https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/57a1c7fc78519/ ukrpravda@gmail.com (Богдан Гаврилишин) Wed, 03 Aug 2016 13:31:24 +0300 Завдяки Революції Гідності і через агресію Росії, Криму, АТО більшість нашого суспільства стали дійсно патріотичними без огляду на етнічне походження, релігію, материнську мову, побутові звичаї. Це дуже позитивна еволюція. Одначе, дивує, що російська мова домінує в багатьох ЗМІ, програмах на телебаченні, газетах, тижневиках і особливо в журналах люкс, друкованих на дуже доброму папері з чудовими світлинами. Я часто літаю рейсами з Києва до Женеви і з Женеви до Києва, там в бізнес-класі роздають газети і журнали. Є аж 15-20 газет тижневиків і декілька журналів російською мовою, але якщо попросити щось українською мовою, то мають і то не кожного дня лише єдине видання – "Дзеркало Тижня". В особистому спілкуванні між людьми, які прекрасно знають українську мову, російська теж домінує. Чому це так? Є офіційна політика дерадянізації – зміна назв, міст, місцевостей, вулиць. З маленькими винятками це пройшло швидко, без конфліктів. Що заважає громадянам України, які знають українську мову, навіть люблять її, спілкуватися рідною мовою? Чи це по інерції, так звикли за Радянського Союзу? Українська мова мала офіційний статус, але було більш комфортно, я б сказав, безпечніше і тому мудріше розмовляти мовою "старшого брата". Крім цього, російською мовою видавались книжки в Україні на всі теми, про всі сфери людської діяльності. Цитую приклад: "Один киянин, який працював 2 роки в Міжнародному Бюро Праці в Женеві, повернувшись до Києва на 1 рік, опублікував чотири книги, три з них – російською і одну маленьку українською мовою. Коли я запитав його чому, він відповів: "Російською мовою книжки вийшли великим тиражем, таким чином про мене і мій досвід за кордоном знатимуть багато людей, мій статус в суспільстві зросте, і партія буде задоволена. Українською мовою – це маленький тираж, але я його опублікував, бо моя совість мені підказувала зробити, бодай, такий маленький жест". Повертаючись до теперішнього часу, спостерігаю, що чимало українців, куди б вони не приходили, кого б вони не зустрічали, про щоб вони не говорили, починають російською – річ ясна, що і люди, до яких вони звертаються, реагують у відповідь тією ж мовою. Після повернення до України у 1988 році я побував у всіх її куточках, але розмовляв лише українською мовою. Будучи в Ялті, деякі радо відповідали українською, а інші – з перепрошенням російською. В Донецьку, куди я поїхав робити презентацію книги "До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє" була серія приємних несподіванок. Я жив в готелі "Донбас-Палац", що належить Ахметову. Троє дівчат в приймальні привітали мене російською мовою, а я сказав, що спілкуюся українською, то ж, вони відразу з посмішкою перейшли на чудову українську мову. То саме повторилося і з офіціантами. Що більш цікаво – перед поїздкою до Донецька на презентацію своєї книги в Університеті державного управління в Донецьку, мене попередили, що потрібно зробити переклад "Дороговказів" і російською мовою (книга була опублікована на 8 мовах включно з корейською та японською), і мій помічник привіз 150 примірників українською та російською мовами. Приходжу до ректора, він тепло вітає мене українською мовою і відразу каже, що постійні викладачі читають свої лекції лише українською мовою. Гості можуть це робити російською. Проректор додав, що коли моя книга з'явилась українською в 90-му році, він написав на її базі свою докторську дисертацію. Я зробив коротку презентацію, і в дискусії всі студенти ставили запитання чи робили зауваження тільки українською, одна дівчина навіть запитала: "Богдане Дмитровичу, чи велика різниця між нашими регіонами і чи є небезпекою для нашої суверенності та територіальної цілісності?" Я відповів, що два тижні тому я робив подібну презентацію в Івано-Франківську в Прикарпатському університеті, і випадково одна студентка поставила теж запитання і сформулювала його точнісінько так само. Тоді я запитав: "А яка є різниця між вами і ними?" Повертаюся до питання: "чому україномовні громадяни починають говорити російською". Чи це підсвідома меншовартість, чи це ще залишки в нас малоросів з часів Російської Імперії? В інтерв'ю від 3 серпня для газеті "День" з Римою Зюбіною є така думка: чому поляки вистояли при тоталітарному режимі? Бо в них був важливий фактор, якого в нас немає, – це мова. Але нас, на жаль, культурологічно не об'єднує мова. Як вилікувати цю нашу спільну хворобу? Річ ясна – нам треба зберігати знання і російської мови, проти неї ніколи не було і не повинно бути упереджень, але кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні ПОЧИНАТИ РОЗМОВУ БУДЬ-ДЕ, БУДЬ З КИМ, БАЙДУЖЕ ПРО ЩО УКРАЇНСЬКОЮ. Тоді їхні співрозмовники будуть відповідати українською і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з посмішкою. Таким чином ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і легітимно. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/57a1c7fc78519/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/55b5f623a9acd/ ukrpravda@gmail.com (Богдан Гаврилишин) Mon, 27 Jul 2015 12:13:07 +0300 Переважна більшість університетів від часу свого існування використовує один і той самий підхід до навчання студентів – професори читають лекції, залишають кілька хвилин на дискусії, пропонують студентам книжки та журнали до прочитання, або ж мають наперед підготовлені переліки літератури для кожного курсу. Наприкінці навчального року студенти складають іспити з курсів, на які вони були зареєстровані. Є деякі винятки. В університеті Оксфорду лекцій майже не існує. Професори дають студентам переліки книг, які вони мають прочитати, а прочитавши, студенти приходять на "tutorials" зі своїми професорами. Під час останніх студент дискутує з професором про те, що він/вона прочитав/ла, висловлює свої зауваження, висновки, критику. Професор дає свої коментарі в стилі відкритої дискусії між майже рівними. У тій системі студент відіграє набагато активнішу роль. Себто немає того поняття, що професори все знають і навчають студентів, які, своєю чергою, все слухають, багато записують і на іспитах пишуть лише про те, що професори вважають правильним чи мудрим. Декілька років тому спонтанно з'явився зовсім інший підхід, який можна назвати "Студенти вчаться, їх не вчать". Був створений Фонд Богдана Гаврилишина та програма "Молодь змінить Україну" з наміром дати молодій генерації