https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6aef76d4937de/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Sat, 07 Nov 2026 20:07:00 +0200 Сформульовані раніше закони демократії можуть бути використані для аналізу помилок її розбудови в Україні та розроблення стратегії її відновлення після війни. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6ac661ac273c9/). Вони важливі також для розроблення стратегій відновлення та реконструкції інститутів "старих демократій" Заходу, які суттєво деградували після закінчення Холодної війни. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/). Однак перш ніж перейти до прикладного використання законів демократії та глибшого розуміння їхнього зв'язку з конструкцією "державної піраміди" в умовах демократії, необхідний невеликий екскурс у теорію системного аналізу та синтезу складних систем. Складні системи – як технічні, так і політико-соціально-економічні, до яких належить і демократія, – мають об'єктивні закономірності функціонування. Самої волі людини недостатньо, щоб їх змінити: результат втручання залежить від структури системи, взаємодії її елементів та впливу зовнішнього середовища. Звідси випливає один із ключових принципів системного підходу: поліпшення окремого елемента не обов'язково поліпшує роботу системи загалом. Будь-яка спроба такого втручання потребує аналізу місця елемента в ієрархії системи, його прямих і зворотних зв'язків з іншими елементами, впливу на досягнення загальної мети системи, а також урахування зовнішнього середовища, у якому вона функціонує. Без такого аналізу локальне "поліпшення" може погіршити функціонування всієї системи. Навіть одноразове втручання в один із її елементів здатне порушити внутрішні взаємозв'язки та, за певних умов, призвести до руйнування системи як цілісного організму. На жаль, закономірності таких систем не є тривіальними й не лежать на поверхні, хоча виявлені вони були ще в античні часи. Вихователь Олександра Македонського Аристотель (384-322 до н. е.) сформулював цей принцип лаконічною фразою: "Ціле більше, ніж сума його частин". Проілюструємо це прикладами. Якщо розглядати два промені світла, які виходять з однієї точки, як цілісну систему, то при їх поєднанні матимемо не арифметичне співвідношення 1 + 1 = 2, а інтегральне – 1 + 1 = 3, де третім, власне, є цілісна система, яка поєднує два окремі промені світла з їхнім джерелом. Тобто цілісна система завжди є більшою за арифметичну суму її складових частин. Тут "3" є інтегрально-об'єднувальним фактором – джерелом випромінювання світла. Жоден із двох променів світла не має цієї якості, якщо розглядати їх поодинці. Закономірності складних систем випливають із загальних законів діалектики, сформульованих Гегелем. Зокрема, його другий закон – "Про перехід кількісних змін у якісні" – можна назвати також законом синергії – "синергетичного ефекту". Цей закон, до речі, регулює як процеси біосинтезу, так і розвиток нових знань, культури й свідомості людей, а також соціально-економічні процеси розвитку суспільства, включно з процесами державотворення. Приклад дії цього закону в хімії: з'єднання двох небезпечних для людини речовин – натрію і хлору – утворює нову якість, корисну для людини, – третю речовину (кухонну сіль). У рослин фотосинтез створює нові властивості, яких не мають окремо ні азот, ні водень, ні квант сонячного світла. Додана вартість у товарному виробництві – це також прояв дії цього закону, але вже у сфері економіки. Діє цей закон і під час створення людиною складних технічних систем. Зенітний ракетний комплекс чи авіаційний ракетний комплекс перехоплення можуть виконувати задану їм функцію (знищення повітряних цілей) лише тоді, коли працюють як цілісні системи. Для цього вони інформаційно-технічно поєднують у собі окремі елементи та підсистеми в єдину складну систему – комплекс. Елементами такого комплексу є керовані ракети, радари, цифрові обчислювальні машини, пускові платформи та літаки. Кожен окремий елемент комплексу самостійно не здатний виконати інтегральну функцію комплексу. Такі самі процеси відбуваються і під час державотворення, а саме: у "державній піраміді" поєднуються різнорідні елементи – матеріальні й нематеріальні: моделі управління зі світу знань (ідеальне) та люди (еліти, суспільство) й економіка (зі світу матеріального) . Варто зауважити, що моделі управління, хоча й втілюються в життя людьми, надалі активно впливають також на розвиток самих людей. Суспільство та його еліти стають залежними від моделей управління, які задають напрям їхнього подальшого соціально-економічного, політико-інформаційного й культурно-духовного розвитку. Такий стан речей пояснюється дією першого закону діалектики Гегеля – "Про єдність і боротьбу протилежностей". Його дію ілюструють наукові доробки Карла Густава Юнга, який вважав, що світ людей складається з матерії і психіки. Останню він поділяв на свідоме і несвідоме. Перше можна поліпшувати завдяки освіті. Друге ж існує незалежно від людей, діє за об'єктивними законами Природи, і його можна лише поступово пізнавати шляхом Науки і Віри. Від рівня розвитку та якості еліт і суспільства залежить правильність вибору моделей економіки і політичного управління (устрою) країни. Щодо вибору моделей економіки й політичного устрою в наш час, зауважимо: для правильного їх вибору вже існують достатньою мірою вивчені об'єктивні закони й закономірності, теоретичні розробки та світовий досвід їхнього практичного застосування; мають також враховуватися соціально-економічна база й історично-культурне підґрунтя конкретних країн і народів. Правильний вибір моделей економіки й політичного устрою, які б відповідали історично-культурним, національним традиціям конкретної країни, реальним умовам її сучасного міжнародного положення і знанням про закони Природи і Демократії, – єдиний шлях до "синергетичного ефекту" в її правильному, прогресивному державотворенні. За такого правильного вибору може бути побудована і правильна "державна піраміда" не декларованої, а справжньої – діючої демократії. Основними показниками такої демократії є реальне, а не деклароване розмежування органів влади, їхня справжня виборність, прозорість, підзвітність і підконтрольність влади суспільству, забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки громадян країни, практичне запровадження верховенства права і рівності усіх громадян перед законом, дієвий захист їхньої особистої свободи, гідності та власності, а також свободи слова в країні. І ще декілька слів до ілюстрації "державної піраміди". Візуалізація потрібна з точки зору психології: "допоки не побачу – не повірю". Як відомо, людина пізнає світ через органи чуття, одним із яких є зір. Деталі її конструкції викладені у попередній частині (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6ac661ac273c9/). Ми ж звернемо увагу ще раз на її два надважливі елементи: Р – еліти країни, які, як відомо, складаються із політичних і професійних (умовно – "Розум Держави"), і О – суспільство країни (умовно – "Базова Основа – Фундамент Держави"). Разом ці два елементи піраміди і визначають усі інші її елементи, їхні розміри і пропорції, які залежать від правильного вибору моделей державного управління відповідно до законів демократії. Причому виборцям при демократії завжди треба пам'ятати, що гасло "хто був нічим, той стане усім" веде не до демократії, а до диктатури. Історія довела, що успішними демократіями є лише ті, де суспільство формує свої політичні еліти із еліт професійних, а не з говорунів-популістів чи вуличних пропагандистів. Останні більш за усе бояться саме досвідчених і фахових професіоналів. Їхні улюблені звинувачення проти них – "уже були при владі" і "старі політики" – є маніпуляцією. Нагадаємо ще раз і різницю між політиками і кадровими професіоналами та елітами політичними і фаховими. До перших належать ті, кого обрано у владу чи призначено за політичними квотами, після чого вони стають політиками і отримують повноваження для прийняття стратегічних рішень у державі, яких кадрові професіонали – еліта фахова в органах влади – не мають. Їхнє кар'єрне зростання не пов'язане з політикою, а участь у ній, наприклад, військовослужбовців заборонена законом... На важливості ОСВІТИ і КУЛЬТУРИ у вихованні ЕЛІТ і СУСПІЛЬСТВА наголошував гетьман Павло Скоропадський. Свідомий консерватор, він, на відміну від соціаліста С. Петлюри, ще століття тому передбачав це: "Панове, прохаю, коли роз'їдетеся на свої посади, прикласти весь свій розум і любов до Неньки України на те, щоб підняти рідну національну школу якнайвище, розуміючи, що тільки освіта допоможе народові використати ті багатства, котрі сховані як в нас самих, так і у всій Українській Державі, і що тільки вона допоможе народу вийти на кращий, спокійний і рівний шлях життя... Якщо ви, панове, коли-небудь будете в тих умовах, в яких був я, то, бажаючи вам добра, раджу: бережіть розумних, освічених, здатних до роботи людей, у нас їх можна по пальцях перелічити". Читати попередні частини: ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА і необхідні умови для будівництва ДЕМОКРАТІЇ. Тези до Стратегії Відновлення України (частина 7.1) ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА і ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ. Тези до Стратегії Відновлення України (частина 7.2) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6aef76d4937de/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6ace912c82adc/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Tue, 13 Oct 2026 23:14:36 +0300 'You never change things by fighting the existing reality. To change something, build a new model that makes the existing model obsolete' (Richard Buckminster Fuller (1895-1983)) 'In 1991, we proclaimed that Ukraine had become a democratic state. We suddenly began to build a new state. We had no knowledge of the new system, even though we were educated people... Yet that knowledge was fundamentally at odds with what we needed in the new Ukraine. This state of affairs persists to this day' (President of Ukraine Leonid Kravchuk (1934-2022)) No one begins building a palace without an architect, a blueprint, and the appropriate craftspeople and materials. Builders must possess a clear vision of the structure they are building and understand the principles of architecture. Building such an extremely complex political, administrative, legal, economic and social system as DEMOCRACY is even more difficult. This construction must involve not only the country's political and professional elites, but society as a whole. The elites must know what to build and how to build it, and must manage the construction process, while society must take an active part and ensure that the state pyramid thus constructed complies with the laws of democracy. Thus, the formulation of the laws governing its architecture – the model of the STATE PYRAMID and the LAWS OF DEMOCRACY – is an essential prerequisite both for its construction and for maintaining its condition and restoring the existing structure. For countries embarking on such a project, this offers an opportunity to analyse mistakes and use the final model as a benchmark. For 'old democracies', it serves as a guide for restoring outdated and replacing degraded structural elements. The underlying cause is clear: neither elites nor societies are static-they evolve continuously. Democracies, however, always perish because of unchecked corruption and the degradation of elites and societies, as well as the shrinkage of the middle class and the decline in the political culture of the electorate. The external enemy of democracies is the world's authoritarian regimes. It is worth recalling that all Western democracies originated in Europe. Only on this continent have they developed over millennia and formed certain democratic traditions. But at present, millions of migrants are arriving in the West from countries where there are no democratic traditions. For many of them, clan-based structures and authoritarianism are more familiar and traditional forms of social relations. Failure to take these factors into account is already contributing to a certain decline in democracy, even in the US, which until recently was the leader of the democratic West. The recent setting on fire of a firefighter during schoolchildren's riots in Bordeaux is a challenge to France's 'old democracy', the cradle of the European Enlightenment. Particularly striking are the faces of the schoolchildren who carried out this act, mostly from migrant families, who cynically watched as a human being suffered. For far too long, all democratically elected US administrations failed to recognise the tectonic shifts taking place within societies and elites around the world following the end of the Cold War. These changes have weakened democracies and strengthened authoritarian regimes in a number of nations. Communist authoritarianism, in particular, gained strength by transitioning to a capitalist economic model and securing access to Western technologies and markets. The lack of US leadership led to a lost decade that should have been used to prepare for a possible active phase of the Third World War. Unnoticed by the West, this war was quietly unleashed by Russia in Ukraine as early as 2014, beginning with the annexation of Crimea-under the Kremlin's fully explicit banner of a 'war against the collective West.' From that time until the present day, the war in its active phase has been waged solely against Ukraine, but in other hybrid forms – against the entire 'collective West'. Unfortunately, all this happened despite Ukraine's early warnings to the West. (https://www.lefigaro.fr/mon-figaro/2014/03/20/10001-20140320ARTFIG00304-general-smeshko-poutine-place-l-europe-au-bord-d-une-troisieme-guerre-mondiale.php) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/61cc88f72e5f8/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/62151173a480b/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6815eb243fcc4/) Ignoring these warnings has undermined the international legal system that emerged after the Second World War. The UN Charter, the 1975 Helsinki Final Act, the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties, the 1968 Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons and the related 1994 Budapest Memorandum have ceased to act as safeguards against the Third World War. A conflict that has long been smouldering on the brink of a possible transition into a full-scale hot war and needs to be called by its proper name: the aggression of collective authoritarianism against the world's divided democracies. Western governments and intelligence services proved unprepared to organise, in good time, a collective defence of DEMOCRACIES in the face of the growing economic and military might of the world's AUTHORITARIAN REGIMES, which, since 1991, have gradually and inexorably, utilising the West's finances, technology and markets, have been building up their strength whilst simultaneously weakening Western democracies. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/) So, what do the STATE PYRAMID and the LAWS OF DEMOCRACY represent in the modern world? Knowledge of these models and laws is necessary, for example, for Ukraine to build a DEMOCRACY, and for the West to restore outdated elements of its institutional architecture and adapt them to new conditions. At the base of such a PYRAMID: A – the country's economic model; B – the country's political system model; C – the model of the army, security forces and law enforcement agencies; D – the model of regional organisation and local self-government; and O – the country's social model. At the apex of the pyramid is P – the model of the country's elites, including political and professional (expert) elites. The vertices A and B of such a pyramid are linked via the model of the country's property relations and legal system; B and C – via the model of control over the country's security forces - the army, secret services and law enforcement agencies; C and D – via the model of protecting and preserving the country's national, cultural, religious, and historical values and traditions; A and D – via the model of governance in the fields of science, education, healthcare and the environment; A and C – via the model of governance of the military-industrial complex (MIC), the provision of defence forces and the arming of the army; B and D – via the model of administrative and legal control over local self-government. The lateral edges of the pyramid correspond to: AP - the model for the legal and organisational framework for combating corruption; BP – the model for the legal framework ensuring the separation of powers into legislative, executive and judicial branches, and the mutual checks and balances between them; CP – a model for the legal protection of professional civil servants in government bodies against unlawful political influence; DP – a model for the legal protection of freedom of speech and information in the country. All elements of the pyramid are interdependent. Only together do they form a coherent system with a new quality, which none of its elements possesses on its own. Only together, united into a single SYSTEM, can they ensure the personal freedom and dignity of the country's citizens, the rule of law, equality before the law, and the protection of private property rights. They also guarantee the external and internal security of the country as a whole. THE STATE PYRAMID, constructed in accordance with the LAWS OF DEMOCRACY, has a regular form. Shapes that deviate from a regular form signal a departure from democratic principles-a sign that democracy is degenerating into autocracy and degrading its performance of core functions. Countering these destructive processes requires a systemic approach to executing the laws of democracy. The principle underlying this approach is that any attempt to improve a single element of the system without considering its interconnections with other elements is guaranteed to impair the quality of the system as a whole. Before formulating the LAWS OF DEMOCRACY, let us recall who contributed to the acquisition of this knowledge and its scientific description. Aristotle (4th century BC). In his work 'Politics', he analysed various forms of state governance and identified the conditions for the stability of the state system, which remain important for modern democracy. These