https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/6aa05843478f5/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Tue, 08 Sep 2026 21:47:31 +0300 Україна сьогодні перебуває в унікальній і надзвичайно вразливій ситуації. Жорстока війна співіснує з болючою внутрішньою дискусією про корупцію. Попри постійні ракетні та дронові атаки, значна частина суспільної уваги останніми місяцями прикута до резонансних розслідувань НАБУ і САП – операцій "Мідас", "Форест Гамп", "Феміда" і "Карфаген". Вони стосуються різних сфер, але разом показують, наскільки організованими є мережі високорівневої корупції, метою яких є продовжує бути примітивне особисте збагачення, незважаючи на повномасштабну війну. "Мідас" стосується схеми в енергетиці. За версією слідства, навколо державного "Енергоатому" діяла система впливу, за якої контрагенти мали сплачувати так званий "шлагбаум" – 10-15% від вартості контрактів за можливість отримати оплату або зберегти статус постачальника. "Форест Гамп" і "Феміда "стосуються відмивання грошей, рейдерства, показують судово-правовий вимір таких схем – використання судових рішень та державних реєстрів для забезпечення потрібного результату, перетворення державного банку на "мийку" для корупційного кешу. "Карфаген" стосується зрощення правоохоронної системи з організованою злочинністю. За даними слідства, посадовці отримували неправомірну вигоду від діяльності шахрайських кол-центрів та сприяли легалізації отриманих коштів. Значення цих справ виходить далеко за межі конкретних кримінальних проваджень. НАБУ стало значно сильнішим технічно. Воно здатне документувати як функціонують неформальні мережі впливу: як люди розмовляють між собою, про що домовляються, як обговорюють гроші, посади, активи, вплив та власні інтереси. І саме публічність частини цих записів створює ефект, якого не може створити жодна суха юридична довідка. Слухати ці плівки морально важко. Особливо під час війни. Коли ти чуєш, як люди обговорюють прикраси, дизайнерський одяг, автомобілі, квартири та інші атрибути розкішного життя – і складається враження, що це хвилює їх значно більше, ніж те, чи вистоїть їхня держава в екзистенційній війні, – це викликає фізичну відразу. Мені складно уявити, що відчувають, слухаючи це, українські військові, які в цей самий момент ризикують власним життям, захищаючи країну. Але саме тому я думаю, що ці плівки можуть мати для України не лише кримінально-правовий, а й очищувальний ефект. Вони показали глибину морального дна, яким насправді є корупція. Вони також руйнують один дуже небезпечний міф – що життя за незрозуміло звідки взяті величезні гроші є красивим, успішним або гламурним. Коли за красивими Instagram-фотографіями, автомобілями, квартирами та коштовностями стоять гроші, отримані завдяки корупції, використанню державної посади чи незаконному тиску на інших людей, це перестає бути символом успіху. Це виглядає примітивно, вульгарно і морально потворно. Особливо абсурдно це виглядає, коли людина навіть після початку кримінального провадження продовжує думати насамперед про те, який дизайнерський одяг одягнути до суду і яке враження справити на публіку. Те, що раніше комусь могло здаватися демонстрацією статусу, в іншому суспільному контексті дуже швидко перетворюється на демонстрацію неадекватності. І мені здається, що цей контекст в Україні зараз змінюється. Я бачу обговорення цих історій уже далеко за межами традиційної антикорупційної або політичної спільноти. Про них говорять люди, які раніше взагалі не цікавилися ні НАБУ, ні САП, ні політикою. Це важливо. Бо саме так починає формуватися інститут репутації. Україна має нарешті відійти від культури, в якій саме володіння дорогими речами автоматично сприймається як доказ успішності людини. Якщо ти заробив свої гроші – чудово. Якщо ти створив успішний бізнес, побудував міжнародну кар'єру, став видатним спортсменом, артистом, підприємцем, технологічним фахівцем чи створив продукт, за який світ готовий платити великі гроші, – насолоджуйся результатами своєї праці. Але якщо ти державний службовець, прокурор, правоохоронець чи людина, чиї офіційні доходи очевидно не дозволяють фінансувати спосіб життя, який ти демонструєш, питання "звідки гроші?" є абсолютно нормальним. Це не заздрість. Це підзвітність. Україна – не Дубай і не Лос-Анджелес. Це країна, яка четвертий рік веде повномасштабну війну, платить величезну людську ціну за своє існування і значною мірою залежить від мобілізації власних ресурсів та підтримки партнерів. Тому копіювати культуру демонстративного надспоживання, не маючи для цього зрозумілого легального джерела доходів, – особливо якщо ці гроші можуть походити від державної посади, свідчить про глибоку втрату зв'язку з реальністю країни, в якій ти живеш. Хочеш жити як голлівудська знаменитість – спробуй створити продукт, талант або бізнес, здатний конкурувати, зароби ці гроші і живи як хочеш. Але зрозуміло, що наші корупціонери і рейдери нікому на конкурентному ринку не потрібні. Тому державна посада залишається єдиною бізнес-моделлю, навіть якщо за це доведеться платити кров'ю співгромадян. Одеська юридична академія чи Ірпінська податкова академія – шлях до посади і українського luxury-життя. Саме суспільство дозволило їм жити таким життям. Це має змінитися. І при цьому інститут репутації має стосуватися не лише самих посадовців. Одна з найбільш неприємних речей, які демонструють подібні історії, – роль оточення. Для зменшення корупції недостатньо лише прокурора, детектива чи судді. У певний момент повинна з'явитися мама, дружина, чоловік, друг або бізнес-партнер, який скаже: "Я не хочу цього подарунка. Я розумію, що ти не міг заробити на нього законно. Я не хочу бути частиною цього". Це надзвичайно важлива культурна зміна. Корупція існує не лише тому, що хтось готовий брати гроші. Вона існує також тому, що навколо цієї людини часто формується середовище, яке готове цими грошима користуватися, приймати дорогі подарунки, оформлювати на себе крадені квартири, відмивати кошти, спускати гроші у подорожах, купувати автомобілі – і не ставити жодних запитань про їхнє походження. Поки суспільство захоплюється таким способом життя, воно певною мірою винагороджує його. Коли ж незрозуміле багатство починає створювати не соціальний статус, а репутаційні проблеми, змінюються стимули. Саме тому боротьба з корупцією – це не лише кримінальні справи. Безумовно, Україні