Сергій Дацюк Філософ

БІЛЬШ ВАЖЛИВІ РЕЧІ, НІЖ ДЕКОМУНІЗАЦІЯ ТА КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

06 січня 2017, 14:17

Українське мислення навіть під час контрреволюції існує, і це добре. Водночас мислення мало розвивається, бо розвиток мислення можливий за прискіпливого ставлення до його застосування та за великих інтелектуальних зусиль по його ускладненню.

Проблема декомунізації та критичного мислення в історії України

Недавно опублікована непогана, хоча і дещо поверхова, стаття Каті Мячиної "Декомунізація історії, яку ми профукали".

Головних претензій до позиції авторки дві – 1) вона погоджується з безальтернативністю політики декомунізації, просто говорить про неефективність її реалізації за радянським зразком; 2) в засновок викладання декомунізованої історії вона кладе лише критичне мислення.

Розберемося з цими претензіями.

Коли ми почнемо мислити критично в історії, то в ідеалі ми отримаємо постмодерністську історію, де буде побудовано ту чи іншу рівновагу історичних уявлень за кожен історичний період. Це буде така собі мультикультурна толерантна версія історії, яка буде давати знання, але не буде давати жодних мотивацій для дій сучасності та майбутнього.

Викладання історії (історієзнавство) не тільки має давати знання про історичні факти в різних історичних наративах, але також має надавати варіанти цілісності цих знань протягом деякої сукупності історичних періодів чи навіть всього досліджуваного історичного часу.

Тобто в контекст вивчення історії в вищих навчальних закладах потрібно неодмінно вводити історіософію (філософію історії) та на перспективу – основи цивілізаційної антропології. Без бачення історичної цілісності історії нема.

Мова не йде про те, що потрібно, як раніше, єдиним метанаративом витісняти різні історичні наративи. Як зараз – радянський (класовий) метанаратив в історії в Україні замінено на національний метанаратив. Можливо в школах це і вірно.

Мова йде про те, що окрім різних історичних наративів (нинішній європейський варіант історієзнавства) повинні з'явитися різні метанаративи з виокремленням і просуванням того метанаративу, який держава (чи цивілізаційна спільнота) вважає за домінуючий. Принаймні так має бути вже в вищих навчальних закладах.

Отже є три комбінації.

1. Єдиний метанаратив історії, який диктує фактично єдиний історичний наратив. Таке було радянське (класове) історієзнавство, і таким є сучасне українське (національне) історієзнавство.

2. Уникнення метанаративів в історії і різноманітність історичних наративів. Таким є зараз постмодерністське європейське історієзнавство. І таким має стати українське історієзнавство в школах.

3. Різноманітні метанаративи в історії та різноманітні історичні наративи. Такою має стати вища історична освіта в Україні (ну і в Європі, якщо вони теж з цим погодяться).

Сьогодні декомунізація історії відбувається безальтернативним чином – як націоналізація історії. Тобто один метанаратив замінюється іншими метанаративом.

Авторка згаданої статті як продукт постмодерністської освіти просуває приклад європейського постмодерністського історієзнавства. І в цьому головна проблема.

Постмодернізм помиляється, бо історичні матенаративи потрібні – вони роблять можливим осмислення історії та історичну смислотворчість сучасного та майбутнього.

Проблема історієзнавства не у наявності метанаративу як такого. Проблема в історієзнавстві буває лише тоді, коли цей метанаратив: а) оцінюється як єдино вірний (примордіальний, фундаментальний); б) тотальний (подавляє та знищує різноманітність наративів і зводить їх теж до одного); в) не передбачає і вороже налаштований до інших метанаративів.

Різноманітність метанаративів, по-перше, не суперечить критичному мисленню, яке може і повинно сумніватися в домінуючому метанаративі, обираючи інший метанаратив чи пропонуючи свій. А по-друге, саме мислительна практика рефлексивного порівняння не тільки різних наративів, але і різних метанаративів, підносить критичне мислення на новий рівень – рівень рефлексивно-критичного мислення.