include balancing interests among different social groups, citizen participation in public affairs, and preventing any single group from dominating solely in its own interests. He attached particular importance to the middle class as the primary stabilising force in society and the pillar of a stable state system. Charles-Louis de Montesquieu (1689-1755). In his work 'The Spirit of the Laws' (1748), he systematically justified the principle of the separation of state power into legislative, executive and judicial branches. He regarded the concentration of these branches of power in a single set of hands as a threat to political freedom and a path to arbitrariness and tyranny. This led to the need to separate the branches of power, maintain a balance between them, and ensure mutual checks and balances. Without this, it would be impossible to prevent democracy from degrading into autocracy and tyranny. Jean-Jacques Rousseau (1712-1778). In his work 'The Social Contract' (1762), he set out the ideas of popular sovereignty and direct citizen involvement in law-making. The people are the legitimate source of power, and laws must express the general will, directed toward the common good, rather than the private interests of individuals or groups. In effect, he recognised the interconnection between the quality of society and the elites and the quality of laws and the country's governance, which cannot exceed the prevailing political culture. John Stuart Mill (1806-1873). In his works 'On Liberty' (1859) and 'Considerations on Representative Government' (1861), he linked the success of representative democracy to protecting citizens' personal liberty, freedom of thought, and open public debate. This reinforced Aristotle's conclusion regarding the importance of a strong middle class in a country. He identified a pattern whereby the level of a society's culture influences the quality of public administration. Under this pattern, an educated population and free, honest media are essential conditions for successful democratic governance. Robert Dahl (1915-2014). In his work 'Polyarchy: Participation and Opposition' (1971), he identified institutional safeguards to assess the degree of democracy in a political system. These include freedom of speech, free access to information, the freedom to form civil society organisations and participate in their activities, and fair elections with the active participation of the majority of the country's citizens. Seymour Martin Lipset (1922-2006). In his work 'The Political Man' (1960), he examined how economic development and social conditions influenced the emergence and stability of democracy. He showed that a developed economy, rising standards of living and education, and a stronger middle class create favourable conditions for democratic governance. He argued that only a developed, robust economy can foster the emergence of democracy. The quality of governance and the stability of democratic rule depend on the level of education and social engagement of the country's citizens. Francis Fukuyama. In his work 'The End of History and the Last Man' (1992), he analysed contemporary forms of democracy. As a proponent of liberalism, he, in our view, drew the erroneous conclusion that liberal democracy is a universal form of government. This contradicts the facts and human experience. However, he emphasised an important principle of democracy: strong institutions of power are essential to its preservation. Incidentally, this is something championed not primarily by globalists and liberals, but by conservatives. Drawing on the knowledge and experience accumulated by humankind, let us now attempt to formulate THE LAWS OF DEMOCRACY in the modern world. THE FIRST LAW OF DEMOCRACY is the law of the necessary level of development of the socio-economic base and political culture of civil society to ensure the functioning of the institutions of power in a democracy. This law states that the necessary but not sufficient conditions for the existence of a thriving democracy in a country are the presence of a critical mass of a wealthy middle class and a certain level of political culture in its civil society, which should be sufficient to ensure the functioning of democratic institutions of power in the country, control over them by civil society and adaptation of their management algorithms depending on changes in both the internal and external environment around the country. THE SECOND LAW OF DEMOCRACY is the law of the configuration (distribution, balance and counterbalance) of the authorities in a democracy. This law states that real, not formal, elected government, accountability and transparency of government in a democracy, as well as equality of citizens in the eyes of the law, can only be ensured if there is a separation of powers between the legislative, executive and judicial branches of government, and if the majority of internal functions of the state are transferred to the lowest possible level of government, to local self-government bodies. THE THIRD LAW OF DEMOCRACY is the law of the conditions for political stability, sustainability and professionalism of public administration in a democracy. This law states that a necessary but insufficient condition for government stability in a democracy is the existence in the country of at least two parties or party blocs that are ideologically committed to democracy. These parties differ only in their worldview – whether conservative or liberal – but are united by their commitment to democracy and adherence to its principles: the election of representatives, accountability and the openness of government to society. Each of these parties must have a pool of qualified personnel and be professionally capable of both forming a government and managing its work, and of scrutinising it while in opposition. At the same time, the continuity and professionalism of state administrative bodies must be ensured, firstly, by a legally defined system to provide protection for professional civil servants – the custodians of institutional memory, continuity and professionalism within state administrative bodies – from unlawful political influence by temporarily elected or politically appointed leaders, who may change after every election; secondly – freedom of speech and the independence of the media from covert influence by the authorities or oligarchs. These LAWS OF DEMOCRACY are system-defining. They were formulated and published in 2018 in the newspaper 'Den' in the article 'The Unlearned Lessons of the Hetmanate and Ukraine's National Idea in the Modern Context'. They have been nationally registered and are protected by copyright No. 87693 dated 11 April 2019. They may be supplemented by further framework-defining laws, which are derived from these three and relate to specific models of governance – elements of the STATE PYRAMID OF DEMOCRACY. THE FOURTH LAW OF DEMOCRACY is the law of checks and balances in a democracy. It holds that the implementation of the principles of democracy – the rule of law, the principle of elected government, the openness and accountability of the authorities to society, the equality of citizens before the law and the protection of freedom of speech – is possible only provided that the separation of state power into legislative, executive and judicial branches is enshrined in the Constitution and in law. Another essential condition is the presence in the country of a fourth, non-state element of control over the authorities – independent media and trade unions committed to the principles of democracy. Each branch of government must, within the procedures defined by law, exercise control over one another. The parliamentary opposition must exercise control over the government's personnel, financial, administrative and organisational activities. The Constitutional Court must ensure that the government and parliament unconditionally comply with the provisions of the Constitution as directly applicable norms. At the same time, all branches of government must be subject to public scrutiny, particularly through independent media and trade unions. Attempts and actions by the government to unlawfully subordinate the legislative and judicial branches, the media, and trade unions to narrow party or oligarchic-clan interests, as well as the creation of government-controlled non-governmental organisations to exert a monopoly on public opinion, must be regarded as a threat to the constitutional foundations of democracy. THE FIFTH LAW OF DEMOCRACY is the law of the quality of government in a democracy. It holds that the quality of government bodies in a democracy depends on the quality of the political elites whom voters elect to power and cannot exceed the quality of the voters' political culture. The prerequisite for the existence of an independent voter in a country is a middle-class majority. Any government that reduces its numbers is, in essence, authoritarian. The current government, the parliamentary opposition, and the country's media and civil society organisations are responsible for developing the electorate's political culture. The latter's task is to inform society impartially and objectively about the principles of democracy and to provide verified information on the professional and moral qualities of candidates for the ruling political elite. This elite comprises those elected to power or appointed under political quotas. They become politicians and are granted the authority to make strategic decisions within the state, a power which professional civil servants in government bodies do not possess. Concealing key facts about candidates, biased coverage of their activities, and promoting unqualified populists under the guise of 'activists' or 'new faces in power' misinform voters and contribute to the deprofessionalisation of government. In essence, this is a betrayal of democracy and a means of aiding the oligarchs in transforming it into a covert autocracy. Responsibility for deliberate disinformation lies, in particular, with corrupt journalists, political scientists, sociologists and civil society activists who participate in such actions. THE SIXTH LAW OF DEMOCRACY is the law of the two-party system and parliamentary opposition in a democracy. It implies that the government, the executive branch of government, will always be tempted to unlawfully extend the term in office of the political force that formed it. Therefore, the government must be subject to constant scrutiny by the legislative branch, in particular by the political force that forms the parliamentary opposition. The scope, extent and procedures for such scrutiny must be defined by law, whilst the principle itself must be enshrined in the Constitution. Any government, even one democratically elected, will always have the opportunity to use the country's resources-financial and material, administrative and personnel, as well as law enforcement mechanisms and the means of state coercion-in a non-transparent manner. The temptation to use these resources to serve narrow party, oligarchic-clan or private interests will always exist amongst those in power. Only the parliamentary opposition can monitor and restrict the activities of corrupt politicians. It should be assisted in this by non-partisan career professionals within government bodies, independent media, trade unions and civil society. To exercise parliamentary control, parliament must have two parties, or blocs of parties, ideologically committed to democracy. Both must be prepared to act professionally in government and in opposition, and, to this end, have a pool of qualified personnel and prepared action plans. The difference between them should lie solely in their worldview: one operating from conservative principles, and the other from liberal ones. THE SEVENTH LAW OF DEMOCRACY is the law of professionalism, stability and institutional memory of state administrative bodies under democracy. It states that professionalism, stability, and institutional memory in state administrative bodies under democracy, amid constant changes in senior political leadership, depend on the professionalism of their non-partisan civil servants. It is they who embody these qualities within government bodies; they must form the backbone of the civil service, ensuring the preservation of professional ethics and professional traditions regardless of the narrow party affiliations of their temporary political leaders. The priority of their work must be ensuring the rule of law and protecting the Constitution as the country's Fundamental Law and the national interest, rather than narrow party-political interests defined by law. They must prevent and counteract unlawful actions within the limits of their powers and in accordance with procedures established by law, in particular when such actions threaten the country's security and defence or violate the provisions of the Constitution. In doing so, they must be guided by the Constitution and the principles of democracy: to serve the entire nation, not just the section that voted for the new political leaders of state administrative bodies in the last election. The rule of law must be balanced through a system of civilian control over career military personnel and civil servants in state administrative bodies. They must be prohibited by law from joining political parties and participating in political activities. At the same time, this prohibition must be balanced by a statutory ban on dismissing career civil servants on political grounds. Such actions, as well as attempts at unlawful narrow-party or clan-based influence over the professional activities of career civil servants, must be regarded as violations of constitutional guarantees and democratic principles, and as a threat to the state. We shall discuss, in the next part, how these laws can be used to analyse the mistakes made in the construction of democracy in Ukraine to date, as well as to adapt and provide protection for the 'old democracies' in the West in the current circumstances of their existence... https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6ace912c82adc/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6ac661ac273c9/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Wed, 07 Oct 2026 18:13:48 +0300 "Ви ніколи не зміните стан речей, борючись із існуючою реальністю. Щоб щось змінити, побудуйте нову модель, яка зробить існуючу модель застарілою" (Річард Бакмінстер Фуллер (1895-1983 рр.)) "У 1991 році ми проголосили, що Україна стала демократичною державою. Ми раптом почали будувати нову державу. Знань нової системи не було, хоча ми були освіченими людьми... Але ці знання були зовсім протилежними до того, що нам потрібно було в новій Україні. Така ситуація зберігається і досі" (Президент України Леонід Кравчук (1934-2022рр.)) Ніхто не починає будівництво палацу без архітектора, будівельного проєкту та відповідних майстрів і матеріалів. Будівельники мають уявляти модель того, що будують, і знати закони архітектури. Із будівництвом такої надскладної політичної, адміністративно-правової та економіко-соціальної системи, як ДЕМОКРАТІЯ, усе ще складніше. У цьому будівництві мають брати участь не тільки еліти країни – політичні й фахові, але й усе суспільство. Еліти повинні знати, що і як будувати, та керувати процесом будівництва, а суспільство – брати в ньому активну участь і контролювати відповідність збудованої державної піраміди законам демократії. Таким чином, формулювання законів її архітектури – моделі ДЕРЖАВНОЇ ПІРАМІДИ і ЗАКОНІВ ДЕМОКРАТІЇ – є важливою умовою як для її будівництва, так і для догляду за її станом та реставрації вже наявної конструкції. Для країн, які починають таке будівництво, це можливість аналізувати помилки й мати орієнтир – кінцеву модель. Для країн "старих демократій" – це дороговказ для реставрації застарілих і заміни деградованих елементів конструкції. Причина – еліти й суспільства не мають застиглих форм і постійно змінюються. Демократії ж завжди гинуть від неконтрольованої корупції та деградації еліт і суспільств, а також унаслідок зменшення середнього класу й зниження політичної культури виборців. Зовнішнім ворогом демократій є авторитарні режими світу. Нагадаємо, що усі демократії Заходу народилися у Європі. Тільки на цьому континенті вони розвивалися тисячоліттями й сформували певні демократичні традиції. Але наразі мільйони мігрантів прибувають на Захід із країн, де немає демократичних традицій. Для багатьох із них клановість і авторитаризм є більш зрозумілими й традиційними формами суспільних відносин. Неврахування цих факторів вже сприяє певній деградації демократії, навіть у США, ще донедавна – лідера демократичного Заходу. Нещодавній підпал пожежника під час заворушень школярів у Бордо – це виклик "старій демократії" Франції, колисці Європейського Просвітництва. Особливо вражають обличчя школярів, які зробили це, переважно з сімей мігрантів, які цинічно споглядали за стражданням Людини. Усі демократично обрані уряди США занадто довго не помічали тектонічних змін у суспільствах і елітах країн світу після закінчення холодної війни. Ці зміни послабили демократії і зміцнили авторитарні режими цілої низки країн. Комуністичний авторитаризм зміцнився за рахунок переходу на капіталістичну модель економіки і відкриття для нього технологій і ринків Заходу. Брак лідерства США призвів до втрати десятиліття на підготовку до можливої гарячої фази Третьої світової війни. Яка "непомітно" для Заходу була розвʼязана Росією в Україні ще у 2014 році, починаючи із анексії Криму. Але під цілком відкритим гаслом Кремля як "війни проти колективного Заходу". З того часу і до сьогоднішнього дня війна у гарячій фазі ведеться лише проти України, але у інших гібридних формах – проти усього "колективного Заходу". Усе це відбулося, на жаль, незважаючи на завчасні попередження Заходу з боку України. (https://www.lefigaro.fr/mon-figaro/2014/03/20/10001-20140320ARTFIG00304-general-smeshko-poutine-place-l-europe-au-bord-d-une-troisieme-guerre-mondiale.php) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/61cc88f72e5f8/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/62151173a480b/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6815eb243fcc4/) Ігнорування цих попереджень призвело до руйнації системи міжнародного права, яка склалася після Другої світової війни. Статут ООН, Гельсінський заключний акт 1975 року, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року і пов'язаний із ним Будапештський меморандум від 1994 року – перестали діяти як запобіжники Третьої світової війни. Яка вже давно тліє перед можливим переходом у повномасштабну гарячу фазу війни і потребує назви своїм правильним іменем, як агресія колективного авторитаризму проти розʼєднаних демократій світу. Уряди й розвідки Заходу виявилися неготовими завчасно організувати колективну оборону ДЕМОКРАТІЙ в умовах зростання економічної та воєнної могутності АВТОРИТАРНИХ РЕЖИМІВ світу, які з 1991 року поступово й неухильно, використовуючи фінанси, технології та ринки збуту Заходу, нарощували свої сили й паралельно послаблювали демократії Заходу. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/) Отже, що являють собою ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА і ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ у сучасному світі? Знання цих моделей і законів потрібне, наприклад, Україні – для будівництва ДЕМОКРАТІЇ, а Заходу – для реставрації застарілих елементів конструкції та її адаптації до нових умов. В основі такої ПІРАМІДИ: A – модель економіки країни; B – модель політичної системи країни; C – модель армії, силових структур і правоохоронних органів; D – модель регіонального устрою і місцевого самоврядування та O – модель суспільства країни. На вершині піраміди: P – модель еліт країни, до яких належать політичні та професійні (фахові) еліти. Кути такої піраміди A і B з'єднані між собою через модель відносин власності та правової системи країни; B і C – через модель контролю над силовими структурами країни – армією, спецслужбами та правоохоронними органами; C і D – через модель захисту і збереження національних, культурних, релігійних та історичних цінностей і традицій країни; A і D – через модель управління у сфері науки, освіти, охорони здоров'я та екології; A і C – через модель управління військово-промисловим комплексом (ВПК), забезпечення сил оборони та озброєння армії; B і D – через модель адміністративного і правового контролю за місцевим самоврядуванням. Бічним ребрам піраміди відповідають: AP – модель правового та організаційного забезпечення боротьби з корупцією; BP – модель правового забезпечення поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, взаємного контролю та балансу її гілок; CP – модель правового захисту кадрових професіоналів в органах влади від протиправного політичного впливу; DP – модель правового захисту свободи слова та інформації в країні. Усі елементи піраміди є взаємозалежними. Тільки разом вони формують цілісну систему з новою якістю, якої не має жоден із її елементів окремо. Тільки разом, обʼєднані у єдину СИСТЕМУ, вони і здатні забезпечити особисту свободу і гідність громадян країни, верховенство права, рівність громадян перед законом і захист права приватної власності. А також гарантувати зовнішню і внутрішню безпеку країни у цілому. ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА, побудована згідно із ЗАКОНАМИ ДЕМОКРАТІЇ, має правильну форму. Інші форми, відмінні від правильної, свідчать про відхилення від законів демократії. Це сигнал, що демократія перероджується в автократію, а виконання нею цільових функцій погіршується. Для протидії деструктивним процесам потрібен системний підхід до виконання законів демократії. Його правило полягає в тому, що спроба поліпшити окремий елемент системи без урахування його зв'язків з іншими елементами гарантовано погіршує якість системи в цілому. Перед формулюванням ЗАКОНІВ ДЕМОКРАТІЇ нагадаємо, хто брав участь у здобутті цих знань та їх науковому описі. Аристотель (IV ст. до н. е.). У праці "Політика" проаналізував різні форми управління державою та визначив умови стійкості державного устрою, важливі й для сучасної демократії. Серед них – баланс інтересів різних суспільних груп, участь громадян у державних справах і недопущення панування однієї групи виключно у власних інтересах. Особливого значення він надавав середньому класу як головній стабілізуючій силі суспільства та опорі стійкого державного устрою. Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755). У праці "Про дух законів" (1748) системно обґрунтував принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Поєднання цих гілок влади в одних руках він розглядав як загрозу політичній свободі та шлях до свавілля і тиранії. Звідси – необхідність розмежування гілок влади, балансу між ними та взаємного контролю. Без цього запобігти перетворенню демократії у автократію і появі тиранії – буде неможливим. Жан-Жак Руссо (1712-1778). У праці "Про суспільний договір" (1762) обґрунтував ідеї народного суверенітету і безпосередню участь громадян у прийнятті законів. Джерелом законної влади є народ, а закони мають виражати загальну волю, спрямовану на спільне благо, а не приватні інтереси окремих осіб або угруповань. Фактично – визнав взаємозв'язок якості суспільства і еліт із якістю законів і управління країною, які не можуть бути вищими за пануючу політичну культуру. Джон Стюарт Мілль (1806-1873). У працях "Про свободу" (1859) і "Роздуми про представницьке правління" (1861) пов'язав успішність представницької демократії із захистом особистої свободи громадян, свободою думки та відкритою суспільною дискусією. Що підтверджувало висновок Аристотеля про важність існування в країні потужного середнього класу. Він встановив закономірність впливу рівня культури суспільства на якість державного управління. Згідно з цією закономірністю освічене населення і вільні та чесні ЗМІ є умовами, необхідними для успішного демократичного управління. Роберт Даль (1915-2014). У праці "Поліархія: участь і опозиція" (1971) визначив інституційні гарантії, за якими можна оцінювати ступінь демократичності політичного устрою. Серед них – свобода слова, вільний доступ до інформації, свобода створення громадських організацій і участі у їхній діяльності, проведення чесних виборів з активною участю у них більшості громадян країни. Сеймур Мартін Ліпсет (1922-2006). У праці "Політична людина" (1960) дослідив вплив економічного розвитку та соціальних умов на становлення і стійкість демократії. Обґрунтував, що розвинена економіка, зростання добробуту й освіти та зміцнення середнього класу створюють сприятливі умови для демократичного правління. Він встановив, що тільки розвинена і міцна економіка може сприяти появі демократії. А якість влади і стабільність демократичного управління залежать від рівня освіти і соціальної активності громадян країни. Френсіс Фукуяма. У праці "Кінець історії і остання людина" (1992), провів аналіз сучасних форм демократії. Будучи прихильником лібералізму, він, на наш погляд, зробив помилковий висновок про те, що ліберальна демократія є універсальною формою правління. Що протирічить фактам і досвіду Людства. Проте він акцентував увагу на важливій закономірності демократії – для її збереження важливим є наявність сильних інститутів влади. До речі, це те, що відстоюють, перш за все, не глобалісти і ліберали, а консерватори. Спираючись на накопичені людством знання й досвід, спробуємо тепер сформулювати ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ у сучасному Світі. ПЕРШИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон необхідного рівня соціально-економічного розвитку і політичної культури суспільства для забезпечення функціонування інститутів влади при демократії. Він полягає в тому, що необхідними, але недостатніми умовами для існування в країні успішної демократії є наявність критичної маси заможного середнього класу та належний рівень політичної культури як еліт країни, так і громадянського суспільства. Ці умови мають бути достатніми для забезпечення функціонування демократичних інститутів влади, контролю над ними з боку суспільства і адаптації алгоритмів державного управління відповідно до змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовища навколо країни. ДРУГИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон конфігурації (розподілу, балансу і противаги) гілок влади за демократії. Він полягає в тому, що справжня, а не формальна виборність, підзвітність і прозорість органів влади при демократії, а також рівність громадян перед законом можуть бути забезпечені лише за умови розмежування повноважень законодавчої, виконавчої та судової гілок влади та максимально можливої передачі більшості внутрішніх функцій держави на найнижчий рівень управління - органам місцевого самоврядування. ТРЕТІМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон стабільності, сталості і фаховості органів державного управління за демократії. Він полягає в тому, що необхідною, але недостатньою умовою для стабільності органів влади при демократії є наявність в країні принаймні двох партій чи блоків партій, ідеологічно відданих демократії. Які відрізняються лише світоглядом – консервативним чи ліберальним, але об'єднані відданістю демократії та дотриманням її принципів: виборності, підзвітності й відкритості влади перед суспільством. Кожна з цих партій повинна мати кадровий резерв і бути професійно спроможною як формувати уряд і керувати його роботою, так і контролювати його під час перебування у опозиції. При цьому збереження сталості і фаховості органів державного управління повинно забезпечуватися, по-перше, законодавчо визначеною системою захисту кадрових професіоналів – носіїв інституційної пам'яті, сталості і фаховості органів державного управління - від протиправного політичного впливу тимчасово обраних чи політично призначених керівників, які можуть змінюватися після кожних виборів; по-друге - свободою слова та незалежністю ЗМІ від прихованого впливу на них влади чи олігархів. Ці ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ є системоутворювальними. Вони були сформульовані й опубліковані у 2018 році в газеті "День" у статті "Невивчені уроки Гетьманату та національна ідея України у сучасних умовах". Вони пройшли національну реєстрацію і були захищені авторським правом N87693 від 11.04.2019 р. Їх можна доповнити ще схемоутворюючими законами, які є похідними від цих трьох і стосуються окремих моделей управління – елементів ДЕРЖАВНОЇ ПІРАМІДИ ДЕМОКРАТІЇ. ЧЕТВЕРТИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон балансу і контролю влади за демократії. Він полягає в тому, що реалізація принципів демократії – верховенство права, виборності, відкритості й підзвітності влади суспільству, рівності громадян перед законом і захисту свободи слова – можлива лише за умови закріпленого Конституцією та законами поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Необхідною умовою є також наявність у країні четвертого, недержавного елемента контролю над владою – незалежних ЗМІ та професійних спілок, відданих принципам демократії. Кожна з гілок влади повинна в межах визначених законом процедур контролювати одна одну. Парламентська опозиція здійснювати контроль над кадровою, фінансовою, адміністративною і організаційно-розпорядчою діяльністю уряду. Конституційний суд - за безумовним дотриманням урядом і парламентом норм Конституції, як норм прямої дії. Водночас усі гілки влади повинні перебувати під контролем суспільства, зокрема через незалежні ЗМІ та професійні спілки. Спроби й дії уряду, спрямовані на протиправне підпорядкування законодавчої та судової гілок влади, ЗМІ й професійних спілок вузькопартійним або олігархічно-клановим інтересам, а також створення підконтрольних уряду неурядових організацій для монопольного впливу на свідомість суспільства мають розглядатися як загроза конституційним засадам демократії. ПʼЯТИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон якості влади за демократії. Він полягає в тому, що якість органів влади за демократії залежить від якості політичних еліт, які обирає до влади виборець і не може бути вищою, ніж якість політичної культури виборців. Умовою наявності незалежного виборця в країні є більшість середнього класу. Влада, яка зменшую його кількість є, по суті, - авторитарною. Відповідальність за розвиток політичної культури виборців несуть як чинна влада, парламентська опозиція так і ЗМІ та громадські організації країни. Завдання останніх – неупереджено і об'єктивно інформувати суспільство про закони демократії та надавати перевірені відомості про фахові та моральні якості кандидатів до владної політичної еліти. До цієї еліти належать ті, кого обрано до влади чи призначено за політичними квотами. Вони стають політиками і отримують повноваження для прийняття стратегічних рішень в державі, яких кадрові професіонали у органах влади – не мають. Замовчування істотних фактів про кандидатів, упереджене висвітлення їхньої діяльності та реклама нефахових популістів під виглядом "активістів" чи "нових облич при владі" дезінформують виборців і сприяють депрофесіоналізації влади. По суті, це зрада демократії та сприяння олігархам у її перетворенні на приховану автократію. Відповідальність за свідому дезінформацію несуть, зокрема, корумповані журналісти, політологи, соціологи та громадські активісти, які беруть участь у таких діях. ШОСТИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон двопартійності і парламентської опозиції при демократії. Він полягає в тому, що уряд - виконавча гілка влади, завжди матиме спокусу у протиправний спосіб продовжити термін перебування при владі політичної сили, яка його сформувала. Тому уряд повинен перебувати під постійним контролем законодавчої гілки влади, зокрема з боку політичної сили, яка перебуває в парламентській опозиції. Параметри, глибина і процедури такого контролю мають бути визначені законом, а сам принцип - закріплений у Конституції. Будь-який, навіть демократично обраний уряд завжди матиме можливість непрозорого використання ресурсів країни – фінансово-матеріальних, адміністративно-кадрових, а також правоохоронних механізмів та засобів державного примусу. Спокуса використати ці ресурси для задоволення вузькопартійних, олігархічно-кланових чи приватних інтересів завжди існуватиме серед людей, які мають владу. Контролювати і обмежувати діяльність корумпованих політиків може лише парламентська опозиція. Допомагати їй у цьому мають позапартійні кадрові професіонали в органах влади, незалежні ЗМІ, професійні спілки і громадянське суспільство. Для здійснення парламентського контролю потрібна наявність у складі парламенту двох партій, або блоків партій, ідеологічно відданих демократії. Обидві мають бути готовими фахово діяти як в уряді, так і в опозиції і мати для цього кадровий резерв та підготовлені програми дій. Відмінність між ними має полягати лише у світоглядному баченні світу. Одна - з позицій консерватизму, а інша - з позицій лібералізму. СЬОМИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон фаховості, стійкості і інституційної памʼяті органів державного управління за демократії. Він полягає у тому, що фаховість, стійкість і інституційна памʼять органів державного управління при демократії, в умовах постійної зміни їхнього вищого політичного керівництва, залежить від професіоналізму їхніх позапартійних кадрових службовців. Саме вони є носіями цих якостей в органах державного управління, мають становити основу державного апарату, забезпечуючи збереження професійної етики і фахових традицій незалежно від вузькопартійної орієнтації їх тимчасових політичних керівників. Пріоритетом їхньої діяльності мають бути забезпечення верховенства права і захист Конституції як Основного Закону країни та визначених законом національних, а не вузькопартійних інтересів. Вони повинні запобігати протиправним діям і протидіяти їм у межах своїх повноважень та за встановленими законом процедурами, зокрема, коли такі дії загрожують безпеці й обороні країни або порушують норми Конституції. При цьому вони мають керуватися Конституцією і принципами демократії: служити всьому народові, а не лише тій його частині, яка віддала свої голоси на останніх виборах за нових політичних керівників органів державного управління. Баланс законності має забезпечуватися за рахунок функціонування системи цивільного контролю над кадровими військовослужбовцями і службовцями у органах державного управління. Їм повинно законом заборонятися членство в політичних партіях і участь у політичній діяльності. Водночас ця заборона має врівноважуватися законодавчою забороною звільняти кар'єрних службовців за політичними мотивами. Подібні дії, як і спроби протиправного вузькопартійного чи кланового впливу на професійну діяльність кадрових службовців мають розглядатися як порушення конституційних гарантій і принципів демократії та загроза державі. Про використання цих законів для аналізу помилок у будівництві демократії в Україні, які були зроблені до наших днів, а також для адаптації і захисту "старих демократій" на Заході у сучасних умовах їх існування, ми поговоримо у продовженні... https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6ac661ac273c9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6abf7ec5a3c81/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 02 Oct 2026 12:52:05 +0300 "Many forms of Government have been tried, and will be tried in this world of sin and woe. No one pretends that democracy is perfect or all-wise. Indeed it has been said that democracy is the worst form of Government except for all those other forms that have been tried from time to time." (Winston Churchill, speech in the British Parliament, 1947) A few words on the 'world of sin and woe'. In our view, it is a synthesis of the material and the energetic, united into a single, highly complex system that operates according to the laws of our CREATOR – GOD. The individual components of this system are constantly in motion and changing, while the material can transform into the energetic and vice versa. The unity and struggle between the material and the energetic give rise to the spiritual and serve as the source of the World's development. Within it, quantitative changes give way to qualitative ones; the past is superseded by the present; and development proceeds in a spiral in which progress and regression alternate, while the complex system can alter the quality of its own components. The Laws of the Universe are objective and independent of human will. Human beings are part of it, and a micro-model of it is inherent in every person. This enables them to participate in either progress or regression – both in themselves and in the Universe. Regression or progress depends on the degree to which Its Laws are understood and