https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/5c4227cf1aeb9/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Fri, 18 Jan 2019 20:23:59 +0200 Нічого в Україні не буває більш постійного, ніж тимчасовий мораторій на купівлю-продаж сільськогосподарської землі. Навіяно учорашніми новинами з ВРУ... Мене цікавила історія даного питання і трохи покопирсавшись от, що я знайшов. У березні 1991 року ВРУ 1-го набув чинності новий Земельний кодекс. Тоді у Верховній Раді домінували комуністи та червоні директори включно з тими, що очолювали радгоспи. Умовою прийняття кодексу із запровадженням приватної власності на землю вони висунули вимогу запровадження відповідного мораторію на 6 років. Що і було реалізовано відповідними змінами до Земельного кодексу у березні 1992 року. Наприкінці 90-х відбулось прискорення земельної реформи шляхом розпаювання земель радгоспів/колгоспів серед працівників та пенсіонерів цих підприємств. Отримані земельні паї пройшли процес виділення в натурі. Зі збігом терміну 6 років, передбаченого кодексом, ця земля почала вільно купуватись та продаватись. Об'єми купівлі були в дійсності незначними, але червоні директори радгоспів/колгоспів сполошились, адже тепер то в одному, то в іншому місці хтось міг купити 10-20 паїв та заявити, що сам буде обробляти землю. Вони пролобіювали знову введення "тимчасового" мораторію в 2001 році спочатку на 1 рік, а потім на 4 роки (даних голосування на сайті ВРУ немає). У кінці 2004 року, коли збігав термін 4-річного мораторію, ВРУ знову подовжила його на 2 роки (249 голоси ЗА, включаючи 96 – Наша Україна, 57 – Комуністи, 20 – Народна Аграрна Партія, 20 – Соціалістична партія, 19 – БЮТ, 16 – НДП, 10 – Група Центр, решту дали позафракційні та поодинокі з інших партій; цікаво що Регіони, Трудова Україна, СДПУ, Єдина Україна та інші не дали голосів за мораторій). Наприкінці 2006-го, ВРУ вже наступного 5 скликання знову "тимчасово" подовжила мораторій на 1 рік. На цей раз за мораторій проголосували аж 354 депутати. ЗА: Партія регіонів – 180, БЮТ – 109, Соціалісти – 30, Комуністи – 21. Не голосувала, по суті, тільки Наша Україна. У 2008-му році ВРУ 6-го скликання замість терміну "тимчасовий мораторій" внесли норму, що мораторій припиняється з набранням чинності двох законів (про земельний кадастр та про ринок землі). Рішення було прийнято 226 голосами, з яких 147 – це БЮТ та 71 – Наша Україна. Регіони не голосували за це рішення. На початку 2010 року ВРУ напередодні президентських виборів, у стані "виборчого угару", на додаток до вимоги про прийняття закону про ринок земель (закон про кадастр вже був прийнятий), ухвалила ще й термін дії мораторію в 1 рік – тобто створили законодавчу конструкцію, згідно якої мораторій діє до прийняття закону про ринок землі, але ще й до певної дати. На що тільки не здатні креативні політики під час виборчих перегонів. На цей раз рішення було прийнято 344-а голосами ЗА і в основному голосами Партії регіонів – 162, БЮТ – 122, Комуністів – 27, Блоку Литвина – 19. Не голосували (за певними виключеннями) депутати Нашої України. У 2011 році знову подовжили на рік. Всього ЗА – 275, з яких Партія регіонів – 179, Комуністи – 25, Наша Україна – 21, Народна Партія (Литвин) – 18, Реформи заради майбутнього – 20. БЮТ не дав жодного голосу за мораторій! У 2012 році історія повторилася, але вже з продовженням на 4 роки з незначними відмінностями у фракційному голосуванні. Всього 269 ЗА, з яких Партія регіонів – 182, БЮТ – 25, Народна партія – 20, Реформи заради майбутнього – 19, Наша Україна – 8. Депутати БЮТ та Нашої України переважно не голосували за мораторій. ВРУ 8 скликання, починаючи з 2015 року, 4 рази з року в рік голосувала за подовження мораторію на 1 рік. Кожного разу звучала "мотивація" – потрібно розробити "якісний законопроект про ринок землі". 4 роки одна й та сама пісня від аграрного лобі. Перше голосування можна було ще пояснити тим, що депутати в більшості нові, ще не розібрались і хотіли таки вникнути в питання законопроекту про ринок землі. Але те, що відбувалося в наступні голосування, вже важко пояснити "недосвідченістю" та "необхідністю пропрацювати питання". Але повернемося до голосувань. У 2015 році – ЗА конституційною більшістю – 309 голосів: БПП – 98, НФ – 66, ОБ -36, Самопоміч – 21, РПЛ – 17, БЮТ – 16, ВН – 13, Відродження – 12, Позафракційні – 30. У 2016 році – 286 ЗА: БПП – 89, НФ – 67, ОБ – 23, Самопоміч – 18, РПЛ – 17, БЮТ – 16, ВН – 9, Відродження – 10, Позафракційні – 37. У 2017 році – 231 ЗА: БПП – 63, НФ – 33, ОБ – 28, Самопоміч – 9, РПЛ – 15, БЮТ – 15, ВН – 14, Відродження – 20, Позафракційні – 34. У 2018 році також 231 ЗА: БПП – 59, НФ – 47, ОБ – 27, Самопоміч – 8, РПЛ – 20, БЮТ – 17, ВН – 4, Відродження – 16, Позафракційні – 33. Які спостереження можна зробити з цих даних. Мене, наприклад, вразило, що "непримиренні борці" за мораторій з партії БЮТ у 2011 році не дали жодного голосу за подовження мораторію! Також позиція Партії регіонів та Нашої України декілька раз полярно змінювалася залежно від того, чи перебували вони на той момент в опозиції чи в більшості. З партіями, які сповідують соціалізм/комунізм та безвідповідальний економічний екстремізм/тероризм – все зрозуміло. А як щодо партій, які позиціонують себе економічно правими? З позитивного – ВРУ 8 скликання з року в рік стабільно зменшувала кількість голосів за мораторій і збільшувала кількість голосів, які відкрито виступали проти та утримувались, не ховаючись за "не голосував" та "відсутній". У 2018 році був реальний шанс припинити ці безглузді голосування, адже все одно до сих пір не прийнято закон про ринок землі і до його ухвалення (що подовжено термін, що не подовжено) мораторій все одно діє. Неподовження призвело б до того, що замість обговорень на тему, на скільки подовжувати, дискусія б почала вестись навколо суті законопроекту про ринок землі (механізми, обмеження по концентрації і т.д.). Якщо порівняти голосування 2017 року та 2018-го, то чітко видно, що більшість фракцій зменшили підтримку мораторію, хоч і не суттєво. А от три фракції дали більше голосів, ніж у 2018-му. І якщо з БЮТ (+2) та РПЛ (+5) все зрозуміло, то +14 від НФ стали великим сюрпризом, адже вони себе позиціонували як ринкові реформатори. Саме ці +14 голосів НФ стали ключовими в останньому голосуванні. P.S. У ВРУ 8 скликання виникло дуже серйозне аграрне лобі (їх комітет налічує 30 депутатів, це 3-й за розміром комітет у ВРУ), такого представництва та впливу у них в 7 скликанні та минулих скликаннях не було. Зсередини дуже добре видно, що саме це лобі великого аграрного бізнесу і є основним інтересантом у подовженні мораторію навічно (це дає їм можливість перерозподіляти економічну ренту на власну користь за рахунок 7 млн. власників паїв). За моїм прогнозом та спостереженнями їх лобі в наступній раді буде ще суттєвішим. Вони над цим працюють. P.S.S. У цілому, починаючи з 1992 року, ВРУ 12 раз голосувала за "тимчасовий мораторій": на 6 років – 1 раз, на 4 роки – 2 рази, на 2 роки – 1 раз, на 1 рік – 8 разів. За час дії "тимчасового" мораторію приблизно 1,5 млн. власників із 7 млн. померли. От така вона – сувора українська "тимчасовість". Результати голосування від 17 грудня 2018 р. за законопроект про подовження мораторію на продаж землі https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/5c4227cf1aeb9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/5bbf069e6c6e3/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Thu, 11 Oct 2018 11:15:26 +0300 Проблема фінансування пропагандистських та виборчих кампаній іноземцями – не нова. В 1930-х роках фашистська Німеччина фінансувала певних американських громадських діячів та політиків, намагаючись просувати нацистські ідеї в США. І протягом кількох років їм це успішно вдавалося. У 1938 році Штати прийняли так званий Закон FARA (The Foreign Agents Registration Act). Закон, згідно з яким громадяни США, які лобіюють інтереси іноземних країн, зобов'язані реєструватися як іноземні агенти. Якщо їх спіймають на тому, що вони діють в інтересах іноземної держави, отримують іноземне фінансування без відповідної реєстрації, то за це передбачена кримінальна відповідальність. До речі, Пола Манафорта зараз судять в США в тому числі і за цим