https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/62150b969a46a/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Притула) Tue, 22 Feb 2022 17:13:10 +0200 Російська армія вдерлася в Україну. Знову, але тепер уже без прикриття, без легенд про "ополченців" із шахт. Путін наказав російським військам перетнути кордон і зайти на територію Донецької і Луганської областей. Це саме те втручання на територію України, якого бракувало міжнародним партнерам для запровадження санкцій. Але миттєвої і рішучої реакції, яку нам обіцяли, ми поки не побачили. Росія хоче повторити сценарій Південної Осетії та Абхазії з ОРДЛО. Навіть текст наказу про визнання незалежності псевдореспублік "ДНР" та "ЛНР" – це копіпаст з архівів путінської канцелярії. Чи готові ми до цього сценарію? Що ж зараз на фронті? Наші військові точно готові, вони добре оснащені. Я чую від них фразу, яка говорить краще за будь-які промови наших посадовців у Києві: "Усе є. Чекаємо нагоди застосувати". Наша армія не стоїть на місці в очікуванні. Активно відбуваються навчання з тією зброєю, яку нам постачають союзники. На українських полігонах та на передовій випробовують протитанкові комплекси – британські NLAW та вже знайомі американські Javelin. А окупанти і далі влаштовують провокації. Їхні масштаби і нахабство не вкладаються в голові. Остання з них – це так звана евакуація, яка насправді є депортацією. Росіяни переконують, що вивезли понад 60 тисяч людей з українських територій через загрозу війни. І цим змушують нас думати, що наступ таки буде. Чи підтримає нас світ? Події останніх кількох місяців змінили українську зовнішню політику. Ми перестали боятися тиснути на больові точки західного світу. Ми ставилися до партнерів іноді улесливо. Але політика подвійних стандартів західних держав проявилася у критичні для України моменти. Це неприємна правда. Ви не можете нам в обличчя розказувати, як ми маємо боротися за демократію і свободу, а за нашою спиною тиснути руку окупантові, який хоче позбавити нас цієї свободи. Наказ Путіна про визнання псевдореспублік змусив деякі країни Європи розкрити очі. Рішення Німеччини заблокувати сертифікацію "Північного потоку-2" коштувало нам декілька років очікування. Але краще пізно, ніж ніколи. Що робити кожному з нас? Стан нервозності і паніки – це ще один елемент інформаційної боротьби Росії з Україною. Дезорганізоване, знервоване суспільство не здатне до конструктивних, виважених дій. І ворог цим користується. Ми маємо право панікувати, на те є всі підстави. Повідомлення про рух колон російської техніки через кордон в Україну аж ніяк не заспокоюють. Але мусимо зберігати холодний розум, не втрачати людяність і дбати про спокій своїх близьких. Саме цим ми відрізняємося від росіян, які дітей і жінок готові виставити під кулемети і сховатися за їхніми спинами. Знайдіть свій спокій у тому, що ви долучитеся до змінення обороноздатності держави – підпишіть контракт зі Збройними Силами України, запишіться у територіальну оборону, допоможіть волонтерам. Це стосується не лише патріотів, а й прихильників "руского міра" в Україні. Адже українські армійці роблять все, щоб навіть такі люди фізично могли сидіти у спокої у себе вдома і хейтити Україну чи Збройні Сили у Фейсбуці. Коли російський снаряд летить в хату, він не має часу проводити співбесіду, які погляди у власника хати. А коли українська армія захищає безпеку держави, у неї немає часу розбиратися, що у Путіна в голові. Вона просто робить свою роботу. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/62150b969a46a/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/6202237ac41d2/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Притула) Tue, 08 Feb 2022 09:02:02 +0200 Днями я опублікував відеоблог про те, як чинна Верховна Рада хоче знищити спрощену систему оподаткування в Україні – тобто, суттєво ускладнити життя ФОПам. У відповідь голова податкового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев поспішив покидатися особистими звинуваченнями і все заперечити. Нібито він ніколи не пропонував відмовитися айтішникам від оформлення ФОПами або від співпраці з юридичними особами. Але скріни, як кажуть, не горять. ФОПів хочуть змусити найматися у штат Пан Данило в інтерв'ю 19 січня запевнив, що його комітет працює над так званою податковою реформою. Хочуть "обмежити", "скоротити", "звузити" можливість для співпраці ФОПів третьої групи з юридичними особами для надання послуг. Як не назви, ідея одна і та сама – змусити юридичних осіб наймати в штат тих, хто зараз працює з ними як фізособа. А, значить, і платити за них більше податків. Таким чином хочуть боротися з так званими "зарплатними" ФОПами. Компанія не наймає в штат, а укладає договори з фізичними особами-підприємцями, аби платити менше податків. Так, від цього втрачає бюджет. За розрахунками аналітичного центру CASE Україна та Інституту соціально-економічної трансформації, у 2020 році бюджет недоотримав за цією схемою до 10 мільярдів гривень. Але вона чи не найдрібніша серед усіх схем ухилення та уникнення сплати податків в Україні. Через зарплати у конвертах держава втрачає щороку близько 150 млрд гривень. Так, саме це сприяло IT-буму в Україні. Завдяки можливості оформлення ФОПами за останні 5 років експорт ІТ-послуг зріс у понад 2 рази. У 2017 році це було 2,5 мільярди доларів, а у 2021 році експорт збільшився до 6,8 мільярда доларів. Однак така схема оформлення не означає, що айтішники-підприємці не платять податки. П'ять або три відсотки від доходів плюс 22% від мінімальної заробітної плати щомісяця йдуть в держбюджет. І хочу нагадати, що ФОПи третьої групи – це не лише IT-розробники. Це і ті, хто торгує на ринку, і ті, хто роблять щось руками вдома і продають. Виторг у них невеликий, і їм ці податкові пільги особливо потрібні. Єдиний податок замість пільг для ФОПів Тепер же "Слуги народу" хочуть запровадити для всіх єдиний зарплатний податок і прибрати вигідні умови для ФОПів. Але ідея виглядає популістською. Тексту такої ідеї ми все ще ніде не побачили. Її просто немає. Але навіть міністр фінансів, призначений тими самими "Слугами" – Сергій Марченко – уже забракував ідеї Гетманцева. Об'єднання ЄСВ, військового збору та податку на доходи фізосіб зробить в бюджеті діру в близько 100 млрд грн. Та й чіпати ФОПів, на думку міністра, зараз не час, особливо після запровадження обов'язкових касових апаратів з 1 січня. Закон ще не діє, а айтішники вже давно їдуть до нас Тепер про обіцянки президента – пан Гетманцев дорікає мені саме за їх критику. Він вважає, що обіцянки знизити податки для айтішників президент виконав. І посилається на правовий режим для IT-бізнесу Дія.City, який існує на рівні закону від грудня 2021 року. І, зі слів Гетманцева, нібито тому білоруси їдуть до нас. Але йому варто подивитися у календар. Міністерство цифрової трансформації запускає його лише 8 лютого 2022 року. Тобто депутат від "Слуг" дякує за кількарічний наплив айтішників закону, який тільки зараз почне діяти. А відколи білоруські айтішники їдуть до України? Почалося це в серпні 2020 року, коли самопроголошений президент Лукашенко почав репресії проти власного народу. І приваблювали ІТ-компанії не реформи Володимира Зеленського, а можливість для оформлювати працівників ФОПами. Ця можливість уже давно діє в Україні – задовго до 2019 року. Яких ще обіцянок вам не вистачає? У програмі "Слуг народу" ще багато чого можна прочитати – і що правосуддя має бути для всіх, і що економіка має бути зорієнтована на потреби громадянина. У громадянина потреби прості – аби його приватну справу держава просто не чіпала. Тому влада має не втручатися, а навпаки – спрощувати умови і полегшувати життя. Це те, чим має займатися партія влади. Це та сама програма, завдяки якій Володимира Зеленського обрали у 2019 році і яку йому та його команді не завадить іноді перечитувати. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/6202237ac41d2/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61e003fdd2976/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Притула) Thu, 13 Jan 2022 11:50:37 +0200 Новий рік – нова сторінка життя. І саме час писати свої плани на 2022-ий. Знаю, що в багатьох з вас, як і в мене, уже восьмий рік поспіль незмінний пункт у переліку важливих справ на рік – допомога армії. Перед тим як планувати, я вирішив підбити підсумок, що завдяки вашим внескам на картку допомоги армії вдалося зробити за весь цей час і що ми разом з вами вже змінили. Чи допомагають армії менше, ніж у 2014-ому? Зовсім ні. Щороку виходять приблизно однакові підсумкові цифри. За минулий рік було 6 млн гривень. Але переказують гроші вже по-іншому. У 2014-ому люди ловили мене біля готелів і в гримерці на зйомках, віддавали кошти, відкладені на дорогі покупки. Школярі приносили по 20 гривень з кишенькових грошей. Бізнесмени привозили готівкою сотні тисяч і просили не розголошувати їхніх імен. Діаспоряни передавали конверти з євро і доларами. Це тисячі людей з різних міст світу. Тепер для багатьох допомога армії – це вже звичка. І не тому, що у людей з'явилося більше грошей, а тому, що вже почала формуватись культура допомоги. Люди привчили себе та свої родини закладати гроші на армію у власний бюджет. Це вже не хаотична допомога, багато людей роблять це регулярно, щомісяця відправляють автоматичний переказ на мою армійську картку. Багатьом так спокійніше – знати, що вони також роблять свій тихий внесок у боротьбу з ворогом. Традиційно є два періоди на рік, коли на волонтерську картку переказують не так активно. Перший – січень, тоді всі святкують і зосереджені на родинних справах. Другий такий період – у липні-серпні, у цей час витрати йдуть на відпустки та на збори дітей до школи. За ці роки я помітив, на готовність людей переказувати кошти на армію впливають три фактори: - активність бойових дій на фронті; - активність волонтерів; - інформаційний фон у ЗМІ. Новини про те, що обстрілів начебто поменшало, створюють у людей хибне враження, що там мир і спокій. Війна, хоч і не така активна, як у 2014-ому, йде постійно – без перерв і вихідних. Цьогоріч навесні та наприкінці осені люди чули, що Росія накопичує свої війська поблизу українських кордонів. І це збільшило кількість пожертв без зайвих прохань та нагадувань. Українці навчилися працювати на випередження. Вони скидають гроші, бо розуміють, що це внесок в їхню ж безпеку і спокій на мирній території. За 8 років війни головна потреба армійців не змінилася – завжди потрібні гроші. А от що на ці гроші потрібні терміново – тут, на щастя, змінилося чимало. Їжа і одяг. Починалося все з того, що у 2014-ому я збирав не лише гроші на картку, а й безпосередньо харчі, ковдри, ліки, термобілизну, взуття для військових у холі Нового каналу на Тургенєвській. Я переказував кошти на берці, флісові кофти, елементарні ліки, адже цього всього на передовій просто не було. Добре пам'ятаю, як у 2014-ому разом з іншими волонтерами ми викуповували усі наявні шоломи чи бронежилети у постачальників, а форму в обсягах, які я замовляв, просто не встигали пошити. І все одного цього бракувало на фронті. Тепер же ми, волонтери, не переймаємося, де знайти бронежилети чи кевларові шоломи. Десь від початку 2015-го держава почала сама забезпечувати військових бронежилетами і шоломами. Оптика. У 2014-2015-ому Міноборони через бюрократичні проблеми довго не могло почати закупівлю тепловізорів. А фразу "ми сліпі як котята" у ті часи я чув від армійців постійно. Тому левова частка пожертв ішла саме на прилади нічного бачення і тепловізори "Пульсар". Багато грошей на себе забирали системи управління боєм для командних пунктів, а ще цілі снайперські системи. Про таке обладнання бійці часто просили у 2016-2017-ому. Тепер уже не все так кепсько із державним забезпеченням. Приладів нічного бачення і навіть досить дорогих тепловізійних прицілів на складах бригад достатньо. Та водночас і досі бракує сучасних комплексів спостереження. За два заїзди на початку і в кінці грудня 2021 року я відвідав близько 30 підрозділів, і практично всюди є такі системи, які їм привіз фонд "Повернись живим". Очі в небі. Квадрокоптери – ще одна постійна потреба, на фронті це розхідний матеріал, ворог їх збиває. І саме волонтери, а не держава, возять нові. Я почав купувати їх для бійців активно із 2016-го року. Зараз це найбільша стаття витрат усіх коштів, які я завдяки вам збираю на волонтерському рахунку. Торік 46% усіх зібраних коштів пішли на придбання БПЛА і квадрокоптерів. Усього на фронт було доправлено 61 квадрокоптер – це переважно "Мавіки" й "Аутели". Транспорт. На початку війни на передовій елементарно не було на чому їздити. У 2014-ому я відправляв броньовані і звичайні буси. З десяток джипів і бусів вдалося купити для армійців у 2015. І цими автівками там і досі користуються. Повірте, пересування в зоні ООС – це не їхати трасою з Києва в Одесу на море. Там зовсім інші умови, і автівки зношуються швидко. Вони, як і квадрокоптери, розхідний матеріал. Тому нові машини там завжди потрібні, як і пальне, яке я регулярно купую для волонтерів-парамедиків та добровольців. А ще є постійна потреба в генераторах – минулого року придбав 5 дизельних. Військові водолази. Цим напрямком мало хто з волонтерів узагалі займається. Ваші кошти, які ви вісім років кидаєте на волонтерську картку, я частково спрямовую і туди. У 2015-ому я купив спорядження для маріупольського загону морської охорони Держприкордонслужби і Науково-дослідного інституту ЗСУ у Чернігові. Минулого року ми з вами допомогли школі військових водолазів. Купили їм два морських контейнери, скинулися на ремонт компресора на водолазній станції пошуково-рятувального судна "Олександр Охрименко" і на оренду мобільної барокамери. Разом з іншими волонтерами ми навчилися узгоджувати свої дії. Буває, що командир підрозділу розкидає один запит кільком волонтерам, з розрахунку, що хтось таки відгукнеться. Тому, щоб не дублювати наші дії, ми у 2021 добре налагодили процес з фондом "Повернись живим". Я спілкуюся з тими бійцями, хто відповідає за аеророзвідку, отримую від них запити. Далі я перевіряю їх в інструктора фонду, він збирає інформацію, що кому з підрозділів треба. До цього процесу вже долучається і Міністерство оборони. Запити звіряю і з їхньою таблицею забезпечення підрозділів. Волонтери стали інститутом, з яким рахується влада. Це важлива позитивна зміна за ці 8 років. Я вдячний кожному і кожній, хто тут в Україні і хто з-за кордону, у гривні чи валюті усі ці роки переказує кошти на допомогу армії. Завдяки вашим внескам ми підставили плече допомоги армії у складний момент, але не кинули цю справу і навчили державну систему постачання діяти ефективно. Потреб у військових не меншає. Але разом з вами і цього року ми продовжимо допомагати військовим, які захищають нашу землю від російських окупантів. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61e003fdd2976/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61cdd4b1af0ea/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Притула) Thu, 30 Dec 2021 16:48:01 +0200 "Гуляйте, ми прикриємо!" Таке я чув в один голос від наших військових за останній тиждень цього року. Поки на мирних територіях вже починаються святкові вихідні і тости за 2021-ий рік, там на фронті триває робота рутинна. Що б не сталося – тримають оборону. Я завершив свій рік важливою поїздкою. За три дні ми з Андрієм Римаруком з фонду "Повернись живим" проїхали 2300 км уздовж лінії фронту від Широкиного до Щастя. Ця поїздка дуже добре дала нам відчути стан справ. Поки ми тут переливаємо з пустого в порожнє і думаємо, нападе чи не нападе Путін, хлопці і дівчата там напоготові вже давно. Уже восьмий рік поспіль, якщо бути точним. І у них паніки немає. Хоч як цього року кремлівський кадебіст і не намагався налякати Україну і світ скупченням військ на наших кордонах – спершу навесні і тепер, під кінець року. У Кремлі вкрай знахабніли і навіть провели псевдовибори до російської державної Думи просто на наших територіях – вперше в окупованих районах Донецької та Луганської областей і вдруге в окупованому Криму. "Іх там нєт", кажете? Але вони забули про це збрехати і нарешті визнали правду. Росія показала світу своє справжнє обличчя. І цей холодний душ подіяв на західні країни, які вже трохи перестали помічати нахабство Кремля. Газова блокада Європи, фактичний аншлюс Білорусі, криза з мігрантами на кордонах ЄС, нарощування військової присутності біля кордонів України. Це схоже на загострення у Путіна та його свити, а, значить, у самій Росії справи зовсім кепські. Усе це нарешті змусило наших західних партнерів називати речі своїми іменами. А саме – Росію агресором, а Путіна – вбивцею. Ці слова врешті пролунали з вуст президента США Джо Байдена. Ми побачили, що буває, коли вчасно не переріжеш усі зв'язки з Росією. Це смерть демократії. Сусідня Білорусь цього року ще глибше занурилася у вплив Кремля. Лукашенко фактично силою захопив владу в країні і віддав її у лапи Путіна. А Кремль остаточно розгромив і без того імпотентну російську опозицію. Навальний сидить, його команда розбіглися по світу. Помʼянемо. Але нам своє робити. І не час панікувати. Ми цього року мали і сумне, і радісне. Тому давайте про хороше – ось мої п'ять важливих подій 2021 року. Перша подія – це перемоги наших спортсменів та артистів. Збірна добре показала себе на Євро-2020, а наші олімпійці та паралімпійці привезли додому заслужені медалі зі змагань. Гурт Go_А на Євробаченні навів шуму в Роттердамі. Це ж перемога культурної дипломатії! Чи міг хтось подумати, що під українську народну "Весняночку" в сучасні обробці європейці будуть запалювати, що аж конопляний гай шумів? Друга подія – це нарешті початок нормальної вакцинації в Україні. Так, за темпами ми відстаємо від західних країн, на які хочемо рівнятися. Під кінець року трохи більше 40% дорослих українців пройшли повний курс вакцинації, тоді як у Європі це вже давно під 80% щеплених. Але чим щепитися, у нас є, центри щеплення є, і ми навіть можемо обирати тип вакцини. Третя подія – це падіння Медведчука. Влада в Україні нарешті визнала Медведчука російським колаборантом і прикрила рупори російської пропаганди в Україні. Єдине зауважу – важливо, щоб такі рішення були юридично продуманими і бездоганними. І щоб потім державі не довелося компенсовувати цим колаборантам з державного бюджету. Також цього року ми побачили приниження, як нам здавалося, всесильного кума Путіна. Виявилося, що із самим Путіним він напряму не спілкується, і задачі йому нарізають заступники заступників. Сподіваюсь, 2022 рік стане роком посадки Медведчука у вʼязницю. І на цьому боротьба з російськими посіпаками в Україні не завершиться. Четверта подія – це довгоочікувана відставка "всесильного" міністра Авакова. Сім років як гранітний монумент сидів на Богомольця. Його не могли посунути ані численні корупційні скандали, ані кричущі факти свавілля на та насилля підлеглих, ані зляпані на колінці розслідування резонансних вбивств, та невинні люди за гратами. Але це таки сталося. Аваков більше не керує внутрішніми справами в країні. Тепер важливо, щоб політична памʼять людей не підвела, і вони не забули і не пробачили. Пʼята подія – це відкриття ринку землі в Україні. Земельна реформа в Україні тривала фактично 30 років. І закон про ринок сільськогосподарських земель, який нарешті запрацював цього року, став нарешті довгоочікуваним проривом у цій галузі. Так, до нього є питання, навколо нього є чимало дискусій. Але це перший важливий крок. Будуть доповнення, будуть зміни, але перший крок зроблено. Цього року ми відзначили 30 років незалежності. Завжди тішить, як в один день українці забувають про погане і однаково переповнюються гордістю за свою країну. Кажуть, десь у 30 починається криза середнього віку. Але ні, це не про нас. Ми вже давно обрали свій курс. Нам на Захід, до ЄС і НАТО, нам змінюватися і дорослішати, позбавлятися ілюзій, що хтось нас захистить. Нам впорядковувати справи всередині держави, вчити державу бути ефективною менеджеркою власних ресурсів. Адже їх багато, але вправності поки що мало. Давайте домовимося, наступний рік для всіх нас буде кращим і легшим. З Новим роком і Різдвом! https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61cdd4b1af0ea/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61c58c9897f35/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Притула) Fri, 24 Dec 2021 10:02:16 +0200 Останні сім років поряд з моїм іменем в соцмережах можна побачити не лише слово волонтер, а й номер банківського рахунку. Українці з усього світу вже звикли перераховувати на нього гроші на потреби армії. Але нашої уваги потребує не лише армія. Є й інші фронти добрих справ – допомога дитячим будинкам, реабілітаційним центрам, освітнім ініціативам. Усюди, де держава не справляється або не витягує. І таких напрямів чимало. Ще до 2014 року я регулярно передавав таким закладам кошти своєї родини. Рік тому, коли почалася історія з коронавірусом, залучив до цієї справи ще й своїх підписників. Поряд з номером картки на армійські потреби у березні 2020 з'явилося ще й посилання на Patreon. Це сучасна онлайн-платформа для пожертв творцям контенту. А я вирішив використати її для збору коштів на благодійні проєкти. Сьогодні мій Patreon має вже майже понад півтори тисячі патронів. Цього року на Миколая я запросив їх усіх на зустріч, яку ми влаштували в Києві. Було особливо приємно побачити людей з різних міст, які спеціально приїхали зустрітися. Проте більшість, звісно, дивилися нашу трансляцію онлайн. Познайомилися, поспілкувалися, я розповів, що вже зробили і що плануємо на наступний рік. Найбільше мене тішить, що того ж вечора після зустрічі частина донорів збільшили суму свого внеску. І вперше за час існування мого акаунту, ми подолали позначку у 17 тисяч доларів на місяць! Це рекорд серед українських акаунтів на Patreon. Але і це не межа, сума росте далі. Я пишаюся тим, що наша благодійна команда має таку велику довіру людей. У нас є сім рівнів підписки, найменша і найпопулярніше – по три долари щомісяця. Копієчка до копієчки наші патрони складають величезну суму. За півтора роки на платформі ми зібрали 6,5 мільйонів гривень. І за цей час ми допомогли вже 49 організаціям. Для себе ми обрали тактику допомагати тим проєктам, які вже певний час працюють, мають досвід, але потребують тієї чи іншої матеріальної підтримки. До нас звертаються центри виховання та реабілітації дітей-сиріт та людей з інвалідністю. При чому і громадські, і державні однаково просять допомогти з ремонтом чи купити спеціальне обладнання, якого бракує. Маємо мережу перевірених волонтерів по Україні. Вони підказують нам, де і чим реально можемо допомогти. На 2022 рік є плани зайнятися освітніми ініціативами, заохочувати дітей більше читати та вивчати історію. Також в фокусі уваги будуть шелтери. Це притулки для жінок з дітьми, які зазнали домашнього насильства. Такі заклади у трьох областях відкриє Православна Церква України. Цьогоріч уже запрацював перший в Україні Шелтер Святої княгині Ольги. Усі люди в Україні заслуговують на гідні умови життя. І якщо держава поки що не спроможна забезпечити рівний доступ до лікування й реабілітації усім без винятку, то ми разом з нашими донорами на Patreon допоможемо тим, хто вже тягне це на своїх плечах. Мені іноді дорікають, що я надто багато розповідаю про благодійність. Мовляв, добро треба робити в тиші. Я не згоден. Про хороші речі потрібно заявляти гучно. Цим ти показуєш приклад людям навколо. Робити добро стає нормою життя, а не дивним проявом піару. Зробити благодійність простою звичкою нам і допомагає Patreon. Один раз ти обираєш підписку, і щомісяця автоматично з картки на рахунок йдуть твої кілька доларів. Ми збираємо не просто пожертви на Patreon, а цілу спільноту небайдужих людей навколо доброї справи. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61c58c9897f35/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61b9be88e4248/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Притула) Wed, 15 Dec 2021 11:08:08 +0200 Усі ми читаємо і дивимось новини, де нас щодня лякають тривожними повідомленнями про можливий повномасштабний напад Росії. І виникає логічне запитання – чи Україна готова протидіяти агресору? У наших людях я впевнений. Наші воїни мають високу мотивацію. У цьому я переконався, коли обʼїздив минулого тижня із волонтерською допомогою 11 підрозділів на передовій. Наші воїни готові бити агресора. А от чи готова до протидії наша оборонка? З цим є певні проблеми. Минулого тижня я мав честь модерувати дискусію на цю тему. Обговорювали цьогорічні результати України відповідно до глобального Індексу доброчесності в оборонному врядуванні (GDI). Готує цей індекс програма Оборона та Безпека міжнародної організації з боротьби з корупцією Transparency International. На превеликий жаль, Україна потрапила до групи країн з оцінкою "D", що вказує на наявність високих ризиків корупції – ми отримали 41 бал зі 100. Це така "шкала вимірювання", наскільки сектор оборони різних країн стійкий до корупції, чи існує достатньо запобіжників, щоб її уникати. У Нової Зеландії 85 балів – це найнижчий рівень корупційних ризиків. А Україна знаходиться в групі з такими країнами як Ботсвана, Албанія, Сербія, Угорщина. Гірша ситуація тільки у Росії – вони взагалі мають 36 балів. Але це і добре для нас. Чому у нас така погана оцінка? Самі винні. Це і недостатньо ефективна робота антикорупційних органів, і лобізм, і засекречені оборонні закупівлі. Країни оцінюють за пʼятьма сферами ризиків у секторі оборони: політичний, закупівельний, кадровий, фінансовий, ризик для військових операцій. І всюди у нас поки все не дуже добре. І тому у волонтерів досі є робота. На цьому заході ми також поділилися дослідженням, яке провели профільні організації НАКО, СтейтВотч та Проєкт реформи оборонних закупівель. Ми опитали 40 волонтерських ініціатив різного калібру про те, чим вони забезпечували підопічні підрозділи у 2021 році. Це автомобільний парк, джипи, машини медичної евакуації. Хоча це мала б робити держава через Державні оборонні закупівлі. Це дрони – квадрокоптери та БПЛА. Наприклад, я за зібрані від небайдужих українців кошти, вже придбав близько 100 "квадриків". Але потреба в них постійна. Росіяни навчились з ними боротися, і якщо раніше в підрозділі дрон міг прожити декілька місяців, то зараз тривалість його життя скоротилась до декількох тижнів. Вони постійно потрібні. І придбати 1000 дронів – для волонтерів ці суми непідйомні. А от для Державних оборонних закупівель – реальні. Але ми не знаємо в яких кількостях і за яку ціну це все закуповується. Бо секретно все. При цьому, як зазначив на заході Мартін Моллой, спеціальний радник з питань оборони Великої Британії, у них частина засекреченого бюджету стосується в основному ядерних розробок, і складає не більше 10% від усіх оборонних закупівель. Ще частина, яка стосується сил спеціальних операцій теж, як правило, секретна. Решта всього, що забезпечує життєдіяльність збройних сил – одяг, їжа, пальне – відкрите. Вони регулярно звітують парламенту. В Україні, як зазначили експерти на обговоренні, ця цифра – 92%. Засекречене майже все. Як правильно відзначив на круглому столі керівник Проєкту реформи оборонних закупівель Артур Переверзєв, мотив приховувати воєнний потенціал є у країни-агресора. А ми захищаємось. Зараз стратегія України полягає у демонстрації росіянам того, що будь яка атака на нас дорого їм коштуватиме. І з огляду на це, нам вигідно демонструвати нашу міць та потенціал. Мовляв, дивіться чим вас бити будемо, буде дуже боляче. До того ж, дуже часто нову техніку ми передаємо гучно та публічно, Президент урочисто її презентує. Тобто це не секрет. А засекреченою залишається лише ціна цієї техніки. Це все не нова проблема – і виникла вона не вчора. Про це вже дуже довгий час говорять, ба навіть кричать, і експерти в галузі оборонки, і ГОшки, і волонтери, і наші західні партнери натякають. Команда попереднього Міністра оборони Тарана залишалась глухою до наших слів. Коли ми питали про зірване оборонне замовлення, про реформу, про електронний реєстр учасників закупівель. Замість того, щоб зміцнювати оборону, вони писали "спростування фейків". Особливо мене повеселив один матеріал, де вони писали, що "різко переключившись з традиційно розважально-гуморного контенту своїх виступів, артист у своєму черговому ютуб-зверненні вирішив поринути в поточні справи...Міністерства оборони України". Ну і там далі по тексту вони постійно називають мене або артистом, або шоуменом, або телеведучим. Не думаю, що у Міноборони не знають про те, що я з 2014 року займаюсь волонтерством. І передав на фронт у підрозділи допомоги від українців на понад 50 мільйонів гривень. І на власні очі бачу, що є, чого немає, і як все працює в окопі. Але мені зрозуміло, з якою метою вони так написали. Не зрозуміло лише для чого. Чому замість того, щоб дослухатись до толкових порад від міжнародних організацій та українських експертів, у Міноборони "закидувати шапками" кожного, хто вкаже на недоліки і запропонує рішення. Сподвіваюсь, що команда нового міністра оборони буде більш ефективною і відкритою для реформ. Що можна зробити вже, щоб знизити корупційні ризики в оборонці? Щодо політичих ризиків, таких як лобізм та недолугість антикорупційних органів – тут питання просте. Вони мають безперешкодно працювати. Якщо у нас голову САП не можуть от уже який місяць вибрати через саботаж представників президента, то про що можна говорити? А щоб знизити корупційні ризики під час закупівель, Міноборони має ефективно застосовувати процедури нового закону під час закупівель. Має бути створена центральна закупівельна організація, має запрацювати електронний реєстр учасників відбору та виконавців контрактів. Секретність в оборонних закупівлях має бути знижена. Це питання зараз більше до парламентарів. Потрібно прийняти новий закон про державну таємницю і розробити відповідні нормативно-правові акти. Більше прозорості – менше корупції. Це стандарти НАТО. До яких всі ми прагнемо, чи не так? Зробимо хоча б це – значною мірою наблизимось до НАТО. І матимемо сильніші та ефективніші Збройні сили. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61b9be88e4248/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61b210ae5d026/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Притула) Thu, 09 Dec 2021 15:20:30 +0200 12 мільярдів доларів інвестує щороку в Україну одна спільнота, яка не вимагає за це підняти ціни на комуналку чи газ, не викручує руки уряду чи президенту і, в принципі, навіть не лобіює своїх інтересів. Хоча мала б. Хто це? Хто вони, ті, хто своїми інвестиціями затикають за пасок МВФ, ЄБРР, ЄС та інші структури, які кредитують нашу економіку? Заробітчани. Саме так – ті заробітчани, які переводять щомісяця свої кошти до України. І стимулюють цілі галузі економіки – від банківського сектору до будівництва, від освіти і до малого підприємництва. Як поводить себе із заробітчанами держава? Якщо відверто, то не дуже. Держава регулярно висловлює наміри щодо оподаткування зароблених за кордоном коштів. Себто не даючи людям можливості гідно заробити в себе вдома, держава ще й збирається покласти лапу на ті кошти, які люди важкою працею заробляють за кордоном. Ба більше, чиновники роблять все для того, щоб заробітчани були відірвані від важливих політичних процесів. Якщо відверто, це не зовсім справедливо. Українські заробітчани – це інвестор N1в економіку України, і вони мають повне право впливати на стан справ у державі. Але чи мають таку можливість? У цій колонці я розповім як із однодумцями ми боремося за права наших заробітчан. І чому це позитивно відіб'ється на справах в країні в цілому. У чому проблема Минулої осені президентом Молдови стала Майя Санду. Цій пані вдалося збити з президентського посту відверто проросійського політика Додона, який з усіх сил намагався все глибше затягувати Молдову у обійми Кремля. Санду ж була і є уособленням прозахідного вектору руху маленької країни, яка в цілому має схожі з Україною проблеми – Придністров'я, корупція, російський газ, олігархи тощо. Якщо глянути на розподіл голосів виборців між двома кандидатами – Санду та Додоном – зверніть увагу на голосування громадян Молдови за межами Молдови. Частка виборців, які голосували за межами держави – понад 12%. І серед цих виборців тотальна більшість – коло 90% – голосували за Майю Санду. Себто можна із впевненістю сказати, що молдовська діаспора та заробітчани стали запорукою перемоги прозахідного кандидата. Чому? Бо вони живуть у країнах Європейського Союзу та Північної Америки і сповідують тамтешні цінності. І не хочуть повернення Молдови у орбіту держави з п'яними ведмедями та бурятськими танкістами. А тепер глянемо на парламентські вибори в Україні 2019 року. Зокрема, на голосування наших громадян на закордонному виборчому окрузі. Майже 30% набрала Європейська Солідарність, 28% – Слуга народу, майже 20% – Голос. Додайте сюди ще 4% за ВО Свобода і вимальовується дуже цікава картинка. Понад 80% українців, які проголосували за кордоном, віддали свої голоси за ті політичні сили, які сповідують курс на НАТО та ЄС, закріплений у Конституції України. Важлива деталь: регіонали, чи як там їх зараз називають – ОПЗЖ, взяли жалюгідних 3%. Здавалося б, дуже красиво все вимальовується, але тепер переходимо до інших цифр. На останніх парламентських виборах свої голоси за різні партії віддало трохи менше 15 мільйонів українців. Трійку переможців ви знаєте – Слуга народу, ОПЗЖ, Батьківщина. ОПЗЖ набрали 13%. І це вкрай погано. Тому що ця політична сила представляє у парламенті інтереси явно не українців, а своїх кремлівських спонсорів. І з цим треба щось робити. На закордонних виборчих дільницях у реєстрах є 550 тисяч українців. На президентських виборах на закордонному виборчому окрузі по усьому світу проголосувало всього 59 тисяч українців (на парламентських – ще менше). Грубо кажучи, з тих, хто міг проголосувати за кордоном, до дільниці доходить ледь кожен десятий. Якщо ми говоримо про реальну кількість людей, які відносно постійно або відносно тимчасово проживають за межами України, тримаючи у руках український паспорт, то їх кількість оцінюється у 5 мільйонів осіб. Тобто з цього числа голосує реально 1%. Висновок перший – станом на сьогодні українські заробітчани практично не впливають на політичні процеси в країні. Питання і одразу ж висновок номер два – кому це вигідно? Відповідь – усім, хто грає на руку Кремля і тим, хто займається щирим популізмом, який завжди проростає там, де є брак критичного мислення. І перших, і других в українському політикумі завжди вистачало. При чому настільки завжди, що при жодному президентові, при жодному голові уряду, при жодному парламенті це питання, яке я зараз підіймаю, не було зрушене з мертвої точки. А спроби були – про це знає відносно вузьке коло осіб. Питання і висновок номер три – кому на руку те, щоб в одну мить на закордонних виборчих дільницях українців з'явилося не 50 тисяч, мільйон, півтора, два? Україні. Саме так – Україні. Неважливо, між якими політичними силами розподіляться голоси. Там всім вистачить. Важливо те, що частка виборців проросійських політичних сил буде суттєво розмита. А отже, вони отримають набагато менше мандатів і будуть у парламенті просто статистами. Аж поки не відправляться на смітник історії. Що можемо зробити? Перше. Перестати лякати наших громадян тим, що їхні гроші, які вони важко заробляють за кордоном, будуть оподатковані в Україні. Наші можновладці наобіцяли інвестиційних нянь тим, хто інвестує в українську економіку 30 мільйонів доларів. Так от у вас інвестори, які щороку дають 12 мільярдів доларів – нянчіться! Друге. Спростити нашим громадянам реєстрацію у списках виборців за кордоном. Частина з них не реєструється саме з причини страху перед українською податковою. Інші ж не роблять цього, тому що сам процес реєстрації застряг у кам'яному віці. Зараз люди мають або надіслати у посольство чи консульство пакет документів або ж, щоб уникнути бюрократичної тяганини, приїхати для заповнення паперів особисто. Зважаючи на те, що, наприклад, у Сполучених Штатах Америки на всю країну є аж 4 виборчих дільниці – уявіть собі, які дистанції доводиться долати нашим громадянам тільки для того, щоб мати право голосувати. А ще ж треба буде гнати сотні кілометрів і на самі вибори. Ми живемо в епоху діджиталізації. Додаток "Дія" спростив нашим громадянам життя у багатьох ситуаціях – справиться і тут. Третє і ледь не найголовніше. Навіть якщо ми спростимо процедуру реєстрації, проблема віддаленості виборчих дільниць від місць компактного проживання української діаспори та заробітчан нікуди не зникає. Люди прийдуть на ці дільниці не тоді, коли їм треба буде їхати на ці дільниці по 500-600 миль. А тоді, коли ця дільниця буде неподалік від дому. Приміром, громадяни Молдови на закордонному виборчому окрузі мали можливість голосувати не тільки у консульствах чи посольствах, але й в приміщеннях, які їм надавали місцеві муніципалітети, у церквах, у культурних центрах і так далі. Українці ж можуть голосувати тільки у посольствах, консульствах і військових базах. А у нас що, немає за кордоном культурних центрів? У нас немає українських шкіл? У нас немає церковної інфраструктури? Чи може, боронь Боже, в нас немає за кордоном вмотивованих громадян, які можуть взяти на себе частину відповідальності по організації процесів? Звісно ж, під пильним наглядом держави. Все це є. Тому потрібно вносити зміни у чинне законодавство і дозволяти Центральній виборчій комісії акредитувати під виборчі дільниці інші локації, а не тільки посольства і консульства. У нас на 2 мільйони українців у Польщі 4 дільниці. Це хіба нормально? Звісно ж – ні. Тому зараз я разом із депутатами парламенту, які розділяють мою позицію, та за підтримки провідних юристів з виборчого права, розпочали розробку законопроєкту, який буде містити усі вищезгадані пропозиції. Окрім цього, я розпочав діалог із керівництвом найбільших українських церков, які, щонайменше, можуть допомогти із координацією дій наших громад за кордоном. А як максимум – допомогти із інфраструктурою під вибори. Звісно ж, я сподіваюсь заручитись підтримкою Світового конґресу українців, без якого всі ці механізми не запрацюють. Я сподіваюсь, що організовані українські спільноти за кордоном побачать моє звернення і обговорять його. І не просто обговорять, а допоможуть працювати одним фронтом для забезпечення наших громадян рівними можливостями незалежно від того, у якій точці планети вони перебувають. Нещодавно у Нью-Йорку Президент України пообіцяв представникам української діаспори зробити їх, українців, щасливими власниками українських паспортів. Чудова ідея. Але що далі? Вони будуть цими паспортами просто тішитись? Чи стануть учасниками політичних та економічних процесів? Гадаю, що усім цікава участь у житті рідної країни. То ж давайте розпочнемо зміни – зробимо це для заробітчан. https://blogs.pravda.com.ua/authors/sprytula/61b210ae5d026/