observed. Initial conditions, genetic code, heredity and the chosen purpose of a person's life are also significant. The 'spiritually enlightened' and 'spiritually dark' aspects within a person result from their life transformations. Different nations, religions, forms of government and the ideologies prevailing in societies also influence the fate of each individual Human Being. Let us now turn to forms of government in different countries and amongst different peoples. Human history has seen many such forms. Authoritarian regimes have predominantly prevailed in Asian countries, for instance, whereas European nations have leaned toward democratic ones. At the same time, no form is uniform or static. If we were to place them all on a single straight line, its extreme points would be absolute autocracy, effectively a dictatorship, and full democracy, the ideal of popular sovereignty, which is very difficult to achieve, while the form of government requires constant adaptation to new conditions of existence. The primary distinction between them lies in their objective function – the very purpose of the state's existence. For an authoritarian country, the supreme values are the size of its territory, the number of its subjects, and the personal 'glory' of the dictator. Dictators regard everything in the country as their personal property. For democratic countries, the core values are individual freedom and dignity of citizens, the rule of law and their equality before the law, as well as the protection of private property rights. All forms of government that lie between these two extremes represent various combinations of autocracy and democracy. Their shift and transformation toward one form or another depend on the internal and external conditions in which countries and peoples find themselves, and on changes in the state and quality of societies, elites, ideologies, and governments. Moreover, such changes can be either gradual – evolutionary – or revolutionary. For example, democracy in the US during the presidencies of Nixon and Trump represents two distinct forms of democracy. Although President Trump did not come to power through revolutionary means, he has transformed the face of the country in an almost revolutionary way. He is evidently inclined toward an authoritarian style of governance, makes no secret of his admiration for dictators, avoids unequivocally condemning military aggression, shows a contradictory attitude toward the norms of international law, and has significantly altered the traditional focus of US foreign policy on protecting freedom and democracy worldwide. But what ESSENTIAL CONDITIONS FOR THE CONSTRUCTION OF A MODERN DEMOCRACY can we discuss based on the knowledge accumulated by Humanity to this day? Some of these were formulated and published in 2018 in the newspaper 'Den' ('Day') in the article entitled 'The Unlearned Lessons of the Hetmanate and Ukraine's National Idea in the Modern Context' (https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2). They were even granted the corresponding national copyright registration certificate (No. 87693 dated 11 April 2019). Building on these, we will expand upon and formulate the following: The first condition - 'THE MIDDLE CLASS AS THE SOCIAL BASE FOR DEMOCRACY' This means that a necessary but insufficient condition for the existence of democracy in a country is the presence of a critical mass of the MIDDLE CLASS. As Aristotle famously observed in his treatise Politics, 4th century BC: 'a state composed of "middle" people will have the best form of government'. According to Aristotle, the 'MIDDLE' in a country must be stronger and more numerous than the 'richest' and 'poorest'. The former will always buy their way into power and strive to become oligarchs, whilst the latter will 'sell themselves' in elections and 'dream of having their own slaves'. The result will be that corrupt wheeler-dealers or venal, smooth-talking populists will come to power, controlled by oligarchs. Let us also recall that democracy in Aristotle's time existed in small city-states. It applied only to free citizens and did not grant the right to vote to the majority of the population – slaves, as well as foreign-born residents, even if free. Aristotle believed that increasing the number of voters beyond 5,000 also posed a threat to democracy. Those who come to power will be people whom the voter does not know personally. Without living alongside them 'in plain sight', the voter cannot verify the true backgrounds of candidates for office or distinguish their 'empty' words from their 'genuine' deeds. In modern democratic countries, the middle class must comprise at least 50 per cent of the population. This class must include the scientific and creative intelligentsia, doctors, teachers, military personnel, civil servants, engineers, highly skilled workers, representatives of small and medium-sized businesses, as well as pensioners. Without such a social base – a self-sufficient middle class – there is simply no foundation upon which to build the state pyramid of democracy. The second condition is - 'A TWO-PARTY SYSTEM AS THE POLITICAL FOUNDATION FOR DEMOCRACY' This means that even if a country possesses a social base for building democracy, its establishment is impossible without the presence of political parties that genuinely strive to build it, recognise the existence of the laws of democracy, and possess a programme and strategy-a kind of 'architectural plan'-for such construction. Humanity's accumulated experience shows that DEMOCRACY requires not only THE PEOPLE, who historically strive for FREEDOM and JUSTICE, but also a corresponding POLITICAL ELITE of such PEOPLE, who know how to build it. To this end, such an ELITE must be organised into at least TWO non-leader-centred political parties or two blocs of parties, which recognise the existence of the laws of democracy and differ from one another only in their ideological orientation: one with a conservative outlook, and the other with a liberal vision of the World. Sharing a common belief in DEMOCRACY, they must differ only in their ideological outlook. For one, this vision is rooted in time-tested conservative traditions, primarily of their own people, and in the historical experience of past generations. For the other, it stems from the liberal views of other nations, which have often not yet been tested by their own country's history, but have already proven their success in the world's most advanced nations. Both must share unquestionable patriotism and a commitment to democratic values: electivity, accountability, and the openness of state authorities to a developed civil society. Without such parties or coalitions in the country, along with the media that support them, no one will raise voters' political awareness, teach them the principles of democracy, or transform the population into a developed civil society. Their place will inevitably be taken by puppet oligarchic parties, corrupt politicians and media outlets controlled solely by them, who are interested not in the rule of the people through DEMOCRACY, but in personal AUTHORITARIAN power – behind the smokescreen of pseudo-democracy. They are easily recognised not by their populist rhetoric and pseudo-patriotic slogans, but by their actions. Such pseudo-democratic parties actively seek to destroy, first and foremost, the country's professional elite and the reputation of decent and moral candidates for office. They do this by ignoring them and silencing them in the media, or by 'labelling' them and resorting to smear campaigns. The aim is to promote artificially created 'new faces', 'young politicians', 'civil society activists' and 'selfless volunteers' in place of patriotic professionals. The result is that, instead of democracy, there is covert authoritarian governance of the country. When asked why exactly TWO parties or TWO party blocs are needed, the answer is simple. In a DEMOCRACY, a single GOVERNMENT must be checked by a single OPPOSITION. Each party or party bloc must have a RESERVE OF PERSONNEL both for governing in GOVERNMENT and for exercising oversight in OPPOSITION. They must always be ready not only to govern, but also to exercise oversight. This must occur without breaking the law, in accordance with the PROCEDURES laid down by law, and respecting the democratic principle of the rule of law in the country above their own ideological conservative or liberal worldview. A natural name for such parties could be: the Conservative-Democratic and Liberal-Democratic Parties. The very names of the parties define their main political goal – the building of DEMOCRACY – and also emphasise the ideological foundation for seeking out materials and builders: conservative and liberal ideologies. These are important, but they are secondary to the architectural blueprint for the project – the STATE PYRAMID OF DEMOCRACY. This architectural plan must remain unchanged for both parties, as must their understanding that the destructive clash of their ideologies-with a hidden attempt to replace the architectural plan for democracy with a plan for building an AUTOCRACY-has, on more than one occasion, led to the victory of fascist dictatorships in Europe. The third condition is - 'THE BALANCE OF POWER AS THE LEGAL FOUNDATION FOR DEMOCRACY' This means that genuine, rather than merely declared, electivity, accountability, and transparency of the authorities under democracy, as well as the equality of all citizens before the law, can be ensured only if there is a division and separation of the three branches of POWER: LEGISLATIVE, EXECUTIVE, and JUDICIAL. This separation must be real, not merely declared, and any infringement upon it by the executive branch must be regarded as a direct threat to democracy and an act of treason. The oversight functions of the OPPOSITION over the executive branch of POWER must be PROCEDURALLY DEFINED by a specific law, which is particularly important in countries with no established historical traditions of such oversight or where these are not enshrined in the Constitution. The Constitution must function as an unquestionable law of direct effect, with trial by jury serving as the highest form of justice. Since the prosecution's case in court is based on evidence gathered by state law enforcement agencies, protecting citizens must rely on potential counter-evidence gathered by private detectives. Meanwhile, most government functions should be devolved to the lowest possible level of government – LOCAL SELF-GOVERNMENT – while law enforcement functions should be divided into municipal and national components. The fourth condition - 'THE STABILITY OF GOVERNMENT BODIES AS THE KEY TO PRESERVING THE INSTITUTIONALITY AND PROFESSIONALISM OF GOVERNMENT UNDER DEMOCRACY' This means that, in a country where political power is constantly re-elected, preserving stability, professionalism, and institutional memory within government bodies is possible only if these bodies retain a critical mass of non-partisan professional staff. Moreover, their career progression must be protected by law from unlawful political influence and the arbitrariness of politically motivated personnel decisions. Politicians, as a rule, change in power after every election. Their professional competence may be secondary in politically motivated appointments. Their subordinates, non-partisan professionals, climb the career ladder over decades. Within these bodies, they serve as the sole custodians of institutional memory, expertise and established professional traditions. Therefore, the protection of such professionals from unlawful influence by politicians must be regulated by a specific law. Any breach of this law must entail criminal liability for undermining the stability of the state and democracy. Responsibility for concealing or ignoring such destructive practices that weaken and erode state institutions rests not only with the ruling power but also with the opposition. The media-the fourth pillar of non-state power in a democracy -must also bear particular responsibility. Their silence and failure to draw attention to such facts is an indicator that there is no freedom of speech in the country, and that the media are under the control of corrupt authorities and oligarchs. The fifth condition - 'AN INNOVATIVE-PRODUCTIVE AND TECHNOLOGICAL-PRODUCTIVE MODEL AS THE ECONOMIC FOUNDATION FOR DEMOCRACY' This means that only a strong, self-sufficient economic model with stable macroeconomic growth can, under current circumstances, serve as the basis for building a DEMOCRACY in the country. Without such a foundation, it is impossible to ensure either the socio-political basis for its establishment or the defence capability of an existing democracy in a hostile external environment. We must not forget that the main external enemies of any modern democracy will always be authoritarian regimes, which fear the success of democracies as an example to their own peoples. Equally hostile are also transnational profiteers and corporations, which promote the ideas of globalism to plunder the natural and human resources of other countries around the world. They have no interest in a strong economy or effective governance in the countries they plunder. Similarly, no joint plans or strategies exist to strengthen the economic power of countries building democracy, not even among the world's democratic nations, the EU, or NATO. Their own national interests and benefits will always take precedence. Thus, self-sufficiency, high productivity and the efficiency of one's own national economy remain the sole resource for the economic underpinning of the construction of DEMOCRACY. The model of the modern economy can be formulated as follows: PRODUCTIVE FORCES + TECHNOLOGY + INNOVATION + FINANCIAL AND HUMAN CAPITAL + HEALTHY DEMOGRAPHY AND ECOLOGY. Implementing such an ECONOMIC MODEL is possible only if the state guarantees support and protects national interests in the following areas: Science, Education, Healthcare, Demography, and Ecology. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6992f118d545d/). Thus, DEMOCRACY is an extremely complex, multi-level hierarchical SYSTEM that, in turn, consists of interconnected, complex subsystems. Moreover, only a correctly structured entire STATE PYRAMID as a whole can ensure the coordinated functioning of all elements of the state: society, the elites, the economy and state governing bodies – to fulfil the PURPOSE – the intended function of DEMOCRACY: to ensure freedom, the rule of law and equality of all citizens before the law, as well as to protect citizens' dignity and their rights to land and private property. Furthermore, this SYSTEM also operates according to the objective laws of NATURE, namely the principles of complex systems theory. One such principle is that any attempt to improve a single element of a complex system is guaranteed to impair the functioning of the system as a whole. An individual element of the system can only be improved following a prior analysis of its place within the hierarchy of the system as a whole. This must be preceded by an analysis of this element's connections with others, its impact on the purpose and intended function of the system as a whole, as well as the impact of the external environment on all elements of the system. Consider, therefore, the immense damage inflicted throughout the years of Ukraine's independence by unsystematic reforms of its governing bodies. This was the direct consequence of individuals coming to power who lacked even a basic understanding of system analysis and synthesis – skills required even for simpler, technical systems. Yet they boldly interfered in the processes of so-called democratic state-building, in reality destroying its nascent foundations within the authorities. Shielding themselves behind pseudo-democratic rhetoric, they attempted to copy an oligarchic-clan authoritarian governance model akin to the Russian one. This had devastating consequences for Ukraine's defence capabilities and further provoked Russia into its 2014 aggression. However, we shall explore this in greater detail in the continuation... Ukrainian version: https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6abd3f84e9d18/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6abf7ec5a3c81/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6abd3f84e9d18/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Wed, 30 Sep 2026 19:57:40 +0300 "Багато форм правління пробували і будуть пробувати у цьому світі гріха і страждань. Ніхто не стверджує, що демократія є досконалою чи всезнаючою. Дійсно, кажуть, що демократія – найгірша форма правління, якщо не вважати всіх тих інших форм, що застосовувалися час від часу" (Вінстон Черчилль, виступ у британському Парламенті, 1947 р.) Декілька слів про "світ гріха і страждань". На нашу думку, він є поєднанням матеріального та енергетичного, об'єднаних у єдину надскладну систему, яка діє за законами нашого ТВОРЦЯ – БОГА. Окремі складові цієї системи постійно рухаються й видозмінюються, а матеріальне може переходити в енергетичне і навпаки. Єдність і боротьба матеріального та енергетичного породжують духовне і є джерелом розвитку Світу. У ньому кількісні зміни переходять у якісні, минуле заперечується дійсним, а розвиток відбувається по спіралі, на якій прогрес і регрес чергуються, а складна система здатна змінювати якість власних компонентів. Закони Всесвіту є об'єктивними й не залежать від волі людей. Людина є його частиною, і в кожній людині закладена його мікромодель. Це дає їй можливість брати участь або у прогресі, або у регресі – як самої себе, так і Всесвіту. Регрес чи прогрес залежать від ступеня пізнання Його Законів і дотримання їх. Початкові умови, генетичний код, спадковість та обрана мета життя людини також мають значення. "Духовно світле" і "духовно темне" в людині є наслідком її життєвих перетворень. Різні народи, релігії, форми державного правління та панівні в суспільствах ідеології також впливають на долю кожної конкретної Людини. Тепер перейдемо до форм державного управління у різних країнах і серед різних народів. Історія Людства знає багато таких форм. Переважаючими у країнах Азії, наприклад, є авторитарні, а в країнах Європи – демократичні. Водночас уніфікованих і застиглих у часі