https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ee166586c7d/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Sun, 26 Apr 2026 16:43:01 +0300 'For all those who seek power... POLITICS is one of the highest forms of SERVICE. This path should not be chosen for the sake of personal enrichment...A politician should be a person who consciously strives to devote all their spiritual strength to society and the common good – to work, think and act for the good of the people" (Cardinal Liubomyr Husar, 1933-2017) The war that Russia has been waging against Ukraine since 2014 has convincingly demonstrated to the world that Ukraine has a freedom-loving people, and its soldiers and army are among the bravest and most professional in Europe. Ukrainians have long deserved freedom, democracy and prosperity. A genuine civil society has taken shape in Ukraine – unlike a mere population, it is ready to defend its own state actively. The country also has a powerful professional elite, which, together with the people and the army, helped it to stand firm, despite the authorities' inaction in preparing for war. At the same time, Ukraine lacks a fully-fledged political elite worthy of its people and army. In the classical sense, the elites of any country are divided into political and professional groups. The political elite is significantly smaller in number, yet it is this group that governs the state. The political elite refers to social groups that hold the greatest power and influence, possess the legal authority to make strategic decisions and determine the development of the state and society. It is they who formulate plans and strategies in key areas: political, international, economic, financial, scientific and technical, military, medical, educational, informational, cultural, environmental and demographic. Professional elites, in turn, are the executors of the decisions of the political elite. They may prepare proposals, advise and provide expert support, but do not have the authority to make strategic decisions. Career professionals in government bodies do not usually determine state personnel policy, control key resources, manage security agencies or formulate general strategies for the country's development. The political elite consists of politicians who acquire their status through elections: either by direct election to public office or through appointment under the political quotas of the ruling parties. Politicians can be divided into active and reserve categories. Active politicians include both government representatives and opposition members who operate within the three branches of government. Pro-government politicians rely on the parliamentary majority, the government or the head of state, whilst opposition politicians rely on parliamentary forces in the minority. Reserve politicians are those who have previously held power and are preparing to return to it by standing in elections. Individuals who stand for election but have never held political office or been elected are not politicians in the full sense of the word. They may be members of the professional elite or ordinary citizens. The mere fact of working in government bodies does not transform career professionals into politicians. In particular, military personnel do not elect their Supreme Commander-in-Chief – they are elected by the people. At the same time, the Commander-in-Chief may represent a political force that part of the military did not support. Likewise, career professionals in leadership positions within security and law enforcement agencies do not become politicians merely because of a change in political leadership, provided their careers are not politically motivated. In most democratic countries, such specialists are even legally prohibited from engaging in political activities. The question of the role of elites in state-building, particularly that of the military elite, has been raised repeatedly throughout history and in political thought. This is vividly reflected in the following statement: 'I believe that without the existence of a military elite, no European country would have had the slightest chance of becoming a modern European democracy. Historically, there is no developed European democracy that has been built without the participation of professional military personnel. The military typically builds democracy and then hands it over to civilians. Look at the biographies of General George Washington and General Napoleon Bonaparte. The latter's Civil Code is now the foundation of civil law jurisprudence in all Western countries. Generals Carl Gustaf Mannerheim, Józef Piłsudski, Charles de Gaulle, Mustafa Kemal Atatürk, the combat officer Winston Churchill... The military elite are people who are ready at any moment to give their lives for their country's independence. Not all military men make good politicians, but they are generally good statesmen. However, I am personally unaware of any instances of populists and merchants becoming statesmen... Unfortunately, since 1991, our country has been witnessing the destruction of its military elite. They fear the military because, as human history teaches us, when the preservation of statehood and the nation is at stake, it is usually the military that puts a stop to arrogant and self-obsessed politicians." (https://day.kyiv.ua/article/polityka-litnya-shkola-zhurnalistyky/urokderzhavotvorennya) The quality of elites in any country is closely linked to the level of political culture in society. As a rule, the culture of politicians is no higher than that of the voters who elect them. There is an interdependence between society and the elites: society shapes its elites, and the elites, in turn, influence the transformation of the population into conscious citizens. It is precisely on this 'elite-society' that determines not only the direction of a country's development, but also its civilisational level and the cultural quality of the state itself. At the same time, it is worth bearing in mind that human nature changes slowly. Modern politicians differ little from their predecessors of antiquity. They often share the same flaws: a low level of morality and culture, a thirst for power and self-enrichment. Access to significant resources and powers of authority often acts as a strong incentive for abuse. There also remains an underlying tendency among some politicians to transform democracy into authoritarianism, which allows them to evade accountability for betraying the public trust. During election campaigns, most of them conceal their true intentions, professing commitment to democratic values whilst simultaneously criticising their predecessors. Most such politicians begin their tenure in power by removing career professionals, patriots and people of integrity. The reason for this is obvious: they fear criticism and accusations of power-grabbing, corruption and incompetence. To avoid potential resistance, such politicians launch campaigns to discredit and persecute potential opponents, actively utilising both state-run and oligarch-controlled media. At the same time, positions of power are filled with loyal individuals – friends, business partners, compatriots from the same region and conformists. The result is an environment where the defining qualities are not professionalism or integrity, but personal loyalty and a willingness to act by any means necessary. This system often attracts cynical wheeler-dealers, seasoned corrupt actors, pseudo-expert populists, and outright ignoramuses, whose only 'advantage' is absolute loyalty, corporate solidarity, and a lack of scruples about the means used to achieve their goals. 'Ukraine's main problem is moral degradation; everything else is merely a consequence.' (Cardinal Liubomyr Husar, 1933-2017) When such people become politicians and reach the pinnacles of power, the state gradually transforms into an authoritarian, clan-based 'deep state', even if it formally retains the features of democracy. At this stage, the 'deep state' establishes complete control over all branches of government, rendering governance processes opaque to society. Although institutions may continue to perform formal, 'ritualistic' pseudo-democratic procedures and feign independence, real governance shifts to an informal centre of influence that has not been elected by the people. In essence, such a system differs little from the activities of an organised criminal group. Its characteristic features include 'manual control' of law enforcement agencies, the erosion of the rule of law, the de-professionalisation of public administration, as well as total corruption and the systematic plundering of the country's financial and material resources. It is important to note that the emergence of such a 'deep state' is possible not only in weak or transitional countries, but also in developed democracies. None of them is immune to the election of immoral, incompetent, corrupt and authoritarian-minded individuals coming to power. In some cases, these may even be agents of influence from authoritarian states, whose aim is to discredit and undermine democratic institutions from within. The logic of this process is simple: a successful democracy, especially in a neighbouring country, poses a threat to authoritarianism and despotism. It demonstrates an alternative – freedom and higher living standards for citizens – which undermines the legitimacy of non-democratic regimes. At the same time, democracy itself is not a self-sustaining system – it requires constant protection and support. The threat of its degeneration into autocracy or tyranny is ever-present. Risk factors include uncontrolled 'liberalisation', a distorted understanding of globalisation, and passive, 'toothless' observation of the erosion of its laws and fundamental principles. The process of state degradation becomes irreversible when two things happen simultaneously: political elites lose their calibre, and society allows this to happen. In such a situation, the very subject capable of defending democracy effectively disappears – both from external pressure from autocracies and from internal personnel erosion. It is not for nothing that they say: 'the fish rots from the head down'. Pseudo-democratic elites lose the ability to adapt the public administration system to new challenges, and the authorities cease to fulfil their key function – protecting the rule of law. Political parties are gradually turning into 'feudal enclaves' for their leaders, whilst the 'fourth estate', instead of exercising oversight, contributes to the 'loss of memory' and political culture among voters. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68bea7a6e1a20/) As a result, society becomes vulnerable to manipulation: voters are increasingly falling prey to political tactics, 'black PR' and targeted information campaigns against those who still try to uphold democratic principles. Against this backdrop, power structures become increasingly populated by 'professional' populists, grant-dependent activists, media 'experts', as well as individuals who are economically, militarily, and diplomatically incompetent, and conformists. The concept of 'new faces' is often reduced solely to age, whilst the obvious is glossed over: the lack of proven experience and a professional track record. At the same time, the concept of an 'effective manager' is being used as a substitute for the concept of a 'professional'. Such a substitution seems absurd when applied to other fields: no one would want to find themselves on an operating table without a surgeon, or board a plane without a pilot, both of whom have been replaced by 'managers'. An additional danger is that the promotion of such people is often supported by external and internal players – corrupt authorities, oligarchs, transnational structures and even foreign governments. The Austrian democracy researcher Martin Pollack warned of such threats, emphasising the link between the degradation of elites and that of society: "...intellectuals have been silent of late: everyone is minding their own business, writing their books, putting on their plays, and so on... In my view, this is where the great danger lies... young intellectuals have grown accustomed to democracy, freedom, and the rule of law. They do not want to fight for these things because, for them, they are the norm, like water that is supposed to flow from the tap. But I remember times when... I turned on the tap, and there was no water. The same may happen with democracy – you may turn on the tap and find that the water is no longer there...". (https://life.pravda.com.ua/culture/2016/07/07/214585/). The issue of the quality of political elites and their influence on state policy is universal and is supported by both practical experience and the assessments of authoritative experts. In particular, the American diplomat George Kent, who has more than thirty years of service, emphasises the importance of professionalism in state governance: "Trump's first administration was staffed by competent professionals. In my view, we have always had a tradition – regardless of which party is in power – of bringing in professionals capable of promoting and defending US national interests. For 80 years, Americans understood that the security and prosperity of our allies and partners contribute to our national interests, our security and our well-being. That is precisely why the US devoted so much effort and resources to supporting the success of its partners and allies. During his second term, Donald Trump adopted a completely different approach. It is a transactional approach: what you do for me – not for the United States, but for me, Donald Trump, and his inner circle. And the people who are ministers and members of his government are not competent professionals. They are simply incompetent. They lack strategic vision, and it seems they have neither an understanding nor an awareness of history or geography, which leads to flawed political decisions – as we are seeing this week (the interview was recorded on 19 March – the Ukrainska Pravda) in the war against Iran and its impact on the global economy. Unfortunately, we also see this in negotiations conducted by real-estate developers who know nothing about Russia and Ukraine in the context of Russia's war against Ukraine. (https://www.pravda.com.ua/articles/2026/03/23/8026713/) This assessment underscores a central problem: abandoning the principle of professionalism in the formation of government inevitably leads to strategic mistakes and the weakening of the state. Summarising this view, the American political scientist Zbigniew Brzeziński formulated a fundamental principle governing the functioning of states: "States do not perish because of wars – they perish from the degradation of their ELITES. When the ruling class becomes incapable of governing, the country weakens regardless of the external threats it faces." The task of intellectuals – both the professional elite and the genuine political elite, that is, 'philosopher' as defined by Plato, lies in ensuring that "democracy does not disappear". Albert Einstein, in his own way, emphasised the same idea: "Life is like riding a bicycle: to keep your balance, you must keep moving." This means that democracy cannot exist without constant development and reflection on its own experience. Progress is based on knowledge and experience, but it begins not only with the answer to the question 'what do we want?', but first and foremost – 'what do we no longer want?' It is the awareness of past mistakes and negative experience that forms the foundation for moving forward. At the same time, this alone is not sufficient. Without a clearly formulated goal and an understanding of the correct direction of development, there is always a risk of regression – a return to old mistakes under new conditions. Therefore, true markers of progress must be based on both knowledge and experience, as well as an understanding of the signs of decline. In this context, it is important to realise: democracy is not a natural or guaranteed state of society. It is a complex system of government that requires conscious building, constant maintenance and self-discipline on the part of citizens. Its core value lies in the protection of human rights and freedoms, which is only possible with strong institutions, effective legal mechanisms and established procedures. Until these institutions become a historical tradition, the danger of a return to autocracy remains constant. History knows of no models of power that would guarantee human rights and freedoms without the effort of elites and society. Instead, autocracies are characterised by other features: the self-enrichment of political elites, the pursuit of unchecked power, and selective justice based on the principle: "everything for us, the law and punishment for our enemies." (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/) Unfortunately, throughout the years of Ukraine's independence, not a single parliamentary political party has proposed a comprehensive strategy and plan for building democracy. Political elites in power failed to draw proper lessons from the historical experience of Ukraine and the world, did not think strategically, and often ignored the analyses and proposals of academics and representatives of professional elites. (https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68a5dd747bc1f/) As a result, instead of building a fully-fledged democracy in accordance with the objective laws of its development and the requirements of the Constitution of Ukraine, only an imitation of this process took place. Under such conditions, the renewal of the political elite through the appointment of professional personnel became practically impossible. Moreover, with each new electoral cycle, the pseudo-political elite became increasingly substandard – less professional, more corrupt, and in some cases even lumpenised. Since the first Orange Revolution, these processes have only intensified: the political elites have gradually come under the shadow influence of oligarchic and clan-based groups. A telling example of such trends can be seen in the political career of Mykhailo Havryliuk: his transition from a symbol of protest to parliamentary activity demonstrated that personal courage, undoubtedly an important virtue, is not, in itself, sufficient for effective state-building and governance. What proves decisive for the quality of state governance is the level of education, professional experience, culture, as well as the capacity for strategic thinking and a systemic vision of processes. This relationship between the quality of elites and the environment in which they are formed was explained by the American researcher Jacques Fresco: "Our customs, behaviours and values are by-products of our culture. No one is born with greed, prejudice, bigotry, patriotism and hatred; these are all learned patterns of behaviour. If the environment is unaltered, similar behaviour will reoccur." Thus, the degradation of political elites is not merely a consequence of the individual qualities of specific people, but also a reflection of the environment in which they are formed and reproduced. Changing the environment in Ukraine without renewing the political elites through new architects and state builders drawn from the ranks of the professional elites is practically impossible. New parliamentary parties must play a key role in this process. They must not only understand the principles of building democracy, but also have a clear ideology, a long-term strategy and realistic programmes for its development. At the same time, this is not enough without support from civil society institutions. Together with professional and independent media, as well as expert political scientists and sociologists, these political forces must help to raise voters' legal awareness. It is precisely this interaction that creates the conditions for democracy to function effectively. Freedom of speech and well-thought-out strategies for reforming public administration and local self-government become key instruments for ensuring the transparency of the authorities, their accountability to society, and for curbing abuse, corruption and authoritarianism. Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 1) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/) Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 2) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/) Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – Formula for Economic Growth (Part 3) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/) Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – USSM (Part 4) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/) Theses for the Plan and Strategy to Rebuild Ukraine – The Elite, Society and Strategies (Part- 5.1.) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69e60f59dd4e7/) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ee166586c7d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69e60f59dd4e7/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Mon, 20 Apr 2026 14:34:49 +0300 "Every national revival begins with the revival of the ELITE... No one will build a STATE for us if we do not build it ourselves, and none of us will create a NATION if we ourselves do not wish to become one... The Cossacks set demands first and foremost upon themselves, rather than upon the masses. They did not shift their state duties onto the PEOPLE, but set an example to the people themselves of how these duties should be fulfilled. They did not follow the people, but led them... They did not place their hopes in popular creativity (the opinion of the majority), but themselves gave the people their creative impetus (plans and strategies for salvation) " (Viacheslav Lypynskyi, 1882-1931). The audacity of ignorance does not absolve one of responsibility. Erroneous actions or inaction driven by self-admiration and ambition, in the absence of professional knowledge, experience and the ability to foresee, lead to crimes. On a national scale, they lead to national tragedies. POLITICS is the science of the inevitable and the art of the possible. With SKILL, guided by KNOWLEDGE OF THE LAWS of the INEVITABLE and the ART OF THE POSSIBLE, one must forge appropriate strategic alliances in the right place and at the right time. It is impossible to become a genuine POLITICAL ELITE without bypassing the PROFESSIONAL ELITE. "The elite are people who can look far ahead and preserve what matters most – HUMAN DIGNITY. The elite are people distinguished by their life wisdom. WISDOM lies not only in knowledge, because someone may possess great knowledge and yet not be wise. WISDOM is the ability to see reality in its context, as a WHOLE." (Cardinal Liubomyr Husar, 1933- 2017). Historical experience demonstrates that the fate of states and nations depends on the condition and quality of SOCIETY, ELITES, and STRATEGY. In turn, the quality and state of these institutions depend on the activities of the three branches of state power-the legislative, executive, and judicial-as well as one non-state branch: the mass media. This is precisely why journalists, political scientists and sociologists are often referred to as the 'fourth estate'. In the context of the 21st-century information explosion, its influence on state processes cannot be overstated. Through their activities, all four branches of state power shape society's political culture. They also build or destroy the image of society's finest representatives – the professional elite. The latter is the sole source for the formation of a genuine political elite in the country. However, the transition from one to the other is possible only through elections. These same four branches of power either promote the right strategies for the country's development or conceal and suppress them. Only specialists from the professional elite can devise such strategies. Amateurs from the street are incapable of doing so. It is well known that whoever controls information also controls public consciousness. Therefore, the 'fourth branch of power', together with the three state branches, bears responsibility for the voters' ability to distinguish genuine professional elites from charlatans. The latter are formed either from professional elites – the treasure and reserve of the state resilience – or from political adventurers and professional ignoramuses. Such individuals in power become "useful idiots" for the state's enemies. Without the help of the media, society becomes blind and deaf, and the rise to power of moral and patriotic professionals is obstructed. The fate of states and nations becomes even more complicated when the media in a country become completely dependent on corrupt authorities, oligarchs, external influence or opportunistic owners. Under such conditions, the path to politics and power for self-serving ignoramuses, pseudo-activists, populist windbags, business wheeler-dealers, swindlers, and sometimes even traitors and criminals becomes even more wide open. Proclaiming themselves after the elections as "new faces in power" and a new "political elite", they in reality remain nothing more than puppets in a "political puppet theatre". Their backstage puppeteers may be the upper echelons of a corrupt regime, "clan feudal lords", oligarchs, international business groups or the secret services of other states. Sometimes – all of the above. Such pseudo-elites are incapable of predicting the future, identifying external and internal threats, formulating effective strategies to overcome them in good time, and preparing the country to defend itself against possible aggression. An indicator of this is the entry into an already corrupt system of former "exposers" of that system – journalists who abandon oversight in the interests of society. The circle closes. Having built their reputations as "exposers of previous authorities" and gained some credibility, they betray both professional ethics and society. Together with the "new" authorities, they become merely new beneficiaries of old corruption schemes within an unchanged system of power. They no longer fight the "system" but become accomplices in its new crimes. Moreover, they assist in destroying the reputations of professionals who continue to fight and are forced to publicly expose it, effectively replacing those who deserted from the media. Another sign of the degradation of the "fourth branch" is the "work" of political scientists, sociologists, and the media, aimed at silencing society's true elites and artificially creating the image of virtual pseudo-"political elites" from "new" candidates convenient to the authorities and oligarchs. An example of this is the removal of the political party "Strength and Honour" from opinion poll lists. A poll conducted on 21 January 2022 by the Kyiv International Institute of Sociology (KIIS) on the eve of the full-scale invasion recorded its leader's fourth-highest presidential rating – 9.6% of the vote – and also predicted that the party was guaranteed to enter the Ukrainian parliament with 7.8% support (https://www.kiis.com.ua/?lang=eng&cat=reports&id=1090&page=1&t=2). Following this, the party was excluded from all polls. The party was perhaps the only political force to have clearly enshrined its own ideology – Ukrainian neoconservatism – and its strategic goal – the development of democracy – in its constitution and programme. In the parliamentary elections, it received the support of around 2 million voters. Of its more than 600 local councillors, many volunteered for service and gave their lives for their homeland. Postage stamps are issued in their honour, and streets are named after them. Among them are Hero of Ukraine, flying ace, Colonel Oleksandr Oksanchenko; marine Ivan Funtovyi; and paratroopers Ruslan Shevchuk, Viktor Honcharuk, and Maksym Maksymenko... The consequence of such processes in society is the cementing of oligarchic and feudal-clan power. The deprofessionalisation of public administration is accelerating dramatically, whilst the likelihood of people appearing within it who can look far ahead and preserve what matters most – human dignity – is rapidly diminishing. Illustrative examples are at hand. One need only compare the wisdom of General George Washington with the statements made during the war in Ukraine by the then Secretary of the National Security and Defence Council, a veterinarian by profession. - Oleksii Danilov, Secretary of the National Security and Defence Council of Ukraine, 31 August 2022: 'When people say you can prepare for war... You can prepare for a wedding, or other things... But not for war. You don't know how a person will behave in such a situation. Everyone reacts differently to certain things'. (https://tsn.ua/ato/potim-bula-viyna-danilov-rozpoviv-pro-ranok-24-lyutogo-ta-pershi-dzvinki-prezidenta-2147614.html) - Ihor Smeshko, President of the Centre for Strategic Studies and Analysis, 26 October 2021: '...It is impossible to win a war against us, and the Kremlin understands this, too. But that doesn't make things any better for us if the Tsar suddenly decides to act, and we provoke him with our weakness, leading to an active phase of war. We must prepare for this; we must rule out this scenario through our strength. Let's recall Tuzla in 2003; Russia had a powerful army back then, too, and what happened? We immediately scrambled around 35 aircraft and began exercises. We immediately contacted the Kremlin through the intelligence services and warned that we would immediately invoke the Budapest Memorandum and convene consultations with the guarantor states. It's all down to professionalism..." (https://apostrophe.ua/articles/ukraine-nechem-voevat-protiv-rf-no-shans-dat-otpor-est-eks-glava-sbu.html) - Despite the fact that experienced military officers provided well-founded forecasts and warnings regarding the need for immediate preparations for war, in particular: the imposition of martial law, the restoration of a time-tested mobilisation system, the conduct of early mobilisation with appropriate operational and strategic reserves, the conversion of the defence industry to a wartime footing, the rearmament of air defence systems in particular, missile defence and the air force, as well as the early deployment of a multi-layered strategic defence system along the entire perimeter of the Russian-Belarusian border. "Whose gunmen were shooting at people, and how Putin got exposed," TVi Channel, 11 March 2014. (https://youtu.be/H3xX-6P2uN4?si=d7gShA_2lNJNKjyV). As for the hallmarks of the pseudo-elite, they have long been known. The fact that Ukrainian society still cannot recognise them is yet another testament to the quality of the work of the 'fourth branch of state power'. As far back as the 19th century, Gustave Le Bon, the founder of social psychology, aptly characterised such figures: "Whoever can supply them with illusions is easily their master; whoever attempts to destroy their illusions is always their victim." Examples from Ukraine's recent history are close at hand: the two Maidan protests of 2004 and 2014. According to Stepan Khmara, a participant in both, "it was not the Maidans that came to power, but the spectacle of the Maidans". At the same time, warnings from the leadership of the Security Service of Ukraine were already voiced in 2004: "Those who believe in and are ready to fight for freedom and democracy will take to the streets, but power will go to those who were already part of the old system of power. They will not fight to change the system of power because they support authoritarianism and corruption. They need the Maidan to take the helm of power. Their hidden dream is power unrestricted by anyone or anything, akin to the Russian dictatorship." After the 2004 Maidan protest, the professional officials who "set things straight" and prevented Viktor Yanukovych's first attempt to seize power and the bloodshed in Ukraine were dismissed – in violation of the Constitution and laws of Ukraine, 'in the revolutionary manner'. Power was filled with pseudo-revolutionaries, since no revolution in the classical sense of the word – "a radical change in the system of governance" – had taken place. No one even intended to reform it. Once again, the ancient maxim was confirmed: "Power not guided by wisdom leads to disorder and injustice" (Socrates, 5th century BC), "Those who buy power with money become accustomed to profiting from it" (Aristotle, 4th century BC). The collapse of the ideals of the 2004 Maidan protest was due to the fact that civil society in Ukraine was only just taking shape. There were no genuine political elites, nor any plans or strategies for building democracy. The strength of the Maidan lay in the middle class, which was dissatisfied with the slow pace of legal reforms and the loss of trust in the authorities. Its numbers were then at their highest since Ukraine's independence. Economic growth stood at 12.1% of GDP per year – one of the highest rates in Europe. The unpreparedness of pseudo-democrats for reform and their betrayal of the Maidan's ideals cost "the people's president", Viktor Yushchenko, the support of society and the chance of re-election for a second term. In the 2010 elections, he secured 5.45% of the vote. Having taken over a country with 12.1% GDP growth, he left the presidency with growth having fallen almost fourfold, to 3.8%. The system of government became even more corrupt and authoritarian. Tens of thousands of the most qualified professionals were ousted from government bodies. A handful of the super-rich turned into full-fledged oligarchs. The destruction of legal procedures for personnel appointments, the closure of criminal cases against Yanukovych's circle, and backroom deals with him paved the way for his presidency. Ukraine's first two presidents at least admitted that they did not understand the laws governing the development of democracy. In an interview with the newspaper Den (Day) on the eve of the 2019 elections, President Leonid Kravchuk confirmed this once again. When asked: "What went wrong and why does Ukraine remain unreformed?" – he replied: "In 1991, it was proclaimed that Ukraine had become... a democratic state. And the people? We suddenly began building a new state. We had no knowledge of the new system, even though we were educated people: in Ukraine, there were over 900 people with secondary and higher education per thousand of the population. But this knowledge was completely different from what we needed in the new Ukraine... We began building a country that did not correspond to the aspirations of the people, but to a political class unfit to be the political class of an independent Ukraine. Decisions and laws were adopted that did not serve the people's interests. This situation persists to this day..." When asked what Ukraine's national idea should be, Leonid Kravchuk remarked: "The national idea... is to live independently, democratically and in abundance. There is no need to specify: spiritually or materially? Independence and democracy encompass everything... We have set out on the path of democracy and this is the only correct decision... the main thing is the fight against corruption, uncertainty, ignorance, dual power, and irresponsible state governance... we must give people the opportunity to live and earn a living with dignity, to ensure democracy not in words but in deeds, independence not in words but in reality." In the same interview, he warned: "These (presidential) elections could be our 'last mistake'." (https://day.kyiv.ua/article/podrobytsi-litnya-shkola-zhurnalistyky/tsi-vybory-mozhut-buty-nashoyu-ostannoyu-pomylkoyu). As managers of the Soviet school, the first two presidents at least respected professional expertise. The fate of career professionals in the USSR is another matter, but the fact remains that during the civil war, over 60% of the officers of the imperial army were recruited into the Red Army. The first two presidents of Ukraine, with prior managerial experience, adhered to established procedures during appointments: they considered candidates' education, professional training, prior experience, and the existence of compromising material. Following Viktor Yushchenko's "revolutionary" innovations in personnel policy, all subsequent presidents have abandoned such procedures. After the era of "dear friends", personal loyalty became the main criterion for selection. For the first time since 2005, a candidate's foreign citizenship ceased to be an obstacle to government appointments. The first draft of the public broadcasting bill was torpedoed by the "people's president". Finance was handled by those who kept their funds in offshore accounts, healthcare by those who had been treated abroad, and education by those whose children studied outside Ukraine. Laws began to be drafted and passed by those to whom they no longer actually applied. For example, Andrii Derkach, a graduate of the Academy of the Federal Security Service (FSB), was appointed head of the national nuclear energy generating company Energoatom. Before he appeared on the Maidan stage alongside Yushchenko, he had been in hiding in Russia. In 2004, A. Derkach was implicated in two criminal cases, the investigations into which the Security Service of Ukraine (SBU) had successfully concluded: the establishment within the SBU of a 'situation centre' with links to Russian special services, and the smuggling of weapons to Sierra Leone in violation of UN sanctions. These cases were closed by the new SBU leadership, as were the cases concerning the parallel server of the Central Election Commission, the separatist congress in the City of Sievierodonetsk, and the Donetsk-based 'Hamadei' counterfeit cigarette factory. Had these cases been brought to court, which would have taken just one or two months, the resurgence of Yanukovych and his political force would have been impossible... To be continued... https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69e60f59dd4e7/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69e26b1fd741f/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 17 Apr 2026 20:17:19 +0300 "Для усіх бажаючих іти до влади... ПОЛІТИКА – це одна із найвищих форм СЛУЖІННЯ. Цей шлях не повинен обиратися з метою особистого збагачення...