Богдан Гаврилишин Громадський діяч, Президент Фонду Богдана Гаврилишина

Місія університету: вчити чи допомагати вчитися?

27 липня 2015, 12:13

Переважна більшість університетів від часу свого існування використовує один і той самий підхід до навчання студентів – професори читають лекції, залишають кілька хвилин на дискусії, пропонують студентам книжки та журнали до прочитання, або ж мають наперед підготовлені переліки літератури для кожного курсу. Наприкінці навчального року студенти складають іспити з курсів, на які вони були зареєстровані.

Є деякі винятки. В університеті Оксфорду лекцій майже не існує. Професори дають студентам переліки книг, які вони мають прочитати, а прочитавши, студенти приходять на "tutorials" зі своїми професорами. Під час останніх студент дискутує з професором про те, що він/вона прочитав/ла, висловлює свої зауваження, висновки, критику. Професор дає свої коментарі в стилі відкритої дискусії між майже рівними. У тій системі студент відіграє набагато активнішу роль. Себто немає того поняття, що професори все знають і навчають студентів, які, своєю чергою, все слухають, багато записують і на іспитах пишуть лише про те, що професори вважають правильним чи мудрим.

Декілька років тому спонтанно з'явився зовсім інший підхід, який можна назвати "Студенти вчаться, їх не вчать". Був створений Фонд Богдана Гаврилишина та програма "Молодь змінить Україну" з наміром дати молодій генерації можливість трансформувати Україну у ефективну країну. Кілька пояснень: Україна протягом останніх років, а сьогодні особливо, знаходиться у дуже поганому політичному, економічному, соціальному і екологічному становищі. Потенціал України, однак, залишається надзвичайно великим. Є унікальна плодюча земля, усі потрібні для економіки та промисловості ресурси. І порівнянні з іншими бідними країнами – велика якість людського капіталу.

Теперішня влада має намір проводити різні реформи – зменшити корупцію, реформувати судову систему, виправити систему соціальних послуг, змінити екологічну політику. Ці реформи проходять дуже повільно, окрім цього влада не має чіткої картини про те, якою має бути реформована країна. Що важливіше, Україну потрібно не реформувати, а трансформувати – тобто радикально змінювати політичну структуру, економічну і соціальну системи, а також екологічну політику.

Фонд вирішив працювати з людьми 20-35 років, які не були спотворені ані радянським досвідом, ані негативним досвідом Незалежної України. З людьми тієї вікової категорії, де дві третини мріяли і надалі мріють виїхати з України у пошуку кращого життя. Однак, одна третина вже за часів Януковича свідомо вирішила залишитись в Україні з бажанням зробити щось для своєї країни, щоб та була кращою. З радістю можна додати, що десь півтора роки тому до України повернулась понад тисяча молодих людей, які навчались в найкращих університетах світу (наприклад, в Гарварді, Лондонській Школі Економіки тощо). Багато з них закінчили магістерські, а декілька навіть докторські програми, і повернулись до України з бажанням зробити щось для своєї Батьківщини. За кордоном вони мали можливість отримати достойну роботу на відповідному рівні з адекватною заробітною платнею.

Як працює програма "Молодь змінить Україну" (МЗУ)?

Формуються групи по 7 учасників кожна. У членів групи різна освіта та досвід у різних галузях: економіка, політика, соціологія, екологія, філософія чи культурна антропологія. Сім людей – це ідеальне число для того, щоб група навчалася як команда, стажувалася як команда, а її члени в майбутньому працювали радше у командах, а не як окремі лідери з малою кількістю послідовників. Кожна група вивчає одну з шести ефективних країн. Які країни слід вважати ефективними? Це ті, в яких є:

- повна політична свобода;

- певний рівень економічного добробуту для всього населення (є багаті, але немає бідних);

- соціальна справедливість в освіті, охороні здоров'я, пенсійному забезпеченні, низький рівень безробіття;

- наявний симбіоз з біосферою, тобто співжиття з навколишнім середовищем, аніж його експлуатація та забруднення.