форм не існує. Якщо умовно розташувати їх усі на одній прямій лінії, то її крайніми точками будуть: абсолютна автократія, фактично – диктатура та повна демократія, як ідеал народовладдя, якого дуже важко досягнути, а форма управління потребує постійної адаптації до нових умов існування. Різниця між ними полягає насамперед у цільовій функції – меті існування держави. Для авторитарної країни найвищими цінностями є розміри її території, кількість підданих та особиста "слава" диктатора. Усе, що є в країні, диктатори вважають своїм. Для демократичних країн такими цінностями є особиста свобода й гідність громадян, верховенство права та їхня рівність перед законом, а також захист права приватної власності. Усі форми державного управління, які перебувають між цими двома крайніми формами, є різними комбінаціями автократії та демократії. Їх зміщення й трансформація у бік тієї чи іншої форми відбуваються залежно від внутрішніх і зовнішніх умов, у яких перебувають країни й народи та які змінюють стан і якість суспільств, еліт, ідеологій та урядів. Причому такі зміни можуть бути як поступовими – еволюційними, так і революційними. Для прикладу, демократія США часів президентів Ніксона і Трампа – це дві різні форми демократії. Хоча президент Трамп прийшов до влади не революційним шляхом, він майже революційно змінив її обличчя. Він, очевидно, схильний до авторитарного стилю управління, не приховує захоплення диктаторами, уникає однозначного засудження воєнної агресії, демонструє суперечливе ставлення до норм міжнародного права та суттєво змінив традиційні акценти зовнішньої політики США щодо захисту свободи й демократії у світі. Але про які НЕОБХІДНІ УМОВИ ДЛЯ БУДІВНИЦТВА СУЧАСНОЇ ДЕМОКРАТІЇ можна вести мову на основі знань, накопичених Людством до наших днів? Деякі з них були сформульовані й опубліковані у 2018 році в газеті "День" у публікації "Невивчені уроки Гетьманату та національна ідея України у сучасних умовах" (https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2). Вони отримали навіть відповідне національне свідоцтво про реєстрацію авторського права (N87693 від 11 квітня 2019 року). На їхній основі розгорнемо й сформулюємо ще такі: Перша умова - "СЕРЕДНІЙ КЛАС – СОЦІАЛЬНА БАЗА ДЛЯ ДЕМОКРАТІЇ" Вона полягає у тому, що необхідною, але недостатньою умовою для існування в країні демократії є наявність у ній критичної маси СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ. Пам'ятаєте: "держава, що складається з "середніх" людей, матиме й найкращий державний лад", – Аристотель, трактат "Політика", IV ст. до н. е. Згідно з Аристотелем, "СЕРЕДНІ" в країні мають бути сильнішими й чисельнішими за "найбагатших" і "найбідніших". Перші завжди купуватимуть владу й прагнутимуть стати олігархами, а другі – "продаватися" на виборах і "мріяти про власних рабів". Наслідком буде потрапляння до влади корумпованих ділків чи продажних говорунів-популістів, якими управлятимуть олігархи. Нагадаємо також, що демократія часів Аристотеля існувала у невеликих містах-державах. Вона діяла лише для вільних громадян і не надавала права голосу більшості населення – рабам і навіть вільним, які не були народжені в цій державі. Аристотель вважав, що збільшення кількості виборців понад 5000 також є загрозою для демократії. До влади потраплятимуть ті, кого виборець не знає особисто. А без спільного проживання "на очах" виборець не здатний перевірити справжню біографію кандидатів у владу й відрізнити їхні "пусті" слова від "дійсних" вчинків. У сучасних демократичних країнах до середнього класу має належати не менше ніж 50 % населення країни. І до нього мають належати наукова й творча інтелігенція, лікарі, вчителі, військовослужбовці, державні службовці, інженери, висококваліфіковані працівники, представники малого й середнього бізнесу, а також пенсіонери. Без такої соціальної бази – самодостатнього середнього класу – фундаменту для будівництва державної піраміди демократії просто не існує. Друга умова - "ДВОПАРТІЙНІСТЬ - ПОЛІТИЧНА ОСНОВА ДЛЯ ДЕМОКРАТІЇ" Вона полягає у тому, що навіть за існування в країні соціальної бази для будівництва демократії її побудова неможлива без наявності в країні політичних партій, які дійсно прагнуть її збудувати, визнають існування законів демократії та мають програму і стратегію – своєрідний "архітектурний план" – такого будівництва. Накопичений досвід Людства свідчить, що для ДЕМОКРАТІЇ потрібен не лише НАРОД, який історично прагне СВОБОДИ і СПРАВЕДЛИВОСТІ, але й відповідна ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА такого НАРОДУ, яка знає, як її збудувати. Для цього така ЕЛІТА має структуруватися принаймні у ДВОХ політичних партіях не вождистського типу або у двох блоках партій, які визнають існування законів демократії і відрізняються між собою лише ідеологічним спрямуванням: одна – консервативним, а інша – ліберальним баченням Світу. Маючи спільну віру в ДЕМОКРАТІЮ, вони мають відрізнятися лише ідеологічним світоглядом. В однієї – це перевірені часом консервативні традиції переважно свого народу та історичний досвід його минулих поколінь. В іншої – ліберальні погляди інших народів, які часто ще не перевірені історією власної країни, але вже підтвердили свою успішність у передових країнах Світу. Спільними для обох мають бути беззаперечний патріотизм і відданість демократичним цінностям: виборності, підзвітності й відкритості органів державної влади перед розвинутим громадянським суспільством. Справа у тому, що без наявності в країні таких партій або блоків партій, а також ЗМІ, які їх підтримують, підвищувати політичну культуру виборців, вчити їх законам демократії й перетворювати населення на розвинуте громадянське суспільство буде нікому. Їхнє місце неодмінно займуть кишенькові олігархічні партії, корумповані політикани й підконтрольні тільки їм ЗМІ, які зацікавлені не у народовладді через ДЕМОКРАТІЮ, а в особистій АВТОРИТАРНІЙ владі – за ширмою псевдодемократії. Їх легко впізнати не за їхніми популістськими словами і псевдопатріотичними гаслами, а за справами. Такі псевдодемократичні партії активно знищують, перш за все, професійну еліту країни і репутацію достойних і моральних кандидатів у владу. Роблять це шляхом їх ігнорування й замовчування у ЗМІ або навішування на них "ярликів" і використання чорного піару. Мета – просування у владу замість патріотичних професіоналів штучно створених "нових облич", "молодих політиків", "громадських активістів" і "безкорисливих волонтерів". Як наслідок – замість демократії приховане авторитарне управління країною. На питання, чому потрібно саме ДВІ партії чи ДВА блоки партій, відповідь проста. При ДЕМОКРАТІЇ одну ВЛАДУ має контролювати одна ОПОЗИЦІЯ. Кожна з партій чи блоків партій повинна мати КАДРОВИЙ РЕЗЕРВ як для управління в УРЯДІ, так і для контролю в ОПОЗИЦІЇ. Бути завжди готовою не лише управляти, але й контролювати. Без порушення закону, за визначеними законом ПРОЦЕДУРАМИ і поважаючи демократичний принцип верховенства права в країні більше, ніж власний ідеологічний консервативний чи ліберальний світогляд. Природною назвою таких партій могло б бути: Консервативно-демократична і Ліберально-демократична партії. У самих назвах партій визначена їхня головна політична мета – будівництво ДЕМОКРАТІЇ, а також підкреслена ідеологічна основа для пошуку матеріалів і будівничих: консервативна і ліберальна ідеології. Вони мають важливе значення, але є другорядними щодо архітектури проєкту будівництва – ДЕРЖАВНОЇ ПІРАМІДИ ДЕМОКРАТІЇ. Цей архітектурний план має бути незмінним для обох партій, як і розуміння ними того, що деструктивна боротьба їхніх ідеологій, із прихованою спробою підмінити архітектурний план демократії планом будівництва АВТОКРАТІЇ, вже не раз призводила у Європі до перемоги фашистських диктатур. Третя умова - "БАЛАНС ВЛАДИ – ПРАВОВА ОСНОВА ДЛЯ ДЕМОКРАТІЇ" Вона полягає у тому, що справжні, а не декларовані виборність, підзвітність і прозорість органів влади за демократії, а також рівність усіх громадян перед законом можуть бути забезпечені лише за умови поділу й відокремлення трьох гілок ВЛАДИ: ЗАКОНОДАВЧОЇ, ВИКОНАВЧОЇ і СУДОВОЇ. Такий розподіл має бути реальним, а не декларованим, і його порушення з боку виконавчої гілки влади має розглядатися як пряма загроза демократії і державна зрада. Контрольні функції ОПОЗИЦІЇ щодо виконавчої гілки ВЛАДИ мають бути ПРОЦЕДУРНО ВИЗНАЧЕНІ спеціальним законом, що особливо важливо для країн, де немає сталих історичних традицій такого контролю або вони не прописані у Конституції. Конституція має бути беззаперечним законом прямої дії, а вищою формою правосуддя – суд присяжних. Оскільки за звинуваченням у суді стоять докази, зібрані державними правоохоронними органами, то на захисті громадян мають стояти можливі контрдокази, які мають збирати приватні детективи. Більша ж частина функцій державного управління має бути передана на якомога нижчий рівень управління – у МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ, а правоохоронні функції мають бути поділені на муніципальну і національну частини. Четверта умова - "СТАБІЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ – ЗАПОРУКА ЗБЕРЕЖЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОСТІ І ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ВЛАДИ ПРИ ДЕМОКРАТІЇ" Вона полягає у тому, що в умовах постійного переобрання політичної влади в країні збереження стабільності, фаховості й інституційної пам'яті органів державного управління можливе лише за умови збереження в цих органах критичної маси позапартійних кадрових професіоналів. Причому їхнє кадрове зростання має бути захищене законом від протиправного політичного впливу і свавілля політично вмотивованих кадрових рішень. Політики, як правило, змінюються при владі після кожних виборів. Їхня професійна фаховість при політично вмотивованих призначеннях може не враховуватися. Їхні підлеглі з числа кадрових позапартійних професіоналів зростають по кар'єрній драбині протягом десятиліть. Вони є в цих органах єдиними носіями інституційної пам'яті, фаховості й сталих професійних традицій. Тому захист таких кадрових професіоналів від протиправного впливу на них з боку політиків має регулюватися спеціальним законом. А його порушення має тягнути за собою кримінальну відповідальність як за руйнацію стійкості держави і демократії. Відповідальність за приховування і замовчування таких деструктивних фактів послаблення й руйнування державних органів має лежати не лише на чинній владі, але й на опозиції. Особлива відповідальність має лежати і на засобах масової інформації – четвертому елементі недержавної влади при демократії. Їхнє мовчання та незвернення уваги на такі факти є індикатором того, що свобода слова в країні відсутня, а ЗМІ перебувають під контролем корумпованої влади й олігархів. П'ята умова - "ІНОВАЦІЙНО-ВИРОБНИЧА І ТЕХНОЛОГІЧНО-ПРОДУКТИВНА МОДЕЛЬ – ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА ДЛЯ ДЕМОКРАТІЇ" Вона полягає у тому, що лише сильна і самодостатня модель економіки зі стабільними темпами макроекономічного зростання може бути у сучасних умовах основою для будівництва в країні ДЕМОКРАТІЇ. Без такої основи неможливо забезпечити ні соціально-політичний фундамент для її будівництва, ні обороноздатність уже діючої демократії у ворожому до неї зовнішньому середовищі. Не забуваймо, що головними зовнішніми ворогами будь-якої сучасної демократії завжди будуть авторитарні режими, які бояться успіху демократій як прикладу для своїх народів. А також транснаціональні ділки і корпорації, які просувають ідеї глобалізму задля пограбування природних і людських ресурсів інших країн Світу. Вони не зацікавлені у сильній економіці й ефективному урядуванні країн, які вони грабують. Так само не існує спільних планів і стратегій зміцнення економічної могутності країн, які будують демократію, навіть з боку демократичних країн Світу, ЄС чи НАТО. На першому місці для них завжди стоятимуть власні національні інтереси й вигода. Так, самодостатність, висока продуктивність і ефективність власної національної економіки залишаються єдиним ресурсом для економічного забезпечення будівництва ДЕМОКРАТІЇ. Модель сучасної економіки може бути сформульована так: ПРОДУКТИВНІ ВИРОБНИЧІ СИЛИ + ТЕХНОЛОГІЇ + ІННОВАЦІЇ + ФІНАНСОВИЙ І ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ + ЗДОРОВА ДЕМОГРАФІЯ І ЕКОЛОГІЯ. Реалізація такої МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ можлива лише за умов гарантованої державної підтримки й захисту національних інтересів у сферах: Науки, Освіти, Охорони Здоров'я, Демографії й Екології. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6992f118d545d/). Отже, ДЕМОКРАТІЯ являє собою надскладну, багаторівневу ієрархічну СИСТЕМУ, яка, у свою чергу, складається із взаємопов'язаних складних підсистем. Причому тільки правильно побудована уся конструкція ДЕРЖАВНОЇ ПІРАМІДИ у цілому може забезпечити злагоджену роботу всіх елементів держави: суспільства, еліт, економіки і державних органів управління – для реалізації МЕТИ – цільової функції ДЕМОКРАТІЇ: забезпечення свободи, верховенства права і рівності всіх громадян перед законом, а також захисту гідності громадян та їхніх прав на землю і приватну власність. До того ж ця СИСТЕМА діє також за об'єктивними законами ПРИРОДИ, а саме – за закономірностями теорії складних систем. Однією з таких закономірностей є те, що будь-яка спроба покращити один елемент складної системи гарантовано погіршує роботу системи у цілому. Покращити окремий елемент системи можна лише після попереднього аналізу його місця в ієрархії цілісної системи. Цьому має передувати аналіз зв'язків цього елемента з іншими, його впливу на призначення і цільову функцію системи у цілому, а також впливу зовнішнього середовища на всі елементи системи. Тому ще раз уявіть, якої шкоди за роки незалежності України вже завдали безсистемні реформи її органів управління. Це стало наслідком приходу до влади людей, які не володіли азами системного аналізу і синтезу навіть простіших складних систем, як наприклад – технічних. Але вони сміливо втручалися у процеси начебто демократичного державотворення, насправді руйнуючи його паростки в органах влади. Прикривалися псевдодемократичною риторикою, але намагалися скопіювати олігархічно-кланову авторитарну модель управління на кшталт російської. Це мало руйнівні наслідки для обороноздатності України і додатково спровокувало Росію на агресію 2014 року. Але про це поговоримо більш детально у продовженні... https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6abd3f84e9d18/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a60bde47e4ae/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Wed, 22 Jul 2026 15:56:04 +0300 "For man, when perfected, is the best of animals, but, when separated from law and justice, he is the worst of all" (Aristotle, 4th century BC) The nature of corruption and the laws governing the fight against it have long been known. American scholars, Professor Robert Klitgaard and Nobel laureate Gary Becker, have even derived scientific formulas for corruption. According to Professor Klitgaard, the equation is: C = M + D – A, where C stands for CORRUPTION, M for the MONOPOLY of power to make backroom decisions opaque to the public, D – DISCRETION in selective justice and impunity for officials and business tycoons close to power, and A – ACCOUNTABILITY and AUDITABILITY of those in power to society, the law and the justice system. Professor Becker expresses this formula as a mathematical inequality: (1 – P) • E (U) > R • S • L, where P is the probability of punishment for corruption, ranging from 0 to 1; (1 – P) is the probability of evading punishment for corruption; E (U) is the expected utility of corrupt activities; R is risk; S is the severity of punishment for corruption; and L is the lawful income from lawful activities. According to these formulas, corruption becomes virtually unbeatable in countries governed by an authoritarian regime that is not accountable to society or to the laws of democracy, even when it calls itself a 'democracy', includes the word in its Constitution, formally holds elections and publicly performs ritualistic pseudo democratic procedures, in reality concealing and enabling the operations of privatised law enforcement agencies, security forces, courts and a distorted legal system that bears absolutely no resemblance to the laws of democracy (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68a5dd747bc1f/). Has our country had any other path since 1991? Yes, it has. In the first year of Ukraine's independence, Zbigniew Brzeziński warned Ukraine against attempting to 'reinvent the wheel' when creating a new legal system that would comply with the principles of democracy. During a meeting in Washington with Ukraine's military attaché to the US, he advised adopting new laws immediately through a single package decision by parliament. This should have been precisely a comprehensive SYSTEM of laws from any Western country, one that had already been tested by the long-standing existence of a stable democracy. 