https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/64feaac5dafaf/ ukrpravda@gmail.com (Роман Грищук) Mon, 11 Sep 2023 08:51:01 +0300 В багатьох країнах світу волонтерство в школах є однією з важливих складових розвитку учнів. Досвід волонтерства важливий і може навіть впливати на вступ до університетів. Волонтерство в Україні – явище, яке увійде в підручники з історії, як величезний рух, який доклався до майбутньої перемоги. До волонтерства долучились представники різних вікових груп, що спільними зусиллями допомагають військовим та цивільним. Багато дітей в школах плетуть маскувальні сітки, роблять окопні свічки, чергують на пунктах незламності та просто збирають кошти на ЗСУ. Це приклади волонтерства, яке вже існує. Волонтерство в майбутньому має стати не чимось унікальним, а буденною повсякденністю, такою ж звичкою, як чистити зуби чи мити руки перед їжею. Кожен свідомий громадянин повинен виділяти якийсь час свого життя для суспільно-корисних потреб. Але чи потрібно розвивати волонтерство для дітей у школі? У деяких штатах США існують програми чи обов'язки щодо волонтерської роботи для старшокласників як умова отримання диплома. У Південній Кореї існують закони, що вимагають від старшокласників здійснювати певну кількість годин волонтерської роботи, перш ніж вони зможуть отримати диплом. Я впевнений, що робити волонтерство в школах обов'язковим – це хибний шлях, бо основний принцип волонтерства – "добровільність". Більш того, важливо, щоб ідея волонтерства не перетворилась у добровільно-примусові відпрацювання з прибирання школи. Але ми маємо розказати учням про волонтерство, надати можливість здобути практичний досвід для охочих і визнати цінність такого досвіду у свідоцтвах про освіту чи в майбутньому освітньому додатку "Мрія", ідею якого нещодавно презентував Президент Зеленський. Навіщо взагалі волонтерство для школярів? Зараз катастрофічно бракує соціалізації для школярів. Постійна онлайн-освіта обмежує коло спілкування школяра. А навіть якщо і є офлайн-навчання в школі, то вихід за бульбашку школи в дорослий світ волонтерства – досвід, який для школяра буде важливий. Пошук громадської організації чи волонтерської ініціативи, укладання договору про волонтерство, робота в різновіковій команді і виконання суспільно-корисної роботи піде тільки на користь школяру. Згадайте своє перше резюме, коли немає про що написати і яким досвідом роботи похвалитись. Волонтерство для молоді – це досвід роботи, який може враховуватись працедавцями. Можливо, саме під час волонтерства і можна буде знайти собі майбутню роботу чи взагалі зрозуміти, що цікавить у житті. Ми маємо визнавати досвід волонтерства в школі. Якщо старшокласник вирішив витратити свій вільний час для суспільно-корисної потреби – це має бути зараховано у свідоцтві про освіту. Волонтерство – це право, а не обов'язок. Можливість, а не зобов'язання. У рамках реформи старшої школи великий акцент буде зроблено на індивідуальну освітню траєкторію, можливість обирати частину предметів. Це підготовка до особистої відповідальності за своє життя, за свій вибір. Ми, як законодавці, маємо законодавчо підтримати розвиток волонтерства в школі. Міністерство освіти і науки – прописати нормативні акти про визнання досвіду. У рамках громадянської освіти вже є уроки про волонтерство: про права й обов'язки, про суспільну користь цього явища, особливо в Україні. Громадські і благодійні організації повинні не боятись залучати до своєї роботи школярів, які хочуть здобути такий досвід. Давати їм свідоцтва про залучення до такої роботи. Екосистему волонтерства для школярів потрібно розвивати, щоб такий досвід могли отримати як старшокласники з великих міст, так і з невеликих сіл. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/64feaac5dafaf/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/640afeb1cdd32/ ukrpravda@gmail.com (Роман Грищук) Fri, 10 Mar 2023 10:56:01 +0200 Останнім часом мешканці Солом'янського району Києва стурбовані можливістю перейменування Повітрофлотського проспекту – однієї з основних магістралей району, яка веде до міжнародного аеропорту "Київ" імені Ігоря Сікорського, та на якій містяться основні військові відомства країни: Міністерство оборони України та Генеральний штаб ЗСУ. Оскільки, як народний депутат, я маю честь представляти у Верховній Раді України Солом'янський район, то не можу оминути увагою тему зміни назви Повітрофлотського. Здавалось