https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/69b41c850c44f/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Fri, 13 Mar 2026 15:17:41 +0200 А ваші банани достатньо прямі? Це важливо: особливо якщо ви захочете продавати їх в ЄС. Поговоримо про довжину огірків, точну частку переробленого пластику у пляшках, "нашийники" для кришок та інші відверто ідіотські вимоги, які продукують чиновники. А ще дізнаємось, чому європейські виробники масово переводять заводи до Азії. Директива N1. Кришечки для пляшок "з нашийниками" Існували собі пластикові пляшки для води з окремими кришками. Аж поки у 2024 році чиновники ЄС не вирішили: кришечка тепер має кріпитися до горлечка пластиковою смужкою. Чому? Бо так краще для екології. Що відчув бізнес? Нова вимога працює, світ так і не став чистішим, а виробники змушені: повністю змінити дизайн упаковки; перебудувати та переналаштувати виробничі лінії; адаптувати логістику. Це мільйони євро капітальних витрат. Хто за це платить? Звісно ж, кінцевий споживач. Тому пляшка Coca-Cola, вироблена в Євросоюзі, коштує дорожче, ніж аналогічна з Туреччини. Директива N2. Еталонна кривизна бананів Європейські чиновники не хочуть бачити у супермаркетах аномально криві банани. Маленьким плодам теж зась на полиці. Тому у ЄС – де банани ніколи не росли і не ростуть – діє стандарт якості на ці фрукти. Що відчув бізнес? В результаті імпортери змушені: відбраковувати частину їстівних, але "неправильних" плодів; оплачувати їх утилізацію або невигідно знижувати ціну; перепаковувати товар. Хто за це платить? Результат передбачуваний: банани, які коштують "копійки", в ЄС продають зі значною націнкою. Директива N3. Огірки по лінійці До 2009 року в ЄС стандартизували не лише банани, але й огірки. Якщо овоч хоче потрапити на полицю – його вигин має становити не більше 1/10 від довжини. От серйозно: невже платникам податків дійсно треба потрібні чиновники, які займаються розрахунком кривизни огірків? Це має збільшити ВВП? Що відчув бізнес? Як і у випадку з бананами, частину врожаю автоматично відбраковували. Хто за це платить? Додаткові витрати на сортування перекладали на кінцевих покупців. Дозволю собі короткий флешбек. Зберігся щоденник чиновника Австрійської імперії XVIII століття, де є такий запис: "Прийшов на роботу о 12-й годині дня. Кілька годин не знав, що робити. Читав Фукідіда. І пішов додому". Як ви вважаєте, щось змінилось у державних апаратах за цей час? Ні, бо функція чиновника – писати правила і контролювати їх виконання. Коли апарат розростається до гігантських масштабів, йому потрібно виправдовувати своє існування. Так і народжується регулювання бананів та огірків. Директива N4. Війна з пластиком Екологічні гасла звучать привабливо для виборців. Звідси – нові директиви: цього разу на суттєве обмеження продажу пластикових трубочок, тарілок, столових приборів та ватних паличок. Що відчув бізнес? Кількість сміття не меншає, а виробники в цей час шукають нові (зазвичай дорожчі) матеріали, переобладнують цехи, списують старе устаткування. Це мільйонні інвестиції Хто за це платить? Цілком очікувано відбулось подорожчання продукції. Директива N5. І знову про екологію Пластикові пляшки в ЄС повинні містити мінімум 25% переробленого пластику з 2025 року, і 30% – з 2030-го. Що відчув бізнес? Для розуміння – показовий приклад. у 2025 році компанія ExxonMobil призупинила приблизно €100 млн інвестицій у два проєкти переробки пластику в Європі. Причина – двозначні і складні вимоги нової директиви ЄС. Хто за це платить? Ініціатива призвела до зростання цін на продукцію. Чи є екологічний результат? А його лише планують вимірювати! Європейські директиви – виправдання існуванню чиновників? Директиви ЄС – всі 170 тисяч сторінок – не література для факультативного читання. Мова йде про жорсткі норми, які зобов'язаний виконувати кожен підприємець. "Ну ок, – скажете ви. – Це ж нормально. В Україні теж є стандарти, Держспоживлужба, санстанція... Хтось же має контролювати бізнес". Та коли держава чи наднаціональний орган втручається в те, як має згинатися огірок і як кріпитись кришечка, ринок гальмує. У 1990 роках економіка ЄС становила близько 25% світового ВВП. Сьогодні показник впав приблизно до 20%, а частка промисловості в скоротилась до жалюгідних 13%. Через регуляторний зашморг виробники з ЄС мігрують до Китаю, В'єтнаму, Індії та інших країн Азії. Там – лише один "стандарт": бізнесу дозволено робити все, що не є кримінальним злочином. І ніхто не примушує міряти кривизну готового продукту перед відправкою ритейлерам. Україна зараз впевнено крокує до ЄС, і нам доведеться імплементувати європейське законодавство. Але якщо ми хочемо стати сильними, нам потрібно зупинити принтер, який друкує тисячі нових обмежень. Бюрократи не можуть "примусити" економіку працювати, скільки б директив не написали. Шлях до економічного дива лежить через скасування зайвих регуляцій, зниження податків та надання свободи бізнесу. Бо саме там, де є економічна свобода, з'являються нові заводи, робочі місця та реальне зростання ВВП. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/69b41c850c44f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/69af172578aa5/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Mon, 09 Mar 2026 19:53:25 +0200 Європа б'є на сполох: виробництво масово переїжджає до Азії. У відповідь Євросоюз запускає нову програму "Made in EU". Її мета – зменшити залежність від Китаю та збільшити частку промисловості до 20% ВВП до 2035 року. Серед новацій: нові правила закупівель, вимоги до локалізації, субсидії. Щоб запустити завод у ЄС зараз, треба пройти лабіринт із 170 тисяч сторінок регуляцій. І щороку євробюрократи додають ще близько 80 нових директив та понад 1200 регуляторних актів. Фахівці сумно жартують: щоб осягнути вимоги, треба бути щонайменше кандидатом юридичних наук. І що робить ЄС для повернення заводів? Вигадує до правил нові правила! А парадокс у тому, що Україна намагається повторити "подвиги" єврочиновників. Парадокс європейської промисловості У 2024 році частка виробництва у ВВП ЄС становила 14,3% – менше п'ятої частини економіки. Щоб зупинити деіндустріалізацію, єврочиновники просувають нову політику. В її межах ЄС пропонує інвесторам правову стабільність і безперешкодний доступ до 500-мільйонного ринку заможних споживачів. Та водночас Європа створила гігантське регуляторне навантаження, яке душить ініціативи в зародку: - Законодавство ЄС налічує приблизно 170 тисяч сторінок нормативних актів. Щороку ЄС ухвалює кілька нових директив і регламентів, які країни-члени мають інтегрувати у свою правову систему. - Високі ціни на газ та квоти на викиди вуглецю витискають важку промисловість. З 2025 року набули чинності жорсткі правила звітування зі сталого розвитку, а також регламент щодо знелісення. Це вимагає від бізнесу мільйонних інвестицій у комплаєнс. - Жорстке трудове законодавство, постійні поступки профспілкам та багатомісячне утримання звільнених робітників за рахунок роботодавця. Все це робить операційну діяльність занадто дорогою. Чому виграє Азія? На противагу зарегульованій Європі, азійський регіон виграє конкуренцію за капітал. І справа не лише в дешевій робочій силі. У країнах