можливість трансформувати Україну у ефективну країну. Кілька пояснень: Україна протягом останніх років, а сьогодні особливо, знаходиться у дуже поганому політичному, економічному, соціальному і екологічному становищі. Потенціал України, однак, залишається надзвичайно великим. Є унікальна плодюча земля, усі потрібні для економіки та промисловості ресурси. І порівнянні з іншими бідними країнами – велика якість людського капіталу. Теперішня влада має намір проводити різні реформи – зменшити корупцію, реформувати судову систему, виправити систему соціальних послуг, змінити екологічну політику. Ці реформи проходять дуже повільно, окрім цього влада не має чіткої картини про те, якою має бути реформована країна. Що важливіше, Україну потрібно не реформувати, а трансформувати – тобто радикально змінювати політичну структуру, економічну і соціальну системи, а також екологічну політику. Фонд вирішив працювати з людьми 20-35 років, які не були спотворені ані радянським досвідом, ані негативним досвідом Незалежної України. З людьми тієї вікової категорії, де дві третини мріяли і надалі мріють виїхати з України у пошуку кращого життя. Однак, одна третина вже за часів Януковича свідомо вирішила залишитись в Україні з бажанням зробити щось для своєї країни, щоб та була кращою. З радістю можна додати, що десь півтора роки тому до України повернулась понад тисяча молодих людей, які навчались в найкращих університетах світу (наприклад, в Гарварді, Лондонській Школі Економіки тощо). Багато з них закінчили магістерські, а декілька навіть докторські програми, і повернулись до України з бажанням зробити щось для своєї Батьківщини. За кордоном вони мали можливість отримати достойну роботу на відповідному рівні з адекватною заробітною платнею. Як працює програма "Молодь змінить Україну" (МЗУ)? Формуються групи по 7 учасників кожна. У членів групи різна освіта та досвід у різних галузях: економіка, політика, соціологія, екологія, філософія чи культурна антропологія. Сім людей – це ідеальне число для того, щоб група навчалася як команда, стажувалася як команда, а її члени в майбутньому працювали радше у командах, а не як окремі лідери з малою кількістю послідовників. Кожна група вивчає одну з шести ефективних країн. Які країни слід вважати ефективними? Це ті, в яких є: - повна політична свобода; - певний рівень економічного добробуту для всього населення (є багаті, але немає бідних); - соціальна справедливість в освіті, охороні здоров'я, пенсійному забезпеченні, низький рівень безробіття; - наявний симбіоз з біосферою, тобто співжиття з навколишнім середовищем, аніж його експлуатація та забруднення. Найбільше цим критеріям відповідають Австрія, Німеччина, Норвегія, Польща, Швейцарія, Швеція. Перша фаза навчання – це вивчення всіх даних і фактів про обрану групою країну з відкритих джерел (Інтернет): якими є конституційний устрій, економічна система, соціальна і екологічна політики, інструменти, які вживаються для реалізації цієї політики, інші галузі, такі як енергетика, транспортна система, судова система, міжнародна торгівля. Підкреслюю, що підхід до вивчення є системний, себто слід зрозуміти, як головні складові архітектури політичного, економічного, соціального устрою країни знаходяться у гармонії між собою (compatible with each other). Оскільки як і в багатьох інших системах, гармонія між складовими є важливішою за якість цих складових. Друга фаза навчання - зустріч з послом обраної країни в Україні. Знаючи багато фактів про країну, учасники груп ставлять послам запитання. Від початку існування програми усі посли дуже позитивно реагували на концепцію і план МЗУ. Окремі посли з великим захопленням проводять дискусії з групами учасників програми. Третя фаза- це дослідницька поїздка до попередньо обраної країни, яка зазвичай триває 7 днів. Дуже важливо те, що програму навчальної подорожі формують самі члени групи. Вони особисто контактують з парламентом, міністерствами, іншими державними установами, недержавними організаціями та пропонують зустрітися з тими чи іншими людьми в той чи той день, о тій чи іншій годині та подискутувати на таку і таку теми. Під час перебування у країні вони обирають можливі складові для архітектури політичного, економічного і соціального устрою майбутньої України, яка після трансформації стане ефективною країною. Як випливає із описаного вище, учасники програми самостійно навчаються, а не Фонд їх навчає. Вони самі обирають країну, вирішують, які теми і питання вивчати, готують дискусію з послом, планують графік поїздки. Це надзвичайно важливий елемент програми. Вони (учасники) є власниками цілого процесу. І тому їх мотивація є надзвичайно високою. Вони не є студентами в традиційному розумінні цього слова. Вони вчаться самостійно, ми їх не вчимо. Після повернення до України вони пишуть свої висновки і рекомендації, друкують статті та влаштовують семінари для інших. Наприкінці кожного року ми маємо робочу конференцію, під час якої групи, які вивчали одну й ту саму країну, порівнюють свої висновки і пропозиції, а вже потім діляться з тими групами, що досліджували інші країни. У ході першої такої конференції 5 грудня 2013 року 14 груп зробили порівняльний аналіз усіх шести країн (структура влади, економічна система і т.д.). І створили чернетку майбутньої України у формі дерева, де корені – це система цінностей; стовбур – це політична структура; великі гілки – різні органи влади, економічна, соціальна та екологічна політика. Програма працює. У 2014 році ми вже мали 24 групи, які закінчили першу частину навчання. Цього року (2015) 85 груп по 7 людей подали заявку на участь у Програмі. Що ж далі? На прохання учасників була створена Асоціація, яка на сьогодні об'єднує понад 350 осіб. Періодично проводяться заходи для учасників. Такі як: "Школа депутатів місцевих рад" (найближчим часом стартує вже третя школа) – для тих, котрі підуть далі законодавчим шляхом, та тих учасників, які групами, сформованими за географічним принципом, підуть на вибори до міських та обласних рад вже цього року. Це буде свого роду стажування у законодавчому напрямку. Якщо деякі кандидати цього року не досягнуть успіху на виборах, для них це буде гарним уроком того, як слід краще проводити свою виборчу кампанію. Створена була теж і політична школа для тих, хто далі піде у виконавчі органи влади. Багато з тих, що вибрали шлях до виконавчої влади, вже працюють у різних міністерствах, де навчаються й тому, як потрібно чи не потрібно працювати в