https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/6707e91c564ca/ ukrpravda@gmail.com (Євгенія Кулеба) Thu, 10 Oct 2024 17:47:56 +0300 Складно зараз усім. Впоратися з втратами, страхом, сумом, втомою. Кожна та кожен шукає підтрімку і опору: людей, які допоможуть, практики, які створять відчуття безпеки. І все більше і більше з нас знаходять цю підтримку в доторку до глечика, з орнаментом рідного регіону, пісні, яку співала бабуся в дитинстві і яка досі звучить в голові, коли сумно, чи страшно, приготуванні усією родиною борщу. Кожна нація має свої традиції, ритуали, знання та майстерність, які передаються від покоління до покоління. Ці елементи – не просто історичні залишки минулого, а жива тканина культурного досвіду, який формує наші уявлення про світ, нашу ідентичність та створюють відчуття безпеки. І саме нематеріальна культурна спадщина усе яскравіше проявляється як інструмент підтрімки нашого ментального здоров'я та виліковування душ. Нематеріальна культурна спадщина – це звичаї, форми показу та вираження, навички, знання, усна творчість, ритуали, способи святкування, традиційні ремесла, які визнані спільнотами, групами та окремими особами як частина їхньої культурної спадщини. Це те, що робить нас унікальними, передається з покоління в покоління, що формує нашу ідентичність. З одного боку нематеріальна культурна спадщина все частіше опиняється під загрозою: стає усе менше носіїв старовинних ремесел, наприклад. У глобальному світі без кордонів люди часто втрачають зв'язок зі своїм корінням. Глобалізація та технологічний прогрес призвели до того, що багато елементів культурної спадщини стають забутими. Наприклад, нації втрачають традиції, які об'єднують людей під час свят або важливих життєвих подій, таких, як весілля чи народження дитини. Але в Україні все інакше. У нас відбувається небачений до цього ренесанс частково забутих практик, які об'єднують народ, регіон, місто, родину, підтримують нашу віру і створюють відчуття безпеки. ГО "Місто-сад", за підтримки УКФ, реалізувала проект "ДУША" і дослідила, як в Україні відроджується ідея наскрізної сили нематеріальної культурної спадщини, яка стає усе виразнішою. ЇЇ ніби активує відчуття втрати і бажання вижити, які є невід'ємною складовою війни. Наведу приклад: традиція приготування авдіївської каші. 17 лютого 2024 росія остаточно захопила Авдіївку, місто "вічного вогню", за героічною обороною якого слідкувала уся країна. Але навіть серед вогню війни мерехтить промінь життя і одним з цих променів стало відродження традиції приготування авдіївської каші – святкової та поминальної страви. За переказами місцевих господинь, традиція існує з кінця XIX сторіччя і передається від покоління до покоління на рівні родин. Але актуалізувалася вона саме під час війни. За лідерства Тетяни Переверзевої, завідувачки Авдіївського народного музею історії, у вересні 2019 року до обласного переліку було включено елемент НКС "Традиція приготування авдіївської каші", або "Авдіївська каша". З 2018 року каша активно популяризується в місцевій громаді через проведення кулінарних майстер-класів та поширення рецептів приготування цієї страви. У межах самої Авдіївки страва стала, саме під час війни, популярною в мікрорайоні Східний, звідки історично починалося заселення промислового міста. Авдіївська каша є елементом як ритуальної, так і святкової родинної кухні. Як ритуальну страву, а не замінник куті, її вживають на поминальних трапезах. На святкових застіллях таку кашу подають наприкінці як десерт. Тепер жителі окупованої Авдіївки зберігають і поширюють цю традицію, завдяки ній створюють зв'язок зі своїм містом, його відчуття і смак, підтримують віру в повернення додому. Війна несе багато горя, але бажання перемогти і вижити як нація пробуджують відчуття спільноти, відроджують традиції, які обєднують, підтримують ментальне здоровя, лікують душу. Такій інстинкт самозбереження, що може звучати як пісня. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/6707e91c564ca/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/6582c8edcca38/ ukrpravda@gmail.com (Євгенія Кулеба) Wed, 20 Dec 2023 11:58:53 +0200 Війна, зруйновані міста і села, тисячі людей з інвалідністю, чотири повітряні тривоги лише в день голосування за бюджет, мільярди допомоги від закордонних партнерів. В цей час місто Київ, попри супротив громади, приймає бюджет, в якому не пріоретизовано розбудову безбарʼєрного Києва, створення мережі укриттів, інвестиції в критичну інфраструктуру і, головне, підтримку ЗСУ. Місто отримало класичний бюджет мирного часу. Бюджет розвʼязок, бруківки і асфальту. Акценти та пріоритети можете оцінити самі: 23,8 млрд на транспортну галузь міста. Тут нові розвʼязки і дороги: на вул. Дегтярівській та Богатирській, Броварському проспекті та на Оболоні (окружна). Передбачено продовження будівництва найдорожчого в історії людства Подільсько-Воскресенський мосту і метро на Виноградар, яке вже стало міським мемом. 