потрібні сильні НАБУ і САП, незалежні суди, реальні вироки, конфіскація незаконних активів, прозорі конкурси та чесний відбір людей на державні посади. Але жодна інституційна архітектура не замінить суспільної культури. Якщо суспільство перестає захоплюватися незрозумілим багатством, якщо близькі перестають вимагати дорогих подарунків, знайомі починають цікавитися походженням коштів, якщо оточуючі ставлять питання, а професійне середовище перестає приймати людину лише тому, що вона багата і впливова, – корупція стає не тільки юридично небезпечною, а й соціально токсичною. І це вже серйозний запобіжник. Звичайно, публічність великих корупційних справ має і негативний ефект. Вона може знижувати довіру до державних органів і створювати відчуття, що корупція є всюди. Але альтернативою викриттю корупції є не відсутність корупції. Альтернативою є корупція, про яку ми нічого не знаємо. Тому здатність держави виявляти такі мережі, документувати їх і доводити справи до суду є ознакою не слабкості держави, а поступового зміцнення її інституцій. За більш ніж десять років Україна створила антикорупційні органи, здатні розслідувати справи щодо людей, наближених до найвищих рівнів політичного та адміністративного впливу. Здатність цих інституцій працювати незалежно від статусу фігурантів є одним із критеріїв зрілості держави. Під час війни це особливо важливо. Незаконний вплив на державні рішення, використання ресурсів і захоплення державних інституцій приватними інтересами безпосередньо послаблюють здатність України протистояти Росії. Саме тому сильні незалежні НАБУ і САП – це частина національної стійкості. Росії завжди була вигідна Україна зі слабкими інституціями, залежними від неформальних домовленостей, приватного впливу та корупційних мереж. Тому справжній результат "Мідаса", "Форест Гампа", "Феміди" і "Карфагена" ми побачимо не лише в кількості підозр, вироків чи конфіскованих активів. Значно важливішим буде те, чи змінять ці справи суспільну норму. Чи стане природним запитувати у публічної людини, звідки в неї статки, які не відповідають її доходам? Чи перестане демонстрація незрозумілого багатства викликати захоплення? Чи навчаться люди з оточення посадовців говорити: "Мені цього не потрібно, якщо я не знаю, звідки ці гроші"? Чи матиме корупція не лише кримінальну, а й реальну репутаційну ціну? І чи збережуть НАБУ та САП достатню незалежність, щоб продовжувати розслідувати людей незалежно від їхньої посади, зв'язків та політичного впливу? Від відповідей на ці питання значною мірою залежатиме не лише ефективність боротьби з корупцією, а й те, якою державою Україна вийде з цієї війни. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/6aa05843478f5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/6a85bc6b1b1e6/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Wed, 19 Aug 2026 17:23:39 +0300 19 серпня 2026 року, на другий сесійний день після літніх канікул тривалістю у місяць, Верховна Рада остаточно визначилася з очільником Міноборони. Парламент підтримав президентське подання та призначив Євгенія Хмару Міністром оборони України. "За" свої голоси віддали 312 народних обранців. Це голосування ставить довгоочікувану крапку в епопеї з вакантним кріслом, що тривала понад місяць. Нагадаємо: ще 16 липня був сформований новий уряд на чолі із Сергієм Корецьким. Однак тоді посади очільників Міноборони та МЗС залишилися вакантними – Банкова просто не внесла до зали офіційні кандидатури. У кулуарах та медіа активно ширилися чутки, що оборонне відомство зрештою віддадуть Ігорю Клименку. Проте він відмовився від посади буквально за крок до голосування. Того ж дня Володимир Зеленський повідомив, що посаду Міністра оборони з приставкою "ТВО" отримає Євгеній Хмара. Тло для цих кадрових маневрів було доволі напруженим, адже протягом останнього місяця понад два десятки міст України сколихнули регулярні протести з гаслами за повернення Михайла Федорова. А також призначення Михайла Драпатого Головнокомандувачем ЗСУ. Влада дослухалася, хоч і частково: 22 липня Драпатий таки замінив Олександра Сирського на посаді Головкома. І тут варто нагадати про певну юридичну перепону, оскільки чинне законодавство наголошує, що Міністр оборони України та його заступники призначаються виключно із числа цивільних осіб. Євгеній Хмара був військовослужбовцем, чинне звання – генерал-майор, був начальником Центру спеціальних операцій "А" в складі СБУ (п'ятий місяць поспіль очолює рейтинг Сил оборони за кількістю знищених цілей) та тимчасово виконував обов'язки Голови СБУ. Змін до профільного Закону "Про національну безпеку України", які б дозволили військовому сісти в міністерське крісло, Рада так і не ухвалила. Втім, напередодні голосування під час зустрічей із фракціями Євгеній Хмара підтвердив, що перебуває у процесі звільнення зі служби через організаційні заходи для вищого офіцерського складу. Усі папери вже підписані, тож де-юре до сесійної зали він зайшов як цивільний. За даними джерел "Української правди", міністр уже встиг налагодити тісний контакт із профільним комітетом ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки та на одному із закритих засідань представив план ведення війни на найближчий період. Крім того, вибудувана відкрита комунікація із заступниками – що особливо критично в чутливих питаннях оборонних закупівель. За даними РБК-Україна, Хмара хоче зберегти кістяк команди МОУ. Зокрема йдеться про ключових людей, які відповідають за реформу оборонних закупівель – першого заступника міністра оборони Олексія Вискуба та заступника міністра оборони Мстислава Баніка. На п'ятому році повномасштабної війни держава не може собі дозволити жити без повноцінного очільника оборонного відомства місяць. Тому ми закликаємо владу до виваженої кадрової політики. Новій команді потрібні достатній час і ресурси для реалізації планів, а не кадрова турбулентність. Хмарі знадобиться не один тиждень аби вникнути у реалії МОУ та працювати максимально ефективно. Сьогодні під час виступу у ВР він заявив: бачення війни – ще не сформоване, не викристалізоване. І буде формуватися очільником МОУ разом із Головкомом та Генштабом. Тенденція останніх років справді турбує: "життєвий цикл" Міністра оборони на посаді невпинно скорочується – від двох років до шести місяців. Такі спринтерські дистанції та відсутність планомірної підтримки на ключових посадах відверто дисонують із європейською демократією, частиною якої прагне стати Україна. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/6a85bc6b1b1e6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/690f1293b8d1d/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Sat, 08 Nov 2025 10:51:15 +0200 Уявіть собі панель на міжнародному заході. Модератор ставить запитання: - А правда, що в Україні є нацисти? Чому про це говорять? Панелістка відповідає цілком серйозно: - Ну, так, у цьому є частка правди. В Україні справді є праворадикальні рухи, і саме цим Росія пояснює, чому вона напала. До того ж, значна частина українців під час Другої світової війни співпрацювала з нацистською Німеччиною. І тому Росія обґрунтовує, що має право викрадати українських дітей і перевиховувати їх. Сам же модератор пробує пом'якшити: - Ну, добре, але ж нацисти є в кожній країні. А потім бере слово інший журналіст. - Війна, – каже він, – не чорно-біла, там усе складно. Росію можна зрозуміти. Я, звісно, проти вторгнення, але ж у неї були свої причини. Янукович був найлегітимніший президент – ОБСЄ визнала ті вибори найчеснішими за всю історію незалежної України. А його незаконно вигнали. До Євромайдану більшість українців були проти НАТО, а після – стали "за". Янукович відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС в обмін на російські гроші – от і отримав реакцію Заходу і революцію з "печивом на Майдані". Росії ж обіцяли не розширювати НАТО. Їй потрібна буферна зона. Ви, можливо, скажете: "Та це все давно минуло. Хіба що такі розмови можуть звучати десь у країнах Глобального Півдня". Але ця конференція відбулася вчора, 7 листопада 2025 року, у країні Заходу та члені Європейського союзу – Ірландії. Ті, хто виступали, – обидва представники країн – членів НАТО, британо-німецька журналістка Катя Хойєр та британський журналіст Ліам Халліган, – достатньо відомі у своїх країнах. Вони не виглядали ворожими до України. Вони виглядали щиро переконаними, хоч і не дуже освіченими у темі російсько-української війни. І саме це – найнебезпечніше. Ось так ми бачимо, як виглядає перемога Росії у когнітивній війні. Коли європейські медіаінтелектуали, не будучи агентами Кремля, повторюють його наративи – просто тому, що вони здаються "балансованими" або "глибшими". Бо когнітивна війна – це не про фейки. Це про формування світогляду, про зміщення контексту, про втрату моральної чіткості. І ми бачимо, наскільки, попри всі наші зусилля – попри кампанії, публікації, зустрічі, поїздки, пояснення – цього все ще недостатньо, якщо у 2025 році в західній Європі публічно звучать фрази про "нацистів в Україні" та "обіцянки не розширювати НАТО". https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/690f1293b8d1d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/687a619c25c7f/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Fri, 18 Jul 2025 18:00:44 +0300 Напередодні Верховна Рада України призначила Дениса Шмигаля новим міністром оборони. Для мене, як для членкині Громадської антикорупційної ради при МОУ, це рішення є великим позитивом. Скажу відверто: ми задоволені, що Рустема Умєрова зняли з посади й що на його місце призначили Шмигаля. Це велика надія для мене особисто і для всієї Громадської антикорупційної ради, адже ми очікуємо, що Міністерство оборони покращить свою роботу і, зокрема, нарешті налагодить ефективну співпрацю з громадським органом контролю. Колишній міністр Рустем Умєров відтепер обіймає посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони. В уряді відбулися й інші суттєві зміни: Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості (Мінстратегпром) приєднали до Міністерства оборони. Очікується, що Герман Сметанін повернеться до управління ДП "Українська оборонна промисловість". Які завдання стоять перед новим міністром оборони? Незалежна антикорупційна комісія впродовж багатьох років надає рекомендації всім очільникам Міноборони. Вони, на жаль, залишаються актуальними й сьогодні. Перш за все, це посилення демократичного цивільного контролю за Збройними силами та чітке розмежування повноважень між міністром оборони та головнокомандувачем ЗСУ. Такий підхід не лише запобігає конфліктам у системі управління, а й відповідає стандартам НАТО. Правильні кадрові рішення і прозорий управлінський процес у цивільному сегменті оборони критично важливі для того, щоб армія залишалася підзвітною суспільству. Посилення демократичного цивільного контролю зокрема важливе й у закупівлях. За Умєрова були нарешті створені наглядові ради обох закупівельних агенцій – Державного оператора тилу та Агенції оборонних закупівель. І якщо з ДОТ, тиловими закупівлями, все відносно зрозуміло завдяки Prozorro, то в АОЗ ще потрібно чимало попрацювати. Адже, з одного боку, збройові контракти засекречені – і це природньо для країни, що воює. А з іншого боку – втрачається підзвітність, грошові потоки стають менш прозорими. Тут криється багато ризиків, і один з ключових – звітність перед партнерами. Адже зараз, через різні інструменти – зокрема "данську модель", в озброєння Україні інвестуються мільйони доларів. І країни, які вкладають ці кошти, мають право знати, як і на що вони витрачаються. Тому одна із задач нового керівництва МОУ – збалансувати секретність та підзвітність у цьому секторі. Злиття Міноборони та Мінстратегпрому: повернення до старих аргументів Приєднання Мінстратегпрому до Міністерства оборони виглядає логічним в контексті скорочення бюрократії, однак саме по собі не вирішує системних проблем. Ще у 2020 році ми, в НАКО, застерігали від створення окремого міністерства для управління оборонно-промисловим комплексом. Тоді ми вказували на ризики надмірної концентрації влади, дублювання повноважень та неефективного використання бюджетних коштів. У країнах НАТО і ЄС немає міністерств, подібних до Мінстратегпрому. Там роблять ставку на партнерство держави й приватного сектору, інновації та прозору конкуренцію. Україна має йти саме цим шляхом. Ми можемо трансформувати оборонно-промисловий комплекс без створення нових бюрократичних структур – за умови впровадження сучасних корпоративних стандартів і залучення компетентних фахівців. Та злиття міністерств, як і заміна їхнього керівництва – лише інструмент. Реформа оборонної промисловості стане успішною тільки тоді, коли рішення ухвалюватимуться прозоро, а керівні посади отримуватимуть професіонали. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/687a619c25c7f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/682c66c1574f0/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Tue, 20 May 2025 14:25:53 +0300 Цими вихідними я взяла участь у конференції Ditchley Foundation у Великій Британії – закритому заході, що зібрав провідних представників урядів, міжнародних організацій, медіа та громадянського суспільства з країн ЄС, США та НАТО. Конференція проходила у Ditchley Park – історичному англійському маєтку в Оксфордширі. Під час Другої світової війни тут неодноразово зупинявся Вінстон Черчилль. Саме цей маєток використовувався як безпечне місце для стратегічного планування в часи нальотів на Лондон. У Ditchley Черчилль проводив неформальні консультації з союзниками, де обговорювали ключові питання оборони та дипломатії – ті, що згодом вплинули на хід історії. І сьогодні це місце знову стало простором для серйозних стратегічних розмов. На відміну від медійних дискусій, у Ditchley Park не звучало оптимістичних заяв про "перемир'я" чи "мир на горизонті". Навпаки – серед учасників, які професійно займаються безпекою, не було жодного, хто б вірив, що Путін може погодитись на справедливий мир добровільно. Риторика була зовсім іншою: скільки ще Росія витримає, і скільки витримаємо ми? Щодо США, багато хто не вірить, що після того, як Дональд Трамп остаточно переконається у відмові Путіна від будь-якого перемирʼя, очільник США ухвалить справді рішучі кроки – як-от запровадження нових санкцій чи масштабне озброєння України. Очікувань щодо жорсткої майбутньої відповіді адміністрації США в залі було небагато. І водночас усі розуміють: жодна європейська коаліція охочих підтримати Україну на полі бою не буде життєздатною без американського "благословення" – особливо в питаннях ядерного стримування та захисту неба. США залишаються єдиним гравцем, здатним забезпечити стратегічний "бекстоппінг". Технології проти маси У Європі дедалі частіше говорять про майбутню війну, в якій битимуться автономні системи без участі людей. Адже на континенті банально бракує населення, готового до мобілізації й до ризику втрат на полі бою. Але, якщо повернутись від футуризму до теперішньої реальності, то бачимо: Росія просувається буквально на метр, але ціною тисяч людських життів. Її перевага – у кількості, у масі. Протиставити цьому Україна може тільки якість: більш професійне, краще підготовлене військо, підкріплене технологіями. Україна входить у нову фазу війни, де ключову роль відіграватимуть не тільки люди й техніка, а й швидкість інновацій. Вже сьогодні у нас працює понад 700 компаній, які займаються дронами, штучним інтелектом, автономними системами. Наш інноваційний цикл – один із найкоротших у світі: від ідеї до реалізації – лічені тижні. Але якщо подивитися правді в очі – цієї переваги поки що недостатньо. Ми бачимо, як російські дрони щодня атакують українські міста, як РФ наносить комбіновані удари, в той час як ми обороняємося. Ми не звільняємо території – ми повільно втрачаємо їх. Це означає одне: ми не перемагаємо у цій війні. І для зміни цього нам потрібна перевага – технологічна, інституційна, масштабна. Бо немає жодних гарантій, що Росія вичерпає свої ресурси за рік чи два. Навпаки – краще готуватися до гіршого сценарію, що російська економіка має майже бездонні ресурси. Ми маємо зосередитися на створенні технологічної переваги, зокрема у сфері безпілотних, автономних, роботизованих систем, штучного інтелекту, кібербезпеки та управління даними. Це і є майбутнє війни – без танків, капітанів, пілотів. І воно вже почалося. Щодо армії – природно, що після трьох років бойових дій ми стикаємось із втомою, мобілізаційними кризами, радянською спадщиною, корупцією в тилу. Ці проблеми треба чесно і сміливо вирішувати і не зневірюватися. Важливіше – не втратити бачення майбутнього. Європейська підтримка: сигнал із Лондона На цьому тлі важливими виглядають новини з Лондона, де 19 травня пройшов саміт ЄС-Велика Британія. Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про відкриття нового розділу у партнерстві, що передбачає не тільки спільні замовлення військового обладнання для України, але й прямі інвестиції в український оборонно-промисловий комплекс.Це може стати проривом. Адже якщо ці плани реалізуються, ми отримаємо не лише більше озброєння, а й шанс побудувати свою оборонну спроможність на роки вперед. І що не менш важливо – об'єднання виробництва дозволить підвищити сумісність між арміями європейських країн і України, а також усунути прогалини у спроможностях. Британія, яка після Брекзиту втратила європейське політичне лобі, шукає способи не випадати з безпекової архітектури Європи. І схоже, знайшла точку дотику – це оборонна промисловість. Примітно, що президентка Єврокомісії також озвучила тезу про можливу участь Британії у SAFE – європейській інвестиційній програмі з безпеки, яка передбачає 150 мільярдів євро у вигляді кредитів для спільного замовлення. Україна має ставати самодостатньою Мій головний висновок після участі в заході – Україна має довести частку зброї, виробленої всередині країни, до 90%. Не 40%, як зараз озвучує президент. Лише тоді Росія втратить надію, що зможе "перетерпіти" нас і Захід. І лише тоді в неї з'явиться стимул зупинитися. Бо поки Москва вірить, що підтримка Україні рано чи пізно впаде, вона воюватиме. Для розв'язання безпекової проблеми Європи Україна зі своєю армією та технологіями має стати не тягарем, а рішенням. Лише тоді серйозні ресурси Європи спрямують сюди. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/682c66c1574f0/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/6825febea3eaa/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Thu, 15 May 2025 17:48:30 +0300 Цього тижня я мала нагоду відвідати Копенгагенський демократичний саміт – одну з найважливіших міжнародних платформ, що об'єднує політичних лідерів, громадських активістів, бізнесменів і технологічних експертів з усього світу для діалогу про демократію, безпеку та свободу. Цей захід, організований Фундацією "Альянс демократій" під керівництвом Андерса Фог Расмуссена, проходив 13-14 травня 2025 року в столиці Данії. Фото: сторінка у Facebook Андерса Фог Расмуссена Андерс Фог Расмуссен – політик, який був прем'єр-міністром Данії та генеральним секретарем НАТО, відомий своєю проамериканською позицією та активною роллю у міжнародній безпеці. Після завершення каденції в НАТО, Расмуссен став радником президента України Петра Порошенка з міжнародних питань. Зараз виконує функції радника з міжнародних питань Володимира Зеленського. А ще він знаний в Україні завдяки тому, що розробляв разом з очільником ОПУ Андрієм Єрмаком Київській безпековий компакт. Також Расмуссен одночасно керує і Rasmussen Global (це компанія геополітичного консалтингу), і неприбутковою Фундацією "Альянс демократій". Колишній генсек послідовно підтримує перемогу України у війні з Росією: наполягає на тому, що наша держава має отримати запрошення до НАТО навіть без повернення окупованих територій; закликає зняти обмеження на постачання зброї, розгорнути системи ППО на східних кордонах Альянсу. А також критикує помилки Заходу у 2014 році, коли реакція на агресію Росії була надто м'якою. І така позиція Расмуссена – близька його землякам, адже Данія є не просто другом України – вона стала одним із ключових партнерів у нашій боротьбі за свободу та територіальну цілісність. Особливу роль у цьому відіграє "данська модель", започаткована цією країною – інноваційний механізм інвестиційної підтримки української оборонної промисловості. Ця модель дозволяє країнам-партнерам напряму фінансувати виробництво озброєнь в Україні. На фото: Олена Трегуб, виконавча директорка НАКО; Кріс Ло, депутат парламенту Великої Британії; Леся Оробець, засновниця ГО "Ціна свободи" У 2025 році Данія зарезервувала близько 130-135 млн євро для закупівель у нашій оборонній промисловості. Загалом за цією моделлю очікується залучення приблизно 1,5 млрд євро інвестицій у ВПК України. Важливо, що Данія підтримує не лише масове виробництво зброї, а й розвиток високотехнологічних систем – далекобійних безпілотників, ракетних комплексів, сучасної артилерії. Ще в Данії існує потужна спільнота українців, які активно просувають нашу політику, культуру та займаються адвокацією. В Копенгагені працює Український дім – простір, яким опікується директорка Наталія Попович і де на супровідному заході Саміту я розповідала про боротьбу з корупцією під час війни та роботу Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України. Сам Саміт цього року зібрав провідних світових лідерів, з-поміж них сам організатор заходу – Андерс Фог Расмуссен, висока представниця ЄС Кая Каллас, колишній прем'єр Британії Девід Кемерон, онлайн – голова Офісу Президента України Андрій Єрмак. Фото: сторінка у Facebook Андерса Фог Расмуссена Хоча офіційні теми саміту – це штучний інтелект, новий світовий порядок, протидія авторитаризму, слово "Україна" лунало в кожній панелі. Війна в Україні стала символом глобальної боротьби за демократію, свободу і безпеку. Копенгаген – місто, де демократія відчувається не лише як ідея, а як практика. Тут не потрібно доводити важливість нашої боротьби – люди розуміють і підтримують її на глибокому рівні. Особливо мене вразила увага до оборонної тематики. Як сказав Расмуссен у відкритті: без сильної оборони не буде демократії. Це правда. Ми можемо дискутувати про дезінформацію, соцмережі, вплив штучного інтелекту, але без реальної зброї, яка фізично захищає Україну і Європу, всі ці дискусії залишаться теоретичними. Фото: сторінка у Facebook Андерса Фог Расмуссена Саміт став майданчиком для знайомств і налагодження партнерств, де зустрічаються люди, які розвивають оборонну промисловість, стартапи, пов'язані з гібридною та класичною війною, шукають інвесторів і партнерів. Я впевнена, що багато хто вже отримав або отримає підтримку, яка допоможе зміцнити нашу обороноздатність. Це важливо не лише для України, а й для безпеки всієї Європи. На форумі також лунала критика щодо того, що Україна своєю боротьбою фактично купує час для Європи. І важливо, щоб "коаліція охочих" не перетворилася на "коаліцію очікуючих". Та найбільше враження на мене під час конференції справив гренландський політик Муте Боуру́п Егеде. Його фраза про те, що "не треба бла-бла-бла, а потрібні реальні речі", стала лейтмотивом усієї події. Коли він це говорив, я подивилася на телефон і побачила, що в Гренландії було мінус 3. Тоді як у більшості столиць світу сяяло сонце і було тепло. Це нагадало мені, що люди, які живуть у таких суворих умовах, не мають часу на порожні балачки – вони щирі, прості, конкретні та надзвичайно сильні духом. Саме ця простота та конкретність Муте Егеде стали для мене поясненням того, чому така маленька нація у трохи більше ніж 56 тисяч, абсолютно впевнено себе почуває під тиском Трампа і вимагає від нього зміни тональності розмови. Тож між українцями та гренландцями більше спільного, ніж я уявляла. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/6825febea3eaa/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/67c6d0ff7dabc/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Tue, 04 Mar 2025 11:07:59 +0200 Нещодавно я повернулася із Тайваню, де була більше тижня: зустрічалася із представниками уряду, громадськими організаціями, виступала на Halifax International Security Forum, який відбувся у Тайбеї. Це було повноцінним зануренням у життя найдемократичнішої країни Азії, де про Україну знають набагато більше, ніж ми могли би припустити: люди носять значки із синьо-жовтим прапором та виходять на протести до російського офісу у Тайбеї. Багато журналістів цікавляться тим, що відбувається в Україні та планують їздити сюди на регулярній основі. Я слухала по радіо новини англійською, і там детально описують все, що відбувається у війні, зокрема позицію США. Тайванцям важливо зрозуміти: якщо Америка зрадить Україну, чи не зрадить вона й Тайвань? Як використати досвід відносин України та США, щоб не опинитися в аналогічній ситуації? Як ми бачимо, Тайвань уже проактивно діє. По-перше, країна оголосила про намір придбати американське озброєння на значну суму. По-друге, демонструє свою стратегічну важливість для США, зокрема через економічні інвестиції. Наприклад, найбільший тайванський виробник мікрочипів TSMC планує інвестувати додаткові 100 мільярдів доларів у виробництво мікрочипів у США, зокрема у штаті Аризона. Це розширення включає будівництво трьох нових заводів, двох передових виробничих центрів та науково-дослідного комплексу. Таким чином, Тайвань намагається зменшити залежність від власних виробничих потужностей, враховуючи зростаючий тиск з боку Китаю. Крім того, високопосадовці Тайваню, зокрема представники Ради національної безпеки, здійснили візит до США для непублічних переговорів із представниками