Реформа адвокатури. Незалежність і самоврядність чи моноліт і вертикаль?
Українці давно мають власний варіант відомого англійського прокляття, що його необгрунтовано приписують китайцям:
Щоб ти жив у часи реформ.
Президенти та уряди на щастя у нас, на відміну від північних сусідів, час від часу змінюються, а от період реформ здається нескінченним.
Важко, але невблаганно просувається вперед судова реформа.
Змінено Конституцію, перекроєно судострій, з зітханнями, плачем і навіть з лайкою і прокльонами опановуються нові процесуальні кодекси.
До речі, я особисто дуже задловолений тим, що у новиих процесуальними кодексах реалізовано нарешті мої пропозиції стосовно відшкодування витрат на правову допомогу.
Відповідно до нових кодексів відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, віднесено до основних засад (принципів) судочинства.
Таким чином, проблему оплати допомоги адвоката на законодавчому рівні можна вважати вирішеною. Гонорар Вашого, шановний читачу, адвоката відповідно до закону має оплатити той, хто винен у порушенні Ваших прав і законних інтересів.
Але забезпечити реалізацію цього принципу у реальному житті буде не надто просто.
Треба буде подолати совковий менталітет суддів, які часто чомусь думають, що адвокату достатньо копійчаного заробітку, ставляться до відшкодування адвокатського гонорару наче те відшкодування здійснюватиметься з їх власної кишені, а не за рхунок порушника закону.
А ще для того, щоб гонорар адвоката було відшкодовано у випадку виграшу справи, клієнт має гроші сплатити, як кажуть, "офіційно". З урахуванням всіх належних податків.
Однак є всі підстави побоюватися, що сучасна українська адвокатура не готова працювати в нових умовах.
З трьох десятків тисяч адвокатів, що здійснюють діяльність індивідуально, на обліку у якості осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, стоїть менше половини.
З 18772 осіб, що здійснювали незалежну професійну діяльність станом на 31.12.2016р. 5853 задекларували відсутність доходів.
У свій час мені довелося зробити сумний висновок – мало не половина колег працює "в тіні".
Але пора, пора переходити з темної сторони на світлу, бо інакше страждатимуть клієнти!
А тому суспільству варто було б приділити увагу наступному етапу судової реформи, що стосується адвокатури та безоплатної правової допомоги.
На сьогодні напрацьовано цілком пристойний законопроект, який удосконалюється зусиллями учасників робочої групи і всіх бажаючих.
Стосовно тих чи інших питань, таких, наприклад, як доступ до професії чи трудові відносини в адвокатурі, точаться суперечки, але цілком конструктивні.
Однак є питання реформи адвокатури, стосовно якого йдуть не суперечки, а сувора і безкомпромісна боротьба.
Самоврядування.
Простіше кажучи, чи буде адвокатура керованою, хто і як буде нею керувати, хто буде розпоряджатися коштами.
Хто ж заперечує проти законодавчих змін стосовно адвокатського самоврядування? Керівники самоврядування існуючого. Адвокатська бюрократія.
Мотиви?
Стверджується, що існуюча нині вертикаль самоврядування ефективна і робить адвокатуру "монолітною и сильною"
Кажуть навіть, що адвокатське самоврядування у його сучасному вигляді є "найбільш значимим досягненням українського адвокатського співтовариства".
Захищати статус-кво діячі адвокатського самоврядування готові жорстко. Ведуть навіть мову про такі серйозні речі, як "страйк, що матиме наслідком параліч судової системи."
Однак чи відповідає нинішній адвокатський статус-кво інтересам суспільства?
Адвокатура є всесвітньо визнаною вільною професією. Який стосунок до вільної професії можуть мати "монолітність" та "вертикаль"?
Кажуть, могутнє самоврядування нам потрібне аби забезпечити незалежність від держави. Але ж у палиці два кінці, а залежність від занадто сильних органів самоврядування нічим не краща.
Клієнту не надто важливо, покинув його адвокат внаслідок погроз чиновника чи в резульаті позбавлення свідоцтва рішенням власних колег за необережно сказане слово.
Чи є існуюча модель адвокатського самоврядування аж таким досягненням і благом?
"Силу" сучасної української адвокатури читачі можуть оцінити самостійно.
Стосовно ж "монолітності".
Вже установчий з'їзд 2012 року, що на ньому було створено існуючу "вертикаль" адвокатського самоврядування, цілком обгрунтовано називають "скандальним".
З того часу, здається, адвокатами не проведено жодного безконфліктного з'їзду.
Вже не перший рік лихоманить самоврядування адвокатури столиці.
Як ставляться до свого самоурядування адвокати?
Внески на забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування стабільно не сплачують 37 відсотків адвокатів.
Рішення про підвищення кваліфікації не виконують до 80 відсотків!.
Адвокатура України настільки монолітна, що Рада адвокатів України залізною рукою регламентує кожен крок адвокатів у регіонах.
Кожна конференція адвокатів області проводиться відповідно до затвердженого у Києві регламенту.
Рада адвокатів України визначає, скільки разів має право виступити делегат обласної конференції з того чи іншого питання, а також скільки хвилин той адвокат має право говорити.
І то правда, хтба здатні адвокати в Одесі чи будь-якому іншому українському місті самостійно визначити, що і скільки часу обговорювати? Вертикаль у нас, тому нехай слухаються і поводяться, як належить моноліту.
Отака в адвокатурі зараз самоврядність, отака незалежність.
Знову пошлюся на свою стару пубоікацію. На цей раз аж 2009 року.
Всі мої прогнози справдилися. Адвокатура не стала сильнішою, а адвокати не отримали нічого крім обов'зку утримувати за рахунок внесків власну бюрократію.
Тому реформа адвокатського самоврядування потрібна.
Відповідно до Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Тому саме люди і мають бути бенефіціарами наших нескінченних реформ.
Медицину, наприклад, слід реформувати в інтересах пацієнтів, а не в інтересах лікарів.
Відповідно, адвокатуру слід реформувати, керуючись не інтересами адвокатів, тим більше не в інтересах адвокатської бюрократії, а в інтересах клієнтів.
А клієнтам важливо, щоб адвокат був незалежним не тіільки від чиновника державного, а й від чиновника власної професійної організації.