Таким чином, ми можемо тепер поставити проблему рівноважності викладання різних історичних наративів.

Якщо Київська Русь і Новгородська Русь (на якій зосереджує зараз увагу Росія) існували в один час, то чи будемо ми надавати їм рівновагу (час викладання, позитивність оцінок і т.д.) у історичних описах в Україні?

Адже семантична війна відбувається вже: в Росії вважають, що "Господин Великий Новгород" це демократичне утворення (виборна монархія з феодальною демократією), а в Україні "Новгородську республіку" вважають олігархічним утворенням.

Чи була суб'єктність України в складі Князівства Литовського чи навіть Речі Посполитої?

Чи була суб'єктність України в складі Російської імперії?

На всі ці питання критичне мислення відповіді не дає. Змістовна установка критичного мислення – сумнів. Змістовна установка рефлексивного мислення – старі та нові смисли і суб'єктне смислотворення.

Отже, крім критичного мислення в історії нам потрібне рефлексивне мислення, воно ж суб'єктне.

Як взагалі формулювати суб'єктність України в історії? Адже не в назві справа.

Не те, щоб ця проблема з'явилася лише зараз. Просто ця проблема стане основною в найближчий час.

Цю проблему формулюють по-різному – несуб'єктність, субдомінантність, знаходження української влади у зовнішньому управлінні, кураторство США над Україною. Я формулюю її сутністно – нездатність до породження цивілізаційних ініціатив або до впровадження їх, якщо вони навіть випадково з'являються.

Головні моменти існування цієї проблеми прослідковуються протягом всієї Української історії, яка з суб'єктної точки зору не досліджена.

Декомунізація історії це зміна історичної семантики та історичного наративу лише протягом 1917-го-2014-го років. Декомунізація історії як зміна метанаративу одразу ж ставить питання про територіальну межу історії України. Не може національної історії до визвольних змагань Богдана Хмельницького. Але і з цього часу національна історія можлива лише як поразка в процесі російського колоніалізму.

Тобто як бути з історією між 1187-м (час згадки України як називної формальної суб'єктності в Київському літописі з Іпатіївського списку) та 1917-м роком (роком революції, яка змінює цивілізаційні форми існування Російської імперії, але не змінює її імперську суть та русифікаційне спрямування)?

В цьому сенсі головним спрямуванням історичного переосмислення є не тільки декомунізація, як це останнім часом вважають в Україні, а більш масштабний процес – деімперіалізація та дерусифікація української історії (а не історії України, до речі).

Отже не менш важливим за критичне мислення, є рефлексивне (суб'єктне) мислення в українській історії. А більш важливим за декомунізацію є деімперіалізація та дерусифікація української історії.

Крим як безсуб'єктність України

Просте питання – в якому році Крим був переданий з РРФСР до УРС?

В 1954-му.

А чому?

Бо це була річниця Переяславської Ради 1654-го року – 300 років возз'єднання України та Росії (васалітету, зради українського правлячого класу – це питання історичної семантики та триваючих суперечок істориків).

Сам факт переходу Гетьманату під руку Московського царя вельми скандальний, бо це була васальна присяга, а не двостороння угода. Принаймні документів, що підтверджують зворотне, не лишилося.

В чому смисл цієї передачі Криму Україні з боку Росії в 1954-му? І в чому смисл відбирання Криму Росією в України в 2014-му?

Дуже простий смисл.

Росія ніби говорила Україні в 1954-му році – "раз ви 300 років з нами, то от вам ще й Крим для зручності господарювання". А в 2014-му Росія ніби сказала Україні – "раз ви вже не з нами, то й Крим ми забираємо".

Деімперіалізація і дерусифікація української історії означає переосмислити зокрема Крим. В цьому сенсі, Крим досі розглядається як шматок імперії, який завжди належав Росії і був переданий нею Україні всередині імперської русифікованої політики.

Щоб повернути Крим до України, потрібно спочатку переосмислити історію Криму в рамках деімперіалізації та дерусифікації з точки зору української суб'єктності. Без цього, позитивна історична семантика існування Криму в складі України відсутня.

