https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/68cef83185a06/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Sat, 20 Sep 2025 21:53:37 +0300 Авторське право – це виключне майнове право авторів літературних, музичних, мистецьких та наукових творів дозволяти або забороняти використання своїх праць, отримуючи відповідну винагороду. Це право є беззаперечним у цивілізованих країнах. Це право дозволяє авторам у США, ЄС, Британії, Канаді і інших країнах жити безбідно і творити, не замислюючись над хлібом насущним. Це право строго охороняється законом і несе суворе покарання його порушникам. В ЄС, куди прагне Україна, дотримання авторських прав вважається нормою, буденністю і ознакою освіченості та цивілізованості. Порушники платять мільйонні штрафи за незаконне використання чужих творів і втрачають значну частину популярності, якщо їх викрили на піратстві. Зовсім інша картина у нас в Україні. В країні, де корупція стала нормою життя, вкрасти чужу пісню, сюжет, або винахід, є звичайною буденністю без наслідків і докорів сумління. Крадуть маловідомі і відомі, крадуть улюбленці публіки і кумири. Крадуть і крастимуть, бо це безпечно, безкарно і публіку усе влаштовує. Більше того, публіка готова роздерти автора, який вимагає дотримання закону, якщо автор висуне претензію до їх кумира. Такі реалії, такі люди, такі ідеали у тих, хто прагне європейскості по-українськи. За вкрадений в супермаркеті товар можна сісти в тюрму, а за вкрадену пісню можна отримати оплески. Спробуйте, наприклад, в США виконати чужу пісню публічно без дозволу автора і ви не встигнете оком моргнути як вам прилетить судовий позов на шестизначну суму. І там це працює дуже чітко. А в нас навіть на етапі озвучення це викликає обурення, незгоду і бажання звинуватити автора у жадібності. Ми з татом написали більше 3000 творів. Це реально багато. Частина з них знані, частина популярні, а деякі навіть вважаються народними. Батьку – 80, з яких 60 він живе за рахунок своїх незрівнянних творів, віршів і пісень, які знають мільйони українців. Право на виконання батько інколи продає, а подекуди надає безкоштовно. Це його ексклюзивне право. Я роблю так само. Є ті, хто платять і співають пісні десятиліттями, збираючи повні зали і отримуючи славу і гроші, як наприклад Павло Зібров і Наталя Бучинська. А є ті, хто роками співає і не платить, не згадує і не дякує. Таких чимало і про таких треба писати. Але тут випливає явище, через яке ми досі не в Євросоюзі, хоча асоціацію підписали понад 20 роки тому. Явище неприйняття і повного нерозуміння того, що чуже треба поважати, про чуже треба питати, за чуже треба платити. Бо інакше ми для цивілізованого світу варвари. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/68cef83185a06/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5ec54f03812c3/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Wed, 20 May 2020 18:38:43 +0300 Якби вибори до Верховної Ради відбулися в середині травня, то до парламенту пройшли лише чотири партії: Слуга народу, ОПЗЖ, ЄС і Батьківщина. Про це повідомляє Київський міжнародний інститут соціології. Подобається нам то, чи не подобається, а цифри – річ вперта. Скільки б ми тут не курвилися і не протестували, факт залишається фактом – пасіонарна частина суспільства у меншості. Причому у меншості незмінній і необ'єднанній. Неможливо злити в одну силу Порошенка, Тимошенко, Вакарчука, Ляшка і Тягнибока. Усі вони не переварюють одне одного ще більше, ніж заклятих ворогів. Але, якщо раптом уявити, що усі протиріччя подолано, і українство об'єдналося, воно матиме у підсумку не більше третини голосів виборців, а це капітальна поразка, як не крути. І тут постає питання, як же так сталося? Нагадаю, у 2014 році після Революції Гідності, Петро Олексійович на президенських виборах набрав 54,7% голосів, що свідчило про безумовний підйом національного духа. Додати до того ще електорат Батьківщини і радикалів, а це ще 21% і маємо такий же показник як і Зеленський рік тому, тобто 3/4 населення країни. Проте, як могло таке статися, що патріотично налаштований електорат По, Ю і Ля раптом кардинально змінили свої погляди? Як можливо, що сьогодні слуги і медведчуківці разом з шарієм мають переконливу більшість, а патріоти пасуть задніх? Треба визнати очевидний факт: якщо б Ющенко і Порошенко були від початку вірні принципам обох Майданів, на спинах яких вони в'їхали на Банкову, якщо б вони одним вольовим рішенням наповнили тюрми регіоналами, вигнали з країни московський паханат, створили контрактну професійну армію, націоналізували майно Російської Федерації на терені України, закрили ворожі ЗМІ, перетрощили суди, прокуратуру і силові відомства, не забруднилися у корупційних скандалах і не обклалися кумами і подільниками, то однозначно не програли би через 5 років на виборах і не дали проросійським силам можливість зайняти владні кабінети. І сьогодні у бюлетенях опитувань не було б кума путіна, шарікова-шарія і навіть слуг 95 кварталу, адже Слуга народу є нічим іншим, як партією антирейтингу Порошенка. Тому рейтинг, опублікований КМІС не дивує, радше засмучує і розчаровує. 31,2% – "Слуга народу"; 17,4% -"Опозиційна платформа – за життя"; 14,8% – "Європейська солідарність"; 8,9% – ВО "Батьківщина"; 3,9% – "Партія Шарія"; 3,6% – "Голос"; 3,5% – "Сила і честь"; 3,1% – Радикальна партія Олега Ляшка; 2,8% – "Громадянська позиція"; 2,7% -"Опозиційний блок"; 2% – ВО "Свобода"; 2,6% – "Українська стратегія"; 2,4% – інші партії. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5ec54f03812c3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5cf8930b96d14/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Thu, 06 Jun 2019 07:14:03 +0300 Крим був зданий без єдиного пострілу, ідеали Майдану – без єдиного вибачення, Іловайськ – без єдиного трибуналу, справи регіоналів – без жодних пояснень, Оборонпром – без судів і посадок, і зрештою вибори – без жодних варіантів. Нова влада виграла без адмінресурса, почала керувати без досвіду, капітулювала без гарантій ненападу і очолила схеми попередників без докорів сумління. Головне тепер не отримати зруйнований Донбас без виплати контрибуції, без покарання сепаратистів і без визнання світом російської агресії. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5cf8930b96d14/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5ce4d6711d67a/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Wed, 22 May 2019 07:56:17 +0300 У Великобританії діє загальне рівне пряме виборче право при таємному голосуванні. Тобто те, що ми з вами називаємо мажоритаркою. У США, як у конгрес, так і у сенат, депутати обираються прямим народним голосуванням за одномандатними округами. У США також 100% мажоритарка. У Франції теж 100% мажоритарка, причому на більшості округах – двотурова. Щодо Німеччини, на виборах до Бундестагу діє змішана виборча система, як і в Україні. Виборець має два голоси: перший – за конкретного кандидата в одномандатному окрузі, другий – за партію. Саме другий голос визначає, скільки місць отримає кожна партія. Прохідний бар'єр, як і в Україні, у Німеччині становить п'ять відсотків. Кількість депутатів Палати представників Японії становить 460 осіб, термін їхніх повноважень – чотири роки. З 1947-го по 1994 рік депутати обиралися виключно за мажоритарною системою, далі було запроваджено – змішану. Згідно з цією системою 300 депутатів так і обираються за мажоритарною системою і лише 180 – за партійними списками. Сьогодні, 22 травня о 12.00 у Верховній Раді відбудеться позачергове пленарне засідання з питання зміни існуючого виборчого законодавства. Внесено пропозицію відмінити пряме народне голосування – мажоритарку, і проголосувати за закриті виборчі списки і 3% бар'єр проходження. Панове, добродії, рідні мої українці, ви впевнені, що відмова від прозорої прямої і рівної системи виборів, такої, як у найбільших демократіях світу, на користь "кота в мішку" – закритих таємних списків – це і є те, чого нам не вистачало для повного щастя? Особисто я не впевнений. Більше того, європейський вектор – це прямо у протилежний бік. Тому я за цей абсурд не голосуватиму. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5ce4d6711d67a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5cbd4f0071683/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Mon, 22 Apr 2019 08:20:00 +0300 Більше за усю історію незалежної України не набирав ніхто. Рекордних 73% Зеленського це унікальне поєднання Сходу і Заходу, вати і бандер, реваншу і Майдану, першотравневих демонстрацій і гей-парадів тощо. Три чверті населення України зійшлися у головному – у небажанні далі жити в атмосфері популізму, брехні, корупції і мародерства. Люди самих різних поглядів, не роздумуючи, віддали свої голоси Зеленському в надії на порядок і справедливість, на прозорість і чесність, на логіку і прагматизм, як основні засади керування державою. Люди надали перевагу відомому артисту над досвідченим політиком аби кардинально оновити владу, перезавантажити суспільні угоди, востаннє спробувати об'єднати країну на нових, зрозумілих для усіх громадян засадах. І не важливо, що у нового президента ще немає відповідей на більшість запитань, які готує йому суспільство. Він принаймні щиро бажає вести діалог зі своїм народом і шукати компроміси не з ворогами, а з громадянами своєї країни, роз'єднаними різними історичними і ментальними світоглядами. Він не бреше годинами на патріотичні теми. Поки що. Він не живе подвійними стандартами, називаючи вулиці іменами героїв УПА і годуючи в той де час ворогів України цукерками і ласощами. Поки що. Він не має мільярдних статків у панамах, кіпрах і віргінських островах тощо. Поки що. Володимир Зеленський це уособлення віри українців у справедливого і вольового гетьмана, який захистить їх від зовнішніх і внутрішніх ворогів і тривалих бід і негараздів. Новий президент з його 3/4 підтримки на початку каденції це ставка на зеро у грі на все наявне майно без права програшу. Це ілюзія, що з нічого може вирости усе і війну можна завершити, підписавши чергові меморандуми. Новий президент це усього лише шанс і не більше. Шанс на реальну боротьбу з корупцією, шанс на рішучих прокурорів і чесних суддів, шанс на зменшення податків і підвищення пенсій, шанс збалансувати комунальні тарифи і провести реальну реформу у сфері охорони здоров'я, шанс завершити війну і посадити мародерів і винних у військових злочинах і трагедіях, шанс більше не бачити при владі людей зі старої скрапленої колоди і шанс побудувати нові соціальні ліфти для молоді. 73% це і добре і погано в залежності від того, якими саме будуть перші 100 днів нового президента України Володимира Олександровича Зеленського. Тож, живемо, спостерігаємо, контролюємо і допомагаємо. Адже така одностайність вибору це передусім показник того, що голосуючі готові розділити з вибраним усю відповідальність не тільки за перемоги, а й за помилки. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5cbd4f0071683/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5cb895d27437c/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Thu, 18 Apr 2019 18:20:50 +0300 Цілком зрозуміло, що до останної миті цих виборів зберігатиметься інтрига. І не тому, що у понеділок вельмишановний КМІС оприлюднив результати опитування в пропорції приблизно 70/30 на користь нового обличчя в політиці. А тому що, невідомо з якого переляку вже через день з'явилася нова соціологія, яка показувала зовсім іншу пропорцію – приблизно 60/40 на користь усе того ж самого кандидита. Цілих 10 відсотків за два дні це, для тих, хто розуміє, більша дивина ніж море, яке розступилося перед Мойсеєм. Це диво з див і чудо із чудес. Адже, знову ж таки для тих, хто розуміється на темі, цілком очевидно, що провести дослідження за 2 дні просто неможливо, просто не існує такої бази і такої технології, яка б працювала по країні так швидко. Але цей маніпулятивний вкид тим не менше зіграв свою тонізуючу роль і прибічники одного з кандидатів одномоментно піднеслися духом донеможна. ЗМІ зарясніли заголовками на кшталт: "Розрив між кандидитами динамічно скорочується". Проте, численні колцентри по країні фіксують зовсім іншу динаміку. Ця динаміка показує, що навіть західні області України вже не вірять у перемогу досвідченого кандидата від влади і бажають бачити зміни у країні і нові обличчя у політиці вже у найближчий час. Так у чому ж тоді інтрига, спитаєте ви? А інтрига полягає у тому, що між оприлюдненням екзит-полів о 20.00 21 квітня і оголошенням результатів народного волевиявлення вдень 22 квітня, може бути найдраматичніша за своїм накалом ніч і найкурйозніший ранок. Ні, чинний президент не збіжить, як його попередник. Йому реально нікуди бігти. Він битиметься до кінця, як поранений вепр. Але його оточення може показати себе в усій своїй красі. Хтось збіжить з валізами готівки, замовивши чартер з Жулян. Хтось від імені усієї армії ймовірно оголосить, що новому президенту не присягатиме. Хтось побіжить до антикорупційних органів з компроматом на нову "злочинну владу", а хтось можливо і намагатиметься унести з собою тайни вулиці Банкової і вкраденого у сліпих маєтку у селі Козин. Будемо, як то кажуть, дивитися. Адже вельми інтригуючою для українців видалася ця холодна весна 2019. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5cb895d27437c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5c866d5aeea66/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Mon, 11 Mar 2019 15:14:50 +0200 Рівно рік тому, у березні 2018 року,  на врученні Національної премії імені Шевченка, президент України пообіцяв українцям у "найближчий час" забезпечити ухвалення 10-річної Програми всебічного розвитку і функціонування української мови, як державної.  Не пам'ятаю, що там на бордах президента написано щодо брехливих обіцянок, але рік по тому не те що 10-річної програми розвитку, а й просто Закону про функціонування державної мови не прийнято.  Як казав класик, обіцянки цяцянки, дурному радість.  І можна ще зрозуміти ватних до мозку кісток колишніх регіоналів, які вважають питання мови невчасним і провокативним. Але зрозуміти голову держави, який обіцяв покарати винних у злочинах на Майдані і не покарав, який обіцяв за 2 тижні закінчити війну і не закінчив,  і який обіцяв українцям – українську мову на телебаченні, радіо і у пресі,  і досі зі своєю коаліцією не прийняв відповідний закон, – зрозуміти такого голову держави я не можу. На моє чітке та свідоме переконання, український президент має прийти до парламенту своєї парламентсько-президентської держави, забезпечити 100% явку усіх своїх депутатів, виголосити гарячу промову на підтримку закону про державну мову, і не виходити з зали допоки цей державоутворюючий документ не буде прийнятий.  Натомість я переконаний, що ані завтра, ані післязавтра у залі не буде і половини депутатів БПП. Чому? Тому що на порядку денному у нинішнього глави держави не стоять ані питання розвитку економіки, науки, культури, освіти, медицини, ані тим більше питання мовної політики. Питання, які хвилюють Банкову, це лише особисте збагачення і збереження влади будь-якою ціною.   Численні сигнали від громадян України свідчать про те, що готується феноменальна скупка голосів і тотальна фальсифікація виборів на усіх рівнях. У Києві, де я є депутатом ВР від Голосіївського району, масово формуються так звані мережі, мета яких контролювати і гарантувати проплачене заздалегідь голосування. До такого не зміг додуматися навіть зек-експрезидент. Формуванням таких мереж у Києві займаються попросту ЖЕКи, робітники яких активно включені в роботу владного штабу. Я двома руками підтримую запропонований профільним комітетом ВР законопроект N8270 про кримінальну відповідальність за фальсифікацію результатів народного волевиявлення. Але чи буде він поствлений у порядок денний сесії – це питання. І на останнє. Розслідування злочинів в Укроборонпромі це справа честі журналістів, прокурорів, СБУшників, депутатів і громадських активістів тощо. Якщо бізнес на крові тисячів українців не буде не тільки припинений, а й суворо покараний найближчим часом, можна буде цілком відповідально стверджувати, що при владі в державі знаходяться патологічні клептомани, готові продати не тільки рідну мати, а й усю державу разом з її багатостраждальним народом.  І дай Бог, щоб цього не сталося. Принаймні у нас є ще час визначитись з "кращим із гірших" до 31 березня. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5c866d5aeea66/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5bbba3ca219a2/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Mon, 08 Oct 2018 21:36:58 +0300 Чотири роки тому ми розпочали важливий для державотворення процес декомунізації країни. Важливий передусім для того, щоб ланцюги тоталітарного минулого не тримали Україну прикутою до кривавої стіни російського імперства. І не в останню чергу для того, щоб комуністична ідеологія зрештою опинилася там, де їй саме місце – на цвинтарі історії. Першими кроками декомунізації стало перейменування українських міст і вулиць, а також знесення монументів вождю пролетаріату і за сумісництвом агенту німецької розвідки – Володимиру Леніну. Другим етапом