https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/yasko/60925561a0fc2/ ukrpravda@gmail.com (Єлизавета Ясько) Wed, 05 May 2021 11:20:49 +0300 Цієї весни на нашому кордоні зібралось рекордне скупчення російських військ – найбільше з 2014 року. І поки світ розмірковує, це шантаж чи підготовка до наступу, в України немає вибору – нам потрібно швидкими темпами посилювати обороноздатність. Мова йде не лише про оновлення законодавства, реформи та переозброєння, а й про активну співпрацю з іноземними партнерами та посилення співпраці з союзниками. Точно не можна мовчати, сидіти, склавши руки, гаяти час і на щось або когось чекати. Переконана, що безвідносно до партійної приналежності ми повинні відстоювати національні інтереси нашої країни, а у часи серйозної загрози для національної безпеки бути згуртованими та сильними. Тому в парламенті ми вирішили створити об'єднання депутатів для їх мобілізації задля захисту територіальної цілісності України. Через загострення настроїв на кордоні з РФ та необхідність проводити політику деокупації наших територій, нещодавно в парламенті ми створили міжфракційне депутатське об'єднання під символічною назвою "Україна 603,7" для захисту країни, деокупації Криму та Донбасу. "603,7" – назва, яка вказує на кількість квадратних кілометрів території нашої України разом з Кримом та Донбасом. У МФО увійшли більше 30 народних депутатів з різних фракцій та депутатських груп. Після початку рекордного скупчення військової техніки агресора на наших кордонах, наше МФО окрім медіа виступів також провело консультації з експертами. Зокрема, важливим був закритий захід з експертами, іноземними військовими аташе та дипломатами, де ми off the records обмінялись думками та обговорили сьогоднішні загрози для України з боку можливої агресії РФ у найближчому майбутньому. А потім ми з колегою Юрієм Камельчуком провели вихідні з військовими на Півдні. Чому саме південь? Бо найвищий ризик загроз з боку РФ є зі сторони моря – тих областей та міст, де є вихід до Чорного та Азовського морів. Ми відчули необхідність на власні очі пересвідчитись, чим живуть наші бійці та чи готові ми до можливої російської агресії. За два дні ми відвідали 5 військових частин Нацгвардії, Військово-Морських Сил ЗСУ, Сил спеціальних операцій ЗСУ. Це ті частини, які захищають південь країни від можливої російської атаки з моря чи окупованого Криму. Поділюсь декількома враженнями. Південь та море: звідки чекати небезпеки Росіяни люблять вихвалятись про швидке зростання чисельності мешканців Криму з 2014 року. Під цим "демографічним вибухом" ховається факт багаторазового нарощування військового контингенту на півострові. Це десятки тисяч військових, та таке собі "примусове переселення росіян" на територію Криму аби повністю змінити демографічний склад півострова. По різним данним, середня цифра – як мінімум мільйон людей заселились в Крим. А за останні місяці військові частини Криму агресора було посилено ще й додатковими підрозділами. Також до Чорного моря прибули кораблі з Каспійської флотилії, Балтійського та Північного флотів. Обмежено судноплавство в Керченській протоці і на величезній площі акваторії Чорного моря. Нібито – під приводом навчань. На практиці це чергове порушення міжнародного права, збитки для наших портів та військова загроза. Відома проблема дефіциту води в Криму. У 2014 році ми перестали по суті озброювати агресора водою і перекрили Північно-Кримський канал, адже утримання окупованих територій – відповідальність держави-окупанта. Українська влада чітко заявила: водопостачання до визволення півострова не буде. Зрозуміло, що Москва має спокусу захопити ту частину каналу, що розташований в Херсонській області. Російський шантаж та брязкання зброєю – це своєрідне тестування української влади. Адже Росія очікує, що ми піддаємось на шантаж, станемо поступливішими, а Захід промовчить. Цей план провалюється кожного дня все більше: скандал в Чехії, нові санкції США та заяви й візити на підтримку України з усього світу показали, що ми маємо підтримку, яку треба щодня зміцнювати. Проте після нещодавної поїздки до військових на Південь, можна сказати, що безперечна сила України – в наших захисниках – мужніх людях з бойовим досвідом, патріотичних, та підготовлених. Однак їм потрібні наша підтримка – як військово технічна, матеріальна так і моральна з боку влади та суспільства. Ми були вражені, що багато з тих, з ким ми спілкувались, наприклад, командири – вони є професійні та часто знають не лише українську, а й англійську мови, підрозділи ВМС та ССО часто беруть участь у навчаннях з партнерами з країн-членів НАТО. Вони готові захищати нашу країну, а ми, як народні депутати повинні подбати про те, щоб вони були всім необхідним забезпечені. Під час нашої поїздки та спілкування з військовими ми ідентифікували низку викликів в нашому секторі оборони й безпеки, про які я б хотіла розповісти. Перший – це зарплата. В залежності від роду/виду військ, звання, посади, вислуги вона різна, але однозначно є частини, де її треба збільшити, щоб утримати людей на службі, заохотити їх не виїжджати з країни. Другий – це озброєння та військова техніка. Ми не можемо собі дозволити мати мільйонну армію, як в Росії. Тому нам потрібно переважати ворога технологічно. Мова йде про різні засоби електронного контрзахисту, глушилки, елементи протиповітряної оборони, ракети, військові кораблі. Нам потрібно на високому рівні організувати систему постійного постачання амуніції. Третій – це побутові умови. Тут без коментарів, скажу, що ми підготували вже депутатські звернення з конкретних питань, пов'язаних з умовами, в яких живуть, харчуються та тренуються наші військові. Часто це навіть не питання грошей, а менеджменту. Тобто ресурси є, але от управляти ними треба краще і швидше. Четвертий – це законодавство. Низка командирів висловлювали пропозиції про зміни – як на рівні парламенту, так і уряду, президента. Звісно, тут потрібні додаткові консультації, але голос військових ми почули. Ракети і закони: чим ми можемо допомогти армії Російська армія переважає українську чисельно, але не мотивацією, і не бойовим досвідом. Але наша проблема – це застаріле озброєння. Потрібно навести лад з державним оборонним замовленням, а дипломатам – почати переговори про надання адекватної допомоги від іноземних союзників. Такі кроки вже самі по собі є засобом стримування агресивних апетитів. Наші слабкі місця відомі. Ми чомусь за стільки років війни так і не маємо підприємств, що виробляли б боєприпаси та цілі категорії озброєння, військової техніки. Є технологічне відставання та, на жаль, корупція. Озброєння радянських часів колись випрацює свій ресурс, і нам треба зрозуміти, що ми маємо розробити і виготовляти самостійно, де потрібно імпортувати технології і створити виробництво з нуля, а де потрібно закупити готову продукцію. Це не лише про гроші, а й про довіру партнерів та стратегію розвитку армії на всю першу половину ХХІ століття. Від величезної артилерійської установки до маленького патрона – щодо всього має бути рішення на майбутнє. Адже мало закупити чи виготовити нову техніку – потрібно підготувати екіпажі для неї, запастись запчастинами, боєприпасами, тренажерами. У свою чергу, велику роботу має зробити парламент. Вже давно пилом припадає чимало державницьких законопроєктів, які мали бути ухвалені ще позавчора. Назву лише деякі з них: про територіальну оборону, про санкції, про політику невизнання, про колаборантів, про територіальні води та внутрішнє море, про делімітацію кордону, про Службу безпеки України, денонсація чи вихід з низки угод, тощо. Погодьтесь – складно говорити, що парламент дбає про обороноздатність, коли ми можемо тижнями слухати нікому не потрібний законодавчий спам – поправки до земельного закону. То що ж нам, народним депутатам, робити? Незважаючи на те, що міжнародне право на нашому боці, Росія з цим не рахується. Нам зараз необхідно активно заручитись міжнародною підтримкою, проводити активну міжпарламентську дипломатію, демонструвати, що в України є сила і бажання захищатись. Треба пам'ятати, що на Заході, в міжнародних організаціях, та й у самій України є російські агенти, які стверджують, що Путін – миротворець, а Україна – failed state. А нам треба просувати свій, правдивий наратив – словами, документами, діями, рішеннями. 