Політиком має бути особа, яка свідомо прагне всю свою духовну силу присвятити суспільству, загальному благу. Працювати, думати, діяти для добра людей" (Кардинал Любомир Гузар, 1933- 2017 рр.) Війна, яку Росія веде проти України з 2014 року, переконливо продемонструвала світові: Україна має волелюбний народ, а її солдати й армія є одними з найсміливіших і найпрофесійніших у Європі. Українці давно заслужили на свободу, демократію та процвітання. В Україні сформувалося справжнє громадянське суспільство – на відміну від просто населення, воно готове активно захищати власну державу. Країна має також потужну професійну еліту, яка разом із народом і армією допомогла вистояти, попри бездіяльність влади у підготовці до війни. Водночас Україні бракує повноцінної політичної еліти, яка була б гідною свого народу й армії. У класичному розумінні, еліти будь-якої країни поділяються на політичні та професійні. Політична еліта є значно меншою за чисельністю, але саме вона здійснює управління державою. Під політичною елітою розуміють соціальні групи, що володіють найбільшою владою та впливом, мають законні повноваження ухвалювати стратегічні рішення і визначати розвиток держави та суспільства. Саме вони формують плани і стратегії у ключових сферах: політичній, міжнародній, економічній, фінансовій, науково-технічній, воєнній, медичній, освітній, інформаційній, культурній, екологічній та демографічній. Професійні еліти, своєю чергою, є виконавцями рішень політичної еліти. Вони можуть готувати пропозиції, консультувати та надавати експертну підтримку, однак не мають повноважень ухвалювати стратегічні рішення. Кар'єрні професіонали в органах влади зазвичай не визначають державну кадрову політику, не контролюють ключові ресурси, не керують силовими структурами та не формують загальні стратегії розвитку держави. Політична еліта формується з політиків, які здобувають свій статус через вибори: або шляхом прямого обрання до органів влади, або через призначення за політичними квотами правлячих партій. Політиків можна поділити на діючих і резервних. До діючих належать як представники влади, так і опозиції, які перебувають у межах трьох гілок державної влади. Провладні політики спираються на парламентську більшість, уряд або главу держави, тоді як опозиційні – на парламентські сили, що перебувають у меншості. Резервні політики – це ті, хто раніше перебував при владі та готується повернутися до неї через участь у виборах. Особи, які балотуються на виборах, але ніколи не обіймали політичних посад і не були обрані, не є політиками у повному розумінні цього слова. Вони можуть належати як до професійних еліт, так і бути пересічними громадянами. Сам факт роботи в органах влади не перетворює кар'єрних професіоналів на політиків. Зокрема, військовослужбовці не обирають свого Верховного Головнокомандувача – його обирає народ. При цьому він може представляти політичну силу, яку частина військових не підтримувала. Аналогічно, кадрові професіонали у керівництві силових і правоохоронних органів не стають політиками лише через зміну політичного керівництва, якщо їхня кар'єра не є політично зумовленою. У більшості демократичних країн таким фахівцям навіть законодавчо заборонено займатися політичною діяльністю. Питання ролі еліт у державотворенні, зокрема військової еліти, неодноразово піднімалося в історії та політичній думці. Це яскраво відображає така позиція: "Я вважаю, що без існування військової еліти будь-яка європейська країна не мала б жодного шансу бути сучасною європейською демократією. Історично немає жодної розвинутої європейської демократії, побудованої без участі професійних військових. Військові будують демократію, як правило, а потім передають її цивільним. Подивіться на біографії генерала Джорджа Вашингтона, генерала Наполеона Бонапарта. Цивільний ĸодеĸс останнього – зараз основа юриспруденції з цивільного права в усіх західних країнах. Генерали Карл Густав Маннергейм, Юзеф Пілсудський, Шарль де Голль, Мустафа Кемаль Ататюрк, бойовий офіцер Вінстон Черчилль... Військова еліта – це люди, які в будь-який момент готові віддати життя за незалежність своєї країни. Не з усіх військових можуть бути гарні політики, але переважно це хороші державники. Проте мені особисто не відомі випадки перетворення популістів та купців на державотворців... На жаль, із 1991 роĸу у нас триває процес знищення нашої військової еліти. Бояться військових, тому що, як вчить історія людства, військові, коли виникає питання збереження державності та нації, зазвичай і зупиняють знахабнілих та самозакоханих політиканів." (https://day.kyiv.ua/article/polityka-litnya-shkola-zhurnalistyky/urokderzhavotvorennya) Проблема якості еліт у будь-якій країні тісно пов'язана з рівнем політичної культури суспільства. Як правило, культура політиків не є вищою за культуру виборців, які їх обирають. Між суспільством і елітами існує взаємозалежність: суспільство формує свої еліти, а еліти, своєю чергою, впливають на перетворення населення на свідомих громадян. Саме від цього тандему "еліта – суспільство" залежить не лише напрям розвитку країни, а й її цивілізаційний рівень та культурна якість держави. Водночас варто враховувати, що природа людини змінюється повільно. Сучасні політики мало відрізняються від своїх попередників античної доби. Їм часто притаманні ті самі вади: низький рівень моралі й культури, жага до влади та самозбагачення. Доступ до значних ресурсів і владних повноважень нерідко діє як сильний стимул до зловживань. Також залишається незмінною прихована схильність частини політиків до трансформації демократії в авторитаризм, що дозволяє уникати відповідальності за зраду суспільної довіри. Під час виборів більшість із них маскує справжні наміри, демонструє відданість демократичним цінностям і водночас критикує попередників. Більшість таких політиків розпочинає свою діяльність при владі з усунення кадрових професіоналів, патріотів і моральних людей. Причина цього очевидна: вони бояться критики та звинувачень в узурпації влади, корупції й непрофесіоналізмі. Щоб уникнути потенційного спротиву, такі політики запускають кампанії дискредитації та переслідування можливих опонентів, активно використовуючи як державні, так і олігархічні медіа. Паралельно відбувається заповнення владних структур лояльними людьми – друзями, бізнес-партнерами, земляками та конформістами. У результаті формується середовище, де визначальними якостями стають не професіоналізм чи моральність, а особиста відданість і готовність діяти будь-якими методами. До цієї системи часто потрапляють цинічні ділки, досвідчені корупціонери, псевдофахові популісти й відверті невігласи, єдиною "перевагою" яких є абсолютна лояльність, корпоративна солідарність і нерозбірливість у засобах досягнення цілей. "Основна проблема України – це моральна деградація, а все інше – наслідки". (Кардинал Любомир Гузар, 1933- 2017 рр.) Коли подібні люди стають політиками й досягають вершин влади, держава поступово трансформується в авторитарно-кланову "глибинну державу", навіть якщо формально зберігає ознаки демократії. На цьому етапі "глибинна держава" встановлює повний контроль над усіма гілками влади, роблячи процеси управління непрозорими для суспільства. Хоча інституції можуть і надалі виконувати формальні, "ритуальні" псевдодемократичні процедури та імітувати незалежність, реальне управління переходить до неформального центру впливу, який не обирався народом. За своєю суттю така система мало чим відрізняється від діяльності організованого злочинного угрупування. Її характерними ознаками стають "ручне управління" силовими структурами, руйнування верховенства права, депрофесіоналізація державного управління, а також тотальна корупція й системне розкрадання фінансових і матеріальних ресурсів країни. Важливо, що поява подібної "глибинної держави" можлива не лише в слабких чи перехідних країнах, а й у розвинених демократіях. Жодна з них не застрахована від приходу до влади через вибори аморальних, некомпетентних, корумпованих і авторитарно налаштованих осіб. У деяких випадках це можуть бути навіть агенти впливу авторитарних держав, метою яких є дискредитація та підрив демократичних інститутів зсередини. Логіка цього процесу проста: успішна демократія, особливо в сусідній країні, становить загрозу для авторитаризму та деспотії. Вона демонструє альтернативу – свободу та вищі стандарти життя для громадян, що підриває легітимність недемократичних режимів. Водночас сама демократія не є самодостатньою системою – вона потребує постійного захисту й підтримки. Загроза її переродження в автократію чи тиранію існує завжди. Факторами ризику стають неконтрольована "лібералізація", викривлене розуміння глобалізації, а також пасивне, "беззубе" спостереження за руйнуванням її законів і базових принципів. Процес деградації держави стає невідворотним тоді, коли одночасно відбуваються дві речі: політичні еліти втрачають якість, а суспільство допускає це. У такій ситуації фактично зникає суб'єкт, здатний захищати демократію – як від зовнішнього тиску автократій, так і від внутрішньої кадрової ерозії. Недарма кажуть: "риба гниє з голови". Псевдодемократичні еліти втрачають здатність адаптувати систему державного управління до нових викликів, а влада перестає виконувати ключову функцію – захист верховенства права. Політичні партії поступово перетворюються на "феодальні анклави" своїх лідерів, а "четверта влада" замість контролю сприяє "втраті пам'яті" та політичної культури виборців. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68bea7a6e1a20/) У результаті суспільство стає вразливим до маніпуляцій: виборці дедалі частіше потрапляють під вплив політичних технологій, "чорного піару" та цілеспрямованих інформаційних кампаній проти тих, хто ще намагається відстоювати демократичні принципи. На цьому тлі у владі масово з'являються "професійні" популісти, "грантоїди", публічні "експерти" розмовного жанру, а також економічно, військово й дипломатично некомпетентні особи та конформісти. Поняття "нових облич" часто зводиться лише до віку, при цьому замовчується очевидне: відсутність перевіреного досвіду й професійної біографії. Водночас поняття "ефективний менеджер" підміняє собою поняття "професіонал". Така підміна виглядає абсурдною, якщо перенести її на інші сфери: ніхто не хотів би опинитися на операційному столі не в хірурга чи сісти в літак без пілота, замінених на "менеджерів". Додаткову небезпеку становить те, що просування таких людей часто підтримується зовнішніми та внутрішніми гравцями – корумпованою владою, олігархами, транснаціональними структурами й навіть іноземними урядами. Про подібні загрози застерігав австрійський дослідник демократії Мартін Поллак, підкреслюючи взаємозв'язок деградації еліт і суспільства: "...інтелектуали останнім часом мовчать: кожен займається своїми справами, пише свої книжки, робить свій театр тощо... В моєму розумінні – тут і захована велика небезпека... молоді інтелектуали звикли, що є демократія, свобода і право. Вони не хочуть боротися за це, бо це для них – норма, як вода, яка має йти із крана. А я пам'ятаю моменти, коли... відкривав кран, а води у ньому не було. І так само може статися з демократією – ти відкриєш кран, а води у ньому вже не буде..." (https://life.pravda.com.ua/culture/2016/07/07/214585/) Проблема якості політичних еліт і їхнього впливу на державну політику є універсальною та підтверджується як практичним досвідом, так і оцінками авторитетних експертів. Зокрема, американський дипломат із понад тридцятирічним стажем Джордж Кент наголошує на важливості професіоналізму в управлінні державою: "Перша адміністрація Трампа була укомплектована компетентними професіоналами. І, як на мене, у нас завжди існувала традиція незалежно від того, яка партія при владі – залучати фахових людей, здатних просувати й захищати національні інтереси США. Упродовж 80 роĸів американці розуміли, що нашим національним інтересам, нашій безпеці та добробуту сприяють безпека й процвітання наших союзників і партнерів. Саме тому США витрачали так багато зусиль і коштів на підтримку успіху партнерів і союзників. Під час другого терміну Дональд Трамп обрав зовсім інший підхід. Це трансакційний підхід: що ти робиш для мене – не для Сполучених Штатів, а для мене, Дональда Трампа, і його найближчого оточення. А люди, які є міністрами та членами його уряду – це не компетентні професіонали. Вони просто некомпетентні. У них немає стратегічного бачення, і, схоже, вони не мають ані розуміння, ані усвідомлення історії чи географії, що призводить до хибних політичних рішень – як ми бачимо цього тижня (інтерв'ю записано 19 березня – УП) у війні проти Ірану та її впливу на світову економіку. І, на жаль, ми також спостерігаємо це в переговорах, які ведуть девелопери нерухомості, що нічого не знають про Росію та Україну в ĸонтеĸсті війни Росії проти України." (https://www.pravda.com.ua/articles/2026/03/23/8026713/). Ця оцінка підкреслює ключову проблему: відхід від принципу професійності у формуванні влади неминуче призводить до стратегічних помилок і послаблення держави. Узагальнюючи цю думку, американський політолог Збігнєв Бжезінський сформулював фундаментальний принцип функціонування держав: "Держави не гинуть від воєн – вони гинуть від деградації ЕЛІТ. Коли правлячий клас стає неспроможним керувати, країна слабшає незалежно від того, які зовнішні загрози вона має". Завдання інтелектуалів – як професійної, так і справжньої політичної еліти, тобто "філософів" за визначенням Платон, полягає в тому, щоб "стежити за тим, щоби демократія не зникла". Цю ж думку, по-своєму, підкреслював і Альберт Ейнштейн: "життя – це як їзда на велосипеді: щоб утримати рівновагу, треба рухатися". Це означає, що демократія не може існувати без постійного розвитку й осмислення власного досвіду. Прогрес базується на знаннях і досвіді, але починається не лише з відповіді на запитання "чого ми хочемо?", а передусім – "чого ми більше не хочемо". Саме усвідомлення попередніх помилок і негативного досвіду формує основу руху вперед. Водночас цього недостатньо. Без чітко сформульованої мети й розуміння правильного напряму розвитку завжди зберігається ризик регресу – повернення до старих помилок у нових умовах. Тому справжні маркери прогресу мають спиратися як на знання і досвід, так і на розуміння ознак деградації. У цьому контексті важливо усвідомлювати: демократія не є природним або гарантованим станом суспільства. Це складна система організації влади, яка потребує свідомого будівництва, постійної підтримки та самодисципліни громадян. Її головна цінність – захист прав і свобод людини, який можливий лише за наявності сильних інституцій, ефективних правових механізмів і усталених процедур. Поки ці інституції не стають історичною традицією, загроза відкату до автократії залишається постійною. Історія не знає моделей влади, які б без зусиль з боку еліт і суспільства гарантували права і свободи людини. Натомість для автократій характерні інші риси: самозбагачення політичних еліт, прагнення до неконтрольованої влади та вибіркове правосуддя за принципом: "нам – усе, ворогам – закон і покарання". (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/) На жаль, за роки незалежності України жодна парламентська політична партія не запропонувала цілісної стратегії і плану побудови демократії. Політичні еліти, які перебували при владі, не узагальнювали належним чином історичний досвід України та світу, не мислили стратегічно і часто ігнорували аналітику та пропозиції науковців і представників професійних еліт. (https://day.kyiv.ua/article/den-planety/nevyvcheni-uroky-hetmanatu-ta-natsionalna-ideya-ukrayiny-u-suchasnykh-umovakh2) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68a5dd747bc1f/) Як наслідок, замість побудови повноцінної демократії відповідно до об'єктивних законів її розвитку та вимог Конституції України відбулася лише імітація цього процесу. У таких умовах оновлення політичних еліт за рахунок професійних кадрів стало практично неможливим. Ба більше, з кожним новим виборчим циклом псевдополітичні еліти дедалі більше втрачали якість – ставали менш професійними, більш корумпованими, а подекуди й люмпенізованими. Починаючи з першого Помаранчевого Майдану, ці процеси лише поглиблювалися: політичні еліти поступово опинилися під тіньовим впливом олігархічно-кланових груп. Показовим прикладом таких тенденцій можна вважати політичну кар'єру Михайла Гаврилюка: перехід від символу протесту до парламентської діяльності продемонстрував, що особиста сміливість, безперечно важлива чеснота, сама по собі не є достатньою для ефективного державотворення та управління. Натомість вирішальними для якісного управління державою є рівень освіти, професійний досвід, культура, а також здатність до стратегічного мислення і системного бачення процесів. Цю залежність між якістю еліт і середовищем їх формування пояснював американський дослідник Жак Фреско: "Наші звичаї, поведінка і цінності є побічними продуктами нашої культури. Ніхто не народжується із жадібністю, забобонами, фанатизмом, патріотизмом і ненавистю; це все вивчені моделі поведінки. Якщо навколишнє середовище не змінюється, така поведінка повторюватиметься". Таким чином, деградація політичних еліт є не лише наслідком індивідуальних якостей окремих людей, а й відображенням середовища, в якому вони формуються та відтворюються. Змінити навколишнє середовище в Україні без оновлення політичних еліт за рахунок нових архітекторів і державних будівничих із числа професійних еліт практично неможливо. Ключову роль у цьому процесі мають відіграти нові парламентські партії. Вони повинні не лише розуміти закони побудови демократії, а й мати чітку ідеологію, довгострокову стратегію та реалістичні програми її розвитку. Водночас цього недостатньо без підтримки з боку суспільних інституцій. Разом із професійними та незалежними медіа, а також фаховими політологами й соціологами, ці політичні сили мають сприяти підвищенню правової культури виборців. Саме така взаємодія створює передумови для ефективного функціонування демократії. Свобода слова, продумані стратегії реформ державного управління та місцевого самоврядування стають ключовими інструментами забезпечення прозорості влади, її підзвітності суспільству, а також стримування зловживань, корупції та авторитаризму. Тези до Плану і Стратегії Відновлення України (частина 1) Тези до Плану і Стратегії Відновлення Економіки України (частина 2) Тези до Плану і Стратегії Відновлення Економіки України (частина 3) Формула економічного Тези до Плану і Стратегії відновлення України – ЄДСМ (частина 4) Тези до Плану і Стратегії Відновлення України – Еліти, Суспільство і Стратегії (частина – 5.1.) https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69e26b1fd741f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69dcb2e7dc62e/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Mon, 13 Apr 2026 12:09:59 +0300 "Кожне національне відродження починається з відродження ЕЛІТИ...