би, це питання локального характеру, але насправді воно яскраво демонструє, як політичні сили навіть в умовах воєнного стану та повномасштабної війни з російським агресором готові нехтувати думкою киян, чинними нормами законодавства, процедурами й елементарним здоровим глуздом задля досягнення політичних цілей. Починаючи з осені 2022 року, одна політична партія, чия абревіатура дуже схожа на ЄС, запустила ініціативу перейменування вулиць на честь Європейського Союзу в низці обласних центрів України. Не оминула ця "акція" і нашу столицю: тут перша така спроба закінчилась скандалом. На сесії Київської міської ради 8 вересня 2022 року фракція цієї партії намагалась заблокувати перейменування однієї з центральних вулиць Києва, щоб всупереч волі міської громади надати їй назву "Європейського Союзу". Тоді цю пропозицію не прийняли. Після цього за дорученням міського голови Києва за справу взялась експертна група з дерусифікації, що діє в Києві відповідно до рішення Київради, і яка складається з представників наукових інститутів Національної академії наук. Експерти напрацювали свої висновки, про що ви можете детально прочитати в нещодавній колонці голови експертної комісії Олександра Алфьорова, а також у протоколах засідань експертної групи на сайті Київради. Але от проблема: подейкують, лідер партії, чия абревіатура дуже схожа на ЄС, захотів перейменувати у Києві на честь Європейського Союзу саме Повітрофлотський проспект. Чим спричинене це ірраціональне бажання – невідомо, але представники партії послідовно, ще з осені, мордують київське міське самоврядування цією своєю ініціативою. Раціональних аргументів на користь перейменування саме Повітрофлотського проспекту на проспект ЄС прихильники цієї ідеї надати не можуть. Необхідність перейменування Повітрофлотського проспекту обґрунтовують маніпулятивною тезою про те, що цю магістраль у 1923 році було перейменовано на честь "червоного повітряного флоту". При цьому вони нічого не говорять про те, що від 1923 року проспект ще 4 рази міняв свою назву, і нинішня його назва походить з 1963 року, а не з 1923. У рішенні київської міської ради від 1963 року ніяких згадок про "червоний повітряний флот" не міститься. Постає закономірне і логічне питання: якщо назва Повітрофлотського проспекту справді "радянська" і "комуністична", то чому настільки масивний і важливий у міському просторі Києва об'єкт не був перейменований ще в період активної "декомунізації" 2015-2019 рр.? Нагадаю: у той час рекомендації Українського інституту національної пам'яті (УІНП) мали визначальне значення для органів місцевого самоврядування по всій країні, а очолював інститут авторитетний історик та один з батьків "декомунізації" Володимир В'ятрович. Враховуючи численні звернення своїх виборців, як народний депутат, я вирішив звернувся до УІНП – єдиного в країні центрального органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати державну політику у сфері національної пам'яті – із простим запитанням: чи підлягає назва Повітрофлотського проспекту декомунізації, і чи звертався Інститут коли-небудь у минулому до міської влади Києва щодо необхідності перейменування проспекту. Відповідь на моє звернення ви можете побачити на власні очі: під декомунізацію назва проспекту не підпадає, звернень з цього приводу від 2015 року від Інституту не було. Щоб усі могли відчути різницю, додаю також лист Українського інституту національної пам'яті щодо проспекту Правди в Києві, який УІНП надсилав ще далекого 2017 року, і який нині має йти на перейменування в Києві. Насправді жодних обґрунтованих підстав міняти назву Повітрофлотського проспекту немає. Вона не містить жодних натяків на комуністичну ідеологію, а "повітряний флот" є загальним поняттям, яке використовувалось на початку XX століття в багатьох країнах. Для прикладу, в Україні у часи нашої боротьби за незалежність діяла Повітряна фльота УНР, яка базувалася на аеродромі у Жулянах, куди нині веде Повітрофлотський проспект. Крім того, у багатьох киян і мешканців Солом'янського району назва Повітрофлотського проспекту асоціюється з видатними досягненнями української авіаційної науки та галузі авіабудування. Відомо, що Київ має дуже багату авіаційну історію, а авіабудівництво є однією з історичних спеціалізацій міста – так само як, скажімо, суднобудування в Миколаєві. Назви значної частини вулиць, які прилягають до проспекту увічнюють імена наших