1.Активно проводити міжпарламентську дипломатію. Дзвінки, зустрічі, онлайнконференції, виступи в міжнародних організаціях – кожна агресивна дія Москви повинна отримувати негайну реакцію і адекватну відповідь. Це тримає в тонусі і формує правдиву картину світу в очах українців та світової спільноти. 2. Україні зараз потрібна реальна підтримка: протикорабельні ракети, засоби берегової, протиповітряної та протиракетної оборони, розвіддані, нові кораблі для флоту. Вже зараз, ще до можливого нападу, Росія повинна розуміти, що нам є чим захищатись. 3.Потрібно зберігати холодний розум. Адже є ймовірність того, що дії Кремля – черговий психологічний тиск на весь світ, щоб продемонструвати свою силу та нав'язати свої правила. Війна триває вже 7-й рік. І ми мусимо навчитись бути мудрими та витривалими. За останні роки у наших військових з'явилось багато того, чим українське суспільство повинно пишатись. Нашу країну і народ захищають дуже хороші воїни. Але нам потрібно дуже багато зробити для них. Хороша, сучасна армія (як і Нацгвардія, поліція, прикордонна служба) – це великі бюджети. Тому Україна повинна робити усе можливе для безпеки та високотехнологічного озброєння нашого війська. Як народний депутат України я докладу зусиль, щоб наші військові відчували підтримку суспільства. За підсумками поїздки ми направили понад 10 депутатських звернень щодо зарплатні, побутових умов життя, спорядження наших військових, щодо оновлення навколишньої інфраструктури, зміни законодавчої бази, взаємодії з місцевою владою. Чекаємо на відповіді та реакцію з боку різних відомств, а також плануємо нові поїздки до наших військових. Всім нам витримки та сили. Вірю, що все буде 603,7! https://blogs.pravda.com.ua/authors/yasko/60925561a0fc2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yasko/6023d406a078d/ ukrpravda@gmail.com (Єлизавета Ясько) Wed, 10 Feb 2021 13:39:34 +0200 Минулий рік був багатий на події світової політики: обрання нового президента у США, протести в Росії, Білорусі, Грузії, зміни в Нагірному Карабаху, чергова фаза Брекситу, купа регіональних війн та суперечностей. І в цьому вирі подій становище України є невтішним. З гіркотою слід визнати, що до України зникає або втрачений інтерес з боку великих гравців в силу зовнішніх (ковід, економічні труднощі) та внутрішніх причин – бо ми не оновлюємо свій порядок денний і не думаємо стратегічно про просування наших інтересів за кордоном. Тим часом, Росія продовжує вести агресивну і експансивну політику щодо сусідніх країн та інформаційно-психологічну війну проти Заходу. На останньому фронті Москва має успіхи. Тому, після зимової сесії Парламентської асамблеї Ради Європи 2021 року та численних обговорень викликів світової політики з іноземними дипломатами та представниками парламентів різних країн, я глибоко задумалась про бачення Європи майбутнього та роль України у її побудові. Криза Європи та наступ делегації РФ Хоча 2020 рік і минув під знаком карантину, це не означає, що він був безплідним. Якщо говорити про ПАРЄ, то численні зустрічі у Страсбурзі та Києві, понад 30 онлайн засідань комітетів, пропозиції резолюцій, декларації, дзвінки і листування, – це саме та робота, яка надзвичайно важлива для побудови мережі контактів і перетворення її на мережу друзів та союзників України. Саме у цьому суть функціонування ПАРЄ, бо необхідно виконувати місію – просувати українські інтереси в Європі і водночас гуртуватися з однодумцями з інших питань – прав