Новозті шахмат. Мегафайт Топалов – Камскій
Дорогі друззя, доктор Падлюччо рішив зазирнуть в камінтаторську будку, де в послєдні дні шахматна тимпература піднялась до отмєтки двєсті, а то й триста грамів на кубічну годину. Ето я до того, шо зря в шахматах ввели допінг-контроль, од якого безневинно (хоть і дуже так по-малінькому) пострадав наш національний кумір Васілій Іванчук, – це обстоятільство дуже мішає работать.
Ітак, на кантиненті, який чисто по інерциї називається до сіх пор Еуропою, проісходить два важнєйших шахматних собитія. Це традиційний турнір грандмастіров у еспанському Лінаресі, де продовжує перегляд серіалу "Женщина без прошлого" наш умніца Васілій Іванчук, а такжи матч притиндентів на шахматну карону між крєпким постсовєцким половцем Гатою Камскім (нині гражданіном США) і всезагальним покровителем чорно-білої чуствінності, власником значка "Гєній шахмат міра", болгарським вепром і просто красавчіком Вєсєліном Топаловим (Слънчев бряг). Оце вторе піршиство мислі вирує у столиці Болгарії, а потому всі букмєкєри скумекали, шо ставки за Гату Камского лучче не принімать, патаму шо сяде парінь після цього свіданія з лихою годиною на карабль і попливе у кругосвітнє путішествіє – іншого порятунку псіхіки для нього ніхто й не передбачає.
Но тут така фігня: родні стєни часто стають дибки – і ето раз. Спокойствіє Карсона (не Магнуса, а обичного Карсона, із сказкі), властиве воплощонному удаву Камскому, любого адепта крові й бистрої расправи доведе до сказу. От шо би ви сказали, якби на всі ваші наскоки і страсні домагатільства у відповідь розмірено вращався якийто пропєлєр – і більш нічого... Ету моторошну картіну страшно уявить, но Топаличу пришлось із нею зіткнутись воплоті.
У чому епохальность матча, дорогі друззя?
Вона у тому, шо зустрічаюцця незламний оплот і надьожа чисто шахматного романтізма (Топалов) з бітонною стіною, слігка раскісшою за довгі роки недоумкуватого простоя (Камскій). Шо крєпче: страсть чи шлагбаум? Ось питання, глубину каторого впродовж восьми партій вимірюють наші славні канатоходці.
На цей момент сиграно вже шість поєдинків – і три із них кончились пронзьонним серцем. Такого зрєліща унилі нащадки епохи Карпова-Каспарова не могли і сподівацця. Када б ці старозавітні мастіра взялися між собою рішать вапроси на такій короткій дистанції – то не успіли б дажи придивицця друг до друга за серією безцвєтних да ісполнєнних малодушного пердіння нічиїх. На щастя, униніє тих днів давно згоріло в топках історії. Тим більше, када Топалич на арєні – всім кролікам положено труситись, а львам – завістліво кусати власні лапи, в яких нема і частки тої мощі, якою Вєсєлін разбрасує по дошці то взривну волну, то зерня середньовічного неістовства.
Уже в другій партії, руководя чорними, Топалич розтоптав калмицького нащадка тіпічною такою монголо-татарською навалою. І це при тому, шо в заумній еспанській партії Вєсєлін позволив собі уже в дибюті ніхіло повимахуватись, сигравши у берлінському варіанті 4... Сс5.
Када грасмейстери усілись за четвертий поєдинок, Топалич, видно, отруївся чимто несвіжим. Із самого начала він думав тіки про защіту, но думав неуважно, як двоїшнік на задній парті, шо щитає птічок на деревах, када іде кантрольна. В ітогє – жалкій ноль, і нічия. Прихильники Камского воспряли, як архідеї, которим невтямки, шо цей цвіток буя крєпко, но недовго. Уже в наступній партії, білими фігурами, Топалов ізрядно зашугав удава нєлєпим тіпанням. Все діло в тому, шо Гата, каторий много лєт не стежив за дібютною тиорією, і тому ніяк не може її догнать паходу, рішив уравнять шанси, примінивши проти Вєсєліна Французький захист – ізлюбліне начало сіверян, древлян, полян і прочіх мохом оповитих граждан. Він був певен, шо третім ходом Топалич сходе каньом на це3 – патаму шо всі агрєсори ходять тіки так. Все інше – це тіпа ніщенство і полумєри. Но тут Топалов вдруг, зненацька, ставить коня скромно, на де2, прікідуясь ачкаріком. Камскій дуже цьому обрадувався і до пори іграв внушитільно. Но раптом – зівнув пєшку. Наступних ходом – ше одну. Протер глаза – і шо жи він побачив, цей обладатіль Кубка Міра? А він побачив, шо іграє без двух пєшок проти тіранозавра рекса, і тут жи рішив здацця, шоб чорнокожі діти на Манхеттені не говорили, шо він умалішонний. Ітак, Топалич знову асідлав осліцу гєнія і парадокса, й тепер уже не одпуска вожжі. Вчора сиграли шосту партію – Топалов пресував небогу, як мутанта, но випустив бліже до ендшпіля. Дрогнуло серце і вроджена любов до плазунів. Усе ж таки, у каждого вєлічія – аж два крила. Одним він огріває по башкє всіх ніщих духом, а іншим – приголубить і нагріє.
Попереду іше дві партії. Удав Камскій копить голод та іграє мишцами длінного прєса. Топалов іграє у цвєтік-сєміцвєтік і смотрить в аблака. Він бачить там не Ананда, каторого уготовила йому судьба, – оскал Владіміра Крамніка йому оттуда непристойно блима, ківая в бік общєствєнного туалєта.
Но подождем іше два дня. Пропєлєр Карсона навіва на нас не тіки тоску, але і страх сюрпризів. Далі буде.
