https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/699eb482dc3ca/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Wed, 25 Feb 2026 09:36:18 +0200 Сучасна військова наука стверджує: війна сьогодення виходить далеко за межі традиційних полів бою. Вона точиться не лише на землі, у морі, повітрі чи космосі, а й у новому, п'ятому вимірі – кіберпросторі. З огляду на ці нові виклики, збройні сили багатьох країн світу створюють кібернетичні сили, відповідальні за проведення війни у кіберпросторі. Наприклад, Збройні сили США, Франції, Німеччини та Естонії давно мають у своїх структурах кіберкомпоненти, що відповідають за захист власних військ або критичної інфраструктури держави від кіберзагроз, а також проводять військові кібероперації проти ворога. Зважаючи на активну практику застосування росіянами кібератак як одного із способів досягнення воєнних цілей, поява у Збройних Силах України Кіберсил зрештою стає нагальною потребою. Підстави для створення Кіберсил в Україні Правові підстави для створення Кіберсил були закладені в українському законодавстві ще до початку повномасштабної збройної агресії росії. У 2021 році указом Президента України N447/2021 була затверджена Стратегія кібербезпеки України. Тоді ж, указом Президента України N446/2021 "Про невідкладні заходи з кібероборони держави" було визначено невідкладне створення у системі Міністерства оборони України кібервійськ. Однак, тогочасні витрати оборонного бюджету на більш пріоритетні напрями, а також початок повномасштабної збройної агресії росії не дали змоги ухвалити невідкладні управлінські рішення щодо створення кібернетичних військ. Лише у грудні 2024 року на розгляд до Верховної Ради України потрапив проєкт Закону України N12349 "Про Кіберсили Збройних Сил України", що був ухвалений Верховною Радою України за основу у жовтні минулого року і найближчим часом буде винесений на розгляд у другому читанні. Аби зрозуміти суть цього законопроєкту, варто почати з невеликого екскурсу в чинну систему кіберзахисту України. Суб'єкти кіберзахисту На сьогодні захист критичної інфраструктури України від кіберзагроз здійснюють дві структури: Служба безпеки України (Департамент контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, відомий як ДКІБ), а також Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації, відома як ДСЗІ або Держспецзв'язок. На ці органи покладені завдання з боротьби з кібершпигунством, протидії злочинам проти безпеки і миру у кіберпросторі, захист державних органів, установ і організацій, їх посадових осіб від кібератак, захист системи державного зв'язку та інформаційних систем від кіберзагроз. Для захисту Збройних Сил України від ворожих кіберзагроз у 2021 році у їхній структурі було створено новий окремий рід військ – війська зв'язку та кіберзахисту. Їх утворили шляхом розширення вже наявного роду військ зв'язку. До завдань цього роду військ належить забезпечення надійності та стійкості військового зв'язку, а також захист інформаційних і автоматизованих систем ЗСУ від кібератак. Попри наявність кількох державних структур, що відповідають за захист національних інтересів України у кіберпросторі, на законодавчому рівні досі не було визначено орган, відповідальний за здійснення кібероперацій проти держави-агресора. Саме законопроєкт про Кіберсили Збройних Сил України покликаний усунути цю правову прогалину. Наразі ж у Збройних Силах України розпочалася робота зі створення командування Кіберсил, триває процес формування організаційно-штатної структури, проводиться робота з укомплектування особовим складом, вносяться зміни у керівні доктринальні документи ЗСУ. Втім, чи зможе нова структура ЗСУ ефективно запрацювати й впоратися з викликами війни у кіберпросторі, можна буде зрозуміти лише після ретельного аналізу змісту законопроєкту. Дивним досі залишається той факт, що суб'єктом його подання є народні депутати, а не Міністерство оборони України чи Президент України. Деякі норми законопроєкту про Кіберсили є однозначно сприятливими і точно позитивними. По-перше – законопроєктом вводять і визначають необхідні для ефективної діяльності Кіберсил поняття кібероборони, військових кібероперацій та спеціальних заходів в кіберпросторі. По-друге - на законодавчому рівні встановлюється Національна система кібероборони та її основні суб'єкти, до яких входить Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національна поліція України, Служба безпеки України, розвідувальні органи України та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до визначених повноважень. По-третє – аби залучити найкращих фахівців з цивільної сфери, законопроєкт пропонує встановити релевантне грошове забезпечення для військовослужбовців Кіберсил. Для військовослужбовців Кіберсил планується встановити грошову надбавку з коефіцієнтом від 1,4 до 1,8 від розміру посадового окладу. За планування, підготовку і проведення військових кібероперацій особовому складу Кіберсил передбачаються додаткові премії обсягом від 75 тисяч до 1 мільйона гривень (відповідно до сум прожиткового мінімуму, розрахованого у бюджеті на 2025 рік). Чи є на це кошти з державного бюджету – це інше питання. По-четверте – інформація про особовий склад Кіберсил, а також їхні операції відноситиметься до державної таємниці, що слугуватиме додатковим фактором їхньої безпеки. Проте, існує і низка недоліків, без зміни яких ефективне функціонування Кіберсил не буде можливим. Перший – структура законопроєкту про Кіберсили суперечить структурі військового законодавства України, яке вже існує. Так, Законом України "Про Збройні Сили України" визначається загальна організаційна система та функції ЗСУ. Структура ж видів та окремих родів (видів) військ ЗСУ, їхні завдання та функції визначається не законами (як у випадку з Кіберсилами), а положеннями, що затверджуються у встановленому законодавством порядку. Такі нововведення, що змінюють існуючу систему законодавчого забезпечення ЗСУ, розбалансовують військове законодавство України, можуть призвести до проблем під час реалізації норм закону та створюють небезпечний прецедент, через який кожен вид або окремий рід (вид) військ ЗСУ волітиме мати власний закон. Другий – не зовсім зрозумілим є покладене на Кіберсили завдання із захисту недоторканості України у кіберпросторі. Захист недоторканості України цілком відповідає завданням військ, які діють на землі, на морі та у повітряному просторі України. Однак війна у кіберпросторі відноситься до так званого некінетичного домену, у якому неможливо визначити межі недоторканості держави. Можливо, автори законопроєкту під захистом недоторканості України у кіберпросторі мали на увазі захист національних інтересів України у кіберпросторі. Третій - законопроєкт визначає, що плани кібероперацій