Азії легше відкривати бізнес: - Мінімум складних регуляцій. - Швидка видача дозволів на будівництво. - Короткий шлях від ідеї до запуску конвеєра. Азія не змушує інвестора продиратися крізь хащі бюрократії, а дає змогу швидко будувати заводи і заробляти гроші. Ось два приклади: Сінгапур. Реєстрація бізнесу повністю цифровізована через портал ACRA і займає від 1 до 3 днів. Базова ставка корпоративного податку становить 17%. Та з урахуванням безпрецедентних державних знижок у 2026 році (до 40% повернення), податкове навантаження є мінімальним. В'єтнам. Він пропонує одні з найнижчих тарифів на електроенергію у світі та величезний резерв дешевої робочої сили. Вартість праці становить менше 25% від світової медіани. Країна радикально прискорила видачу будівельних дозволів: тепер на провінційному рівні для складних об'єктів це займає не більше 20 днів. Шлях в нікуди: що робить Україна? Замість того, щоб вчитися на помилках ЄС, ми несвідомо приміряємо на себе цей "піджак з чужого плеча". У нас і без того діє понад 80 контролюючих органів, а регуляторна система налічує тисячі дозволів та погоджень. Кількість обмежень давно перевищила межі здорового глузду. Ми радіємо швидкій реєстрації ФОП у "Дії", але на рівні великого чи середнього бізнесу зберігається радянський підхід до контролю. А найсумніше – коли Україна вступить до ЄС, вітчизняні заборони нікуди не зникнуть. Вони просто накладуться на 170 тисяч сторінок європейських директив. Це створить суцільне пекло для підприємця, який ризикне будувати тут виробництво. Що робити далі? Європа намагається повернути заводи за допомогою субсидій, але не розв'язує головну проблему – надмірне регулювання. Україна ризикує повторити ту саму помилку: намагається стимулювати економіку, залишаючи бізнес зв'язаним по руках і ногах. Нам, безперечно, потрібна співпраця з Євросоюзом: зона вільної торгівлі, асоціація, вихід на європейські ринки. Але внутрішньо ми маємо піти власним шляхом. Наш порятунок – радикальне скасування десятків обтяжуючих правил та ліцензій. Умови входу на ринок мають бути максимально простими. Підприємцям, особливо під час війни та кадрового дефіциту, потрібна свобода. Вони мають займатись інноваціями та створенням нової вартості, а не складати іспити на знання бюрократії. Треба вже зараз скидати регуляторний баласт. Лише так ми зможемо запустити швидке економічне зростання. Більше про те, як працює економіка та що робити Україні, дивіться на YouTube-каналі Яни Матвійчук. Підписуйтесь, щоб розуміти складні економічні процеси. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/69af172578aa5/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/69ab07e45d60c/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Fri, 06 Mar 2026 17:59:16 +0200 Ще тиждень тому літр А-95 коштував в середньому 64 грн, а зараз – від 68 грн. Вже лунають неофіційні прогнози: пальне подорожчає до 100 і вище гривень. Причина здається очевидною: операція США та Ізраїлю проти Ірану, яка спровокувала серію міжнародних конфліктів на Близькому Сході. Я ж пропоную поглянути на факти. Світова ціна на нафту справді мала стрибок на 10-20%, проте ситуацію загалом вдається стабілізувати. Ключову роль у стабілізації відіграють Сполучені Штати, які де-факто взяли під контроль безпеку судноплавства в Ормузькій протоці. Зараз, наприклад, розробляється план супроводу комерційних суден за допомогою ВМС США. Це суттєво знизить ризик глобального дефіциту і забезпечить зниження цін. Чому ж тоді бензин в Україні дорожчає? Україна на 100% залежить від європейського імпорту, який доставляється автотранспортом. Відповідно, українські ціни дзеркально відображають європейські котирування. Оскільки глобальних коливань наразі немає, бензин по 100 гривень – це всього лише інформаційна маніпуляція. Ринок реагує на ціну, і мережі АЗС змушені грати за правилами. Та у суспільстві міцно вкорінився стереотип про "бариг, які наживаються на війні". Юлія Тимошенко відчула його і взялась підлити масла у вогонь соціалістичними гаслами: мовляв, Антимонопольний комітет і Держспоживслужба мають посилити контроль над операторами і примусити знизити націнки. Це лише підсилило небезпечний наратив, який перетворює бізнес на "поганців", а державу виставляє у ролі захисника. Але чомусь державна мереж АЗС "Укрнафта" однією з перших необгрунтовано підняла ціни на пальне. Однак відсторонимось від емоцій і дізнаємось, скільки заробляють АЗС. Розкладемо вартість літра пального на складники: - Прямі податки займають близько 35%. Це акциз, ПДВ та мито. Вони розраховуються у євро і вже закладені у собівартість пального на етапі перетину кордону. - Податок на прибуток підприємств, ПДФО та ЄСВ із зарплат тисяч працівників АЗС забирають понад 50% від кінцевої ціни. Ось проста візуалізація, створена проєктом "Ціна держави": З кожної 1000 гривень, яку водій залишає на касі, АЗС отримує лише близько 83 гривень. З цієї суми бізнес має покрити логістику, комунальні послуги, виплатити зарплати і сплатити податок на прибуток. Якби держава скасувала зайві податки, преміальне пальне за 73 гривні впало б у ціні до 47 гривень. Та це не єдина проблема. Другий фактор, який не дає цінам знижуватися, – це надмірна регуляція. Сьогодні в Україні працює понад 6000 АЗС. З одного боку, продажа пального – це конкурентний ринок. Тобто за логікою, чим більше гравців, тим кращим був би сервіс й оптимальнішими ціни. Але чому мереж АЗС не стає більше? Тому що відкриття нової заправки в Україні – це бюрократичне пекло. Підприємець стикається з необхідністю отримати десятки дозволів: - Документи на землю та містобудівні умови; - Погодження від екологічних служб та ДСНС; - Дорогі ліцензії на торгівлю пальним. Цей процес займає роки і створює величезні корупційні ризики. Держава штучно регулює ринок, вибудовуючи бар'єри для нових компаній. Тож якщо уряд дійсно хоче захистити гаманці українців, рішення лежить на поверхні: потрібно не шукати ворогів серед бізнесу, а йти шляхом масштабної дерегуляції ринку та зниження податкового тиску. Усе інше – в тому числі намагання штучно впливати на ціни – лише імітація бурхливої діяльності. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/69ab07e45d60c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/69875a3585b86/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Sat, 07 Feb 2026 16:28:53 +0200 Для американської політики війна в Україні – довгий, дорогий і складний процес. У Вашингтоні я переконуюсь: для ряду політиків Україна є рядком у кошторисі, який хочеться скоротити. У США втомились: війна триває занадто довго, і наше становище в ній вже не викликає емпатії. Повернути фокус уваги до України – місія української делегації на Ukrainian Week. Цей захід, який проводять з 2022 року – дуже ефективна платформа для прямого діалогу з американськими можновладцями. Нашу державу представляють політики, лідери думок, громадські діячі та підприємці. І ми приїздимо сюди не для того, щоб "сфотографуватись на тлі Білого дому". Тут, на форумах, під час дискусій та приватних зустрічей, відбувається адвокація України. Якщо простіше: ми захищаємо інтереси країни. Це складно, особливо на тлі внутрішніх проблем США: стрілянини в Міннеаполісі, міграційної