видатних авіаторів. Українці подарували світові перші гелікоптери, створили найбільший у світі літак Ан-225 "Мрія", проклали траєкторію польотів на місяць. Усе це – наша видатна спадщина, якою треба пишатись і яку необхідно популяризувати у світі. Насамкінець є і цілком практичні аргументи проти перейменування Повітрофлотського проспекту. Саме тут знаходяться Міністерство оборони України та Генеральний штаб ЗСУ. Перейменування проспекту створить необхідність змінювати бланки та займатись іншою зайвою в нинішній час паперовою та бюрократичною роботою. Ми точно впевнені, що саме цим мають займатись ці органи зараз? Мені здається, що оборона Бахмута, звільнення наших територій з-під окупації та перемога над російським нацизмом є набагато важливішими завданнями, аніж зміна назви проспекту. До слова, 17 депутатів Київради звернулись до Київського міського голови з проханням з'ясувати позицію Міністерства оборони перед тим, як виносити питання перейменування на громадське обговорення. Ніхто не стверджує, що Києву не потрібен проспект Європейського Союзу. Я б дуже хотів, щоб одна з вулиць столиці мала таку назву. Нам потрібно зміцнювати наші зв'язки з європейськими партнерами, але не ціною інтересів і прав громади Києва. А поки небайдужі кияни збирають голоси під петицією з проханням не чіпати назву Повітрофлотського проспекту, дуже хочу вірити, що ця дивна історія закінчиться перемогою здорового глузду. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/640afeb1cdd32/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/640586860a41c/ ukrpravda@gmail.com (Роман Грищук) Mon, 06 Mar 2023 07:21:58 +0200 Уявіть собі: вже завтра ЗСУ звільняють усі окуповані території України. Усі міста і села, які були під окупацією рік, і ті, які були під окупацією 9 років, знову стають українськими. Перше вересня, початок навчального року... і безліч запитань. Як діти, які навчалися за окупаційною програмою, можуть перейти на українські стандарти? Хто буде викладати? Який рівень освіти мають ці учні? Що робити з учителями, які викладали за російськими стандартами? Вірю, що звільнення територій буде. І буде скоро. Звільнення не має застати освітян зненацька. Готуватись нам потрібно вже. Бо освіта – це основний інструмент реінтеграції цих територій. І цей інструмент повинен бути готовий. Що ми матимемо? Майже 1600 шкіл (десята частина усіх шкіл в Україні), трохи більше 40 закладів вищої освіти, а також дитячі садочки і заклади професійної освіти, нестача викладачів, знищені українські підручники, десятки тисяч учнів, які навчались за іншою методикою викладання, системою оцінювання і цінностей. Тактика російського окупаційного режиму знайома ще з часів Російської імперії та Радянського союзу: змішування українського народу з російським, насадження російської мови, викладання свого бачення історичних подій, ідеологізація і мілітаризація освітнього процесу з пропагуванням і возвеличенням війни. Адаптуючи систему освіти на повернених територіях до українських стандартів, варто пам'ятати, що потреби можуть бути різними та залежать від часу перебування території під окупацією. Викладачі й діти, які знаходяться в окупації рік, швидше повернуться до нормального навчання, адже вони володіють українською мовою та знайомі зі стандартним шкільним процесом в Україні. Так само простіше буде проходити адаптація в початковій школі, ніж у середній, де старшокласники все шкільне життя вчили тільки російську програму. Для того, щоб розпочати навчальний процес, ми повинні провести первинний загальний аналіз для визначення рівня підготовки учнів з української мови, історії України та інших суспільствознавчих предметів (наприклад, у вигляді тестування або співбесід). На якому рівні вони взагалі знаходяться? Ці тести мають розробити експерти Українського центру оцінювання якості освіти (центр, що проводить ЗНО і НМТ). Аналіз має бути в розрізі класів і регіонів. Щоб зрозуміти, як і кого адаптувати. Хтось навіть під окупацією продовжував вчитись онлайн в українській школі чи вивчати наші предмети на екстернатній формі. Для них проблем не буде. Важче буде з тими молодими українцями, які повністю в російському контексті. У будь-якому випадку експертна група на базі Міністерства освіти і науки України має вже готувати по кожному предмету методику адаптації до нашої програми. Особливо українську мову та історію України. Маємо бути готові до того, що частину