https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6aec3f362ca5d/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Thu, 05 Nov 2026 09:32:54 +0200 Отже, факт зрощення правоохоронної системи та організованої злочинності можна вважати науково доведеним та підтвердженим цілком реальними і очевидними доказами. Це неможливо "підреформувати" чи виправити напівкроками в малахольних дорожних картах Європейського Союзу та в чергових безплідних дискусіях з євробюрократами-любителями селфі на фоні зруйнованих війною міст України. Тільки кардинальні реформи органів кримінальної юстиції за зразком реформи прокуратури у 2019 році: тоді ми звільнили за три місяці майже тисячу прокурорів – більше половини кадрового складу Офісу Генерального прокурора. Цей шлях очищення неминуче потрібно пройти і з іншими органами кримінальної юстиції. Зі спеціальними службами складніше – окрім очищення має бути розроблений принципово інший механізм демократичного контролю за їх діяльністю, який би дозволяв в майбутньому вчасно реагувати на критичні проблеми в системі спецслужб. І вирішальна роль у цьому механізмі має належати цивільним, а не самим працівникам спецслужб, інакше система швидко деградує від необмежених можливостей і влади. Поки що політичної волі до реформ гнилої правоохоронної системи немає ні у влади, ні у міжнародних партнерів. Ця воля є лише в українців та НАБУ і САП. За що ім глибока вдячність. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6aec3f362ca5d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6ae848b347629/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Mon, 02 Nov 2026 09:24:19 +0200 У 2021 році в Центрі національної стійкості та розвитку ми підготували та направили усім заінтересованим суб'єктам (Президенту України, Уряду, парламенту та Офісу Генерального прокурора) Концепцію щодо реформування органів прокурорського самоврядування і врядування. Ця Концепція є одним із ключових елементів реформи прокуратури яку нам не дали завершити у 2020 році. Вона передбачає принципово інший, аніж запропонований урядовим законопроєктом N16144 підхід до організації прокурорського врядування. Запропонована урядом модель переважно зберігає (а місцями навіть посилює) систему прокурорського самоврядування, в якій вирішальна роль у формуванні органів та ухваленні кадрових і дисциплінарних рішень належить представникам самої прокуратури. Передбачена законопроєктом Рада етичних стандартів не змінює цього принципу, оскільки її склад також формується переважно органами прокурорського врядування. Принципова відмінність нашої Концепції полягала в тому, що незалежні представники мали брати безпосередню участь в ухваленні кадрових, дисциплінарних та інших ключових рішень, а не лише перевіряти доброчесність кандидатів до органів прокурорського врядування. Причому їхня участь мала бути реальною гарантією незалежності рішень, оскільки без підтримки представників суспільства відповідні рішення не могли бути ухвалені. Ось основні положення Концепції: 1. Створення єдиної незалежної Національної ради прокурорів замість Ради прокурорів і КДКП, із власним бюджетом, апаратом та повноваженнями щодо кадрової політики, професійного оцінювання і дисциплінарної відповідальності. 2. Забезпечення незалежної більшості у складі Ради. Із 11 членів 5 мали представляти прокурорську спільноту, а 6 – громадськість та міжнародних експертів. Така структура мала запобігати корпоративному контролю над органом прокурорського врядування. 3. Створення трьох спеціалізованих колегій: з добору прокурорів, оцінювання їхньої діяльності та дисциплінарної відповідальності. Кожна колегія мала складатися з 8 членів – 4 прокурорів і 4 представників громадськості. Для ухвалення рішень вимагалася підтримка щонайменше двох представників громадськості. 4. Запровадження незалежних конкурсних процедур у НРП, зокрема для добору кандидатів на посади Генерального прокурора та керівника САП, а також прозорих процедур призначення прокурорів на адміністративні посади. 5. Посилення гарантій незалежності прокурорів через механізми реагування на втручання керівництва, незалежний розгляд дисциплінарних скарг, створення дисциплінарної інспекції та запровадження регулярного оцінювання якості прокурорської роботи. Таким чином, Концепція пропонувала не лише зміну структури органів прокурорського врядування, а й перерозподіл повноважень та створення інституційних запобіжників як корпоративному впливу, так і внутрішньому чи зовнішньому тиску на прокурорів та прокуратуру. Метою Концепції було забезпечити баланс між професійною незалежністю прокуратури та підзвітністю суспільству. Ці пропозиції повністю відповідають міжнародним стандартам, зокрема тим, на які орієнтуються Рада Європи, ЄС та ОЕСР, і сьогодні можуть бути використані як основа для змістовного перегляду нинішнього законопроєкту N16144, який не є насправді реформою, адже лише консервує закриту прокурорську систему та зберігає жорстку централізацію влади генерального прокурора над системою. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6ae848b347629/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6ae35e2334879/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Thu, 29 Oct 2026 15:54:27 +0200 У червні 2026 р. парламент ухвалив в першому читанні законодавство, спрямоване на імплементацію Конвенції ОЕСР про боротьбу з підкупом іноземних посадових осіб у міжнародних комерційних операціях. Законопроєкт N15056 узгоджує з міжнародними стандартами питання криміналізації підкупу іноземних чиновників та відповідальності юридичних осіб за корупцію. Цей крок концептуально закріпив важливі наміри держави, проте для повноцінного запуску механізмів Конвенції необхідне остаточне ухвалення закону. Затягування цього процесу несе серйозні політичні та іміджеві ризики для нашої держави – наші партнери вже зараз висловлюють подив, що Україна зупинилась за півкроку до мети. З огляду на корупційні ризики, що існують в питаннях міжнародного фінансування відбудови, нашим партнерам, іноземному бізнесу потрібні прогнозовані правила гри, а приєднання до Конвенції є об'єктивним індикатором застосування міжнародних стандартів доброчесності, що знижує ризики для іноземних інвесторів та корпорацій. Тому остаточне прийняття закону має стати пріоритетом порядку денного для влади та всього суспільства. Приєднання до Конвенції ОЕСР про боротьбу з хабарництвом дає також низку інших практичних переваг для України: - НАБУ та САП матимуть оперативний доступ до механізмів обміну даними з багатьма іноземними юрисдикціями. Це є критичним фактором для ефективного розслідування транскордонних корупційних злочинів, відстеження ланцюжків транзакцій та конфіскації активів за кордоном; - українські компанії-експортери отримають додатковий захист на глобальних ринках. Конвенція ОЕСР мінімізує ризики недобросовісної конкуренції з боку іноземних компаній, які використовують неправомірну вигоду як інструмент отримання комерційних переваг; - корпоративний сектор в Україні отримає додаткові стимули розбудовувати ефективні внутрішні системи антикорупційної доброчесності (комплаєнсу). Зокрема, вимоги Конвенції передбачають запровадження жорсткого механізму відповідальності юридичних осіб який використовує корупцію, а також пряму заборону списання хабарів як бізнес-витрат; - українська юрисдикція отримає маркери надійності для міжнародних фінансових інституцій, донорів та експортно-кредитних агентств. Робоча група ОЕСР з боротьби з хабарництвом забезпечує регулярний суворий аудит національної антикорупційної системи. Позитивні оцінки Робочої групи можуть бути своєрідним "знаком якості" вітчизняної антикорупційної політики, що виводитиме Україну з категорії держав де толерується хабарництво та покращить її міжнародний імідж. З урахуванням наведеного, варто наголосити на тому, що швидке остаточне ухвалення закону є тестом на політичну зрілість владної коаліції та суб'єктність України на міжнародній арені. В свою чергу, для ключових союзників (зокрема країн G7 та ЄС) фінальне голосування у Верховній Раді слугуватиме важливим індикатором наявності реальної політичної волі у боротьбі з корупцією. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6ae35e2334879/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6ae1e85207629/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Wed, 28 Oct 2026 13:19:30 +0200 Внесений до парламенту Урядом законопроєкт N16144 про нібито реформу прокуратури, продають суспільству та Європейському Союзу як демонтаж прокурорської "імперії Кравченка". 27 жовтня цього року правоохоронний комітет Верховної Ради України рекомендував ухвалити його "за основу та в цілому", тобто фактично без повноцінного другого читання, внесення депутатських поправок і належної публічної дискусії. Небезпека цього законопроєкту, народженого в нетрях прокуратури часів Кравченка, полягає в тому, що він передбачає можливість юридично закріпити ту саму гіперцентралізовану модель пострадянської прокуратури: начальники формують комісії з начальників, оцінюють підлеглих, відбирають майбутніх начальників, а остаточне рішення знову залишається за начальником. Законопроєкт створює безліч рад і комісій, сформованих переважно із самих прокурорів, що перетворює врядування на закриту корпоративну систему та розмиває відповідальність за її рішення. Ця корпоративна закритість посилюється тим, що всі нові органи де-факто залишатимуться в орбіті Генерального прокурора: прокуратура і надалі буде централізованою адміністративною системою, у якій кар'єра, повноваження і гарантії незалежності прокурорів залежать від керівної вертикалі. Така формальна множинність органів не обмежує владу Генпрокурора, а лише маскує її колегіальними процедурами. Тому законопроєкт – це не децентралізація прокуратури із запровадженням стримувань та противаг в системі та посиленням гарантій незалежності прокурорів від внутрішнього та зовнішнього впливу, а модернізована радянська вертикаль. Кадровий корпус, значною мірою сформований без конкурсів за попереднього Генпрокурора, отримає контроль над власним "оновленням". У спільній заяві єврокомісарки з питань розширення Марти Кос і віцепрем'єр-міністра України Тараса Качки прямо передбачено, що закон про прозорий і заснований на професійних якостях добір, призначення та переведення прокурорів має бути ухвалений після консультацій із Венеційською комісією. Тією ж заявою передбачено комплексний перегляд процедури добору і звільнення Генерального прокурора за участю Венеційської комісії. Саме Венеційська комісія раніше називала надмірну централізацію прокуратури України, надширокі повноваження Генпрокурора та недостатню автономію нижчих прокурорів спадщиною радянської прокуратури. Тому пропозиція правоохоронного комітету парламенту проголосувати N16144 "за основу та в цілому" без висновку Венеційської Комісії суперечить не лише здоровому глузду, а й погодженій з ЄС послідовності реформи. До отримання висновку Венеційської комісії законопроєкт N16144 не може ухвалюватися в цілому. Інакше під виглядом виконання євроінтеграційних зобов'язань парламент закріпить саме ту централізовану модель прокуратури, від якої ЄС закликає Україну відмовитися. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6ae1e85207629/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6abe0d972e3e7/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Thu, 01 Oct 2026 10:36:55 +0300 У ситуації з припиненням участі США у роботі Групи держав проти корупції не все так однозначно. У грудні 2023 року ГРЕКО затвердила моніторинговий звіт щодо США та дала жорсткі рекомендації щодо запобігання корупції серед топ-чиновників, в т.ч тих, які працюють в Білому домі. Низка жорстких рекомендацій стосуються необхідності впровадження додаткових механізмів прозорості та усунення конфліктів інтересів у діяльності президента та віце-президента США. Для ілюстрації ось текст деяких рекомендацій ГРЕКО: vi. Забезпечити, щоб Президент і Віцепрезидент, крім декларування своїх інтересів: (i) були зобов'язані залишити будь-які сторонні посади до вступу на посаду; (ii) були зобов'язані відчужити активи, які потенційно можуть спричинити конфлікт інтересів, або передати їх у відповідний кваліфікований траст (сліпий або диверсифікований) у найкоротший практично можливий строк, щоб уникнути навіть видимості конфлікту інтересів; (iii) підпадали під дію механізмів притягнення до відповідальності, передбачених застосовним законодавством, зокрема після залишення посади, з урахуванням будь-яких необхідних винятків, що випливають із юридичних обов'язків колишнього Президента після завершення його повноважень. vii. Поширити на Президента Сполучених Штатів обмеження щодо діяльності після залишення посади, аналогічні тим, які застосовуються до Віцепрезидента, з урахуванням будь-яких необхідних винятків, що випливають із юридичних обов'язків колишнього Президента після завершення його повноважень. viii. Забезпечити, щоб: (i) було проведено незалежний аудит обмежень щодо діяльності після залишення посади та інших ризиків, пов'язаних із переходом посадових осіб між державною службою та приватним сектором (revolving doors) у виконавчій гілці влади. США мали подати звіт про виконання рекомендацій до 30 червня 2025 р. Але не зробили цього. І замість того, щоб боротись з топ-корупцією просто вийшли з моніторингового органу Ради Європи, який їм вказав на очевидні проблеми. Звіт ГРЕКО за посиланням: https://rm.coe.int/fifth-evaluation-round-preventing-corruption-and-promoting-integrity-i/1680adc93d https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6abe0d972e3e7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6aabab9495101/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Thu, 17 Sep 2026 11:57:56 +0300 Сьогодні президент призначив в.