https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a719cd3648c3/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Tue, 04 Aug 2026 11:03:31 +0300 НАЗК оприлюднило результати моніторингу конфлікту інтересів та перевірок державних підприємств за перше півріччя 2026 року Національне агентство з питань запобігання корупції поінформувало про результати моніторингу виконання законодавства про запобігання конфлікту інтересів. Серед виявлених історій – преміювання близьких осіб, закупівля послуг у родича, завищення цін, можливе привласнення коштів, незаконне використання службової інформації та участь посадовців в управлінні приватними компаніями. Тільки в окремих закупівлях попередньо встановлені збитки становили 3 млн, 5.4 млн та понад 11 млн грн. Це державний сектор, тому там є НАЗК, приписи, протоколи й передача матеріалів правоохоронцям. До приватної компанії НАЗК з перевіркою не прийде. Там директор із закупівель може роками віддавати контракти фірмі тещі, комерційний директор – приводити "ексклюзивного партнера", який випадково виявиться його власним бізнесом, а CEO – щиро вважати, що в компанії просто стабільні постачальники. Тому пропонуємо невелику перевірку – діагностику як налагоджена робота з конфліктом інтересів у вашій компанії. CEO Check: ви контролюєте конфлікти інтересів чи досі вірите в чудо? Оберіть один варіант відповіді на кожне з п'яти запитань та підрахуйте бали. 1. Ви впевнені, що у вашій компанії немає неврегульованих конфліктів інтересів? 🔘 3 бали. Я реаліст, тому ми постійно скануємо бізнес-процеси на наявність схем. 🔘 1 бал. Не думаю, ми змусили всіх підписати Кодекс етики під страхом звільнення. 🔘 0 балів. Звісно. У нас працюють кришталево чесні люди. І взагалі, ми одна велика родина. 2. Якщо директор із закупівель роками віддає підряди фірмі своєї тещі, коли ваша система це виявить? 🔘 3 бали. Ще на етапі перевірки контрагента до підписання договору – наш комплаєнс зіб'є це ще на зльоті. 🔘 1 бал. Коли теща приїде на роботу на новому Porsche. Або хтось із сусідів тещі напише анонімку. 🔘 0 балів. Ми досі вважаємо, що це надійний і талановитий постачальник. 3. Як ви перевіряєте, чи не є новий "ексклюзивний підрядник" прихованим бізнесом вашого ж комерційного директора? 🔘 3 бали. Проганяємо через автоматизовані бази та аналізуємо зв'язки до сьомого коліна ще до того, як вони потиснуть одне одному руки. 🔘 1 бал. Вбиваємо назву ТОВки в Google і беремо з Василя підписку що це не його люди. 🔘 0 балів. А навіщо перевіряти? Людина старається, приводить надійних партнерів. Ну і що, що в них прізвища збігаються, а адреса реєстрації – дача Василя. 4. Що відбувається, коли в конфлікт інтересів потрапляє хтось із топменеджменту, а не рядовий клерк? 🔘 3 бали. Правила єдині для всіх. Б'ємо по руках і звільняємо так само швидко, як стажера на випробувальному терміні. 🔘 1 бал. Ви не розумієте, це інше. Ця людина приносить компанії гроші. Давайте ще перевіримо і поспостерігаємо. 🔘 0 балів. Топи – люди творчі, їм потрібна фінансова свобода. 5. Якщо акціонери або правоохоронці чемно запитають, чому компанія втратила €1 млн через прихований конфлікт інтересів, чи зможете ви довести, що проблема у конкретному негіднику, а не у вашій управлінській халатності? 🔘 3 бали. Так. Маю товсту папку доказів, що система працювала, контролі були, а цей злий геній їх свідомо зламав. 🔘 1 бал. Кодекс етики всі підписали, якісь там папери є, але що саме – точно не знаю. 🔘 0 балів. Доведеться імітувати серцевий напад або терміново гуглити країни без екстрадиції. Результати: рахуємо збитки або бали 12-15 балів: Можна поки що видихнути. Не назавжди, але у відпустку на тиждень поїхати можна. Головне, не залишайте флешку з цифровим підписом на столі. Ваша система працює, ви керуєте ризиками, а не вони вами. 6-11 балів: Ілюзія безпеки. Ваша система комплаєнсу нагадує паркан у селі: він нібито є, але всі місцеві знають, де можна пролізти. Є ризик, що ви не встигнете помітити конфлікт інтересів до того, як гроші компанії опиняться на сторонніх рахунках або теща комерційного директора приїде на Порше, купленому за гроші вашої компанії. 0-5 балів: Терміново дзвоніть адвокату. Ви не контролюєте конфлікти інтересів. Це саме та ситуація, за якої про мільйонні збитки дізнаються з новин, від внутрішнього аудитора або від слідчих чи детективів, які вранці виламують двері вашого офісу. Якщо серйозні проблеми ще не виникли – це не ваша заслуга, вам просто пощастило. Або хтось краде так уміло, що ви про це ще не дізнались. І тому саме час шукати не лише фахових комплаєнс-консультантів, а й дорогого адвоката. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a719cd3648c3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a6c58038ff7c/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Fri, 31 Jul 2026 11:08:35 +0300 Для більшості малих і середніх підприємств закон не встановлює обов'язку мати окрему антикорупційну програму або комплаєнс-підрозділ. Але це не означає, що в такого бізнесу немає корупційних та шахрайських ризиків. Малий та середній бізнес (МСБ) взаємодіє з державними органами, бере участь у закупівлях, отримує дозволи, працює з посередниками, здійснює платежі та передає працівникам доступ до коштів і документів. Усі ці процеси можуть створювати можливості для корупції, внутрішнього шахрайства та зловживань. Показовий приклад – справа головної бухгалтерки, яка протягом трьох років оплачувала власні кредити з рахунків роботодавця. Вона мала доступ до клієнт-банку та електронного підпису керівника і здійснила понад сто незаконних переказів на загальну суму майже 1,3 млн грн. Порушення виявили лише під час аудиторської перевірки. В іншому випадку працівниця торговельної компанії привласнила 1,2 млн грн через фіктивну інкасацію. Вона оформила видаткові касові ордери нібито для передачі готівки до банку, хоча фактично кошти не інкасувалися. Судова практика також знає багато випадків змови менеджерів компанії з постачальниками з метою завищення цін та подальшого отримання "відкатів". Антикорупційні та антифрод-механізми потрібні МСБ не лише для виконання формальних вимог закону. Їхнє основне завдання – захищати кошти, майно, репутацію та безперервність роботи компанії. Тому малому та середньому бізнесу потрібні запобіжники від зловживань, шахрайства та корупції всередині компанії. Ми обрали п'ять ключових типових помилок, яких варто уникати під час створення таких систем. 