Ніхто нам не збудує ДЕРЖАВИ, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить НАЦІЇ, коли ми самі нацією не схочемось бути...Козаччина ставила вимоги насамперед до себе, а не до народніх мас. Вона не перекладала своїх державних обов'язків на НАРОД, а давала сама приклад народові, як треба ці обов'язки виконувати. Вона йшла не за народом, а сама вела народ за собою...не покладала надій на народну творчість (думку більшості), а сама давала народові свій творчий порив (плани і стратегії до порятунку) " (В'ячеслав Липинський, 1882-1931 рр.). Сміливість незнання не звільняє від відповідальності. Хибні дії чи бездіяльність на підставі самозакоханості і амбіцій, без фахових знань, досвіду і вміння передбачувати – ведуть до злочинів. В масштабі країни – до трагедій народів. ПОЛІТИКА – це наука про невідворотнє і мистецтво можливого. Із ВМІННЯМ, керуючись ЗНАННЯМ ЗАКОНІВ про НЕВІДВОРОТНЄ і МИСТЕЦТВОМ МОЖЛИВОГО, створювати відповідні стратегічні зв'язки у потрібному місці і в потрібний час. Стати справжньою ПОЛІТИЧНОЮ ЕЛІТОЮ, оминаючи ЕЛІТУ ПРОФЕСІЙНУ – неможливо. "Еліта – це люди, котрі вміють дивитись далеко вперед і зберігають головне – ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ". "Еліта – це люди, які відзначаються життєвою мудрістю. МУДРІСТЬ полягає не тільки в знаннях, бо хтось може мати великі знання, а не бути мудрим. МУДРІСТЬ – це здатність побачити дійсність в її контексті, ЦІЛІСНО". (Кардинал Любомир Гузар, 1933- 2017 рр.) Досвід історичного розвитку людства свідчить: ДОЛЯ держав і народів залежить від стану та якості СУСПІЛЬСТВА, ЕЛІТИ і СТРАТЕГІЇ. А якість і стан останніх, своєю чергою, залежать від змісту діяльності трьох державних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової, а також однієї недержавної – засобів масової інформації (ЗМІ). Саме тому журналістів, політологів і соціологів часто називають "четвертою гілкою влади". В умовах інформаційного вибуху XXI століття її вплив на процеси в державі важко переоцінити. Усі ці чотири гілки влади своєю діяльністю формують політичну культуру суспільства. Вони також створюють імідж або руйнують репутацію кращих представників суспільства – еліти професійної. Остання є єдиним джерелом формування справжньої політичної еліти в країні. Однак перехід однієї в іншу можливий лише внаслідок виборів. Ці ж чотири гілки влади або популяризують правильні стратегії розвитку країни, або приховують і замовчують їх. Розробляти стратегії можуть лише фахівці з професійних еліт. Аматори "з вулиці" не здатні цього зробити. Відомо, що той, хто контролює інформацію, контролює і свідомість суспільства. Тому "четверта гілка влади" разом із трьома державними несе відповідальність за здатність виборців відрізняти справжні професійні еліти від бутафорських. Останні формуються або з професійних еліт – скарбу і резерву стійкості держави, або з політичних авантюристів і фахових невігласів. Такі особи у владі перетворюються на "корисних ідіотів" для ворогів держави. Без допомоги ЗМІ суспільство стає сліпим і глухим, а прихід до влади моральних і патріотичних професіоналів блокується. Ще більше ускладнюється доля держав і народів тоді, коли ЗМІ в країні стають повністю залежними від корумпованої влади, олігархів, зовнішнього впливу чи власників-пристосуванців. За таких умов шлях у політику і владу для користолюбних невігласів, псевдоактивістів, популістів-балакунів, бізнес-ділків, шахраїв, а подекуди навіть зрадників і злочинців стає ще відкритішим. Проголошуючи себе після виборів "новими обличчями при владі" та новою "політичною елітою", вони насправді залишаються лише маріонетками у "ляльковому політичному театрі". Їхніми закулісними ляльководами можуть бути верхівка корумпованої влади, "кланові феодали", олігархи, міжнародні бізнес-групи або спецслужби інших держав. Іноді – все це разом. Такі псевдоеліти не здатні передбачати майбутнє, виявляти зовнішні й внутрішні загрози, завчасно формувати ефективні стратегії їх подолання та готувати країну до захисту від можливої агресії. Індикатором цього є прихід у вже корумповану систему влади її колишніх викривачів – журналістів, які зрікаються контролю над нею в інтересах суспільства. Коло замикається. Зробивши собі ім'я як "викривачі влади попередників" і здобувши певний авторитет, вони зраджують і професійну етику, і суспільство. Разом із "новою" владою вони стають лише новими вигодонабувачами старих корупційних схем незмінної системи влади. Вони вже не борються із "системою", а стають співучасниками її нових злочинів. Ба більше, допомагають знищувати репутації професіоналів, які продовжують боротьбу і змушені публічно викривати її, фактично замінивши дезертирів із ЗМІ. Ще однією ознакою деградації "четвертої влади" є "робота" політологів, соціологів і ЗМІ, спрямована на замовчування справжніх еліт суспільства та штучне створення іміджу віртуальних псевдо-"політичних еліт" із "нових" кандидатів, зручних для влади та олігархів. Прикладом цього є вилучення політичної партії "Сила і Честь" зі списків соціологічних опитувань. Опитування, проведене 21.01.2022 р. Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) напередодні повномасштабного вторгнення, фіксувало для її лідера четвертий президентський рейтинг – 9,6% голосів виборців, а також прогнозувало гарантоване проходження партії до Верховної Ради з 7,8% підтримки (https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1090&page=1). Після цього партію було виключено з усіх опитувань. Партія була чи не єдиною політичною силою, яка чітко закріпила у своєму статуті та програмі власну ідеологію – український неоконсерватизм – і стратегічну мету: розбудову демократії. На парламентських виборах її підтримали близько двох мільйонів виборців. Із понад 600 її депутатів у місцевому самоврядуванні багато хто добровільно пішов на фронт і віддав життя за Батьківщину. На їхню честь випускають поштові марки, їхніми іменами називають вулиці.Серед них – Герой України, повітряний ас, полковник Олександр Оксанченко, морський піхотинець Іван Фунтовий, десантники Руслан Шевчук, Віктор Гончарук, Максим Максименко... Наслідком таких процесів у суспільстві стає цементування олігархічної та феодально-кланової влади. Депрофесіоналізація державного управління драматично прискорюється, а ймовірність появи в ньому людей, "котрі вміють дивитися далеко вперед і зберігають головне – людську гідність", стрімко зменшується. Ілюстративні приклади- поруч. Досить порівняти мудрість генерала Джорджа Вашингтона із заявами тодішнього Секретаря РНБО, ветеринара за фахом, зробленими під час війни в Україні. - Попри те, що досвідчені кадрові військові надавали достатньо обґрунтовані прогнози та застереження щодо необхідності негайної підготовки до війни, зокрема: запровадження воєнного стану, відновлення перевіреної часом мобілізаційної системи, проведення завчасної мобілізації зі створенням відповідних оперативно-стратегічних резервів, переведення ВПК на воєнні рейки, переозброєння насамперед ППО, ПРО і ВПС, а також завчасне розгортання багатошарової стратегічної оборони по всьому периметру російсько-білоруського кордону. Чиї автоматники стріляли в людей, та як Путін пошився, телеканал TVi, 11 бер. 2014 р., https://youtu.be/H3xX-6P2uN4?si=d7gShA_2lNJNKjyV - Що ж до ознак псевдоеліт, то вони давно відомі. Те, що українське суспільство досі не вміє їх розпізнавати, є ще одним свідченням якості роботи "четвертої гілки влади". Ще у XIX столітті Гюстав Лебон, засновник соціальної психології, влучно охарактеризував таких діячів: "Ті, хто вміє вводити натовп в оману, легко стають його повелителями; той же, хто намагається наставити його на розум, завжди стає його жертвою". Приклади з новітньої історії України – поруч: два Майдани спротиву 2004 і 2014 років. За свідченням їхнього учасника Степана Хмари, "до влади приходили не Майдани, а сцена Майданів". Водночас застереження з боку керівництва СБУ звучали ще у 2004 році: "На протести вийдуть ті, хто вірить і готовий боротися за свободу і демократію, але владу отримають ті, хто вже був при старій системі влади. Боротися за зміну системи влади вони не будуть, бо є прихильниками авторитаризму і корупції. Майдан їм потрібен, щоб очолити владу. Їхня прихована мрія – необмежена ніким і нічим влада, на кшталт російської диктатури". Після Майдану 2004 року кадрові професіонали, які "наставляли на розум" і запобігли першій спробі Віктор Янукович захопити владу та кровопролиттю в Україні, були звільнені – з порушенням Конституції і законів України, "по-революційному". Владу було наповнено псевдореволюціонерами, оскільки жодної революції у класичному розумінні цього слова – "докорінної зміни системи влади" - не відбулося. Навіть реформувати її ніхто не збирався. Ще раз підтвердилася антична теза: "влада, не керована мудрістю, призводить до безладдя і несправедливості" (Сократ, V ст. до н. е.), "ті, хто купують владу за гроші, звикають отримувати з неї прибуток" (Аристотель, IV ст. до н. е.). Причиною краху ідеалів Майдану 2004 року було те, що громадянське суспільство в Україні лише формувалося. Справжніх політичних еліт, планів і стратегій розбудови демократії не було. Сила Майдану полягала у середньому класі, який був невдоволений повільними темпами правових реформ і втратою довіри до влади. Його чисельність тоді була найвищою за всі роки незалежності України. Темпи економічного зростання становили 12,1% ВНП на рік – один із найвищих показників у Європі. Неготовність псевдодемократів до реформ і зрада ідеалів Майдану коштували "народному президенту" Віктор Ющенко втрати підтримки суспільства і відмови у переобранні на другий термін. На виборах 2010 року він набрав 5,45%. Прийнявши країну з темпами зростання ВНП на рівні 12,1%, він залишив посаду президента за умов їх зниження майже в чотири рази – до 3,8%. Система влади стала ще більш корумпованою й авторитарною. З органів державної влади було витіснено десятки тисяч найбільш підготовлених кадрових професіоналів. Низка надбагатіїв перетворилася на повноцінних олігархів. Зруйновані правові процедури кадрових призначень, закриття кримінальних справ щодо оточення Януковича та кулуарні домовленості з ним відкрили йому шлях до президентства. Перші два президенти України хоча б зізнавалися, що не володіли законами розбудови демократії. В інтерв'ю газеті "День" напередодні виборів 2019 року президент Леонід Кравчук ще раз це підтвердив. На запитання: "Що пішло не так і чому Україна й далі залишається нереформованою?" – він відповів: "У 1991 році проголосили, що Україна стала... демократичною державою. А люди? Ми раптом почали будувати нову державу. Знань нової системи не було, хоча ми були освіченими людьми: в Україні на тисячу населення припадало понад 900 осіб із середньою і вищою освітою. Але ці знання були зовсім протилежними до того, що нам потрібно було в новій Україні... Почали будувати країну, яка не відповідає прагненням народу, а відповідає політичному класу, непридатному бути політичним класом незалежної України. Приймалися рішення, закони, які не відповідали інтересам народу. Така ситуація зберігається і досі...". На запитання, якою має бути національна ідея України, Леонід Кравчук зазначив: "Національна ідея... це жити незалежно, демократично і багато. Не треба навіть уточнювати: багато духовно чи матеріально? Незалежно та демократично – об'єднує все... Ми стали на дорогу демократії і це єдине правильне рішення... головне – це боротьба з корупцією, з невизначеністю, невіглаством, двовладдям, невідповідальним управлінням державою...треба відкрити можливість людям достойно жити і заробляти, забезпечити демократію не на словах, а на ділі, незалежність не на словах, а насправді". У цьому ж інтерв'ю він застеріг: "Ці (президентські) вибори можуть бути нашою "останньою помилкою"". (https://day.kyiv.ua/article/podrobytsi-litnya-shkola-zhurnalistyky/tsi-vybory-mozhut-buty-nashoyu-ostannoyu-pomylkoyu). Як управлінці радянської школи, перші два президенти хоча б поважали фаховий професіоналізм. Інше питання – доля кадрових професіоналів у СРСР, однак фактом є те, що в роки громадянської війни понад 60% офіцерів імператорської армії були залучені до Червоної армії. Перші два президенти України, маючи попередній управлінський досвід, дотримувалися визначених процедур під час призначень: враховували освіту, фахову підготовку, попередній досвід кандидатів, а також наявність компрометуючих матеріалів. Після "революційних" новацій у кадровій політиці Віктора Ющенка усі наступні президенти зреклися таких процедур. Після епохи "любих друзів" головним критерієм добору стала особиста лояльність. Уперше з 2005 р. наявність іноземного громадянства у кандидата перестала бути перешкодою для урядових призначень. Перший проєкт закону про громадське мовлення був торпедований "народним президентом". Фінансами почали займатися ті, хто тримав кошти в офшорах, медициною – ті, хто лікувався за кордоном, а освітою – ті, чиї діти навчалися за межами України. Закони почали писати і ухвалювати ті, на кого вони фактично вже не поширювалися. Для прикладу, керівником "Енергоатому" був призначений випускник академії ФСБ Андрій Деркач. Перед тим як він вийшов на сцену Майдану разом із Ющенком, він переховувався в Росії. У 2004 р. А. Деркач був фігурантом двох кримінальних справ, розслідування яких СБУ успішно завершувала: створення в СБУ "ситуаційного центру" зі зв'язками з російськими спецслужбами та контрабанда зброї до Сьєрра-Леоне з порушенням санкцій ООН. Вони були закриті новим керівництвом СБУ, як і справи щодо паралельного сервера ЦВК, з'їзду сепаратистів у Сєвєродонецьку та донецької фабрики контрафактних цигарок "Хамадей". Якби ці справи були доведені до суду, на що потрібно було лише один-два місяці, реінкарнація Януковича та його політичної сили стала б неможливою... Далі буде https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69dcb2e7dc62e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69d233ed37feb/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Sun, 05 Apr 2026 13:05:33 +0300 "The system of international law is sustained by mutual recognition of the foundations and principles which, regardless of their metaphysical origins, FUNCTION in practice as the RULES OF THE GAME. The well-known principle of 'pacta sunt servanda' (Latin for 'agreements must be kept') embodies a COHESIVE SYSTEM and the basis for COMPATIBLE PARTICIPATION in the common game. Once one of the parties ceases to abide by the rules, the entire SYSTEM OF INTERNATIONAL LAW collapses" (Johan Huizinga, Dutch historian and philosopher) On 2 March 2026, the Ukrainian diplomat Serhii Kyslytsia, in his article 'Differences between the English and Ukrainian versions of the Budapest Memorandum', stated that: "... In 1994, Washington carefully ensured that neither its correspondence with Yeltsin and its allies nor the document itself contained any reference to 'guarantees.' Washington was neither ready nor willing to provide guarantees. The US turned a blind eye to the foreign-language versions of the Memorandum, since the 1994 Budapest Memorandum had no legal force (!?) and was never ratified by the signatory countries – Ukraine, the US, the UK, and Russia..." (https://www.istpravda.com.ua/columns/2026/03/2/165723/). I consider it appropriate to respond to this article. All the more so as it was authored by an official representative of the negotiating group involved in diplomatic negotiations with the Russian Federation. It is therefore necessary to reiterate the facts. On 5 December 1994, the presidents of Ukraine, the US and Russia, as well as the Prime Minister of the UK, signed an international treaty: 'Memorandum on Security Assurances in Connection with Ukraine's Accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons'. China and France acceded to this treaty by means of corresponding governmental statements, namely: the statement by the Government of the People's Republic of China dated 4 December 1994, and the declaration by the French Republic, accompanied by a letter from President François Mitterrand, dated 5 December 1994. Under the treaty, which has been given the working title 'Budapest Memorandum', Russia, the United States, the United Kingdom, France and China provided Ukraine with guarantees of its security and territorial integrity in exchange for its commitment to renounce nuclear weapons and accede to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons as a non-nuclear-weapon state. Under this agreement, commonly referred to as the Budapest Memorandum, Russia, the United States, the United Kingdom, France, and China provided Ukraine with assurances of its security and territorial integrity in exchange for its commitment to relinquish nuclear weapons and to accede to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons as a non-nuclear-weapon state. Following a submission by the signatory states of the Memorandum to the UN General Assembly and the UN Security Council, it was officially registered as an international treaty – an official document of the UN General Assembly and the UN Security Council. The submission bears the signature of Sergey Lavrov, Minister of Foreign Affairs of the Russian Federation, who in 1994 served as Russia's Permanent Representative to the UN. The text of the treaty was included in the agenda of the UN Security Council session in 1995 and circulated as an official document of the UN Security Council. In accordance with the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties, the Budapest Memorandum is a fully-fledged international treaty, binding upon all its signatories. Under the principle of Roman law, 'pacta sunt servanda', and Article 26 of the Vienna Convention: "Every treaty in force is binding upon the parties to it and must be performed by them in good faith." Failure to comply with or disregard this principle results in the collapse of the entire SYSTEM. First and foremost, it signifies the legal demise of the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties, for which there is currently no substitute. How can there be any trust in any new documents or agreements regarding new 'guarantees'? On what basis of international law could such agreements be concluded to replace the 'old' ones that have been declared 'invalid'? Regarding speculation on the subject of the 'inappropriate title of the document" and the "lack of ratification". From an international law perspective, the title of the document is irrelevant. Every copy of the treaty in different languages has equal legal force. Playing on the interpretation of the English words "guarantees" and "assurances" is of no consequence to Ukraine. In the copies of the treaties in Ukrainian and Russian, which all parties signed, the word "guarantees" is unambiguous. Just as an insurance policy in the US and the West is a binding guarantee of its performance, even though its title contains the English word "insurance" rather than "guarantee". According to Article 2 (1) (a) of the Vienna Convention on the Law of Treaties, an international treaty is defined as "an international agreement concluded between States in written form". It must be signed by heads of state, heads of government or ministers of foreign affairs, acting on behalf of their governments. The Budapest Memorandum was concluded in written form and signed by the heads of state and government of the signatory countries. Pursuant to Article 11 of the Vienna Convention, the consent of a State to be bound by a treaty may be expressed by signature, ratification, or by any other means if so agreed. The first is by implication. The second and third options must be expressly provided for in the text of the treaty. The Budapest Memorandum contains no provision requiring ratification for its implementation. Furthermore, it was verified as a valid and fully-fledged international treaty upon registration with the UN, in accordance with Article 102 of the UN Charter. The Budapest Memorandum is the cornerstone of diplomatic instruments to ensure our security, defence and territorial integrity. During the annexation of Crimea in 2014, the Ministry of Foreign Affairs should have initiated an active and proactive strategy to protect Ukraine's territorial integrity and ensure its security and defence through diplomatic channels, as required by law and the relevant resolutions of the Parliament of Ukraine. When the so-called 'little green men' (unmarked Russian soldiers) appeared in Crimea, diplomatic notes should have been sent calling for consultations among the signatory states of the Budapest Memorandum. Collective defence by NATO member states, pursuant to Article 5 of the Alliance Treaty, likewise begins with consultations. At the same time, a démarche should have been undertaken in the UN Security Council regarding Russia's violation of the treaty, demanding that, following the introduction of martial law in Ukraine, Russia be officially recognised as an aggressor state, and its vote in the UN Security Council on matters of war and peace in Ukraine be blocked. Plans should have been presented to accompany such actions with public diplomacy and media intervention in the signatory countries and the West. The 'China card' should have been played as a significant factor in global influence and, first and foremost, on Russia. China has always reaffirmed its commitments to Ukraine, in accordance with the Budapest Memorandum. Attempts to justify this inaction by claiming that the Memorandum is merely "a scrap of paper," that it contains "weak wording," or that it lacks "implementation mechanisms" are nothing but manipulations. They do not stand up to scrutiny under international law and appear to serve hidden "political games," evidently aimed at preserving personal positions and concealing official inaction. Unfortunately, it is characteristic of politicians worldwide to shift the blame for their own selfishness, cowardice, inaction, incompetence and professional ignorance onto the "imperfections" of laws and international treaties. The window of opportunity for the active use of the Budapest Memorandum as the only possible diplomatic platform for negotiations, where Ukraine truly possesses significant diplomatic 'trump cards', existed even before the full-scale invasion on 24 February 2022. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/62151173a480b/). With the political will and professional competence of the state leadership, even the invasion itself could have been prevented through diplomatic means (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/). Ukraine's diplomatic trump cards have been and remain both the Budapest Memorandum and the actions of our diplomatic service, which are carried out exclusively in accordance with the norms of international law: the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties, the 1975 Helsinki Accords, Article 56 of the UN Charter, Article 4 of the Law of Ukraine "On the Defence of Ukraine" and Article 85 of the Constitution of Ukraine. The United States should be consistently reminded not only of the Memorandum but also of the Charter on Strategic Partnership, which remains in force. In particular, it states: "The US confirm the importance of the security assurances described in the Trilateral Statement by the Presidents of the U.S., Russian Federation and Ukraine of January 14, 1994, and the Budapest Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine's accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons of December 5, 1994." (Preamble, para. 4). (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/680a926b137ec/) Is it really not clear by now that any statements from the Ukrainian side which undermine trust and ignore this fully-fledged and valid international treaty constitute direct support for the aggressor state? In effect, this plays into the Kremlin's hands in its attempt to portray the agreement as lacking binding legal force and to evade responsibility for its aggression against Ukraine. The Kremlin is already doing everything possible to remove the 'memorandum issue' from the international agenda and to avoid discussions of how it undermines the SYSTEM of international law by failing to fulfil its security obligations. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68ff681c23932/) The question arises: how can Ukraine expect support from the United States and the West if Ukrainian diplomacy itself undermines the Memorandum? Whilst the Budapest Memorandum is recognised as a valid international treaty and is referred to in the text of the Joint Statement of 10 August 2025 by President of France Emmanuel Macron, Prime Minister of Italy Giorgia Meloni, Federal Chancellor of Germany Friedrich Merz, Prime Minister of Poland Donald Tusk, Prime Minister of the United Kingdom Keir Starmer, President of the European Commission Ursula von der Leyen, and President of Finland Alexander Stubb, 'On Peace for Ukraine'. The statement was made in Brussels ahead of the summit between US President Trump and President Putin. It cemented Europe's common position on diplomatic support for Ukraine. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6899fefc8907f/) US Secretary of State Marco Rubio, then a senator, on 25 March 2014, highlighted the significance and impact of this treaty on the global SYSTEM of international law, nuclear disarmament, non-proliferation, and the rule of law in the world. Speaking in the US Congress during the events surrounding the annexation of Crimea, he stated: "When the Soviet Union fell in the early 1990s, Ukraine was left with the third largest stockpile of tactical nuclear weapons and strategic nuclear weapons on the planet. But they signed this agreement (the Budapest Memorandum) with the United States, the United Kingdom (UK) and Russia that basically said: if you give up your nuclear weapons, we, these three countries that signed this, will provide for your defence and assure you of your defence. And so Ukraine did that. They gave up these weapons. This was signed in 1994. Twenty years later, one of the three countries that signed this agreement has not just provided for their defence, but they actually invaded them. And I want to make a point on this for a second. Think about it, if you're one of these other countries around the world right now that feels threatened by your neighbours, and the United States and the rest of the world are going to you saying, listen, don't develop nuclear weapons, we will protect you, we will make watch out for you. What kind of lesson do you think this instance sends to them? I think it sends a message to many countries around the world that perhaps we can no longer count on the security promises made by the free world..." (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/). Another influential US Senator, Ted Cruz, also reaffirmed the US's obligations under the Budapest Memorandum in February 2022: "You might ask: Why should the US honour its commitments? Why should we honour our commitments under the Budapest Memorandum? Why should we fulfil our treaty obligations to NATO countries? Because one way to protect US national security is that, when we enter into a treaty with a country, when we enter into a legal agreement – we honour our commitments. And we want countries to know that we stand by our friends, that we keep our word, and that the treaties we have signed matter. After all, if countries come to the conclusion that, under a weak and helpless president, our treaties, our legally binding agreements, are worthless, this undermines the ability of any US president to enter into treaties with our friends and allies that ensure the safety of Americans." (https://www.cruz.senate.gov/newsroom/press-releases/sen-cruz-on-the-crisis-in-ukraine-president-biden-and-the-democrats-have-imperiled-ukraine-and-put-europe-on-the-brink-of-war) On 19 October 2025, Günter Krichbaum, State Minister for European Affairs at the German Federal Foreign Office, stated: "We must remember that there is the Budapest Memorandum, in which Russia recognised the territorial integrity and sovereignty of Ukraine in exchange for the withdrawal of nuclear weapons. What has now happened to this agreement has not been forgotten". Therefore: The security assurances provided to Ukraine under the Memorandum remain valid and are not empty words or mere 'promises'. They were granted by an international treaty signed in accordance with the 1969 Vienna Convention on the Law of Treaties. No alternative international legal framework exists for concluding treaties. It is the party whose rights have been violated that must demand the treaty's implementation. The violators will not do so. The alternative to this is "playing on someone else's turf", by the rules of those who breach obligations and evade full compliance. The "cards" Ukraine should bring to the negotiating table should include formal diplomatic notes calling for consultations with the guarantor states, along with their written responses. The agenda should be shaped by a plan and strategy developed in Kyiv. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69248e0365d8b/). The Ukrainian delegation should comprise experienced, career diplomats with proven professional track records and appropriate international standing, rather than "effective managers". Diplomacy is the science of the inevitable and the art of the possible. It involves the ability, guided by knowledge of the laws of the inevitable and the art of the possible, to forge appropriate strategic ties at the right place and time. It is impossible to become a diplomat 'off the street'. Ukrainian version: "Будапештський меморандум як основа для відновлення системи міжнародного права і правопорядку у Світі" | https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69d233ed37feb/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69cba29c560ed/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Tue, 31 Mar 2026 13:31:56 +0300 "The whole is always greater than the sum of its parts" (Aristotle) "The elite are people who can look far ahead and preserve what matters most – HUMAN DIGNITY.' The elite are people distinguished by their life wisdom. WISDOM lies not only in knowledge, because someone may possess great knowledge and yet not be wise. WISDOM is the ability to see reality in its context, as a WHOLE." (Cardinal Liubomyr Husar) In his 1961 speech, US President John F. Kennedy issued warnings that remain even more relevant in 2026. Just a few months after his inauguration, on 27 April 1961, he warned against the actions of 'secret societies' that were opaque to society, as well as against a 'monolithic and ruthless conspiracy' against democracies on their part. John F. Kennedy regarded the substitution of transparent and institutionally accountable government procedures and actions with opaque advice, incomprehensible appointments and secret government actions-motivated by influences of 'secret societies' hidden from the public-as perhaps the greatest threat to democracies. He also regarded journalists and the media as responsible for the political culture of societies and for the consequences of electing a genuine, rather than merely decorative, POLITICAL ELITE to power. Such 'secret societies' can nowadays be referred to as the DEEP STATE. They can take various forms in different countries around the world, such as the Islamic Revolutionary Guard Corps (IRGC) in Iran or the Federal Security Service (FSB) in Russia. Others may be informal, such as the Ukrainian circle of 'dear friends', or effectively "organised political criminal groups" from the oligarchic-clan inner circle of the government. These entities operate without any transparent or institutionally defined responsibility for their secret advice or their influence on governmental authority (https://youtube.com/watch?v=Zxx1BWXI4AA&si=__ggX2P0cPrXD_jv). John F. Kennedy's 1961 speech, which remains relevant to this day, has puzzled historians and politicians for decades. US President Kennedy, coming from an influential family, having followed a long path into politics, and possessing access to classified US intelligence, knew a great deal. But, unlike many politicians, he still possessed the Conscience and Honour of a combat officer from the Second World War. It is therefore clear that he wanted to convey his knowledge to the public as early as 1961. It is also worth comparing Kennedy's warnings with those of another genius of the time – the composer and singer of his own works, John Lennon of the legendary quartet 'The Beatles' – which he made in 1968. These were also warnings from yet another noble-souled aristocrat, but from the world of the arts rather than the military. He was forced to intervene in politics from time to time, also sensing and FORESEEING with the soul of a true Creator of the Beautiful and the Eternal – the danger to all of Humanity ("On the madmen who rule us" https://share.google/noHc3sw4KXtMQZwZm). Such comparisons are especially useful for us, Ukrainians, in understanding what a genuine POLITICAL ELITE should be. A definition of which was also given by the Ukrainian genius, Cardinal Liubomyr Husar: "The elite are people who can look far ahead and preserve what matters most – HUMAN DIGNITY. The elite are people distinguished by their life wisdom. WISDOM lies not only in knowledge, because someone may possess great knowledge and yet not be wise. WISDOM is the ability to see reality in its context, as a WHOLE." In other words, the hallmarks of a true ELITE, whom the People should elect to Power, must be qualities demonstrated by their past lives and biographies: - Wisdom, demonstrated through Words and Deeds; - A Systematic and Panoramic, rather than a narrow and fragmented, view of the World; - The ability to Foresee the Future and events that threaten your People, your State and Humanity; - The courage to publicly Warn others about such dangers, even at the risk of losing personal popularity or being misunderstood; - The ability, whilst maintaining one's own Dignity, to take Responsibility for the protection of others, regardless of personal risks. So, John F. Kennedy's speech... "Ladies and gentlemen: The very word "secrecy" is repugnant in a free and open society; and we are as a people inherently and historically opposed to secret societies, to secret oaths and to secret proceedings. We decided long ago that the dangers of excessive and unwarranted concealment of pertinent facts far outweighed the dangers which are cited to justify it. Even today, there is little value in insuring the survival of our nation if our traditions do not survive with it. And there is very grave danger that an announced need for increased security will be seized upon by those anxious to expand its meaning to the very limits of official censorship and concealment. That I do not intend to permit to the extent that it is in my control. And no official of my Administration, whether his rank is high or low, civilian or military, should interpret my words here tonight as an excuse to censor the news, to stifle dissent, to cover up our mistakes or to withhold from the press and the public the facts they deserve to know. For we are opposed around the world