о. Генерального прокурора. Це Антон Ковальський, 42-річний кадровий прокурор, який працює в органах прокуратури з 2011 року, пройшов шлях від слідчого й заступника прокурора Вінницької області до керівника Чернівецької та Хмельницької обласних прокуратур. Що може означати це рішення Президента? Перша причина – підготовка кандидата до можливого повноцінного призначення. Так, Президент не просто поставив когось технічно закрити вакансію, а поклав обов'язки на свого можливого кандидата. Це об'єктивно дає йому те, чого в нього до цього не було: досвід керівництва всією системою прокуратури, знайомство з центральним апаратом, силовим блоком, парламентом, міжнародними партнерами і резонансними провадженнями. Таким чином, конструкція цілком може працювати як період адаптації перед рішенням про внесення кандидатури до Ради. Друга можлива причина – випробувальний строк. Інституційно статус в.о. генпрокурора справді є зручним для перевірки політичної довіри та керованості: Президент не зв'язаний повноцінним призначенням, в той же час, його кандидат уже отримує всю чутливу інформацію і стикається з ситуаціями, де стає зрозуміло, наскільки його бачення збігається з очікуваннями ОП. Що саме для ОП буде критерієм для повноцінного призначення – професійні якості, керованість, політична довіра, поведінка в конкретних резонансних справах чи сукупність цих речей, за відсутності прозорого конкурсу та публічного пояснення рішення, ми можемо тільки здогадуватись. Є ще одна важлива деталь: якби А.Ковальський був потрібен виключно як фахівець щоб втримати систему на декілька тижнів чи місяців, логічнішим був би хтось із чинного керівництва ОГП – людина, яка вже знає апарат і не потребує входження в посаду. І такий сценарій вже існував із виконанням обов'язків генерального прокурора заступниками генерального прокурора Олексієм Симоненком та Олексієм Хоменком у 2022 та у 2024-2025 роках. Третя можлива причина – перевірити реакцію міжнародних партнерів. Формат в.о. генпрокурора дозволяє Президенту побачити, як на його кандидата відреагують ЄС, G7 та інші партнери, для яких питання незалежності прокуратури, верховенства права та взаємодії прокуратури з антикорупційними інституціями мають принципове значення. Якщо виникнуть серйозні питання щодо незалежності, доброчесності, професійного профілю чи можливих зв'язків кандидата, Президент зберігає простір для іншого рішення. Причому важливою буде саме публічна реакція партнерів, а не непублічні сигнали, які зазвичай не відігравали значної ролі у комунікаціях міжнародних партнерів з владою у питаннях верховенства права та антикорупційної політики. І тут виникає питання саме до міжнародних партнерів: вони багато писали в звітах про незалежність та інституційну спроможність прокуратури, але коли виникло вікно можливостей щось змінити, вони не домоглися ані конкурентної процедури призначення, ані публічного реформаторського мандата для наступного Генпрокурора. Тому сьогодні недостатньо просто оцінити персоналію кандидата. Важливо нарешті публічно сказати, якої процедури призначення і якої реформи прокуратури вони очікують. Інакше чергова рекомендація про необхідність змін з'явиться вже у наступному звіті, після того, як кадрове рішення буде прийнято. Наступні декілька тижнів нового в.о. Генпрокурора будуть інформативними: кадрові рішення в ОГП, перші наради, процесуальні рішення у політично чутливих справах, контакти з ОП, НАБУ та САП, публічна риторика та реакція міжнародних партнерів, а головне, поява чи відсутність чіткого мандата на реформу прокуратури дадуть значно більше матеріалу для розуміння того чи Україна знову змінить Генпрокурора, не визначивши, яку саме прокуратуру хоче отримати. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6aabab9495101/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a8c137860940/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Mon, 24 Aug 2026 12:48:40 +0300 Après moi, le déluge. Після мене – хоч потоп. Цю фразу традиційно пов'язують із французьким королем Людовіком XV та його фавориткою мадам де Помпадур. Цінність цієї цитати полягає в безжальній точності, з якою вона діагностує природу влади, і не лише тогочасної. Людовік XV десятиліттями консервував розкіш Версаля, ігноруючи системну кризу держави. Наприкінці його правління фінансовий крах та прірва між двором і країною стали незворотними. В результаті "потоп" і катастрофа дісталися наступному поколінню: через п'ятнадцять років зруйновані державні фінанси змусили наступника, Людовіка XVI, скликати Генеральні штати, запустивши маховик Французької революції та остаточний крах абсолютної монархії. Сьогодні ми відзначаємо 35-ту річницю відновлення незалежності України. І мені здається, що протягом цих 35 років, за рідкісними і переважно короткими винятками, українські еліти жили приблизно за тим самим сумнозвісним принципом, сприймаючи державу як приз чи трофей, отриманий на час каденції. За всім цим стоїть ще одна, значно глибша проблема: горизонт бачення майбутнього та відповідальності наших еліт закінчувався разом із їхньою посадою. На 35-му році після відновлення