https://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/529092657b2ab/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Sat, 23 Nov 2013 12:32:53 +0200 Зараз я знаходжуся у столиці Литви Вільнюсі. Тут хлопці з ВГО "Вся Україна" зорганізували дуже гарний захід – на одному з головних майданів – Ратушному – вибудували "Українське містечко". Сьогодні зранку учасники та гості "Українського містечка у Вільнюсі" вшанували пам'ять про померлих під час голодомору в Україні. Панахиду було відправлено у Церкві Святої Трійці. Також сьогодні литовці зможуть побачити фільм про Голодомор та взяти участь у інших жалобних заходах. Загалом "Українське містечко у Вільнюсі" діятиме два дні. Планується багато виступів музик, акторів, письменників, круглі столи, дискусії, брифінги. То чому я не можу потрапити на свій блог? Хтось мені скаже? Фотоматеріали можна переглянути ТУТ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/529092657b2ab/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/528c4c2b7493f/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Wed, 20 Nov 2013 06:44:11 +0200 Редагувати попередні дописи можу, а нових додавати не можу! Може хтось пояснить – у чому справа? Може, хтось допоможе? https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/528c4c2b7493f/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/527b63f2005ee/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Thu, 07 Nov 2013 10:57:05 +0200 ВІд автора блогу. Про все це я вже тут писав, і не раз. Але коротко. У статті В.Баранова всі "яворівські" оборудки й оборудочки висвітлюються значно детальніше. Я стояв і стоятиму на своєму – не буває "своїх" і ""чужих" негідників. Бувають лише негідники... Менше за все хотілось би полемізувати з людиною, котра, схоже, чимдалі втрачає рештки людської совісті, моралі, порядності. Тим більше, коли та людина головним своїм аргументом і доказовою базою дискусії давно обрала метод пересмикування та підтасовки фактів, нахабну брехню й тактику злодія, що найголосніше волає "Хапайте злодія!". Читаю інтерв'ю, що його дав недавно Володимир Яворівський кореспондентові інтернет-видання "Главком". Тут були й посилання на спілчанські справи часів, коли НСПУ очолював уже колишній її член Яворівський, а також на моє інтерв'ю цьому ж виданню, оприлюднене 1 жовтня цього року. Коментарі від Яворівського просто убивчі! Проте не доказовістю мовленого, а безпардонним навішуванням локшини. Ось приклади. На запитання про долю письменницької поліклініки ("Як так сталося, що у створеному на базі поліклініки спільному підприємстві Спілка мала спершу 51% статутного фонду, а потім якимось чином ця частка скоротилася до 6%?") Яворівський, не кліпнувши оком, відповідає: "У Спілки не було грошей, щоб утримувати цю поліклініку, цих 60 лікарів, платити їм зарплатню. Треба було шукати якогось виходу. Нам довелося створювати спільне підприємство. Ми заставили приміщення, бо в нас нічого іншого немає. Це був єдиний вихід, єдина мета, яку ми ставили і за яку проголосувала вся рада Спілки, і весь секретаріат, в тому числі і Баранов. Але була одна умова: що наші партнери, "Новий зір", береться надавати письменникам (увага! – В.Б.) мінімальну першу допомогу. Полікувати зуби, наприклад, і таке інше... Співвласником "Нового зору" є депутат, якого я добре знаю – Андрій Сенченко, який орендує приміщення у Спілці і зараз, зробив там ремонт... Створення спільного підприємства – (увага! – В.Б.) це був перший етап. Минув рік і виникла проблема: письменники у поліклініку практично перестали ходити. Молодші не знали, а старші вже дійти не могли. Окрім того, нам треба було проводити з'їзд, а у бюджеті були якісь жалюгідні копійки. І "Новий зір" переказав нам 3 млн грн., здається, на літературний фонд за те, щоб ми їм віддали ще оці проценти. Всі документи є, гроші надійшли на рахунок, з них ми взяли на з'їзд. Баранову я передав півтора мільйони". Де взяти слів, щоб розвінчати цей парад фарисейства? У народі про таке кажуть: "Не ступне, як не брехне". Отже... Неправда, що Спілка не мала коштів на утримання поліклініки та її працівників. Спитайте у колишнього, звільненого новими "господарями" головлікаря Тамари Іванівни, і вона потвердить, що письменницький