https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/hudymenko/6411f76c49fd1/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Гудименко) Wed, 15 Mar 2023 17:50:52 +0200 На самому початку Великої війни сформувалася сітка виплат військовослужбовцям – та сама, де встановлено винагороду у 100 000 гривень за участь у бойових діях і 15 мільйонів родині загиблого бійця. Підозрюю, що цифри бралися просто зі стелі, бо вони занадто рівні і красиві, щоб бути результатом розрахунку. Та й дата прийняття тієї постанови – 28 лютого 2022 року – підказує, що тоді Кабміну було не до серйозних, холодних розрахунків. Але мотивація військовим тоді – як і зараз – була потрібна, а люди, особливо вчорашні цивільні, воюють краще, коли не задають собі щохвилини питання "Що будуть їсти мої діти, поки я на фронті" і "На що буде жити моя родина, якщо я загину". Тож рішення було потрібно приймати швидко. І слова були сказані, а постанова прийнята. Про виплати чинним військовослужбовцям всі в курсі, і зупинятися на цьому я не буду. З виплатами за загиблих історія менш відома. З самого початку планувалося, що родина загиблого буде отримувати 15 мільйонів одночасно, одним траншем. З 2023 року підхід змінився, і тепер грошову допомогу надаватимуть поетапно. При виплаті 15 млн розбиватимуть на 41 частину: спершу 3 млн, а наступні 12 млн – помісячно, впродовж 40 місяців. Про це сказано у наказі Міноборони N45 від 25 січня 2023 року. Причини цієї зміни цілком зрозумілі. За рік війни, нажаль, загинуло занадто багато бійців, і загальна сумма, яку держава має виплатити родинам загиблих, ймовірно вже складає сотні мільярдів гривень, якщо не більше – ми можемо тільки здогадуватись, бо кількість загиблих є державною таємницею і ймовірно залишиться такою до кінця війни. Відповідно, ці цифри непідйомні для бюджету воюючої країни – де, нагадаю, видатки на всю оборону у цьому році закладено у розмірі 1 141 млрд грн. Отже, не платити родинам загиблих не можна – це і аморально, і незаконно – а грошей на це немає. Також – мабуть, через недостатнє фінансування української науки – ще не винайдено машину часу, щоб повернутися у минуле і обрати для сімей загиблих іншу суму компенсації, меншу, але не менш круглу. Як вийти з цієї ситуації? Варіант номер раз – визнати видатки на виплату ОГД (одноразової грошової допомоги) не військовими, а соціальними-гуманітарними видатками й уповноважити обслуговування таких видатків розпоряднику із відповідним профілем, у взаємодії із Міноборони. А тоді погодити із міжнародними партнерами України використання деякої частини грантів фінансової допомоги для виплати ОГД. Інакше кажучи, зважити на те, що пряма міжнародна підтримка фінансування бюджетних видатків України обмежена виключно "не-військовими" програмами і перевести виплати родинам загиблих з категорії "військові" у категорію "невійськові", і запросити міжнародної підтримки. Мінуси зрозумілі: це питання домовленостей з партнерами, а їх можна і не досягти. Варіант номер два – за згодою членів сімей загиблих, погашення заборгованості ОВДП (облігаціями внутрішньої державної позики) із вільним обігом таких ОВДП на фондовому ринку. Приблизно так колись вирішили проблему з боргом перед фізичною особою – головою "Нафтогазу" Юрієм Вітренком, який отримав частину вже легендарної премії за Стокгольм не грошима, а державними борговими зобов'язаннями. В теорії можна комбінувати виплати "живими" грошима і облігаціями, можна обирати різні строки, наприклад 5 млн грн одноразової виплати і 5 років по 2 млн грн річними ОВДП під ринковий відсоток. До речі, в "Дії" вже є відповідний інструментарій для роботи з ОВДП. Мінус цього підходу полягає у недостатній фінансовій грамотності населення, яке інтуїтивно довіряє виключно "живим" грошам, а облігації переважно вважає чимось середнім між магією та шахрайством. З плюсів – те, що такий підхід може цю грамотність якраз підняти, збільшивши довіру до цінних паперів, що потенційно буде корисним для розвитку фінансового ринку України. Варіант номер три – штучно знецінити гривню, щоб всі виплати військовим, як живим, так і загиблим, коштували менше у доларовому еквіваленті. Мінуси цього варіанту занадто очевидні, щоб їх перераховувати. Цілком можливо, є і варіанти номер чотири, п'ять і так далі – про це мають дискутувати економісти. Я ж виключно підкреслюю, що проблема вже є загрозливою, і кожен день запеклих боїв тільки робить її більшою, тож відповідь потрібна давно. Я підозрюю, що у короткостроковій перспективі нам доведеться вирішити питання через ОВДП. Але у довгостроковій перспективі ми маємо виставити рахунок за кожного загиблого – як військового, так і цивільного – країні-агресору і примусити її платити. Для цього потрібен єдиний реєстр загиблих і політична воля – як наша, так і союзників. А ще потрібна перемога. Над цим ми і працюємо. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hudymenko/6411f76c49fd1/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hudymenko/640cb78077823/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Гудименко) Sat, 11 Mar 2023 18:16:48 +0200 Знову бачу в коментарях класичне "от хлопці з фронту повернуться і наведуть порядок". Є погані новини. Так не буде. А якщо буде, то вам не сподобається. Я навіть не кажу про те, що величезна частина інтелектуальної еліти мого покоління, яка мала б стати елітою політичною, ніколи з фронту не повернеться. Ті, хто мали б стати мерами міст, міністрами, реформаторами, депутатами, ті хто хотів би і міг змінити щось на краще – лежатимуть у землі, і їх вже багато, а буде ще більше. А з тих, хто повернеться живими, буде величезна кількість поранених, скалічених або просто психологічно травмованих. Додайте величезну кількість тих, хто замість продовження боротьби за країну буде вимушений наново будувати своє власне життя: зі зруйнованим будинком, без роботи, з забутими мирними навичками, можливо – без родини або з проблемами у сім'ї, які доведеться вирішувати. Ось вам портрет "втраченого покоління" – не у ремарківському значенні, бо на фронті всі покоління присутні, а у політичному, бо ті 30+, які мали б еволюційно зайняти свої місця за 3-5 років, і потім поступитися тим, кому зараз 18-20, значною мірою знищені війною – як фізично, так і морально. До того ж, додайте, будьте ласкаві, величезний рівень внутрішньої агресії, яка накопичена у людях і яка переважно не находить виходу назовні, а потім виплескується на оточуючих – і на ветеранів вона виплеснеться теж. Це ти зараз, братику, герой війни, наш котик, гордість, честь і слава. Як тільки дембельнешся і вирішиш щось змінити хоч у власному селі, не кажучи вже про країну, одразу почуєш про себе, що воював ти не там і не так, на передку не був, волонтьорку тирив, і взагалі, алкаш і наркоман. І готовим до такого психологічного перепаду буде не кожен боєць, можете мені повірити. Навіть ті, хто бачив справжнє пекло навколо себе, не завжди зможуть дати опір, коли це пекло їм влаштують нібито свої. Відверто не хочу розписувати далі, хоча пунктів ще багато. Підсумок у цього один. Якщо ми хочемо змін на краще, попрацювати доведеться всім. І не треба перекладати повну моральну відповідальність за зміни на пацанів і дівчат, що повернуться з фронту. Голосувати будуть не тільки вони, робити зміни можуть не тільки вони, жити у країні будуть не тільки вони. Тож або разом, або ніяк. І починати варто вже зараз, до речі. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hudymenko/640cb78077823/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hudymenko/639d9815e0606/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Гудименко) Sat, 17 Dec 2022 11:21:09 +0200 У багатьох націй є легенди про героїв, що не померли, а заснули на віки, щоб прокинутись, коли батьківщина буде у небезпеці. Сер Френсіс Дрейк повстане і врятує Британію, коли почує звуки свого барабана. Фін Маккул спить у печері під Дубліном, але прокинеться, якщо Ірландія буде у небезпеці. Князь Вітовт прийде рятувати Литву із небуття, а словацькі лицарі вийдуть з-під гір, щоб захистити свій народ. І я думаю, що через багато років на наших землях з'явиться нова легенда. Про те, як прокинуться ті, хто заснули у степах та териконах Донбасу. Ті, хто сплять у могилах між болотами Чорнобиля і горами Криму, ті, хто спить у піксельному савані з автоматами у руках і жовтим скотчем на рукаві. Про те, як прокинуться ті, хто закрив очі, захищаючи Україну, і відкриє їх знову, якщо Україна знову буде у небезпеці. Чомусь бачу так. А можливо, мені просто хочеться, щоб прокинулись ті, кого я знав по іменах. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hudymenko/639d9815e0606/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/hudymenko/633ec40bc6233/ ukrpravda@gmail.com (Юрій Гудименко) Thu, 06 Oct 2022 15:03:23 +0300 Однією з головних мантр російських пропагандистів став удар по українських "центрах прийняття рішень". Це смішно й дуже показово. Смішно це, як мінімум, тому, що українці, які зі зрозумілих причин майже завжди хочуть відповіді на російські удари за принципом "два ока за око", у цьому конкретному випадку цьому принципу зраджують. Ні, звичайно, більшість наших громадян, ймовірно, хоче побачити, як буде палати Кремль і як буде виглядати Путін у труні. Але мотиви цих бажань зовсім інші. Росіяни хочуть знищувати наші "центри прийняття рішень" тому, що вважають наші рішення ефективними. Їм боляче. Вони сподіваються на те, що знищивши будівлі в урядовому кварталі, знищивши наш Генеральний штаб, Міністерство оборони й офіси українських силових структур, вони тим самим зруйнують керованість українського спротиву і змусять нас капітулювати. Ми ж, зі свого боку, чудово знаємо декілька речей. Перше – кожен українець у чомусь сам собі центр прийняття рішень. Так було, так є й так буде, на відміну від росіян, яких слово "покірність" характеризує краще за будь-яке інше слово. Друге – більшість "центрів прийняття рішень", зокрема військових, уже давно не працює за юридичними адресами. Це не військова таємниця, а просте й логічне рішення в умовах ракетних ударів. Третє – українська армія набагато більш децентралізована, аніж російська, і рішення в ній приймаються майже на всіх рівнях, тоді як росіяни постійно жаліються на те, що їхні командири вимушені годинами і днями затверджувати якісь елементарні речі на рівні генералів Генштабу. І найголовніше. Нас загалом влаштовує нинішнє керівництво російської армії. Ми не дуже хочемо його знищувати. Тому що воно – це керівництво – старе, некомпетентне, корумповане і приймає ідіотські рішення. Подивитися хоча б на цілі, які обирають для іранських безпілотників "Шахед", подивитися на провально організовану мобілізацію, подивитися на тотальну втрату керування російськими військами на декількох напрямках одночасно й на кількість кинутої росіянами техніки, зброї й боєприпасів. Нащо ж нам думати про те, щоби замість поганих керівників прийшли інші, які, можливо, будуть краще за попередніх? Ми не зацікавлені в цьому. Тому ми маємо парадоксальну ситуацію, у якій українців влаштовує і своє, і вороже військове керівництво, а росіян не влаштовує ані своє, ані наше. І це говорить про перебіг війни більше за будь-які інші факти. P.S. Менш із тим, я хочу побачити палаючий Кремль із суто естетичних причин, а мертвого Путіна – задля власної втіхи. І я це побачу. P.P.S. Як і ми всі. https://blogs.pravda.com.ua/authors/hudymenko/633ec40bc6233/