https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/6a89f9cf53756/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Sat, 22 Aug 2026 22:34:39 +0300 Чотири роки тому, складаючи присягу члена Вищої ради правосуддя у Верховній Раді, я говорив, навіщо йду у ВРП. Головне завдання я бачив доволі просто: очищення судової системи від недоброчесних, захист доброчесних та призначення на посади чесних, незалежних і професійних суддів. А кінцева мета – повернення довіри до суду. Моє призначення відбувалося вже після зміни правил формування ВРП – із перевіркою кандидатів Етичною радою за участю міжнародних експертів. Тому після завершення каденції цілком природно повернутися до своїх слів чотирирічної давності й відповісти на просте питання: що з цього вдалося зробити, а що – ні. Такий звіт, на мою думку, має стати нормальною практикою для членів ВРП та інших органів суддівського врядування. Якщо ми вимагаємо підзвітності від суддів, то самі також повинні бути готовими пояснити суспільству, як використали надані нам повноваження. Це не звіт ВРП загалом і точно не перелік "моїх заслуг". ВРП – колегіальний орган. Практично жодне рішення тут неможливо ухвалити одноосібно. За кожним рішенням, до якого я був причетний як ініціатор, доповідач чи автор пропозиції, стоять голоси колег. І так само було багато випадків, коли я не зміг переконати більшість. Тому це звіт саме про мій внесок у спільний результат - про те, за що я брав відповідальність, до чого докладав найбільше зусиль і якою, на моє переконання, має бути Вища рада правосуддя, що працює в інтересах всього суспільства. На старті треба було відновити саму систему Перші місяці моєї каденції були доволі специфічними. До 12 січня 2023 року ВРП взагалі була неповноважною. Дисциплінарна функція відновилася лише у грудні 2023 року. Тобто значну частину часу орган, до якого мене обрали, просто не міг повноцінно виконувати ключові функції. Після відновлення роботи для мене було кілька очевидних пріоритетів. Треба було сформувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів і відновити призначення суддів. Запустити нормальні дисциплінарні процедури і Службу дисциплінарних інспекторів. Зробити перевірку доброчесності реальною, а не формальною. ВРП мала не лише реагувати на окремі порушення, а й бачити системні схеми. І, нарешті, сама Рада мала стати значно прозорішою, технологічнішою та спроможною працювати з даними. Усе це для мене об'єднувалося одним принципом: незалежність судді неможлива без відповідальності так само, як справжня відповідальність неможлива без незалежності. Державі потрібні судді. Але не будь-якою ціною Одним із перших великих результатів стало формування нового складу ВККС. Не всі кандидати, яких я підтримував, стали членами Комісії. І навпаки – до неї увійшли люди, за яких я не голосував. Так працює колегіальний орган. Нову ВККС точно є за що критикувати, але, на мою думку, це все ж інша якість інституції, аніж була до перезавантаження. Робота ВККС дозволила відновити конкурси та кваліфікаційне оцінювання суддів. І це принципово важливо. Судова реформа не може полягати лише у звільненні поганих суддів. У країні величезний кадровий дефіцит, а громадяни роками чекають розгляду справ. Суду потрібні нові судді. Але кадровий голод не може бути аргументом для зниження стандартів доброчесності. При цьому реальна робота ВККС викликала й серйозний спротив. Особливо показовими були події березня 2025 року. 14 березня ДБР провело обшук у приміщенні ВККС та за місцем проживання заступника голови Комісії, а її члени отримали повістки на допити. І все це відбувалося безпосередньо перед призначеним на 17 березня тестуванням суддів, серед яких були судді ліквідованого ОАСК і Печерського районного суду Києва. Сама ВККС публічно розцінила ці дії як посягання на її інституційну незалежність та спробу дестабілізувати роботу. На мою думку, це показало просту річ: щойно реальна перевірка перестає бути декларацією і починає загрожувати чиїмсь посадам та інтересам, спротив системи різко зростає. Саме тому незалежність ВККС треба не лише проголошувати – її треба реально захищати. За трохи більше ніж два з половиною роки ВРП на підставі рекомендацій ВККС внесла подання про призначення 761 судді, відмовила – щодо десяти. На моєму розгляді було 53 рекомендації ВККС щодо кандидатів до судів першої та апеляційної інстанцій. Щодо 45 я запропонував призначення. Щодо восьми мав обґрунтовані сумніви у доброчесності й пропонував відмовити. Але лише у чотирьох випадках колеги мене підтримали. Однією з показових стала відмова кандидатці Ганні Жук через, зокрема, її антиукраїнські публікації у російській соціальній мережі. Інша – справа кандидата Олександра Віхрова, де підставою відмови стали сумніви у відповідності майна доходам, неетична поведінка та креативні способи отримання відстрочки від мобілізації (одруження на сестрі дружини одразу ж після розлучення, ймовірно, для отримання статусу багатодітного батька). Після рішення про відмову у призначенні адвоката Віхрова суддею КДКА Закарпатської області на підставі звернення Ради адвокатів України притягнула мене як адвоката до дисциплінарної відповідальності та застосувала попередження. Підставою стягнення стали питання, які я задавав кандидату, виконуючи повноваження члена ВРП з метою перевірки відповідності кандидата критеріям доброчесності. ВРП 4 рази визнавала такі дії органів адвокатського самоврядування втручанням у мою діяльність, а 9 липня 2026 року Львівський окружний адміністративний суд визнав рішення КДКА протиправним і скасував його. Ця історія стала дуже наочним підтвердженням того, наскільки важливо, щоб член ВРП був впевнений, що може без негативних для себе наслідків ставити кандидатові незручні питання і перевіряти сумнівні обставини, а у разі спроб впливати на незалежність члена ВРП повинні бути реальні та дієві інструменти захисту. Ще одним важливим кроком стало затвердження Єдиних показників для оцінки доброчесності. Вони є важливою основою для більш передбачуваного й уніфікованого підходу при оцінці кандидатів у судді. Але за ці роки я ще більше переконався, що доброчесність не можна звести лише до формальної відповідності критеріям чи відсутності зафіксованого порушення. Вона проявляється у тому, наскільки чесно кандидат або суддя пояснює походження майна, чи не маніпулює фактами, чи не використовує статус для особистих переваг і як поводиться тоді, коли формальна заборона нібито відсутня. Тому Єдині показники доброчесності для мене важливі не як ще один чекліст. Вони мають стати основою послідовної практики, де однакові факти отримують однакову оцінку, а доброчесність сприймається як обов'язкова фундаментальна вимога для кожного судді і того хто прагне стати суддею. Незалежність потребує відповідальності Найбільше часу протягом цих років я приділяв дисциплінарній практиці. Колеги двічі обрали мене секретарем Другої дисциплінарної палати. Це означало організацію роботи палати та головування на її засіданнях. За цей час ми провели 130 засідань, розглянули понад 6 500 скарг. Важливим системним результатом вважаю запуск Служби дисциплінарних інспекторів. Я активно долучався до підготовки відповідних законодавчих змін. Інспектори пройшли складний конкурс, отримали реальну функціональну незалежність, і сьогодні якість опрацювання дисциплінарних скарг стала вищою. Хоча тут також є що покращувати – передусім швидкість розгляду пріоритетних справ. До початку роботи інспекторів їхні функції фактично виконували члени ВРП. За цей період я особисто розглянув 616 скарг. Дисциплінарні провадження було відкрито за 53 із них, а за результатами розгляду до відповідальності притягнули 35 суддів. Щодо семи було прийнято рішення про звільнення. Загалом за каденцію я був доповідачем або співдоповідачем при розгляді 1323 дисциплінарних скарг. Дисциплінарні справи відкрито щодо 97 суддів. За результатами їх розгляду 55 суддів притягнули до дисциплінарної відповідальності, щодо 13 було внесено подання про звільнення. Але для мене дисциплінарна практика ніколи не була змаганням у кількості покараних суддів. Набагато важливіше – які стандарти поведінки формує кожне рішення. Не можна побачити порушення і зробити вигляд, що його немає Окремо я дуже активно відстоював можливість відкривати дисциплінарні справи за власною ініціативою дисциплінарної палати. На моє переконання – якщо під час розгляду однієї скарги ми бачимо інше очевидне й серйозне порушення, ВРП не може сказати: "на це ніхто окремо не поскаржився, тому ми закриваємо очі". Так не повинна працювати інституція, відповідальна за авторитет правосуддя. Тому у другій палаті вже стала сталою практика відкривати дисциплінарні провадження за власною ініціативою. Однією з перших таких історій стала справа судді Ржищівського суду Світлани Козіної. Під час розгляду однієї скарги ми побачили цілу схему: у 2019-2023 роках суддя розглянула 40 справ за заявами іноземців про встановлення фактів народження 80-100 років тому їхніх родичів на території України, що потрібно для спрощеного набуття українського громадянства. Іноземці спеціально "орендували" житло у Ржищеві в неіснуючих будинках, щоб мати можливість подати заяви саме судді Козіній. ВРП констатувала системні істотні процесуальні порушення, використання документів з ознаками підробки та ймовірні недостовірні показання свідків, що вказували на використання судових рішень з явно недобросовісною метою. У підсумку палата внесла подання про звільнення судді. Ми також звернулись до правоохоронних органів, які зареєстрували кримінальне провадження, яке зараз на стадії розслідування. І таких випадків надалі було багато – справи суддів Багрій, Шевської, Тимошенко, Бойка, Мазуренка та інших. Як на мене, саме можливість реагувати на самостійно виявлені факти дозволяє ВРП повноцінно реалізовувати свою одну з головних функцій – забезпечення функціонування судової влади на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством. Ще одна важлива справа на моїй доповіді – судді Дмитра Махаринця. Після зупинки автомобіля поліцейськими він відмовився проходити огляд за допомогою алкотестера, а згодом – і від надання біологічних зразків. Але в суд він надав медичний висновок про відсутність стану сп'яніння, що стало підставою для закриття справи про адмінправопорушення. Водночас під час дисциплінарного розгляду з'ясувалося, що лікар, підпис якої стояв на документі, у цей день не чергувала. Тобто документ мав ознаки підробки, а поведінка судді з ухилення від огляду у встановленому порядку не відповідає Кодексу суддівської етики. Друга дисциплінарна палата дійшла висновку, що така поведінка підриває авторитет правосуддя, і внесла подання про звільнення. У лютому 2026 року ВРП звільнила суддю. Окрім того, звернулась до правоохоронців, які склали щодо судді обвинувальний акт за підозрою у використанні підробленого документа. Наразі справа розглядається у суді. Ця справа для мене важлива ще й як стандарт: рішення суду про закриття адміністративної справи не дає судді автоматичного імунітету від оцінки його поведінки з точки зору суддівської етики та дисциплінарної відповідальності. Інший характер мала справа судді Полтавського окружного адміністративного суду Сергія Бойка, яка також була відкрита за моєю ініціативою в ході розгляду іншої дисциплінарної справи. Йшлося про використання судового рішення у справі про встановлення місця проживання дитини для виїзду за кордон під час дії обмежень воєнного стану. Під час дисциплінарного провадження було встановлено, що суддя завдяки явно штучному спору та імітації правосуддя отримав можливість виїжджати за кордон, використовуючи судове рішення для обходу чинних обмежень. Для мене ця справа була важливою, оскільки вона не просто стосувалася створення штучних спорів та використання судів для обходу закону. Найнебезпечніше для авторитету правосуддя у ній те, що такий інструмент використовував діючий суддя, який має бути прикладом законослухняної та доброчесної поведінки. Надзвичайно показовою стала і справа судді ліквідованого ОАСК Кирила Гарника. Щодо нього поліцейські склали протокол у зв'язку з відмовою пройти огляд на стан сп'яніння. Матеріали адміністративної справи потрапили до Печерського районного суду, були повернуті поліції на доопрацювання – а потім просто зникли. Суд стверджував, що передав їх поліцейському. Поліція повідомляла, що отримала поштою порожній конверт. У результаті розглянути адміністративну справу стало неможливо. Тут важливо, що зникнення матеріалів не стало способом уникнути відповідальності. Друга дисциплінарна палата притягнула Гарника до дисциплінарної відповідальності шляхом подання про тимчасове його відсторонення від здійснення правосуддя строком на три місяці. А сама історія зі зникненням справ у Печерському суді за моєю ініціативою стала підставою для окремого реагування ВРП і перевірки організації роботи суду. Тому що якщо матеріали справи можуть просто зникнути саме тоді, коли від них залежить відповідальність судді, це вже проблема не окремої справи, а довіри до всієї системи. Рішення, які викликають питання Не всі мої підходи отримували підтримку колег. Один із найбільш не зрозумілих для мене прикладів – справа судді Ковганича. Його зупинили за перевищення швидкості. Він демонстрував посвідчення судді, відмовився виконувати законну вимогу поліцейського, поїхав із місця зупинки і при цьому наїхав автомобілем на ногу поліцейському. Я пропонував звільнення. Але більшість палати не побачила в цих діях дисциплінарного проступку і справу закрила. Мені досі незрозуміло, як за таких обставин дисциплінарну справу щодо судді можна було просто закрити. Якщо така поведінка носія судової влади не підриває авторитет правосуддя, то де тоді проходить межа допустимого? Ще більше мене вразило рішення щодо призначення головою Державної судової адміністрації Максима Пампури . На момент призначення були підтверджені факти його причетності до дій, пов'язаних зі спробою неправомірного впливу на рішення суду, за які ВРП звільнила попереднього голову ДСА Олексія Сальнікова. Вищий антикорупційний суд прямо встановив у вироку, який вступив у законну силу, що Сальніков залучив Пампуру для переговорів з метою впливу на вирішення судової справи. На моє переконання, ці обставини свідчили про наявність підстав для звільнення, а не призначення Пампури. До речі, на співбесіді як і на допиті у суді він заявив, що не пам'ятає чиї слова передавав і не розумів про що йдеться. Переконливе пояснення, хіба ні? Але більшість членів ВРП воно задовольнило. У робочу групу з добору голови ДСА входили представники міжнародних партнерів. Вони теж чітко і публічно вказували на цю проблему. Однак їх голос не був почутий і Максим Пампура був призначений головою ДСА. Для мене це одне з найважчих для пояснення кадрових рішень цієї каденції і найбільший удар по репутації ВРП. Неможливо переконливо вимагати доброчесності від суддів і кандидатів у судді, якщо до керівників органів судової системи застосовується інший стандарт. Також цей приклад показав, що коли представники міжнародних партнерів не мають права вирішального голосу, то конкурс можуть виграти кандидати з очевидними проблемами доброчесності. Не розумів я і деяких призначень. На кандидата у судді апеляційного суду діючого суддю Антона Котляра, ще коли він був помічником судді склали протокол про водіння у стані сп'яніння. Він сказав поліцейським, що живе в гуртожитку, хоча мав квартиру за іншою адресою. Таким чином справа потрапила до суду і судді, помічником якого він був. Справу закрили, а відповідно до даних програми документообігу суду постанову про закриття вносив в реєстр сам Котляр. Тобто дуже ймовірно, що суддя штучно визначив підсудність справи у свій суд і постанову у своїй справі готував сам. На мій запит він явно збрехав, що не мав доступу до справи і на мої питання ніяк не міг згадати, де саме і коли він жив у гуртожитку. Але це не завадило йому стати суддею апеляції. До речі, у рішенні про призначення Котляра, як і інших кандидатів у судді немає жодних пояснень чому ВРП відхилила явні сумніви у доброчесності кандидатів. Тому я службовою запискою на голову ВРП ініціював внесення змін до Регламенту ВРП про те, що рішення про призначення судді мають також бути вмотивованими та пояснювати – чим розвіяні сумніви у доброчесності кандидата. Сподіваюсь колеги внесуть відповідні зміни. На жаль, при відсутності належної мотивації рішення очевидна неправда від кандидатів у судді, особливо щодо їх статків та вартості майна все ще доволі легко проходить у ВРП. Красномовний приклад – призначення судді Марії Дубіної. Вона стверджувала, що придбала квартиру у Києві за ціною, яка очевидно не відповідала ринковій. Я знайшов оголошення власника про продаж саме цієї квартири за ціною у чотири рази вищою. Переконливого пояснення такої різниці кандидатка не надала, але для більшості членів Ради це не стало перешкодою для її призначення. Саме такі випадки показують, чому доброчесність не може зводитися до формальної наявності договору чи довідки. Важливо, чи є пояснення кандидата правдивим, логічним і таким, що витримує елементарну перевірку. Якщо очевидні невідповідності не мають наслідків, будь-які показники доброчесності ризикують залишитися лише декларацією. Була й інша проблема – відводи, які в окремих справах фактично ставали