1. Обмежуватися кодексом поведінки або формальною антикорупційною політикою Затвердженого документа про антикорупційну програму недостатньо. Якщо компанія не визначила, хто перевіряє платежі, як погоджуються ризикові договори, кому повідомляти про підозрілу поведінку та як проводити внутрішню перевірку, політика залишається декларацією. Система має містити конкретні правила і контролі, які застосовуються у щоденній роботі, зокрема, порядки щодо погодження платежів, перевірки контрагентів, правила щодо подарунків і конфлікту інтересів, канал повідомлень про порушення та процедуру реагування на порушення. Помилково також вважати, що працівники самі знають, як діяти у ризикових ситуаціях. Вони повинні розуміти, як реагувати на вимогу неправомірної вигоди, що робити у випадку конфлікту інтересів, коли повідомляти про порушення та до кого звертатися за консультацією. Для МСБ не обов'язково проводити складні й дорогі навчальні програми. Достатньо коротких регулярних навчань, практичних інструкцій та обговорення типових ситуацій, з якими працівники можуть зіткнутися у своїй роботі. 2. Покладати всю відповідальність на одну особу Власник або директор не повинен виходити з того, що бухгалтер, фінансовий директор чи інший ключовий працівник автоматично забезпечить належний контроль. Коли одна людина формує платіж, погоджує його, має доступ до клієнт-банку й електронного підпису та самостійно відображає операцію в обліку, вона фактично контролює сама себе. Навіть у невеликій компанії критичні операції мають передбачати розподіл повноважень, подвійне погодження платежів і періодичну незалежну перевірку. 3. Копіювати чужі програми та політики Антикорупційна система має відповідати реальній діяльності конкретного підприємства. По-перше, її обсяг і складність мають відповідати діяльності компанії, її структурі, сектору економіки, географії, способам продажу та використанню посередників. Невеликій компанії не потрібні десятки політик і складний апарат, але потрібна повна за функціями система: оцінка ризиків, конкретні правила поведінки, перевірка ризикових партнерів, канал повідомлень, внутрішні та бухгалтерські контролі, реагування на порушення. По-друге, корупційні ризики у компаніях можуть серйозно відрізнятися. Ризики будівельного підрядника не є такими самими, як ризики торговельної, виробничої чи консалтингової компанії. Для однієї компанії основними можуть бути закупівлі та робота з готівкою, для іншої – взаємодія з державними органами, отримання дозволів, митне оформлення або використання посередників. Тому система повинна починатися з аналізу власних бізнес-процесів, а не з копіювання чужих документів. 4. Вважати, що систему достатньо створити один раз Антикорупційна система не може бути статичним набором документів. Це живий механізм, який має регулярно реагувати на нові ризики, загрози та зміни у діяльності компанії. Компанія може вийти на новий ринок, почати працювати з державними замовниками, залучити нових агентів або дистриб'юторів, змінити порядок закупівель, відкрити новий напрям діяльності чи суттєво збільшити обсяг операцій. Кожна така зміна може створити ризики, яких раніше не існувало. Тому оцінку ризиків, внутрішні правила та контролі потрібно регулярно переглядати й оновлювати. Підставою для цього мають бути не лише планові перевірки, а й конкретні події: виявлене порушення, скарга працівника, зміна контрагента, новий вид діяльності, зміни законодавства або поява нових схем шахрайства. Система, яка не змінюється разом із бізнесом, поступово перестає відповідати його реальним ризикам. 5. Намагатися створити усю систему самостійно Для МСБ ефективна система не повинна бути складною чи дорогою. Вона має бути пропорційною ризикам компанії, зрозумілою працівникам, регулярно оновлюватися та реально застосовуватися у щоденній діяльності. Очевидно, що МСБ не завжди має окремі юридичні, комплаєнс-, аудиторські та безпекові підрозділи. Але це не означає, що компанія повинна відмовитися від системи контролю або створювати її лише силами директора і бухгалтера. Окремі функції можна і варто передавати зовнішнім фахівцям: оцінку ризиків, перевірку контрагентів, розроблення процедур, роботу каналу повідомлень або проведення внутрішніх розслідувань. Зовнішніх спеціалістів доцільно також залучати до перевірки ефективності вже створеної системи. Незалежна оцінка дозволяє встановити, чи реально виконуються правила, чи працюють процедури погодження платежів, чи проводяться перевірки контрагентів, чи використовується канал повідомлень і чи усуваються виявлені порушення. Така перевірка допомагає побачити слабкі місця, які керівництво або працівники компанії можуть не помічати у щоденній роботі. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a6c58038ff7c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a67133a26349/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Mon, 27 Jul 2026 11:13:46 +0300 Це один із найбільш поширених міфів у нашому антикорупційному інформпросторі – треба боротись з корупцією як в Китаї – розстрілювати хабарників на великому стадіоні. Але ситуація в Китаї зовсім інша. Так, цей вид покарання залишається медійно помітним елементом антикорупційної політики, проте він є далеко не пріоритетним в системі протидії корупції. У 2024 р. китайські суди засудили за корупційні та інші службові злочини близько 33 тис осіб, у 2025 р. – близько 40 тис. осіб. У річних звітах Верховного народного суду за кожен із цих років вказано лише по одному випадку смертної кари без відстрочки. Є ще смертні вироки з дворічною відстрочкою, які застосовуються частіше (за відкритими повідомленнями, щонайменше 2 вироки у 2024 р. та щонайменше 10 вироків у 2025 р.), однак у китайській системі вони переважно означають подальшу