https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/616a8e7e7a39d/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Sat, 16 Oct 2021 11:34:06 +0300 Цього тижня в Гаазі Україна перешкодила планам Росії зірвати розгляд Арбітражним трибуналом справи України проти РФ щодо порушення імунітету українських військово-морських кораблів та членів їхніх екіпажів внаслідок їхнього захоплення і затримання 25 листопада 2018 року. Багато років Росія всіляко демонструє зухвалість та зневагу до міжнародного права. В основі цієї політики лежить уявлення про тотальну, гарантовану безкарність. Притягуючи Росію до міжнародно-правової відповідальності, Україна руйнує це глибоко помилкове уявлення російського керівництва. Притягнення РФ до відповідальності за її злочини в міжнародних судах входить до переліку ключових цілей нещодавно ухваленої Стратегії зовнішньополітичної діяльності України. Російська самовпевненість може приносити лише короткострокові, "Піррові" перемоги. Довгостроково переможе Україна. Міжнародне правосуддя нешвидке, але невідворотне. Ми працюємо над тим, щоб його лещата невпинно крутилися. РОСІЯ ВИННА Навіть після зміни режиму Путіна міжнародні суди будуть притягати Росію до юридичної відповідальності. Я кажу це прямо та відверто з однією простою метою. Хочу, щоб кожен, хто виконує сьогодні злочинні накази керівництва у Кремлі, вже нині знав ціну своїх дій. Путін не вічний, а сховатися не вдасться. І це не погроза, а застереження. Покарання невідворотнє і ми наполегливо та послідовно працюємо над його втіленням. Ми застосовуємо три довгострокових інструменти для досягнення мети: холодний юридичний розрахунок, залізні правові аргументи та послідовну, систематичну роботу згідно зі Стратегією зовнішньополітичної діяльності України. "МОРСЬКА СПРАВА" УКРАЇНИ ПРОТИ РФ: ПЕРЕДІСТОРІЯ 25 листопада 2018-го року три кораблі Військово-морських сил Збройних сил України, броньовані катери "Бердянськ" і "Нікополь", а також буксир "Яни-Капу", здійснювали плановий перехід з порту Одеси до порту Бердянська. Росіяни незаконно наказали українським військовим кораблям зупинитись у міжнародних водах Чорного моря, та під волання "Дави його!", захопили кораблі та 24-х українських військовослужбовців. Російська Федерація порушила імунітет військових кораблів, який є основоположним принципом морського права та гарантований Конвенцією ООН з морського права. Він передбачає, що кораблі ВМС України "Бердянськ", "Нікополь" та "Яни Капу" є втіленням нашого суверенітету. Захопивши їх, Росія грубо порушила і суверенітет України, і міжнародне право. У травні 2019 року Міжнародний трибунал з морського права в Гамбурзі на вимогу України постановив: РФ має негайно звільнити три українські військово-морські судна та 24 затриманих українських моряків. Але Росія продовжувала утримувати кораблі та екіпаж, звільнивши їх лише у вересні та листопаді 2019 року. Крім того, росіяни досі не закрили кримінальні справи проти українських моряків. Промовиста деталь – стан, у якому Росія повернула кораблі. Росіяни пограбували не лише військове обладнання (зброю, боєприпаси, системи зв'язку тощо) – вандали зняли навіть ліхтарі, кухонну плиту та санвузол. У цьому випадку поведінка Російської Федерації відрізняється від дій сомалійських піратів хіба тим, що росіяни грабують відкрито під власним триколором, не ховаючись. УКРАЇНА В ГААЗІ ВЩЕНТ РОЗБИЛА РОСІЙСЬКІ МАНІПУЛЯЦІЇ Цього тижня в Арбітражному суді в Гаазі пройшли попередні слухання в справі України проти Російської Федерації щодо порушення нею імунітету українських військово-морських кораблів та членів їхніх екіпажів 25 листопада 2018 року в Чорному морі. Слухання скликали росіяни, намагаючись піддати сумніву юрисдикцію трибуналу у справі. Російська сторона представляла свої маніпулятивні доводи, намагаючись ввести суд в оману та зірвати розгляд справи. По суті, вони намагалися довести, що інцидент 25 листопада 2018 року стосувався "військової діяльності", і тому не підпадає під Конвенцію ООН з морського права. Відповідно, на їхню думку, суд не має юрисдикції розглядати справу. Позицію України захищала професійна юридична команда МЗС. Українські дипломати та фахові іноземні юристи вщент розбили російські нісенітниці. Наша команда звернула увагу суду на абсурдну непослідовність аргументів РФ. Росія сама називала свої дії 25 листопада 2018 року правоохоронною діяльністю. Тоді їй це було зручно. Ба більше, безпосередньо після інциденту Росія виправдовувала арешт суден... Конвенцією ООН з морського права. Нині ж вона говорить про "військову", а не "правоохоронну" діяльність та наполягає, що її дії вже не підпадають під Конвенцію. Коли Росія брехала? Тоді чи зараз? А може, просто якщо дуже довго говорити неправду, можна заплутатися у власній брехні? Українська команда довела суду: Росія послідовна лише у прагненні уникнути відповідальності за свої дії. Але цього ми їй якраз і не дамо зробити. Ми послідовно працюємо над тим, щоб зухвале та протиправне захоплення Росією кораблів ВМС України у листопаді 2018 отримало чітку оцінку міжнародного правосуддя. Важливо, що цього тижня в Гаазі Україна відстоювала не лише свої інтереси, але і цілісність міжнародного права загалом. Адже йдеться про фундаментальний принцип імунітету військових кораблів. Якщо дати РФ поставити його під сумнів, у безпеці не почуватиметься ніхто. Україна готова боротися за себе та за спільні цінності та правила цивілізованого світу. Правда та право на нашому боці. УКРАЇНА ТЕЖ ВМІЄ ДАВИТИ: ЮРИДИЧНО В ГААЗІ Коли росіяни таранили "Яни Капу", вони реготали та кричали "Дави його!" Ми всі добре пам'ятаємо це відео. Але добре сміється той, хто сміється останнім. Ми теж уміємо давити. Тільки не залізним бортом корабля. Ми давимо залізною логікою юридичних аргументів. І ми задавимо російських злочинців. Красиво та згідно з міжнародним правом. Нехай це займе трохи більше часу, ніж знадобилося російським військовим для тарану корабля в міжнародних водах. Але наслідки для порушників будуть значно серйознішими та тривалішими. Цього тижня в Гаазі сторони висловили свої аргументи "за" та "проти" юрисдикції трибуналу над справою. За кілька місяців ми очікуємо висновок суддів трибуналу. Я вірю, що рішення буде справедливим. Росія опиниться в куті юридичного рингу, а Україна вийде на фінішну пряму цієї справи. Президент України і Міністерство закордонних справ зміцнюють світову коаліцію на підтримку України, що включає в себе доведення злочинів РФ у міжнародних судах. Перемога України у справі щодо захоплення кораблів та взяття в полон наших моряків важлива не лише для нас, а й для світу загалом. Вона буде сигналом для міжнародної спільноти та окремих держав – не можна порушувати правила. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/616a8e7e7a39d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/6045ecffadbec/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Mon, 08 Mar 2021 10:23:11 +0200 Історія лавреатки Особливої відзнаки премії Women in Arts 2021 Валерії Бурлакової Міжнародний жіночий день 8 березня – це привід для чесної розмови про права жінок у нашому суспільстві. Хтось досі каже, що "жінка має знати своє місце"? Безперечно. І це місце – там, де вона сама побажає. Біля сімейного вогнища чи у парламенті, у бізнесі чи дипломатії, за мольбертом чи у лавах збройних сил. Жінка має право обирати сферу, в якій хоче себе реалізувати. Російська агресія проти України, яка триває вже сім років поспіль, сильно трансформувала суспільні уявлення про українських чоловіків і жінок. З'явилися нові шляхетні та гідні поваги образи та ролі: і чоловік, і жінка можуть на рівних виконувати роботу воїна. Можна розповісти багато історій про сильних, розумних, сміливих українських жінок, які на власному прикладі довели ці прописні для ХХІ сторіччя істини. Але я розповім одну, яка все ілюструє. Вже третій рік поспіль в Україні проходить вручення премії Women in Arts (Жінки у Мистецтві), заснованої ООН Жінки в Україні та Українським інститутом Міністерства закордонних справ України. Нагорода відзначає жінок, які зробили видатний внесок у розвиток мистецтва та культури на національному та міжнародному рівнях. У семи основних категоріях переможниць визначає експертне середовище. Але цьогоріч з'явилася також Особлива відзнака премії. Її присуджує наглядова рада, яку я маю честь очолювати. Першою лавреаткою цієї відзнаки стала ветеранка російсько-української війни, письменниця та журналістка Валерія Бурлакова. Для мене вона уособлює нашу незламну, горду Україну, з усіма її труднощами та болем, відданістю та героїзмом. Наприкінці 2013 року Валерію Бурлакову буквально затягнуло у вир подій. Вона працювала журналісткою, коли розпочалася Революція гідності. 1 грудня на Банковій світлошумова граната розірвалася просто у Валерії під ногами та поранила її. Вона продовжила висвітлювати події на Майдані, а згодом – розгортання російської агресії проти нашої держави. Їздила у журналістські відрядження у зону бойових дій протягом усього 2014 року, аж допоки у грудні не потрапила у Піски. Тоді там воювала добровольча чота "Карпатська Січ". За словами Валерії, на позиціях катастрофічно бракувало людей, – і вона почала виконувати функції бійчині. Згодом Валерія повернулася до Києва, але за кілька тижнів знову відправилася на передову, щоб уже зі зброєю в руках захищати Україну. З тих пір вона воювала у складі різних підрозділів практично у всіх "найгарячіших" точках фронту: "Бутівці" під Донецьком, обороняла Світлодарську дугу на підступах до Дебальцева, Маріупольський напрям та інші. Валерія воювала за Україну, її незалежність, свободу та територіальну цілісність. Але їй довелося також повоювати за повагу до себе та інших жінок у лавах Збройних Сил України. Справа в тому, що у перші роки служби за документами вона була записана "санінструктором" та іншими дивними посадами, попри безпосередню участь у бойових діях як військової. Застаріле радянське законодавство дискримінувало жінок, і не дозволяло їм займати "чоловічі" військових посади. Лише внаслідок громадського тиску та просвітницьких кампаній за кілька років Верховна Рада України розширила перелік доступних жінкам військових посад, і дозволила їм де-юре відповідати статусу, який вони вже де-факто мали. Це лише один приклад того, як війна поступово вирівнювала чоловіків і жінок у правах. Валерія сповна пізнала війну, включно з найжахливішим, що вона несе: втратою близьких людей. 30 січня 2016 року під час бойового виходу загинув її коханий чоловік, з яким вони разом пішли в армію, Анатолій Гаркавенко, позивний "Морячок". Книга "Життя P.S.", за яку Валерія отримала Особливу відзнаку премії Women in Arts – це щоденник, листи до чоловіка після його загибелі, які вона почала писати на "Бутівці" безпосередньо у день його смерті, за її словами, "аби не збожеволіти". Згодом книжка була перекладена на французьку мову, а також адаптована у театральну п'єсу. Минулоріч вже відбулася її прем'єра у Національному академічному драматичному театрі ім. Марії Заньковецької у Львові. У грудні 2017 року Валерія звільнилася з лав Збройних Сил за станом здоров'я і повернулася до журналістської та громадської роботи. Вона також виховує сина Тимура. На тлі історії Валерії Бурлакової ще більш абсурдними виглядають недолугі чоловічі стереотипи про жінок, які "мають знати своє місце". Що завадило їй реалізувати себе у тому, за що вона бралася? Від написання репортажів, до командування мінометом чи видання книжки? Нічого, крім радянських норм законодавства та не менш застарілих стереотипів у головах інших людей. Уявлення про "жіночі" та "чоловічі" справи глибоко вкорінені в суспільній свідомості. Чого лиш варті такі народні приказки як "б'є- значить любить", "бабі дорога – од печі до порога". Ці немудрі народні "мудрості" не з'явилися нізвідки. Вони відображають століття дискримінації, зумовленої навіть не стільки злим умислом, скільки економічними та соціальними чинниками. Наші бабусі та дідусі жили в іншому, жорстокішому світі, де були інші правила виживання. Нині, у ХХІ сторіччі, умови змінилися, і нам всім теж час змінюватися. До речі, є в народі й інші приказки. "Жінка і кам'яну гору пересіче", "жінка чоловікові подруга, а не прислуга". Час переорієнтуватися на таку мудрість. На чолі Міністерства закордонних справ я впроваджую цілеспрямовану політику фемінізації дипломатії. Це означає, насамперед, створення рівних можливостей просування по службі, нульову толерантність до будь-яких проявів дискримінації. Для цього я започаткував спеціальну програму менторства всередині дипломатичної служби. Ми також схвалили та почали виконувати результати гендерного аудиту від ООН Жінки. МЗС стало першою державною інституцією, яка ще кілька років тому долучилася до руху HeForShe та зобов'язалася пройти такий аудит, а згодом взяла його результати до виконання. Я переконаний, що потрібно не просто збільшувати кількість жінок в системі. Вони мають бути представлені рівномірно на всіх рівнях, включно з керівним. За рік моєї роботи, 6 жінок стали пані послами України за кордоном, очоливши диппредставництва навіть у таких важливих столицях як Вашингтон. І суть не в тому, щоб виділити жінок і надати їм якісь додаткові привілеї, а у тому, щоб просто-напросто вирівняти дисбаланс, який складався сторіччями. Сьогодні ми запустили ще один проєкт в рамках цієї політики – "Дипломатки без краваток". Така політика переслідує не лише досягення справедливості, а і суто прагматичні цілі. Жінки – це прихований потенціал не лише дипломатії, а і загалом нашого суспільства та економіки. Якщо порахувати, скільки талановитих, здібних, розумних жінок не змогли реалізувати свої таланти та принести суспільну користь виключно через такі ірраціональні причини як страх осуду, відсутність можливостей, штучні перешкоди чи дискримінація з боку чоловіків-керівників, стає очевидним, що усунення цих бар'єрів автоматично посилює будь-яку інституцію, підприємство чи громадську організацію. То чому ми самі позбавляємо себе можливостей ставати сильнішими? Все, що для цього потрібно, це... поважати жінок, їхні права та можливості. Дорогі чоловіки, це не так складно. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/6045ecffadbec/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5e8adfffa2521/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Mon, 06 Apr 2020 10:53:35 +0300 Останній тиждень в Міністерстві закордонних справ минув під знаком Азії. І це не просто красиве формулювання. Видання, для якого я б писав цю колонку, могло б називатись "Азійська правда". Втім, в Україні такого видання поки не існує. Як не існувало досі нашої чіткої прагматичної стратегії для азійського регіону. Довгі роки вважалося, що "східний сусід" – це лише Росія, а далі простягається щось. З загадковим Конфуцієм, йогою, Буддою, китайськими паличками, фо бо, том ямом і зразковою мікро-країною, що стрибнула з третього світу в перший. Десятиліттями у світі Україну сприймають як щось затиснуте в трикутнику США-ЄС-Росія. З цього сприйняття вишкварюють концепцію серединності нашої держави – ми між кимось, а не самі по собі. Це сприйняття критично звужує маневр України у світі та обмежує наші можливості просувати свої інтереси, підвищувати безпеку, робити Україну більш благополучною. І поки увага аналітиків була прикута до "класичного" трикутника, Китай став торговельним партнером України #1 як окрема країна, товарообіг з Сингапуром зріс у чотири рази, торгівля України з Індією демонструє вигідний баланс, а у Києві суттєво побільшало ресторанів азійської кухні. Безумовно, Україна має і надалі розвиватися як європейська ринкова демократія з особливими трансатлантичними зв'язками. Наші європейські та євроатлантичні прагнення чітко закріплені в Конституції та соцопитуваннях. ЄС і НАТО лишаються нашими амбітними цілями та способом мислення, якому ми вчимось. Нашим головним домашнім завданням. Однак сьогодні Європа не можлива і не уявна без Азії. В умовному Мюнхені ви знайдете баварські сосиски, а за рогом за ті самі євро зможете придбати качку по-пекінськи чи суші. Азія та Європа – це один континент. Інь і Ян. З вершини Евересту легше дотягнутися до 12 європейських зірок. Світ недарма довго зближувався та інтегрувався. Нам давно бракує, з одного боку, власних потужностей для виробництва всього необхідного й наповнення державного "споживацького кошика", а з іншого – простору для реалізації створеного нами. На цивілізаційному рівні нам всім бракує ідей для осягнення сьогодення. Класична німецька філософія та навіть постмодерні роздуми французів не стануть універсальним дороговказом без хоча б базового розуміння азійського світогляду. Поки Платон із Аристотелем в античному візочку виколисували Європу, в Індії вже пробудився Сіддхартха Гаутама, а Лао-Цзи окреслив канон шляху та благодаті. Наш світ потребує ширших поглядів та горизонтів. Якщо ж сліпо слідувати лише одній ідеї, в ньому легко заблукати. Коронавірус – зараз будуть драматичні слова – змінив світ. Принаймні, змінив дуже багато у нашому звичному житті. Чи побачимо ми знову всеохопну відкритість та розділ праці, за якого на одному кінці світу винаходять, а на іншому вже практикують – питання. Але це питання вимагає від нас не чекати відповіді "від дорослих", а подорослішати самим та запропонувати свої варіанти відповідей. Наша посткоронавірусна стратегія: утримувати позиції та відкривати нові можливості. Це пошук балансу між дедалі глибшою інтеграцією із Заходом та проактивною політикою на азійському Сході. Такий підхід дозволить перебудувати замкнений трикутник на більш складну фігуру. Гра у ній буде складнішою, але й потенційні виграші значно зростуть. Саме цьому був присвячений проголошений мною Тиждень Азії в МЗС (суто технічно, це 6 телефонних розмов з азійськими колегами, 4 зустрічі з послами азійських країн і наради про стратегію). Сукупний товарообіг з країнами Азії в 2019 році склав 23,7 млрд доларів США. Китай, я вже згадував, став нашим найбільшим торговельним партнером (12,8 млрд доларів США). Наші компанії давно працюють над інфраструктурними проєктами в Туркменістані, Таджикистані та інших країнах. Сучасний український фармацевтичний сектор плідно співпрацює з Індією. За активної підтримки Японії реалізуються грантові проєкти. До прикладу, за японським пільговим кредитом було збудовано термінал D в аеропорту Бориспіль. А сінгапурська smart nation може бути взірцем держави в смартфоні. Звісно, ми маємо і нагальні питання. Гуманітарна допомога, поставки медичного обладнання, обмін фаховим досвідом. Єдиний ефективний спосіб боротьби з коронавірусом- з'єднання зусиль всього світу. Колись Україною пролягав знаменитий шлях із варягів у греки. Сьогодні ми працюємо спільно з Китаєм, щоб стати невід'ємною частиною їхньої ініціативи "Один пояс, один шлях". Не лише транзитною, але і виробничою. Унікальна перевага України у стосунках з Азією – наша Угода про політичну асоціацію та глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі з Євросоюзом, яка є найглибшим інтеграційним документом ЄС з країною-партнером. Завдяки нашій тісній інтеграції з ЄС, азійським інвесторам вигідно створювати в Україні робочі місця та продукт для насичення внутрішнього ринку і продажу на багатому ринку Європейського Союзу. Ми також працюємо над відновленням прямого авіасполучення з державами, які нині доступні лише транзитом (наприклад, Туркменістан), розвитком експорту та залученням інвестицій. Ми будемо їздити в гості та запрошувати до себе. В Азії зі статусу "добрих знайомих" (а деколи й статусу "бачились колись"), ми маємо перейти у статус "близькі друзі". Азія звикла думати століттями наперед, відчуваючи минуле. Для України також настав час виробляти стратегію на кілька кроків вперед. Варто пам'ятати, що коронавірус рано чи пізно відступить, а от його наслідки триватимуть. Так, ми живемо у кризові часи, і наша економічна ситуація не дає приводів для оптимізму. Постраждаємо не лише ми, а весь світ. Але зі всякою кризою завжди відкриються і нові можливості. Наше завдання нині – працювати на втілення українських інтересів не лише сьогодення, а й майбутнього. У ньому, я переконаний, не лише в Києві можна буде скуштувати щось смачне азійське, а й легко знайти щось наше, українське, в Азії. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5e8adfffa2521/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5df909016f359/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Tue, 17 Dec 2019 17:57:37 +0200 В останні п'ять років лише на одному телебаченні у світі (поза українським) Україна була головною темою. Йдеться про російське телебачення. "Україна, Україна, Україна", – лунало і лунає з російських телевізорів 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Нині ж Україну згадують у такому обсязі не лише на російському, а і на американському телебаченні. Пам'ятаєте, колись ми скаржилися, що України замало в іноземних ЗМІ? Нині це змінилось. Але чи так, як ми хотіли? Минулого тижня я став першим членом нового українського уряду, який відвідав Вашингтон. От ви, мабуть, думаєте, що Україна звучить лише у скандальному контексті? Насправді, ні. Підвищена увага провокує і підвищену цікавість до нас. У тренді загальної уваги світу до України – і фото українського президента на обкладинці журналу ТІМЕ. Коли я був у США, я був вражений тим, наскільки новини Вашингтонщини насичені згадками про Україну. За 1 хвилину ранкових новин на CNN Україну згадали 12 разів. Навряд це позитив, бо згадували-то нас, але йшлося геть про інше. Внутрішньополітична роздача, під яку ми потрапили у США, – несправедлива. Водночас, позитив є у тому, що після трьох днів, насичених зустрічами у Вашингтоні, я переконався, що наші американські партнери в обох партіях і в адміністрації США це розуміють. Сполучені Штати – ключовий стратегічний партнер і союзник України. США були поряд з нами у найкритичніші моменти нашої історії, коли над самим існуванням Української держави нависла смертельна загроза. У нас з американцями не лише спільні цінності, а й спільне усвідомлення загроз. А наш спільний обов'язок полягає у тому, щоб не дозволити нікому і нічому зашкодити стратегічному партнерству України та США. Саме тому мій основний меседж під час зустрічей був дуже простим. Україна просить від американських друзів і колег лише одного: справедливого ставлення. У світі загострюється боротьба за глобальний вплив. У такому висококонкурентному середовищі Україна і США є природними союзниками, а не випадковими подорожніми.З негативу: поки не всі у Вашингтоні усвідомлюють таку стратегічну важливість України. З позитиву: тих, хто досі не усвідомлює, – меншість. А знаєте, чому зазвичай особливо приємно спілкуватися з американцями? Від них ви ніколи не почуєте нереалістичних міркувань та ілюзій щодо рівня безпекових загроз, які несе політика Кремля для Європи. Майже немає того "самозаспокоєння", яке, на жаль, відчувається у деяких європейських столицях. Під час мого візиту Палата представників Конгресу США ухвалила оборонний бюджет. Згідно з ухваленим законом, Україна отримає наступного року 300 мільйонів доларів військової підтримки, що на 50 мільйонів більше, ніж торік, включаючи 100 мільйонів на летальне озброєння. Для енергетичної безпеки усієї Європи також критично важливими є санкції, закладені в оборонний бюджет США проти Північного потоку-2. Про що йдеться? Санкції спрямовані проти суден, які прокладають трубу "потоку" дном Балтійського моря, компаній, які ними володіють, їх власників. Завдяки фінансовим обмеженням США, кожен наступний метр труби Північного потоку-2 стане занадто дорогим, і це суттєво ускладнить реалізацію російського політичного проєкту. Над розробкою та застосуванням американських санкцій працювали і працюватимуть багато людей з усяких країн на всіх рівнях. Тут варто справедливо подякувати кожному. Особливо тим, хто займався "тихою" дипломатією та кулуарною роботою. Від американських співрозмовників отримав запевнення, що санкції будуть якнайшвидше ухвалені у Сенаті та негайно підписані президентом США. Це не лише "українське" питання. Це питання стратегічного балансу у Європі, її безпеки, не тільки енергетичної. Стратегічно важливо, що цього разу у Вашингтоні ми дуже предметно говорили про НАТО. Хоч і не все в Альянсі залежить від наших американських партнерів, але їхній голос є надзвичайно вагомим. Під час мого візиту гостро відчувалося, що у Вашингтоні є високий запит на розмову з Україною. Ми повинні говорити з американцями більше, частіше і на всіх рівнях. Якою б не була турбулентність, Україна і США повинні постійно відкривати нові горизонти співпраці. Турбулентності минають, а стратегічний курс залишається незмінним. На початку листопада українсько-американська ракета-носій "Антарес" на замовлення NASA успішно вивела на орбіту вантажний корабель "Сігнус". Коли мене запитали у Вашингтоні про бачення наших стратегічних відносин, я відповів просто: таких новин та історій має бути більше. І цьому має допомогти і призначення (нарешті!) нового посла України у США. З новим послом з'являється більше надії на розвиток стратегічного партнерства зі Штатами. Часи великих викликів потребують людей з великим досвідом. Це саме те, що є у посла Володимира Єльченка. Знаю його давно, вчився у нього дипломатії, адже він був першим послом, у якого я працював. Бажаю йому успіхів на новому напрямі роботи. Ми разом працювали і працюємо на успіх. Успіх України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5df909016f359/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5ddd099eb0e79/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Tue, 26 Nov 2019 12:16:46 +0200 Минулого тижня ми згадували, яку криваву ціну зимою 2013-2014 років довелося заплатити за європейське майбутнє України, оцінювали, як змінилася наша держава, і наскільки ми наблизилися до нашої спільної мети – побудови сильної, успішної європейської демократії. Революція гідності тривала довгих три місяці. І щодня вголос або подумки ми говорили: "Україна – це Європа". Входження України до європейського економічного, політичного, культурного простору – це завдання нашого покоління на всіх рівнях, у всіх сферах. Боротьба за нову європейську Україну триває як у парламенті, так і в окремій сільській раді. Це протистояння між новим та старим, прагненням змін та бажанням зберегти статус-кво. А поки ми ведемо цю внутрішню боротьбу за оновлення, світ змінюється шаленими темпами. Він не чекає доки ми зміцнимося та модернізуємося. Навпаки, він кидає нам нові виклики. Саме тому уряд прагне максимально пришвидшити зближення України з ЄС, зокрема, виконуючи Угоду про асоціацію. 20 листопада, напередодні річниці початку Євромайдану, уряд провів особливе "євроінтеграційне" засідання, "перепрошивши" програмне забезпечення операційної системи європейської інтеграції України. Серед іншого, уряд: ✅Оновив План заходів з виконання Угоди про асоціацію. ✅Відкрив доступ до моніторингової онлайн-системи "Пульс Угоди" (тепер кожен може слідкувати за нашим прогресом у виконанні Угоди про асоціацію). ✅Ухвалив 16 законопроектів та постанов з європейської інтеграції. Серед них: законопроєкт про приєднання України до Угоди про розвиток мультимодальних перевезень ТРАСЕКА; законопроєкт про митний тариф, що спрощує процедуру митного оформлення товарів та адаптацію статистичної системи України до міжнародних стандартів. ✅Схвалив пакет угод про підтримку Євросоюзом 4 важливих програм реформ (відкриття ЦНАПів, управління міграцією, надання безоплатної правової допомоги, продовження реформи держслужби) ✅Відкрив шлях до реалізації в Україні міжнародних проектів розвитку у рамках Дунайської транснаціональної програми. ✅Затвердив план заходів, які у перспективі зроблять перетин українського кордону більш зручним, швидким та безпечним (Стратегія інтегрованого управління кордонами). Уряд вирішив також створити регіональний Офіс євроінтеграції у Херсонській області. Впродовж 2020-2024 років ця ініціатива пошириться на всі регіони України. Наш рух до об'єднаної Європи стане ближчим та зрозумілішим для людей, а можливості, які він відкриває, більш доступними. Стратегічний курс європейської інтеграції є пріоритетом всього уряду. Безперечним доказом цьому є те, що під час підготовки засідання всі міністерства продемонстрували безпрецедентний рівень співпраці. Особлива подяка Прем'єр-міністру Олексію Гончаруку, який без вагань підтримав мою ініціативу зробити роботу Уряду у сфері євроінтеграції прозорою. Ще з 2017 року, коли онлайн-система "Пульс Угоди" була створена, і Євросоюз, і українське громадянське суспільство, неодноразово закликали відкрити її для громадськості. Нарешті ми це зробили! Тепер будь-хто – хоч ви, читачу – може побачити, який пульс в Угоди: http://pulse.eu-ua.org. І головне: тепер євроінтеграція – це перша в Україні повністю вимірювана і публічно відкрита політика. Ми вирішили з колегами щороку в листопаді обов'язково проводити подібний #ЄвроУряд, аби підбивати підсумки нашої роботи та актуалізувати плани з євроінтеграції. Звісно, це не означає, що євроінтеграцією будуть займатися раз на рік. Це завдання потребує щоденної праці. Але, погодьтеся, мати один день для підбиття правдивих підсумків та побудови амбітних планів – не зайве. Наше прагнення до більшої ефективності та прозорості має повну підтримку у парламенті. 19 листопада відбулася ще одна безпрецедентна подія: разом із Головою Верховної Ради Дмитром Разумковим ми створили спільну парламентсько-урядову платформу євроінтеграції. Найближчим часом ми разом сформуємо дорожню карту пріоритетних євроінтеграційних законопроєктів, ухвалення яких пришвидшить секторальну інтеграцію до ЄС та дасть імпульс економічному зростанню України. Минулий тиждень був дуже політично насиченим. Але найбільш емоційним моментом для мене стало спілкування з учнями київської школи N57. У День гідності та свободи ми говорили з ними про цінності Майдану. Розповів їм, як восени 2013 року українці вийшли на вулиці, щоб захистити свій європейський вибір, а також про шлях, який Україні належить пройти до членства в ЄС. Шість років тому, коли почався Євромайдан, ці діти лише щойно пішли у школу. Як і мій син, з яким ми вийшли на Михайлівську площу зранку після побиття студентів. Я пообіцяв сину і пообіцяв школярам, що зроблю все, аби на їхніх паспортах вгорі було написано "Європейський Союз", а внизу – "Україна". Без жодного пафосу. Це просто наш обов'язок. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5ddd099eb0e79/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5dc3c2435ff55/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Thu, 07 Nov 2019 08:05:39 +0200 "За час вашого перезавантаження влади, України стало якось помітно менше в Єврокомісії, а тепер вас знову багато, і це добре" – сказав мені один єврокомісар під час зустрічі. Я йому відповів, що нас буде ще більше:) Цей візит до Брюсселя – особливий. У складі української делегації до столиці ЄС вперше відправилася нова євроінтеграційна команда уряду. Вони не просто представляли політику і реформи своїх відомств. Надзвичайно важливо, що вони налагодили контакт із колегами у Європейській Комісії. Чим краще ми знаємо і розуміємо один одного, тим швидше і більше можемо зробити разом. Привід для знайомства був не менш важливий: засідання Комітету асоціації Україна-ЄС. Тут сторони узгоджують плани, рішення, висновки, які потім затвердить Рада асоціації, заклавши параметри нашої євроінтеграції на найближчий час. Водночас, я завжди наголошую, що Угода про асоціацію не лише окреслює детальний план реформ в Україні. Вона зближує Україну та Європейський Союз і робить нас сильнішими разом. ЄС не зможе претендувати на роль великого глобального гравця, якщо не не буде збільшуватися, розширюватися, залучаючи більше ресурсів. Тому в пошуку нових амбітних горизонтів насправді зацікавлені і ЄС, і Україна. Україна модернізується і трансформується, прагнучи стати сильною, процвітаючою європейською демократією. Підтримка ЄС відіграє ключову роль на цьому шляху. Успіх України – це успіх Європи, і навпаки. І ми обов'язково його досягнемо! Для цього я хочу бачити більше ЄС в Україні і більше України в ЄС. У Брюсселі я окреслив п'ять поточних пріоритетів нашої інтеграції до ЄС: 1) Секторальна інтеграція. Закликав Єврокомісію активно працювати з українськими колегами над розробкою конкретних спільних кроків (дорожніх карт, програм, планів дій) для підтримки високої динаміки інтеграції України до цифрового та енергетичних ринків ЄС, спрощення митних формальностей у торгівлі з ЄС, поглиблення співпраці у сфері юстиції, свободи та безпеки. 2) Подолання наслідків змін клімату та енергоефективність. Нинішній Уряд серйозно ставиться до загрози змін клімату. Мабуть, серйозніше за будь-який попередній. Ми щиро вітаємо ініціативу Єврокомісії – нову Європейську Зелену Угоду (англ. "New Green Deal"), за допомогою якої Брюссель прагне до 2050 року зробити Європу вуглецево-нейтральним континентом (простими словами, коли обсяг викидів вуглецю не переважатиме обсяг вуглецю, від якого ми встигаємо позбавлятися). Україна готова стати надійним партнером ЄС в позбавленні від вуглецю. Якщо ми дбаємо про майбутнє та безпеку власних громадян, ми повинні разом з ЄС зменшувати викиди. 3) Приведення положень Угоди про асоціацію у відповідність реальному зростанню торгівлі. Ми хочемо і будемо ще більше торгувати з ЄС. Зокрема, йдеться про перегляд тарифів, безмитних квот, укладення угоди ACAA (т. зв. "Промисловий безвіз") після завершення необхідних двосторонніх процедур. Сподіваюся вже незабаром приймати у Києві оціночну місію ЄС з питань ACAA. 4) Наближення євроінтеграції до громадян у регіонах України. Переваги нашого руху на Захід повинні бути зрозумілими, близькими та доступними для всіх громадян України. У ЄС повністю поділяють такий підхід. Розраховую, що європейські колеги активно підтримають відкриття офісів європейської інтеграції у регіонах України. 5) Відновлення інфраструктури Донбасу. ЄС уже суттєво допомагає розвивати Схід України, зокрема, підтримуючи малий та середній бізнес, відновлюючи інфраструктуру. Наше партнерство з Євросоюзом у східних регіонах України надсилає потужний позитивний сигнал мільйонам українців, які постраждали від війни: ви не одні у біді, ви не забуті, вас підтримують і в уряді України, і в ЄС. Саме ці пріоритети я обговорював на зустрічах у всіх головних європейських інституціях. Більш детально з підсумками засідання 5-го Комітету асоціації Україна-ЄС можна ознайомитися за посиланням тут. Успіх належить не тим, хто намагається зберегти статус-кво, а тим, хто прагне розвитку. Але всяке сильне прагнення змін завжди наштовхується на одні й ті самі перешкоди: бюрократію, фінансові та політичні потрясіння. Це твердження справедливе для "змінотворців" і в Києві, і в Брюсселі. Але ми не боїмося перешкод і здатні їх долати. Давно відомо: де є воля, там знайдеться і шлях. Головне, що я відчув під час цього візиту – європейські партнери оптимістично налаштовані щодо України і дій нашого уряду. Ми на правильному шляху. З абсолютної більшості питань наші погляди збігаються. А коли погляди збігаються, легше знайти волю для подолання всяких перешкод. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5dc3c2435ff55/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5dbfd4e44b0d1/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Mon, 04 Nov 2019 08:36:04 +0200 Це сталося – Україна успішно прийняла у себе Північноатлантичну раду НАТО, постійно діючий керівний орган, який ухвалює рішення Альянсу. 29 представників держав-членів та Північна Македонія, що незабаром офіційно стане членом, на чолі з генеральним секретарем Альянсу провели два надзвичайно насичених дні в Україні. Одеса вразила гостей не лише як українська перлина, а й як нова столиця Військово-морських сил України. Натівці у такому складі були тут вперше. Ми в буквальному сенсі нанесли Одесу на політичну карту союзників. Звісно ж, присутність Альянсу на такому рівні представництва у ключовому місті Півдня України та Чорноморського регіону – це і дуже потужний безпековий сигнал. Зрозуміло, кому він адресований. В Одесі основною темою наших розмов з Альянсом була розбудова Військово-морських сил Збройних Сил України. Вже за рік, у жовтні 2020 року, тут відбудуться спільні навчання Україна-НАТО "Coherent Resilience 2020" (укр. "Цілісна стійкість 2020") у рамках схваленого Союзниками Чорноморського пакету. У центрі уваги навчань – протидія гібридним загрозам. Україна має унікальний досвід. Союзники теж дечому навчилися. Час тренуватися разом. Київ був не менш гостинним, але тут природно домінував політичний порядок денний. Всупереч штучно накрученим емоціям про те, що Україна ось-ось якось згорне євроатлантичний курс, за ці два дні на всіх рівнях Україна заявила, що: - йде до членства в НАТО; - зацікавлена в отриманні ПДЧ; - зацікавлена в отриманні статусу учасника Партнерства розширених можливостей НАТО; - готова збільшувати свій внесок в операції НАТО. З боку Альянсу також було сказано багато важливих речей. Насамперед, під час засідання Комісії Україна-НАТО під головуванням президента України. Президент був максимально чіткий у своїх сигналах і, запевняю вас, союзники його почули. Заступниця Генсекретаря НАТО з політичних питань і політики безпеки Беттіна Каденбах прийняла моє запрошення взяти участь в інавгураційному засіданні оновленої Комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції України. Я хочу, щоб натівці і ми почувалися своїми на засіданнях один одного. Під час зустрічі Комісії ми передали колегам з НАТО п'ять стратегічних напрямів подальшої взаємодії: ✅ реформа всього сектору оборони та безпеки: насамперед, розвиток Сил спеціальних операцій, Військово-морських сил, логістики, кіберзахисту, військової поліції; ✅ демократичний цивільний контроль над сектором безпеки та оборони України; ✅ професійний розвиток та освіта; ✅ побудова національної системи стійкості в умовах сучасних загроз; ✅ безпека людини. Це наші, українські пріоритети, яких НАТО допомагає досягти. Сильна Україна, здатна захистити себе та забезпечити безпеку своїх громадян, значно укріплює безпеку всього євроатлантичного простору. Завжди нагадую: до НАТО інтегруються не лише Збройні Сили, а вся країна. Своїм першочерговим обов'язком як Віцепрем'єр-міністр і голова Комісії вважаю забезпечити, щоб всі члени цього органу з різних міністерств та відомств усвідомили свою відповідальність за досягнення Україною критеріїв членства у НАТО (як це записано у Програмі уряду). Працюємо над тим, щоб євроатлантична інтеграція стала стратегією, інтегрованою в усі сфери. Як це виглядає на практиці? Річна національна програма нашого зближення з НАТО на наступний, 2020 рік, містить вдвічі більше заходів ніж попередня (понад 1100). Зазвичай іронічно посміхаюся, коли йдеться про кількість заходів, а не їхню якість. Надто багато завдань для "галочок" бачив я у своїй кар'єрі. Однак цього разу – це якісні цифри, що прискорюють наш рух на Захід. За ці два дні було багато теплих слів підтримки, щирого здивування наших партнерів досягненнями та наполегливістю України, практичних домовленостей, ґрунтовних відвертих розмов про безпекову ситуацію у нашому регіоні, обговорення можливостей (і перешкод) у співпраці України та НАТО. Вкотре закликаю винести європейську та євроатлантичну інтеграцію за дужки внутрішньополітичної боротьби. Гарантією того, що Україна стане членом НАТО, є не чергове "перепідтвердження" з боку Альянсу, не "переподача" заявки на ПДЧ з боку України, не змагання за кубок найбільшого інтегратора, а ефективні реформи і наполегливість у стосунках з Альянсом. Безумовно, євроатлантичний шлях медом не намазаний, і деякі рішення НАТО нам доведеться вигризати. Ми готові до цього заради руху вперед. Що маємо у підсумку? Представники Альянсу чітко заявили, що НАТО стоїть пліч-о-пліч з Україною у нашій боротьбі проти російської агресії. Підтримка України у реформах та зміцненні обороноздатності буде посилена. Спільні навчання набирають масштаб. Запускаємо більш ефективний формат партнерства для досягнення 5 стратегічних пріоритетів України. Спільно працюємо, щоб гарантувати безпеку у Чорному морі. Закликали союзників надати Україні статус партнера з розширеними можливостями (англ. "Enhanced opportunities partnership"), який буде дієвим інструментом для поглиблення практичного військового співробітництва України та Альянсу. На шляху до членства в НАТО ми хочемо бути скрізь, де це можливо і корисно. Мабуть, найбільш медійною стала заява Генерального секретаря Єнса Столтенберга "Ніхто не має права вето щодо членства України в Альянсі. Час сфер впливу відійшов у минуле". А мені особисто сильно запам'яталася його відповідь під час зустрічі із кадетами в Одеській морській академії. Один молодий кадет з Луганська спитав, коли, на думку генсека, завершиться окупація його рідного міста. Столтенберг відповів: "Іноді, коли здається що довкола лише темрява, а прогрес майже нульовий, неочікувано може виникнути нове вікно можливостей, і все починає справді змінюватися... Знаєте, люди, які росли у Європі у часи Холодної війни, думали, що вона триватиме завжди, а Європа завжди буде розділеною, що Берлінська стіна стоятиме завжди. А потім, раптово, за кілька місяців, світ змінився. Стіна впала. Холодна війна завершилася. Радянський Союз та Варшавський пакт розпалися... Я розумію, що ви хотіли би бачити прогрес. Розумію ваше нетерпіння через його брак. Але якщо ви поглянете на історію, конфлікт може здаватися дуже затяжним, а потім, раптом, вдається створити вікно можливостей, у якому стаються зміни". На своїй посаді я робитиму все, щоб створити це вікно можливостей. Іноді щоб відкрити двері і увійти в них, спочатку треба створити і відкрити всі вікна:) *фото НАТО https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5dbfd4e44b0d1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5d987655eeecb/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Sat, 05 Oct 2019 13:54:13 +0300 Уряд має план дій, як не лише постукати у двері ЄС та НАТО, а насправді в них увійти. "Knockin' on heaven's door" ("Стукаючи у двері небес") – моя улюблена пісня Боба Ділана. Але коли йдеться про роботу, то моя пісня починається з рядка "Opening heaven's door" ("Відкриваючи двері небес"). Я за те, щоб ми не просто стукали у двері, а відкривали їх. Так, офіційно двері ЄС і НАТО відкриті. Але реальність складніша. І нам, і нашим партнерам ще потрібно зробити дуже багато, щоб двері справді відкрилися. Іноді для того, щоб пустили всередину, не обов'язково гримати кулаком та нервово тиснути на дзвоник. Навіть навпаки. Більш успішною стратегією було би просто назвати своє ім'я. Ім'я, яке знають, і якому довіряють власники помешкання. Ми маємо зосередитися на створенні цієї довіри, коли йдеться про шлях України до членства в НАТО та ЄС. Нещодавно парламент ухвалив Програму діяльності уряду. Вперше в історії програм українських урядів європейській та євроатлантичній інтеграції присвячений окремий розділ. Це підкреслює важливість і незмінність шляху України на Захід. Але це і дещо більше: фундамент побудови довіри. Ми чітко визнали інтеграцію наскрізним завданням для уряду. У документі міститься і пояснення, чому саме цей курс настільки важливий: "Уряд виходитиме з того, що інтеграція України до Євросоюзу остаточно визначена приналежністю України до родини європейських народів та підтверджена Революцією Гідності, а кінцевим і головним бенефіціаром інтеграції є громадянин України". За попередні роки на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції було зроблено низку дуже важливих кроків за дуже непростих умов зовнішнього та внутрішнього спротиву цьому стратегічному курсу України. Тепер цей рух має не лише прискоритися, а й отримати свіжий та креативний підхід. Що нового у філософії руху України до вступу в ЄС та НАТО? Насамперед, пропоную йти від зворотного: починати не з подачі заявок та прохань дати перспективу, які нам зараз з низки причин не дадуть, а стати живою заявкою та перспективою самим. Для цього у п'ятирічній програмі дій містяться дві амбітні основні цілі, на які тепер працюватиме держава: "Україна відповідає критеріям членства в Європейському Союзі"; "Україна відповідає принципам та критеріям, необхідним для набуття членства в Організації Північноатлантичного договору". Попри титанічний масштаб завдань, які передбачені цими двома короткими реченнями, я не сумніваюся, що Україна здатна і втілить обидві амбітні цілі. Хіба Україні, яка вистояла в умовах п'яти років гібридної агресії РФ у військовому, економічному, дипломатичному, інформаційному та кіберпросторі, може бути щось не під силу? Чинна Угода про асоціацію України та ЄС і Річні національні програми під егідою Комісії Україна-НАТО будуть інструментами досягнення цих цілей. Водночас ми не зупинятимемося на тих інструментах, які вже маємо, і прагнутимемо більшого. Розширення ЄС на Схід є неминучим. Немає сенсу встановлювати часові рамки цього розширення. Для ефективної роботи достатньо знати, що воно зрештою відбудеться. Жодна країна не стала членом ЄС без суттєвої та стабільної підтримки з боку самого Євросоюзу. Тому ми прагнемо повністю залучити ЄС до процесу інтеграції на основі тих самих копенгагенських критеріїв. У програмі дій уряду йдеться і про нові ефективні програми та інструменти ЄС, які ми хочемо зробити доступними українським громадянам, і про початок переговорів щодо доступу України у певній перспективі до структурних фондів ЄС. Україна – велика країна. Тому пропозиція: вступаємо до ЄС поступово населеними пунктами (жартую:)). Якщо серйозно, ми прагнемо донести європейську та євроатлантичну інтеграцію до людей, аби вона не асоціювалася з фотографіями із зустрічей чиновників у Брюсселі та Києві. Ми децентралізуємо рух України на Захід. А отже, будемо максимально залучати українські громади, села, міста. Саме до них, безпосередньо до українських людей, мають прийти проекти транспортної та прикордонної інфраструктури, іноземних інвестицій та допомоги ЄС. Саме на місцях люди мають навчитися робити бізнес з ЄС. І у цьому сенсі ми особливу увагу приділимо Півдню і Сходу України. Схожий принцип буде сповідуватися і в інтеграції України до НАТО. Менше слів, більше дій. Досягаємо критеріїв, втілених у Північноатлантичному договорі та політиці розширення Альянсу (політичних, економічних і військових, а також щодо спільних зусиль у системі колективної безпеки євроатлантичного простору). Наближаємо Річні національні програми під егідою Комісії Україна-НАТО за змістом та формою до Плану дій щодо членства в НАТО. Повноцінно втілюємо їх і максимально впроваджуємо стандарти і процедури НАТО у секторі безпеки та оборони. Цим ми досягнемо взаємосумісності сил України та НАТО, а без цього жодної реальної інтеграції не буде. Ми робимо це, тому що стандарти НАТО є найкращими, а нам, українцям, потрібні найкращі армія і сили безпеки. Уряд вже працює над тим, щоб трастові фонди та програми і проєкти НАТО, що діють в Україні, були адаптовані до реальних потреб українського народу і держави. Наприклад, зміцнення спроможностей наших Військово-морських сил ми визначили як один з пріоритетів взаємодії з НАТО. Коли я був у Брюсселі, я бачив готовність Алянсу динамічно рухатися вперед у стосунках з Україною. І це не дивно, адже ми дійсно робимо один одного сильніше. У НАТО зростає розуміння особливої важливості України. Коротше кажучи, особисто я не хочу чути від ЄС і НАТО: "Питання про ваше членство не на часі". Я разом з колегами по уряду працюватиму, щоб почути від них: "Як, а ви хіба досі не з нами?". Щоб відкрити будь-які двері, навіть до власного дому, потрібно поставити перед собою ціль і докласти зусиль для її досягнення. І легко, і складно водночас. Але все вийде, якщо кожен з нас, а не лише уряд, працюватиме на досягнення мети – відкрити двері ЄС і НАТО для України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5d987655eeecb/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5b0672b843ffa/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Thu, 24 May 2018 11:07:20 +0300 Новина ВВС про обставини зустрічі Трампа з Порошенком наразі тримається на інформації від сина сестри маминої подруги і, м'яко кажучи, є непереконливою. Погано, що авторитетні медіа випускають такі сирі новини. АПУ новину рішуче заперечила. ВВС може копати далі і надати докази своєї правоти. А може й не надати. Але питання в іншому. Роблю камінг-аут: якби мені треба було заплатити гроші заради зустрічі з президентом країни, від якої значною мірою залежить безпека моєї країни, я б заплатив. Розумію, що люди, яких ця новина збудила, не люблять Порошенка, і не втрачають нагоди його копнути. Але ж це не скасовує критичне мислення. Підозрюю, що ці ж люди люблять Джавеліни, санкції проти Росії, кредитні гарантії, американські інвестиції і Курта Волкера, який регулярно говорить правильні речі про Росію. І все це у нас є. А трохи більше року тому стояв вереск, що ми програли Америку, що буде Велика угода Трампа з Путіним (я навіть мав написати колонку про те, що угоди не буде), що все пропало і т.п. А нічого не пропало. Навіть навпаки – прибуло. І це результат реальної цинічної жорсткої політики. Зовнішня політика як відомий мем про варену ковбасу: їжте з насолодою, але краще вам не знати як її готують. Перефразовуючи класика (чи класикиню?): Якби ви знали з якого сміття робиться зовнішня політика... Не та політика, де всі зустрічаються і мило один одного слухають та надихають промовами. І не та, де дивляться один на одного суворим поглядом та виголошують гнівні заяви, від яких тішиться око і вухо вдячного фейсбукера. А та, де в тиші кабінетів вирішуються найдраматичніші питання. Взагалі цікаво, як люди, які не знають дипломатичної реальності, уявляють світ? Варіанти відповіді: А) Клуб благодійників Б) Мережа держав, президенти яких прокидаються з одним запитанням в голові: "Як допомогти Україні?" В) Зібрання романтиків-ідеалістів. ПС: Чесно попереджаю, що всі запропоновані відповіді є неправильними. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5b0672b843ffa/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5aaff55620a99/ ukrpravda@gmail.com (Дмитро Кулеба) Mon, 19 Mar 2018 18:37:26 +0200 Сьогодні Путін прийматиме вітання. І сьогодні ж лунатимуть заяви про невизнання його виборів в окупованому Криму. А завтра світ повернеться до свого звичайного порядку денного. Попри сподівання Росії питання Криму далеко не закрите і залишиться на цьому порядку денному. Хоча, треба визнати, у деяких наших щиро дружніх партнерів зараз зростає спокуса застосувати до Криму т.зв. "балтійську модель". Низка країн Заходу не визнавала окупації та подальшої анексії Естонії, Латвії та Литви у 1940 році. Навіть після Другої світової війни не визнавала. Виходило так, що СРСР загалом визнавали, а участь в Союзі трьох республік – ні. Зараз би це назвали "гібридна відповідь". У цієї моделі є одна фундаментальна вада – вона не передбачає активних дій із захисту прав людини і протидії окупації. Ти просто сидиш і нічого не робиш. Якщо окупація не припиняється, то ти спокійно дружиш з агресором і згадуєш про погане максимум раз на рік на чергову річницю анексії. Якщо якимось чином окупація завершиться, ти такий: "О, а я ж ніколи не визнавав! Ми ж завжди були пліч-о-пліч. Свободу не спинити і все таке". Тобто модель цілком дієва, але це не наш варіант. Наразі немає жодних умов для повторення балтійського сценарію для Криму. Є всі можливості створювати для Росії такі комбінації, щоб зупинити репресії на півострові та рухати питання деокупації вперед. Життя окупантів у дипломатичному світі має бути нестерпним. На кожному кроці. У кожній країні та міжнародній організації. Кримська земля має горіти у них під ногами, коли вони ходять по коридорам у Вашингтоні, Нью-Йорку, Страсбурзі, Берліні, Лондоні, Анкарі та інших дипломатичних центрах. Тому Україна на усіх рівнях – від Президента до посла – постійно і смикає наших партнерів з пропозиціями діяти. Мало не визнавати анексію та вибори на анексованій території. Потрібно активно протидіяти анексії і наближати деокупацію. 26 лютого, у День спротиву окупації Криму Росією, ми офіційно внесли на розгляд Ради Європи перелік кроків, які організація може зробити для Криму. Вже працюємо, щоб вона таки почала їх робити. "Лупайте сю скалу!" – це має бути гасло для кримської політики будь-якої держави та міжнародної організації, яка спирається на силу права, а не право сили. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kuleba/5aaff55620a99/