способом усунути мене від їх розгляду. Найяскравіший приклад – справа судді Печерського районного суду Сергія Вовка. Під час перевірки я отримав додаткові матеріали, які, на мою думку, свідчили про нові істотні порушення, які були висвітлені у журналістському розслідуванні Радіо Свобода, і повідомив, що ініціюватиму відкриття ще одного дисциплінарного провадження. Після цього мене відвели від справи. Я фактично втратив будь-яку можливість впливати на подальший її розгляд, а зрештою провадження було закрито. Я повністю визнаю необхідність інституту відводу як гарантії неупередженості. Але коли відвід використовується після того, як доповідач починає активно збирати додаткові докази та ставити незручні питання, виникає ризик перетворити процесуальну гарантію на інструмент усунення небажаного доповідача. ВРП має не лише карати. Вона повинна бачити системні проблеми Одна з речей, яку я найбільше хотів змінити у підходах ВРП, – перестати дивитися на кожну дисциплінарну справу як на ізольований випадок. Іноді одна скарга показує проблему, значно більшу за поведінку конкретного судді. Так з'явилася практика реагування ВРП за власною ініціативою для забезпечення авторитету правосуддя. Одним із перших таких рішень стало публічне звернення до суддів із закликом до нетерпимості до корупційних проявів серед колег після історії із суддею Лонським. Потім почали виявлятися цілі схеми. Через окремі дисциплінарні провадження ми побачили масові штучні справи про встановлення фактів народження родичів іноземців в Україні для отримання громадянства, підроблення документів, зникнення матеріалів судових справ та інші випадки, де одного дисциплінарного рішення було явно недостатньо. Але найбільшим для мене став кейс із масовими рішеннями щодо визначення місця проживання дітей та позбавлення матерів батьківських прав. Коли у 2024 році я вперше побачив ознаки цієї схеми у Білгород-Дністровському суді, масштаби виглядали настільки зухвало, що я одразу звернувся до НАБУ. Після викриття у 2025 році стало зрозуміло, що проблема набагато ширша. Тому ми пішли далі окремих дисциплінарних справ. За моєю ініціативою ВРП зобов'язала суди надати інформацію про відповідну категорію справ по всій Україні, почала системний аналіз та доручила ДСА створювати автоматизовані інструменти для виявлення ризикових індикаторів. На розгляді ВРП опинилося понад 50 дисциплінарних справ, понад десять суддів уже притягнули до відповідальності, а кількість таких справ різко зменшилася. Саме так, на мою думку, має діяти сучасна ВРП. Не просто покарати суддю А чи Б, а запитати: чи не показує ця справа системну вразливість і як зробити так, щоб наступної такої справи не було? Вимагати відкритості від інших можна лише тоді, коли відкритий сам Ще один напрям, у який я вклав багато зусиль, – прозорість ВРП. Коли я прийшов до Ради, голосування були анонімними. Мене це принципово не влаштовувало. Орган, який вирішує питання призначення, звільнення і відповідальності суддів, не може ховати від суспільства, хто і як голосує. Спочатку ВРП провела поіменне голосування під час призначення членів ВККС. Згодом вдалося добитися законодавчих змін – і сьогодні голосування у ВРП відкриті та поіменні. Ми самостійно відновили трансляції засідань, а потім обов'язковість трансляцій була закріплена законом. Друга дисциплінарна палата за власним рішенням транслювала свої засідання повністю. Почали публікуватися звіти про автоматизований розподіл справ. Змінився й доступ до інформації. Моя перша службова записка у ВРП стосувалася доступу членів Ради до державних реєстрів. Закон надавав таке право, але фактично на початку каденції наші можливості були дуже обмеженими. Тепер ВРП має доступ практично до всіх ключових реєстрів, потрібних для перевірки доброчесності, а в секретаріаті створено окрему аналітичну спроможність для збору інформації щодо кандидатів у судді. За моєю ініціативою змінили й законодавство, щоб кожен член ВРП міг самостійно робити запити не лише у справах, де він є доповідачем, а й в усіх питаннях, за які має голосувати. Я користувався цим правом сотні разів, навіть коли доповідач не прагнув отримувати додаткову інформацію. Але у цьому і суть – кожен член ВРП може отримувати необхідну інформацію, навіть якщо доповідач проти. Це хороший запобіжник від приховування інформації та ситуацій, коли доповідач не дуже активний у якісному аналізі справи. Цифровізація – це не про комп'ютери. Це про іншу якість правосуддя Окремим великим напрямом для мене стала цифровізація. Я очолив Постійну комісію ВРП з питань ЄСІКС. Разом із колегами, ДСА, парламентським Комітетом з питань правової політики та експертами ми намагалися перевести багаторічні дискусії про "Електронний суд" у площину конкретної архітектури, технічної документації та реальної розробки. Разом із Денисом Масловим ми співголовували у робочій групі, яка регулярно збиралася для контролю цього процесу. В результаті була розроблена Концепція ЄСІКС та ключова технічна документація. Через припинення роботи USAID, який фінансував значну частину розробки, ми втратили майже рік. Водночас завдяки новій підтримці SIDA та ГО "Лабораторія законодавчих ініціатив" роботу вдалося відновити. Наразі вже готові технічні вимоги на розробку підсистем Базові сервіси, Єдиний державний реєстр виконавчих документів, Суддівське досьє, Управління кадрами. На стадії погодження система електронного документообігу, яка є серцем ЄСІКС. Водночас у самій ВРП досі надто багато процесів залишаються паперовими. Соромно зізнатися, але у ВРП, яка має бути лідером цифрових змін більшість рішень продовжують підписувати ручкою. Однак є і винятки Друга дисциплінарна палата за моєю ініціативою повністю перейшла на електронну форму рішень та підписання рішень цтфровим підписом. Я всі свої справи розглядав виключно в електронному вигляді і за чотири роки не підписав жодного запиту чи листа на папері. Загалом мною було направлено 2885 електронних запитів, листів і звернень. Я активно пропонував змінити внутрішні правила ВРП і перейти на повноцінний цифровий документообіг. Написав дві офіційні службові записки голові ВРП з цього приводу, але поки далі проєктів змін до інструкції просунутись не вдалося. А от що нарешті вдалося – переконати голову та усіх колег запровадити у секретаріаті ВРП посаду заступника голови з питань цифрової трансформації. Якраз зараз триває добір на цю посаду. Дуже сподіваюсь, що робота з цифровізації стане системною та результативною. ШІ вже треба не обговорювати, а використовувати В останні місяці каденції ми активізували ще один напрям – практичне використання штучного інтелекту. Ініціював для членів ВРП та дисциплінарних інспекторів тренінг із застосування ШІ, який блискуче організував проєкт Ради Європи "Підтримка судової влади України в забезпеченні кращого доступу до правосуддя". Разом із Офісом ефективного регулювання BRDO розробили експериментальний інструмент аналізу дисциплінарної практики, вивчали можливості різних моделей ШІ та почали формувати засади використання ШІ у ВРП. За моєю службовою запискою у Секретаріаті ВРП розроблений проєкт плану заходів для впровадження ШІ з метою оптимізації роботи. Я переконаний, що технології вже досягли рівня, коли штучний інтелект можна і треба використовувати не тільки для пошуку інформації. ШІ вже може бути повноцінним асистентом: допомагати аналізувати великі масиви матеріалів, зіставляти аргументи сторін, перевіряти докази та послідовність практики і, що особливо важливо, формувати первинні проєкти рішень, висновків, листів та інших документів. Звичайно, остаточне рішення має залишатися за людиною, яка несе за нього персональну відповідальність. Але витрачати години висококваліфікованого фахівця на технічне формування документа там, де значну частину роботи може виконати ШІ, – це вже не консерватизм, а неефективність. Тому можливість безпечного використання ШІ вже закладена в принципи побудови нової ЄСІКС. Стратегія, яка має стати реальним дороговказом розвитку Для мене символічно, що одним із останніх рішень під час моєї каденції стало затвердження 13 серпня 2026 року Стратегії діяльності Вищої ради правосуддя на 2026-2030 роки, до розробки якої я активно долучався. Документ готувався, зокрема, за участі Ради правосуддя Нідерландів. Особливо важливо для мене те, що у Стратегії ВРП бере на себе амбіцію бути не пасивним адміністратором, а лідером якісних змін у судовій владі. Там є те, за що я послідовно виступав усі ці роки: підвищення доступу до правосуддя, використання цифрових технологій і формування справжньої культури доброчесності. Не доброчесності через страх покарання, а середовища, де доброчесна поведінка є природною нормою і передумовою професійного успіху. Я дедалі більше переконувався, що культуру доброчесності неможливо створити лише дисциплінарними стягненнями, деклараціями чи перевірками. Усе це необхідно, але це лише зовнішній контур. Стійка система виникає тоді, коли чесна поведінка стає професійною нормою, а брехня про майно, маніпуляції, кругова порука чи використання статусу для особистої вигоди стають репутаційно і кар'єрно неприйнятними. Таку культуру треба формувати через кадрові та дисциплінарні рішення, внутрішні етичні стандарти, відкритість, навчання і, найважливіше, через особистий приклад самих членів ВРП та керівників органів суддівського врядування. Інституція не може переконливо оцінювати доброчесність інших, якщо не застосовує ті самі стандарти до себе. Тепер головне – щоб Стратегія не залишилася красивим документом і щоб наступний склад ВРП перетворив її цілі на конкретні рішення. За цифрами завжди є люди Ці чотири роки були дуже інтенсивними. Після відновлення повноважень я намагався максимально використати час, який мав. Зазвичай починав роботу близько 8:30 і рідко завершував раніше 21:00. За чотири роки у відпустці був двадцять один день. Останній свій запит як член ВРП направив 14 серпня о 23:15 – за 45 хвилин до завершення повноважень. Це не модель, яку я комусь рекомендую наслідувати, і точно не подвиг. Просто я розумів, що чотири роки закінчаться дуже швидко і другого шансу використати цей час не буде. Паралельно практично весь цей час тривали персональні інформаційні атаки – від постійних дописів в анонімних Telegram-каналах до абсолютно абсурдних історій. Доходило навіть до публікацій про те, що я нібито вчинив ДТП, керуючи велосипедом у стані алкогольного сп'яніння. Деякі адвокати та колишні судді навіть вели публічний зворотний відлік до завершення моєї каденції. З часом я навчився не витрачати сили на спростування кожної маніпуляції. Якщо атаки переходили у юридичний чи інституційний тиск, як у справі Віхрова, – реагував. Решту простіше було сприймати з певною іронією і продовжувати працювати. Тримати темп допомагав і той самий велосипед – на роботу і назад приблизно 18 кілометрів майже щодня, крім зими. За моїми підрахунками – більше 12 000 км за 4 роки. Але значно важливіше сказати про людей, без яких більшості описаного просто не було б. Я дуже вдячний членам ВРП, які підтримували мої ініціативи, працівниками секретаріату і своїм помічникам – Ользі Осауленко, Василю Василашу та Ігорю Білику. Із Василем Михайловичем у нас особлива історія: колись він був моїм викладачем, і тоді я точно не міг уявити, що через багато років ми працюватимемо разом у ВРП. Окремо хочу відзначити Ігоря Білика. Він був не просто помічником, а часто автором та реалізатором дуже креативних та корисних ідей. У питаннях технологій, цифровізації та ШІ його знання, енергія і здатність переводити ідеї у конкретні технічні рішення були одними з головних опор усієї цієї роботи. Значна частина напрацювань щодо ЄСІКС, цифрової трансформації та нових ІТ-інструментів є його персональною заслугою. Аналітичний відділ багато чим завдячує саме Ігорю. Що не вдалося ВРП складається з 19 людей із різним досвідом, поглядами та уявленнями про межі повноважень Ради. У цьому і перевага, і складність колегіального органу. Були десятки випадків, коли я не зміг переконати колег підтримати мої пропозиції – щодо відкриття дисциплінарних справ, виду санкції, кадрових рішень чи внутрішніх реформ. Але було б надто просто пояснити все тим, що "не вистачило голосів". На мою думку, ця ВРП могла зробити більше. У деяких ситуаціях ми мали діяти швидше. В інших – рішучіше. Наші публічні позиції могли бути чіткішими, а реакції на загрози незалежності чи авторитету правосуддя – принциповішими. Ми не стали тією мірою лідером судової реформи, якою Вища рада правосуддя, на моє переконання, повинна бути. Ми мали б власним прикладом демонструвати стандарти доброчесності. Активніше вирішувати проблему надмірного навантаження на суди. Добитися справедливого рівня суддівської винагороди, насамперед для суддів першої інстанції. Бути сильнішим голосом судової влади у відносинах з іншими гілками влади. Ідеться не лише про суворість рішень. Послідовність важливіша за суворість: однакові стандарти мають діяти для кандидата в судді, чинного судді, члена органу суддівського врядування і керівника судової адміністрації. Саме так формується довіра до інституції і культура, в якій доброчесна поведінка підтримується системою, а не залежить лише від особистої принциповості окремих людей. Поки що ми такими сповна не стали. Водночас для мене важливо й інше: ця ВРП зробила дуже багато для запуску важливих для судової влади процесів, при цьому не перейшла ключових червоних ліній і заклала фундамент, на якому можна будувати далі. Тому я не можу сказати: "реформа завершена". Навпаки. Ми ще далеко навіть не в середині дороги, але на правильному шляху. Що має бути далі Насамперед потрібно не просто зберегти реформовані процедури формування ВРП та ВККС, а й чітко зберегти участь міжнародних експертів у Етичній раді та Конкурсній комісії з добору членів ВККС. Саме ця конструкція була одним із ключових запобіжників повернення до відбору, де перемагав дух корпоративізму. Я вважаю принциповим зберегти міжнародних експертів у цих процедурах із реальним впливом на результат, принаймні, доки українські інституції не доведуть на практиці спроможність самостійно гарантувати такий самий рівень незалежності та довіри до відбору. Потрібно продовжити масштабне заповнення суддівських вакансій – але без перетворення призначення суддів на конвеєр, де кадровий дефіцит виправдовує закриття очей на проблеми з доброчесністю. Треба зробити дисциплінарну практику швидшою і водночас більш передбачуваною. Суддя повинен розуміти стандарти поведінки, а скаржник – не чекати рішення роками. ВРП повинна зберегти можливість і готовність реагувати за власною ініціативою, коли під час роботи бачить очевидні порушення чи ознаки системних схем. Інституція не може вимагати від суспільства довіри, якщо сама навчиться не помічати того, що лежить у неї перед очима. Треба завершити реформу мережі судів та впровадити централізований міжсудовий автоматизований розподіл справ, щоб вирівнювати навантаження і забезпечувати громадянам реальний доступ до правосуддя. ВРП має стати справжнім центром цифрової трансформації судової влади: електронні справи, структуровані дані, автоматизована аналітика, сучасна ЄСІКС, штучний інтелект, мінімум ручних і паперових процесів. Окреме завдання – послідовно формувати культуру доброчесності у всій судовій системі. Це не ще один кодекс чи перелік заборон. Це однакові стандарти для всіх, нетерпимість до неправди й маніпуляцій, реальні кар'єрні наслідки недоброчесної поведінки та захист людей, які діють принципово. Доброчесність має бути не поведінкою через страх покарання, а природною умовою професійного успіху. І нарешті, треба розвивати культуру підзвітності всередині самої судової влади. Бо незалежність без підзвітності дуже швидко перетворюється на корпоративну закритість і породжує недовіру. Але підзвітність без незалежності перетворює суд на залежний інструмент. Україні потрібні обидві ці речі одночасно – незалежний і відповідальний суд. Саме це я вважав головним завданням, коли чотири роки тому складав присягу. Не все задумане вдалося. Десь помилявся. Частину речей я сьогодні зробив би інакше. У багатьох питаннях не зміг переконати більшість. Частина важливих проєктів залишилася незавершеною. Але суспільство має право оцінювати не наші наміри, а наші результати. Тому я працюю над детальним відкритим звітом – із цифрами, рішеннями, документами, статистикою та посиланнями. Не для того, щоб мені повірили на слово. Навпаки – щоб кожен міг перевірити. І, можливо, це ще одна маленька зміна, яку варто залишити після себе. Після завершення повноважень член Вищої ради правосуддя має не просто звільнити кабінет і передати справи наступнику. Він має публічно відповісти: що ти зробив із довірою і повноваженнями, які тобі дали? Я свою відповідь на це питання залишу тут. https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/6a89f9cf53756/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/696674d0af979/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Tue, 13 Jan 2026 17:37:36 +0200 Ще донедавна, якщо суддю підозрювали або обвинувачували у злочині, питання його звільнення у рамках дисциплінарної відповідальності не розглядали – чекали вироку в кримінальній справі, яка зазвичай тривала роками. Суддю відсторонювали або він продовжував здійснювати правосуддя. Бували випадки, коли за цей час спливали строки