе з другого (після США) експортера озброєнь у світі (заодно і втративши нішу регіонального лідера у сфері безпеки), і змушена кооперуватися у своїх безглуздих потребах з Північною Кореєю. А Путін при цьому розповідає, скільки там ще кілометрів лишилося, щоб дійти тих чи інших українських міст. Дійти щоби що? Неадекватність лідера завжди починається з хибної постановки завдань – системної помилки, яка потім намотує на себе всі інші. Мабуть, доки не почнуть обвалюватися численні "Потьомкінські дєрєвні" всередині РФ, російська вертикаль і надалі триматиметься своєї хибності. Але ця неадекватність не повинна розслабляти Захід, насамперед Європу. До усвідомлення неадекватності самою Росією свого курсу ще треба прийти. "Лєший" як "человєчєк" (він же "дідько") ще може "поблудити" на кордонах західних альянсів (маю на увазі недавні попередження США про можливі гібридні військові провокації РФ у Польщі). У цьому сенсі нова стратегія стримування, і Україна як частина оборонного простору європейського регіону, її реальне розгортання (про що ми частково, можливо, почуємо на саміті НАТО) наочно продемонструють безперспективність і безглуздість продовження війни для РФ. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a4a9dc688215/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a3104a573e83/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Tue, 16 Jun 2026 11:09:09 +0300 Бог ти мій, яка ж закомплексованість. Ми все думали, що це Україна страждає на "комплекс меншовартості", а виявилося, що це комплекс самої Росії. Інакше – складно пояснити прагнення руйнувати все довкола заради "величі". Френсіс Бекон колись виділив чотири групи джерел людських помилок, назвавши їх "ідолами" – йшлося про помилки та хибні уявлення. У період Київської Русі ідол – це порожній бовдур, бовван. Так от "наповненість" (не порожнечу) своїх ідолів, над створенням та підтримкою якої (а далі – заболванювання населення) роками працювала російська пропаганда, руйнує сама РФ. Ось у Росії розповідали, що Україна – це окраїна, а Росія – метрополія. Хоча як Україна може бути окраїною, коли завоювала московські племена і дала їм православ'я? А Київ – мати міст руських (ще з "Повісті времінних літ"). А після розгрому російськомовних міст і храмів свого ж патріархату, а тепер і атаки на Києво-Печерську лавру сама Росія показує, що вона ніяка не метрополія. У цьому сенсі російський "комплекс меншовартості" не обмежується одним лише політичним режимом. Цей комплекс прив'язаний до образу Росії як держави. Не буде нового уявлення/бачення, як держави, адекватної 21 століттю, з'являться нові ідоли та чергове коло обдурювання та дебілізації. Але це згодом. Для початку потрібно зупинити неадекват. А зупинити агресивну військову машину можна лише спільними зусиллями. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a3104a573e83/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a21da1ecbfab/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Thu, 04 Jun 2026 23:03:42 +0300 Петербурзький міжнародний економічний форум, втім, як і вся РФ, докотилися до того, що Малофєєв і Дугін представили доповідь про майбутнє Росії. Ну, яка економіка – така й дискусія. Але маячня іноді є показником, так би мовити, рівня та масштабу маячні. Отже, зазначені два діячі виділили три сценарії – поганий, хороший, інерційний. У "поганому" Росія програє у війні з Україною/Заходом, далі відбувається "колонізація Росії". У "хорошому" автори вбачають "ясний образ перемоги в ідеологічній війні", подальшу окупацію Росією українських міст та розвал західних альянсів; на шляху до перемоги допускається застосування ядерної зброї. В "інерційному" встановлюється "американська та китайська гегемонія". Ну що тут сказати? Відсутність конкуренції позначається по низхідній на всьому, зокрема, й на інтелекті. Показовим є протиставлення "хорошого" та "поганого сценаріїв", коли автори бачать для себе "хороше" у подальшому конфлікті із Заходом та прагненні знищити Українську