''Прекрасна грузинка'' Карло Гольдоні або плюралізм by default?

Якось у далекому 1995 р. мені довелось виступати в Колумбійському університеті на семинарі "Росія і СНД". З американського боку основним доповідачем був Джек Метлок, останній американський посол в СРСР, настроєний доволі проросійськи (зокрема одна із його статей про Україну періоду Кучми називалась – "Nowhere Land"). Одним із його опонентів був молодий грузинський юрист, що сидів поруч зі мною. Він виступав емоційно і радикально, критикуючи російську позицію. "Во дає", – подумав я, бо для мене тоді це було дещо зарадикально. Обмінялися картками, але надалі контактів не було. За 8 років я знову почув це прізвище, але вже як президента Грузії і героя "революції троянд".

Минулого року я згадав про це на одному із семінарів ОБСЄ, де були присутні і представники грузинської опозиції. Вони хвалили Ющенка як демократа і лаяли Саакашвілі за авторитаризм (в той час як у нас прихильники Ющенка скаржились, що йому не вистачає рішучості Саакашвілі – тобто все навпаки). Почувши про обставини моєї мимолітньої зустрічі з майбутнім президентом, вони оживились: "Слухайте, тепер ми з вами за одним круглим столом, може хтось із нас теж стане майбутнім президентом Грузії".

Але поки так не сталося. Програвши у Тбілісі (що має стати тривожним сигналом для Саакашвілі, з якого він має зробити висновки), він переміг в масштабах країни, хоча рівень підтримки різко впав. Опозиція звинувачує у фальсифікаціях, хоча сама не змогла представити реальної альтернативної програми дій і тому навряд чи могла сподіватися на перемогу.

У неділю в Тбілісі пройшла масова демонстрація протесту. Остаточного фінала протистояння ми ще не не знаємо, але складається враження, що опозиція не має належного темпу та ініціативи і навряд чи зможе повернути втрачене.

Радше, ці акції матимуть сенс в контексті дострокових весняних парламентських виборів. Прохідний бар'єр знижено, і опозиція, зібравши сумарно майже третину голосів під час нинішніх виборів, має можливість показати хороший результат під час парламентських виборів. З іншого боку, Саакашвілі, щоб виправити свій імідж і підтвердити репутацію реформатора, має очевидно відкоригувати свій стиль спілкування з опозицією і враховувати критику з її боку.

Колись ще в радянський час, театр ім. Шота Руставелі під керівництвом Роберта Стуруа привіз до Києва п'єсу Гольдоні "Прекрасна грузинка": грузинські князі, ворогуючи через жінку, втратили незалежність країни. І тоді, коли ми всі ще жили в одній імперії, подумалось: "Народ, який може іронізувати над самим собою, має майбутнє".

А пострадянський досвід ще й засвідчує, що Грузія занадто різна для того, щоб стати авторитарною. Як казали раніше західні політологи про Україну, це є плюралізм by default. Наслідки нинішніх і майбутніх виборів можуть закласти достатні підвалини для стримувань і противаг, а отже і для реального руху до демократії. А згодом і до НАТО, адже євроатлантичну інтеграцію грузини на референдумі переважно підтримали, попри політичні чвари між собою. Але це вже уроки для українського політикуму і суспільства.