50 млн грн на реконструкцію парків. Не дивуйтеся: знову парк Наталка і Орлятко, ніби інших в Києві немає 14,3 млн грн на міську цільову програму з розвитку туризму Кошти на ЗСУ – 763 млн грн - закладені в бюджеті Департаменту муніципальної безпеки, Правкою мер додав ще 1 млрд грн. Важливо: немає розуміння, на що саме будуть використані ці кошти. Чи адекватна ця сума – ні. Може скластися враження, що Київ живе в окремому від країни світі, коли, нівелюючи вимоги часу, потреби громади і елементарну людську гідність, ті, хто роками "ділить бюджет, так і не зрозуміли, що ворог – не лише сусід, але і корупція, з якою потрібно так само відчайдушно битися. Кажуть, погані звички важко вмирають. Головна погана звичка влади в Києві – "освоювати" податки містян, виходячи зі свого, абсолютно невідповідного ситуації не лише в країні, але й у світі, бачення та особистих інтересів. А в цей час люди не мають можливості знайти прихисток в укриттях, їх недостатньо, або стан незадовільний, киян висаджують з громадського транспорту під час повітряної тривоги, залишаючи 2 варіанти: мерзнути на вулиці, або пересідати у маршрутки, які розвалюються під час руху, закривають людей з інвалідністю вдома, адже вони не можуть вільно пересуватися містом. Чомусь тих, хто підтримав цей бюджет, не хвилює, як людина, що втратила кінцівки внаслідок цієї жахливої війни, буде користуватися заповненим вщент громадським транспортом, через аварії в метро, які є результатом відсутності адекватного інвестування в експлуатацію та заохочення агресивної забудови, потрапляти в маршрутку, або просто переходити вулицю, що дає одну можливість – підземний перехід. Чому мера не хвилює, яка взагалі в місті ситуація з безбар'єрністю? Бюджет міста не вирішує ситуацію із вшануванням та поховання загиблих захисників та захисниць, їх реабілітацією та психологічною підтримкою. Це знову бюджет, який звикли між собою ділити представники та представниці депутатського корпусу і які продовжують перебувати в ілюзорній реальності, думаючи, що війна десь далеко і ніяк не зачіпає їх інтереси. Чи врятує Київ нова розвʼязка і дорога, яка руйнує екопарк Осокорки Київ від ворога? Чи справді цього хочуть платники податків, які формують бюджет? Замість заповідних територій в наступному році на нас можуть чекати кілометри доріг і бетонні джунглі, серед яких кожен і кожна, хто підтримав цей бюджет, житимуть своїм безтурботним життям, доки хтось буде мерзнути в окопі, на мітингу в захист екопарку Осокорки, чи стояти в черзі до старої, жовтої маршрутки. За особистої підтримки мера, адже нічого в цьому місті не відбувається без його згоди, столична влада наріжним каменем для себе зробила поверхневий блиск міста, проголосувавши за свою реальність під акомпанемент сирен повітряної тривоги. Мер і більшість Київської міської ради обрали не спільну перемогу у війні, частиною якої має стати місто Київ, а персональну на виборах та традиційне збагачення. Що на нас чекає далі? Мітинги під стінами Київради, які збиратимуть усе більше киян, моя важка робота, моїх колег та колежанок, які, як і я, не підтримати цей ганебний бюджет, над тим, щоб його змінити під час коригувань. І сумніви, сумніви партнерів щодо доцільності фінансової підтримки країни, яку не хоче підтримувати її столиця. Київ міг би бути прикладом для інших міст, як бути складовою перемоги, а став прикладом того, який бюджет не можна приймати під час війни. "Міста мають жити своїм життям" – такою фразою Володимир Прокопів, голова фракції "Європейська солідарність", пояснив доцільність такого бюджету. Не думаю, що з цим погоджуються кияни! Міста мають жити життям, в якому головне – перемога, бо без неї не буде міст! Вірю в киян! https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/6582c8edcca38/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/618105203b62c/ ukrpravda@gmail.com (Євгенія Кулеба) Tue, 02 Nov 2021 10:30:08 +0200 Фемінітиви – група слів жіночого роду альтернативних або парних аналогічним словам чоловічого роду. Так каже Вікіпедія. Навіщо вони потрібні? Вони проявляють жінку, повертають її в мовлення з пасиву. Жінку стає чутно. Її роль стає артикульованою, помітною і фіксованою. А ще, кажуть, що фемінітив – це перше слово, яке більшість вимовила в житті: мама. Ніби історія успіху: гарно і сучасно, коли жінка видима, а її внесок проявлений, але який же супротив