лікувальний заклад ніколи не звертався до Спілки по фінансову допомогу, колектив сам давав собі раду в господарських питаннях. При цьому майже все обслуговування письменників було на безоплатній основі, зокрема й усі види аналізів та обстежень. Кажу про це відповідально, бо й ми з дружиною вдавалися до послуг медперсоналу тоді ще нашої поліклініки. Питання про необхідність створення спільного підприємства готувалося під лукавим претекстом – мовляв, уряд намислив підпорядкувати собі всі відомчі медичні заклади, отож нависла загрози втрати Спілкою цього закладу. Крім того, у письменницькі голови настійливо вкладалися чутки, нібито працівники поліклініки, маючи підозріло малі посадові оклади, коменсують їх хабарями в конвертах. Довершувала справу створення СП "Багатопрофільний лікувально-хірургічний центр" ідея безплатних операцій на очах для членів НСПУ (справді, таке практикувалось, але тільки до того часу, як Яворівський перестав бути спілчанським очільником). Навальна атака апологетів створення спільного підприємства увінчалась успіхом команди Яворівського: за цю (як з'ясувалося далі) хитру оборудку справді проголосувала і президія, і рада НСПУ. Однак Яворівський свідомо не озвучує найголовнішого: хто увійшов до співзасновників спільного підприємства і як перетікали згадані відсотки у статутному фонді від Спілки до нових власників поліклініки. Доведеться нагадати. Президія та рада ухвалили створити СП у складі НСПУ та Центр краніального терапії, який тут же дивовижно обернувся юридичною особою "Новий зір". Але фокус навіть не в цьому. А в тому, що на етапі підготовки й затвердження Статуту новоствореного лікувально-профілактичного центру серед його співзасновників невідь-звідки взялася фірма "GELEX GRUP LTD", зареєстрована в місті Беліз, держава Беліз, Центральна Америка (читай – офшорна зона). Статутний капітал товариства розподілявся так: НСПУ – 51%, "Новий зір" (увага! – В.Б.) – 2,2%, "GELEX GRUP LTD" – 46,8%. Та вже через кілька місяців, у березні 2008 року, структура власності спільного підприємства різко змінилася: за спілкою залишився 31% відсток статутного капіталу, а в скорім часі, того ж року, він узагалі скоротився до 6%. Частка "Нового зору" лишилася незмінною – усе ті ж 2,2 відсотка. Спілчанська поліклініка перейшла у власність фірми з країни Беліз, що й було офіційно зареєстровано БТІ (столичним бюро технічної інвентаризації). Повністю матеріал опубліковано ТУТ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/527b63f2005ee/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/5278e8ddcb3f4/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Tue, 05 Nov 2013 13:47:25 +0200 Завтра – вихідний день. І не просто вихідний – його доведеться відпрацьовувати в суботу. Бо нашим владним совкам "нє ймьотца" – ніби й до Европи сунуться, а ніяк від московської пропаганди відлипнути не можуть. Тому й придумують "свята". Для них будь-яка дата, омита кров'ю і сльозами українців – свято. Так і пишуть у своїх недолугих розпорядженнях. І хоч би хтось подумав рудиментами сірої речовини – а що нам святкувати? Що одні окупанти посунули з території Києва інших? Велике свято, що й казати... Здається, вже всі українці, окрім невеликої купки політичних авантюристів та низки "прімкнувших к нім" забамбулених пропагандою громадян, знають і розуміють український рахунок у Другій світовій війні. Незалежна країна не має відзначати знаменних дат свого окупанта. Це абсолютний нонсенс. Будь-яка дата, пов'язана з минулими війнами, має бути винятково меморіальною. Ми мусимо поминати, себто духовно пам'ятати всіх своїх предків, які не зі своєї волі опинилися в тому страшному горнилі, які не за ідею, не за батьківщину, а за чужу "Родіну" і кривавого ката Сталіна (а саме так замполіти змушували кричати солдат, які йшли в атаку) полягли або від німецьких, або від смершівсько-енкаведистсько-московських куль. Це герої і водночас жертви. Душі їхні не завжди упокоєві, не відспівані. А тут "правнуки погані" влаштовують "празнічниє" концерти під георгіївськими стрічками. Сумно й гірко... Кажуть, історія не буває "якби". Але ж могла бути! Тому нижче пропоную уривок з роману, який почав відлік існуванню в українській літературі напрямку "альтернативна історія". Василь Кожелянко. Дефіляда в Москві (уривок) На площу вивели перших учасників тріумфальної ходи – за сценарієм полонених вождів, їхніх жінок і маленьких дітей, а насправді – два десятки якихось нікому не відомих дядьків. Сталіна з ланцюгом на шиї, як обіцяв усьому світові кульгавий Ґеббельс. – не було. Не було ні жінок, ні дітей. А йшли вгодовані перші, другі, треті й четверті секретарі обкомів ВКП (б) окупованих областей. І то – не всі. А лише ті, керівники яких не встигли чи не зуміли евакуюватися за Урал. Усі вони були у напіввійськових строях, добрих хромових чоботях, кашкетах захисного кольору без червоних зірочок і у довгих розстебнутих плащах. Йшли вони бадьоро, хоч і скуті були елеґантним нікельованим ланцюжком, перемовляючись між собою і роздивляючись навкруги, один крадькома курив у кулак. У них полетіли гнилі яблука, хоча, за Ґеббельсом, це мали бути помідори і протухлі яйця. Це – "щасливі визволені москвини" так виявляли свою зневагу до "мерзенного більшовизму". Москвинів у багатомільйонній Москві, які б хотіли прийти пожбурляти яйця і помідори у вождів більшовизму, виявилось небагато. Тому їх активно підсилили переодягненими у цивільне бійцями РОА. Солдатам напередодні видали яйця і помідори, які вони одразу поміняли на самогон, напилися до справжньої ідентичности з "вдячними москвинами" і для розваги кидали у "вождів більшовизму" гнилі яблука, які знайшли в румунському обозі. Коли з'ясувалося, що серед "вождів більшовизму" не виявилося Сталіна, вони геть втратили інтерес до "виявлення обурення" і, лускаючи насіння, ліниво споглядали дійство. За полоненими йшли сурмачі, вони надимались, але сурми видавали якусь какофонію, а не марші давніх германців. За ними есесівці, вбрані у ведмежі шкури, хоча Дмитро міг із будь-ким закластись на пляшку української з перцем, що половина з них була в собачих шкурах. Гаразд, а пси московські вам що винні? Древні ці германці несли прапори держав Антисталінської коаліції. Так і є! Десь сорок з гаком було червоних з білим колом, у якому намальовано чорну ліву свастику, зо два десятки різних штандартів з написами "Адольф Гітлер". І лише по одному прапору союзних держав. Нарешті виїхав на бричці, пофарбованій золотянкою, розведеною на оліфі, що треба було вважати золотою колісницею, сам великий фірер. Друг усіх народів світу, захисник цивілізації від більшовицької інвазії Гітлер Адольф Алоїзович. Треба віддати належне організаторам – коні були добрі, білі, ситі, підковані й баскі. За кучера був колишній будапештський жокей. Чоловік із Бердичева Вольф Жірінштейн, який вже 23 червня оголосив себе (тоді ще сам собі) фольксдойчем, вбраний у давньоримську туніку, тримав над головою Адольфа Великого дубовий вінок, пофарбований тією ж золотянкою. Вольф замерз, видно було, що його голі руки і ноги геть посиніли. Вінок у його руці дрібно тремтів. Сам тріюмфатор Адольф Гітлер був замотаний у пурпуровий плащ римського імператора поверх свого звичного сірого мундира. У правій руці він тримав щось середнє між царським скіпетром і маршальським жезлом – золоту паличку, прикрашену різьбленим орнаментом і увінчану золотою лівою свастикою. Коли колісниця з Гітлером порівнялася з українським батальйоном, хорунжий Левицький ледве стримався, аби не спитати Гітлера: "Де твій ворог номер один, фарисею? Що, шкода стало братця по духу? І взагалі, Адольфе...". Дмитро, може, й крикнув би щось подібне, зіпсував би всю цю дефілядь, тим більше, що алкоголь до цього стимулював, але він стримався, тому, що знав: у кожного з цих есесманів під собачою шкурою "шмайсер" – порішать, і оком не кліпнеш. Тому хорунжий Левицький змовчав, але поклав собі більше Сталіна для Гітлера не ловити по уралах. За колісницею йшли вожді країн Антикомінтернівського пакту. Так, як хотів Ґеббельс, не вийшло. Імператор Японії відразу заявив, що його імператорська величність не може йти пішки, коли простий смертний, навіть не самурай, їхатиме попереду на золотому візочку. Король Болгарії Борис зробився хворим, а президент дружньої Словаччини єпископ Тісо сказав, що брати участь у цьому содомі йому не дозволяє церковний сан, мовляв, Христос закликав до милосердя і негоже йому топтатись по честі й гідності