заміну покарання на довічне позбавлення волі, а не фактичну страту. Навіть з урахуванням закритості китайської статистики це показує, що смертна кара є винятковим і демонстративним покаранням, а не основним інструментом антикорупційного правозастосування. Протягом реформ останніх років Китай змінив філософію антикорупційного права. Зокрема, було зрівняно відповідальність за корупцію в публічному та приватному секторах та посилено покарання за корупцію в приватному секторі, активно розвивається інститут відповідальності юридичних осіб. Китай також дедалі більше переходить до ризик-орієнтованої моделі. Держава визначила сфери, де ризик корупції вважається особливо небезпечним (фінансовий сектор, фармацевтика та медичні вироби, система державного медичного страхування; охорона здоров'я, харчова промисловість, соцзабезпечення) та встановила для них значно нижчі пороги кримінальної відповідальності. Крім того, хабарництво у перелічених секторах вважається більш суспільно небезпечним. Таким чином Китай демонструє політичний пріоритет боротьби з корупцією саме у сферах, що безпосередньо впливають на життя населення. Ще один напрямок антикорупційної політики – вилучення економічної вигоди від корупції. Спільне роз'яснення Верховного народного суду та Верховної народної прокуратури Китаю (квітень 2026 р.) істотно деталізувало механізми розшуку, повернення та вилучення активів. За своїм змістом ці зміни наближають китайський режим до сучасних міжнародних стандартів, закріплених, зокрема, у Директиві (ЄС) 2024/1260, через чіткі правила щодо відстеження трансформованих активів, конфіскації доходів від них, майна еквівалентної вартості та активів, переданих третім особам. Не потрібно шукати одного простого рецепта, який вирішить усі проблеми з корупцією. Китайський шлях своєрідний, але багато в чому він повторює світові, у тому числі європейські, підходи до боротьби з корупцією. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a67133a26349/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a60795173a18/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Wed, 22 Jul 2026 11:03:29 +0300 Події липня 2025 року, коли політичні еліти намагались зруйнувати незалежність антикорупційної інфраструктури, показали, що інституційна незалежність НАБУ та САП в Україні є реальною, але не є незворотною. Антикорупційна система є достатньо сильною, щоб протистояти атакам, коли громадянське суспільство, міжнародні партнери, медіа та відповідальні політичні сили реагують швидко. Водночас це означає, що система ще не настільки міцна, щоб можна було не хвилюватися за її стабільність і вважати її ефективність гарантованою. Цього разу вдалося уникнути найгіршого, але наступна криза може завершитися інакше, якщо коаліція на захист антикорупційних інституцій буде слабшою або реагуватиме повільніше. Які уроки можна винести з тієї ситуації липня 2025 року? 1. Ця криза не була першою Я б не розглядав події липня 2025 року як ізольований епізод – за час існування НАБУ і САП виникало чимало криз, з яких я виділив би три основні. Перша сталася у грудні 2017 року, коли правляча коаліція в парламенті намагалася створити правовий механізм, який дозволив би достроково звільнити керівництво НАБУ і САП та суттєво послабив антикорупційну архітектуру. Цю спробу вдалося зупинити лише завдяки негайній реакції громадянського суспільства та рішучому втручанню міжнародних партнерів. Друга криза виникла у 2019 році, після зміни політичної влади в країні. У команді нового Президента лунали заклики до "перезавантаження" НАБУ і САП шляхом законодавчого звільнення керівників обох інституцій. З власного досвіду можу сказати, що Президент Зеленський був дуже близький до ухвалення такого рішення, але він не пішов цим шляхом. Тоді мені вдалося переконати його зустрітися з керівниками обох органів, дати їм можливість працювати на результат і не втручатися в їхню діяльність. Третьою стала криза 2025 року, коли закон про послаблення незалежності НАБУ та САП було ухвалено, але вже за декілька днів переглянуто після суспільної мобілізації та міжнародного тиску. 2. Кризи є частиною природи антикорупційних інституцій Це свідчить про важливу річ: кризи навколо антикорупційних інституцій триватимуть і надалі. Це не випадковість, а наслідок самої природи антикорупційних органів. Якщо антикорупційні інституції неефективні, то їх ніхто по-справжньому не атакує. Якщо ж вони розслідують діяльність реальних центрів влади, рух реальних грошей і зв'язки реальних політичних мереж, спротив стає неминучим. Можливо це і парадоксально звучить, але подібні кризові ситуації є і позитивним сигналом: готовність політичних гравців іти на серйозні ризики заради послаблення антикорупційних інституцій також свідчить про їх ефективність і про те, що вони успішно виконують свою роботу. 3. Це не лише українська закономірність Україна не є унікальною в цьому сенсі. Подібні конфлікти час від часу виникали й в інших європейських країнах молодої демократії, зокрема в Румунії, Польщі, Словенії та Словаччині. У ситуаціях коли антикорупційні інституції починають зачіпати впливові політичні та економічні інтереси, часто з'являються спроби обмежити їхній мандат, змінити керівництво, звузити процесуальні повноваження, підірвати легітимність або поставити їх під політичний контроль. 4. Антикорупційна інфраструктура є стійкою, проте залежить від готовності суспільства її захищати 10 років існування української антикорупційної системи продемонстрували її унікальну стійкість. У 2017 році атаку політичних еліт на систему було зупинено, у 2019 році вдалося уникнути політичного рішення про перезавантаження антикорупційних інституцій, а у 2025 році ухвалений закон про політичний контроль над НАБУ та САП було переглянуто. При цьому система змушена щодня протистояти менш гострим проявам тиску з боку впливових еліт, інтереси яких вона зачіпає, медійній та псевдоекспертній дискредитації, намаганням створити безліч законодавчих, адміністративних, технічних перешкод її роботі, впливу з боку інших органів кримінальної юстиції. Разом із тим, варто розуміти, що стійкість системи стала результатом мобілізації громадянського суспільства, журналістів, міжнародних партнерів, представників бізнесу, політичного тиску та інституційного спротиву з боку самих НАБУ і САП. Тому поки що не можна говорити, що система є захищеною абсолютно і назавжди. Проте ми побачили, що систему можна захистити і потрібно продовжувати це робити. 5. Незалежність необхідно захищати постійно Один із головних уроків з цієї кризи полягає в тому, що незалежність не забезпечується раз і назавжди одним ухваленим законом, які б найсильніші гарантії незалежності антикорупційних інституцій він не передбачав. Закон про НАБУ 2014 року передбачає унікальні гарантії незалежності органу, багато з них не мають подібні антикорупційні інституції в інших державах. Разом з тим, законодавчі гарантії мають належним чином реалізовуватися, захищатися та отримувати політичну підтримку, тому що парламент може їх швидко змінити, а реалізацію можна заблокувати адміністративними рішеннями (як наприклад, у ситуації з штучним обмеженням міжнародної співпраці НАБУ). Ми повинні усвідомлювати, що кризи навколо антикорупційних інстиитуцій виникатимуть і надалі, тому захист НАБУ, САП, НАЗК і ВАКС потребуватиме постійної політичної та суспільної підтримки. 6. Навколо антикорупційних інституцій потрібні коаліції доброчесності Кризові ситуації також доводять, що лише колективними зусиллями можливо протистояти потужним політичним та економічним елітам, чиїм інтересам загрожують антикорупційні інституції. Тому Україні потрібні "коаліції доброчесності" навколо антикорупційних органів та інших демократичних інститутів, які ще не є достатньо стійкими. До них мають входити громадянське суспільство, незалежні медіа, міжнародні партнери, відповідальні представники уряду і парламенту, експертне середовище та бізнес, орієнтований на доброчесність. Замість висновку. Події липня 2025 року стали одночасно як попередженням для всього українського супільства, так і доказом інституційної стійкості антикорупційної архітектури. Це також і сигнал для суспільства залишатися готовим до наступного випробування на міцність, адже з часом неодмінно знову зʼявляться спроби обмежити роботу антикорупційних інституцій. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a60795173a18/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a588ec484cd9/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Thu, 16 Jul 2026 10:56:52 +0300 Держава забула про доброчесність бізнесу. Новий Уряд має це виправити Після відставки Уряду, законопроекти подані на розгляд парламенту, але не схвалені ним у першому читанні, повертаються для перевнесення новим складом Кабінету Міністрів. Це означає, що новий Уряд має можливість переосмислити Антикорупційну стратегію на 2026-2030 роки та запропонувати своє бачення державної антикорупційної політики. У зв'язку з цим, я хотів би звернути увагу на те, що нова Стратегія зовсім не пропонує бачення щодо політики держави у сфері доброчесності бізнесу. Це досить незвично, адже попередні антикорупційні стратегії містили окремі розділи щодо запобігання корупції в приватному секторі. Міжнародні стандарти (зокрема, Конвенція ООН проти корупції, Цивільна конвенція Ради Європи проти корупції, Конвенція ОЕСР про хабарництво в міжнародних бізнес операціях) та сучасні тенденції розвитку антикорупційної політики, які, зокрема, викладені в антикорупційній директиві ЄС та оновлених політиках ОЕСР наголошують на важливості розвитку антикорупційних інструментів у приватному секторі. З урахуванням цього, необхідно додати до проекту Стратегії аналіз досліджень та опитувань, які НАЗК проводило в частині приватного сектору та доповнити проект окремим розділом про доброчесність в бізнесі. Новий розділ повинен говорити про створення екосистеми антикорупційного комплаєнсу в країні. Фактично з 2014 року, коли держава у законі про запобігання корупції закріпила основні стандарти доброчесності у бізнесі, ця сфера випала з фокусу антикорупційної політики. Йдеться про формування цілісної системи, у якій держава, бізнес, професійна спільнота, інвестори та громадянське суспільство спільно створюють попит на доброчесне ведення бізнесу. В цій екосистемі держава встановлює зрозумілі вимоги щодо антикорупційного комплаєнсу, бізнес запроваджує дієві механізми запобігання корупції, професійна спільнота формує стандарти та поширює практику, а інвестори, банки, аудитори й контрагенти враховують доброчесність компанії у своїх рішеннях. Така екосистема має забезпечувати реальне функціонування антикорупційних систем: допомагати виявляти ризики, запобігати порушенням, захищати викривачів, перевіряти контрагентів і впливати на управлінські рішення. Для цього потрібні не лише законодавчі вимоги, а й державний нагляд, єдині підходи до оцінювання ефективності, економічні стимули для доброчесного бізнесу та сильна професійна спільнота комплаєнс-фахівців. Якими могли б бути основні напрямки у створенні екосистеми антикорупційного комплаєнсу? Для нової антикорупційної стратегії я б виділив такі: 1. Запровадження обов'язкових антикорупційних комплаєнс-систем для великих компаній та суб'єктів підвищеного корупційного ризику Добровільний підхід не створює однакових правил для ринку: частина компаній інвестує у доброчесність, тоді як інші обмежуються формальними деклараціями або взагалі не впроваджують відповідних механізмів. Для великих компаній, учасників значних публічних закупівель та суб'єктів, що працюють у сферах із підвищеними корупційними ризиками, наявність ефективної антикорупційної комплаєнс-системи має стати обов'язковою складовою належного корпоративного управління. 2. Надання НАЗК повноважень щодо ризик-орієнтованої оцінки ефективності корпоративних систем комплаєнсу Сама наявність антикорупційної програми не свідчить про те, що вона реально працює. НАЗК повинно мати можливість перевіряти не лише документи, а й те, як компанія оцінює ризики, перевіряє контрагентів, реагує на повідомлення про порушення та забезпечує незалежність комплаєнс-функції. Ризик-орієнтований підхід дозволить зосередити контроль на найбільших компаніях і найбільш уразливих секторах, не створюючи надмірного адміністративного навантаження на весь бізнес. 3. Розроблення єдиної методології оцінювання ефективності комплаєнсу відповідно до стандартів OECD та міжнародної практики Без зрозумілих і єдиних критеріїв оцінювання перевірки можуть стати непослідовними та суб'єктивними. Методологія має визначати, за якими показниками оцінюється ефективність комплаєнсу: якість оцінки ризиків, реальна незалежність комплаєнс-функції, робота каналів повідомлень, перевірка контрагентів, проведення внутрішніх розслідувань і реагування на порушення. Це забезпечить передбачуваність як для бізнесу, так і для державних органів. 4. Створення системи державних стимулів для компаній, які впровадили ефективні антикорупційні програми Бізнес повинен мати не лише юридичний обов'язок, а й економічну мотивацію інвестувати у доброчесність. Ефективний комплаєнс може враховуватися під час публічних закупівель, надання державної допомоги, державних гарантій, експортного фінансування, участі у проєктах відбудови та визначення заходів відповідальності юридичних осіб. Це дозволить перетворити доброчесність на реальну конкурентну перевагу, а не на додаткові витрати для компанії. 5. Розвиток професійної спільноти корпоративного комплаєнсу, включаючи професійні об'єднання, стандарти професії, навчання, сертифікацію та регулярний обмін кращими практиками Ефективність комплаєнс-систем залежить не лише від законодавства, а й від якості фахівців, які їх створюють і впроваджують. Сильні професійні об'єднання сприяють виробленню стандартів професії, поширенню практичного досвіду та підвищенню незалежності комплаєнс-офіцерів. Розвиток навчання і сертифікації також допоможе відрізняти професійний комплаєнс від формального призначення відповідальної особи без належної компетентності та повноважень. 6. Інтеграція вимог щодо корпоративного комплаєнсу у сферу публічних закупівель, державної допомоги, управління державними підприємствами та проєктів відбудови Держава не повинна фінансувати або укладати значні контракти з компаніями, які не мають належних механізмів запобігання корупції. Включення вимог щодо комплаєнсу до процедур закупівель, державної підтримки та відбудови зменшить ризики неефективного використання коштів і створить попит на доброчесну поведінку. Для державних підприємств такі вимоги мають бути частиною системи корпоративного управління та відповідальності наглядових рад. 7. Регулярний моніторинг стану корпоративної доброчесності та ефективності державної політики у цій сфері Без системного збору даних неможливо оцінити, чи дає політика реальний результат. Держава повинна регулярно досліджувати рівень поширення комплаєнс-систем, їхню фактичну ефективність, основні проблеми бізнесу та вплив запроваджених стимулів і перевірок. Результати такого моніторингу мають використовуватися для коригування законодавства, методологій і державних програм, а не лише для підготовки формальної звітності. У найближчі роки Україна залучатиме безпрецедентні обсяги приватних інвестицій та міжнародної фінансової допомоги. У цих умовах розвиток корпоративного антикорупційного комплаєнсу перетворюється з питань корпоративної культури окремих компаній на одну з важливих складових економічної політики держави. Антикорупційна стратегія претендує на роль головного документа у сфері запобігання корупції тому вона повинна містити чітке бачення того, якою держава бачить систему доброчесності бізнесу в Україні до 2030 року. З огляду на це, новий Уряд має використати можливість повторного внесення Антикорупційної стратегії не лише для технічного доопрацювання документа, а й для формування повноціного бачення про політику держави у сфері доброчесності бізнесу. Без такого розділу Стратегія не відповідатиме ані потребам української держави, ані сучасним міжнародним підходам до розвитку антикорупційної політики. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a588ec484cd9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a4df7aa48373/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Wed, 08 Jul 2026 10:09:30 +0300 Реконструкція України має розглядатися не лише як процес фізичного відновлення зруйнованої інфраструктури, а й як можливість перегляду правил взаємодії між державою, бізнесом і міжнародними партнерами. Бізнес залучений до відновлення житла, енергетичної інфраструктури, доріг, лікарень, шкіл, логістичних об'єктів, промислових потужностей, муніципальних проєктів та оборонно-промислових спроможностей. Це, своєю чергою, створює тисячі точок взаємодії між бізнесом та державою: закупівлі, отримання дозволів, виділення землі, будівництво та підключення до мереж, митниця, податкові процедури, співпраця з державними підприємствами та місцевими громадами. Саме в таких точках найчастіше виникають корупційні ризики. У зв'язку з цим, виникає питання не лише скільки коштів буде залучено до відбудови, а й те, яким чином вони будуть використані – чи не стануть вони ресурсом для отримання корупційної ренти домінуючими політичними та економічними групами. Щоб уникнути традиційної, на жаль, для нас ситуації, необхідно переглянути правила взаємодії між державою, бізнесом та міжнародними партнерами. Так, ми створили ефективну антикорупційну інфраструктуру, громадянське суспільство та медіа є достатньо сильними для виявлення корупційних сигналів, проте їх ресурсів все ще недостатньо для того, щоб змінити філософію рентно-корупційних відносин, яка досі домінує в Україні. Тому бізнес, який отримує економічні можливості повинен взяти на себе частину відповідальності за те, яким чином ці можливості використовуються, а, отже, має стати частиною коаліції реформ. Так, бізнес щодня бачить, де система працює ефективно, а де створює можливості для корупційних ризиків в конкретних процесах. Саме тому бізнес може дати реформам те, чого їм часто бракує: практичну точність. ОЕСР у Огляді доброчесності та боротьби з корупцією в Україні прямо вказує на те, що компанії та бізнес-асоціації можуть допомагати державі ідентифікувати корупційні схеми, які впливають на їхню діяльність, і пропонувати політичні та правові рішення. В такому форматі бізнес стає співрозробником нових правил державної політики. Для цього потрібна інша якість діалогу між державою і бізнесом – не декоративні консультації на останньому етапі, коли рішення вже фактично ухвалено чи формальні бюрократичні зустрічі з бізнес-асоціаціями, а постійний, структурований і чесний діалог, у якому бізнес не лише озвучує проблеми, а й бере участь у виробленні рішень. Варто відзначити переформатування роботи Ради з питань підтримки підприємництва при Президентові України. За короткий час вона вже провела два засідання, а представники бізнесу обережно говорять про позитивну динаміку: держава демонструє готовність слухати бізнес не лише в режимі кризового реагування. Але цього недостатньо, адже якщо ми хочемо зробити бізнес частиною коаліції реформ, йому потрібно дати також відчуття співвідповідальності за результат. Наступним логічним кроком могло б стати запровадження співголовування представника бізнесу в Раді або в її ключових робочих форматах. Це змінило б саму природу діалогу: бізнес перестав би бути лише стороною, яка просить, критикує або реагує, а став би партнером у формуванні рішень. Владі не потрібно боятися зростання ролі бізнесу. Український бізнес уже довів свою спроможність бути не лише економічним, а й державницьким фактором. Саме бізнес значною мірою забезпечив стійкість економіки під час війни: зберіг робочі місця, сплачував податки, підтримував армію, адаптував виробництво, утримував критичні ланцюги постачання і часто брав на себе функції, які в мирний час здавалися виключно державними.Тому його більш активна участь у реформаторській архітектурі – це не загроза для держави, а джерело стійкості для самих реформ. Але є й інша сторона цієї розмови. Бізнес – не лише жертва корупції, а й частина системи ризиків. У Огляді ОЕСР доброчесності та боротьби з корупцією в Україні зазначається, що роль бізнесу в корупції не можна недооцінювати. Бізнес може не лише страждати від зловживань корумпованих посадовців а й сам шукати неправомірні переваги та брати участь у тобто корупції між приватними компаніями без участі державних службовців. Тому бізнес сам має бути носієм доброчесності. Якщо в реконструкцію зайдуть великі кошти, але компанії не матимуть реальної внутрішньої антикорупційної культури, ми побачимо знайомі ризики: фіктивну конкуренцію, "своїх" підрядників, незрозумілих посередників, завищені ціни, конфлікти інтересів, тиск на працівників, які бачать порушення, і мовчання бізнесу перед корупційними вимогами. Саме тому антикорупційний комплаєнс не може бути декоративною політикою бізнесу. Бізнес має не лише вимагати доброчесності від держави, а й самостійно впроваджувати високі антикорупційні стандарти, дотримуватися їх у власних рішеннях (наприклад, відмовитися від контракту, якщо він не може бути отриманий або виконаний доброчесно) і бути готовим захищати ці стандарти у взаємодії з корумпованими чиновниками. Однак внутрішні стандарти окремих компаній не завжди є достатніми, якщо корупційні ризики виникають у взаємодії з органами влади. У таких випадках компанії можуть стикатися з вимаганням неправомірної вигоди, дискреційним застосуванням правил або ризиком втрати комерційних можливостей у разі відмови від корупційних практик. Тому бізнес-доброчесність має підтримуватися не лише на рівні окремих компаній, а й через колективні дії. У практичному вимірі це означає скоординовану взаємодію бізнесу, громадянського суспільства, незалежних медіа та доброчесних державних інституцій для виявлення корупційних ризиків, документування випадків вимагання неправомірної вигоди, захисту компаній, які діють доброчесно, та просування змін у процедурах, що створюють можливості для зловживань. Для прикладу, згідно з дослідженням Світового банку, у Нігерії антикорупційна ініціатива в портах разом із державними органами, портовими адміністраціями та громадянським суспільством перетворила проблему вимагання платежів у портах із приватної проблеми окремих компаній на предмет спільного реагування: були проведені оцінка ризиків, запроваджені стандартні процедури, електронний портал і механізм скарг. Компанії отримали можливість повідомляти про незаконні вимоги посадовців і домагатися швидкої реакції відповідальних органів: кількість повідомлених інцидентів зросла з 6 у 2011 році до 155 у 2017 році, а учасники ініціативи повідомляли, що змогли дотримуватися політики нульової толерантності до хабарів без додаткових затримок або погроз. Згодом цей досвід було поширено в низці інших держав. Такий підхід дозволяє зменшити ризик, що доброчесна поведінка залишатиметься індивідуальним і комерційно вразливим вибором окремої компанії. Натомість вона може стати спільним стандартом участі у відбудові, підтриманим бізнесом, суспільством і державними інституціями, відповідальними за забезпечення чесних і передбачуваних правил. Іншим прикладом колективних дій могла б стати ініціатива щодо створення платформи доброчесного бізнесу – об'єднання компаній, які мають ефективні антикорупційні системи, що відповідають стандартам, пройшли перевірки та сертифікацію з боку об'єднання. Перебування в списку членів такої платформи може бути знаком якості та відповідно буде братися до уваги інвесторами, банками, міжнародними партнерами чи фінансовими інституціями при вирішенні питань фінансування під час реконструкції. У міжнародній практиці (Аргентина, Бразилія, Мексика, Італія, Чілі, Південна Корея, Сінгапур) вже існують різні моделі, які пов'язують доступ компаній до публічних контрактів, державних переваг, фінансування, регуляторних стимулів або репутаційного статусу з наявністю антикорупційної комплаєнс-системи, прозорої власності, доброчесної поведінки та відсутності істотних невирішених ризиків. Вони відрізняються за юридичною природою, але мають спільну логіку: доброчесність бізнесу перестає бути лише внутрішньою корпоративною політикою і стає умовою або перевагою для участі у публічно значущих економічних процесах. Одним із прикладів успішного досвіду є італійська рейтингова модель оцінки доброчесності бізнесу, яка адмініструється Італійським органом з питань конкуренції та ринку. Компанії можуть отримати певний рівень оцінки залежно від відповідності вимогам законності, прозорості та доброчесності. Важливо, що така модель не є бінарною: компанія не просто включається або не включається до переліку, а отримує конкретний рівень оцінки в залежності від рівня досягнення критеріїв. Рейтинг не є постійним, а періодично або в залежності від обставин переглядається. Така модель могла б бути використана в Україні за умови, що ведення рейтингу покладатиметься не на державний орган, а на спільну ініціативу, наприклад ОЕСР, ЄС та бізнес-асоціацій, що підвищило б довіру до такого проекту. Потрібно окремо наголосити на ролі міжнародних партнерів та фінансових інституцій, що фінансуватимуть відбудову. Критично важливо дотримуватись міжнародних стандартів ведення бізнесу, тих самих Керівних принципів ОЕСР відповідальної поведінки бізнесу для мультинаціональних корпорацій. Дотримання цих норм українськими компаніями має обов'язковою вимогою для доступу до міжнародного фінансування. Наприклад, реально функціонуюча антикорупційна політика компанії повинна оцінюватись фінансовими інституціями перед прийняттям рішення про відбір такої компанії для участі в проектах з відбудови. Таким чином, міжнародні стандарти доброчесності бізнесу будуть транслюватись в українську практику. Бізнес також може підтримувати реформи та реконструкцію інвестуючи у спроможність реформ: незалежну аналітику, професійні експертні платформи, моніторинг державної політики, оцінку регуляторного впливу, навчальні програми та інструменти прозорості. Така підтримка має бути прозорою і відокремленою від індивідуального комерційного інтересу, адже її мета – підвищення якості правил, від яких залежить увесь ринок. Роль бізнесу в українських реформах досі залишається недооціненою. Ми звикли покладатися на державу, окремих особистостей, міжнародних партнерів, громадянське суспільство та медіа. Але занадто часто залишали поза увагою бізнес як самостійного носія змін. Проте бізнес може стати не лише учасником економічного відновлення, а й джерелом додаткової спроможності для реформ. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/6a4df7aa48373/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/60c997715311d/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Wed, 16 Jun 2021 09:17:21 +0300 Вчора парламент ухвалив закон про податкову амністію. Ще коли Зеленський не був президентом, я переконував його, що це погана ідея. Закон передбачає добровільне декларування доходів, з яких не сплачені податки та наступне посилення податкового контролю за сплатою податків. Що цей закон, насправді означає: 1) будуть легалізовані "конверти", що за повідомленнями багатьох ЗМІ щомісяця отримують народні депутати; 2) будуть обкладені податками українці, які працюючи за кордоном, утримують свої сім'ї в Україні. Тобто замість того, щоб українцям створити нормальні умови праці дома, аби вони не працювали у важких умовах по 12 годин на добу, живучи за тисячі кілометрів від дітей, подружжя, батьків, влада не додумалась нічого кращого, аніж обкласти українців "опрічніною", в кращих традиціях варварської держави Івана Грозного. І не вірте "говорячим головам" слуг, що "амністія" нібито добровільна справа – після її завершення податкові опричники ходитимуть по хатах заробітчан, оцінюватимуть за власною фантазією побудовані будинки і привезені з-за кордону авто та нараховуватимуть податки – "опричнину" на нові конверти народним депутатам. Ви ж не вірите, що податківці ходитимуть до слуг чи олігархів? 0 commentaires https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/60c997715311d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/60b8f4debcf82/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Thu, 03 Jun 2021 18:27:26 +0300 Замість системних реформ у сфері правосуддя, законодавства про монополії, посилення незалежності медіа та захисту журналістів, замість удосконалення, а не нищення антикорупційного законодавства, українцям пропонують чергову імітацію боротьби з новими "класовими ворогами" – "олігархами". Перше, що кидається в очі – законопроект дає нові інструменти президентові – вішати клеймо олігарха, обмежувати олігархів у контактах з чиновниками та політиками, брати участь у приватизації та змушувати подавати декларації передбачені антикорупційним законом для чиновників. Щоправда, одночасно фракція президента нищить у парламенті саму систему декларацій та скасовує кримінальну відповідальність за неподання декларації (https://www.facebook.com/678864536/posts/10158285237809537/?d=n). З іншого боку, ці інструменти впливу на олігархів схожі на паперового тигра. Вони небезпечні тільки на вигляд, а насправді – і не страшні, і не ефективні. Друге, що спадає на думку, – законопроект є свого роду недозаконом про лобіювання – адже намагається обмежити та "засвітити" контакти чиновників та політиків з бізнесом. Проте механізм запобігання та покарання за такий конфлікт інтересів у законопроекті настільки примітивний, що він звісно не сприйматиметься серйозно тими, на кого спрямований. Суворість закону у нас завжди компенсується необов'язковістю чи неможливістю його виконання. Формулювання у законопроекті нечіткі та дозволятимуть маніпулювати законом як президентові, так і потенційним олігархам. І крапку в таких спорах ставитиме суд. А який в Україні суд – всі у нас і так знають. Суд у нас може внести до реєстру олігархів і президента з усім його офісом та РНБОУ. Тому в інтересах як президента, так і олігархів все таки зробити реальну судову реформу, а не створювати законодавчих франкенштейнів. Окрім цього, я би порадив президенту: - деполізувати прокуратуру та ДБР, дати можливість очолити ці органи професіоналам, які є незалежними від політичних впливів та віддалені від бізнесу, у т.ч олігархів; - дати можливість провести у максимально короткий строк незалежний конкурс на посади керівників антикорупційної прокуратури, НАБУ, Бюро економічної безпеки; - посилити НАЗК у боротьбі з політичною корупцією; - запровадити електронний реєстр конфліктів інтересів у народних депутатів та позбавляти їх мандата за лобіювання інтересів, зокрема, олігархів; - посилити відповідальність за торгівлю впливом (а це і є незаконне лобіювання), увести кримінальну відповідальність за конфлікт інтересів, який призвів до збагачення, у т.ч. олігархів. Крім того, президент міг би запитати у генеральної прокурорки чому вона сприяє переховуванню від українського правосуддя одного із олігархів, а також віддати в руки американського правосуддя іншого впливового олігарха. Навіть цей невеликий перелік дій принесе значно більше користі кожному українцеві, аніж бутафорні закони про боротьбу з черговим вселенським злом. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/60b8f4debcf82/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/5ece4a2b12e00/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Wed, 27 May 2020 14:08:27 +0300 Другий день Україна та її міжнародні партнери спостерігають за публічною війною між Генеральним прокурором та його заступником – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Формальним приводом для публічної війни між керівниками прокуратури стало закриття провадження щодо Рената Кузьміна прокурорами САП. Проте реальною причиною такої дивної непроцесуальної комунікації між двома топ-прокурорами (нагадаю, Кримінальний процесуальний кодекс не передбачає можливості спілкування між прокурорами у вигляді публічних відеозвернень) є відсутність реальних результатів роботи Генерального прокурора протягом майже трьох місяців на посаді і, як наслідок – необхідність призначити винуватих у власних провалах. Подібна комбінація уже одного разу була реалізована Іриною Венедиктовою на посаді в.о. Директора Державного бюро розслідувань – тоді показати результат заважали прокурори Офісу Генерального прокурора. Нині ж, коли Венедиктова змінила посаду – показати результат їй вже заважають прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Саме тому, напередодні звіту Генерального прокурора у парламенті і виникла необхідність терміново призначити винуватих у власних невдачах. А оскільки призначити винуватим у більш ніж двомісячному блокуванні "трешової" підозри п'ятому президентові України власного авторства Ірина Венедиктова могла тільки себе, було знайдено "вихід" – цілеспрямована дискредитація державної інституції та колективу прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Цілком очевидно, що якби Генеральний прокурор переслідувала на меті досягнення результату – вона би не дестабілізувала роботу САП відеозвинуваченнями. Від цього прокурори краще працювати не стануть, а суди не почнуть розглядати справи швидше. Для того щоб зрозуміти стан справ у САП достатньо діяти відповідно до закону, організувавши проведення аудиту САП. Для того щоб покращити ситуацію у САП необхідно приймати рішення відповідно до результатів аудиту. Сподіваюсь керівництво прокуратури одумається та зупиниться у подальших спробах руйнувати державні інституції на користь власних амбіцій зберегтись на посаді за будь-яку ціну. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/5ece4a2b12e00/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/5eb2704b63d91/ ukrpravda@gmail.com (Руслан Рябошапка) Wed, 06 May 2020 11:07:39 +0300 Однією із найбільших проблем президента Петра Порошенка було те, що він часто говорив неправду. Особливо прикро це було чути від наших іноземних партнерів. На жаль, у цьому президент Зеленський починає бути схожим на свого попередника, повторюючи його помилки. Одним із таких прикладів є ставлення до реформи прокуратури. Так, запевняючи міжнародних партнерів у підтримці реформи прокуратури, у той же час президент Зеленський руками призначеного ним Генерального прокурора знищує те, що було зроблено протягом останніх шести місяців. Очищення прокуратури виявилось болючим для бенефіціарів неофіційних платних послуг, що надавали прокурори, а тому вони через нового Генерального прокурора почали шукати можливості відновити статус кво. Оскільки публічна відмова від продовження реформи прокуратури означає політичне самогубство як для Генпрокурорки так і для Президента, з'явились більш екзотичні варіанти як повернути "потрібних" колишніх прокурорів – створити апеляційні комісії щоб в ручному режимі переглядати рішення про звільнення, іти на мирові угоди із потрібними екс-прокурорами, Генпрокурорка навіть публічно згодилась програвати судові спори звільненим прокурорам. Врешті-решт, вирішили не перейматись законними процедурами і почали просто призначати "правильних людей" на посади в Офіс Генерального прокурора без передбачених законом конкурсного добору або проходження атестації. Ще однією проблемою для Генпрокурорки була необхідність призначити "правильних" людей на керівні посади в Офісі Генерального прокурора. Одним із здобутків реформи було те, що такі призначення здійснювались адміністративною комісією за участю делегованих громадськістю та міжнародними інституціями представників, причому із правом вирішального голосу. Таким чином, призначення на адміністративні посади відбувались прозоро і за результатами відбору багатьох кандидатів на адмінпосади комісія відхилила. Оскільки існував ризик, що адміністративна комісія "правильних людей" (наприклад, запропонованих керівником офісу президента) не підтримає, то Генпрокурорка вирішила позбутись міжнародних партнерів у адміністративній комісії, включивши до неї більшість підпорядкованих їй прокурорів. І це "спрацювало" – вже низку таких призначень зроблено. Таким чином, Генеральним прокурором Зеленського знищуються основні ідеї реформи президента Зеленського – очистити прокуратуру від випадкових та "своїх" людей, які служать не суспільству та закону, а тим, кому зобов'язані посадою. І в цьому президент Зеленський вже нічим не відрізняється президента Порошенка, який так само руками свого Генерального прокурора не дав можливості провести потрібну Україні реформу прокуратури у 2015-2016 роках. https://blogs.pravda.com.ua/authors/riaboshapka/5eb2704b63d91/