людини, культури, екології і не тільки. На кожній зустрічі, засіданні, телефонному дзвінку я доносила український погляд на ситуацію в Європі. Мова не лише про загрозу російської агресії, але й про необхідність нового бачення Європи. Проте коли ти бачиш, що 107 делегатів голосує за чергову індульгенцію для РФ, то розумієш: щось тут не так... напевно. Росія знову повернулась до ПАРЄ. Незважаючи на невиконання багатьох зобов'язань перед РЄ та продовження порушення прав людини на окупованих українських територіях. У січні 2021 року, коли українська делегація та наші найближчі союзники з Балтік+ намагались опротестувати мандат російських делегатів, голосів у підтримку відповідної резолюції назбиралося, менше ніж торік. За великим рахунком, ми не мали шансів на успіх від самого початку ініціативи. Чому так сталося і що відбувається? Перша причина дуже глибока та потребує серйозних рефлексій: це екзистенційна криза європейського підходу щодо Росії. Європейці не знають, що робити з РФ: є європейські політики, які хочуть діалогу з Москвою і пробачають їй усі "гріхи": окупації, війни та, наприклад, борг у 13 млн євро (членські внески до Ради Європи). Є ті, які б і не проти активно взаємодіяти з Україною, проте не довіряють нам або в них мало досвіду співпраці з українцями. Друга причина – відсутність чіткого інтересу з боку Європи до українських питань. На жаль, ми не можемо похвалитись наявністю інвестиційних економічних інтересів європейців в Україні. І давайте будемо відверті – ніякі інвестиційні няні не вирішать всіх проблем корупції судової системи в Україні. Чого лише вартує ситуація з Конституційним судом України. Третя – втома від того, що українська дипломатія часто зводиться до лише "українських питань", коли ми не розширюємо коло тем для співпраці. Я не один раз чула від іноземних парламентарів в неформальному спілкуванні, що на рівні двосторонніх відносин з українськими парламентаріями вони опиняються в пастці теми "Україна та РФ-агресор", і далі цього розмова не заходить, а ще рідше – має результат. На сьомому році війни образ жертви не працює і нецікавий. Більше того, я переконана, що цей імдж грає проти нас. У пошуці прийняття, жалю і допомоги від інших, ми забуваємо розвиватись. А потенціалу у нас не просто багато, а настільки багато, що ми могли б займати лідерську позицію у пошуку візії Нової Європи. Україна вже знає ціну екзистенційної кризи, коли традиційні політичні інститути не встигають реагувати на сьогоднішні гібридні загрози та маніпуляції. Ми її платимо щодня, починаючи з 2014 року. Наш гіркий досвід дав нам шанс усвідомити, що публічні висловлювання для врегулювання проблем необхідні, проте недостатні. Дипломатія повинна бути проактивною та більш далекосяжною. Саме тому, українською місією має стати пропозиція нової візії Європи, яка, зокрема, буде унеможливлювати можливість отруєного діалогу з РФ. Під час свого виступу в ПАРЄ, я наголошувала на цьому – що російська дезінформація та гроші негативно впливають на Європу, а такі справи як отруєння та арешт Навального дають змогу задуматись, якою ми хочемо бачити Європу в майбутньому. Що робити в таких умовах? На мою думку, ми маємо завоювати серця та уми європейців. І для цього нам потрібна проактивна дипломатія, інструменти soft power та демонстрація нашого власного економічного розвитку. Тільки тоді ми змусимо європейців почути українські застереження, бо використовуватимемо зрозумілі європейському політикуму аргументи та методи роботи, а також будемо економічно та політично привабливими. А для цього нам потрібно бути більш політично прагматичними, не втрачаючи при цьому тих ідеалів, які живили Революцію гідності. Ми повинні стати більш відкритими до світових та регіональних проблем, які прямо не стосуються України. Якщо використовувати платформу ПАРЄ – то тут безліч тем, які активно обговорюються, і з яких ми могли б бути проактивними. Ми повинні вчасно комунікувати