підручників доведеться на якийсь час робити двомовними, щоб реінтеграція відбулася швидше. Далі питання, на яке ще важче знайти відповідь. А хто буде це все викладати? Звичайно, на звільнених територіях будуть наші вчителі, які чекали повернення українського прапора, але, будемо відверті, велика частина – люди, які так чи інакше співпрацювали з окупаційною владою. При підборі та підготовці викладачів, однаково варто звертати увагу на їх попередню діяльність. Викладачі, які безпосередньо сприяли окупаційній владі й просували російську пропаганду, не мають працювати в українських школах. З огляду на нестачу кваліфікованих викладачів з місцевого населення, мають бути залучені їх колеги з інших регіонів України. Тут за аналогією з "Гвардією наступу" маємо готувати "Гвардію вчителів". Враховуючи кількість шкіл, які зараз є на окупованих територіях, і припустивши, що в кожну школи потрібно, як мінімум керівництво школи, вчителі мови та історії, то це близько 8000 осіб. І це щонайменше. Резерв з-поміж вчителів, які стали внутрішньо переміщеними особами, активної молоді та ветеранів, які можуть стати лідерами і драйверами реінтеграції та українізації закладів освіти на звільнених територіях. Маємо пам'ятати. Сьогоднішній школяр – це громадянин, який у найближчому майбутньому матиме свою позицію, відповідальне право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах. Щодо вищої освіти. З 2014 року з окупованих територій було переміщено на підконтрольну Україні територію 19 вищих навчальних закладів (18 з ОРДЛО та 1 з Криму). Саме ці виші мають стати фундаментом, який допоможе в поверненні української вищої освіти на деокуповані території. Повернення переміщених університетів додому – надскладний процес, який розтягнеться в часі. Треба вже розуміти, які заклади і викладачі готові на це, а які вже почали нове життя і не планують повертатись додому. Дипломи про вищу освіту, отримані від окупаційної влади, Україна не визнає і не буде визнавати. Але ми можемо визнавати кваліфікацію і навички, які українці здобули під час окупації, щоб люди могли знаходити собі роботу після звільнення. Питань і проблем у сотні разів більше, ніж відповідей. Але дискусія про те, якою має бути освіта в Донецьку, Луганську, Маріуполі, Сімферополі та в інших тимчасово окупованих містах і селах нашої країни, повинна бути. Тому буду ініціювати комітетські слухання в Парламенті з визначення всіх проблем і плану їх рішення. Це наш освітянський фронт. Адже патріотичне і свідоме покоління – це майбутнє України, наша національна стратегія, внесок у державну безпеку і формування сильної держави. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/640586860a41c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/62c959a45423f/ ukrpravda@gmail.com (Роман Грищук) Sat, 09 Jul 2022 13:34:12 +0300 - Женю, потрібно 10 рацій та 30 кариматів. У підрозділі все є, крім цього. - Котику, усе буде. Тільки-но кошти назбираємо. У Бородянці благодійний фонд і храм ПЦУ збирають кошти, допомагають місцевій владі з відбудовою школи. А як їх підтримати? Хоча в самого зараз із зайвими грошима дикий напряг... Подай заяву на відсоткове відрахування. Сплатиш внесок за рахунок частини податку, який вираховується при отриманні зарплати. Перший діалог став для нас буденним. Другий, сподіваюся, із найближчого майбутнього. Адже днями ми зареєстрували законопроєкт про відсоткову філантропію (механізм відсоткового відрахування для підтримки неприбуткових організацій). Чому це важливо – пояснюю в кількох абзацах. В Україні діє понад 20 тисяч громадських, благодійних організацій, які працюють на благо нашої держави. Зокрема, благодійні фонди "Повернись живим", "Таблеточки" та інші стали надійною і міцною опорою забезпечення армії та медичних закладів. А такі громадські організації як Центр протидії корупції, Рух ЧЕСНО, Zmina, ЦЕДЕМ тощо багато років працюють у різних сферах, змінюючи країну на краще. Від антикорупційного напряму і до побудови ефективної політики контролю над тютюном або ж розвитку незалежних медіа в Україні. Сьогодні громадянське суспільство докладає максимум зусиль для спільної перемоги. У широкому сенсі – над росією, яка вже вісім років веде війну проти України. У вужчому – підсилюючи органи влади на всіх рівнях і однаково якісно втілюючи як місцеві ініціативи (культурні, соціальні чи просвітницькі), так і загальнонаціональні: активізуючи і підтримуючи суспільство