мала бути люстрація. Як і у посткомуністичних державах Східної Європи, люстрація в Україні мала застосовується до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів КДБ, українофобів і до всіх членів компартіі тощо. Така люстрація була проведена зокрема у Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії та інших державах. В нас, як завжди, люстрацію очолили самі колишні комуністи і агенти КДБ в резерві. Адже це прекрасний інструмент отримання і утримання влади. Тому і наша доморощена люстрація є суб'єктивною і вибірковою. Але що можна вдіяти, якщо по суті країною керують колишні кандидати в члени КПРС. Тепер щодо державних нагород, якими радянське керівництво щедро нагороджувало не найдостойніших, а тих, хто найвправніше вислужився перед владою. Звання заслужених і народних: артистів, діячів культури, вчителів, лікарів, юристів тощо, мали б назавжди піти у небуття відразу після проголошення незалежності України. Але на жаль перефарбовані комуністи вирішили собі і надалі залишити цей важливий інструмент впливу – роздавання державницьких подачок. А це завжди призводить до знецінення праці і її виконавців, адже чим гірші тисячі вчителів, лікарів, юристів і артистів ніж їхні "заслужені" і "народні" колеги? Нічим! І так утворилася вже нова кон'юнктура, мало чим відмінна від старої. Інколи щоправда і вона давала збої. Так у 2005 році лідер групи ВВ Олег Скрипка відмовився від звання заслуженого артиста України, а поетеса Ліна Костенко – від звання Героя України. Таким чином видатні митці показали владі, що найбільшим досягненням людини є не дароване їй звання, а чесне і заслужене ім'я, якого самі можновладці ніколи не матимуть. Треба ще зауважити, що саме у той час, коли Ліна Костенко відмовилася від звання героя, Олексій Іванович Порошенко це звання отримав із усіма належними знанню привілеями. То не питайте, чому буксує декомунізація, а просто подивіться на перелік наших "народних героїв" і зрозумієте – поки вони живуть нічого не зміниться. Але це не означає, що слід перестати боротися. Це значить ми маємо бути свідомими того, що боротьба за вільну і незалежну Україну ще триває і передусім у мізках і серцях наших громадян. І у цій боротьбі ми не маємо права здавати наших позицій, адже всього 27 років тому ми жили зовсім у іншій країні, з зовсім іншою ідеологією і зовсім іншими життєвими пріоритетами. І вірили не у Бога, не в Україну і не у загальнолюдські цінності, а у гіпотетичне світле радянське майбутнє з його народними і заслуженими артистами, п'ятилєтками і первомаями, Афганами і армійською дідовщиною. Але вернемося до звань і артистів, що їх отримували. Наприклад, покійний Йосип Давидович Кобзон. Безсумнівно, він є уособленням радянської епохи. Своє звання народного артиста СРСР від відпахав по-повній, прославляючи "великий і могутній" від Камчатки до східного Берліну. Але, яке відношення до незалежної України мала ця особа, крім того, що тут вона народилася? Ніякого! І тим не менше, до травня 2018 року Кобзон значився народним артистом України, проти якої розлючено і безжально виступав на мітингах російських квазі-утворень лнр і днр. І лише завдяки рішенню РНБОУ це звання було з нього знято. Тепер щодо нового подання до РНБОУ з вимогою ввести подібні санкції до трьох російських і чотирьох українських виконавців, маючих почесні державні звання нашої країни. Щодо Кіркорова і Баскова, співаючих оди путіну, гадаю, зрозуміло усе. Не народні і не України! Інша справа це відомий режисер Володимир Бортко, який зняв справді дивовижний фільм "Собаче серце". Він свідомо веде антиукраїнську пропаганду, взагалі не визнає українців окремим народом і вважає, що Україна має бути частиною російської федерації. І це при тому, що він де-юре є народним артистом України. Найпоширеніша фраза Володимира Бортка: "український і російський народи це один і той же народ". Щодо українських виконавців, згаданих у постанові. Основним критерієм, за яким визначалося неправомірне володіння державними званнями України цих артистів є участь у державних концертах країни – агресора. Не у корпоративах і днях народження на терені сусідньої держави, а саме участь у заходах, які підносять і прославляють країну, яка анексувала український Крим, розв'язала війну на Донбасі, вбила тисячі українських громадян і