з міжнародними партнерами та реагувати на геополітичні виклики, конфлікти між країнами, тому що важливо завжди чути інформацію з перших вуст і нагадувати нашим колегам, що права людини – це те, що сторони конфлікту мають оберігати у першу чергу. Наприклад, я брала активну участь в обговоренні осінньої війни в Нагірному Карабаху у рамках ПАРЄ та пропонувала окремі принципи, на яких має ґрунтуватися підхід міжнародної спільноти до оцінки конфлікт. Також я ініціювала заяву делегатів ПАРЄ по Білорусі, коли післявиборчі протести там лише починалися, і це була перша реакція ПАРЄ на свавілля білоруської влади. Такі дії важливі для демонстрації нашої проактивної дипломатичної позиції, це показує що ми переймаємось не тільки своїми проблемами. У нас є багато чутливих спільних тем з міжнародною спільнотою, наприклад захист прав етнічних меншин, мінімізація впливу мови ненависті, боротьба з фейками. Мене обрали постійним представником Європейської комісії проти расизму та нетерпимості, і я займатимусь, зокрема, викоріненням дискримінації щодо ромської спільноти. На сесії я виступила на тему етнічного профілювання представників ромських громад, де апелювала до загальноєвропейської проблеми – необхідності толерантності до етнічних меншин. Як на мене, саме долучення до дискусії про європейські проблеми дуже потрібні Україні. Не лише задля вирішення цих, без перебільшення, суттєвих проблем, що постають перед Європою, але й для нарощування власної ваги, як партнера. Ми маємо проактивно та креативно підтримувати теми Донбасу та Криму у світовому порядку денному Навряд чи я відкриваю велику таємницю, коли кажу, що кількість дезінформації, поширюваної РФ, зашкалює в багатьох європейських столицях. Плюс велика кількість внутрішньоєвропейських проблем, втома від конфліктів схиляє Захід до прийняття ідеї "діалогу з РФ" або навіть реальних російських отруйних обіймів. На противагу цьому, хоч і в важких умовах, нам потрібно постійно контактувати з європейськими інституціями, партнерами та колегами, щоб не давати їм жодного шансу втратити інтерес до ситуації в Україні. Саме тому дієвими механізмами, як в зовнішній політиці, так і у внутрішній, повинні стати інструменти soft power та культурної дипломатії. Ми можемо готувати та розповсюджувати різний креативний культурний продукт (фільми, заходи, мистецькі події тощо) про чутливі для нас теми, та експортувати їх до європейського культурного простору. Три року тому я продюсувала фільм "Крим сьогодні: брудний секрет Росії" для каналу Aljazeera, який не тільки апелював до критичного мислення, людяності та гуманізму, але й розказав іноземним глядачам про життя корінного народу в Криму та небезпеку російської агресії, в якій перебуває не лише Україна, а й увесь світ. Я вірю, що подібні проєкти потрібні і для внутрішньої авдиторії – тому в своєму авторському телевізійному проєкті "Як звучить Україна", я присвятила два номери окупованим територіям України – Криму та Донбасу. Переконана, що ми повинні нагадувати людям на окупованих територіях, що вони не залишились з агресором наодинці, і Україна пам'ятає та робить все можливе для повернення своїх територій і громадян! Ми можемо стати лідером у боротьбі з агресивною пропагандою та дезінформацією, запропонувавши світу власне рішення захисту інформаційного поля під час гібридної війни. Такі нагадування методами soft power повинні робитись з позиції сили та залученості у ширші контексти. Обов'язково потрібні зустрічі тет-а-тет з іноземними політиками, лобіювання українських ініціатив з широкого кола питань, активні виступи на комітетах та пленарних засіданнях міжнародних організацій. Інакше наші пропозиції та поправки до рішень ПАРЄ чи інших організацій й далі викликатимуть роздратування. Але усе в наших руках! Майбутнє Європейського континенту, якщо ми хочемо його бачити демократичним, орієнтованим на права людини та сталий економічний розвиток, багато у чому залежить