повержених ворогів, хай вони й більшовики, отож послав замість себе якогось генерала. Генералісимус Франко, благодійник і спаситель Еспанії, просто не зважився покинути свою спацифіковану країну бодай на кілька днів, бо боявся генеральської змови, а маршала Петена, президента південного шматка Франції, ніхто й не кликав. З фінським президентом вийшло якесь непорозуміння, а з турецьким – скандал. Тому з вождів коаліції йшли лише п'ять керівників держав Італії, Румунії, Угорщини, Хорватії та України. Звичайно, і фінни, і турки, і японці, і решта союзничків прислали високих генералів і міністрів, але Гітлер їх не визнав. Зате допустив до колісниці своїх достойників: кульгавого Ґеббельса, Гіммлера в пенсне, обвішаного орденами, тому в розстібнутому пальті, Ґерінґа, лагідного Кальтенбруннера (Бормана залишив у Берліні на ґаздівстві) й зо два десятки генералів. За версією Кульгавого (так увесь союзницький загал кликав Ґеббельса), вожді мали бути вбраними у історико-леґендарні костюми, з урахуванням національних мілітарних традицій звитяжних націй. Ґеббельс аж посинів від люті, коли побачив, що президент України Степан Бандера приїхав рано-вранці не в козацьких шароварах (шіріной в чорноє морє), малиновому жупані з кривою шаблею, прив'язаною до червоного пояса срібним ланцюжком, чоботах, намащених дьогтем, та з приклеєними вусами, а у звичайній офіцерській шинелі без знаків розрізнення, в мазепинці зі срібним тризубом і в чоботях, намащених не дьогтем, а наваксованих до дзеркального блиску. Ґеббельс, побачивши таке, відразу заклав Гіммлерові, але той лише відмахнувся: де я тобі зараз червоні шаровари знайду. Тоді Ґеббельс цвікнув в очі Бандері, намагаючись вколоти його своєю нищівною, як йому здавалось, іронією: - То що, пане, у нащадків козацького лицарства такі мілітарні строї? - Саме такі, – сміючись, відповів президент України. – Строї майбутнього козацького лицарства. – І поправив краватку кольору хакі, що добре пасувала до сорочки і мундира такої ж захисної барви. "Проклятий інґлез", – зашипів Ґеббельс. Зате його втішили решта союзників. Адмірал Горті був у білому адміральському мундирі, який під дощем набрав якогось мертво-сірого кольору і нагадував море після затятої битви австро-угорської та італійської фльот. Вожді латинських націй – маршал Антонеску і дуче Муссоліні – мусили витримати стиль Давнього Риму, і – витримали. Обидва були в костюмах давньоримських полководців. Як уже було сказано, директиву Ґеббельса, аби була гарна тепла погода – взірець пізньої теплої осени, не було виконано. Було холодно і мокро. За колісницею Адольфа Гітлера йшов президент України Степан Бандера в міцних чоботах і теплій шинелі. Йшов адмірал Горті у розстібнутій фльотській куртці. Йшов хорватський вождь Анте Павеліч, який теж зіґнорував настанови Ґеббельса на національно-героїчний стиль, а вбрався у шкіряне сіре хутряне пальто, яке носили лише ґрупенфюрери СС, у добрі чоботи і партійний кашкет. Йшов дуче Муссоліні задубілий від холоду, в позолоченому шоломі й таких самих обладунках, із голими литками, які набули нездорового синього кольору; він давно промок у ногах і з великими зусиллями волі напускав на себе звичного бундючного вигляду. Йшов маршал Антонеску, його обладунки були теж позолочені, але якось вибірково, бо в деяких місцях шолом, кіраса і наколінники взялися свіжою іржею від безперервного дощу, литки в маршала, як і в його латинського колеги, теж були синіми, але, на відміну від дуче, ще обсипані малиновими сирітками; з плащем Антонеску теж прорахувався – Муссоліні, затятий франт, замовив собі пурпуровий із золотом плащ – короткий, рівно з колінами, і тепер йшов собі, зосереджений лише на бузувірській холоднечі й пильнуючи, аби під носом не утворювалась підступна прозора крапля, а ось румунський маршал справив собі теж пурпуровий із золотим облямівком плащ, – але довгий, майже мантію, яка, за його задумом, мала стелитись по землі, що мало 6 підкреслювати романську велич; тепер маршал мусив вибирати – або підібрати мантію і нести її в руках, або волочити її по воді. Маршал вибрав друге – пурпуровий плащ волочився за ним по мокрій московській бруківці. І німецькі генерали, що йшли за Антонеску, раз-по-раз наступали на