Найбільше цим критеріям відповідають Австрія, Німеччина, Норвегія, Польща, Швейцарія, Швеція.

Перша фаза навчання – це вивчення всіх даних і фактів про обрану групою країну з відкритих джерел (Інтернет): якими є конституційний устрій, економічна система, соціальна і екологічна політики, інструменти, які вживаються для реалізації цієї політики, інші галузі, такі як енергетика, транспортна система, судова система, міжнародна торгівля. Підкреслюю, що підхід до вивчення є системний, себто слід зрозуміти, як головні складові архітектури політичного, економічного, соціального устрою країни знаходяться у гармонії між собою (compatible with each other). Оскільки як і в багатьох інших системах, гармонія між складовими є важливішою за якість цих складових.

Друга фаза навчання - зустріч з послом обраної країни в Україні. Знаючи багато фактів про країну, учасники груп ставлять послам запитання. Від початку існування програми усі посли дуже позитивно реагували на концепцію і план МЗУ. Окремі посли з великим захопленням проводять дискусії з групами учасників програми.

Третя фаза- це дослідницька поїздка до попередньо обраної країни, яка зазвичай триває 7 днів. Дуже важливо те, що програму навчальної подорожі формують самі члени групи. Вони особисто контактують з парламентом, міністерствами, іншими державними установами, недержавними організаціями та пропонують зустрітися з тими чи іншими людьми в той чи той день, о тій чи іншій годині та подискутувати на таку і таку теми. Під час перебування у країні вони обирають можливі складові для архітектури політичного, економічного і соціального устрою майбутньої України, яка після трансформації стане ефективною країною.

Як випливає із описаного вище, учасники програми самостійно навчаються, а не Фонд їх навчає. Вони самі обирають країну, вирішують, які теми і питання вивчати, готують дискусію з послом, планують графік поїздки. Це надзвичайно важливий елемент програми. Вони (учасники) є власниками цілого процесу. І тому їх мотивація є надзвичайно високою. Вони не є студентами в традиційному розумінні цього слова. Вони вчаться самостійно, ми їх не вчимо.

Після повернення до України вони пишуть свої висновки і рекомендації, друкують статті та влаштовують семінари для інших. Наприкінці кожного року ми маємо робочу конференцію, під час якої групи, які вивчали одну й ту саму країну, порівнюють свої висновки і пропозиції, а вже потім діляться з тими групами, що досліджували інші країни. У ході першої такої конференції 5 грудня 2013 року 14 груп зробили порівняльний аналіз усіх шести країн (структура влади, економічна система і т.д.). І створили чернетку майбутньої України у формі дерева, де корені – це система цінностей; стовбур – це політична структура; великі гілки – різні органи влади, економічна, соціальна та екологічна політика.

Програма працює. У 2014 році ми вже мали 24 групи, які закінчили першу частину навчання. Цього року (2015) 85 груп по 7 людей подали заявку на участь у Програмі.

Що ж далі?

На прохання учасників була створена Асоціація, яка на сьогодні об'єднує понад 350 осіб. Періодично проводяться заходи для учасників. Такі як: "Школа депутатів місцевих рад" (найближчим часом стартує вже третя школа) – для тих, котрі підуть далі законодавчим шляхом, та тих учасників, які групами, сформованими за географічним принципом, підуть на вибори до міських та обласних рад вже цього року. Це буде свого роду стажування у законодавчому напрямку. Якщо деякі кандидати цього року не досягнуть успіху на виборах, для них це буде гарним уроком того, як слід краще проводити свою виборчу кампанію.

Створена була теж і політична школа для тих, хто далі піде у виконавчі органи влади. Багато з тих, що вибрали шлях до виконавчої влади, вже працюють у різних міністерствах, де навчаються й тому, як потрібно чи не потрібно працювати в міністерствах, маючи можливість порівнювати з тим, як працюють такі установи в ефективних державах.