від України. Але навіть на кримському фланзі ми маємо не просто повторювати тези про очевидну незаконність окупації, а наголошувати, що деокупація Криму та відновленням там української влади є ключем до безпеки самої Європи у чорноморському та середземноморському регіонах. Критика порушень прав людини у Криму – це не послуга Україні, а недопущення корупції ідеалів у тій Європі, мрії про яку плекали багато поколінь гуманістів, митців та політиків. І ми маємо пропонувати нові формати розмов про Крим, наприклад на майданчиках Кримської платформи. Реактуалізувати себе у Європі через наш економічний успіх Нам потрібно нарощувати свій економічний потенціал, щоб стававати цікавішими та поглиблювати цей формат співпраці. Поки що ми не можемо похвалитись економічними успіхами та інвестиційними інтересами з боку міжнародної спільноти, проте над цим варто працювати. Нам потрібні кооперації з міжнародними економічними компаніями, з представниками світових креативних індустрій, з промисловими гігантами та спільно реалізовувати проєкти. І ми самі повинні виходити на зв'язок та пропонуває ідеї, а не чекати їхньої ласки. Агресія РФ проти України забезпечила нам роки теплої ванни у міжнародних організаціях. Підтримка партнерів, їхня готовність агітувати за Україну на міжнародних майданчиках та симпатія до української позиції були настільки суттєвими, що ми часто могли забезпечувати позитивні для нас рішення без надмірних інвестицій. Проте, з часом мобілізаційна сила співчуття Україні та засудження порушення міжнародного права РФ слабшала. Досягнення нових перемог вимагало все більшого інтелектуального, фінансового та людського ресурсу. Отже, у 2021 році, на майже восьмому році російської агресії, Україні для здобуття перемог уже недостатньо цитувати попередні рішення міжнародних організацій, які закликають Росію деокупувати захоплені українські землі, недостатньо порівнювати Путіна з одним із жахливих диктаторів минулого, недостатньо нагадувати про втрачені життя цивільних осіб та українських воїнів на Донбасі та зламані долі внутрішніх переселенців. Щоб досягати результатів, ми маємо пропонувати Європі щось більше. І цим більшим є долучення та пропонування Україною ініціатив на усіх фронтах, зокрема економічному, культурному та інноваційному. Що більше їх буде – тим більший буде інтерес до нас з боку великих міжнародних гравців. Я вірю, що Україна може допомогти Європі знайти світло навіть у найтемніші часи. Це наша відповідальність та місія – допомогти Європі згадати мелодію, яка грала під час створення Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, Організації Північноатлантичного договору, Європейського Союзу. У часи, коли треба захищати свободу, демократію та права людини, українська мелодія повинна виконуватись гучно, красиво та впевнено! https://blogs.pravda.com.ua/authors/yasko/6023d406a078d/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/yasko/5feb8b49d1b42/ ukrpravda@gmail.com (Єлизавета Ясько) Tue, 29 Dec 2020 21:02:17 +0200 У передноворічний період саме час підбивати підсумки минулого року. Це був складний та багатогранний рік, який приніс нам усім і мені, зокрема, немало "чорних лебедів", як особистих, так і політичних. Успішне приборкання цих птахів займає час, і за рік маю успіхи, що дозволяють стати більш антикрихкою, за термінологією автора "Чорного лебедя" Нассіма Талеба. Мені є про що розповісти за цей рік. І цим я хочу поділитись з вами, оскільки це й перемоги України також. 1.На окупанта чекають нові, дієвіші санкції Я почала розробляти нову санкційну архітектуру України, яка дозволить, серед іншого, ефективніше протидіяти Росії. Оскільки зараз не існує базових і дієвих інструментів санкційної політики (моніторингу санкційного режиму, відповідальності за його порушення, механізмів приєднання до міжнародних санкцій), то я вирішила виправити цю ситуацію. Протягом другої половини 2020 року я провела серію експертних зустрічей з народними депутатами, урядовцями, правоохоронцями, експертами, що знаються на темі санкцій, а також санкційні слухання під егідою трьох комітетів Верховної Ради України – зовнішньої політики, євроінтеграції, нацбезпеки і оборони. Ми з командою підготували новий законопроєкт "Про національні та міжнародні санкції", який після ухвалення замінить чинний закон "Про санкції". Не забарилась і реакція Москви на мої ініціативи – моє прізвище з'явилось у санкційному списку російського уряду. 2.Ми сказали "ні" створенню Консультативної ради ТКГ Я була однією з перших народних депутатів, які підписали відозву про створення так званої "консультативної ради" у ТГК. Згідно з документом, який потрапив у мережу, в так званій новій раді повинні були засідати окупанти та колаборанти, що нині хазяйнують на непідконтрольній Україні частині Донецької та Луганської областей. Завдяки патріотичній позиції кількох десятків депутатів від правлячої більшості, керівництво держави усвідомило, що цей план – пастка, і відкинуло його. 3. Створення фонду "Yellow Blue Strategy" З нагоди свого 30-ліття я заснувала фонд промоції України та підтримки сучасної української культури "Yellow Blue Strategy". Наша мета – зшивання України, налагодження комунікацій регіонів, підтримка молодих українських митців та просування позитивного образу України за кордоном через культурну дипломатію. Шляхом збереження та популяризацію культурних здобутків з різних куточків України, ми зробимо нашу країну згуртованішою та духовно багатшою. Мій фонд опікуватиметься всіма видами мистецтва, хоча починаємо ми з музичного мистецтва. Саме тому я створила Міжнародний оркестр свободи. Наприкінці року YBS започаткував новий телепроєкт – "Як звучить Україна", мета якого зробити так, аби ми всі почули, як звучить Україна в усіх її куточках. Він побачить світ вже на початку 2021 року! 4.Перезапуск та діджиталізація груп міжпарламентського співробітництва Я підготувала поправки до Положення про парламентські групи дружби з іноземними країнами, якими я опікуюсь як голова профільного підкомітету. Серед нововведень – дозвіл проводити засідання груп онлайн, встановлення формули розрахунку граничної чисельності керівництва груп в залежності від їхнього розміру. Також встановлено вимоги до керівництва груп і закріплено вимоги щодо планів роботи груп. Попри ковід, я вважаю, що міжпарламентська співпраця має тривати. Україна потребує друзів і союзників – не лише в Європі й Америці, але й у Азії та Африці. Я почала роботу з африканським напрямком, і у 2021 році вона триватиме. 5.Підписано Білоруську декларацію Я щиро підтримую боротьбу сусідів-білорусів за свободу та демократію. Всьому світові відомо, що результати виборів президента сфальсифіковані, а проти народу чиниться брутальний терор. Я підготувала документ, де було дано чітку оцінку цим кривавим подіям та вказано єдиний шлях виходу з кризи – загальнонаціональний політичний діалог та незалежне розслідування трагічних подій. Я назвала його Білоруською декларацією, під якою поставили свої підписи понад 30 делегатів ПАРЄ. Після того, як Аляксандр Лукашенка перетворився на узурпатора, Україна, разом з західними демократіями, розірвала контакти з білоруським режимом. Також я долучилась до створення тексту Постанови Верховної Ради, яка засвідчила нашу солідарність з волелюбним білоруським народом. 6. Підготовка запропроєктів, які засуджують співпрацю з окупантом Я підготувала законопроєкти 4085 і 4036 про впровадження послідовної політики невизнання законності окупації Росією українських територій, засудження заперечення трьох геноцидів ХХ століття, що стались на території України, а також відповідні поправки до Кримінального кодексу України. Після ухвалення цих законів більше не толеруватиметься співпраця національних публічних діячів з окупантом. 