https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/5ddea203668cc/ ukrpravda@gmail.com (Світлана Матвієнко) Wed, 27 Nov 2019 17:19:15 +0200 Експерти Лабораторії законодавчих ініціатив пильно слідкують за законодавчим процесом у ВРУ. І хоча фінальний моніторинг результатів та особливостей законодавчого процесу в порівнянні з 8-им кликанням ми запланували на кінець сесії, ділимось з вами цікавими фактами та цифрами по поточній роботі. Верховна Рада 9-го скликання багато в чому виявилася унікальним для українського парламентаризму явищем. Вперше була створена коаліція, яка складається з депутатів однієї фракції. Особливості роботи також зумовлені тим, що фракція більшості принципово сформована з народних депутатів без досвіду представницького мандату на рівні національного законодавчого органу. Багато хто з депутатів не мав взагалі жодного досвіду у політичній чи громадській сфері. Це не могло не вплинути на характер роботи Верховної Ради. Зокрема, 65 законопроектів (з 86 прийнятих за квартал) були ухвалені в цілому з порушенням хоча б одного положення Регламенту в частині строків. Вперше чергова сесія парламенту відбулася впродовж 13-ти годин (Перша сесія). Цей випадок може слугувати хрестоматійним прикладом зловживання правом заради досягнення політичної (в сенсі politics) мети: ухвалення обіцяних виборцям конституційних змін в частині скасування депутатської недоторканності (при дуже сумнівній відповідності Конституції та Регламенту з процедурної точки зору). Вперше інструмент альтернативних законопроектів фактично перетворюється на спосіб опрацювання висновків Головного науково-експертного управління до основних законопроектів (це яскраво помітно на прикладі законопроектів 1209 і 1209-1 та 1210 і 1210-1). Така практика потребує детального вивчення всіх pro та contra такої технологічної знахідки, тому що не все так негативно виглядає в її застосуванні. Неоднозначна тенденція щодо фактичного ігнорування законодавчих ініціатив народних депутатів, які не входять до фракції-більшості (протягом першого місяця лише один проект законодавчого акту від депутата меншості було заслухано). Крім того, мало не на мертву перетворилася норма про можливість подання альтернативних законопроектів, які також у переважній більшості не розглядалися у сесійній залі. Така ситуація безумовно пов'язана з відсутністю необхідності домовлятися в парламенті, як це було протягом попередніх скликань. Втім в такій ситуації є як плюси, так і мінуси. З одного боку більшість отримала "картбланш" на реалізацію своєї політики, а виборці – можливість чітко відслідковувати відповідальність за будь-які зміни у суспільно-політичному житті країни. З іншого боку, при відсутності законодавчо закріплених прав парламентської опозиції (чи опозицій) означена ситуація неминуче викликає побоювання щодо "згортання" демократії та можливого зловживання абсолютною владою парламентської більшості, а особливо – Президентом (з огляду на скандали навколо відсутності внутрішньо фракційної демократій у пропрезидентської партії та безпосереднє і безпрецедентне втручання Президента у роботу парламенту). Законодавчий процес у ВРУ 9 скликання характеризується збільшенням ролі Президента. Підтвердженням цьому може бути не тільки ситуація з "роздачею вказівок" Президентом Головам комітетів під час погоджувальної ради. Показовими є також дані зареєстрованих та ухвалених законопроектів у розрізі суб'єктів законодавчої ініціативи. Протягом першого кварталу роботи Верховної Ради (29.08.19 – 22.11.19) було зареєстровано 861 законопроект, з яких ухвалено в цілому 86 (враховуючи ті, що готуються до підпису Президентом). Депутати традиційно ініціювали найбільше – 766 проектів, в той час, як Президент – 32. При цьому результативність (відсоток ухвалених від кількості поданих) традиційно на боці Гаранта Конституції – 37%. Однак, якщо порівняти, наприклад, з 4-ю сесією роботи парламенту 8-го скликання (02.02.16 р. – 15.07.16 р.), то показовою буде кількість поданих за цей період законодавчих ініціатив Президента – 13. При цьому, якщо Президент традиційно подавав законопроекти в царині міжнародних відносин (наприклад ратифікація міжнародних угод, що є цілком зрозумілим з огляду на Конституційні повноваження Президента), то кількість таких проектів від шостого Президента протягом першого кварталу роботи парламенту 9-го скликання склала лише 3 з 32-х. Серед сфер регулювання президентських законопроектів за означений період можна виділити в першу чергу: внесення змін до Конституції України, боротьба з корупцією, реформа правоохоронних органів, національна безпека і оборона. Ще одним підтвердженням активної позиції Президента і його впливу на парламентам є кількість законопроектів, визначених ним як невідкладні – 82 з 861. В той же час за всю 4-ту сесію роботи Верховної Ради України 8-го скликання таких проектів було лише 6 (з 943 зареєстрованих). Загальної практикою розгляду законопроектів у парламенті 9 скликання стало порушення Регламенту. Далі наводимо попередній огляд цих порушень. 