На наступному етапі програми "Молодь змінить Україну" ці молоді люди пройдуть ще один вид стажування за кордоном. Для прикладу: учасники, які цікавляться фінансами, поїдуть групою до обраної країни:

- проведуть декілька днів у Національному банку обраної країни, щоб зрозуміти, як формується монетарна політика, які інструменти Національний Банк вживає для модерування економіки;

- тоді проведуть декілька днів у самому Міністерстві фінансів, де більш детально вивчать структуру міністерства, функції різних відділів;

- наприкінці поспілкуються з бюджетним комітетом парламенту, дослідять, як комітет вносить поправки до бюджету та подає його на голосування Парламенту.

За 6-7 років вже будуть сотні людей, які пройшли програму та різного роду стажування. Вони створять ідеологію чи декілька ідеологій з чіткою програмою дій, якими буде реалізуватись трансформація країни. Тоді створять одну партію широкого політичного спектру, де будуть соціалісти, центристи і ліберали, або три різні партії. Велика кількість учасників програми стануть кандидатами на вибори до Верховної Ради для того, аби створити критичну масу у парламенті. Вони не обов'язково будуть статистичною більшістю, проте будуть ідеологічною, програмною і моральною більшістю. Вони розпочнуть створювати законодавчу базу для трансформації.

У той же час люди, які йдуть виконавчим шляхом, переберуть ключові пости в різних міністерствах і розпочнуть трансформацію України на базі нових законів. Важливо те, щоб одночасно існувала і "законодавча" і "виконавча більшість". Процес трансформації триватиме близько 7-8 років, і за той час Україна стане ефективною державою з чотирма характеристиками, описаними вище.

Україну тоді проситимуть стати членом ЄС. Чи стане вона ним чи ні, залежатиме від того, чи Європейський Союз сам пройде потрібну трансформацію, оскільки на сьогодні структура прийняття ключових рішень там є дуже неефективною. Бачимо також, що ЄС не має ані спільної закордонної політики, ані спільної оборонної політики.

Ми перебуваємо у стані війни з Росією. Це одна з важливих причин, чому теперішня наша влада не втілює потрібні реформи достатньо швидко і ефективно. Але така ситуація тільки збільшує потребу у появі політичної еліти, яка зробить Україну такою, в якій буде необхідний потенціал, ресурси та людський капітал.

В Україні була проведена реформа вищої освіти. Що однак потрібно – це реформа системи освіти в цілому. У нас існує забагато університетів (біля 800), а тому забагато випускників, які не можуть знайти роботу відповідно до своєї кваліфікації. У нас майже немає комерційної освіти для людей, які могли б працювати на рівні середніх кадрів у торгівлі, туризмі, страхових компаніях, банках. Окрім цього, за часів незалежності було закрито близько 300 професійно-технічних училищ. Тому після обов'язкової початкової школи нам зараз потрібні школи для кваліфікованих робітників, де викладають теорію для пекарів, електротехніків, інших фахів практичне навчання відбувається з майстрами.

Така система освіти існує у Швейцарії, вона продукує людей з кваліфікаціями, на які існує попит на ринку праці. У результаті Швейцарія (за винятком Женеви) має дуже низький рівень безробіття.

Чи зможемо використати потребу реформування освітньої системи для того, аби змінити методи навчання на університетах? (Necessity is the Mother of Innovation). На мою думку, нам потрібні принципи андрагогіки [1], а не педагогіки як на рівні шкіл. Україна могла б стати прикладом для інших країн світу, а не лише вчитися від них. Ми вже стали зразком для решти країн світу у тому, як переходити на нову парадигму: діяти з почуття обов'язку і співпраці (як це робили різні служби під час подій на Майдані і продовжують робити волонтерські організації у зоні АТО), а не лише вимагати своїх прав в умовах жорсткої конкуренції.

