https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/63aec4f65e7d2/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Fri, 30 Dec 2022 12:01:10 +0200 Багато хто з вас міг помітити, що під час російської війни проти України ми набагато частіше говоримо про Африку. Ми слідкуємо за їхніми голосуваннями в ООН, Міністр закордонних справ саме під час війни поїхав в перше в історії України турне африканськими країнами, а Президент десятками тисяч тонн відправляє туди безкоштовне зерно. Чому Африка важлива для Украіни і чому саме зараз, під час війни? Найперша і найочевидніша причинина – бо нам потрібна підтримка і допомога для боротьби з росією усіх держав світу, яку ми можемо здобути. Втім з Африкою, як і усім регіоном так званого Глобального півдня в України якось не було вибудовувано за 30 років ефективних стосунків – ми трошки зайняті, так би мовити, були своїми власними справами. На відміну від росії, до речі, яка роками, якщо не десятиліттями вливала сюди ресурси. І шкода, що саме зараз, саме під час війни, але в Україні це, нарешті, усвідомили і пробують терміново виправляти. Наприкінці листопада у складі делегації українського громадянського суспільства я побувала в двох африканських країнах: Кенії та Ефіопії. Це два сусіди, які, втім, сильно відрізняються. Обидві країни сильно постраждали від провольчої кризи, яку росія спричинила своєю агресією проти України. Але при цьому одна країна, Кенія, в ООН голосує проти росії, інша, Ефіопія, - утримується або взагалі проти, фактично на підтримку росії. То що про російську війну в Україні думають в Африці, чому одні країни засуджують дії росії, а інші – ні, чому нам важлива підтримка в Африці і як її отримати? По-перше, дві країни – це звісно не вся Африка. І навіть ці дві країни сильно між собою відрізняються. Кенія – держава на сході Африки, яку Україна розглядає як стратегічного партнера в Східній Африці. Кенія з самого початку повномасштабної війни відкрито і публічно засуджує російську агресію. Саме її посол в ООН невдовзі після повномасштабного вторгнення виступив в Раді Безпеки ООН з яскравою промовою, в якій по суті назвав цю російську війну новою колоніальною війною. Ця концепція дуже для Африки зрозуміла, оскільки практично всі африканські країни були колись колонізовані. Сама Кенія була британською колонією, здобула незалежність в 1963 році, але, як і інші африканські країни, ставиться до цього свого колоніального минулого дуже болісно. Тому Кенія послідовно з часу того виступу підтримувала резолюції Генеральної Асамблеї ООН, які стосувались російської війни проти Украіни. А от її сусід, Ефіопія, навпаки, утримувалась під час голосування в Генеральній Асамблеї або взагалі голосувала проти. Ефіопія, на відміну від Кенії, одна з двох африканських країн, які ніколи не були колонізовані. Цим ефіопці дуже пишаються. Як і тим, що колись змогли захистити свою країну від італійського диктатора Муссоліні. Так само Ефіопія сильно постраждала від так званого червоного терору – комуністів, які вирізали тут молодь та інтелектуальну еліту. Тобто у нас насправді багато паралелей в історії, але таких паралелей тут зараз не проводять. Окрім того, саме в столиці Ефіопії Аддіс-Абебі знаходиться штаб-квартира Африканського союзу – об'єднання 55 африканських держав, яке вирішує долю континенту. Але при цьому сама Ефіопія на сьогодні належить до найбідніших країн світу. Розуміти ці відмінності важливо, щоб працювати з цими країнами. Але попри відмінності, є загальні наративи, які часто, хоч і не завжди сформовані російською пропагандою. За час візиту до Африки ми мали можливість провести багато зустрічей, в тому числі з віце-спікером Національної асамблеї Кенії (нижньої палати парламенту), з місцевими правозахисниками, які тут же записували відео на підтримку України та українців, розвінчували міфи російської пропаганди під час прес-конференцій для місцевих ЗМІ, проводили лекції для студентів, знову розвінчували міфи під час прямих ефірів в ЗМІ, пояснювали, як ці африканські країни прямо постраждали від російської агресії проти України, і трохи знайомились з історіями, традиціями та сьогоденням цих країн. І от з якими основними наративами там зустрічались: 1. Наратив про те, що ця війна – це так звана проксі війна між колективним Заходом/НАТО/США і росією. "Проксі" означає, що суперсили використовують слабкі держави, щоб між собою боротися. Тобто що Захід/США/НАТО використовує Україну, щоб боротись з росією. З цим наративом боротися насправді дуже важко, бо він а) лягає на історію колонізації Африки західними державами, б) квітне на грутні відсутності як таких стосунків з Африкою – тут просто не знають, що таке Украіна, що це велика суверенна держава, яка потужно бореться з в 10 разів їі більшим ворогом, в) в Ефіопії ще й потужно посилюється їхньою власною громадянською війною, між федеральним урядом і місцевою владою в Тиграї, в якій захід фактично засудив дії ефіопського уряду, а росія блокувала резолюцію в ООН про таке засудженняю. Тобто в їхній картині світу: Захід поганий, росія - хороша. І оскільки захід разом з Україною, значить Україну підтримувати не можна. 2. Пов'язаний з попереднім – наратив про те, що в Україні воюють не українці, а західні союзники та/або НАТО. Хоча західні (і не тільки) держави допомагають Україні зброєю та грошима, росія не зможе надати доказів, що війська НАТО тут воюють – бо вони тут не воюють. Але росії вигідно підтримувати цей наратив, ніби підтверджуючи так тезу про те, що ця війна - на випередження проти розширення НАТО на схід Європи. 3. Наратив про те, що продовольча криза викликана сакціями проти росії. Половина країн Африки, в тому числі Кенія та Ефіопія, сильно постраждали від продовольчої кризи, яку росія спричинила своєю агресією проти України, коли почалися перебої з поставками зерна та добрив, і вони піднялися в ціні. Втім ця криза – рукотворна, створена росією спеціально, санкції ніколи не накладалися на товари, що надходять в цей регіон. Втім росії вигідно використовувати цей наратив, щоби знову ж таки звинувачувати Захід і щоб формувати в Африці та країнах Глобального півдня загалом запит на мир - будь-якою ціною, що фактично в нинішніх умовах означало би ціною для України. 4. Наратив про те, що українці – расисти. Сформований він був тоді, коли африканські студенти, що евакуювалися з України, особливо в перші тіжни після повномасштабної агресії, стикалися з труднощами. Втім в тих умовах, в яких все це відбувалось, коли транспортна система була перевантажена, 5 млн людей були внутрішньо переміщені, 7 млн виїхали з України, всі були в таких умовах. Окрім того, уряд пріоритезував жінок та дітей, а оскільки чоловікам не можна було виїзжати, фактично всюди були одні жінки і діти. Втім, врховуючи болісній історичний досвід колонізації та расизму, цей наратив швидко набув органічного поширення. І вазагалі тут є образа, що з такою кількістю воєн та конфліктів в світі Україна і українці отримують особливе ставлення, особливу допомогу і особливу увагу. Це тут вважають несправедливим і знову ж таки, певною формою расизму і дискримінації. Що, звісно, не так, хоча би тому, що зрештою війна на європейському континенті впливає на європейські країни значно відчутніше і більше, і реагують вони на неї активніше, але сприйняття тут саме таке, і з цим треба працювати. Є багато інших наративів, які ми тут зустрічали, але ці піднімалися практично на кожній зустрічі, які в нас були в Кенії та Ефіопії. Треба сказати, що для росії цей континент важливий. Сюди роками, якщо не десятиліттями вливаються величезні бюджети на пропаганду і формування певного образу росії, в тому числі героїзацію повязаних з російським урядом банд-формувань Вагнера. І це дуже сильно впливає і формує громадську і политічну думку. Відповідно, Україні, яка інформаційно тут мало працювала, важко, принаймні швижко, цю думку змінити. Тобто російської пропаганди тут багато, українськоі присутності мало. В Ефіопії вже довгий час навіть посла немає, який за сумісництвом також має бути представником України в Африканському союзі. Це, звісно, треба терміново виправляти. Але треба ще розуміти особливості сприйняття в цих країнах і працювати з ними так само, як ми працюємо з іншими країнами: вибудовувати дипломатичні, економічні, культурні та громадянські звязки. Бо звязки і стосунки з Африкою нам, безперечно, потрібні будуть і зараз під час голосувань в ООН, в тому числі про ту саму відповідальність за російські злочини, і в майбутньому. І хай так, зараз, під час війни, але Україна почала це робити і це важливо продовжувати. Цей текст також є у формі відео https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/63aec4f65e7d2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/638377e74b085/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Sun, 27 Nov 2022 15:44:55 +0200 За 9 місяців після жорстокого та неспровокованого вторгнення росії в Україну російські війська перетворили цілі міста на руїни та вбили тисячі чоловіків, жінок і дітей, навмисно цілячи в мирних жителів у їхніх будинках. Але оскільки терор і травма можуть бути менш відчутними для тих, хто знаходиться далеко від безпосереднього поля бою, жертви російської гібридної військової машини можуть не усвідомлювати, наскільки широко вони розкидані по континентах. А тим часом відповідно до підрахунків ООН, вторгнувшись в Україну, росія безпосередньо вплинула на життя близько 1,6 мільярда людей у 94 країнах світу, спровокувавши найбільшу за нашого покоління глобальну кризу т. зв. "вартості життя". Ця криза вже за кілька місяців після повномасштабного вторгнення уразила людей на всіх континентах світу в трьох вимірах: продовольчому, фінансовому, енергетичному. Втім найбільше постраждали країни, що розвиваються в регіоні так званого Глобального Півдня (Африка, Латинська Америка, Азія). Криза продовольства і добрив. Практично відразу після російського вторгенння в Україну показники цін на продукти харчування підскочили на історічні 34% . За прогнозами 95 млн людей опиняться через цю війну за межею бідності. За іншими прогнозами 47 млн людей втратять доступ до продовольства, а 2 млрд малих підприємств, фермерських господарств, зайнятих в сільському господарстві працівників та їх родин – в зоні ризику, бо вже не можуть дозволити собі повноцінне харчування. Усе тому, що і Україна, і росія належить до найбільших постачальників зернових в світі. Те саме стосується добрив – після повномасштабного вторгнення вони значно зросли в ціні і стали менш доступними. Проте ця криза - рукотворна, створена росією спеціально, оскільки санкції не зачипають продовольство і добрива з росії в країни, які найбільше страждають зараз від цього. І що робить росія - навпаки, навмисно зриває поставки, блокуючи кораблі з продовольством в українських портах, навіть після створення так званого зеленого коридору. Фактично, це свідчить про те, що путін готовий принести життя мільйонів людей по всьому світу на алтар своїх хворих імперіалітисних амбіцій. Фінансова криза. Інфляція і дефолти. Продовольча безпека безпосередньо повязана з економічним зростанням. Через російську агресію проти України близько десятка країн, що розвиваються, одразу опинились на межі дефолту, 60% найбідніших країн світу опинились у бороговій скруті або в стані високого ризику боргової кризи. Після 100 днів російського повномашстабного вторгнення відбулися знецінення національних валют 142 країн світу. У середньому ООН порахували знецінення на 2,8%, проте інфляція вдарила по одних країнах значно більше, ніж по інших. Розвинені економіки світу, звісно, мають більше шансів і можливостей пережити цей "шторм", але і вони переживають найбільшу за останні 40 років інфляцію, що розпочалася через Covid і сильно поглибилась через спровоковані російською війною розриви ланцюжків постачання і підвищенням цін на енергоносії. За даними статистики ЄС, інфляція досягла 8,1% – небувалого з часів запуску євро показника. Втім для слабших економік проблема значно серйозніша, як в Аргентині з її 70% інфляцією. Не маючи можливості покривати свої зовнішні борги, вони звертаються до традиційних інструментів, таких як МВФ, але ці інструменти не були розроблені для подібних ситуації. Іншим виходом для таких країн було би звернутися до Великої 20-ки (G20), але враховуючи що росія є членом G20, з моменту повномасштабного вторгнення просто зібрати міністрів фінансів цих країн в одній кімнаті було викликом. Таким чином, вторгнувшись в Україну, росія запустила фінансову кризу, яку вже відчули у всьому світі, але найбільше – країни в Африці, Близькому сході, Східній Європі, Азії, Латинський Америці і Карибах, де люди тепер платять за російські злочини своїм добробутом. Енергетична криза. Енергоносії росія теж перетворила на зброю. Погрожуючи "заморозити" Європу, посиляючись на технічні проблеми з Північним потоком-1, путін фактично шантажував Європу за підтримку України. Через це багато імпортерів газу вирішили суттєво зменшити споживання російського газу. Однак це вимагатиме років, найоптимістичніші цілі озвучуні ЄС – це відмовитись від російського газу до 2024 року. Тим часом путін продовжує заробляти на продажу Європі енергоносіїв, які є однім з основних джерел надхождень до російського бюджету. У той час як російський енергетичний шантаж Європи має й інший наслідок - оскільки російський газ намагаються замінити імпортом скрабленого газу з