by a monolithic and ruthless conspiracy that relies primarily on covert means for expanding its sphere of influence on infiltration instead of invasion, on subversion instead of elections, on intimidation instead of free choice, on guerrillas by night instead of armies by day. It is a system which has conscripted vast human and material resources into the building of a tightly knit, highly efficient machine that combines military, diplomatic, intelligence, economic, scientific and political operations. Its preparations are concealed, not published. Its mistakes are buried, not headlined. Its dissenters are silenced, not praised. No expenditure is questioned, no rumor is printed, no secret is revealed... ... No President should fear public scrutiny of his program. For from that scrutiny comes understanding; and from that understanding comes support or opposition. And both are necessary. I am not asking your newspapers to support the Administration, but I am asking your help in the tremendous task of informing and alerting the American people. For I have complete confidence in the response and dedication of our citizens whenever they are fully informed. I not only could not stifle controversy among your readers I welcome it. This Administration intends to be candid about its errors; for as a wise man once said: "An error does not become a mistake until you refuse to correct it." We intend to accept full responsibility for our errors; and we expect you to point them out when we miss them. Without debate, without criticism, no Administration and no country can succeed and no republic can survive. That is why the Athenian lawmaker Solon decreed it a crime for any citizen to shrink from controversy. And that is why our press was protected by the First Amendment the only business in America specifically protected by the Constitution not primarily to amuse and entertain, not to emphasize the trivial and the sentimental, not to simply "give the public what it wants" but to inform, to arouse, to reflect, to state our dangers and our opportunities, to indicate our crises and our choices, to lead, mold, educate and sometimes even anger public opinion. This means greater coverage and analysis of international news for it is no longer far away and foreign but close at hand and local. It means greater attention to improved understanding of the news as well as improved transmission. And it means, finally, that government at all levels, must meet its obligation to provide you with the fullest possible information outside the narrowest limits of national security and we intend to do it. And so it is to the printing press to the recorder of man's deeds, the keeper of his conscience, the courier of his news that we look for strength and assistance, confident that with your help man will be what he was born to be: free and independent.". (https://www.jfklibrary.org/archives/other-resources/john-f-kennedy-speeches/american-newspaper-publishers-association-19610427). In conclusion, these words were spoken by the president of a country that was going through the difficult times of the 'Cold War' with the global communist system. Moreover, American society was divided by the war in Vietnam. But for John F. Kennedy, the historical roots and principles of American Democracy-which, incidentally, is a century younger than Ukrainian Cossack democracy-mattered more than personal popularity or the instinct for self-preservation. He felt a sense of unity with the History of the American People and simply continued the historical tradition and legacy of previous leaders of the state, the Founding Fathers of its Democracy, such as Thomas Jefferson, and its followers, such as Eleanor Roosevelt. Ukrainian version: https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69ab0ba8305f6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69cba29c560ed/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69c6dc674547d/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 27 Mar 2026 20:37:11 +0200 27 березня 2026 року Держсекретар США Марко Рубіо на зустрічі з міністрами закордонних справ країн G7 заявив: "Україна – це не війна Америки, і тим не менше ми зробили в цю боротьбу більший внесок, ніж будь-яка інша країна у світі" (https://www.eurointegration.com.ua/news/2026/03/27/7234186/) Україна, безумовно, вдячна американським і європейським партнерам за допомогу в ключовий момент нашої історії. Проте американські та європейські лідери також мають пам'ятати: сьогодні від долі України залежить не лише доля Європи, а й значною мірою – доля всього Cвіту (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69248e0365d8b/). Про це британський дослідник Ланселот Лоутон попереджав у Лондоні ще напередодні Другої світової війни: "...Українська нацiя – це реальнiсть, яка має пiд собою принаймнi тисячу лiт автентичної iсторiї. Жоден народ не боровся так тяжко, як українцi, щоб утвердити свою незалежнiсть; українська земля наскрiзь просякнута кров'ю... Поневолювачi України добре подбали про те, щоб вона залишалася незнаною; вони заперечували навiть її iснування. Дуже важко уявити собi щось бiльш гiдне осуду, нiж замовчування народу, котрий за давнiм правом належить до родини європейських нацiй... Вiд вирiшення української проблеми буде залежати доля Європи" (виступ Ланселота Лоутона в примiщеннi Палати Громад парламенту Великої Британiї 29 травня 1935 р iз доповiддю "Українське питання", https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/7/34771/). У 1935 році слова Ланселота Лоутона в стінах Британського парламенту не були почуті провідними державами світу. Розв'язана ж у 2014 році Росією війна проти України, де-факто і у нашому столітті поставила світ на межу Третьої світової війни. Із арсеналами ядерної зброї у противників, які здатні знищити життя на нашій Планеті... (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6815eb243fcc4/). Сучасна героїчна боротьба українського народу за захист євроатлантичних демократичних цінностей із другою, по ядерному потенціалу, євразійською державою є приводом замислитися про майбутнє нашого континенту і Світу. По суті, це боротьба за демократію проти авторитаризму. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/). Україна не раз приймала на себе удари із боку сил цивілізаційного регресу. Які були направлені не тільки проти неї. Сучасна війна Росії проти України – це не лише спроба відновлення імперії. Адже навіть минула радянська імперія, бодай на словах, сповідувала "всесвітнє комуністичне братство пролетаріату". Нова націонал – шовіністична імперія в Росії, у разі її створення, не зупиниться лише на територіальних захопленнях в Україні. Росія вже сьогодні проголошує своїм ворогом усю Європу і "колективний Захід", які нібито становлять для неї безпосередню загрозу та, водночас, є перешкодою в будівництві "особливого російського світу" із його "власним цивілізаційним шляхом" із амбіціям на світове лідерство. У XX столітті американський політолог Збігнєв Бжезінський неодноразово наголошував, що без України Росія перестає бути імперією, а в разі приєднання України Російська імперія, як фенікс, буде завжди відроджуватися. У цьому і полягає головна причина розв'язання Росією у 2014 році війни проти України. А також – причина її "фантомного болю" щоразу, коли ця євразійська імперія втрачає Україну, оскільки без неї вона поступово перетворюється на азійську Московію. Звідси – заперечення фактів історії, державна пропаганда про "єдиний руський народ, спільну історію і державу". А головне – заперечення права України на власну державність, територію, природні і людські ресурси, тому що успіх будівництва європейської форми демократії в Україні є загрозою авторитарно-азійській формі управління Росії. Все це зайвий раз свідчить: "доля не лише Європи, але й всього Світу буде знову залежати від долі України". Українці і раніше, історично, боролися не лише за власну свободу. Ціною життя десятків мільйонів власного народу, Україна і раніше захищала свободу народів Європи, беручи на себе головний удар з боку сил цивілізаційного регресу. Які приходили в Європу не лише із Сходу, із Азії, але й часом народжувались всередині самої Європи у формі більшовизму і фашизму... Боротьба із російським більшовизмом забрала життя десятків мільйонів українців. З точки зору світової історії жертви українців були не марні, вони зменшили потенціал просування більшовизму в Європі і світу. Але ціна для українського народу була жахливою. Геноцид народу України внаслідок створених більшовиками голодоморів забрали життя понад 2 мільйона українців, із 1921 по 1923 рр., біля 10 мільйонів із 1932 по 1933 рр. та біля 1 мільйона із 1946 по 1947 роки. До цього додайте багатомільйонні жертви Першої світової війни, революції і громадянської війни в Росії, десятиліть українських визвольних змагань в рамках нової більшовицької імперії, а також – сталінських репресій... Завдяки внеску України у перемогу над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні (1939-1945 рр.) було врятовано життя мільйонів – як інших європейських народів, так і американців. До відкриття у 1944 році західними союзниками Другого фронту у Європі українці вже три роки поспіль знищували кращі сили Вермахту, зменшуючи загрозу, у тому числі й для США, і тим самим зберігали життя і їхнім солдатам. До речі, завдяки 10 мільйонам загиблих українців, з яких 3 мільйони – у діючій армії, США уникали необхідності висаджуватись у Західній Європі до 1944 року. Історичним фактом є те, що саме на Східному фронті вели бої понад 70% німецьких дивізій, знищення яких, до чого суттєво доклалися українці, врятувало життя мільйонам на Заході, включно з американцями. Час називати речі своїми іменами. Україні є чим пишатися, а США та Європі є – за що її поважати. Передусім – за унікальний вчинок в історії людства: добровільне знищення третього у світі за розміром арсеналу ядерної зброї. При тому, що жоден європейський народ не віддавав до того стільки крові за свободу нашого континенту від азійських загарбників і європейських диктаторів, як український. Вчинок, який найімовірніше, на жаль – не буде більше мати прецедентів у світовій історії. Особливо беручі до уваги кількість жертв, руйнацій і страждань українців внаслідок нової війни Росії проти України (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/680a926b137ec/). Після брутального порушення Москвою Будапештського меморандуму і небажання інших ядерних країн – його підписантів, забезпечити дієздатність міжнародного права і гарантії безпеки України, жоден із народів світу більше не зробить подібного внеску в зміцнення безпеки інших, за рахунок зменшення безпеки власної. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6899fefc8907f/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/689c882d66f24/). Знищення третього світового арсеналу ядерної зброї – в рази збільшило безпеку Сполучених Штатів. Це ще й заощадило їм трильйони доларів на нові розробки і розгортання засобів власної протиракетної оборони та активного реагування проти цього арсеналу. Відверто кажучи, відмова України від ядерної зброї – це найбільша інвестиція в безпеку Сполучених Штатів. Тому що це 176 міжконтинентальних балістичних ракет з 10-ма боєголовками на кожній. З фінансової точки зору, це був важкий тягар, який був скинутий з плечей Сполучених Штатів. США мають про це пам'ятати. Одночасно, це роззброїло Україну, без будь-якої компенсації її оборонній спроможності. Що додатково спровокувало другу ядерну державу світу – Росію на війну проти неї. Українці і наразі, щодня, сплачують за свою щедрість і політичний романтизм ядерного роззброєння – страшну ціну. Мільйони залишили Україну, мільйони стали внутрішньо переміщеними особами, більше сотні тисяч загиблих серед найкращих патріотів України, руйнація економіки, окупація 20 % території країни і війна – яка точиться проти неї вже дванадцять років поспіль. Настав час говорити американським і європейським народам гірку правду. Лише правда здатна лікувати. Демократії Заходу – під черговою загрозою їхніх руйнувань. Щоб подолати суспільні настрої невиправданого пацифізму і втоми від думок про невідворотне посилення зовнішньої і внутрішньої обороноздатності демократій, потрібна нова скоординована стратегія усіх демократичних країн Заходу. Починати потрібно з донесення до їхніх громадян західних країн правди про Україну. Про історію її народу і її суто європейського типу державність, починаючи із середньовіччя. Україна – не "бідний родич" і не утриманець Заходу, а його щирий європейський союзник, могутній духом свого народу і мужністю своїх солдат. Західна підтримка України має базуватися на розумінні того факту, що безпека країн НАТО починається в Україні. Україна захищає наразі не лише себе, а й усю Європу і весь світ від ядерної імперської диктатури. Кожен український солдат, який захищає лінію фронту, зменшує ризик прямої конфронтації НАТО з Росією. І нарешті, якщо Захід і далі планує жити у світі свободи, а не у світі ядерного шантажу та імперського реваншизму, він має зрозуміти просту істину: Україна сьогодні є не периферією європейської безпеки, а її передовою лінією. І саме тут вирішується не лише доля України – а й майбутнє всієї євроатлантичної цивілізації. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69c6dc674547d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Fri, 20 Mar 2026 16:18:58 +0200 "Система міжнародного права підтримується завдяки взаємному визнанню засад і принципів, які, незалежно від їхніх метафізичних першопричин, ДІЮТЬ на практиці як ПРАВИЛА ГРИ. Відомий принцип "pacta sunt servanda" (лат. "договори повинні виконуватися") містить в собі ЦІЛІСНУ СИСТЕМУ і основу для СУМІСНІЙ УЧАСТІ у спільній грі. Як тільки одна зі сторін перестає дотримуватися правил, руйнується вся СИСТЕМА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА" (Йоган Гейзинг, нідерландський історик і філософ) 2 березня 2026 року український дипломат Сергій Кислиця у статті "Відмінності між англійською та українською версіями Будапештського меморандуму" заявив, що: "... Вашингтон у 1994 році уважно пильнував, щоб ані в листуванні з Єльциним і союзниками, ані в самому документі не йшлося про "гарантії". Вашингтон не був готовий і не хотів надавати гарантії. США закрили очі на іншомовні версії Меморандуму, оскільки Будапештський меморандум 1994 року не мав юридичної сили (!?) та ніколи не був ратифікований країнами-підписантами – Україною, США, Великою Британією, Росією..." (https://www.istpravda.com.ua/columns/2026/03/2/165723/). Вважаю доцільним відреагувати на цю статтю. Тим більше, що вона написана офіційним представником переговорної групи у рамках дипломатичних перемовин з Російською Федерацією. Доводиться ще раз нагадати факти. 5 грудня 1994 р. президенти України, США і Росії, а також прем'єр-міністр Великої Британії підписали міжнародний договір: "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї". Китай і Франція приєдналися до цього договору у формі відповідних заяв урядів, а саме: заяви уряду Китайської Народної Республіки від 4.12.1994 р. і декларації Французької Республіки із супровідним листом президента Франсуа Міттерана від 5.12.1994 р. Згідно із договором, який отримав умовну назву "Будапештський меморандум", Росія, США, Велика Британія, Франція і Китай надали Україні гарантії її безпеки і територіальної цілісності в обмін на її зобов'язання позбутися ядерної зброї та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави з без'ядерним статусом. На звернення країн-підписантів Меморандуму до Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН він був офіційно зареєстрований як міжнародний договір – офіційний документ Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН. На зверненні стоїть підпис міністра закордонних справ РФ С. Лаврова, який у 1994 році був Постійним представником Росії при ООН. Текст договору був включений у 1995 р. до порядку денного сесії Ради Безпеки ООН і розповсюджений як офіційний документ Ради Безпеки ООН. Згідно із Віденською конвенцією "Про право міжнародних договорів" від 1969 р. Будапештський меморандум є повноцінним міжнародним договором, обов'язковим до виконання всіма сторонами, що його підписали. Згідно з принципом Римського права "pacta sunt servanda" та ст. 26 Віденської конвенції: "Кожний чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися". Невиконання чи ігнорування цього принципу є руйнацією всієї СИСТЕМИ. У першу чергу це юридична смерть Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів" від 1969 р. Замінити яку наразі нічим. Яка може бути довіра до будь-яких нових документів чи домовленостей щодо нових "гарантій"? На підставі якої міжнародно-правової бази вони могли б бути підписані на заміну "старих", які назвали "недіючими"? Стосовно спекуляцій на тему "невідповідна назва документу" і "відсутність ратифікації". З точки зору міжнародного права назва документу не має значення. Кожний примірник договору різними мовами має однакову силу. Гра на тлумаченні англійських слів "гарантії" і "запевнення" для України не має значення. В примірниках договорів українською і російською мовами, які були підписані всіма сторонами, слово "гарантії" не має двозначності. Як і страховий поліс в США і на Заході є обов'язковою гарантією його виконання, хоча має у назві англійське слово "insurance", а не "guarantee". Згідно з ст. 2 (1) (a) Віденській конвенції "Про право міжнародних договорів": міжнародний договір визначається як "міжнародна угода, яка укладена між державами в письмовій формі". Вона має бути підписна главами держав, урядів чи міністрами закордонних справ, за дорученнями урядів. Будапештський меморандум укладений у письмовій формі і підписаний главами держав і урядів країн – підписантів. Згідно зі ст. 11 Віденської конвенції, згода і підтвердження держави на обов'язковість виконання договору може виражатися або через сам факт підписання, або через ратифікацію, або через інші попередньо узгоджені та визначені в договорі процедури. Перше – по умовчанню. Другий і третій варіанти мають бути прямо передбачені в тексті договору. В Будапештському меморандумі немає положення про обов'язковість його ратифікації для виконання. Окрім того, він пройшов верифікацію, як чинний і повноцінний міжнародний договір при реєстрації в ООН, відповідно до ст. 102 Статуту Організації. Будапештський меморандум – наріжний камінь дипломатичних засобів забезпечення нашої безпеки, оборони і територіальної цілісності. Під час анексії Криму у 2014 році МЗС повинно було ініціювати активну і наступальну стратегію щодо захисту територіальної цілісності України і забезпечення її безпеки і оборони дипломатичним шляхом. Як того вимагав закон і відповідні постанови Верховної Ради України. При появі в Криму "зелених чоловічків" мали би бути направлені дипломатичні ноти про скликання консультацій країн-підписантів Будапештського меморандуму. Колективна оборона країн НАТО, згідно зі ст. 5 договору про Альянс, також починається з консультацій. Одночасно потрібен був демарш у Раді Безпеки ООН стосовно порушення договору Росією. Із вимогою, після введення воєнного стану в Україні, офіційно визнати її країною-агресором і блокувати її голос в Раді Безпеки ООН з питань війни і миру в Україні. Слід було представити плани супроводу таких дій публічною дипломатією і інформаційною інтервенцією в ЗМІ країн-підписантів і Заходу. Розіграти "китайську карту" як серйозний чинник світового впливу і, у першу чергу, на Росію. Китай завжди підтверджував свої зобов'язання Україні, згідно з Будапештським меморандумом. Виправдування тим, що це не було зроблено, так як оскільки Меморандум – це "клаптик паперу", має "слабкі формулювання" і в ньому "немає процедур реалізації гарантій", є маніпуляціями. Вони не витримують критики з точки зору міжнародного права і є спробою догодити прихованим "іграм політиків". Очевидно, з метою збереження власної посади і приховання службової бездіяльності. На жаль, політикам у всьому Світі є притаманним перекладати провину за власніий егоїзм, боягузтво, бездіяльність, некомпетентність і професійне невігластво на "недосконалість" законів і міжнародних договорів. Вікно можливостей для активного використання Будапештського меморандуму як єдино можливої дипломатичної платформи для переговорів, де в України дійсно є вагомі дипломатичні "козирі", існувало і до повномасштабного вторгнення 24.02.2022 р. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/62151173a480b/). За наявності політичнійої волі та фаховості дій керівництва держави, навіть самому вторгненню можна було б запобігти дипломатичним шляхом (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/). Дипломатичними козирями України були і залишаються як Будапештський меморандум, так і дії нашої дипломатії, що здійснюються виключно відповідно до норм міжнародного права: Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів" від 1969 року, Гельсінської угоди від 1975 року, ст. 56 Статуту ООН, ст. 4 Закону України "Про оборону України" і ст. 85 Конституції України. Не потрібно втомлюватись і завжди нагадувати США не лише про Меморандум, але й про Хартію про наше стратегічне партнерство, яка залишається чинною. В ній, зокрема, зафіксовано: "США підтверджують важливість гарантій безпеки, закріплених у Тристоронній заяві Президентів США, Російської Федерації і України від 14.01.1994 р. та Будапештському меморандумі про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року" (пункт 4 Преамбули). (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/680a926b137ec/). Невже до цього часу не зрозуміло, що будь-які заяви з української сторони, які підривають довіру та ігнорують цей повноцінний і діючий міжнародний договір, є прямим сприянням країні-агресору. Фактично це підігрування Кремлю у його спробі зробити вигляд, що цей договір не має для нього обов'язкової юридичної сили і ухилятися від відповідальності за агресію проти України. Кремль і так робить усе можливе, щоби виключити "тему меморандуму" з міжнародного порядку денного і уникати дискусій на тему руйнації ним СИСТЕМИ міжнародного права у зв'язку із невиконанням безпекових зобов'язань. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68ff681c23932/) Постає питання: яким же чином Україна очікуватиме на допомогу з боку США і Заходу, коли сама українська дипломатія дискредитує Меморандум? У той час, коли Будапештський меморандум як чинний міжнародний договір визнається і згадується у тексті спільної заяви від 10.08.2025 р. президента Франції Макрона, прем'єр-міністра Італії Мелоні, канцлера ФРН Мерца, прем'єр-міністра Польщі Туска, прем'єр-міністра Великої Британії Стармера, президента Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн і президента Фінляндії Стубба "Щодо миру для України". Заява була зроблена у Брюсселі перед самітом президента США Трампа з президентом Путіним. Вона закріпила спільну позицію Європи щодо дипломатичної допомоги Україні. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6899fefc8907f/) Державний секретар США Марко Рубіо, ще сенатором, 25.03.2014 р. засвідчив зв'язок і вплив цього договору на глобальну СИСТЕМУ міжнародного права, ядерне роззброєння, нерозповсюдження і правопорядок у Світі. Виступаючи в Конгресі США під час подій, пов'язаних із анексією Криму, він заявив: "Після розпаду Радянського Союзу в 1990-х роках Україна залишилася з третім за величиною арсеналом тактичної та стратегічної ядерної зброї на планеті. Але вона підписала цю угоду зі Сполученими Штатами, Об'єднаним Королівством (Великою Британією) і Росією, в якій стверджувалось: якщо ви відмовитеся від своєї ядерної зброї, то ми, ці три країни, що підписали це, забезпечимо вам захист і гарантуємо вашу оборону. Україна це зробила. Вони відмовилися від цієї зброї. Це було підписано в 1994 році. Через двадцять років одна з трьох країн, які підписали цю угоду, не просто не забезпечила їм оборону, а фактично вторглася до них. І я хочу на секунду звернути увагу на наступне. Подумайте, якщо зараз ви одна з тих країн світу, яка відчуває загрозу з боку своїх сусідів, а Сполучені Штати та решта світу звертаються до вас і кажуть: слухайте, не розробляйте ядерну зброю, ми захистимо вас самі, ми пильнуватимемо за вашим захистом. Як ви думаєте, який урок дасть вам цей приклад? Я думаю, що це надсилає багатьом країнам у всьому світі повідомлення, що, напевно, ми більше не можемо розраховувати на обіцянки безпеки, які дає вільний світ...". (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/67cb50126ccbd/) Інший впливовий американський сенатор Тед Круз, у лютому 2022 р., також підтвердив зобов'язання США згідно з Будапештським меморандумом: "Ви можете запитати: Чому США повинні дотримуватися своїх зобов'язань? Чому ми повинні дотримуватися наших зобов'язань за Будапештським меморандумом? Чому ми повинні виконувати наші договірні зобов'язання перед країнами НАТО? Тому що одним із способів захисту національної безпеки США є те, що коли ми укладаємо договір з країною, коли ми укладаємо юридичну угоду – ми виконуємо свої зобов'язання. І ми хочемо, щоб країни знали, що ми підтримуємо своїх друзів, що ми дотримуємося свого слова і що укладені нами договори мають значення. Адже якщо країни дійдуть висновку, що за умов слабкого та безпорадного президента наші договори, наші юридично обов'язкові до виконання угоди – нічого не варті, це підриває здатність будь-якого президента США укладати договори з нашими друзями і союзниками, які забезпечують безпеку американців". (https://www.cruz.senate.gov/newsroom/press-releases/sen-cruz-on-the-crisis-in-ukraine-president-biden-and-the-democrats-have-imperiled-ukraine-and-put-europe-on-the-brink-of-war) 19.10.2025 р. державний міністр у справах Європи Міністерства закордонних справ ФРН Гюнтер Кріхбаум заявив: "Ми повинні пам'ятати, що є Будапештський меморандум, в якому Росія визнала цілісність і суверенітет України в обмін на виведення ядерної зброї. Те, що зараз сталося з цією угодою, не забуте". Отже: Гарантії безпеки України згідно з Меморандумом є чинними і не порожніми словами чи "обіцянками". Вони були надані міжнародним договором, який був підписаний відповідно до Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів" 1969 р. Іншої міжнародної правової бази для підписання будь-яких договорів просто не існує. Вимагати виконання договору має сторона, права якої порушено. Порушники цього не робитимуть. Альтернатива цьому – "гра на чужому полі", за правилами порушників і "ухилянтів" від повного виконання своїх зобов'язань. "Картами" на столі переговорів з боку української сторони мали б бути офіційні дипломатичні ноти про скликання консультацій з країнами-гарантами і письмові відповіді на них. Порядок денний мав би формуватися планом і стратегією, розробленими Києвом. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69248e0365d8b/). До складу української делегації мали б бути включені досвідчені, кар'єрні дипломати із підтвердженою професійною біографією та відповідним міжнародним авторитетом, а не "ефективні менеджери". Дипломатія – це наука про невідворотне і мистецтво можливого. Із вмінням, керуючись знанням законів про невідворотне та мистецтвом можливого, створювати відповідні стратегічні зв'язки у потрібному місці і в потрібний час. Стати дипломатами "з вулиці" – неможливо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b29bbac79d6/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Thu, 12 Mar 2026 11:55:54 +0200 "Justice being taken away, then, what are kingdoms but great robberies?" (Augustine of Hippo, Christian theologian and church leader) The first step toward overcoming Ukraine's foreign policy, economic, energy and financial dependence, fighting corruption, and stimulating the growth of the middle class as the social foundation for democracy should be the introduction in Ukraine of 'a Unified State System for Monitoring the Production, Supply, Transportation, Consumption, and Payment for Fuel and Energy Resources and Housing and Utility Services' (the USSM). The fact that, during Ukraine's years of independence, none of its governments has managed to implement such a SYSTEM indicates that genuine patriotism has been replaced by narrow-minded party egoism on the part of the political forces that formed those governments, as well as the lack of professional competence – at best – and total corruption – at worst – of their political leaders. As a result, Ukraine has not yet determined which ECONOMIC MODEL is in line with its NATIONAL INTERESTS, and its governments have lacked a STRATEGY for economic recovery and strengthening the social foundation of DEMOCRACY. First and foremost, this should be achieved by overcoming POVERTY and expanding the MIDDLE CLASS in Ukraine. The lack of government programmes and strategies to support small and medium-sized businesses, as well as to raise the salaries of teachers, doctors, military personnel, creative and scientific intelligentsia, civil servants and highly skilled workers in the real sector of the economy and industry, demonstrates that Ukrainian governments have lacked both an ideological framework and concrete plans for the development of DEMOCRACY in Ukraine. From the very first years of independence, an indicator of this should have been a state strategy and corresponding programmes for developing housing and communal services (HCS) and for controlling tariffs for these services. The latter, as is well known, should be linked to the real incomes of the population. Let me remind you that in the West, owning your own home, unburdened by debt and bank loans, is an important criterion for belonging to the middle class. In Ukraine, a law 'On the Privatisation of the State Housing Fund' was passed back in 1992. According to this law, almost 98% of the state and municipal housing fund was privatised free of charge. This made Ukraine one of the countries with the highest levels of housing privatisation in the world. Despite the varying quality of housing and its physical deterioration, this created favourable conditions for the formation of a middle class, especially in cities, even by Western European standards. Subsequently, it was necessary to build the architecture of a RULE-OF-LAW STATE that would meet the standards of EUROPEAN DEMOCRACIES based on the supremacy of law and nationally oriented models of the ECONOMY, ARMED FORCES, DIPLOMACY, and INFORMATION POLICY. That is, everything that directly affects the quality and standards of life of citizens, their security, the state's defence capability, and its international authority. This, in turn, determines the value and capitalisation of the assets of citizens and the country, the market value of real estate, land, and national wealth. Ukraine's rich natural resources and the level of development of its scientific and industrial base provided opportunities for flexible regulation of household incomes, minimising the share that had to be spent on housing and communal services. In the absence of corruption in the governing bodies, this would have been sufficient to gradually bring incomes closer to the highest standards in Europe and utility payments closer to the lowest. That is, everything that directly affects the quality and standards of life of citizens, their security, the state's defence capability, and its international authority. This, in turn, determines the value and capitalisation of the assets of citizens and the country, the market value of real estate, land, and national wealth. Ukraine's rich natural resources and the level of development of its scientific and industrial base provided opportunities for flexible regulation of household incomes, minimising the share of spending on housing and communal services. In the absence of corruption in the governing bodies, this would have been sufficient to gradually bring incomes closer to the highest standards in Europe and utility payments closer to the lowest. Ukraine's political elites have not yet coped with this task. Despite the fact that, de jure, according to the Constitution, the land, its subsoil, and mineral resources belong exclusively to the people of Ukraine. De facto, they have been used until now and continue to be used exclusively in the interests of private businesses close to and connected to the government. The USSM's absence creates a favourable legal environment for impunity, which is the basis for political corruption and the emergence of full-fledged oligarchs in Ukraine. It also facilitates the establishment of an oligarchic-clan system of pseudo-democratic governance at the central level and a feudal-clan system at the local level. During 1991-2000, the state still covered part of utility costs, and most Ukrainians paid 2-5% of their total income for them. However, incomes themselves almost stopped growing and consistently approached the lowest in Europe. After peaking in 2004 (12.1%), the highest in Europe that year, Ukraine's economic growth has been steadily declining. Instead of industrial, innovative and high-tech economic development, a model of being a raw-material appendage to the world's more developed economies was chosen. This has led to the almost dumping-like plundering of Ukraine's national wealth. Today, salaries in EU countries are 5-10 times higher than in Ukraine. However, Ukrainians pay 30-50% of their income for utilities, while EU citizens pay 15-20%. Statistics show the following trend in changes in the share of total household income spent on utilities in Ukraine since 1991: 1991-1994 (President L. Kravchuk) – 2-5%; 1996-2000 (President L. Kuchma) – 5-10%; 2001-2010 (Presidents L. Kuchma, V. Yushchenko, V. Yanukovych) – 10-15%; 2011-2014 (President V. Yanukovych) – 15-20%; 2015-2025 (Presidents P. Poroshenko, V. Zelenskyy) – 30-50%. One of the main reasons for the systemic and massive corruption in Ukraine's energy sector is the lack of a 'Unified State System for Monitoring the Production, Supply, Transportation, Consumption and Payment for Fuel and Energy Resources and Housing and Utility Services' (USSM). 1991-2005 Since 1991, none of Ukraine's governments has had any real baseline figures on the supply and sale of national energy resources. Consequently, these figures have not been used either in planning the state budget or in forecasting the development of the national economy. It is like planning a family budget and purchasing goods and services without knowing the real income of family members. Macroeconomic planning in Ukraine has never had a reliable financial and economic basis in the form of a documented, consolidated energy balance for Ukraine. This has always created 'legal loopholes' for impunity and the existence of gigantic corruption schemes involving the theft of Ukraine's energy resources. The recent criminal proceedings involving former Minister of Energy H. Halushchenko and officials of Energoatom also have their roots in this problem... 2005-2010 It is particularly regrettable that, just before the 2004 Orange Revolution, all preparatory work for implementing the USSM in Ukraine was almost complete. During 2002-2003, under the control and coordination of the National Security and Defence Council (NSDC), the Cabinet of Ministers developed a draft law for adoption by the Verkhovna Rada (Parliament) of Ukraine. However, the new president, V. Yushchenko, and the NSDC secretary, P. Poroshenko, lost interest in it after taking office. Previously adopted NSDC decisions ceased to be implemented, and the NSDC apparatus stopped monitoring their implementation by the government. 