https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/67db16c321cb8/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Wed, 19 Mar 2025 20:10:59 +0200 Які ж це емоційно сильні моменти! Фото Vladyslav Musiienko Ми не знаємо особисто переважну більшість тих, хто повертається з полону. Але на якомусь підсвідомому рівні відчуваємо їхні емоції, які пронизують усе тіло. Як вони радіють українському прапору. Як вони радіють українському повітрю та українській землі. Як вони радіють українському зв'язку, який допомагає їм вперше за тривалий час почути та побачити найрідніших. Усе це неймовірно відгукується. У нашому повсякденному житті можна побачити багато желчі та зневаги до незнайомих. А тут ніби такі самі незнайомці, з якими у звичайних умовах ми могли посваритися у сусідньому магазині, якомусь тролейбусі/автобусі або навіть на сходах в будинку, але ми радіємо за них, співпереживаємо їхньому щастю після тривалого випробування. Це та емпатія до незнайомців, та єдність у моменті, коли схудлий та спраглий до свободи цілує синьо-жовтий прапор та посміхається таким самим незнайомцям, бо вони просто українці. І додам трошки ложки дьогтю. Ми мало цікавимось, що там за парєбріком. Кілька разів сперечався з колишніми колегами журналістами, що це важливо для сприйняття повної картини війни на виснаження та розуміння – де ми, а де вони. Так от. Обмін – він же у дві сторони. Там же теж приймають "своїх". І який же це контраст! Таке враження, що там кожен обмін це поминальні дні. Поминальні дні по мріям за Ладою-Коліною, яку родина повернутого вже не отримає. Поминальні дні за тими днями, коли сімєйство жило не битим папкою. У них там взагалі часто можна побачити таке, що це наче якесь гівно повертають. "Явілся", – так і читається в деяких очах. Ну і фальш різноманітних чиновників та охфіцерів. Коротше, радію, що я по цей бік великої війни. Що ми разом радіємо поверненню наших додому. Що вони один за одним нарешті роблять довгоочікувані кроки українською землею, ковтки українського повітря, чують вітання українською мовою, бачать очі своїх найближчих рідних та геть незнайомих українців. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/67db16c321cb8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/67d5ac3d07d93/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Sat, 15 Mar 2025 17:35:09 +0200 Пам'ятаєте, як у 2014-му російська пропаганда вигадала "мальчіка в трусіках", якого у Слов'янську "розіп'яли нацикі"? Тепер подібні історії росіяни розповідають і про Суджу. Олена Фурсова жила в селі Лебедівка на Курщині, яке в серпні 2024 року перейшло під контроль ЗСУ. Українські військові допомогли її родині: організували пологи доньки, надавали гуманітарну допомогу та навіть допомогли евакуюватися в росію. Але, опинившись там, Фурсова почала поширювати відверту брехню про ЗСУ. "Українські солдати допомогли, лікар воєнний. Якщо б не допомогли, то донька б могла померти", – казала вона в українським журналістам. Але в росії її слова зазвучали інакше: "Їм дали наказ вбивати всіх... Вони просто розстрілювали людей". Судячи з відео від такої відвертої брехні в шоці інші росіяни, які після Суджі опинилися в в Україні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/67d5ac3d07d93/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/67c6c94fb8f68/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Tue, 04 Mar 2025 10:35:11 +0200 "Чи є в нас план Б", – несеться в соцмережах. Насправді, через вибрики ще одного старого діда в нас стратегічно нічого не змінилося. У війні на виснаження є одна головна мета: протриматися на день довше за ворога. У нашому випадку нам треба протриматися довше за росію з путіним. Це наш "план А", "план Б", "план В". Тепер до цього плану додалася ще одна умова: протриматися довше за Трампа з його неадекватами, які засіли в