мантію, тоді маршал обертався і з ненавистю цідив крізь зуби: "Футуз кручя мете". Дмитро зустрівся поглядом зі Степаном Бандерою, який проходив мимо, і побачив, що його грізний президент ледве стримує біль, очевидно, він переживав напад ревматизму, яким хворів ще учнем IV класу гімназії і який час від часу давав про себе знати. А ще хорунжий Левицький у погляді президента України прочитав приблизно таке: звичайно, все це велика комедія, це апогей ґеббельсівської пропаґанди, іншими словами, зоряний час Кульгавого, але вийшло з того велике гівно, і це треба розуміти символічно, бо нічого просто так не буває, – усе це свідчить про фальш Третього райху, про його виродження, про те, що здоровий дух, який двигав залізними потугами. Зіпсувався, і тепер від нього тхне елементарним тоталітаризмом, нам з Адольфом не по дорозі, як не по дорозі було з розгромленим Сталіним, а чи – розгромленим? Адже ці два цимборики вже змовляються, а проти кого? Та, звичайно. проти України, тому мусимо готуватись до нової війни. Цього разу... Страшно було це усвідомлювати, але хорунжий Дмитро Левицький уже знав – Україні доведеться воювати з гітлерівською системою! ...Війська проходили парадним кроком Красною площею – йшли, трохи заплітаючись, бо зранку мусили були напитися. На мавзолеї-піраміді, де раніше лежала мумія невдатного адвоката Ульянова, стояли посинілі від холоду вожді Антисталінської коаліції, дехто навіть махав рукою, але недовго. Сьомого листопада 1941 року війська прямо з параду йшли, ні, не на фронт, ішли в теплі казарми. Пити. (Повністю роман можна прочитати ТУТ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/5278e8ddcb3f4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/527186f7d502c/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Wed, 30 Oct 2013 23:23:51 +0200 Щиро переконаний, що геніїв українського слова варто розшукувати ще серед вихованців дитсадків. Для цього має існувати спеціальна програма. Але й те, що вже другий рік поспіль робить Інститут філології КНУ ім. Т.Шевченка та Національна спілка письменників України, варте поваги і максимальної підтримки. Звертаюся до всіх небайдужих – максимально розповсюдьте ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ, щоб вона таки дійшла і до найдальших куточків нашої країни і особливо – до найбільш "затабачених" шкіл. Разом здобудемо! https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/527186f7d502c/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/5268dd58de0b4/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Thu, 24 Oct 2013 11:42:00 +0300 Учора в Будинку письменників НСПУ, що на вул. Банковій,2 у Києві відбулося перше заняття охочих вивчати українську мову – після підписання відповідного Меморандуму між Національною спілкою письменників України та Всеукраїнським комітетом захисту української мови. 17 жовтня з ініціативи Всеукраїнського комітету захисту української мови та народного депутата Олександра Донія в Києві стартував проект "Безкоштовні курси української мови", слухачі якого протягом 4 місяців навчатимуться долати мовний бар'єр та правильно розмовляти українською. Навчатимуть мови викладачі-волонтери Катерина Мельник, Тетяна Шептицька, Оксана Гордійчук, Марина Гогуля, Анна Загребельна, Оксана Неживенко. Цього року проект став загальнонаціональним і, починаючи з жовтня, курси стартують у різних містах України. На сьогодні навчання вже відбувається у Житомирі й Кіровограді, Кременчуці та Калуші, Херсоні й Луганську. У Сумах та Севастополі формуються групи слухачів. Активісти проекту ведуть перемовини із громадськими діячами різних міст, але пріоритетними розглядаються регіони (найперше – Південь та Схід), де вживання української мови недостатньо поширене. Проведення курсів має на меті налагодження контактів між людьми, які вивчають українську мову, літературу, культуру; популяризацію української мови, літератури й культури; розвиток професійних зв'язків та гуманітарних контактів між викладачами і науковцями та іншими фахівцями, які досліджують проблеми української мови, літератури, культури; створення єдиного інформаційного простору для фахівців, що пов'язані з вивченням, викладанням та популяризацією української мови, літератури та