міністерствах, маючи можливість порівнювати з тим, як працюють такі установи в ефективних державах. На наступному етапі програми "Молодь змінить Україну" ці молоді люди пройдуть ще один вид стажування за кордоном. Для прикладу: учасники, які цікавляться фінансами, поїдуть групою до обраної країни: - проведуть декілька днів у Національному банку обраної країни, щоб зрозуміти, як формується монетарна політика, які інструменти Національний Банк вживає для модерування економіки; - тоді проведуть декілька днів у самому Міністерстві фінансів, де більш детально вивчать структуру міністерства, функції різних відділів; - наприкінці поспілкуються з бюджетним комітетом парламенту, дослідять, як комітет вносить поправки до бюджету та подає його на голосування Парламенту. За 6-7 років вже будуть сотні людей, які пройшли програму та різного роду стажування. Вони створять ідеологію чи декілька ідеологій з чіткою програмою дій, якими буде реалізуватись трансформація країни. Тоді створять одну партію широкого політичного спектру, де будуть соціалісти, центристи і ліберали, або три різні партії. Велика кількість учасників програми стануть кандидатами на вибори до Верховної Ради для того, аби створити критичну масу у парламенті. Вони не обов'язково будуть статистичною більшістю, проте будуть ідеологічною, програмною і моральною більшістю. Вони розпочнуть створювати законодавчу базу для трансформації. У той же час люди, які йдуть виконавчим шляхом, переберуть ключові пости в різних міністерствах і розпочнуть трансформацію України на базі нових законів. Важливо те, щоб одночасно існувала і "законодавча" і "виконавча більшість". Процес трансформації триватиме близько 7-8 років, і за той час Україна стане ефективною державою з чотирма характеристиками, описаними вище. Україну тоді проситимуть стати членом ЄС. Чи стане вона ним чи ні, залежатиме від того, чи Європейський Союз сам пройде потрібну трансформацію, оскільки на сьогодні структура прийняття ключових рішень там є дуже неефективною. Бачимо також, що ЄС не має ані спільної закордонної політики, ані спільної оборонної політики. Ми перебуваємо у стані війни з Росією. Це одна з важливих причин, чому теперішня наша влада не втілює потрібні реформи достатньо швидко і ефективно. Але така ситуація тільки збільшує потребу у появі політичної еліти, яка зробить Україну такою, в якій буде необхідний потенціал, ресурси та людський капітал. В Україні була проведена реформа вищої освіти. Що однак потрібно – це реформа системи освіти в цілому. У нас існує забагато університетів (біля 800), а тому забагато випускників, які не можуть знайти роботу відповідно до своєї кваліфікації. У нас майже немає комерційної освіти для людей, які могли б працювати на рівні середніх кадрів у торгівлі, туризмі, страхових компаніях, банках. Окрім цього, за часів незалежності було закрито близько 300 професійно-технічних училищ. Тому після обов'язкової початкової школи нам зараз потрібні школи для кваліфікованих робітників, де викладають теорію для пекарів, електротехніків, інших фахів практичне навчання відбувається з майстрами. Така система освіти існує у Швейцарії, вона продукує людей з кваліфікаціями, на які існує попит на ринку праці. У результаті Швейцарія (за винятком Женеви) має дуже низький рівень безробіття. Чи зможемо використати потребу реформування освітньої системи для того, аби змінити методи навчання на університетах? (Necessity is the Mother of Innovation). На мою думку, нам потрібні принципи андрагогіки [1], а не педагогіки як на рівні шкіл. Україна могла б стати прикладом для інших країн світу, а не лише вчитися від них. Ми вже стали зразком для решти країн світу у тому, як переходити на нову парадигму: діяти з почуття обов'язку і співпраці (як це робили різні служби під час подій на Майдані і продовжують робити волонтерські організації у зоні АТО), а не лише вимагати своїх прав в умовах жорсткої конкуренції. Світ допомагає Україні. Україна може допомогти світові. [1] Андрагогіка – це теорія навчання дорослих, яка виходить з того, що мета сучасного підходу до освіти полягає у сприянні розвитку та збагаченні цілісної особистості, прояву її самобутності, актуалізації її здібностей. Андрагогічні принципи навчання у вищих закладах освіти – основні принципи, що визначають специфіку навчання дорослих. До них належать пріоритет самостійного навчання; принцип спільної діяльності, ґрунтування на досвіді того, хто навчається, індивідуалізація навчання; системність навчання, контекстність навчання, актуалізація результатів навчання; ефективність навчання, розвиток освітніх потреб, усвідомлюваність навчання. На освіту дорослих покладається виконання низки функцій, зокрема, використання соціального досвіду й залучення до розв'язання сучасних проблем суспільства (соціальна); регулювання відносин у швидкозмінному зовнішньому середовищі (адаптивна); доступ до необхідної інформації, її пошук, відбір, систематизація, відтворення, використання (інформаційна); компенсування недоліків попередніх рівнів освіти й забезпечення балансу власної компетентності і сучасних вимог до професії (компенсаційна); оволодіння новими методами, способами дій (розвивальна функція). Водночас саме реалізація соціокультурної функції освіти дорослих уможливлює їх саморозвиток, самоорганізацію, оновлення, зміни та прогностичний вплив на соціальні процеси. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/55b5f623a9acd/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/5593998a64f52/ ukrpravda@gmail.com (Богдан Гаврилишин) Wed, 01 Jul 2015 10:40:58 +0300 Ми щойно відзначили День молоді. Сподіваюся, що активна молодь відсвяткувала цей день весело для себе та корисно для України. Україна вас потребує! Через некомпетентність і нечесність багатьох членів попередніх влад Україна опинилася у дуже скрутному становищі: політичному, економічному, соціальному та екологічному. Агресія Росії погіршила це становище. Де-факто ми знаходимося у стані війни з Російською Федерацією. Це дещо обмежує теперішню владу у швидкому та ефективному проведенні усіх необхідних реформ. Незважаючи на теперішній стан, Україна має великий потенціал. У нас є плодючі землі, усі інші потрібні ресурси та висока якість людського капіталу. Щоб використати цей потенціал, необхідно трансформувати Україну, структуру влади, економічну систему, соціальну та екологічну політику. Пригадую, як у 1948 році на конференції Світової асамблеї молоді у штаті Нью-Йорк Елеонора Рузвельт сказала