незалежності ми повинні усвідомити, що держава це – довготривале партнерство між поколіннями, це спадщина, яку нинішнє покоління має зберегти, розвинути й передати тим, хто прийде після нього. Про етику міжгенераційної відповідальності чудово сказав Едмунд Берк у Reflections on the Revolution in France у 1790 році. Для Берка політичне суспільство – це не тимчасова угода людей, які живуть сьогодні, а спільнота, що поєднує покоління: "Суспільство справді є договором... Це партнерство в усій науці, партнерство в усьому мистецтві, партнерство в кожній чесноті й у всій досконалості. Оскільки цілі такого партнерства не можуть бути здійснені одним чи навіть кількома поколіннями, воно стає партнерством не лише між тими, хто живе сьогодні, а між живими, померлими і тими, хто ще має народитися". Схожу ідею знаходимо і в українській традиції – через пів століття Тарас Шевченко звертав своє послання "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм, в Україні і не в Україні сущим". Це дуже точне відчуття Кобзарем нації не просто як сукупності людей, які випадково живуть в один і той самий час, а як спільноти поколінь: тих, хто був до нас, тих, хто живе сьогодні, і тих, хто ще прийде. Ми, як суспільство, повинні усвідомити, що відповідальність за реалізацію цього принципу лежить не лише на тих, хто приходить до влади. Відповідальне суспільство повинно саме вирощувати, виховувати і формувати відповідальні еліти – людей, для яких служіння державі є місією зберегти й примножити те, що вони отримали від попередніх поколінь, і передати сильнішу державу наступним. Такі еліти не виникають самі собою: їх формують освіта, культура, суспільні цінності, політична конкуренція, нетерпимість до корупції та суспільний запит на компетентність і відповідальність. Зрештою, якість еліт значною мірою є відображенням того, яку поведінку ми як суспільство винагороджуємо, яку – терпимо, а яку – заперечуємо. Є ще одна річ, про яку варто говорити відверто: ми нерідко самі знищуємо паростки власних нових еліт. Людина, яка досягає успіху, демонструє незалежність, професіоналізм чи амбіцію, часто стає об'єктом підозри, знецінення і ненависті. Суспільство, яке хоче мати кращих лідерів, повинно навчитися не лише контролювати і критикувати їх, а й розрізняти справедливу вимогливість і руйнівне знецінення. Отже, наше завдання на наступні 35 років виглядає значно складніше, ніж просто раз на кілька років обирати собі нових лідерів. Ми повинні навчитися вирощувати еліти, створити середовище, у якому з'являтимуться люди, здатні мислити не наступними виборами, рейтингом чи власною каденцією, а наступними поколіннями. І водночас стати достатньо зрілим суспільством, щоб таких людей розпізнавати, підтримувати, контролювати, а не знищувати. Можливо, це і має стати нашою місією на наступні 35 років: щоб українська еліта навчилася дивитися на державу не як на частину власного життя, а на власне життя – лише як на коротку частину значно довшої історії України. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a8c137860940/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a85c28d5745f/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Wed, 19 Aug 2026 17:49:49 +0300 У своєму минулому блозі (https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a7d939f33aac) я описав механізм роботи псевдоекспертів – маніпуляторів – людей та організацій, які обслуговують приватні інтереси еліт чи інших груп впливу та надають захисту приватних інтересів вигляд професійно обґрунтованої державної політики. Сьогоднішні події надали яскравий практичний приклад як це працює в реальному житті. НАБУ та САП за результатами обшуків в рамках операції "Форест Гамп" вилучили документ, який називається "Точка зламу дискусії щодо антикорупційної інфраструктури. Антикризовий план". План описує яким чином необхідно здійснювати "антикризову комунікацію" в рамках діяльності Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади, яка досліджувала роботу в тому числі антикорупційних інституцій. Сам План сформульований обережно і не доводить, що названі в ньому експерти чи організації знали про нього або координували свої дії з його авторами. Проте він дуже добре показує архітектуру впливу та які функції автори плану відводили різним учасникам публічної дискусії: - політики мали формувати основний порядок денний; - члени ТСК – забезпечувати політичну легітимність дискусії; - "експерти-юристи" та аналітичні центри мали виступати як зовнішній, начебто незалежний і професійний голос. Останній елемент є принципово важливим. Політичний месидж має бути декорований зовнішнім професійним голосом, який надасть йому вигляду незалежної експертної оцінки. Для прикладу, політична заява про те, що НАБУ чи САП працюють неефективно чи "управляються американцями", буде сприйнята як чергова політична атака. Але коли та сама теза повторюється адвокатом, юристом, керівником аналітичного центру чи представником професійного самоврядування, вона набуває форми експертної легітимації політичного інтересу. Саме так і працює псевдоекспертна інфраструктура. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a85c28d5745f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a7d939f33aac/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Thu, 13 Aug 2026 12:51:27 +0300 Впливові політичні та фінансово-економічні групи утримують контроль не лише за допомогою політичного впливу, грошей, залежних правоохоронних органів, судів, медіа та телеграм каналів. Їм потрібна також інтелектуальна інфраструктура – люди та організації, які надають захисту приватних інтересів вигляд професійно обґрунтованої державної політики. Цю функцію виконують псевдоексперти. Про це, зокрема йдеться у дослідженні ОЕСР щодо високопосадової корупції у Східній Європі, у підготовці якого мені довелось взяти участь. Псевдоексперт не є некомпетентною людиною або фахівцем, з висновками якого можна не погоджуватися. Це формально незалежний виробник знань, який свідомо, внаслідок матеріальної, політичної чи інституційної залежності перетворює власні професійні знання на інструмент легітимації рішень, вигідних групам, які зацікавлені у збереженні впливу. Ключовим критерієм тут є не позиція експерта і не його незгода з владою, групами, які орієнтовані на реформи чи громадянським суспільством, а систематичне використання професійного статусу для легітимації наперед визначеного політичного, приватного чи корпоративного інтересу. Він використовує зовнішні атрибути незалежності, зокрема, професійний статус, назву аналітичного центру, грантове фінансування, опитування, індикатори та посилання на іноземний досвід. Проте його продукт не виконує основної функції дослідження: він не встановлює реальний стан речей і не перевіряє причинно-наслідкові зв'язки. Факти, показники, співрозмовники та порівняльні приклади відбираються так, щоб підтвердити "потрібний" висновок. Основним продуктом псевдоексперта є не знання, а відмивання легітимності. Як працює відмивання легітимності? Влада не може, наприклад, прямо заявити, що не бажає незалежних суду чи прокуратури, ефективної антикорупційної інфраструктури, прозорих закупівель або реальної відповідальності високопосадовців. Тому приватний політичний інтерес перекладається на мову нібито нейтральних та професійних висновків. Рік тому ми були свідками того як позбавлення антикорупційних інституцій незалежності описували як "посилення демократичної підзвітності". Сьогодні політичний контроль над призначеннями в прокуратурі називають "неконституційністю обмеження конституційних повноважень Президента і Парламенту", відмову від перевірки доброчесності кандидатів – "захистом прав кандидатів від невизначеності змісту критерію доброчесності", намагання виштовхнути міжнародних експертів із конкурсних чи атестаційних комісій у державних інституціях обґрунтовують "зовнішнім втручанням у державні справи". Отримуючи такі дослідження, впливові політичні чи фінансово-економічні групи вже нібито захищають не власний інтерес, а враховують висновки "незалежних" фахівців. Навіщо потрібні псевдоексперти Передусім, псевдоексперт створює маніпулятивні аргументи та докази, які потрібні певним групам для просування своїх інтересів. Наприклад, те рішення, що вигідне конкретній політичній або бізнесовій групі, подається як вимога захисту прав людини, правової визначеності або міжнародного досвіду. Такий експерт також нейтралізує критику. Замість перевірки фактів і доказів суспільству пропонується дискусія між нібито рівноцінними "фаховими позиціями". У результаті питання вже полягає не в тому, хто має рацію, а в тому, чию думку підтримати. Це дозволяє представити політично вигідну позицію як одну з декількох однаково професійних альтернатив, навіть якщо вона не має належної доказової бази. Це робиться для того щоб породити в суспільстві сумнів і в подальшому блокувати прогресивні, орієнтовані на реформи рішення. На додаток до цього в українській традиції прихильників таких заходів часто оголошують грантоїдами, які начебто "не розуміють складності системи", "спрощують проблему", "підміняють професійну дискусію активізмом". Наступна функція – це створення альтернативної доказової бази. Якщо журналісти, громадські організації або антикорупційні інституції органи вказують на провал реформи або ж системні зловживання, заінтересована група впливу негайно отримує від псевдоекспертів "альтернативне" дослідження, "фаховий" висновок чи