чинить стара система. Київрада готує новий регламент і доцільність вживання фемінітивів викликає жваві дискусії. Чому так відбувається? Думаю, причина – страх перед "іншим", новим. Це як роками замовляти Празький торт, так і не спробувавши ніколи чізкейк. Водночас, світ розвивається і змінюється. Разом з ним постійно оновлюється мова – з'являються слова, які пояснюють нові соціальні явища, речі, відносини. І сьогодні нормально називати речі своїми іменами і виділяти жінок у різних професіях. Саме так ми визнаємо, що українська жінка важлива й активна в усіх сферах життя і може займати колись "не жіночу" посаду, якщо їй це подобається (у 2017 році МОЗ скасувало наказ 1993 року, який "забороняв" понад 450 професій для жінок). Чи, можливо, бояться не фемінітивів, а реальної участі жінок в управлінні містом, державою? Погодьтеся, мова – це дзеркало суспільної ієрархії. Чому ми спокійно вживаємо слово "прибиральниця" та уникаємо слова "директорка"? Бо мова не відкрито, але все ж вказує жінці – ким їй можна бути, а ким – ні. Поки немає слів для позначення жінки у професії, її внесок залишається невидимим. Ми на рівні мови виключаємо її з професійного контексту. Чому жінка легко може стати стюардесою, дояркою, вчителькою, прибиральницею, але директоркою, депутаткою, громадською діячкою – ні?! Для позначення цього явища існує навіть гіпотеза, сформульована ще в 30-х роках ХХ століття двома американськими ученими Едуардом Сепіром та Бенджаміном Ворфом. Вона називається "гіпотезою лінгвістичної відносності". Її суть у тому, що якщо ми не маємо слова для позначення чогось, ми це явище/ситуацію/об'єкт "не бачимо" (чи не хочемо бачити?). Візьмемо, до прикладу, депутатський склад Київської міської ради, де зараз є 39 депутаток зі 120 депутатів. Якби медіа не позначали досягнення моїх колег терміном "депутатка", ми б не бачили жінку у структурі взагалі, позначаючи загальним "депутат". Що ж відбувається в інших країнах? Ще у 1960-х роках в Німеччині та США, наприклад, дуже популярним став напрям лінгвістики "феміністська критики мови" – напрямок у мовознавстві, головна мета якого полягає у викритті та подоланні відображеного у мові чоловічого домінування у суспільному та культурному житті. У Києві вже далеко не 60-ті, але усе "важко". В липні почалася процедура зміни Кодексу етики депутата Київради та Регламенту. Серед інших пропозицій я внесла свою: застосування фемінітивів. Тепер мали бути "депутат" і "депутатка", "мешканець" і "мешканка", "громадянин" і "громадянка", "член" і "членкиня", "помічник-консультант" та "помічниця-консультантка". Моя мотивація дуже прозора та зрозуміла – зробити жінок у Київській міській раді видимими, і не лише депутаток та помічниць-консультанток, але і мешканок міста, громадянок нашої країни, тих, хто обрав цю владу на виборах. На жаль, ця ініціатива викликає жваві дискусії і лише в залі найближчим часом стане відомо, чи підтримають її депутатки та депутати. Як аргумент "проти" наводять: "регламент стане дуже великий за об'ємом і його складно буде читати (ніби без фемінітивів він маленький і його легко читати), "це глупості і пєрєгіби" (мій улюблений аргумент), ну і типовий коментар: "Женя, а у нас є якісь проблеми з жінками? Ви ж такі красиві в нас"! Завдання фемінітивів – зробити жінок у певних соціальних ролях та професійних спільнотах видимими та шанованими. Містянок – видимими і оціненими. Саме тому сьогодні важливо перегорнути сторінку нерівності і до history додати herstory, визнавши ПРАВО ЖІНКИ обирати і бути проявленою в своєму виборі. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/618105203b62c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/60bf05b1d7b97/ ukrpravda@gmail.com (Євгенія Кулеба) Tue, 08 Jun 2021 08:52:49 +0300 Цей блог я задумала на новорічні свята, коли київська погода була практично осінньою, а сніг доводилося шукати в Карпатах (і часто не знаходити). Дописую – під акомпанемент дощу, "повені" на вулицях міста і літа, яке поки що не відчувається. І, звісно, пишу на фоні нового звучання теми збереження Совських ставків, озера Вирлиця і численних запитів на створення скверів у Києві. Так, розмова про клімат. Нас понад десятиліття "лякали" глобальним потеплінням, і ось воно настало. На перший погляд так – теплішає, суттєво. 