кризи, файлів Епштейна. На цьому тлі стандартні заклики "дайте більше зброї" працюють дедалі гірше. Щоб пробити інформаційний шум, потрібні нестандартні рішення. І ми – делегати – шукаємо їх, кожен у своїй ніші. Зокрема я, Яна Матвійчук, є співорганізаторкою Women Mission Summit. Ми разом з Діаною Габʼяк та Світланою Співаковою свідомо відмовились від концепції "форума жінок-лідерок". Мета наших виступів – змінити ставлення американців, адже війна для них – досить абстрактне поняття. Однак вони чудово розуміють мову людських історій. Тож кожен виступ тут – це стратегічна "цеглинка". Вона має поступово змінювати ставлення еліт до України, і найголовніше – закладати нові, стійкі зв'язки між нашими народами. Ті, що не порушуються від чергової зміни політичної кон'юнктури. Попри "м'яку" риторику, війна була присутня у кожному виступі Women Mission Summit, найбільш емоційним моментом панельної дискусії став виступ Ірини "Гой" – старшої сержантки 12-ї бригади спеціального призначення "Азов" та керівниці медичної служби Azov.Care. Вона нагадала: поки політики дискутують про цінності, жінки на фронті відстоюють їх і ризикують життям. Цю лінію відповідальності та дії продовжили й інші учасниці. Про ціннісну дипломатію та силу жіночих голосів у консервативному середовищі США говорила віцепрезидентка Concerned Women for America Аннабель Ратледж. Про духовну спадщину як стратегічний ресурс нації – голова Асоціації християнських вчених Ольга Романенко. А засновниця фонду Chalice of Mercy Валентина Павсюкова – про гуманітарний фронт і служіння як форму довгострокової міжнародної довіри. Разом з ними на сцені виступила й посол України в США Ольга Стефанішина, підсиливши дискусію дипломатичним виміром. Обговорення розширили голоси міжнародних партнерок. CEO Razom for Ukraine Мелінда Гарінг та старша наукова співробітниця Atlantic Council Ерін МакФі говорили про адвокацію України в політичних та аналітичних колах Заходу. Засновниця Leaving Legacies Foundation Дебі Вілер – про роль громадянського суспільства й довгострокові гуманітарні місії. А співзасновниця United with UA та Heartbeat Center Анастасія Поло – про роботу з громадами й ветеранськими ініціативами. Ми піднімали й болючі питання. "1,6 мільйона українських дітей було вкрадено через захоплення територій Росії у 2014 році та з 2022 року. Це 20% дитячого населення України. А у 2022 році, з початку повномасштабного вторгнення РФ, російські війська почали насильне викрадання українських дітей та перевезення їх у Росію. У перший місяць повномасштабного вторгнення українська влада офіційно зареєструвала понад 20 000 викрадень", – заявив зі сцени саміту засновник організації "Врятуй Україну" та екс-уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба. Та ми не лише говоримо, знайомимось, переконуємо, але й діємо. І знову ж – нестандартно. Одна з таких дій – передача листа від засновниць та учасниць Women Mission Summit Меланії Трамп. У ньому ми дякуємо Першу леді за небайдужість до українського питання. Перша леді США – це інституція. Офіційний статус, який відкриває двері до вищих кабінетів. Американська політична історія знає безліч прикладів, коли рішення президентів коригувалися після приватних розмов у сім'ях. І скепсис щодо "жіночої дипломатії" розбивається об конкретний факт. Втручання Меланії Трамп – а конкретніше, її лист до путіна та публічна позиція – сприяли поверненню додому сімох депортованих українських дітей. Гуманітарний тиск спрацював там, де ігнорувались офіційні дипломатичні ноти. Новий лист має на меті масштабувати цей досвід. Ми намагаємось вивести питання українських дітей та інші гуманітарні проблеми у площину морального вибору, зрозумілого консервативній Америці. Ми подбали про те, щоб це звернення не загубилося у канцелярії. Сьогодні відбувся Український національний молитовний сніданок у Вашингтоні. Однією з ключових спікерок була Пола Вайт – впливова проповідниця та духовна радниця родини Трамп. Вона взяла наш лист і пообіцяла передати його Меланії Трамп особисто. Ще одна проблема, яку ми намагаємось вирішити на полях Ukrainian Week, – це криза сприйняття України. Образ "жертви, яка просить допомоги" себе вичерпав. Жертв жаліють, але в них не інвестують політичний капітал. Натомість українська делегація просуває тезу про боротьбу з "абсолютним злом". Для республіканського електорату, який мислить категоріями добра і зла, це зрозуміліший аргумент, ніж абстрактний "захист демократії". Коли зло набуває конкретних рис – викрадення дітей, руйнування родин – це мобілізує пересічних громадян. А слідом за ними мобілізуються і політики. Тому наш Women Mission Summit та лист до Меланії – це спроба зіграти на тлі втоми та байдужості через емоцію та особисті зв'язки. Чи стане цей лист вирішальним? Навряд чи. Але у великій дипломатії, де кожен голос на вагу золота, ігнорувати канал впливу на родину Трампа було б недозволеною розкішшю. Тож в умовах можливої політичної та медійної втоми від війни, в хід йдуть тонші інструменти. Це залучення до діалогу Меланії Трамп для розв'язання гуманітарних питань. Це робота з релігійними лідерами США. Зрештою, це пошук нових ефективних шляхів для підтримки України. І вони не мають залежати від політичної кон'юнктури чи результатів виборів. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/69875a3585b86/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/6982510d179e3/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Tue, 03 Feb 2026 20:48:29 +0200 Я зараз у Вашингтоні, на Українському тижні. Як і щороку, я приїхала сюди представляти інтереси України, говорити з партнерами та шукати точки дотику. Але, як і щороку, найцікавіше тут відбувається не під час офіційних панелей. Справжня політика – на неофіційних зустрічах: без камер та вивірених заяв для преси. Це розмови з людьми з системи, які реально впливають на американський провладний вектор: колишніми послами, стратегічними радниками, глибокими аналітиками. І найгостріше питання, яке звучить у кожній приватній бесіді: "Чи готові США "здати" Україну, щоб просто зупинити війну?". Якщо коротко – ні. Але тут є нюанси, і їх чимало. Що у США реально думають про Путіна У Вашингтоні відбувся важливий зсув: тут більше ніхто не вірить, що Путін хоче миру. І це не емоційна оцінка українки Яни Матвійчук. Я максимально об'єктивна: так дійсно думає американський істеблішмент. У кулуарах відкрито говорять: будь-які розмови про переговори для Кремля – це театр. Завдання росії залишається незмінним і прагматичним: тягнути час, розмивати підтримку України та не дати Вашингтону наважитися на жорсткі рішення. Американці розуміють: Путін не шукає компроміс. Йому потрібна пауза для відновлення сил. Фактор Трампа і "ворог номер один" Це, мабуть, ключове питання, яке хвилює українців: чи готовий Дональд Трамп (або республіканське крило загалом) пожертвувати Україною заради швидкої угоди? Є важливий нюанс, про який чомусь мало говорять в українському інформаційному просторі. Варто зазирнути в російську військову доктрину та проаналізувати риторику Кремля. І ви зрозумієте, що там нічого не змінилось: для Москви ворогом номер один були та залишаються Сполучені Штати Америки. У Вашингтоні це