https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/620d02f75ccc1/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Wed, 16 Feb 2022 14:58:15 +0200 Звернення Держдуми до президента Росії Путіна, яке ще в січні було ініційовано комуністами, а вже направлене йому на підпис, проливає деяке світло на ті події, які ми спостерігали довкола України з кінця листопада. Їхній сенс можна спробувати правильно пояснити спираючись на припущення, що вся ця концентрація російських військ та погроза масштабною війною в Європі була здійснена аж ніяк не для того, щоб дійсно її розв'язати, й аж ніяк не для того, щоб спонукати Захід до якихось завідомо нереальних поступок. Росія зробила все, аби унеможливити прийняття України до НАТО навіть в довгостроковій перспективі, одночасно створивши умови для зняття санкцій та відновлення повноцінних економічних відносин із Заходом. Зеленський в цій ситуації отримав два варіанти вибору: інтереси Країни чи власні. І обрав друге. Він робить усе, щоб залишитися при владі. Замість фінансування армії – вигаданий "День єднання". Замість інформаційної кампанії про те, що робити звичайним людям в разі повномасштабного наступу РФ – відосіки про "зберігайте спокій та готуйтеся до шашликів". І звісно, про пенсіонерів не забули – "кожному по смартфону". У нього все добре. А тероборона робиться "якось сама" не завдяки новому закону, а наперекір. З цивільними населенням працюють патріоти та ветерани на волонтерських засадах. В той же час Володимир Путін чудово усвідомлює, що за умови збереження того внутрішньополітичного тренду, який сформувався в Україні восени, на наступних виборах у Зеленського та його партії немає шансів на перемогу. Як і не має шансів перемогти на виборах вочевидь проросійська сила чи окремий лідер. Тому з усього набору можливих варіантів розвитку подій в українській політиці Путін обрав найбільш комфортний для себе: створити військову загрозу для України. З іншого боку, Захід, не готовий до повного розриву відносин з Росією, на тлі цього військового тиску теж зробив кроки на зустріч Путіну, прив'язавши майбутні санкції виключно до факту подальшої агресії та гарантувавши йому, що у найближчій перспективі Україна до НАТО не вступить. Цю ж риторику, через посла в Британії Пристайко, запустила й Банкова. Крім того, будемо відверті – надана Україні західна військова допомога хоча і є значною, але у випадку повномасштабної війни з Росією із застосуванням усіх видів озброєнь вирішальної ролі б не зіграла. Тому можна припустити, що гібридний сценарій Єрмака-Козака був розрахований саме на досягнення максимальної напруги всередині України та на Заході, кульмінацією чого стало розгортання російських військ безпосередньо поблизу кордонів України у минулі вихідні. Тобто, українське суспільство, яке, на жаль, поки що не сформувалось як нація, було доведено до стану максимальної напруги від загрози війни, а Захід, маючи розвідувальні дані, в основному, з супутників, несвідомо довів цю істерію до крайньої межі. Можна зауважити, що, мовляв, це занадто дорого для Путіна довго утримувати поблизу кордонів з Україною таке велике угруповання. Дійсно, за оцінками експертів, це коштувало Росії, в середньому, 30 млн доларів на день. Але звернемо увагу на вартість енергоносіїв та обсяги, які експортує Росія щоденно; витрати будуть не такі вже й великі та цілком прийнятні для її бюджету. В деякій мірі цю ситуацію підігріли й перемовини Путіна в Пекіні, які мали показати наявність у РФ міцного китайського тилу. Таким чином, на тлі загрози війни Захід почав шалено тиснути на Україну в питанні примирення з Росією та пошуку виходу з тупика "Мінських угод". Розуміючи, що ніяка "формула Штайнмаєра" або інша російська трактовка Мінських угод завдяки українським патріотам не пройде, ситуація була доведена до патової: виконання "Мінських угод" жодною з сторін є неможливим. Але, як можна припустити з поточного розвитку подій, вихід з такого становища було знайдено й він влаштовує всіх: ймовірне надання Росією незалежності ОРДЛО з подальшим можливим їх приєднанням до Росії або Союзної держави Путіна-Лукашенка. Можливо, разом з Південною Осетією, Абхазією та Придністров'ям. Не виключено й з подальшим вступом в ОДКБ: після новорічних подій в Казахстані та, фактично, одноосібним керуванням Росії в цій організації, це не вбачається нереальним. Однак, для успішної фіналізації сценарію його авторам не вистачає наступного кроку: добровільної відмови України від ОРДЛО. Звісно, напряму через Верховну Раду України його вирішити нереально, а тому є лише один спосіб – проведення референдуму, можливість якого наразі активно розглядають на Банковій і ймовірність якого, до речі, допускав Зеленський ще в грудні минулого року. Не складно припустити й те, як будуть сформульовані питання щодо статусу ОРДЛО: військовий спосіб повернення, особливий статус або "незалежність". Емоційне навантаження на формулювання буде максимальним. Й нескладно припустити, як проголосує на цьому референдумі налякане війною населення України, особливо все ті ж люди літнього віку. При цьому, як не дивно, таке гіпотетичне рішення влаштує всіх учасників цієї гри за рахунок територіальної цілісності України. Захід погодиться з демократичним легітимним вибором українців, зніме з Росії санкції за Донбас (про кримські взагалі не варто говорити) та отримає можливість повернутися до респектабельних бізнесових відносин з РФ. Путін запустить Північний потік-2, покаже росіянам, що не кинув своїх напризволяще й дотиснув Захід у питанні невступу України в НАТО. Ну а Зеленський та Єрмак – взагалі рятівники України, які в мирний спосіб через волевиявлення людей запобігли руйнуванням та людським жертвам. Чим не фундамент для майбутньої перемоги на виборах? Чим не можливість повернутися до зрадницької кучмівської багатовекторності та "добросусідських" відносин з Росією? Ну а про Крим є чудова можливість раз на рік поговорити на "Кримській платформі". Для його визволення цілком достатньо. Звісно, незрозуміло поки що лише те, чи наважиться Росія на локальну військову операцію на Донбасі, адже в "конституціях" цих утворень записано, що їх "кордони" визначено в межах Донецької та Луганської областей. Однак, цілком зрозуміло інше: до державних інтересів України такий можливий сценарій не має жодного стосунку. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/620d02f75ccc1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61f994e4c2821/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Tue, 01 Feb 2022 21:15:32 +0200 Відчуваю, що скоро в ОП треба буде вводити окрему посаду – перекладач із зеленської на загально людську. Той спіч, який ми сьогодні почули, більше схоже на марення, ніж на повноцінну промову Верховного Головнокомандувача. Що не так із указом N36/2022 "Про першочергові заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, підвищення привабливості військової служби у Збройних Силах України та поступового переходу до засад професійної армії"? Розбираємось по пунктам: 1. Збільшення грошового забезпечення військовослужбовцям, на рівні трьох прожиткових мінімумів. Все так! Саме це в момент загрози повномасштабної війни і треба робити. Саме це пропонував я сам. Є маленькі "але" – де взяти гроші при хронічних затримках нинішніх виплат в ЗСУ? Гроші на утримання президентської свити, каналів, ради, "Великого будівництва" не перерозподілили. Зараз ми набираємося кредитів як вошей. Візьмемо з зайнятого, а завтра? Ще "але": неясно з якого місяця взагалі прийде це підняття. 2. Розробка концепцій житлового забезпечення військовослужбовців, ветеранів та членів їх сімей. Тут все "але": ми "розробляємо розробки" кожен рік, за останній видали аж 182 квартири – при черзі 44 тисячі сімей військовослужбовців! До того ж Зє вже брехав в новорічному виступі про те що за 2022 всі ветерани отримають квартири. При ветеранській черзі 29 тисяч. Навіщо брехати вдруге? 3. Поступовий перехід до формування ЗСУ на професійній основі: "збільшення термінів дії контрактів; збільшення протягом 2023 року грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, які укладають довготермінові контракти, до рівня не менше трикратного розміру мінімальної заробітної плати; формування системи спеціальної підготовки та перепідготовки військовослужбовців, які уклали довготермінові контракти". І тут не зрозуміло, як їх ще збільшувати. Контракт і так можливо продовжувати. А чимало військовослужбовців віддали би перевагу короткотривалим контрактам (на період ротації в зону ООС). Додаткове розділення зарплат залежно від тривалості контракту уже фактично існує – називається надбавкою за вислугу років. Щодо спеціальної підготовки та перепідготовки – ЗСУ та Нацгвардія вже запровадили систему підготовки за рівнями відповідно стандартів НАТО. Тобто, цей пункт теж ні про що. 4. Переходимо до найсмачнішого: чисельність збройних сил збільшиться на 100 тисяч. 20 нових бригад! Тут я вважаю Зє підвела скромність. На мільйон! Краще на два з половиною, як казав Данілов! Яка різниця скільки ви напишете штатну чисельність якщо зараз заповненість будь-якої бригади – 40-50%? Може краще добрати хоча б 250 тисяч? Може важливіше зробити боєздатними існуючі з'єднання, довівши комплектність до 100%? Якщо ви так думаєте, то не розумієтеся на бєнєфісах і корпоративах, як Гарант – головне фраза, головне цифра! Візьмемо, наприклад, механізовану бригаду. Її основу складають три механізовані батальйони. В кожному з них має бути близько 40 одиниць легкої бронетехніки (БТР/БМП та машини на їх базі), понад 30 вантажних та спеціальних автомобілів, як мінімум, 6 штук 120 мм мінометів. Тобто, в трьох батальйонах бригади, відповідно – приблизно 120 одиниць легкої бронетехніки, близько 100 вантажних автомобілів, та, як мінімум, 18 мінометів. А таких бригад треба ще 20. А це – 2400 одиниць БТР/БМП, 2000 вантажних та спеціальних авто, 360 мінометів. Далі. В кожні й механізованій бригаді є танковий батальйон – 30 танків. 20 бригад – це 20 таких батальйонів, або 600 танків. Це ж стосується і артилерійських та інших підрозділів. Звідки ми це все зараз візьмемо для озброєння нових бригад, ці 600 танків, понад 2400 БТР/БМП, понад 2000 вантажівок? Вже зараз є величезний некомплект авто- і бронетехніки в існуючих бригадах, некомплект артилерії та снарядний голод. І це некомплект 40-річної радянської техніки. Комплектувати нові бригади нею вже не вийде – нема чим. Комплектувати прийдеться новою. За які гроші, якими потужностями? Коли зараз ВПК доведена до такого стану, що зриває контракти на виготовлення пари нових танків і декількох десятків БТР на рік. Отже, що ми маємо в результаті? Фантастичні обіцянки про армію, які дуже легко розбиваються об реальність в очах кожного, хто розуміється на військовій справі та має стосунок до реальної війни. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61f994e4c2821/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61f10fd717669/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Wed, 26 Jan 2022 10:09:43 +0200 Минулої суботи взяв участь у дуже корисному та своєчасному заході – національному круглому столі "Єдність народу. Захист демократії. Безпека держави", організованому в рамках Київського безпекового форуму. Через велику кількість спікерів та щільний регламент не вдалось висловитись стосовно теми, яка безпосередньо стосується забезпечення обороноздатності України, а саме стан вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Тому висловлю свої думки письмово. Стан українського ОПК та ставлення до нього з боку влади в умовах війни з Росією інакше як диверсією чи саботажем назвати не можна. Й контррозвідка та ДБР мали б не заглядати в рота й чекати вказівок віце-президента Єрмака по кому з опозиційних проукраїнських політиків "пробігти", а з прискіпливою увагою дослідити, чому на восьмому році війни вітчизняна оборонка не здатна забезпечити сектор безпеки достатньою кількістю сучасної зброї та техніки. Ситуація погіршується ще й тим, що маємо реальні приклади вагань та навіть відмови наших іноземних партнерів у питанні постачання Україні ефективної зброї, що спонукає до максимальної автономізації та забезпечення України озброєнням власного виробництва. Почнемо з того, що в Україні досі немає конкретного відомства та посадової особи, яка відповідає за виконання промисловістю держоборонзамовлення. Було б цілком логічно покласти цю відповідальність на міністерство стратегічних галузей промисловості, на створення якого покладались великі надії. Однак, наразі