законом 1938-го року. А що ж у нас? Наведу як приклад історію, про яку всі чули і все зрозуміють, не називаючи імен. Одна дуже публічна громадянка України, заміжня за політиком з 20-річним стажем діяльності, раптом у 2015-му році виграє в Росії конкурс на значне родовище нафти. Причому це немаленьке родовище нафти вона виграла у найбільшої державної компанії РФ "Роснєфть", і керівник компанії почав скаржитись Путіну з приводу того, що якась невідома кіпрська компанія виграла цей конкурс. Але він дуже швидко затих. І лише нещодавно стало відомо, що бенефіціарним власником цієї кіпрської кампанії є громадянка України, яка активно з'являється на телеканалах, і яка разом зі своїм чоловіком – кумом Путіна – однозначно планує бути в українській політиці. До речі, аналогічно через компанії-нерезиденти їй належить нафтопереробний завод в РФ. За неформальною інформацією відомо, що саме з цього заводу нафтопродукти постачаються на окуповані Росією території України. Комусь потрібно пояснювати, чиї інтереси за ці гроші будуть лобіювати? Нашому парламенту необхідно провести відповідну дискусію з експертами й суспільством та ухвалити аналог американського Закону FARA попри усі упередження. https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/5bbf069e6c6e3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/596dad44a9b44/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Tue, 18 Jul 2017 09:40:04 +0300 Нарешті після двох останніх років проведення реформ на заяву українців: "та, всі вони – однакові" як аргумент у відповідь можна навести конкретні приклади, що доводять – не всі. Не всі депутати, не всі правоохоронці, не всі судді... Як відомо, 6 червня 2017 року колегія Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Гаврилюка О.М. та суддів Сулім В.В., Майданевич А.Г. задовільнила апеляційну скаргу Прокуратури Київської області – скасувала рішення Господарського суду Київської області та ухвалила нове рішення, яким фактично передала вкрадені в інтересах бізнесмена Віктора Поліщука 94,6 га землі ДП "Радіопередавальний центр" громаді міста Бровари. У цьому випадку позитивним є не тільки власне рішення суду, а сам факт, що і в українській корумпованій суддівській системі є принципові, порядні, чесні судді, які попри тиск і "щедрі пропозиції" з боку зацікавленої сторони винесли справедливе рішення на користь міста – на користь людей. Звичайно, ситуація не є "здоровою", якщо ми хвалимо суддю за справедливість (це як робити компліменти шеф-кухарю за смачний борщ), але у цій справі протягом майже п'яти років судді різних інстанцій потурали незаконним рішенням на користь Поліщука і Ко з метою власного збагачення. Подібні рішення суддів на користь людей, а не псевдопідприємців, чий "бізнес" зводиться виключно до крадіжок у держави, демонструють поступове одужання судової системи. (P.S. 19 липня об 11.00 Вищий господарський суд України у складі суддів Данилової М.В., Швеця В.О., Корсака В.А. розгляне касацію ТОВ "Компанія Інтер-Профіт" щодо скасування рішення Апеляційного суду. Для зазначених суддів це буде своєрідним "тестом на безкорисливість". Чи пройдуть вони його, побачимо вже у середу). https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/596dad44a9b44/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/58cb76539b108/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Fri, 17 Mar 2017 06:38:27 +0200 Деякі представники української Феміди мають досить цікаві особливості: по-перше, періодично плутають суддівську недоторканність зі вседозволеністю і виносять рішення, які суперечать не тільки законодавству, а й здоровому глузду; по-друге, вміють пристосовуватися до будь-яких умов за будь-якої влади. Якщо звільняють "попередники", завжди можуть поновити "наступники"... Як, наприклад, сталося із суддею Київського апеляційного адміністративного суду (надалі КААС) Андрієм Борисовичем Паріновим. Діяльністю судді на той час Кам'янобрідського райсуду Луганська Парінова А.Б. був вкрай незадоволений 3-й Президент України Віктор Ющенко, який навіть звертався з офіційним листом до Вищої ради юстиції з проханням звільнити 47 суддів, до переліку яких увійшов і Парінов, "у зв'язку із загрозливим поширенням випадків ігнорування суддями вимог чинного законодавства, його необ'єктивності та упередженості, перевищення повноважень при розгляді конкретних справ, зловживання службовим становищем". У 2009 році Указом Президента його було звільнено у зв'язку із закінченням 5-річного терміну служби без рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів перебувати на посаді безстроково. Проте світ "не без добрих... колег". Після інавгурації президента Віктора Януковича одіозні судді Окружного адмінсуду Києва скасували Указ Президента України Ющенка від 23.01.2009 р про звільнення Парінова, який вже у жовтні перебрався з Луганська до Києва, де й розпочав безстрокову кар'єру в КААС. Наразі мова йде якраз про кар'єру Андрія Парінова на прикладі справи про повернення вкрадених 94,6 га землі ДП "Радіопередавальний центр" (надалі ДП РЦ) у Броварах до державної власності, та знищення у 2013 потужного радіомовного передавача РВ-87, який за своїми технічними параметрами охоплював майже 90% населення України включно з тимчасово окупованими територіями на сході. 16.05.2013 року суддя Окружного адмінсуду Києва Амельохін В.В. (про нього вже згадували) проголосив постанову, якою визнав за ДП РЦ право постійного користування на 115 га землі. У мотивувальній частині рішення суду було встановлено, що 94,67 га (зі 115 га) є землями сільськогосподарського призначення. З огляду на те, що до 2013 року всі 115 га в Держземагентстві обліковувались як землі промисловості, суддя фактично змінив цільове призначення земельної ділянки, чим перевищив повноваження суду. Це було зроблено з метою створити правове підґрунтя для передачі земель промисловості безоплатно в приватну власність за схемою по 2 га для ведення "особистого селянського господарства" на десятки підставних осіб. За правління Януковича ніхто рішення суду не оскаржував, оскільки всі зацікавлені гравці були співучасниками злочину – Сергій Буличов (на той час арбітражний керуючий та одночасно в.о. директора ДП РЦ призначений рішенням госпсуду, а не державою), працівники ДФС, Держземагенства, прокуратури. Усі тоді підігрували впливовому замовнику викрадення землі. Після подій 2014 року нова влада спохопилася. Як так сталося, що стратегічне підприємство, яке не підлягає приватизації та має мобілізаційне завдання на випадок війни, втратило землю, а все обладнання було реалізовано як металобрухт? 17.06.2016 року Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (РРТ), до якого входить ДП РПЦ, з метою відновлення промислового цільового призначення земель Радіопередавального центру та повернення вкраденої землі в держвласність подав апеляційну скаргу на вищезазначене судове рішення та просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження, пояснивши причини пропуску тим, що Концерн не брав участі в розгляді даної справи і не був обізнаний зі змістом судового рішення, яке стосується його прав та інтересів. Проте суддя КААС Андрій Парінов вирішив відмовити у відкритті апеляційного провадження, зважаючи, як це не дивно, на заперечення колишнього в.о. керівника та арбітражного керуючого ДП РПЦ Буличова С.О., який не є стороною справи та, по суті, був одним з ключових організаторів реалізації земельної оборудки. Нагадаю, що саме на період роботи пана Буличова (2012-2014 рр) припадає фактична ліквідація основних засобів Броварського РПЦ. Зокрема, була знищена найвища в Україні радіопередавальна вежа, потужний радіопередавач "Борей", за схемою "битої цегли та скла" були продані фактично за безцінь приватним структурам приміщення, які належали до майнового комплексу РПЦ. За часів арбітражного керуючого С.Буличова на місці держпідприємства, яке мало виконувати мобілізаційне завдання, залишилися руїни. У 2013 році він разом з групою осіб на чолі з Віктором Поліщуком (той самий, який вкрав більше мільярда у вкладників банку "Михайлівський") вкрали 94,6 га землі РПЦ. І тепер Сергій Буличов робить все можливе, щоб вкрадене залишилося в руках крадіїв. Але повернемося до рішення судді Парінова – чим воно таке "особливе": 1. Суд не мав права брати до уваги докази, подані особою, яка не є стороною у справі. 2. "Докази" – копії листів, які нібито підтверджують обізнаність концерну РРТ про рішення суду 2013 року – не були перевірені на достовірність, оригіналів ніхто не бачив ні на РРТ ні на ДП РЦ. 3. Сергій Буличов, не будучи стороною справи, надав "докази" 13 липня, а рішення суду було винесено 18 липня. До моменту ухвали суду Буличов міг дізнатися теоретично про апеляційну скаргу КРРТ тільки з сайту http://court.gov.ua/fair/, але на сторінці з реєстраційним номером справи така інформація відсутня. Висновок напрошується сам по собі – імовірно, про апеляцію Буличову повідомив суддя першої інстанції – все той же Амельохін В.В., який перебуває у змові з організаторами оборудки і рішення якого держава хоче переглянути з метою повернути вкрадене майно. Оскільки таке "безапеляційне" рішення судді Парінова не могло задовольнити Концерн, до ВАСУ було подано касаційну скаргу на ухвалу суду. 25.01.2017 колегія ВАСУ задовольнила касаційні скарги КРРТ повністю, справу повернула для розгляду до КААС. Іншими словами – ВАСУ визнав помилковість та неправомірність ухвал, які виносив Андрій Парінов. Проте сам суддя так і не визнав своїх помилок... Менше ніж за тиждень після рішення ВАСУ до КААС надійшла заява від Броварської Державної податкової інспекції (є стороною справи), аналогічна за своїм змістом до заяви Буличова – ті ж самі копії листів навіть з підписом Буличова. У рекордні строки – 09.02.2017 – суддя КААС Парінов А.Б. знову залишив без руху апеляційну скаргу Концерну через відсутність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження. Після цієї ухвали з'ясувались нові подробиці – подати "докази" до КААС Броварську Податкову дійсно переконав особисто Сергій Буличов, демонструючи все ті ж копії листів за відсутності будь-яких оригіналів. Проте примірник листа ДП "Радіопередавальний центр" до Концерну РРТ N19/06-13 від 19.06.2013, фотокопію якого Буличов демонстрував як доказ, насправді відсутній в архіві підприємства. Крім того, представник Броварської ОДПІ засвідчив, що як доказ завірив власноруч виготовлену копію з фотокопії, наданої арбітражним керуючим Буличовим С.О. До речі, вже не вперше за час розгляду цієї судової справи Сергій Буличов пробує ввести в оману суд, використовуючи третіх осіб, які не можуть надати на вимогу суду оригінал документу, оскільки володіють завіреною копією наданою самим Буличовим. Тому у лютому 2017 року Апелянтом було подано до Київського апеляційного адміністративного суду клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження з урахуванням зазначених фактів. Станом на сьогодні, 17 березня, питання про відновлення строків на апеляційне оскарження суддею Андрієм Паріновим не вирішено. Проте зазначені вище обставини викликають сумніви в неупередженості судді, що може бути приводом для самовідводу. Не виключено, що почути доводи Апелянта – у цьому випадку держави, у якої вкрали майно та знищили унікальний оборонний об'єкт – або хоча б голос розуму (на совість надії мало) судді заважає шурхіт купюр. https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/58cb76539b108/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/578718654766e/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Thu, 14 Jul 2016 07:43:17 +0300 Останній місяць став особливо плідним на створення замовної брехні на мене, як народного депутата та можливого кандидата в Слідчу комісію ВРУ щодо фактів розслідування з питань офшорних компаній. Активно йдуть спроби розповсюдити неправдиву інформацію про те, що я начебто маю безпосереднє відношення до "офшорної компанії" "Лука Девелопмент", співвласником якої є чоловік моєї матері Григорій Артюх. У зв'язку з цим я офіційно заявляю: Ані я, ані Григорій Артюх не маємо жодного відношення до "офшорів". Українська компанія ТОВ "Лука Девелопмент" була заснована в 2006 році, її первинними засновниками виступили п'ять фізичних осіб громадян України та три українські юридичні особи. Одним із засновників був та залишається Артюх Григорій Петрович. З моменту заснування української компанії ТОВ "Лука Девелопмент" її статутний капітал не збільшувався, але деякі з засновників продавали свої частки як іншим учасникам, так і стороннім зацікавленим особам. Варто зазначити, що у 2013-му році пан Артюх зменшив свою участь в ТОВ "Лука Девелопмент" з 30% до 26% шляхом продажу 4% іншим учасникам фізичним-особам – громадянам України. Відповідно до законодавства України, маючи частку більше 25%, він значиться в державних реєстрах одним з бенефіціарних власників, який у свою чергу не несе відповідальності за дії інших учасників та бенефіціарних власників ТОВ "Лука Девелопмент". На сьогоднішній день учасниками ТОВ "Лука Девелопмент" виступають сім громадян України (включно з Артюхом) та дві українські юрособи – ТОВ "ЛТ Чезара"та ТОВ "Лівобережна Нерухомість". ТОВ "ЛТ Чезара" було зареєстровано у 2004 році. З моменту реєстрації, тричі вносилися зміни до складу засновників цієї компанії. У грудні 2007-го ТОВ "ЛТ Чезара" стало одним із учасників ТОВ "Лука Девелопмент", придбавши частку у розмірі 29,88% Товариства у ТОВ "Планета Строй Плюс", яке виступало одним з первинних засновників ТОВ "Лука Девелопмент". 23.07.2013 єдиним засновником компанії ТОВ "ЛТ Чезара"стала компанія"КЕРІЛЕЙН (ЛТД) " (БВО), бенефіціаром якої зазначено Бредлі Метью. ТОВ "Лівобережна Нерухомість" було зареєстровано у 2010-му році. Його засновниками виступили "БІСАБІ ЛІМІТЕД" (Кіпр) та громадянка України. Бенефіціаром "БІСАБІ ЛІМІТЕД" зазначено Джину Кіліндо. У грудні 2010-го року ТОВ "Лівобережна Нерухомість" стало одним із учасників ТОВ "Лука Девелопмент", придбавши частку у розмірі 20,97% Товариства у громадянки України, яка виступала одним з первинних засновників ТОВ "Лука Девелопмент". Оскільки ТОВ "Лівобережна Нерухомість" та ТОВ "ЛТ Чезара" володіють значними частками у ТОВ "Лука Девелопмент" (більше 20%), то імена Джини Кіліндо та Бредлі Метью зазначено поряд з іменем Григорія Артюха серед бенефіціарних власників в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, що деякі ЗМІ намагаються подати як мою "причетність до офшорів". Як вбачається з вищезазначеної інформації, яка базується на інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ані я, ані Григорій Артюх не є і не були учасниками, власниками, засновниками вищезазначених компаній-нерезидентів. Усі спроби пов'язати моє ім'я з "офшорними компаніями" є безпідставними та вигаданими. Замовник цієї брехні – відомий. Це Віктор Поліщук, наближений до "сім'ї" президента-втікача Віктора Януковича та згідно інформації ЗМІ до родини російського прем'єра Дмитра Медведєва (одружений на Лілії Рєзвій, керуючій бізнес-центром "Gulliver", яка має родинні зв'язки зі Світланою Медведєвою). Поліщук "образився" через перешкоджання мною реалізації його злочинних оборудок та корупційних схем. Справа в тому, що ще в 2013 році мені вдалося завадити чи не найбільшій в Україні земельній крадіжці, за якою стояв Віктор Поліщук, коли група підконтрольних йому осіб здійснила спробу незаконного привласнення 94,6 га землі ДП "Радіопередавальний центр" вартістю понад 200 млн грн. При цьому фактично знищивши стратегічне державне підприємство зв'язку, на яке було покладено виконання мобілізаційного завдання. З листопада 2013 року й понині триває боротьба за повернення цієї землі у власність броварської територіальної громади та держави. Крім того, так сталося, що працюючи в Комітеті з фінансової політики та банківської діяльності, я тричі звертав увагу Нацбанку – в липні 2015, в серпні 2015, в травні 2016 року – на порушення банківського законодавства ПАТ "Банк Михайлівський", власником якого і є Поліщук. Банк здійснював ризикову діяльність – залучав кошти громадян України та видавав кредити за ставками нижче ринкових своїм компаніям під заставу переоцінених земельних ділянок або "сміттєвих" цінних паперів (тобто на жаргоні банкірів працював не як ринковий банк, а як "пилосос" для власника). До чого це призвело, ми вже побачили. До речі, після гучних заяв пані Гонтарєвої про те, що Віктор Поліщук має сісти в тюрму за крадіжку мільярдів гривень у вкладників, він начебто виїхав за межі України, але це йому не заважає витрачати вкрадене, у тому числі на замовну брехню. https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/578718654766e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/577cfc61cc786/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Wed, 06 Jul 2016 15:41:05 +0300 Відбулася зустріч з "вкладниками" банку "Михайлівський" (вкладники – в лапках, оскільки Фонд гарантування вкладів (ФГВФО) їх такими не визнає). Також окремо я поспілкувався з офіційними представниками ФГВФО. Судячи з документів – типова історія: спокусившись рекламою про високі відсотки по депозитах (до 28%), потенційний вкладник приходить в банк "Михайлівський". Воно й не дивно, оскільки "Михайлівський", будучи банком четвертої десятки, мав другий за розміром після "Приватбанку" бюджет на рекламу. Тільки в 2015 році він витратив на рекламу 40 млн грн при розмірі всього ринку реклами банківських послуг біля 400 млн грн. Працівники банку пропонували потенційному вкладнику заключити договір, який на перший погляд виглядав як стандартний договір строкового вкладу з банком. Тільки в підпункті 1.4, вчитавшись в деталі, можна було усвідомити, що банк "Михайлівський" виступає лише повіреним в інтересах фінансової компанії ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (ІРЦ), якій фактично вкладники і передавали у власність свої грошові кошти. Мабуть, 90% вкладників так і не усвідомили, що передали свої гроші не банку "Михайлівський", а якійсь фінансовій компанії. Одночасно всім вкладникам відкривали поточний рахунок в банку "Михайлівський". Тим небагатьом, хто все ж помічав, що кошти пропонується передати не банку "Михайлівський", а фінкомпанії, і хто зазначав, що вклад не підпадає під страхування ФГВФО, працівники банку пропонували заключити договір страхування з СК "Форте". Після запевнень працівників банку, що такий вклад буде навіть більш надійним, ніж гарантований ФГВФО, та спокушені високими відсотками, люди погоджувались підписати документи. Такою схемою банк "Михайлівський" вбивав двох зайців. По-перше, обходив нормативні обмеження НБУ, накладені на нього щодо залучення коштів фізичних осіб, адже залучені кошти або відображались на балансі банку як залишки на поточному рахунку юридичної особи, або напряму направлялись ІРЦ в компанії, пов'язані з Поліщуком (власником банку), через купівлю сміттєвих облігацій у цих компаній. По-друге, по цих залучених коштах не потрібно було робити щоквартальні гарантійні внески до ФГВФО, оскільки вони або не відображались в балансі, або відображались як кошти юридичних осіб. При балансі "Михайлівського" в три мільярди гривень в зобов'язаннях було відображено вкладів фізичних осіб біля 1,5 млрд грн. Ще на таку ж суму в півтора мільярда гривень було залучено кошти фізичних осіб через дві фінансові компанії – вищезгаданий ІРЦ та Комерційно-інвестиційний центр (КІЦ), які "приземлились" на баланс "Михайлівського" в момент визнання його неплатоспроможним. 19-20 травня майже 15 тисяч вкладників ІРЦ та КІЦ отримали смс-повідомлення, що їх договори вкладів з КІЦ та ІРЦ достроково припинено, а кошти зараховано на їхні поточні рахунки в банку "Михайлівський". Відповідь на питання, звідки ІРЦ та КІЦ "взяли" 1,5 млрд грн, щоб достроково повернути кошти вкладникам, можна легко знайти в документах та бухгалтерії банку "Михайлівський". Виявляється, що гроші фінкомпаніям "переказав" сам банк "Михайлівський" згідно договору купівлі-продажу у них прав вимоги за продані третім особам цінні папери (облігації різноманітних невідомих нікому ТОВок – іншими словами сміття). Таким чином 19-20 травня, в переддень визнання банку неплатоспроможним, та саме в ті дні, коли "Михайлівський" скаржився, що в нього "підвисла" електронна система обліку, коли уповноважений НБУ скаржився, що його фізично не впускають в банк, трьохмільярдний баланс банку "Михайлівський" за один день збільшився на 1,5 млрд грн – в частині активів з'явились 1,5 млрд грн права вимоги за начебто продані комусь якісь "цінні папери" (сміття), а в частині пасивів – з'явились 1,5 млрд грн додаткових зобов'язань перед фізичними особами. Але на цьому махінатори не зупинились. Вони вирішили поєднати "приємне з корисним" – вивести ліквідні активи з банку. Суми, які перевищували розмір гарантованого відшкодування ФГВФО, були перераховані з поточних рахунків фізосіб на рахунок фінансової компанії "Плеяда" в якості "перерахування згідно договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги". Всього "Плеяда" отримала майже півмільярда такої "допомоги". Варто зазначити, що це були переважно кошти непересічних вкладників (інсайдерів) – деякі з них мали депозит розміром в 50 і більше мільйонів гривень. За ці "кошти" "Плеяда" "придбала" у банку "Михайлівський" кредитний портфель фізичних осіб згідно договору фактури. Таким чином з "Михайлівського" вивели ледь не єдиний реальний актив – високоприбутковий портфель кредитів фізичних осіб з дохідністю більше 125% річних (дохідність згідно звітності "Михайлівського"). Ну і наостанок... Власник банку "Михайлівський" "не зміг" залишити кредити, надані пов'язаним з ним компаніям під заставу реального майна на суму більше мільярда гривень. Тож, того самого злощасного 19 травня ці кредити були начебто погашені, застава виведена з іпотеки, і замість них на балансі банку приблизно на таку ж суму з'явились кредити, надані восьми новоствореним ТОВкам, які не вели ніякої діяльності і не мають жодних активів, вартих мільярда гривень. У результаті махінацій Віктора Поліщука маємо: збанкрутілий банк, у якому Держава, тобто ми – платники податків – зобов'язані заплатити фізособам через ФГВФО від півтора до трьох мільярдів гривень. Ніяких реальних активів у банку не залишилось. Цікава та важлива роль НБУ у всій цій історії. У грудні 2015 року "Михайлівський" був визнаний проблемним, були запроваджені жорсткі обмеження – було заборонено видавати кредити та залучати кошти вкладників фізичних осіб. У квітні 2016 року Нацбанк пом'якшив обмеження та знову дозволив "Михайлівському" кредитувати позичальників. Саме скасування цього обмеження надало Поліщуку можливість провернути оборудку по виводу з банку активів на мільярд гривень – замістити кредити, пов'язаним з ним компаніям, які вели реальну діяльність та мали реальну заставу, на "сміттєві" кредити новоствореним ТОВкам-пустишкам. https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/577cfc61cc786/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/55fbe97501e60/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Fri, 18 Sep 2015 13:37:41 +0300 В Україні корупціонерів часто-густо не люструють, а підвищують. Деякі призначення можна пояснити хіба що недбалістю або своєрідним почуттям гумору. Хоча вже не до жартів, якщо у розпал антикорупційної кампанії злочинці з багаторічним стажем отримують нові посади і нові можливості. На посаду начальника Головного управління Держгеокадастру в Одеській області призначено "профі" с досвідом роботи у сфері хабарництва, розкрадання та зловживання владою – Губіна Станіслава Олександровича. Цей високопосадовець разом з іншими 34 кандидатами був допущений до конкурсу і нібито за результатами тестів і співбесід обійшов інших претендентів. Одеська область – звичне середовище існування Станіслава Губіна – з 16.07.2010 по 01.12.2011 він обіймав посаду начальника відділу Держкомзему в Іванівському районі Одеської області. Певно, за логікою Губіна, гріх було не скористатися службовим становищем і він вирішив безоплатно передати у володіння своєї дружини земельну ділянку біля траси "Одеса-Київ". Проте махінації земельного крадія не залишилися без уваги – його було звільнено... і підвищено до рівня начальника управління Держкомзему в Одесі. Та вже навесні 2012-го "кримінальний талант" в особі Станіслава Олександровича помітили і прокурори, але на той час крім "подарунка" дружині у вигляді 1,5 га землі нічого більше інкримінувати не змогли (справа N1509/706/12). Суд визнав винним Губіна С.О. в адміністративному корупційному правопорушенні і призначив штраф у розмірі аж 850 грн (!!!). Доки не вщухнуть пристрасті і щоб не отримати реальний строк, Губіна під патронатом члена "Сім'ї" (екс-голови Державного агентства земельних ресурсів Сергія Тимченко) було відправлено "у заслання" до Києва. Саме там у 2013-му році землекрад яскраво продемонстрував свої "таланти" на посаді заступника начальника Головного управління Держземагентства у Київській області, коли взяв безпосередню участь у незаконній передачі земельної ділянки стратегічного підприємства "Радіопередавальний центр" у місті Бровари вартістю у 300 млн грн у приватну власність підставним особам. На ділянці розміром в 94,6 га розташовувались діючі радіопередавальні вежі, фідерні лінії, антенні поля. Цей комплекс був унікальним та мав статус мобілізаційного резерву так як міг покривати понад 90% території України радіосигналом на середній та короткій хвилі (зараз ми бідкаємось що росіяни домінують в ефірі в Донецькій та Луганській областях). Пан Губін відіграв ключову роль у викраденні цієї землі у держави. Спочатку наказом за його підписом і за сприянням Окружного адміністративного суду землю було вилучено у державного підприємства для "вирощування картоплі". І це перше порушення закону, оскільки згідно генплану міста Бровари ці землі не передбачались для ведення сільського господарства і накази суперечили вимогам містобудівного законодавства. Потім знову наказами за підписами Губіна вже "офіційно сільськогосподарські землі", що перебували у розпорядженні Держземагенства, роздають 48 підставним особам по 2 га в рамках "безоплатної приватизації" разом з вежами та всім обладнанням на цій землі. Губін навіть посприяв тому, щоб усі новоспечені 48 "фермерів" отримали документи права власності на ці ділянки у блискавичний термін – лише за місяць (хоча в реальності ця ж процедура зазвичай займає від шести місяців до кількох років). Пізніше ділянки скупили три особи, які чомусь передумали займатись сільським господарством, а вирішили будувати фармацевтичний завод та складські приміщення. Кримінальна складова у діяльності Станіслава Губіна полягає ще й в тому, що він не мав повноважень на підписання наказів про надання землі громадянам. Згідно положень ці повноваження належали керівнику ДЗА області та його першому заступнику й не могли бути делеговані іншим заступникам. Детальніше з історією викрадення можна ознайомитись тут. Оборудки й махінації Губіна вже після зміни влади помітило Управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю Головного управління МВС України в Київській області. За фактом передачі земельних ділянок ДП "Радіопередавальний центр" 29.01.2014 було відкрито кримінальне провадження N12014110130000360 по факту неправомірних дій працівників Держземагентства за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України. Після цього, опинившись за крок суду, пан Губін намагався зачаїтись серед детективів Антикорупційного бюро. У списку кандидатів затятий "борець із корупцією" опинився під номером 189. Чудовий був задум, проте не вийшло... Здавалося б "клієнт готовий" – можна брати, але знову замість декількох років за гратами Губін отримує підвищення (!!!). Вже у серпні 2015-го його призначено начальником Головного управління Держгеокадастру в Одеській області. Тобто "незоране поле" роботи – клондайк для такого земельного комбінатора, як Губін. Цього разу він має на меті затриматись на посаді і навіть замовляє схвальні відгуки про себе (сам себе не похвалиш – ніхто не похвалить). Як з'ясувалося, мешканці зазначеного будинку ніяких листів не писали й гадки не мають, хто такий Губін С.О. Не виключно, що й Каспер М.В., ім'ям якого підписано "хвалебну оду", також виявився привидом. Наразі слідство в кримінальному провадженні щодо злочинів Губіна Станіслава Олександровича вийшло на фінішну пряму і його роль там досить однозначно кваліфікується кримінальним кодексом. Проте все ж дивує, як такі "професіонали" продовжують "вигравати конкурси" та ще й в показово-реформаторській Одеській області. Хоча, можливо, щось в цьому є: одна справа вручати підозру якомусь колишньому чиновнику в бігах, а інша – керівникові Укрдержгеокадастру в Одеській області. Може, це такий хитрий план спочатку зробити його керівником, а потім одразу посадити, щоб продемонструвати боротьбу з корупцією? https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/55fbe97501e60/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/55df72a0e3b97/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Thu, 27 Aug 2015 23:27:12 +0300 Суддя, що не визнав Гостинний двір пам'яткою архітектури – і на цій підставі "подарував" забудовнику право чинити зі знаковою будівлею київського Подолу що заманеться, – знов відзначився. "Подарував" іншому забудовнику понад 100 га землі Броварів. Таке щедре наділення вотчинами – чим не судовий феодалізм? Українська Феміда і досі працює за принципом "закриті очі – розкриті кишені". Принаймні цей метод роботи став основоположним у рішеннях суддів у справі з викрадення 94 га землі у Державного стратегічного підприємства "Радіопередавальний центр" (РПЦ) у місті Бровари. Знайомтесь (любити і жалувати не прошу): Перша за списком, людина, яка запустила злочинну оборудку, – суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Амельохін В.В. Саме з його легкої руки рішенням N2а-15994/12/2670 від 16.05.2013 року 94 га землі раптом стали сільськогосподарськими. Він ухвалив завідомо неправосудне рішення, оскільки не мав належних доказів, які б підтверджували висновки суду, а саме встановив, що земельна ділянка площею 115,8643 га по вул. Кутузова, 6, м. Бровари Київської області знаходиться в постійному користуванні державного підприємства "Радіопередавальний центр". Крім того, суддя встановив, що 94,67 га земель (в складі ділянки 115,8643 га) є землями сільськогосподарського, а не промислового призначення. Зазначені висновки суддя зробив на підставі копій взагалі ніким не завірених документів, а самі документи підтверджують право користування тільки на 38 га. Досить важко повірити в те, що суддя не може відрізнити 38 га від 115 га (різниця близько 200 млн. грн.), тож висновок напрошується сам – суддя свідомо виніс неправосудне рішення. Слід зазначити, що з інших Амельохін вимагає по повній, адже 19 липня 2012-го року, посилаючись саме на брак доказів, суддя відмовився визнати Гостинний двір у Києві пам'ятником архітектури. Проте забагато уваги, як на одну особу... бо вже 16 травня 2013 служителі Феміди "сообразили на троих". Ціла колегія Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. та суддів: Амельохіна В.В. і Шулежко В.П. рішенням N826/7455/13-а порушила закон. Колегія перевищила повноваження суду, оскільки фактично змінила цільове призначення земельної ділянки площею 115,8643 га з земель промисловості на землі сільськогосподарського призначення. За основу колегія взяла рішення вже відомого вам судді Амельохіна. Суд зобов'язав Держземагентство внести відомості в форму 6-зем, а саме змінити цільове призначення земельної ділянки площею 115,8643 га по вул. Кутузова. 6 м. Бровари із земель промисловості на землі сільськогосподарського призначення. Відповідно ж до статей 20, 122 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельної ділянки здійснюється виключно на підставі розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, а не на підставі рішення суду. Докладніше про пана Федорчука розповідають позивачі: за інформацією джерел, "стандартна такса" хабарів за прийняття несправедливих судових рішень варіюється у розмірі 3-5 тис. доларів США; методи роботи – тиск на свідків, некоректні запитання, які не дають можливості давати свідчення по суті справи. Також цей суддя був неодноразово помічений у так званому "рейдерському правосудді". Детальніше з подвигами Федорчука можна ознайомитись тут: Утім не варто недооцінювати "здібності" ще одного фігуранта – Шулежко В.П. З його подачі Україна заплатила 200 мільйонів гривень Олександру Януковичу, а саме 13 лютого 2015 року суддя Шулежко виніс ухвалу, якою зупинив поширення на "Донбасенерго" заборони щодо платежів в зону АТО. У той же день Державне підприємство "Енергоринок" переказало 199,9 мільйонів гривень на рахунок підконтрольного Януковичу "Донбасенерго". Також "відзначився" суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченко І.М. (рішення від 24.04.2015 року N 15994/12/2670), коли Генеральна прокуратура України встановила факти, які були нововиявленими обставинами у справі 2а-15994/12/2670, що створило підстави для скасування рішення від 16.05.2013. Такими обставинами були відомості, що поставили під сумнів існування оригіналів документів, які лягли в основу рішення від 16.05.2013 року судді Амельохіна. Ухвалюючи рішення, суддя Амельохін встановив, що головні докази надані до суду були отримані з Центрального державного архіву вищих органів влади. Прокуратурою було встановлено, що такі документи ніколи в архіві не зберігались. Зазначені обставини стали нововиявленими та істотними для вирішення спору по суті, оскільки означають, що в основу рішення покладено недостовірні відомості. Суддя Погрібніченко відмовив у скасуванні очевидно протиправного рішення судді Амельохіна, не вдаючись в юридичні обґрунтування. Висновок був коротким та лаконічним: той факт, що документи ніколи не зберігались в архівній установі, ще не значить, що документи підроблені або не існують. Жодних дій, спрямованих на перевірку факту існування цих документів суддею здійснено не було. Принцип всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи суддею був проігнорований. Документів, "надісланих з архіву", ніколи в архіві не існувало? Для судді Амельохіна це не привід вважати надіслане підробкою! Крім того, Погрібніченко доклав зусиль до перебудови Гостинного Двору у торгівельний центр. 11 вересня 2013-го попри те, що проект будівництва ледь не лускав від порушень, Погрібніченко відмовився призначити його незалежну експертизу. Проект "нового Гостинного двору" порушує все, що можна? Суддя Погрібніченко того принципово "не бачить"! Також Погрібніченко разом із суддею Шулежко допомогли "співаючому ректорові" Михайлу Поплавському врятувати КУК ("Київський університет культури"), через корупційні схеми якого за попередніми підрахунками за 2013-2014 рр державі було завдано збитків на 37 млн грн. Гроші "співочого ректора" суддям теж не пахнуть! Далі принцип дії "кругової поруки" продемонструвала колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі головуючого Беспалова О.О. та суддів Грибан І.О., Губської О.А. (рішення від 16.07.2015 року N15994/12/2670), які залишили рішення Погрібніченка без змін. Переглядаючи ухвалу Погрібніченка, колегія суддів кілька разів переносила засідання з метою встановити, де знаходяться оригінали документів, що покладені в основу рішення судді Амельохіна. Представник ДП РПЦ на кожне засідання готував нову версію: спочатку запевняв, що документи знаходяться на підприємстві (ДП РПЦ), коли ця версія не підтвердилась, представник РПЦ повідомив, що він їх передав до Держземагентства. Після відповідних запитів суду ця версія також не підтвердилась. Документи так і не знайшли, проте судді чомусь вирішили, що папери все ж були на підприємстві (ДП РПЦ), хоча жодних доказів існування матеріалів надано не було. Дійшовши такого висновку колегія відмовилась скасовувати рішення Амельохіна, адже документи "знайшлись", тож доводи прокуратури визнали необґрунтованими. Між тим зазначені документи так ніхто і не бачив. Що ж, НЛО також ніхто не бачив, та більшість вірить у його існування... Якщо не переходити на особистості, то просто зазначу, що шістнадцять суддів Київського апеляційного адміністративного суду відмовилися звітувати про майно та кошти, які належать їхнім родинам. "Відомостей не надано" – написав у своїй декларації суддя Беспалов в колонці, де треба було вказати доходи членів сім'ї. Втім слід похвалити цього суддю за чесність – він, принаймні, вказав, що отримав сорок п'ять тисяч гривень доходу з Росії. Хоча не пояснив, за що. До речі, в Міністерстві юстиції заявляють, що такі суддівські декларації – це порушення закону, а за такі дії потрібно відповідати. 31 грудня 2013 року я подав позов про скасування наказів Держземагентства про виділення підставним особам 94 га землі. Суди йшли зі змінним успіхом: перша інстанція відмовила у позові, пізніше апеляція задовольнила позовні вимоги та скасувала протиправні накази, касація погодилась з висновками апеляції. Проте відзначився Верховний Суд України – колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого – Кривенка В. В., суддів – Волкова О. Ф., Гриціва М. І., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., Терлецького О.О. Колегія дійшла висновків, які стали підставою закриття провадження у справі, при цьому утрималась від висновків щодо правильності застосування судами норм Земельного Кодексу. Правова позиція ВСУ врешті-решт звелася до того, що позивач не має порушених прав, які підлягають захисту в судовому порядку: "Посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки зазначені накази не стосуються його безпосередньо". Судді Верховного суду України визнали, що крадіжка в мешканців Броварів 100 га землі не є порушенням прав людей! Мабуть, земельні питання зачіпають суддю Віктора Васильовича Кривенка лише у тому випадку, коли йдеться про його володіння. Адже пан Кривенко відомий серед чиновників, як один з найбільших латифундистів, тобто землевласників. Згідно з даними проекту "Декларації без декорацій", за даними за 2014 рік члени його сім'ї володіють 97 тис. 850 кв. м, а сам Кривенко є власником 83 тис. 200 кв. м. Для порівняння площа футбольного поля на НСК "Олімпійський" – 7 140 кв. м., тобто володіння судді Кривенка і його родини складають приблизно 25 футбольних полів. Звісно до Межигір'я далеко, тому судді є до чого прагнути. Виникає логічне запитання: чи мають право судити ті, чиє місце на лаві підсудних? https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/55df72a0e3b97/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/55366aa65f44f/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Tue, 21 Apr 2015 18:20:06 +0300 Чому понад 50 українських банків із мільйонами вкладників ліквідовуються, а фінансову установу, що належить і обслуговувала інтереси "СІМ'Ї" Януковича, а саме ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" (далі "ВБР"), всіма правдами і неправдами намагаються врятувати від цієї участі? Саме це питання виникає одразу, щойно починаєш розбиратися в історії навколо "ВБР", що досі належить старшому синові Віктора Януковича Олександру. Ось уже кілька місяців точаться юридичні бої за придбання акцій цього банку одним із поплічників сина Януковича – київським бізнесменом Віктором Поліщуком. Саме тим Віктором Поліщуком, що до Революції Гідності називав себе не інакше як "другом Саші Януковича" та "смотрящим" Януковича за Київською областю. Віктором Поліщуком, що є власником ТРЦ "Гулівер", хоча згідно розслідувань журналістів там "стирчали вуха" того самого Олександра Януковича та Олександра Клименка. Тим Поліщуком, дружина котрого згідно інформації, отриманої від посадових осіб СБУ, пов'язана тісними родинними зв'язками з сім'єю прем'єр-міністра Росії Дмитра Медведєва (саме цими зв'язками, до речі, в тому таки СБУ і пояснюють "фінансові успіхи" талановитого підприємця Поліщука за минулої влади). Тим бізнесменом, що протягом кількох останніх років намагається незаконно привласнити 94,6 га землі в Броварах, де-факто вкравши її у стратегічного державного підприємства. А тепер про все по порядку. Відомо, що ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" був заснований 2009 року особисто Олександром Януковичем. У цій фінансовій установі "СІМ'Я" тримала награбовані в держави кошти, називаючи це "вкладенням власного капіталу". Цього "власного капіталу" тільки у формі акціонерного капіталу станом на кінець 2014 року банку було близько 733 мільйонів гривень. Скільки ще грошей з тих 4.7 мільярдів "коштів клієнтів" належать "СІМ'Ї" нині з великими проблемами намагається встановити слідство. Також цей банк був відомий тим, що саме він стабільно "вигравав" тендери на кредитування найнадійніших державних підприємств та монополій на привабливих для нього умовах. Саме в цей банк "зганялись" на обслуговування зарплатні проекти багатьох найбільших державних установ та відомств. Вся "посадовницька свита" допомагала та сприяла "талановитому" підприємцю Саші Януковичу в створенні успішного та прибуткового банку "ВБР". Але, на жаль, як бачимо, продовжують допомагати і сьогодні. Одразу після перемоги Революції Гідності 1 квітня 2014 року ухвалою Печерського районного суду в рамках кримінальної справи проти Олександра Януковича усі акції ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" були заарештовані, адже обвинувачення за статтями "заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем та легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом" передбачає відшкодування завданих збитків. Клопотання про арешт було подано слідчим в Особливо важливих справах ГПУ. У вересні 2014 року НБУ визнав банк проблемним, а 27 листопада 2014 року неплатоспроможним. І того ж таки 27 листопада 2014 року Фонд гарантування вкладів запровадив тимчасову адміністрацію на 3 місяці та призначив тимчасового адміністратора такого собі Міхна Сергія Семеновича. Пізніше цей термін подовжили до до 27 березня 2015 року. Згідно законодавства одразу після його завершення НБУ мусив розпочати процес відкликання ліцензії та власне ліквідації банку. А вклади сім'ї Януковича мала спіткати така ж доля, як і вклади мільйонів українців, котрі зберігали свої десятки мільярдів гривень у близько 50 банках. Тих самих, що за два останні роки, як і "ВБР", були визнані неплатоспроможними. І так би й було, якщо б не масштабна спецоперація під неофіційною назвою "врятувати НЕрядового Януковича", затіяна на внутрішньому економічно-корупційному фронті війни з РФ. А тепер про саму "операцію". Врятувати банк від ліквідації можна лише шляхом його продажу. І в січні 2015 року уповноважений Міхно вирішує провести конкурс, аби знайти покупця на акції "ВБР". Це при тому, що акції заарештовані за клопотанням прокуратури, а відповідно розпоряджатися ними Фонд не має жодного юридичного права. Не знати цього пан Міхно не міг апріорі, адже акції зберігались в депозитарній установі під назвою... (увага!) ПАТ "ВБР". Тобто в тому самому банку, де пан Міхно і був уповноваженим адміністратором. Тому його "пояснення" що він начеб то не знав про арешт коли проводив конкурс об'єктивно не витримують жодної критики. Дивує інше – чому у процесі виведення 50-ти банків з ринку Фонд не міг знайти покупця жодному, навіть такому системно важливому як банк "Дельта" (на заході такі банки класифікують як "занадто великі, щоб збанкрутувати")? А от покупець на банк Януковичів знайшовся одразу? Та ще й який! "Переможцем" конкурсу, інформація про який у відкритих джерелах чомусь була відсутня, стало таке собі ТОВ "Екосіпан". Компанія, яка володіє банком "Михайлівський" та перебуває у власності вищезгаданого Віктора Поліщука. Саме він береться врятувати банк свого товариша від ліквідації. Чи знали про цю "дружбу" в Антимонопольному комітеті, коли 3.03.2015 року ухвалювали рішення про надання згоди на відповідне придбання? Тут варто нагадати, що АКМУ до сих пір контролюється близькими до пана Ахметова людьми. Або чому ця "дружба" не зацікавила НБУ, Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків якого 19.03.2015 року дає зелене світло цій угоді? Чи не здивувала їх така кандидатура на роль покупця? Що про це думає тимчасовий адміністратор "ВБР" пан Міхно? Як можна було узагалі оголошувати конкурс, знаючи про арешт акцій у рамках кримінального провадження? Чому перемогла компанія близького до Януковича Поліщука? Усі ці питання і далі залишаються відкритими. І без сумніву потребують чесних відповідей. Проте на шляху до успішного завершення операції з "порятунку НЕрядового Януковича" другом Поліщуком залишилась тільки одна перепона – арешт акцій. Пану Поліщуку конче необхідно було зняти його і переоформити акції до дати закінчення повноважень тимчасової адміністрації (27.03.2015). Адже після 27 березня НБУ був зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати ліквідацію банку "ВБР". Зняти арешт до 27 березня не виходить. І пан Поліщук вдається до своїх звичних методів: якщо законного шляху не існує, завжди можна скористатись послугами "економічних диверсантів" – корумпованих суддів та "намалювати" потрібне рішення суду. Точно так було під час незаконного привласнення його компанією 94,6 га землі в Броварах. 27 березня 2015 року компанія Віктора Поліщука "Екосіпан" звертається до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та НБУ з вимогою зобов'язати таки укласти договір купівлі-продажу та заборонити НБУ відкликати ліцензію та ліквідовувати "ВБР". Найцікавіше, що Віктор Поліщук фактично влаштував справжнє юридичне "бомбардування" господарського суду. Оскільки одночасно його компанія подала аж 8 (!!!) практично однакових позовів. Шість з яких судді повернули позивачу, оскільки його вимоги були явно протизаконними. Такою кількістю позовів компанія Поліщука просто намагалася "намацати" суддю-корупціонера, котрий свідомо (чит. не без грошової за те винагороди) піде на винесення вже завідома неправосудного рішення. Замовник був у такому відчаї, що судячи з усього підняв суму "винагороди". У результаті чого відбувся конфуз – одночасно аж двоє суддів жадібно накинулись на "подяку" та своїми неправосудними ухвалами заборонили НБУ відкликати ліцензію "ВБР". Тобто аж двоє суддів Господарського суду міста Києва, а саме Цюкало Юрій Вікторович та Шкурдова Людмила Миколаївна, задовольнили позови "Екосіпану" і заборонили Нацбанку відкликати ліцензію та вчиняти дії по ліквідації ПАТ "Всеукраїнський банк розвитку", порушуючи законодавство. Адже згідно ст. 53 Закону України "Про Національний банк України" не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та цим Законом. А суд є нічим іншим, як органом державної влади. У суді звісно можна оскаржувати дії чи бездіяльність Нацбанку, але заборонити йому приймати рішення чи вчиняти дії не можна ніяк. А отже це рішення суддів було завідома неправосудне. І за цим має слідувати їх кримінальна відповідальність. Проте навіть отримавши аж два "намальованих" рішення суду та вигравши певний час, придбати "ВБР" компанія Поліщука все ж не могла. Оскільки акції і далі були під арештом. Але це зовсім не означає, що паралельно не "кипіла" робота із його зняття. Так 14 квітня 2015 року за поданням того ж таки уповноваженого адміністратора пана Міхна апеляційна інстанція скасувала ухвалу про арешт акцій "ВБР" від 1.04. 2014. Тут в спецоперції з "порятунку НЕрядового Януковича", окрім самого Міхня, "відзначився" та заслуговує на особливу увагу Генпрокуратури головуючий суддя Сокуренко В.М. Після довгоочікуваного скасування арешту, здавалося б, жодних перепон для Поліщука вже немає. Проте всі "геніальні" плани по "скуповуванню" судів "гуртом і в роздріб" поламав пан Шокін з підлеглими. 14 квітня 2015 Печерський районний суд наклав новий арешт в рамках іншого кримінального провадження щодо Олександра Януковича. А відповідно жодних операцій з купівлі-продажу акцій "ВБР" відбуватися не може. Варто зазначити, що спецоперація із порятунку банку Януковича, на жаль, триває. І поки Генпрокуратурі вдається тримати натиск "економічних диверсантів-корупціонерів". Станом на сьогодні акції ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" і далі під арештом. Тому врятувати "ВБР" від ліквідації товаришу Саші Януковича Віктору Поліщуку поки так і не вдалося. Та чи понесе хтось покарання за цю майже реалізовану антидержавну змову? Хто допомагає пану Поліщуку у владних коридорах? Відповіді досі немає. Як бачимо, багато відкритих питань до працівників Фонду гарантування вкладів, що "вирішили" провести конкурс із продажу арештованих акцій "ВБР", до судді апеляційної інстанції, який зняв цей арешт, і до двох суддів господарського суду, що винесли завідомо неправосудні ухвали. Сподіваюсь, що скоро ми таки отримаємо відповіді. І в першу чергу імена тих, хто так старанно намагається врятувати гроші "СІМ'Ї". https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/55366aa65f44f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/549e44a45e5ad/ ukrpravda@gmail.com (Павло Різаненко) Sat, 27 Dec 2014 06:33:24 +0200 "Борітеся поборете", "стукайте і вам відкриють", "вода камінь точить". Ще рік тому, в умовах тодішньої політичної реальності, усі ці слова були не більше, ніж крилаті фрази, які не мали нічого спільного зі справжнім життям, а особливо, з українською Фемідою. Тим не менше, майже рік тому разом з активною громадою Броварів я взявся за, як здавалося тоді, абсолютно безперспективну справу. У жовтні 2013-го після однієї з сесій Броварської міської ради вперше виникла підозра, що місто стало жертвою дуже крупної земельної крадіжки. Предмет крадіжки – 94,6 га землі промислового призначення прямо посеред Броварів. Ринкова вартість – близько 300 мільйонів гривень. Але ті, хто поклав око на цей ласий шмат, витрачати гроші на його купівлю у держави через аукціон, не збиралися. І вигадали іншу – незаконну, проте дешевшу схему для привласнення цієї землі. За 4-5 місяців потенційний власник (таке собі ТОВ "ІНТЕР-ПРОФІТ", що тісно пов'язане з відомим бізнесменом Віктором Поліщуком) разом з державною та місцевою владою розіграли справжню п'єсу із привласнення майже ста броварських гектар. От тільки того, що відбудеться Революція гідності, втече Янукович, зміниться влада, і що найдивовижніше для них – суд раптом може винести справедливе рішення, вони точно не чекали. Із травня 2013 року по грудень 2014-го 94,6 га земель державної власності промислового призначення, що перебували у постійному користуванні, знову ж таки державного підприємства "Радіопередавальний центр", пройшли десять судів, включно з апеляціями і касаціями, чотири рази змінили власників і двічі цільове призначення. Спочатку з промислового на сільськогосподарське. Адже, на відміну від промислових, землі СГ за законом можна роздати через псевдо-приватизацію, безкоштовно. Та щойно роздали "кому треба", призначення знову змінили на промислове. Причому, оформлення документів і винесення рішень судами відбувалися в небачені для української бюрократичної машини терміни. Виготовлення 48-ми проектів землеустрою за сім днів! Винесення рішення суду за три! Реєстрація 48-ми договорів купівлі-продажу за одну ніч! Поетапну і детальну схему земельної афери з 94,6 га броварської землі з усіма документами та доказами можна прочитати тут http://pravo-znaty.org.ua/rik-radio-abo-zemli-groshi-dva-sudi-brovarska-tragikomediya-na-dvi-diyi/ Але справді фантастичні речі почали відбуватися, коли ми почали розплутувати цей клубок. Свої перші депутатські запити та звернення я надсилав у відповідні державні органи з проханням надати проекти землеустрою ще до Революції Гідності. Перші суди відбувалися вже під час Майдану. Загалом я надіслав десятки різного роду запитів та звернень. І весь цей час отримував численні відмови із абсурдним, як для українського законодавства, формулюванням: "документи містять конфіденційну інформацію". І це при тому, що народний депутат має доступ навіть до державної таємниці. Найбільш прикро те, що це продовжувалося певний час і після Майдану. Адже, міністри нагорі змінилися, а система і корупціонери на місцях – залишалися незмінними. І коли вже аж влітку 2014-го я відстояв в судах своє законне право ознайомитися з документами, з'ясувалося – вони банально "згоріли". Точніше, їх нібито, спалили у машині одного з головних виконавців цієї афери. Ті, хто незаконно привласнював землю і замітав сліди, не врахували одного. Паралельно я подав ще один позов з проханням скасувати накази про видачу земельних ділянок. В його успіху сумнівалися навіть в уже "оновленій" обласній прокуратурі, а заступник обласного прокурора відмовляв мене його подавати. Проте на щастя жоден документ по цій справі згоріти не встиг. І пройшовши всі кола судочинного пекла – позови, апеляції, касації, 4 грудня 2014 року ми нарешті отримали рішення Вищого адміністративного суду України. Тепер 94,6 га землі все ж повернуться у державну власність. А юридична справедливість, яка ще рік тому здавалася чимось аномально нереальним, таки існує. Проте найцікавіше в цій справі інше. В процесі юридичної боротьби виявилося – разом з гігантською земельною оборудкою ми відкрили ще й справжній ящик Пандори. Поряд з фактами численного зловживання владою, підкупом суддів і посадовців, ґвалтуванням суддівської системи та порушенням закону, почали випливати ще й дуже гучні прізвища. І всі вони, так чи інакше, крутилися навколо бізнесмена Віктора Поліщука і високопосадовців минулого та й навіть сьогоднішнього найвищого керівництва країни. Взагалі в Броварах його неофіційно називають новим "хазяїном" міста. За кілька років з часу його першої появи там, він встиг і "підгодувати", і налякати, а отже, тримати на короткому повідку всю броварську владу. Вперше причину, яка нібито змушує її тремтіти перед Поліщуком, я почув від одного з тамтешніх колишніх так званих "хазяїв" міста, який втратив свій вплив у місті з приходом Поліщука. Це було задовго до Майдану і україно-російського конфлікту. Мовляв, "він їздить на день народження до самого Дмитра Медвєдєва, бо він його близький родич". Ці слова на той час здавалися не більше, як вигадками. Але коли в ході численних запитів і судів я натикався на стіну з відмов, вигідних Поліщуку рішень та абсолютне "кришування" його бізнесу боку колишньої влади, задумався – а можливо в тих словах і дійсно була доля правди. І уже після перемоги Майдану в найвищих коридорах влади, таки підтвердили – дружина Віктора Поліщука – столична бізнесвумен Лілія Рєзвая і справді племінниця Світлани Медведєвої – дружини Дмитра Медвєдєва. Щоправда, офіційно інформації про це знайти неможливо. Джерела стверджують, що саме Рєзвая, а не Поліщук має вирішальне право голосу в усьому, що стосується їхнього сімейного бізнесу (ТРЦ "Гуллівер", ТОВ "ТЕХЕНЕРГОТРЕЙД", компанії "Ельдорадо" та "Технополіс", також численні житлові будівництва на території міста Бровари). Окрім того, ще за часів попередньої влади Віктору Поліщуку неодноразово закидали близькі стосунки з екс-міністром доходів та зборів України Олександром Клименком та зі старшим сином президента-втікача Олександром Януковичем. Більше того, тривалий час прес-секретарем Поліщука була скандально відома журналістка Альона Березовская. Та сама, що її неодноразово сватали в коханки то самого Віктора Януковича, то його первістка. Нині вона, до речі, як і знані "втікачі", теж перебуває в Москві. Можливо, саме ці тісні зв'язки свого часу допомогли компаніям, що пов'язані з Поліщуком, так легко привласнити 94,6 га на території Броварів. Чи є всі ці гучні прізвища простим збігом обставин? Чи мають гроші російських родичів відношення до українського бізнесу їхньої племінниці? Усе це слід ретельно дослідити і перевірити. Що я обов'язково і робитиму далі. Справедливе рішення суду, яке повертає броварчанам украдені в них 94,6 га землі, дає надію, що наша боротьба не марна. Справу я виграв, земля повинна бути повернута у державну власність у цивільному порядку. Та ми не можемо ігнорувати той факт, що в цій справді є очевидним кримінальний склад злочину. Щоправда, в цьому напрямку розслідування ніяким чином особливо не просувається. У мене є всі причини вважати, що з цим пов'язане лояльне ставлення правоохоронних органів на рівні області і вище до персони Поліщука. Адже, для прикладу, 18 лютого – один із найдраматичніших днів Майдану – працівникам Беркуту вручали ордери на квартири в новобудові, що зведена будівельною компанією Поліщука. Такий аукціон щедрості в бік працівників правоохоронних органів і прокуратури з боку Поліщука відбувався кілька разів. А вже нині – діти посадовців найвищого рангу працюють у його компанії "ТЕХЕНЕРГОТРЕЙД". Можливо, саме тому спроби подання цивільного позову Броварською міськрайонною прокуратурою щодо витребування землі у власність донині блокується керівництвом Київської обласної прокуратури, а розслідування по кримінальній складовій всіляко гальмується на найвищому рівні правоохоронних органів. Більше того, інший позов на скасування рішення про незаконну зміну цільового призначення 94,6 га землі прокуратурою, був програний. А на суді неозброєним оком було видно – цю справу прокурор "злив" навмисно. Цей програш не впливає на вже встановлений факт незаконного вилучення землі з держвласності, але в той же час, дає можливість уникнути кримінальної відповідальності частині посадовців, які були причетні до незаконної зміни цільового призначення землі. Та й одне зрозуміло точно – ми знайшли бомбу з годинниковим механізмом. Рано чи пізно він таки спрацює. І всім посадовцям, включно з обласним керівництвом прокуратури та держземагенства, котрі ще досі жадібно беруть хабарі та допомагають замітати новому "князькові" сліди його злочинів, слід триматися осторонь і добре подумати, адже ця бомба точно вибухне. https://blogs.pravda.com.ua/authors/rizanenko/549e44a45e5ad/