Вибори без правил

На моєму блозі написано, що я "екс-журналіст". А це блог "екс-кандидата". Тут коротко історія моєї виборчої кампанії.

Я мусила це написати, як екс-журналіст та екс-кандидат, щоб переступити та піти далі. А також впевнена, що якби кожен кандидат виклав в інтернет свій опус, вибори та політика у нас стали би трохи чистішими та чеснішими.

До речі, ще раз попереджую, що це оповідь не журналіста, навіть не екс-журналіста, а екс-кандидата. Вона досить суб'єктивна, в ній присутній дурман виборчої кампанії, але найголовніше я намагалася бути щирою.

Кому цікава моя виборча кампанія може прочитати і повний "звіт" на сайті "ЛБ". Там багато знаків, хоча моє життя упродовж 2012 року було таким насиченим, що то також лише скорочена версія.

Частина 1 Висадка парашутистки

Частина 2 Фронт проти Януковича

Частина 3 Від мавки лісової до відьми

Частина 4 Цій жінці не до борщів

Частина 5 Чи є життя після виборів?

Вибори без правил

Отже мене звати Тетяна Чорновол. Я єдиний кандидат від опозиції, що програла вибори у Львівській області. Програла львівській мафії, а конкретно Ярославу Дубневичу.

Тому мій програш – моя ганьба. І те, що результат виборів на 120-тому окрузі сфальсифікований мене зовсім не виправдовує. Якщо я дозволила вкрасти свою перемогу, значить таки програла.

Дякую всім виборцям які мене підтримали. Таких майже 42 тисячі. Це дуже велика підтримка, дві третини кандидатів, які пройшли у Верховну Раду мають меншу народну довіру ніж була надана мені. Але чому її не вистачило для перемоги? У мене був сильний опонент, що вклав у округ десятки мільйонів гривень вкрадених по корупційних схемах з залізниці. На нього працював адмінресурс, плюс в день виборів голоси купувалися за ціною 500 грн. за штуку. Це підтверджує аномально висока для Львівщини явка на моєму окрузі.

Значить я мусила мати ще більше. Адже звісно я знала, що у братів Дубневичів знайдуться ресурси для "останнього аргументу". Так в 2009 році я розслідувала, як їх фірма "Передзвін" продала залізниці величезний об'єм пального (на півмільярда грн.) по завищеній ціні. Після моєї публікації була порушена кримінальна справа. Навіть слідчі тоді нарахували, що у залізниці було вкрадено 39 млн. грн. Отож 5 млн. грн. для купівлі голосів для такого, як Дубневич це дрібниця.

Як я в січні виграла вибори

А тепер розкажу про свою виборчу кампанію детальніше. Почалася вона фактично на початку року, коли мій друг колега-журналіст Осман Пашаєв написав блог: "Чорновол планує йти в депутати".

Тоді мені подзвонив бютівець Сергій Пашинський і замість привітання назвав "махновкою". Я не нічого не зрозуміла. "Ти ж анархістка зібралася йти на вибори самостійно. Ні, щоб від нас", – пояснив Пашинський. "Як це від вас?, – ще більше не зрозуміла я, – У "Батьківщини" своїх бажаючих хоч греблю гати".

"Тимошенко склала список з громадських діячів яких рекомендувала залучити до виборів, серед них є твоє прізвище. Отож бери київський округ", – запропонував Пашинський.

Це була неймовірно щедра пропозиція, але я відмовилася. "Київський округ – лотерея, сидиш склавши руки і чекаєш переможе бренд чи ні. А мені важливо пройти через виборців. На Західній Україні моя любов – округ N120, – пояснила я Пашинському, – І на нього, до речі, ніхто не претендує, – поспішила я додати, – бо це вотчина братів Дубневичів".

Дубневичі в центральному штабі "Батьківщини" були людьми відомими. Не тільки як багатії, чий вплив на політично-економічне життя Львівщини розрісся до таких меж, що потрапляв під визначення "львівська мафія". Дубневичі були більше відомі іншим – в свій час вони фінансували львівську "Батьківщину", витиснули максимум користі з урядування Тимошенко, а під час Президентських перегонів так круто зрадили ЮВТ, що Янукович з вдячності призначив їх бізнес-партнера Михайла Костюка губернатором Львівської області.