на інформаційному полі бою. Зокрема, у боротьбі із ворожою дезінформацією. У часи війни саме волонтери, громадські, благодійні та релігійні організації стали найнадійнішими партнерами держави. Вони допомагають забезпечувати армію, включаються в експертну роботу, коли потрібні швидкі зміни до законодавства, надають правову допомогу людям і навіть працюють на міжнародному рівні для підтримки України. А як ми можемо їм допомогти? У законопроєкті, котрий я зареєстрував разом з колегами, передбачено, що кожен платник податків зможе перерахувати до 2% від сплаченого податку з доходів (ПДФО) на користь однієї або двох неприбуткових організацій за власним вибором. Тобто з 18% податку, сплаченого при отриманні зарплати, кожен з нас зможе використати на власний розсуд 2% і передати ці кошти благодійній, громадській чи релігійній організації. Чим не чудова можливість додатково підтримати суспільно значущі проєкти? Відсоткова філантропія працює в низці країн Східної Європи. Зокрема, в Угорщині з 1996 року, у Словаччині з 2003 року, у Литві, Румунії та Польщі з 2004 року та у Молдові з 2017 року. Досвід цих країн показує, що механізм відсоткового відрахування допомагає неприбутковим організаціям стати фінансово стійкішими та дозволяє зібрати кошти на успішне втілення проєктів та ініціатив, корисних для суспільства або окремої громади. Сьогодні Україна повністю зосереджена на відсічі збройної агресії російської федерації та перемозі у війні. Але вже зараз ми усвідомлюємо, як важливо відбудувати нашу країну після перемоги. Неприбуткові організації мають величезний потенціал працювати над повоєнним відновленням та розвитком України. Україна матиме потребу не тільки комплексно відбудувати, наприклад, інфраструктури, але й повністю модернізувати та перезапустити економіку, відновити та зберегти об'єкти культурної спадщини, провести реформи, втілення яких необхідне для нашої головної мети – вступу до Європейського Союзу. Одну з провідних ролей у всіх цих процесах мають посісти громадські об'єднання, благодійні та релігійні організації, які працюють у різних сферах життя та економіки країни, але зі спільною – побудувати в Україні демократичну, правову державу. А що може бути більш демократичним, ніж право громадянина на участь в адмініструванні частини своїх податків, а отже і вплив на прийняття рішень у державі та її розвиток? Ознайомитися з текстом законопроєкту можна за посиланням. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/62c959a45423f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/619bc803d35a3/ ukrpravda@gmail.com (Роман Грищук) Mon, 22 Nov 2021 17:40:35 +0200 Студенти – майбутнє країни, наш потенціал та сила. Це не діти, як можуть вважати деякі викладачі чи коменданти гуртожитків. Це люди, які змінюють країну: розробляють інноваційні стартапи, показують світові потенціал України, моделюють нашу реальність. Якість навчання нашої молоді вже завтра впливатиме на добробут країни. Тож це заслуговує нашої особливої уваги. Дистанційна освіта для студентів Здобувати професію непросто в будь-які часи. А в нинішніх умовах на плечі студентів лягає додаткове навантаження у вигляді дистанційного та змішаного формату навчання. Якщо для гуманітарних спеціальностей або ІТ тимчасове дистанційне навчання ще більш-менш прийнятне, не уявляю, як дистанційно можна вивчити крутих лікарів, інженерів, хіміків тощо. Дистанційка не підходить для спеціальностей, де вкрай важливим є практичне закріплення теоретичних знань. Університет – це не лише про навчання, це ще й про соціалізацію, знайомства і нетворкінг. Всі ми знаємо, як важливо налагодити зв'язки з іншими членами студентської спільноти. Світ дуже тісний. З дистанційкою ці можливості втрачаються. Як наслідок відсутності живої комунікації з іншими студентами: слабкий розвиток комунікабельності, професійної впевненості та навичок роботи в команді. Якщо викладацький склад і студенти повністю вакциновані – то очне навчання є пріоритетним. Водночас очні заняття не можуть проходити в холодних аудиторіях, де від цокоту зубів не чути власних думок. Дистанційка не може вічно тривати: проведення практичних занять, відсутність необхідного обладнання та вимогливого викладача знижує якість отримання знань. Комусь не вистачає мотивації або сили волі для організації власного навчального процесу, хтось ставить роботу в пріоритет, для когось навчання перетворюється на просте "втикання" в