посадила у тюрми десятки і сотні українських патріотів. Як пояснити сироті, батька якого вбили у Іловайську російські військові, чому українські артисти розважають вбивць і ненависників України? Як пояснити, чому народна артистка України не вважає її батька захисником вітчизни, й більше того вважає вбивцею? Як пояснити, чому її батько одягнув військову форму з тризубом і пішов воювати за незалежність від Росії, а вихолощений молодик у Москві одяг форму з колорадською стрічкою і поздоровляє росіян з днем перемоги? Чи має це якісь пояснення? Направду, кожен діє у рамках свого сумління. Кожен має право висловлювати свою життєву позицію, де хоче і як хоче. І через пісенну творчість тощо. Але й держава повинна мати свою непереборну і непохитну позицію. І якщо у когось вистачає волі забрати паспорт України у колишнього грузинського президента, який між іншим показав колись справжній приклад волі у протистоянні з російськими загарбниками, то чому не вистачає політичної волі позбавити звань і регалій відвертих ворогів України. Або тих, кому її доля абсолютна байдужа. Або тих, хто залюбки віддався б за шматок хліба з медом у рабство до північного сусіда. І якщо не вистачає волі у того, хто справді ще три-чотири роки тому міг скасувати накази своїх попередників, то принаймні у деяких народних обранців вистачить волі подати постанову. А можливо й переконати парламент за неї проголосувати. Наступним кроком буде законопроект про скасування усіх пострадянських звань і нагород. Адже все це і називається процесом декомунізації. І деРосіїзації тощо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5bbba3ca219a2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5bb620a42561a/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Thu, 04 Oct 2018 17:16:04 +0300 "Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України... Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом." Так твердить 10 стаття Конституції України. Але на разі в Україні відсутній закон, який би визначав основні засади державної мовної політики. Після скасування Конституційним судом закону Ківалова-Колесніченка утворився справжній правовий вакуум. Громадяни втратили навіть той обмежений інструментарій захисту права на українську мову, який мали. Сьогодні у нас є історична можливість і громадській обов'язок цей вакуум заповнити. Я виступаю за реальне вирішення будь-яких економічних і гуманітарних питань, які ставить перед суспільством епоха, і тому підтримав Законопроект 5670-д, покликаний захистити права українських громадян на отримання інформації та послуг державною мовою та підтримати українську мову, як один з найважливіших чинників української ідентичності, національної безпеки та державної єдності. Сьогодні ми реально увійшли в історію, прийнявши цей державоутворюючий закон. 5670-Д є найповнішим з усіх існуючих законопроектів – містить 60 статей, вносить зміни до понад 50 законодавчих актів та охоплює понад 30 різних сфер суспільного життя. Він регулює застосування саме державної мови, а не мов узагалі. Такий підхід відповідає європейській практиці, дозволяє уникнути протиставлення в одному законі державної мови та інших мов із геть іншим статусом та функціями. Важливо, що законопроект передбачає чіткі механізми контролю за його виконанням. 5670-Д підтримали усі суспільні інституції, Міністерство культури, Міністерство освіти і науки, Міністерство Молоді та спорту, Держкомтелерадіо, Вчені ради Львівського та Київського університетів, Києво-Могилянська академія, широке коло громадських організацій, експертів, митців, громадських діячів від Галичини до Донеччини тощо. Над Законом 5670Д працювали цілі лінгвістичні інститути і його підписало понад 70 народних депутатів. На відміну від інших законів, під ним могли би поставити свої підписи мільйони громадян України, а не десяток мертвих душ і сотня нечитавших і рядка закону діячів радянської культури. Я щасливий, що був одним з розробників, авторів і ініціаторів цього законопроекту. Закон про мову це найпотужніша зброя у боротьбі з російським агресором. Росія боїться української мови більше ніж ядерних ракет. Без мови Україна давно б перетворилися на задвірки Масковського улусу. Тільки мова може встановити межу між нашою європейськістю і божевільним "русскім міром". Закон 5670-Д фактично виводить нас із мовного рабства, даючи можливість, якщо не старшому поколінню, то бодай нашим дітям жити у вільній державі з єдиною державною і побутовою українською мовою. І нехай нас Господь благословляє на цей історичний крок! Ми його сьогодні зробили. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5bb620a42561a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5b17c62fb7a4c/ ukrpravda@gmail.com (Євген Рибчинський) Wed, 06 Jun 2018 14:31:59 +0300 Митарства навколо закону про Вищий Антикорупційний суд майже повністю перекрили собою інші питання інтеграції України в Європу і світ. Усім, від Капітолійського пагорба до дивана перед телевізором у Чугуєві, здається, що після появи Вищого Антикорупційного красти перестануть, а те, що вже накрали, принесуть. А може ще й пробачення попросять. Дай Бог! Хочеться на це сподіватися. Але мова на разі не про це. Мова про те, як одні у Кабміні готові піти у відставку, якщо Антикорупційний суд не пройде, а інші тим часом готують нові корупційні схеми аби поживитися на сфері інтелектуальної власності. Причому всупереч Конституції, міжнародному законодавству, двостороннім угодам і здоровому глузду тощо. Мова іде про Наказ пана Кубіва, міністра економіки і за сумісництвом віце-прем'єра "Про утворення Державної організації "Національний офіс інтелектуальної власності". Що це таке і з чим його їдять? Це по суті контора по переведенню в готівку грошей українських вчених, винахідників, письменників, поетів і композиторів, конструкторів, авторів комп'ютерних програм і ігор, дизайнерів і художників з драматургами і копірайтерами тощо. Їхні гонорари це прекрасна база для наповнення кишень бариг-чиновників, які осіли у просторих кабінетах Кабміну і вже потирають ручки у передчутті шаленої наживи. Сьогодні вночі без узгодження з профільними організаціями, без обговорення з правовласниками і громадськістю, без консультацій з зарубіжними партнерами, цей наказ увійшов у силу і його текст був надрукований на сайті Мінюсту. Саме існування такої структури при наявності вже існуючих неможливе. Чому? Тому що воно суперечить передусім Міжнародному законодавству, а саме Паризькій конвенції про охорону промислової власності, за якою орган з цього питання у кожній країні має бути лише один та єдиний. У нас це Укрпатент. А нова структура просто дублює його функції, не маючи при цьому ані відповідної матеріальної бази, ані підготовлених фахівців тощо. Зате маючи зацікавлену особу, яка попри увесь абсурд ситуації, педалює питання відмивання коштів авторів та правовласників на свою користь. Ім'я цієї людини невідоме широкому загалу, але є одіозним у колах спеціалістів. Це Валерій Желдак, директор департаменту інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку України. Колись він вже "деребанив" державні кошти, будучи заступником голови Національного агентства з питань підготовки та проведення Євро 2012. Тоді Желдаку зійшло з рук невідомо куди подіті чотири мільйони гривень. Нині ця безкарність може коштувати державі та українським правовласникам мільйонів доларів і знищеної перед світовою інтелектуальною спільнотою репутації. Цікаво, що Желдак і його покровителі діють не лише всупереч Конституції і законам України про охорону авторських та суміжних прав, вони ще й порушують президентську стратегію "Україна – 2020", яка передбачає реформу захисту інтелектуальної власності і невтручання держави у авторську та патентну сфери. Дивно, адже і пан Кубів і його команда вважаються "людьми президента" і мають діяти в унісон з диригентом з Банкової. Протиправне утворення Державної організації "Національний офіс інтелектуальної власності" є фактичною спробою знищення Укрпатенту, єдиної інституційної установи охорони інтелектуальної власності в Україні, організації з унікальним колективом фахівців, яка вже сьогодні працює на майбутнє України, а не на просторі кишені можновладців. Вищий Антикорупційний суд, за який, я впевнений, буде проголосовано завтра, буде як раз тією установою, яка винесе вирок желдакам і їм подібним і відіб'є бажання досвідченим корупціонерам красти там, де їм здається, щось погано лежить. Особливо у сфері, де панує інтелект, а не злочинні інстинкти. https://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/5b17c62fb7a4c/