Стерильний патріотизм

моя стаття в журналі "Главред", N36, 8 вересня 2008 року

якщо когось цікавить ця тема в нашій країні...

Патріотизм складається з почуття кровного зв'язку між людьми, природної прихильності та любові до рідної землі, рідної мови та культури. Патріотизм є потужним фактором об'єднання та розвитку суспільства. У ньому закріплюється та переказується з покоління в покоління відчуття відданості своїй Батьківщині, ідея боргу перед своїм народом, прагнення всіма силами сприяти його щастю та розквіту, готовність захищати Батьківщину від зазіхань ззовні

Виховання патріотично налаштованого покоління – це національний інтерес та елемент національної безпеки. В Україні є декілька груп, які мають сталу точку зору на патріотизм. По-перше, це основна частина населення, переважно середнього і похилого віку, яка має установки та стереотипи радянської пропаганди, що закладалась у дитинстві. Напевно, всі ці люди частково досі патріоти СРСР. По-друге, це націонал-патріоти, які майже не мають стереотипів радянської пропаганди. Саме завдяки їм маємо державні символи. Це переважно мешканці заходу нашої країни. По-третє, це – молодь, яка взагалі не знає, що таке радянська пропаганда, вона, по суті, є "стерильною" від буд-якої пропаганди.

Формула для підрахунку "стерильного віку": діти, яким у 1991 році (проголошення Незалежності України) було 6 років, + 17 років Незалежності держави = 23 роки (і молодші) – це і є "стерильний вік". Покоління двадцятилітніх цілком вільне від системи виховання й освіти в СРСР та радянської пропаганди. Але нове покоління вільне і від української пропаганди, яка сьогодні так потрібна...

Патріотизм в СРСР. У Радянському Союзі за 70 років сформувалися досить успішні та ефективні системи виховання й освіти, базовані на радянській ідеології. Система виховання полягала у формуванні з маленької людини "підкованого" громадянина держави СРСР, патріота, свідомого й політично обізнаного. Так, першою сходинкою в системі виховання був прийом у 6-7 років до жовтенят, і кожен першокласник ставав "онуком Ілліча". Після початкових класів приймали в піонери, і ти вже підкорявся раді піонерського загону, дружини, виховувався на прикладах піонерів-героїв. Опісля молодого громадянина приймали до комсомолу, і з цього моменту ти був у руках комітету комсомолу школи, райкому і обкому комсомолу. ЦК комсомолу визначав політику комсомольських організацій, вивіряючись на демократичний централізм і шикуючись на комуністичну партію. Далі найбільш гідних комсомольців приймали в компартію. Жоден комуніст не міг противитися її рішенням, був зобов'язаний підкорятися більшості і гамувати свої амбіції та "неправильні" ідеї – НКВС (а потім КДБ) за цим пильно стежило.

Досвід "інших". Як працює система виховання патріотизму в інших країнах? Ось фактори, які впливають на відчуття патріотизму, – це мова, державні символи, національна аудіо-, відео- та друкована продукція, національні герої, національні події, приклади поведінки керівни¬цтва країни, культура та звичаї народу, система державної пропаганди.

Наприклад, у США для пропаганди дуже активно використовують державний прапор. У Франції та Німеччині законодавство жорстко захищає використання іноземних мов та аудіо¬візуальної продукції іноземною мовою. У Данії виписані етичні стандарти суспільства. В інших країнах живуть за заповідями з Біблії та Корану. У Китаї, Північній Кореї та Росії активно просувається жорстка державна пропаганда.

Стерильний патріотизм. Поки створюється національна система виховання в Україні, ціле юне покоління уже "вчиться" на прикладах своїх родичів, які вирішують свої питання хабарами в різних державних органах, школах, лікарнях, судах, переймають моделі поведінки політиків з телевізора та реклами. Ще існують національні свята, існує історичне осмислення з точки зору нашої держави (Голодомор), частину ідеалів ми бачимо в державній політиці.

Але для виховання здорової нації, патріотично-налаштованого покоління потрібний великий комплекс засобів та ресурсів, але важливо зрозуміти психологічні чинники позитивного сприйняття своєї держави. Це бажання жити в цій країні, відчуття щастя та комфорту, бажання народжувати та виховувати тут дітей.

У країні, яка 17 років тому втратила одні ідеали і не створила систему власних, – потрібна цілеспрямована система виховання і державна пропаганда. Бажано, щоб наступне покоління не тільки пов'язувало своє майбутнє з Україною, а й хотіло захищати її до "останньої краплі крові"