Світ допомагає Україні. Україна може допомогти світові.

[1] Андрагогіка – це теорія навчання дорослих, яка виходить з того, що мета сучасного підходу до освіти полягає у сприянні розвитку та збагаченні цілісної особистості, прояву її самобутності, актуалізації її здібностей.

Андрагогічні принципи навчання у вищих закладах освіти – основні принципи, що визначають специфіку навчання дорослих. До них належать пріоритет самостійного навчання; принцип спільної діяльності, ґрунтування на досвіді того, хто навчається, індивідуалізація навчання; системність навчання, контекстність навчання, актуалізація результатів навчання; ефективність навчання, розвиток освітніх потреб, усвідомлюваність навчання.

На освіту дорослих покладається виконання низки функцій, зокрема, використання соціального досвіду й залучення до розв'язання сучасних проблем суспільства (соціальна); регулювання відносин у швидкозмінному зовнішньому середовищі (адаптивна); доступ до необхідної інформації, її пошук, відбір, систематизація, відтворення, використання (інформаційна); компенсування недоліків попередніх рівнів освіти й забезпечення балансу власної компетентності і сучасних вимог до професії (компенсаційна); оволодіння новими методами, способами дій (розвивальна функція). Водночас саме реалізація соціокультурної функції освіти дорослих уможливлює їх саморозвиток, самоорганізацію, оновлення, зміни та прогностичний вплив на соціальні процеси.