монітор або вигадування нових способів списати. Варто враховувати й той факт, що для наших ЗВО дистанційна форма навчання поки що є експериментальною, тому вона не позбавлена недоліків з технічного, комунікаційного та організаційного боків. Фінансування студрад Розвиток студентського самоврядування – важлива складова автономії закладів вищої освіти. На діяльність студрад кожного року виділяються кошти. Чи доходять вони до студентів, хто має до них доступ та контролює їх використання? Згідно із законом "Про вищу освіту" на діяльність органів студентського самоврядування (ОСС) мають виділятись кошти в розмірі не менш як 0,5% від надходжень до ЗВО від його основної діяльності. У голови студентської ради має бути доступ до виділених ресурсів, він має слідкувати за їх використанням. Наразі голови студрад не мають прямого доступу до виділених коштів. Щоб студентству отримати ці кошти потрібно постійно випрошувати їх в адміністрації. Ще одна проблема: гроші мають виділятися. На свій запит до Міністерства освіти і науки України отримав дані по 146 органам студентського самоуправління щодо коштів, які були їм виділені. Далі в цифрах. Загальний обсяг коштів університетів, отриманих від основної діяльності, у 2020 році – 8 733 781 280 грн. За 2020 рік студради мали отримати – 43 668 910 грн, а одержали – 31 711 630 грн. Не вистачає 11 957 280 грн. Питання: де поділись майже 12 млн гривень, які повинні були піти до студрад? Протягом 2019-2020 років 9 університетів взагалі не виділило кошти студрадам. За 2020 рік 100 студрад отримало менше коштів, ніж передбачено законом, а 15 студрад взагалі не отримало грошей, у 2019 році кошти не отримало 10 студрад. Чому і куди пішли ці гроші? Водночас хочеться висловити респект тим університетам, які виконують вимоги щодо фінансування студрад. Це круто. В топ-3 входить КНУ ім. Т. Шевченка, КНТЕУ, ХНЕУ ім. Семена Кузнеця. Зміни до закону "Про вищу освіту" Ми з колегами підготували правки до закону "Про вищу освіту", які розширюють права студентів у частині впливу на всі процеси під час навчання. Якщо коротко, їх суть така: жодних рішень в університеті без відома студентів. Плануємо запровадити новий механізм фінансування студрад. Студенти мають отримувати кошти, передбачені законом, у повному обсязі і самі розпоряджатися, як їх використовувати. І, звісно, звітувати про витрати. Закріплюємо необхідність погоджувати з органами студентського самоуправління всі рішення адміністрації ЗВО. Накази та розпорядження університету не чинні без погодження зі студрадами. Жодні рішення про студентів не будуть ухвалюватися без їх участі. Створюємо можливість академічної відпустки для голови студради та щодо поновлення повноважень представників СР після повторного вступу. Пропонуємо збільшити з 10% до 20% представництво студентів у вищому керівному органі кожного ЗВО: Вченій Раді, з 15% до 20% – у радах інститутів (факультетів). Всі ці новації сформульовані у правках до закону "Про вищу освіту". Впевнений, ці пропозиції підтримають, адже вони нададуть студентам України тієї суб'єктності, на яку вони очевидно заслуговують. Якщо маєте пропозиції щодо правок до закону, надсилайте на пошту hryshchuk@rada.gov.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/619bc803d35a3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/60b54ada87590/ ukrpravda@gmail.com (Роман Грищук) Mon, 31 May 2021 23:45:14 +0300 Щороку на окупованих територіях України випускається зі школи понад 14 000 дітей. Вони дистанційно навчались в українських школах, чи взагалі здобували освіту в так званих ДНР, ЛНР або окупованому Росією Криму. Лише близько двох тисяч із них вступає в українські заклади вищої освіти. Це – мізерна частина, і ми маємо послідовно працювати з року в рік, щоб змінити цю ситуацію. Україна не визнає свідоцтва, видані окупантами. Але ми визнаємо наших громадян, які стали заручниками війни з Росією, та їхнє право на якісну українську освіту. Це має бути потужним сигналом усьому світу: Україна не полишає своїх громадян напризволяще, в яких би умовах вони не опинились. Ми маємо боротись за цих випускників. Потрібно інтегрувати їх у наше суспільство та створювати умови для того, щоб вони обирали Україну. Розумна політика має стати сильнішою за пропагандистські міфи. Під час минулої вступної кампанії завдяки ініціативі президента вступники з тимчасово окупованих територій вперше змогли обирати будь-який український