Тому Пашинський був ошелешений моїм вибором. Він певно і не думав колись зустріти ідіота, який добровільно піти на округ одного з Дубневичів. Він запросив мене до Турчинова, щоб я здивувала і Олександра Валентиновича.

-А ти переможеш Дубневичів?, – спитав Турчинов.

-Переможу.

Отже, я не стримала слово. Але на той момент, це не була голослівна обіцянка, я була впевнена у своїх силах. Все змінилося у травні, тоді відбулося формування округів. Дубневичам вдалося пролобіювати через ЦВК виключення за межі округу Самбору. Це патріотичне місто, де ніколи не проходила "гречка".

Отож з втратою Самбіра мої шанси на перемогу істотно зменшилися. Перша думка була – я програла вибори. Але я її прогнала геть, бо відступати було пізно. Центральний штаб вже благословив мене на цей округ.

Висадка "парашутистки"

У Львові мене ніхто з розпростертими обіймами не чекав. Особливо в партії "Батьківщина". Це було прикро, але просто пояснювалося – керівник "Батьківщини" Роман Ілик був зобов'язаний своїм призначенням на голову партії саме братам Дубневичам.

Отож на підтримку львівської партійної команди я не могла розраховувати. Та про що тут говорити, якщо на одному з засідань штабу навіть пролунала така "високоінтелектуальна" думка, що "Чорновол ми підтримувати не будем, бо вона...жидівка". Цікаво, а Вячеслава Чорновола вони також вважають жидом?

Як мене тільки не називали! Найбільш популярним стало прізвисько "парашутистка". Так мене охрестили представники місцевого Комітету опору диктатури, які підгодовувалися з руки Дубневича.

Поступово я виявила, що під контролем братів Дубневичів у Львові було майже все і всі. В перерві на одному з наших спільних ефірів Ярослав Дубневич з пихатою посмішкою мені сказав: "Так, я всіх тут купив".

Не краща ситуація була з тими, хто вважав себе членами маленького елітного клубу ворогів Дубневичів. Там мене безапеляційно назвали – "технічним кандидатом Дубневича".

На окрузі виявилося не легше. Штаб "Батьківщини" в Городку демонстративно зустрів свого кандидата красномовним плакатом: "Наш депутат – Ярослав Дубневич".

Тому я безмежно вдячна моїй маленькій, але бойовій команді, яка працювала самотужки на грані людських можливостей.

А нам було найважче у Львівській області, адже лише два "грошові мішки" так шалено "засівали" округ, як Ярослав Дубневич це його старший брат Богдан та Тарас Козак. Але нам було важче, бо на відміну від старшого брата наш Дубневич не сидів за розкрадання державного майна, а на відміну від Козака ніколи не балотувався в Раду у списках Вітренко.

Фронт проти Януковича

Я провела майже 500 зустрічей з людьми. Що я, кандидат в депутати, пропонувала людям? Свій досвід у боротьбі з корупцією, який я мала як журналіст та свою відчайдушність. Я обіцяла виборцям бути в перших рядах, коли доведеться блокувати законопроекти, що легалізують злочини. Я знала, що буду ефективнішою за депутатів чоловіків, бо "донецькі" жінкам, ще голови не розбивали...

Я прямо говорила виборцям: "Ми маємо не погану владу,а ворожу! Янукович – ворог".

І коли цей ворог почав знищувати українську мову, мені довелося відповідати за свої слова – демонструвати відчайдушність.

На початку червня я відправила на мітинг під верховну Раду автобус зі свого округу. Потім була сутичка з "Беркутом" під Українським домом.

Далі я разом з журналісткою СТБ Наталкою Соколенко закликала Віктора Януковича не візувати мовний закон своїм підписом – написали фарбою на асфальті перед воротами маєтку Президента: "Янукович, "мова" – твій вирок. Не підписуй".

Коли Президент підписав "вирок", у відповідь я запланувала в День Незалежності проникнути в маєток Президента "Міжгір'я", щоб показати людям, що сила Януковича не більше ніж блеф, що навіть в укріпленому маєтку будь-який диктатор, що знищує свою країну, не може почуватися в безпеці.

Спочатку я планувала "штурмувати" "Міжгір'я" разом з кандидатом від "Свободи", щоб акція прозвучала, як спільні дії опозиції. Але нажаль я була настільки завантажена роботою на окрузі, що просто не знайшла часу на пошуки людини, що погодиться на таке.