інших джерел, це піднімає на нього ціни, які можуть стати зависокими для інших, бідніших країн, які теж його імпортують. Таким чином, вторгнувшись в Україну і перетворивши енергоносії на зброю, путін спричинив світову енергетичну кризу, змушуючи світ платити за свої хворі імперіалістичні амбіції. Що це означає - що люди, які страждають від голоду в Африці, холоду в Європі, інфляції в Латинській Америці або дефолтів в Азії – усі ці люди є жертвами російської агресії проти України. І це можна зупинити лише змусивши путіна зупинитись і притягнувши до відповідальності росії і її політичне і військове керівництво, яке вважає, що може зневажати та ігнорувати міжнародне право і заснований на правилах світовий порядок, який був закладений в Статут ООН і підтриманий 193 країнами світу. Інакше це означатиме, що він може і буде продовжувати змушувати весь світ страждати і платити за свої хворі імперіалістичні амбіції. https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/638377e74b085/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/635fd33968d01/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Mon, 31 Oct 2022 14:52:57 +0200 Переклад інтерв'ю, опублікованого EUvsDisinfo.eu, що ведеться оперативною робочою групою зі стратегічних комунікацій – підрозділ Європейської служби зовнішньополітичної діяльності. Оригінал англійською "Russia's war against Ukraine affects people even far away from the battlefield" Російська влада та підконтрольні їй ЗМІ невпинно поширюють дезінформацію про війну Росії в Україні, у тому числі про звірства, вчинені проти цивільного населення в Бучі, Ізюмі та інших містах. Яку роль ЦГС та українське громадянське суспільство в цілому відіграють у підвищенні обізнаності про те, що насправді відбувається в Україні? Українське громадянське суспільство перебуває в авангарді захисту прав людини та документування злочинів, скоєних російською армією в Україні ще з моменту першого вторгнення у 2014 році. З моменту повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року ми не лише документуємо скоєні злочини, але й закликаємо до притягнення винних до відповідальності на міжнародному рівні. З лютого 2022 року в рамках ініціативи "Трибунал для Путіна", співзасновником якого є ЦГС, було задокументовано понад 21 000 епізодів, що становлять воєнні злочини та злочини проти людяності. Більшість цих злочинів вчиняються проти цивільного населення та цивільної інфраструктури: прямі напади на об'єкти цивільної інфраструктури, вбивства, викрадення, незаконні затримання, катування, застосування касетних боєприпасів тощо. Тому питання відповідальності є для нас надзвичайно важливим, і саме тому ми контактуємо не лише з українською владою, але й з міжнародними організаціями та інституціями, такими як Міжнародний кримінальний суд (МКС), Євроюст та "Genocide Network", Комісія ООН з розслідування, Європейський суд з прав людини, Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) тощо. Ми практично задіяли всі наявні механізми та інструменти, але цього може бути недостатньо. Через це ми закликаємо до створення всеосяжної системи міжнародної відповідальності за російські злочини. А зібрані нами відомості з перших рук дають нам і інформацію, і довіру, коли ми проводимо інформаційні кампанії. На Вашу думку, чи достатньо поінформована міжнародна спільнота про дії Росії в Україні? Яким був вплив прокремлівської дезінформації на світову громадську думку про війну? З нашого досвіду, високопоставлені представники урядів та міжнародних організацій часто бувають здивовані, ба навіть шоковані, коли чують свідчення постраждалих від російських злочинів в Україні, начебто вони не очікували такого рівня насильства в таких масштабах. Ми виявили, що залучення людей, які пережили війну і розповідають свої історії, є одним з найефективніших способів розповісти про війну. Однак, якщо західні країни можуть іноді недооцінювати рівень насильства та масштаби скоєних Росією в Україні звірств, розуміючи при цьому необхідність та важливість реагування, то на більш широкому глобальному рівні ситуація є набагато гіршою. Наприклад, я дізналася, що, наприклад, в країнах Африки, Латинської Америки та Азії люди можуть насправді не розуміти, чому світ приділяє стільки уваги цій війні, коли в той же час по всьому світу відбуваються інші війни, злочини, конфлікти. Вони також можуть бути введені в оману російською пропагандою, що є дуже сильною в тих частинах світу. Саме тому одна з наших цілей – пояснити наслідки цієї війни, як ця війна насправді впливає на людей, навіть якщо вони знаходяться далеко від поля бою. Наприклад, енергетична криза, питання продовольчої безпеки, інфляція та дефолти, які матимуть місце десь у 60 країнах світу (за прогнозами офісів ООН), часто спричинені факторами, спровокованими російською агресією проти України. Це означає, що люди, які страждатимуть від холоду в Європі цієї зими, від голоду в Африці, від інфляції в Америці чи від дефолтів в Азії – всі ці люди однаково можуть вважатися жертвами російської агресії проти України. Що стосується прокремлівської дезінформації, як ви вважаєте, чи вплинула вона на сприйняття міжнародною спільнотою війни Росії проти України? Так, безсумнівно. Нещодавно я повернулася з Генеральної Асамблеї ООН, де в ході спілкування з представниками різних країн помітила, що деякі з них фактично спираються на російські пропагандистські наративи, незважаючи на те, що ця пропаганда не ґрунтується на фактах. Наприклад, деякі країни так званого Глобального Півдня, здається, цілком сприймають російський наратив про те, що це маріонеткова війна між Росією і НАТО. Але російська армія воює з українською армією, а не з військами НАТО. І не НАТО, а саме українська армія успішно чинить опір і останнім часом навіть просунулася у відновленні контролю над деякими окупованими територіями. Так, Україна зараз використовує зброю, надану США та європейськими країнами, але Україна почала її отримувати після того, як ми успішно витримали першу повномасштабну атаку та зруйнували бліцкриг Москви із захоплення України. Те, що багато ким (а може й всіма) вважалося неможливим. І наразі саме Україна воює та демонструє здатність перемагати в цій загарбницькій війні з армією, що довгий час вважалася другою у світі за потужністю. Найбільш обурливим є те, що, не маючи змоги перемогти у протистоянні з українською армією, російські війська почали тероризувати цивільне населення, здійснювати обстріли мирних мешканців та завдавати величезних втрат цивільному населенню та об'єктам інфраструктури. Насправді це сутність російської війни – геноцидна, неоколоніальна війна, яку Росія веде, використовуючи терор проти цивільного населення. Російська пропаганда також пов'язує світову продовольчу кризу з накладеними на Росію санкціями, що є гарним прикладом улюбленого російського методу перевертання всього з ніг на голову. Продовольча криза була спричинена тим, що Росія в ході своєї агресії проти України навмисно тривалий час не випускала судна з українських портів. Чи знали ви, що Росія навіть безпосередньо атакувала сільськогосподарську техніку в Україні, щоб зірвати посівну кампанію? Незважаючи на це, Україна відновила поставки для подолання цієї кризи, не припиняючи воювати. Отже, саме російська агресія є причиною продовольчої кризи, а санкції насправді допомагають швидше закінчити цю війну, виснажуючи ресурси Росії, що йдуть на військові потреби. Інший наратив, який поширюється російською пропагандою, стверджує, що Україна насправді не хоче миру. І я помітила, що деякі європейські країни також потрапляють на гачок цього наративу. Однак під "миром" Росія має на увазі, що Україна має змиритися з окупацією своїх територій, триваючими звірствами, обстрілами міст, фейковими референдумами, порушеннями міжнародного права тощо. Натомість ми хочемо того, що я називаю "мир на умовах України", і що дорівнює визначенню миру, заснованому на міжнародних нормах: Виведення російських військ за межі міжнародно визнаних кордонів України, притягнення до відповідальності за всі злочини, скоєні російською армією, та відшкодування завданих збитків. Ініціатива "Трибунал для Путіна", що об'єднує понад 20 українських громадських організацій, включаючи ЦГС, має на меті прокласти шлях для майбутнього судового розгляду військових злочинів, скоєних російськими військами в Україні. Наскільки оптимістично ви налаштовані щодо того, що винні у цих злочинах колись постануть перед судом? Це має відбутися. Інакше це означатиме безкарність політичного та військового керівництва Росії. Більше того, ми розглядаємо відповідальність за злочини, скоєні Росією в Україні, як справедливість не лише для України та всіх українців, які постраждали та продовжують страждати, але й для всіх жертв російських воєнних злочинів, скоєних раніше в багатьох інших місцях: Грузії, Молдові, Чечні, Лівії, Сирії, Малі та в інших країнах за останні 30 років. Досі ці злочини залишалися безкарними. Цей ланцюг безкарності має бути перерваний в Україні, а винні мають бути притягнуті до відповідальності, інакше за ними підуть інші країни та народи. На практиці до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише невелика кількість осіб. Наскільки символічним був би такий трибунал та яку роль він би відіграв у допомозі українцям оговтатися від цієї війни? Важливо розуміти, що згідно з міжнародним правом, основна відповідальність за розслідування, кримінальне переслідування та судовий розгляд цих злочинів покладається на національні органи влади. Але національні суди не можуть розглядати справи проти наприклад, президента Путіна. Існування таких органів, як МКС, є важливим. Україна визнала юрисдикцію МКС та створила всі інструменти, необхідні для того, щоб суд міг успішно проводити своє розслідування. Однак МКС не має юрисдикції щодо злочину агресії, вчиненої Росією проти України. Фактично, наразі не існує міжнародної інституції, яка може притягнути російське політичне та військове керівництво до відповідальності за агресію проти України, і саме тут ми підтримуємо висунуту українським урядом ініціативу щодо створення міжнародного трибуналу, який би зосереджувався саме на злочині агресії. Крім того, МКС працює таким чином, що приймає до розгляду лише обмежену кількість епізодів, і будує справу спираючись лише на них. Має місце також те, що ЦГС називає "прогалиною у відповідальності" – навряд чи в світі існує національна правова система, яка була б здатна самостійно впоратися з такою величезною кількістю скоєних злочинів, в той час як кожна жертва російських злочинів в Україні заслуговує на правосуддя. Тому поставлене нами питання полягає в наступному: як ми можемо забезпечити правосуддя для всіх жертв російських воєнних злочинів? Злочини відбуваються і в Росії, де тисячі українських цивільних осіб, у тому числі жінок і дітей, утримуються у так званих "фільтраційних" таборах після насильницького переміщення зі своєї країни. Чи ви в змозі документувати такі злочини? Скажу лише, що ми намагаємося використовувати всі доступні джерела інформації. Дійсно, на території Росії відбуваються тяжкі злочини проти українців. За оцінками, до двох мільйонів українців були примусово переміщені до Росії. Всі вони проходять так звану фільтрацію – у вересні мене запросили доповісти про це на засіданні Ради Безпеки ООН. Ця так звана "фільтрація" є абсолютно ганебною процедурою, під час якої людей просять роздягатися, допитують, запитують про підтримку нацистів та російської влади, цікавляться їхньою думкою про націоналістичні батальйони в Україні та участю в Революції Гідності в Україні тощо. Представники російської влади перевіряють їхні телефони, приватні повідомлення, акаунти в соціальних мережах і навіть банківські платежі. Свідчення, які ми збираємо, показують, що під час цього процесу люди часто піддаються фізичним і психологічним тортурам. Деякі з цих цивільних осіб потрапляють до так званих фільтраційних таборів, де тортури продовжуються. За оцінками, від 20 000 до 100 000 українців наразі утримуються у фільтраційних таборах. Нещодавні супутникові знімки, опубліковані джерелами, що заслуговують на довіру, виявили масові поховання поруч із фільтраційними таборами, а це означає, що люди там могли бути страчені або закатовані до смерті. Всі ці люди є цивільними заручниками, що є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права, зокрема IV Женевської конвенції, згідно з якою Росія взагалі не може утримувати в заручниках цивільних осіб. Виходячи з усієї інформації, яку ми зібрали з 2014 року, можна сказати, що у злочинах, скоєних Росією на окупованих нею територіях протягом останніх восьми років, простежується чітка схема. Із повномасштабним вторгненням в Україну у 2022 році Росія поширила свою злочинну схему на інші території. Саме тому вкрай важливо якнайшвидше звільнити ці території, покласти край цим звірствам і нарешті притягнути винних до відповідальності. https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/635fd33968d01/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/63386e6874890/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Sat, 01 Oct 2022 19:44:24 +0300 Геополітику часто порівнюють з шахами: бо для того, щоб вигравати на світовій арені, потрібно передбачати дії противника і продумувати складні багатоходівки. У мене ще напрошується порівняння з покером. Бо потрібно бути готовим постійно блефувати і піднімати ставки. Проведенням псевдо-референдумів путін підняв свої ставки максимально. Анексією ще 4 областей України він демонстративно послав сигнал урядам всіх, в першу чергу західних друзів і союзників України: "так, я роблю що хочу, і що ви мені за це зробите?" Україна в цій ситуації теж підняла ставки, але зробила свою відповідь асиметричною – подала заявку на вступ в НАТО. Чому подача заявки до НАТО зараз – це більше, ніж просто подача заявки? Ключова суть НАТО – у колективній військовій відповіді всіх на атаку проти одного. Тобто прийняття України в НАТО зараз означало би, що всі інші члени мають дати колективну військову відповідь на атаку росії. Але вони не готові цього зробити. 1. більшість країн намагаються зберегти місце для маневру і не розривати повністю зв'язки з росією 2. це означало би не тільки повноцінну третю світову війну, але й реальну загрозу використання ядерної зброї. Тобто ні про який вступ України до НАТО зараз не йдеться. Для чого ж тоді подавати цю заявку? Ймовірно, бажання повторити історію Фінляндії і Швеції – коли ті подали заявки на вступ до НАТО, їм Британія і США надали тимчасові гарантії безпеки. Те, про що в Україні говорять трохи не з перших днів після 24 лютого. Для України це, можливо, один з небагатьох в цій ситуації шансів закінчити війну швидко, але і в цього рішення є серйозні ризики. Такою асиметричною відповіддю Україна переклала частину відповідальності за розвиток ситуації на інші країни, тепер від їхньої відповіді багато в чому залежить подальший розвиток подій. Але чи готові вони надати ці гарантії безпеки, враховуючи, що США неодноразово говорили про те, що їхня військова участь – це вже повноцінна третя світова, і вони хочуть цього уникнути? І раптово ми опинились в ситуації, коли ставки для всіх учасників цього процесу стали максимально високими: Ставка для України – існування України. Ставка для росії – путінський режим в росії. Ставка для колективного заходу – повномасштабна війна з росією і реальна ядерна загроза. У покері це називається "ALL IN", коли на кон ставлять все: ти або виграєш все, або програєш все. Цим рішенням Україна створила велику кількість нових варіантів розвитку подій. І куди рульне зараз ситуація, – незрозуміло. Але, ймовірно, кращого рішення саме в нинішніх умовах, з наближенням зими, втомою, безпомічністю міжнародних організацій, зростаючою потребою в ресурсах, придумати неможливо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/63386e6874890/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/6324c888bc388/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Fri, 16 Sep 2022 22:03:36 +0300 16 вересня росія повністю і остаточно виключена з органів Ради Європи. Ця міжнародна організація виключила росію зі свого складу за її агресію проти України ще в березні 2022. Сьогодні скасували посаду російського судді в Європейському суді з прав людини, а росія припинила бути учасницею основоположного міжнародного документу – Конвенції з прав людини. Більше того, саме Парламентська асамблея, один із двох основних статутних органів Ради Європи, неодноразово закликала забезпечити відповідальність за злочини росії і у щонайменше двох своїх резолюціях – створити міжнародний трибунал для притягнення російського політичного та військового керівництва до відповідальності за агресію проти України. А вчора, 15 вересня, Комітет міністрів (другий статуний орган Ради Європи) підтвердив у своєму рішенні "термінову необхідність забезпечити комплексну систему відповідальності", послухав про ідею трибуналу і вирішив продовжити розгляд питання на наступних засіданнях. У перекладі з дипломатично-політичної мови це означає: росію точно треба притягнути до відповідальності, але ми ще не вирішили як саме. Україна, як ви могли чути, вже певний час переконує міжнародну спільноту не тільки в необхідності забезпечити відповідальність росії, але й в необхідності створити міжнародний трибунал. Звідки ця ідея? На сьогодні одночасно з національними органами правосуддя використовуються всі доступні міжнародні інструменти, включно з Міжнародним кримінальним судом, Європейським судом з прав людини, Міжнародним судом ООН, але навіть їх може бути недостатьо (про це окремо поговоримо). Але саме звідси і ідея спеціального трибуналу. Втім, для того, щоб забезпечити відповідальність росії, і тим більше, такий трибунал створити, потрібна підтримка потужних міжнародних організацій – в ідеалі ООН, але це складно організувати. Найперше тому, що навіть якщо вам здається, що Україну підтримує весь світ, то насправді – щонайменше половина країн світу зайняла те, що вони називають "нейтральною" позицією. Саме тому підтримка Ради Європи як регіональної організації, що складається з 46 членів (а це вже 1/4 ООН) - це важливий крок на шляху до ширшої підтримки, якої Україна буде добиватись на Генеральній асамблеї ООН в Нью-Йорку наступного тижня. Буду там і я. Далі буде. https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/6324c888bc388/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/631f27d800286/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Mon, 12 Sep 2022 15:36:39 +0300 16 вересня росія офіційно і остаточно буде виключена з усіх органів з Ради Європи. На сьогодні ця міжнародна організація відреагувала на російську агресію тим, що виключила її зі свого складу. Але не тільки – саме парламентська асамблея Ради Європи у своїх резолюціях (1, 2) закликала створити міжнародний трибунал для притягнення до відповідальності політичного та військового керівництва росії за злочинну агресію. Втім для того, щоб рухатись з цим рішенням, другий основний орган Ради Європи, Комітет Міністрів, має це рішення підтримати. І це може відбутись вже у вересні, а саме 13-14 вересня, коли буде відбуватись його засідання. Я пишу цей текст у Страсбурзі, де знаходиться так би мовити штаб-квартира цієі організації. І поки ви остаточно не заплутались в назвах, давайте розберемось, що це за структура, чому для нас важлива і чому важливі рішення, які вона може приймати найближчим часом. Отже, що таке Рада Європи? Міжнародна організація, яка існує з 1949 року. Не плутати з Європейським союзом. До 16 березня 2022 ця організація складалася з 47 членів – як можна здогадатись із назви, європейських, в основному. До 16-го, тому що в цей день росію офіційно виключили зі складу цієї організації. З турбо-швидкістю, протягом двох днів два основних органи Ради Європи, Парламентська асамблея і Комітет Міністрів, прийняли рішення, що росія більше не може бути членом організації. Однак було передбачено півричний період для підготовки до остаточного виходу, і у вересні він закінчується. На всіх офіційних ресурсах Ради Європи ви вже побачите, що членів не 47, а 46. Чим взагалі опікується Рада Європи? У першу чергу – правами людини в регіоні. Її задача – формувати і сприяти впровадженню і слідкувати за дотриманням стандартів прав людини в країнах-членах. Для цього основні органи Рада Європи мають високе представництво. Парламентська Асамблея складається з прламентарів країн-членів, тобто наші народні депутати до неї входять разом з депутатами інших держав-членів, а Комітет Міністрів – з міністрів закордонних справ цих країн або їх постійних дипломатичних представників у Стразбурзі. В України і міністр є, і постійне представництво тут є. Окрім того, організація має розгалуджену систему органів, найбільш відомі нам, про які ви точно чули – це Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) і Європейська комісія за демократію через право (більш відома як Венеційська комісія). Венеційська комісія, наприклад, надає висновки про відповідність законопроектів держав-членів Ради Європи європейським стандартам прав людини. До неї європейські держави звертаються перед ухваленням закону, щоб пересвідчитись, що в ньому немає порушень, які потім можуть призвести до, наприклад, позовів в Європейський суд з прав людини. ЄСПЛ – це міжнародний суд, який розглядає справи про порушення прав людини. Основоположним документом при цьому тут є Європейська конвенція з прав людини. При чому подавати скарги до нього можуть як фізичні особи, так і держави. Як ви здогадуєтесь, в ЄСПЛ зараз звертається багато українців, і правильно роблять. Украіна як держава теж направила до нього декілька позовів, оскільки, як ви розумієте, росія грубо порушує цілий натовп прав людини зі своїм злочинним вторгненням. Але більше того, Рада Європи нам цікава ще й тому, що саме Парламентська Асамблея у своїх резолюціях закликала створити міжнародний трибунал. Але для того, щоб це рішення почало втілюватись, його має підтримати і другий орган – Комітет Міністрів. Саме він 13-14 вересня у Стразбурзі буде розглядати це питання, а також питання компенсації постраждалим від російської агресії. Підтримка цього рішення Радою Європи важлива з багатьох причин, але перш за все тому, що таким чином діяльність і рішення такого трибуналу будуть визнаватись усіма 46 членами цієї організації. І, безумовно, контрнаступальні успіхи української армії, окрім самого факту потужності нашої армії, ще й дуже сприяють тому, щоб переконати держави в необхідності цього кроку. Але от чи стане їм сміливості і політичної волі для прийняття цього рішення? Далі буде. https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/631f27d800286/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/6312391758744/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Fri, 02 Sep 2022 20:10:47 +0300 Нещодавно в Офісі Президента публічно сформулювати відповідь на питання "як має закінчитись війна". Михайло Подоляк написав так: Насправді в цьому визначенні – вся сіль роботи на міжнародному рівні. А чи так же бачать закінчення війни наші партнери? І якщо задуматись, то виявиться, що навіть серед наших союзників не всі хочуть вищепереліченого. Або вкладають в це не такий зміст, як ми. Наприклад, для того, щоб завдати росії військової поразки необхідна наступальна зброя, бо в обороні війни не виграють. Але Україні наступальної зброї досі ніхто не давав, тільки оборонну, хоча давно просили. Лише зараз з'явилась інформація, що США можуть надати Україні наступальну зброю. А коли дають лише зброю для оборони – це для того, щоб не програти, але не для того, щоб виграти. Відчуваєте різницю? Або повернення територій. Так, публічно союзники підтримують вимогу відновлення України в міжнародно визнаних кордонах – бо це правильно, так записано в міжнародному праві. Але багато хто із союзників із готовністю і одразу визнав би Україну в нових, зменшених кордонах, якби Україна на це погодилась. Власне, пропозиція Президента Франції віддати путіну частину українських теориторій, щоб він заспокоївся, була саме про це. Звідси ж різниця між "миром" і "перемогою". Мир зробити легко, хоч сьогодні – погодившись на всі вимоги кремля. Тільки це значить втрата державності. А ми хочемо перемоги = не виконувати жодних вимог кремля, а щоб вони виконали наші. Відчуваєте різницю? Або трибунал. Так, публічно наші союзники підтримують відповідальність росії за злочини. Але навіть серед них далеко не всі прагнуть побачити путіна за гратами. Вже навіть не кажу про те, що значна частина країн світу – досі "нейтральні", що в кращому випадку означає, що вони жодну зі сторін не підтримують, в гіршому – фактично продовжують працювати з росією ніби нічого не сталося. Чому так? Бо путін хоч і тиран і кривавий диктатор, зате він тримає росію докупи, і економічно співпраця з росією багатьом вигідна. І якщо раптом ви думаєте, що інші країни, зокрема потужні економіки, хочуть розвалу росії, то ні – з точки зору міжнародної економіки і безпеки це означає повний хаос, бардак і нові ризики, для чого це їм? Щоб голова ще боліла від питань, починаючи від економічної кризи і закінчуючи тим, в кого опиниться ядерна кнопка. А крім путіна там росію докупи, можливо, більше ніхто і не втримає. Тому з точки зору інших держав: якщо цього можна уникнути, то краще цього уникнути. Так і виходить, що ми хочемо бачити його за гратами, а інші, крім, можливо, країн Балтії, Польщі та ще кількох країн, хочуть лише обмежити його вплив і владу – відчуваєте різницю? Ну і так в кожному питанні. Як до цього ставитись? Це не погано і не значить, що інші країни погані, але це – реалії міжнародної політики. В якій Україна ніколи не була суб'єктом, тобто не вирішувала сама, вирішували за неї. Але зараз все змінюється. Черчилю приписують фразу "у Британії немає вічних друзів, у Британії є вічні інтереси" – так от це якраз наша історія. Ті, з ким у нас інтереси співпадають хоча би на проміжному етапі, нам важливо мати нашими союзниками, навіть якщо кінцеву мету ми визначаємо по-різному. Ті, з ким спільних інтересів мало, залишаються нейтральними. Задача України – укріплювати союз з існуючими союзниками і збільшувати кількість нових союзників з-поміж тих, хто вагається. І це і є найскладніше: як їх переконати, якими аргументами? Що їм запропонувати? Які точки дотику знайти? Бо що-що, а поодинці війни точно не виграють. Хто досі в цих ілюзіях – позбувайтесь їх негайно. І Украіна з цим досі непогано справлялась. Але осінь і зима принесуть нові виклики, тому зараз буде важливо все, кожна можливість укріпити нашу підтримку в світі. Бо наша мета – це перемога на українських умовах. https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/6312391758744/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/630dfe3901fa4/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Tue, 30 Aug 2022 15:10:33 +0300 With half a year into Russia's full-scale invasion of Ukraine, there's one thing that is crystal clear: Russia completely disregards, neglects or twists the international law, acting completely out of the existing international legal framework and ignoring its obligations. And Russia's leadership is doing that consciously. Basically they do whatever they want, because they are persuaded that they have the right to do so, because they can and because they believe that there will be no serious consequences. Russia just doesn't give a damn about international law, unless it serves their goals in doing whatever they want. Treatment of Ukrainian prisoners of war (POWs) is a bright example of that. POWs are generally understood as combatants who have fallen into the hands of the enemy during the armed conflict. The treatment of POWs is regulated by the Geneva Convention III, and Russia's been systematically violating its provisions. Literally, if you open this document and read article by article, you'll hardly find those that have not been violated, almost as if Russia's been using this Convention as an instruction to do as much harm as possible to Ukrainian POWs. The POWs are often kept in premises not intended for the purpose, in inhumane conditions. In some cases the basic sanitary conditions are not met, like Olenivka which has no operating water supply system. The POWs are not allowed to get in contact with their relatives or close ones, not allowed to receive any parcels, including humanitarian assistance, they don't have access to medical care, which are all obligations under the Geneva Convention III. The POWs are subjected to phycological and physical violence, including monstrous examples of cutting off the genitals with the paper knife. The violent explosion in Olenivka itself looks very much like a direct Russian act to cover the signs of tortures of Ukrainian POWs, some of whom may have been already tortured to death by the time of explosion. Russia does not provide the exact number, location or access to these places of detention, which is again an obligation under the Geneva Convention. And what is the most outrageous, Russia's been using the occupied territories, especially of Luhansk and Donetsk regions, as a zone of complete lawlessness. By running fake referendums and calling its own establishments "independent" Russia attempts to lift all responsibility from itself for atrocities of unimaginable scale that have been taking place there. For weeks now pictures of cages put up for the possible execution of the Ukrainian POWs in occupied Mariupol have been circulating, on which the UN has been expressing concerns. While trying POWs for participation in the conflict in forbidden, either on territories occupied by Russia or on the territory of Russia. And yet again, while the cages are being established in occupied Mariupol, Russia itself brands the defenders of Mariupol, Azov battalion, a terrorist organisation – just to justify the illegal trials. As an aggressor and occupying power, Russia is responsible for everything that happens to Ukrainian prisoners of war and in the occupied territories. And the number of crimes, as well as the number of victims, is increasing and will be increasing every day – if Russia is not forced to stop. For this, international pressure on Russia must increase. However, what we are currently observing is quite the opposite trend in Europe – the cooling off with sanctions and increasing number of exemptions (i.e. russian oil, personal sanctions, russian banks, etc.) and the increasing reluctance to provide military aid from Europe. Does it mean that economic interests seem more important than the future security of the region, international law and human values? Or is it because there're still illusions that if not stopped in Ukraine for good, Russia's aggression will not affect other European states? Ukraine was not the first, Russia's invaded Gerogia, Moldova, Chechnya, Syria before, and always got away with it. Because that's what imperialistic states do – they invade other countries until they are forced to stop. And if the force of law is no longer working, then it means that we're back to the law of force, and Russia will continue to do whatever it wants and invade countries whenever it wants. Is that the future the Europe sees possible? And if murder, destruction, rape – this genocide, which Russia is committing in Ukraine, if terrorism, including nuclear terror at the Zaporizhia NPP – is not yet a red line, then where is it? More on Russian war against Ukraine in English from Oleksandra Drik – youtube https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/630dfe3901fa4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/630de2f51f09b/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Tue, 30 Aug 2022 13:14:13 +0300 За 6 місяців повномасштабного вторгнення росії в Україну абсолютно очевидно, що росія ігнорує, нехнує або перекручує міжнародне право і робить це свідомо. Фактично, росія робить що хоче, бо вважає, що має на це право, бо може і бо не боїться серйозних наслідків. Поводження з українськими військовополоненими – яскравий тому приклад. Під військовополоненими розуміють комбатантів (учасників бойових дій), які потрапили до рук ворога під час збройного конфлікту. Поводження з ними регулює III Женевська конвенція, і росія систематично порушує її положення. Буквально: якщо ви відкриєте цей документ і прочитаєте статтю за статтею, навряд чи знайдете ті, які не були порушені. Полонених утримують у непризначених місцях, у нелюдських умовах. Часто без елементарних санітарних умов – як в Оленівці, де немає діючої системи водопостачання. Їм не дозволяють контактувати з родичами та близькими, не дозволяють отримувати посилки, в тому числі гуманітарну допомогу, вони не мають доступу до медичної допомоги - а це все вимоги Женевської конвенції. Їх піддають психологічному та фізичному насильству, включаючи жахливі приклади відрізання статевих органів канцелярським ножем. Нещодавній вибух в Оленівці взагалі виглядає як російський напад, щоб приховати сліди тортур полонених, деякі з яких могли бути вже закатованими до смерті на момент вибуху. Зараз в медіапросторі циркулюють фотографії кліток, які нібито встановлюють для страти полонених в окупованому Маріуполі. І поки там встановлюють клітки, в росії оголошують захисників Маріуполя "Азов" терористичною організацією – аби виправдати незаконні суди. Тому що судити полонених за участь у конфлікті заборонено – як на окупованих росією територіях, так і на території росії. І це не просто порушення Женевської конвенції, це воєнні злочини. Росія не повідомляє кількість або розташування місць утримання, і не надає нікому доступ до них, що знову ж таки є зобов'язанням за Женевською конвенцією. І що ще жахливіше, росія використовує окуповані території, особливо Луганської та Донецької областей, як зону повного беззаконня. Проводячи фейкові референдуми та називаючи власні псевдо-утворення там "незалежними", російське керівництво намагається зняти з себе відповідальність за злочини неймовірних масштабів, що там відбуваються. Як агресор і окупант, росія несе відповідальність за все, що відбувається з українськими військовополоненими і на окупованих територіях. І кількість злочинів, як і кількість жертв збільшується і буде збільшуватись щодня – як і усі інші злочини, які вчиняє росія, вони будуть продовжуватись, якщо росію не змусити зупинитись. Для цього міжнародний тиск на росію має посилюватись. Однак наразі ми спостерігаємо тенденцію до навпаки – послаблення санкцій та скорочення військової допомоги з боку Європи. Чи означає це, що економічні інтереси здаються важливішими за безпеку регіону, міжнародне право та людські цінності? Чи це тому, що досі існують ілюзії, що Росія зупиниться на агресії проти України і її агресія не торкнеться інших європейських держав? Україна не була першою, росія раніше вторгалася в Грузію, Молдову, Чечню, Сирію, і завжди їй це сходило з рук. Не кажучи вже про вторгнення економічне, інформаційне, що росія робить давно і системно, шантажуючи захід енергоносіями і поширюючи свою пропаганду. Тому що це те, що роблять імперіалістичні держави – вони вторгаються в інші країни, поки їх не змушують зупинитися. Але якщо росії дозволити робити що хоче, порушуючи всі норми міжнародного права, це означає, що сила права більше не працює, а ми повертаємось до права сили, і Росія продовжуватиме робити все, що хоче, і вторгатися в країни, коли захоче. Невже хтось на заході бачить можливим таке майбутнє? І якщо вбивства, руйнування, гвалтування – цей геноцид, який чинить росія в Україні, якщо тероризм, включно із шантажем на Запорізькій АЕС – це ще не червона лінія, то де вона? https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/630de2f51f09b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/62345ec2c467f/ ukrpravda@gmail.com (Олександра Дрік) Fri, 18 Mar 2022 11:28:18 +0200 16 березня Міжнародний суд ООН прийняв рішення, яким наказав росії припинити військові дії в Україні. Вже наступного дня путін заявив, що не буде виконувати це рішення (хто б симнівався). Давайте розберемось, що це значить і чому важливо. І трохи розплутаємо плутанину, тому що насправді є два міжнародних суди, обидва в Гаазі, і обидва займаються зараз питаннями України, але по-різному. 1. Є два Міжнародні суди в Гаазі: Міжнародний суд ООН, який є головним судовим органом ООН, і другий - Міжнародний кримінальний суд, відомий як Гаазький трибунал. 2. Суд ООН був створений після Другої світової війни у 1945 році з метою вирішення спорів між країнами у відповідності до норм міжнародного права. Україна є членом ООН, зверталась туди ще після початку російської агресії у 2014 році, 27 лютого 2022 року подала позов до російської федерації в цей суд з вимогою притягнення до відповідальності за спотворення поняття геноциду для виправдання агресії та негайного припинення воєнних дій. 16 березня цей суд прийняв проміжне рішення, яким зобовязав росію пропинити воєнні дії проти України до завершення розгляду судом справи по суті. Проміжне - бо справа розглядається, остаточних рішень не прийнято. Але, враховуючи терміновість питання і тяжкі наслідки війни для цивільного населення, поки справа розглядається, суд наказав припинити російську агресію. 3. Міжнародний кримінальний суд був створений у 2002 для проведення розслідування та судових процесів щодо фізичних осіб, яким пред'явлене звинувачення у вчиненні тяжкого злочину проти людяності у міжнародному масштабі: геноцид, військовий злочин, злочини проти людяності. Цей суд діє на підставі так званого Римського статуту – Україна вже багато років не може його ратифікувати і тому фактично не є учасником. Але 28 лютого прокурор цього суду заявив, що бачить ознаки вчинення воєнних злочинів в Україні і тому є підстави для відкриття кримінального провадження. Провадження було відкрито, окрім того, 39 країн-учасників також звернулись до суду у звязку із військовою агресією росії проти України. 16 березня прокурорська комісія приїхала в Україну для збору доказів, з ними спілкувався Президент Володимир Зеленський. Тут прокурори мають на меті зібрати докази вчинення росією військових злочинів на території України, і для вони будуть співпрацювати з нашими правоохоронними органами. 4. Чому і вчорашнє рішення суду ООН, і кримінальні провадження для подальшого розгляду Міжнародним кримінальним судом є важливими? - Факт визнання російської агресії зафіксовано на найвищому міжнародному рівні, в офіційних документах – тепер ніхто не зможе це заперечувати, а ООН, нагадаю, об'єднує майже всі держави на планеті; - 13 суддів з 15 підтримали це рішення, проти були лише двоє - від Росії і Китаю – це додає значної ваги такому рішенню і допомагає далі формувати антипутінсmку коаліцію у світі; - Це правове рішення, офіційно прийняте відповідно до і згідно з нормами міжнародного права, тобто його треба виконувати. У міжнародного права, щоправда, є нюанс - брак інструментів примусу, тобто якщо путін його не виконує, то це не тягне за собою автоматично якоїсь конкретної санкції, але цілком може виступати основою для подальших рішень, в тому числі, наприклад, накладення санкцій окремими країнами; - І, звісно, путіну не уникнути міжнародного трибуналу, коли його злочини будуть розслідувані. 5. Таким чином, заводячи питання окрім військової ще й в площину міжнародного права, ми формуємо світову коаліцію проти путінської росії і затягуємо зашморг на шиї цього психопата, що матиме наслідки і зараз, і ще дуже довго після того, як його (сподіваюсь, скоро) не стане. 6. Це величезна робота дипломатичної команди України. Тому що є два ключові фронти, які допоможуть нам перемогти в цій війні: перше – фізичний захист теориторій України, який героїчно здійснює зараз ЗСУ і населення, і тут нам все ще потрібно закрити небо, або літаки і або системи протиповітряної оборони; і другий – ізолювати економіку росії, щоб відрізати фінансові потоки для фінансування цієї війни, і це якраз і робиться через накладення санкцій, розірвання дипломатичних звязків, виходу міжнародного бізнесу з росії і тд. Так Україна переможе. https://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/62345ec2c467f/