Овальному кабінеті. Складно? Ще б пак! Але коли було легко? На Майдані, який Беркут хизувався розігнати за 15 хв? Під час битви за Київ, який путін планував взяти за три дні? Чи у спілкуванні з союзниками, які відводили нам лише два тижні? У війні немає легких ситуацій. Але головне – не ховати себе наперед. І не посипати голову попелом. Ми дуже зациклені на наших внутрішніх проблемах, на чварах. І не помічаємо, що у наших ворогів та в удаваних партнерів усе теж далеко не ідеальне. російська економіка на ладан дихає, їхня армія видихається на Донбасі, а кремлівський дід все ближче до окремої морозильної камери в мавзолеї десь поруч з Леніном. Американському діду також вдаються взнаки внутрішні проблеми, внаслідок яких падають біржеві індекси та його рейтинг підтримки серед американців. Трампономіка все ніяк не наближає Америку до обіцяної "great agane". Скоріше навпаки. Складно бути найвеличнішим лідером світу та диктувати усім свої вимоги, коли в твоїй країні проблеми з яйцями. І це не метафора. Погугліть "США яйця", а краще "США Трамп яйця", зрозумієте рівень дупці, в яку втрапила його адміністрація. Минулого року Трамп використовував проблему з яйцями проти демократів у своїй виборчій кампанії, обіцяв все порішати. А днями визнав: "яйця – це катастрофа". Тепер ця катастрофа – його, а не Байдена. ЧИТАЙТЕ: Trump calls egg prices a "disaster." Is a federal rule helping to keep egg prices high? Коли Трамп проголошував бажання купити Гренландію, однією з відповіддю данців стала ініціатива "купити" у США Каліфорнію. До неї долучилося кілька сотень громадян Данії. Чому б українцям теж не дати відповідь Трампу на його бажання схилити нас до капітуляції? Невже в нас не знайдеться пару мільйонів козаків, які поділяться яйцями з Трампом?) Тут можна навіть запропонувати варіант української угоди з Трампом: яйця в обмін на зброю! "Good deal", – я б сказав. Make president of America great again! І у Трампа на руках не ті карти, щоб відмовлятися від наших яєць) Якщо ж повернутися до серйозної розмови, то головна мета в нас за 11 років не змінилася: встояти, втриматися і так перемогти. Мета та сама, міняються супротивники: Яник з Беркутом, путін з орками, а тепер ще й Трамп з DJ-ями та зіганутими неадекватами. Тож рухаємося далі. Нам своє робити. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/67c6c94fb8f68/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/67bcb01bb712b/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Mon, 24 Feb 2025 18:44:59 +0200 Росіяни планували захопити Київ бліцкригом "за три дні". Проте ці плани були зруйновані. Увесь світ побачив тисячі охочих стати на захист столиці. Підприємці, водії, вчителі, програмісти – залишали мирне життя і брали зброю, щоб захистити своє місто. Вони вишикувалися в черги, щоб потрапити до лав 112-ї бригади тероборони. У чергах боролися за своє місце, щоб швидше отримати зброю. Люди ладні були спати на газонах, спати на асфальті тільки, щоб не пропустити свою чергу. 💬 "Ми будемо вгризатись в землю, ми будемо вмирати, ми будемо гризти їм горлянки, але вони свого тут не доб'ються", – казав у ті дні військовослужбовець 112-ї бригади Юрій. 💥 Десант у Гостомелі План А для росіян передбачав швидке захоплення Києва використовуючи десантні війська. Вони мали висадитися на аеродромі під Гостомелем і потім прорватися до столиці і за підтримки ДРГ російських спецслужбовців ліквідувати управління нашої держави. Першими бій в Гостомелі прийняли нацгвардійці. На допомогу їм відправилася щойно сформована рота тероборони. 💬 "Підійшли до західної окраїни летовища. І буквально за півтори години після військкомату ми вже прийняли перший бой. Ми були обстрілені російськими силами", – згадує у документальному фільмі Андрій "Медвідь" Агеєв. У підсумку українська артилерія перетворила летовище на братську могилу для російських загарбників. Провал цієї десантної операції став першою великою поразкою російського війська у битві за Київ. 