опитування, якими можна виправдати продовження тієї самої шкідливої для суспільства політики. Нарешті, замість безпосередньої оцінки того, як працює система, псевдоексперти вводять суспільство в оману, пропонучи професійно відредаговану картину, у якій декоративне виконання владою загальних і розмитих пунктів відомчої "дорожньої карти" прирівнюється до справжньої реформи, а арифметична кількість (але не якість) "виконаних" заходів у стратегії – до видатного досягнення. Особливо небезпечною є ситуація, коли псевдоексперти діють під прикриттям громадських організацій або аналітичних центрів. Саме статус організації громадянського суспільства традиційно асоціюється в Україні з незалежністю, добросовісністю та захистом публічного інтересу. Тому використання цього статусу для прихованого представництва політичних, корпоративних чи інших приватних інтересів завдає значно більшої шкоди, ніж відвертий лобізм. У такому випадку дискредитується сама ідея незалежного громадянського суспільства та його ролі у просуванні порядку денного, спрямованого на реформи. Як розпізнати псевдоексперта? Псевдоексперта розпізнати не просто. Доводиться аналізувати не лише конкретну позицію псевдоексперта (а вони в нього змінюються в залежності від замовника), а й повторювані моделі поведінки. Передусім це вибірковість, яка демонструє відсутність справжніх цінностей, крім обслуговування задач зі "збивання" реформаторських заходів. Такий "фахівець" одночасно може захищати незалежність інституції "Х", але з іншого виступати за необхідність встановлення політичного контролю над схожою за функціями інституцією "Y". Ще один приклад як працює вибірковість цінностей: коли правова визначеність, суверенітет чи права людини раптом стають абсолютними лише тоді, коли ними можна заблокувати конкретну вигідну суспільству, але загрожуючу певним групам впливу реформу. Наступний сигнал – заговорювання очевидної проблеми у діяльності держави чи інституції. Тобто, коли попри очевидність ситуації, з'являються "обґрунтовані" заклики "не поспішати", "ще раз усе проаналізувати", створити нову робочу групу, розглянути десятки альтернативних моделей і провести додаткові консультації. Мета такого ускладнення часто полягає просто у відкладенні небажаного для противників реформ рішення. Характерною також є маніпуляція міжнародними стандартами та міжнародним досвідом. Псевдоексперти з великого масиву практики одну вибирають країну, одну рекомендацію чи навіть окрему фразу із міжнародних стандартів, які підтримують потрібний для зацікавлених політичних чи фінансово-економічних кіл висновок. При цьому свідомо не беруть до уваги контекст закордонного досвіду, існуючі інституційні запобіжники та загальний смисл рекомендації. Звісно ж, ті закордонні практики та рекомендації, які є невигідними таким експертам – ними повністю ігноруються. Ще одна ознака псевдоексперта це використання асиметрії стандартів. Тобто до реформаторів, незалежних органів або опонентів висуваються максимальні вимоги щодо доказів, процедур, результативності, прозорості і бездоганності, тоді як сумнівні дії влади чи відсутність реформування інших органів пояснюється "політичною реальністю", "доцільністю", "конституційними обмеженнями" або ж необхідністю "еволюційного розвитку органу". Як тут не згадати категоричні заклики до антикорупційних інституцій бути святішими Папи Римського та зовсім скромні зауваження, а то й їх відсутність щодо інших, нереформованих органів кримінальної юстиції, діяльність яких, повинна була б викликати значно більше і значно гостріші запитання. Цікаво, що псевдоексперти можуть роками пояснювати, що конкурсні комісії за участі громадськості є "цирком", а потім раптом самі стають членами таких комісій. Або ж спочатку описувати НАБУ як дискредитовану і свавільну інституцію, але згодом, коли це стає трендом і українському суспільстві та у міжнародних партнерів, разом з усіма вимагати відновлення незалежності НАБУ. Що робити з псевдоекспертами? Псевдоексперт завжди виконує конкретну функцію, наприклад легітимізує саботаж реформ чи підтримує контроль політичних чи фінансово-економічних груп за органами правосуддя та кримінальної юстиції. Тому псевдоекспертів доцільно обмежити у тому, що робить їх корисними для груп приватного впливу, які використовують їх знання для захисту власного контролю. Зокрема, особи, які систематично підміняють незалежний аналіз послідовним обслуговуванням політичного замовлення, не повинні отримувати місця в експертних радах, конкурсних комісіях, робочих групах навіть для забезпечення "балансу думок". Свідоме приховування конфлікту інтересів, маніпулювання даними, фабрикація доказової бази або приховане виконання політичного замовлення повинні мати наслідком розірвання контракту, повернення коштів міжнародним донорським інституціям. Українська практика містить багато прикладів коли міжнародні донори фінансують псевдоекспертів, які "у вільний від роботи час" у соцмережах та медіа системно і відверто підривають легітимність реформ, які імплементують ці ж самі донори в Україні. Не варто також витрачати ресурси на переконання псевдоекспертів. Псевдоексперт практично ніколи не є справжнім адресатом дискусії. Він виконує функцію, за яку отримує гроші, статус, доступ або наступний контракт. Тому нескінченне спростування його аргументів лише знову і знову надає йому статус повноцінного учасника професійної дискусії. Відповідь потрібно спрямовувати тому, хто запросив його до робочої групи, послався на його висновок, надав йому статус незалежного коментатора або оплатив його роботу. Загалом міжнародні донори, які оплачують висновки псевдоекспертів, професійні спільноти, що надають їм статус незалежного й авторитетного голосу, все українське суспільство повинні були б звернути увагу на їх роль. Суспільство не може забороняти говорити, але варто припинити автоматично відновлювати статус "незалежного експерта" після систематичної професійної недоброчесності. Поки приховане відстоювання політичних чи комерційних інтересів фінансується як аналітика, а систематичні маніпулятивні висновки допускаються до формування державної політики на правах професійної позиції, псевдоексперти залишатимуться не випадковим дефектом реформ, а частиною інфраструктури, що допомагає недоброчесним групам впливу зберігати контроль над країною та визначати її майбутнє. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a7d939f33aac/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a7b098d1df50/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Tue, 11 Aug 2026 14:37:49 +0300 Вчора НАБУ та САП представили звіт про результати роботи за перше півріччя 2026 р. (https://reports.nabu.gov.ua/). Моє специфічне спостереження зі звіту, що нам варто навчитися бачити за корупційним провадженням не лише конкретного високопосадовця чи його співучасника – підприємця, а й організацію, яка могла створити умови для вчинення злочину, отримати від нього вигоду або свідомо його толерувати. І це не претензія до НАБУ чи САП. Це, швидше за все, наслідок того, що сам інститут корпоративної відповідальності поки що не став повноцінною частиною української антикорупційної політики та практики. Разом із тим, є очевидні переваги у використанні інструменту корпоративної відповідальності. По-перше, цей інструмент дозволяє дістатися до справжнього економічного бенефіціара корупції. Якщо директор дав хабар за контракт, то засуджений буде саме цей директор. Але сам контракт, частка ринку, прибуток і зростання вартості бізнесу отримує юридична особа. Якщо кримінальне провадження закінчується покаранням фізичної особи, то економічний ефект від корупції залишається в компанії. По друге, коли ризик отримати покарання виникає не у директора чи менеджера, а в самої юридичної особи, то у неї виникає власний інтерес швидко встановити факти, зберегти документи, провести внутрішнє розслідування, надати інформацію слідству та ліквідувати схему. Саме тому ОЕСР рекомендує Україні розвивати механізми позасудового врегулювання, добровільного повідомлення компанією про виявлене правопорушення, співпраці компанії зі слідством та усунення причин і наслідків порушення. Головний же аргумент на користь корпоративної відповідальності, полягає в тому, що вона дозволяє системі кримінальної юстиції впливати не лише на вчинене правопорушення, а й на майбутню поведінку організації. Покарання конкретного менеджера чи керівника компанії часто не змінює внутрішню систему та спосіб ведення бізнесу в компанії. Компанія може призначити нових менеджерів чи інших посадових осіб і продовжити працювати так само. У той же час, у провадженні щодо юридичної особи предметом угоди можуть бути вже кардинальні інституційні зміни: заміна менеджменту, перегляд антикорупційної системи, припинення відносин із певними посередниками чи постачальниками, налагодження системи внутрішніх контролів, незалежний моніторинг, обмеження доступу до закупівель чи інших державних переваг. Саме так це працює в США, Великобританії, Франції чи Австралії. Наразі варто проаналізувати чому система корпоративної відповідальності все ще не запрацювала, та що саме потрібно змінити. Ця тема може і повинна бути предметом дискусії при розгляді нової антикорупційної стратегії, проект якої вже досить давно перебуває в парламенті. Антикорупційна стратегія має зробити відповідальність юридичних осіб реально працюючим інструментом. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a7b098d1df50/