'If you waste time searching for your 'own' democratic laws, you will end up with a host of oligarchs and a dysfunctional legal system. This will fuel state corruption. What matters is not the number of laws containing words about democracy, but effective justice and citizens' respect for the law as a national tradition. Benevolence should spur success, not invite ridicule due to an inability to 'adapt' to life with corruption." I also recall a remark I received from the leadership of military intelligence at the time, following my suggestion to forward a transcript of this conversation with Dr Brzeziński to the President of Ukraine. I was told that this was purely a 'political matter' and did not pertain to the activities of a military attaché or military intelligence. Only later, in a 2019 interview with The Day (Den) newspaper, did the first President, Leonid Kravchuk, confirm that no one in Ukraine's leadership knew how democracy ought to be built or understood the laws governing its existence (https://day.kyiv.ua/article/podrobytsi-litnya-shkola-zhurnalistyky/tsi-vybory-mozhut-buty-nashoyu-ostannoyu-pomylkoyu). The process of building democracy in Ukraine remains unfinished precisely because the politicians who made strategic decisions lacked the necessary knowledge and genuine plans for its construction. Meanwhile, non-partisan professionals were not only deprived of the opportunity to make strategic decisions, but continue to this day to be silenced and prevented from being elected to political office in Ukraine. Let us reiterate: the People of Ukraine, unlike those of Russia, are authentically European and, in their overwhelming majority, Christian. The global Ukrainian population stands at nearly 50 million. Christian cultural and moral traditions, just like European democratic traditions, are predominant in Ukraine. There are also Muslim Tatars living in Ukraine, but they number no more than half a million citizens. Geographically, Ukraine is situated in the heart of Europe, whilst to the north and east of its borders lie European Belarus and the European part of Eurasian Russia. Therefore, historically and naturally, Ukraine can have only one future – to be part of the pan-European civilisational and cultural space of the democratic European nations. However, the development of modern forms of European democracy in Ukraine would be impossible without first formulating a Strategy – an architectural plan for such development – which is also necessary to raise the level of political culture within civil society. While society has learned to rise up against authoritarianism, it has yet to master electing a worthy government in its aftermath. It is precisely for this reason that we need to formulate and disseminate the principles for building modern forms of democracy and fundamental democratic values, which the new post-war elected representatives must adhere to and put into practice – not just in words, but in deeds. I formulated these three fundamental laws of democracy and published them ahead of the last presidential election in 2019 (https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2). They were granted Copyright Registration Certificate No. 87693 on 11 April 2019. The First Law of modern democracy can be defined as the law of the requisite development of the socio-economic foundation and the political culture of civil society aimed at ensuring the successful functioning of democratic institutions. These must be sufficient to ensure the functioning of democratic institutions of government, public oversight of the authorities, and the necessary adaptation of the country's governance mechanisms to safeguard democracy in line with changes in both the domestic and international environments surrounding the country. The Second Law of modern democracy, I believe, can be described as the law of the configuration (distribution, balance and checks) of the branches of government in a democracy. It holds that genuine-rather than merely formal-electivity, accountability and transparency of the authorities in a democracy, as well as the equality of all citizens before the law, can only be ensured through the genuine separation of the three branches of government. The Third Law of modern democracy can be described as the law of political stability, continuity and professionalism of public administration bodies in a democracy. As a technocrat, I understand that democracy is an extremely complex socio-economic SYSTEM, far more complex than a technical one. One such law is that any attempt to improve a single element of a holistic SYSTEM is guaranteed to impair the functioning of the SYSTEM as a whole. Consider, then, the damage that has already been caused over the years of Ukraine's independence by the unsystematic reforms of its governing bodies... This was the cause of the two Maidan protests in Kyiv. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a60bde47e4ae/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a5dfc7a51692/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Mon, 20 Jul 2026 13:46:18 +0300 "Людина найкраща істота, коли живе за законами і справедливістю, але без них перетворюється на найгіршого хижака" (Аристотель, IV ст. до н.е.) Природа корупції і закони боротьби з нею є давно відомими. Американські вчені, професори Роберт Клітгаард і лауреат Нобелівської премії Гері Беккер вивели навіть наукові формули корупції. Згідно з професором Клітгаардом, це рівняння: К = М + Д – П, де К – КОРУПЦІЯ, М – МОНОПОЛІЯ влади на кулуарні і непрозорі для суспільства рішення, Д – ДИСКРЕЦІЯ у вибірковому правосудді та безкарності наближених до влади чиновників і ділків від бізнесу, П – ПІДЗВІТНІСТЬ і ПІДКОНТРОЛЬНІСТЬ влади суспільству, закону і правосуддю. У професора Беккера ця формула має вигляд математичної нерівності: (1 – ВПК) • КП > Р • ЖП • ЧП, де ВПК – вірогідність покарання за корупцію, значення якої становить від 0 до 1; (1 – ВПК) – вірогідність уникнення покарання за корупцію; КП – можливий прибуток внаслідок корупційної діяльності; Р – ризик; ЖП – жорстокість покарання за корупцію; ЧП – можливий прибуток внаслідок законної діяльності. Згідно з цими формулами, корупція стає практично непереможною в країнах, де існує непідконтрольна суспільству і законам демократії авторитарна влада. Навіть коли вона називає себе "демократією", має це слово в Конституції, формально проводить вибори і публічно виконує ритуальні псевдо-демократичні процедури. За якими насправді ховаються і діють приватизовані правоохоронні органи, силові структури, суди і спотворена правова система, яка абсолютно не відповідає законам демократії (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68a5dd747bc1f/). Чи був у нашої країни інший шлях ще з 1991 року? Був. У перший рік незалежності України Збігнєв Бжезінський застеріг Україну від спроби винаходу "велосипеда" при створенні нової правової системи, яка відповідала б законам демократії. Під час зустрічі у Вашингтоні із військовим аташе України в США він порадив прийняти нові закони відразу одним пакетним рішенням парламенту. Це мала б бути саме цілісна СИСТЕМА законів будь-якої з країн Заходу, яка вже була випробувана тривалим існуванням сталої демократії. "Якщо втратите час на пошук "власних" демократичних законів, отримаєте купу олігархів і непрацюючу правову систему. Це буде живити державну корупцію. Головне не кількість законів зі словами про демократію, а діюче правосуддя і законослухняність громадян як національна традиція. Доброчинність має стимулювати успіх, а не викликати насмішки через нездатність "пристосуватися" до життя із корупцією". Пам'ятаю і зауваження, яке отримав від керівництва воєнної розвідки того часу, за пропозицію направити запис цієї бесіди з доктором Бжезінським Президентові України. Отримав дорікання, що це суто "політичне питання" і воно не стосується діяльності воєнного аташе і воєнної розвідки. Тільки пізніше, в інтерв'ю газеті "День" у 2019 р., перший Президент Л. Кравчук підтвердив, що ніхто в керівництві України не знав, як саме потрібно будувати демократію, і не знав законів її існування (https://day.kyiv.ua/article/podrobytsi-litnya-shkola-zhurnalistyky/tsi-vybory-mozhut-buty-nashoyu-ostannoyu-pomylkoyu) . Будівництво демократії в Україні тому і не завершене, що політики, які приймали стратегічні рішення, не мали відповідних знань і щирих планів її будівництва. А позапартійні професіонали були позбавлені не тільки можливості прийняття стратегічних рішень, але й продовжують піддаватися до цього часу замовчуванню та блокаді можливості бути обраними до політичної влади в Україні. Нагадаємо ще раз: Народ України, на відміну від Росії, є аутентичним європейським і в абсолютній більшості – християнським. Якщо брати загальну кількість українців у світі, то це майже 50 мільйонів. Християнські культурні і моральні традиції, як і європейські демократичні традиції, є домінантою в Україні. В Україні проживають і мусульмани-татари, але їх не більше пів мільйона громадян. Географічно Україна розташована у центрі Європи, а на півночі та на сході її кордонів – європейська Білорусь і європейська частина євразійської Росії. Тому історично-природним майбутнє України може бути лише одне – перебування у загальноєвропейському цивілізаційному і культурному просторі демократичних країн Європи. Але будівництво в Україні сучасних форм європейської демократії було б неможливим без попередньої розробки Стратегії – архітектурного плану такого будівництва. Яка потрібна і для підняття рівня політичної культури громадянського суспільства. Повставати проти авторитаризму воно вже вміє, але обирати після цього гідний уряд ще ні. Саме для цього і потрібне формулювання та поширення законів будівництва сучасних форм демократії і базових демократичних цінностей, яких не на словах, а на ділі мають додержуватись і впроваджувати в життя нові повоєнні обранці. Такі три основні закони демократії були сформульовані мною і опубліковані перед останніми президентськими виборами у 2019 році (https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2). Вони отримали Свідоцтво про реєстрацію авторського права N87693 від 11 квітня 2019 року. Першим законом сучасної демократії можна назвати закон необхідного рівня розвитку соціально-економічної бази і політичної культури громадянського суспільства з метою забезпечення успішного функціонування інститутів влади за демократії. Цей закон полягає в тому, що необхідними, але не достатніми умовами для існування в країні успішної демократії є наявність критичної маси заможного СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ і певного рівня політичної культури громадянського суспільства. Вони мають бути достатніми для забезпечення функціонування демократичних інститутів влади, контролю над владою з боку суспільства і необхідної адаптації алгоритмів управління в країні для захисту демократії відповідно до змін як внутрішнього, так і зовнішнього середовища навколо країни. Другим законом сучасної демократії, вважаю, можна назвати закон конфігурації (розподілу, балансу і противаг) органів влади за демократії. Він полягає в тому, що справжня, а не формальна виборність, підзвітність і прозорість органів влади за демократії, а також рівність усіх громадян перед законом можуть бути забезпечені лише за реального відокремлення одна від одної трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової. При тому, що максимально можлива кількість внутрішніх функцій державного управління має бути передана на якомога нижчий із можливих рівень управління – у місцеве самоврядування, а права парламентської опозиції – визначені і захищені законом. Третім законом сучасної демократії можна назвати закон політичної стабільності, сталості і фаховості органів державного управління за демократії. Він полягає в тому, що необхідною, але не достатньою умовою для політичної стабільності за демократії є наявність у країні принаймні двох заснованих на ідеології демократії партій не вождистського типу. Ці партії можуть відрізнятися одна від одної різним баченням процесів еволюційного розвитку Світу. Одна може бути консервативною, інша – ліберальною, але їх мають об'єднувати спільні демократичні цінності: виборність, підзвітність і відкритість органів державної влади перед суспільством. Обидві такі ідеологічні партії мають бути свідомо антиреволюційними і мати підготовлений фаховий кадровий резерв для управління державою за умов демократії. Бути готовими не лише управляти країною, але й підкорятися волі виборців і періодично перебувати у парламентській опозиції. Цінувати принцип верховенства права більше, ніж власну ідеологію, і здійснювати ефективний контроль над виконавчою гілкою влади протягом усього часу перебування в опозиції. Що стосується збереження сталості і фаховості органів управління за демократії, то це має забезпечуватися законодавчо визначеною системою захисту позапартійних кадрових професіоналів від протиправного впливу на них з боку політиків. Політики змінюються при владі після кожних виборів, а позапартійні професіонали кар'єрно зростають протягом десятиліть роботи. Вони і мають бути носіями інституційної пам'яті, фаховості і сталих державницьких традицій органів управління. Запорукою усього цього мають бути свобода слова і вільні від протиправного впливу фахові і патріотичні засоби масової інформації – четвертий елемент недержавної влади за демократії. Мені як технократу зрозуміло, що демократія – це надскладна соціально-економічна СИСТЕМА, набагато складніша за технічну. У неї, як і у технічних систем, є свої об'єктивні закони розвитку. Однією з таких закономірностей є те, що будь-яка спроба покращити один елемент цілісної СИСТЕМИ гарантовано погіршує роботу СИСТЕМИ у цілому. Покращити елемент СИСТЕМИ можна лише після попереднього аналізу його місця в ієрархії цілісної СИСТЕМИ. Цьому має передувати аналіз зв'язків даного елемента з іншими, впливу елемента на призначення і цільову функцію СИСТЕМИ у цілому та впливу на них зовнішнього середовища. Тому уявіть, яку шкоду за роки незалежності України вже принесли безсистемні реформи її органів управління. Внаслідок приходу до влади людей, які не володіли навіть азами системного аналізу і синтезу більш простих технічних СИСТЕМ. Але сміливо втручалися у процеси начебто демократичного державотворення, насправді руйнуючи його паростки в органах влади. Прикривалися псевдодемократичною риторикою, але намагалися скопіювати олігархічно-кланову авторитарну модель управління на кшталт російської. Це і стало причиною двох протестних Майданів у Києві. Початок: КОРУПЦІЯ: причини та генезис. Тези до Плану і Стратегії Відновлення України (частина 6.1) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a5dfc7a51692/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a5938aaedf1c/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Thu, 16 Jul 2026 23:01:46 +0300 Those who buy power with money become accustomed to profiting from it (Aristotle, 4th century BC) The more corrupt the state, the more numerous the laws (Publius Cornelius Tacitus, Roman historian, 1st-2nd century AD) Ukraine's experience confirms the wisdom of these classical maxims. Laws and subordinate legislation that paved the way for corruption in Ukraine began to proliferate following the country's declaration of independence and the proclamation that it had become a "democratic state." As history demonstrates, a declaration of intent has never, by itself, automatically brought about the promised outcome. Building such a complex system of public governance as democracy requires a thorough understanding of the principles upon which it is founded (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68a5dd747bc1f/). Moreover, what needed to be built was not merely a new "vertical of power", as was sometimes advocated by the "new-old" political establishment, but rather an entirely new "pyramid of power." These two concepts differ as much as a low-grade domestic Zaporozhets clunker differs from a luxury German Mercedes. None of the political pseudo-elites elected to power throughout the years of Ukraine's independence succeeded in accomplishing this task. Without a sound understanding of the principles of democratic governance, it was impossible to prepare for combating corruption, which is an inherent challenge even within democratic systems. Government corruption and the shadow economy also existed in the USSR. But their scale was incomparable to the opportunities that opened up for shrewd dealers during the privatisation of state property and the uncontrolled liberalisation of the market. The example of the almost destitute fate of the families of the General Secretaries of the USSR after their dismissal from office, and the mass executions of corrupt officials in China today, are good illustrations of the difference in the scale of corruption under free market conditions. The first two presidents of Ukraine acknowledged their ignorance of democratic law. President Leonid Kravchuk stated this in 2019: 'In 1991, we proclaimed that Ukraine had become a democratic state... We suddenly began to build a new state. We had no knowledge of the new SYSTEM, even though we were educated, people... But this knowledge was completely at odds with what we needed in the new Ukraine. This situation persists to this day' (https://day.kyiv.ua/article/podrobytsi-litnya-shkola-zhurnalistyky/tsi-vybory-mozhut-buty-nashoyu-ostannoyu-pomylkoyu). The second president, Leonid Kuchma, even upon his appointment as Prime Minister in October 1992, addressed the members of the Parliament of Ukraine with a request: 'Just tell me what to build, and I will build it.' Such ignorance meant that the privatisation carried out did not, as in neighbouring Poland, lead to the emergence of mass numbers of small and medium-sized business owners – the foundation of the MIDDLE CLASS, which serves as the social basis for building DEMOCRACY. On the contrary, its predatory nature towards the people of Ukraine led to a dramatic stratification of society and the emergence of the super-rich and, subsequently, full-fledged oligarchs. The latter soon gained control over parliamentary parties and the government, not only through 'puppet' MPs and ministers, but also through corrupt officials and law enforcement officers. The 'shadow market' of the past and membership of the party and Komsomol nomenclature provided a good training ground for becoming extremely wealthy. Having acquired vast financial resources, some of them 'gained access to power'. This enabled them to 'buy' new power for themselves. The shrewdest became oligarchs. To quote Aristotle: 'Those who buy power with money become accustomed to profiting from it'. The process of 'investing in politics' becomes continuous and ever-present, whilst all the 'new political faces in power' become mere puppets in the deft hands behind the scenes of the puppet theatre of pseudo-democracy. We must therefore soberly acknowledge that, throughout all the years of independence, no one in Ukraine has yet even begun the scientifically grounded construction of DEMOCRACY as a complex socio-economic SYSTEM. All the 'democratically branded' political parties and politicians who criticised the 'previous regime' for authoritarianism did so only in words. Once in power, they merely refined the authoritarianism that actually existed. They were content with authoritarian rule and the resource-based economic model, which form the basis for their own self-enrichment. And what they called democracy in words actually has another name: oligarchic-clan-based and regionally neo-feudal authoritarianism. As for another marker of corruption, according to Tacitus: 'the more corrupt the state, the more numerous the laws', one of the first acts to pave the way for this can be considered Decree No. 1805-XII of the Speaker of the Parliament of Ukraine