заклад вищої освіти для вступу за квотою. Натомість окупанти "через коронавірус" дуже жорстко обмежили виїзд на територію України. Через "право одного виїзду" навіть ті діти з Криму, які дуже хочуть склавши ЗНО потрапити до українського закладу, не можуть цього зробити. Минулого літа Верховна Рада законодавчо закріпила можливість проводити підготовчі курси з проживанням і стипендією для дітей з окупованих територій. Цього року Мінреінтеграції та МОН проведуть пілотне навчання. Кожен випускник цього року, який закінчив школу на окупованій території та подав документи через освітні центри "Крим-Україна" або "Донбас-Україна", матиме змогу пройти підготовчі курси в одному з 23 українських закладів вищої освіти. Серед них – КНУ ім. Т. Шевченка, КПІ ім. Ігоря Сікорського, ЛНУ ім. Івана Франка, НТУ "Харківський політехнічний інститут" та інші (повний список вишів є за посиланням). Курси з проживанням дозволять абітурієнту не повертатись до початку навчального року на окуповану територію. Завдяки ним випускники зможуть підтягнути знання української мови та історії України, познайомитись із містом та університетом, а також пройти реінтеграційну програму. Незважаючи на позитивні зрушення, які відбуваються завдяки таким програмам, та мій особистий оптимізм, я розумію: повертати наших дітей з окупованих територій з кожним роком буде все важче. Тому цей процес потребує допомоги всіх внутрішньо переміщених осіб та просто свідомих українців, що мають знайомих на окупованих територіях. Поки там все ще немає проукраїнських ЗМІ, найкращою рекламою буде особистий контакт і дружня порада. Саме ваш дзвінок знайомим із Криму чи так званих ЛДНР може допомогти випускнику зробити правильний вибір на користь України. Розкажіть тим, хто це потребує: ⁃ Будь-який випускник, склавши екзамени, може вступити в український ЗВО за квотою без складання ЗНО і українського сертифікату про повну загальну середню освіту. ⁃ Будь-який випускник цього року, який подасть документи через освітні центри "Крим-Україна" або "Донбас-Україна" зможе пройти підготовчі курси з проживанням в гуртожитку, стипендією на рівні двох прожиткових мінімумів та якісною підготовкою до навчання. Поділіться зі знайомими цим посиланням. Там є вся інформація про цьогорічний вступ. Це буде вашим важливим вкладом у боротьбу за мізки та душі українців. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/60b54ada87590/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/602e6474c6efe/ ukrpravda@gmail.com (Роман Грищук) Thu, 18 Feb 2021 13:58:28 +0200 22 липня 2005 року Київрада дозволила будівництво нового гуртожитку для КПІ. Мені тоді було 15 років і я лише планував вступати у виш. Компанія-інвестор отримала частину території університету під побудову житлового комплексу. Натомість зобов'язалась звести 8-поверховий гуртожиток – його мали завершити в 1 кварталі 2007 року. Втім, нового гуртожитку студенти КПІ не отримали й досі. Проект нового гуртожитку КПІ (2006 рік) На жаль, уже типовою для київських вишів стала ситуація, коли керівництво університету передає його території під комерційну забудову на невигідних та непрозорих умовах. Університети отримують від таких угод набагато менше, ніж віддають, а умови інвестиційних договорів функціонери вишу приховують. На територіях кампусів ростуть житлові комплекси, і ніхто крім керівництва не знає, що насправді університети отримують в обмін на землі. Ставши депутатом Верховної Ради, я звернувся до Держаудитслужби з проханням прояснити ситуацію з інвестиційними договорами у головних вишах Києва. Нещодавно я отримав відповідь. Якщо коротко, висновки невтішні. НАУ • При визначенні остаточної суми компенсації, що має отримати НАУ від забудови, забудовник занизив середню вартість одного квадратного метра житла в Києві, яка визначена Мінекономрозвитку. Через це університет втратив 3,6 млн гривень. • Забудовник знехтував зобов'язаннями реконструювати стадіон та спортивні майданчики НАУ, а також побудувати дитячий садок. • Забудовник передав у власність НАУ 49 квартир вартістю 35,3 млн грн. Адміністрація університету не поспішала поставити їх на облік. Один із будинків не завершений досі. А інвестиційна угода 2007 року з додатковими угодами дозволяє будувати на території університету все що завгодно і тепер – хоч би й житлові комплекси замість стадіону і зелених зон. ЖК на території НАУ за адресою просп. Відрадний, 2 (фото lun.ua) КНУ ім.