Донбас як безсуб'єктність України

Донбас був створений всередині Російської імперії як індустріальний анклав після відкриття в 1720-му році Донецького вугільного басейну. Оскільки це відбувалося в індустріальну епоху, яка була всередині періоду колоніального панування Росії над Україною, то проривний розвиток Донбасу починається з цього часу і триває аж до 1991-го року (чи навіть до 2014-го).

Причому під проривним розвитком розуміється три процеси – урбанізація (розвиток міст), індустріалізація (розвиток промисловості) та русифікація (заселення Донбасу росіянами, бо сільське населення України не охоче йшло в промислову сферу).

Але це не означає, що раніше цієї території не існувало, чи що зараз промисловість так само може створити на Донбасі прорив.

Отже Донбас це індустріальний проект Російської імперії, який себе вичерпав щодо нового світового тренду (сукупність постіндустріальних тенденцій), щодо імперського способу урбанізації, так і щодо подальшої русифікації (проект "Русский мир").

Тобто історія Донбасу повинна початися знову – вже як мережево-громадська, постіндустріальна, українокультурна.

В цьому сенсі деімперіалізація та дерусифікація української історії вступає в протиріччя з "золотим віком" Донбасу. І це дійсно історієзнавча проблема, рішення якої поки що нема.

Деякі висновки

При такій постановці питань виникає суттєва проблема.

Чи має державна політика пам'яті повністю диктувати один домінуючий метанаратив у державному історієзнавстві?

Якщо так, то реалізація цього принципу в державному історієзнавстві створить в перспективі нам багато патріотів, які будуть носіями домінуючого державного історичного національного за змістом метанаративу, але при цьому вони будуть погано мислити і викривляти в своїй уяві різні історичні наративи.

Історієзнавство, засноване лише на критичному мисленні, створить нам багато непатріотичних постмодерністів з уявою про різні історичні наративи, але які в значній мірі будуть налаштовані дуже критично до влади та до її домінуючого метанаративу в історієзнавстві.

Найбільш оптимальним виглядає більш складний варіант – різні історичні наративи в історієзнавстві доповнюються різними історієзнавчими метанаративами в окремому курсі історіософії з елементами цивілізаційної антропології.

Прості відповіді на складні запитання не завжди найбільш вірні.

Але як донести це розуміння до нинішніх чиновників від культурної політики?

Коментарі — 178
бун _ 11.01.2017 03:21
IP: 104.199.76.---
Віктор Дніпров:
бун:
Якщо подивитися на карту до Хмельницького, то всі ті землі були під управлінням українських князів та шляхти і творили єдине українське суспільство, яке ще з часів племен творило свої інститути, мову, міфи, свій погляд на світ.
В ті часи ""українських князів та шляхти" – не існувало. Гетьман і Воєводи – не Князі і тим паче – не Шляхта.
Дивіться уважно в підручники Історії.
Ви маєте на увазі підручник історії, який написала Москва.
Віктор Дніпров _ 10.01.2017 15:37
IP: 104.199.49.---
lohik:
Віктор Дніпров: Шляхта – це польський термін
Тут термін шляхта – мається, видно, на увазі склріше украінську еліту...
Там у бун'а абсурд. Мати на увазі – це не мати на увазі. Ми завше щось там маємо.))
Еліта – це також термін сучасності, який перевертає уявлення щодо реальної Історії України.
lohik _ 10.01.2017 14:19
IP: 134.249.42.---
Віктор Дніпров: Шляхта – це польський термін
Тут термін шляхта – мається, видно, на увазі склріше украінську еліту...
Віктор Дніпров _ 10.01.2017 13:41
IP: 104.199.49.---
бун:
Якщо подивитися на карту до Хмельницького, то всі ті землі були під управлінням українських князів та шляхти і творили єдине українське суспільство, яке ще з часів племен творило свої інститути, мову, міфи, свій погляд на світ.
В ті часи ""українських князів та шляхти" -- не існувало. Гетьман і Воєводи – не Князі і тим паче – не Шляхта.
Дивіться уважно в підручники Історії.
Віктор Дніпров _ 10.01.2017 13:02
IP: 104.155.120.---
Mikolaj Kren:
...що? "копірастор" заклинило?
Прошу шановного Адміна видалити перший пост. А то функції редагування відсутня, а Миколаям очі муляє. На коментар тями немає. Цей також прошу видалити.
бун _ 10.01.2017 05:57
IP: 104.199.76.---
Найкращим об'єднувачем є прості географічні карти. Просто треба вірити своїм очам. Для цього треба взяти карту українських земель до Хмельницького і після. Якщо подивитися на карту до Хмельницького, то всі ті землі були під управлінням українських князів та шляхти і творили єдине українське суспільство, яке ще з часів племен творило свої інститути, мову, міфи, свій погляд на світ.