💥 Позиція "Жираф" 25 лютого тероборонівці облаштували позицію "Жираф". Це була позиція по дорозі з Бучі в Ірпінь. Шлях став ключовим для просування ворожої колони на Київ. 💬 "Нас в районі 7-ї годин підняли по тривозі і сказали, що в нашу сторону рухається колона коробочок. Ми першу колону запустили, і коли техніка виходила у найвужче місце, тоді її з "мухи" зарядили. І з першого ж вистрілу положили", – згадує військовослужбовець 241-ї бригади ТРО ЗСУ Семен. Далі по російській техніці почала працювати артилерія. Тут ворогу також не вдалося пройти. Загарбники повернулися в Бучу і влаштували там терор, який за найгіршим сценарієм міг охопити Київ. 💥 Блокпост "Караван-Гала" Ще на одному в'їзді з Бучі в Ірпінь тероборонівці влаштували блокпост. Перший штурм тут росіяни вчинили 27 лютого. 💬 "До обіду нам доповіли, що російська техніка просувається по дорозі від Гостомельського шосе в нашу сторону. Почався бій, нас почали розбирати з БТРа, з 30-го калібру. І ми почали потроху-потроху зсуватися. Міст був замінований бійцями ТрО і підірваний під час штурму, щоб ворог не зайшов вглиб Ірпеня і не зробив те саме, що він накоїв в Бучі", – розповідає у документальному фільмі військовослужбовець 241-ї бригади "Снайпер". 💥 Засідка під Броварами Російська армія йшла на Київ із кількох напрямків. Одним із ключових був Броварський. Саме там росіяни зосередили броньований ударний кулак – колони танків і бронемашин, які мали пробити оборону та увірватися в столицю. Тут відзначилися тероборонівці-оператори "Стугни". У районі Скибина вони влаштували зсідку. 💬 "Чекали 15 днів. Вже чули і за Бучу, і за Гостомель. Ми хотіли вже зніматися і виїжджати. Ми телефонуємо вищому керівництву, вище керівництву каже: ми на вас розраховуємо, ви тут повинні бути", – згадує тероборонівець "Морпіх". Тероборонівці прийняли бій 9 березня. Розрахунки "Стугни" за раз знищили 8 одиниць ворожої техніки. Ударний кулак для наступу на Київ зі східного напрямку був зупинений. 💬 "Ця колона, яка йшла на цьому напрямку, мала відіграти ключову ударну роль у взятті Києва. Це був такий собі броньований кулак, який мав проломити всю нашу оборону і ввійти в Київ. От наші підрозділи, які розбили цю колону, вони практично поламали цей броньований кулак. І далі вже хвилі противника просто розбивалися об нашу оборону", – пояснив колишній заступник Командувача Сил ТрО ЗСУ Володимир Шведюк. 💙💛 Перемога під Києвом Це лише кілька епізодів великої битви за Київ, в яких проявили себе бійці тероборони. Кожен із цих рубежів був важливим для перемоги. 🏆 Битва за Київ уже увійшла в історію як одна з найбільших перемог України. Тероборона довела, що "цивільні" можуть воювати не гірше кадрових військових. Завдяки злагодженій обороні Київ вистояв, а разом із ним – і вся Україна. Провал бліцкригу змусив ворога перегрупуватися, а зрештою – відступити. Сьогодні, через три роки після тих подій, ми пам'ятаємо кожного, хто став на захист столиці. Пам'ятаємо тих, хто не повернувся. Територіальна оборона Києва стала справжньою армією, яка розбила ворога тоді і готова бити його далі. 💪 Київ вистояв. Україна переможе. 📽 Матеріал підготовлений на основі документального фільму ТРО Медіа "Щити Києва" з циклу "Готові до спротиву". https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/67bcb01bb712b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/66ae82de7c48d/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Sat, 03 Aug 2024 22:19:58 +0300 ЗО-ЛО-ТО! "Ми – олімпійські чемпіони!", – каже Харлан в камеру одразу після перемоги. І як же це неймовірно! Ми наздоганяли суперниць увесь поєдинок. В якийсь момент відставання було загрозливим. Здавалося, що за очками ми відстаємо без шансів. Але