dated 11 November 1991 'with a view to the practical implementation of the ideas of George Soros' (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-12#Text). This did not involve transferring knowledge on building democracy to Ukraine, which would have been desirable and understandable, for example, experience in developing branches of government independent of one another, genuine ideological parties committed to the principles of democracy rather than clan-based or leader-centred parties, and the creation of a legal framework, system, mechanism and procedures for overseeing government activities (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68a5dd747bc1f/). No, Mr Soros's 'idea' lay elsewhere. The well-known transnational financier and 'globalist', who is said to have made a profit of 1 billion dollars from the collapse of the British pound sterling in a single day, on 16 September 1992, proposed introducing clearing settlements for goods and services in Ukraine. Naturally, this was to be carried out with his advisory assistance and mediation. The only problem was that Ukraine did not yet have any state system for assessing their value at world prices, analysing potential sales markets, assessing the reputation of counterparties, or a mechanism for monitoring settlements. Embassies abroad were only just being opened, intelligence agencies had not yet been established, and Ukraine's first Law 'On Intelligence' was only adopted in 2001, despite opposition from the then government and the leadership of the Security Service of Ukraine (SSU)... However, the complete dismantling of Ukraine's entire legal framework and the opening of legal loopholes for corruption-which was already rampant-as well as the emergence of a multitude of laws and subordinate legislation that continue to fuel it to this day began in 2005. This is linked to the actions of Ukraine's third president, Viktor Yushchenko. The first two presidents, at least, possessed a good education, broad-mindedness and experience of systematic public administration. They made fatal mistakes in their choice of personnel. They failed to establish new ideological parties that would be committed to the principles of democracy, which deprived them of the necessary pool of talent. The so-called 'personal loyalty' of their subordinates turned out to be a betrayal of both themselves and Ukraine. Yet they still understood the importance of professionalism and expertise. Their activities were scrutinised by a parliamentary opposition that was genuinely active in the Parliament. Public opinion in the country mattered, and the media were not yet under the complete control of either the authorities or the oligarchs. Some of them were openly opposed to the government. The fragile balance of power among the branches of government and the existing political forces in Ukraine, as well as the resilience of the governing bodies-thanks to their still fairly competent professional capacity, painstakingly built over the previous years of independence-was destroyed by Ukraine's third president. A Soviet-trained financier by education, lacking a systematic and broad-ranging view of the world, Viktor Yushchenko not only lacked knowledge of the principles of democracy, but also made no effort to seek out those who might have helped him in this regard. The transition from an authoritarian system of governance to a democratic one was not his objective. Lacking experience of independent governance in his previous posts, which had been characterised by his predecessor's authoritarian leadership style, he appears merely to have replaced a paternalistic model of serving the "father figure" with elements of narcissism, messianism, and self-admiration. Instead of showing gratitude to the people who had brought him to power in 2004, he believed he had already fulfilled his mission by 'bestowing freedom' and giving the world a 'new model of democracy'. According to a long-standing friend and head of his administration, O. Rybachuk: '...When Viktor Yushchenko was running for the presidency, he did not set himself the task of changing the system at all... He had a well-known saying that on the day after the Kuchma regime collapsed, tens of thousands of Ukrainians would somehow come to power by themselves; all you had to do was remove that regime, and everything else would begin to grow on its own. He did not consider it his duty to put together this team; he did not formulate his own political agenda; he had no reform plan of his own; at one point, he even asked us to map out a year-long schedule of what he was supposed to do..." (https://www.rudenko.kiev.ua/interview/rybachuk-yushchenko-zmushenyy-velychezny). Without changing the system of power, Yushchenko used the term 'revolution' as a pretext for the unconstitutional dismissal of tens of thousands of the most experienced professionals. In doing so, he effectively cleared positions for his 'dear friends' (liubi druzi) and their protégés, most of whom had already been part of the 'criminal regime' they criticised, whilst concealing the fact that, until very recently, they themselves had been part of it. This applied not only to his 'dear friends' who had been removed from office on grounds of discrediting behaviour or corruption, but also to Yushchenko himself. In 1994, the Prosecutor General's Office of Ukraine brought criminal charges against him personally for the theft of 25 million US dollars from Bank Ukraine in 1991 (https://www.pravda.com.ua/news/2016/06/13/7111575/). As it soon transpired, public criticism of the previous 'criminal regime' was necessary in order to return to it, and indeed to its highest echelons, not with the aim of dismantling the old 'criminal' SYSTEM, but to exploit it for even greater personal enrichment. It was these 'dear friends' and their 'political protégés' who initiated the massive destruction of professionalism within the governing bodies, of the legal framework designed to prevent corruption, and of the creation of new laws and subordinate legislation which only accelerated corruption and created the conditions for absolute impunity. The legal system that had developed in Ukraine before the Orange Revolution was not perfect. But it was coherent and, together with the presence within Ukraine's law enforcement agencies of a critical mass of career professionals, more or less ensured the protection of Ukraine's national interests. Evidence of this included: the successful repulsion of the first attempt at Russian aggression near Tuzla Island in 2003; the prevention of bloodshed during the Maidan protests in 2004; and the thwarting of Yanukovych's first attempt to seize power in Ukraine through electoral manipulation. Non-partisan professionals do not require instructions from the political leadership to fulfil their constitutional duty. For example, the security forces' initial response to the provocation near Tuzla Island and the SSU's first arrest of Police General Pukach in the Gongadze case in 2003 took place without consultation with the President. He was on official visits outside Ukraine at the time. He first learnt of the decisions and actions taken by the leadership of the security forces from the media. The decisions and actions taken by the SSU leadership in 2004 to halt the deployment of armed Internal Troops units into Kyiv to disperse the Maidan protests were also made without any prior political consultation. Article 35 of the Law of Ukraine 'On the Security Service of Ukraine' still provides for independent decision-making within the scope of its officers' powers, as well as their duty to refuse unlawful orders. Unlawful actions and inaction result in liability: either disciplinary or criminal. Permanent staff of the SSU cannot be political appointees and have the status of military personnel. They were subject to the body of laws on military service. The politicisation of law enforcement and security agencies was initiated by Yushchenko. Under his leadership, loyal politicians began to be appointed to their leadership positions instead of permanent, non-partisan professionals. Subsequently, ultra-wealthy political sponsors joined in, thereby finally transforming themselves into oligarchs, and their numbers began to grow. Let us not forget that before 2005, Pavlo Lazarenko could be considered the first and sole fully fledged oligarch. He was the only one among the ultra-wealthy who had a parliamentary party and his own media outlets, corrupt links within the leadership of law enforcement agencies and with international organised crime, and had a genuine chance of becoming the next President of Ukraine. US national security archives, now declassified, show that the key success in the fight against corruption in Ukraine was achieved not by politicians, but through expert cooperation between non-partisan professionals from the Prosecutor General's Office, Ukrainian military intelligence and the US FBI. This is evidenced by the only successful special hearings for Ukraine held in the US Congress in April 1998 on combating international organised crime and corruption (https://www.govinfo.gov/content/pkg/CHRG-105shrg46099/pdf/CHRG-105shrg46099.pdf). It is also evidenced by the tragic fate of Yevhen Kostiuchenko, a captain in Ukraine's military intelligence, who was involved both in the investigation into Lazarenko's crimes and in those congressional hearings. Following the victory in 2000 of the SSU leadership, headed by L. Derkach, in their struggle against the leadership of the Main Intelligence Directorate of the Ministry of Defence, the latter was dismissed, and the unit in which Captain Kostiuchenko served was disbanded. He was forced to emigrate to the USA. He soon went on to have an outstanding career in the police there and was killed whilst on duty. A road in Ventura County, California, was named in his honour, and he was posthumously awarded the highest police honour in the United States... (https://ukrainainc.net/2023/03/06/11585/). As we can see, even before 2005, there were serious problems in the work of special services and law enforcement agencies. The dissolution in 1998 of the Committee on Intelligence, which was, in essence, a betrayal of the military intelligence leadership in 2000, followed by political reprisals against it and the absolute trust placed in the head of the SSU, L. Derkach, resulted in the Сassette (also known as Tapegate) and Kolchuga Scandals and the tragedy surrounding the murder of Georgiy Gongadze. But by 2003, professionalism within Ukraine's security forces had been restored. This made possible the peaceful and bloodless Maidan of 2004. The roots of yet another tragedy – the now bloody Maidan uprising of 2014 – were laid precisely in 2005. An imperfect but coherent system of professional appointments within Ukraine's security agencies was dismantled precisely after the Orange Revolution, initially under pseudo-'revolutionary' slogans during Yushchenko's presidency, and later – under pseudo-'democratic' slogans of endless 'reforms' and 'improvements' to organisational and staffing structures by his followers. Appointments to the leadership of the security and law enforcement agencies began to be made solely on political grounds, rather than based on career professionals. Under the 're-certification procedure', even general's ranks began to be bestowed upon such individuals. The fight against corruption not only failed to intensify but was practically scaled back. Corruption gained momentum, becoming more cynical and overt. It is now virtually unchecked... In 2015, John Herbst, the US ambassador during the Orange Revolution, admitted that the hopes raised by the 2004 Maidan in the fight against corruption had not only failed to materialise but that corruption had actually worsened significantly. "Ukraine has a very serious problem with corruption because, frankly, the very top of your elites are corrupt. The very top. I will not name them now, but even people at the very top, who know how to talk to Westerners in reform language and say all the right things, prospered under the old SYSTEM." "They are able to jump from one party to another, in some cases, to manoeuvre between several parties – and, somehow, to remain untouched and to prosper. They learned to prosper under the old rules, and those rules are very convenient for them. And if they are convenient for you when you are a minister (in the previous government, which they criticised as soon as they lost their posts), imagine how convenient they will be for you when you are above that level. So these folks are a problem, but this is the leadership that you have... ... Civil society in Ukraine at independence was somewhat robust. That's why it is not surprising that you had a real democratic referendum on Independence in Ukraine, that you had a democratic transfer of power at the very first presidential election, or the second, when Kravchuk gave way to Kuchma, – and that was before the Orange Revolution! And the Orange Revolution would not have been possible without a mobilised civil society, albeit mobilised by corrupt leadership." "...I had problems in my Embassy (I worked here from 2003 to 2006) because my Embassy were enthusiasts for the Orange team. And I remember telling them two things that were very important. One, the United States did not have a favourite candidate in that election. We were in favour of a fair election. And the second very important thing I said to them after Yushchenko went on the boards was: "Take a look at Yushchenko's team. How different they really are from the Kuchma's team or the Yanukovych's team?". So I was one of the few people at the Embassy, or if that matters, in official Washington, who was not surprised when Yushchenko and Timoshenko fell out and when the Yushchenko government made the corrupt bargain on gas in January 2006, when the international community was looking forward to a win for Ukraine, and the destruction of all non-transparent gas relationships. But someone at the very top of Ukraine at that moment got very rich, rather than doing the right thing. And that PATTERN persists to this day – unfortunate but real (https://voxukraine.org/john-herbst-top-level-corruption-in-ukraine-ukr/). https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a5938aaedf1c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a50e824721df/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 10 Jul 2026 15:40:04 +0300 "Ті, хто купують владу за гроші, звикають одержувати з неї прибуток" (Аристотель, IV ст. до н.е). "Чим більше в державі корупції, тим більше законів" (Публій Корнелій Тацит, римський історик, I – II ст.) Досвід України підтверджує класичну античну мудрість. Закони і підзаконні акти, які відкрили шлях до корупції в Україні, почали з'являтися у великій кількості після проголошення незалежності України і декларування, що вона стала "демократичною країною". Декларація про наміри, як відомо, ще ніколи сама по собі автоматично не створювала обіцяного. Для будівництва такої складної системи державного управління, якою є демократія, були потрібні знання законів її побудови (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68a5dd747bc1f/). Причому будувати було потрібно навіть не нову "вертикаль влади", про яку іноді велася мова "новими – старими" політиками, а нову "піраміду влади". Ці два різні наукові визначення різняться одне від одного, як вітчизняний автомобіль "Запорожець" від німецького "Мерседеса". Жодна з політичних псевдоеліт, які обиралися до влади за всі роки незалежності, не впоралася із цим завданням. Без знань законів демократії підготуватися до боротьби з корупцією, яка є притаманною і цій системі державного управління, було неможливо. Владна корупція і тіньовий ринок існували і в СРСР. Але їхні розміри були незрівнянними з можливостями, які відкривалися для спритних ділків під час приватизації державної власності і безконтрольної лібералізації ринку. Приклад майже жебрацької долі сімей генеральних секретарів СРСР після їх звільнення з посад і масових сучасних страт корупціонерів у Китаї – гарні ілюстрації різниці у масштабах корупції в умовах вільного ринку. Перші два президенти України визнавали своє незнання законів демократії. Президент Леонід Кравчук засвідчив це у 2019 році: "У 1991 році ми проголосили, що Україна стала демократичною державою... Ми раптом почали будувати нову державу. Знань нової СИСТЕМИ не було, хоча ми були освіченими людьми... Але ці знання були зовсім протилежними до того, що нам потрібно було в новій Україні. Така ситуація зберігається і досі" (https://day.kyiv.ua/article/podrobytsi-litnya-shkola-zhurnalistyky/tsi-vybory-mozhut-buty-nashoyu-ostannoyu-pomylkoyu). Другий президент Леонід Кучма ще при затвердженні його на посаду Прем'єр-міністра у жовтні 1992 р. звернувся до депутатів Верховної Ради із проханням: "Ви скажіть мені, що потрібно будувати? А я – збудую". Похідним такого незнання стало те, що проведена приватизація не призвела, як у сусідній Польщі, до появи масового малого і середнього власника – основи СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ. Який є соціальною базою для будівництва ДЕМОКРАТІЇ. Навпаки, її грабіжницький характер по відношенню до Народу України призвів до драматичного розшарування суспільства і до появи надбагатіїв, а згодом – повноцінних олігархів. Останні невдовзі отримали можливість контролю над парламентськими партіями і урядом не тільки через "кишенькових" депутатів і міністрів, але й через корумпованих чиновників і правоохоронців. Минулий "тіньовий ринок" і належність до партійно-комсомольської номенклатури були гарною тренувальною базою для того, щоби стати надбагатим. Отримавши ж гігантські фінансові ресурси, деякі з них "наблизились до влади". Що дало їм можливість вже самим "купувати" нову владу. Найбільш спритні стали олігархами. Далі – за Аристотелем: "ті, хто купують владу за гроші, звикають одержувати з неї прибуток". Процес "інвестицій у політику" стає безперервним і постійно діючим. А усе "нові політичні обличчя при владі" стають лише маріонетками у спритних руках за кулісами лялькового театру псевдодемократії. Отже, треба тверезо визнати, що за усі роки незалежності до науково обґрунтованого будівництва ДЕМОКРАТІЇ як складної соціально-економічної СИСТЕМИ в Україні ще й ніхто не приступав. А