команди Дональда Трампа. Метою зустрічей було налагодження контактів з новою адміністрацією, особливо зважаючи на зростання військової активності Китаю в районі Тайванської протоки. Переговори проводилися у закритому форматі, щоб не загострювати відносини з Пекіном, що свідчить про обережний підхід Тайваню до формування подальшої політики щодо США. Тобто, Тайвань намагається діяти на випередження, використовуючи як військову, так і економічну дипломатію, щоб не втратити підтримку США та їхню "парасольку" безпеки. Тайванці переймаються проблемами, розуміння яких нас, певною мірою, об'єднує. Перша і ключова – Китай, який вважає острів своєю відколотою провінцією. Наразі Тайвань суверенною державою визнають лише 12 країн: вони мають посольства у Тайбеї і Тайвань, відповідно, делегував туди своїх дипломатичних представників. Неофіційно Тайвань підтримує понад 60 дипломатичних представництв у країнах, які його формально не визнають. Зокрема у понад 20 європейських державах, США, Канаді, Японії, Австралії та інших. Ці представництва фактично виконують функції посольств. В Україні представницького офісу Тайваню немає.Із 25 лютого 2022 року наша держава належить до сфери відповідальності Представницького офісу Тайбея у Польщі. Однак це не заважає тайванцям допомагати Україні. За даними громадської організації "Ліберально-демократична ліга України", яка поглиблює співпрацю між Україною і Тайванем, з 24 лютого 2022 року Тайвань надав Україні підтримку у $110 млн. Зокрема, йдеться про 1000 тонн гуманітарної допомоги, а також фінансування відновлення цивільної інфраструктури України, пошкодженої через злочини росіян. У співпраці з містами України, Тайвань успішно фінансує відновлення та розбудову медичних, навчальних, спортивних, та енергетичних об'єктів. Це, зокрема, проєкти в Івано-Франківську, на Київщині та Чернігівщині. (фото агенції "Укрінформ") Ще один напрямок, де нам можуть допомогти тайванці – це зменшення потоку закордонної мікроелектроніки, який "живить" російську зброю. Тайванських мікросхем у цьому потоці, за дослідженнями НАКО, 4%, і потрапляють до Росії вони здебільшого через Китай.І є певний відсоток інших іноземних компонентів, які їдуть через Тайвань. Варто відзначити: країна працює над зменшенням цих поставок і така робота триватиме й надалі. Принаймні у цьому мене переконували під час зустрічей у Тайбеї. Звісно, що допомога найбільш продуктивна тоді, коли сторона, що дає, отримує щось навзамін. Наприклад, українці можуть поділитися своїм досвідом формування впливу, інтеграції громадянського суспільства у процеси, пов'язані із захистом держави. До прикладу, ми разом із НАКО доклалися до ухвалення закону про національну безпеку, де громадянське суспільство прописується як частина сектору оборони. Тобто це навіть можна сказати будь-якому чиновнику Міноборони, будь-якому представнику СБУ – що ми, як і ви, є частиною сектору оборони. У Тайвані дуже розвинений громадський сектор, але потужної синергії із представниками влади поки недостатньо. Утім, президент Тайваню Лай Цінде нещодавно виголосив промову про перебудову у суспільстві, аби воно було мобілізованим, включеним, переплетеним із оборонним і державним апаратом. У Тайваню є концепт All Nation Defense, тобто захист всієї нації – і вони хочуть його розвивати. Це, по суті, те, що в нас відбулося, особливо починаючи з 2022 року. Тайвань тільки зараз це започатковує, а Україна вже має чим поділитися. Ще Тайваню дуже цікавий досвід демократії, досвід стійкості суспільства. Як наші watchdog домагаються позитивних змін у секторі безпеки й оборони штабного вторгнення, чого не вдається досягти та чому. Також тайванці готові переймати у нас речі, пов'язані із питаннями територіальної оборони, безпеки цивільного населення, адаптації шкіл до умов воєнного часу, боротьбою із гібридними загрозами, протидією дезинформації. Цікавляться і тим, як ми збільшили відсоток жінок у війську, оскільки їхнє суспільство не має досвіду залучення жінок у силові структури, попри те, що мало жінку-президента. Саме ці теми можуть стати основою для тривалого, ефективного і взаємовигідного діалогу. Дякуємо за допомогу в організації цього візиту Празькому центру громадянського суспільства та громадській організації "Ліберально-демократична ліга України" та особисто Артуру Харитонову і Марії Макарович. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/67c6d0ff7dabc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/67a48cc357212/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Thu, 06 Feb 2025 11:19:47 +0200 Кінець січня ми із колегами по ГАР МОУ Тетяною Ніколаєнко та Анастасією Шубою провели у Брюсселі. За три насичені дні зустрілися із депутатами Європарламенту Ріго Террасом, Гельмутом Брандштеттером, Пеккою Товері, Расою Юкнявічене, представниками НАТО та низки аналітичних та благодійних організацій. (зустріч із Расою Юкнявічене) Інтерес до України – величезний. Європа розуміє, що ця війна стосується і її безпеки, особливо на тлі невизначеності щодо впливу повернення Трампа на ситуацію в ЄС. Україна може стати надійним партнером – із власною сильною армією та виробничими можливостями, які забезпечують її боєздатність. І ЄС із союзу миру – так передбачалося угодами про створення об'єднання, хоче стати союзом оборонним. Це не паралель до НАТО, не конкурент. Але така особлива структура, притаманна саме Євросоюзу. У травні 2024 року була ухвалена Європейська оборонна стратегія. У цьому документі зазначено, що ЄС зобов'язався підтримувати український ОПК та інтегрувати українську оборонну промисловість із європейською. Окрім того, важливо нагадати, що 27 червня 2024 року Європа підписала спільні зобов'язання з безпеки між Європейським Союзом та Україною. У цьому документі зафіксовано, що ЄС підтримуватиме реформи у сфері оборони, розвідки та безпеки, які сприяють зближенню України з Євросоюзом. Окремий акцент – на підвищенні прозорості, підзвітності та реформуванні сектору безпеки. У вересні минулого року міністр оборони України Рустем Умєров та президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн відкрили у Києві Офіс оборонних інновацій ЄС. Щоправда, наразі в інтернеті можна знайти новини лише про його відкриття, а не про діяльність. За останні місяці в ЄС загалом відбулися ще нові важливі зміни: тепер там є єврокомісар із питань оборони, Андрюс Кубілюс, а також створений комітет з оборони та безпеки