З 1648р. Хмельницький спочатку з татарським і потім з московським військом пройшовся від Полтави до Замостя і зруйнував українську систему управління.

І подивитися карту після Хмельницького – колонізатори в особі польського короля, турецького султана, московського царя, австрійського цісаря через свої колоніальні адміністрації диктують на окупованих ними українських землях як українцям жити і в кого їм вірити.

Нема нічого складного в тому, щоб зрозуміти, що основи єдності українців були вироблені самими українцями до Хмельницького, а основи роз'єднання їх були нав'язані українцям колонізаторами.
Takozh _ 10.01.2017 02:42
IP: 79.140.13.---
Mikolaj Kren:
Takozh:
Демократичні інститути існують для того, щоб визначитись хто за ким, але потрібен єднаючий момент. Якщо нема єдиного національного міфу, (відчуття спільного минулого і спільного майбутнього), не буде ніякої тягловості, замість опонентів завжди будуть смертельні вороги. Що і маємо. Від Майдану до реваншу, від реваншу до Майдану. Самі політичні проекти.
демократичні інститути,коли вони є насправді і є тим самим об*єднуючим моментом,що з неорганізо
ваної більшості творить громадянське сус-во.
Націю творять мова, символи, міфи. Громадянське суспільство, то вже форма організації.
Mikolaj Kren _ 10.01.2017 01:15
IP: 178.92.62.---
Віктор Дніпров:
Не може національної історії до визвольних змагань Богдана Хмельницького.??? Але і з цього часу національна історія можлива лише як поразка в процесі російського колоніалізму.???

Перше – абракадабра. А друге – нісенітниця. Національна історія – це лише в уяві російського менталітету.
Вона – Історія Українського Народу – була, є і буде.
І не соромно таку простоту на обсуд виносити, шановний Сергію?
...що? "копірастор" заклинило?
Віктор Дніпров _ 10.01.2017 01:02
IP: 104.199.9.---
Не може національної історії до визвольних змагань Богдана Хмельницького.??? Але і з цього часу національна історія можлива лише як поразка в процесі російського колоніалізму.???

Перше – абракадабра. А друге – нісенітниця. Національна історія – це лише в уяві російського менталітету.
Вона – Історія Українського Народу – була, є і буде.
І не соромно таку простоту на обсуд виносити, шановний Сергію?
Mikolaj Kren _ 10.01.2017 01:02
IP: 178.92.62.---
Takozh:
Демократичні інститути існують для того, щоб визначитись хто за ким, але потрібен єднаючий момент. Якщо нема єдиного національного міфу, (відчуття спільного минулого і спільного майбутнього), не буде ніякої тягловості, замість опонентів завжди будуть смертельні вороги. Що і маємо. Від Майдану до реваншу, від реваншу до Майдану. Самі політичні проекти.
демократичні інститути,коли вони є насправді і є тим самим об*єднуючим моментом,що з неорганізо
ваної більшості творить громадянське сус-во.
Віктор Дніпров _ 10.01.2017 01:01
IP: 104.199.82.---
Не може національної історії до визвольних змагань Богдана Хмельницького.??? Але і з цього часу національна історія можлива лише як поразка в процесі російського колоніалізму.???

