Вперше про Голодомор мені розповіла моя бабуся Євдокія Пилипівна. В дитинстві ми з братом думали, що тими страшними історіями вона нас просто лякає. Мені було років 9, Володимир був ще зовсім малим, але ми й досі добре пам'ятаємо ті моторошні спогади.
Бабуся Дуся згадувала про те, як з сестрами вони збирали траву – калачики, як її батьки ховали від продзагонів харчі і як кричала мама, коли забирали зерно. Вона завжди плакала, коли те згадувала, а ми не могли повірити, що все це – правда. В бабусиній великій родині було 8 дітей. В ту страшну зиму її батьки і всі брати та сестри померли. Маленьку Дусю взяли на виховання сусіди, вона єдина вижила.
В наших радянських підручниках історії не було жодного рядка про страшний голод 1932-1933 років. Але майже в кожній українській родині чули про нього. І тихо ненавиділи Сталіна, бо знали, що той голод був його жахливим планом.
Для мене сьогоднішній день – день пам'яті моєї бабусі, її братів і сестер. День, коли ми згадуємо історію наших сімей, історію України, аби так само розказати її нашим дітям.
Сьогодні ввечері я запалю свічку пам'яті. За всіма невинно убієнними...
Евро-2012 как проблема власти Игорь Лиски Сегодня, 18:50 
Проект Трудового кодексу - узаконене свавілля роботодавців Павло Петренко Сегодня, 18:11 
У Кремлівській приймальні Юрий Костенко Сегодня, 17:33 
Хапальний рефлекс Януковича (відео) Олексій Братущак Сегодня, 17:04 
_дідо:
0rion3:
"...именно поэтому ей для потехи..."
Пожаліємо...звісно ж – людина...але точно сказав "єй для потєхі"...надто швидко пиляла бабло щоб купити справжні "буси"...купила "потєшні" пікапи...ти бачив щоб хоч раз "ЗК" возили в лікарню на МРТ...а в обласній МРТ один з найкращих в Києві...фіг туди без черги попадеш...завезли б її на Мінський масив...вона б там у тій "трубі" і хукнулась від страху...