державність, аж до застосування ядерної зброї. Відповідно, "поганий сценарій" для РФ – це відображення "хорошого", тільки автори про це не кажуть: коли РФ почне руйнуватися через власні помилки, війну (внутрішню і зовнішню), і коли ця помилковість (що неминуче, якщо Кремль не зупиниться) стане очевидною всередині РФ. Розумієте? Тут немає ні компромісу, ні прагнення жити в гармонії із самими собою та із зовнішнім світом. Натомість є мотив знищення, що у "хорошому", що у "поганому" сценаріях. Відповідно, третій сценарій – "інерційний" – виглядає як найменш відірваний, але дуже спрощений. Ми вже сьогодні живемо у реаліях лідерства США та Китаю, і тут РФ якраз посприяла китайському лідерству, коли Пекін заходить у сфери впливу Москви. Але і війна РФ в Україні, і ситуація на Близькому Сході показали велику взаємозалежність усіх з усіма, а не лише вплив Вашингтона та Пекіна. Крім того, менші держави, зіткнувшись із розвалом світопорядку, який тримався якраз на державах-гегемонах, у нових реаліях прагнуть розширити гарантії власної невразливості. Загалом, зазначена доповідь – або спроба й далі торгувати страхом щодо Заходу, або перекласти відповідальність на когось ззовні за свої помилки. Або гібриди стають жертвами своєї гібридності. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a21da1ecbfab/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a0cd32db5045/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Wed, 20 May 2026 00:16:29 +0300 Все ж, війна як у тому числі обвал світопорядку та правил регулювання, змушує ті країни та альянси, які ближче всього відчувають загрози, шукати адекватні відповіді на існуючі виклики. Йдеться про Європу, перш за все. Якщо ще зовсім нещодавно ми спостерігали обʼєднання двох складових – євроскептичності та одночасно лояльності до РФ – то нові реалії розʼєднують їх. Починаючи з 2014 року, Кремль почав активно застосовувати практику гібридності, використовуючи політичні реалії та настрої у ряді європейських країн, коли порядок денний та риторика ультраправих ставали предметом роз'єднуючих дезінформаційних кампаній та підґрунтям для спроб політичного підкупу з метою розхитування західних альянсів зсередини. Особливо, коли Кремль навчився використовувати демократичні інструменти на Заході, скорочуючи при цьому будь-які можливості комунікації в самій РФ (навіть, зараз побутової/сервісної через заборону різних інтернет-додатків). Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну така паралельність цих двох компонент стала поступово розʼєднуватись, хоча й не одразу. Ну а поразка Віктора Орбана на виборах, фактично, показала зворотній процес, коли євроскептичність починає відхрещуватися від проросійськості. Відтак, можна прогнозувати відновлення більш активної взаємодії, наприклад, "Вишеградської четвірки", "Веймарського трикутника", "Бухарестської девʼятки" та інших форматів всередині Європи. Також є сподівання, що українсько-угорські консультації уже з новим лідерством в Угорщині матимуть конструктивне спрямування – при збережені складних питань, все ж, з орієнтацією на їх вирішення, без політичної упередженої псевдоаргументації. Це означає, що новий світопорядок та повернення до правил як важливої складової мирних реалій залежатимуть не лише від країн-гегемонів (США чи Китаю). А й від того, як безпосередньо кожен регіон (зокрема, Європа) бачитимуть виклики, їх способ вирішення та перспективу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a0cd32db5045/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a0b7042f1b0b/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Mon, 18 May 2026 23:02:10 +0300 Зрозуміло, що всі ми (маю на увазі різні географії уваги) спостерігали за візитом американського президента до Пекіна. І не лише через персоналії Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, і проблематику двосторонніх взаємовідносин США та Китаю. Але й через очікування, що в умовах загальної турбулентності та порожнечі світопорядку, перспектива