Зізнаюся перед парканом "Міжгір'я" і мені стало тривожно. Лякали собаки в середині маєтку. Страшно було лізти через паркан, бо патруль, що ходить навколо зовнішнього периметру маєтку міг з'явитися на горизонті в будь-який момент, а хто знає, як би вони відреагували, побачивши "диверсанта". У мене ж на спині не написано, що я кандидат в депутати.

Тому лежу в кущах навпроти точки прориву і тягну час – важко зробити перший крок. А як гарно лежати, земля тепла, танцюють сонячні зайчики, тільки зрадливе серце калатає об землю вкриту сосновою хвоєю. Раптом мені згадується, що саме так закінчується роман Хемінгуея "За ким дзвонить дзвін". "Але це не книга, тут все посправжньому, – кажу я собі, – може відмовитися від "штурму"?"

"Але ж ти розповідаєш своїм виборцям, що твій талан це сміливість, що саме хоробрі люди потрібні у Верховній Раді. Ось доводь", – каже внутрішній голос.

Отож я і пішла...

Паркан перетнула вправно, мені допомогли трос і дошка, які я захопила з дому і 300 зустрічей з виборцями на яких я втратила 12 кг.

На території маєтку я швидко зорієнтувалася. "Міжгір'я" велике – 139 га, тут кручі вкриті лісами. Цими лісами я і пішла до зони проживання Президента. Зробила фото розкішного "Галеону", корабля, що виконує функції плавучого банкетного залу, гольф-поля, вертолітної площадки.

Коли мене схопила охорона, на Банковій ніяк не могли вирішити, що зі мною робити. Адже карати мене суворо – піднімати рейтинг опозиції. Тому вирішили просто відпустити. Навіть кримінальної справи не порушили. Статус кандидата в депутати від опозиції мене захистив. Звісно після "Міжгір'я" я стала популярнішою, але тільки не у львівській "Батьківщині".

Компліментів за вдалий штурм "Міжгір'я" у штабі я так не заслужила. Мені сказали: "Королевою ти у нас не будеш". І навіть навпаки старанням львівських колег по опозиції я майже на місяць випала з інформаційного поля.

Дубневич робить з мене зелену мавку лісову, а потім оголошує відьмою

В кінці серпня я догнала в рейтингах Дубневича, і щоб зменшити мою популярність на окрузі опонент почав знищувати мою репутацію брудом. Що про мене тільки не писали! Наприклад, що я лікувалася в психлікарні, чи,те що я повія, яка обслуговувала солдатню в зонах військового конфлікту Чечні та Югославії!

На окрузі розкидалися листівки "Чорновол – дияволиця". В них виборцям рекомендували читати молитви при моїй появі, мовляв відьма Чорновол впливає на людську психіку. І як це не дико, я навіть зустріла священика, який побачивши мене почав хреститися.



Натомість виборці мого округу не прочитали жодної "чорнухи" на кшталт: Дубневич з дівчатками в бані. Який з цього можна зробити висновок? Наступний: Дубневичу трапився шляхетний опонент на виборах, ось Ярослав виявився зовсім не лицарем, якщо дозволив своєму штабу продукувати тонни гидотного бруду на жінку, матір двох маленьких дітей...

Це вже можна було назвати: вибори (бої) без правил. І чим більше ріс мій рейтинг, чим бруднішою ставала виборча компанія. Я почала задумуватися: а якщо Дубневичі не зможуть знищити мене інформаційним брудом чи не підуть вони на фізичну ліквідацію? Особливо лякав мене ліфт. Жила я в Рясному-2 на 6 поверсі. І коли пізно ввечері поверталася до хати внутрішній голос казав: "Йди пішки, ліфт це ідеальна пастка". Уява мені малювала картинку, ось ліфт розкривається, а переді мною чоловік з ножем, бо жінки, знаєте, бояться саме ножа...

У вересні мій виборчий корабель залетів в повний штиль, бо почався сезон бульби і селяни зав'язли у своїх городах. Невдалі зустрічі одна за одною. Ось чергове село – під магазин прийшов один дід, його сліпий та кульгавий пес та десяток дітей-підлітків. Діти слухали з захватом про пригоди журналіста, але голосувати за мене лише деякі з них зможуть років через 5 років. Тому вирішила дати собі відпочинок, поїхати в Київ до власних діток.

Коли повернула через три дні, біля під'їзду мене зустрів мій припаркований автомобіль з написом "Свободу Тимошенко", який припав на одне колесо, шина виявилась порізана ножичком.

Я до цього поставилася занадто спокійно і була зовсім психологічно не готова, коли двері ліфту розкрилися на моєму поверсі, і з сутінок на мене глянув молодик. Щось в його погляді сказало мені, що я "приїхала". В тут саму мить я згадала порізане колесо, панічно кинула погляд на його руки, але замість ножа побачила велике біле відро. В наступну мить мене обдало хвилею. Рідина з відра стікала мені по щоці, я відчувала на губах смак фарби і безмежно раділа, що це лише фарба...



До речі, від цієї фарби, я до сих пір не можу позбавитися. Вона трапляється мені на найрізноманітніших речах, які лежали тоді в сумці: копійках, помаді, блокноті...

А після фарби полилася кров. Нащастя небагато.

Це трапилося, коли біля села Мшана я зі своїм помічником Петром Ярошем намагалася затримати до приїзду міліції три бригади "чорних агітаторів", які розповсюджували фальшиві листівки, в яких я вимагала у людей гроші. В якийсь момент разом з керівником мого штабу Петром Ярошем ми кинулися прямо на капот їх "вісімки", щоб перешкодити її від'їзду. Але авто поїхало разом з нами. У Петра раптом проявився талант каскадера, їдучи на капоті він примудрився дзвонити в міліцію.

Зрештою авто зупинилося, "бандючки" кинулися відтягувати нас від автомобіля, з такою ярістю, що полилася кров. Петру розбили обличчя об капот, мене відривали за волосся, двірники за які я трималася розрізали мені долоні і зрештою просто зламалися...

Бригаду з 12 "чорних агітаторів" ми вдвох з Петром затримали аж на 15 хв., але міліція звісно приїхати не встигла. Ми повідомили в міліцію номер автомобіля. Шукають і досі...



Центральний штаб "Батьківщини" не залишив цей випадок без уваги – Арсеній Яценюк виступив з заявою, а ось з львівського штабу ніхто навіть не поцікавився, як здоров'я кандидата, певно не знайшлося під рукою скибочки лимону.

У вересні центральний штаб "Батьківщини" зробив мені подарунок, по квоті опозиції мені дали можливість виступити в програмі Шустера. Але мій коротенький хвилинний виступ не пройшов цензуру Адміністрації Президента – його заглушили в прямому ефірі. Було схоже, що після "Міжгір'я" Банкова була дуже не зацікавлена в моєму проходженні у Верховну Раду...

Мені виходить заткнули рота, а ось комуністу Царькову у Шустера було дозволено 10 хвилин плювати в могили українців закатованих НКВД. "Мало давили-не додавили бандерівців", – ніс комуніст в прямому ефірі, який дивилися мільйони українців. Національну гідність хтось мусив захищати, в перерві я вийшла в коридор, знайшла там Царькова і перший раз в житті дала ляпас.

У жовтні виборча кампанія стала ще жорсткішою. Ламалися наші автомобілі, зловмисники щось підсипали в бензобаки. Три тижні поспіль з усіх точок продажу люди Дубневича викуповували наклад газети "Експрес", щоб виборці не прочитали про судимості старшого Дубневича та корупційні діяння братів Дубневичів на залізниці. Лише на боротьбу з газетами Ярослав Дубневич викинув близько півмільйона грн.

Юлія Тимошенко передала з в'язниці дуже теплого листа на мою підтримку. Дубневичі випустили тони друкованої продукції в якій намагалися переконати виборців, що це фальшивка.

Але все це були дрібниці порівняно з ударом в спину: партійний віп-агітатор Микола Томенка відмовився приїжджати на мій округ. І це після того, як під церквами було роздано 15 тисяч запрошень!

Що ж, коли воюєш проти мафії, треба завжди бути готовою, що залишишся з нею наодинці.

Проте я була не одна, мене щиро підтримав Андрій Парубій, який спеціально прилетів аж з Запоріжжя, щоб замінити Томенка на зустрічах з виборцями.

А мафія все сильніше стискала лещата. Партія Кличка відмовилася знімати свого кандидата, хоча ударівець Андрій Тиндик був зовсім не прохідний. Його рейтингу не допоміг навіть особистий приїзд Кличка на округ. Не здивуюся, якщо Тиндик відпочатку був технічним кандидатом Дубневича.

Отже, навколо мене формується суцільне випалене поле і я вже сприймаю як чудо, коли на мій округ приїжджає агітувати Олег Тягнибок.

Зате Дубневичу вдалося купити підтримку Мостиської "Свободи" на чолі з Ігорем Стециною, головою Мостиської райради. Я дізналася, що Стецина який ще вчора пригощав мене тістечками і солодко співав про співпрацю, став організовувати для Дубневича зустрічі з виборцями під прапорами "Свободи".

Остання наша зустріч з Дубневичем сталася за тиждень перед виборами, наші шляхи цілком випадково перетнулися в православній церкві Судової Вишні. Після служби священик почав відверто агітувати за Дубневича і запрошувати людей залишитися з ним на розмову. Я тоді вийшла з церкви і люди масово вийшли і слухали мій виступ, а Дубневичу залишилась лише купка прихильників. В повітрі явно запахло перемогою.

Останній тиждень пролетів під перестук коліс, як і останній день агітації. Це відбувалося так: я захожу у вагон електрички, з мегафоном (подарунком Василя Пазиняка, що героїчно переміг Козака) і кажу людям, що я Тетяна Чорновол. Люди посміхаються. Питаю: "Що, перший раз бачите кандидата в депутати в електричці? Але я не пихата...". Агітую за "Батьківщину", за "Свободу", за Михальчишина, за Андрія Тягнибока, і за себе, бо електричка везе виборців трьох округів. Люди аплодують.

Станція Новий Калинів. Мегафон відмовляється працювати. Не дивно – сьогодні це 22 зустріч. Техніка не витримала, але кандидат перекрикує стук коліс. А попереду останній вагон і кінцева -Самбір. А потім треба встигнути на ще одну електричку в Мостиська. "Таню ти що залізна?", -питають мене мої хлопці, що розносять вагонами газети, і мій чоловік, що виконує роль охоронця. "Ні, тут інше, – кажу я їм, – це ж останні години агітації, це як перед смертю – не надихаєшся".

Але на останню електричку ми запізнюємось. Отже, мій рекорд 23 зустрічі за один день.

Чи є життя після виборів?

Всю виборчу компанію, всі шість місяців мені неймовірно щастило. Чорна смуга настала 28 жовтня. Нажаль це був день виборів.

Погода була не на мою користь. Я сподівалася, що після церкви люди почнуть обговорювати мою з Дубневичем кандидатуру. Сподівалася, що мої ідейні виборці переконають меркантильних. Але людям було не до розмов, сніг і холод гнав їх по хатах.

В обід екзіт-пол Дубневича свідчив про мою перемогу, але я розуміла що розслаблятися рано. Коли під вечір аномально поповзла явка (в полудень активність нашого округу була найнижча на Львівщині 15%, а на час закриття дільниць найвища – 70%), ми зрозуміли, що це фальсифікації, і ми нічого не можемо їм протиставити окрім великого відриву. В комісіях у мене було обмаль людей.

Вже опівночі ми зрозуміли, що великого відриву не має, і, коли перші села, в яких я розраховувала на підтримку почали привозити велику явку і великий результат для опонента, я зрозуміла, що це кінець.

Мене міг порятувати тільки Самбір. Але Самбору у мене не було...

Дубневич випередив мене на вісім тисяч голосів. Однак в блозі "Української правді" можна побачити криву Гауса, яка свідчить про неприродне голосування на моєму окрузі за Дубневича. (Тут же можна звернути увагу, якої ідеальної форми графік голосування за мене, що свідчить про природність процесу і не фальсифікацію голосів на мою користь).

Авто блогу Елліна Шнурко-Табакова аналізує, що якщо не враховувати голоси на дільницях, де була аномальна явка більше 80%, то перемагаю я, а також середня явка по округу падає до природних 65%.

"Каким образом обеспечивалась неестественное поведение избирателей знает вся страна", -пише Елліна. Я в свою чергу порахувала – ціна переваги мого опонента лише 5 млн. грн. Дрібниця для Дубневича...

Життя після виборів

Весь наступний тиждень, щоночі мені снилася виборча кампанія, а вранці будила думка: "Ти ж програла".

"Що роблять кандидати, які програють вибори?", – питала я себе. Які працювали лише на перемогу і втратили все? У когось "все" це гроші, а в мене репутація. Я зганьбила своє ім'я, бо програла округ для опозиції на Західній Україні. Якби мені хтось сказав – стріляються, я би повірила. Але мені кажуть – напиваються. Однак це не моє. Мені стає цікаво, а що робила Тимошенко? А потім я знову думала про свою ганьбу.

З такими думками я перебирала протоколи про підсумки підрахунку голосів з різних сіл, коли черга дійшла до Соколі. Це село, де живе голова Мостиської райради, керівник місцевої "Свободи" Ігор Стецина. Я аж підскочила від обурення, бо цей протокол доводив, що Стецина не просто працював на Дубневича, а вислужився перед ним, як ніхто. В селі, де без дозволу Стецини ніхто чхнути не сміє, найкращий результат за Дубневича на окрузі – майже 90% і явка майже 90%.

Я хапаю цей протокол та їду в Мостиська. В своєму кабінеті Стецина виявився не сам, а в компанії місцевого князька Турчина на прізвисько "Чао-чао", але мене це не обходить. Я протягую Стецині протокол з Соколі і питаю: "Що це?". Він щось белькоче, а я кажу: "Це зрада!" і б'ю Стецину в обличчя...

Зізнаюся я отримала моральне задоволення і на додачу гулі та синці, бо "джентльмен" Стецина, вихованець інституту фізкультури, вирішив давати здачі.

"Ти тепер всіх партійців-зрадників з нашого кілометрового чорного списочку будеш бити по пиці?", – опісля питає мене керівник мого штабу Петро Ярош. Звучить привабливо. Але, ні. Головне ніколи не забути коротенький білий список. А щодо чорного списку... Хіба вони зрадники? Хіба вони зрадили своїй суті?

Шкода, що в Адміністрації Президента усвідомлювали, що моя присутність у ВР вкрай небажана, а ось львівська команда об'єднаної опозиції своєї вигоди в моїй перемозі так і не побачила. Я була би їх власною "Свободою", особливо ефективною, тому що жіночої статі. А як тепер їм виділитися на фоні бойової львівської команди Тягнибока?

Хоча по великому рахунку "Батьківщина" зробила для мене найбільше, що могла – дала мені округ, де мешкав близький мені по духу виборець. Це моя вина, що я програла.

Отож, моя львівська команда опозиції, хоча ви святкували мою поразку, я залишаюся з вами в одному човні.

Адже очевидно, що віддавати владу у 2015 році Янукович не збирається. Він згоден жертвувати навіть державністю країни, аби лише залишитися нагорі. А це означає, що при владі ворог. Якщо є ворог, то мусить бути війна. Я не кажу про збройну боротьбу. Війна може бути в різній формі, але війна означає окопи з різних боків фронту. І в тих окопах з тобою поряд можуть бути і покидьки і слимачки, але вони з тобою, а в протилежних окопах може опинитися хороша людина, але вона – ворог... Що ж війна потребує "м'яса". І краще щоб тим "м'ясом" став Дубневич, а не триста хлопців та дівчат, які під Українським домом готові були пожертвувати собою.

Що стосується мого вкладу в цю війну – я буду боротися з владою журналістськими розслідуваннями, а далі час покаже.

І на завершення зізнаюся, що не знаю, що робити з моєю характеристикою на блозі, як "екс-журналіста". "Екс-журналіст", це щось не те. Але разом з тим я не можу це прибрати і писати просто "журналіст", бо журналіст повинен бути об'єктивним і незаангажованим, а не боротися з владою та окремими персоналіями при владі. А я вважаю за необхідне боротися! Хоча б журналістськими розслідуваннями. Тому, що боротися з ворожою владою у своїй країни обов'язок кожного громадянина.

Отже, якщо я не журналіст. Тоді хто? Ніхто? Ніхто... А якщо і "ніхто"? Що ж це дуже в українському дусі. Пригадайте популярний народний образ – "Козак Мамай". Так от з тюрської "мамай" – "ніхто".

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.