в Європарламенті (раніше він був підкомітетом). Зараз на оборону об'єднання через Європейський фонд миру (EPF) виділяється приблизно 2 мільярди євро на рік. Але, за оцінками експертів, для реальної оборонної спроможності ЄС необхідно в десятки разів більше. Всі ці реформи важливі й в контексті надання нам коштів через European Peace Facility (витрати українців на закупівлю обладнання та озброєнь частково відшкодовуються Європейським Союзом через фонд European Peace Facility. На це Рада ЄС виділила 6,1 мільярда євро). Й в контексті збільшення стратегічного інтересу до прозорості та ефективності українських реформ у цій сфері. Раніше такі інституції, як Європарламент, Єврокомісія, не цікавились, наприклад, роботою НАКО у сфері оборони, оборонній реформі. Тепер ситуація змінилася. Тому під час зустрічей у Брюсселі ми передусім говорили про оборонну реформу, що триває в Україні. І чимало розповідали про те, що зараз відбувається з Агенцією оборонних закупівель. Призначення керівництва агенції в ручному режимі, без урахування думки наглядової ради підриває довіру та ставить під питання подальше фінансування України за так званою "данською моделлю". Європейці чітко дали зрозуміти: для продовження підтримки нам необхідно забезпечити верховенство права та стабільність інституцій. За підсумками проведених зустрічей ми з колегами, підготували низку рекомендацій МОУ, щодо розв'язання проблеми довкола Агенції оборонних закупівель. Зокрема – привести статути державних підприємств, змінених у грудні 2024 року, у відповідність до українського законодавства; запропонувати та подати на затвердження Кабміну кандидатури представників від держави до Наглядової ради Агенції оборонних закупівель; організувати належну роботу та проведення аудиту діяльності Агенції. Наші європейські партнери розуміють, що Україна є "арсеналом демократії" та ключовою частиною безпеки всього континенту. Але водночас вони чекають від нас не тільки мужності на полі бою, а й відповідальності у розбудові інституцій. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/67a48cc357212/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/679a7d5ee7558/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Wed, 29 Jan 2025 20:11:26 +0200 55-й, ювілейний Давос для мене – 5-й. Тому можу відстежити, як на одному із найпрестижніших майданчиків світу змінювалися самопрезентація України та ставлення до неї. Пам'ятаю, що відбувалося на цьому заході у 2011-ому, за часів Януковича – він ніде особливо не виступав і взагалі не міг поводитися адекватно. Майбутній "утікач" у хроніках форуму залишився двома "геніальними" цитатами: "Увікни..., увікни..., – вікнить для себе Україну – це слоган промокампанії нашої держави до Євро-2012" та "Для того щоб увікнути Україну, достатньо подивитися на неї власними очима, коли почнуть квітнути каштани в Києві. І у містах українських почнуть роздягатися жінки. Побачити цю красу – це чудово". У Давосі охорона Януковича буквально розштовхувала багатіїв, які спокійно пересувалися територією без охорони. Тепер ситуація кардинально інша – Володимир Зеленський, без перебільшення – зірка Давосу. Він – один із небагатьох очільників держав, який виходив за межі Конгресцентру (Конгрес-центр – це конференц-центр у Давосі, де проходить сам захід Всесвітнього економічного форуму) і йшов, так би мовити, до простого народу. І коли він виходив, то люди ставали в чергу, щоб подивитися на нього, щоб хоча б сфотографувати здалеку. Приємно, що наш президент такий популярний і серед учасників ВЕФ, і серед швейцарців. Я бачила щонайменше 3 місцеві газети, де були опубліковані статті, де цитується промова Зеленського: про пробудження Європи; про те, що Україна може запропонувати Європі та що потрібно, щоб зупинити війну. Я думаю, що і сам президент, і вся наша делегація зробили добру роботу, представляючи нашу державу у Давосі. Дуже важливим статусно був "Український дім" – це таке собі символічне "посольство" нашої країни на цьому заході. І туди заходили дуже багато людей, аби взяти участь у заходах чи просто висловити слова підтримки нашій державі. Лише 30 країн світу мають такі "посольства" у Давосі. Можна однозначно констатувати: тепер ми краще інтегровані в міжнародний простір, ніж раніше – коли нас витісняли росіяни. До нашого голосу тепер більше дослухаються, нас більше поважають. І це дуже важливо, адже чим більше українців буде залучено до таких заходів, тим швидше нас почнуть сприймати не лише як країну у війні, а й як рівноправних партнерів, готових до співпраці. Це взаємопов'язані речі. Але усе це, на превеликий жаль, дається ціною крові, яку наші військові і цивільні щодня проливають у війні. Спротив українців перетворює Україну із обʼєкта світової політики, який нікому нецікавий – на субʼєкта, який робить самостійний внесок у розвиток світу. В інтерв'ю медіа запитували мене про те, як українське безпекове питання було "підсвічено" у Давосі. Насправді воно тут ніколи не стояло на першому місці. І дискусії щодо демократії, автократії; агресивних країн, які хочуть завоювати світ – у Давосі не так часто точилися. Бо форум відбувається у Швейцарії. А сама Швейцарія – це дуже безпечне місце, звідки наша війна не здається загрозливою. Один місцевий інвестор із місту Цуг дивувався, чому я його прошу, щоб він не вкладав гроші росіян, бо не розумів, чому це погано. Тут у фокусі зазвичай економіка. Цього року – в контексті розвитку штучного інтелекту, технологій блокчейну, різних винаходів у напрямку розвитку квантових комп'ютерів. Ну і, звісно, всі у режимі "stand by" щодо нових рішень президента США. Склалося таке враження, що в Давосі, чекають, що Дональд Трамп буде вирішувати не тільки долю США, а й долю Європи також. Але це не означає, що тема війни в Україні, миру і безпеки лишилася поза увагою. Просто не домінувала. Зокрема, цього року говорили про інвестування в українські оборонні технології та відбудову. Не йдеться про напрацювання якихось великих ініціатив – утім, є маленькі зрушення. Зокрема, те, що в Давосі ніколи не було заходів, присвячених будь-яким військовим справам, щодо наших нових дронів, приміром. Зараз це зʼявилося з ініціативи наших українських активістів й інноваторів. Тобто, Європа потроху прокидається, цікавиться цим. Інвестори питають, чи треба вкладати гроші в нашу"оборонку", в які саме компанії в Україні.І це позитивний тренд. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/679a7d5ee7558/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/6745deeadcaa8/ ukrpravda@gmail.com (Олена Трегуб) Tue, 26 Nov 2024 15:44:58 +0200 Так звані країни "Глобального півдня" й Африки зокрема – з початку повномасштабного вторгнення – у фокусі уваги України. МЗС регулярно перебуває у турне африканськими країнами, а буквально минулого тижня в Києві відбувся Третій Міжнародний саміт з продовольчої безпеки за участі Конго, Танзанії, Сенегалу, Камеруну, Нігерії, Гани, Південної Африки, Гвінеї, Чаду та Кенії. В Африці відкриваються нові посольства України, обговорюється відкриття українського інституту. Яке саме партнерство Україна може мати в Африці – я намагалася розібратися під час поїздки до ПАР. Йоганнесбург та інші міста Південно-африканської республіки мені вдалося відвідати завдяки участі у Глобальній Асамблеї Світового Руху за Демократію. Асамблею що два роки проводить американська організація National Endowment for Democracy, яка підтримує громадянське суспільство, розвиток демократії по всьому світу. Цьогоріч Глобальну асамблею, що відбулась вдванадцяте, відвідали близько 600 учасників з-понад 100 країн світу. Із них десятеро українців – представників громадських організацій та медіа. В межах заходу я об'їздила різні міста, тому цілком можу сформувати як уявлення про ПАР, так і про потенційні точки перетину/не перетину інтересів України та цієї африканської країни. Про Україну чули та знають, здебільшого в контексті "країни, яка бореться із Росією" – для місцевих це свідчення сили. І допомагає спростувати шкідливий наратив про Україну – країну без суб'єктності, яка відкололася від СРСР і стала маріонеткою Заходу. Взагалі Росія має у ПАР дуже потужний вплив – і як спадкоємиця Радянського союзу, який начебто доклався до повалення апартеїду; і завдяки об'єднанню BRICS. Причому ПАР – єдина держава континенту, що входить до глобальних форумів G20 і BRICS. Щоправда, такий високий статус не особливо покращує життя мешканцям країни. ПАР хоч і демократична, шанує традиції борця з апартеїдом Нельсона Мандели та правозахисника Десмонда Туту, однак є країною з однією із найбільших нерівностей у доходах громадян у світі. А населення часто має такий низький рівень освіти та взагалі добробуту, що місцеві не розуміють своїх прав і не знають, як їх можуть покарати, наприклад за вбивство іншої людини – скоєне за 2 долари. Повсюдно велика бідність, не забезпечені базові потреби: немає каналізації, води та електрики. Донедавна незвичні для нас "блекаути" у ПАР – норма, світло регулярно відключають за несплату рахунків. Приблизно 33% населення не працює (хоча неофіційні реальні цифри доходять до 45%), величезний рівень злочинності. Так звана "тиха війна" (конфлікти на вулицях) у ПАР щодня забирає, за свідченням місцевих, ледь не вдесятеро більше людей, ніж російський наступ в Україні. Тому, розповідати про нашу війну, наводячи цифри загиблих – у ПАР справа марна. Як і через тісні відносини з Росією, марно просити будь-що, пов'язане зі зброєю – хоч ПАР входить у топ двадцятку експортерів зброї у світі. Країна навіть перешкодила поставкам артилерійських боєприпасів з Африки до Польщі, побоюючись того, що це замовлення для України. Та, попри всі складнощі життя у Південно-африканській республіці – наші країни можуть бути корисні одна одній. Як виконавча директорка Незалежної антикорупційної комісії, на Глобальній Асамблеї я представляла антикорупційну сферу. Жителям ПАР дуже цікаві наші реформи, адже мають спільний із нами біль – нечесних чиновників та корумповані структури. Навіть колишній президент країни, Джейкоб Зума, замішаний у низці корупційних скандалів і ув'язнений за неповагу до суду – намагався йти на новий президентський термін. Зараз ми із південноафриканськими активістами будемо обмінюватися інформацією – показувати їм, як у нас працює громадянське суспільство, демократія. Їм це цікаво. Одна із ключових тем для співпраці із ПАР – це повернення викрадених Росією українських дітей. Вона має у тамтешньому суспільстві чи не найбільшу підтримку. Нещодавно ПАР заявила про готовність стати посередником у поверненні депортованих росіянами українських дітей. Ще там готові підтримувати нас у питанні недопустимості застосування ядерної зброї. Не подобається ПАР і те, що Росія посилює конфлікти та вчиняє воєнні злочини на африканському контингенті, зокрема відзначали негативну роль "вагнерівців". А от щодо того, що в ПАР існує велика підтримка Палестини й щодо того, що українці не хочуть об'єднуватися з палестинцями та засуджувати Ізраїль – то згоди марно шукати. ПАР дуже негативно ставиться до Ізраїлю, який не засудив апартеїд, як і до США – які не допомогли повалити апартеїд. Також адвокаційна стратегія розповідати про "вісь зла" – клуб диктаторів, які співпрацюють між собою, щоб перемогти вільний світ, – абсолютно не працює у ПАР. Адже Китай, наприклад, сприймається, як головний благодійник та інвестор, який розвиває Африку. Росія – як борець з апартеїдом. А Іран та Північна Корея взагалі нічим не загрожують ПАР. Щоправда, місцеві розповідали, що переживають, аби не потрапити у борги перед китайцями. І скаржились, що багатії із КНР приїздять у ПАР корумпувати бідних місцевих й полювати на диких тварин. Адже органи тварин використовуються у традиційній китайській медицині. У ПАР є доволі велике посольство України, у ньому 12 людей – і це теж свідчить про потенціал для майбутньої співпраці. І на мою думку, однією із ключових задач для наших дипломатів є адвокація участі України у засіданні G20 наступного року. Адже ПАР із грудня головуватиме у цьому об'єднані. Є також певний культурний інтерес до нас – відбувся конкурс поезії, який проводили українці. В Південно-африканській республіці працює спілка українців. У ПАР жителі називають себе "rainbow nation", "веселковою нацією" – пишаючись різноманіттям рас, відтінків шкіри та національностей. І Україна зараз робить доволі багато для того, щоб у веселковому розмаїтті ПАР були помітні й наші, синьо-жовті кольори. Щоправда, поки що на вулицях Йоганнесбургу, Кейптауну та Преторії наших стягів я не помітила. На відміну від ЄС, США і навіть Південної Кореї. Мешканці Совето, рідного міста Нельсона Мандели, зрадівши, що я у них щось куплю, вигукували, що вони проти Росії та хочуть піти воювати за Україну. Ось і вся геополітика. https://blogs.pravda.com.ua/authors/tregub/6745deeadcaa8/