обернення до нових правил, появи нового колективного "Атланта" ставатиме більш чіткою по мірі узгодження позицій між цими двома геополітичними гігантами, які, поза сумнівом, мають великий вплив на різні регіони та сфери світової політики/економіки. Але, мабуть, це ілюзія, яку ми переносимо із 20-го століття у наші сьогоднішні реалії, які змінилися, коли вважалося, що великі держави з ядерною зброєю на підставі принципу багатосторонності забезпечують світопорядок і безпеку дрібнішим, без'ядерним державам. Під це, власне, було вибудувано всю систему – від Радбезу ООН до концепції "мирного атома". Того світопорядку немає (як кажуть, "інших уже немає, а ті далече"), до початку його розвалу приклалася Росія (незрозуміло for what – адже кращих умов, нової Ялти, в неї все одно не буде). Але повернення до правил – тема, яка рефреном звучить практично на всіх міжнародних майданчиках, незалежно від географії. Помпезність, навіть пишність, у якій відбувався візит Трампа до Пекіна, не лише зовнішній (маю на увазі сам дипломатичний раут та заходи), а й на рівні стилістики та "німбу" слів. І Трамп, і Сі говорили про дві великі держави, що так і є. І, навіть, про важливість не потрапити до "пастки Фукідіда". Але, за фактом, внутрішній порядок денний двох держав (торгівля та Тайвань, Ормуз теж обговорювався через призму розблокування торгівлі) домінували, і, більше того, залишили враження, що кожна зі сторін залишилася "при своєму". Більше того, що це не лише прояв зовнішньої конкуренції, а й внутрішніх процесів – що у США, що у Китаї. У якомусь сенсі (у сенсі загальних очікувань), вийшло "Багато шуму з нічого". А що ж світопорядок? Думаю, в чергове стало зрозуміло, що фундамент для виникнення та дієвості нових правил неможливий без спільності базового набору цінностей та принципів. А це означає, що ті дрібніші держави, внаслідок гострішого відчуття загроз і викликів, їх смертельності фактично (як у разі війни Росії проти України) будуть просто змушені ставати "Атлантами" разом із країнами регіону, за принципом "Роби, що маєш". Тому що будуть об'єднані спільним усвідомленим інтересом, і, хотілося б сподіватись, спільним баченням перспективи. "Шукайте і знайдете" в цьому випадку про цілком обгрунтоване прагнення невразливості, яка, в результаті, зупинить війну (через її подальшу безглуздість для РФ) і дозволить перейти до мирних реалій. Саме тому так важливо, як відбуватиметься вихід із війни, розпочатої РФ. У цій війні немає релігійного чи етнічного чинників (складних для взаєморозуміння сторін). Тут є виключно пропагандистсько-політичний конструкт, надбудова, з боку того, хто в якийсь момент звихнувся і вирішив, що нішу великої, ядерної держави можна використовувати для війни та зламу загальних правил. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a0b7042f1b0b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a02dbc042ff4/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Tue, 12 May 2026 10:50:24 +0300 Багатосторонні заяви щодо умов, вимог, учасників переговорів свідчать не стільки про "мирний момент", скільки про те, що "вхідні дані" можливого наступного раунду переговорів дещо змінились. Заяви Володимира Путіна про Герхарда Шрьодера як бажаного представника від Європи – це маячня. Бо навіть наступні покоління канцлерів, зокрема, період канцлерства Ангели Меркель були визнані у Німеччині помилковими в частині повної енергоорієнтаціі на Росію. Шрьодер же взагалі був представником тієї далекої епохи, коли ще жив дискурс великої Європи, трикутника співпраці Україна-Росія-Європа (російські ресурси, європейські технології, український транзит), який далі зруйнувала сама ж РФ, звернувши на шлях реваншизму, війни та небажання власної модернізації. Але те, що участь Європи у переговорах збільшуватиметься – факт. Відтак, єдність та чіткість позиції зараз має особливе значення. Досвід попереднього року показав, що Кремль уміє забалакувати процес. Але й українська оборонна компонента не стоїть на місці, пришвидшуючи таким чином реальні переговори та впливаючи на майбутні умови. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/6a02dbc042ff4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/69f325920dbed/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Thu, 30 Apr 2026 12:49:06 +0300 В якомусь сенсі візит британського монарха до США, точніше, стиль публічної розмови короля Чарльза ІІІ, зверненого, перш за вса, до президента Дональда Трампа та американського істеблішменту, можна вважати новим етапом вибудовування взаємовідносин Європи та США. Нещодавно (а саме – у ході обговорення теми Гренландії) у західних ЗМІ у продовження дискусії всередині європейців виникла тема прийнятності двох типів підходу. Один – це daddy-style (тобто не сперечатися, а погоджуватися з Трампом, щоб виграти час; особливо, якщо врахувати, що Кремль добре осідлав тему лестощів). Другий – вміти говорити "ні" (там, де пропозиції та підходи Трампа входять у явне протиріччя із баченням Європи). Тема Гренландії лише додала тоді до комплексу протиріч, які накопичились на той момент. У результаті, вирішили поєднати обидва ці підходи, розуміючи, що європейським державам і лідерам, які опинилися в ситуації необхідності прояву більшої активності/суб'єктності (принаймні – у частині своєї долі), зі свого боку потрібен певний час для перебудови до нових реалій (зокрема, у сфері безпеки та оборони). Та й важливість збереження трансатлантичної взаємодії також визнається усіма. При цьому нові виклики автоматично актуалізували питання розуміння "сили" та "слабкості". У цьому сенсі розгортання ситуації на Близькому Сході з Ормузькою протокою якраз показало взаємозалежність і важливість трансатлантичної координації зусиль. Промова Чарльза у США, місцями іронічна, якраз дуже точно відображає і питання "сили та слабкості", і особливостей демократій та автократій (в контексті історичного реваншизму), і вкорінення довгострокових спільних інтересів, і продовження пошуку прийнятного формату взаємодії. Окрема увага тут – до заклику більшої участі у допомозі Україні. Інша річ, що явно персоналістський підхід Трампа, коли так багато особистого займенника (як тут не згадати поему символіста Малларме "Післяполудневий сон Фавна"), на який опосередковано вказав стиль промови Чарльза, виникла не лише через особливості політичної особистості чинного американського президента. Але й через тривалий період "забуття" європейських лідерів щодо реагування та запобігання існуючим загрозам (частина європейських лідерів та суспільств подовжують перебувати у цьому стані). Звідси – необхідність "прокинутися". Спочатку Трамп своїми новими підходами (а не тільки війна РФ) змусив Європу прокинутися, а тепер європейські лідери в хорошому розумінні (маю на увазі низку висловлювань і порівнянь Чарльза) – закликають прокинутися (озирнутися та схаменутися, у Малларме є фраза "Схаменися, Фавн") Трампа. Американський президент розворушив трохи "усипальницю". Але як діяти далі, і перевести "розворот" до творення – багато в чому, завдання і для Європи. Підсумовуючи, і повертаючись до "Фавна" Малларме, вважається (так вважали багато хто досліджував його творчість), що основне значення поеми, в якій так багато маньєризму – це "за допомогою невирішеної проблеми підтримувати існування суб'єкта". Так ось, хотілося б, щоб довга війна, розтягнута в часі, все ж таки, мала своє вирішення, а мирні кроки – стали предметом спільних зусиль, що згодом справді могло б призвести до справедливого миру. Адже справедливий мир – це не тільки про Україну та Росію. Це й про повернення до світопорядку, що ґрунтується на принципі багатосторонності, коли сила – це і ресурси, і технології, і принципи. Інакше – продовжуватиметься парад амбіцій (що автократів, що демократів) та нескінченна повторюваність воєн на нових етапах. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/69f325920dbed/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/69ef3ed32384e/ ukrpravda@gmail.com (Олеся Яхно) Mon, 27 Apr 2026 13:47:47 +0300 Колись давно, коли в Кремлі ще не розглядався план повномасштабного вторгнення в Україну та розхитування західних альянсів як єдино можливий, Володимир Путін озвучив три варіанти політичних систем на пострадянському просторі з погляду без/перспективності держав. То був 2010 рік. Путін, у ліку прем'єр-міністра тоді, заявив на засіданні, де обговорювалися стан і перспектива реформування політичної системи Росії (у той короткий період тема модернізації була політично модною), що політична система в РФ повинна змінюватися, однак у процесі можливих трансформацій не можна допустити ні "українізації", ні тоталітаризму. Фактично, було озвучено три можливі варіанти розвитку політичної системи на пострадянському просторі: 1). "українізація" (у розумінні Росії це політична нестабільність та некерованість); 2). "жорсткий авторитаризм" (політичні режими окремих лідерів країн Центральної Азії та Кавказу); 3). "Путінізм", або напівавторитаризм (керована/суверенна демократія, система, в якій керованість забезпечується через обмеження конкуренції, контроль за ЗМІ, корпоративну єдність правлячої еліти як класу). Тоді, мабуть, уперше чітко було окреслено своєрідну політичну філософію Путіна, в якій система влади в Росії, природно, подавалась як оптимальна на пострадянському просторі, навіть якщо вона прямо суперечила модернізації. Хоча вже тоді, вивчаючи світовий досвід різних країн, можна було стверджувати, що російський варіант видимості демократії, а насправді автократії на користь вузького кола держиморд – найменш успішний, з погляду перспективи країни. Тому що модернізація можлива лише за "українізації" (коли політики мотивовані суспільством), та/або за сильного лідера, але коли є завдання модернізації країни. Тобто або конкуренція (політична, економічна, інша), і все відбувається знизу, де найважливіше значення мають громадянська ініціатива та контроль. Або вертикаль, коли модернізація відбувається згори, під жорстким контролем харизматичного лідера. За підсумками, у Росії всі розмови про модернізацію тих часів (2008-2012 роки) виявилися гучним порожнім процесом. Більше того, згодом заклали проблеми на майбутнє, які завершилися війною (зовнішньою та внутрішньою). Імітація демократії (та сама керована демократія) вбила конкуренцію всередині РФ, при цьому приспавши пильність і російських громадян, і Заходу. Авторитаризм без мети модернізації країни виродився у персоналістський режим (є Путін – є Росія), мета якого – сам режим, а не перспектива власних громадян. Такий собі дрімучий авторитаризм, без просвітництва. У тому числі й через це сталася війна як зовнішня форма продовження дикунської внутрішньої політики. Станом на зараз можна повернутися до цієї класифікації і подивитися на її результати на пострадянському просторі, уже точно поліцентричному, а не моноцентричному. Якщо навіть дуже коротко, то Україна стала центром демократичної спрямованості, а низка колись лояльних до Кремля лідерів Центральної Азії та Кавказу (яких, як я розумію, Путін і характеризував як автократів) відкрито вказують РФ на російські тоталітарні замашки та помилковість відходу до військового курсу. Ну, а російський гібридний підхід показав, що справжня політика – це не гібридність. Справжня політика – це системність, вивчення реальних інтересів та розвиток. Але якщо РФ обрала гібридність, і війну як одну з форм заміни реальної політики, яка вимагає зусиль і реальної роботи, то Росія незмінно втрачатиме партнерів, звичні ніші впливу, час і власних громадян. Але нас це не повинно розслабляти. Наскок з примушуванням України до односторонніх поступок не вдався, але це не означає, що Кремль зупиниться у своїх подальших спробах і після зупинки військових дій. Бо реальна перемога, про що я часто пишу, формуватиметься у поствоєнний час, коли внутрішня невразливість, розуміння власної перспективи та вміння діяти стануть вагомими маркерами. https://blogs.pravda.com.ua/authors/yakhno/69ef3ed32384e/