24% законопроектів (18 законопроектів з 75 релевантних) розглянуто з порушенням мінімальних строків для подання альтернативних законопроектів. Відповідно до ст. 100 Регламенту строк подання альтернативних законопроектів складає 14 днів з моменту надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання, у випадку невідкладних законопроектів строк може бути скорочено вдвічі – 7 днів. У 18 випадках ці строки були менше необхідних. 44% законопроектів (33 законопроекти з 75 релевантних) розглянуто з порушенням строку надання народним депутатам висновків до законопроектів, підготовлених до першого читання. Мінімальна кількість днів для ознайомлення складає 7 днів. Для невідкладних законопроектів, які розглядаються за процедурою ad hoc, мінімальна кількість 4 дні. У 33 випадках народні депутати мали менше часу на ознайомлення з висновками головного комітету, враховуючи той факт, що 6 законопроектів взагалі не мали висновку головного комітету. 77% законопроектів (44 законопроекти з 57 релевантних) прийнято у першому читанні за основу зі скороченим строком підготовки до розгляду у другому читанні. І хоча це не є порушенням Регламенту напряму, виникає питання про зловживання коаліцією правом на встановлення скорочених строків підготовки, адже процедура ad hoc має бути винятковою, а за наявних показників це ризикує стати загальною практикою роботи ВРУ 9 скликання. Втім, у застосуванні скороченої процедури підготовки до розгляду простежується несистемність та відсутність чіткого взаємозв'язку між невідкладними законопроектами та скороченими строками: не всі невідкладні законопроекти отримали процедуру скороченої підготовки до другого читання (8 з 44); 16 законопроектів не було визначено як невідкладні, втім вони отримали скорочення строків підготовки. 79% законопроектів (54 законопроекти з 68 релевантних) розглянуто з порушенням строку надання народним депутатам законопроектів, підготовлених до другого читання. Стаття 117 Регламенту встановлює мінімальний строк для ознайомлення – десять днів до дня розгляду законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради. При цьому строк на ознайомлення може бути скорочений вдвічі – до 5 днів – лише за умови визначення законопроекту невідкладним. В 54 випадках порівняльна таблиця надавалась народним з суттєвим порушенням зазначених строків. Більше того, в 44 випадках порівняльна таблиця надавалась депутатам в день або за день до голосування. 65% (37 законопроектів з 57 релевантних) розглянуто з порушенням строків, встановлених для ознайомлення депутатів з висновком головного комітету до другого читання. Мінімальні строки встановлені так само в статті 117 Регламенту та становлять 10 або 5 днів відповідно для звичайних та невідкладних законопроектів. В 37 випадках висновки надавались депутатам з порушенням строків – часто за день до голосування. Для 6 законопроектів висновок головного комітету взагалі був відсутній. Якщо говорити про "турборежим" парламенту 9-ого скликання, то тут варто відзначити, що загальні показники ухвалених в цілому законопроектів не є найбільшими. В той же час те, що дійсно вражає – це середня кількість днів проходження законопроектів від моменту реєстрації до голосування в цілому. Для урядових законопроектів цей показник становить 46 днів, для депутатських – 33, а президентських – 30. Для розуміння, відповідно до положень Регламенту, які передбачають максимальні або мінімальні терміни на різних етапах підготовки законопроектів, "процедурна" тривалість проходження законодавчих актів не може бути меншою за 35 днів (з урахуванням можливості скороченої процедуру для законопроектів, які визначені невідкладними). Однак з практики попередніх скликань у переважній більшості випадків середній час розгляду достатньо рідко наближався до цього мінімуму (або долав його). Та й з практики роботи перших трьох місяців 9-го скликання очевидною є неможливість такого швидкого ухвалення без прямих порушень Регламенту. Про це, власне, і свідчить той факт, що 76% ухвалених в цілому законопроектів мали хоча б одне процедурне порушення в частині строків. Детальніше про це можна прочитати тут. Треба підкреслити, що кількість ухвалених законопроектів жодним чином не є і не може бути показником ефективності роботи парламенту, адже кількість законодавчих ініціатив і швидкість їх ухвалення обернено пропорційні як якості законодавчих актів (в першу чергу з точки зору юридичної техніки), так і ступеню врахуванню позицій всіх зацікавлених сторін і деталізації оцінки впливу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/5ddea203668cc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/5b92691c872e3/ ukrpravda@gmail.com (Світлана Матвієнко) Fri, 07 Sep 2018 15:03:40 +0300 "...