це відомство наділено лише координуючою функцією й до цього часу відзначилося лише пафосним запуском застарілого супутника, а аж ніяк не перезапуском всієї оборонно-промислової галузі чи хоча б створенням патронного заводу. Стосовно останнього, до речі, Україна отримувала вже мабуть десятка два пропозицій від наших іноземних партнерів, але руки "професіоналів" до практичної реалізації цього вкрай потрібного проекту, як то кажуть, досі не дійшли. Не проявив себе стосовно цього питання й горезвісний "Укроборонпром", існування якого давно пора припинити. Натомість наприкінці минулого року ця прокладка відзначилась тим, що уклала контракт на модернізацію фрегату "Гетьман Сагайдачний", проведення якої не передбачає головного – підвищення бойових спроможностей корабля, адже ані оснащення протикорабельними ракетами, ані іншими видами новітнього озброєння під час цієї "модернізації" не заплановано. То чи було виконання цих робіт в такому вигляді нагальним та яким чином воно здатне покращити можливості корабля з точки зору протистояння російській агресії – питання відкрите. Аналогічна ситуація й із закупівлями у війська бронеавтомобілів "Козак", ефективність яких на полі бою майже нульова, але під оснащення якими виділяються шалені кошти. Чим ці факти не приводи для контррозвідки та ДБР дослідити доцільність цих "високоефективних" для безпеки держави прожектів? Як і проаналізувати діяльність колишнього міністра оборони Тарана в чиїх інтересах він діяв на цій посаді, повернувши стан забезпечення ЗСУ майже до рівня початку 2014 року. До речі, подейкують, що цей "розвідник" майже на колінах вимолює відрядження послом до вкрай складної для роботи дипломатів Словенії. Чим не місце, де можна гарно провести як мінімум три роки життя та поглядаючи на альпійські краєвиди розмірковувати над забезпечення безпеки України? Продовжувати опис "здобутків" вітчизняних "професіоналів оборонки" можна дуже довго та й фахівцями викладені вони вже досить повно. Тому перейдемо до практичних кроків, які варто вжити коли у нас на порозі черговий виток збройної агресії Росії. По-перше, як вже йшлося вище, необхідно негайно централізувати управління галуззю ОПК, поклавши на Мінстратегпром функцію не лише координації, а й контролю та відповідальності за виконання ДОЗ, для чого наділити його відповідними повноваженнями. Взагалі, й така ініціатива вже була започаткована у цьому міністерстві восени, до формування оборонного замовлення мають бути залучені усі сторони цього процесу – виробники, розпорядники коштів та представники бойових підрозділів й з'єднань. За такого підходу на озброєння ЗСУ та інших силових структур буде постачатися саме те озброєння та військова техніка, потреба в яких реально існує саме з точки зору відбиття російської агресії, а вітчизняний ОПК буде мати чітку цільову спрямованість. Отже, всім учасникам слід негайно переглянути ДОЗ на 2022 рік та спрямувати державні ресурси на прискорене задоволення першочергових проблем війська – протитанкові засоби, системи захищеного зв'язку, управління, розвідки, РЕБ, транспортні засоби, переносні зенітні ракетні комплекси, безпілотні літальні апарати різного призначення, швидкісні малорозмірні ракетні катери. Слід чітко усвідомити, що при симетричному застосуванні підрозділів ЗСУ, тероборони чи національного спротиву Україна матиме мало шансів на перемогу набагато чисельніших та краще оснащених російських військ. Крім того, Україна має набагато менші у порівнянні з РФ промислові можливості, фінансовий та людський ресурс. Тому, саме асиметрична відповідь за рахунок менш вартісних, але технологічних та ефективних бойових засобів дозволить нанести ворогу таке ураження, яке змусить його припинити агресію. З іншого боку, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи мають бути спрямовані на швидке створення сучасних високотехнологічних технічних засобів та озброєння, яке відповідає виключно стандартам НАТО, зокрема, роботизованих систем, а не на багаторічну "адаптацію та модернізацію" застарілої радянської техніки, як, наприклад, ідея оснастити "Айленди" радянськими торпедами розробки 1972 року. Болюче питання – шалена забюрократизованість процесу прийняття на озброєння нових технічних засобів; усунення бюрократичних перешкод, через які нове озброєння роками не може потрапити у війська – надкричуща проблема переозброєння військ. Знов таки, це можна легко зробити зібравши під егідою все того ж Мінстратегпрому юристів від влади та промисловості й поставивши перед ними завдання протягом тижня напрацювати зміни до відповідних регулюючих документів, або взагалі їх скасування. Нове озброєння, особливо те, потреба в якому є критичною, має надходити у війська відразу після дослідної експлуатації на підприємстві та доводитись й випробовуватися далі безпосередньо на полі бою із залученням фахівців підприємства-виробника. Приклад САУ "Богдана", яка вже декілька років поспіль катається по Хрещатику на парадах, а у війська досі не доїхала – наочне підтвердження правоти вищеописаного підходу. Ще одне питання – механізм освоєння розпорядниками бюджетних коштів, які виділяються для реалізації оборонних закупівель по ДОЗ та поза ним. Мало того, що фінансові можливості держави є досить скромними, так ще й їх використання здійснюється вкрай неефективно, відкладаючись часто густо на кінець року. Наслідок – відсутність у військах достатньої кількості пального, харчів та обмундирування, про що теж багато йшлося в пресі. Відповідальність за грамотне використання виділених коштів має бути не менш жорсткою, ніж й за зрив виконання замовлень промисловістю. До речі, про саму промисловість. Ситуація, коли у військах не вистачає, наприклад, вантажівок та тягачів, а профільне підприємство, КрАЗ, вже більше року перебуває в процедурі банкрутства через величезні борги й не здатне нормально працювати, в умовах війни виглядає просто дико. Й вихід з такого становища дуже простий – націоналізація заводу, його перезапуск й налаштування нормальної роботи. Те саме стосується й усіх інших підприємств, які мають критичну важливість для забезпечення обороноздатності держави й власники яких не усвідомлюють свою відповідальність перед Україною. Оборонні підприємства під час війни мають працювати щоденно в три зміни, й завдання держави – забезпечити їх функціонування саме в такий спосіб. Наостанок. Становище, в якому внаслідок помилок минулого та зацикленості української влади на заробітках за рахунок інтересів держави, нині опинилася Україна, вимагає кризових підходів до управління сектором оборони. Не заспокійливої маячні, а зміни способу життя всього суспільства та підготовки до боротьби з путінськими нащадками Золотої Орди. До Київської Русі сучасні московські правителі ніякого відношення не мають. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61f10fd717669/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61ed8b428b067/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Sun, 23 Jan 2022 18:07:14 +0200 Враховуючи зростання напруженості на кордонах України, наша держава має терміново вживати заходи щодо посилення свого оборонного потенціалу. Попри бадьорі заяви чинної влади про нашу готовність до будь-яких сценаріїв, нам вже зараз необхідно шукати додаткові ресурси всередині країни для збільшення оборонного бюджету. Звісно, що оборонний бюджет зростає протягом останніх років і наразі становить більше 5% ВВП, в нинішніх умовах цього явно недостатньо. За оцінками фахівців, у державному бюджеті України є джерело додаткових коштів на переозброєння Збройних Сил України. Необхідний резерв можливо відшукати у рамках чинного держбюджету, наприклад за рахунок переорієнтування інфраструктурної та соціально-економічної субвенції на потреби зміцнення оборони. Так, інфраструктурна субвенція запроваджена 2021 року для реалізації інфраструктурних проектів та розвитку об'єктів соціально-культурної сфери. Гроші на неї йдуть з держбюджету "безпосередньо на об'єкти". Минулого року в межах цієї субвенції профінансовано 255 об'єктів середньою вартістю у 31 млн грн кожен. Більшість коштів було спрямовано до Дніпропетровської області – 2 млрд 462 млн або 31% від усієї суми. Цей же регіон отримав найбільше коштів з субвенцій минулого та позаминулого року. Звісно, можна сказати, що це – найбільша область України, але, не будемо забувати, що на виборах тут була найпотужніша підтримка провладної партії. На Дніпровщині лідером по субвенціях став Кривий Ріг – 925 млн грн, за які профінансовано стадіон "Металург" (база улюбленого Зеленським ФК "Кривбас") та ще 23 об'єкти. Субвенція на соціально-економічні цілі активно працює з 2015 року. Ця субвенція активно використовується депутатами фактично для власного піару на розвитку об'єктів соціальної та культурної сфери. Тобто, якщо нардеп відкриває дитячі (спортивні) майданчики чи передає школам оргтехніку – це практично завжди профінансовано з коштів субвенції на соцеконом. Упродовж попередніх 6 років на цю субвенцію держава витратила понад 22 млрд грн. Цього року планується ще 6 млрд. Цікаво, що ці кошти розміром 22 млрд грн були витрачені на цілі, які цілком по силі місцевим бюджетам – профінансовано понад 40 тисяч об'єктів, з яких майже половина вартує 100 тисяч гривень і менше. Незважаючи на це, депутати продовжували свій піар за рахунок субвенції. Тільки на закупівлю комп'ютерів та велосипедів витрачено 690 млн грн (вартість приблизно 27 самохідних артилерійських установок). Наприклад, ще одна ситуація. За висновками експертів, потенціал наших ВПС майже вдвічі поступається потужності ВПС Румунії, яка нещодавно придбала 32 норвезьких винищувача F-16 з потужним озброєнням. Вартість угоди в еквіваленті становить 13,6 млрд грн, або 425 млн грн за один літак. Тобто, така сума реальна для нашого бюджету, якщо кошти субвенції спрямувати на потреби оборони. Ще одна проблема наших Збройних Сил – необхідність оновлення арсеналу військ протиповітряної оборони. Переозброєння всіх 4 полків ППО Сухопутних військ сучасними американо-норвезькими комплексами NASAM за прикладом Литви може вартувати нашій країні 28 млрд грн (розмір соціально-економічної субвенції з 2015 року). Ще вкладається у рамки субвенцій питання оновлення та збільшення парку самохідних артилерійських установок. Наприклад, у 2020 році Україна замовила 26 САУ "Dana M2" чеського виробництва і 5200 снарядів до них на загальну суму 40 млн доларів, тобто 1,1 млрд грн. Орієнтовна вартість однієї САУ – 900 тис. доларів. Якщо перевести цю суму в гривні, вийде майже 25 млн. І таких варіантів можливо навести безліч, не тільки в галузі закупівлі нової техніки для ЗСУ. Зрозуміло, що держава має розвивати освіту, медицину та інфраструктурні проекти, однак було б більш доцільно спрямовувати кошти на потреби оборони, а не на створення можливості депутатам піаритися, даруючи школам комп'ютери, придбані за бюджетні кошти. За матеріалами Defence Express, Mil.in.ua, Цензор.НЕТ. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61ed8b428b067/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/6147323e0133c/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Sun, 19 Sep 2021 15:51:09 +0300 14 вересня Міністерство оборони України оприлюднило на своєму сайті заяву щодо інформаційної кампанії навколо виконання Державного оборонного замовлення. В ній йдеться: "Поширення недостовірної інформації про те, що нібито "Міністерство оборони не виконує оборонне замовлення" набуло характеру спланованої інформаційної операції. На жаль, цю брехню поширюють вже не тільки певні блогери та деякі ЗМІ, але й окремі народні депутати. Поширення фейків щодо стану виконання оборонного замовлення вводить в оману суспільство, підриває довіру до оборонного відомства, завдає шкоди інтересам держави та є елементом інформаційного впливу, спрямованого на дискредитацію влади". Далі в заяві зазначається, що виконання зобов'язань оборонного замовлення-2021 з боку Міноборони відбувається відповідно до графіків, планово, ефективно та без зривів. З 22,4 млрд гривень бюджетних асигнувань на сьогодні вже розміщено замовлень на 82% від вказаної суми, а на решту коштів Міноборони має планові заходи та чітко визначені напрями їх застосування, строки, виконавців та постачальників. Начебто, все зрозуміло. Вороги поширюють і дискредитують, на те, вони і є ворогами. Але тут така цікава річ. На офіційному веб-порталі Верховної Ради України розміщено інформацію про те, що 15 вересня на своєму засіданні Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки серед