2010-2014 The next attempt to implement the USSM was made only seven years later. Under pressure from the EU and Ukraine's professional elite, the Verkhovna Rada passed bill No. 9572 in its first reading in June 2012. It incorporated many years (mainly up to 2005) of work by experts and scientists from the National Academy of Sciences (NAS) of Ukraine, industry institutes, and former NSDC staff members. However, the already entrenched corrupt 'energy lobby', both within the government and among the oligarchs, blocked and derailed further consideration of Bill No. 9572 in the Verkhovna Rada of the sixth convocation. The members of parliament, in violation of the statutory deadlines for considering the bill and without completing the procedural steps necessary for its second reading, simply 'buried' this bill, which was critically important for the state. After the re-election of the Verkhovna Rada in October 2012, Bill No. 9572 was removed from consideration altogether. To do this, they exploited loopholes in the parliamentary Rules of Procedure, which do not take into account the importance of the bill to Ukraine's national security, and therefore, the newly elected parliament does not consider bills that its predecessors did not have time to adopt. Regardless of their importance and the resources invested by the state in their preparation, they are considered to have been removed from consideration by the previous convocation. Unfortunately, it has become a 'political tradition' in Ukraine that large-scale corruption cases are rarely investigated due to the inaction of senior state officials. The multi-billion-dollar losses to the budget due to the absence of a law on the USSM and the continued preservation of corruption schemes in the energy sector continued. The corruption schemes for embezzling Ukraine's energy resources, invented back in the 1990s, have only become more sophisticated over time. Another 'political tradition' was that every new presidential candidate proclaimed the need to fight corruption. During the elections, they usually promised to break the corruption schemes in the energy sector. Yet once in power, such promises were quickly forgotten. Only the top of the 'energy schemes' changed, with the beneficiaries becoming 'close friends,' loyal associates, or new intermediaries connected to oligarchic groups. Cash flows were redirected, and the Verkhovna Rada 'forgot' about the need to adopt the law on the USSM. 2014-2019 Another attempt to introduce the USSM was made three years later, in June 2015, again under pressure from the Western partners and non-partisan professionals who still had some access to the media. The Verkhovna Rada adopted a new bill, No. 1640, 'On the Unified State System for Monitoring the Production, Supply, Transportation, Consumption and Payment for Fuel and Energy Resources and Utilities' in the first reading. It shared the fate of Bill No. 9572. Under the old sabotage scheme, it was also not considered in the second reading and did not become law because the 'energy lobby' used the old mechanism of bureaucratic manipulation. The 'legislative games' continued with the next bill, No. 4844, with a new title, 'On a Unified State System for Monitoring in the Field of Energy and Utilities'. This bill repeated the sad fate of its predecessors: although it was adopted by Parliament in the first reading (in September 2016), the second reading never took place. If Ukraine's state pyramid had been built according to the laws of democracy (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/6989c011528d0/), such procedural manipulations with these bills would have long been the subject of criminal investigations. After all, the state's economic and defence strength, as well as the state of the fight against systemic corruption, directly depend on the USSM's existence. A genuine PARLIAMENTARY OPPOSITION should have initiated appropriate criminal investigations. For example, on the grounds of such offences: - by the chairpersons of the Verkhovna Rada, who, under Article 88 of the Constitution of Ukraine, were supposed to ORGANISE the work of parliament and ENSURE compliance with its Rules of Procedure; - heads of the Government, who, under Article 113 of the Constitution, have the right to SUBMIT bills to the Verkhovna Rada and SUPPORT them in the relevant parliamentary committees; - Secretaries of the National Security and Defence Council, who, under Article 4 of the Law 'On the National Security and Defence Council of Ukraine,' DEVELOP and COORDINATE measures on ENERGY SECURITY issues and MONITOR the implementation of decisions in the field of national security. Finally, the parliamentary opposition could also have initiated criminal investigations into possible violations by the presidents of Ukraine, who, under Article 102 of the Constitution of Ukraine, act as its guarantors and must ensure and control the implementation of the Constitution and the laws of Ukraine. 2019-2026 After the 2019 presidential election, the new government traditionally 'forgot' about the existence of the problem of the absence of the USSM in Ukraine, as well as about the DEMOCRATIC PRINCIPLE of the temporary nature of any government ELECTED BY THE PEOPLE, the obligation to implement the Constitution, previous laws and the continuity of the country's NATIONAL INTERESTS. According to these principles and the current Constitution of Ukraine, the elected government is obliged to implement state decisions adopted by the previous government in accordance with the Constitution and laws of Ukraine. The rule of law is one of the main principles of democracy, and the issue of the USSM is linked not only to overcoming poverty, but also to national energy, economic, financial and defence independence. It is also linked to overcoming corruption at the highest levels of power in Ukraine. Victory over such corruption would be crucial for solving many other strategic problems in the economy, defence, social and law enforcement spheres. In 2026, independent Member of Parliament Dmytro Razumkov stated: "The radiators are cold, there is no hot water, or it is barely warm, and electricity disappears for hours or even entire days. Ukrainians are being asked to tighten their belts and endure, while someone is profiting from price differences and schemes during the war!" (https://www.facebook.com/share/v/1CPVy6p3AZ/?mibextid=wwXIfr). However, the former Chairman of the Verkhovna Rada of the ninth convocation (29 August 2019 – 7 October 2021) from the mono-majority forgot to remind Ukrainians that, after 2019, no new bill to introduce the USSM was submitted to the Verkhovna Rada. Appeals and reminders from experts have been ignored to date. Only a statement from the Government has appeared, expressing its 'intentions' to 'digitise' the energy sector, which is more populism and cynicism than professionalism and state responsibility. In summary, politicians who have been in power in Ukraine over the past 30 years have created a system conducive to large-scale corruption in the energy sector of the economy. This corruption has long since penetrated the highest echelons of power, resulting in the massive misappropriation of Ukraine's national wealth. The main areas of this corruption are: - manipulation of energy resource accounting due to opaque accounting practices, fragmentation and the impossibility of reliably verifying key data – for example, the amount of gas, oil, coal and electricity that was actually extracted or produced and consumed in Ukraine; - understatement of actual production volumes: companies conceal part of their energy resource production to reduce rent payments, thereby causing direct losses to the Ukrainian budget; - shadow schemes in extraction and transportation: 'grey' extraction (the absence of a monitoring system allows for the existence of illegal extraction of hydrocarbons and coal, which are not reliably accounted for by anyone in the state); - theft during the transportation of energy resources (e.g. gas or oil) is possible, resulting in unauthorised 'losses' that are virtually impossible to document without automated state monitoring; - manipulation in the financial sector: unreasonably low rent payments for raw materials compared to world prices, underestimation of production volumes, artificial reduction of taxes payable to the budget; - theft from the budget through fictitious and inaccurate data on subsidies: without reliable data on energy consumption in the country, subsidies or grants are stolen based on false data; - the impossibility of scientifically sound budget planning and forecasting of Ukraine's economic development due to the lack of an energy balance in the country: the lack of reliable data on the country's energy resources and consumption makes professional budget planning impossible and conceals systemic corruption and embezzlement of Ukraine's national wealth; - creation of favourable conditions for corruption schemes in public procurement: the lack of a system of state monitoring and control over energy resources leads to the theft of funds during the sale of energy resources and public procurement; - creating opportunities for abuse of power and political pressure on local government bodies: without official data from a centralised energy resource accounting system, local government bodies are vulnerable to selective manipulation for the purposes of corruption or political gain; - creating conditions for conflicts of interest and increased corruption in state authorities: representatives of state authorities, having non-transparent relationships with business structures, can give them preferences and receive benefits for this, while non-transparent accounting and control allow them to hide real data and theft; - loss of trust among international partners and a decline in Ukraine's investment attractiveness: the lack of a clear and transparent energy resource accounting system, caused by systemic corruption and impunity of the state apparatus, demonstrates the absence of the rule of law in Ukraine. As a result, this has a knock-on effect, reducing the capitalisation of all enterprises and companies, as well as the market value of land and all real estate in Ukraine. Even the most conservative estimates show that over the last 20 years, Ukraine's state budget could have lost 120-160 billion US dollars solely due to the lack of the USSM. The structure of these losses is as follows: shadow oil and gas production – $40-50 billion, dumping of nuclear electricity – $7-30 billion, fictitious subsidies and grants – $10-15 billion; accounting manipulations, theft and losses from inefficient use – $5-10 billion; other corruption schemes in the energy sector – $20-30 billion. In fact, we are talking about a systematic, long-term drain on national wealth that has not only undermined the state's financial stability but also limited its economic, social and defence capabilities. Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 1) Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukrainian Economy (Part 2) Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 3). Formula for Economic Growth https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b29bbac79d6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b28e38ec17e/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Смешко) Thu, 12 Mar 2026 10:58:16 +0200 Today, after 12 years of resistance against Russian aggression and authoritarianism, avoiding the abyss and restoring the strength of the state and society is only possible under one key strategic condition: THE REVIVAL OF UKRAINE'S ECONOMY. What needs to be done? What are the markers and key elements of Ukraine's economic growth that the Ukrainian people should be aware of and use to evaluate not the words, but the actual actions of the Ukrainian government? The answer to this question is provided by economic SCIENCE. Leading economists have formulated the formula for macroeconomic growth in any country in the world: CAPITAL + LABOUR (PRODUCTIVE FORCES) (Karl Marx, 1848) + TECHNOLOGICAL PROGRESS (Robert Solow, 1987) + KNOWLEDGE, INNOVATION and HUMAN CAPITAL (based on STATE support: EDUCATION, SCIENCE and HEALTH CARE), (Paul Romer, 1990, 2018) + SCIENTIFIC and ECOLOGICAL FACTORS OF INFLUENCE – KNOWLEDGE and NATURE on the ECONOMY, (William Nordhaus, 2018). To rephrase, this formula can be presented as follows: CAPITAL + PRODUCTIVE FORCES + TECHNOLOGIES + INNOVATIONS + HUMAN CAPITAL + ECOLOGY is a generalised formula for economic growth in any country in the world, implemented on the basis of state support and protection of national interests in the fields of science, education, health care, demography and ecology. Back in the 19th century, Karl Marx introduced into economic analysis the idea that ECONOMIC growth is influenced not only by CAPITAL, but also by LABOUR – PRODUCTIVE FORCES. For example, the Ukrainian government, which has one of the richest resource bases in the world, considers regular borrowings from the IMF a success. At the same time, this is not even CAPITAL for investment in the economy. It is financial 'squandering' and oppressive DEBTS for future generations of Ukrainians. This is a verdict on the incompetence and unprofessionalism of state management. With Ukraine's powerful resource base and one of the most educated and hard-working human resources in Europe, the government should invest in high technology and bring Ukraine to the forefront of scientific and innovative development. The liberal economic model pursued by politically inexperienced and corrupt actors must finally be recognised as nationally destructive and anti-state. It has already led to the loss of Ukraine's once highly developed industrial potential and an unacceptable level of dependence on external donors. For example, the English economist William Petty assessed the strength of a state according to two criteria: its ability to produce goods for foreign markets and its ability to protect its own markets. Everything else is only justified by these two basic factors. With regard to the policies of other states to protect their most valuable asset – their national human potential – it is worth mentioning Germany and Poland again, where millions of Ukrainians have already relocated. Germany, for example, has tuition-free higher education and has abolished preferences for German citizens when hiring. Its far-left and far-right politicians sometimes complain about the significant costs associated with the war in Ukraine, but at the same time, they do not take into account that Ukrainian PRODUCTIVE FORCES also work for its economy. Ukrainian politicians must remember that inaction in defending national economic interests under the banner of libertarianism in the current conditions borders on treason. With the current fiscal and tax policy in Ukraine, even without the war factor, the outflow of citizens to countries where there are free jobs with average monthly wages that are several times higher than in Ukraine will always be a disaster for the Ukrainian economy... As for technological progress, since 1987, the ECONOMIC GROWTH FORMULA has gained a third important component, thanks to Nobel Prize winner Robert Solow. In addition to CAPITAL and LABOUR, it has been supplemented by TECHNOLOGICAL PROGRESS. China, in particular, has demonstrated the effectiveness of this in recent decades. This stands in contrast to the opposite example of the activities of Ukrainian governments. Their annual work programmes have for decades lacked targeted, sectoral programmes for investment, development and technological modernisation of strategic industries. In particular, in rocket, aircraft, ship, and tank building, and in the deep processing and production of titanium, lithium, zirconium, and rare-earth products. In the creation of national production of chips and state-of-the-art radio-electronic and bioengineering products... In 2018, American economists William Nordhaus and Paul Romer also received the Nobel Prize in Economics. They developed mathematical models of macroeconomic analysis to predict ECONOMIC GROWTH in modern conditions (https://www.holosameryky.com/a/nobel-z-economiky/4604124.html). The formula for its growth was supplemented with two new elements that influence economic growth in modern conditions. Thus, former World Bank Chief Economist Paul Romer proved that KNOWLEDGE can be another catalyst for a country's long-term economic growth. He developed a theory stating that TECHNOLOGICAL INNOVATIONS and KNOWLEDGE are important factors in modern PRODUCTION, and that the accumulation of knowledge has a positive impact on LABOUR PRODUCTIVITY and CAPITAL. Romer's 1990 economic analysis shows that KNOWLEDGE, INNOVATION and HUMAN CAPITAL are important factors in the growth of modern economies. Economic growth rates can increase with GOVERNMENT support for EDUCATION and SCIENCE, HEALTH CARE, and stronger INNOVATION incentives, based on state protectionism. He also proved that an unregulated liberal market is not capable of truly valuing INNOVATION, even if it produces it. Only state regulation and protectionism can support the growth of incentives for innovation through subsidies for research and development, long-term fundamental research and the development of a protected patent system. Nordhaus also supplemented the Solow model with an analysis of the consequences and impact of global climate change and global warming on the development of modern economies. He proposed including an ECOLOGICAL factor in macroeconomic analysis models, in particular through the idea of additional taxation of carbon emissions as a tool to combat global warming. Ukrainian governments must finally realise that the developed world and modern economic science operate with at least five key indicators for macroeconomic analysis and economic growth forecasting. Therefore, returning to 19th-century approaches and using indicators of 'economic growth' in the form of foreign LOANS and SALES of national wealth and strategic resources is, at best, a manifestation of economic ignorance. At worst, it is NATIONAL TREASON AND CORRUPTION on the part of the AUTHORITIES. Under the false slogan that 'the state is not an effective owner,' they are selling off high-tech, scientifically supported, and strategic resource-based state-owned enterprises. This destroys the foundations of Ukraine's economic growth. Without a strong and self-sufficient ECONOMY capable of fully supporting our ARMY, DIPLOMACY and INFORMATION influence in the world, Ukraine's statehood will once again be under mortal threat. The accumulated experience of state-building should finally demonstrate to our policymakers that Ukraine's development strategy can only be the following: building a developed form of European democracy, with a strong middle class, a developed civil society, a market economy and state regulation of strategically important industries, comprehensive protection of national producers, including in agriculture, and special care for science, education, health care and the demographics of the Ukrainian people, as the basis for a powerful economy, army and defence potential of Ukraine. And finally, a word of wisdom: '...The courage of ignorance does not exempt one from responsibility. And misguided ambitions, without the relevant experience and education, lead to crimes...'. Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukraine (Part 1) Theses for a Plan and Strategy to Rebuild Ukrainian Economy (Part 2) The author's blog is a material that reflects the author's point of view solely. The text of the blog does not claim to be objective and comprehensive in covering the topic it raises. The editorial staff of the Ukrainska Pravda (UP) is not responsible for the accuracy and interpretation of the information provided and acts solely as a carrier. The views of the UP editorial staff may not coincide with those of the blog author. https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69b28e38ec17e/