усі "демократично забарвлені" політичні партії і політики, які критикували "попередню владу" за авторитаризм, робили це лише на словах. Діставшись влади, вони лише удосконалювали реально існуючий авторитаризм. Їх влаштовувала авторитарна влада і модель сировинної економіки, які є основою для власного самозбагачення. А те, що вони на словах називали демократією, насправді має іншу назву: олігархічно-клановий і регіонально-неофеодальний авторитаризм. Що ж до іншого маркера корупції, згідно з Тацитом: "чим більше в державі корупції, тим більше законів", то прикладом одного із перших актів, які відкрили шлях до неї, можна вважати Розпорядження Голови Верховної Ради України N1805-XII від 11 листопада 1991 року "з метою практичної реалізації ідеї Дж. Сороса" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-12#Text). Яка полягала не у передачі Україні знань будівництва демократії, що було б бажаним і зрозумілим. Наприклад, досвіду розбудови незалежних одна від одної гілок влади, справжніх ідеологічних, відданих законам демократії, а не кланово-вождистського типу партій, і створення правової бази, системи, механізму і процедур контролю за діяльністю урядів (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68a5dd747bc1f/). Ні, "ідея" пана Сороса полягала у іншому. Відомий транснаціональний фінансист і "глобаліст", якому приписують отримання прибутку у 1 мільярд доларів за обвал в один день, 16 вересня 1992 р., британського фунта стерлінгів, запропонував ввести в Україні клірингові розрахунки за товари і послуги. Зрозуміло, при його консультативній допомозі і посередництві. Проблемою було лише те, що в Україні ще не існувало будь-якої державної системи оцінки їх вартості за світовими цінами, аналізу ринків можливого збуту, репутації контрагентів і механізму контролю за розрахунками. Посольства за кордоном тільки відкривалися, розвідувальні органи не були сформовані, а перший Закон України "Про розвідку" був прийнятий, при спротиві діючої влади і керівництва СБУ, лише у 2001 році... Але повна руйнація усього правового поля України і відкриття правових шлюзів для вже галопуючої корупції та появи безлічі законів і підзаконних актів, які живлять її й донині, відбулося починаючи з 2005 року. І це пов'язано із діяльністю третього президента України Віктора Ющенка. Перші два президенти принаймні мали гарну освіту, панорамне мислення і досвід системного державного управління. Вони робили фатальні кадрові помилки. Не створили нових ідеологічних партій, які були б віддані законам демократії. Що не дало їм самим потрібного кадрового резерву. Декларована "особиста відданість" підлеглих оберталася зрадою і їх самих, і України. Але вони ще розуміли значення професіоналізму і фаховості. Їх діяльність була під наглядом парламентської опозиції, яка реально діяла у Верховній Раді. Суспільна думка в країні мала значення, а медіа ще не були під повним контролем не тільки влади, але й олігархів. Частина з них була відкрито опозиційною до влади. Крихкий баланс сил між гілками влади і наявними політичними силами в Україні, а також запас стійкості органів управління за рахунок ще доволі фахової професійної їх складової, яка з такими великими потугами народжувалася за попередні роки незалежності, зруйнував третій президент України. Радянський фінансист за освітою, без системного і панорамного бачення Світу, Віктор Ющенко не тільки не володів знаннями законів демократії, але й не шукав тих, хто міг би допомогти йому у цьому. Зміна авторитарної системи управління на демократичну не була його метою. Не маючи досвіду самостійного управління на попередніх посадах за авторитарного стилю керівництва його попередника, він, здається, змінив лише стиль служіння "батькові" на елементи нарцисизму, месіанства і самозакоханості. Замість вдячності Народові, який привів його до влади у 2004 році, він вважав, що вже виконав свою місію, "подарувавши свободу" і давши Світові "новий зразок демократії". За свідченням давнього друга і керівника його Адміністрації О.Рибачука: "...Віктор Ющенко, коли ішов до президенства, він взагалі не ставив собі за задачу зміну системи... В нього є відома фраза, що на другий день після того, як впаде режим Кучми, десятки тисяч українців самі якось прийдуть до влади і просто от забери цей режим, і воно почне рости звідкись. Він не вважав своїм обов'язком формувати цю команду, він не формував свою політичну аженду, він не мав свого плану реформ, він навіть в якийсь момент просив, щоб ми на рік розписали, що він має робити..." (https://www.rudenko.kiev.ua/interview/rybachuk-yushchenko-zmushenyy-velychezny). Не змінюючи СИСТЕМУ влади, Ющенко використав термін "революція" для антиконституційного звільнення з неї десятків тисяч найбільш досвідчених професіоналів. Чим "розчистив" місця для "любих друзів" та їх висуванців. Більшість з яких уже була при "злочинній владі", яку вони критикували, замовчуючи при тому, що ще донедавна самі були її частиною. Це мало відношення не тільки до "любих друзів", які були відлучені від влади за дискредитуючими або корупційними ознаками, але й до самого Ющенка. У 1994 р. Генеральна прокуратура України притягувала його самого до кримінальної відповідальності за фактом викрадення з банку "Україна" у 1991 році 25 мільйонів доларів США (https://www.pravda.com.ua/news/2016/06/13/7111575/). Джерело: "Українська правда" – українське суспільно-політичне інтернет-ЗМІ. URL: https://www.pravda.com.ua/articles/2010/01/21/4650769/ Як виявилося невдовзі, публічна критика попередньої "злочинної влади" була потрібна, щоби повернутися до неї, ще на її вищі щаблі. З метою не руйнації старої "злочинної" СИСТЕМИ, а для її використання задля ще більшого особистого самозбагачення. З "любих друзів" та їх "політичних висуванців" і почалося вже гігантське руйнування професіоналізму органів управління, правового поля для запобігання корупції, а також створення нових законів і підзаконних актів, які лише прискорили корупцію і створили умови для вже повної безкарності. Система права, яка склалася в Україні до Помаранчевої революції, не була ідеальною. Але вона була цілісною і разом із наявністю в силових органах України критичної маси кар'єрних, кадрових професіоналів більш-менш забезпечувала захист національних інтересів України. Свідченням чого були: успішна зупинка першої спроби російської агресії біля острова Тузла у 2003 році, запобігання кровопролиттю на Майдані 2004 року і блокування першої спроби Януковича захопити владу в Україні шляхом маніпуляцій на виборах. Кадровим позапартійним професіоналам не потрібна вказівка політичного керівництва для виконання конституційного обов'язку. Для прикладу, перша реакція силових структур на провокацію біля острова Тузла і перше затримання СБУ генерала міліції Пукача у справі Гонгадзе у 2003 році відбулися без узгодження із Президентом. Він перебував з візитами за межами України. Про рішення і дії керівництва силових структур він отримав першу інформацію із ЗМІ. Рішення і дії керівництва СБУ у 2004 році щодо зупинки введення в Київ озброєних підрозділів внутрішніх військ для розгону Майдану також відбувалися без будь-яких попередніх політичних консультацій. Стаття 35 Закону України "Про Службу безпеки України" й досі передбачає самостійне прийняття рішень у межах повноважень її співробітників, а також їх обов'язок відмови від незаконних наказів. Незаконні дії і бездіяльність мають наслідком відповідальність: або дисциплінарну, або кримінальну. Кадрові співробітники СБУ не можуть бути політичними призначенцями і мають статус військовослужбовців. На них поширювався комплекс законів про військову службу. Політизацію правоохоронних і силових органів започаткував Ющенко. При ньому замість кадрових і позапартійних професіоналів до їх керівництва почали призначати лояльних політиків. Згодом до цього долучились і надбагаті політичні спонсори, чим остаточно перетворилися на олігархів, а їх число почало збільшуватися. Не забуваємо, що до 2005 року єдиним і першим повноцінним олігархом можна вважати лише Павла Лазаренка. Лише він серед надбагатих мав парламентську партію і власні ЗМІ, корумповані зв'язки у керівництві правоохоронних органів, з міжнародною організованою злочинністю і мав реальні шанси стати черговим Президентом України. Розсекречені наразі архіви у сфері національної безпеки США свідчать, що ключовий успіх у боротьбі з корупцією в Україні забезпечили не політики, а фахова взаємодія позапартійних професіоналів Генеральної прокуратури, воєнної розвідки України і ФБР США. Про це свідчать єдині успішні для України спеціальні слухання в Конгресі США у квітні 1998 р. з питань боротьби із міжнародною організованою злочинністю і корупцією (https://www.govinfo.gov/content/pkg/CHRG-105shrg46099/pdf/CHRG-105shrg46099.pdf). А також трагічна доля капітана воєнної розвідки України Євгена Костюченка, який брав участь як у розслідуванні злочинів Лазаренка, так і у тих слуханнях у Конгресі. Після перемоги у 2000 році керівництва СБУ на чолі із Л.Деркачем у боротьбі із керівництвом ГУР МО останнього було звільнено, а підрозділ, у якому служив капітан Костюченко, розформовано. Він був змушений емігрувати до США. Невдовзі зробив там видатну кар'єру в поліції і загинув під час виконання службових обов'язків. На його честь названо проїзд у графстві Вентура, Каліфорнія, а він сам посмертно був нагороджений найвищою поліцейською нагородою США... (https://ukrainainc.net/2023/03/06/11585/). Як бачимо, і до 2005 року існували серйозні проблеми у діяльності спеціальних служб і правоохоронних органів. Ліквідація у 1998 р. Комітету з питань розвідки, зрада, по суті, керівництва воєнної розвідки у 2000 р. із послідуючими політичними репресіями щодо нього і абсолютна довіра керівнику СБУ Л.Деркачу мали наслідком касетний і кольчужний скандали та трагедію із вбивством Георгія Гонгадзе. Але уже у 2003 році професіоналізм у силових структурах України був відновлений. Завдяки чому відбувся мирний і безкровний Майдан 2004 року. Коріння ж чергової трагедії із вже кривавим Майданом 2014 року були закладені саме у 2005 році. Неідеальна, але цілісна система професійних кадрових призначень у силових органах України була демонтована саме після Помаранчевої революції. Спочатку під псевдо-"революційними" гаслами часів президентства Ющенка, згодом – під псевдо-"демократичними" гаслами безкінечних "реформувань" і "удосконалень" організаційно-штатних структур з боку його послідовників. У керівництво силових і правоохоронних органів почали призначати виключно з політичних мотивів, а не кар'єрних професіоналів. Яким у "порядку переатестації" стали присвоювати навіть генеральські звання. Боротьба з корупцією не тільки не посилилася, але й була практично згорнута. Корупція набрала обертів, стала більш цинічною і відкритою. Наразі – практично неконтрольованою... У 2015 році посол США часів Помаранчевої революції Джон Хербст зізнався, що очікування Майдану 2004 року у боротьбі з корупцією не тільки не справдилися, але й вона значно посилилася. "В Україні дуже серйозні проблеми з корупцією, тому що, відверто кажучи, верхівка вашої еліти дуже корумпована. Саме найвища верхівка... У списку корупціонерів є навіть ті особи, які дуже гарно вміють говорити "мовою реформ" із країнами Заходу, влучно висловлюватися, процвітаючи при цьому і зберігаючи стару СИСТЕМУ". "... Їм чудово вдається переходити з однією партії в іншу, часом здійснювати маневри між декількома партіями – і так чи інакше залишатися недоторканими особами та продовжувати процвітати при владі. Вони навчилися процвітати, граючи за старими, але дуже зручними для себе правилами. І якщо вам зручно працювати на посаді міністра (у попередній владі, яку вони критикували, як тільки втрачали посаду), уявіть собі, які будуть у них "зручності" на ще вищому щаблі. Ці люди і є проблемою, і водночас – вони є керівництвом вашої країни... ... Громадянське суспільство в Україні завжди було досить стійке й витривале. Не дивно, що ви провели справжній демократичний референдум щодо незалежності України, що у вас відбулась демократична передача влади ще на перших президентських виборах. Потім на других, коли Кравчук поступився президентським кріслом Кучмі, і все це було перед Помаранчевою революцією! А Помаранчева революція не відбулася б без мобілізованого громадянського суспільства, хоча його мобілізувало вже до того корумповане керівництво...". "...Я мав проблеми у своєму посольстві (працював там з 2003 по 2006 рр.), бо воно складалося з ентузіастів помаранчевої команди. І я пам'ятаю, що говорив їм дві важливі речі. Одна, що Сполучені Штати не симпатизували жодному з кандидатів на тих виборах. Ми виступали за чесні вибори. Друга дуже важлива річ, яку я казав їм після того, як Ющенко з'явився на біг-бордах: "Подивіться на команду Ющенка. Наскільки вона відрізняється від команди Кучми чи Януковича?". Тому я був одним з небагатьох людей у посольстві... навіть у Вашингтоні, які не здивувалися, коли Ющенко й Тимошенко розбіглися в різні сторони і коли уряд Ющенĸа уклав корумповану газову угоду в січні 2006 року, в той час як міжнародна спільнота нетерпляче очікувала перемоги (демократії) в Україні і знищення всіх непрозорих газових відносин. Але хтось із самої української верхівки, замість того, щоб робити правильні вчинки, вирішив збагатитися. Така СИСТЕМА зберігається й донині – це плачевна, але ваша реальність" (https://voxukraine.org/john-herbst-top-level-corruption-in-ukraine-ukr/). https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a50e824721df/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a3ee42594153/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 26 Jun 2026 23:42:13 +0300 Ukraine will not succeed in shutting its eyes and peacefully drifting in a boat down the river between two powerful worlds without strengthening its state power every single minute: its economy, army, diplomacy, information strategy, and global influence. On July 13, 2020, the United States stated that China's claims to territories and resources in the South China Sea were 'completely illegal' and condemned 'Beijing's attempts to bring them under its control'. As is well known, China is disputing control over territories in the South China Sea region with a number of countries in the Asia-Pacific region. It Furthermore, it is no secret that from the very beginning of its existence, the United States has relied on maritime trade as a source of the country's wealth and prosperity. According to various estimates, around 125 million Americans currently live in coastal areas of the US, with 80 per cent of the country's exports and up to 90 per cent of its foreign trade being carried out by sea. It is no coincidence that Roger Wicker, US Senator and Chair of the US Congress Subcommittee on Maritime Affairs, and Jerry Hendrix, Director of Defence Programmes at the Centre for a New American Security, emphasised in The National Interest: 'Protecting freedom of navigation is a paramount U.S. interest.' Meanwhile, Washington's aforementioned statement also serves as an indicator of today's large-scale geopolitical shifts as evidenced, for example, by the landmark assertion that 'The world will not allow Beijing to treat the South China Sea as its maritime empire'. Clearly, the transition to a new world order is gradually approaching its first stage, against the backdrop of attempts to alter the global balance of power, as yet amorphous coalitions of states are emerging in various regions of the world, united solely by shared national interests. The old world order, with its system of international security law that existed following the end of the Second World War and the Cold War, with its division into the 'World of Democracy' and the 'World of Communism', and later the 'Developing World', is practically ceasing to exist. Russia's annexation of Crimea, without a corresponding response to its military aggression and the changing of borders in the heart of Europe from other nuclear-weapon states that signed the Budapest Memorandum, has also practically buried the system of international law in the field of nuclear non-proliferation. The isolationism and national self-interest of the current US leadership, China's traditionally distinct ideological path – as it too aspires to global leadership – and the consequences of the coronavirus have significantly accelerated other centrifugal trends which will evidently soon determine the overall direction on the international stage. We are already seeing signs of this today during important votes within the UN. At the same time, the overall assessment of the situation on the international stage is complicated not only by global instability, which is intensifying year on year, but also by the unpredictability of the superpowers' behaviour, the intensification of an uncontrolled arms race involving both nuclear and conventional weapons, and the emergence of new threats that only yesterday seemed taken straight from the scripts of numerous disaster movies. We can now observe the onset of a struggle for new global leadership amongst states inclined to disregard human rights – at least human rights in countries other than their own – to impose their will on other members of the international community, and to violate international law, even by countries with a genuine, rather than a fictitious, democratic system. This system, despite all its flaws, nevertheless remains the best possible path for the development of civilisation on the planet. For the time being, one thing can be said: the dividing line of this confrontation is likely to run along the intersection of the key interests of the United States of America and China, and its arena will evidently be the whole world. Although it is still rather difficult to envisage the exact configuration of the camps of supporters of each of these global poles, there are grounds to believe that its contours will become apparent in the very near future. Ukraine will not succeed in shutting its eyes and peacefully drifting in a boat down the river between two powerful worlds without strengthening its state power every single minute: its economy, army, diplomacy, information strategy, and global influence. That is, if it truly wishes to remain an independent and influential country within the global community. Date: July 17, 2020 Source: https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/5f113c29ca5f9/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6a3ee42594153/