https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/571762edda47b/ ukrpravda@gmail.com (Олександр Сушко) Wed, 20 Apr 2016 14:07:25 +0300 Учора оприлюднено дві інформації, які засвідчують початок переосмислення західними партнерами України поточного стану конфлікту на Донбасі та шляхів його врегулювання. З одного боку, трансльовані російськими ЗМІ висловлювання мінстра закордонних справ Франції Жан-Марка Еро під час його візиту до Москви про те, що Україна "...повинна виконати свої зобов'язання та провести реформи, в тому числі включити поправку до Конституції про спеціальний статус Донбасу і поправку про виборчий процес на Донбасі". Це свідчить про інерцію попереднього способу мислення, основні аргументи якого сформувались понад рік тому, в зовсім інших реаліях. Інерція минулого все ще є сильною. Втім така картина світу все менше відповідає реаліям, про що свідчить інше повідомлення вчорашнього дня. Йдеться про оприлюднені у Страсбурзі у рамках сесії ПАРЄ матеріали звіту доповідачок ПАРЄ Крістіни Зелєнкової (Чехія) та Марілуїзе Бек (Німеччина), у рамках слухань "Конфлікт на Сході України: політичні та гуманітарні проблеми". Основний месседж доповідачів ПАРЄ: формування однорідної, консолідованої мілітаристської диктатури ДНР/ЛНР на окупованих територіях практично завершено. Доповідачі дали детальний аналіз політичних реалій та ситуації з правами людини на окупованих теренах. Зелєнкова та Бек почали важливу розмову – не лише про порушення перемир"я та інші безпосередні рецидиви війни, але і про природу утвореного в ЛНР/ДНР політичного режиму. Організаційною основною режиму є його пряме ручне управління з Москви без визанння факту такого управління (на відміну від Криму). Ця сутність режиму отримала у доповіді назву "гібридної анексії". Режим ДНР/ЛНР не лише знищив будь-який "публічний простір", не лише будь-яку ідейну конкуренцію та плюралізм, унеможливив вільне поширення будь-яких поглядів, окрім сепаратистських, він ліквідував навіть внутрішньовидову конкуренцію між різними фракціями сепаратистів, яка ще донедавна допускалася. Кремль на даному етапі відмовився навіть від ідеї розбудови в ДНР/ЛНР бутафорської системи політичних партій, які б створювали видимість конкуренції і публічної політики, хоча ця ідея активно пророблялася. Побоюючись некерованості та партизанщини, Кремль знищив в ДНР/ЛНР будь-які ознаки політичного процесу та громадського життя, непідконтрольного владі. Витіснені за межі регіону навіть формально лояльні режиму, але незалежні від ДНР/ЛНР громадські осередки, наприклад, ті, що орієнтувались на Ахметова. Фізично знищені "отамани", які могли б набути локальної політичної суб"єктності. Ознаки тоталітарності даного режиму, що наростають, хоч і ще не досягають поки що рівня Північної Кореї, але суттєво перевищують рівень самої Росії, Білорусі та будь-якого пострадянського сепаратистського утворення. А якщо міжнародна спільнота не вірить у вільні вибори, скажіми, в Придністров"ї, то як вона може повірити у вільні вибори в ДНР/ЛНР, де межа "закручування гайок" є неспівмірною з майже вегетаріанським на сьогодні Тираспольським режимом? Аналіз ситуації останніх місяців свідчить, що на "виборах" ДНР/ЛНР за нинішніх умов не буде навіть реального змагання між різними угрупуваннями сепаратистів, не кажучи про можливість вільного проведення кампанії кандидатами, що не підтримують сепаратизм. "Переможцями" будуть ті, на кому з міркувань доцільності на момент виборів зупиниться перст Путіна. Доповідачі ПАРЄ, хоч і не говорять про це прямим текстом (це не є предметом їхньої доповіді), однак проводять думку про те, що нині немає підстав говоритии бодай про теоретичну можливість "виборів за стандартами ОБСЄ" на окупованих територіях без попереднього демонтажу існуючого там режиму. Очевидно, що на демонтаж режиму ДНР/ЛНР, чи навіть на його суттєву лібералізацію Росія не піде, бо це, виходячи з ціннісних коодинат Путіна є "здачею" і "зливом", неприпустимою