https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/69d23e26e16ed/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Sun, 05 Apr 2026 13:49:10 +0300 Сьогодні американські ЗМІ повідомили про те, що ЗС США були змушені спалити декілька літаків і гелікоптер, що "застрягли" в Ірані під час рятувальної операції. Парадоксально, але США вже доводилось палити свою авіацію в пустелі. І теж в Ірані. І теж в квітні. Але 46 років тому. І на мою думку це – дуже цікава і важлива історична паралель В кінці 1979 року, група мусульманських студентів захопила близько 50 співробітників посольства США в Тегерані в заручники. Зробили вони це за сприяння режиму аятол, що тільки-но отримали владу. Ця ситуація стала величезною політичною проблемою для президента США Джимі Картера. Вибори президента США і агресивна компанія популярного Рейгана посилювала тиск, що зумовило рішення Адміністрації Картера провести рятувальну операцію силами американських спецпризначенців з власною і приданою авіацією. Але Operation Eagle Claw, що була запланована на 24-25 квітня 1980, пішла не за планом. Наслідки – спалена авіація, спішна евакуація, місію не виконано. Заручників було звільнено пізніше, відразу після інавгурації новообраного республіканця Рейгана. Сорок шість років потому, знову квітень, і знову американські літаки горять в іранській пустелі після [цього разу наче вдалої] рятувальної місії. Минулого разу, наслідки подій мали величезний вплив на розвиток США. В військовому сенсі, провал спецоперації створив умови для кардинальної зміни системи воєнного управління. Наприклад, саме провал Eagle Claw вперше підняв питання взаємодії військ. І після певних нюаснів американського перформансу в Гренаді в 1983 році і розслідування Конгресу, зумовив створення у 1987 році SOCOM, Командування Сил Спеціальних операцій ЗС США і доктрину автономного планування багатокомпонентних спецоперацій. Політичні наслідки – інвестиція у провал демократа Картера і перемогу республіканця Рейгана, що обіцяв сильнішу Армію і більше захисту і безпеки. Наслідки другого порядку тривали десятиріччя. Якими б не були наслідки операції, яка сталась цього тижня, спостерігаю за цим з великим інтересом і сильним дежа-вю. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/69d23e26e16ed/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/69b9472f10d11/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Tue, 17 Mar 2026 13:21:03 +0200 В кінці лютого Уряд оновив Воєнно-медичну доктрину України. За логікою Міноборони, це має стати першим кроком до побудови нової системи, спроможної ефективно рятувати і лікувати поранених, захищати медичний персонал на війні і трансформуватись, зустрічаючи нові виклики. Є дві головні причини для масштабної системної трансформації. Система управління у попередньому вигляді не передбачала реальної відповідальності того чи іншого офіцера за стан медичної підтримки військових на фронті. Відповідальність була розпорошена між Генштабом, Командуванням медичних сил, медслужбами видів і родів військ, тимчасовими органами військового управління. Така система не давала Міноборони інструментів для керування змінами: проєкти з розвитку медицини, що народжувались у війську, було складно або неможливо впровадити. А ще дуже сильно змінився характер війни. Перелічувати зміни можна довго, тому достатньо навести декілька цифр: попередня версія доктрини передбачала розміщення медичних активів якомога ближче до "джерела санітарних втрат", тобто поля бою. В умовах kill-zone шириною в 20+ км цей підхід не несе нічого, крім загрози для життя медиків, і фактично відійшов у минуле. Також змінилися форми евакуації. Міністр оборони України Михайло Федоров наводив дані щодо розвитку НРК. Тільки за січень роботизовані платформи виконали більше 7 000 рейсів на фронті, і ця цифра буде зростати. Тепер ми маємо нову доктрину, і ось що треба знати про неї: Поранений воїн знаходиться в центрі системи. З практичної точки зору це означатиме, що при ухваленні рішень час, гроші та інші ресурси мають йти на порятунок пораненого воїна, а не на інші (іноді доволі важливі) речі. У зворотному випадку всі переваги від якісного лікування, відновлення, реабілітації тощо будуть отримувати ті, кому пощастило пережити найважчий і найнебезпечніший період – від поранення до евакуації в глибокий тил. Управління буде в здоровому сенсі