наступне: "Young people! Everything in this world is for you to change" (Молоді люди, усе в цьому світі повинні змінювати ви). Я був на наступній конференції Світової асамблеї молоді, що проходила у 1952 році у місті Дакар, Сенегал, як представник Канади, на той час навіть не будучи її громадянином. Присутніми були делегати 75 держав. Колонії не могли мати своїх делегацій. Проте ми запросили до Асамблеї декількох чорношкірих представників із прилеглих французьких колоній як гостей конференції, а не офіційних делегатів. Вони одразу виступили з заявою про прагнення їхніх територій до незалежності. Зі 150 делегатів організатори обрали 15, надали нам літак і провідника, який через 10 років став першим президентом Кот-д'Івуару. Ми побували у всіх головних містах французьких колоній (Абіджан, Бамако тощо). Губернатори демонстрували нам нещодавно збудовані школи та шпиталі, а вечорами молоді чорношкірі активісти показували нам свої бідні помешкання і смердючі відкриті канали, постійно повторюючи про прагнення колоній до незалежності. Після цієї поїздки я читав лекцію у Торонто, передбачаючи, що усі колонії Африки стануть незалежними через одне покоління. Я помилявся, оскільки це сталося вже за 10 років. Саме тоді я вперше зрозумів, що молоді студенти, випускники, активісти є ключовою рушійною силою для зміни стану та владних структур суспільств. Перед нашою активною молоддю стоїть серйозний виклик і водночас чудова можливість: трансформувати Україну у повноцінно ефективну державу, де пануватимуть повна політична свобода, економічний добробут усього населення, соціальна справедливість в освіті, охороні здоров'я, пенсійному забезпеченні, а також симбіоз/ співжиття з біосферою/ навколишнім середовищем. Саме для цього існує програма "Молодь змінить Україну", в межах якої групи молодих людей вивчають досвід кількох ефективних країн і обирають необхідні складові архітектури майбутнього політичного, економічного, соціального та екологічного розвитку України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/5593998a64f52/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/556823290bd83/ ukrpravda@gmail.com (Богдан Гаврилишин) Fri, 29 May 2015 11:28:25 +0300 Нещодавно відбулася церемонія вручення нагород для учасників конкурсу української мови Петра Яцика. Цей конкурс відбувається щорічно вже двадцять років поспіль. Десятки тисяч молодих людей пройшли цей конкурс. Усі добре знають українську мову. У незалежній Україні мовою навчання у початкових, середніх школах та вищих навчальних закладах стала українська мова. Абсолютна більшість людей віком до 50-ти років володіють українською мовою. Володіють нею і більшість старшого покоління. Прикрим є факт, що у Києві, столиці незалежної держави України, єдиною державною мовою якої є українська, більшість людей спілкуються російською. Російська мова домінує у бізнесі, спорті та засобах масової інформації. Якщо йдеш до ресторану, офіціанти починають спілкуватися російською. Я російську мову вивчав у 1939-1941 роках по 2 години на тиждень під час навчання у Бучацькій середній школі. Я її розумію, проте вільно спілкуватися не можу. Саме тому у відповідь на звертання російською мовою я завжди прошу перейти на українську. У більшості випадків люди з легкістю і навіть з радістю переходять на українську мову. Я повернувся до України у 1988 році, їздив до різних регіонів, побував у Ялті, проте завжди і всюди спілкувався української мовою. І практично ніде не мав проблем із цим. Завдяки Майдану наша плюроетнічна держава перетворилася на плюроетнічну патріотичну націю з новими цінностями, зокрема діяти з почуття обов'язку до своїх співвітчизників, до своєї країни. Це продемонстрували волонтерські служби на Майдані та добровільні об'єднання, які нині борються за Україну у Донецьку та Луганську. Цей трансформаційний процес однак ще не завершився. Не всі ми позбулися підсвідомого комплексу меншовартості. Саме тому більшість людей у столиці починають спілкування російською мовою. Виняток становлять люди, які походять із західних областей. Вони спілкуються українською не лише між собою, але і з іншими мешканцями столиці. Як вийти з цієї ситуації? Відповідь дуже проста. Усі, хто володіють українською мовою, у будь-яких життєвих ситуаціях (у особистому спілкуванні, на роботі, в органах державної влади) повинні починати розмову українською. У виняткових випадках, коли люди не знають української, як наприклад, вимушені переселенці з Донецької та Луганської областей, з ввічливості повинні переходити на російську мову. Декілька років тому був організований конкурс на тему: "Україна моїх мрій". Участь взяли близько 500 учасників, які писали короткі есе про Україну їхніх мрій. Пам'ятаю, що одна 14-річна дівчина з Вінницької області написала: "В Україні моїх мрій люди будуть посміхатися одне до одного". Заохочена нагородою, вона почала втілювати свою мрію, посміхаючись перехожим на вулицях. Спочатку реакція була досить стриманою. Згодом люди почали відповідати їй взаємністю. А ще пізніше вона стала помічати, що люди почали посміхатися й одне до одного. Таким чином, вона зробила перший крок до створення України її мрій. Мене це надзвичайно вразило, і тому я довго підтримував з нею електронний зв'язок. Моя дружина народилася у Канаді, де народилися і її батьки. Однак, вона добре володіє українською мовою. Не знаючи російської, вона з усіма і всюди спілкується українською мовою (з іноземцями – англійською або французькою). Під час покупок у магазинах та на ринках вона зауважила, що у більшості випадків продавці більш радісно обслуговують її, аніж тих, хто розмовляє російською. Я певний, що такі реакції відчують україномовні уродженці України. Потрібне станеться, якщо люди розпочнуть говорити українською мовою з усіма, усюди, про все. Вони будуть вражені гарними результатами. Згадане вище не є насильною українізацією, не є браком поваги до російської мови та її багатої літературної спадщини. Це радше буде гарною реакцією на спроби Путіна показати, що Україна не відбулася як держава у політичному, економічному і навіть у мовному плані. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/556823290bd83/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/552f67473786e/ ukrpravda@gmail.com (Богдан Гаврилишин) Thu, 16 Apr 2015 10:39:51 +0300 1. Говори правду, будь чесним, дій згідно з моральними та етичними принципами. 2. Підтримуй своє здоров'я у якнайкращому стані, щоб не обтяжувати суспільство витратами на своє лікування. 3. Вчися, розвивай свої таланти, здібності, навики протягом усього життя, щоб бути корисним членом суспільства. 4. Стався до інших так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе. 5. Будь вільною людиною, тобто будь сам суддею того, що є правда, а що ні, що є добре, а що зле. Водночас продовжуй випробовувати свій розум, щоб впевнитись, що він відповідає моральним та етичним принципам. 6. Прагни до гармонії між особистим, професійним та соціальним життям, будучи частиною громади. 7. У прагненні реалізації своїх прав не обмежуй прав інших членів суспільства. 8. Вирішуй якнайбільше проблем та питань на індивідуальному, сімейному, громадському рівнях, щоб полегшити тягар та зменшити витрати на управління. 9. Обов'язки людини до сім'ї: - бережи культурну спадщину своїх предків; - стався до батьків із любов'ю та повагою, за потреби допомагай їм; - стався до братів та сестер як до кращих друзів. 10. Обов'язки батьків до дітей: - люби своїх дітей, виховуй в них етичні та моральні цінності; - сприяй їхній освіті та розвитку їхніх талантів та особистостей, виховуй їх як вільних людей. 11. До суспільства: - допомагай суспільству бути ефективним у наданні таких послуг, як початкова освіта, охорона здоров'я, соціальні послуги; - сприяй добробуту усіх членів суспільства; - зберігаючи свою ідентичність, будь свідомою частиною усієї світової спільноти. 12. До довкілля: - економно та розумно використовуй всі ресурси, уникай забруднення біосфери: - допомагай зберегти біологічне та зоологічне різноманіття. 13. До країни: - будь законослухняним; - допомагай своїй країні в межах власних можливостей підтримувати пріоритет загального блага: повної політичної свободи, адекватного рівня економічного добробуту для усього населення, соціальної справедливості, здорового довкілля. 14. До майбутніх поколінь: - залиш навколишнє середовище у кращому стані, ніж отримав: із збільшеним культурним спадком, цінностями, щоб уможливити майбутні покоління бути більш ефективними у політичній, економічній, соціальній, культурній сферах суспільства. 15. До світу: - будь толерантними та стався з повагою до всіх рас, етнічних груп, релігій, мов, звичаїв; - вивчай різні мови та хоча б базові речі про інші цивілізації; - сприяй розумінню різних культур, їхніх цінностей для мирної співпраці і чесної торгівлі. Підготовили: Богдан Гаврилишин, Член Наглядової Ради САМН; почесний член Римського клубу; член Ради Фундації Жан Моне; Президент Благодійного Фонду Богдана Гаврилишина (Київ); Президент Фундації Відродження (Женева) Асистент – Олександра Теличко, молодший науковець Світової академії мистецтва і науки https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/552f67473786e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/552f665633ced/ ukrpravda@gmail.com (Богдан Гаврилишин) Thu, 16 Apr 2015 10:35:50 +0300 Наприкінці Другої світової війни США допомогли відбудувати світ завдяки плану Маршалла. Елеонора Рузвельт, що очолювала Комісію Організації Об'єднаних Націй з прав людини, була рушійною силою у створенні Загальної декларації прав людини (ЗДПЛ). 10 грудня 1948 року Загальна декларація була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН. Вона мала винятково рекомендаційний характер, але викликала великі сподівання. Деякі з них були реалізовані, але труднощі з'явились майже одразу. Вважалось, що в урядів є не тільки можливість, але й обов'язок забезпечити права їхніх громадян. Уряди стали перевантаженими та не в змозі здійснити сподівання громадян. Вже тоді світ діяв на засадах жорсткої конкуренції між людьми, групами та країнами. Усередині країн забезпечувалися права лише багатших членів суспільства, такі як доступ їхніх дітей до високоякісної освіти або право на належну охорону здоров'я. Це обмежувало здатність більшості населення забезпечити схожі права. З'явилось багато незадоволення з іще більшою критикою урядів, що робило ефективне управління складнішим. Візьмемо, наприклад, США. У цій країні є маленька частка дуже багатих людей, але близько 45,3 мільйони людей живуть за межею бідності. Різниця між багатими та бідними є найбільшою серед 20 розвинених країн. У цієї різниці є низка негативних наслідків: стан здоров'я чи не найгірший, частина психічно хворих – найбільша, як і вартість охорони здоров'я, що припадає на людину, численні випадки позбавлення волі. Це добре описано у книзі "Ill Fares the Land", написаної Tony Judt. Подібна ситуація виникла й у відносинах між країнами. Всі демократичні країни "проповідували" біднішим країнам необхідність дотримання ЗДПЛ, однак самі ускладнювали бiдним краïнам процес забезпечення прав ïхнiх громадян. Американськi, французькi, нiмецькi та розташованi в iнших краïнах мультинацiональнi компанiï продавали африканським краïнам товари власного виробництва дорого, а купували в них сировину надто дешево. Африканськi краïни залишались, таким чином, бiднi, i тому навiть для досить чесних урядiв було неможливо задовольнити найiстотнiшi, життєво-важливi права для ïхнiх громадян, такi як доступ до свiжоï води, до початковоï освiти або будь-яку систему охорони здоров'я. Майже в усіх країнах помітний значний зріст ВВП на душу населення. Відчуття благополуччя, відповідно до класичного економічного міркування, також мало б зрости. Проте між зростанням ВВП та почуттям благополуччя не має прямого зв'язку. У деяких країнах, як наприклад у Коста Ріці, де ВВП на душу населення дуже низький, індекс щастя є дуже високим – 7,3 бали з 10 (12 місце з 88 країн). В інших країнах, в яких величезна конкуренція між людьми та компаніями спричинює багато тиску, щоб працювати краще і краще, зв'язок між високим ВВП та почуттям щастя зворотній. Наприклад, з початку січня 2008 року по квітень 2011-го більше ніж 60 працівників France Télécom покінчили життя самогубством. Тож, можна зробити висновок, що Загальна декларація прав людини та жорстокі конкурентні відносини призвели до ситуації, де всі дедалі менше виграють, а більше програють. Світ потребує переходу на нову парадигму, де б всі щось вигравали – Універсальна декларація обов'язків людини (УДОЛ), та переходу на співпрацю. Чи може Україна допомогти світу у цьому переході? Завдяки Майдану та російській агресії Україна пройшла трансформацію з плюроетнічної країни до плюроетнічної, патріотичної, політичної нації. Ця нація зробила вибір на користь Європи, європейських цінностей свободи, правди та гідності людини. Коли на Майдані почали брутально атакувати людей, відбулась інша трансформація українців: створились медична, психіатрична, освітня, релігійна служби. Ці служби створили поодинокі професіонали у своїх галузях без наказів чи допомоги влади, а через почуття обов'язку перед своїми співгромадянами та країною. До кожного з ініціаторів різних служб долучились інші кваліфіковані люди. З'явилась справжня співпраця. Більше того, на Майдані не виникло подібних паралельних служб, там не було конкуренції! Між сказаним вище та прямою демократією, як у Швейцарії, є схожість. Швейцарський Парламент обирає сім членів Федеральної Ради (уряд) із чотирьох найбільших політичних партій. Члени Федеральної Ради не є представниками від їхніх партій, але вони несуть із собою їхню ідеологію. Процес прийняття рішень вимагає знаходження консенсусу радше, ніж простого голосування. Кожен із членів Ради висловлює свої занепокоєння стосовно тем, про які вони піклуються: представники соціалістичної партії будуть намагатися дістати більше грошей для освіти та охорони здоров'я, представники ліберальної – кращі умови для бізнесу, і так далі. Таким чином, кожен щось дістає і ніхто не програє. Цінності та поведінка на Майдані (відчуття обов'язку та співпраця), як і швейцарський консенсус, необхідні, щоб оздоровити світ. Все більше та більше людей із різних країн та різних професій ведуть мову про обов'язки – відповідальність. Частина людства виглядає готовою перейти до виграшної парадигми. Відгук на потенційну потребу Універсальної Декларації обов'язків людини був ініційований під час зустрічі членів Наглядової ради Світової академії мистецтва та науки (САМН), яка відбулась у вересні 2013 року в Оттаві. Разом із моїми колегами з Академії я підняв питання потреби УДОЛ та запропонував підготувати попередній список обов'язків. Я працював над списком із Олександрою Теличко, моєю 23-річною українською асистенткою в Женеві, де я є Президентом Фундації Відродження. Моя асистентка чотиримовна, має два університетські дипломи з Франції та дістає третій в Університеті Женеви. Я поінформував Президента САМН про те, що Олександра допоможе мені, переглядаючи все, що було зроблено в минулому стосовно ідеї потреби УДОЛ. Її швидко призначили молодшим науковцем САМН. Процес поширення запропонованого списку УДОЛ почався. У листопаді 2014 року відбулась конференція в Алмати (Казахстан) за участі членів САМН та Світового Університетського Консорціуму (консорціум зацікавлених сторін у просуванні нової парадигми у вищій освіті у XXI ст.). Щоб підкреслити важливість ролі молодого покоління у переході до нової парадигми, я попросив мою асистентку поїхати до Алмати, щоб представити Пропоновану Декларацію обов'язків людини. Голова Наглядової Ради САМН написав після конференції, що Олександра Теличко надзвичайно добре з цим впоралась. Однак була ще одна ініціатива. Дві 22-річні українки, які вже мають диплом бакалавра, вивчали функціонування Генеральної Асамблеї ООН та запропонували, щоб до української делегації в ООН включили двох представників молодого покоління. Ми попросили у Міністерства зовнішніх справ України прийняти цих двох осіб як офіційних членів делегації. Це було зроблене вперше за часів незалежності України з 1991 року. Одним із завдань молодих представниць була підготовка фундаменту для презентації Пропонованої декларації обов'язків людини під час дискусії Генеральною Асамблеєю цілей розвитку тисячоліття на 2015-2025 роки. Наші два молодих делегати налагодили гарні зв'язки з молодими делегатами з інших країн, співпрацювали з ними, пропонуючи кращу молодіжну політику та просуваючи прийняття УДОЛ. Нещодавно я отримав листа від Голови Української делегації до ООН, у якому він написав, що дві молоді дівчини працювали дуже ефективно у різних комітетах та що включення представників молодого покоління до делегації має стати звичною практикою. Минулого року єпископ Борис Гудзяк, ректор Українського Католицького Університету (УКУ) у Львові, який тепер перебуває у Парижі, сказав: "Трансформація України нагадала європейцям про їхні цінності". Він додав, що саме студенти УКУ у Львові перші вийшли на їхній Майдан до 29 листопада 2013 року та закликали молодь зробити те ж саме у Києві. Повища цитата підкреслює важливу роль, що відіграє молоде покоління у трансформації українського народу. Це передбачає, що трансформація правління України також буде здійснена молодими людьми. Ще до Майдану, у 2013 році, ми розпочали програму "Молодь змінить Україну" (МЗУ). Її місія – трансформація без революції структури політичної влади, економічної системи, соціальної політики та політики щодо навколишнього середовища. Як працює програма? Активні молоді люди у віці 20-35 років, з гарною освітою в одній зі згаданих сфер, зі знаннями англійської мови та зацікавлені у кращому майбутньому для України, формують групи від 5 до 7 осіб. У кожній групі є юрист, політолог, економіст, соціолог і еколог, чи культурний антрополог, або особи, які мають досвід або велике зацікавлення в цих напрямах. Сформовані групи вивчають досвід декількох європейських країн, які досягли найвищого рівня людського й економічного розвитку, і для яких характерні: - повна політична свобода (прозорість і відкритість влади); - певний рівень економічного добробуту для всього населення; - соціальна справедливість, особливо у сферах освіти, охорони здоров'я, безробіття, пенсійного забезпечення; - симбіотичне співжиття з біосферою (природою, навколишнім середовищем, а не її експлуатація, руйнування та забруднення). Чітка ціль повище сказаного є визначити та вивчити складові елементи для майбутньої "архітектури суспільного ладу" України, яка відповідає чотирьом зазначеним вище характеристикам. Ці молоді люди продовжують працювати над трансформацією України у два різні способи: деякі з них формують групи та готуються до виборів 2015 року до міських та обласних рад. Вони будуть ідеологічною, програмовою і моральною більшістю. Інші створять групи відповідно до професійних критеріїв (фінанси, освіта, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища) та приєднаються до органів виконавчої влади. В майбутньому може з'явитися нова політична партія широкого спектру (соціалістична, центристська та ліберальна). Коли Україна стане трансформованою, життя та дії відповідно до нової парадигми поширяться до більшості населення, її громадського суспільства, освітньої, політичної та бізнес-сфери. Коли світ перейде до нової парадигми, значно більша частина його населення буде спроможна користуватись своїми правами, як зазначено в ЗДПЛ 1948 року. У підсумку – світ не є здоровий. Йому потрібна допомога, щоб вилікуватись, оживити цінності свободи, людської гідності, верховенства права, соціальної справедливості, радше чим зосередження лише на грошах. Перехід від ситуації, де хтось виграє, а хтось програє, до ситуації, де всі щось виграють, є необхідним завдяки зміні взаємовідносин, діючи через почуття обов'язку та у дусі співпраці. Україна може допомогти у цьому процесі, тому що сама пройшла через дуже болючу трансформацію нації, її цінностей та поведінки, зазначених вище. Ми робимо перший крок на шляху до змін – організовуємо Міжнародну конференцію, щоб спільними зусиллями розпочати діяти. Текст Пропонованої Декларації обов'язків людини 1. DeNavas-Walt, Carmen and Bernadette D. Proctor, U.S. Census Bureau, Current Population Reports, P60-249, Income and Poverty in the United States: 2013, U.S. Government Printing Office, Washington, DC, 2014. 2. "State of the Union: The Poverty and Inequality Report 2014" by the Stanford Center on Poverty and Inequality. 3. Ill Fares the Land, Tony Judt, Pengiun Books, 2011. 4. The Fragility of the 'Failed State' Paradigm: A different International Law Perception of the Absence of Effective Government, Neyire Akpinarli, Martinus Nijhoff publishers / Brill Academic, 2009, p. 207. 5."Costa Rica". International Monetary Fund. 6. Helliwell, John F., Richard Layard, and Jeffrey Sachs, eds. 2013. World Happiness Report 2013. New York: UN Sustainable Development Solutions Network, p. 22. 7. Bernard Nicolas, "Humiliation, dépression, démission: l'offre triple play de France Télécom" [archive], LesInrocks.com, 2010/09/25. 8. La Confédération en bref 2014, p. 41. 9. ст. 9-11 даного документу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/552f665633ced/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/550fecf817ecc/ ukrpravda@gmail.com (Богдан Гаврилишин) Mon, 23 Mar 2015 11:37:44 +0200 Олександр Тодійчук вивчав і працював все своє життя в сфері енергетики, найважливіше – економічне і через енергетичну залежність від Росії політичне питання незалежної України. В Радянському Союзі ціни на нафту і газ були надзвичайно низькі, мабуть нижчі за їхню собівартість. Через це Україна в спадщину від Радянського Союзу залишилась дуже енергоємною: її інфраструктура, промисловість, житловий сектор. Це змусило Україну імпортувати величезний обсяг газу за надмірно високі ціни. Треба додати, що низькі тарифи за транспортування російського газу до європейських країн не набагато зменшували фінансовий тягар імпорту газу. Серед негативних результатів вище згаданої ситуації була й залишається досить низька конкурентоспроможність нашої економіки. Чи це вже така доля України, чи можна було позбутися цих економічних, а тому й політичних, "ланцюгів"? Можливість була. В 1993 році нафтогазова компанія "British Petroleum", вивчивши уважно геологію України, зробила пропозицію інвестувати в нашу країну 15 млрд доларів і продукувати щорічно 20 млрд кубометрів газу, саме таку кількість, яку вже Україна видобувала. Пропозиція була надзвичайно цікава, користь з того могла бути надзвичайно велика. Щоби проект реалізувати, потрібен був малий закон про розподіл продукції, так званий "Production Sharing Agree-ment". Такий закон існує в усіх країнах, які продукують нафту чи газ і в яких зазвичай працюють міжнародні нафтогазові компанії. Це було італійське газонафтове підприємство "Ente Nazionale Idrocarburi", яке багато десятиліть тому запропонували такий закон-договір. Конкретно цей закон передбачає те, яку частину газу чи нафти, яку продукує іноземна компанія, вона передає державі, а скільки залишає для себе, експортує, рафінує, інше. Цей розподіл є нормально в таких рамках: 50 на 50 або 45 на 55 для компанії і країни або протилежно. Я про цю пропозицію був дуже добре поінформований, бо голова "British Petroleum" був випускником спеціального семінару з енергетики Міжнародного інституту менеджменту в Женеві, якого я був директором. В той час я був радником не тільки Президента, але і голови Верховної Ради України. Представник компанії "British Petroleum" в Україні ходив різними коридорами два роки, чекав на прийняття згаданого закону Верховною Радою. Я пропонував голові Верховної Ради запозичити згаданий закон від будь-якої країни, в якій розподіл є на користь держави. Що сталося? Нічого. Голова Верховної Ради, а може, й президія чи відповідний комітет вважали, що Україна не повинна запозичувати жодних законів від будь-якої країни, що ми повинні були і могли творити свої власні закони. "British Petroleum" вирішили піти до Росії, попробувати своє щастя в тій країні. Як добре знаємо – їм там не аж так добре повезло. Якби ми тоді прийняли закон і "British Petroleum" зробили згадану інвестицію, після 3-х років ми видобували б 20 млрд. кубометрів газу і при цьому різними способами зменшували енергоємність української економіки, то не було б потреби імпортувати російський газ. Росія тоді була би залежна від України, для транспортування російського газу до Європи. Ми могли б встановити належні тарифи за транспорт газу. Росія не мала б жодного ні економічного, ні політичного важеля впливу на Україну. Олександр Тодійчук виконував свою місію в різні способи і робив все, що було можливо, щоб зменшити цю жахливу енергетичну залежність від Росії. Він був президентом "Укртранснафти", опісля професором енергетики в Бізнес-школі МІМ-Київ завдяки спеціальному фонду, який я дістав від голови шведської нафтогазової компанії Lundin Petroleum. Після року з цим фондом Тодійчук створив і став директором Міжнародного енергетичного центру ім. І.Люндіна, створив і був президентом Київського міжнародного енергетичного клубу Q-Club. Центр і клуб працюють під егідою Благодійного фонду Богдана Гаврилишина. Останній рік Тодійчук працював заступником голови правління "Нафтогазу" України, бо хотів подбати про те, щоб Україна бодай на цю зиму була забезпечена газом. Це була людина чесна, справедлива, працьовита, компетентна. Він був фахівцем світового рівня, щирим патріотом, життєрадісною людиною з чудовим почуттям гумору. Він любив свою рідню, людей, країну, природу, життя. Як колега, в праці він був не порівняльний в оригінальних задумах і в стилі праці. Його смерть – це дуже болюча втрата для рідних, знайомих, для України. Думаю, що не приходитиме небесну люстрацію, бо його руки, серце, совість були чисті. Першоджерело https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/550fecf817ecc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/550bdff2b3d07/ ukrpravda@gmail.com (Богдан Гаврилишин) Fri, 20 Mar 2015 09:53:06 +0200 Свобода слова – це невід'ємна частина Загальної декларації прав людини, наріжний камінь демократії. Чи право на свободу слова повинно бути абсолютним, без жодних обмежень, без відповідальності? У вересні 2005 року 12 карикатур Магомета були опубліковані у датській газеті Jyllands-Posten. Це було приниження сотні мільйонів мусульман, заторкнуло за живе їхні емоції, викликало гнів і бажання помсти. Автор тих карикатур живе і працює під охороною. Наслідки використання свободи слова без відповідальності для сотень мільйонів людей, особливо в євроатлантичному просторі і країн з інших континентів, дуже болючі. Це стурбованість, страх в населення, пріоритетне питання для урядів, як боротися з сильно поширеним тероризмом мусульманських екстремістів, великі бюджетні витрати і багато енергії урядів більшості країн світу. У 2014 році була надрукована карикатура на пророка Магомета у видавництві Charlie Hebdo. Це було, як полиття бензину на вогонь, який вже горів. 7 січня 2015 року мусульманські терористи напали на згадане видавництво, вбили 12 людей, поранили 11. Реакція на цю подію була негайна і потужна: • 88 тисяч поліцейських були змобілізовані для пошуку двох ще живих терористів; • близько 3-х мільйонів людей вийшли на маніфестацію в Парижі; • 40 голів різних держав долучилися до цього протесту солідарності з Шарлі і в обороні свободи слова; • у багатьох містах Франції, але і в багатьох інших країнах світу, включно з Україною, відбулись маніфестації. Повища реакція на цей жахливий теракт є зрозумілою. Що, одначе, дивує, це те, що не було жодної дебати, жодної статті в світових газетах, журналах про те, чому такий теракт відбувся, і чи, може, європейці спровокували убивство співробітників Charlie? Що цікаво – вже перед терактом у Сharlie Hebdo найпотужніша демократична держава відстежувала телефонні розмови десятків мільйонів людей, в тому числі навіть розмови голів союзних держав Ангели Меркель та Франсуа Олланду. Чи це вияв поваги до свободи слова? Наступний парадокс. У США є конституційне право для американців на вільну купівлю і володіння зброєю з 16 років. Кожного року стаються шокуючи випадки, коли хтось зі школярів чи студентів приходить до своїх класів і вбиває майже насліпо чимало однокласників. Кожного року десятки невинних дітей, студентів втрачають через те свої життя. Чи їхні життя є менш вартісними, ніж життя Charlie? Чому нема масових демонстрацій, чому не запобігти того роду терактам? Президент Обама активно намагався запровадити певний контроль над продажем зброї, обмеження на володіння зброєю. Йому це не вдалося. Лобі Національної асоціації стрільби (National Rifle Association) виявилось політично більш потужним, чим президент цієї найпотужнішої в світі держави. Чи в Україні теж використовують свободу слова без відповідальності? У нас теж дуже цінується свобода слова, і вона існує. В нас є, одначе, дуже багато так званих експертів "про абсолютно все". Яким чином більшість із них стають експертами? Може, через самопризначення? а може, коли висловлюються в якійсь телепрограмі, і ведучий представляє їх як експертів? Саме такі "експерти", деякі журналісти і ведучі програм використовують свободу слова без етичних принципів. Вони говорять про "факти", руйнуючи в процесі репутацію поодиноких людей, організацій, членів уряду чи взагалі влади. Конкретний приклад: одне з болючих питань, про яке дискутують всі засоби масової інформації, а особливо телебачення, – це заплановані підвищення тарифів на газ та електрику. "Експерти" кажуть – і ведучі показують пенсіонерів, які мають 1500 гривень на місяць, і коментують, що підвищені тарифи зможуть просто їх "вбити". Ці ж експерти чи ведучі програми чомусь не пояснюють одразу, що в бюджеті на цей рік передбачено 25 мільярдів гривень на те, щоб давати субсидії для малозабезпечених пенсіонерів. І, на щастя, після такого інформаційного бомбардування міністр соціальної політики розказував на одному з каналів, що пенсіонери зможуть заповнити дві сторінки анкети – одну про своє майно і доходи, а іншу про місячні витрати, вкласти ті дві сторінки в конверт і кинути до поштової скриньки. Міністерство соціальної політики відреагує, і належні дотації будуть зроблені. Є в Україні справжні експерти, їх навіть досить багато. Дам один приклад -Олександр Савченко, колишній заступник голови Національного банку України. Він говорить про труднощі в державі, про політику в банківській сфері, але надзвичайно об'єктивно і не зосереджується на критиці, а радше на пропозиціях, що і як можна робити, що і як краще вирішити. Провокують до зловживання свободи слова і наші політичні цирки, ток-шоу. Ведучі запрошують на дебати деяких нормальних, чесних людей, які говорять правду, але й деяких одіозних, які фактично повинні бути у в'язниці, які, одначе, вміють хитро жонглювати фразами, "фактами" на взірець Путіна. Вони говорять, як колись було добре, а теперішня влада жахлива, руйнує "нашу" Україну. Ведучі маніпулюють учасниками дебатів для того, щоб спотворити дискусію про різні світогляди, думки, про теперішню ситуацію чи наше майбутнє й перетворити її на "оральний бокс", політичний цирк. Глядачі люблять цирк, глядачів збирається багато, і це, мабуть, сприяє зростанню цін на реклами. Певно, це дуже оригінальний спосіб заробляти гроші. Кожен із нас – членів суспільства – повинен відчути свої обов'язки до рідних, до своєї громади, країни, до навколишнього середовища, до світу. Життя в нашій країні було б кращим, більш гідним. Маємо чудовий приклад, як діяти з почування обов'язків. Під час Майдану були створені медична, релігійна,психіатрична, освітня служби. Ініціювали їх поодинокі люди, не за розпорядженням чи з допомоги уряду, а саме з почування обов'язку супроти поранених співгромадян. До згаданих служб долучилося багато людей. Вони співпрацювали, не було створених паралельних конкурентних служб. Після російської агресії з'явилося багато волонтерів, які пішли в зону АТО, ризикуючи своїм здоров'ям, часто життям, саме з почуття обов'язку супроти нашої Батьківщини. У цьому Україна попереду більшості країн. Бодай частина народу вже живе згідно з новою парадигмою: діють з почування обов'язків і співпрацюють, а не тільки вимагають своїх прав, конкуруючи в тому. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gawrylyshyn/550bdff2b3d07/