культури. Програма курсів реалізовується на засадах волонтерства; важливу роль відіграють ініціативність громадськості міст, прилучення до справи регіональних осередків Всеукраїнського комітету захисту української мови. Олександр Доній - У рамках курсів також проводитимуться лекції з історії, культури, мистецтва, кіно тощо від відомих діячів культури та освіти, які долучилися до Всеукраїнського комітету захисту української мови, – розповів ініціатор проекту Олександр Доній. – Власне, тематика кожного конкретного заняття буде, першою чергою, визначатися побажаннями самих слухачів. Зустрічі не нагадуватимуть шкільні уроки чи студентські заняття, де викладач щось виголошує, а аудиторія слухає і занотовує. Важливо, щоб люди якомога більше спілкувалися українською, обговорювали і політичні аспекти, і повсякденні справи. Не стільки навчання граматиці, скільки комунікування українською, подолання людьми, рідною для яких є інша, не українська, мова психологічного бар'єру у спілкуванні українською, розширення загальнокультурного українознавчого рівня є для нас головним. На сьогодні в містах, де вже успішно діють курси, інтерес до них наростає і вже постала необхідність створювати додаткові групи. Відтак, 22 жовтня голова Всеукраїнського комітету захисту української мови Олександр Доній та голова Національної спілки письменників України Віктор Баранов підписали Меморандум, метою якого є співпраця між Всеукраїнським комітетом захисту української мови та НСПУ в реалізації Всеукраїнського проекту "Безкоштовні курси української мови". Більше інформації ТУТ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/5268dd58de0b4/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/52679a58b2584/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Wed, 23 Oct 2013 12:43:52 +0300 Від автора блогу. Про те, що у нашому найголовнішому музеї Тараса Шевченка відбуваються якісь дивні події, чув давно. Чув думки від різних людей – переважно обурення незрозумілою реконструкцією національної святині. І от сьогодні добрі знайомі з редакції газети "Українське слово" показали мені текст журналістського розслідування, яке вразило своєю глибиною і, головне, тривожними фактами, не довіряти яким наразі не бачу підстав. Тому залюбки публікую уривки з матеріалу, який побачить світ у найближчому числі гатети. "11 квітня 2012 року за N257/2012 Президент України підписав на перший погляд стандартний Указ "Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка". Цим Указом було оголошено в Україні 2014 рік Роком Тараса Шевченка, передбачено ряд заходів щодо гідного відзначення річниці Великого Кобзаря, серед яких організація та проведення у 2014 році всеукраїнського Шевченківського форуму "Свою Україну любіть!", Шевченківського міжнародного літературного конгресу, розроблення та затвердження державної цільової програми "Шевченківський дім". Крім цього, передбачено проведення ремонтно-реставраційних робіт у Національному музеї Тараса Шевченка..." 19 червня 2013 року приймається Постанова Верховної Ради України за N340-VII "Про підготовку та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка" у якій, з посиланням на згаданий вище Указ Президента від 11 квітня 2012 року за N257/2012, також ідеться виключно про проведення ремонтно-реставраційних робіт у Національному Музеї Тараса Шевченка. 24 липня 2013 року Київською міською державною адміністрацією видається Розпорядження N1249 "Про визначення замовника проведення реконструкції та ремонтно-реставраційних робіт у Національному Музеї Тараса Шевченка та його філії – Літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка", підписане О. Поповим. Тобто дивним чином у Розпорядженні появляється термін "реконструкція", якого немає у жодному документі вищого рівня, починаючи з Указу Президента та закінчуючи зазначеними вище Постановами КМУ. Одним із основоположних документів в українському законодавстві, який регулює питання охорони культурної спадщини є Закон України "Про охорону культурної спадщини". Згідно ст. 22 цього Закону "Пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. Стаття 24. Утримання та використання пам'яток вказує, що 1. Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. 2. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Зазначений Закон визначає вичерпний перелік робіт, які можуть проводитися на об'єктах культурної спадщини (ст.ст. 26, 27), а саме: консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт та пристосування пам'яток. Реконструкція та капітальний ремонт таких об'єктів взагалі не допускаються. Дозволяються тільки ті роботи, які забезпечують збереження матеріальної автентичності об'єкта. Проігноровано Закон України "Про здійснення державних закупівель", який чітко підтверджує, що для проведення цих так званих "робіт", які здійснюються у Музеї уже не один місяць, необхідно було провести тендерні торги, за якими вибрати проектну організацію, яка б на підставі договору зробила проект та погодила його з усіма необхідними установами, а основне з тими, що стосуються збереження культурної спадщини. Перед цим необхідно було б провести широкі громадські обговорення та пройти ряд комісій, що стосуються збереження культурної спадщини. Тільки після цього необхідно було б провести нові торги, за яким вибрати головну підрядну організацію з відповідними дозволами на проведення реставрації об'єктів культурної спадщини, яка виконувала б усі відповідні роботи. Цього нічого не було зроблено. Таким чином зараз усе, що робиться з НМТШ – просто кримінал. І незалежно від того, чи будуть якісь дозволи і тендери, винні особи повинні відповідати за кримінальними статтями, бо результат пошкодження об'єктів культурної спадщини вже відбувся і указу Президента ніхто не відміняв і не змінював. Цікавий момент, уже йдуть так звані "роботи з реконструкції та капітального будівництва", без дозволів їх виконують призначені Київською міською адміністрацією та ще кимось структури. Під це, напевно, будуть підтасовувати тендери. І виникає запитання, а хто ж переможе у тій "прозорій та відкритій" процедурі? Хоча це вже не має значення, бо є кримінальні порушення з боку окремих осіб, і це не можна заховати. Міжнародна хартія з охорони та реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеціанська) визначає, що охорона й реставрація нерухомих історичних пам'яток спрямована на збереження їх не лише як творів мистецтва, а також як свідків історії. Охорона пам'ятки передбачає збереження її довкілля, яке не порушує масштабності споруди. Будь-яке нове будівництво, знесення та зміни, що могли б порушити співвідношення об'ємів і кольору, неприпустимі. Станом на20-ті числа жовтня ц.р. у Музеї виламано кусок стіни зі сторони двору, зруйновано одні зі сходів, з частини приміщення знято покрівлю. Всередині приміщення зрізано всі батареї опалення. Біля центрального входу у вестибюлі частково розбито мармурову підлогу. За малюночком, який висів (чомусь уже зняли) у вестибюлі на стенді, видно, що центральний вхід планується взагалі замурувати, а вхід до Музею буде з двору з боку, для чого у стіні уже вибито дірку та виламано сходи. На тому ж таки малюночку видно, що дах буде перероблено на інший з напівкруглими вікнами – тобто, можливо, буде мансардний поверх. Усередині приміщення передбачаються два об'єкти, які зазначені, як кав'ярні, декілька незрозумілих офісних приміщень. Які кав'ярні, які офісні приміщення у Національному Музеї? Спадає на думку, що кимось робиться все, щоб затінити постать Шевченка, а значимість та велич Національного Музею Тараса Шевченка звести до мінімуму. Передбачається два ліфти. У будинку, в якому два поверхи, ліфти? У дворі Музею знищено всі дерева, кущі та інші насадження, що були привезені з батьківщини Шевченка, у тому числі і шовковиця, яка привезена із місця заслання Шевченка. У цьому ж дворі вирито котлован глибиною приблизно шість-вісім метрів для розміщення так званої кав'ярні та ще Бог знає чого. У дворі передбачено паркінг (стоянка авто), а можливо, не тільки у дворі. І це все роблять без відповідних дозволів та без попереднього проходження відповідних процедур та погоджень. На табличці, яка розміщена на стіні будинку зі сторони вулиці Терещенківської, написано, що "ОХОРОНЯЄТЬСЯ ДЕРЖАВОЮ. ПОШКОДЖЕННЯ КАРАЄТЬСЯ ЗАКОНОМ". Оригінальні твори Т. Шевченка, що знаходяться в Музеї скоро можуть бути також знищені, оскільки в приміщенні немає опалення та відповідно температурно-вологісний баланс уже не дотримується. Знято експозиційне обладнання. Народний депутат України О.М. Бригинець на свої звернення від 21.08. 2013 року за NНД/Б-753 та 22.08. 2013 року за NНД/Б-761 отримує відповідь за N1895/10/10/13, датовану 03.09. 2013 року від Міністерства культури України, підписану Міністром О.М. Новохатьком про те, що дозволи на проведення робіт у Національному Музеї Тараса Шевченка за адресою бульвар Т. Шевченка, 12 у Шевченківському районі м. Києва у 2013 році не видавалися взагалі нікому. Виникає запитання, а на якій підставі у пам'ятці архітектури проводяться ці так звані "роботи" і куди дивиться генеральний директор цього закладу, адже він несе особисту кримінальну відповідальність за пошкодження пам'ятки архітектури, яка йому ввірена?" https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/52679a58b2584/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/525fbefc1caf6/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Thu, 17 Oct 2013 13:42:04 +0300 Відомий літератор і журналіст Володимир Коскін повідомив про те, що 15 жовтня в Ірпені невідомими злочинцями було викрадено його рюкзак з ноутбуком, на якому був творчий доробок письменника за останні кілька років. Пограбували Володимира Коскіна в темну пору доби, коли він повертався з редакції журналу "Пульсар Приірпіння" до Будинку творчості в Ірпені. За словами письменника, пограбування сталось за 10-15 метрів від вокзалу та за 15 метрів від відділку міліції. Ні кількість нападників, ні їхню зовнішність Володимиру Коскіну помітити не вдалося, оскільки рюкзак вихопили після поштовху ззаду, після чого грабіжники втекли. Відразу після інциденту постраждалий намагався звернутися у міліцію, проте на робочому місці жодного правоохоронця не виявилось. Викликати міліцію вдалося лише завдяки телефонному дзвінку з каси вокзалу. Прибувши на робоче місце, майор Віталій Володимирович Брень попередньо не представився, не прийняв заяву від постраждалого та не розпочав жодних слідчих дій. Натомість міліціонер сказав, що ситуація безнадійна і заяву можна подати і в наступні дні, після чого порекомендував їхати в Київ і звернутись там на вокзалі до відділу транспортної міліції. Більше інформації ТУТ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/525fbefc1caf6/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/525ee22f96449/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Wed, 16 Oct 2013 21:59:59 +0300 Сьогодні відбулося чергове засідання Президії НСПУ, на якому попри низку приємних подій, сталася одна непрємна. Мої колеги письменники НЕ ПІДТРИМАЛИ подання книжки Дмитра Лазуткіна "Добрі пісні про поганих дівчат" на висунення Націнальної премії ім. Т.Г. Шевченка. Тобто не всі не підтримали, 7 членів Президії проголосували "за". Знаю, що серед прихильників Дмитра були Віктор Баранов і Любов Голота, за що їм щиро дякую. Не розумію позиції решти – на словах усі за молодь, а на ділі... Словом, я пообіцяв, що публічно висловлю свій протест проти такого підходу, що й роблю. І звертаюся до всіх організацій та творчих спілок, які, за положенням, мають право висувати кандидатів на здобуття головної премії країни – підтримайте Дмитра Лазуткіна і втріть носа Спілці! https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/525ee22f96449/ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/52581595bb602/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Пантюк) Fri, 11 Oct 2013 18:13:25 +0300 Якби у моєму дитинстві була така книжка як "Українське дошкілля", я б виріс іншим. Ніжнішим, лагіднішим і при тому значно патріотичнішим. Тому з цією книжкою ростуть мої сини. Звідси вони вчать найкращі вірші. Вчать не примусово, а залюбки. Тож великий респект Осипові й Надії Зінкевичам, які знайшли час і сили для впорядкування цього видання. І приємно, що українці полюбили "Українське дошкілля" – адже "Смолоскип" пропонує вже дев'яте перевидання. Яка ще книжка може похвалитися такою популярністю? Але народжуються і підростають нові покоління, вони мають вирости кращими за нас. Тому я щиро вважаю, що ця антологія має бути в кожній оселі, в кожному дитсадочку і школі. Більше інформації можна отримати ТУТ https://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/52581595bb602/