Історія української адвокатури є тісно пов'язана з історією цілого нашого народу, тому, що українські адвокати грали провідну роль у політиці... Український адвокат був не лишень правним дорадником в повнім того слова значенні, але і приятелем нас усіх. Найважливішу роль відіграла палестра на тернистому шляху політичних процесів. В усіх інших напрямках винне Вам українське громадянство..." Митрополит Андрей Шептицький, 1934 р. Є три суспільно значущі професії, від рівня етичних стандартів яких великою мірою залежить якість нашого життя. Це лікар, журналіст і адвокат. Лікар, який невчасно повідомляє про смертельний діагноз, краде наш час. Журналіст, маніпулюючи інформацією, викривляє нашу свідомість. Неетичний адвокат обмежує нашу правомочність, доступ до права, а отже – відбирає нашу соціальну свободу. Реформа поліції, антикорупційних органів, прокуратури і судів давно стали традиційними темами для експертних дискусій у громадському секторі. А от стан справ в адвокатурі, як це не дивно, зазвичай не є предметом інтересу громадянського суспільства. Аналіз розвитку подій у цій сфері протягом останніх років ясно свідчить: дуже і дуже даремно. Динаміка розвитку адвокатури, відтоді як з 15 серпня 2012 року вона, майже як церква, стала повністю відділеною від держави, незалежною від неї та отримала право самоврядності, може бути яскравим прикладом того, як демократичні інститути без ефективних демократичних процедур вироджуються і стають загрозою для суспільства. Ця загроза підкрадалась до кожного з нас непомітно, на м'яких лапках Правил адвокатської етики, що двічі за цей час зазнали змін: 17 листопада 2012 року та 9 червня 2017 року. Тривожні дзвіночки цих змін, на жаль, залишилася поза увагою громадянського суспільства. Ніхто не зауважив, як через Правила адвокатської етики розпочався наступ на права людини в Україні. Спочатку з Правил зникли принцип чесності і порядності та чинники, якими має керуватись адвокат при визначенні обґрунтованого і справедливого розміру гонорару. Потім з Правил зникли обов'язок адвоката не допускати у своїй професійній діяльності компромісів, що впливали б на його незалежність, та заборона ділити гонорар, отриманий від клієнта, з іншими особами (читай – давати хабарі). Ну, і вишенькою на торті стало те, що інтереси клієнта відповідно до чинних Правил адвокатської етики перестали бути домінантними для адвоката, а конфлікт між інтересами різних клієнтів одного адвоката за українськими стандартами адвокатської етики взагалі тепер конфліктом інтересів не вважається. Ми вже захрипли вимагати доброчесності від суддів, прокурорів і слідчих, забуваючи, що саме адвокатська етика може бути або протиотрутою, або ж поживним ґрунтом для цієї недоброчесності. Це факт, адже основним каналом доступу до неправомірної вигоди для представників усіх трьох згаданих професійних груп є насамперед адвокат. У більшості європейських країн правнича професія поєднує в собі елементи державного регулювання і саморегулювання. Саме такий підхід закріплений у Хартії основних принципів європейської адвокатської професії. Такий же підхід втілений і в Конституції України, яка з одного боку гарантує незалежність адвокатури, а з іншого боку передбачає, що засади організації та діяльності адвокатури визначаються законом. Очевидно, держава схибила, не забезпечивши новонароджений демократичний інститут української адвокатури якісними демократичними процедурами відповідно до свого конституційного обов'язку. Чи це трапилось внаслідок випадкової помилки чи за умислом авторів чинного Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" – питання риторичне. Безсторонній аналіз, нещодавно проведений Лабораторією законодавчих ініціатив, свідчить про те, що протягом останніх п'яти років адвокатура перетворилась на закриту тоталітарну секту, у якій, природньо, не може йтись про незалежність адвокатської професії. Жертвами цього молоха стають і сам адвокат, і його клієнт. Така адвокатура навряд чи здатна забезпечувати досягнення цілей правосуддя і суспільного інтересу, як це передбачено Основними положеннями про роль адвокатів ООН. Якщо повернутись до аналогії з церквою і висловитись метафорично, на наше переконання, українська адвокатура потребує сьогодні свого "томоса", який гарантує кожному адвокатові реальну незалежність та право участі в адвокатському самоврядуванні, а українському суспільству – конституційне право на професійну правничу допомогу. Учора глава держави вніс до Верховної Ради України проект нової редакції Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", робота над яким тривала із залученням найширших професійних кіл та заінтересованих сторін включно з Національною асоціацією адвокатів України понад три роки, визначивши його як невідкладний. Ми проаналізували текст законопроекту і маємо свою думку щодо його ключових положень, яку найближчим часом оприлюднимо. Як представники громадського сектору, ми відчуваємо відповідальність перед суспільством, аби допомогти законодавцю якнайшвидше розглянути цей надважливий для кожного громадянина законопроект, за необхідності доопрацювати його та якнайшвидше прийняти. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/5b92691c872e3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/5aef8b19aab2a/ ukrpravda@gmail.com (Світлана Матвієнко) Mon, 07 May 2018 02:09:13 +0300 Закінчився перший етап національного телепроекту "Нові Лідери". Ми отримали 1397 заявок зі всієї України. Сьогодні розпочинається другий – дуже важливий етап проекту, коли буде відбуватися голосування тих, хто зареєструвався на сайті як виборець. Це відкрита можливість, і кожен з вас може оцінити кандидатів та віддати голос за найдостойнішого, проаналізувавши перед цим його проект та програмну мету. Ми дуже раді, що наш проект не тільки звернув увагу суспільства на можливість побачити нові обличчя та почути нові думки, але й став каталізатором величезної кількості важливих для країни ціннісних дискусій. Це важлива лабораторія осмислення та аналізу суспільних процесів. Ми вдячні за ваші думки та обговорення – всі вони допоможуть зробити проект кращим та змістовнішим. Це дуже масштабний проект, і не все є таким простим, яким може видаватися на перший погляд. На початку проекту ми дуже хвилювалися – які це будуть люди, які програми пропонуватимуть. Тепер ми спокійні. І я дуже раджу всім почитати анкети кандидатів – час, витрачений на це, того вартий. Хочу підкреслити, що Нові лідери – це позаполітичний, нерозважальний, просвітницький проект. Це означає, що проект не ставить за мету формування політичної партії з його учасників, а також – супровід конкретних учасників у їхній політичній або громадській кар'єрі. Серед учасників, які подали свої аплікації – активні люди з різних сфер діяльності (освіта, бізнес, екологія, юриспруденція, економіка тощо). Нашим завданням є і залишиться виключно відбір серед аплікантів найбільш цікавих, структурованих, реальних пропозицій та ідей, які мають на меті розвиток та становлення майбутнього України. Чи має проект на меті пошук, виховання чи "творення" лідерів? Завданням проекту не є пошук, а тим більше – формування нових лідерів. Формат телепроекту – не найкращий інструмент для цього. Переважна більшість аплікантів – уже сформовані люди з конкретними досягненнями в минулому та з чіткою метою на майбутнє. Наше завдання – показати Україні людей, які наразі мають бажання, але не мають змоги донести свої ідеї до широких кіл однодумців та опонентів через відсутність соціальних ліфтів та доступу до загальнонаціональних медіа. Хто і як обиратиме учасників? Процедура відбору має чітку структуру. З поданих аплікацій – їх 1397 – будуть відібрані всі ті, хто виконав формальні вимоги до подання аплікацій. З учасників, чия програмна мета буде опублікована на сайті проекту, буде обрано 100 кандидатів, з яких 50 – зареєстрованими на сайті виборцями (зараз це 6007 осіб, кожен громадянин України має можливість зареєструватися на віддати свій голос за обраного кандидата), 50 – Відбірковим комітетом проекту, враховуючи важливі речі: гендерний та регіональний критерій. З обраних відповідно до такого порядку 100 осіб Відбірковий комітет обере 10 кандидатів. І з цих 10 – виключно громадяни України – телеглядачі – оберуть переможця проекту відповідно до правил телевізійного формату голосування. Чи підуть 1397/100/10/1 лідери в політику? Це їхнє право і питання виключно до них. Після закінчення проекту ніяким чином нами не буде відбуватися "проштовхування" в політику жодного з учасників. Звісно, їхня впізнаваність та медійність буде спокусою для різних партій запрошувати цих людей у свої партії чи списки. Який зробити вибір і як використати можливості проекту – виключна персональна відповідальність кожного учасника. Впевнена, що хтось, звісно, вирішить спробувати себе у "великій політиці", хтось – залишиться поза політикою та продовжить самостійно розвивати свої проекти та ідеї. Чи є проект ініціативою групи StarLightMedia і чи впливає акціонер групи на його правила та зміст? Відповідально та грунтовно відповідаю – Ні. Акціонер та керівництво медіа-холдингу не впливає на правила та зміст проекту і не є його ініціаторами. Для людей, які давно інтегровані в медійне середовище не є секретом, що ініціатива подібного проекту вже кілька років "витала у повітрі". Ми вважаємо, що ії час настав саме зараз. Тому саме громадськість звернулася з пропозицією та ідеєю цього проекту до медіа-групи StarLightMedia, директором одного з каналів якої (ICTV) є випускник УШПС Олександр Богуцький. Яка роль громадських організацій у проекті і за яким принципом вони запрошувались до участі у ньому? Роль громадських організацій, яку представляє Громадська наглядова рада – бути на сторожі позаполітичності проекту, прозорості правил та їх дотримання усіма учасниками, гарантувати максимальне обмеження впливу безпосередніх донорів проекту на його перебіг. Громадську наглядову раду проекту спільно формувала StarLightMedia та Лабораторія законодавчих ініціатив. Розділивши відповідальність за комунікацію з широким колом громадських організацій на двох – хтось мав зустрічі з представниками StarLightMedia, хтось – зі мною, як кураторкою УШПС. Після зустрічей з представниками громадянського суспільства, була сформована Громадська наглядова рада, учасники якої погодили правила проекту та майбутньої спільної роботи, разом з повним списком організацій, які входять до Громадської наглядової ради. 34 організації визначалися щодо об'єднання навколо цього проекту. Так, серед них є організації, до яких з'явилися питання щодо їхньої можливої ангажованості та негативного впливу на репутацію проекту. Ми впевнені, що на майбутньму засіданні Громадьскої наглядової ради це питання буде вирішене шляхом спільної позиції більшості. Щодо питання структури фінансування проекту та його обсягів. По-перше, це ефірний телевізійний час групи StarLightMedia, який група виділяє на проект. Він складається з 8 телевізійних ефірів протягом 2 місяців восени та супроводження всього проекту. По-друге, це створення змістовного та привабливого глядачеві телевізійного продукту, яке коштує біля 800 000 доларів та фінансується як групою StarLightMedia, так і Міжнародним фондом "Відродження", компаніями DragonCapital, "Нова Пошта" та іншими представниками бізнесу. Щодо роботи Громадської наглядової ради та Відбіркового комітету – то ця робота повністю волонтерська та неоплачувана. У що ми віримо? Ми вважаємо, що цей проект – не тільки майданчик, на якому суспільство зможе побачити обличчя людей, які претендують на нову якість та пропонують нові смисли. Ми впевнені, що він також вплине на розуміння громадян, наскільки відповідальною є їхня роль – роль свідомого виборця. Ми дуже гарно розуміємо і хочемо донести суспільству, що тільки масштабна політична просвіта, побудова справжніх політичних партій з ідеологією, командною роботою та відповідальністю за гасла і задекларовані проекти, дозволить запустити та використовувати соціальні ліфти для формування справжньої державницької еліти України. І саме це дасть нам якісну політику та нову омріяну нами Україну. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/5aef8b19aab2a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/59de5bec8831f/ ukrpravda@gmail.com (Світлана Матвієнко) Wed, 11 Oct 2017 20:59:08 +0300 Що важлівише за бійки та лайку у Верховній Раді? Представниця Президента у Верховній Раді України Ірина Луценко в ефірі 5 каналу заявила, що не шкодує про свій вислів під час сутичок в Раді 5 жовтня. Всі, хто слідкує за парламентським життям, надовго запам'ятають, як вона кричала депутату від БПП Олегу Недаві "...вынеси козла", очевидно маючи на увазі нардепа від "Свободи" Юрія Левченка. У цьому контексті видається дуже важливим наголосити на тому, що суспільство/журналісти/громадські діячі та політики в емоційному запалі звертають свою увагу зовсім не на те, що вартувало б уваги насамперед, розмиваючи питання парламентської етики, розуміння його справжньої суті у нашому суспільстві. Адже до етичних стандартів належить не тільки достойна поведінка в парламентській залі та поза нею (у даному випадку – це питання непарламентської лексики), але й такі болючі для нашого суспільства питання, як конфлікт інтересів, приховане лобіювання, гендерна дискримінація, питання працевлаштування депутатів після закінчення повноважень тощо. Більшість з перелічених проблем стають причинами корупції. Можна й далі звертати увагу на брутальні лайки, "дворові" бійки в Парламенті, але все це – не більше ніж невміння вести цивілізований міжпартійний діалог. Громадянам варто звертати увагу на інші речі – більш кричущі та набагато важливіші. Наведу кілька прикладів з останньої аналітики Лабораторії законодавчих ініціатив. Ми вирішили допомогти НАЗК та проаналізували 422 декларації народних обранців. Рекордсменами з наявності приватних інтересів, пов'язаних, наприклад, з діяльністю комітету, до складу якого вони входять, виявилися члени аграрного комітету (20 депутатів) та комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства (7 депутатів). Примітними також є дані щодо належності підприємств членам сім'ї депутатів, а не самим депутатам, що в будь-якому разі суперечить нормам Закону України "Про запобігання корупції": права не можуть бути передані на користь членів сім'ї. 63,2% депутатів, в яких виявлено конфлікт інтересів, самі володіють корпоративними правами, тоді як решта – через дружин, чоловіків або близьких родичів. Згідно з українським законодавством депутати зобов'язані передати в управління свої підприємства третім особам. Однак лише 3 зі 131 депутата, котрі володіють корпоративними правами, зазначили, що підприємства передано в управління. Найбільше компаній, в яких народний депутат є бенефіціаром, у Вадима Новинського (92 компанії). Ці приклади видаються мені набагато більш суттєвими та небезпечними, ніж погане виховання чи емоційна нестриманість політиків. Довіра як основа легітимності Парламенту Традиційно Верховна Рада України очолює рейтинг інституцій за рівнем недовіри українців: лише 5% громадян довіряють українському парламенту. Довіра ж є одним з основних елементів легітимності публічних інститутів, що особливо важливо для представницьких органів. Високі професійні стандарти діяльності народних депутатів та етичні стандарти у реалізації ними їхніх повноважень є передумовою для формування довіри та підтримки з боку громадян. Як можна вирішити проблему? Норми, які регулюють ці питання, мають бути узагальнені у Кодексі парламентської етики, наявність якого є усталеною практикою багатьох країн розвиненої представницької демократії. Кодекс має враховувати думки народних депутатів, ґрунтуватись на кращих міжнародних практиках та рекомендаціях, а також відповідати реаліям української політики, що, на думку частини депутатського корпусу, означає, до прикладу, включення до Кодексу парламентської етики санкційної частини. Важливо встановити робочий орган, підрозділ, комітет чи посадову особу (наприклад, Голова Верховної Ради), що буде відповідальним за виконання кодексу. Лідерська позиція Спікера та політична воля у цьому питанні, на наше переконання, є запорукою успіху ухвалення і подальшого впровадження Кодексу. І ми очікуємо на них. Пропозиції Нещодавно Лабораторія законодавчих ініціатив, за підтримки Програми MATRA Королівства Нідерландів, у партнерстві з ОБСЄ БДІПЛ (Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки і співробітництва в Європі), НІБД (Нідерландський інститут багатопартійної демократії) та USAID, презентувала аналітичний звіт "Етичний кодекс парламентаря: структура, зміст, тематика. Реалії та пропозиції для України", де було запропоновано кодифікацію наявного законодавства у сферах, що входять до предмету регулювання Кодексу. Це узагальнення дискусій народних депутатів України, міжнародних експертів, експертів ОБСЄ БДІПЛ та інших заінтересованих сторін на базі діалогового майданчика, створеного нами у Верховній Раді. Ми зробили все можливе, аби цей майданчик забезпечував інклюзивний процес напрацювання Кодексу парламентської етики, "власниками", тобто носіями цінностей і принципів якого стали б самі депутати. Цей документ від початку був, є та залишиться для нас свідченням поступу у ціннісних орієнтирах сучасного парламенту, адже відображає професійний рівень, глибину та характер дискурсу серед українських депутатів, який ведеться ще з 2012 року. Власне, ця робота є виконанням 52-ї рекомендації дорожньої карти щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради, запропонованої Європейським парламентом. ОБСЄ БДІПЛ, запропонувавши разом з партнерами Дорожню карту ухвалення Кодексу поведінки для народних депутатів України, наголошує на таких основних аспектах запровадження Кодексу поведінки для народних депутатів України: • відповідність очікуванням українського суспільства та міжнародної спільноти; • запровадження чіткого набору правил та професійних стандартів діяльності парламентаря; • створення діалогової платформи для обговорення Кодексу та забезпечення прозорої роботи над ним; • узаконення практики лобізму; • моніторинг та забезпечення виконання Кодексу. Ми щиро віримо, що майбутнє Кодексу парламентської етики залежить саме від цього скликання Верховної Ради. І наразі, незважаючи на систематичні крики/бійки/лайки під куполом, ми маємо пам'ятати, що прийняття і впровадження цього документу – це ще одна цеглинка в будинок доброчесного і професійного Парламенту, а його ігнорування – ще один цвях в труну довіри до цього органу. Омріяна ж нами виборча реформа, побудова нових, справжніх партій з сильною внутрішньопартійною демократією, підвищення рівня політичної культури – постійний процес, який убезпечить нас в перспективі від екзальтованих, крикливих, неврівноважених, а головне – від недоброчесних депутатів та депутаток. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/59de5bec8831f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/59340a4394ad2/ ukrpravda@gmail.com (Світлана Матвієнко) Sun, 04 Jun 2017 16:25:23 +0300 Вся країна спостерігає за захистом системи БПД (безоплатної правової допомоги). На це вже не можна закрити очі. І це не Фейсбук-протест та замовна кампанія, як здається Міністерству юстиції України. Коротка суть подій... Всі можуть переглянути агрументацію двох сторін. Після переконливо розставлених акцентів теперішнім заступником Міністра юстиції України Павлом Морозом, громадськість, працівники системи безоплатної правової допомоги та донорська спільнота зрозуміли, що ситуація ще більш критична. Ми висловили позицію, вислухали звинувачення у всьому, і нас не зрозуміли. Ми не за персоналії, а за прозорий конкурс на серйозну посаду. Людина на ній має не просто бути, а уоособлювати цінності верховенства права та демократичних стандартів. Детальніше про історію системи БПД Позиція команди системи БПД Позиція громадськості щодо поточної ситуації з конкурсом на посаду Директора КЦ БПД Заява Асоціації правників України Коментар Виконавчого директора МФ "Відродження" До прикладу, вимоги Правничої асамблеї Асоціації правників України: - Скасувати результати проведеного конкурсного відбору. - Розробити у відкритому режимі із залученням професійної громадськості новий порядок проведення конкурсу, професійні вимоги до кандидатів та методику оцінювання відповідності ним. - Сформувати новий склад конкурсної комісії на тих самих засадах, на яких були сформовані конкурсні комісії з відбору керівників бюро правової допомоги з ініціативи Міністра юстиції України Павла Петренка у 2016 році. - Провести новий конкурс з відбору директора Координаційного центру з надання правової допомоги. - Розпочати публічну професійну дискусію щодо шляхів підвищення інституціональної незалежності системи безоплатної правової допомоги.Ми чекали позиції Міністра юстиції України та його розуміння політичної відповідальності за ці речі. І ми отримали позицію керівництва Міністерства юстиції України – до нас звернулися працівники системи безоплатної правової допомоги – за допомогою, адже у вихідний люди вимушені працювати. Над чим? Пряма цитата: "... У нас реальний форс-мажор! В понедельник к 11.00 мне надо сбросить на Минюст списки на видеоконференцию, которая будет во вторник в 9.00 у нас в актовом зале. На видеоконференцию приглашаются Вы, все директора местных центров и все руководители бюро. Явка строго обязательна. По каждому отсутствующему докладывать Министру." Тобто, у вівторок Мін'юст хоче зупинити роботу БПД. Закрити всі бюро? Адже працівники бюро з районів (1-2 працівники) – ведуть прийом людей, мають бути на судових засіданнях. Пане Міністре, пані Перший заступник Міністра юстиції України – Вам плювати на клієнтів і права людини? Ваша вказівка є незаконною, бо центри і бюро не підпорядковані Мінюсту, а є територіальними відділеннями Координаційного центру з надання правової допомоги. Це пряме незаконне політичне втручання у роботу системи БПД. Це створює прямий ризик для порушення конституційного права на захист. А відповідно – і для порушення права на справедливий суд. А як же Конвенція захисту прав людини і основоположних свобод? Як ця багатостраждальна 6 стаття? Те, що відбувається з системою безоплатної правової допомоги сьогодні – це відстоювання державної інституції нової України, за які стояв Майдан у 2014 році. Ціннісно система БПД – той самий Майдан, але самоорганізований вже не як волонтерський рух, а як потужна, розгалужена і зріла державна інституція нового, європейського, зразка. На цьому фото – ядро команди Координаційного центру з надання правової допомоги, який стоїть на чолі розгалуженої мережі, що складається з 549 офісів по всій країні. Це унікальна державна інституція нового зразка, створена з нуля у 2012 (!) році, яка ґрунтується на цінностях поваги до гідності і прав людини, довіри і партнерства, прозорості та підзвітності, незалежності від політичного впливу, постійного удосконалення та інновацій. Ці цінності не є порожніми гаслами. Вони покладені в основу формалізованих стратегічних планів та процедур роботи системи. Саме навколо цінностей вдалося зібрати велику команду відданих і професійних романтиків, до якої сьогодні належить понад 2200 людей в усіх містах і районах України. Щорічно ця команда разом з незалежними адвокатами, залученими на контрактній основі державним коштом, надає правову допомогу понад 350 тисяч соціально вразливих людей, серед яких люди з інвалідністю, пенсіонери, діти, учасники АТО, ВПО. Завдяки роботі системи БПД суттєво зменшилися випадки побиття та тортур затриманих правоохоронними органами, сотні тисяч людей отримали шанс і змогли реально розв'язати складні юридичні проблеми у сфері сімейного, земельного, житлового, спадкового, трудового права, а також, що найважливіше – у спорах з компаніями – природними монополістами, органами державної влади та місцевого самоврядування. Мережа центрів БПД перебуває у партнерстві і щоденній взаємодії з сотнями місцевих громадських організацій, активістів, тисячами бібліотек і шкіл. Система безоплатної правової допомоги повертає людям і територіальним громадам віру у право і справедливість, створює реальні можливості для вирішення повсякденних проблем у правовий спосіб – альтернативні до звичних, на жаль, корупційних чи силових шляхів. Це вириває звичайних людей з правової пітьми, пробуджує смак до прояву активної громадянської позиції, самоорганізації для контролю за діяльністю влади. Це паросток омріяної нами України майбутнього. Ми закликаємо усіма доступними засобами захистити і зберегти систему безоплатної правової допомоги для українського суспільства заради майбутнього України! https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/59340a4394ad2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/592e52cb78f2a/ ukrpravda@gmail.com (Світлана Матвієнко) Wed, 31 May 2017 08:21:15 +0300 Колись герой Ремарка Людовіг Бодмер сказав "... але, видно, завжди так буває: смерть однієї людини – це смерть, а смерть двох мільйонів – тільки статистика..." ("Чорний обеліск"). Чому мене турбують ці слова? Міністерство юстиції України завершує конкурс на посаду керівника системи Координаційного центру з надання правової допомоги. Днями ми будемо знати, хто очолить цю важливу ланку, яка була втілена в життя ентузіастами та візіонерами. Для мене – це один з найуспішніших проектів, та, власне, реформ у сфері юстиції та захисту прав людини загалом. Я почну просто з офіційних даних: чим для мене є БПД. Це тільки у кримінальних провадженнях – 2007 виправдувальних вироків або рішень про закриття провадження; 18309 випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням; 5909 випадків призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; 4180 випадків зменшення обсягу обвинувачення; 4342 випадків обрання більш м'якого запобіжного заходу. І мова тут – про громадян України, які опинилися у скрутних обставинах, і які не мали права на телефонне право, таке облюбоване нашим жорстоким та неосвіченим суспільством, де мало хто розуміє, що сьогодні це може допомогти, а завтра вже ні. І таке уявне далеке завтра може виявитися більш несправедливим та жорстокішим за сьогодні. Це ситуації, де ми спільно шукали справедливість та правду, яку так легко загубити без підтримки та грошей. Саме "ми". Бо кожен, хто отримав допомогу, повірив у державу та в справедливість. Це не цифри – це робота з конкретною життєвою ситуацією, де громадянин, який потребує – виявився захищеним. Своєрідний емпатичний механізм, який дозволяє державі бути; і не просто збирати податки, а ставити і підтверджувати високу планку легітимності існування. Я не є профільним юристом, і навряд чи можу судити про складні перипетії між людиною та "законодавчим актом", але я можу і маю право судити з точки зору громадянина. Всесвітньо відомий філософ Ісая Берлін написав влучно коротке есе "Дві концепції свободи", де через інтуїцію плюралізму цінностей, визначив дві концепції свободи: негативна й позитивна. Негативна свобода є відсутністю обмежень, що перешкоджають людині здійснити усвідомлене бажання. Позитивна ж свобода була розтлумачена можливістю людини самісно визначати свою долю. І хоч я знаю, що полетить каміння з боку академічних філософуючих, скажу більш приземлено та поєднуючи. Можливість будь-якої людини отримати від держави захист своїх прав чи реакцію у протиправній ситуації, виступає саме реалізацією свободи позитивної. Надзвичайно важливою для демократій. Система безоплатної правової допомоги забезпечує доступ до правової інформації, слугує вітриною правових послуг, підвищує правосвідомість та культуру громадян. Ця кропітка та титанічна робота втілюється професіоналами, котрі пройшли відкритий конкурсний відбір, проведений під контролем та за активної участі громадськості спеціально створеними і незаангажованими комісіями. Ефективність системи БПД стала можливою завдяки встановленню та дотриманню чітких і прозорих процедур добору кадрів до системи БПД, дотриманню стандартів надання адвокатських послуг адвокатами системи БПД, професійного, неупередженого та вмотивованого управління системою БПД з боку тих фахівців, які заклади її фундамент, створювали та заповнювали кадрами, постійно підвищуючи стандарти роботи цієї системи. На посаду керівника системи БПД має бути обрано не просто бюрократа, а професіонала, який збереже та розвине. Людину, яка володітиме не просто посадою, а буде здатна на той рівень взаємодії з громадянином, де він не прохач, а просить тлумачення та допомоги, як всі клієнти цього ресурсу. Держава має уособлювати емпатичність перш за все. Таким чином вона збереже саму себе. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smatvienko/592e52cb78f2a/