Свідки. Знущання на державному рівні.
Свого часу довелося витратити чимало зусиль, щоб довести право свідків і взагалі будь-кого вимагати прусутності адвоката під час допиту.
Результатом кількарічної боротьби стало Рішення Конституційного суду України у справі за у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про правову допомогу).
Тепер походи свідків на допит у супроводі адвокатів стали нормою.
Однак чиновники знаходять інші способи порушення прав свідків, а тому доводиться починати новий раунд боротьби з нахабним свавіллям "слуг народних".
Слідчі найчастіше викликають громадян у якості свідків. Навіть тоді, коли вже вирішили перетворти того свідка на підозрюваного.
Адже відповідно до Криминального процесуального кодексу України свідок зобов'язаний прибути за викликом.
Повістки від слідчих надходять і з інших міст, а тому законослухняний громадянин, отримавши виклик, має вирушати у дорогу, часом далеку.
На цей випадок п. 6 ч. 1 ст. 66 Кримінального процесуального кодексу України передбачає право свідка на відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для давання показань.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 цього ж Кодексу, (...) свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
І як українські чиновники забезпечують реалізацію передбачених законом прав на відшкодування витрат?
А як зазвичай.
Просто на ті права плюють.
Відповідно до пункту 7 Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України N710 від 01.07.1996. ВИПЛАТИ ВІДШКОДУВАННЯ ВИТРАТ СВІДКІВ ПРОВОДИТЬСЯ ОРГАНОМ, ЯКИЙ ЗРОБИВ ВИКЛИК, ІЗ КОШТІВ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЮТЬСЯ КОШТОРИСОМ НА ЗАЗНАЧЕНІ ЦІЛІ.
Та чиновники і не збираються виплачувати свідкам відшкодування, оскільки згадані кошториси на такі цілі нічого не передбачають.
Думаєте, ця проблема заважає слідчим надсилати повістки в інші міста?
Аж ніяк. Певно, слідчі упевнені, що громадяни мають їздити до їх величностей за власний рахунок.
За традицією, слідчим допомагають наші незалежні судді.
Деякі з них, такі як суддя Донецького окружного адміністративного суду Голошивець, вважають, що свідки не можуть оскаржити невиплату відшкодування у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, оскільки це питання має вирішуватись за правилами, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України.
Однак ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України, яка встановлює вичерпний перелік дій, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, не передбачає права оскарження дій слідчого органу щодо відмови у відшкодуванні витрат свідка.
Більше того, серед прав свідка, встановлених у ст. 66 Кримінального процесуального кодексу України, взагалі відсутнє право оскаржувати до суду будь-які дії чи бездіяльність органу досудового розслідування.
Очікувати ж на судовий, вирок чи ухвалу, що розподілить процесуальні витрати, свідок може довго. А може і взагалі не дочекатися.
У той же час, відповідно до норми ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
З усього видно, що доводити нахабну зневагу слідчих, прокурорів і суддів до прав громадян знову доведеться у Європейському суді.