притягнення до дисциплінарної відповідальності і судді у статусі обвинувачених успішно йшли у відставку. Звісно це викликало питання у суспільстві та не додавало авторитету правосуддю. Водночас кримінальна та дисциплінарна відповідальність – різні за природою і цілями, тому за наявності підстав ці процеси можуть і повинні відбуватися паралельно. З 2019 року сформувалася стала практика дисциплінарних палат ВРП та Великої Палати Верховного Суду: не потрібно чекати вироку, якщо матеріали кримінальної справи свідчать про дисциплінарний проступок судді. Ці матеріали, зокрема результати негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), можуть використовуватися у дисциплінарних справах. За 2019-2025 роки на підставі матеріалів НСРД та до вироку суду у кримінальній справі, дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя внесли подання про звільнення 50 суддів. У більшості випадків йдеться про кримінальні провадження за підозрою суддів в отриманні неправомірної вигоди (хабаря) чи пов'язані з виправданням збройної агресії росії або державною зрадою. Водночас останнім часом лунають думки, що ця практика є хибною. Саме тому 11 членів ВРП, серед яких судді усіх інстанцій, науковці, прокурори і адвокат, вирішили долучитись до дискусії та виклали свою правову позицію з цього питання у публікації, яку розміщую нижче (стаття опублікована на офіційному сайті Вищої ради правосуддя). Використання матеріалів кримінальних проваджень як доказів у дисциплінарних провадженнях щодо суддів: чи існує правова проблема? Тетяна БОНДАРЕНКО – член Вищої ради правосуддя, суддя Миколаївського апеляційного суду у відставці Олег КАНДЗЮБА – член Вищої ради правосуддя, прокурор Оксана КВАША – член Вищої ради правосуддя, доктор юридичних наук, професор Олена КОВБІЙ – член Вищої ради правосуддя, суддя Херсонського окружного адміністративного суду Алла КОТЕЛЕВЕЦЬ – член Вищої ради правосуддя, суддя Харківського апеляційного суду, кандидат юридичних наук Дмитро ЛУК'ЯНОВ – член Вищої ради правосуддя, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Роман МАСЕЛКО – член Вищої ради правосуддя, адвокат Олексій МЕЛЬНИК – член Вищої ради правосуддя, прокурор Микола МОРОЗ – член Вищої ради правосуддя, кандидат юридичних наук, доцент Максим САВ'ЮК – член Вищої ради правосуддя, екс-старший детектив Національного антикорупційного бюро України Григорій УСИК – член Вищої ради правосуддя, суддя Верховного Суду Загальна постановка питання Вища рада правосуддя (далі – ВРП) забезпечує формування та належне функціонування суддівського корпусу і зміцнення довіри суспільства до правосуддя, у тому числі шляхом здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів, скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, що узгоджується з міжнародними стандартами незалежності судової влади, зокрема рекомендаціями Ради Європи, висновками Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська комісія) та зобов'язаннями України перед Європейським Союзом. Використання як доказів у дисциплінарних провадженнях щодо суддів матеріалів кримінальних проваджень, зокрема результатів негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НС (Р) Д), наразі є предметом дискусій під час оцінки сучасної дисциплінарної практики. Це зумовлено тим, що НС (Р) Д є частиною кримінального провадження, пов'язаного з обмеженнями прав особи, допустимими за умов і в порядку, прямо передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України). Використання результатів таких дій у дисциплінарному провадженні, яке має іншу правову природу, цілі та стандарти доказування, породжує питання щодо меж їх допустимості, належності та допустимості як доказів, а також дотримання гарантій справедливого провадження і суддівської незалежності. Під час розгляду дисциплінарних проваджень, мабуть, чи не одним із ключових доводів особи, яка притягається до дисциплінарної відповідальності, є те, що орган дисциплінарного провадження не може використовувати матеріали НС (Р) Д у кримінальному провадженні під час вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності особи. Відповідна практика сформована впродовж років і сьогодні є сталою як у рішеннях дисциплінарних органів ВРП, самої ВРП, так і в судовому контролі з боку Верховного Суду. Починаючи із 2019 року, Дисциплінарні палати ВРП, оцінюючи у сукупності докази в дисциплінарних справах, на підставі розсекречених матеріалів НС (Р) Д ухвалили рішення про внесення подання щодо звільнення 50 суддів. Станом на дату підготовки цієї статті рішення ВРП чи Великої Палати Верховного Суду, якими такі рішення було б скасовано саме з мотивів недопустимості матеріалів НС (Р) Д як доказів у дисциплінарному провадженні, відсутні. ВРП залишила в силі майже всі відповідні рішення Дисциплінарних палат ВРП і лише у двох випадках змінила вид дисциплінарного стягнення. Велика Палата Верховного Суду залишила в силі вісім таких рішень, інші справи наразі перебувають на розгляді. Не ставлячи за мету спростування окремих авторських позицій, ця стаття спрямована на висвітлення консолідованої позиції ВРП в актуальному питанні, що продовжує викликати дискусії у правничій спільноті. Дисциплінарна відповідальність судді як вид юридичної відповідальності Дисциплінарна відповідальність за юридичною природою істотно відрізняється від кримінальної за підставами, процедурою реалізації, колом суб'єктів, а також характером і правовими наслідками, а тому притягнення до дисциплінарної відповідальності особи та одночасне існування кримінального провадження щодо неї не суперечать принципам справедливості та пропорційності і не є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, в постановах від 4 квітня 2019 року (провадження N11-945сап18) та від 19 травня 2021 року у справі N9901/997/18 (провадження N11-291заі20), дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування з огляду на положення статті 4 Протоколу N7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) та частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним. Питання про вину особи у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), безумовно, вирішує лише суд. Водночас виключні повноваження встановлювати відсутність або наявність у діях судді складу дисциплінарного проступку надані дисциплінарним органам – Дисциплінарним палатам ВРП (стаття 131 Конституції України та стаття 42 Закону України "Про Вищу раду правосуддя"). Тобто рішення будь-яких органів, у тому числі вирок суду, не можуть бути обов'язковими для дисциплінарного органу, який визначає наявність або відсутність у діях судді складу дисциплінарного проступку. Навіть більше, дисциплінарний орган не може бути обмежений у здійсненні дисциплінарного провадження через відсутність рішення компетентного органу в іншій процедурі, зокрема через відсутність вироку суду за фактами, які можуть бути підставами притягнення особи як до кримінальної, так і до дисциплінарної відповідальності. Водночас рішення дисциплінарного органу не має правового значення для суду під час розгляду кримінального провадження чи справи про адміністративне правопорушення. Під час дисциплінарного провадження надається оцінка лише фактам, які можуть свідчити про наявність або відсутність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку. Здійснення дисциплінарного провадження та його наслідки не можуть встановлювати доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень. Для системного розуміння проблеми потрібно зробити кілька важливих загальних зауважень стосовно юридичної відповідальності судді. По-перше, суддя за одне і те саме діяння може бути притягнутий до різних видів юридичної відповідальності. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (стаття 61 Конституції України). Отже, притягнення судді до кримінальної відповідальності за певне суспільно небезпечне діяння не виключає його притягнення за це саме діяння до дисциплінарної відповідальності. По-друге, необхідно враховувати те, що для кримінальної відповідальності закон встановлює єдину підставу – вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України (стаття 2). Натомість законом передбачено двадцять п'ять (!!!) окремих підстав для дисциплінарної відповідальності судді (стаття 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Отже, якщо вчинене суддею суспільно небезпечне діяння з певних причин не матиме наслідком кримінальну відповідальність (зокрема через те, що не містить складу кримінального правопорушення), то воно цілком може утворювати одну чи декілька підстав для дисциплінарної відповідальності судді. До речі, закон навіть спеціально виокремлює одну з таких ситуацій, встановлюючи, що підставою для дисциплінарної відповідальності судді може бути використання ним статусу судді з метою незаконного отримання ним або третіми особами матеріальних благ або іншої вигоди, якщо таке правопорушення не містить складу злочину або кримінального проступку (пункт 11 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). З огляду на наведене, не можна стверджувати, що в разі використання матеріалів кримінального провадження для потреб дисциплінарного провадження має місце підміна кримінального провадження дисциплінарним. Жодної підміни не відбувається, адже кожне із проваджень здійснюється з підстав та в порядку, визначених законом. Єдине, що їх поєднує (а не підміняє одне іншим), – це матеріали, які використовуються як докази в цих різних за предметом, суб'єктами здійснення та наслідками провадженнях. Наведене узгоджується з Висновком Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська комісія) від 13 березня 2017 року N880/2017 щодо кримінальної відповідальності суддів, за змістом пунктів 18, 53 якого дисциплінарна відповідальність має інші складові частини і застосовує різні стандарти доказування, на відміну від кримінальної відповідальності. Згідно з пунктом 53 цього Висновку "кримінальна і дисциплінарна відповідальності не є взаємовиключними: дисциплінарні санкції можуть так само застосовуватися у кримінальній справі з виправдувальним вироком, крім того, той факт, що кримінальну справу не порушено через неможливість встановити кримінальну провину або факти, не означає, що відповідним суддею не було скоєно ніяких дисциплінарних порушень, саме через різний характер обох типів відповідальності"; "важливість незалежності суддів під час виконання ними суддівських функцій не означає, що судді не повинні нести відповідальності. Необхідно забезпечити баланс між їхньою недоторканністю як засобом захисту від тиску і неправомірних дій з боку органів влади та приватних осіб (функціональна недоторканність) і тим фактом, що вони не повинні бути над законом (відповідальність) "; "якщо неправомірна поведінка судді здатна підірвати суспільну довіру до судової влади, в інтересах суспільства порушити дисциплінарне провадження щодо цього судді". НС (Р) Д як доказ у дисциплінарному провадженні щодо судді Наявність підстав для дисциплінарної відповідальності судді має бути підтверджена відповідними доказами. Закон України "Про Вищу раду правосуддя", який регламентує дисциплінарне провадження стосовно судді, оперує таким поняттям, як "докази" та містить посилання на них як на необхідну умову притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За законом дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо вона не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (ВРП) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (статті 44, 49 Закону України "Про Вищу раду правосуддя"). Отже, закон не встановлює жодних обмежень щодо надання та використання доказів у дисциплінарному провадженні стосовно судді. Зі змісту закону можна лише визначити певні критерії, яким мають відповідати докази у дисциплінарній справі судді. Докази мають бути: - надані та отримані в межах дисциплінарного провадження. Надавати їх можуть учасники дисциплінарної справи (у тому числі скаржники), а отримувати – Дисциплінарні палати ВРП (ВРП); - чіткими та переконливими для підтвердження існування підстав дисциплінарної відповідальності судді. Інших умов (вимог) до доказів у дисциплінарній справі щодо судді закон не встановлює. Поза всяким сумнівом такими доказами можуть бути й матеріали НС (Р) Д. У межах цієї статті не піддаються сумніву встановлені КПК України гарантії захисту приватної сфери особи під час кримінального провадження. Згідно зі статтями 14, 15 КПК України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також невтручання у приватне і сімейне життя. Втручання у ці сфери допускається виключно на підставі вмотивованого судового рішення, у випадках, прямо передбачених законом, і лише з метою досягнення завдань кримінального провадження. Інформація, отримана внаслідок такого втручання, може використовуватися виключно для цілей кримінального провадження, у якому вона була отримана. Однією з форм такого втручання є проведення НС (Р) Д. Відповідно до статті 256 КПК України результати НС (Р) Д можуть бути визнані доказами у кримінальному провадженні за умови дотримання встановленого законом порядку їх проведення та належного процесуального оформлення. Порядок засекречування та розсекречування таких матеріалів додатково регулюється підзаконними нормативними актами. Використання результатів НС (Р) Д в інших цілях або передання інформації врегульовано статтею 257 КПК України, згідно з якою, якщо в результаті проведення НС (Р) Д виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора. При цьому, передання інформації, одержаної внаслідок проведення НС (Р) Д, здійснюється тільки через прокурора. Отже, зазначена норма не встановлює заборони на використання матеріалів НС (Р) Д в інших цілях, крім цілей кримінального провадження, а визначає спеціальний порядок у разі їх використання в іншому кримінальному провадженні. Більше того, застосування у змісті цитованої статті сполучника "або" дозволяє дійти висновку про те, що КПК України прямо передбачає передання інформації, одержаної внаслідок проведення НС (Р) Д, із дотриманням відповідної процедури – тільки через прокурора. Розголошення відомостей досудового розслідування, у тому числі матеріалів НС (Р) Д, до завершення розслідування допускається лише з письмового дозволу слідчого або прокурора та в обсязі, який вони визнають можливим (стаття 222 КПК України). Такий дозвіл є обов'язковою умовою для передачі матеріалів іншим органам чи особам. Під час розгляду ВРП дисциплінарних справ щодо суддів не відбувається будь-якого "іншого" чи "нового" втручання у приватне життя, таємницю листування чи інше спілкування судді, ніж те, що вже здійснили в кримінальному провадженні й надали відповідні органи досудового розслідування та їх посадові особи в передбачений чинним законодавством України спосіб. Тобто, виключно ті матеріали НС (Р) Д, які вже були отримані в межах кримінального провадження та передані ВРП на підставі письмового дозволу слідчого або прокурора відповідно до статті 222 КПК України. До того ж ВРП досліджує такі матеріали не як докази вчинення кримінального правопорушення, а виключно з точки зору наявності чи відсутності в діях судді ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюється на підставі спеціального законодавства – законів України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Вищу раду правосуддя". Ці закони встановлюють автономну процедуру збирання, перевірки та оцінки доказів, яка не ототожнюється з кримінально-процесуальною процедурою доказування, що повністю відповідає закріпленому в чинному законодавстві України принципу пріоритету спеціального закону (lex specialis) над загальним (lex generalis). Дисциплінарна відповідальність суддів має самостійну правову природу і не є похідною від кримінальної відповідальності. Наведене дає підстави для висновку про те, що закони України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про Вищу раду правосуддя", які визначають підстави дисциплінарної відповідальності судді та порядок дисциплінарного провадження щодо нього, не містять жодних застережень стосовно надання / використання під час здійснення дисциплінарного провадження щодо судді матеріалів НС (Р) Д. Отже, дисциплінарні органи (Дисциплінарні палати ВРП) та ВРП у своїй дисциплінарній практиці використовують матеріали НС (Р) Д, які здобуті органами досудового розслідування в установленому законом порядку, не є таємними (розсекречені в установленому порядку) та надані ВРП як докази, що підтверджують вчинення суддею дисциплінарного проступку. Така дисциплінарна практика ВРП супроводжувалася аналізом законодавства, обговоренням правових підстав щодо можливості використання матеріалів НС (Р) Д у дисциплінарних провадженнях стосовно суддів. Виникали дискусії щодо різних аспектів такого використання, що вважаємо цілком закономірним і навіть потрібним для конструктивного підходу до вирішення проблемних питань. Можливість використання таких матеріалів у дисциплінарних справах щодо суддів також була предметом дослідження Верховного Суду, про що ми детально зазначимо в цій статті. Публічно висловлено позицію про те, що передання результатів НС (Р) Д та їх використання в дисциплінарному провадженні щодо суддів не має відповідної правової основи в національному законодавстві України. При цьому посилаються на відповідні положення Конституції України, КПК України, Конвенції та інших міжнародно-правових документів, рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та Конституційного Суду України, окремі думки суддів Верховного Суду тощо. Однак, попри наведення на підтримку цієї позиції великої кількості нормативних положень та широке використання практики ЄСПЛ, її висновки не є однозначними та переконливими. "Таємність" відомостей, які використовує ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, проходить червоною ниткою через усю розглядувану статтю. Однак у дисциплінарному провадженні щодо судді ВРП не використовує "таємних відомостей", оскільки надані їй (долучені до скарги) матеріали НС (Р) Д не є таємними. Свого часу такі матеріали були отримані в негласний спосіб і мали відповідний ступінь секретності. Але у процесі досудового розслідування вони були розсекречені, втратили статус таємних і могли використовуватися гласно для процесуальних потреб, зокрема у відкритих судових засіданнях під час розгляду питань щодо застосування запобіжного заходу, продовження строку досудового розслідування, накладання арешту на майно тощо. До ВРП ці матеріали надійшли як "звичайні" матеріали кримінального провадження, дозвіл на використання яких поза таким провадженням надав слідчий чи прокурор у порядку, передбаченому чинним законодавством України, зокрема статтею 222 КПК України, законність чого підтверджує практика Верховного Суду, про що зазначено нижче в цій статті. За таких умов публічною така інформація стає задовго до моменту долучення до матеріалів дисциплінарного провадження. Тому, на наше переконання, некоректно говорити про "використання таємних відомостей у дисциплінарному провадженні щодо судді". Свій висновок про неможливість використання матеріалів НС (Р) Д у дисциплінарному провадженні щодо судді окремі автори аргументують тим, що ці матеріали "як правило, отримують унаслідок втручання у приватне спілкування", наголошуючи, що в контексті такого питання не порушується та не розглядається "питання правомірності чи неправомірності збирання доказів шляхом проведення відповідної НС (Р) Д, оскільки така дія проводиться в межах кримінального провадження та розгляд зазначених питань належить до компетенції суду (слідчого судді), визначеного кримінальним процесуальним законодавством України, та по суті є самостійним заходом судового контролю за органом досудового розслідування". Мету своєї статті окремі автори визначають як спробу "обґрунтувати сумніви у правомірності використання матеріалів НС (Р) Д, отриманих унаслідок втручання у приватне спілкування, саме в дисциплінарному провадженні щодо судді". Видається, що такі застереження зроблені не випадково, адже встановлення факту, що докази мають законне походження, певною мірою руйнує таку концепцію. Річ у тім, що питання правомірності / неправомірності отримання відомостей, які можуть використовуватися як докази вчинення суддею дисциплінарного проступку, є принципово важливим. І якщо виходити з того, що такі докази були здобуті правомірно, то логічним буде й такий висновок – їх використання є правомірним (допустимим). Водночас перевірка правомірності як проведення НС (Р) Д, так і отримання та можливості їх використання дисциплінарним органом завжди є предметом оцінки. Факти, які свідчили б про незаконність проведення НС (Р) Д, відсутність дозволу на використання їх результатів у дисциплінарній процедурі, незаконність отримання Дисциплінарною палатою ВРП тощо, можуть і повинні досліджуватися під час дисциплінарного провадження. І дисциплінарний орган має відповідні повноваження, щоб надати цим фактам відповідну оцінку для цілей саме дисциплінарного провадження, а не з метою судового контролю за органом досудового розслідування. Щодо стандарту доказування Законом України від 06 вересня 2023 року N3378-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя" внесено зміни, зокрема статтю 49 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" доповнено частиною шістнадцятою, відповідно до якої підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності вважається встановленою Дисциплінарною палатою (ВРП) за результатами розгляду дисциплінарної справи, якщо докази, надані та отримані в межах дисциплінарного провадження, є чіткими та переконливими для підтвердження існування такої підстави. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Закон України "Про Вищу раду правосуддя" наділяє Дисциплінарні палати (ВРП) виключними повноваженнями щодо здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів та ухвалення рішень про притягнення або про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності на підставі власної оцінки дисциплінарним органом доказів, наданих / отриманих у межах дисциплінарного провадження, їх чіткості та переконливості для підтвердження існування підстави дисциплінарної відповідальності судді. Стандарт доказування вчинення дисциплінарного проступку в дисциплінарному провадженні суттєво відрізняється від стандарту доказування вчинення кримінального правопорушення в суді, що оминають своєю увагою прибічники позиції, відмінної від нашої. Закони, що регламентують застосування інституту дисциплінарної відповідальності суддів, не визначають положень щодо поняття "докази" та особливостей доказування у дисциплінарному провадженні стосовно суддів. Ознаками доказів є: 1) фактичні дані, тобто не самі факти, а відомості про них; 2) не будь-які фактичні дані, а лише ті, які необхідно встановити в дисциплінарному провадженні стосовно суддів; 3) фактичні дані, що втілюються в певній формі (засобах доказування). Засобами доказування в дисциплінарних провадженнях стосовно суддів можуть бути: 1) документи, речові та електронні докази; 2) письмове пояснення судді щодо суті скарги; 3) пояснення судді, скаржника, їхніх представників, свідків та інших осіб, яких було викликано або запрошено взяти участь у засіданні дисциплінарного органу. Оскільки закон безпосередньо не визначає засобів доказування у дисциплінарних провадженнях стосовно суддів, то цей перелік не є вичерпним і джерелом інформації про фактичні обставини, що мають значення для дисциплінарного провадження стосовно суддів, можуть бути й інші засоби доказування. До загального предмета доказування в дисциплінарному провадженні стосовно суддів можна віднести: 1) обставини, що мають значення для встановлення належності суб'єкта, який подав дисциплінарну скаргу; 2) обставини, що мають значення для ухвалення рішення про прийнятність дисциплінарної скарги для розгляду; 3) обставини, які зазначені у скарзі, і які можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного правопорушення (обставини, які ймовірно містять ознаки складу дисциплінарного проступку); 4) факти порушення суддею обов'язків судді, що містять ознаки відповідного дисциплінарного проступку та підтверджують винуватість судді у його вчиненні (обставини, що містять ознаки складу дисциплінарного проступку); 5) обставини, що мають значення для правильного вирішення дисциплінарної справи та призначення виду дисциплінарного стягнення (обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність судді, а також обставини, що характеризують особу судді, тощо). Виділяють два стандарти доказування в дисциплінарному провадженні: 1) стандарт "мінімально достатній рівень доказів" (стандарт "substantial evidence"); 2) стандарт "чіткі та переконливі докази". Стандарт "мінімально достатній рівень доказів", як правило, використовується щодо встановлення обставин (фактів), які пов'язані з прийняттям окремих процедурних рішень, що визначають рух дисциплінарного провадження (у більшості вони встановлюються на стадії попередньої перевірки дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи). Застосування цього стандарту виправдано, оскільки на цій стадії дисциплінарного провадження необхідно перевірити обставини (факти), що підтверджують прийнятність або неприйнятність дисциплінарної скарги для розгляду, і обставини (факти), які свідчать про можливість вчинення суддею дисциплінарного проступку. З огляду на зазначене досить часто у практиці ВРП під час подання документів до Дисциплінарних палат ВРП використовують словосполучення "у діях судді вбачаються ознаки дисциплінарного проступку". Стандарт "чіткі та переконливі докази" – це доказування до обставин (фактів), які мають значення для вирішення дисциплінарної справи по суті (встановлення винуватості судді у вчиненні дисциплінарного проступку і призначення відповідного виду дисциплінарного стягнення або відмова у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності тощо) і які встановлюються на таких стадіях: підготовка дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності та розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності. Цей стандарт доказування є вищим за стандарт "баланс імовірностей", який, як правило, використовується в цивільному провадженні, але нижчим за стандарт "поза розумним сумнівом", який використовується переважно в кримінальному провадженні. Процедуру доказування в межах дисциплінарного провадження щодо суддів визначено спеціальним законодавством, яке не містить обмежень щодо допустимості доказів, отриманих за результатами НС (Р) Д. Окремо слід зазначити, що на відміну від органів досудового розслідування дисциплінарні органи ВРП мають значно менше процесуальних і ресурсних можливостей зі збору доказів. Ця обставина зумовлена як правовою природою дисциплінарного провадження, так і функціональним призначенням ВРП. ВРП не наділена повноваженнями здійснювати слідчі (розшукові) дії чи НС (Р) Д, застосовувати заходи процесуального примусу або самостійно формувати доказову базу шляхом втручання у сферу приватного життя особи. Обмеженість інструментарію збору доказів компенсується іншим механізмом – можливістю використання вже наявних доказів, отриманих у межах інших юридичних процедур, насамперед кримінального провадження. Саме тому для дисциплінарного провадження характерним є "похідний" характер доказування: ВРП не створює нових доказів, а витребовує, досліджує та оцінює матеріали, які зібрані уповноваженими органами в межах їхньої компетенції, за умови законності джерела їх походження. У цьому контексті використання розсекречених матеріалів НС (Р) Д набуває особливого значення. Оскільки такі матеріали було здобуто із застосуванням передбаченого чинним законодавством механізму, недоступного для дисциплінарних органів, їх подальше залучення до дисциплінарної справи дає змогу ВРП повно і всебічно оцінити поведінку судді, без виходу за межі власних повноважень. При цьому ВРП самостійно дає оцінку відповідним відомостям виключно у площині дисциплінарної відповідальності, що було підтверджено практикою Великої Палати Верховного Суду. Водночас під час оцінювання розсекречених матеріалів НС (Р) Д суддя завжди має право та можливість: 1) повністю ознайомитися з ними та підставами для їх отримання як органом слідства, так і ВРП; 2) надати свої заперечення щодо їх достовірності та законності; 3) оскаржити рішення Дисциплінарної палати до ВРП та до Верховного Суду. Отже, під час "роботи з НС (Р) Д" судді надаються всі необхідні процесуальні гарантії для забезпечення справедливості процесу. Сталість практики ВРП і Верховного Суду Практика дисциплінарних органів ВРП і ВРП щодо можливості використання матеріалів кримінального провадження в дисциплінарному провадженні є сформованою і послідовною, адже відповідна позиція знаходить одностайну підтримку членів ВРП, зокрема відображається в одноголосному прийнятті ними відповідних рішень[1]. Усталеною є і практика Великої Палати Верховного Суду у відповідних правовідносинах. Зокрема, у постановах від 14 березня 2019 року у справі N9901/789/18, від 18 червня 2019 року у справі N9901/699/18, від 02 вересня 2020 року у справі N9901/213/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків щодо можливості використання таких доказів, як протоколи НС (Р) Д, під час дисциплінарного провадження, посилаючись, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 та від 29 січня 2019 року (справи N800/454/17, N9901/728/18 відповідно). У постанові від 29 січня 2019 року у справі N9901/728/18 Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи особи на спростування вчинення нею дисциплінарного проступку у зв'язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення, вказавши, що суд у межах розгляду цієї справи не досліджує питання наявності або відсутності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а надає правову оцінку обставинам наявності або відсутності вчинення прокурором дисциплінарного проступку в частині порушення норм професійної етики. Крім того, Верховний Суд указав, що закриття провадження у справі про вчинення адміністративного правопорушення у зв'язку з відсутністю складу цього проступку не означає, що фактичні обставини діяння не містять ознак іншого виду правопорушення взагалі. У постанові від 22 жовтня 2019 року у справі N9901/918/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відомості, необхідні Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів для здійснення своїх повноважень, можуть бути отримані з будь-яких джерел у порядку, встановленому законодавством. Тому Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів витребувала та отримала необхідні для ухвалення оскаржуваного рішення копії матеріалів кримінального провадження, дозвіл на використання яких у межах дисциплінарного провадження відповідно до статті 222 КПК України надав безпосередньо прокурор. Беручи до уваги зазначене, Велика Палата Верховного Суду визнала помилковими доводи позивача, що матеріали НС (Р) Д не можуть бути доказами в дисциплінарному провадженні. У постанові від 20 травня 2019 року у справі N815/2658/17 Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що доводи скаржника про неможливість використання матеріалів НС (Р) Д під час розгляду цієї адміністративної справи є необґрунтованими та безпідставними. Будь-які свідчення та інші матеріали, зібрані в межах кримінального провадження, повинні бути оцінені органами слідства і судом. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення питання кримінального судочинства про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Натомість, підставою для винесення у цій справі відповідачем оскаржуваного наказу стали обставини вчинення позивачем дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, тобто судом в рамках розгляду даної справи не досліджується питання наявності або відсутності вини в діях позивача, а надається правова оцінка обставинам наявності або відсутності вчинення особою дисциплінарного проступку. Таким чином, суди попередніх інстанцій мали повноваження оцінювати матеріали досудового слідства, що здійснюється стосовно позивача, виключно як доказ підтвердження факту наявності у нього позаслужбових стосунків з третіми особами, спілкування з ними щодо процесуальних дій, які планувалося вчинити у кримінальному провадженні N12016160160000974. Узагальнюючи наведене, слід констатувати наявність усталеної правозастосовної практики, відповідно до якої розсекречені матеріали НС (Р) Д можуть правомірно використовуватися у дисциплінарних провадженнях. Погоджуючись із висновками ВРП, Велика Палата Верховного Суду також підтвердила, що дисциплінарний орган має повноваження не лише досліджувати розсекречені протоколи НС (Р) Д, а й надавати самостійну оцінку зафіксованим у них відомостям виключно в межах дисциплінарного провадження, без підміни кримінально-правової оцінки поведінки судді. Така оцінка здійснюється крізь призму дотримання суддею стандартів службової та професійної етики, що підкреслює автономність дисциплінарної відповідальності суддів від кримінальної. Отже, аргументи про принципову неможливість використання в дисциплінарному провадженні доказів, отриманих у межах кримінального провадження, не знаходять підтримки ні у практиці ВРП, ні у правових висновках Великої Палати Верховного Суду. Щодо послідовності судової практики Верховного Суду варто окремо зауважити, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку N11 (2008) наголосила на необхідності "дбати про забезпечення юридичної визначеності та послідовності". Згідно з пунктом 49 цього Висновку "судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні". Розглядаючи питання правової визначеності судових рішень та відповідаючи на питання про те, чи повністю забезпечено єдине тлумачення судової практики в усіх судових органах, Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська комісія) в оновленому Висновку від 16 грудня 2025 року "The Updated Rule Of Law Checklist" також відобразила позицію, згідно з якою судові рішення повинні бути викладені чіткою та зрозумілою мовою і відповідати прецедентній практиці з відповідного питання. Єдине застосування законів підвищує сприйняття громадськістю справедливості та правосуддя, а також довіру до здійснення правосуддя. Крім того, принцип res judicata (остаточність судових рішень) означає, що після остаточного розгляду апеляції подальші апеляції неможливі. Остаточні судові рішення повинні виконуватися, якщо немає вагомих підстав для їх перегляду. Відступ від res judicata виправданий лише в тому випадку, якщо це необхідно через обставини істотного та непереборного характеру. (пункти 54, 55, 58 оновленого Висновку) [2]. Стосовно питання обов'язковості висновків Верховного Суду та механізмів відступу від них обґрунтовано позицію, що: "висновок Верховного Суду про застосування норм права має формулюватись експліцитно за формулою квазінорми про те, як слід застосовувати відповідну норму права, тобто таким чином, щоб висновок міг слугувати засновком в умовиводі для вирішення цієї та інших подібних справ, де другим (меншим засновком) будуть твердження про існування відповідних фактів, з якими норма пов'язує таке своє застосування"[3]. Сама ж Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2018 року у справі N823/2042/16 дійшла висновку, що "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання". Подібні за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду наводила в інших справах. Наприклад, у пункті 8.21 постанови від 15 жовтня 2025 року у справі N907/882/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об'єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи". Така позиція Верховного Суду відповідає і практиці ЄСПЛ, який у § 70 Рішення від 18 січня 2001 року у справі "Chapman v. the United Kingdom" щодо заяви N27238/95 вказав, що "в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не має відступати від попередніх рішень за браком належної для цього підстави". На наш погляд, сформована практика Великої Палати Верховного Суду в питаннях застосування в дисциплінарних провадженнях щодо суддів як доказів матеріалів кримінального провадження, отриманих ВРП виключно в законний спосіб, є усталеною і зрозумілою. Така практика є ефективною та передбачуваною, відповідає принципу правової визначеності у відповідних правовідносинах і сприяє утвердженню однакових підходів у правозастосуванні дисциплінарних органів ВРП, ВРП, а також Верховного Суду. Отже, оскільки останніми роками суспільні відносини в цій сфері є усталеними, як і загалом відповідне правове регулювання, то у ВРП відсутні жодні підстави для відступу від сформованої практики у вказаних правовідносинах. Публічне та приватне життя: вимір ЄСПЛ і міжнародний досвід У публічному обговоренні питань, яким присвячено цю статтю, фактично мають місце зміщення акцентів і підміна понять, що, вочевидь, мають за мету забезпечити "обґрунтованість" висновку щодо неможливості використання матеріалів НС (Р) Д у дисциплінарних провадженнях стосовно суддів. Значну частину таких доводів присвячено питанням, чи має місце у процесі здійснення НС (Р) Д втручання в гарантоване особі право на повагу до приватного життя та кореспонденції і чи було таке втручання виправданим. Тобто акцентується на діяльності органів досудового розслідування з проведення НС (Р) Д, однак це не є предметом розгляду ВРП в межах дисциплінарних проваджень щодо суддів. Ніхто не може заперечити гарантованого Конституцією України та міжнародно-правовими актами права на повагу до приватного життя, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. І це не потребує жодних обґрунтувань. Питання в іншому: у наявності правових підстав для обмеження вказаних прав, для втручання в ці права у визначених законом випадках та спосіб. І якщо таке обмеження / втручання відбувалося за наявності законних підстав у передбачений законом спосіб, то й результати такого втручання (в цьому разі шляхом проведення НС (Р) Д) є законними. Міжнародно-правові документи, Конституція та закони України визначають випадки й підстави для обмеження таких прав. Втручання у приватне спілкування, зокрема, може мати місце під час проведення НС (Р) Д, підстави та порядок здійснення яких регламентовано КПК України. ЄСПЛ у своїй практиці дотримується позиції, що притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на підставі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особу у кримінальному провадженні було виправдано (див. рішення від 06 жовтня 1982 року у справі "X. v. Austria" щодо заяви N9295/81) або таке провадження було закрито (див. рішення від 07 жовтня 1987 року у справі "C. v. the United Kingdom" щодо заяви N11882/85) не є порушенням статті 6 Конвенції. Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення ЄСПЛ від 11 лютого 2003 року у справі "Ringvold v. Norway" щодо заяви N34964/97). Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру (стандарти доказування в дисциплінарній процедурі та у кримінальному провадженні істотно відрізняються). Зазначені позиції ЄСПЛ послідовно враховує Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справ у подібних правовідносинах, зокрема, але не вичерпно, в постановах від 25 квітня 2018 року у справі N800/547/17 (провадження NП/9901/87/18), від 22 січня 2019 року у справі N800/454/17 (провадження NП/9901/141/18); від 12 вересня 2024 року у справі N990SCGC/12/24 (провадження N11-138сап24); від 03 липня 2025 року у справі N990SCGC/14/25 (провадження N11-137сап25). Стосовно релевантності практики ЄСПЛ щодо питань, окреслених у цій статті, доцільно зауважити таке. Розглядаючи скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції в контексті справедливості цивільно-правового розгляду, ЄСПЛ наголосив на необхідності з'ясування того, чи було провадження загалом, з урахуванням способу отримання доказів, справедливим. Це передбачає аналіз стверджуваної "незаконності" та, якщо йдеться про порушення іншого права, гарантованого Конвенцією, характеру виявленого порушення. Щодо оцінки характеру протиправності або встановленого порушення Конвенції, то питання про те, чи використання як доказу інформації, отриманої з порушенням статті 8 Конвенції або національного законодавства, зробило судовий розгляд загалом несправедливим, що суперечить статті 6 Конвенції, має визначатися з урахуванням усіх обставин справи, у тому числі поваги до права заявника на захист, а також якості та важливості відповідних доказів. Зокрема, необхідно перевірити, чи було надано заявнику можливість оскаржити достовірність доказів та заперечити їх використання. Крім того, необхідно враховувати якість доказів, а також питання про те, чи обставини, за яких їх було отримано, ставлять під сумнів їхню достовірність або точність (рішення від 17 жовтня 2019 року у справі "López Ribalda and Others v. Spain" щодо заяв N1874/13, N8567/13, §§ 150-152). Однак посилання опонентів на зазначене рішення ЄСПЛ у контексті теми цієї статті жодним чином не доводить неможливості використання матеріалів НС (Р) Д у дисциплінарному провадженні щодо судді. Це рішення лише акцентує на двох ключових моментах: по-перше, докази мають бути отримані в законний спосіб, по-друге, заявника (у нашому випадку – суддю, стосовно якого розглядається дисциплінарна справа) має бути забезпечено можливістю оскаржити достовірність доказів та заперечити їх використання. У разі використання в дисциплінарному провадженні щодо судді матеріалів, отриманих у результаті проведення НС (Р) Д, обидві ці вимоги дотримуються. Необхідно керуватися тим, що матеріали НС (Р) Д, які додаються як докази до дисциплінарної скарги або долучаються до дисциплінарної справи щодо судді, отримані в законний спосіб: проведення НС (Р) Д було відповідним чином санкціоноване, його результати оформлені та надалі розсекречені в передбаченому законом порядку, відповідні матеріали надані ВРП та долучені до дисциплінарної справи з дозволу компетентних осіб, які здійснюють досудове розслідування або процесуальне керівництво у кримінальному провадженні. Якщо у процесі розгляду дисциплінарного провадження буде встановлено інше (що НС (Р) Д було проведено з порушенням закону), то ВРП має право відхилити надані їй матеріали НС (Р) Д і не брати їх до уваги під час ухвалення рішення щодо наявності / відсутності в оскаржуваних діях судді дисциплінарного проступку. Водночас суддя, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, відповідно до нормативно визначених правил проведення такого провадження має право поставити під сумнів достовірність матеріалів НС (Р) Д як доказів та заперечити їх використання в дисциплінарному провадженні. ВРП, зі свого боку, зобов'язана розглянути та врахувати аргументи судді щодо таких сумнівів і заперечень. Наведене свідчить про те, що, апелюючи до можливості використання матеріалів кримінального провадження у дисциплінарному провадженні щодо судді, дослідники посилаються на фактично нерелевантні рішення ЄСПЛ, які, на їхню думку, мають прецедентне значення у відповідних правовідносинах з точки зору втручання у приватне життя суддів, стосовно яких здійснюється дисциплінарне провадження. Наприклад, у рішенні від 29 червня 2017 року у справі "Affaire Terrazzoni c. France" щодо заяви N33242/12, яка стосувалася можливості використання в дисциплінарному провадженні проти судді стенограми телефонної розмови, яка була перехопленої в межах кримінального провадження, ЄСПЛ, серед іншого, вказав, що оскаржуване втручання було здійснене відповідно до закону та мало на меті встановлення істини у зв'язку з початковим кримінальним провадженням. Крім того, у рішенні від 18 січня 2022 року у справі "Adomaitis v. Lithuania" щодо заяви N14833/18, яка стосувалася звільнення заявника (керівника установи виконання покарань) у межах дисциплінарного провадження на підставі інформації, зібраної в кримінальному провадженні (відкрите за підозрою в тому, що заявник за плату покращував умови відбуття засудженими покарання, а також надавав їм пільги; було припинене у зв'язку з відсутністю достатніх доказів), ЄСПЛ визнав пропорційним і допустимим використання такої інформації з метою притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності. Водночас це питання було ретельно досліджено та обґрунтовано національними судами, а заявник не заперечував проти достовірності використаної інформації. Можливість використання в дисциплінарному провадженні щодо судді матеріалів кримінального провадження, крім практики ЄСПЛ, підтверджується й національною судовою практикою окремих країн Європи. Детальний аналіз такої практики здійснював дисциплінарний інспектор ВРП В. Плескач[4], тому, не вдаючись до деталізованих цитувань цього дослідження, зазначимо його основні, на наше переконання, тези: - у судовій практиці Федеративної Республіки Німеччини суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності на основі доказів кримінального провадження (прослуховування телефонних розмов, приховане спостереження, моніторинг), навіть якщо його не звинувачують у злочині в цьому провадженні, але отримані докази свідчать про порушення суддівської етики; - в Естонській Республіці суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності з використанням матеріалів кримінальної справи, яку ще остаточно не розглянули. Хоча дисциплінарне провадження може не стосуватися діяння, що є предметом кримінального провадження, але докази, зібрані під час цього провадження, дають уявлення про неналежну поведінку судді; - у практиці Республіки Молдови матеріали кримінальних проваджень у дисциплінарних провадженнях щодо суддів приймаються як докази на загальних засадах; - в Литовській Республіці передбачається можливість здійснення стосовно судді дисциплінарного провадження щодо фактів, які також є предметом кримінального провадження – навіть до ухвалення вироку суду у кримінальній справі; - у Республіці Хорватії матеріали кримінального провадження можуть бути використані як докази в дисциплінарному провадженні. Наведене сукупно свідчить, що практика правозастосування як ЄСПЛ, так і національних судових органів низки розвинутих країн Європи передбачає можливість використання матеріалів кримінального провадження, а зокрема результатів НС (Р) Д, у дисциплінарних справах. Використання таких матеріалів у дисциплінарних провадженнях щодо суддів розглядається як важливий елемент, що дає змогу оцінити належну поведінку судді, дотримання ним правил суддівської етики. На наш погляд, це прямо впливає на формування довіри до судової влади та авторитету правосуддя загалом. Більше того, у рішенні від 08 липня 2021 року у справі "Берлізев проти України" щодо заяви N43571/12 ЄСПЛ дійшов висновку про явну необґрунтованість скарги в частині використання незаконного доказу і відхилив її як неприйнятну згідно з підпунктом "а" пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції. У рішенні ЄСПЛ зазначив, шо в цій справі розмова заявника з Г. була таємно записана без отримання попереднього дозволу суду, що стало порушенням національного законодавства та статті 8 Конвенції. Стосовно статті 6 Конвенції з матеріалів справи вбачається, що спірний доказ не був єдиним у справі, і суди посилалися на інші матеріали, зокрема показання свідків, висновки експертів і речові докази. Навіть припускаючи, що спірний доказ мав вирішальне значення для визнання заявника винним – на що заявник не скаржився, наголошуючи лише на його важливості, – цей елемент не був визначальним для оцінки Судом справедливості судового розгляду загалом (див. пункт 37 рішення у справі "Khan v. the United Kingdom" щодо заяви N35394/97). У зв'язку з цим Суд наголошує, що заявнику ніколи не перешкоджали оскаржити достовірність і точність спірного доказу та заперечити проти його використання у кримінальному провадженні щодо нього. Однак, попри наявність процесуальних гарантій протягом усього кримінального провадження, заявник не скористався ними в судах першої та апеляційної інстанцій (див., для порівняння, пункти 44, 45 зазначеного рішення у справі "Башіч проти Хорватії"). Висновки Матеріали кримінального провадження можуть разом з іншими доказами використовуватись для встановлення ВРП наявності або відсутності в діях судді ознак дисциплінарного проступку. Притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не поставлено в залежність від обов'язкової наявності судового рішення, яким суддю було б визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, склад якого передбачає відповідні діяння. ВРП не встановлює і не може встановлювати вину за законом про кримінальну відповідальність, не визначає, чи містять дії судді склад кримінального правопорушення. ВРП лише оцінює факти крізь призму наявності або відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження. Реалізовуючи надані чинним законодавством повноваження, ВРП досліджує матеріали НС (Р) Д не відокремлено від інших доказів, а сукупно з ними – об'єктивно та всебічно. Такий підхід є дієвим механізмом забезпечення незалежності судової влади, утвердження довіри до судової влади й авторитету правосуддя, а також формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів. З огляду на наведене вище є підстави для висновку про відсутність правової проблеми у використанні як доказів у дисциплінарних провадженнях щодо суддів матеріалів кримінальних проваджень, зокрема результатів НС (Р) Д. [1] Див., наприклад: Рішення ВРП від 07 жовтня 2024 року N3051/0/15-24 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/47859); Рішення ВРП від 04 березня 2025 року N396/0/15-25 (https://hcj.gov.ua/doc/doc/50906). [2] Оновлений Висновок Європейської Комісії "За демократію через право" (Венеційська комісія) від 16 грудня 2025 року "The Updated Rule Of Law Checklist". https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD (2025) 002-e [3] Пільков Костянтин. Висновки Верховного Суду: формула висновку, його обов'язковість та механізм відступу. http://www.lsej.org.ua/8_2023/46.pdf [4] Плескач Вячеслав. Матеріали негласних слідчих дій (НСРД) в дисциплінарних справах щодо суддів в зарубіжній практиці: Німеччина, Естонія, Молдова, Литва, Хорватія. https://constitutionalist.com.ua/materialy-nehlasnykh-slidchykh-dij-nsrd-v-dystsyplinarnykh-spravakh-shchodo-suddiv-v-zarubizhnij-praktytsi-nimechchyna-estoniia-moldova-lytva-khorvatiia/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/696674d0af979/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/63cda7eb0a1b5/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Sun, 22 Jan 2023 22:17:31 +0200 Формування і початок роботи Вищої ради правосуддя є надзвичайно важливою подією. Це не лише одна з ключових умов вступу України до Європейського Союзу, але й рішуча вимога українського суспільства, яке дуже очікує на справжню судову реформу. І наші партнери, і суспільство сподіваються на сигнали від ВРП, що їх очікування будуть виправдані. Але вже ніхто не вірить словам, лише діям. Перше засідання нової ВРП відбулось 19 січня і дуже символічно, що на ньому розглядалось погодження проєкту Державної антикорупційної програми на 2023-2025 роки (ДАП), вагома частина якої стосувалась сфери правосуддя. ДАП розроблена Національним агентством з питань запобігання корупції на підставі Антикорупційної стратегії, що 20 червня 2022 року затверджена Законом "Про засади державної антикорупційної політики на 2021-2025 роки". Це надзвичайно важливий, комплексний нормативний документ, який загалом викладений на понад 800 сторінок, що передбачає та пояснює конкретні кроки, спрямовані на запобігання корупції в усіх сферах діяльності держави. Програма описує існуючі проблеми, фактори, які їх зумовлюють та передбачає заходи, необхідні для їх усунення. Наприклад у сфері правосуддя зазначається про такі проблеми: - низьку довіру до органів правосуддя, - недосконалість процедур оцінювання та добору суддів, відсутність єдиних критеріїв доброчесності та непрозорість виставлення балів при оцінюванні суддів, - відсутність дієвих механізмів підтримання доброчесності суддівського корпусу та реагування на встановлені факти впливу на суддів, нечіткість підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, - ігнорування правила, що одна особа не може обиратись головою суду більше ніж двічі поспіль, що призводить до проблеми "вічних голів", - недостатні цифровізація, фінансування, кадрове забезпечення судочинства та інші. Для вирішення цих проблем у програмі передбачено значну кількість дієвих заходів, які визначені у додатках 1 та 2 до ДАП, а детально пояснені у Додатку до пояснювальної записки. Зокрема йдеться про кроки для завершення процесу обрання членів ВРП та Вищої кваліфікаційної комісії, затвердження єдиних критеріїв доброчесності, посилення інституційної спроможності та ролі Громадської ради доброчесності, удосконалення процедур оцінювання, добору та дисциплінарної відповідальності суддів, реального запуску електронного судочинства, вирішення проблеми фінансування судів та багато іншого. Програма розроблялась за участі експертів та пройшла громадське обговорення. Надалі вона надсилалась у відповідні органи для її узгодження, у т.ч. ВРП. Листом від 9 грудня 2022 року за підписом в.о. голови ВРП Віталія Саліхова НАЗК було проінформовано, що ВРП не підтримує ДАП. Однак на той момент рада правосуддя не була повноважна і фактично йшлось не про позицію органу, а лише 3 його членів. Тому коли 11-12 січня 2023 року З'їзд суддів обрав 8 нових членів ВРП, що забезпечило її повноважність, НАЗК повторно звернулось з проханням висловити позицію щодо проєкту антикорупційної програми. Саме це і було питанням першого засідання оновленого складу ВРП, яке відбулось 19 січня. На моє переконання антикорупційна програма дійсно якісна і виконання запланованих у ній кроків, може призвести до усунення багатьох корупційних ризиків та покращення ситуації у правосудді. При цьому потрібно розуміти, що програма є досить гнучкою і не означає, що у ході її реалізації будь-які корективи заходів неможливі. Навпаки, вона передбачає необхідність обговорення, аналізу, врахування думок усіх зацікавлених, щоб кінцевий результат був максимально ефективним. Тому втілення програми апріорі передбачає можливість її корегування відповідно до поточної ситуації та позицій усіх сторін, але з врахуванням заданого вектору руху. Тому я вважаю, що програму слід було повністю підтримувати та корегувати вже у ході реалізації. Однак на засідання ВРП 19 січня нам був запропонований проєкт рішення, який передбачав, що ВРП не підтримує прийняття Державної антикорпрограми. Після 7 годин дискусій, близько 21 години Вища рада правосуддя вирішила таки підтримати прийняття ДАП, але із зауваженнями. Ось текст зауважень. Висловлю власну думку чи можна це вважати перемогою та хорошим сигналом суспільству від ВРП. Частково так і я вдячний колегам, що відмовились від ідеї взагалі не підтримувати програму. Але якщо подивитись зауваження, то стає зрозумілим, що сигнал вийшов, м'яко кажучи, тривожним, а не хорошим. Отже з чим Вища рада правосуддя категорично не погоджується? Це важко пояснити раціонально, але перш за все у рішенні ВРП заперечується, що "у суспільстві спостерігається тенденція щодо збільшення недовіри до органів у системі правосуддя". І хоча це пряма цитата п.3.1.1. Антикорстратегії на 2021-25 роки, яка затверджена законом ВРП наполягає, що це "не підтверджуються будь-якими реальними дослідженнями серед професійної спільноти чи широкого кола споживачів судових послуг". Якщо чесно я думав, що ми вже пройшли цю стадію і принаймні визнаємо, що проблема з недовірою існує. Це доводять останні соціологічні дослідження. Зокрема відповідно до соціологічного опитування, що проводилося авторитетними Фондом "Демократичні ініціативи" разом з Центром Разумкова у серпні 2022 року показали, що за балансом довіри-недовіри суди знаходяться на передостанньому місці (- 45 %). Довіряє їм 18 % і не довіряє 64 % громадян. Про недовіру кажуть також міжнародні партнери (зокрема Європарламент у резолюції від 11 лютого 2021 року) і саме вона стала головною причиною судової реформи. Тому заперечувати цей прикрий, але факт, як мінімум, дивно. Ми повинні нарешті визнати проблему та працювати над її вирішенням, а не заперечувати її існування. Нажаль, перше рішення ВРП свідчить, що нові члени ВРП ще не готові до цього. Друге заперечення стосується вимоги програми передбачити кращі механізми врегулювання конфліктів інтересів у діяльності ради правосуддя. ВРП не погоджується з цим та вказує, що проблема надумана: "відсутні будь-які конкретні факти щодо прийняття членами ВРП рішень в умовах потенційного чи реального конфлікту інтересів". Не буду багато пояснювати з цього приводу, нагадаю лише, що 7 травня 2022 року Етична рада ухвалила рішення про невідповідність члена ВРП Віктора Грищука критеріям доброчесності, через що він був звільнений. Однією з підстав було саме ухвалення ним рішення в умовах конфлікту інтересів. То чи дійсно "відсутні будь-які конкретні факти"? У антикорпрограмі пропонується ввести відкрите та поіменне голосування членів ВРП при доборі суддів. На необхідності такого кроку неодноразово наголошувала Громадська рада доброчесності та експерти. Зрештою ч. 4 ст. 34 Закону "Про Вищу раду правосуддя" передбачає, що "рішення Вищої ради правосуддя, її органів ухвалюється відкритим голосуванням". Однак насправді відкритим є лише загальний результат голосування. Хто і як голосував залишається прихованим. Тому ця пропозиція цілком відповідала закону та очікуванням суспільства. Водночас у рішенні ВРП вказано, що голосування і зараз є відкритим, а НАЗК не має повноважень визначати організаційні засади функціонування судової влади, тому нічого змінювати не потрібно. Особливо цікавими є заперечення ВРП щодо посилення інституційної спроможності та ролі Громадської ради доброчесності (ГРД). Я 4 роки входив до складу ради доброчесності і переконаний, що однією з головних причин чому попередні спроби очищення судової влади провалились була відсутність у ради реальних правових механізмів домогтися звільнення недоброчесних. Висновки ГРД просто ігнорувались. Тому у проєкті антикорпрограми передбачено додаткові права для ради доброчесності, які б давали такі можливості. Зокрема пропонувалось застосовувати механізм, який працював при обранні суддів Вищого антикорсуду. Тоді питання про подальшу участь кандидата, який мав зауваження від Громадської ради міжнародних експертів вирішувалось на спільному засіданні Вищої кваліфкомісії та цієї ради. Це дозволило спільно та максимально об'єктивно перевірити обґрунтованість претензій до кандидатів та не дозволяло ігнорувати позиції один одного. Однак ВРП висловилась проти цього, а також проти залучення ГРД до добору нових суддів, надання ГРД повного доступу до суддівських досьє та створення секретаріату, який би допомагав їм виконувати свої функції. У зв'язку з цими запереченнями ВРП вимагає виключити з антикорпрограми два дуже цікаві речення, які описували проблему, а саме: "Громадська рада доброчесності не бере участі у процедурах добору суддів поза процедурою кваліфікаційного оцінювання, з приводу чого Європарламент висловлював жаль у резолюції від 11 лютого 2021 року щодо виконання Угоди про асоціацію з Україною в ЄС. Інституційна спроможність, ресурси та роль Громадської ради доброчесності потребують посилення з урахуванням попереднього досвіду її діяльності.". 11 лютого 2021 року Європарламент дійсно ухвалив дуже важливу резолюцію, яка визначала вектор реформ в Україні, необхідних для нашого руху у Євросоюз. У пункті 45 цієї резолюції вказано, що Європарламент: "висловлює жаль з приводу того, що в минулому ВККС не брала до уваги думку Громадської ради доброчесності під час оцінювання суддів, і закликає її робити це в майбутньому, щоб заповнити вакансії в судах нижчих інстанцій суддями, які відповідають стандарти етики та доброчесності у повній відповідності до Висновку N969/2019 Венеціанської комісії...". Програма якраз пропонувала реальні механізми, за яких ГРД буде долучена до добору суддів, а її позиція врахована. Натомість ВРП заперечила проти цього простим виключенням з ДАП посилання на резолюцію Європарламенту, яка цього вимагала. Так і хочеться запитати – а що так можна було? Навіщо вирішувати проблему, якщо можна просто виключити згадку про неї. І не просто згадку, а вимогу наших партнерів, яка стосується життєвоважливих для України євроінтеграційних процесів. Більшість інших зауважень ВРП, на моє переконання, є або несуттєвими, або безпідставними. Але саме таке рішення ВРП ухвалило на своєму першому засіданні. Я дуже сподіваюсь, що це рішення не заблокує прийняття та втілення Державної антикорпрограми. Ще більше сподіваюсь, що я разом з моїми колегами у ВРП не будемо ставати на старі граблі, ігноруючи проблеми та захищаючи старі порядки, а виправдаємо очікування суспільства, проведемо справжню реформу та відновимо довіру до судової влади. З першого рішення не вийшло. Тепер це важче, але ще можливо виправити. Все залежить від наступних кроків. https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/63cda7eb0a1b5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/6142110bddec2/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Wed, 15 Sep 2021 18:28:11 +0300 10 вересня наші міжнародні партнери виконали законодавство, що запускає судову реформу та передали до Вищої ради правосуддя список осіб, яких вони номінують до Етичної ради. Серед них колишні судді з Великобританії та США, гепрокурори з Естонії та Німеччини. Натомість Рада суддів, 13 вересня зірвала призначення своїх 3 делегатів. За 4 справді достойних суддів, які були готові працювати в Етичній раді проголосували лише 4-5 осіб. Тим самим Рада суддів заблокувала найважливішу частину судової реформи. Голова Ради суддів Богдан Моніч визнав, що він теж не голосував за обрання членів Етичної ради та пояснив це недосконалістю законодавства і небажанням суддів брати участь у її роботі. При цьому він використовує аргументи, які є маніпуляцією або відвертою неправдою. Пояснюю чому. Як і для чого створюється Етична рада Уся суть судової реформи у тому, щоб нарешті розірвати порочне коло кругової поруки суддівських кланів, які не дають очистити судову систему від недоброчесних та непрофесійних суддів. Для цього потрібно перезавантажити ключові органи суддівського врядування – Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію, які власне і мають очистити суди. Саме Етична рада і повинна зайнятись перевіркою діючих членів ВРП та кандидатів на вакантні посади у ВРП. Для того, щоб подолати кругову поруку вона на половину складається з міжнародних експертів і їх голос є вирішальним при прийнятті рішень. На необхідності вирішального впливу наполягала не лише громадськість, але й Венеційська комісія, у висновку якої зазначено, що без перезавантаження ВРП судова реформа приречена на провал. Тож щоб не допустити провалу це правило вирішального голосу і закладено у прийнятому законі. Як Етична рада ухвалює рішення Щоб не було маніпуляцій повністю процитую норму закону. Відповідно до п. 23-1 прикінцевих та перехідних положень закону "Про Вищу раду правосуддя": "Перший склад Етичної ради розпочинає роботу, за умови призначення щонайменше чотирьох членів Етичної ради, в порядку, визначеному цим Законом. Рішення Етичної ради ухвалюється більшістю голосів від присутніх членів Етичної ради, за умови що воно підтримано двома голосами членів Етичної ради, запропонованих міжнародними та іноземними організаціями. У разі однакової кількості голосів "за" і "проти" проводиться повторне голосування. У разі однакової кількості голосів "за" і "проти" під час повторного голосування голоси членів Етичної ради, з яких принаймні двоє запропоновані міжнародними та іноземними організаціями, є вирішальними". Отже якщо на засіданні присутні 6 членів Етичної ради, то за те, щоб рішення було ухваленим потрібно дві умови: 1) за нього проголосувала більшість від присутніх, тобто 4 осіб 2) серед тих, хто проголосував "за" було мінімум двоє міжнародників. Якщо голоси розподіляються порівну і більшості немає (3 "за" і 3 "проти"), то питання переголосовується. Якщо знову 3 на 3, то вважається прийнятим те рішення, за яке проголосували 2 міжнародника. У чому нас переконує Богдан Моніч? Двоє проти чотирьох Голова ради суддів стверджує, що начебто у законі прямо вказано, що двоє міжнародників з Етичної ради можуть провести засідання без інших 4 членів і все самостійно вирішити. Тому жодного сенсу суддям брати участь у її роботі немає. Але це відверта неправда. У законі немає таких норм. І якщо обрані Радою суддів представники планують добросовісно виконувати свої повноваження та ходити на засідання Етичної ради, то така ситуація є неможливою. Звісно, що якщо Моніч делегує представників для блокування її роботи, зриву засідань і т.д., то закон дійсно не дає такої можливості. Скільки прийшло – стільки і бере участь у прийнятті рішення. Зрештою закон дає можливість самій Етичній раді визначитись скільки має бути присутніх для кворуму. Чи пан Моніч вважає, що суддя з Великобританії сер Ентоні Хупер чи екссуддя Верховного суду штату Массачусетс Роберт Корді будуть ховатись від наших суддів та проводити таємні засідання? Таке допускати може хіба людина з свідомістю Павла Вовка. Але з судовою реформою і цим законом це немає нічого спільного. Тому аргументи Моніча є чистою маніпуляцією. Без змін до закону обрати Етичну раду неможливо У Раді суддів переконують, що для того, щоб обрати Етичну раду потрібно міняти закон. Це теж неправда. У Ради суддів є усі можливості та повноваження для обрання Етичної ради. Це визнав і сам Богдан Моніч, який в ефірі Суспільного заявив, що до кінця наступного тижня Рада суддів затвердить та запустить процедуру обрання Етичної ради. Тобто проблема не у законі, а у тому, що більше місяця Рада суддів цього не робила. А вимоги – "змініть закон інакше не оберемо Етичну раду" є нічим іншим, як шантажем і прямим невиконанням закону. Судді не хочуть йти у Етичну раду Богдан Моніч постійно повторює, що бажаючих працювати у Етичній раді немає. Однак і це очевидна неправда, оскільки мінімум 4 суддів висловили таке бажання. Серед них були справді достойні кандидатури: - суддя Василь Клюба, який у 2015 подав у відставку та добровільно пішов піхотинцем в АТО, - суддя апеляційної палати Вищого антикорсуду Микола Глотов, - суддя Верховного Суду Анна Вронська. І це при тому, що не було жодної інформації як судді мають подавати свої кандидатури і які документи подавати. Фактично Рада суддів сама створила ситуацію, за якої бажаючих не мало би бути. Очевидно це було свідомо зроблено з метою подальшого шантажу влади. Впевнений, якщо Рада суддів ухвалить необхідні правила обрання Етичної ради і буде приймати заявки від усіх бажаючих, то кандидатів буде значно більше ніж 4. Кандидати у Етичну раду повинні мати 15 років стажу Насправді закон не передбачає такої вимоги для першого складу Етичної ради, яка обирається за спеціальними правилами. Тому членами першого складу Етичної ради можуть бути і судді, які не мають 15 років стажу. До речі, до такого ж висновку прийшов і кандидат до Етичної ради, суддя Апеляційної палати Вищого антикорсуду Микола Глотов. Як на мене цей аргумент використовується лише для того, щоб вибити небажаних кандидатів, які ще не надихнулись ідеєю непорушності кругової поруки та не хочуть допомагати суддівським кланам знівелювати судову реформу. Єдине, що в аргументах Моніча насправді відповідає дійсності це те, що як тільки Етична рада запрацює суддівські клани вже не зможуть впливати на формування ВРП як це вони робили до сих пір. Але у цьому і суть судової реформи, якій так протидіє діюча ВРП та усілякі вовки. Тому вони використовують останню можливість влинути на цей процес. Таким чином Рада суддів замість того, щоб виконати закон відверто маніпулює та блокує судову реформу. Очевидно це робиться свідомо, щоб зберегти діючу Вищу раду правосуддя та виграти час за який Конституційний Суд спробує визнати Етичну раду неконституційною. За таких умов діюча ВРП не буде перезавантажена, зможе призначати у ВККС тих кандидатів, які не будуть нести загрози системі і чергова судова реформа зазнає краху. Президент Зеленський гучно заявив, що не допустить блокування реформи. Зрештою це його обіцянка і саме він несе повну відповідальність за її виконання. Вже завтра в Офісі Президента відбудеться зустріч з цього приводу за участі голови Ради суддів, Верховного Суду, представників парламенту, а також послів "Великої сімки". Тож скоро дізнаємось – переконає президент Раду суддів виконати закон і запустити судову реформу чи поведеться на їх шантаж та маніпуляції і зверне на шлях чергової поразки у реформуванні судів. https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/6142110bddec2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/6127b83390019/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Thu, 26 Aug 2021 18:50:11 +0300 У ніч з 10 на 11 грудня 2013 року відбулась одна з найвідоміших спроб розігнати Майдан. Це відбувалось на підставі рішення суду, зокрема ухвали судді Аблова з Окружного адмінсуду м.Києва. Нарешті слідство встановило, що це рішення ухвалено на підставі фіктивного позову. А весь процес організували і контролювали прокурори м.Києва за сприяння суддів ОАСКу. Позивача вже судять, а прокурорам повідомлено про підозри. Однак покарання учасників і організаторів цієї схеми фактично неможливе, поки рішення Аблова чинне і не скасоване. Тому прокуратура та громадські організації звернулись із закликом оскаржити рішення, яким беркутівці прикривались розганячи Майдан. Звернення громадських організацій щодо оскарження рішення ОАСКу про розгін Майдану Голові Київської міської державної адміністрації Віталію Кличку Міністру внутрішніх справ Денису Монастирському Голові Державної служби України з надзвичайних ситуацій Миколі Чечоткіну Загальновідомо, що під час Революції Гідності влада використовувала силовиків та суддів для придушення протестів. На це зокрема вказав Європейський суд з прав людини у 5 рішеннях, які були ухвалені у січні 2021 року. Водночас наразі більшість з тих, хто був інструментом у руках влади, залишаються безкарними. Одним з найяскравіших прикладів того, як влада використовувала суди, є спроба зачистки Майдану у ніч з 10 на 11 грудня 2013 року. Однією з формальних підстав для цього стала Ухвала про забезпечення позову у справі N826/19488/13-а, яку 9 грудня 2013 року виніс суддя Окружного адміністративного суду м.Києва Євген Аблов. Позивачем у цій справі був Гриненко Є.В., якому барикади, намети та протестувальники начебто заважали гуляти центром Києва. Відповідачами у справі були Київська міська державна адміністрація, Головне управління МВСУ в місті Києві, Головного управління ДСНС у місті Києві. ОАСК розглянув цю справу блискавично. Через півтори години після подачі позову суддя Аблов виніс ухвалу про забезпечення позову, а ще через 5 годин повністю задовольнив позов. Слідчі встановили, що позивач Гриненко був підставною особою. Знайомий міліціонер попросив підписати вже готові документи, а насправді його права жодним чином не були порушені. За даними слідства, процес підготовки та подачі позову і отримання необхідного рішення забезпечили прокурори Сергій Тимченко та Олександр Руденко. Обвинувальний акт щодо Гриненка вже розглядає Печерський суд м.Києва. Прокурорам Тимченку та Руденку вручено повідомлення про підозри. Однак спершу Печерський, а потім Київський апеляційний суди відмовились застосовувати до прокурорів запобіжний захід. Вони вважають підозру необгрунтованою, оскільки рішення Аблова досі є чинним та не скасованим. Це дійсно так. Ще у 2014 році суддя Київського апеляційного адміністративного суду Світлана Шелест, яка зараз є членкинею Вищої ради правосуддя, відмовилась визнати, що строк на оскарження був пропущений з поважних причин, та повернула апеляційну скаргу. Цим самим вона забезпечила безкарність судді Аблову та усім причетним до цього рішення. Наразі завдяки розслідуванню встановлені нові обставини, які свідчать, що Гриненко був підставним позивачем, а його права не порушеними. Тому прокуратура звернулась до усіх відповідачів у цій справі з проханням оскаржити рішення ОАСКу від 09.12.2013 у справі N826/19488/13-а за нововиявленими обставинами. Це дозволить забезпечити належне розслідування цієї справи та покарати винних прокурорів, суддів та інших представників влади, які стоять за спробою розгону Майдану. Ми закликаємо очільників Київської міської адміністрації, Міністерства внутрішніх справ та Служби з надзвичайних ситуацій найближчим часом забезпечити оскарження рішення судді Аблова у справі N826/19488/13-а за нововиявленими обставинами та надалі максимально сприяти слідству у розслідуванні цієї надзвичайно важливої справи. Зі свого боку, ми будемо здійснювати громадський контроль розслідування цієї справи. Родина Героїв Небесної Сотні Всеукраїнське об'єднання "Автомайдан" Фундація DEJURE Центр Протидії Корупції Адвокатська дорадча група Центр громадянських свобод Центр економічної стратегії Інститут законодавчих ідей ЧЕСНО. Фільтруй суд! Трансперенсі Інтернешнл Україна Антикорупційний штаб Центр спільних дій https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/6127b83390019/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/6087f418bc662/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Tue, 27 Apr 2021 14:23:04 +0300 Як свідчить останнє опитування, проведене Європейською Бізнес Асоціацією, Dragon Capital та Центром економічної стратегії найбільшою перешкодою для інвестицій в Україну інвестори вважають недовіру до судової системи. І це не дивно, адже наші суди зовсім не є гарантією захисту інвестицій та справедливого вирішення спорів. Ба більше, доволі часто судові рішення стають головним корупційним інструментом у руках відвертих шахраїв для атаки на інвесторів чи заволодіння їх майном. І поки президент Зеленський розповідає про бізнеснянь для інвесторів, судді продовжують робити бізнес на судових рішеннях, обдираючи тих самих інвесторів. Нещодавно дізнався про дику історію, як сумнівні особи завдяки не менш сумнівним судовим рішенням збагачуються за рахунок "ПроКредит Банку", засновниками якого є 100 % німецький холдинг. Вже 20 років ПроКредит інвестує у нашу економіку, завжди має найвищі рейтинги та стабільно входить до числа найнадійніших банків країни, який ніколи не мав проблем з виконанням своїх зобов'язань. Це не реклама. Я пропрацював у цьому банку 12 років, очолював його юридичний відділ і не зі слів знаю принципи його роботи. Саме тут переконався, що бізнес можна вести на 100 % чесно і без корупції. Особливо важливими для банку є прозорість, законність усіх дій та соціальна відповідальність. Тому тут завжди дуже ретельно виконували законодавство щодо фінансового моніторингу та реагували на усі сумнівні операції клієнтів. Банку не потрібні гроші, які погано пахнуть. Ось саме цю принциповість банку у чистоті фінансових операцій і використали для збагачення завдяки рішенням судів. Виглядає так, що для цього розроблено цілу схему, яку чітко видно з судових рішень, доступних у відповідному реєстрі. Отже у серпні 2017 року клієнт Ковбасюк вирішив зняти з рахунку у ПроКредиту 1,3 млн. грн. готівкою. Банк застосував правила фінансового моніторингу та після перевірки вирішив, що походження цих коштів, а також операції клієнта є сумнівними. Він повідомив про це Держфінмоніторинг, а також розірвав усі ділові контакти з Ковбасюком та закрив його рахунки. Це принципова і багаторічна позиція банку. Він завжди припиняв стосунки з клієнтами, операції яких погано пахнули, незважаючи на те, що таким чином банк втрачав можливість непогано заробити. Щодо коштів клієнта, то банк попросив його надати реквізити іншого банківського рахунку, куди можна було перерахувати належні йому 1,3 млн. грн. Однак замість цього клієнт мабуть вирішив відданість банку правилам чесного бізнесу використати для нечесного заробітку. Ковбасюк не повідомив ПроКредиту куди зарахувати кошти, натомість подав позов до суду. Мовляв, банк не віддає мої гроші, вимагаю примусово стягнути. Але фішка була у іншому. Паралельно зі своїми 1,3 млн. Ковбасюк вимагав з банку пеню за начебто неналежне виконання його зобов'язань. При цьому фактично позбавив банк можливості виплатити ці кошти, бо не вказав рахунку, куди можна було б зарахувати ці кошти. Тобто "тривала заборгованість" банку була створена штучно. Відповідно до ст. 10 закону "Про захист прав споживачів", якщо надавач послуг прострочує їх надання, то сплачує споживачу пеню у розмірі 3 % від вартості цих послуг. Це досить значна, я би навіть сказав, драконівська санкція – 1 095 % річних. Власне цю пеню і вирішив стягнути Ковбасюк з ПроКредиту. І байдуже, що банк добросовісно виконував закон, а клієнт сам доклався, щоб не отримати цих коштів. Але не було б великої проблеми, якщо б ця пеня була застосована, так як записано у законі – від вартості послуг, які надає банк. У цьому випадку це послуга з обслуговування рахунку, яка є незначною, а тому і розмір пені, хоч і величезний, але був би зовсім не критичним для банку. Проте Ковбасюк порахував цю пеню зовсім інакше – не від вартості послуги, а від суми коштів на рахунку, які він хотів отримати готівкою, тобто від 1,3 млн. грн. А це вже величезна сума – 39 000 грн. за день. Загалом за майже 4 місяці вийшло 4,4 млн., тобто майже в 3,5 рази більше ніж коштів на рахунку. Справу розглядала суддя Святошинського суду Шум Лариса Миколаївна. У неї, можна сказати, суддівська родина. Її рідна сестра Богінкевич (Мельник) Світлана Миколаївна до 2016 року працювала суддею Подільського суду і відзначилась тим, що у часи Майдану на підставі сфальшованих документів засуджувала невинних за поїздку до Межигір'я Януковича. Невістка судді – Шум Марія Сергіївна керує судовими розпорядникам у Київському апеляційному суді. Коли банк отримав позов, то був певний у перемозі. Бо він дотримувався вимог законодавства щодо сумнівних готівкових операцій, а клієнт сам не надавав реквізити рахунку, куди б банк міг перерахувати його 1,3 млн. Зрештою, нарахована позивачем пеня зовсім не відповідала вимогам закону та була явно непропорційною, бо значно перевищувала "вартість послуг". Є сталою судова практика, що у таких випадках суди зменшують розмір штрафних санкцій. Яким ж було здивування банку, коли суддя Шум всупереч закону та здоровому глузду повністю задовольнила позов та стягнула з банку 4 400 000 грн. пені. Щоб зрозуміти абсурдність рішення уявіть, що у Вас клінінгова компанія і вам замовили прибрати великий офіс. Вартість послуги 1000 грн. Але коли працівники прийшли в офіс їм просто не відкрили і ви не змогли надати послуги. Після цього замовник ще й вимагає від вас величезну пеню за ненадану послугу, яку рахує не від 1 000 грн, а від вартості офісу у декілька мільйонів. Зрештою, ви платите пеню, яка в рази більша вартості послуги. Абсурд? Так, але саме таким було рішення суду. До речі, напевне Ковбасюк шукав цій справі "потрібного" суддю. Адже він одночасно подав три позови до банку у три суди – Шевченківський (справа N761/34241/17), Печерський (справа N757/56281/17-ц) та Святошинський (справа N759/14190/17). Потім вибрав суддю Ларису Шум, яка і повністю задовольнила його позов. Звісно, що банк оскаржив це рішення. Але далі було ще більше здивування. Бо і Київський апеляційний суд (судді Журба С.О., Таргоній Д.О., Приходько К.П.), і навіть Верховний Суд (Луспеник Д. Д., Білоконь О. В., Гулько Б. І., Синельников Є. В., Черняк Ю. В.) залишили цей правовий абсурд у силі. До речі, з таким підходом не погодились інші судді Верховного Суду та передали схожу справу на розгляд Великої Палати Верховного суду (справа N320/5115/17), щоб вона нарешті сформувала єдину практику з цього питання. Правда, вона чомусь не спішить вирішувати реальну проблему. Справа надійшла у Велику Палату ще у вересні минулого року, а рішення досі немає. Тож банку довелось виконати це більш ніж сумнівне рішення та сплатити Ковбасюку 4,4 млн. пені. Проте це був лише початок. Мабуть Ковбасюк вирішив зробити вигідний бізнес на судових рішеннях. У 2019 він знову звернувся у Святошинський суд з позовом про додаткове стягнення з банку за той самий випадок ще 14,5 млн. грн. Справу N759/14068/19 розглядала суддя Тетяна Величко, яку нещодавно звільнили за вчинення істотного дисциплінарного проступку. До звільнення вона встигла частково задовольнити позов про стягнення з банку 1,3 млн. штрафних санкцій. Зараз справа знаходиться у апеляційному суді. Отже загальний розмір пені, яка підлягає стягненню з банку за судовими рішеннями зріс вже до 5,7 млн. грн. Вишенькою на торті став третій позов Ковбасюка у 2020 році (справа N759/7587/20). Цього разу він вирішив стягнути з банку збитки, які він начебто зазнав у зв'язку з тим, що банк відмовився видати йому 1,3 млн. готівкою. Як випливає з нового позову він зі своїм партнером у 2017 році уклав договір цесії, за яким мав купити права вимоги за 21,7 млн. грн. За це Ковбасюк начебто мав заплатити 1,3 млн. грн. готівкою. А за невиконання цього платежу сторони передбачили штраф у розмірі... 500 % (!!!). Але і це ще не все. У 2019 вони змінили цей договір та передбачили додатковий штраф у розмірі... 700 % (!!!) Тобто загалом Ковбасюк взяв на себе зоовязання виплатити 1200 % штрафу. Ви вірите, що такий договір є реальним та можна підписати при здоровому глузді? На моє переконання він є фікцією, єдиною метою якої було штучно створити збитки та збагатитись за рахунок банку. Для легалізації цієї схеми знову використовується суд. Один із партнерів звертається до суду і суддя Шевченківського суду Наталія Пономаренко дуже оперативно ухвалює стягнути з Ковбасюка ці 500 % штрафу, тобто 6,5 млн. грн. У тому ж рішенні фіксується, що несплата начебто відбулась через дії банку, хоча банк не був учасником справи. До речі, суддя Пономаренко також відома своїми свавільними рішеннями про засудження невинних під час Майдану. Після цього Ковбасюк подає третій позов до ПроКредиту у Святошинський суд та вимагає стягнути з нього збитки у розмірі 15,6 млн. грн. (!!!). Тобто загалом планують безпідставно отримати від банку 34,5 млн. грн., а це 2 650 % (!!!) від 1,3 млн. грн. Справа дивним чином потрапляє до тієї ж судді Шум. Ну як дивним. Як і першого разу Ковбасюк подав одразу декілька позовів. І коли один з них потрапив до судді Шум саме на ній і зупинились, а інший відкликали. Загалом все це дуже схоже на шахрайську схему з метою неймовірного та явно нечесного збагачення за рахунок банку. Зрозуміло, що за умови справжнього правосуддя, банку нічого би не загрожувало. Все виглядає настільки грубо і очевидно підлаштованим, що суд мав би захистити інвестора від недобросовісних дій та відмовити у безпідставних вимогах. Однак враховуючи усю історію стає очевидно, що на бодай подобу правосуддя тут розраховувати не доводиться. Адвокати банку заявили відвід судді, однак безрезультатно. Численні клопотання щодо належного розгляду справи також залишаються без задоволення. Вища рада правосуддя на скаргу банку відмовилась хоча б відкрити дисциплінарне провадження щодо судді. Дуже ймовірно, що суддя Шум ухвалить рішення про стягнення з банку ще 15,6 млн. Тож іноземний банк за те, що системно намагається боротись з брудними коштами може втратити понад 34,5 млн. грн завдяки рішенням судів, які легалізовують не менш брудні схеми. Погодьтесь, такі втрати не готові нести навіть крупні інвестори і це явно виходить за будь-які червоні лінії. Нажаль в Україні чимало прикладів, коли суди замість мінімального захисту інвесторів навпаки стають ключовим інструментом у вочевидь шахрайських схемах, які завдають їм величезних збитків та остаточно вбивають довіру до українського правосуддя. 7 років тому мені доводилось пояснювати нашим німецьким акціонерам чому в українських судах така ситуація. Тоді я казав – все погано, але після Майдану ми отримали шанс реформувати суди і незабаром ситуація значно покращиться. Я не знаю, як їм пояснювати це зараз. Час минув, але справжніх змін не відбулось, бо реформа була лише імітацією. І я точно знаю, що якщо ми і далі будемо займатись імітацією, а різні шахраї завдяки рішенням судів будуть обдирати інвесторів, то ми безповоротно втратимо їх довіру і назавжди залишимось країною третього світу. (Примітка автора: у статті використано інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень у справах NN759/14190/17, 759/14068/19, 759/7587/20, 761/9389/19) https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/6087f418bc662/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/5fc7dfb17316a/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Wed, 02 Dec 2020 19:40:49 +0200 У Вищої ради правосуддя вже немає червоних ліній. Вона почала протягувати призначення недоброчесних суддів, які навіть не пройшли обовязкову процедуру оцінювання та не підтвердили відповідність займаній посаді. А завтра – 3 грудня намагатимуться призначити довічним суддею символ кривосуддя часів Майдану – суддю Печерського суду Віктора Кицюка. У звязку з цим сьогодні Громадська рада доброчесності та 15 громадських організацій виступили з відкритою публічною вимогою припинити вчиняти відвертий злочин. Наводжу повний текст звернення: Вищій раді правосуддя Президенту України Верховній раді України Громадськість вимагає припинити злочинне призначення недоброчесних суддів Стаття 127 Конституції передбачає, що на посаду судді призначаються лише компетентні та доброчесні громадяни. Задля встановлення відповідності цим критеріям запроваджена спеціальна процедура – кваліфікаційне оцінювання суддів за участі Громадської ради доброчесності (ГРД). Лише тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, можна призначати на посаду безстроково. У громадськості є багато претензій до результатів такого оцінювання, але досі процедура принаймні формально дотримувалась. Тепер же Вища рада правосуддя (ВРП) вирішила грубо порушити ці однозначні норми Конституції та призначити суддями осіб, які навіть не пройшли обов'язкову процедуру оцінювання. Це вже має ознаки злочину. У листопаді та грудні ВРП внесла подання Президенту про призначення безстроково суддів, щодо яких ГРД ухвалила негативні висновки. Відповідно до ст. 88 Закону "Про судоустрій та статус суддів" за наявності негативного висновку ГРД члени ВККС обов'язково мають проголосувати щонайменше 11-ма голосами "за", інакше суддя визнається таким, що не пройшов кваліфікаційне оцінювання. Однак щодо жодного із цих суддів ВККС голосувань не проводила. Особливий цинізм у тому, що 3 грудня ВРП планує призначити безстроково суддею Печерського суду Віктора Кицюка, який у часи Революції Гідності на догоду владі свідомо засуджував невинних з метою залякування та придушення протестів. Він став символом керованого кривосуддя та свавілля. Його призначення стане свідченням не лише повного провалу реформи, а й повернення системи у 2013 рік. Окрім того, 26 червня 2018 році ВККС припинила оцінювання Кицюка, тобто він навіть не завершив тестування та не проходив співбесіди. Ці дії ВРП виправдовує кадровим голодом у судовій системі. Однак він штучно створюється самою ВРП, яка досі не завершила розгляд належних рекомендацій ВККС про призначення нових суддів, які ВРП отримала ще влітку 2019 року. З огляду на викладене ми вимагаємо від: - Вищої ради правосуддя припинити грубо порушувати Конституцію, скасувати незаконні рішення та призначати лише тих суддів, які належно пройшли процедуру кваліфікаційного оцінювання; - Президента залишити без розгляду подання Вищої ради правосуддя про призначення на посаду суддів, який не пройшли кваліфікаційного оцінювання; - Президента та Верховної Ради України якомога швидше внести та ухвалити законопроєкти, які нарешті забезпечать перезавантаження Вищої ради правосуддя та запустять Вищу кваліфікаційну комісію відповідно до виборчих обіцянок та міжнародних зобов'язань України. 2 грудня 2020 року Громадська рада доброчесності Всеукраїнське об'єднання "Автомайдан" Фундація DEJURE Адвокатська дорадча група Центр громадянських свобод Медійна ініціатива за права людини Громадський люстраційний комітет Харківський антикорупційний центр Трансперенсі Інтернешнл Україна Кампанія ЧЕСНО.Фільтруй суд! Центр економічної стратегії Центр протидії корупції Центр прав людини ZMINA Правозахисний центр ДІЯ Антикорупційний штаб https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/5fc7dfb17316a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/5e2e91bc9dcbd/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Mon, 27 Jan 2020 08:31:08 +0200 27 січня о 17:00, Касаційний адміністративний суд (вул. Московська, 8) розглядатиме ДУЖЕ цікаву справу. "Яйца этой Уполномоченой у нас". Ця фраза Павла Вовка з плівок НАБУ вже стала мемом. Але якщо ви думаєте, що у вовчому суді перестали колекціонувати і використовувати яйця по відпрацьованій схемі, то помиляєтесь. Схоже скоро ми станемо свідками чергових яєчних маніпуляцій з вовчої колекції. Так от, у листопаді 2019 року Окружний адмінсуд м.Києва почав розгляд ДУЖЕ цікавої справи. Позов подав голова Касаційного адмінсуду Михайло Смокович, у якого виникла точно так ж проблема як в Уповноваженої Людмили Денісової з плівок НАБУ. Справа у тому, що у жовтні НАЗК виявило серйозні розбіжності у декларації Михайла Смоковича, який забув задекларувати понад 365 000 грн., які знаходились у нього на рахунку. НАЗК відкинуло пояснення голови Касаційного адмінсуду та вирішило, що Смокович допустив розбіжності у декларації на суму, що перевищує 100 прожиткових мінімумів. А отже у його діях є ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП. Тепер його мають притягнути до адмінвідповідальності, що може потягти за собою і дисциплінарне покарання, аж до звільнення з посади судді. Тобто для Смоковича це більш ніж серйозне питання. Тому пан Смокович оскаржив це рішення НАЗК до суду Павла Вовка. І якщо згадати, що Верховна Рада вже прийняла зміни до кодексів про встановлення процесуальних фільтрів, то до Верховного Суду позов Смоковича може і не дійти – все вирішиться на рівні апеляції, на яку Вовк теж має неабиякий вплив. Отже ̶я̶й̶ц̶я̶ доля одного з керівників нового Верховного Суду дійсно в руках у "шефа" ОАСК. Ви не повірите, але справа потрапила до судді Ігоря Погрібніченка. – ключового фігуранта плівок НАБУ, з яким Вовк і обговорював позов Уповноваженої. А ще саме він на плівках говорить знамениту фразу, що після того, як ВККС визнала його доброчесним дуже багато речей для нього стали прийнятними. Йому ж прокуратура оголосила підозру за винесення завідомо неправосудного рішення, яке заблокувало роботу ВККС. У справі Смоковича суддя Погрібніченко вже проявився – відмовив у задоволенні клопотання НАЗК розглядати позов у загальному проадженні з викликом сторін. А це означає, що рішення буде виноситись без публічного розгляду справи і без заслуховування пояснень сторін. Тобто фактично у максимально закритому режимі. Після відкриття провадження за позовом Смоковича у мене виникло лише одне питання – коли ми побачимо цікаві рішення очолюваного Смоковичем суду в інтересах Вовка. І чекати довго не довелось. 21 грудня Касаційний адмінсуд суд відкрив не менш цікаве провадження за позовом Павла Вовка. І знаєте про що позов? Якщо хтось забув, то Павло Вовк брав участь у першому конкурсі до Верховного Суду, але у липні 2017 року самостійно знявся з нього після відомих обшуків НАБУ у нього дома. Так от Вовк, через майже 3 роки після цього вирішив через суд зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію визнати його таким, що підтвердив відповідність займаній посаді. Для чого це Вовку? Дуже просто – це рішення дає йому можливість не проходити оцінювання у новій ВККС. Після такого рішення його вже неможливо буде звільнити відповідно до судової реформи. І скажу, що Верховний Суд однозначно підіграє Вовку. По-перше, Вовк очевидно пропустив строк на звернення до суду, але суд поновив цей строк з просто геніальним поясненням. Мовляв на цій стадії суд обмежений можливістю перевірити поважність пропуску строку, а тому ми його поновимо, а потім перевіримо чи справді причина була поважною. По-друге, тоді як інші справи з ВККС тривають роками, перше засідання за позовом Вовка призначене вже за місяць після подачі позову на 27 січня 2020 року. По-третє, усім відомо, що ВККС зараз фактично не функціонує, бо старих членів звільнено, нових не обрано. Тобто жодного серйозного заперечення проти позову не буде. Взагалі є питання чи може зараз ВККС представляти свої інтереси у суді. Отже для Вовка це ідеальний час, щоб вигравати справу. Виглядає, що головами двох судів розроблена "операція бартер", суть якої у взаємному прийнятті потрібних рішень, які допоможуть обом зберегти свої посади. Єдине, що може зірвати план "Вовка-Смоковича" це пильна увага громадськості та медіа до двох справ. Отже перше засідання у цій справі 27.01. о 17:00, Касаційний адмінсуд (вул. Московська, 8), головуючий – Загороднюк А.Г., судді Бевзенка В.М., Білак М.В., Калашнікової О.В., Соколова В.М. Чи продовжить Верховний Суд традиції "вовчого правосуддя", дізнаємось вже скоро. P.S. юристам буде цікава аргументація визнання Верховним Судом поважною причину пропуску строку на оскарження бездіяльності ВККС: "Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду, оцінивши доводи позивача, суд зазначає, що на стадії відкриття провадження у справі суд ОБМЕЖЕНИЙ МОЖЛИВІСТЮ з'ясування обставин поважності причин пропущення строку звернення до суду, тому вважає на цій стадії достатніми обґрунтування позивача про поважність причин його пропуску та наявність підстав для його поновлення. При цьому суд враховую, що відповідно до частини 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду." https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/5e2e91bc9dcbd/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/5d01495ce956d/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Wed, 12 Jun 2019 21:50:04 +0300 Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) пішла на фальсифікації заради залишення на посаді недоброчесних суддів. Стало публічним те, про що уже давно усі неформально говорять. Комісія настільки відверто і нахабно вирішила протягнути усіх недоброчесних суддів, що не витримав навіть дуже терплячий член кваліфікаційної комісії Андрій Козлов. Сьогодні Комісія у пленарному складі (тобто за участі усіх діючих членів ВККС) почала розгляд питання про відповідність займаній посаді суддів, щодо яких Громадська рада доброчесності (ГРД) затвердила негативні висновки. Загалом за три дні заплановано розглянути 51 суддю. Серед них багато суддів Майдану, порушників правил декларування і володарів статків, які очевидно не відповідають їх скромним доходам. Почалось усе з того, що Комісія, яка мала розпочати засідання о 9:30 чекала до 11:00. Знаєте чому? Бо були присутні лише 11 членів. Тобто необхідна кількість була, але проводити засідання не ризикнули, бо для того, щоб протягнути суддю з негативним висновком ГРД треба якраз 11 голосів. А один з членів Андрій Козлов – ненадійний, тобто не хоче голосувати за недоброчесних. Щоб нейтралізувати "фактор Козлова" спеціально терміново викликали Сергія Прилипка, який в цей час виступав на судовому форумі. Прилипко приїхав і Комісія запустили звичний конвеєр імітації перевірки. Дві судді одразу отримали добро Комісії, а от на третій – судді Інні Грибан, яка забороняла Майдан у Чернігові щось пішло не так. Ми бачили, як з нарадчої кімнати вискочив Андрій Козлов. Після цього вийшла Комісія і головуюча Валентина Устименко повідомила, що стосовно судді Грибан оголошено перерву. А через декілька хвилин з'явився пост Андрія Козлова, де він пояснив – перерву оголосили виключно тому, що не назбиралось 11 голосів, необхідних для протягування судді. Перед початком засідання я з ще одним представником ГРД Вадимом Вальком мимоволі стали свідками телефонної розмови Сергія Прилипка з головою ВККС Сергієм Козьяковим. Він сказав, що було два голоси проти і що Козлов влаштував демарш, бо замість рішення про звільнення судді Комісія чомусь вирішила зробити перерву. Тобто було голосування, яке не набрало 11 голосів. Це значить, що рішення про відповідність судді займаній посаді не підтримано і суддя підлягає звільненню. Але очевидно, що ціль Комісії не очищення суддівських кадрів, а залишення на посадах максимальної кількості дискредитованих суддів. Тому рішення про звільнення замінили рішенням про перерву. Тобто відбулась фальсифікація результату голосування. Після початку засідання я звернувся до головуючої з вимогою повідомити чи у нарадчій було голосування щодо судді. Я декілька разів повторив питання, але Валентина Устименко не відповіла, а сказала лише, що є рішення про перерву. А Сергій Прилипко сказав, що неетично підслуховувати розмови по телефону. Ну звісно, покривати недоброчесних суддів етично, а мимоволі почути розмову, яка засвідчує цей факт – неетично. З цього стає очевидним, що саме так все і відбулось. Тобто якщо раніше Комісія просто ігнорувала факти недоброчесності, то сьогодні пішла фактично на фальсифікацію результатів голосування. Зрозуміло, що після цього залишатись на засіданні не було жодного змісту. Представники ГРД залишили засідання, а Комісія продовжила одностайно підтверджувати займаній посаді усіх сумнівних суддів. До кінця дня усі, хто з'явився успішно пройшли співбесіди. Нагадаю, лише за останні 2 місяці Комісія оцінила близько 500 суддів, відкинула понад 180 негативних висновків ГРД і жодного не звільнила. Ось таке "нульове очищення". Тепер ми знаємо як воно досягається. Кожен додатковий день роботи цієї Комісії означає залишення на посаді десятків недоброчесних суддів. А сама Комісія є уособленням провалу судової реформи*. Тому усі здорові сили, які зараз пропонують справжні реформи судочинства повинні добитись повної перезагрузки Вищої кваліфікаційної комісії та принципів її формування. Без цього будь-які спроби забезпечити чесних суддів та справедливе правосуддя приречені на провал. * детально про кожного члена Комісії можна прочитати тут Окремо дякую Андрію Козлову за приципову позицію та, що не змовчав. А ще цікаво, як шанованому науковцю Сергію Прилипку бути в ролі вирішального голосу за недоброчесних суддів. https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/5d01495ce956d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/5c645df553949/ ukrpravda@gmail.com (Роман Маселко) Wed, 13 Feb 2019 19:12:05 +0200 У 2016 році Петро Порошенко оголосив в Україні судову реформу, яка досі триває. Плоди цієї реформи ми пожинаємо зараз у вигляді поновлення на посаді Романа Насірова та відсторонення Уляни Супрун. Основна ціль реформи – очистити та оновити українську судову систему. Задля для цього судова реформа включала два основні компоненти – створення з нуля нового Верховного Суду та кваліфікаційне оцінювання всіх суддів. Судді, які не відповідають вимогам доброчесності та професійності або заплямовані участю в політичних переслідуваннях, мали бути звільнені. За понад два роки реформи кваліфоцінювання пройшло близько половини з понад 5 600. Згідно з останніми даними, не відповідає займаній посаді лише близько 5 % суддів. При цьому на посадах залишиласься абсолютна більшість суддів Майдану. Чверть переможців конкурсу до Верховного суду отримали негативні висновки Громадської ради доброчесності. Однак це не завадило їм стати суддями нового Верховного Суду. Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) та Вища рада правосуддя (ВРП) пропустили до нового Верховного Суду суддів, які довели свою лояльність владі участю у політичних переслідуваннях. Наприклад, у Верховному Суді зараз працюють судді В'ячеслав Наставний та Сергій Слинько, які підтвердили законність вироку генпрокурору Юрію Луценку за часів Януковича. Раніше той же суддя Слинько із суддею Станіславом Кравченком (також призначеним до Верховного Суду) відпустили вбивцю Георгія Гонгадзе Пукача. Ще до Верховного Суду призначили суддів, які не могли переконливо пояснити походження статків та належно не декларували майно. Наприклад, суддя Ольга Ступак намагалася пояснити придбання будинку під Києвом вартістю близько 2 млн. грн. доходами свекрухи від продажу ягід. Те, що вона сама користувалась цим будинком, вона "забула" вказати у декларації. НАБУ за цим фактом проводить розслідування і вже виявило чимало підтверджень незаконного збагачення та приховування майна від декларування. Із Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК), який наразі розглядає справу Уляни Супрун, у рамках судової реформи не звільнений жоден суддя. За два роки судової реформи таке оцінювання пройшло лише ШІСТЬ суддів Окружного адмінсуду. Троє з них залишили працювати суддями, двох рекомендували звільнити, однак досі цього не зробили, рішення щодо ще одного судді – на паузі. Серед них, наприклад, суддя-спікер Богдан Санін, який своїм рішенням заборонив Майдан. Вища кваліфкомісія суддів визнала його таким, що не відповідає посаді судді, ще у квітні 2018 року. Проте Санін досі не звільнений через зволікання із розглядом питання з боку Вищої ради правосуддя. Суддя ОАСК Віктор Данилишин, який теж забороняв Майдан та допоміг в.о. прокурора Києва О.Валендюку уникнути люстрації, пройшов співбесіду з кваліфкомісією ще в квіткі 2018. Рішення щодо його профпридатності немає досі. Успішно пройшов оцінювання суддя ОАСК Ігор Погрібніченко. Я вже писав про те, як завдяки його рішенню член ВККС Тетяна Весельська отримала елітну службову квартиру. Сам Погрібніченко живе у будинку під Києвом, але теж отримав та приватизував службове житло. Його однозначно мали б звільнити, але ВККС вважає його доброчесним. Як і іншого суддю ОАСК – Кирила Гарника, про якого робив розслідування Автомайдан. Про одіозні рішення суддів Окружного адмінсуду вже писали не раз. Судді ОАСК поновили Насірова на посаді голови ДФС, дозволили "Беркуту" розігнати майданівців, відбілювали фігурантів справи "рюкзаків" Авакова та визнали незаконними дії НАБУ у справі "бурштинового" депутата Розенблата. Саме цей суд підігрував Міноборони для знищення доказів у справі "Трейд Коммодіті", визнав, що формула Роттердам+ не зачіпає інтереси споживачів електроенергії, дозволив СБУшникам та прокурорам Матіоса не публікувати свої декларації, а також підіграв НАЗК у блокуванні розслідувань НАБУ злочинів щодо незаконного збагачення. Це далеко неповний перелік усіх абсурдних рішень Окружного адміністративного суду. До речі, саме Петру Олексійовичу можемо завдячувати тим, що Окружний адмін суд продовжує вершити "кривосуддя". Адже відповідальність за проведення судової реформи на себе брала Адміністрація Президента Петра Порошенка. 26 грудня 2017 року Вища рада правосуддя погодила указ Президента про ліквідацію Окружного адмінсуду. Однак через три дні Порошенко підписав Указ про ліквідацію низки судів, з якого дивним чином зник ОАСК. Президент зберіг Окружний адмінсуд, Вища кваліфікаційна комісія суддів дуже вибірково перевіряє суддів, а потім ще й залишає у системі негідних. Як результат 5 лютого 2019 суддя ОАСК Сергій Каракашьян виніс Ухвалу, якою заборонив Уляні Супрун "вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію повноважень Міністра охорони здоров'я України" і фактично заблокував роботу міністерства охорони здоров'я. Скажу відверто – більш абсурдної і очевидно незаконної ухвали я ще не бачив. Порушено усе. Лише один штрих – Мосійчук просить забезпечити позов, бо перебування Уляни Супрун на посаді є порушенням "його прав на реалізацію компетенції народного депутата України щодо призначення відповідача та права на охорону здоров'я як громадянина". Це все. Коментарі зайві. 11 лютого суддя Каракашьян розглянув заяву про скасування цієї заборони і пішов у нарадчу. З того часу вже пройшло майже дві доби, а рішення так і немає. 15 лютого цей же суддя має розглянути позов проти Супрун по суті. Можна лише припускати, яким буде рішення. Якби обіцянки щодо результатів судової реформи були виконані, то цей суд би вже давно був ліквідований, а суддя Каракашьян навряд чи залишився на своїй посаді. То хто винен у провалі судової реформи? https://blogs.pravda.com.ua/authors/maselko/5c645df553949/