Терпение и труд...

За останні роки набув звичку замовляти різні речі за кордоном. Адже відповідно до законодавства, податки та збори не нараховуються на товари, що надходять на адресу громадян у міжнародних поштових відправленнях або в міжнародних експрес-відправленнях, за умови, що їх сумарна митна вартість не перевищує 200 євро, а загальна вага не перевищує 50 кг.

Тому замовити, наприклад, сорочку з крамниці на всесвітньовідомій лондонській Jermyn Street куди вигідніше, ніж купувати річ аналогічної якості в Україні.

Та була одна проблема. Якщо постачальник надсилав посилку звичайною поштою, все що залишалося одержувачу – завітати до поштового відділення та отримати.



Куди складніше було з постачальниками, що обирали експрес-відправлення (DHL та ін.). Процедура виглядала приблизно так:

1) отримання інформації про те, що товар (посилку) доставлено у місце призначення (через мережу Інтернет або за телефоном);

2) звернення до експрес-перевізника (кур'єрська пошта) та отримання супроводжувальних документів;

3) проходження певного виду контролю (наприклад, радіологічного);

4) переклад рахунку-проформи на українську мову;

5) завірення перекладу у перекладачів ТПП;

6) узгодження із співробітником митниці дати та часу отримання товару (посилки);

7) заповнення декларації на товар (посилку) на митниці;

8) отримання товару (посилки).

Різниця разюча, особливо, якщо взяти до уваги, що за законом митний та податковий режими щодо міжнародного експрес-відправлення та міжнародного поштового відправлення має бути однаковим.

Тому кілька місяців тому ми почали довге листування з митницею та компаніями, що здійснюють доставку міжнародних експрес-відправлень. Отримували, як у нас заведено, відписки. Щоправда, кожна наступна відписка була значно більша за обсягом, ніж попередня.

Аж раптом сьогодні отримав чергове експрес-відправлення з Лондону без будь-якого головного болю. Як на пошті.

Насмілюся припустити, що ми в черговий раз здобули маленьку, але перемогу.

Спробуйте і Ви.