https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/526e65cdafa88/ ukrpravda@gmail.com (Сашко Сівченко) Mon, 28 Oct 2013 14:25:33 +0200 Як уже багато хто сказав, закінчилася ціла епоха в історії Грузії, епоха Саакашвілі. До нього можна по-різному ставитися, але неможливо сперечатися, що саме за його правління Грузія нарешті стала на ноги як держава. А багато реформ, результативно проведених у цій країні, і сьогодні ставлять за приклад у світі. Одначе, схоже, грузини так не думають. І з результатом 62 % на виборах переміг представник "Грузинської мрії" Георгій Маргвелашвілі. Кандидат від Народного Єдиного Руху Давид Бакрадзе отримав 21 % підтримки, а Ніно Бурджанадзе, що залила усю Грузію своєю агітацією – 10 %. Це були спокійні демократичні вибори, які визнали і Саакашвілі, і Бакрадзе. Саме так чинять чесні та благородні політики та люди, адже вони поважають вибір народу. Прикро лише, що грузини не зробили висновків з останнього року, за який багато здобутків команди Саакашвілі почали згортатися. Перш за все, дивує пасивність людей, проголосувало лише 46,6 %. Тобто, більшість не прийшла на вибори. Але це, мабуть, саме та категорія людей, які з певних причин недолюблюють Саакашвілі, але вже встигли розчаруватися і у новій владі. Вони вирішили просто проігнорувати вибори. Тим самим давши меншості вирішувати долю усіх. Тому казати, що впевнену перемогу отримав Маргвелашвілі було б неправильно. Це лише підтверджує те, що в країні немає лідера, є конкретний політичний стан, який зумовив такий результат. Багато хто жаліє Грузин, але я ні. З двох причин. По-перше, їм уже пощастило, що вони мали такого Президента та владу, яка дійсно думала про людей та намагалася покращити їхнє життя та статус країни. Одначе цього було недостатньо, щоб сформувати активне та свідоме громадянське суспільство. Україні ж про такого лідера ще мріяти і мріяти. По-друге, вибори були демократичними, без фальсифікацій, а отже, – самі вибрали. Чому жаліти? Єдине за що мені шкода, що через вже остаточну зміну влади, зміну вектору правління, продовжиться призупинення розвитку Грузії. Країни, яку, після відвідин, я полюбив. А молодь знову почне мріяти виїхати за кордон у пошуках кращого життя. Від деяких молодих людей я це вже чув. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/526e65cdafa88/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/525d3f91f193a/ ukrpravda@gmail.com (Сашко Сівченко) Tue, 15 Oct 2013 16:13:53 +0300 Кілька тижнів тому в рамках дослідження Національного демократичного інституту (США) було оприлюднено рейтинг підтримки грузинським народом кандидатів на пост президента країни. За ним лідирує представник правлячої партії "Грузинська мрія" Георгій Маргвелашвілі, маючи 39 % довіри виборців. На другому місці, з 18 %, кандидат від партії "Єдиний національний рух" Давид Бакрадзе. Ніно Бурджанадзе хочуть бачити президентом Грузії 7 %. При цьому 16 % ще не визначились. Пізніше, деякі журналісти наводили дані Центру громадянського залучення, за яким Маргвелашвілі має лише 32 % підтримки. Днями на подібні рейтинги відреагував сам "лідер" цього списку Георгій Маргвелашвілі, нібито, насправді, рівень його підтримки вже давно перескочив позначку в 50 %. Одначе задуматися над цими цифрами мене змушує побачене та почуте в Грузії впродовж останніх кількох місяців безпосередньо від простих жителів Грузії з різних куточків країни. Так, дійсно, більшість грузин недолюблюють Саакашвілі та його команду, що і було однією з причин перемоги "Грузинської мрії" на парламентських виборах 2012 року. На це у них є свої причини, про об'єктивність яких, щоправда, можна посперечатися. Але про це я детально напишу в одному із моїх майбутніх дописів. Проте те, що я почув від людей щодо правління нової влади впродовж останнього року показує, що рейтинги партії "мрійників", порівняно з минулорічними, вже значно нижчі. Багато людей просто розчаровані, адже з обіцяних золотих гір, команда Іванішвілі не виконала майже нічого. Більше того, призупинилося багато проектів, які давали робочі місця. Через зміну вектору діяльності, багато інвесторів покидають грузинський ринок, що також призводить до втрати грузинами робочих місць. Будівничі та ремонтні роботи по всій Грузії, якщо не зупинено, то добряче пригальмовано. У цьому я переконувався неодноразово на власні очі. З обіцяних Іванішвілі 100 заводів, на сьогодні не побудовано жодного. Також не видано жодного Лара, з обіцяних тим же Іванішвілі. І цей список можна продовжувати довго. Але я це пишу не для того, щоб когось переконати в бездіяльності нової влади Грузії, а як приклад масового розчарування грузин у новій владі, яке зараз шириться країною. Це зовсім не означає, що розчаровані люди будуть підтримувати команду Саакашвілі та його кандидата. Такий стан швидше показує непросту ситуацію, у якій зараз знаходяться грузини, коли реально немає одного лідера, якого б підтримувала більшість народу. Одначе, попри негативи, з якими пов'язана в уяві грузин діяльність "Національного єдиного руху", а точніше, Саакашвілі, фактично усі вони визнають і реальні заслуги колишньої правлячої сили, зміни, які покращили життя рядового грузина. А стосовно теперішньої влади людям просто немає чого згадати, окрім обіцянок. Звичайно, одного року замало, щоб зрозуміти свою помилку у виборі того чи іншого політика чи політичної сили. В Україні, до прикладу, людям часто не вистачає і цілого терміну правління. І, зрозуміло, що загальнонаціональні опитування показують більшу підтримку нової, свіжої для грузин партії. Але великий відсоток невизначених людей, та паралельне поступове зменшення кількості визначених, підтверджує мої попередні слова. Люди знаходяться на роздоріжжі. А це означає, що пан Маргвелашвілі лукавить, зазначаючи, що має підтримку більшої половини населення країни. І подібні висловлювання йому не на користь. Як і те, що він не виділяється особливим розумом та характеристиками, які мав би мати президент, та які, власне, і спонукають до довіри виборця. Тому, на мою думку, говорити ствердно про конкретного лідера на цих президентських виборах у Грузії не можна до самого дня голосування. А вже безпосередньо вибори покажуть, на скільки грузинське суспільство стало свідомим та політично освіченим. І чи дійсно грузини не помиляються двічі. Розумію, що моя думка здається дещо поверхневою. Тому, для обґрунтування написаних вище слів, незабаром я напишу матеріал про ставлення людей до обох політичних сил Грузії та їхніх лідерів у розрізі їхньої діяльності за останні роки на конкретних прикладах. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/525d3f91f193a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/524419c30d4e4/ ukrpravda@gmail.com (Сашко Сівченко) Thu, 26 Sep 2013 14:25:55 +0300 Наприкінці вересня у Грузії вже відкрито почалися виборчі процеси. На екранах телевізорів майорить реклама, новини теж стали значно політизованішими. У містах почала з'являтися зовнішня агітація. Водночас, все це трохи відрізняється від подібного періоду в Україні. По-перше, в Україні політична реклама з'явилася б ще за півроку до самих виборів. Тут же міста пустували, починаючи з початку серпня і до кінця вересня на території всієї Грузії мною не було помічено жодної зовнішньої політагітації. З 20-го вересня вулиці замайоріли величезними біл-бордами з закликом голосувати за Ніно Бурджанадзе, лідера Демократичного руху – "Єдина Грузія" та Георгія Маргвелашвілі, висуванця партії "Грузинська мрія – демократична Грузія". Цікаво, що реклами третього лідера виборів, представника Єдиного національного руху Давида Бакрадзе, на вулицях, поки, майже немає. Щодо перших двох, то агітація Маргвелашвілі є досить стандартною – біл-борди, а в маленьких містах – афіші. На цьому поки все. А от Бурджанадзе одразу нагадує варіант Наталі Королевської в Україні. Вона в декілька днів опинилася скрізь. Що лише підтверджує думки опозиційних політиків та журналістів, що Ніно Бурджанадзе – технічний проект Іванішвілі для відтягування голосів. Все, знову таки, так само як і з Королевською, грошей тут не жаліють, тож реклама з'явилася, окрім біл-бордів по всій Грузії, мало не на кожній станції метро в Тбілісі, а також на марштурках. До речі, в Україні агітація на громадському транспорті заборонена, в Грузії ж, схоже, – ні. По телевізору агітують більшість кандидатів, зокрема Ніно Бурджанадзе, Георгій Маргвелашвілі, лідер Християнко-демократичного руху Георгій Таргамадзе та інші. Реклама висуванця від ЄНР лише починає з'являтися, однак достатньо рідко. Переважно Давида Бакрадзе можна побачити хіба що у новинах, але не так і багато. Порівняно із згадуваними вже Маргвелашвілі та Бурджанадзе. Не знаю, чому націонали ще не розпочали активної агітації за свого кандидата, адже до виборів лишилося трохи більше місця. Чи то вони сподіваються виїхати на загальній розчарованості грузинського народу від діяльності уряду "Грузинської мрії", чи ж мають якусь свою стратегію. Але, враховуючи те, що грузинське суспільство ще далеко не обізнане в політтехнологіях, та легко ведеться на обіцянки і грошове виявлення, я б на їхньому місці не грався. Говорити про інших кандидатів у президенти взагалі немає сенсу, їх і кандидатами складно назвати, незважаючи на таку велику кількість. Частково політичну пасивність можна пояснити тим, що остаточна реєстрація, що підтверджується збором підписів, закінчується 27 вересня, рівно за місяць до дня проведення виборів. Хоча на сьогодні ЦВК заявляє, що достроково зареєструвала вже усіх. Із 54 заявок офіційно зареєстровано кандидатами 23, серед них: Серго Джавахідзе, Георгій Маргвелашвілі, Давид Бакрадзе, Георгій Таргамадзе, Коба Давіташвілі, Зураб Харатішвілі, Теймураз Мжавія, Ніно Бурджанадзе та інші. Саме через те, політична реклама лише починає звявлятися. І, напевне, вже через тиждень по телевізору, окрім політики, не буде нічого. Ніно Бурджанадзе, зауважте (!), у списку зареєстрованих з'явилася лише 24 вересня. Адже мала певні питання з невказаним майном у декларації. Однак, відсутність офіційної реєстрації, не завадила їй розпочати офіційну агітацію. Амбіції ллються через край. Для інформації: Для того, щоб пройти реєстрацію, кандидат повинен зібрати не менше 26 530 підписів (0,75 % від загальної кількості виборців). Останній термін подання підписів – 17 вересня, а останні зміни в них можна було внести до 22 вересня. ЦВК закінчила реєстрацію достроково 24 вересня. За даними Центрвиборчкому, в Грузії 3 537 249 виборців. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/524419c30d4e4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/52429e8f787b6/ ukrpravda@gmail.com (Сашко Сівченко) Wed, 25 Sep 2013 11:27:59 +0300 Біля Міністерства закордонних справ Грузії в Тбілісі прихильники Євразійського союзу виступили з акцією в підтримку поновлення співпраці з Росією. А прихильники НАТО та Євросоюзу зробили свою акцію у відповідь. Далі, все як має бути: крики, сварки, штовханина. Близько тридцяти осіб зібралися 24 вересня біля будівлі Міністерства закордонних справ з плакатами в підтримку Євразійського союзу та Росії. Вони вимагали поновлення політичної співпраці з Російською Федерацією. Серед мітингуючи більшість пенсіонери. Вони мирно стояли з плакатами, і лише декілька молодших, організаторів акції, емоційно щось розповідали в мікрофон. На акцію відреагували їхні опоненти, прихильники вступу Грузії в Євросоюз та НАТО. Серед них була одна молодь, дуже активна. Вони, десь у такій же кількості, в мить перекричали проросійських мітингуючих та переманили усі ЗМІ до себе. Не обійшлося і без провокацій. "Натівці", назвемо їх так, принесли колючий дріт і обмотували все довкола, а прихильникам Росії подарували велику "таблетку" Вазеліну, за 41 копійку. Після цього зав'язалася словесна перепалка, яка перейшла в штовханину та невеличку бійку, але все б могло закінчитися і гірше, якби не хороша робота поліції. Вони обережно та тактовно розвели опонентів. Оточили одних і других. А тих, кому все ж вдавалося проникати в табір противників, обережно, з поясненням, виводили. Бачив це на власні очі. Видно було, що поліція нейтральна і просто виконує роботу, не надаючи перевагу комусь. Як українцю, звикшому до "роботи" нахиш міліціянтів, мені це було дивно. Ці дві акції. Звісно ж, не надто впливають на щось, але прямо показують категорії населення Грузії, які в більшості своїй виступають за співпрацю з Росією – пенсіонери, та за співпрацю з Євросоюзом та НАТО – молодь. Зрозуміло, що не можна говорити про усіх, але загальна тенденція витримана. І ще одне, показовою є акція з вимогою співпраці з Росією у один із днів, коли російські війська ставлять колючий дріт на кордоні між Грузією та окупованою Росією Осетією. Так, таку акцію можуть проводити лише "справжні свідомі патріоти". https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/52429e8f787b6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/52384d329d1ae/ ukrpravda@gmail.com (Сашко Сівченко) Tue, 17 Sep 2013 15:38:10 +0300 Під час поїздки в Кутаїсі на суд над Вано Мерабішвілі мені вдалося поспілкуватися із Кобою Хабазі,одним із лідерів Єдиного національного руху, депутата парламенту минулого скликання,а зараз очільника громадської організації "Вільна зона", про яку я ще розповім пізніше. Пропоную думки Коби щодо прийдешніх виборів президента Грузії, що відбудуться наприкінці жовтня цього року, про кандидатів та політичний стан в країні, в якому ці вибори відбуватимуться. Частина 1. Про уряд "Грузинської мрії" Як можна охарактеризувати діяльність нового уряду за один рік? Основне для мене, це зовнішня політика Грузії. На рахунок України, на рахунок Грузії і так далі, практично ситуація розвивається однаково. І в Україні, і в Грузії дуже багато говорять про НАТО, про Євросоюз тощо. Це ж говорить й Іванішвілі, але немає значення, що ця людина говорить, головне, що вона робить. Фактично усі дії, які сьогодні робить наш уряд ставлять хрест Грузії до Північно-атлантичного напрямку. Всі ці дії тільки одну дорогу лишають Грузії – це дорогу до Росії. Наприклад, якщо останнє взяти: виступили з нібито досить непоганим лозунгом "Ми почнемо прямі переговори з Абхазцями та південними Осетинцями. Це дуже гарно оформлено, але фактично означає, що вже Росія не окупант. Ми говорили, що ми завжди знайдемо з абхазцями і осетинами спільну мову, але проблема для нас Росія. Вирішувати потрібно російську проблему. Ми впевнені, от якби не Росія, ми б знайшли взаємовигідні умови. Уся політика, яку веде Іванішвілі, – це те, щоб зняти статус окупанта з Росії. У будь-яких переговорах, якщо раніше стояла проблема Росії, робиться все, щоб далі цієї проблеми вже не стояло. Це для мене найголовніший фактор. Тому, я вважаю, що це не грузинський, а пропутінський уряд в Грузії. Який працює не на інтереси нашої країни. Другим важливим фактором діяльності нового парламенту є ситуація з економікою країни. Сам міністр фінансів Нодар Хадурі, в одному нещодавньому виступі перерахував два цікаві факти. Що до виборів ріст економіки був приблизно 7 %. Потім, через 2 місяці, було 5 %, через 4 місяці – 3, а через 7 місяців було 0,8 % росту економіки. А десь через 15 хвилин, він сказав, що у Грузії економіка росте. 0,8 %, але росте економіка (посміхається). Однак не всі знають, що не те, що 0,8, менше 5 відсотків росту економіки – означає смерть для Грузії. Це загрожує Грузії незворотними наслідками. Це буде найважча робота, відновити довіру, починаючи від місцевих бізнесменів, закінчуючи тими інвесторами, які вже втратили інтерес до Грузії. Їх дуже важко зацікавити. Якщо один раз зацікавити і він потім розчарується, його вже неможливо буде повернути на грузинський ринок. Я вважаю, що це одне із найстрашнішого, що відбулося після парламентських виборів. Зараз грузинська економіка не те, що зупинилася, а з величезними стрибками повертається в окопи. Ну і останнє, це згортання демократії. Яскраво це прослідковується з переслідування політичних опонентів. Наприклад, арешт Вано Мерабішвілі. Як можуть бути демократичними майбутні президентські вибори, якщо генеральний секретар однієї з провідних партій країни знаходиться під судом за смішними звинуваченнями? До того ж, попередньо, саме він мав стати кандидатом від ЄНР. Тільки через будь-які заяви у демократичності виборів, вони є абсурдними. Частина 2. Про президентські вибори Хто є реальним кандидатом на виборах та які настрої зараз у суспільстві? Реальні кандидати на виборах – це Георгій Маргвелашвілі, Давид Бакрадзе та Ніно Бурджанадзе. Але що стосується цих двох: Маргвелашвілі та Бурджанадзе – це два кінці однієї палиці. Обидвоє належать до тих сил, якими фактично керують не те, що з Росії, а безпосередньо через Путіна. Так керують Маргвелашвілі, адже він у партії Іванішвілі. А що стосується Бурджанадзе – вона себе вже проявляла раніше. Після війни, коли війська Росії бомбили наші міста та вбивали наших людей, вона поїхала у Москву, і на Поклінній горі стояла поруч із Путіним і брала участь в Марші російських військ, тої сили, яка в Грузії вважається окупантом. Я вважаю, що у багатьох людей, які на парламентських виборах віддали голос за "Грузинську мрію", з'явилося розчарування. Тому, що "Грузинська мрія" думала, що вони програють вибори. Десь за два місяці до виборів відбулися їхні збори, де керівництво партії прямо сказало, що обіцяйте все: "Ми все одно програємо, обіцяйте все. Потім, після виборів, люди будуть вимагати це від ЄНР". Люди прийшли б до нас і вимагали: де 250 Ларі пенсія, де 2-відсоткові банківські кредити, і так далі, і так далі. Цього дуже багато було. Все, що їм на розум приходило, вони обіцяли. Багато населення повірило цьому і віддали голоси за Іванішвілі. І це легко пояснити, адже у Бідзіни Іванішвілі удвічі більше грошей, ніж бюджет усієї Грузії. Вони повірили, що Іванішвілі буде їм роздавати свої гроші. Це було дурістю, але, на жаль, це факт. Однак, так як всі побачили, що це були лише обіцянки на вітер, серед них почало з'являтися невдоволення. Тому, Бідзіна Іванішвілі так влаштовує, щоб ті люди, які щодня покидають Грузинську мрію, не прийшли до нас. Для цього вони створили проект Бурджанадзе, який буде відтягувати голоси. Це фактично ділить голоси. Хто має шанс перемогти? Ми вважаємо, що реально може перемогти Бакрадзе. Мене усі вважають оптимістом, але без оптимізму я не можу жити. Але я знаю, що можемо ми (народ) допускати помилки, але грузини двічі не помиляються. Чи піде Іванішвілі з політики після виборів, як він обіцяє, і що це понесе за собою? Якщо він піде не лише з політики, не лише з посади прем'єр-міністра, а покине країну і поїде туди, де живе його найближча людина, Путін, це буде дуже добре для Грузії. А що стосується того плану, який у нього є, це звичайні мафіозні плани. Він хоче сидіти у себе в скляному палаці і звідти керувати країною. І одночасно, щоб у нього не було ніяких обов'язків. Він добре бачить, що розчарування росте, що протестні настрої ростуть і хоче піти від цього. Та керувати за допомогою Маргвелашвілі, Бурджанадзе тощо. Але цей трюк у нього не пройде. Чи розпадеться коаліція після відставки Іванішвілі? Коаліція все одно буде. Кожна партія буде до нього систематично бігати, щоб отримати вказівки і одночасно гроші. Враховуючи те, що їх об'єднують гроші, це легко втримати. Але неможливо за допомогою грошей утримати протестну націю, яка збільшується. Ми кожного разу будемо фіксувати нашу позицію, що піде чи не піде Іванішвілі, все одно він відповідає за все те, що зроблено в Грузії за його правління. Звісно, будуть між партіями коаліції сварки, але все одно, поки Іванішвілі повністю не покине країну, вони триматимуться під його керівництвом. Однак, президентські вибори покажуть наскільки втратила довіру народу "Грузинська мрія". Якщо переможе Бакрадзе, подальші події будуть складатися на краще, і не важливо, хто буде у більшості. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/52384d329d1ae/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/52343dc645f1f/ ukrpravda@gmail.com (Сашко Сівченко) Sat, 14 Sep 2013 13:43:18 +0300 Заполітизованість арешту колишнього міністра внутрішніх справ та прем'єр-міністра Грузії Вано Мерабішвілі видно неозброєним оком. Варто лише переглянути звинувачення. А звинувачують його одразу по декількох епізодах: створення фіктивних робочих місць для прихильників нацруху, привласнення чужого майна та розтрата коштів МВС Грузії, а також перевищення службових повноважень, у зв'язку зі справою про розгін акції опозиції 26 травня 2011. Згодом, до цього додалася справа про вбивство Сандро Гіргвіліані у 2006 році. Особливо показовим є звинувачення у тому, що Мерабішвілі конфіскував у безневинної людини вподобану йому дачу, з цією метою порушив проти нього кримінальну справу, дачу передав у власність МВС, а насправді сам користувався нею. Будинок цей належав Зурабу Лобжанідзе, що за Шеварднадзе був одним із держчиновників та очільником компанії "Маднеулі". І після революції троянд втік закордон. А будинок, як і всі інші подібні будинки, передали у власність держави. І за вільним розподілом він потрапив у підпорядкування МВС. Варто ще врахувати і те, що Вано Мерабішвілі було арештовано напередодні президентських виборів, точніше, тоді, коли з'ясувалося, що Мерабішвілі має стати кандидатом у президенти від ЄНР. Враховуючи все, важко повірити, що людина, яка могла собі дозволити те, у чому його звинувачують, спроможна зробити реформу поліції, яку зараз вставлять за приклад у всьому світі. Адже країна вискочила на перше місце за рівнем довіри до правоохоронних органів. А люди просто не боялися залишати на ніч незачиненими двері до квартири чи автомобіль. Звісно, допоки уряд "Грузинської мрії" не провів амністію ув'язнених. Зрештою, як зазначає один із лідерів Єдиного Національного Руху Коба Хабазі, у обвинувачення направду і немає жодних адекватних доказів. Тому зараз можна очікувати затягування судового процесу. Ще, на те, що Мерабішвілі особистий політичний в'язень Іванішвілі, вказує те, що його взяли під арешт, у той же час, коли, обвинувачених за подібними статтями інших чиновників, не брали під варту під час судового процесу. Наводить на думку, про затягування і останнє судове засідання, що відбулося 12 вересня. З 11 ранку до 18-ї вечора було зачитано лише 64 томи справи зі 150-ти. І суд перенесли на 19 вересня. Відповідно, лише на зачитування ще піде декілька засідань. Потім буде процес розгляду справи. На сьогодні суду необхідно заслухати близько п'яти тисяч свідків. Не знаю, але таке враження, що суд триватиме ще не один місяць. 12 вересня цілий день під судом чатувало декілька сотень активістів громадських організацій та звичайні люди, що прийшли підтримати Вано Мерабішвілі. Коли його вивозили автобусом у супроводі чотирьох позашляховиків спецпідрозділу поліції, усі, у тому числі і поліцейські, аплодували у знак підтримки та поваги. Рядові грузини теж дуже позитивно налаштовані до Мерабішвілі. У кожному містечку, де мені довелося побувати впродовж останнього місяця, усі ті, хто підтримує чи проклинає Саакашвілі, з повагою ставляться до Мерабішвілі, і дуже йому вдячні за те, як працює сьогодні поліція і за ті зміни, які принесла реформа. На сьогодні якісь прогнози не береться робити ніхто, кажуть, що все залежить від того, наскільки переконливими будуть сторони обвинувачення і захисту. Але багатьох хвилює те, що суд вже показав, що може виконувати вказівки згори, які протирічять чинному законодавству. Одначе, як не лише мені здається, рішення суду та подальша справа Мерабішвілі вирішиться після президентських виборів наприкінці жовтня цього року, і від того, представник якої партії переможе. Та від того, чи виконає свою обіцянку прем'єр-міністр Грузії Бідзіна Іванішвілі, покинути свою посаду після цих виборів. А та впевненість та спокій, з якими з'являється на засідання суду сам Вано Мерабішвілі, якось автоматично налаштовує на позитивне бачення цієї ситуації. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sivchenko/52343dc645f1f/