Перше – абракадабра. А друге – нісенітниця. Національна історія – це лише в уяві російського менталітету.
Вона – Історі Українського Народу – була, є і буде.
І не соромно таку простоту на обсуд виносити, шановний Сергію?
Віктор Дніпров _ 10.01.2017 00:54
IP: 104.199.39.---
Коли ми почнемо мислити критично в історії?
Сергій сам себе перемудрив.
Takozh _ 09.01.2017 23:03
IP: 79.140.13.---
Mikolaj Kren:
Takozh:
Держава існує, але в стані невідповідному до очікувань її мешканців. Незадоволені всі, навіть
олігархи,
які оригінальні оцінки...всі намагаються створити нормальну державу...
-тіко шосьтам у їхне получаєтьця...навіть олігархи незадоволені-прямо ахрєнєть можна.Патамушо всітрисили з минулого і вони не поймуть куди...тоісь у шо,ну тоісь як...ну вобчім понятно...через
шо ніяк не можуть договриться хто,буде пєрвим і хто там,за ким?
Демократичні інститути існують для того, щоб визначитись хто за ким, але потрібен єднаючий момент. Якщо нема єдиного національного міфу, (відчуття спільного минулого і спільного майбутнього), не буде ніякої тягловості, замість опонентів завжди будуть смертельні вороги. Що і маємо. Від Майдану до реваншу, від реваншу до Майдану. Самі політичні проекти.
Mikolaj Kren _ 09.01.2017 22:54
IP: 178.92.62.---
lohik:
Індустріальний Донбас – це була всесоюзна кочегарка...І повний інтернаціонал.націоналістів...