іншого, заслухав інформацію Голови Рахункової палати України Валерія Пацкана про використання коштів МОУ та стан виконання оборонного замовлення. Зміст виступу Голови рахункової палати на комітеті оприлюднили окремі депутати. Наприклад, нардеп "Голосу" Роман Костенко на своїй сторінці у Facebook зазначив, що згідно з доповіддю голови Рахункової палати, за останні роки спостерігається тенденція до збільшення суми невикористаних коштів за загальним та спеціальним фондами бюджету Міноборони. Так за даними Рахункової палати не було використано: у 2019 – 1, 347 млрд грн; у 2020 – 1,649 млрд грн; за 8 місяців у 2021 році – 7,8 млрд грн, а за прогнозами Рахункової палати в грудні ця сума може становити 14,8 млрд грн. Тобто, Рахункова палата прогнозує, що до кінця року Міноборони не встигне, або не зможе використати близько 15 млрд з виділеного бюджетом фінансування. І тепер не зрозуміло, чи Міноборони користується не зовсім коректною інформацією, чи то Рахункова палата почала "сплановану інформаційну операцію" проти оборонного відомства з метою "дискредитації влади". https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/6147323e0133c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61404574e8a0f/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Tue, 14 Sep 2021 09:47:16 +0300 Буває, на життя людини випадає важке випробування. Деяким "везе", і таких випробувань у їхньому житті декілька. Є чоловіки, яким у вік тіктоків, Грет Тунберг і всього "прогресивного" довелося пройти через вічні Війну і Тюрму. Книга про тих, хто прямо з окопів опинився на нарах. Кому після свисту куль довелося звикати до лязгу закриваючихся замків. Мій особистий досвід був зворотній, після двох років в тюрмі політв'язнем режиму Януковича я опинився на фронті в якості добровольця. Але долі солдатів, перетворених на каторжників, мені близькі і зрозумілі. Про тих, хто не зламався, хто знайшов у собі сили не нити про важку долю, хто, оступившись, пробує піднятися і хто залишився людиною. Почитайте, дуже рекомендую. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61404574e8a0f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/613f16f5ae746/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Mon, 13 Sep 2021 12:16:37 +0300 Сучасний стан української влади та її перспективи дуже влучно описуються короткою цитатою Оноре де Бальзака: "Брехня й підлабузництво не можуть продовжити життя поганої книжки". Переконатися в цьому не складно, адже минулої п'ятниці ми всі почули дві заяви, які дуже яскраво підтверджують справедливість висловлювання видатного письменника. Першим це підтвердження нам продемонстрував прем'єр-міністр Денис Шмигаль, який за вказівкою Єрмака заявив про те, що міністр оборони Андрій Таран є професійним керівником, досвідченим військовим та перебуває на своєму місці. Безумовно, сам Шмигаль, як керівник з реального сектору економіки, чудово розуміє, що Таран ніякий не професіонал, а звичайний аферист й пристосуванець, який будував свою кар'єру вміло маневруючи між краплями вподобань та побажань своїх керівників, перманентно зраджуючи їх одного за одним. Та й саме призначення його на посаду міністра відбувалось аж ніяк не з точки зору сучасних бізнес-підходів, про запровадження яких в українському держуправлінні так безсоромно брехав новообраний Голобородько: слухняний комітет Верховної Ради його рекомендував, а така ж слухняна більшість його затвердила. Без заслуховування бачення майбутнього МОУ та ЗСУ, без презентації програми їх розвитку або хоча б відповідей на запитання. Але Шмигаль, у своєму бажанні догодити, у своєму бажанні зберегти посаду й бути корисним патрону, у своєму безвольному підлабузництві не знайшов в собі сил відмовити куратору київських МАФів часів Януковича. Й ось такий вчинок прем'єр-міністра дуже яскраво свідчить, що боязкий менталітет радянського апаратника часів ЦК КПУ міцно сидить в головах більшості сучасних "державників", які нині називають себе модним словом "топ-менеджер". Навздогін Шмигалю, в аналогічному тоні виступила й заступник голови комітету ВРУ з питань національної оборони, безпеки та розвідки народний депутат Мар'яна Безугла, яка презентувала суспільству звіт про роботу ТСК у справі "вагнерівців". Опустимо те, що пані Мар'яна дуже далека від предмету розслідування та те, що проголошена нею термінологія не існує в розвідці, як в науці. Опустимо навіть той очевидний факт, що зміст проголошеного розслідування цілком очевидний і написаний на Банковій "геніальним" політтехнологом Подоляком та не менш "геніальним" розвідником-аналітиком-спецназівцем Арестовичем. Найбільш прикро те, що народний депутат України, яка позиціонує себе як волонтер та будучи головою підкомітету запровадження цінностей і стандартів НАТО, чудово знаючи про брехливість цього звіту, свідомо паплюжить, та простіше кажучи, плює в обличчя української спецслужби, констатуючи, що вона, нібито, програла у змаганні з російською та білоруською розвідками. Й цим висловлюванням пані Безугла паплюжить честь всіх тих розвідників та контррозвідників, хто ще до початку війни роками працював не в теплій нью-йоркській країні ООНія, а в реальних умовах здобував інформацію, дійсно ризикуючи життям, не наживав статків та нині не кривляється на ефірах, вдаючи з себе "геніїв шпигунства". Вона паплюжить пам'ять про тих, хто з початком російської агресії, нехтуючи своїм добробутом та сімейним комфортом, в умовах критичної нестачі ресурсу відразу став до важкої роботи задля перемоги над ворогом. Вона паплюжить честь тих, хто загинув за нашу українську землю: В'ячеслава Галви, Максима Шаповала, Олександра Хараберюша... всіх тих, хто не повернувся додому, тих, хто зробив свій вибір на користь честі та боротьби, а не ховався на концертах від повісток з військового комісаріату. Зрештою, вона паплюжить честь тих розвідників й контррозвідників, хто не зважаючи на розкладену корупцією та спотворену зрадницькою кадровою політикою систему, продовжує воювати проти російської агресії, а не лише мріє потрапити у "ризиковані" дипломатичні подорожі. Й ось така поведінка цих двох невиразних сірих персонажів сучасної української політичної сцени свідчить про те, що лише опір тих, кому доля цієї держави дійсно не байдужа й кого намагається знищити теперішня боязка влада, здатен зупинити невдалий експеримент, який українці так наївно над собою поставили. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/613f16f5ae746/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/613dad78efc5b/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Sun, 12 Sep 2021 10:34:16 +0300 За інформацією українських військових керівників, на фронті відбувається перманентне загострення обстановки й зростання кількості жертв, а головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний говорить про те, що Збройні Cили готуються відбивати повномасштабний наступ ворога. При цьому, й це вже стає сумною традицією, ані сам Зеленський, ані його партнер по владі Єрмак не звернули ніякої уваги на загибель 11 вересня від ворожих обстрілів двох українських військовослужбовців та важкі й середньої тяжкості поранення ще десятьох захисників Вітчизни. Й у цьому немає нічого дивного. Думки нашого Верховного Головнокомандувача не на війні, вони – на Олімпіаді, зимовий варіант якої під час зустрічі 11 вересня з головою МОК Томасом Бехом Зеленський запропонував провести в Україні. Й це при катастрофічному загальному стані українського спорту, представники якого на минулій Олімпіаді в Токіо завоювали найменшу за всю історію України кількість медалей, а самі спортсмени купують на свої преміальні тренерам спортивний одяг та навіть віддають житло. Однак, ця заява та її зовнішнє оформлення Зеленського цікаві іншим. Вони дуже яскраво та повно передають внутрішній світ випадкового президента України, дають уявлення про пріоритети, які існують в думках самозакоханого образливого актора далеко не самого серйозного жанру мистецтва. Зустрічаючись з головою МОК та супроводжуючи його по території чергового будівництва, Зеленський не приховував щасливих емоцій, випромінював посмішки та пафосно говорив нісенітниці про те, що Україна є опорою світового олімпійського руху. При цьому сам голова МОК Бех, як це не прикро буде йому усвідомити, відігравав роль лише чергової декорації, на тлі якої виступав комедіант у владі. Й постійна зміна цих декорацій, створення все нових картинок для невибагливих поціновувачів примітивного – неодмінна умова вдалого сценічного успіху цього самодіяльного колективу. Переконатися в пустопорожності прем'єри чергової вистави не складно. Досить згадати, як максимально яскраво, впевнено та агресивно була проведена "Кримська платформа", як гучно та загрозливо президент Зеленський проголошував, що це початок великого "наполеонівського" походу на південь, який неодмінно призведе до звільнення півострова. Але в Кремлі, на відміну від Банкової, сидять не середньосортні актори, а кримінально-конторські авторитети, які миттєво вирішили перевірити київських хлопчиків на міцність та заарештували за заздалегідь підготовленим ФСБ сценарієм місцевих лідерів кримських татар. Мовляв, вперед, покажіть, як спрацює ваша "Кримська платформа" в умовах реальності, а не вистави в Парковому. Результат всі ми спостерігаємо просто на очах: крім протокольних заяв від керівників країн-партнерів ніякого впливу "Кримської платформи" на дії Росії немає і не може бути. Тому світ Зеленського – це не переживання через загибель українських воїнів, не думки про те, як грамотно, але ефективно відповісти ворогу, не думки про те, як максимально швидко забезпечити обороноздатність держави в умовах наростаючої загрози через поглинання Росією Білорусі. В цій реальності йому незручно, некомфортно, сумно. Від неї він якомога швидше намагається втекти в інший світ. Там де рампи, оплески, посмішки, глядачі. Де весела музика, а квіти концертні, а не траурні на шану до загиблих воїнів. Й тут аж ніяк не уникнути цитати Макіавеллі: "Людина не може примусити себе звернути зі шляху, на якому вона досі домагалася успіхів". https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/613dad78efc5b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61309661b85f8/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Thu, 02 Sep 2021 12:16:17 +0300 На тлі яскравих картинок з параду та "Кримської платформи" майже непомітно для українців "офісом Єрмака" було впроваджено в життя документ, значення та вплив якого на подальший розвиток подій в державі буде дуже значним. Зокрема, напередодні Дня Незалежності, 20 серпня з подачі Банкової Кабмін ухвалив постанову N894 з розлогою сухою назвою "Про затвердження Порядку організації діяльності та взаємодії Національної гвардії з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування з припинення масових заворушень". Начебто, звичайний технічний документ, розроблений, як зазначено в постанові, на виконання закону "Про національну гвардію України", нічого особливого, взаємодія завжди має бути. Однак, як це часто буває в українських реаліях, в цій постанові є багато речей, які повертають нас до сумнозвісних законів Януковича 16 січня 2014 року й вказують напрям, який обрав дуумвірат Єрмак-Зеленський для подальшого втілення в життя. Та й сам спосіб оформлення цього сумнівного нормативно-правового акту, постанова Кабміну, обрано не просто так, оскільки такий шлях реалізації ідеї свавільного придушення протестів українців дає можливість оминути винесення цього питання до сесійної зали Верховної Ради. Причина появи цієї постанови Кабміну цілком зрозуміла – влада панічно боїться протестів патріотів, які заважають їй реалізувати ідею примирення з Росією, досягти "миру за будь-яку ціну" й на цій "миротворчості" пропхати Зеленського на другий термін. Не дарма під час візиту до США ним було презентовано програму розвитку України на 5-10 років, більш ніж чіткий натяк на бажання продовжити сидіти на Банковій ще років сім. Але поглянемо на текст цього нормативно-правового акту більш детально. Зокрема, пункт третій визначає поняття "масових заворушень", як протиправні дії фізичних осіб, які вчиняються одночасно на території однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць, порушують громадський порядок, становлять загрозу громадській безпеці та у зв'язку з їх кількістю, інтенсивністю і рівнем суспільної небезпеки... потребують для відновлення громадського порядку та усунення загроз громадській безпеці комплексного залучення сил і засобів компетентних суб'єктів сил безпеки і оборони. Й таке максимально широке визначення "масових заворушень" сформульовано у такому вигляді не випадково, адже мета зрозуміла – надати можливість підтягнути під нього, фактично, будь-який більш-менш масовий та галасливий громадський захід суспільно-політичного спрямування. Далі, пункт п'ятий постанови говорить, що за наявності інформації про можливі порушення публічного порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, а також у разі вчинення їх учасниками протиправних дій за письмовим рішенням керівника територіального органу Національної поліції утворюється оперативний штаб для проведення спеціальної операції з придушення "масових заворушень". Тобто, такий штаб може бути утворений навіть за відсутності достовірної інформації про якісь загрози, а лише тільки за наявності припущення про якісь можливі гіпотетичні правопорушення. Крім того, прочитавши умови утворення цього штабу виникає враження, що навіть концерт студії "Квартал 95", або навіть інакше, більш-менш численне весілля може бути підставою для створення оперативного штабу. Адже, якщо на цьому самому весіллі, або під час концерту хтось з присутніх, особливо вже після певної дози відповідних напоїв, не погодиться з якимось твердженням чи жартом, можуть виникнути обставини, які у визначенні "масових заворушень" точно підпадатимуть під дію постанови. Але не треба бути наївними: цей пункт написаний саме так, щоб охопити якомога більше причин для застосування жорстких силових заходів проти виявлення думки громадян. Цим же пунктом постанови керівника місцевого органу Нацполіції наділено повноваженнями щодо утворення цього оперативного штабу та подальшого прийняття рішення для початку спеціальної операції з припинення масових заворушень. Тобто, фактично, на розсуд місцевого поліціянта віддається те, яким чином класифікувати подію як таку, що підпадає під статтю 294 портновського Кримінального Кодексу України "Масові заворушення". Й звісно, первинне визначення події саме по цій статті будуть здійснювати безпосередні підлеглі місцевого поліцейського начальника. Тобто, звичайна бійка на тому самому весіллі або концерті може кваліфікуватися або як дрібне хуліганство, або, наприклад, у випадку розповіді анекдоту про Єрмака, як масове заворушення. Все залежить від вказівки, яка отримана черговим слідчим райвідділу від місцевого городового. Далі ще цікавіше. У пункті 12 цього "страхового полісу влади Єрмака" досить чітко позначено, що "...Військова служба правопорядку у Збройних Силах здійснює заходи з припинення масових заворушень серед військовослужбовців Збройних Сил у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах і організаціях, у військових містечках, на вулицях і в громадських місцях". Тобто, знаючи настрої, які нині панують серед пересічних військовослужбовців, серед тих, кому набридло "нє стрєлять", серед тих, кому набридло бачити як Таран і йому подібні поліпшують життя в одній, окремо взятій родині, влада Зєрмака намагається створити запобіжник, який би нівелював ще й загрозу військового бунту. То про яку довіру до власних Збройних Сил може йти мова, якщо створюється інструментарій для придушення та залякування військових. Якщо підвести підсумок цього короткого аналізу стає цілком очевидним: влада Зеленського-Єрмака чітко йде шляхом побудови диктатури, а поява подібних постанов – намагання в обхід Конституції й Верховної Ради легітимізувати позасудові розправи, знищити ті патріотичні сили, які ніколи не змиряться з капітулянтством Банкової, позбавити українців волі до боротьби. При цьому, всі відомі в Україні політичні проекти, у тому числі й представлені в парламенті, поки що демонструють свою неспроможність боротися з узурпацією влади Зеленським та Єрмаком. Тому єдиним шансом країни не повторити долю Білорусі та не дати виникнути в Україні новій версії Лукашенка лишається активна боротьба позапарламентської опозиції та громадянського суспільства, постійний протестний тиск на владу через її намагання встановити в державі антиукраїнський диктаторський режим, який укладе з Путіним мир на його умовах та знову на довгі десятиліття ліквідує українську державність. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/61309661b85f8/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/612b4d5a84675/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Білецький) Sun, 29 Aug 2021 12:03:22 +0300 Вчора вранці з інтервалом у дві години відбулися потужні обстріли українського населеного пункту Авдіївка, поранено військових, зруйновано домівки місцевих мешканців та автомобілі, завдано шкоди інфраструктурі, змінено напрям руху поїздів. Нібито все зрозуміло: владі потрібно реагувати, гіпотеза, що мир досягається через примітивно-казкове "надо просто пєрєстать стрєлять" вчергове спростована. Але де там!! Від влади – суцільна тиша. На сайті Офісу Президента – вчорашня картинка з Молдови про зустріч Зеленського з Санду, а в день обстрілу – Єрмак зустрічає літак з Кабулу. На сайті Міноборони приблизно така ж історія, про обстріл Авдіївки – лише у зведеннях штабу ООС, коментарів міністра оборони Тарана до цього часу ми не почули. Та й не могли почути, бо він теж зустрічає літак з Кабулу й розповідає про те, як фактично ним самим очолюване ГУР МОУ забезпечило успішне проведення цієї операції. Ні в якому разі не зменшуючи важливості евакуації наших співгромадян з охопленого хаосом Афганістану, все ж таки дозволю собі декілька зауважень. По-перше. Як вже доводилось зазначати у попередніх дописах, ніяка перемога не можлива до тих пір, доки ми самі не почнемо воювати. Й перші, хто має демонструвати свою рішучість до боротьби – це керівництво держави, яке волею долі та завдяки наївності українців, опинилося на її чолі. Але яким прикладом для військових може слугувати їх Верховний Головнокомандувач чи Міністр оборони, які вже добу зберігають з приводу обстрілу українського мирного селища гробове мовчання. А ТКГ обмежилась коментарем в телеграм-каналі, де висунула припущення, що цей та майбутні обстріли пов'язані з візитом Зеленського в Вашингтон та порадила місцевим мешканцям ховатися у підвалах через ймовірність збільшення кількості цих обстрілів найближчими днями. На фоні парадного піару команди "The Є" та плескання в долоні