чудово знають. Тому для американської еліти, включно з республіканцями, поразка України не сприймається як локальна проблема "десь там у Європі". Програна нами війна стане прямим ударом по політичних позиціях та міжнародній репутації США. Тому навіть ті республіканці, які критично ставляться до обсягів військової та фінансової допомогти Україні, не готові однозначно "здати" нашу державу. І це очевидно, адже демонстративна слабкість Америки – останнє, чого хоче будь-який президент США. Найнебезпечніший сценарій – замороження конфлікту Найгірше, що може статись, на думку представників істеблішменту, – реалізація сценарію "замороженої війни". Це ситуація, до якої прагне росія: коли мир лише номінальний, але обстріли продовжуються. Просто їх менше, і вони локалізовані. І при цьому росія зберігає окупаційну армію, накопичує ресурси, обходить санкції й методично готується до нового раунду агресії. Один із впливових американських експертів під час розмови сказав мені моторошну, але правдиву фразу: "Росія може воювати в такому режимі роками". Це саме той сценарій виснаження, який лякає найбільше. Він знімає питання гострої кризи з порядку денного Заходу, але повільно вбиває Україну. І нам всім – громадським активістам, політикам, впливовим людям – важливо комунікувати з США, щоб не допустити його реалізації. Мова, яку зрозуміє ворог Щодо зброї та рішучості, то ілюзій у Вашингтоні більше немає. Тут говорять прямо: є тільки одна мова, яку Кремль реально розуміє і зчитує. Це – гроші. Буквально – вартість війни, ціна кожного удару по Україні. Ці аргументи ефективніші за дипломатичні ноти, заклики до гуманності та "глибоку стурбованість". Чим вища ціна війни для Москви, тим швидше зникає бажання продовжувати агресію. Це розуміння поступово стає мейнстрімом: санкції, блокування обхідних шляхів, формування "зашморгу", який знищуватиме економіку агресора. Чи означає це, що всі необхідні рішення вже ухвалені? На жаль, поки що ні. Процеси тривають. З позитивного: ніхто з американських політиків наївно не сподівається на "договороспроможність" Путіна. Чому Український тиждень важливий? Ukrainian Week у Вашингтоні – це не "красиві фото біля Капітолія". Комунікаційна платформа дає можливість робити важку, невидиму роботу задля того, щоб Україна не стала розмінною монетою у чужих політичних іграх. Так, не завжди нас сприймають об'єктивно. Так, тут вистачає цинізму. Однак і тверезих думок теж чимало. Головний меседж, який я винесла наразі: Путін не готовий до миру, і у Вашингтоні це бачать. Питання лише в тому, наскільки рішучими будуть США, щоб перетворити це розуміння на дію. І наше завдання – не давати їм про це забути. Яна Матвійчук, учасниця Українського тижня у Вашингтоні https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/6982510d179e3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/696e00a2bb5ca/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Mon, 19 Jan 2026 11:00:02 +0200 У 2026 році Україна постає перед новим і, можливо, найскладнішим викликом за весь час повномасштабної війни: кризою уваги та зміною політичної риторики. Світ "втомився": дипломатичні інструменти та геополітичні заяви стали буденністю – і це добре відчувається навіть у формулюваннях західних медіа. Те, що є прямою загрозою для кожного українця, для частини політиків перетворилось на "ще одне питання порядку денного". В таких умовах вирішальною стає "м'яка сила": не заклики, а комунікація та взаємодія. Саме з цією метою у Вашингтоні відбудеться Women Mission Summit. Захід, який проведуть в межах традиційного Ukrainian Week, розглядають як ефективний інструмент стратегічного впливу та побудови довготривалих зв'язків між Україною та СШ Чому політики недостатньо? Світ входить у фазу, коли адвокація українських інтересів у Сполучених Штатах вимагає нових підходів. Інформаційне поле змінюється: формулювання спрощуються, війна в медійному просторі дедалі частіше описується як абстрактний "конфлікт", а питання відповідальності агресора розмиваються. У цих умовах покладатися виключно на домовленості ризиковано. Політичні цикли короткі, настрої змінюються, але особисті зв'язки та ціннісні орієнтири залишаються сталими. Щоб утримати Україну у фокусі уваги американського істеблішменту, потрібна мова, зрозуміла суспільству у США. Це мова цінностей: родини, віри, гідності та спадковості. Ukrainian Week – інституція впливу на суспільство у США Власне відповіддю на ці нові виклики стає Ukrainian Week у Вашингтоні – платформа, яка за п'ять років еволюціонувала з формату разових ініціатив у системний майданчик для діалогу. Він об'єднує понад 12 різнопрофільних форумів, які охоплюють усі сфери життя: від безпеки та бізнесу до медицини й питань капеланської служби. Протягом тижня українська делегація проводить стратегічні зустрічі з сенаторами та конгресменами США на Капітолійському пагорбі, доносячи правду про війну безпосередньо до тих, хто ухвалює рішення. Головною подією тижня, його серцем, традиційно залишається Український Молитовний Сніданок. Цього року він відбудеться вже вдвадцяте. Саме Сніданок збирає за одним столом ключових американських та українських політиків, релігійних лідерів і громадських діячів для духовної єдності та підтримки України. У цьому просторі формується адженда безпеки та гуманітарної політики на роки вперед. Women Mission Summit: дипломатія поза протоколом Стратегічною подією українського тижня стане Women Mission Summit, який відбудеться 4 лютого 2026 року в Музеї Біблії. Організатори – громадська діячка Діана Габʼяк, бізнес-лідерка Світлана Співакова та підприємиця Яна Матвійчук – свідомо відмежовують цю подію від класичних жіночих заходів. Тут не говоритимуть про "успішний успіх" чи лідерство заради лідерства. Мета саміту значно амбітніша – створити мережу ціннісної та гуманітарної дипломатії. Є три стратегічні цілі, які ставлять перед собою організаторки саміту. 1. Побудова "глибинних зв'язків" Політичні домовленості часто залежать від персоналій у кабінетах. Саме тому вони такі нестабільні. Натомість зв'язки між лідерками громадянського суспільства, бізнесу та релігійних спільнот формують стійку тканину відносин, яку важко розірвати. Список учасниць, серед яких дружина спікера Палати представників США Келлі Рене Ларі Джонсон, президентка Concerned Women for America Пенні Янг Ненс та керуюча директорка JPMorgan Chase Бетті Урібе, свідчить про високий рівень доступу до американських еліт. 2. Зміна тональності діалогу Україна перестає говорити мовою прохання. Через теми саміту – Heritage, Mission, Wholeness, Partnership (спадковість, місія, цілісність, партнерство) – українські жінки позиціюють себе як рівноправні партнери, що стоять на сторожі спільних з Америкою цінностей. 