розробляються Генеральним штабом ЗСУ, а затверджується залежно від військової ситуації в Україні – Головнокомандувачем Збройних Сил України, або Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Таке нововведення суперечить існуючій системі розподілу повноважень між найвищим військовим керівництвом держави. Головнокомандувач ЗСУ є найвищою військовою посадовою особою, що здійснює безпосереднє військове керівництво ЗСУ. У межах своїх повноважень він затверджує виключно документи (доктрини, настанови, стандарти тощо) з питань розвитку або з питань застосування Збройних Сил України. Планування і затвердження кібероперацій належить до виключної компетенції Генерального штабу ЗСУ, що здійснює стратегічне планування застосування ЗСУ. Четвертий – зміни, які вносяться законопроєктом у Закон України "Про розвідку" та Закон України "Про основи національного спротиву" розбалансують законодавче забезпечення розвідувальної діяльності та системи національного спротиву України. Включення Кіберсил до числа суб'єктів воєнної розвідки призведе до дублювання Кіберсилами функцій, які здійснюють в межах визначених завдань розвідувальні органи України у кіберпросторі, зважаючи на те, що законопроєктом розвідувальні органи включаються до Національної системи кібероборони. Зміни, внесені до Закону України "Про основи національного спротиву", суперечать концепції всеохоплюючої оборони, на підставі якої і розроблявся цей закон. Закон спрямований на підвищення обороноздатності держави шляхом залучення громадян до тотального спротиву у вигляді добровільного залучення до оборони держави за територіальним принципом, готовності населення до надання відсічі противнику та здійснення руху опору (підпілля, партизанської боротьби) на тимчасово окупованих територіях. Таким чином, ідея кіберспротиву не відповідає загальній меті Закону України "Про основи національного спротиву". Виникають великі питання щодо змін в Закон України "Про основи національного спротиву", що стосуються осіб, залучених до кіберспротиву, яких, очевидно, плануються створити по аналогії з особами, залученими до конфіденційного співробітництва для виконання завдань руху опору. Незрозуміла мета та необхідність запровадження діяльності осіб, залучених до кіберспротиву, що виконуватимуть завдання ідентичні з військовослужбовцями Кіберсил. Залучення осіб на конфіденційній основі для виконання завдань руху опору необхідне через проведення партизанської або підпільної боротьби в умовах тимчасової окупації та дій у глибокому тилу противника, куди підрозділи ЗСУ не можуть дістатися. Залучення ж осіб до кіберспротиву не пов'язане з діями на окупованих територіях, а їхню діяльність цілком можуть здійснювати військовослужбовці. Таким чином, у необхідності залучення осіб до кіберспротиву немає прикладної потреби. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/699eb482dc3ca/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/690cbfe31c793/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Thu, 06 Nov 2025 16:33:55 +0200 У часи Холодної війни розуміли, якщо після Другої світової перевагу у війні отримував той, хто має перевагу у повітрі, то у майбутньому перевагу отримає той, хто домінуватиме у космосі. Хоча можливість проведення військових операцій у космічному просторі здавалася дуже перспективною для багатьох країн, реальність була суворішою – для війни у цьому вимірі були потрібні величезні наукові, технологічні та фінансові ресурси. Україна свого часу також зробила вагомий внесок у розвиток космічних технологій, за що, по праву, і до сьогодні вважається космічною державою. У травні 2025 року до парламенту було подано законопроєкт N13255, яким пропонується створити в структурі Збройних Сил України новий рід військ – Космічні сили, поруч з існуючими Сухопутними військами, Військово-морськими силами та Повітряними силами. Про те, де у світі функціонують космічні війська, яке їхнє призначення та функції, а також перспективи розвитку цього виду військ в Україні – про це й поговоримо далі. СТВОРЕННЯ КОСМІЧНИХ ВІЙСЬК Наразі, космічні війська як окремий вид військ функціонує лише у складі збройних сил двох держав – США і Китаю. Космічні компоненти у складі військ мають і інші країни – росія, Нідерланди, Велика Британія, Франція, Іран та Індія. У цих державах космічні війська входять до складу військово-повітряних сил і відповідно називаються повітряно-космічними. Така традиція виникла недарма, адже ефективне функціонування космічних військ можливе, перш за все, завдяки розвинутій системі військової авіації. Крім того, для проведення військових операцій у космічному просторі збройні сили цих країн мають відповідні засоби – орбітальні та наземні. КОСМІЧНІ СИЛИ США Найбільш розвиненими з погляду військових спроможностей вважаються Космічні сили США. Відповідно до національного законодавства, на них покладено завдання забезпечувати військове домінування та захист національних інтересів у космічному просторі, стримувати збройну агресію в космосі та з космосу, а також проводити військові операції у цьому середовищі. Організаційно Космічні сили США складаються з командування космічних сил, регіональних командувань, дельт (назви військових частин), ескадрилей, крил та секцій. Оскільки Космічні сили США відділилися від Військово-повітряних сил у 2019 році, їхня організаційна структура нагадує структуру ВПС. На момент створення загальна чисельність Космічних сил США складала 16 тисяч військовослужбовців. Профільне навчання, необхідне для служби в Космічних силах, військовослужбовці отримують на базі Академії ВПС США. До завдань Космічних сил США відноситься здійснення спостереження і розвідки космічного простору, проведення радіоелектронної боротьби, забезпечення супутникового зв'язку та навігації, а також ведення орбітальної війни. Для виконання цих завдань Космічні сили США мають в наявності не менше 80 супутників виключно військового призначення, 2 орбітальні випробувальні кораблі та 10 наземних станцій космічної розвідки. Загальна кількість орбітальних апаратів військового і подвійного призначення, які використовують Космічні сили США, складають не менше 450 одиниць. Космічні сили США забезпечують раннє попередження про ракетні загрози з боку противника, цілевказування для перехоплення міжконтинентальних балістичних ракет, а також стійку та безперебійну систему зв'язку та навігації з космосу для інших видів Збройних сил США. ПОВІТРЯНО-КОСМІЧНІ СИЛИ рОСІЇ Друге місце за своїм потенціалом ділять між собою космічні війська росії та Китаю. Визначити, яка з цих країн має потужніші військові спроможності, складно, оскільки, на відміну від США, інформація про космічні війська Китаю та росії має більш обмежений доступ. Відомо, що Космічні війська як окремий рід військ в росії входять до складу військово-повітряних сил (звідси і офіційна назва – Повітряно-космічні війська). До завдань Космічних військ відноситься спостереження, виявлення загроз та протидія їм, здійснення розвідки космічного простору, управління супутниковими системами військового та подвійного призначення. У межах визначених завдань на космічні війська в росії покладається система раннього ракетного попередження, протиракетна оборона, забезпечення збройних сил росії розвідувальною інформацією. Організаційно ж космічні війська росії складаються з командування космічних військ, 15-ї армії військово-космічних сил окремого призначення, центру попередження про ракетний напад, центру розвідки космічної обстановки та двох навчально-випробувальних центрів. Загальна чисельність орбітальних апаратів (військового та подвійного призначення) налічує понад 100 одиниць. Окрім цього, у росіян функціонують 10 нових надгоризонтальних радіолокаційних станцій проєкту "Воронєж", одна старіша станція типу "Волга" та одна станція типу "Дарьял". Варто зазначити, що спроможності російських космічних військ успадковані завдяки космічним програмам Радянського Союзу. Після розпаду Радянського Союзу росіяни, своєю чергою, стикнулися з проблемою недофінансування та неналежного науково-технічного забезпечення космічних військ. АЕРОКОСМІЧНІ СИЛИ НАРОДНО-ВИЗВОЛЬНОЇ АРМІЇ КИТАЮ Китай – друга країна після США, що має космічні сили як окремий вид військ (офіційна назва – Аерокосмічні сили Народно-визвольної армії Китаю). До завдань Космічних сил Китаю відноситься здійснення спостереження та розвідки за космічним простором, здійснення супутникової навігації та орбітальна війна. Організаційно космічні сили Китаю складаються з центрального штабу космічних військ, 3-х центрів запуску супутників, 4-х центрів управління та 8-ми центрів підготовки, розвитку та випробувань. Станом на 2024 рік Китай має близько 240 орбітальних апаратів військового і подвійного призначення, що використовуються у військових цілях. Однією з головних переваг Китайських космічних сил є активна розробка протисупутникових засобів боротьби, яка включає як орбітальні протисупутникові системи, так і наземні системи (ракети та лазерну зброю). Наявність таких систем свідчить про спроможність Китайських космічних сил мати перевагу у космічному просторі. КОСМІЧНІ СИЛИ ІНШИХ КРАЇН Значні ресурси у розвиток власних космічних військ вкладає також Індія, яка, за оцінками військових аналітиків, може мати на орбіті близько 40 апаратів військового та подвійного призначення. До країн, що розвивають подібні спроможності, належать також Велика Британія, Франція та Іран. Формування можливостей космічних військ у цих держав відбувається завдяки реалізації ефективних національних космічних програм тісній співпраці військово-повітряних сил з цивільними космічними агентствами. УКРАЇНСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ На жаль, після розпаду Радянського Союзу українська космічна галузь почала переживати не найкращі часи. Необхідність спрямування коштів на більш нагальні соціально-економічні проєкти призвела до максимальних скорочень асигнувань не лише на розвиток, але й на підтримку космічних програм. Такий стан справ також зачепив і військову складову пов'язану з космічними програмами. До прикладу, після розпаду Радянського союзу Україна успадкувала дві надгоризонтальні радіолокаційні станції типу (Дніпро), що мали можливість зондувати космос на предмет ракетних загроз. При цьому, довгий час ці станції працювали на потреби російської оборони за орендну плату. У 2008 році росіяни відмовилися від використання цих станцій та перестали сплачувати орендні платежі (на той момент росіяни почали вводити в експлуатацію новіші станції типу "Воронєж"). Одразу після цього станції були передані з управління Міністерства оборони України до Державного космічного агентства. Через рік станція, яка базувалася поблизу Севастополя закрилася через відсутність фінансування та відсутність потреби у її роботі для інтересів української оборони. Друга станція, поблизу Мукачева, фактично припинила своє функціонування та через моральну і фізичну застарілість наразі не здатна виконувати свої завдання. Не набагато краща ситуація склалася в України і з орбітальними апаратами. Станом на 2025 рік Україна має на орбіті три наносупутники серії PoluITAN, що не придатні для використання у військових цілях. Єдиний супутник подвійного призначення, що використовується у військових цілях і перебуває у розпорядженні України – це так званий "Народний супутник", комерційний супутник ICEYE, придбаний Фондом Сергія Притули літом 2022 року. Після відмови України від ядерного озброєння і ратифікації низки міжнародних договорів (Договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, Керівні принципи і Додатки Режиму контролю ракетних технологій) українські ракетні програми зазнали значних обмежень. Згідно цих же договорів Україна відмовилася і від стратегічної авіації. Під час повномасштабної війни для України одним з найбільших викликів стала ракетна загроза з боку росії. Наразі українська система раннього виявлення та попередження про ракетні загрози повністю залежить від розвідувальної інформації, наданої західними партнерами (перш за все, добутої з космосу). При цьому, на озброєнні України відсутні протиракетні комплекси, здатні перехоплювати балістичні ракети малого, середнього і дальнього радіуса дії (від 500 км). ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ Навіть загальний огляд наших технічних спроможностей та реальна оцінка фінансового стану держави в умовах повномасштабної війни свідчать про те, що наразі Україна має обмежені можливості для ефективної реалізації проєкту з створення Космічних військ. У пояснювальній записці до законопроєкту N13255 зазначено, що після ухвалення закону Україна отримає можливість створити власні Космічні сили, зважаючи на наявність потужного науково-інженерного та виробничого потенціалу. Очевидно, що успішність реалізації цього проєкту значною мірою залежатиме від науково-технічного й ресурсного потенціалу держави, а також від рівня розуміння та підтримки з боку Верховного Головнокомандувача, Головнокомандувача Збройних Сил України та Міністерства оборони. Адже недостатньо просто створити організаційну структуру/зовнішню оболонку – потрібно наповнити її реальним змістом: не лише кадровим потенціалом, а й сучасними оборонно-технічними засобами. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/690cbfe31c793/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/68e3ce14977cc/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Mon, 06 Oct 2025 17:11:32 +0300 Вересень/жовтень багатий на міжнародні не дуже хороші новини. І для нас це принципові речі, бо втрачати союзників і друзів під час війни – дуже боляче. Результати парламентської та місцевої виборчих кампаній у Чехії та Грузії, на жаль, виявились прогнозованими, а перемогу в обох країнах здобули відверто антиєвропейські сили. Схоже на те, що нам варто готуватися до хвилі антиукраїнських ініціатив з боку нової парламентської коаліції у Чехії і продовження проросійського курсу у Грузії. За підсумками підрахунку 100% бюлетенів у Чехії, перемогу здобула правопопулістська партія ANO Андрєя Бабіша, з результатом 34,51%. Це дає цій партії можливість отримати 80 депутатських мандатів і стати найбільшою фракцією у парламенті. Друге місце посіла коаліція SPOLU під керівництвом чинного прем'єра Петра Фіали з результатом 23,36% і 52 мандати. Ще дві проєвропейські партії – STAN і Piráti – отримали, відповідно 11,23% та 8,97% і будуть представлені у парламенті 22 і 18 депутатами відповідно. Потенційний союзник ANO – SPD зайняла п'яте місце з підтримкою 7,78% і 15 мандатами. Останньою політсилою, що подолала 5% прохідний бар'єр, стала партія Motoristé Філіпа Турека, яка здобула 6,77% і 13 депутатів. Тепер саме від позиції Motoristé або "автомобілістів" залежить доля майбутньої коаліції, оскільки потенційний союз ANO та SPD може у підсумку розраховувати лише на 95 мандатів, а потенційне єднання проєвропейських SPOLU, STAN і Piráti – на 92 депутатських голоси із необхідних 101 для формування більшості, а відповідно й уряду. Що ми знаємо про партію Motoristé Філіпа Турека? Це євроскептична, консервативна партія, що визначає своїм пріорітетом права автомобілістів і боротьбу за продовження експлуатації двигунів внутрішнього згоряння. "Автомобілісти" критикують Зелений пакт ЄС і дозволи на емісії, а також виступають за зменшення бюрократії та зниження податків. Ймовірність того, що Motoristé приєднаються до антиукраїнського союзу ANO та SPD теоретично вища, ніж альтернативний сценарій. Виходячи з цього, варто очікувати, що у таборі Орбана і Фіцо з'явиться ще один учасник, і вони тепер втрьох будуть шантажувати Брюссель і блокувати наш рух в ЄС. У Грузії теж не сталося дива. За офіційними даними ЦВК Грузії, кандидати від проросійської "Грузинської мрії" перемогли в усіх містах і муніципалітетах країни. Згідно з цими даними, Каха Каладзе набрав на виборах мера Тбілісі 77,4%, а "Грузинська мрія" у столиці здобула понад 76% голосів. Протести, які розпочалися після закриття дільниць, на жаль, не істотно змінять ситуацію в країні. Ера проросійських популістів захоплює наш континент семимильними кроками. І схоже на те, що цей раунд протистояння ми поки що програємо... https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/68e3ce14977cc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/68df9576a88c6/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Fri, 03 Oct 2025 12:20:54 +0300 Складається враження, що частина польських політичних еліт застрягла у 20 столітті й продовжує жити історичними фантомами. Поки на Варшавському безпековому форумі частина польського істеблішменту в унісон з європейськими партнерами говорила про необхідність співпраці і переймання нашого досвіду у протидії агресору, президент Польщі подав до Сейму законопроєкт про запобігання "пропаганді бандеризму" та "запереченню волинських злочинів". Я залишу деталі дискусії навколо цього законопроєкту історикам з обох боків, бо у мене інший фах, і я вважаю, що об'єктивну оцінку подій польсько-українських відносин у 20-ому столітті мають давати історики, а не політики. Але от щодо політичної складової хочу сказати кілька слів. Кароль Навроцький – представник партії "Право і справедливість", багаторічним очільником якої є Ярослав Качинський. До початку Великої Війни усі, хто уважно спостерігали за політичною діяльністю "ПіС", відзначали, що її антиукраїнська риторика дуже нагадує російські наративи – особливо в питаннях історичної "справедливості". Початок війни змінив тональність заяв "ПіС", а особиста приязнь між президентами Дудою і Зеленським створила фундамент для підтримки і допомоги, за яку ми, звісно, вдячні. Поляки прийняли мільйони українців, постачали нам потрібне озброєння, а також стали ключовим транспортним хабом для західної допомоги. Такою була динаміка у перший рік війни. А потім "хімія", точніше, активна комунікація між президентами припинилась, а відносини знову почали концентруватися навколо протистояння, а не взаємної вигоди. Чого вартує лише наше зерно зібране під вогнем, і розсипане на польському асфальті... Після програшу виборів "ПіС" восени минулого року здавалося, що Польща буде будувати відносини дивлячись у майбутнє, а не знову копирсатиметься в минулому. Однак, праві сили швидко перехопили порядок денний – і антиукраїнська риторика знову стала нормою. Ця хвиля захопила польське суспільство настільки, що новини про побиття українок та українців, а також тих небагатьох поляків, які стають на їх захист, стали звичним явищем. У цій атмосфері Навроцький діє не як державний діяч, а як політик короткої дистанції. Замість об'єднувати – він обирає конфронтацію. І не лише з нами, а й з частиною власного суспільства. Це дорога в нікуди. Я підтримую заяву історичної спільноти України: попри складні сторінки минулого, ми маємо зберігати максимально близькі, дружні й стратегічні відносини з Польщею. І хочеться вірити, що польське керівництво відмовиться від невчасних і шкідливих ініціатив, які прирівнюють УПА чи ОУН (б) до нацизму і комунізму. Це не про історичну справедливість – це про політичну короткозорість. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/68df9576a88c6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/6876267a2a7fc/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Tue, 15 Jul 2025 12:59:22 +0300 29 червня 2025 року Президент України підписав указ про вихід України з Конвенції про заборону протипіхотних мін (Оттавська конвенція). Сьогодні парламент підтримав вихід з цієї міжнародної угоди. Через недостатню поінформованість суспільства щодо цього документа варто детальніше розглянути, чому Україна свого часу його підписала, які ризики він становить зараз та чому нам необхідно вийти з Конвенції про заборону протипіхотних мін. Про Оттавську конвенцію та її ратифікацію Україною Конвенція про заборону протипіхотних мін – міжнародна угода, згідно з якою країна-підписант зобов'язується не застосовувати, не виробляти, не накопичувати, не передавати та знищити запаси протипіхотних мін і мінних полів. Наразі підписантами Конвенції є понад 160 країн світу. Із цікавих фактів, варто зазначити, що Конвенцію не підписали країни, які регулярно воюють або мають високі ризики вступу у війну, зокрема: США, рф, Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль, Єгипет, Лівія Іран, Сирія, Вірменія, Азербайджан, Грузія. Після початку повномасштабної агресії рф проти України країни Балтії, Фінляндія та Польща вирішили вийти з угоди. Слідом за ними вийти з Конвенції вирішила і Україна. Україна підписала Конвенцію у 1999 році та ратифікувала у парламенті у 2005-ому. На той момент, приєднання до Конвенції слугувало маркером відповідальності України щодо міжнародних зобов'язань з підтримання миру і безпеки, а також було одним із способів інтеграції України у міжнародну спільноту. Конвенція спрямована на запобігання небезпеці від протипіхотних мін для цивільного населення як під час, так і по завершенню ведення бойових дій. Практика застосування протипіхотних мін у збройних конфліктах свідчить, що мінна небезпека зберігається впродовж тривалого часу після завершення бойових дій і, передусім, загрожує цивільному населенню. Це зумовлено тим, що сторони конфлікту часто не забезпечують належного розмінування територій. Саме для зменшення ризиків, пов'язаних із використанням протипіхотних мін як під час збройного протистояння, так і в післявоєнний період, була ухвалена відповідна Конвенція. Використання яких мін заборонене Конвенцією Попри переконання, що Конвенцією заборонені всі типи протипіхотних мін, це далеко не так. По-перше, не забороняються протипіхотні міни, які будуть використовуватися в цілях підготовки спеціалістів по розмінуванню. По-друге, Конвенцією не заборонене використання протипіхотних мін направленої дії (таких як радянські міни МОН чи американські міни "Клеймор"). Більшою мірою заборона стосується мін натискної дії та мін, що спрацьовують від сейсмічних датчиків (міни серії ПОМ, ПФМ, ПМН, ПМД, ПОМЗ). По-третє, Конвенція забороняє дистанційно встановлювані міни (такі як ПМФ та ПОМ) і не забороняє використання мін, які встановлюються особисто, а не способом дистанційного мінування. Простими словами – окремі види мін, що встановлені вручну, не заборонені. По-четверте і найголовніше, Конвенція забороняє використання мін, які мають невибіркову дію, тобто тих, що становлять однакову небезпеку як для осіб, що беруть участь у бойових діях, так і для цивільних осіб, що не залучаються до них. Якщо ж оператор має можливість задіяти підрив міни у конкретний момент дистанційно (аби шкода була завдана саме живій силі противника, а не сторонній особі), то такі міни не підлягають забороні. Таким чином, використання мін, що мають направлену дію, встановлюються особисто та приводяться у дію дистанційним способом, не заборонені до використання. Проте, в умовах повномасштабної позиційної війни великої інтенсивності, яку здійснює рф на території України, дотримання вказаних вимог Конвенції нереальне та обтяжливе, як для спеціалістів-інженерів військових підрозділів, так і для військово-політичного керівництва України. Таким чином, зважаючи на низку обставин, вихід України з Конвенції став необхідністю, що зумовлена війною. Чому для України необхідне використання протипіхотних мін? Використання інженерних боєприпасів (мін) є одним із способів стримування та уповільнення наступу рф на території України. Сили оборони України застосовують мінні загородження у оборонних цілях, як з метою унеможливлення просування ворожої техніки (протитанкові міни), так і просування живої сили (протипіхотні міни). Російські війська регулярно змінюють тактику відповідно до динаміки бойових дій. Якщо на початку повномасштабної агресії рф використовувала наступ за допомогою колон бронетехніки та великих сил, то в умовах теперішнього "повзучого наступу" рф використовує тактику малих мобільних піхотних груп, що ускладнюють застосування Силами оборони України важкого озброєння. Одним зі способів ефективної протидії такій тактиці і є застосування протипіхотних мін. Протипіхотні міни дозволяють перекрити від ворога ті ділянки оборони, де не вистачає особового складу – наприклад сліпі зони та ділянки між позиціями. Протипіхотні міни також ефективні для протидії диверсійно-розвідувальним групам противника, які, як правило, проникають через ділянки, що слабо контролюються військами. До того ж, протипіхотні міни є одним із видів інженерного обладнання, що встановлюється вздовж кордону рф і білорусі, аби запобігти потенційному прориву нових сил противника. Які проблеми створює Оттавська конвенція для України? 1. На відміну від України, рф не є підписантом Конвенції, що розв'язує їй руки у застосуванні проти нас широкого арсеналу протипіхотних мінних боєприпасів. Ще у 2018 році Україна зверталася до ООН, що не може повною мірою гарантувати виконання Конвенції на своїй території. Таким чином, навіть за умови бездоганного дотримання Україною вимог Конвенції, через дії рф загроза для цивільного населення все одно залишається. 2. Конвенція стала одним з важелів тиску рф на Україну на міжнародній арені. рф не втрачає жодної можливості заявити міжнародним правозахисним організаціям про порушення Україною вимог Конвенції та недотримання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань. Зокрема, у 2023 році "Human rights watch" звинувачувала Україну у застосуванні заборонених протипіхотних мін (ПФМ). 3. Дозволений Конвенцією дистанційний підрив та ручне встановлення мін не є ефективними в умовах триваючої повномасштабної війни високої інтенсивності. У зв'язку з широким застосуванням російською федерацією повного спектра засобів ураження проти особового складу Сил оборони України, ручне встановлення протипіхотних мін та їх дистанційне керування стає практично неможливим. Водночас росія здійснює мінування території України дистанційними методами, без урахування вибірковості цілей. 4. Вимоги Конвенції не поширюються на саморобні вибухові пристрої, що використовуються не рідше за протипіхотні міни, наносять однакову шкоду та створюють ще більшу небезпеку для цивільного населення, адже мають виключно невибірковий характер дії. 5. Командирами українських інженерних підрозділів під час встановлення мінних полів складаються деталізовані карти на яких зазначається розміщення протипіхотних мін. Такі карти називаються формулярами. Через інженерні служби такі формуляри заносяться в бойову систему тактичної ланки "Кропива", де мінні поля можуть побачити суміжні підрозділи. За допомогою формулярів, у випадку необхідності, мінні поля легко віднайти та деактивувати. Війська рф в Україні також складають подібні формуляри, встановлених ними мінних полів (аби не наражатися на небезпеку від своїх мінних полів), однак навіть у випадку залишення території України не будуть передавати свої формуляри українським військам. Тому, якщо Сили оборони України здатні віднайти і знешкодити встановлені протипіхотні міни, рф інформацією про міни встановлені нею на території України ділитися не буде. Як контролювати мінну небезпеку у випадку виходу з Оттавської конвенції? Навіть у випадку виходу України з Конвенції, українське законодавство передбачає заходи контролю у сфері протимінної безпеки. Зокрема, Законом України "Про протимінну діяльність" встановлено, що всі дані про протипіхотні міни Україна включає у щорічні звіти, які мають заслуховуватися у Верховній Раді України та передаватися до міжнародних організацій. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/6876267a2a7fc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/66f68bf0889cc/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Fri, 27 Sep 2024 13:41:52 +0300 Не секрет, що життя в Україні все більше розділяється на два береги: тих, хто досі поза війною в силу різних обставин, і тих, хто не знає, кому дзвонити, коли загинув син; бійця, який вп'яте повертається до свого підрозділу після чергового поранення; волонтерів, яким все важче і важче шукати гроші. Другій категорії все складніше шукати мотивацію служити і, нерідко, жити. Мені щоразу страшенно неприємно, коли я повертаюсь до Києва з відряджень. Бо це життя, без перебільшення, столиці середньостатистичної західної країни – з клубним життям до ранку, безтурботними розмовами і "понтовими" пацанами, які навряд чи брали лопату в руки. А тим паче автомат. Мене все ще дивує відсутність хоча б мінімальної суспільної аскези і солідарності з тією частиною України, в якої зараз відбувається ампутація. Всіх поза Києвом турбує і підняття тарифів, і підвищення податків, і те, що з їхніх вулиць забирають чоловіків – часто в абсолютно середньовічний спосіб. Але у Києві вайб інший. Я за те, щоб це прекрасне і мирне життя було, і як всі молоді люди хочу двіжу без відповідальності та усвідомленості. Це все зрозуміло в умовах війни, щоб не поїхати головою повністю. Але це не виправдання тому, що ці люди відповідальні лише за "проживання свого найкращого життя", а не за оборону держави. До слова, я проти економічного бронювання. Я не ГенШтаб і не Міністерство Оборони, але мені теж дуже хочеться соціальної справедливості. Ті, хто мають більше 18+ місяців "БР-ок", мають право якщо не на демобілізацію (як варіант пропозиції держави), то точно на довгу ротацію в тил. Або довші відпустки. Публічні виходи в СЗЧ в знак протесту, непублічних наразі 80 тисяч, підпалення дверей та авто начальників ТЦК, призведе до великих бунтів. І це лише початок та вершина цього айсбергу. Закручувати будуть законними і силовими методами, що українці хронічно не терплять. Все це може вилитись в абсолютно неочікуваний сценарій в державі. Цифри Генерального Штабу говорять, що демобілізація неможлива. Починаючи від браку людського ресурсу в бригадах, їхньої якості – і закінчуючи інтенсивністю російських наступальних атак і їхніх результатів. Ви ж карту просувань росіян за крайні місяці бачили? Чи ми готові до боїв у Дніпрі? Чи можливо, у Харкові? Чи в Сумах, які за 25 км від кордону? Знаю про неймовірну втому, травми, хронічні хвороби, неврози, розвали сімей, істерики, нерви тих, хто служить з першого дня повномасштабної. Але за таких умов на фронті, для встановлення соціальної справедливості і збереження себе, держава повинна знайти конструктивне рішення – або частково вивести бойові бригади на відновлення, або дати людям можливість довшого відпочинку, чи шукати комбіновані підходи, щоб рівень бойового стресу і довгої служби на передовій хоча б якось мало свою компенсацію. Але НЕ ховати голову в пісок. Держава зобов'язана вийти із публічною чесною комунікацією про "жодних термінів служби під час воєнного стану" чи запропонувати альтернативу. Або будьте послідовними з наративом "служити будуть всі" – від синів міністрів, які мають повернутися з-за кордону, до різного роду регіональних "рішал". І так, поліцейські теж мають розділити зі Збройними Силами бойову участь. Ми не можемо дозволити собі слабкості, аби не втратити державу. Я вірю, що можливо знайти способи для тих, хто служить 18+ місяців на "бр-ках", дати можливість їхній психіці відновитися і знайти в собі сили знову стати до служби. Як і хочу вірити в те, що держава не буде ховати привілейованих чоловіків від військової служби. Інакше наш суспільний договір знову не відбудеться, і ворогами станемо ми тоді самі собі. ТОМУ Я ПРОШУ І ЗАКЛИКАЮ Президента як Верховного Головнокомандувача, Премʼєр-міністра і Генеральний штаб ЗСУ почати комунікувати складну тему, від якої ніхто нікуди не дінеться – термінів служби, ротацію чи довгі відпустки. Щоб це сталось не на папері, а на практиці без застосування ручного права і "рішання" питань. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/66f68bf0889cc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/66c312dd9d62d/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Mon, 19 Aug 2024 12:39:41 +0300 "Московська церква вбиває" "Час зупинити найбільшу агентурну мережу Москви" "РПЦ – це підтримка війни і вбивства українців". Ці плакати на фоні заблокованої трибуни в залі Верховної Ради – світлина, яка ввійде в історію 9 скликання Парламенту. Про що це каже? Про те, що НАРЕШТІ зʼявилася хоч і маленька, але можливість зупинити цього стоголового монстра (продовження московського орла), який систематично вбиває українців і українськість. За даними Єдиного держреєстру, наразі в Україні діють 8097 церков упц мп; для кожного, хто розуміє масштаб проблеми, прийняти закон про заборону діяльності релігійних організацій, які мають зв'язки з рф, потрібно було ще роки тому. Зараз маємо виправити помилку, якої допустилися в 1991 році, надавши можливість упц мп розгорнути свою величезну мережу. Цей тиждень стане для України вирішальним – ми повинні проголосувати 8371 в другому читанні. Безсумнівно, що і на Заході у рпц досить впливове лобі. Але попри активну діяльність таких персонажів, як американський адвокат Роберт Амстердам – який за гроші громадянина рф і екснардепа Вадима Новінського працює в американських конгресових колах, просуваючи наратив про "ганебне переслідування рпц в Україні" – він та йому подібні не формують порядок денний. У тих, хто систематично вивчає ситуацію в нашій країні, є чітке розуміння звʼязку рпц/Кремля та злочинів в переслідуванні та катуванні за релігійною ознакою. Тому дивно слухати від декотрих нардепів в Києві, що американці чимось в цьому плані стурбовані і висловлюють свої застереження. Люди поза межами України часом більше "в темі", ніж деякі колеги в парламенті. До речі, цієї весни Естонія визнала московський патріархат інститутом, який виправдовує та підтримує військову агресію. Тоді в заяві нардепів йшлося про те, що заклики московського патріархату "приховують у собі загрозу безпеці та існуванню Естонії, зокрема пряму загрозу суспільному та конституційному порядку". Рпц обʼєднує кремлівські наративи про священну війну і винищення українців в цілісну ідеологію. І якщо для когось заборона рпц – це ще досі "питання віри", то ось декілька фактів: - Митрополит Запорізький та Мелітопольський Лука (Андрій Коваленко) підозрюється у розпалюванні релігійної ненависті в Україні. СБУ підтвердила факти підривної діяльності митрополита проти державної безпеки України. - Настоятель Святогірської Лаври упц мп, митрополит Арсеній (Ігор Яковенко) підозрюється у поширенні інформації про розташування ЗСУ. Під час проповіді, яка транслювалась онлайн, розповідав адреси блокпостів, а також підрозділів Сил Оборони України на території Святогірської громади. - Колишній митрополит Роменський і Буринський упц мп Іосиф (Маслєнніков Олексій Олександрович) після деокупації Сумської області в 2022 році втік з України в росію і опинився серед майже 170 кліриків рпц, яким за матеріалами СБУ заборонено вʼїзд в Україну. - Митрополит Тульчинської єпархії упц мп Іонафан (Анатолій Єлецьких) пропагував збройну агресію рф серед парафіян та виправдовував тимчасову окупацію частини території України. Засуджений до 5 років позбавлення волі. Це лише частина найбільш гучних справ про діяльність священників упц мп, що працювали на користь росії після повномасштабного вторгнення. Ще 19 представникам фсбшної мережі з російськими паспортами, які поширювали кремлівські наративи про війну, припинили громадянство України. Серед них – митрополити з Київської, Дніпропетровської та Одеської областей. Законопроєкт 8371 допоможе, наприклад, позбутися російської агентури в памʼятці архітектури національного значення – Корецькому монастирі. У місті Корець на моїй рідній Рівненщині досі функціонує монастир, що напряму підпорядковується рпц та її патріарху Кірілу. У відкритих джерелах досить просто знайти орган управління конкретно цього монастиря: патріарх і священний синод рпц, який розташований за вказаною адресою в місті Москва. Ось така ставропігія, окрема автономна церковна одиниця, яка підлягає юрисдикції безпосередньо патріархові Кірілу, роками функціонує в Рівненської області. Окремо хочу прокоментувати питання процедури заборони рпц в Україні. Треба розуміти, що сам законопроєкт є доволі непростим у застосуванні. Після його ухвалення тисячі окремих справ проти тисяч окремих парафій відкриватися не будуть. Логіка проєкту полягає в тому, щоб встановити зв'язки афілійованості з рпц саме у керівних структурах упц мп, дати їм час на зміну – а якщо вони відмовляться, то йти до суду лише проти керівних органів церкви. Якщо коротко, у разі встановлення ознаки афілійованості з рпц, Державна служба України з етнополітики виносить припис про усунення порушень і направляє його релігійній організації. Одночасно з направленням припису про усунення порушень ДЕСС складає перелік релігійних організацій, щодо яких винесено припис, та оприлюднює його на вебсайті. Протягом 30 днів з дати отримання припису орган зобов'язаний усунути порушення та надіслати до ДЕСС звіт з відповідними підтверджуючими доказами. Якщо припис виконано не буде, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті подає в суд на зазначений орган. Очевидно, що ці процеси будуть складними, однак це крок до вирішення ключової загрози національній безпеці України. Нарешті, завтра, 20 серпня 2024 року, Парламент повинен перейти до голосування законопроєкту "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій" в другому читанні. Це буде тест на розуміння природи російсько-української війни. Звісно, опісля буде багато роботи з фактичного закриття осередків рпц/фсб, відкриються ще нові деталі роботи російських спецслужб. Але наша задача як парламенту зараз – вперше в історії незалежності зробити крок до очищення від руського міра в царині, яка є найсакральнішою і найчутливішою для Кремля. Це, мабуть, буде одним з найбільших досягнень 9 скликання Верховної Ради України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/66c312dd9d62d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/668d742bd4b8e/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Tue, 09 Jul 2024 20:32:27 +0300 Виглядає, що цьогорічний саміт НАТО у Вашингтоні – це... знову про слабкість альянсу перед викликами. А для нас ні перспектив наразі, ні надій – давайте відверто. Посилення ППО, зміна форматів координації допомоги, муки в пошуку словесних зворотів, щоб категорично не було слова "запрошення", і попередження ще з минулого року, щоб ми не пушили членство в Штатах на саміті цьогоріч – ріал геополітік і неприємний душ для українців. І здається, справа не в Україні, нашій корупції, ПДЧ чи ще чомусь. Це не Україна не готова. Це Альянс не готовий і не здатний протистояти росії. З одного боку, це зрозуміло, бо нікому не потрібен театр бойових дій далі за нашими межами, а з іншого – на фоні ефективного союзу, який будує рф навколо себе, все ж виглядає, що Україну швидше готові уступити, аніж прийняти в пул західної парасольки. Цікаво виходить, московія готова за нас гризтись до останнього, щоб здобути, Північноатлантичний Альянс дає нам періодично згрубша "пігулки від голови", а в українців вихід лише один -війна за самих себе. Відтак, поки Вісь зла консолідується і струнким кроком йде до гегемонії у світі, НАТО пережовує формулювання про "незворотність" і "відкриті двері", які вже доносилися до України щонайменше двічі. Тепер спір іде про "irreversible bridge". Це триває декілька місяців, і єдине, що я просила, коли приїжджали конгресмени до Києва минулого тижня на чолі з Майком Тернером – це не дати вписати саме таке формулювання по відношенню до України. Інакше – це просто сарказм і злий жарт. Вчорашні воєнні злочини росії в Україні, а крім Охматдиту – ще два медичні заклади з загиблими – це Ісіда та Адоніс, не зрушать рішення Штатів і партнерів, на жаль. І будемо відверті – посилення ППО – це раніше прийняті рішення, щоб ми не поїхали з пустими руками після саміту. Виведення інструкторів партнерів НАТО з України у жовтні 2021 року було останньою друзкою в полум'я великої війни, що розпалював Кремль. Заклик іноземних "експертів" не приймати Україну в НАТО – з тієї ж опери. За три роки повномасштабного вторгнення купа людей на Заході так нічого і не зрозуміли. На жаль. Неможлива перемога України, без поразки росії. І бізнес as usual теж уже неможливий, бо кожен буде співучасником з руками в крові, а це не про міжнародне гуманітарне право. Нам залишається зараз своє робити, будувати двосторонні альянси і вгризатись у реально найважчий період російсько-української війни, бо відступати нікуди. Вибачайте за мало оптимізму, але після вчорашнього болю і удару за межею людського розуміння – далі бути стурбованими лише ударами по території рф, без політичних і військових рішень щодо України – також уже немислимо. Нашій українській команді щиро бажаю чуда і успіху у Вашингтоні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/668d742bd4b8e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/663c9e8e2e633/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Thu, 09 May 2024 12:59:42 +0300 Я перестала розуміти за ці 3 роки, ЩО ми відзначаємо в ці дні, яку перемогу і яке примирення; розумію лише скорботу і памʼять за загиблими. Ми так багато говоримо про нацизм, забуваючи, що нас окупував і добивав саме комунізм-більшовизм, який за ці всі роки не був покараний і не засуджений, а лиш хитромудро трансформований в нову політичну ідеологію рашизму. Навіть зараз ми це слабо артикулюємо і не засуджуємо те, що нас вбиває. А за введення в обіг самого терміну "рашизм" нам треба ще попотіти, бо західна публіка його не дуже хоче бачити і сприймати, вперто розказуючи, що це лише путін. Радянська система з кожної своєї республіки зробила покруча і гібрида настільки, що навіть російсько-українська війна не може досі привести в почуття своїх громадян, які тут тихо чекають окупації або є носіями руского міра закордоном. Ми, "переможці", просимо в нащадків нацистської Німеччини Тауруси, щоб захиститись від тих, під чиїм прапором вбивали ще 70 років тому. Більше того, ми досі носимо нашим окупантам квіти і замальовуємо незручні фрази або синьо-жовтою фарбою, або ставимо дітей поруч серпа і молота. Апогей в Острозі – на могилі нквдиста замалювали синім слова, що він вбитий бійцем УПА. І так в цьому році понесли квіти. Розумію, що всі історичні процеси складні і довгі, але не розумію, скільки смертей має бути, щоб історія поставила крапки над і в Україні. https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/663c9e8e2e633/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/65f6b0d21a7da/ ukrpravda@gmail.com (Соломія Бобровська) Sun, 17 Mar 2024 09:58:58 +0200 15-17 березня на росії і на тимчасово окупованих територіях відбуваються "вибори". Нам вони цікаві лише тим, що їхня підготовка і форма проведення є безпрецедентними. Фільтрації населення, покарання, засудження, залякування та вивезення цивільних громадян в невідомому напрямку є свідченням того, як російська окупаційна влада та колаборанти бояться спротиву і не довіряють населенню, яке залишилось. Навіть проросійській його частині. До слова, на території України псевдовибори почалися навіть раніше запланованого терміну: наприкінці минулого місяця, де з 28 до 29 лютого путіна обирали на Херсонщині, 11-15 березня – на Луганщині, а 15 та 16 березня під прицілом голосуватимуть і в Запорізькій області. Для повного ефекту агітації великий штаб "єдіной росії" зробили в Мелітополі, а в Токмаку та Бердянську – його філії. Більше того, свіжа московська методичка передбачає, що взяти участь у "виборах" можна як з російським, так і з українським паспортом, ID-карткою чи іншим документом – приймають все, аби голосували. Хоча відсутність саме російського паспорта в деяких районах – підстава для фільтрації. Проте з початку 2024 року починається найважливіше. Упродовж січня-березня 2024 р. представники російської окупаційної влади у супроводі озброєних військових та співробітників фсб рф здійснювали обходи помешкань українських громадян у Запорізькій та Херсонській областях з метою розʼяснення важливості зробити "правильний вибір". Наприкінці лютого представників малого бізнесу у Луганську попередили, що усіх, хто не проголосує, позбавлять права займатися підприємницькою діяльністю. В процесах окупації та придушення спротиву росіяни багато кому дадуть фору. Ці процедури у них відпрацьовувались століттями. Хоч наші представники руху опору компенсують різницю в досвіді сміливістю і зухвалістю, але бути борцем в тоталітарній російській системі ніколи не було легким. Українські сили спротиву почали акцентуватись не лише на підриві окупаційної військової інфраструктури, але й на зриві цього так званого виборчого процесу. Методи різні – від агітації жовтими стрічками, використання спеціальних міток, які є останнім попередженням як окупантам, так і колаборантам, до більш зрозумілих росіянам традиційних диверсійних методів. Найяскравіші звісно були, до прикладу, такі історії: у день початку дострокового голосування на окупованих територіях Херсонської області, 27 лютого, в Новій Каховці прогриміли два вибухи: один в офісі кремлівської партії "єдина росія", а інший – біля виборчої дільниці. Місцева жителька, яка допомагала російській адміністрації проводити вибори, була ліквідована під час підриву автомобіля 6 березня в окупованому Бердянську. Проте і підготовка російських спецслужб, як завжди за вказівкою кремля, потужна: для створення картинки росія відрядила спеціально підготовлені загони, які куруватимуть фальсифікаціями та стежитимуть за роботами так званих виборчих комісій. Очевидно, що за два роки на тимчасово окупованих територіях рівень уваги від росіян до "підозрілих" українців зростає (трагічна історія була 15 лютого, коли настоятеля храму ПЦУ Степана Подольчака у Каланчаку закатували і розстріляли) і щоразу виконання кінетичних операцій відбувається на грані тотального ризику і загрози життю виконавцям. Нікому не секрет, що діяльність руху опору координується декількома військовими формуваннями. Дехто з них має більше повноважень, а хтось і взагалі не захищений українським законодавством. Мова йде про рух опору, що ведеться Силами спеціальних операцій ЗСУ. Держава досі не забезпечує ані банального правового захисту нашим підпільникам, ані соціальної підтримки їхнім сімʼям, які не мають права на жодні гарантії чи виплати. Ще наприкінці березня 2022 року Парламент проголосував законопроєкт 7180, який передбачає цілий блок захисту і підтримки учасникам руху опору та їх сімей, ну і зрештою законодавчо врегульовує право Сил здійснювати спеціальну розвідку в інтересах спеціальних операцій. З 2 квітня 2022 року цей проєкт перебуває на підписі у Президента, але досі він загублений десь в кабінетах Банкової. І поки він пилиться, лишається не лише структура необхідних законодавчих підкріплень, але й ціла мережа людей на окупованих територіях без підтримки. А це прямо веде до втрати агентурного потенціалу, який треба берегти, підтримувати і розвивати в марафоні війни. Надскладно компенсувати різницю в ресурсах з рф без швидкого залучення тих, хто ще тримається за рахунок самоорганізації і веде боротьбу на тимчасово окупованих територіях. Наприкінці, хочу подякувати кожному і кожній (привіт дівчатам і жінкам Зла Мавка) в силах спротиву, які працюють на окупованих територіях, бетонуючи фундамент національного спротиву. Ви – безперечно та опора, на якій тримаються не лише інколи блискучі операції спецпризначенців, але й частина великого бойового фронту. Дякую Вам! https://blogs.pravda.com.ua/authors/bobrovska/65f6b0d21a7da/