при прольоті над Хрещатиком на дев'яносто відсотків ще радянської авіації така реакція на реальні бойові дії проти держави, яку ти очолюєш, є більш ніж показовою. Негайне скликання РНБО України, потужна збройна відповідь та надання дозволу на активні дії проти ворога – ось якою має бути реакція справжнього президента в роки війни. В цьому сенсі раджу звернути увагу на знайомий багатьом українцям Ізраїль, реакцією якого на подібні дії ХАМАСу ми всі звикли захоплюватись. Й не треба кивати на те, що ми маємо справу не з напівдержавним утворенням Палестиною, а з ядерною Росією – відповідь на агресивні дії має бути адекватною та зрозумілою для будь-якого ворога. По-друге. Ні про який зрив візиту Зеленського в Америку росіяни своїми обстрілами не натякають, адже побоюватись цього візиту їм точно не треба. Питання "Північного потоку-2" для них принципово вирішено, США оговтуються від Афганістану, а Німеччина вступає у передвиборчий період, отже певне ослаблення федеральної влади на зовнішньополітичному напрямі теж буде мати місце. Взагалі, візит Зеленського в Штати за своєю програмою дуже нагадує візит в Америку Віктора Ющенка у 2005 році після перемоги Помаранчевої революції. Тільки хіба що не буде виступу в Конгресі, а так – майже все те саме. Однак одна суттєва відмінність все ж таке є, і її не затьмарить ані зустріч з Ілоном Маском, ані з голлівудськими зірками, чиїй долі, без всякого сумніву, президент Зеленський потайки щиро й по-доброму заздрить. Й ця відмінність полягає у ставленні до персони візитера та його команди з боку американського політикуму. Не до України, а саме до особи президента. Адже у 2005 році інтелігентний Ющенко, який щойно переміг совдепівського грубіяна Януковича, вважався в США чи не символом торжества демократії. Виважений, постраждалий від отруєння, з красивими приємними меседжами, колосальною народною підтримкою, з дружиною американського походження – все у ньому випромінювало надію на успішну побудову в Україні цивілізованої сильної держави, здатної стати прикладом для "братніх" білорусів та росіян. Однак, вже через три роки, у 2008, візит Ющенка в США був вже діаметрально іншим – протокольні рукостискання та порожні заяви, дипломатичні декларації та побажання успіху. Й от за своїм змістом, незважаючи на оновлені декорації 2005 року, саме на візит Ющенка в США 2008 року може бути дуже схожий візит Зеленського у серпні року нинішнього. Адже ні для кого не є таємницею, що незважаючи на помилки в політиці, у Сполучених Штатах вміють робити висновки не з парадних картинок, а з реальних дій. Саме тому цей візит аж ніяк не стане тріумфом вчорашнього артиста естради. Статус основного союзника США поза НАТО вочевидь надано не буде, розмова щодо розбудови ВМС України після появи ідей з реанімацією крейсера буде вкрай складною, озвучені Зеленським плани припинення трудової міграції через побудову в кожній області невідомо яких заводів викликають лише посмішку та нагадують Мао Дзедунівську програму "доменна піч у кожному дворі", народна підтримка тане на очах, а про боротьбу з корупцією вже навіть якось й згадувати соромно. Й всю цю "успішну" політику дуже добре знають за океаном, а за досвідом Афганістану вже мабуть іноді розмірковують над тим, а чи не дати можливість цим хлопцям самим вирішувати свої проблеми. Звісно, санкції залишаться, стурбованість збережеться, якась допомога теж буде надаватися. Не така, зрештою, вона вже й велика. От тільки ми ризикуємо опинитися сам на сам з Росією Путіна, для якого завдання підкорення України чи її руйнації є наріжним каменем на шляху до відновлення російської імперської величі. До речі, відсутність реакції президента на обстріл власного селища та людей у Вашингтоні точно не залишиться не поміченою. Й ось тут знову варто повернутися до обстрілу Авдіївки, адже в Кремлі відносно України бачать майже таку саму картинку, як і у Вашингтоні. А тому активно спонукатимуть "офіс Єрмака" до такого варіанту "політико-дипломатичного" шляху припинення війни на Донбасі, який до українських інтересів не матиме нічого спільного. Чи буде це "формула Штайнмайєра" у її оригінальному вигляді, чи в якійсь іншій варіації не дуже важливо. Важливо те, що найближчим часом та на тривалу перспективу, а не тільки на декілька днів візиту Зеленського в Америку, інтенсивність обстрілів буде наростати, активність дій ворожих снайперів буде рости, й мета цього лише одна – примусити Київ сісти за стіл переговорів на невигідних для себе умовах. Але в Кремлі чудово розуміють й інше. Всупереч всім зусиллям влади з переслідування патріотів, в Україні лишається потужний прошарок тих, хто не дасть імплементувати всі ці формули. Отже, у випадку виникнення загрози капітулянтства, патріотичні сили осторонь не будуть й не дадуть владі зробити фатальні для України кроки. Й звісно у Москві дуже розраховують на те, що всередині держави виникне конфлікт, який створить формальний привід для російської "миротворчості". Тому Зеленському варто нарешті зрозуміти, що рецепт успіху в боротьбі за звільнення власної землі не може бути лише у патріотичних бравурних заявах, скликанні яскравих беззмістовних міжнародних форумів й тим більше – у демонстративній байдужості до ворожих обстрілів власних громадян. Він полягає в активній та рішучій відповіді ворогу, швидкій розбудові власних збройних сил шляхом реалізації адекватних програм у кооперації з іноземними партнерами, припиненні брехні про мир й орієнтації суспільства на тривалий конфлікт з численним добре озброєним ворогом, масштабній підготовці підрозділів тероборони, перебудові вітчизняного ОПК під задоволення дійсно критичних та нагальних проблем структур безпеки та оборони. Й цей шлях треба почати з викорінення кадрів з совдепівським мисленням і пристосуванською ментальністю, готових заради власного блага та на догоду начальству говорити те, що воно хоче чути, робити те, що забезпечує спокійне існування, платити премії за "нє стрєлять" й заради генеральських зірок мовчки виконувати забаганки випадкових людей у владі. Зрештою, все починається з особистого прикладу й особистого вибору, який кожен робить хоча б раз у житті. Й за цей вибір має бути не соромно. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bileckyj/612b4d5a84675/