вертикальним. Буде побудовано чітку вертикаль: Міноборони – Генштаб – роди і види військ (у тому числі КМС), і кожен елемент буде відповідати за своє. Саме Генштаб координуватиме медичні служби видів та родів військ і медслужби органів управління під час застосування. Поточний варіант, коли спрямування цих важливих органів очікувалось від КМС, порушував ключовий принцип побудови війська – принцип єдиноначальності. Командування медичних сил мало спрямовувати інші командування, але ніколи не мало (і не мало мати) для цього необхідних повноважень. Кадрова політика в медичній сфері буде відповідати здоровому глузду. Це має прибрати випадки, коли фаховий висококваліфікований лікар опиняється на бойовій посаді, що вимагає не лікувального, а управлінського і бойового планувального досвіду. Або бойовий офіцер з досвідом планування логістики і евакуації відправляється виконувати господарські функції, які йому доводиться вивчати "з коліс". Залучення медичних офіцерів до бойового планування стає обов'язковим, а не факультативним. Масштабування технологій – тепер і медичне питання. Нікого не здивуєш технологізацією війни, коли мова йде про розвідку і враження ворога. При цьому технологічні інновації в медицині, такі як безпілотні системи і програмне забезпечення, розвивались, але ніколи не були в фокусі державної політики в цій сфері. Зараз, коли Михайло Федоров, Оксана Ферчук і команда будуватимуть технологічні вертикалі і fast-track поширення інновацій, медицина має проактивно включатись у залучення технологічних рішень. П'ятий пункт найважливіший. Будь-яка доктрина – це великою мірою вектор розвитку та декларація. Правильна декларація є важливим стартом, але критичне значення має якісна і наполеглива імплементація. Бажаю Міноборони і Генштабу успіху і швидкості в імплементації, закликаю зацікавлені сторони уважно стежити за процесом. Зволікання коштує занадто дорого. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/69b9472f10d11/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/6881011baed9f/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Wed, 23 Jul 2025 18:34:51 +0300 Нагадаю. В звичайних умовах багато питань "знімаються" завдяки балансуванню між трьома гілками влади. Законодавчої, виконавчої, судової + окремим функціоналом президента країни. Перформанс попереднього парламенту і президента був такий, що в 2019 році ми обрали нового президента. І новий парламент з монобільшістю (вперше в історії). При цьому – монобільшість сформувала новостворена партія, обʼєднана виключно особистістю її засновника. Відповідно, ця партія не мала і не могла мати відповідної політичної традиції, процедур, розвинених груп внутрішнього впливу. Цей setting, неможливо ігнорувати, відхрещуватись від нього, намагатись змінити його в міжвиборчий період. Влада і відповідальність була сконцентрована так, як ви проголосували. Залучити "четверту гілку" ззовні для гарантії балансу, наприклад Уряд дружньої іноземної країни, в межах чинної Конституції – неможливо. І ще. Незалежність окремих органів – важлива. Важлива і підзвітність. В нормальній системі органи можуть залишатись незалежними, залишаючись підзвітними. Це і здобувається завдяки балансуванню гілок влади. Наприклад прокуратура замикається на ПУ, НАБУ на КМУ. ПУ обирають окремо, КМУ формують за коаліційною угодою в парламенті. Велика кількість наших проблем (і, в першу чергу страхів) повʼязана з тим, що я описав вище. Скочуванням до авторитаризму буде здаватись як саме скочування до авторитаризму, так і exercising power = виконання повноважень. Така особливість поточного політичного контексту, такі його ризики. Останнє. Цей пост не варто вважати підтримкою 12414, це не вона. В питанні 12414 мені настільки не подобається форма. Цього достатньо щоб не починати розмову про сутність. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/6881011baed9f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/6834c4d85d566/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Mon, 26 May 2025 22:45:28 +0300 Колонка є персональною думкою автора і не відображає позиції організацій, до яких він належить. Мої наставники вчили мене фокусуватись на меті, а не на засобі. Засіб завжди вважався похідним і був обраний, виходячи з того, яка перед людиною або командою стоїть задача. Втім, говорити про засіб зазвичай простіше, ніж про мету. Приблизно настільки ж простіше, як продати абонемент у спортзал, порівняно з його регулярним відвідуванням. Американська адміністрація, наприклад, дуже зосереджена на перемовинах як засобі досягнення мети. Цілком передбачувано, беручи до уваги назву книжки американського президента. Можливо, президент США хоче як краще, але зараз виглядає, наче він просто відкидає складну і неприємну частину питання, яке намагається розв'язати. І переходить відразу до бажаного результату: сіли за стіл, швиденько поговорили, підписали угоду. Обговорювати перемовини Україна – РФ щодо завершення війни ЗАРАЗ мені складно. Абсолютно не з психологічних чи ідеологічних, а суто з прагматичних причин. По-перше, ніщо з доступної мені інформації не вказує на готовність РФ на компроміси, які не несли би загрози майбутньому існуванню України в формі, відмінній від політично, економічно, соціально підконтрольної РФ території. Не схоже, що для росіян є прийнятним наше право жити за власними законами. По-друге, в умовах нікчемності міжнародних безпекових інститутів і специфічних тактико-технічних характеристик наших ключових партнерів гарантувати виконання домовленості може тільки чесне слово керівників РФ. Без коментарів. В даних обставинах фактично відсутній позитивний для українського суспільства переговорний сценарій. При цьому як для тієї частини, яка каже "держава first", так і для тієї, яка притримується "люди first" наративу. Це означає, що перемовини можна вести, але не варто очікувати від них багато. Разом з тим, ані ідею результативних україно-російських перемовин, ані важливість перемовин як інструменту особисто я не відкидаю. Для перемовин з РФ має прийти час і скластися умови. Перемовини як інструмент варто застосувати інакше. Як? Запропоную нижче. Спочатку хочу сформулювати, які умови допоможуть нам прорубати в переговорних сценаріях бодай вікно в позитивний (читай: прийнятний) для України шлях. Якщо коротко – то встановлення контролю РФ над Україною (або її основною частиною) має стати нереалістичним. Очевидно недосяжним у середньо- і довгостроковій перспективі. Легко сказати, але доволі складно зробити. Підходів до того, яким чином Україна може зняти питання потенційної окупації або мінімізувати його ймовірність, – багато. Вже протестовані: міжнародні гарантії (обіцянки) недопустити, намагання "пройти між крапельками", тобто грати у своїх інтересах, не порушуючи зростаючих апетитів РФ. Не протестованими залишаються такі підходи, як радикалізація (має багато недоліків, не гарантує результату); тотальна мілітаризація (населення, промисловості, медицини, навколишнього середовища); створення страшної зброї, яка завдасть непоправних збитків агресору – і тому подібне. Важливо пам'ятати і про інші, невійськові виміри стійкості, яка (нагадаю) має бути очевидною: міжнародний, економічний, соціальний, політичний, правовий, екологічний тощо. Глобально, нам треба визначитись, як ми ЖИВЕМО далі. Як ми живемо, щоб у цій країні було достатньо круто, щоб жити в ній далі і залишати в ній своїх дітей. При тому – щоб бути badass enough, щоб напасти на нас було дорого. На які компроміси ми готові піти не з РФ – а з собою? Кому в складних і стресових умовах, у додачу до тотальної дезінформації, ми довіряємо настільки, щоб довірити народити візію майбутнього життя? Як впровадити цю візію, якщо зробити традиційний український хід "кожен пішов своїм шляхом" – не буде можливим? Ось тут перемовини будуть чудовим інструментом. Авжеж, не в Стамбулі – а в іншій формі, іншим складом сторін. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/6834c4d85d566/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/67aa6efce45bd/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Mon, 10 Feb 2025 22:26:20 +0200 Жити треба як можеш собі дозволити. Не тільки в сенсі витрати грошей. В усіх сенсах. В першу чергу, у контексті взаємодії з людьми. Особливо – на війні. В ідеальному, уявному світі, лірічний герой спілкується, взаємодіє і співпрацює виключно з високорослими чоловіками та жінками атлетичної статури із бездоганними моральними орієнтирами. Але в реальному світі воєнного часу, ти щодня бачиш зовісім іншу публіку: СЗЧ, "ікси", судимі, залежні від алкоголю, наркотиків, азартних ігор люди. Хворі, кволі, з поганою шкірою. Ті, про кого гугл-пошук видає борги за аліментами, чисельні 130-ті, корупційні скандали минулого, домашнє насильство. Некомпетентні. Втомлені люди. Люди, які мають особисті проблеми та "шкурняки", які треба вирішувать. Я особисто працював і взаємодіяв (майже) з кожною з цих категорій. Часто, мав успіх. Політику нульової толерантності до людських вад і пороків розумію, але простору для її застосування в своїй роботі не бачу. З мене поганий суддя, тому я і не працюю суддею. Це дає мені велику свободу. Свободу допомогти людині отримати протез, не питаючи, чи не втратив він ногу на власних мінах через свою ж тупість. Свободу працювати з командою людей, не питаючи, що вони робили в січні 2014. Свободу допомогти брудному замерзшему хлопцю в формі, що заікається, не цікавлячись ветеран він чи СЗЧ. Свободу надати дрони ефективному екіпажу, не питаючи, за яких обставин втратили попередні. В однієї з моїх організацій "летить" проект з розбудовою переливання крові на фронті і летить він з однієї головної причини: я дякую начмедам, що впроваджують кров, а не питаю їх, чому це не було зроблено в 2015, 2022, 2024... Це – не про безвідповідальність. Дисципліна у виконанні завдань і етика – це must всередині організацій, якими ти керуєш. Але за межами твого керівного впливу – цілий світ. Цілий світ! Як для країни, яка втратила КУПУ людського потенціалу, в нас забагато суддів. Забагато питань один до одного, травлі, хейту. Ми гриземо один одного, а потім лайкаємо відео як абсолютно недотичні до оборони люди обирають чергового ворога держави номер один. Я не граю в цю гру. Зрештою, ні я, ні ми всі не можемо собі її дозволити. Я вдячний за свободу будувати, яку я отримав, віддавши свободу засуджувати. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/67aa6efce45bd/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/6773f90f43d5b/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Tue, 31 Dec 2024 15:00:47 +0200 Головні спостереження року такі. Перше: непомітність добрих вчинків Цей рік показав, наскільки легко не помітити речі, які мали б бути очевидними. Різні люди в різних куточках світу робили неймовірно добрі та важливі речі конкретно для мене і команди: • супроводжували нас у зоні бойових дій, демонструючи нові технології й управлінські моделі; • розмитнювали вантажі, які заїхали з помилками; • надавали офіс у центрі Риму для роботи; • писали рекомендаційні листи трьома мовами; • організовували стипендії там, де їх не передбачено; • знайомили з міністрами та експертами, від дипломатії в ООН до штурмових операцій; • ділилися своїми речами – навіть елементами зброї, коли це було потрібно; • переробляли презентації, хоча не були зобов'язані; • допомагали потрапити на важливий рейс або швидко знаходили рішення в критичних ситуаціях. Усі ці люди об'єднані одним – безкорисливим бажанням допомогти. І хоча у метушні такі вчинки можуть сприйматися як належне, це зовсім не так. За кожним із цих кроків стояв свідомий вибір: ризик, незручність, готовність діяти. Ця допомога не була гарантованою, але завдяки їй ми досягли значно більшого. Мій головний висновок: добре не є даністю, але воно завжди поруч, якщо навчитися його помічати. Друге: токсичність інформаційного середовища Медіа чинить значно більший вплив, ніж здається. Окрім реальних втрат – людських, економічних, фізичних, – є ще втрати, спричинені інформаційним "токсином": зневіра, демотивація, страх. Багато людей обурюють події, які з ними навіть не траплялися, або вигадані ситуації. Ця ситуація вигідна багатьом: • активістам, які створюють міражі змін; • політикам, які токсичать одне одного, втрачаючи репутацію; • блогерам та ЗМІ, які привертають увагу скандалами; • ворогу, який перебільшує наші проблеми через спотворені дзеркала. Чи варто замовчувати проблеми? Ні. Але баланс між "кричати" і "мовчати" – дуже тонкий. Що робити? 1. Довіряти лише тому, що знаєш особисто, але ставити під сумнів навіть це. 2. Пам'ятати, що ворог виграє, якщо ти здаєшся. 3. Думати перед поширенням негативу. 4. Шукати рішення, а не просто критикувати. 5. Дбати про ментальне здоров'я своє й інших. 6. Приймати світ таким, як є, і знаходити мужність дивитись у майбутнє. 7. Самостійно обирати, яку інформацію споживати. Моє побажання на 2025 рік: захищайте себе від токсичності, підтримуйте добро, яке є навколо. Його більше, ніж здається. Тримайтесь і бережіть близьких. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/6773f90f43d5b/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/66e6cccbd8061/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Sun, 15 Sep 2024 15:02:19 +0300 Темпу змін, який є в Україні – немає ніде в світі. Динаміка ротації людей висока як в приватному так і в державному секторі. Люди, які приходять на посади або беруть відповідальність – нові лідери або гравці з досвідом. Як вони будуть працювати і що треба, щоб працювали нормально? Мені пощастило працювати з класними людьми і проєктами. Спектр наших з колегами інтересів охоплював і цивільні і військові питання. І державні і комерційні проєкти. Співпрацювати доводиться із українськими і з міжнародними фахівцями. Це класний досвід. Досвід стає перевагою тоді, коли проаналізований і упорядкований. Тому, намагаюсь приділяти увагу вивченню уроків і рефлексії. В питаннях створення нового, або управління складними організаціями доволі мало однозначних правил. Які б не мали купи виключень. Якщо зараз я і можу назвати такі правила, то: кадри (люди) вирішують все; the team reflects its leadership. Вірю, що люди, їх робота – головний фактор успіху, або поразки. Не применшуючи внесок кожної людини в команді, думаю що саме лідер (або лідери) задає тон тому, що відбувається в подальшому. Ці правила такі банальні і очевидні, що з ними важко сперечатись.Вони доволі універсальні: працюють і в маленькому архітектурному бюро і в Міністерстві оборони. Якщо якість лідерства така важлива, то якими мають бути лідери? В цілому та в нашому, українському контексті? На це питання вже точно не має однозначної і простої відповіді. Але є багато джерел інформації: книжки, лідерські програми вдома і за кордоном, дослідження і регулярні видання типу HBR, приклади з історії, особисте менторство. Мені було цікаво і я занурився в цю тему, фактично рухаючись всіма переліченими шляхами збору інформації. А потім порівняв те що почув, прочитав і побачив з тим що є навколо і прийшов до висновку, продиктованого особистим досвідом: При підготовці лідерів часто акцент робиться на стратегію, на "космос і вид з гелікоптера", але пропускається гігієнічний рівень. І саме на ньому руйнується більшість гарних починань. Тому, хто б не був найкращим, чудовим, незамінним українським міністром, СЕО або іншим впливовим лідером майбутнього, окрім стратегії, місії, візії, натхнення та харизми, йому або їй варто памʼятати про звички лідерів, яким рідко навчають в бізнес-школі, зокрема: 1. Виконувати свої обіцянки. Не думаю, що треба пояснювати чому це важливо. Пишу це першим пунктом, бо відсутність delivery після домовленості – найбільш фруструюча характеристика українських керманичів особисто для мене. Про те, як це сприймають іноземці можна прочитати в Сергія Кошмана. Спойлер: дуже погано! 2. Бути на звʼязку по питаннях своїх повноважень. Або відійди в сторону і не заважай. Якщо людина обіймає посаду, то до права чомусь сприяти чи щось підтримувати в комплекті йде обовʼязок. Якщо міністра, директора або заступника потрібно тижнями "ловити" – це не свідчення його впливу або зайнятості – це діагноз його компетенції! 3. Збирати себе до купи. Навчитись тримати свій ресурс та керувати своєю увагою, працювати з особистим асистентом або додатком-реймайндером, щоб хоча б виглядати професійно. Є виключення і розуміння навантаження, які отримують топові менеджери, але вони не мають бути excuse. Не можеш тримати в голові та на папері – шукай іншу роботу! 4. Дивитись на себе зі сторони. Періодично, заходячи на важливу роботу в людей втрачається здатність до самооцінки, про те як і чому це відбувається написані книги. Розповідати можна все що завгодно, але треба памʼятати що вас видно, ваші руки на столі! Ваші підлеглі та партнери не тільки ЧУЮТЬ що ви говорите, але і БАЧАТЬ що ви робите. 5. Залишати собі час на подумати. Парадокс, який загубив не один десяток молодих топ-менеджерів і чиновників класу "А" – хибне відчуття, що весь час бігти це шлях до швидкого руху. Ні, це шлях до втоми, вигорання і поганяла "скажений принтер". 6. Памʼятати свої посадові обовʼязки. Бʼється з пунктом N2. Якщо в пункті 2 розглядалася "корона", або перманентна зайнятість і неможливість поговорити із своїми стейкхолдерами то тут – про інше. Кадровий голод (в т.ч. штучний) привів на топ-посади людей з суперсилами, в комплекті до якої часто йде суперслабкості. Призначити сильного експерта без здатності комунікувати, сильного комунікатор без здатності до порядку і управління. І т.д. і тому подібне. Ніхто не ідеальний. В нормальній системі, слабкі зони лідера перекриваються членами команди, але не в нашій (особливо політичній) системі. Чому? Бо... 7. Не боятись наймати розумних людей. В політиці і топовому бізнесі, якщо вірити Макіавеллі, величезні ризики зради і канібалізації лідера підлеглими. Але це застарілий ризик, як і чума, тіф та небезпека потрапити під копита коня на вулиці! Набагато більш небезпечним зараз є оточення себе примітивними і покірними, що призводить до стагнації організації, деградації проекту і втрати впливу лідером! 8. Захищати розумних, яких найняв. В американській діловій та політичній літературі це – доволі формально прописана рекомендація, але в українських реаліях зустрічаю її нечасто. Будь-які зміни провокують шум та конфлікти, побудувати щось в тиші і без супротиву нереально ані в державному, ані в приватному секторі. Акціонери, старший начальник, політичний керівник відчує турбулентність і почне, як теля хвостом, намагатись вбити муху, джерело суєти. Це джерело – робота ваших підлеглих, розумних людей з пункту 7! Не захистивши їх, ви зведете роботу нанівець і втратите вплив! 9. Руйнувати перешкоди. В Україні спостерігається цікава тенденція, яку я називаю "правило -1". Воно полягає в тому, що справжня capacity більшості людей на 1-2 рівня нижча, ніж вказано в них на візитівках. Мажоритарний акціонер бізнесу веде себе, як міноритарний;СЕО, як виконавчий директор; міністри як заступники або директори департаментів. Для мене, як і для вас, очевидно чому так, але ця історія – штучна. Це – рефлекс мавп зі вигаданого стенфордского експерименту, яких поливали водою, коли вони лізли за бананом. За останні роки я бачив багато топових лідерів, які скаржилися на перепони, зокрема бюрократичні. Смішно, але саме їх обовʼязком було робити, або ініціювати і лобіювати зміни! На дворі 2024 рік. Очікування, які я мав в 2014 змінилися сподіваннями, сподівання – фантазіями, фантазії – вірою, віра – надією. Тепер я лиш надіюся, але точно не на те, що корпорації очолять ідеальні СЕО, а міністерства – ідеальні міністри. Я надіюся, що ті хто це зроблять будуть вчитись бути класними лідерами. А до цього – будуть виконувати свої обіцянки, знаходитись в доступі, тримати себе в купі, бачити себе зі сторони, залишати собі час на роздуми, памʼятати нащо їх найняли, наймати та захищати розумних і руйнувати перешкоди. А інакше що? https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/66e6cccbd8061/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/66b91b0f48396/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Sun, 11 Aug 2024 23:11:59 +0300 Декілька днів тому Сили оборони нанесли серьозного враження по колоні ЗС РФ, мережу облетіли фотографії вантажівок з трупами росіян. Російські воєнкори закликали розстрілювати винних. У випадку росіян, є багато причин, чому техніка рухалась саме колонами, більшість з них ті самі, які висвітлюються в геніальному серіалі НВО "Чорнобиль". Але як людина, яка "налітала" вже не одну сотню годин на різноманітній взаємодії з військовими ЗС країн НАТО, ризику припустити: уявимо що НАТО вступає у війну? Побачимо те саме. Принаймні на перших етапах. І проблема тут – доктринальна, точніше STANAGова. Доктрина ведення бойових дій НАТО великою мірою сформована під впливом GWOT, "Глобальної війни з тероризмом", яку США і союзники вели протягом 20 років. У випадку антитерористичних дій, засідка – одна з найбільш небезпечних тактик доступних супротивнику. Супротивник – інсургент. Не дуже добре тренований, відверто погано оснащений місцевий житель або "сусід", який не має шансів в загальновійськовому бою. Але може мінувати шляхи руху колон, короткочасно концентрувати вогонь наносячи втрат і відступати зрозумілими тільки місцевим стежками (та розчинятись в місцевості) до прибуття QRF (сил швидкого реагування) або відновлення C&C (командування та контролю) силами безпеки колони, які ламають тактичну перевагу вогнем на пригнічення, а потім маневрують і знищують інсургентів. Коротше кажучи: НАТО звикли до того, що найбільша небезпека – не РСЗВ, стволка чи рой (або карусель) дронів, а засідка із саморобною вибухівкою та стрілковим озброєнням. В звичних для них умовах колони – НАЙАДЕКВАТНІШЕ РІШЕННЯ, адже озброєння ББМ машин у колоні та стрілецька зброя супроводжуючої піхоти – класна демотивація від засідки, рівно як і термінали виклику авіації в Joint Terminal Attack Controller (JTAC), корегувальників авіації. Але в умовах повномасштабної війни (що важливо з званим NPС, near-peer competitor),колони – це просто групові мішені. І цей приклад показує не тільки потребу в актуалізації доктрин або SOPів НАТО, але й відмінність між сучасною повномасштабною війною та війнами другої половини ХХ та початку ХХІ сторіччя. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/66b91b0f48396/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/66a7a2e8c17a3/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Mon, 29 Jul 2024 17:10:48 +0300 Мені шкода і соромно, що на третій рік повномасштабної війни це неочевидно: Не можна хвалити спецслужби за успішні операції, називаючи конкретну службу та департамент. Це шкідливо і небезпечно. Небезпека, на диво, йде не від ворога, який буде шукати помсти. Вони і так чудово знають, який департамент за які операції відповідальний, адже мають і агентурні, і кібер- та інші можливості. Справжня небезпека йде від дисбалансу системи. Публічна подяка викликає залежність. У керівників різних рівнів з'являється спокуса отримати схвалення від суспільства та вищих посадовців. З часом бажання заохочення стає настільки сильним, що впливає на планування операцій. Інша сторона небезпеки – конкуренція між департаментами спецслужб або між різними спецслужбами. Виникає змагання за увагу, подяку і заохочення від вищого військово-політичного керівництва. В обох випадках спецслужби починають виконувати не те, що мають, а те, за що їх хвалять. Медійність спецслужб та окремих розвідувальних органів в Україні – не свідома стратегія, а прикра помилка, за яку ми платимо ціну і яку треба виправити. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/66a7a2e8c17a3/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/6661fe8572940/ ukrpravda@gmail.com (Федір Сердюк) Thu, 06 Jun 2024 21:23:01 +0300 Одного разу я бачив, як людину шпиталізували з дуже і дуже сильним харчовим отруєнням. Чоловік середніх років був критично зневоднений, осунувся і був слабким. Йому було дуже боляче, свідомість була пригніченою. Наслідки отруєння були очевидними. В отруєння завжди є причина. Антисанітарні звички чи умови приготування їжі, неякісні продукти або недбале їх зберігання. Причина та наслідок сковані одним ланцюгом намертво. Ні в кого не виникає бажання з цим сперечатись. Також, я бачив людей, отруєних інформаційними токсинами. І бачу щодня. Людей в важких станах, важких пчихологічно. Депресивних або наляканих до смерті, маніакально оптимістичних, фонтануючих абсурдними ідеями чи будуючих шалені, фантастичні плани. Шукаючих зраду, ганьбу, теорію змови, Філософський камінь або камінь Давида. Психологічно зламаних – кожен у свій спосіб. Абсолютно точно, ситуація з психологічною отрутою значно складніша, ніж з харчовою. Але в значної кількості отруєних я спостерігав одну і ту саму якість – схильність до безконтрольного споживання інформації. Вони дивляться експерта на ютубі, який обіцях Крим, обіцяє перемогу, обіцяє прості рішення складних проблем. Вони слухають активіста, який змушував їх почуватись винуватими в тому, що вони спілкувались російською, і саме це спровокувало вторгнення. Вони читають видатного військового медика, що насправді не має стосунку до війська. І той каже їм: все вирішили, чинна влада піде, адже це тягар що тягне нас на дно. Це вони в усьому винуваті. Вони спостерігали за публічною комунікацію (не) простих НДО, що борються за вплив перед друзями з-за кордону. І винесли з цієї бійки будьдогів під ковром що всі, всі, всі – вори та зрадники. В тіктоці всі були злі на відсутність світла, в інстаграмі – всі журилися, горювали, вимагали підписів під документом. Лаяли, що мало донатиш. В цьому потоці адського лайна неможливо зберегти адекватність. Ба більше – неможливо вижити. Це токсична середа, і вона фізично небезпечна. Але дуже і дуже засмоктуюча. Коли я побачив того чоловіка на каталці в інфекційній лікарні, я перелякався. Не за нього, за себе. Я став більш уважно дивитись що я їм, звідки воно взялось, ким і як приготовлене. Так само тепер я вчиняю не просто з інформацією, а із емоціями. Чужими, некорисними мені, емоціями, думками і наративами. https://blogs.pravda.com.ua/authors/serdiuk/6661fe8572940/