спочатку Харлан вийшла і підтягнула у рахунку нашу збірну до кореянок. Ну а в останньому двобої перевернула все на нашу користь. Ця перемога дуже важлива для країни. І це дуже про нас: задкувати, наздоганяти, а в підсумку вирвати перемогу. Дуже хочеться, щоб це було про нас не в одному фіналі Олімпіади, а й в цілому для країни. Ну а Харлан – просто легенда. І головне: легенда з правильною позицією. Треба пам'ятати, як вона йшла до цього олімпійського золота. Перед самим початком шіирокомасштабного вторгенння Харлан вирішила повернутися у спорт. Але реалізацію рішення довелося відкласти через агресію. А далі – крок за кроком до мети – олімпійського золота. Рік тому ця мрія могла обірватися. Пам'ятаєте, як вона послала росіянку після перемоги? Та ще годину не покидала доріжку. І досиділася до дискваліфікації Харлан. І лише окремим рішення Міжнародний олімпійський комітет допустив Харлан до Олімпіади в Парижі. Усе було проти Ольги Харлан. І саме тому це золото вагоміше. Одна справа, коли перемога здобувається "на ізі". Геть інша, коли ти долаєш не просто суперниць на доріжці, а всі перепони, які підкидує життя. Це перемога команди України. Але дуже символічно, що команда дала Харлан ті миті насолодитися особистим успіхом. Без неї цієї перемоги не було б. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/66ae82de7c48d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/66a80036c8c0d/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Mon, 29 Jul 2024 23:48:54 +0300 Захоплююсь такими історіями! Коли все проти тебе. Коли не йде. Коли усе твоє спортивне життя та спортивна кар'єра стоять перед прірвою. Коли програєш 11-5. Але ти тримаєш удар і йдеш вперед по волосинці. І ось вже 11-11. А далі – перемога! Про такі історії Голлівуд та Нетфлікс знімають крутєзні фільми. І наша Оля Харлан колись неодмінно стане героїнею фільму, який знімуть "на основі реальних подій". А сьогодні ми бачимо її в реальному житті, а не в кіно. Плачемо та радіємо разом з нею. Чуємо та бачимо її: "Україно, це для тебе, рідна, для тебе!" І надихаємося її перемогою. І в моменті її перемога стає для нас важливішою, ніж одне фото, яке претендує на фото року. Бо це про нашу боротьбу, про нашу перемогу! https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/66a80036c8c0d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/6480dd3f01961/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Wed, 07 Jun 2023 22:40:47 +0300 Неймовірна історія з хеппі-ендом. На лівому березі Дніпра під Херсоном застрягла жінка з хлопчиком та дівчинкою. Вода поступово підіймалася, вони рятувалися на другому поверсі, на даху будинку. Там у віконці на даху їх помітив дрон ЗСУ. Спочатку передали воду. Це відео бачили всі (ну, майже всі). ЧИТАЙТЕ: В окупованій частині Херсонщини на даху затопленого будинку більше доби перебувають люди А що далі? Як врятувати родину? Хтось чекає на допомогу руzкіх на лівому березі? Та їм пох на всіх українців. Нам не пох. Але як забрати людей з лівого берегу? Коли росіяни фігачать по всьому, що рухається. Та ще й Дніпро має такий потік води, що зносить все, навіть будинки. У цьому потоці стільки сміття, що човен не пройде. Ніхто не наважиться переправлятися через Дніпро. Ніхто! Ну, окрім херсонської тероборони) Знаю цих хлопців. Пишаюся знайомством. Колись прийде той час, коли можна буде більше про них розказати. Вони робили неймовірні речі! Як і сьогодні. Сьогодні вони відправилися за цією родиною. На той – інший берег. Через бурхливий потік Дніпра. На звичайному човні. І під носом у руzкіх забрали цю родину. І собаку. Три собаки! І кота. Нє, ну а як же "голівудська історія" і без кота?) ДИВІТЬСЯ: Історія порятунку Усі вже на правому березі, у Херсоні. Врятовані і від повені, і від руzкіх. Хеппі-енд чергового дня херсонських "річпіхів". У ці два дні в Херсоні ми