7. Перша сесія ПАРЄ нової української делегації Майже рік тому українська делегація у новому складі вперше поїхала до Страсбурга. Під моїм головуванням ми плідно працювали в комітетах та політгрупах, що заклало підвалини нашої якісної роботи в ПАРЄ на цілий рік. Ми провели зо два десятки чудових зустрічей, зокрема з нашими найбільшими друзями у новоствореній групі Балтік+. Адже тільки на цінностях прав людини та демократії триматиметься Рада Європи, а не на інтригах та брудних грошах. Я підготувала пропозиції про резолюції (англ. motions for a resolution) з назвами "Поступове культурне стирання та інші загрози для культури" та "Поляризація політичного середовища як прихована загроза переміщення населення". Їх об'єднують прагнення відреагувати на сучасні виклики культурному, ідеологічному та політичному розмаїттю європейських країн. 8. Мої нові якості Кожен політик повинен бути відкритим для суспільства. З цим непросто змиритись, але такі правила. Цього року я змогла подолати страх перед спілкуванням з пресою і дала десятки коментарів та інтерв'ю, брала участь в ефірах та зйомках, виступала з трибуни Верховної Ради та у комітеті. Кожне моє слово було щирим, виваженим, патріотичним. Це було непросто, і я планую розвивати та поглиблювати свою медійну активність. Також я отримала природний імунітет від ковіду після 4-тижневої хвороби. Хвороба підступна. І перемога над нею в масштабі України та світу залежить від кожного з нас. 9.Налагодження співпраці з іноземними партнерами Попри ковід, боротьба за Україну не припиняється ні на мить. Я регулярно зустрічалась і листувалась з іноземними дипломатами, членами парламентів, представниками міжнародних організацій. Всіх цікавить, чим дихає Україна, яка наша точка зору з актуальних питань міжнародної політики. Вірю, що саме добрі особисті стосунки з людьми з усього світу, які поділяють спільні з нами цінності, допоможуть досягти успіху в дипломатії. Один з них – норвежець Бйорн Берг, який балотується на пост заступника генерального секретаря РЄ. Він спеціально приїхав до України, щоб зустрітися зі мною та моєю командрою. Ми організували для нашого гостя дві потужні зустрічі: з нашою делегацією в ПАРЄ та українськими експертами і правозахисниками. Це були фахові розмови європейців з європейцями. Як засновник МФО "Щаслива Україна" та організатор кількох конференцій в місті Ко (Швейцарія), спільно з посольством Швейцарії в Україні я розпочала ініціативу з популяризації теми добробуту, щастя та людської безпеки через перехідне правосуддя та роботу з минулим. У грудні представники Женевського центру політики безпеки провели триденну онлайнпрограму "Посилення людської безпеки" для народних депутатів та їхніх помічників. Разом ми обговорювали, як взаємодіяти з минулим та встановлювати мир. Дуже приємно, що "Українська призма" відзначила мене другою сходинкою в списку народних депутатів, що найбільш активні у просуванні українських інтересів за кордоном. Прагну зростання! 10.Створення Кримської платформи Всі роки після окупації Криму патріотичні політики, кримчани, експерти вимагали створення міжнародного майданчика, що прискорить деокупацію Криму. 2020 року це нарешті було зроблено – Президент України ініціював запуск Кримської платформи, де вестимуться потужний діалог на тему сьогодення півострова і масштабна робота задля його деокупації. Як одна з співголів МФО "Кримська платформа", я представлятиму український парламент на цьому майданчику. Вже на початку наступного року ми проведемо комітетські слухання на тему деокупації нашого півострова. Це перший і найважливіший крок для повернення теми Криму до міжнародного порядку денного! Крим – це Україна, і він буде визволений! Найціннішим здобутком 2020 року для себе особисто вважаю переосмислення українських реалій та отримання системного розуміння процесів українського політичного життя. Вірю, що це принесе позитивні результати на благо України в новому році. Успіхів Україні! Успіхів усім нам! https://blogs.pravda.com.ua/authors/yasko/5feb8b49d1b42/