п.lohik:-Ви повторюєтеся.
lohik _ 09.01.2017 22:37
IP: 37.55.237.---
ViHo:
lohik:
Донбас зі страху покинули мільйони місцевих жителів, перетворившись на біженців...Вони рятували своє життя і життя свої дітей від банд озброєних до зубів людей, яких озброїв танками, градами, гранатометами і "калашами" північний сусід Росія...
Проблема в тому, що ніхто з них навіть не спробував ЗАХИЩАТИ а не РЯТУВАТИ своє життя і життя своїх дітей.Чомусь в кремлі були впевнені, що їх вибір буде саме таким, інакше навряд чи стали озброювати ті банди.
Не підпорядковувутись Києву були зацікавлені саме місцеві кримінальні клани, що поділили Донбас як власну вотчину...Янукович їм це забезпечував...Путін скористався цією особливістю, щоб розпалити сепаратизм.
бун _ 09.01.2017 22:28
IP: 104.199.82.---
Mike_Kharkov
Власність, як писав Маркс, в основі цієї системи. Саме такому, який є, інституту власності підпорядковані інші інститути – місцеве самоуправління, судова та виборча системи, правоохоронні органи та інститут праці. Всі фони мають функціонувати таким чином, щоб право на власність колективного чи індивідуального правителя було не підлягало сумніву. Доступ до власності у формі крихт із панського стола – це єдина мотивація людей при владі. Е- декларації показали, що ніхто з бюджетників не може пояснити походження своїх статків. Оці цифри в е-деклараціях і є справжньою метою існування цієї політичної системи.
бун _ 09.01.2017 22:15
IP: 104.155.92.---
Mike_Kharkov
От ми і прийшли до інституту власності. Як відомо СРСР почався з втілення в життя Маніфесту компартії 1848р., тобто вся власність країни стала управлятися з єдиного центру прийняття рішень, ну точно як в стародавньому Вавилоні чи Ніневії. Вся власність, яка стала загальнонародною, а зубна щітка громадянина називалася індивідуальною власністю. Громадяни позбулися приватної власності і не мають її до сих пір. Оскільки власність людям не повернули з 1917р., то тільки за цією ознакою можемо кон стантувати єдність УРСР та постсовкової України. Сто років це нація рабів, оскільки за Арістотелем людина без майна – раб. Спроби повернути людям власність шляхом малої приватизації закінчилися тим, що вона знову попала в руки олігархічного політбюро. Можна бавитися термінами, мовляв до 1991р. було партійне політбюро, а тепер олігархічне. Можна посилатися на ЦКУ, що тодішнє політбюро розпоряджалося власністю, а теперішнє ще користується. Все це деталі, які не торкаються суті.
lohik _ 09.01.2017 22:14
IP: 37.55.237.---
Жителям Донбасу внушили, що вони кормлять решту Украіни.І є самодостатні для незалежної держави.Тому в Донбасі були умови для його окупаціі і сепаратизму...Там була слаба украінська складова...Індустріальний Донбас – це була всесоюзна кочегарка...І повний інтернаціонал...Цей національний "вінігрет" рабсили штучно формувався оргнаборами, примусовими роботягами-зеками, любителями "длинного рубля" и т.п...Це концентрований вияв "совка", точніше совєцкого народа...Де язиком межнационального общєния був рускій язик...Були на Донбасі десь10% украінських націоналістів...Також десь з 15% російських шовіністів...А решта населення – це космополіти...Для яких родіна там, де добре жити...Після проголошення незалежності Украіни в результаті опитування 35% визнали, що вони не є патріотами ні Украіни, ні Росіі...А патріотами СВОЄІ ТЕРИТОРІІ...Яких зараз озброіла танками, градами і "калашами" путінська РФ.Нібито."Против "фашистов", которьіе захватили власть в Киеве".Донбас – це друге Придністров'є...
ViHo _ 09.01.2017 22:04
IP: 46.133.90.---
Mike_Kharkov:Подивіться на еволюцію системи землевласництва в Московському царстві та Російській імперії. Спершу вся земля була у державній власності, наділи давались дворянам тільки на час служби. Потім вони стали передаватись у спадок від батька до сина, залишаючись державною власністю. А вже потім обов'язковість державної служби для дворян скасували, а земля стала їх власністю. Цей процес зайняв кілька століть. Після 1917 року все повторилось в пришвидшеному темпі: за Сталіна директора підприємства просто призначали (і знімали), за Брежнєва директор, виходячи на пенсію, саджав у своє крісло свого сина (чи зятя), після 1991 року директори просто приватизували свої підприємства.
А що стосується статків номенклатури, то у сталінські 30-ті розрив між статками номенклатури і простих громадян був точно не меньше ніж зараз (все було приховано всілякими безплатностями, недоступними для простих громадян). За Хрущова цей розрив зменьшився, це одна з причин загальної нелюбові до нього.
Mikolaj Kren _ 09.01.2017 21:50
IP: 178.92.62.---
ViHo:
Але те "комунорегіональне кодло" – це такі хлопці...
...якби в державі була справжня опозиція.фактично "це такі хлопці" що правили Сх.і Пд. ще з часів РС.
піднялися під егідою Кучми.Ющ.їх не особливо хвилював.а в 2010.*канкрєтниє пацани* захопили
всю Україну.Коли пам*ятаєте тодіщній тріумф,комуно-криміналів.їм на вірність присягли всі,від Крав
чука до Юща.В Україні конкурентів вони не мали,помилились тільки з людьми центральної і Зах.
ч-ниУкраїни.Що виявилися не з тих "сурових шахтьоров",що накінець то "палучілі сваво в доску прєзідєнта" і їм від щастя язики в сраки втягло,коли-пам*ятаєте? на роковини свого репортажу на
Донбас приїздив Молчанов?на шо стали схожими ті виродки,гидко було дивитсь.
Комун-кримінали були впевнені у своїй безкарності в Україні,тому й зважилися.А Москва мала забез
печити їм світову підтримку...гроші то всі у "пi#н $до@сі&ях*Пацанов же потім могли й не пустити...
до їх бабла.
ViHo _ 09.01.2017 21:21
IP: 46.133.90.---
Mikolaj Kren:
ViHo:
lohik:
Донбас зі страху покинули мільйони
Проблема в тому, що ніхто з них навіть не спробував ЗАХИЩАТИ а не РЯТУВАТИ своє життя і життя своїх дітей.Чомусь в кремлі були впевнені, що їх вибір буде саме таким, інакше навряд чи стали озброювати ті банди.
Дурня,п.ViHo.озброювали фінансували і надавали політсупровід тим бандам,місцеве комунорегіо
нальне кодло.В той час,як не тільки в Донецьку і Луганську,діяльність банд координувалася місце
вим керівництвом і силовиками.
Звісно, суто технічно банди озброювало "комунорегіональне кодло". Але те "комунорегіональне кодло" – це такі хлопці, що ніколи б не рипнулися, якби не мали трьохсотвідсоткової гарантії, що за них впишуться і відмажуть. А таку гарантію могла дати тільки Москва.
Mike_Kharkov _ 09.01.2017 21:17
IP: 37.229.133.---
ViHo:
нинішня олігархічна система – результат природної еволюції совєтської системи
Ви мабуть забули, що ознаками рад. системи були відсутність прив. власності, а звідси номенклатура не мала сьогоднішніх статків, а мала право тільки керувати. Тож, нин. оліг. система має такоє ж відношення до сов. системи, як і система др. греків:) Я можу зрозуміти її походження від сов. системи, але не сутність, де діють зовсім інші механізми.
Проблема в тому, що "совєтскість" в Україні – це як погана хвороба про яку соромно говорити вголос, тож всі намагаються лікувати що завгодно, тільки не те від чого страждає хворий.
І відповідно висновок ваш некоректний, бо у 91-му якраз скинули "радянскість" по суті, і народилося (повилазило) зовсім інше, що і належить вивчати. А те, що форма у вигляді рад та ін. лишилася – то оманливе, внутрішні процеси пішли вже не ті, на часі був дерибан, переросподіл, легитимізація...ньюфеодалізм.
Mikolaj Kren _ 09.01.2017 21:13
IP: 178.92.62.---
Takozh:

Держава існує, але в стані невідповідному до очікувань її мешканців. Незадоволені всі, навіть
олігархи,
які оригінальні оцінки...всі намагаються створити нормальну державу...
-тіко шосьтам у їхне получаєтьця...навіть олігархи незадоволені-прямо ахрєнєть можна.Патамушо всітрисили з минулого і вони не поймуть куди...тоісь у шо,ну тоісь як...ну вобчім понятно...через
шо ніяк не можуть договриться хто,буде пєрвим і хто там,за ким?
ViHo _ 09.01.2017 20:53
IP: 46.133.90.---
lohik:
ViHo:
Розвалу СССР посприяв Єльцин, конкуруючи з Горбачевим...РСФСР перша об*явила Декларацію про суверенітет...Далі пішов ефект доміно...
Єльцин не сам по собі нагору скочив. Він бів висуванцем певних номенклатурних груп, в першу чергу тих, хто був незадоволений засиллям "хохлів" у владних московських кабінетах і які хотіли щоб Росією керували росіяни. Задля цього й була потрібна та Декларація про суверинітет.
Takozh _ 09.01.2017 20:38
IP: 79.140.13.---
Robert Bruce:
Проблема в тому, що української держави не існує.
Існують залишки колоніальної кацапської адміністрації, де замість комуняцької псевдоеліти існують олігархи, для яких важливий є тільки зиск любою ціною.
Як наслідок – повне зубожіння населення. І це продовжуватиметься доти, доки розуміння проблеми не настане.
Держава існує, але в стані невідповідному до очікувань її мешканців. Незадоволені всі, навіть олігархи, от і виводять гроші в офшори. Олігархи звинувачують націоналістів, націоналісти звинувачують комуністів, комуністи звинувачують олігархів. В одних гроші, в інших ідеї, і всім потрібна робоча сила.
Україна не має досвіду побудови своєї сучасної національної держави. Всі три сили з минулого і відтворюють застарілі методи, найближчий з яких в часі радянський. В них нема ніякого шансу домовитись на політичному рівні. Тільки на більш глибокому, на рівні національного міфу може бути знайдено порозуміння.
ONLINE
Уряд реформ261 Корупція930 Євро-2012112 Рада 201495 Майдан 2013518
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте