Віртуальний популізм

Останнім часом я намагаюся аналізувати, як зміщується вектор уваги нашого суспільства та політикуму в бік "віртуального популізму". Тобто, публічного популізму у штучному віртуальному середовищі.

Зростання популістських настроїв у суспільстві та злет популярності примітивних соціальних рецептів свідчать про зниження рівня громадянської свідомості. І, відповідно, підвищуються маніпулятивні впливи на свідомість громадян. Будуються віртуальні реальності, в яких є "добро" і "зло", "важливі проблеми, які будуть вирішені" тощо. Політикам у владі інстинкти завжди підказують, як спокусити електорат, на яких стереотипах можна зіграти і які психологічні механізми використати.

Популісти часто стверджують, що соціальні проблеми мають прості рішення, – в реальності ж такого апріорі не може бути, тим паче, під час кризи.

Ця ситуація позбавляє політичні партії та кандидатів у Президенти України відповідальності перед суспільством, що перетворює вибори на змагання популістів на кшталт "ігор патріотів" або "клубу веселих та кмітливих". Адже це просто театр, і ніякої відповідальності за все, що проголошується, актори не несуть...

Ці "гріхи" вже мають Ющенко, Тимошенко, Янукович, Литвин, Симоненко тощо. Навіть такі політики, як Тигіпко, Яценюк, Богословська тощо. вже спекулюють проросійськими настроями населення.

Трохи визначень

Мені вже доводилося розмірковувати над термінами "патріотизм", "мова" і хоч я не дуже люблю слова із закінченням "-ізм", спробую визначитись з цим явищем.

Популізм (франц. populisme – від лат. populus – народ) – політична позиція або стиль риторики, який апелює до широких народних мас. Це діяльність, політика загравання влади з народом, що має на меті забезпечення популярності в масах ціною необґрунтованих обіцянок, демагогічних гасел.

Популізм ґрунтується на тяжінні людських мас до простих пояснень складних проблем, на любові до примітивних гасел. Популісти будують свою риторику на акцентуванні економічних і соціальних інтересів звичайних людей, приховуючи реальні проблеми та інтереси держави. Цей стиль риторики може служити не одній, а безлічі ідеологій – у залежності від підтримуваної ідеології. Також розрізняють "лівий" і "правий" популізм.

Ще, в якості аналізу, можна запропонувати рівні популізму: реальний, спекулятивний та віртуальний.



Популізм є складовою виборчої стратегії політичних сил, у яких відсутні чіткі ідеологічні пріоритети. Популізму притаманна ідеологічна простота, можна навіть сказати, примітивізм, що позбавляє його можливості стати засадою для виникнення інституціоналізованих партій.

Міжнародний досвід доводить, що популістський рух активізується в періоди, коли країни переживають переломні етапи своєї історії. В цей час на політичну арену виходять популістські діячі з простими рецептами і гаслами. Вони змушують весь політикум говорити в межах цієї парадигми, і, що найстрашніше, стимулюють простих громадян думати саме такими категоріями.

Основна проблема полягає в тому, що постсоціалистична політична ментальність орієнтована на реформи, які передбачають збереження соціального захисту населення в межах уявлень, що сформувалися за часів соціалізму в СРСР. Тоді практика показала, що подібна ідеологія ілюзорна та утопічна, але її "осад" залишився до нашого часу.

Популізм по-українськи

Гарна новина полягає в тому, що популізм, як політичне явище, виникає в країнах, де мають місце демократичні інститути (загальне виборче право, рівноправність громадян) і де суспільство як спільнота виборців виступає учасником політичного процесу. Тільки тоді апеляція до суспільних настроїв, спроби підлаштуватися під стереотипи масової свідомості можуть стати дієвим засобом завоювання влади. Тобто, Україна в цьому – не Росія. І здобутки української демократії породжують таких "монстрів".

Погана новина полягає в тому, що цей популізм зайшов надто далеко. Він вийшов на рівень маніпулятивних впливів на свідомість нашого народу. Ключовими поняттями в цьому процесі є віртуальні інтереси народу і маніпуляція ними.



Один шлях до голосів виборців – визначити, які проблеми турбують народ і говорити, що політик, або політична сила ці проблеми вирішать. Це просто, але і надзвичайно відповідально, адже виконання таких обіцянок легко перевірити. Є й інший шлях, – нав'язати народу віртуальні цінності в уявній системі координат і давати йому ці віртуальні блага – і вже на цьому отримувати електоральну підтримку на виборах.

Це цілком можливо, особливо в Україні, з великою політизацією населення та великою популярністю політичних ток-шоу. Для таких віртуальних технологій потрібна одна умова – народ повинен бути, як мінімум, нагодований. Зараз бідність в Україні досягла таких розмірів, що понад половина людей не можуть собі дозволити харчуватися відповідно до своїх смаків, а біля чверті – голодують в прямому сенсі цього слова.

Звичайно, Україна це не Африка, і прогодувати себе та сім'ю цілком можливо, наприклад в селі, але цього цілком недостатньо для погляду в майбутнє навіть в короткостроковій перспективі.

На жаль, в цій парадигмі віртуального популізму немає місця для політики національних інтересів.

Досі в нашій державі ідуть суперечки щодо зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів та інтеграцій, а про моделі держави та успішний проект "Україна" навіть дискусія не ведеться.

Важливо, щоб кандидати в Президенти не тільки обіцяли задовольнити інтереси народу на сьогодення, – народ це навчився забезпечувати сам, – а знайшли час і розповіли нам про пріоритети національних інтересів нашої країни, куди ми рухаємося, якою буде країна через 10 років. А ще – розробляли програми і стратегії на десятиліття, формували плани і структури в реальному світі.

Якщо країна під вітрилами віртуального популізму піде у віртуальний простір з гаслами "ваші проблеми будуть вирішені", або "вона працює" (та багато подібних), то ми дуже скоро прокинемося в іншій державі, з іншими прапорами і символами, і державна мова буде не українська, а може навіть не російська...

адреса цієї статті на сайті dialogs.org.ua

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.