Т. Шевченко • Будівництво без отримання дозволу двох житлових будинків 5 черги. • Забудови при незареєстрованому генеральному плані на 2, 3, 4, 5 чергах цього будівництва. • Не розпочато реконструкцію дитячого садка, що належить університету. Відсутні дозволи та проектна документація. • Університет може втратити квартири на 30 млн гривень через зміну механізму взаємодії із забудовником щодо реконструкції котельні студмістечка. ЖК "Сонячна брама" на території КНУ за адресою вул. Ломоносова, 73/79 (фото lun.ua) Київський індустріальний коледж КНУБА • Забудовник без дозволів на будівництво звів 2 та 3 секцію ЖК "Шевченківський квартал". А ще продав усі квартири в 1 та 2 секціях цього ЖК, які теж були побудовані незаконно. • Афера спричинила банкрутство забудовників та гучні протести від ошуканих майбутніх мешканців • Коледж втратив можливість отримати у власність 250 кв. м житла вартістю 6,2 млн грн. • Перенесено на невизначений термін будівництво гуртожитку для коледжу, хоча забудовник мав дозвільні документи та проектну документацію. ЖК "Шевченківський квартал" на території коледжу КНУБА за адресою вул. Українська, 6 (фото lun.ua) КПІ ім.І.Сікорського • Перенесено будівництво гуртожитку для студентів при наявності всіх дозвільних документів та проектної документації. ЖК "Campus" на території КПІ за адресою вул. Польова 38 (фото lun.ua) КНУБА • Керівництво КНУБА на власний розсуд змінило умови інвестиційного договору, через що втратило житлові приміщення на 7 млн грн. КНЕУ ім. В. Гетьмана • Інвест-договір для будівництва житлового будинку із вбудованими нежитловими приміщеннями та підземною автостоянкою укладено лише у приватних інтересах забудовника. Будівництво дотепер не проводиться. • Земельна ділянка використовується сторонніми особами для розміщення автотранспорту. • При укладанні інвестиційних договорів не розглянуто питання сплати земельного податку. Замість забудовників податки на суму 1,1 млн сплатив КНЕУ. З відповіді ДАСУ очевидно: те, що коїться з майном провідних університетів країни протягом десятків років "міцного господарювання" – ненормально. Землі вишів – цінний і вичерпний ресурс, який мав би використовуватись для розвитку науки та освіти. Але натомість адміністрації університетів обмінюють цей потенціал на житлові комплекси та, ймовірно, на персональне збагачення. Я відправив запит до Президента України, щоб отримати копії інвест-договорів по забудовам. Також я звернувся до керівництва університетів, компаній забудовників та Держаудитслужби, щоб дізнатися їхню думку про регулювання забудови територій закладів освіти. Я хочу зібрати якомога більш повну картину про стосунки між університетами та забудовниками, і виступити із законодавчими ініціативами про їх оптимальне регулювання. Формула "земля вишу в обмін на будь-що від інвестора" несе корупційні ризики. Ніщо не заважає адміністрації вишу на папері домовитись із забудовником про мінімальне відшкодування за землю, а більшу частину винагороди отримати без усіляких договорів, непублічно. Можливо, варто більш ретельно врегулювати ці відносини – забезпечити їх прозорість та конкурентність, встановити запобіжники від корупції, забезпечити конкурсний порядок визначення інвестора, встановити чіткий порядок компенсації навчальному закладові з боку забудовника. Або взагалі накласти мораторій на забудову кампусів житловими комплексами. Будемо спілкуватись з усіма стейкхолдерами та шукати оптимальне для освіти регулювання. Ясно одне – так як зараз продовжуватись не може. Недобудований гуртожиток КПІ по вул. Олекси Тихого 2-6 (15.02.2021) А що з тим гуртожитком, який почали будувати за рік до мого вступу? Наразі це, мабуть, головний освітній довгобуд країни: строки введення будівлі в експлуатацію переносять вже 16 (!) років поспіль. За цей час інвестиційна угода обросла численними додатками, які адміністрація КПІ відмовляється публікувати, посилаючись на комерційну таємницю. Зате житлові комплекси з'являються на території КПІ регулярно і за графіком. Наразі їх уже чотири: ЖК Дубовий Гай, ЖК Вертикаль, ЖК Кампус та ЖК Генезис. За останніми даними гуртожиток обіцяють здати в червні цього року. Сподіваюсь, що ця історія завершиться позитивно і студенти КПІ отримають нове житло. А українські університети отримають законодавство, яке допоможе їм перейти від забудови кампусів до розбудови освіти. https://blogs.pravda.com.ua/authors/gryshhuk/602e6474c6efe/