3. Вплив на американське суспільство Жіночі спільноти та діаспора здатні доносити правду про війну через історії людської гідності та боротьби за родину. Це "м'яка сила", яка працює з емоційним інтелектом нації та формує суспільну думку знизу вгору. Масштаб саміту підкріплюється серйозним інтелектуальним та міжнародним представництвом. До діалогу долучаться провідні експертки, чиї голоси є авторитетними у Вашингтоні: Мелінда Харінг, виконавчий директор Razom for Ukraine, та Ерін Макфі, засновниця Corioli Institute. Обидві є старшими науковими співробітницями Atlantic Council – одного з ключових аналітичних центрів, який формує порядок денний американської зовнішньої політики. Географія підтримки виходить за межі США: участь Інесе Шлесерс, відомої політичної діячки та ексдепутатки парламенту Латвії, демонструє єдність із європейськими партнерами. Особливої глибини розмові надають лідерки, що працюють на перетині науки, віри та реальних справ милосердя: Ольга Романенко (PhD), яка очолює Асоціацію християнських вчених України, та Валентина Павсюкова, засновниця благодійного фонду Chalice of Mercy. Women Mission Summit стане, радше, тим місцем, де фахова експертиза та політичний досвід поєднуються з реальними гуманітарними діями. Інвестиція у майбутнє партнерство У 2026 році Women Mission Summit стає точкою входу для довгострокової співпраці. Саме тому організаторки і учасниці відходять від панельних дискусій про те, як поєднувати родину і кар'єру (хоча ці теми теж є важливими). На цьому майданчику будуть обговорювати повоєнну відбудову, роль освіти та збереження національної ідентичності у глобальному контексті. Участь таких людей, як ректорка "Львівської політехніки" Наталія Шаховська підкреслює, що йтиметься про конкретні проєкти, які впливатимуть на майбутні покоління. Women Mission Summit 2026 – це спроба вийти за межі реактивної політики. Мова йде про створення екосистеми довіри між жінками по обидва боки океану, яка працюватиме на інтереси України незалежно від геополітичних штормів. Фактично йдеться про спробу перейти від ситуативного партнерства до стратегічного союзу: не швидкого, не простого, але значно стійкішого. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/696e00a2bb5ca/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/6960d3ec4516a/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Fri, 09 Jan 2026 11:09:48 +0200 В уряді готують "революційні" зміни для спрощеної системи оподаткування. Сотні тисяч підприємців можуть опинитися перед вибором: сплата ПДВ, перехід на складну бухгалтерію і неминуче підвищення цін для споживачів або ж закриття. Розбираємося, що готує Мінфін, чому бізнес вже масово закривається і як це вдарить по гаманцю кожного українця. "Час Ч" – 2027 рік: що пропонує уряд Новина, яка сколихнула підприємницьку спільноту, має конкретну дату – 1 січня 2027 року. Саме з цього моменту, згідно з законопроєктом Міністерства фінансів, підприємці, які працюють на єдиному податку, будуть змушені платити податок на додану вартість. Умова для такого переходу доволі жорстка: якщо за останній рік операції з продажу товарів або послуг, включно з інтернет-торгівлею, перевищили 1 млн грн. За даними 2024 року, ця норма зачепить близько 660 тисяч платників єдиного податку, і основний удар припаде на ФОПів-спрощенців другої та третьої груп. В уряді намагаються заспокоїти бізнес, називаючи опублікований документ "базовою робочою версією". Очільник Міністерства економіки Олексій Соболев пояснює, що ключова мета законопроєкту – не стільки тиск на малих підприємців, скільки боротьба з "дробленням" великого бізнесу та схемами оптимізації. "Ми розуміємо, що тема запровадження ПДВ для ФОПів із річним доходом понад 1 млн грн є чутливою для бізнесу й спричиняє занепокоєння. Саме тому нині спільно з Міністерством фінансів тривають консультації. Наше завдання – знайти компроміс між підтримкою підприємців і виконанням зобов'язань перед МВФ", – наголосив Соболев. Як компроміс, уряд розглядає можливість підняття ліміту для обов'язкової реєстрації платником ПДВ до європейського рівня – 4,2 млн грн або 85 тис. євро. Це співвідноситься з пороговим значенням для бізнесу в країнах Євросоюзу, до якого наближається Україна... Проте навіть обіцянки "перехідних періодів" і "винятків" не знімають напруги, адже зміни плануються на тлі вкрай складної ситуації в економіці. "Закручування гайок" у дії Поки Міністерство економіки говорить про діалог, реальна політика Мінфіну все більше нагадує "закручування гайок". Якщо у 2022 році держава не заважала людям працювати, що дозволило бізнесу вижити, то зараз курс змінився на тотальний контроль. Цифри говорять самі за себе. За даними Єдиного державного реєстру та Опендатабот, лише у 2024 році в Україні закрилося понад 200 тисяч ФОПів. У 2025 році ситуація погіршилася: бізнес закривається у 1,5 раза частіше, ніж відкривається. Тривожна тенденція 2025 року стала першим випадком скорочення чисельності ФОПів після шокового 2022-го. Лише за перше півріччя 2025 року кількість офіційно діючих ФОПів зменшилася на 20 тисяч: було зареєстровано 137,6 тис., а закрито – 157,6 тис. Тригерів, які примусили підприємців подавати заяви про закриття, багато: введення обов'язкового воєнного збору, необхідність платити єдиний соціальний внесок (навіть за відсутності доходу), збільшення інфляції на тлі падіння купівельної спроможності та попиту. А що відбудеться, якщо невеликого підприємця змусити наймати бухгалтера, сплачувати ПДВ і здавати купу звітів? Він не стане платити більше податків – він просто закриється або піде в "тінь". А національна стратегія доходів до 2030 року, яка передбачає ревізію спрощеної системи після війни, лише підсилює ці негативні прогнози. Малий бізнес: гусак для общипування чи фундамент економіки? В Україні точаться дискусії: чи є малий бізнес "гусаком", якого можна нескінченно общипувати, чи це рушій розвитку, який потребує захисту? Економічна теорія однозначно стверджує: малий бізнес є опорою вільної економіки, середовищем для формування середнього класу та лідером зі створення робочих місць, особливо у малих містах. Однак порівняння з Європою свідчить про серйозну недорозвиненість цього сектору в Україні. Погляньмо на цифри: В Україні малі підприємства забезпечують роботою 27% зайнятих, тоді як у ЄС – 49%. Внесок у випуск продукції в Україні становить 24%, у ЄС – 35%. Продуктивність праці (вироблена продукція на одного зайнятого) в Україні у 4,1 раза нижча, ніж у Євросоюзі. Це означає, що вітчизняний малий бізнес має значний потенціал для зростання, але наразі він затиснутий безпековими ризиками, падінням попиту та бюрократією. У таких умовах відносно низький рівень оподаткування та проста звітність ФОПів – це той "рятувальний човник", який тримає економіку на плаву під час війни. Попри критику, малий бізнес залишається стабільним платником. У 2024 році до місцевих бюджетів надійшло 69,1 млрд грн єдиного податку (з них 55,1 млрд сплатили саме ФОПи). Важливість цього джерела зростає: якщо до війни частка єдиного податку в доходах місцевих бюджетів становила 8%, то в першому півріччі 2025 року вона сягнула 10,3%. То чому ж влада не хоче чути ФОПів і робить їх "цапами-відбувайлами"? Одна з причин – податки підприємців, які не є платниками ПДВ, мають іншу структуру розподілу, ніж податки великого бізнесу. Більша частка залишається в місцевих бюджетах громад. Натомість кошти з ПДВ одразу йдуть до державного бюджету. Тож одна зі справжніх причин введення ПДВ для ФОП – це бажання збільшити бюджетні надходження. Ціна реформи: хто заплатить за ПДВ? Найбільша омана полягає в тому, що податки платить лише бізнес. ПДВ – це податок на