поступкою, яка може становити загрозу основам режиму уже у всеросійсійкому масштабі. До цього він ставиться серйзно, вважаючи, що навіть економічний колапс для його режиму не настільки страшний, як політичні поступки, зроблені під тиском. Тому все залишатиметься, як є, навіть якщо залишаться і санкції. Але очевидно, Путін розраховує на те, що санкції у нинішньому вигляді можна переглянути. Непоступливість України у питаннях конституції, виборів та амністії буде викорстана як потужний привід покласти на Україну відповідальність за невиконання "Мінська-2". Тож у наближчі місяці основною лінією оборони української дипломатії на "мінському напрямку" має стати аргументоване і доказове доведення неможливості: 1) інтегрування існуючого (або косметично підрихтованого) режиму ДНР/ЛНР в політичне тіло України 2) проведення легітимних "виборів" в ДНР/ЛНР за існуючого там режиму І доповідь ПАРЄ в цьому питанні є неймовірно доречною. Фактично це прорив дипломатичного фронту, адже раніше такі оцінки висловлювалися лише окремими європейськими політиками, а не інституціями (звіт доповідачів є документом ПАРЄ як інституції). Тому доповідь Зеленкової/Бек має стати першим (але не останнім, бо розмова попереду буде тривала) дипломатичним аргументом на користь поступового перегляду підходів до послідовності кроків щодо конфлікту на Донбасі. Чи пришвидшує все це час остаточного розв"язання конфлікту на Донбасі? Ні. Але і не віддаляє. Все залишається на місцях. Однак розмова про реалістичні шляхи пошуку розв"язання цього конфлікту тепер може стати чеснішою, і позбутися деяких шкідливих ілюзій. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/571762edda47b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/570bdc201e6b5/ ukrpravda@gmail.com (Олександр Сушко) Mon, 11 Apr 2016 20:17:20 +0300 Уряд Гройсмана – це заключний виток нинішнього політичного циклу, що розпочався у лютому 2014 року. Він триватиме від шести місяців до півтора року (в залежності від супутніх обставин). Далі можливі три сценарії (точніше, два, оскільки третій є лише "подовжувачем" другого), отже: 1) Частково реформована система, змінюючись крок за кроком, досягне певного рівня незворотності, за чим слідуватиме більш ґрунтовне, але еволюційне оновлення еліт та утвердження нових правил на тривалу перспективу. 2) Внаслідок екстремальних загроз безпеки відбудеться реставрація "системи" під приводом потреби відновлення керованості і стабільності, "порозуміння між різними частинами суспільства" тощо. 3) Внаслідок маніпульованого "розчарування мас" країна зірветься у тимчасову радикально-популістичну альтернативу, яка неминучо завершиться сценарієм 2. Ближчими днями ми отримаємо доволі чітку відповідь на питання щодо ступеня імовірності наведених сценаріїв. Поясню свій прогноз. Всупереч широко популярній оцінці, зміни в Україні відбуваються, при чому їх обсяг близький до критичної межі, за якою стара система вже не зможе вижити. Вона уже відчуває собі смертельну загрозу. Примусова прозорість активів і власності, зміни правил держзакупівель, розкриття кінцевих бенефіціаріїв компаній та медіа, нові правила фінансування політичних партій, становлення нових антикорупційних органів – все це хоч і не зламало ще хребет системи, однак вочевидь змушує її дуже серйозно нервувати. Втім обриси нової системи є ще недостатньо чіткими, їй бракує твердого грунту під ногами. Як кажуть, "добро є, але зло значно краще організоване", і вміло використовує слабкість ефемерного і розпорошеного "добра". Проблема Порошенка в тому, що він особисто, схоже, прагне до першого сценарію, але спирається переважно на адміністративну та бізнесову еліту, яка внаслідок власного "операційного коду" тяжіє до другого сценарію, і навіть готова спровокувати третій, щоб тільки на допустити першого, бо він неминуче означитиме зниження їхнього соціального і майнового статусу. Президент спирається на "систему", оскільки щиро не бачить іншої організованої сили. Ми її теж наразі не бачимо. Опір впровадженню електронних декларацій, рішуче витискання "агентів змін" з Генпрокуратури із негайним кримінальним переслідуванням, цинічні дії судової системи по відновленню неатестованих поліцейських, по зупиненню конкурсів на керівництво державними компаніями, зухвала відмова судів карати навіть тих зі "своїх", чия провина очевидна (справи щодо посвідчень водія автомайданівців) свідчить про те, що віра в безкарність, недоторканість основ системи і в неминучість остаточного реваншу все ще залишається високою. Інакше вони б не діяли так зухвало. Чому вони вірять в неминучість реваншу? Система почасти досягає свого. Витискання із системи невеликого числа чесних ідеалістів, професійних агентів змін та руйнація організаційних осередків реформ почалася кілька місяців тому. Нової хвилі реформістів, готових іти у владу, на горизонті не видно, а стара, що прийшла у 2014 році, помітно видихається і почасти вже сходить зі сцени. Нові люди не йдуть (з бізнесу, з громадського сектору) на державну службу, бо вони не тільки не впевнені у щирості політичної волі, не тільки не бачать шансів на справедливу винагороду за працю, але навіть сумніваються в особистій безпеці (приклад Каська – прекрасна відповідь системи на всі заклики потенційним реформаторам іти у владу). Ідейним стрижнем потужного контрнаступу контрреволюції є теза про незамінність нинішнього (тобто вчорашнього) типу, стилю і кадрового ресурсу влади. Мовляв, інших немає, тож доведеться задовольнятися тим, що є. Інакше – некерованість і колапс. Вже за кілька днів нам продемонструють, що саме в них є. Ми очікуємо на висування і призначення конкретних осіб на ключові посади в уряді: міністр фінансів, міністр економіки, міністри енергетики та інфраструктури плюс віце-прем'єр, який куруватиме цими напрямками політики, якщо такий буде призначений. І, безумовно, новий Генеральний прокурор. Заповнення цих вакансій у владі – безвідмовний індикатор як для суспільства, так і для міжнародних партнерів, чого саме чекати. Це – момент істини для чинних політичних лідерів. Колективний портрет оновленої влади – це відповідь на питання щодо найбільш імовірного сценарію майбутнього. Якщо критичну масу (більше половини уряду) складатимуть неінфіковані системою люди, які не вміють красти, мають стратегічне бачення, і спроможні стати локомотивами реформ у своїй галузі, ймовірність першого сценарію складатиме більше 50%. Якщо ж членами Кабміну стануть переважно особи з навичками отримання корупційної ренти, з операційним досвідом обслуговування олігархії та "схем", можна буде робити висновок щодо неспроможності чинної еліти впоратися з історичними викликами, що стоять перед Україною. І тоді притомній частині суспільства доведеться впритул зайнятися заповненням організаційної порожнечі, яка нині дозволяє правлячій еліті не ставитись до неї всерйоз. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/570bdc201e6b5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/56ccc30f533e8/ ukrpravda@gmail.com (Олександр Сушко) Tue, 23 Feb 2016 21:37:35 +0200 За дорученням колег публікую тут даний документ. Заява є системною пропозицією експертного середовища щодо шляху подолання парламентської кризи та забезпечення продовження реформ Документ відкритий для приєднання і може стати основою для початку всеосяжних політичних консультацій ЗАЯВА ЕКСПЕРТІВ РЕФОРМ ПОДОЛАТИ ПАРЛАМЕНТСЬКУ КРИЗУ Майже два тижні, що минули з моменту оприлюднення Заяви Експертів Реформ від 10 лютого продемонстрували, що криза довіри до виконавчої влади, до політичних інститутів, до доброчесності провідних політиків та партій набула форм повномасштабної парламентської кризи. Розвиток подій засвідчив правоту оцінки, висловленою нами раніше. Протягом останніх днів політики не спромоглись подолати кризу під час річного звіту Кабінету Міністрів. Політичні сили парламенту пішли по хибному шляху подальшої конфронтації усіх з усіма сподіваючись на цьому наростити для себе міфічні політичні дивіденди та рейтинги для виборів. На цьому хибному шляху можна лише остаточно поховати довіру та поставити питання про існування парламентської коаліції "Європейська Україна", що взяла на себе відповідальність втілити вимоги Майдану. Якщо ще кілька днів тому політичні лідери та керівники держави могли дозволити собі не помічати критичний дефіцит довіри, то парламентська криза, вимагає якнайшвидшого вирішення, щоб не спричинитися до деструктивної повномасштабної кризи влади. Криза коаліції окреслила дві перспективи, які сьогодні суперечать загальносуспільному інтересу. Це, по-перше, загроза створення ситуативної, формальної, по-суті "гібридної", парламентської більшості, яка зацементує корупційний консенсус "старих" та "нових" еліт, законсервує нинішній стан державного управління, що є злоякісними перешкодами на шляху реформ. По-друге, це перспектива дострокових парламентських виборів, які, за чинного законодавства про вибори, тягнуть за собою: - призупинення навіть нинішнього стагнуючого процесу реформ; - очікуване зростання радикального популізму, що спричиняє внутрішню агресію в суспільстві; - новий раунд масової політичної корупції через застосування "гречкових" технологій в мажоритарній частині виборчого процесу. Зволікання з вирішенням парламентської кризи, призведе до руйнування довіри до українського політичного класу і подальшого послаблення всіх гілок влади. На міжнародній арені – це великий ризик заморожування фінансової допомоги, що здатне призвести до дефолту України, та ризик непродовження санкцій проти зовнішнього агресора. Спільна відповідальність усіх реформаторських сил, як у владі так і суспільстві, полягає в тому, щоб якнайшвидше узгодити та запустити механізми вирішення парламентської кризи. Оскільки цей парламент та інші "старі" владні інституції продемонстрували неспроможність вирішити цю проблему власними силами, ми пропонуємо наступний алгоритм дій: - Скликання Національного круглого столу за участю Президента України, голів чи представників парламентських фракцій і груп, представників найвпливовіших експертних, волонтерських, представницьких та інших громадських організацій. Головною метою Національного круглого столу є узгодження процедури призначення нового технічного Кабінету міністрів України та утвердження спільного плану виходу з кризи та активізації реформ, а також узгодження концепції нового Закону про вибори народних депутатів України. - Політики, які беруть участь в Національному круглому столі, долають власні вузькопартійні інтереси, відмовляються від кулуарного вирішення кадрових питань та гарантують в подальшому повномасштабну підтримку призначеному технічному уряду, як від Президента, так і від парламенту, терміном, як мінімум, на один рік. - Уряд перезавантажується, спираючись як на прозорі кваліфікаційні вимоги до кандидатів, так і на відкритість для діалогу політичних сил та громадськості у процесі добору членів нового уряду. Необхідно досягнути того, щоб усі міністри стали не формальними, а реальними лідерами реформ. - При призначенні урядовців застосовуються прозорі критерії та процедури, зрозумілі для суспільства та міжнародної спільноти, зокрема: кандидати до уряду не мають шлейфу підозр у недоброчесності та конфлікті інтересів (перша за все непов'язаність з інтересами олігархічних груп), не мають політичних амбіцій і відмовляються від балотування на наступних чергових/позачергових виборах (гарантія технократичності уряду, рівновіддаленого від політичних сил). У випадку формування технічного уряду експертне середовище готово не лише надавати всебічну аналітичну та публічну підтримку реформам, але і брати безпосередню участь у конкретних діях з імплементації державної політики. Якщо політичні сили виявляться неготовими до реальних кроків назустріч суспільним очікуванням щодо доброчесності влади та прискорення реформ, то єдиним виходом є проведення дострокових виборів. При такому сценарії негативного вирішення парламентської кризи, ми: – фіксуємо неспроможність чинного законодавства про вибори народних депутатів України забезпечити достатнє оновлення парламенту; – найближчим часом ініціюємо широке суспільне обговорення нового формату виборчої системи у відповідності з положеннями, зафіксованими в Коаліційні угоді. Ще не змарновано момент, коли парламентську кризу можна використати як можливість для прискорення реформ. Якщо ж існуючі політичні сили не здатні віднайти спільне бачення задля відкритого процесу призначення технічного уряду, громадянське суспільство має зробити все можливе для рішучого оновлення політичного класу України через дострокові вибори. Заяву підписали (станом на 22:00 23 лютого): Микола Гайдай – Easy Business Євген Глібовицький – pro.mova Володимир Горбач – Інститут Євроатлантичного співробітництва Тарас Качка – Уповноважений з питань підприємництва при Державній фіскальній службі Ігор Коліушко – Центр політико-правових реформ, Реанімаційний пакет реформ Роман Куйбіда – Центр політико-правових реформ Володимир Курпіта – Всеукраїнська мережа ЛЖВ Артем Миргородський – Реанімаційний пакет реформ Михайло Оболонський – Easy Business Олена Павленко – DiXi Group Даніїл Пасько – Easy Business Ігор Семиволос – Центр близькосхідних досліджень Олександр Сушко, Міжнародний фонд "Відродження" Віктор Тимощук – Центр політико-правових реформ Василь Філіпчук – Міжнародний центр перспективних досліджень Тарас Шевченко – Інститут медіа права Ярослав Юрчишин – Реанімаційний пакет реформ Євген Бистрицький – Міжнародний фонд "Відродження" https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/56ccc30f533e8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/56c478d646915/ ukrpravda@gmail.com (Олександр Сушко) Wed, 17 Feb 2016 14:42:46 +0200 Коли за кілька тижнів, в березні Єврокомісія внесе в Раду ЄС законодавчу пропозицію щодо скасування віз, в ній йтиметься про Грузію, а не про Україну Коли за кілька місяців, у червні, Рада ЄС ухвалить рішення, і буде названа дата скасування віз, йтиметься про Грузію, а не про Україну Про Україну взагалі цього року не йтиметься. Це стало доволі очевидним вчора, і стане остаточно очевидним завтра. І для тих, хто в майбутньому писатиме чергові мемуари на тему "Чому в Грузії вийшло, а в України знову ні", варто по гарячих слідах зафіксувати кілька вишеньок на торті нашого провалу. Очевидно, що персональну відповідальність нестимуть президент і прем'єр-міністр, і як вищі посадови особи, і як фактичні лідери найбільших парламентських політичних сил, що сформували коаліцію. Але для історії треба зафіксувати і імена фактичних виконавців. Цапом-відбувайлом номер один стане народний депутат від БПП Вадим Ігорович Денисенко – саме той, з голосу якого були прийняті поправки, що докорінно спотворили логіку антикорупційного законодавства в частині електронного декларування. Зранку середи про неприйнятний характер ухваленої редакції законопроекту N3755 офіційно заявив Посол ЄС в Україні Ян Томбінський. Тривалий час влада робила вигляд, що не заперечує проти чинного антикорупційного законодавства, ухваленого минулого року. Однак, мабуть, детальне ознайомлення з перспективами, згідно яких чиновники з зарплатою 5-10 тисяч гривень муситимуть декларувати свої витрати і подарунки починаючи з 26 тисяч гривень, і не зможуть безконтрольно переписувати майно на дітей, батьків, братів та сестер, змусило колективний розум українського правлячого класу відчути колективний жах і врешті пожертвувати якимось там безвізовим режимом для простолюдинів. Крім того, мемуаристам слід буде відзначити цілу плеяду народних депутатів, що доклали всіх зусиль до відхилення або спотворення (вже вдруге!) погоджених з Євросоюзом законопроектів 4054 щодо спеціальної процедури арешту і конфіскації майна та 4056 – щодо агентства з повернення активів. Серед героїв сюжету – представники широкого спектру політичних сил – Сергій Власенко, Антон Яценко, Юрій Бойко, Олена Сотник, які під час першого читання доклалися до тенденційного цькування згаданих законопроектів. На чолі "руху опору", звісно ж, стоїть фігура Кожемякіна Андрія Анатолійовича ("Батьківщина"), Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Під його головуванням Комітет минулого року вже спотворив під надуманими приводами аналогічні законопроекти, внаслідок чого Євросоюзу довелося офіційно констатувати їх невідповідність європейським стандартам. Законопроекти повернулися в уряд, звідти знову в Парламент, з сесійної зали – знову в комітет Кожемякіна, який призначив своє засідання на сьогодні, 17.02, на 15:00 з явним наміром внести правки, які нівелюють його суть. А якщо такі правки не будуть внесені комітетом, то завтра Рада просто провалить закон – звісно ж, щиро з міркувань про інтереси "маленького українця". Чи можна ще запобігти описаному вище сценарію і повернути Україну до компанії Грузії, що точно отримає безвізовий режим у 2016 році, бо виконала всі критерії? Так, можна. Для безвізового режиму на сьогодні залишилось лише прийняти закони 4054, 4056 у редакції першого читання, почистити 4055 від дискреційної влади Генпрокурора (зокрема, права відхиляти кандидатури керівництва САП, запропоновані комісією), запустити НАЗК і електронне декларування згідно антикорупційного законодавства, ухваленого минулого року, без змін, ухвалених з голосу 16 лютого. Так небагато? Але станом на сьогодні виглядає так, що український політичний клас виявляє колективну неспроможність зробити ці останні прості кроки. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/56c478d646915/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/560f8ce67bc88/ ukrpravda@gmail.com (Олександр Сушко) Sat, 03 Oct 2015 11:08:06 +0300 Цим записом відкриваю, завдяки люб"язному рішенню редакції, свій блог на Українській Правді Про підсумки вчорашнього паризького засідання у Нормандському форматі вже сказано і ще буде сказано багато, і переважно критичного. Дозволю собі непопулярний погляд – з позицій політичного реалізму. Кінець війни буває 1) на умовах перемоги, 2) на умовах поразки, 3) на умовах нічиєї, модерованої ззовні. Оскільки у нас якраз третій варіант, то він неминуче тягне за собою прийняття деяких рішень, які об"єктивно не відповідають національних інтересам, але уникнути яких не є можливим. Тому важливо не нагнітати емоції, а розумно готуватись до мінімізації всіх ризиків, які випливають із неминучих виборів на окупованих нині територіях в лютому або навесні 2016 року. Нині акцент має бути перенесено із допущення/недопущення виборів на вимогу створення передумов, без яких будь-які вибори будуть вважатися фікцією. Існує чимало стандартів чесних виборів, які точно не можуть бути зігноровані, і тут Україна отримає широку міжнародну підтримку. Згідно критеріїв ОБСЄ (на які посилаються Меркель та Оланд), чесні вибори, зокрема, неможливі без відновлення повноцінної інфраструктури українських політичних партій на місцях, яка нині повністю фізично зруйнована; без створення можливостей ведення вільної політичної комунікації та агітації, без свободи поширення українських медіа (втч телебачення, нині повністю відрізаного); без гарантій фізичної безпеки для кандидатів, агітаторів, спостерігачів, журналістів та виборців. Не може бути вільних виборів за силового домінування на всіх стадіях виборчого процесу на певній території озброєних людей, які представляють лише одну конкурентну сторону потенційних виборів. Не може бути вільних виборів і без забезпечення активного і пасивного виборчого права вимушених переселенців з окупованих частин Донбасу. Якщо ці передумови не будуть гарантовані, вибори не будуть визнані легітимними, і ніхто не зможе аргументовано звинуватити українську сторону з "зриві процесу". Якщо ж будуть, то це означатиме крок до деокупації територій. Його треба принаймні спробувати пройти. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sushko/560f8ce67bc88/