Загрузка...
Коментарі — 7
Андрій Вітченко _ 22.10.2017 17:14
IP: 35.195.125.---
Відповідаючи на некоректно сформульоване паном Гаврилишином запитання "Місія університету: вчити чи допомагати вчитися?", зазначу: місія університету полягає в тому, щоб і сформувати у студентів фундаментальні наукові знання, і навчити їх поглиблювати, і залучити до самостійного наукового пошуку, і виховувати загальну та професійну культуру... Університет повинен давати універсальну вищу освіту, а не перетворюватися на центр ліквідації неписемності чи розважальний клуб. Якщо пригадати класиків педагогіки, то всі вони сходилися на думці, що навчання – це складна праця, якій треба навчити. А не займатися паплюженням чужих репутацій, як у "Школі лихослівʼя". З повагою, професор Вітченко Андрій Олександрович
Андрій Вітченко _ 22.10.2017 17:04
IP: 35.189.208.---
перегляньте проекти стандартів вищої освіти і ви зрозумієте, до якої катастрофи ведуть нашу вищу школи її нинішні очільники.
Переконаний у тому, що наша вища освіта не гірша за британську, американську, польську чи фінляндську. Вона потребує необхідних фінансових і матеріальних ресурсів, зваженої і добре продуманої освітньої політики. Вищій школі України потрібна підтримка, довіра і сприятливі умови для розвитку. Але хто їй це надасть? Ті, які економлять на зарплатах викладачів і звинувачують їх у тотальній корупції? Ті, які сидять у теплих і заставлених вишуканими меблями кабінетах, тоді як викладачі і студенти перебувають у приміщеннях, де температура не перевищує 14-16 градусів? Ті, хто виписують собі щомісяця закордонні відрядження і премії, змушуючи своїх викладачів платити за публікації в наукових журналах і участь у конференціях, які проходять у їхніх вишах?
Андрій Вітченко _ 22.10.2017 16:53
IP: 35.195.209.---
...здатність працювати в міжнародному контексті. Кожна освічена людина побачить у цих міністерських "новаціях" від західного проекту Тюнінга реальну невідповідність цілям вищої освіти і загрозу руйнування її фундаментальних основ. Спілкуватися дитину вчать у дитячому садку і школі, а майбутньому фахівцю потрібна комунікативна компетентність, щоб успішно вирішувати професійні завдання. Абстрактне мислення формується в початковій школі і розвивається протягом усього періоду навчання дитини; саме в школі учнів навчають використовувати методи аналізу, синтезу, моделювання та ін. Таким чином, вступивши до вітчизняного ВНЗ, студенти не вивчатимуть необхідні їм науки, не опановуватимуть нові методи і прийоми, не збагачуватимуться новими способами навчально-пізнавальної діяльності, а повторюватимуть те, що потрібно було засвоїти на попередньому рівні освіти. І це передбачається і на рівні бакалавра, і на рівні магістра, і на рівні доктора філософії. Якщо не вірите мені,
Андрій Вітченко _ 22.10.2017 16:43
IP: 35.195.76.---
Пан Б.Пилипишин огульно звинувачує українських професорів у тому, що вони "все знають і навчають студентів, які, своєю чергою, все слухають, багато записують і на іспитах пишуть лише про те, що професори вважають правильним чи мудрим". Тоді чим пояснюється той факт, що наші студенти перемагають на різноманітних конкурсах та олімпіадах, а зарубіжні виші запрошують їх на навчання?
У сучасній Україні сформувалося ціле лоббі "реформаторів" (чи "трансформаторів"), які на різних рівнях, зокрема і на вищих, лають вітчизняні виші, своїх викладачів, адже це вони в усьому винні. Виявляється, не тому і не так вчимо наших студентів, яким немає достатньої кількості підручників у бібліотеках, які мерзнуть в неопалюваних аудиторіях, які змушені самі шукати бази практики, яким скоро вчитимуть за новими стандартами, що передбачатимуть не здобуття фундаментальної освіти, а здатність спілкуватися державною чи іноземною мовою усно та письмово, здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу...
Андрій Вітченко _ 22.10.2017 16:23
IP: 35.195.113.---
Не хочу коментувати популістські ідеї Пилипишина запозичувати чуже і відмовитися від свого. Але не можу не звернути увагу на досить важливий факт: не розібравшись у причинах кризових явищ у вищій школі України, не сформувавши концептуального бачення освітніх змін, яких потребує національна система вищої освіти, автор публікації "Місія університету: вчити чи допомагати вчитися?" дійшов висновку: "...Україну потрібно не реформувати, а трансформувати – тобто радикально змінювати політичну структуру, економічну і соціальну системи, а також екологічну політику". А реформування не передбачає кардинальних змін у будь-якій галузі суспільного життя? Навіщо ця підміна понять? Скільки можна реформувати чи трансформувати українську вищу школу? Якщо я не помиляюся, її кардинально змінюють не один десяток років.
Андрій Вітченко _ 22.10.2017 16:08
IP: 35.195.125.---
Перш ніж реформувати вітчизняну вищу школу, треба грунтовно розібратися в наявних проблемах і не відмовлятися від власних здобутків як той Іван, який забув свій рід.
Не зайвим було б вивчити історію зарубіжної вищої школи, щоб дізнатися, в якій країні будували систему вищої освіти "за зразком". Прикладом можна обрати США, які не наслідували ані британські, ані італійські, ані німецькі виші, що не завадило американцям побудувати власну потужну мережу ВНЗ, які є по праву кращими у світі.
Справді, треба переймати кращий досвід, але не сліпо копіювати його, не переносити на власний грунт те, що на ньому ніколи не приживеться. А нас закликають до мавпування: ось, погляньте, в Оксфорді немовби вже і лекції не читають. Чудово, давайте і в нас скасуємо лекції – хай студенти самі вчаться. А чи задавався пан Богдан Пилипишин запитанням про те, хто їх тоді навчить учитися. Школа? Батьки? Вулиця?
_yurkiv_ _ 29.07.2015 22:18
IP: 130.211.183.---
Дякуємо Вам, пане Гаврилишин, за те, що Ви не тільку думаєте про майбутнє України, але вже зараз творите його!
Уряд реформ297 Свобода слова544 Україна та Європа891 Корупція1068 Aтака Путіна1104
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter