https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69d233ed37feb/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Sun, 05 Apr 2026 13:05:33 +0300 "The system of international law is sustained by mutual recognition of the foundations and principles which, regardless of their metaphysical origins, FUNCTION in practice as the RULES OF THE GAME. The well-known principle of 'pacta sunt servanda' (Latin for 'agreements must be kept') embodies a COHESIVE SYSTEM and the basis for COMPATIBLE PARTICIPATION in the common game. Once one of the parties ceases to abide by the rules, the entire SYSTEM OF INTERNATIONAL LAW collapses" (Johan Huizinga, Dutch historian and philosopher) On 2 March 2026, the Ukrainian diplomat Serhii Kyslytsia, in his article 'Differences between the English and Ukrainian versions of the Budapest Memorandum', stated that: "... In 1994, Washington carefully ensured that neither its correspondence with Yeltsin and its allies nor the document itself contained any reference to 'guarantees.' Washington was neither ready nor willing to provide guarantees. The US turned a blind eye to the foreign-language versions of the Memorandum, since the 1994 Budapest Memorandum had no legal force (!?) and was never ratified by the signatory countries – Ukraine, the US, the UK, and Russia..." (https://www.istpravda.com.ua/columns/2026/03/2/165723/). I consider it appropriate to respond to this article. All the more so as it was authored by an official representative of the negotiating group involved in diplomatic negotiations with the Russian Federation. It is therefore necessary to reiterate the facts. On 5 December 1994, the presidents of Ukraine, the US and Russia, as well as the Prime Minister of the UK, signed an international treaty: 'Memorandum on Security Assurances in Connection with Ukraine's Accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons'. China and France acceded to this treaty by means of corresponding governmental statements, namely: the statement by the Government of the People's Republic of China dated 4 December 1994, and the declaration by the French Republic, accompanied by a letter from President François Mitterrand, dated 5 December 1994. Under the treaty, which has been given the working title 'Budapest Memorandum', Russia, the United States, the United Kingdom, France and China provided Ukraine with guarantees of its security and territorial integrity in exchange for its commitment to renounce nuclear weapons and accede to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons as a non-nuclear-weapon state. Under this agreement, commonly referred to as the Budapest Memorandum, Russia, the United States, the United Kingdom, France, and China provided Ukraine with assurances of its security and territorial integrity in exchange for its commitment to relinquish nuclear weapons and to accede to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons as a non-nuclear-weapon state. Following a submission by the signatory states of the Memorandum to the UN General Assembly and the UN Security Council, it was officially registered as an international treaty – an official document of the UN General Assembly and the UN Security Council. The submission bears the signature of Sergey Lavrov, Minister of Foreign Affairs of the Russian Federation, who in 1994 served as Russia's Permanent Representative to the UN. The text of the treaty was included in the agenda of the UN Security Council session in 1995 and circulated as an official document of the UN Security Council. In accordance with the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties, the Budapest Memorandum is a fully-fledged international treaty, binding upon all its signatories. Under the principle of Roman law, 'pacta sunt servanda', and Article 26 of the Vienna Convention: "Every treaty in force is binding upon the parties to it and must be performed by them in good faith." Failure to comply with or disregard this principle results in the collapse of the entire SYSTEM. First and foremost, it signifies the legal demise of the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties, for which there is currently no substitute. How can there be any trust in any new documents or agreements regarding new 'guarantees'? On what basis of international law could such agreements be concluded to replace the 'old' ones that have been declared 'invalid'? Regarding speculation on the subject of the 'inappropriate title of the document" and the "lack of ratification". From an international law perspective, the title of the document is irrelevant. Every copy of the treaty in different languages has equal legal force. Playing on the interpretation of the English words "guarantees" and "assurances" is of no consequence to Ukraine. In the copies of the treaties in Ukrainian and Russian, which all parties signed, the word "guarantees" is unambiguous. Just as an insurance policy in the US and the West is a binding guarantee of its performance, even though its title contains the English word "insurance" rather than "guarantee". According to Article 2 (1) (a) of the Vienna Convention on the Law of Treaties, an international treaty is defined as "an international agreement concluded between States in written form". It must be signed by heads of state, heads of government or ministers of foreign affairs, acting on behalf of their governments. The Budapest Memorandum was concluded in written form and signed by the heads of state and government of the signatory countries. Pursuant to Article 11 of the Vienna Convention, the consent of a State to be bound by a treaty may be expressed by signature, ratification, or by any other means if so agreed. The first is by implication. The second and third options must be expressly provided for in the text of the treaty. The Budapest Memorandum contains no provision requiring ratification for its implementation. Furthermore, it was verified as a valid and fully-fledged international treaty upon registration with the UN, in accordance with Article 102 of the UN Charter. The Budapest Memorandum is the cornerstone of diplomatic instruments to ensure our security, defence and territorial integrity. During the annexation of Crimea in 2014, the Ministry of Foreign Affairs should have initiated an active and proactive strategy to protect Ukraine's territorial integrity and ensure its security and defence through diplomatic channels, as required by law and the relevant resolutions of the Parliament of Ukraine. When the so-called 'little green men' (unmarked Russian soldiers) appeared in Crimea, diplomatic notes should have been sent calling for consultations among the signatory states of the Budapest Memorandum. Collective defence by NATO member states, pursuant to Article 5 of the Alliance Treaty, likewise begins with consultations. At the same time, a démarche should have been undertaken in the UN Security Council regarding Russia's violation of the treaty, demanding that, following the introduction of martial law in Ukraine, Russia be officially recognised as an aggressor state, and its vote in the UN Security Council on matters of war and peace in Ukraine be blocked. Plans should have been presented to accompany such actions with public diplomacy and media intervention in the signatory countries and the West. The 'China card' should have been played as a significant factor in global influence and, first and foremost, on Russia. China has always reaffirmed its commitments to Ukraine, in accordance with the Budapest Memorandum. Attempts to justify this inaction by claiming that the Memorandum is merely "a scrap of paper," that it contains "weak wording," or that it lacks "implementation mechanisms" are nothing but manipulations. They do not stand up to scrutiny under international law and appear to serve hidden "political games," evidently aimed at preserving personal positions and concealing official inaction. Unfortunately, it is characteristic of politicians worldwide to shift the blame for their own selfishness, cowardice, inaction, incompetence and professional ignorance onto the "imperfections" of laws and international treaties. The window of opportunity for the active use of the Budapest Memorandum as the only possible diplomatic platform for negotiations, where Ukraine truly possesses significant diplomatic 'trump cards', existed even before the full-scale invasion on 24 February 2022. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/62151173a480b/). With the political will and professional competence of the state leadership, even the invasion itself could have been prevented through diplomatic means (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/). Ukraine's diplomatic trump cards have been and remain both the Budapest Memorandum and the actions of our diplomatic service, which are carried out exclusively in accordance with the norms of international law: the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties, the 1975 Helsinki Accords, Article 56 of the UN Charter, Article 4 of the Law of Ukraine "On the Defence of Ukraine" and Article 85 of the Constitution of Ukraine. The United States should be consistently reminded not only of the Memorandum but also of the Charter on Strategic Partnership, which remains in force. In particular, it states: "The US confirm the importance of the security assurances described in the Trilateral Statement by the Presidents of the U.S., Russian Federation and Ukraine of January 14, 1994, and the Budapest Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine's accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons of December 5, 1994." (Preamble, para. 4). (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/680a926b137ec/) Is it really not clear by now that any statements from the Ukrainian side which undermine trust and ignore this fully-fledged and valid international treaty constitute direct support for the aggressor state? In effect, this plays into the Kremlin's hands in its attempt to portray the agreement as lacking binding legal force and to evade responsibility for its aggression against Ukraine. The Kremlin is already doing everything possible to remove the 'memorandum issue' from the international agenda and to avoid discussions of how it undermines the SYSTEM of international law by failing to fulfil its security obligations. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68ff681c23932/) The question arises: how can Ukraine expect support from the United States and the West if Ukrainian diplomacy itself undermines the Memorandum? Whilst the Budapest Memorandum is recognised as a valid international treaty and is referred to in the text of the Joint Statement of 10 August 2025 by President of France Emmanuel Macron, Prime Minister of Italy Giorgia Meloni, Federal Chancellor of Germany Friedrich Merz, Prime Minister of Poland Donald Tusk, Prime Minister of the United Kingdom Keir Starmer, President of the European Commission Ursula von der Leyen, and President of Finland Alexander Stubb, 'On Peace for Ukraine'. The statement was made in Brussels ahead of the summit between US President Trump and President Putin. It cemented Europe's common position on diplomatic support for Ukraine. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6899fefc8907f/) US Secretary of State Marco Rubio, then a senator, on 25 March 2014, highlighted the significance and impact of this treaty on the global SYSTEM of international law, nuclear disarmament, non-proliferation, and the rule of law in the world. Speaking in the US Congress during the events surrounding the annexation of Crimea, he stated: "When the Soviet Union fell in the early 1990s, Ukraine was left with the third largest stockpile of tactical nuclear weapons and strategic nuclear weapons on the planet. But they signed this agreement (the Budapest Memorandum) with the United States, the United Kingdom (UK) and Russia that basically said: if you give up your nuclear weapons, we, these three countries that signed this, will provide for your defence and assure you of your defence. And so Ukraine did that. They gave up these weapons. This was signed in 1994. Twenty years later, one of the three countries that signed this agreement has not just provided for their defence, but they actually invaded them. And I want to make a point on this for a second. Think about it, if you're one of these other countries around the world right now that feels threatened by your neighbours, and the United States and the rest of the world are going to you saying, listen, don't develop nuclear weapons, we will protect you, we will make watch out for you. What kind of lesson do you think this instance sends to them? I think it sends a message to many countries around the world that perhaps we can no longer count on the security promises made by the free world..." (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/). Another influential US Senator, Ted Cruz, also reaffirmed the US's obligations under the Budapest Memorandum in February 2022: "You might ask: Why should the US honour its commitments? Why should we honour our commitments under the Budapest Memorandum? Why should we fulfil our treaty obligations to NATO countries? Because one way to protect US national security is that, when we enter into a treaty with a country, when we enter into a legal agreement – we honour our commitments. And we want countries to know that we stand by our friends, that we keep our word, and that the treaties we have signed matter. After all, if countries come to the conclusion that, under a weak and helpless president, our treaties, our legally binding agreements, are worthless, this undermines the ability of any US president to enter into treaties with our friends and allies that ensure the safety of Americans." (https://www.cruz.senate.gov/newsroom/press-releases/sen-cruz-on-the-crisis-in-ukraine-president-biden-and-the-democrats-have-imperiled-ukraine-and-put-europe-on-the-brink-of-war) On 19 October 2025, Günter Krichbaum, State Minister for European Affairs at the German Federal Foreign Office, stated: "We must remember that there is the Budapest Memorandum, in which Russia recognised the territorial integrity and sovereignty of Ukraine in exchange for the withdrawal of nuclear weapons. What has now happened to this agreement has not been forgotten". Therefore: The security assurances provided to Ukraine under the Memorandum remain valid and are not empty words or mere 'promises'. They were granted by an international treaty signed in accordance with the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties. No alternative international legal framework exists for concluding treaties. It is the party whose rights have been violated that must demand the treaty's implementation. The violators will not do so. The alternative to this is "playing on someone else's turf", by the rules of those who breach obligations and evade full compliance. The "cards" Ukraine should bring to the negotiating table should include formal diplomatic notes calling for consultations with the guarantor states, along with their written responses. The agenda should be shaped by a plan and strategy developed in Kyiv. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69248e0365d8b/). The Ukrainian delegation should comprise experienced, career diplomats with proven professional track records and appropriate international standing, rather than "effective managers". Diplomacy is the science of the inevitable and the art of the possible. It involves the ability, guided by knowledge of the laws of the inevitable and the art of the possible, to forge appropriate strategic ties at the right place and time. It is impossible to become a diplomat 'off the street'. Ukrainian version: "Будапештський меморандум як основа для відновлення системи міжнародного права і правопорядку у Світі" | https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69d233ed37feb/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69cba29c560ed/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Tue, 31 Mar 2026 13:31:56 +0300 "The whole is always greater than the sum of its parts" (Aristotle) "The elite are people who can look far ahead and preserve what matters most – HUMAN DIGNITY.' The elite are people distinguished by their life wisdom. WISDOM lies not only in knowledge, because someone may possess great knowledge and yet not be wise. WISDOM is the ability to see reality in its context, as a WHOLE." (Cardinal Liubomyr Husar) In his 1961 speech, US President John F. Kennedy issued warnings that remain even more relevant in 2026. Just a few months after his inauguration, on 27 April 1961, he warned against the actions of 'secret societies' that were opaque to society, as well as against a 'monolithic and ruthless conspiracy' against democracies on their part. John F. Kennedy regarded the substitution of transparent and institutionally accountable government procedures and actions with opaque advice, incomprehensible appointments and secret government actions-motivated by influences of 'secret societies' hidden from the public-as perhaps the greatest threat to democracies. He also regarded journalists and the media as responsible for the political culture of societies and for the consequences of electing a genuine, rather than merely decorative, POLITICAL ELITE to power. Such 'secret societies' can nowadays be referred to as the DEEP STATE. They can take various forms in different countries around the world, such as the Islamic Revolutionary Guard Corps (IRGC) in Iran or the Federal Security Service (FSB) in Russia. Others may be informal, such as the Ukrainian circle of 'dear friends', or effectively "organised political criminal groups" from the oligarchic-clan inner circle of the government. These entities operate without any transparent or institutionally defined responsibility for their secret advice or their influence on governmental authority (https://youtube.com/watch?v=Zxx1BWXI4AA&si=__ggX2P0cPrXD_jv). John F. Kennedy's 1961 speech, which remains relevant to this day, has puzzled historians and politicians for decades. US President Kennedy, coming from an influential family, having followed a long path into politics, and possessing access to classified US intelligence, knew a great deal. But, unlike many politicians, he still possessed the Conscience and Honour of a combat officer from the Second World War. It is therefore clear that he wanted to convey his knowledge to the public as early as 1961. It is also worth comparing Kennedy's warnings with those of another genius of the time – the composer and singer of his own works, John Lennon of the legendary quartet 'The Beatles' – which he made in 1968. These were also warnings from yet another noble-souled aristocrat, but from the world of the arts rather than the military. He was forced to intervene in politics from time to time, also sensing and FORESEEING with the soul of a true Creator of the Beautiful and the Eternal – the danger to all of Humanity ("On the madmen who rule us" https://share.google/noHc3sw4KXtMQZwZm). Such comparisons are especially useful for us, Ukrainians, in understanding what a genuine POLITICAL ELITE should be. A definition of which was also given by the Ukrainian genius, Cardinal Liubomyr Husar: "The elite are people who can look far ahead and preserve what matters most – HUMAN DIGNITY. The elite are people distinguished by their life wisdom. WISDOM lies not only in knowledge, because someone may possess great knowledge and yet not be wise. WISDOM is the ability to see reality in its context, as a WHOLE." In other words, the hallmarks of a true ELITE, whom the People should elect to Power, must be qualities demonstrated by their past lives and biographies: - Wisdom, demonstrated through Words and Deeds; - A Systematic and Panoramic, rather than a narrow and fragmented, view of the World; - The ability to Foresee the Future and events that threaten your People, your State and Humanity; - The courage to publicly Warn others about such dangers, even at the risk of losing personal popularity or being misunderstood; - The ability, whilst maintaining one's own Dignity, to take Responsibility for the protection of others, regardless of personal risks. So, John F. Kennedy's speech... "Ladies and gentlemen: The very word "secrecy" is repugnant in a free and open society; and we are as a people inherently and historically opposed to secret societies, to secret oaths and to secret proceedings. We decided long ago that the dangers of excessive and unwarranted concealment of pertinent facts far outweighed the dangers which are cited to justify it. Even today, there is little value in insuring the survival of our nation if our traditions do not survive with it. And there is very grave danger that an announced need for increased security will be seized upon by those anxious to expand its meaning to the very limits of official censorship and concealment. That I do not intend to permit to the extent that it is in my control. And no official of my Administration, whether his rank is high or low, civilian or military, should interpret my words here tonight as an excuse to censor the news, to stifle dissent, to cover up our mistakes or to withhold from the press and the public the facts they deserve to know. For we are opposed around the world by a monolithic and ruthless conspiracy that relies primarily on covert means for expanding its sphere of influence on infiltration instead of invasion, on subversion instead of elections, on intimidation instead of free choice, on guerrillas by night instead of armies by day. It is a system which has conscripted vast human and material resources into the building of a tightly knit, highly efficient machine that combines military, diplomatic, intelligence, economic, scientific and political operations. Its preparations are concealed, not published. Its mistakes are buried, not headlined. Its dissenters are silenced, not praised. No expenditure is questioned, no rumor is printed, no secret is revealed... ... No President should fear public scrutiny of his program. For from that scrutiny comes understanding; and from that understanding comes support or opposition. And both are necessary. I am not asking your newspapers to support the Administration, but I am asking your help in the tremendous task of informing and alerting the American people. For I have complete confidence in the response and dedication of our citizens whenever they are fully informed. I not only could not stifle controversy among your readers I welcome it. This Administration intends to be candid about its errors; for as a wise man once said: "An error does not become a mistake until you refuse to correct it." We intend to accept full responsibility for our errors; and we expect you to point them out when we miss them. Without debate, without criticism, no Administration and no country can succeed and no republic can survive. That is why the Athenian lawmaker Solon decreed it a crime for any citizen to shrink from controversy. And that is why our press was protected by the First Amendment the only business in America specifically protected by the Constitution not primarily to amuse and entertain, not to emphasize the trivial and the sentimental, not to simply "give the public what it wants" but to inform, to arouse, to reflect, to state our dangers and our opportunities, to indicate our crises and our choices, to lead, mold, educate and sometimes even anger public opinion. This means greater coverage and analysis of international news for it is no longer far away and foreign but close at hand and local. It means greater attention to improved understanding of the news as well as improved transmission. And it means, finally, that government at all levels, must meet its obligation to provide you with the fullest possible information outside the narrowest limits of national security and we intend to do it. And so it is to the printing press to the recorder of man's deeds, the keeper of his conscience, the courier of his news that we look for strength and assistance, confident that with your help man will be what he was born to be: free and independent.". (https://www.jfklibrary.org/archives/other-resources/john-f-kennedy-speeches/american-newspaper-publishers-association-19610427). In conclusion, these words were spoken by the president of a country that was going through the difficult times of the 'Cold War' with the global communist system. Moreover, American society was divided by the war in Vietnam. But for John F. Kennedy, the historical roots and principles of American Democracy-which, incidentally, is a century younger than Ukrainian Cossack democracy-mattered more than personal popularity or the instinct for self-preservation. He felt a sense of unity with the History of the American People and simply continued the historical tradition and legacy of previous leaders of the state, the Founding Fathers of its Democracy, such as Thomas Jefferson, and its followers, such as Eleanor Roosevelt. Ukrainian version: https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ab0ba8305f6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69cba29c560ed/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69c6dc674547d/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 27 Mar 2026 20:37:11 +0200 27 березня 2026 року Держсекретар США Марко Рубіо на зустрічі з міністрами закордонних справ країн G7 заявив: "Україна – це не війна Америки, і тим не менше ми зробили в цю боротьбу більший внесок, ніж будь-яка інша країна у світі" (https://www.eurointegration.com.ua/news/2026/03/27/7234186/) Україна, безумовно, вдячна американським і європейським партнерам за допомогу в ключовий момент нашої історії. Проте американські та європейські лідери також мають пам'ятати: сьогодні від долі України залежить не лише доля Європи, а й значною мірою – доля всього Cвіту (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69248e0365d8b/). Про це британський дослідник Ланселот Лоутон попереджав у Лондоні ще напередодні Другої світової війни: "...Українська нацiя – це реальнiсть, яка має пiд собою принаймнi тисячу лiт автентичної iсторiї. Жоден народ не боровся так тяжко, як українцi, щоб утвердити свою незалежнiсть; українська земля наскрiзь просякнута кров'ю... Поневолювачi України добре подбали про те, щоб вона залишалася незнаною; вони заперечували навiть її iснування. Дуже важко уявити собi щось бiльш гiдне осуду, нiж замовчування народу, котрий за давнiм правом належить до родини європейських нацiй... Вiд вирiшення української проблеми буде залежати доля Європи" (виступ Ланселота Лоутона в примiщеннi Палати Громад парламенту Великої Британiї 29 травня 1935 р iз доповiддю "Українське питання", https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/7/34771/). У 1935 році слова Ланселота Лоутона в стінах Британського парламенту не були почуті провідними державами світу. Розв'язана ж у 2014 році Росією війна проти України, де-факто і у нашому столітті поставила світ на межу Третьої світової війни. Із арсеналами ядерної зброї у противників, які здатні знищити життя на нашій Планеті... (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6815eb243fcc4/). Сучасна героїчна боротьба українського народу за захист євроатлантичних демократичних цінностей із другою, по ядерному потенціалу, євразійською державою є приводом замислитися про майбутнє нашого континенту і Світу. По суті, це боротьба за демократію проти авторитаризму. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/). Україна не раз приймала на себе удари із боку сил цивілізаційного регресу. Які були направлені не тільки проти неї. Сучасна війна Росії проти України – це не лише спроба відновлення імперії. Адже навіть минула радянська імперія, бодай на словах, сповідувала "всесвітнє комуністичне братство пролетаріату". Нова націонал – шовіністична імперія в Росії, у разі її створення, не зупиниться лише на територіальних захопленнях в Україні. Росія вже сьогодні проголошує своїм ворогом усю Європу і "колективний Захід", які нібито становлять для неї безпосередню загрозу та, водночас, є перешкодою в будівництві "особливого російського світу" із його "власним цивілізаційним шляхом" із амбіціям на світове лідерство. У XX столітті американський політолог Збігнєв Бжезінський неодноразово наголошував, що без України Росія перестає бути імперією, а в разі приєднання України Російська імперія, як фенікс, буде завжди відроджуватися. У цьому і полягає головна причина розв'язання Росією у 2014 році війни проти України. А також – причина її "фантомного болю" щоразу, коли ця євразійська імперія втрачає Україну, оскільки без неї вона поступово перетворюється на азійську Московію. Звідси – заперечення фактів історії, державна пропаганда про "єдиний руський народ, спільну історію і державу". А головне – заперечення права України на власну державність, територію, природні і людські ресурси, тому що успіх будівництва європейської форми демократії в Україні є загрозою авторитарно-азійській формі управління Росії. Все це зайвий раз свідчить: "доля не лише Європи, але й всього Світу буде знову залежати від долі України". Українці і раніше, історично, боролися не лише за власну свободу. Ціною життя десятків мільйонів власного народу, Україна і раніше захищала свободу народів Європи, беручи на себе головний удар з боку сил цивілізаційного регресу. Які приходили в Європу не лише із Сходу, із Азії, але й часом народжувались всередині самої Європи у формі більшовизму і фашизму... Боротьба із російським більшовизмом забрала життя десятків мільйонів українців. З точки зору світової історії жертви українців були не марні, вони зменшили потенціал просування більшовизму в Європі і світу. Але ціна для українського народу була жахливою. Геноцид народу України внаслідок створених більшовиками голодоморів забрали життя понад 2 мільйона українців, із 1921 по 1923 рр., біля 10 мільйонів із 1932 по 1933 рр. та біля 1 мільйона із 1946 по 1947 роки. До цього додайте багатомільйонні жертви Першої світової війни, революції і громадянської війни в Росії, десятиліть українських визвольних змагань в рамках нової більшовицької імперії, а також – сталінських репресій... Завдяки внеску України у перемогу над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні (1939-1945 рр.) було врятовано життя мільйонів – як інших європейських народів, так і американців. До відкриття у 1944 році західними союзниками Другого фронту у Європі українці вже три роки поспіль знищували кращі сили Вермахту, зменшуючи загрозу, у тому числі й для США, і тим самим зберігали життя і їхнім солдатам. До речі, завдяки 10 мільйонам загиблих українців, з яких 3 мільйони – у діючій армії, США уникали необхідності висаджуватись у Західній Європі до 1944 року. Історичним фактом є те, що саме на Східному фронті вели бої понад 70% німецьких дивізій, знищення яких, до чого суттєво доклалися українці, врятувало життя мільйонам на Заході, включно з американцями. Час називати речі своїми іменами. Україні є чим пишатися, а США та Європі є – за що її поважати. Передусім – за унікальний вчинок в історії людства: добровільне знищення третього у світі за розміром арсеналу ядерної зброї. При тому, що жоден європейський народ не віддавав до того стільки крові за свободу нашого континенту від азійських загарбників і європейських диктаторів, як український. Вчинок, який найімовірніше, на жаль – не буде більше мати прецедентів у світовій історії. Особливо беручі до уваги кількість жертв, руйнацій і страждань українців внаслідок нової війни Росії проти України (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/680a926b137ec/). Після брутального порушення Москвою Будапештського меморандуму і небажання інших ядерних країн – його підписантів, забезпечити дієздатність міжнародного права і гарантії безпеки України, жоден із народів світу більше не зробить подібного внеску в зміцнення безпеки інших, за рахунок зменшення безпеки власної. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6899fefc8907f/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/689c882d66f24/). Знищення третього світового арсеналу ядерної зброї – в рази збільшило безпеку Сполучених Штатів. Це ще й заощадило їм трильйони доларів на нові розробки і розгортання засобів власної протиракетної оборони та активного реагування проти цього арсеналу. Відверто кажучи, відмова України від ядерної зброї – це найбільша інвестиція в безпеку Сполучених Штатів. Тому що це 176 міжконтинентальних балістичних ракет з 10-ма боєголовками на кожній. З фінансової точки зору, це був важкий тягар, який був скинутий з плечей Сполучених Штатів. США мають про це пам'ятати. Одночасно, це роззброїло Україну, без будь-якої компенсації її оборонній спроможності. Що додатково спровокувало другу ядерну державу світу – Росію на війну проти неї. Українці і наразі, щодня, сплачують за свою щедрість і політичний романтизм ядерного роззброєння – страшну ціну. Мільйони залишили Україну, мільйони стали внутрішньо переміщеними особами, більше сотні тисяч загиблих серед найкращих патріотів України, руйнація економіки, окупація 20 % території країни і війна – яка точиться проти неї вже дванадцять років поспіль. Настав час говорити американським і європейським народам гірку правду. Лише правда здатна лікувати. Демократії Заходу – під черговою загрозою їхніх руйнувань. Щоб подолати суспільні настрої невиправданого пацифізму і втоми від думок про невідворотне посилення зовнішньої і внутрішньої обороноздатності демократій, потрібна нова скоординована стратегія усіх демократичних країн Заходу. Починати потрібно з донесення до їхніх громадян західних країн правди про Україну. Про історію її народу і її суто європейського типу державність, починаючи із середньовіччя. Україна – не "бідний родич" і не утриманець Заходу, а його щирий європейський союзник, могутній духом свого народу і мужністю своїх солдат. Західна підтримка України має базуватися на розумінні того факту, що безпека країн НАТО починається в Україні. Україна захищає наразі не лише себе, а й усю Європу і весь світ від ядерної імперської диктатури. Кожен український солдат, який захищає лінію фронту, зменшує ризик прямої конфронтації НАТО з Росією. І нарешті, якщо Захід і далі планує жити у світі свободи, а не у світі ядерного шантажу та імперського реваншизму, він має зрозуміти просту істину: Україна сьогодні є не периферією європейської безпеки, а її передовою лінією. І саме тут вирішується не лише доля України – а й майбутнє всієї євроатлантичної цивілізації. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69c6dc674547d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 20 Mar 2026 16:18:58 +0200 "Система міжнародного права підтримується завдяки взаємному визнанню засад і принципів, які, незалежно від їхніх метафізичних першопричин, ДІЮТЬ на практиці як ПРАВИЛА ГРИ. Відомий принцип "pacta sunt servanda" (лат. "договори повинні виконуватися") містить в собі ЦІЛІСНУ СИСТЕМУ і основу для СУМІСНІЙ УЧАСТІ у спільній грі. Як тільки одна зі сторін перестає дотримуватися правил, руйнується вся СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА" (Йоган Гейзинг, нідерландський історик і філософ) 2 березня 2026 року український дипломат Сергій Кислиця у статті "Відмінності між англійською та українською версіями Будапештського меморандуму" заявив, що: "... Вашингтон у 1994 році уважно пильнував, щоб ані в листуванні з Єльциним і союзниками, ані в самому документі не йшлося про "гарантії". Вашингтон не був готовий і не хотів надавати гарантії. США закрили очі на іншомовні версії Меморандуму, оскільки Будапештський меморандум 1994 року не мав юридичної сили (!?) та ніколи не був ратифікований країнами-підписантами – Україною, США, Великою Британією, Росією..." (https://www.istpravda.com.ua/columns/2026/03/2/165723/). Вважаю доцільним відреагувати на цю статтю. Тим більше, що вона написана офіційним представником переговорної групи у рамках дипломатичних перемовин з Російською Федерацією. Доводиться ще раз нагадати факти. 5 грудня 1994 р. президенти України, США і Росії, а також прем'єр-міністр Великої Британії підписали міжнародний договір: "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї". Китай і Франція приєдналися до цього договору у формі відповідних заяв урядів, а саме: заяви уряду Китайської Народної Республіки від 4.12.1994 р. і декларації Французької Республіки із супровідним листом президента Франсуа Міттерана від 5.12.1994 р. Згідно із договором, який отримав умовну назву "Будапештський меморандум", Росія, США, Велика Британія, Франція і Китай надали Україні гарантії її безпеки і територіальної цілісності в обмін на її зобов'язання позбутися ядерної зброї та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави з без'ядерним статусом. На звернення країн-підписантів Меморандуму до Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН він був офіційно зареєстрований як міжнародний договір – офіційний документ Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН. На зверненні стоїть підпис міністра закордонних справ РФ С. Лаврова, який у 1994 році був Постійним представником Росії при ООН. Текст договору був включений у 1995 р. до порядку денного сесії Ради Безпеки ООН і розповсюджений як офіційний документ Ради Безпеки ООН. Згідно із Віденською конвенцією "Про право міжнародних договорів" від 1969 р. Будапештський меморандум є повноцінним міжнародним договором, обов'язковим до виконання всіма сторонами, що його підписали. Згідно з принципом Римського права "pacta sunt servanda" та ст. 26 Віденської конвенції: "Кожний чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися". Невиконання чи ігнорування цього принципу є руйнацією всієї СИСТЕМИ. У першу чергу це юридична смерть Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів" від 1969 р. Замінити яку наразі нічим. Яка може бути довіра до будь-яких нових документів чи домовленостей щодо нових "гарантій"? На підставі якої міжнародно-правової бази вони могли б бути підписані на заміну "старих", які назвали "недіючими"? Стосовно спекуляцій на тему "невідповідна назва документу" і "відсутність ратифікації". З точки зору міжнародного права назва документу не має значення. Кожний примірник договору різними мовами має однакову силу. Гра на тлумаченні англійських слів "гарантії" і "запевнення" для України не має значення. В примірниках договорів українською і російською мовами, які були підписані всіма сторонами, слово "гарантії" не має двозначності. Як і страховий поліс в США і на Заході є обов'язковою гарантією його виконання, хоча має у назві англійське слово "insurance", а не "guarantee". Згідно з ст. 2 (1) (a) Віденській конвенції "Про право міжнародних договорів": міжнародний договір визначається як "міжнародна угода, яка укладена між державами в письмовій формі". Вона має бути підписна главами держав, урядів чи міністрами закордонних справ, за дорученнями урядів. Будапештський меморандум укладений у письмовій формі і підписаний главами держав і урядів країн – підписантів. Згідно зі ст. 11 Віденської конвенції, згода і підтвердження держави на обов'язковість виконання договору може виражатися або через сам факт підписання, або через ратифікацію, або через інші попередньо узгоджені та визначені в договорі процедури. Перше – по умовчанню. Другий і третій варіанти мають бути прямо передбачені в тексті договору. В Будапештському меморандумі немає положення про обов'язковість його ратифікації для виконання. Окрім того, він пройшов верифікацію, як чинний і повноцінний міжнародний договір при реєстрації в ООН, відповідно до ст. 102 Статуту Організації. Будапештський меморандум – наріжний камінь дипломатичних засобів забезпечення нашої безпеки, оборони і територіальної цілісності. Під час анексії Криму у 2014 році МЗС повинно було ініціювати активну і наступальну стратегію щодо захисту територіальної цілісності України і забезпечення її безпеки і оборони дипломатичним шляхом. Як того вимагав закон і відповідні постанови Верховної Ради України. При появі в Криму "зелених чоловічків" мали би бути направлені дипломатичні ноти про скликання консультацій країн-підписантів Будапештського меморандуму. Колективна оборона країн НАТО, згідно зі ст. 5 договору про Альянс, також починається з консультацій. Одночасно потрібен був демарш у Раді Безпеки ООН стосовно порушення договору Росією. Із вимогою, після введення воєнного стану в Україні, офіційно визнати її країною-агресором і блокувати її голос в Раді Безпеки ООН з питань війни і миру в Україні. Слід було представити плани супроводу таких дій публічною дипломатією і інформаційною інтервенцією в ЗМІ країн-підписантів і Заходу. Розіграти "китайську карту" як серйозний чинник світового впливу і, у першу чергу, на Росію. Китай завжди підтверджував свої зобов'язання Україні, згідно з Будапештським меморандумом. Виправдування тим, що це не було зроблено, так як оскільки Меморандум – це "клаптик паперу", має "слабкі формулювання" і в ньому "немає процедур реалізації гарантій", є маніпуляціями. Вони не витримують критики з точки зору міжнародного права і є спробою догодити прихованим "іграм політиків". Очевидно, з метою збереження власної посади і приховання службової бездіяльності. На жаль, політикам у всьому Світі є притаманним перекладати провину за власніий егоїзм, боягузтво, бездіяльність, некомпетентність і професійне невігластво на "недосконалість" законів і міжнародних договорів. Вікно можливостей для активного використання Будапештського меморандуму як єдино можливої дипломатичної платформи для переговорів, де в України дійсно є вагомі дипломатичні "козирі", існувало і до повномасштабного вторгнення 24.02.2022 р. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/62151173a480b/). За наявності політичнійої волі та фаховості дій керівництва держави, навіть самому вторгненню можна було б запобігти дипломатичним шляхом (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/). Дипломатичними козирями України були і залишаються як Будапештський меморандум, так і дії нашої дипломатії, що здійснюються виключно відповідно до норм міжнародного права: Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів" від 1969 року, Гельсінської угоди від 1975 року, ст. 56 Статуту ООН, ст. 4 Закону України "Про оборону України" і ст. 85 Конституції України. Не потрібно втомлюватись і завжди нагадувати США не лише про Меморандум, але й про Хартію про наше стратегічне партнерство, яка залишається чинною. В ній, зокрема, зафіксовано: "США підтверджують важливість гарантій безпеки, закріплених у Тристоронній заяві Президентів США, Російської Федерації і України від 14.01.1994 р. та Будапештському меморандумі про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року" (пункт 4 Преамбули). (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/680a926b137ec/). Невже до цього часу не зрозуміло, що будь-які заяви з української сторони, які підривають довіру та ігнорують цей повноцінний і діючий міжнародний договір, є прямим сприянням країні-агресору. Фактично це підігрування Кремлю у його спробі зробити вигляд, що цей договір не має для нього обов'язкової юридичної сили і ухилятися від відповідальності за агресію проти України. Кремль і так робить усе можливе, щоби виключити "тему меморандуму" з міжнародного порядку денного і уникати дискусій на тему руйнації ним СИСТЕМИ міжнародного права у зв'язку із невиконанням безпекових зобов'язань. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68ff681c23932/) Постає питання: яким же чином Україна очікуватиме на допомогу з боку США і Заходу, коли сама українська дипломатія дискредитує Меморандум? У той час, коли Будапештський меморандум як чинний міжнародний договір визнається і згадується у тексті спільної заяви від 10.08.2025 р. президента Франції Макрона, прем'єр-міністра Італії Мелоні, канцлера ФРН Мерца, прем'єр-міністра Польщі Туска, прем'єр-міністра Великої Британії Стармера, президента Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн і президента Фінляндії Стубба "Щодо миру для України". Заява була зроблена у Брюсселі перед самітом президента США Трампа з президентом Путіним. Вона закріпила спільну позицію Європи щодо дипломатичної допомоги Україні. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6899fefc8907f/) Державний секретар США Марко Рубіо, ще сенатором, 25.03.2014 р. засвідчив зв'язок і вплив цього договору на глобальну СИСТЕМУ міжнародного права, ядерне роззброєння, нерозповсюдження і правопорядок у Світі. Виступаючи в Конгресі США під час подій, пов'язаних із анексією Криму, він заявив: "Після розпаду Радянського Союзу в 1990-х роках Україна залишилася з третім за величиною арсеналом тактичної та стратегічної ядерної зброї на планеті. Але вона підписала цю угоду зі Сполученими Штатами, Об'єднаним Королівством (Великою Британією) і Росією, в якій стверджувалось: якщо ви відмовитеся від своєї ядерної зброї, то ми, ці три країни, що підписали це, забезпечимо вам захист і гарантуємо вашу оборону. Україна це зробила. Вони відмовилися від цієї зброї. Це було підписано в 1994 році. Через двадцять років одна з трьох країн, які підписали цю угоду, не просто не забезпечила їм оборону, а фактично вторглася до них. І я хочу на секунду звернути увагу на наступне. Подумайте, якщо зараз ви одна з тих країн світу, яка відчуває загрозу з боку своїх сусідів, а Сполучені Штати та решта світу звертаються до вас і кажуть: слухайте, не розробляйте ядерну зброю, ми захистимо вас самі, ми пильнуватимемо за вашим захистом. Як ви думаєте, який урок дасть вам цей приклад? Я думаю, що це надсилає багатьом країнам у всьому світі повідомлення, що, напевно, ми більше не можемо розраховувати на обіцянки безпеки, які дає вільний світ...". (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/) Інший впливовий американський сенатор Тед Круз, у лютому 2022 р., також підтвердив зобов'язання США згідно з Будапештським меморандумом: "Ви можете запитати: Чому США повинні дотримуватися своїх зобов'язань? Чому ми повинні дотримуватися наших зобов'язань за Будапештським меморандумом? Чому ми повинні виконувати наші договірні зобов'язання перед країнами НАТО? Тому що одним із способів захисту національної безпеки США є те, що коли ми укладаємо договір з країною, коли ми укладаємо юридичну угоду – ми виконуємо свої зобов'язання. І ми хочемо, щоб країни знали, що ми підтримуємо своїх друзів, що ми дотримуємося свого слова і що укладені нами договори мають значення. Адже якщо країни дійдуть висновку, що за умов слабкого та безпорадного президента наші договори, наші юридично обов'язкові до виконання угоди – нічого не варті, це підриває здатність будь-якого президента США укладати договори з нашими друзями і союзниками, які забезпечують безпеку американців". (https://www.cruz.senate.gov/newsroom/press-releases/sen-cruz-on-the-crisis-in-ukraine-president-biden-and-the-democrats-have-imperiled-ukraine-and-put-europe-on-the-brink-of-war) 19.10.2025 р. державний міністр у справах Європи Міністерства закордонних справ ФРН Гюнтер Кріхбаум заявив: "Ми повинні пам'ятати, що є Будапештський меморандум, в якому Росія визнала цілісність і суверенітет України в обмін на виведення ядерної зброї. Те, що зараз сталося з цією угодою, не забуте". Отже: Гарантії безпеки України згідно з Меморандумом є чинними і не порожніми словами чи "обіцянками". Вони були надані міжнародним договором, який був підписаний відповідно до Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів" 1969 р. Іншої міжнародної правової бази для підписання будь-яких договорів просто не існує. Вимагати виконання договору має сторона, права якої порушено. Порушники цього не робитимуть. Альтернатива цьому – "гра на чужому полі", за правилами порушників і "ухилянтів" від повного виконання своїх зобов'язань. "Картами" на столі переговорів з боку української сторони мали б бути офіційні дипломатичні ноти про скликання консультацій з країнами-гарантами і письмові відповіді на них. Порядок денний мав би формуватися планом і стратегією, розробленими Києвом. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69248e0365d8b/). До складу української делегації мали б бути включені досвідчені, кар'єрні дипломати із підтвердженою професійною біографією та відповідним міжнародним авторитетом, а не "ефективні менеджери". Дипломатія – це наука про невідворотне і мистецтво можливого. Із вмінням, керуючись знанням законів про невідворотне та мистецтвом можливого, створювати відповідні стратегічні зв'язки у потрібному місці і в потрібний час. Стати дипломатами "з вулиці" – неможливо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b29bbac79d6/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Thu, 12 Mar 2026 11:55:54 +0200 "Justice being taken away, then, what are kingdoms but great robberies?" (Augustine of Hippo, Christian theologian and church leader) The first step toward overcoming Ukraine's foreign policy, economic, energy and financial dependence, fighting corruption, and stimulating the growth of the middle class as the social foundation for democracy should be the introduction in Ukraine of 'a Unified State System for Monitoring the Production, Supply, Transportation, Consumption, and Payment for Fuel and Energy Resources and Housing and Utility Services' (the USSM). The fact that, during Ukraine's years of independence, none of its governments has managed to implement such a SYSTEM indicates that genuine patriotism has been replaced by narrow-minded party egoism on the part of the political forces that formed those governments, as well as the lack of professional competence – at best – and total corruption – at worst – of their political leaders. As a result, Ukraine has not yet determined which ECONOMIC MODEL is in line with its NATIONAL INTERESTS, and its governments have lacked a STRATEGY for economic recovery and strengthening the social foundation of DEMOCRACY. First and foremost, this should be achieved by overcoming POVERTY and expanding the MIDDLE CLASS in Ukraine. The lack of government programmes and strategies to support small and medium-sized businesses, as well as to raise the salaries of teachers, doctors, military personnel, creative and scientific intelligentsia, civil servants and highly skilled workers in the real sector of the economy and industry, demonstrates that Ukrainian governments have lacked both an ideological framework and concrete plans for the development of DEMOCRACY in Ukraine. From the very first years of independence, an indicator of this should have been a state strategy and corresponding programmes for developing housing and communal services (HCS) and for controlling tariffs for these services. The latter, as is well known, should be linked to the real incomes of the population. Let me remind you that in the West, owning your own home, unburdened by debt and bank loans, is an important criterion for belonging to the middle class. In Ukraine, a law 'On the Privatisation of the State Housing Fund' was passed back in 1992. According to this law, almost 98% of the state and municipal housing fund was privatised free of charge. This made Ukraine one of the countries with the highest levels of housing privatisation in the world. Despite the varying quality of housing and its physical deterioration, this created favourable conditions for the formation of a middle class, especially in cities, even by Western European standards. Subsequently, it was necessary to build the architecture of a RULE-OF-LAW STATE that would meet the standards of EUROPEAN DEMOCRACIES based on the supremacy of law and nationally oriented models of the ECONOMY, ARMED FORCES, DIPLOMACY, and INFORMATION POLICY. That is, everything that directly affects the quality and standards of life of citizens, their security, the state's defence capability, and its international authority. This, in turn, determines the value and capitalisation of the assets of citizens and the country, the market value of real estate, land, and national wealth. Ukraine's rich natural resources and the level of development of its scientific and industrial base provided opportunities for flexible regulation of household incomes, minimising the share that had to be spent on housing and communal services. In the absence of corruption in the governing bodies, this would have been sufficient to gradually bring incomes closer to the highest standards in Europe and utility payments closer to the lowest. That is, everything that directly affects the quality and standards of life of citizens, their security, the state's defence capability, and its international authority. This, in turn, determines the value and capitalisation of the assets of citizens and the country, the market value of real estate, land, and national wealth. Ukraine's rich natural resources and the level of development of its scientific and industrial base provided opportunities for flexible regulation of household incomes, minimising the share of spending on housing and communal services. In the absence of corruption in the governing bodies, this would have been sufficient to gradually bring incomes closer to the highest standards in Europe and utility payments closer to the lowest. Ukraine's political elites have not yet coped with this task. Despite the fact that, de jure, according to the Constitution, the land, its subsoil, and mineral resources belong exclusively to the people of Ukraine. De facto, they have been used until now and continue to be used exclusively in the interests of private businesses close to and connected to the government. The USSM's absence creates a favourable legal environment for impunity, which is the basis for political corruption and the emergence of full-fledged oligarchs in Ukraine. It also facilitates the establishment of an oligarchic-clan system of pseudo-democratic governance at the central level and a feudal-clan system at the local level. During 1991-2000, the state still covered part of utility costs, and most Ukrainians paid 2-5% of their total income for them. However, incomes themselves almost stopped growing and consistently approached the lowest in Europe. After peaking in 2004 (12.1%), the highest in Europe that year, Ukraine's economic growth has been steadily declining. Instead of industrial, innovative and high-tech economic development, a model of being a raw-material appendage to the world's more developed economies was chosen. This has led to the almost dumping-like plundering of Ukraine's national wealth. Today, salaries in EU countries are 5-10 times higher than in Ukraine. However, Ukrainians pay 30-50% of their income for utilities, while EU citizens pay 15-20%. Statistics show the following trend in changes in the share of total household income spent on utilities in Ukraine since 1991: 1991-1994 (President L. Kravchuk) – 2-5%; 1996-2000 (President L. Kuchma) – 5-10%; 2001-2010 (Presidents L. Kuchma, V. Yushchenko, V. Yanukovych) – 10-15%; 2011-2014 (President V. Yanukovych) – 15-20%; 2015-2025 (Presidents P. Poroshenko, V. Zelenskyy) – 30-50%. One of the main reasons for the systemic and massive corruption in Ukraine's energy sector is the lack of a 'Unified State System for Monitoring the Production, Supply, Transportation, Consumption and Payment for Fuel and Energy Resources and Housing and Utility Services' (USSM). 1991-2005 Since 1991, none of Ukraine's governments has had any real baseline figures on the supply and sale of national energy resources. Consequently, these figures have not been used either in planning the state budget or in forecasting the development of the national economy. It is like planning a family budget and purchasing goods and services without knowing the real income of family members. Macroeconomic planning in Ukraine has never had a reliable financial and economic basis in the form of a documented, consolidated energy balance for Ukraine. This has always created 'legal loopholes' for impunity and the existence of gigantic corruption schemes involving the theft of Ukraine's energy resources. The recent criminal proceedings involving former Minister of Energy H. Halushchenko and officials of Energoatom also have their roots in this problem... 2005-2010 It is particularly regrettable that, just before the 2004 Orange Revolution, all preparatory work for implementing the USSM in Ukraine was almost complete. During 2002-2003, under the control and coordination of the National Security and Defence Council (NSDC), the Cabinet of Ministers developed a draft law for adoption by the Verkhovna Rada (Parliament) of Ukraine. However, the new president, V. Yushchenko, and the NSDC secretary, P. Poroshenko, lost interest in it after taking office. Previously adopted NSDC decisions ceased to be implemented, and the NSDC apparatus stopped monitoring their implementation by the government. 2010-2014 The next attempt to implement the USSM was made only seven years later. Under pressure from the EU and Ukraine's professional elite, the Verkhovna Rada passed bill No. 9572 in its first reading in June 2012. It incorporated many years (mainly up to 2005) of work by experts and scientists from the National Academy of Sciences (NAS) of Ukraine, industry institutes, and former NSDC staff members. However, the already entrenched corrupt 'energy lobby', both within the government and among the oligarchs, blocked and derailed further consideration of Bill No. 9572 in the Verkhovna Rada of the sixth convocation. The members of parliament, in violation of the statutory deadlines for considering the bill and without completing the procedural steps necessary for its second reading, simply 'buried' this bill, which was critically important for the state. After the re-election of the Verkhovna Rada in October 2012, Bill No. 9572 was removed from consideration altogether. To do this, they exploited loopholes in the parliamentary Rules of Procedure, which do not take into account the importance of the bill to Ukraine's national security, and therefore, the newly elected parliament does not consider bills that its predecessors did not have time to adopt. Regardless of their importance and the resources invested by the state in their preparation, they are considered to have been removed from consideration by the previous convocation. Unfortunately, it has become a 'political tradition' in Ukraine that large-scale corruption cases are rarely investigated due to the inaction of senior state officials. The multi-billion-dollar losses to the budget due to the absence of a law on the USSM and the continued preservation of corruption schemes in the energy sector continued. The corruption schemes for embezzling Ukraine's energy resources, invented back in the 1990s, have only become more sophisticated over time. Another 'political tradition' was that every new presidential candidate proclaimed the need to fight corruption. During the elections, they usually promised to break the corruption schemes in the energy sector. Yet once in power, such promises were quickly forgotten. Only the top of the 'energy schemes' changed, with the beneficiaries becoming 'close friends,' loyal associates, or new intermediaries connected to oligarchic groups. Cash flows were redirected, and the Verkhovna Rada 'forgot' about the need to adopt the law on the USSM. 2014-2019 Another attempt to introduce the USSM was made three years later, in June 2015, again under pressure from the Western partners and non-partisan professionals who still had some access to the media. The Verkhovna Rada adopted a new bill, No. 1640, 'On the Unified State System for Monitoring the Production, Supply, Transportation, Consumption and Payment for Fuel and Energy Resources and Utilities' in the first reading. It shared the fate of Bill No. 9572. Under the old sabotage scheme, it was also not considered in the second reading and did not become law because the 'energy lobby' used the old mechanism of bureaucratic manipulation. The 'legislative games' continued with the next bill, No. 4844, with a new title, 'On a Unified State System for Monitoring in the Field of Energy and Utilities'. This bill repeated the sad fate of its predecessors: although it was adopted by Parliament in the first reading (in September 2016), the second reading never took place. If Ukraine's state pyramid had been built according to the laws of democracy (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/), such procedural manipulations with these bills would have long been the subject of criminal investigations. After all, the state's economic and defence strength, as well as the state of the fight against systemic corruption, directly depend on the USSM's existence. A genuine PARLIAMENTARY OPPOSITION should have initiated appropriate criminal investigations. For example, on the grounds of such offences: - by the chairpersons of the Verkhovna Rada, who, under Article 88 of the Constitution of Ukraine, were supposed to ORGANISE the work of parliament and ENSURE compliance with its Rules of Procedure; - heads of the Government, who, under Article 113 of the Constitution, have the right to SUBMIT bills to the Verkhovna Rada and SUPPORT them in the relevant parliamentary committees; - Secretaries of the National Security and Defence Council, who, under Article 4 of the Law 'On the National Security and Defence Council of Ukraine,' DEVELOP and COORDINATE measures on ENERGY SECURITY issues and MONITOR the implementation of decisions in the field of national security. Finally, the parliamentary opposition could also have initiated criminal investigations into possible violations by the presidents of Ukraine, who, under Article 102 of the Constitution of Ukraine, act as its guarantors and must ensure and control the implementation of the Constitution and the laws of Ukraine. 2019-2026 After the 2019 presidential election, the new government traditionally 'forgot' about the existence of the problem of the absence of the USSM in Ukraine, as well as about the DEMOCRATIC PRINCIPLE of the temporary nature of any government ELECTED BY THE PEOPLE, the obligation to implement the Constitution, previous laws and the continuity of the country's NATIONAL INTERESTS. According to these principles and the current Constitution of Ukraine, the elected government is obliged to implement state decisions adopted by the previous government in accordance with the Constitution and laws of Ukraine. The rule of law is one of the main principles of democracy, and the issue of the USSM is linked not only to overcoming poverty, but also to national energy, economic, financial and defence independence. It is also linked to overcoming corruption at the highest levels of power in Ukraine. Victory over such corruption would be crucial for solving many other strategic problems in the economy, defence, social and law enforcement spheres. In 2026, independent Member of Parliament Dmytro Razumkov stated: "The radiators are cold, there is no hot water, or it is barely warm, and electricity disappears for hours or even entire days. Ukrainians are being asked to tighten their belts and endure, while someone is profiting from price differences and schemes during the war!" (https://www.facebook.com/share/v/1CPVy6p3AZ/?mibextid=wwXIfr). However, the former Chairman of the Verkhovna Rada of the ninth convocation (29 August 2019 – 7 October 2021) from the mono-majority forgot to remind Ukrainians that, after 2019, no new bill to introduce the USSM was submitted to the Verkhovna Rada. Appeals and reminders from experts have been ignored to date. Only a statement from the Government has appeared, expressing its 'intentions' to 'digitise' the energy sector, which is more populism and cynicism than professionalism and state responsibility. In summary, politicians who have been in power in Ukraine over the past 30 years have created a system conducive to large-scale corruption in the energy sector of the economy. This corruption has long since penetrated the highest echelons of power, resulting in the massive misappropriation of Ukraine's national wealth. The main areas of this corruption are: - manipulation of energy resource accounting due to opaque accounting practices, fragmentation and the impossibility of reliably verifying key data – for example, the amount of gas, oil, coal and electricity that was actually extracted or produced and consumed in Ukraine; - understatement of actual production volumes: companies conceal part of their energy resource production to reduce rent payments, thereby causing direct losses to the Ukrainian budget; - shadow schemes in extraction and transportation: 'grey' extraction (the absence of a monitoring system allows for the existence of illegal extraction of hydrocarbons and coal, which are not reliably accounted for by anyone in the state); - theft during the transportation of energy resources (e.g. gas or oil) is possible, resulting in unauthorised 'losses' that are virtually impossible to document without automated state monitoring; - manipulation in the financial sector: unreasonably low rent payments for raw materials compared to world prices, underestimation of production volumes, artificial reduction of taxes payable to the budget; - theft from the budget through fictitious and inaccurate data on subsidies: without reliable data on energy consumption in the country, subsidies or grants are stolen based on false data; - the impossibility of scientifically sound budget planning and forecasting of Ukraine's economic development due to the lack of an energy balance in the country: the lack of reliable data on the country's energy resources and consumption makes professional budget planning impossible and conceals systemic corruption and embezzlement of Ukraine's national wealth; - creation of favourable conditions for corruption schemes in public procurement: the lack of a system of state monitoring and control over energy resources leads to the theft of funds during the sale of energy resources and public procurement; - creating opportunities for abuse of power and political pressure on local government bodies: without official data from a centralised energy resource accounting system, local government bodies are vulnerable to selective manipulation for the purposes of corruption or political gain; - creating conditions for conflicts of interest and increased corruption in state authorities: representatives of state authorities, having non-transparent relationships with business structures, can give them preferences and receive benefits for this, while non-transparent accounting and control allow them to hide real data and theft; - loss of trust among international partners and a decline in Ukraine's investment attractiveness: the lack of a clear and transparent energy resource accounting system, caused by systemic corruption and impunity of the state apparatus, demonstrates the absence of the rule of law in Ukraine. As a result, this has a knock-on effect, reducing the capitalisation of all enterprises and companies, as well as the market value of land and all real estate in Ukraine. Even the most conservative estimates show that over the last 20 years, Ukraine's state budget could have lost 120-160 billion US dollars solely due to the lack of the USSM. The structure of these losses is as follows: shadow oil and gas production – $40-50 billion, dumping of nuclear electricity – $7-30 billion, fictitious subsidies and grants – $10-15 billion; accounting manipulations, theft and losses from inefficient use – $5-10 billion; other corruption schemes in the energy sector – $20-30 billion. In fact, we are talking about a systematic, long-term drain on national wealth that has not only undermined the state's financial stability but also limited its economic, social and defence capabilities. Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 1) Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukrainian Economy (Part 2) Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 3). Formula for Economic Growth https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b29bbac79d6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b28e38ec17e/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Thu, 12 Mar 2026 10:58:16 +0200 Today, after 12 years of resistance against Russian aggression and authoritarianism, avoiding the abyss and restoring the strength of the state and society is only possible under one key strategic condition: THE REVIVAL OF UKRAINE'S ECONOMY. What needs to be done? What are the markers and key elements of Ukraine's economic growth that the Ukrainian people should be aware of and use to evaluate not the words, but the actual actions of the Ukrainian government? The answer to this question is provided by economic SCIENCE. Leading economists have formulated the formula for macroeconomic growth in any country in the world: CAPITAL + LABOUR (PRODUCTIVE FORCES) (Karl Marx, 1848) + TECHNOLOGICAL PROGRESS (Robert Solow, 1987) + KNOWLEDGE, INNOVATION and HUMAN CAPITAL (based on STATE support: EDUCATION, SCIENCE and HEALTH CARE), (Paul Romer, 1990, 2018) + SCIENTIFIC and ECOLOGICAL FACTORS OF INFLUENCE – KNOWLEDGE and NATURE on the ECONOMY, (William Nordhaus, 2018). To rephrase, this formula can be presented as follows: CAPITAL + PRODUCTIVE FORCES + TECHNOLOGIES + INNOVATIONS + HUMAN CAPITAL + ECOLOGY is a generalised formula for economic growth in any country in the world, implemented on the basis of state support and protection of national interests in the fields of science, education, health care, demography and ecology. Back in the 19th century, Karl Marx introduced into economic analysis the idea that ECONOMIC growth is influenced not only by CAPITAL, but also by LABOUR – PRODUCTIVE FORCES. For example, the Ukrainian government, which has one of the richest resource bases in the world, considers regular borrowings from the IMF a success. At the same time, this is not even CAPITAL for investment in the economy. It is financial 'squandering' and oppressive DEBTS for future generations of Ukrainians. This is a verdict on the incompetence and unprofessionalism of state management. With Ukraine's powerful resource base and one of the most educated and hard-working human resources in Europe, the government should invest in high technology and bring Ukraine to the forefront of scientific and innovative development. The liberal economic model pursued by politically inexperienced and corrupt actors must finally be recognised as nationally destructive and anti-state. It has already led to the loss of Ukraine's once highly developed industrial potential and an unacceptable level of dependence on external donors. For example, the English economist William Petty assessed the strength of a state according to two criteria: its ability to produce goods for foreign markets and its ability to protect its own markets. Everything else is only justified by these two basic factors. With regard to the policies of other states to protect their most valuable asset – their national human potential – it is worth mentioning Germany and Poland again, where millions of Ukrainians have already relocated. Germany, for example, has tuition-free higher education and has abolished preferences for German citizens when hiring. Its far-left and far-right politicians sometimes complain about the significant costs associated with the war in Ukraine, but at the same time, they do not take into account that Ukrainian PRODUCTIVE FORCES also work for its economy. Ukrainian politicians must remember that inaction in defending national economic interests under the banner of libertarianism in the current conditions borders on treason. With the current fiscal and tax policy in Ukraine, even without the war factor, the outflow of citizens to countries where there are free jobs with average monthly wages that are several times higher than in Ukraine will always be a disaster for the Ukrainian economy... As for technological progress, since 1987, the ECONOMIC GROWTH FORMULA has gained a third important component, thanks to Nobel Prize winner Robert Solow. In addition to CAPITAL and LABOUR, it has been supplemented by TECHNOLOGICAL PROGRESS. China, in particular, has demonstrated the effectiveness of this in recent decades. This stands in contrast to the opposite example of the activities of Ukrainian governments. Their annual work programmes have for decades lacked targeted, sectoral programmes for investment, development and technological modernisation of strategic industries. In particular, in rocket, aircraft, ship, and tank building, and in the deep processing and production of titanium, lithium, zirconium, and rare-earth products. In the creation of national production of chips and state-of-the-art radio-electronic and bioengineering products... In 2018, American economists William Nordhaus and Paul Romer also received the Nobel Prize in Economics. They developed mathematical models of macroeconomic analysis to predict ECONOMIC GROWTH in modern conditions (https://www.holosameryky.com/a/nobel-z-economiky/4604124.html). The formula for its growth was supplemented with two new elements that influence economic growth in modern conditions. Thus, former World Bank Chief Economist Paul Romer proved that KNOWLEDGE can be another catalyst for a country's long-term economic growth. He developed a theory stating that TECHNOLOGICAL INNOVATIONS and KNOWLEDGE are important factors in modern PRODUCTION, and that the accumulation of knowledge has a positive impact on LABOUR PRODUCTIVITY and CAPITAL. Romer's 1990 economic analysis shows that KNOWLEDGE, INNOVATION and HUMAN CAPITAL are important factors in the growth of modern economies. Economic growth rates can increase with GOVERNMENT support for EDUCATION and SCIENCE, HEALTH CARE, and stronger INNOVATION incentives, based on state protectionism. He also proved that an unregulated liberal market is not capable of truly valuing INNOVATION, even if it produces it. Only state regulation and protectionism can support the growth of incentives for innovation through subsidies for research and development, long-term fundamental research and the development of a protected patent system. Nordhaus also supplemented the Solow model with an analysis of the consequences and impact of global climate change and global warming on the development of modern economies. He proposed including an ECOLOGICAL factor in macroeconomic analysis models, in particular through the idea of additional taxation of carbon emissions as a tool to combat global warming. Ukrainian governments must finally realise that the developed world and modern economic science operate with at least five key indicators for macroeconomic analysis and economic growth forecasting. Therefore, returning to 19th-century approaches and using indicators of 'economic growth' in the form of foreign LOANS and SALES of national wealth and strategic resources is, at best, a manifestation of economic ignorance. At worst, it is NATIONAL TREASON AND CORRUPTION on the part of the AUTHORITIES. Under the false slogan that 'the state is not an effective owner,' they are selling off high-tech, scientifically supported, and strategic resource-based state-owned enterprises. This destroys the foundations of Ukraine's economic growth. Without a strong and self-sufficient ECONOMY capable of fully supporting our ARMY, DIPLOMACY and INFORMATION influence in the world, Ukraine's statehood will once again be under mortal threat. The accumulated experience of state-building should finally demonstrate to our policymakers that Ukraine's development strategy can only be the following: building a developed form of European democracy, with a strong middle class, a developed civil society, a market economy and state regulation of strategically important industries, comprehensive protection of national producers, including in agriculture, and special care for science, education, health care and the demographics of the Ukrainian people, as the basis for a powerful economy, army and defence potential of Ukraine. And finally, a word of wisdom: '...The courage of ignorance does not exempt one from responsibility. And misguided ambitions, without the relevant experience and education, lead to crimes...'. Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 1) Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukrainian Economy (Part 2) The author's blog is a material that reflects the author's point of view solely. The text of the blog does not claim to be objective and comprehensive in covering the topic it raises. The editorial staff of the Ukrainska Pravda (UP) is not responsible for the accuracy and interpretation of the information provided and acts solely as a carrier. The views of the UP editorial staff may not coincide with those of the blog author. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b28e38ec17e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b286f892534/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Thu, 12 Mar 2026 10:27:20 +0200 "I believe that a healthy national spirit will sweep from our body the contagion of Moscow Bolshevism, and that all Ukrainian statesmen will find their way to one another and, united under the protection of a single guiding idea, in a creative surge will win and rebuild Ukraine." (Danylo Skoropadskyi, Ukrainian political and public figure, son of Hetman Pavlo Skoropadskyi) Following the collapse of the Soviet Union, Ukraine possessed sufficient economic, military, diplomatic, and informational capacity to ensure a successful transition to a market economy and to establish democracy. Ukraine was the most educationally advanced, scientifically and technologically developed, and industrialised republic of the former USSR. It ranked among the world's twenty most industrially developed countries and placed between second and fifth globally in terms of the value of explored natural resources per capita. The modernisation of the economy was to be carried out while maintaining Ukraine's leading positions in science, technology, and strategic sectors of the real economy, and in the development of human capital, based on already established systems of education, science, culture, and healthcare. Ukraine had sufficient human (more than 50 million citizens), military, financial, energy, raw material and infrastructure resources to implement these tasks. The freedom-loving, highly educated, law-abiding, and industrious people of Ukraine were prepared for such a transformation. By contrast, the political elites who came to power in Ukraine proved unprepared. Their primary objective was not the formulation and implementation of a coherent transformation strategy, but rather personal enrichment and the retention of power-whether executive or legislative. What mattered most was access to the country's resources and guarantees of their own impunity. This was facilitated, in particular, by periodic rebrandings of political affiliations, shifting from the "Social Democrats (United) " to the "Party of Regions," then to "Our Ukraine," back to the "Party of Regions," and ultimately to self-proclaimed "European" forces... At the same time, the right strategy for transforming Ukraine's economy in the early 1990s could have secured advanced technology and the right to high-tech production under Western licences – in exchange for partial nuclear disarmament, the use of its own rich resources and the gradual opening of the domestic market. China is an example of one option for such an approach. This country pursued a process of opening its own market in accordance with national interests, in exchange for advanced Western technologies and innovations. In Ukraine, by contrast, the lack of proper state regulation and protectionism deprived the economy of immunity from unfair competition. Its own market, the largest in Europe in terms of territory, was opened without the principle of reciprocity and without proper protection of national interests and domestic producers. Artificially promoted slogans of 'liberalisation,' "globalisation" and 'decommunisation' led Ukraine's economy to unjustified deindustrialisation and large-scale plundering of national wealth. Similarly, the criminal thesis that 'the state is not an effective manager and owner' was used to justify a predatory privatisation of state property that proved detrimental to national interests. Even Ukraine's unprecedented nuclear disarmament and the opening of one of Europe's largest domestic markets were not linked by Ukrainian politicians to reciprocal steps in purely national interests. This is what China did, without nuclear disarmament. China received cutting-edge Western technologies and opened Western markets to its goods and products. Ukraine's political elites ignored the expertise of their own specialists and did not put forward any similar conditions for the creation of high-tech industries in Ukraine, based on its raw materials and components, and using its own labour force. At a minimum, this could have been pursued in the defence-industrial sector to modernise conventional weapons systems and military equipment as compensation for the relinquishment of nuclear arms. Successive Ukrainian governments never developed, and in practice never possessed, a comparable strategy for safeguarding national security and defence. Analyses of the consequences and relevant proposals from scientific circles, professional experts and military intelligence were traditionally ignored. Work plans and strategies for preserving and supporting domestic manufacturers of high-tech end products have yet to be developed. Even after 12 years of open aggression and prolonged war, no sectoral development and modernisation programmes have been developed for critically important industries and infrastructure to ensure Ukraine's security and defence in its current non-aligned status. At the government level, no one has systematically addressed either the strategy of deep modernisation of industries that lag behind world standards or the preservation and development of those that remain competitive. This is despite the fact that Ukraine began its independence with some of the strongest starting conditions among the former Soviet republics, and with scientific, engineering, and industrial personnel whose qualifications and production culture ranked among the highest. At least until 2005, with the appropriate political will, the existing vertical structure of state administration still allowed control over the processes of denationalisation and privatisation of strategic sectors of the economy. Pavlo Lazarenko's attempt to become the country's first oligarch with his own political force in parliament and connections with senior law enforcement officials ended with his imprisonment in the United States. Ukraine's intelligence services were still able to counter attempts by other contenders for oligarchic status to illegally interfere in politics. A critical mass of non-partisan professionals in government was still able, with the right strategy and political will, to promote small and medium-sized businesses, establish appropriate funds for sectoral economic development, and regulate foreign capital's access to the domestic market. In exchange for direct investment, the latest technologies and the placement of final product manufacturing in Ukraine. But, as we know, 'politicians think about the next election, while statesmen think about the next generation.' Only the professional component of state power is capable of ensuring government stimulation of fundamental research, knowledge development and innovation. Without this, the development of the national economy and human capital, based on support for education, science, health care, demography, and ecology, becomes impossible. American researcher Jacques Fresco described the social psychotype of the behaviour of 'political elites' as follows: "Our customs, behaviour and values are by-products of our culture. No one is born with greed, prejudice, fanaticism, patriotism, or hatred; these are all learned patterns of behaviour. If the environment does not change, such behaviour will be repeated." Therefore, in order to change the 'culture of the political environment,' we need a new strategy and new 'designers' – not old 'professional politicians' or 'experienced activists,' 'selfless volunteers' or 'socially active whistleblowers,' but rather skilled professionals with significant life and professional experience. First and foremost, these are scientists and educators, economists and technocrats, and experienced, patriotic military personnel. Without renewing the 'political elites' with new 'architects' and 'state builders' from among Ukraine's professional elites, it will be impossible to change this situation. The lesson of state-building in Ukraine since 1991 is that from the outset, the 'political elites' failed to define the right strategy and set the right priorities during privatisation. The slogans of 'economic liberalisation' and political 'globalism,' introduced from outside and readily embraced by those in power, within an unreformed political system, effectively opened the door to the plundering of Ukraine's national wealth. This was done by both the new-old 'political elite' and by representatives of transnational corporations, Western business interests, and Russian oligarchs. At the same time, each successive government became even more corrupt and less professional than the previous one. There was a steady trend towards a reduction in state support for small and medium-sized businesses, an increase in the tax burden on them and a weakening of legal protection for small and medium-sized business owners (small and medium-sized businesses). After peaking in 2004, their numbers began to decline in Ukraine. Consequently, this led to a reduction in the socio-economic base of an already unstable and not yet fully formed democracy. A striking contrast in this regard is, for example, the experience of neighbouring Poland. There, the privatisation of state property was carried out through special investment funds. Every citizen could obtain privatisation certificates with the right to exchange them for a share in such funds. Importantly, it was the citizen – not the state – who chose the specific fund. Unlike Ukraine, Poland did not experience 'wild privatisation', in which industrial giants ended up in the hands of a small group of people at a non-market, extremely low 'residual' value. This happened with virtually no competition and only because the new owners were close to the government. It was from among them that the oligarchs began to emerge. After the two Maidan Uprisings – in 2004 and 2014 – such processes only accelerated and, in fact, lost any criticism even from the sham parliamentary opposition. The recent sale of the United Mining and Chemical Company, engaged in the extraction of titanium ores, is another surrender of Ukraine's national interests. This effectively demonstrates the 'squandering' of the Ukrainian people's strategic economic resources and property, without their thorough processing and use, both to generate significant additional revenue for the budget and to serve as a factor in Ukraine's strategic political influence in the international arena. This is an attack on Ukraine's sovereignty. By these actions, the government has effectively deprived itself of control over a strategic industry and raw materials on which the entire developed world depends. Moreover, it has transferred this control to a country that has applied for membership not in the EU and NATO, but in BRICS. The only sound privatisation strategy would have been a conservative approach that preserved state control over strategic sectors of the economy. An example of this is the experience of General Charles de Gaulle's reforms in post-war France. Thanks to these reforms, he transformed a country that had been occupied during the war into an influential world power once again. The basis of this strategy was selective state protectionism and flexible government regulation of state and private property, primarily in the energy, nuclear and heavy industries, as well as in strategic sectors of the economy. At the same time, the state retained the unconditional right to block the private sector from destroying national scientific and industrial production of strategic importance. After all, even in large countries, fundamental scientific developments, high-tech industries with closed production cycles, system-forming enterprises in the military-industrial complex, mining and chemical industries, and energy and transport are unable to ensure national interests without state support and protection. China also demonstrates how state protectionism can become the basis for technological rearmament, protection of its own market, national producers, and effective tariff policy. In fact, since 1991, Ukraine's strategy has been to prevent its deindustrialisation and maintain its status as one of the twenty most industrially developed countries in the world. Instead, the opposite happened: the liberal approach prevented the fulfilment of both strategic tasks and created the preconditions for the formation of an oligarchic, neo-feudal, and clan-based system of government in Ukraine, disguised as 'liberal democracy'. Unfortunately, this was the path chosen in Ukraine. Initially, certain elements of state regulation and a conservative approach remained in place. However, after 2004, there was a rapid shift toward full-scale liberalisation. This paved the way for Ukraine to become an agrarian and raw-material appendage to more powerful states and transnational corporations, under the slogans of professional ignorance and political populism: 'the state is not an effective owner' and 'the free market will regulate everything by itself, even without state intervention'. China is a vivid contemporary illustration of the advantages of an alternative strategic model. At the same time, the processes of 'wild privatisation' and the transformation of Ukraine into an agrarian and raw-material appendage were accompanied by the concealment of the truth from the Ukrainian people. Politicians still often pretend that the scientific, political, and economic knowledge and experience of previous generations did not exist before them. In particular, we refer to the patterns proposed by the German scientist Friedrich List (1789-1846), who advocated the principles of conservatism and protectionism during the transition to market-based economic relations, particularly when a nation seeks to maintain economic and political independence from other states. His ideas and the patterns he formulated were successfully used during the unification of Germany in the 19th century, as well as in the post-war reconstruction of Japan and South Korea in the 20th century. Compare their positions with the situation in Ukraine in 1991. Here is what he wrote in the 19th century during the unification of Germany: "The widespread and total establishment of the principle of free trade, the maximum reduction of customs duties and complete market liberalisation in practice only strengthen the state that has long and successfully followed the market path. At the same time, a state with a different economic history, where the domestic market is still in its infancy, is economically and politically weakened..." "...The market is an instrument that functions according to the principles of enriching the rich and impoverishing the poor, strengthening the strong and weakening the weak. Contrary to claims of universality, liberal theory is in fact not at all scientific and impartial." Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 1) The author's blog is a material that reflects the author's point of view solely. The text of the blog does not claim to be objective and comprehensive in covering the topic it raises. The editorial staff of the Ukrainska Pravda (UP) is not responsible for the accuracy and interpretation of the information provided and acts solely as a carrier. The views of the UP editorial staff may not coincide with those of the blog author. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b286f892534/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ab0ba8305f6/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 06 Mar 2026 18:15:20 +0200 "Ціле – завжди більше суми його частин" (Арістотель) Еліта – це люди, котрі вміють дивитись далеко вперед і зберігають головне – ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ". "Еліта – це люди, які відзначаються життєвою мудрістю. МУДРІСТЬ полягає не тільки в знаннях, бо хтось може мати великі знання, а не бути мудрим. МУДРІСТЬ – це здатність побачити дійсність в її контексті, ЦІЛІСНО". (Кардинал Любомир Гузар) Свого часу у промові президента США Джона Ф. Кеннеді у 1961 році прозвучали застереження, які залишаються навіть більш актуальними у 2026 році. Лише через кілька місяців після інавгурації, 27 квітня 1961 року, він застеріг від непрозорих для суспільства дій "таємних товариств", а також від "монолітної і безжальної змови" проти Демократій з їх боку. Підміну прозорих і інституційно підконтрольних суспільству процедур і дій Урядів та непрозорі поради, незрозумілі кадрові призначення і таємні дії Урядів, із прихованою від суспільства під впливом "таємних товариств" мотивацією, Джон Кеннеді вважав чи не головною загрозою для Демократій. А журналістів і ЗМІ – відповідальними за політичну культуру суспільств і наслідки по обранню до влади справжньої, а не бутафорської ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ. Такі "таємні товариства" у наші дні можна назвати, як DEEP STATE. І вони можуть мати різні форми у різних країнах Світу. На кшалт формальних, як КСІР в Ірані, чи ФСБ у Росії. Або, неформальні, як українські "любі друзі", чи фактично "політичні ОЗГ" із олігархічно-кланового найближчого оточення Влади. Без будь-якої прозорої та інституційно закріпленої їх відповідальності за таємні поради і вплив на Владу (https://youtube.com/watch?v=Zxx1BWXI4AA&si=__ggX2P0cPrXD_jv) Актуальна і в наші дні промова Джона Кеннеді 1961 року протягом десятиліть дивувала істориків і політиків. Президент США Кеннеді, маючи за плечима авторитетну родину, довгий шлях до політики і доступ до таємної інформації спецслужб США, знав багато. Але, на відміну від багатьох політиків, він ще мав Совість і Честь бойового Офіцера під час Другої світовій війни. Отже, очевидно, хотів донести свої знання до публіки ще у 1961 році. Порівняйте також застереження Джона Кеннеді із застереженнями іншого Генія того часу – композитора і співака власних Творів Джона Леннона із легендарного квартету "The Beatles", які він зробив у 1968 році. Це були також застереження ще одного Шляхетного Душею Аристократа, але із Світу не Армії, а Мистецтв. Який був змушений періодично втручатися у політику, також відчуваючи і ПЕРЕДБАЧАЮЧИ Душею справжнього Творця Прекрасного і Вічного – небезпеку для усього Людства ("Про безумців, які правлять нами" https://share.google/noHc3sw4KXtMQZwZm). Ці порівняння особливо корисні і для нас, Українців. Щоб уявляти насамперед, якою насправді має бути ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА. Визначення якої дав і український Геній кардинал Любомир Гузар: "Еліта – це люди, котрі вміють дивитись далеко вперед і зберігають головне – ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ". "Еліта – це люди, які відзначаються життєвою мудрістю. МУДРІСТЬ полягає не тільки в знаннях, бо хтось може мати великі знання, а не бути мудрим. МУДРІСТЬ – це здатність побачити дійсність в її контексті, ЦІЛІСНО". Тобто ознаками справжньої ЕЛІТИ, яку має обирати Народ у Владу, мають бути якості, доведені попереднім життям і біографіями: - Мудрість, доведена Словом і Ділом; - Системне і Панорамне, а не поточне і кліпове бачення Світу; - Вміння Передбачати Майбутнє і Події, які загрожують твоєму Народові, Державі і Людству; - Здатність до публічного Застереження інших від загроз для них, навіть ризикуючи втратити власну популярність чи стати незрозумілим; - Уміння, зберігаючи власну Гідність, брати на себе Відповідальність за захист інших, незважаючи на особисті ризики. Отже, промова Джона Кеннеді: "... Пані та панове, Саме слово "таємність" суперечить вільному й відкритому суспільству; і ми як народ – історично і за своєю суттю – перебуваємо в протистоянні таємним товариствам, таємним орденам і закритим зібранням. Дуже давно ми вирішили, що небезпеки надмірного й незаконного приховування важливих фактів значно переважають небезпеки, на які посилаються, щоб виправдати таке приховування. Навіть сьогодні немає сенсу протистояти загрозі, яку становлять таємні товариства, шляхом копіювання їхніх довільних обмежень. Який сенс у виживанні нашої нації, якщо наші традиції не виживуть разом із нею? І існує дуже серйозна небезпека, яка потребує публічності, щоб захистити себе від тих, хто прагне запровадити офіційну цензуру і приховувати факти. Це те, чому я не збираюся дозволяти зростати; це те, що потребує контролю. Жоден службовець у моїй адміністрації – незалежно від того, високого чи низького він рангу, цивільний чи військовий – не повинен інтерпретувати мої слова сьогодні ввечері як привід для цензурування новин, для придушення інакодумства, для приховування наших помилок або для того, щоб приховувати від преси й громадськості факти, які вони мають право знати. По всьому світу ми протистоїмо монолітній і безжальній таємній змові, яка передусім покладається на приховані засоби для розширення своєї сфери впливу – на інфільтрацію замість вторгнення, на повалення замість виборів, на залякування замість вільного вибору, на нічних терористів замість денної армії. Це система, яка мобілізувала величезну кількість людей і колосальні матеріальні ресурси для створення тісно пов'язаної, високоефективної машини, що здійснює військові, дипломатичні, розвідувальні, економічні, наукові та політичні операції. Ці приготування приховані; вони не оприлюднюються. Їхні помилки ховаються, а не з'являються на перших шпальтах газет. Їхні інакодумці мовчать, а не виступають із похвалами. Питання про витрати не ставляться, чутки не друкуються, таємниці не розкриваються... ...Не президент повинен боятися прискіпливого погляду громадськості на свої програми. Саме з такого погляду народжується розуміння, а з розуміння – підтримка або опір. І те, і інше необхідні. Я не прошу ваші газети підтримувати адміністрацію. Але я прошу вашої допомоги у величезному завданні інформування і попередження американського народу. Що стосується мене – я повністю впевнений у відгуку і відданості наших громадян, коли вони повністю поінформовані. Я не тільки не можу придушувати полеміку серед ваших читачів – я вітаю її. Ця адміністрація має намір бути безсторонньою щодо власних помилок; як одного разу сказав мудрий чоловік: "Помилка не стає помилкою, поки ви не відмовляєтеся її виправити". Ми маємо намір повністю брати на себе відповідальність за наші помилки; і ми очікуємо від вас, що ви будете вказувати на них, коли ми самі їх не помічаємо. Без дискусій і без критики жодна адміністрація, жодна країна не може досягти успіху – і жодна республіка не може вижити. Саме тому афінський законодавець Солон постановив, що для будь-якого громадянина є злочином ухилятися від публічної полеміки. І саме тому наша преса була захищена Першою поправкою – єдиний вид діяльності в Америці, спеціально захищений Конституцією. Існує вона передусім не для того, щоб розважати і веселити; не для того, щоб акцентувати увагу на тривіальному чи сентиментальному; не лише для того, щоб "давати публіці те, що вона хоче". Вона існує для того, щоб інформувати, пробуджувати, відображати, попереджати про наші небезпеки і наші можливості, показувати наші кризи і наш вибір, вести, спрямовувати, навчати і іноді навіть збурювати громадську думку. Це означає значно ширшу сферу діяльності та аналіз міжнародних новин – бо вони не десь далеко, вони зовсім поруч. Це означає більшу увагу до поглиблення розуміння новин. І це, зрештою, означає, що уряд на всіх рівнях повинен виконувати свої зобов'язання щодо надання вам усієї можливої інформації, яка виходить за межі вузьких рамок національної безпеки – і ми маємо намір це робити. І саме для друкованої преси – для тих, хто веде літопис людських дій, для хранителя його совісті, для кур'єра його новин – ми шукаємо сили і допомоги. І ми впевнені, що з вашою допомогою людина буде такою, якою вона була народжена бути: вільною і незалежною". (https://www.jfklibrary.org/archives/other-resources/john-f-kennedy-speeches/american-newspaper-publishers-association-19610427) На завершення, ці слова були промовлені президентом країни, яка переживала важкі часи "Холодної війни" із світовою комуністичною системою. А, американське суспільство було розколото війною у Вʼєтнамі. Але для Джона Кеннеді історичні коріння і принципи американської Демократії, яка до речі на століття молодша ніж українська козацька демократія, важили більше, ніж особиста популярність чи інстинкт самозбереження. Він відчував свою єдність із Історією Американського Народу і просто продовжував історичну традицію і справу попередніх керівників держави, Батьків – Засновників її Демократії, як Томаса Джефферсона, та її послідовників, як Елеонора Рузвельт. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ab0ba8305f6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69a2d34dbf151/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Sat, 28 Feb 2026 12:36:45 +0200 "Коли немає справедливості, то що таке царства, як не великі грабіжники?" (Августин Аврелій, християнський теолог і церковний діяч) Першим кроком для подолання зовнішньополітичної, економічної, енергетичної і фінансової залежності України, боротьби із корупцією і стимулювання зростання середнього класу, як соціальної основи для демократії, має стати введення в Україні "Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання і оплати за паливно-енергетичні ресурси та житлово-комунальні послуги" (ЄДСМ). Факт того, що за роки незалежності України жоден із її урядів не спромігся запровадити таку СИСТЕМУ, свідчить про підміну справжнього патріотизму вузькопартійним егоїзмом з боку політичних сил, які їх формували, а також про нефаховість – у кращому випадку – і тотальну корумпованість – у гіршому – їхніх політичних лідерів. Як наслідок, Україна до цього часу не визначилась, яка МОДЕЛЬ ЕКОНОМІКИ відповідає її НАЦІОНАЛЬНИМ ІНТЕРЕСАМ, а її уряди не мали СТРАТЕГІЇ відновлення ЕКОНОМІКИ і зміцнення соціальної основи ДЕМОКРАТІЇ. Перш за все, за рахунок подолання БІДНОСТІ і збільшення в Україні числа СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ. Відсутність урядових програм і стратегій підтримки малого і середнього бізнесу, а також підвищення до європейських стандартів заробітної плати вчителів, лікарів, військовослужбовців, творчої і наукової інтелігенції, державних службовців і високопрофесійних працівників реального сектору економіки та промисловості є свідченням відсутності в урядів ідеології і планів щодо розбудови ДЕМОКРАТІЇ в Україні. Індикатором цього ще з перших років незалежності мала б стати державна стратегія і відповідні програми розвитку житлово-комунального господарства та контролю над тарифами за житлово-комунальними послуги (ЖКП). Останні, як відомо, мали б бути прив'язані до реальних доходів населення. Нагадаю, що на Заході наявність власного житла, не обтяженого боргами і банківськими кредитами, є вагомим критерієм належності до середнього класу. В Україні ще у 1992 році було прийнято закон "Про приватизацію державного житлового фонду". Згідно цього законом було безкоштовно приватизовано майже 98% державного і комунального житлового фонду. Це зробило Україну країною з одним із найвищих у світі рівнів приватизації житла. Незважаючи на різну якість житла та його фізичну зношеність, це створило сприятливі умови для формування, передусім у містах, середнього класу навіть за стандартами Західної Європи. Надалі необхідно було вибудувати архітектуру ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ, що відповідала б стандартам ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕМОКРАТІЙ. Із верховенством права та національно орієнтованими моделями ЕКОНОМІКИ, АРМІЇ, ДИПЛОМАТІЇ та ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ. Тобто усього того, що безпосередньо впливає на якість і стандарти життя громадян, їхню безпеку, обороноспроможність держави та її міжнародний авторитет. Саме від цього, у свою чергу, залежать вартість і капіталізація активів громадян і країни, ринкова вартість нерухомості, землі та національних багатств. Багаті природні ресурси України і рівень розвитку її науково-промислової бази давали можливості для гнучкого регулювання доходів населення з мінімізацією тієї частки, яка мала витрачатися на ЖКП. За умови відсутності корупції в органах управління цього цілком вистачало б для поступового наближення доходів – до найвищих, а виплат за ЖКП – до найнижчих стандартів у Європі. Політичні еліти України до сьогодні не впоралися з цим завданням. Попри те, що де-юре, за Конституцією, земля, її надра і корисні копалини належать виключно Народові України. Де-факто вони до цього часу використовувалися і до сих пір використовуються виключно в інтересах приватного бізнесу, наближеного та пов'язаного з владою. Відсутність ЄДСМ створює сприятливе правове поле для безкарності. Що є підґрунтям для політичної корупції і появи в Україні повноцінних олігархів. А також для побудови олігархічно-кланової в центрі і феодально-кланової на місцях системи псевдодемократичного управління. Протягом 1991-2000 років держава ще покривала частину витрат на ЖКП і більшість українців сплачувало за них 2-5% від загальних доходів. Проте самі доходи майже перестали зростати і послідовно наближались до найнижчих у Європі. Після піку рівня економічного зростання в Україні у 2004 році (12,1 %), найвищого на той рік у Європі, він має стійку тенденцію до найнижчого показника. Замість індустріально-інноваційного і високотехнологічного розвитку економіки була обрана модель сировинного придатку більш розвинутих економік світу. При якій відбуваються майже демпінгові розкрадання національних багатств України. Сьогодні в країнах ЄС зарплати у 5-10 разів більші, ніж в Україні. Але, за ЖКП українці сплачують 30-50% від своїх доходів, тоді як громадяни в ЄС 15-20%. Статистика дає наступну тенденцію змін у частині від загальних доходів населення, яку сплачували в Україні із 1991 року за ЖКП: 1991-1994 рр. (президент Л.Кравчук) – 2-5%; 1996-2000 рр. (президент Л.Кучма) – 5-10%; 2001-2010 рр. (президенти Л.Кучма, В.Ющенко, В.Янукович) – 10-15%; 2011-2014 рр. (президент В.Янукович) – 15-20%; 2015-2025 рр. (президенти П.Порошенко, В.Зеленський) – 30-50%. Однією з головних причин існування системної і гігантської за масштабами корупції в енергетичному секторі економіки України є відсутність до цього часу: "Єдиної державної системи моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання і оплати за паливно-енергетичні ресурси та житлово-комунальні послуги" (ЄДСМ). 1991-2005 Починаючи з 1991 року, жодний з урядів України не мав реальних базових цифр по надходженню і реалізації національних енергоресурсів. Відповідно вони не використовувались, як при плануванні державного бюджету, так і при прогнозуванні розвитку національної економіки. Це все одно, як планувати сімейний бюджет, придбання товарів і послуг, не знаючи реальних доходів членів сім'ї. Макроекономічне планування в Україні ніколи не мало під собою достовірної фінансово-економічної основи у вигляді документально підтвердженого і зведеного енергетичного балансу України. Це завжди створювало "правові прогалини" для безкарності і існування гігантських корупційних схем з розкрадання енергетичних ресурсів України. Нещодавні кримінальні провадження по відношенню до колишнього міністра енергетики Г.Галущенко і посадовців "Енергоатому" мають своїм корінням і цю проблему... 2005-2010 Особливо прикро, що саме перед "Помаранчевою революцією" 2004 року вся підготовча робота щодо впровадження ЄДСМ в Україні була майже завершена. Впродовж 2002-2003 рр. під контролем і координацією апарату РНБО, Кабінетом Міністрів був напрацьований законопроєкт, який готувався до прийняття Верховною Радою України. Але, новий президент В.Ющенко і секретар РНБО П.Порошенко, обійнявши свої посади, втратили до нього інтерес. Прийняті раніше рішення РНБО перестали виконуватися, а контроль за їх виконанням урядом з боку апарату РНБО припинився. 2010-2014 Наступна спроба впровадити ЄДСМ була здійснена тільки через сім років. Під тиском ЄС і професійної еліти України, у червні 2012 р., Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект N9572. Він містив багаторічні (головним чином до 2005 року) напрацювання фахівців і вчених Національної Академії Наук (НАН) України, галузевих інститутів і колишніх працівників апарату РНБО. Але вже занадто зміцніле корупційне "енергетичне лобі", як в уряді так і серед олігархів, заблокувало і провалило подальший розгляд законопроекту N9572 у Верховній Раді VІ скликання. Народні депутати, порушуючи встановлені законом терміни розгляду законопроекту і не виконавши процесуальні дії, необхідні для його слухання у другому читанні, просто "поховали" критично важливий для держави проект закону. Після переобрання Верховної Ради у жовтні 2012 р. законопроект N9572 взагалі був знятий з розгляду. Для цього були використані прогалини в Регламенті Ради, норми якого не враховують важливість законопроекту для національної безпеки України і тому новий склад парламенту не розглядає законопроекти, які не встигли прийняти його попередники. Незалежно від їх важливості і ресурсів, які витратила держава на їхню попередню підготовку, вони вважаються знятими з розгляду парламентом попереднього скликання. В Україні вже стало, на жаль, "політичною традицією", що злочини масштабної корупції здебільшого не розслідувалися внаслідок бездіяльності вищих посадових осіб держави. Багатомільярдні втрати бюджету через відсутність закону про ЄДСМ і збереження корупційних схем в енергетиці продовжувалися й надалі. Винайдені ще у 90-х роках корупційні схеми розкрадання енергетичних ресурсів України з часом лише вдосконалювалися. Ще однією "політичною традицією" стало те, що кожен новий кандидат у президенти проголошував необхідність боротьби з корупцією. Під час виборів, як правило, обіцяв зламати корупційні схеми і в енергетиці. Але, отримавши владу, забував про свої обіцянки. Змінювалася лише верхівка "енергетичних схем" – на "вигодонабувачів" із числа "любих друзів", "своїх людей" або нових посередників, пов'язаних з олігархами. Переадресовувалися грошові потоки, а у Верховній Раді "забували" про необхідність прийняття закону про ЄДСМ... 2014-2019 Чергова спроба ввести ЄДСМ була здійснена через три роки, у червні 2015 року, знову під тиском Заходу і фахових, позапартійних професіоналів, які ще мали деякий доступ у ЗМІ. Верховна Рада ухвалила у першому читанні новий законопроект N1640 "Про Єдину державну систему моніторингу виробництва, постачання, транспортування, споживання та оплати за паливно-енергетичні ресурси і комунальні послуги". Його спіткала доля законопроекту N9572. За старою схемою саботажу його також не було розглянуто у другому читанні і він не став законом через застосування "енергетичним лобі" старого механізму бюрократичних маніпуляцій. "Законодавчі ігри" були продовжені і навколо наступного проєкту закону N4844 з новою назвою "Про Єдину державну систему моніторингу у сфері енергетики та комунальних послуг". Цей законопроект повторив сумну долю своїх попередників: він теж був ухвалений парламентом у першому читанні (у вересні 2016 р.), але його друге читання також не відбулося. Якби в Україні архітектура її державної піраміди була збудована за законами демократії (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/), то подібні процедурні маніпуляції з цими законопроектами давно були б предметом кримінальних розслідувань. Адже від існування ЄДСМ безпосередньо залежить економічна і оборонна сила держави, а також і стан боротьби із системною корупцією. Справжня ПАРЛАМЕНТСЬКА ОПОЗИЦІЯ мала б ініціювати відповідні кримінальні розслідування. Наприклад, за ознаками таких правопорушень: - головами Верховної Ради, які відповідно до статті 88 Конституції України мали ОРГАНІЗОВУВАТИ роботу парламенту і ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ додержання його Регламенту; - керівниками Уряду, які за статтею 113 Конституції мають право ПОДАВАТИ Верховній Раді законопроекти і СУПРОВОДЖУВАТИ їх у профільних Комітетах парламенту; - секретарями РНБО, які згідно зі статтею 4 Закону "Про РНБО України" РОЗРОБЛЯЮТЬ і КООРДИНУЮТЬ заходи з питань ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ та КОНТРОЛЮЮТЬ виконання рішень у сфері національної безпеки. Нарешті, парламентська опозиція могла б ініціювати кримінальні розслідування і за ознаками можливих правопорушень з боку президентів України, які відповідно до статті 102 Конституції України є її гарантами та повинні забезпечувати і контролювати виконання Конституції та законів України. 2019-2026 Після президентських виборів у 2019 р. нова влада традиційно "забула" про існування проблеми відсутності ЄДСМ в Україні, а також про ДЕМОКРАТИЧНИЙ ПРИНЦИП тимчасовості будь-якої ОБРАНОЇ НАРОДОМ влади, обовʼязковості виконання Конституції, попередніх законів і спадкоємності НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ країни. Згідно з цими принципами і чинною Конституцією України, обрана влада зобов'язана виконувати державні рішення, які були прийняті попередньою владою на підставі Конституції і законів України. Верховенство права є одним із головних принципів демократії, а питання ЄДСМ пов'язане не лише з подоланням бідності, але й з національною енергетичною, економічною, фінансовою, оборонною незалежністю. А також із подоланням корупції на вищих щаблях влади в Україні. Перемога над такою корупцією мала б вирішальне значення і для розв'язання багатьох інших стратегічних проблем в економіці, обороні, соціальній та правоохоронній сферах. У 2026 році позафракційний народний депутат Дмитро Разумков заявив: "Батареї холодні, гарячої води немає або вона ледь тепла, світло зникає на години чи на цілі дні. Українцям пропонують економити і терпіти, тоді як хтось заробляє на різниці в цінах і схемах під час війни!" (https://www.facebook.com/share/v/1CPVy6p3AZ/?mibextid=wwXIfr). Проте, колишній Голова Верховної Ради IX скликання (29 серпня 2019 – 7 жовтня 2021) від монобільшості забув нагадати українцям, що після 2019 р. до Верховної Ради так і не було подано новий законопроект по запровадженню ЄДСМ. Звернення і нагадування з боку фахівців до цього часу ігноруються. Зʼявилася лише заява Уряду "про наміри" – "цифровізувати" енергетичний сектор, що є радше популізмом і цинізмом, ніж професіоналізмом і державною відповідальністю. Підсумовуючи, політиками, які були при владі в Україні протягом останніх 30 років, було створено систему, сприятливу для масштабної корупції в енергетичному секторі економіки. Ця корупція вже давно проникла у вищі ешелони влади і спричинила гігантське за масштабами розкрадання національних багатств України. Основними напрямами цієї корупції є: - маніпуляції з обліком енергоресурсів через непрозорість самого обліку, фрагментарність і неможливість достовірної перевірки визначальних даних – наприклад, кількості газу, нафти, вугілля і електроенергії, які в Україні були реально видобуті чи вироблені та спожиті; - заниження обсягів реального видобутку: компанії приховують частину видобутку енергоресурсів для зменшення рентних платежів, завдаючи прямих збитків бюджету України; - тіньові схеми у видобутку і транспортуванні: "сірий" видобуток (відсутність системи моніторингу дозволяє існування нелегального видобутку вуглеводнів і вугілля, які ніким у державі достовірно не обліковуються); - крадіжки під час транспортування енергоресурсів (наприклад, газу чи нафти) можлива їх несанкціонована "втрата", яку практично неможливо документально виявити без автоматизованого державного моніторингу; - маніпуляції у фінансовій сфері: необґрунтовано низькі, у порівнянні із світовими цінами, рентні платежі за сировину, заниження обсягів її видобутку, штучне зменшення сум податків, які повинні сплачуватися до бюджету; - розкрадання бюджету за рахунок фіктивних і неточних даних щодо субсидій: без достовірних даних про енергоспоживання в країні, відбувається розкрадання субсидій, або дотацій на основі неправдивих даних; - неможливість науково обґрунтованого бюджетного планування і прогнозування розвитку економіки України через відсутність енергетичного балансу країни: відсутність достовірних даних про надходження і споживання енергоресурсів країни унеможливлює фахове бюджетне планування і приховує системну корупцію і розкрадання національних багатств України; - створення сприятливих умов для корупційних схем при державних закупівлях: відсутність системи державного моніторингу і контролю над енергоресурсами зумовлює розкрадання коштів під час реалізації енергоресурсів і державних закупівель; - створення можливостей для зловживання владою і політичного тиску на органи місцевого самоврядування: останні без офіційних даних централізованого обліку енергоресурсів є незахищеними від вибіркових маніпуляцій з метою корупційних преференцій чи у політичних цілях; - cтворення умов для конфлікту інтересів і зростання корупції в органах державної влади: представники органів влади, маючи непрозорі стосунки з бізнес-структурами, можуть надавати їм преференції і отримувати за це вигоду, а непрозорий облік і контроль дозволяють приховувати реальні дані і крадіжки; - втрата довіри міжнародних партнерів та зниження інвестиційної привабливості України: відсутність чіткої і прозорої системи обліку енергоресурсів, викликана цим системна корупція і безкарність державного апарату, демонструють відсутність верховенства права в Україні. Як наслідок, по ланцюжку, зменшують капіталізацію усіх підприємств і компаній та ринкову вартість землі і усього нерухомого майна в Україні. Навіть орієнтовні, максимально стримані розрахунки свідчать: за останні 20 років державний бюджет України міг втратити 120-160 мільярдів доларів США лише через відсутність ЄДСМ і системного державного контролю за енергоресурсами. Структура цих втрат виглядає так: тіньовий видобуток нафти і газу – $40-50 млрд., демпінговий продаж атомної електроенергії – $7-30 млрд., фіктивні субсидії і дотації – $10-15 млрд; облікові маніпуляції, крадіжки та втрати від неефективного використання – $5-10 млрд; інші корупційні схеми в енергетиці – $20-30 млрд. Фактично йдеться про системне, багаторічне викачування національних багатств, яке не лише підірвало фінансову стійкість держави, а й обмежило її економічну, соціальну та оборонну спроможність. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69a2d34dbf151/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6994748e7a0d8/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Tue, 17 Feb 2026 15:00:46 +0200 "No one will build a state for us if we do not build it ourselves, and no one will make a nation out of us if we ourselves do not wish to be a nation." (Viacheslav Lypynskyi, "Letters to the Brother Farmers") A prosperous future for Ukraine is possible only under the condition of its full integration and sustained presence within the broader European civilizational and cultural space – as an inseparable part of the community of democratic countries of Europe and the world. This choice is determined not by abstract theories or the temporary political interests of those in power. The history of our origins, our cultural development, and our geographical position leave virtually no alternative path for the sovereign, self-sufficient, and successful development of Ukraine and its People. At the same time, this civilizational choice will not materialize on its own. Without joint efforts by civil society, responsible elites, and clearly defined development strategies, its implementation will be impossible. The alternative is absorption into an authoritarian, clan-based, feudal model more characteristic of the Asian civilizational space – a model that poses a direct threat to Ukraine as a European state. To consolidate Ukraine's European and democratic trajectory, key priorities must focus on strengthening four fundamental pillars of state power: the ECONOMY, the ARMY, DIPLOMACY, and a new INFORMATION POLICY. Their development must reach a level capable of reliably deterring Russia from any future plans or attempts at aggression. Achieving this requires reform of the political governance system, the formation of at least two political parties founded on democratic ideology – one conservative and one liberal – the elimination of systemic corruption within government, and the return of a professional and competent elite to positions of power. Through two Maidan uprisings in 2004 and 2013, and through twelve years of resistance to Russian authoritarianism in its Asian form, Ukraine has proven that it has a freedom-loving people inclined toward democracy, as well as some of the world's finest professional soldiers. The time has come to reform Ukraine's POLITICAL ELITES, who must become worthy of both the Ukrainian People and their courageous Soldiers. Further formation of these elites through elections should take place primarily from among the country's PROFESSIONAL ELITES and the best representatives of the ARMY. The era of voting for long-standing "professional politicians," "young Euro-optimists," populist "whistleblowers," professionally incompetent "civil society activists," and "effective managers" lacking any serious professional background has passed. Ukraine has already paid an excessively high price for electoral mistakes in the past. Accumulated experience demonstrates that talented and even brilliant individuals, as well as a professional and competent elite, are not needed by oligarchs or corrupt authorities. Such people pose a threat to their dominance and to the plundering of the state's resources and wealth. The media outlets they control "do not notice" talented professionals or the genuine expert elite. Not only do they fail to promote them, they deliberately smear them, spread slander, and deploy black PR. The goal is to prevent their access to political power and to fabricate artificial substitutes in the public consciousness – "paper experts" from among "their own," an artificially inflated, government-controlled "ratings elite." These include figures branded as "heroes of the Maidan," "dear friends," "Euro-optimists," "young faces in power," "civil society activists," "whistleblowers," "successful volunteers," and "heroes of the war"... In this way, over recent decades, the remnants of a professional, non-partisan component within state governance bodies have been destroyed. The current "political elite" has been filled with cynical deal-makers, political conformists, criminals, traitors, and corrupt, professionally incompetent figures. This became one of the additional factors that provoked aggression against Ukraine and the outbreak of war. The backbone of Ukrainian statehood must finally become PROFESSIONAL EXPERTS and the ARMY, rather than punitive bodies prepared to defend a corrupt political system. The next stage of the recovery strategy must be reviving and strengthening Ukraine's industrial and production capacity, as well as building a productive and innovation-driven economy. Priority state protectionism and a radical reduction of tax pressure on small and medium-sized businesses are essential conditions for this process. Without such economic measures, expanding the middle class – the social foundation of democracy – is impossible. Ukraine possesses sufficient potential for this even without external assistance. Overcoming corruption and engaging in a genuine fight against it at the highest levels of power is one of the primary sources of internal funding for these programs. This would halt the continued looting of the natural resources of one of the world's richest countries in this regard. It is worth recalling that Ukraine ranks first in Europe and 44th globally (out of 195 countries) by territory – 603,548 square kilometers. In terms of arable land area – nearly 33 million hectares – Ukraine also ranks first in Europe and sixth in the world. Arable land accounts for approximately 53% of Ukraine's territory, which is the highest figure in Europe. Ukraine also ranks first in Europe in uranium ore reserves. It possesses a developed nuclear energy sector, ranks second in Europe and tenth globally in titanium ore reserves, and second globally in manganese ore reserves – approximately 2.3 billion tons, or around 12% of global reserves. Ukraine ranks second in the world in iron ore reserves – approximately 30 billion tons. It also ranks second in Europe in mercury ore reserves and third in Europe in shale gas reserves – around 22 trillion cubic meters, ranking 13th globally. In coal reserves, Ukraine ranks seventh worldwide, with approximately 33.9 billion tons of proven resources. It should also be remembered that Ukraine remains a developed industrial country with relatively advanced internal infrastructure. It ranks third globally and second in Europe in underground natural gas storage capacity. In terms of main gas pipeline length, it ranks second in Europe and fourth globally. By railway network length, Ukraine ranks eleventh in the world: approximately 21,000 kilometers. In nuclear power plant capacity, Ukraine ranks third in Europe and eighth globally. Prior to the war, Ukraine ranked first in Europe in ammonia production, third globally in the production of radar equipment and iron exports, and fourth globally in exports of nuclear power turbines, rocket engines, titanium, and clay. It ranked eighth in exports of ores and concentrates, ninth in exports of defense industry products, and tenth in steel production – approximately 32.4 million tons annually. Once again, I emphasize: Ukraine ranks first in Europe in arable land area and third globally in black soil (chernozem) reserves, estimated at around 255 of global supply. Ukraine ranks first globally in sunflower oil exports, second in barley production, and fourth in barley exports. Until 2022, Ukraine ranked third globally in corn production and fourth in its export, as well as in potato production. It ranks fifth globally in rye production, fourth in honey exports, eighth in wheat exports, ninth in chicken egg production, and sixteenth in cheese exports. However, as noted above, the implementation of such a strategy is possible only with the participation of those who possess a panoramic and systemic vision of the world and of Ukraine's place within it. Without rose-colored glasses or populism, without illusions about selfless allies and partners. Such leaders must possess fundamental professional knowledge and practical experience acquired prior to entering political office. War and destruction have already proven that previous attempts at state-building without a HOLISTIC vision of a LAW-BASED STATE resulted in the emergence of an oligarchic-clan autocracy masquerading as democracy. In essence, this represents an attempt to replicate the Russian, Asian model – the very model against which the Ukrainian PEOPLE and ARMY have risen and continue to fight. Raising the political culture of society and individual voters in Ukraine is critically important in this context. Our society already knows how to rise up against authoritarianism and take to the Maidan. But it does not know how to elect a worthy government afterward. Twice, the People's victory over arbitrary power was cynically "stolen" by political forces from the "Maidan stage." In exchange for populism and empty slogans, without strategy or real reform intentions, old-new politicians became wealthier, while the political system became less transparent and more authoritarian. This is precisely why new strategies and laws for building democracy are needed. It is necessary to disseminate among voters the fundamental democratic values that new elected officials must uphold not in words, but in practice, and implement in post-war life. Three fundamental laws of democracy were formulated and published prior to the 2019 presidential elections (newspaper Day (Den'), article "Unlearned Lessons of the Hetmanate and the National Idea of Ukraine in Contemporary Conditions", 2018 https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2). These laws received a national copyright registration certificate (No. 87693, April 11, 2019). The first law of modern democracy is the law of a necessary level of socio-economic development and political culture within civil society to ensure the effective functioning of democratic institutions. Its essence lies in the fact that while a critical mass of a prosperous middle class and a certain level of political culture are necessary conditions for democracy, they are not sufficient on their own. They must be adequate to ensure the functioning of democratic institutions, societal oversight of power, and the necessary adaptation of governance mechanisms to protect democracy in response to changes in both the internal and external environment. The second law of modern democracy is the law of configuration (the distribution, balance, and checks of power) within a democratic system. This means that genuine, not merely formal, electoral accountability, transparency of government bodies, and equality of all citizens before the law can be ensured only through the real separation of the three branches of power: legislative, executive, and judicial. At the same time, the maximum possible number of internal state governance functions should be transferred to the lowest feasible level – local self-government – while the rights of the parliamentary opposition must be clearly defined and legally protected. The third law of modern democracy is the law of political stability, continuity, and professionalism of public administration. Its essence lies in the fact that while the existence of at least two non-leader-centric political parties founded on democratic ideology is a necessary condition for political stability, it is not sufficient. These parties may differ in their visions of the world's evolutionary development – one conservative, the other liberal – but they must be united by shared democratic values: electability, accountability, and openness of state power to society. As for preserving continuity and professionalism in democratic governance, this must be ensured through a legally defined system protecting non-partisan professional civil servants from unlawful political interference. Politicians change with each election, while non-partisan professionals develop their careers over decades. They must be the bearers of institutional memory, expertise, and stable traditions of state governance. The guarantee of all this must be freedom of speech and professional, patriotic media free from unlawful influence – the fourth element of non-state power in a democracy. Let me remind you that if the "fourth estate" – the media – fails to help society distinguish between political and professional elites, does not promote the best professionals capable of systemic and panoramic thinking, and of developing scientifically grounded strategies, but who lack access to strategic decision-making, then it artificially restrains the renewal of political elites. In effect, it becomes an accomplice to deprofessionalization, incompetence, and corruption in state power. It facilitates and paves the way to power for fraudsters, populists, corrupt officials, and criminals. True benchmarks for defining elites have long been articulated: "Power not guided by wisdom leads to disorder and injustice." (Socrates, 5th century BC) "Those who buy power with money become accustomed to profiting from it." (Aristotle, 4th century BC) "The elite are those who can look far ahead and preserve what matters most – human dignity. There would be far less evil in the world if all those in power understood that in their hands lies a beautiful way of serving others." (Cardinal Lubomyr Husar) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6994748e7a0d8/