споживання, який завжди закладається в ціну товару. Збільшення податкового навантаження на ФОПів автоматично вдарить по кишені кожного українця. Ось проста логіка ціноутворення, яка демонструє різницю між спрощеною та загальною системою оподаткування. Беремо умовний товар з базовою вартістю 1000 грн: ФОП на спрощеній системі (3 група, без ПДВ) Підприємець сплачує єдиний податок 5%, військовий збір 1% та ЄСВ фіксовано щомісяця. У відсотках від доходу це дає приблизно 6-7% податкового навантаження. Тобто ціна на полиці може зрости умовно до 1070 грн. ФОП на загальній системі Підприємець платить ПДФО 18%, військовий збір 1,5-5% залежно від джерела доходу, ЄСВ 22% від зарплат і, якщо він платник ПДВ, ще 20% ПДВ. Разом податкове навантаження може сягати до 50% від собівартості, а ціна на полиці – приблизно 1500 грн. Очевидно, що в разі введення ПДВ різницю бізнес закладатиме у собівартість товарів та послуг. Тож для споживача примусове переведення ФОПів на ПДВ означатиме: Стрибок цін мінімум на 20-30%. Зниження купівельної спроможності зарплат. Зникнення маленьких зручних сервісів біля дому та погіршення якості через меншу конкуренцію. Ефект бумеранга та крива Лаффера Економістам добре відома крива Лаффера: це графік, який показує, як змінюється дохід державного бюджету залежно від податкової ставки. Умовно це виглядає так: Якщо податок дуже маленький, держава отримує мало грошей, бо ставка низька. Якщо податок дуже високий, держава теж може отримати мало грошей, бо люди і бізнес намагаються ухилятися від податків, менше працюють або взагалі закривають бізнес. Ідеальна точка – така ставка, яка дає максимальний дохід у бюджеті, не демотивуючи бізнес. Тож експерти вже зараз застерігають уряд від повторення помилок, описаних кривою Лаффера. Адже підвищення податкових ставок понад певний рівень веде до зменшення доходів держави, а не їх зростання. Це економічна закономірність, яку не можна "переписати" чи зручно підлаштувати під власні "бажанки". Це особливо актуально для кризових економік. У зростаючій економіці бізнес може "проковтнути" вищі податки, але в економіці, що падає (як українська зараз), підвищення фіскального тиску просто вбиває активність. В країнах зі слабкими інститутами, як Україна, це призводить до масового ухилення від податків та тінізації. Зараз в уряді є конкретні люди, які формують цю реальність. Експерти вказують на пасивність Міністра економіки Олексія Соболева, який мав би бути адвокатом бізнесу. Його мовчання фактично легалізує знищення спрощеної системи, хоча його KPI – це зростання ВВП, яке неможливе без розвитку підприємництва. Замість висновку Як казав нобелівський лауреат Фрідріх фон Гаєк: "Ніщо такою мірою не робить умови нестерпними, як наша впевненість у тому, що ми не можемо змінити ці умови". Наміри уряду уніфікувати податкове поле з ЄС зрозумілі, але методи викликають питання. Спроби боротися зі зловживаннями великого бізнесу шляхом тотального переведення "спрощенців" на ПДВ нагадують стрільбу з гармати по горобцях. Наявні зловживання спрощеною системою свідчать про необхідність точкових запобіжників, а не ліквідацію класу підприємців як такого. Експериментувати з податками для малого бізнесу до нормалізації економічної ситуації – небезпечна гра. Фіскальний блок не повинен домінувати в реформах, адже, щоб "общипувати гусей", їх потрібно спочатку виростити. Якщо ж тиск продовжиться, наслідком стане не наповнення бюджету, а зростання безробіття, дефіцит товарів та ще більша залежність держави від зовнішньої допомоги. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/6960d3ec4516a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/6921c9ea76ece/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Sat, 22 Nov 2025 15:34:18 +0200 Мирний план США 28 пунктів нажахав Україну та ЄС, але зараз головне не піддаватись тиску і спокійно відстоювати свою позицію. Яна Матвійчук отримала інсайди з Конгресу та Сенату США про те, як сприймають "План" американські політики (все не так погано для України). В українських ЗМІ ситуацію подають так, ніби США вже все вирішили і Україні ультимативно треба погодитись на ці 28 пунктів, а то припиниться допомога і розвіддані від США. Що робити Україні і чи треба піддаватись на тиск США? Яна Матвійчук на контакті з сенаторами і конгресменами США і ось що вони думають. Видання Axios першим оприлюднило перелік вимог, які Вашингтон нібито пропонує як основу для припинення війни. Документ викликав ефект вибуху бомби, адже він передбачає для України болючі поступки і фактичну капітуляцію. Як людина, яка роками будує неформальні мости між Україною та американськими політиками, я постійно спілкуюся з деякими представниками Конгресу та Сенату. Хоча мій наступний візит до Вашингтона запланований на лютий, сучасні технології дозволяють тримати руку на пульсі в режимі реального часу. Ці дні я провела у листуванні та онлайн-зідзвонах з нашими друзями в США, намагаючись зрозуміти: чи справді від нас вимагають капітуляції? Інсайд, який я отримала, дещо відрізняється від панічних заголовків в українських телеграм каналах-мільйонниках. Далі – про те, як Яна Матвійчук спробувала розібратися, що насправді думають про цей план у Капітолії та чому українцям варто зберігати холодний розум. Стисло про 28 пунктів Аналізуючи мирний план США 28 пунктів, ми маємо розуміти: це спроба врятувати московію у скрутному становищі. Цей план – спроба дипломатичного бліцкригу кремля. З одного боку, документ пропонує певні "пряники": право на членство в ЄС, глобальний пакет відбудови із залученням технологічних гігантів, повернення всіх полонених і депортованих дітей. Але "батоги" виглядають більш загрозливо. Зокрема, йдеться про: - закріплення в Конституції відмови від НАТО, - обмеження ЗСУ до 600 тисяч військових, - фактичне замороження лінії фронту, - Крим і Донбас визнаються де-факто російськими. Якщо Україна порушить умови (запустить дрон в сторону московії, наприклад) – химерні гарантії безпеки анулюються. А от для московії передбачене поетапне зняття санкцій та навіть повернення до G8. Це дозволить московитам за кілька років відновити та посилити свою армію для нового нападу. Настрої у Вашингтоні: чому план не має підтримки Спілкуючись із колегами з США, я почула чіткий сигнал: цей документ викликає шалений спротив навіть серед республіканців. Україні треба протриматись і не ухвалювати рішень 1-2 тижні. Позиція Демократів Демократи зараз знаходяться в опозиції до республіканців. Для них цей документ виглядає як примус до капітуляції, що неприпустимо для репутації США. Зокрема, сенатори Річард Блументаль та Емі Клобушар виступають з жорсткою критикою ідеї зняття санкцій з росії. Лідер демократів у Сенаті Чак Шумер та сенатор Кріс Мерфі також не готові підтримати угоду, яка виглядає як винагорода Путіну за агресію. Ця позиція прагматична: вони не хочуть, щоб відповідальність за поразку України згодом лягла на партію демократів. Позиція Республіканців Найцікавіше відбувається в таборі республіканців. Міф про те, що всі соратники Трампа хочуть "здати" Україну, м'яко кажучи, не відповідає дійсності. Мирний план 28 пунктів став певним "яблуком розбрату", і зараз всередині партії сформувалось три групи політиків з різними думками щодо нього. Група N1: "Яструби" та класичні консервативні республіканці-рейганісти. Виступають категорично проти. Авторитетні політики Ліндсі Грем та Сюзанна Коллінз пам'ятають уроки історії. Вони переконані: Путін зламає угоду за тиждень, а росію не можна винагороджувати територіями. Група N2 Представники MAGA зараз вагаються. Віцепрезидент Джей Ді Венс, сенатори Джош Говлі та Майк Лі дійсно виступають за економію державного бюджету і скасування будь-якої допомоги Україні (хоча вся допомога і так купується за гроші ЄС). Їхня риторика зводиться до "миру за будь-яку ціну". Однак навіть вони не готові сліпо підтримати цей документ зараз, розуміючи, що він виглядає "сирим". Окремо хочу виділити позицію Держсекретаря Марко Рубіо. Російська пропаганда через українські телеграм-канали намагається приписати йому авторство чи підтримку капітуляційних для України 28 пунктів. Але це не відповідає дійсності: Рубіо виступає проти цього плану і залишається прибічником жорсткої лінії щодо московитів. Група N3 Є ще так звані "тихі скептики" – республіканські центристи. Сенатори Том Коттон та Джон Тун обрали вичікувальну позицію. Вони розуміють, що Україна не може безпечно існувати без НАТО, і не хочуть брати на себе відповідальність за провал угоди в майбутньому. Вони проти угоди, але дивляться на реакцію Трампа. Американські журналісти, медіа та інтелектуали – переважно проти. Консервативні медіа, навіть праві ЗМІ НЕ є одностайними: Fox News: думки розділені, але багато ведучих вважають, що "план надто проросійський". WSJ: жорстка критика – "це не мир, а капітуляція". National Review: "Росія отримає нагороду за агресію". Ліберальні медіа (NYT, WP, CNN) Тотальна критика плану та звинувачення у тому, що він був написаний "під диктовку москви". Блогери, інфлюенсери, подкастери США Бен Шапіро: "Це погана угода, що не принесе миру". Джо Роган: скепсис – "Путін не виконає нічого". Сем Гарріс: "Катастрофа для міжнародного права". Такер Карлсон: підтримує, але його позиція маргіналізується навіть у правих медіа. Медіаполе США загалом НЕ підтримує цей документ. Аналітичні центри США – практично всі проти: ISW, Atlantic Council, RAND, CEPA, Brookings. Усі пишуть одне і те саме: план не дає миру, послаблює Україну, посилює Росію, і створює ризик нової війни через 2-3 роки. Навіть консервативний Heritage Foundation визнає: "Політично план нереальний і токсичний". Єдність України – наша головна зброя Зараз з'являється інформація, нібито Трамп чи його оточення тиснуть на Київ, вимагаючи погодитися на цей мирний план 28 пунктів до Дня подяки – четверга 27 листопада. Проте реальність наступна: у Вашингтоні немає єдності щодо цього документа. Опір плану сильний: лідери думок, журналісти та політики розуміють ризики для США і не хочуть, щоб країна втратила репутацію за підігравання Путіну. Україні треба протриматись 2 тижні, затягувати час і нічого не підписувати! Наростаюча критика плану в США дає Україні простір для маневру. Ми можемо і повинні максимально тягнути час, аргументувати свою позицію і не погоджуватися на умови, які загрожують нашому існуванню. Головне зараз – не дати ворогу розколоти нас зсередини. Я переконана: корупційні скандали та внутрішні чвари – це болючі теми, але вони не мають стати інструментом поразки. Як влучно зазначив Кирило Буданов, зараз наше завдання – вистояти та зберегти державність. З корупцією та внутрішніми проблемами ми розберемося, але спочатку маємо не допустити нав'язування нам "миру", який фактично є повною поразкою та загрожує існуванню України. Нашим політикам (особливо опозиційним), які розглядають мирний план США 28 пунктів, раджу пам'ятати: жоден короткотривалий "мир" не вартий майбутнього нації. І у нас достатньо союзників навіть у Вашингтоні, щоб відстояти справедливі умови. Єдність і твердість – це те, чого від нас чекає світ, і чого найбільше боїться ворог. Завдання зараз – протриматись 2 тижні Трамп буде робити гучні пости в соцмережах, погрожувати. Україні на все це не треба "вестись". Рокомендації для українських переговірників: - максимально затягувати час; - переностити переговори на рівень експертів, міністерств, відомств; - ніяк не реагувати на емоції з Вашингтона; - невдовзі США повернуться до підтримки України. Цього хоче американський виборець. Наслідки для московії: - ситуація в росії дуже складна і вони пішли на дипломатичний бліцкриг; - затягування часу значно погіршить становище московії; - спецслужби москви кинули всі сили на протискання цієї угоди; - в квітні ситуація в московії буде значно гіршою, ніж зараз. Вони підуть на значно більші поступки, ніж зараз. Не дивіться відомих російськомовних блогерів. Нажіль, більшість з них є частиною московитських ІПСО або активних операцій. Частина на зарплаті у російстких спецслужб, а частина просто корисні ідіоти. Українська опозиція переслідує свої корисні цілі і їй варто об'єднатись навколо влади. З корупцією ми розберемось потім. Україні головне протриматись 2 тижні, нічого не підписувати. За цей час американська преса знищить імідж цього "договору" і ніхто не наважиться говорити, що колись його підтримував. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/6921c9ea76ece/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/6915a16f8578e/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Thu, 13 Nov 2025 10:14:23 +0200 Медіапростір сколихнула чергова гучна корупційна справа: цього разу в "Енергоатомі". НАБУ розслідує схему, де підрядники нібито платили 10-15% відкатів за контракти з державним гігантом. Перша реакція суспільства: "знову крадуть", "усіх посадити", "призначити керівниками чесних людей". Це справедливо. Однак справа не в конкретному Міндічі чи іншому фігуранту схеми. Справа у системі державного управління, яка не працює в принципі. Навіть коли є намагання "зробити все правильно", все зрештою закінчується черговими "мутками", "розпилом" та гучним скандалом. Потім будуть висновки, свіжі кадрові рішення, нові очікування... і все по колу. Провал "хороших менеджерів" Пам'ятаєте, як нам роками казали, що проблема держпідприємств – у поганому менеджменті? І що варто лише призначити чесних, професійних та "поважних людей", як все налагодиться. Для цього є інструмент – незалежні наглядові ради. В "Енергоатом" таку раду створили в червні 2024 року. До неї увійшли як незалежні експерти (наприклад, Джон Стоун – голова Асоціації ядерної промисловості Великої Британії), так і представники держави, серед яких Тимофій Милованов – ексміністр економічного розвитку, торгівлі та сільського господарства України, голова Київської школи економіки. Загалом до ради намагались включити людей з чистою репутацією та сучасними ринковими поглядами. Що в результаті? Через півтора року Кабінет Міністрів достроково розпускає цю наглядову раду. Причина – "неефективна робота у дотриманні антикорупційних стандартів". Прямо кажучи, експерти не змогли запобігти корупції, яку зараз розслідує НАБУ. Проблема не в тому, що умовний Джон Стоун чи Тимофій Мілованов "погані". Річ у тім, що навіть найкращі менеджери не можуть змусити працювати систему, яка фундаментально хвора. Чия "корова"? Щоб зрозуміти, чому так відбувається, згадаємо, що таке "Енергоатом". Це державна компанія-оператор усіх чотирьох АЕС України (включно із тимчасово окупованою ЗАЕС). Станції генерують близько 55% усієї електроенергії в країні (взимку показник зростає до 70%). Клієнти компанії – населення та вся українська промисловість, яка купує цю енергію. Формально "Енергоатом" належить народу України. Але насправді він "нічий". Я вже не раз писала про цей парадокс. Власник приватної компанії зацікавлений у прибутку на десятиліття вперед. Він не дасть вкрасти власну кровно зароблену копійку. А коли власність державна, нею керує тимчасовий чиновник. Його мотивація – не розвиток компанії, а збереження посади та, як показує практика, намагання "встигнути взяти своє". Він не відчуває себе власником. Він знає, що через енну кількість місяців або років його замінить інший менеджер. І наглядова рада, навіть з найкращими намірами, може лише контролювати, але не здатна змінити цю мотивацію. Міняти треба не людей, а систему Ми можемо нескінченно тасувати прізвища в наглядових радах та менеджменті державних компаній. Можемо саджати одних "міндічів" і дивуватися, звідки з'являються нові. Але поки гігантські монополії – такі як "Енергоатом" чи "Ліси України", – перебувають у державній власності, вони залишатимуться джерелами корупції. Єдиний вихід – це зміна української соціалістичної системи на капіталістичну. Ключові напрямки – приватна власність, конкуренція та вільний ринок. Держава ніколи не була і не стане ефективним власником бізнесу. Підприємці – зможуть. Хороший приклад – сфера виробництва військових дронів: держава лише створила умови, а приватна ініціатива за два роки зробила технологічний стрибок. І такий, що командир 414 окремого полку ударних безпілотних авіаційних систем Роберт Мадяр заявляє: дронів більш ніж достатньо. Не вистачає людей. Щоб не було відкатів, не треба шукати кращих людей для керування державним майном. Треба, щоб у цього майна з'явився реальний, приватний власник, який буде боротися за кожну гривню ефективності. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/6915a16f8578e/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/691338d829445/ ukrpravda@gmail.com (Яна Матвійчук) Tue, 11 Nov 2025 14:23:36 +0200 Заступник керівника Офісу Президента Віктор Микита озвучив приголомшливу статистику. У 2024 році вся лісова галузь Закарпаття, вирубавши 700 тисяч кубометрів лісу (це приблизно 400 000 дерев), принесла місцевим бюджетам 17 мільйонів гривень. А два ресторани "МакДональдз", відкриті в тому ж регіоні, сплатять за цей рік 16 мільйонів гривень податків. Чесно кажучи, звучить як вирок системі державного управління. Як вийшло, що два заклади швидкого харчування, які продають картоплю фрі та бургери, економічно вигідніші для регіону, ніж масова вирубка цінного національного ресурсу? Відповідь проста: це ілюструє прозорість бізнесу проти непрозорості держави. Як працює "МакДональдз" McDonald's – це приватний бізнес, який працює в конкурентному середовищі. Станом на початок 2025 року, в Україні працює 109 ресторанів зі 124 наявних. Команда включає понад 10 тис. співробітників. Бізнес-модель – максимальна автоматизація та прозорість. Кожна транзакція проходить через касовий апарат. Глобальний бренд не може дозволити собі "сірі" схеми, зарплати в конвертах чи маніпуляції зі звітністю: на кону репутація. Як результат, компанія сплачує всі податки: ПДВ, податок на прибуток, ЄСВ та ПДФО за кожного співробітника, оренду землі та податки на нерухомість. Ці гроші "вбілу" надходять до бюджету. Результат за минулий рік: 2,6 млрд грн сплачених податків. Як працює ДП "Ліси України" А тепер подивимось на державного монополіста – ДП "Ліси України". На папері це гігант: структура включає 12 філій та 97 надлісництв, до яких входить 1343 лісництва. 6,6 млн га лісового фонду в управлінні, понад 22 тис. співробітників у штаті. За 2024 рік чистий дохід підприємства по всій країні склав 23,1 мільярда гривень, а чистий прибуток – 2,48 мільярда гривень. Гроші в системі є, і вони колосальні. То чому ж у Закарпатті місцевий бюджет отримав від вирубки 400 тис. дерев стільки ж, скільки від двох ресторанів швидкого харчування? Тому що ДП "Ліси України" – це класичний приклад неефективного державного управління, де процвітають корупція та безвідповідальність. Це підтверджено десятками звітів НАЗК, ДБР, Рахункової палати та Офісу Генерального прокурора. Ось перелік проблем та порушень, допущених державним підприємством лише за останній період. Тотальна корупція та маніпуляції Державне підприємство не має ефективного власника, зацікавленого в прибутку. Натомість воно має "кураторів" та посадовців, зацікавлених у власному збагаченні. За останні місяці правоохоронці повідомили про підозри: Колишньому заступнику директора Столичного офісу ДП "Ліси України" – у незаконному збагаченні на 13 млн грн. Заступнику директора Поліського офісу – у збагаченні на 100 млн грн. Колишньому директору Костопільського лісгоспу – у збагаченні на 44 млн грн. Було затримано і самого генерального директора ДП "Ліси України" за підозрою у набутті активів на 10,4 млн грн, що значно перевищує його офіційні доходи. Сірі схеми замість податків Гроші виводяться з підприємства задовго до того, як вони потрапляють у фінзвітність. Звіт НАЗК про корупційні ризики вказує на маніпуляції з визначенням сортів деревини. На практиці це виглядає так: правоохоронці фіксують, як на Житомирщині інженери "Лісів України" навмисно занизили у звітах обсяг цінного дуба на 4,5 мільйона гривень. Цей "зайвий" дуб потім продається наліво. Ключова знахідка Офісу Генпрокурора – понад 10 тисяч несанкціонованих змін в електронній системі обліку деревини (ЕОД). Це і є механізм "сірих" рубок: у системі фіксують дрова, а продають ділову деревину. Безконтрольні рубки та нульова відповідальність Поки чиновники збагачуються, незаконні рубки зростають. За даними громадської організації ForestCom, у 2024 році обсяг нелегальних рубок став найвищим за останні чотири роки, зрісши на 30,7%. Але найстрашніше – це безкарність. Рахункова палата виявила, що збитки від незаконних рубок на 731 млн грн завдані "невиявленими особами". Тобто державна лісова охорона "не помітила", як у неї під носом випиляли лісу на сотні мільйонів. Рівень відшкодування збитків, за даними ForestCom, є критично низьким – лише 1,6%. Замість висновків Історія про два ресторани "МакДональдз" та ліс – це ідеальна ілюстрація фундаментальної проблеми України. Прозорий приватний бізнес, навіть на невеликій площі, працює за чіткими правилами, бореться за репутацію та наповнює бюджет. Державна монополія, яка розпоряджається мільйонами гектарів національних багатств, залишається "чорною дірою". Вона генерує мільярдні збитки, нескінченні корупційні скандали та залишає місцевим громадам буквально копійки. НАЗК прямо вказує на головний ризик – конфлікт інтересів, коли державні органи одночасно і господарюють, і самі себе контролюють. Як влучно зауважив Віктор Микита: "Можемо ще два "МакДональдз" відкрити і взагалі закрити рубку лісів". У поточній системі держуправління це, на жаль, звучить не як жарт, а як єдина розумна економічна стратегія. https://blogs.pravda.com.ua/authors/matvijchuk/691338d829445/