побачали багато вражаючих історій. У миті великої біди завжди є місце великим вчинком. Але ця історія особливо надихає. Бо це надзвичайне: ризикувати власним життям там, де всі кажуть "лівий берег? це нереально". Ця історія неодміно потрапить в якийсь голівудський (так, це для нас – старперів "вау!", у молоді нові орієнтири – Нетфлікс) фільм "на основі реальних подій". І як же це круто розуміти, що з цими людьми, які сьогодні пишуть такі неймовірні історії, ми живимо в одній країні, ходимо одними вулицями, носимо одну форму та шеврони. Банальне: герої серед нас. Неймовірне: вони з нами! https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/6480dd3f01961/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/62ed57cf6bf21/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Fri, 05 Aug 2022 20:47:59 +0300 Я потрапив у Херсон. Одразу зателефонував своїй редакторці Жені Моторевській, сказав, що буде репортаж з окупованого міста. Але чомусь вона такій новині від мене не зраділа. Хоча я думав, що можу цим пишатися. Можна довго розповідати, як я ходив містом і просто спостерігав. Але в якусь мить на мене звернули увагу руzкіє. Мені вдалося від них втекти. Бо вони "понаєхалі", а я місцевий – гарно знаю рідне місто. Найцікавіше було на моєму районі. Я давно з ним попрощався. Ще до війни. Але так хотілося побачити найрідніші місця. І ось я виходжу на стадіон за моїм будинком. Там величезне футбольне поле. Воно пустує десь з того часу, як я поїхав. У молоді з'явились інші уподобання. А в свій час я багато грав на цьому полі. Там поруч у "китайській стіні" (так ми називали будинок на 12 під'їздів) жив мій друг дитинства. І от я виходжу до цього поля і бачу дику картину. Тепер там стихійний ринок. Люди стоять з чим можуть, намагаються продати будь що, щоб отримати копійчину. І в цьому натовпі я бачу своїх трьох сусідок. Це жінки десь маминого віку. Вони між собою більше спілкувалися. Я ж – з їхніми синами. Жінки стоять з водою. ВОДОЮ! Вода стала цінним! До чого окупанти довели моє місто! У момент розуміння цього жахіття я прокинувся. Це був сон. Але сьогодні натрапив на сюжет про життя в Херсоні. Моє ночне жахіття майже у повній точності є реальністю мого міста. "В спальных районах уже несколько месяцев магазины с большим ассортиментом редкость. Зато теперь в Херсоне много маленьких лавок. На улицах и с автомобилей торгуют стихийно всем, что пользуется спросом", – розповідає у сюжеті місцевого телеканалу, який перетворився на колаборантський. Далі голос розповідає, що в Херсоні з рук торгують усім, чим можуть. Не знаю, чи почали продавати так воду. "В 90-е годы прошлого века такая кооперация помогла многим вижить", – продовжує голос. Тобто окупанти зі своїм руzкім міром відкинули Херсон на 30 років назад. Повернули херсонців у ті складні і страшні часи для нашого міста. Та й для всієї країни. І тут би згадати, що наприкінці існування Союзу в Херсоні розповідали одну легенду. Легенда про те, як на акції протесту десь в Пітєрі чи Москві люди виходили з плакатами "Хотим жить как в Херсоне". Легенда на основі реальних подіях. Вони хотіли жити зі свіжими помідорами, смачними кавунами, нашими солодощами та поблизу моря. Але пітєро-московський чмошнік зрозумів все інакше. І тепер Херсон живе в іншій реальності. Де нема прав, нема свобод, нема навіть більш приземленого – якихось продуктів та ліків у вільному доступі. Але є мрія. Сьогодні мені знову наснився Херсон. І я в Херсоні. Кінець історії трагічніший. Мене таки спіймали. І забрали воювати за них. У цьому сні так забирали всіх херсонців. Так от хер їм. Я вже однією ногою в нашому війську. І у Херсон потраплю лише з ЗСУ. Сподіваюсь, це мені теж насниться. А потім сон здійсниться. Нехай і з певними нюансами. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/62ed57cf6bf21/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/62e5555c6f670/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Sat, 30 Jul 2022 18:59:24 +0300 За такі моменти ми любимо життя. Наприкінці матчу Динамо проти Евертона на поле вийшов ось цей чоловік. Він – вболівальник з Евертона. Але на поле він не вибіг, як іноді роблять фанати. Він вийшов на заміну. Тренер дав йому настанову. Українські коментатори матчу не зрозуміли, що відбувається. Бо на заміну виходив чоловік з явним пивним животиком) А його вітав увесь стадіон! Гравець вийшов. Впевнено попрямував до воріт Динамо. Отримав настанову ще й від головного судді матчу. І забив гол в ворота Динамо. А після – як справжнісенька футбольна зірка чоловік побіг до трибун фанатів клубу і проїхався на колінах по зеленій галявині. І фанати його знову радо вітали. Потім він потрапив в обійми футболістів улюбленого клубу. Мить слави! Мить щастя! ВІДЕО: Фанат Евертона забив гол Динамо Що ж сталося? Чому цей момент наприкінці матчу облетів увесь світ (лише в Твіттері одне відео зібрало 5 млн переглядів, а у ФБ – більше 200 тисяч лайків)? І чому ця історія особливо важлива нам – українцям? Це 44-річний Пол Страттон. Звісно, він ніякий не гравець Евертона. Клуб таким чином вирішив винагородити свого вболівальника. І для нас важливо – за що саме. Це був березень. Чоловік взяв відпустку на роботі – працює у міськраді слідчим з питань шахрайства. У свою відпустку він поїхав на кордон України в Перемишлі. Там він зустрічав українців, які втікали від війни. І щовечора по кілька годин роздавав українцям шоколадки. "Ми стоїмо прямо на кордоні, тому перше, що діти бачать, коли в'їжджають до Польщі, це нас. У них посмішка на обличчі та беруть стільки шоколаду, скільки хочуть", – розповідав Пол у березні. ЧИТАЙТЕ: Liverpool Council worker uses leave from work to volunteer at Ukrainian Polish border Спочатку українці недовірливо ставилися до Пола та його брата. І солодощі брали неохоче. Він згадує, що діти були такими ввічливими, що брали лише одну шоколадку, хоча Пол давав солодощів досхочу. А коли хтось брав дві, то мати відтягувала дитину. Довелося англійцю йти на лайфхак. "Нам довелося почати вчити українську мову якнайшвидше, щоб просто сказати "ні, все нормально". І ми вивчили слова для мами, тож діти отримували маленьку порцію шоколаду, а мама – велику", – розповідає Пол. Таким чином англієць дарував миті щастя малечі з України. На цьому він не зупинився. Продовжував допомагати. І от за кілька місяців добро повернулося. У житті Пола Страттон сталося те, про що мріють мільйони вболівальників по всьому світу: вийти у футболці улюбленої команди на домашній стадіон і забити гол супротивнику. Гол усього життя. Так, це було наше улюблене Динамо. Але заради таких історій можна одного разу і пропустити той гол. Бо саме заради таких моментів ми і живемо. Заради таких миттєвостей щастя і воюємо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/62e5555c6f670/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/62e2c6c5ec66b/ ukrpravda@gmail.com (Олексій Братущак) Thu, 28 Jul 2022 20:26:29 +0300 Герой України танкіст Сергій Пономаренко має позивний "34" – по номеру його танка в АТО. Цю цифру "34" добре запам'ятали російські окупанти. У боях під Барвінковим танкова рота Пономаренка з третьої танкової бригади нанесла ворогу величезні втрати. За один з таких боїв Пономаренко і був відзначений найвищою державною нагородою – Герой України з врученням Золотої Зірки. Тоді рота українських танків вийшла на переважаючі сили ворога: 6 проти 20. І це лише танки. Проте чисельна перевага росіянам не допомогла. Українці вийшли з бою без втрат, а ворог не дорахувався 9 машин. Сьогодні у Сергія день народження. Гарний привід згадати історію Героя. Історію Легенди ЗСУ. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bratushchak/62e2c6c5ec66b/