2020 рік в Києві став найтеплішим за 140 років спостережень, за рік у столиці зафіксовано 36 температурних рекордів, а 1 вересня взагалі було майже +35С, в тіні. Кліматологи Центральної геофізичної обсерваторії, дослідивши середньомісячні температури за минулі 30 років в порівнянні з позаминулими (1961-1990), взагалі дійшли висновку – Київ за температурними нормами "переїхав" на 400 кілометрів південніше. Це майже передмістя Одеси, Миколаїв трошки північніше. Але з морозами в нас теж все не просто. Дні, коли на вулиці -20С, а снігопад наприкінці березня-2013, який зупинив місто на тиждень, ми всі пам'ятаємо. Глобальне потепління звісно потепління, але разом з ним ми отримали різні зміни погоди, що стають великими випробуваннями для міської інфраструктури. Тріскучі морози, шалена спека, місячні норми дощу чи снігу за пару днів – нова норма. У цьому контексті на передній план виходять заходи, спрямовані на адаптацію міста до змін клімату. І в цьому питанні надважливу роль відіграють зелені зони. У розвинутих країнах парки та сквери є такою ж важливою інфраструктурою міста, як дороги або мости. На їх збереження та відновлення витрачаються величезні бюджети. І це здорова реакція здорових людей. Користь від створення зелених зон, зелених коридорів та збереження водойм очевидна. Бо ж мова і про очищення повітря та відвід надлишків вологи під час літніх злив, і про поглинання шкідливих викидів та вироблення кисню. А ще – про охолодження повітря у літню спеку, яка стає все більш нестерпною через кліматичні зміни. Все більше найпрогресивніших міст світу віддають перевагу зеленим зонам. Париж планує великі перетворення Єлисейських полів. За даними досліджень, забруднення повітря автівками там більше, ніж на паризькій "окружній дорозі". Французи вирішили, що пишний стиль Єлисейських полів "зносився" і вирішили перепланувати проспект, змістивши акценти на екоскладову, інклюзивність та привабливість для парижан. Проєкт передбачає створення "зелених коридорів" – тунелів з рослинності до найближчих парків та скверів, на зміну магістралі прийде зелена "паркова" вулиця. Це історія про покращення стану повітря, додаткові острови охолоджень, абсорбацію опадів та естетичну привабливість. А отже – комфортніше життя містян. За словами меркині Анн Ідальго, яка дала зелене світло проєкту, після реконструкції Єлисейські поля перетворяться на "незвичайний сад". Вже 15 років як Сеул пишається в буквальному сенсі поверненням з-під землі річечки Чхонгечхон, яку у 1960-х сховали в колектор, а над нею побудували автомобільну естакаду. У 2005 році дорогу демонтували і зараз це громадський простір. А відкрите русло здатне приймати "велику воду" під час злив, що було неможливо раніше. Чи не прекрасна історія відновлення річки Либідь? У час супутників і великих даних міський мікроклімат цілком піддається моделюванню і проектуванню – і сонце, і вітер, і вода. Та головне – принципи, цінності, які закладаються у міську інфраструктуру. Збереження існуючих, створення нових зелених зон, інвентаризація та паспортизація водних об'єктів міста, приборкання автомобілізації та розвиток мікротранспорту – завдання, які потрібно вирішувати вже зараз. Робити місто екологічним, гнучким і стійким до кліматичних змін, зі здоровим мікрокліматом, доступом мешканців до зелених зон і води – завдання не з простих. Але це точно можливо. Ну і все буде місто-сад! https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/60bf05b1d7b97/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/60b370f4a5485/ ukrpravda@gmail.com (Євгенія Кулеба) Sun, 30 May 2021 14:03:16 +0300 Думки щодо того, скільки років сьогодні святкує Київ розходяться, але вперше киянкою і киянином сміливо і впевнено називають себе донедавна містяни з різних куточків країни. Цінність того, де ти народилася/народився програла ступеню любові до цього міста і того, що ти для нього робиш. Є гіпотеза, що внесок в таке сучасне ставлення до мегаполісу внесли кандидати в мери Києва "некияни". Протягом кампаній нам вже пояснили декілька разів, що любов не має прив'язки до місця. Вона або є, або немає. Можна приїхати в це місто на один день, блукати вулицями і залишити тут своє серце назавжди, а можна народитися і усе життя ненавидіти, руйнуючи його та/або плануючи втечу. Другий, дуже виразний цьогорічний тренд – включення громадських активістів, організацій в управління містом. Аналізуючи порядок денний, депутатський корпус консультується з "Мапою реновацій" і "Подоляночкою", активними представниками мікрорайонів і експертами. Звичайно, це ще не повноцінне партнерство. Звичайно, це часто не рятує історичні будівлі від знищення, але це тонка шовкова нитка, яка може зшити Київ майбутнього. З того моменту, як я стала депутаткою, я знаю, як "любити Київ": писати звернення, проєкти рішень, вивчати запит громади, переконувати, пояснювати, "збирати голоси". Моя любов до Києва – це дія, а коли дуже важко, я відкриваю свій список того, заради чого працюю: Мої люди Найсучасніше, що є в Києві. Їх ідеї, сміх і сльози, їх мрії, які повільно, але змінюють світогляд багатьох. Ми відмовляємося від хутра, сортуємо, протестуємо. Ми вільні і це – наша сила. Мої місця Негламурний Печерськ і несподіваний там приватний сектор, будиночок для голубів – ніжний символ Києва. Місце, де я виросла. Сирецький дендропарк. Чого ви ніколи не знали і вас це точно здивує – там є гай з тюльпанних дерев, якому вже 200 років і який квітне одразу після Дня Києва. Верхнє місто з серпокрильцями влітку. Так-так, ви думали це цвіркочуть ластівки на Рейтарській, Володимирській гірці та біля Софії, але ні – звук літнього Києва – це серпокрильці, які вранці та ввечері ловлять комах. Велотрек. Київський велотрек з'явився у 1910-х (складався з "циклодрому" та літнього кінотеатру) і дивом не зник під час будівельного буму 2000-х. Сьогодні цей символ руху, пригод і приємного часопроводження входить до ТОП-10 європейських велотреків і є однією з найстаріших в Європі діючих споруд цього типу. Мій вибір Київ – це вибір. І ти можеш їсти перепічку та запивати її флетвайтом. Я олдскульна і п'ю на коров'ячому. Можеш вирішити займатися політикою, коли усі відмовляють. Можеш відмовитися від космічної зарплатні через те, що любиш соціальні проєкти. Київ поважає будь-який вибір. Моє мистецтво Тут є скульптура "Дощ" Назара Білика, яку в народі називають "Крапля", портрет Сергія Нігояна у Сквері Небесної сотні. Є абсолютно трешові скульптрури і мурали, які зміцнюють цінність нетрешових. Мрія кожного митця – бути в Києві. І я це люблю. Мій рух В Києві можна бігти щосили, або пити каву і спокійно працювати в кафе "на районі". Найскладніше бігти щосили в місті, яке постійно стоїть в заторі. Не стоїть лише метро – цей київський музей і розкіш, яку потрібно оцінювати саме так, і фунікулер. Постійні черги бажаючих протиснутися і зайняти зручні місця поруч з лобовим склом – вже давно звична картина для Києва. І тут не зрозуміло: фунікулер – це про засіб пересування чи спосіб отримати 2,5 хв особливого задоволення, насолоджуючись панорамним виглядом на місто. Ще обожнюю трамвай у Пущу-Водицю. Курсує він від Контрактової площі до Пущі і вважається своєрідною родзинкою транспортної системи міста – возить пасажирів не вулицями міста, а мальовничим лісом. Цей список можна продовжувати, але раціональне не має значення, коли ти любиш місто разом із заторами, ларьками, стихійною торгівлею, "царями – балконами" і огидною забудовою, адже є ріг вулиць, на якому ти зустріла кохання. Просто пам'ятай, що Київ – це місто для тебе. І яким він буде завтра вирішуєш ти. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/60b370f4a5485/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/60a4c1ef67447/ ukrpravda@gmail.com (Євгенія Кулеба) Wed, 19 May 2021 10:44:47 +0300 "Протасів Яр", "Микільська Слобідка", "Совські ставки", Екопарк "Осокорки" – трагічне та ефектне відвойовування у забудовників кожного клаптику зеленої зони вже перетворилося на київську традицію. І це точно не кінець історії. Я також маю досвід повернення киянам хоч і невеликого, але дуже важливого для країни "Скверу Небесної сотні". І що там лише не було – блукання "коридорами влади", "розборки з пацанами", благання, залякування (не можу сказати що дуже ефективна та приємна технологія). І ось через сім років місто нарешті на порозі отримання повноцінного скверу (хоча you never know, you never know). Вирішила поділитися своїм досвідом того, як створити сквер у Києві. Спойлер: будь-хто може розвивати та зберігати природу і це абсолютно реалістично. Хоч і не завжди просто. Якщо ви хочете створити сквер, вам потрібно запастися терпінням і наполегливістю, вірити в свої сили, зібрати команду однодумців і пакет документів (що так само непросто). Отже, почнемо з паперової роботи. Пакет документів, який потрібно подати на розгляд постійної комісії Київради з питань екологічної політики ОБОВ'ЯЗКОВО має містити: • Заяву про ініціативу створення зеленої зони; • Документи, які підтверджують таке бажання громади; • Висновок Департаменту земельних ресурсів щодо земельної ділянки; • Витяг з міського земельного кадастру щодо земельної ділянки; • Згода балансоутримувача території (якщо він є); • План-схема розташування зеленої зони (можна намалювати в сервісі Google maps, чи кадастровій карті); • Інші матеріали – пояснювальна записка, графічні матеріали, фотографії, візуалізація запланованого проєкту, презентації. Документи мають бути належно оформлені та вичитані, щоб не було причин для формальної відмови. Форми документів, які прикріплюються до заяви за посиланням (важливо: всі сторінки заяви та доданих матеріалів повинні бути пронумеровані). Крок перший: з'ясуйте, чи хоче громада сквер Проведіть онлайн-опитування, загальні збори – обмежень щодо форми вивчення громадської думки не встановлено. Після обговорень зафіксуйте бажання громади створити зелену зону у вигляді протоколу зборів чи в будь-якій іншій довільній формі. Ці документи та їх зміст підкріпіть підписами киян. У цьому випадку важлива кількість: якщо буде зустрічна ініціатива "проти" створення зеленої зони, при прийнятті рішення можуть підраховувати кількість голосів у обох заявах. Крок другий: дізнайтеся статус земельної ділянки Тепер потрібно отримати висновок щодо можливості передачі землі в користування для створення зеленої зони. Для цього подайте звернення до Департаменту земельних ресурсів. Якщо ви хочете отримати інформацію про статус землі раніше, вам сюди: Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Публічна кадастрова мапа України. Розібратися допоможе, наприклад, сусід юрист. Проте висновок все одно потрібно дочекатися, адже він входить до обов'язкового пакету документів. Багато залежить від того, який статус має земельна ділянка: простір, що нам здається ідеальним для створення зеленої зони, вже може бути запланований під забудову. Якщо ділянка в комунальній власності, але була передана в оренду/користування і ви маєте сумніви щодо законності такої передачі, ініціюйте проведення перевірок контролюючими та правоохоронними органами. Якщо земля належить до комунальної власності і не в оренді – рухайте ініціативу і відстоюйте створення на ній зеленої зони, а не чергової забудови. Крок третій: "познайомтеся" з балансоутримувачем (я знаю, що це страшне і незрозуміле слово, але вам доведеться його запам'ятати на час, поки будете створювати сквер) Якщо ділянка має балансоутримувача (це може бути фізична особа, юридична особа, "Керуюча компанія з обслуговування жилого фонду", КО "Київзеленбуд", УЗН, ШЕУ) – отримайте згоду на реалізацію ініціативи. Для цього зверніться до нього з листом, у якому поясніть суть ідеї та попросіть підтримати ініціативу. Якщо ділянка у приватній власності і балансоутримувач не дає згоди – шукайте інше місце для створення зеленої зони. У цьому випадку можна лише перевірити законність передачі ділянки. Якщо є підстави вважати, що незаконно – зверніться до контролюючого органу (Київської міської прокуратури чи Головного управління Держгеокадастру у місті Києві). Отримавши згоду – переходьте до наступного кроку. Крок четвертий: подайте письмову ініціативу до постійної комісії Київради з питань екологічної політики Пакет документів, який ви зібрали на попередніх етапах, разом з письмовою заявою подайте до Комісії. На цьому етапі не розслабляйтеся і продовжуйте займати активну позицію: підготуйтеся і прийдіть на засідання Комісії, щоб захистити свій проєкт. Обґрунтуйте важливість та соціальну значимість створення зеленої зони. Розробіть якісні візуальні матеріали, щоб переконати членів екологічної комісії у необхідності підтримки ініціативи по створенню скверу. Крок п'ятий: долучайтеся до процесу розробки проєкту На цьому етапі комісія звернеться до КО "Київзеленбуд" з рекомендацією про необхідність подання до Департаменту земельних ресурсів клопотання. Воно стосуватиметься надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Контролюйте цей процес. Щоб підсилити свою позицію та забезпечити належну реалізацію ініціативи, обов'язково долучайтеся до розробки матеріалів, які будуть додані до клопотання. Після розробки і затвердження проєкту землеустрою, Київрада ухвалить рішення про надання ділянки у постійне користування КО "Київзеленбуду" для створення та експлуатації зеленої зони. І от аж тоді розпочнеться безпосереднє створення скверу – не на папері, а на практиці. Крок шостий: реалізація проєкту Саме час зайнятися безпосереднім створенням скверу. Фінансування проводиться або за рахунок приватного інвестора (мешканців, мецената тощо), або можна подати документи для участі у Громадському бюджеті. Ще один шлях – отримати кошти за програмою з розподілу бюджету розвитку району чи за Комплексною міською цільовою програмою екологічного благополуччя міста Києва. Важливо! На будь-якому з описаних етапів можна і потрібно підключати депутатів для прискорення процесів. Зокрема, якщо Департамент земельних ресурсів не відповідає на ваші звернення. Або ж якщо є необхідність допомогти з фінансуванням проєкту (депутат може подати правку до бюджету, коли відбувається перегляд бюджету або ж виділити кошти зі свого спецфонду). Усе просто і складно одночасно. Але точно можливо! Головне – вірити у свої сили, об'єднувати однодумців, і пам'ятати, що парки і сквери – це не лише дерева і трава, це – люди, які повірили, що здатні змінювати світ навколо. Усе буде Місто-сад! https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/60a4c1ef67447/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/5fec3473e0ffb/ ukrpravda@gmail.com (Євгенія Кулеба) Wed, 30 Dec 2020 09:04:03 +0200 Я бачила Київ як громадська діячка. Тепер я побачила його як депутатка Київради. Об'єднавши ці досвіди, мушу чесно попередити: вибір у киян простий – адекватно реагувати на сучасні виклики, або опинитися на узбіччі розвитку сучасних та комфортних міст світу. Мій топ-5 викликів Києва 2021 такий: 1. Стан повітря – особлива увага. Кожна і кожен з нас, незалежно від рівня доходу і відповідальності, дихає одним повітрям. Про його стан, особливо коли він поганий, писати і говорити модно, на цю тему знімають креативні відео, в місті запрацювала громадська та муніципальна мережі датчиків якості повітря. Київ регулярно потрапляє у топ-10 або навіть топ-3 міст у світі за рейтингом забруднення повітря (IQ Air). Часто випереджаючи Пекін. А щорічно у світі понад 5 мільйонів летальних випадків трапляються саме через забруднене повітря. Потреба в екологічній стратегії і комплексному підході до проблеми вже настільки ж очевидні, як регулярний смог у місті. Здавалося б, радянської "брудної" промисловості вже немає, повітря мало б бути чистішим, але ні. Разом з автомобілізацією ми отримали нове джерело викидів, і саме автівки наразі є найбільшим забруднювачем повітря в Києві. У окремих районах "додають" підприємства комунального сектора – Дарницька ТЕЦ, що працює на вугіллі, застарілий сміттєспалювальний завод "Енергія", Бортницька станція аерації (БСА). Ретельний контроль за станом повітря, приборкання автомобілізації (розвиток громадського транспорту, велоінфоаструктури), ліквідація небезпечних осередків забруднення, розширення рекреаційних зон – єдиний шанс для "нормального дихання міста". 2. Створення умов для розвитку мікротранспорту. Все більше з нас обирає не власний автомобіль, а велосипед, електросамокат, моноколесо чи ще який новітній "гаджет на колесах". Цей світовий тренд дійшов і до Києва, і він дає нам шанс владнати ситуацію із заторами та автомобілізацією. Місто має оперативно створювати інфраструктуру для мікротранспорту і тоді ним почне користуватися набагато більше людей. Їздити на такому транспорті тротуарами – погана ідея, адже це питання безпеки пішоходів, особливо дітей. На вулицях Києва гине все більше велосипедистів, отже є потреба в комплексній безпечній інфраструктурі. Найпрогресивніші міста світу з початком пандемії коронавірусу запровадили так звані "ковідні" велодоріжки – влаштовані нашвидкуруч і переважно за рахунок проїзної частини. Київ також має обрати майбутнє. 3. Адаптація Києва до змін клімату. Ми роками читали різноманітні міжнародні доповіді про зміни клімату та глобальне потепління, але зараз це вже наша буденність. Відсутність снігу взимку 2 роки поспіль вже точно не можна назвати збігом обставин. Теплі безсніжні зими принесли зневоднення річок, чимало міст і регіонів України вже потерпають від дефіциту води. Дуже різкі зміни погоди – один з проявів зміни клімату, і вони стають великим викликом для стійкості міської інфраструктури. Літні зливи, що перетворюють Київ на "Венецію", вже не дивують, а нещодавня ожеледиця після дощу з легким морозом перетворила тротуари на ковзанки. Адаптація Києва до змін клімату – мої улюблені 5 слів на 2021 рік. 4. Необхідність сучасних компетенцій. Нові технології, діджиталізація, "smart city", "big data" дають нам великі нові можливості, але і скористатися ними непросто. Ми стикаємося з вимогами компетентності, які випереджають можливості. Місто має швидко, без втрати часу адаптуватися до змін. Найсвіжіший приклад – пандемія коронавірусу і карантинні обмеження. Тож співпраця з іноземними експертами та інвестиція в освіту своїх -важливе завдання Києва. В 2021 за сприяння закордонних партнерів в місті буде вперше впроваджено гендерно орієнтоване бюджетування – новий бюджет буде оцінено з точки зору задоволення потреб та надання можливостей як жінкам, так і чоловікам. Києву потрібно більше професіоналів в низці сегментів управління, які зможуть ефективно впроваджувати ідею міста, зручного для всіх. 5. Наше майбутнє пакує валізи. Коли ми говоримо про формування міста для людей, про зручну інфраструктуру і середовище можливостей, ми маємо одразу розуміти глобальний контекст. Наразі людський капітал – основний ресурс, а країни і міста конкурують за людей, за талановиту, активну молодь. Кордони відкриті і відтік людей є загрозою вже сьогодні. Є кияни, які обирають жити в інших містах, що надають зручнішу, на їх думку, інфраструктуру і можливості для розвитку. Можливості безпечно пересуватися велосипедом, дихати чистим повітрям, мати більший простір для самореалізації. Наше майбутнє вже зараз пакує валізи. І головний виклик Києва 2021 – розвиватися як привабливе місто можливостей і прогресивних ідей. Київ має бути sexy! https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/5fec3473e0ffb/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/5f8d669b1a3d1/ ukrpravda@gmail.com (Євгенія Кулеба) Mon, 19 Oct 2020 13:12:43 +0300 З роки я жила у мікрорайоні Страсбурга, який, за іронією долі, називається "Місто-сад". 2 рази на рік я отримувала запрошення на зустріч громади, яка проходила в парку, або спортивній залі місцевої школи. На таких зустрічах ми обговорювали питання, які стосувалися розвитку мікрорайону, фіксували їх і направляли в мерію. В кінці зустрічі грав місцевий оркестр, сусіди вивчали виставку, спеціально підготовлену локальним куратором та митцем і пили вино. Що ж прямо зараз відбувається в Києві? Жителі Києва не мають змоги активно включатися в обговорення та ухвалення важливих рішень, які стосуються міста. Вони взагалі мало що вирішують, лише спостерігаючи за тим, як 5 років це роблять за них. Нам потрібен міст імені мера, чи тротуари, по яким безпечно пересуватися маломобільним групам людей? Нам потрібна гігантська скульптура жирафа, чи сучасна система зливової каналізації, яку чистять і ремонтують, щоб під час дощів Київ не претворювавася на Венецію? Що насправді потрібно киянам? "Вау ефект" і чергова скульптура в стилі позаминулого сторіччя, чи чисте повітря? Раз на пять років ми обираємо місцеву владу – людей, які представляють наші інтереси і є основними розпорядниками бюджету. Містяни чекають на наступні вибори і критикують владу, громадські активісти та прогресивні організації роблять, що можуть в позиції "переконай мера і депутата, якщо зможеш". А чи не хочемо ми ухвалювати рішення разом? Разом визначати реальні межі районів Києва, формувати стратегію та обговорювати Генеральний план, контролювати використання бюджетних коштів. Адже це наше місто, наш дім, і це безпосередньо стосується того, яким ми побачимо наш Київ завтра. За тоталітарної системи все вирішувала одна партія, в девяності бідність і страх закрили людей в своїх квартирах. Але Майдан допоміг згадати природу українців – пристрасть до самоорганізації, відповідальності за себе, свій район, місто, країну. Адже традицію "толоки", "віче" та Магдебурзьке право, за яким Київ жив 400 років, неможливо забути. Так в Києві виникли громади мікрорайонів "Подоляночка", "Позняки. Осокорки. Харківський", "Татарка" та об'єднання навколо ідеї, такі, як "Екопарк "Осокорки", інші. Багато з них вже зареєстровані громадські організації. Моя громадська організація "Місто-сад" вже 7 років допомагає створювати спільноти на сході України. Я знаю, як це робити і, що головне, мешканці міст бачать результати нашої роботи. В Німеччині 44% громадян належать щонайменше до однієї спілки, робочої групи, клубу тощо. І ця практика, дуже повільно, але починає зміцнюватися в Україні. Разом з цим, це складний шлях побудови довіри – дуже тендітної, але такої важливої складової здорового суспільства та міста. І містяни мали б голосувати за "людину з району", яка ходить з тобою на один базар. Зараз активні міські спільноти зустрічаються в групах соціальних мереж, парках влітку, кафе, чи у сусідів. Ми маємо створити простори для таких зустрічей: суспільні хаби, в яких громада не лише обговорюватиме важливі питання, але й проводитеме виставки, концерти, лекції. Саме в такі хаби зможуть приходити і депутати Київради, щоб спільно розробляти важливі для міста рішення. Містяни мають знати, що, умовно, щочетверга на базі бібліотеки, будинку культури, чи повноцінному освітньо-культурному просторі можна взяти участь у дискусії щодо освітлення території чи організації роздільного збору відходів у своєму районі, пройти курс психологічної підтримки чи курс іноземної мови. Потрібно організовувати обмін вживаними речами та ремонт зіпсованих, створити музей мікрорайону, який стане якорем спільноти. Але головне – в таких хабах громада вивчатиме свої права та обов'язки, дізнаватиметься, як може активно залучатися до управління містом.

 Поодинці можливо, але складно творити зміни, але разом ми набагато сильніші. Майдан і наступний розвиток громадського сектору показали, що, попри "радянський спадок", ми здатні самоорганізовуватись для вирішення спільних завдань. Адже саме в постійній кропіткій взаємодії громадян між собою та із місцевою владою, заснованій на довірі, здійснюється та омріяна демократія, якої ми прагнемо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/kulebazhenya/5f8d669b1a3d1/